Амапирид - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АМАПІРИД

(AMAPIRID)

Склад.

Діюча речовина: 1 таблетка містить глімепіриду 2 мг, 3 мг або 4 мг.

допоміжні речовини:

таблетки по 2 мг — лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон, целюлоза мікрокристалічна, пігмент жовтий 42 Е 172, індигокармін алюмінієвий лак

Е 132, магнію стеарат;

таблетки по 3 мг — лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон, целюлоза мікрокристалічна, пігмент жовтий 42 Е 172, магнію стеарат;

таблетки по 4 мг — лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят, повідон, целюлоза мікрокристалічна, індигокармін алюмінієвий лак Е 132, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемічні засоби. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТС A10B B12.

Клінічні характеристики.

Показання.

Цукровий діабет ІІ типу у тих випадках, коли дієта, фізичні вправи та зниження маси тіла не дають позитивного результату.

Протипоказання.

• Інсулінозалежний діабет;

• діабетична кома;

• кето ацидоз;

• тяжкі розлади функції нирок або печінки;

• дитячий вік;

• період вагітності і годування груддю;

• підвищ енна чутливість до Амапіриду, інших похідних сульфонілсечовини або сульфонамідів, або до допоміжних речовин, що входять до складу таблетки.

У випадку тяжких розладів функції нирок або печінки необхідне переведення пацієнта на інсулін.

Спосіб застосування та дози.

Основою успішного лікування діабету є належна дієта, регулярні фізичні вправи, а також регулярні аналізи крові та сечі. Лікарські засоби не можуть забезпечити належний рівень контролю глікемії, якщо пацієнт не дотримується рекомендованої дієти.

Дози Амапіриду визначають на основі результатів дослідження обміну речовин (вимірювання рівня глюкози в крові та сечі).

Для дорослих.

Початкова доза становить 1 мг препарата на день. Якщо така доза дозволяє досягти належного контролю рівня глюкози, то її слід застосовувати для підтримувального лікування.

Якщо задовільний контроль рівня глюкози не досягнутий, дозу слід поступово збільшувати на основі даних контролю глікемії, з інтервалом приблизно 1-2 тижні для кожного підвищення дози, до 2, 3 або 4 мг Амапіриду на день.

Доза препарату вище 4 мг на день дає кращі результати тільки у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза препарату становить 6 мг на день.

Якщо застосування максимальної добової дози метформіну не дозволяє досягти належного контролю рівня глюкози, можна розпочати супутнє лікування Амапіридом. При збереженні дози метформіну, лікування Амапіридом розпочинають із низької дози, яку далі поступово збільшують   залежно від бажаного рівня контролю глікемії до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати в умовах ретельного медичного спостереження.

Якщо застосування максимальної добової дози Амапіриду не дозволяє досягти належного контролю глікемії, при необхідності можна розпочати супутнє лікування інсуліном. При збереженні дози Амапіриду лікування інсуліном розпочинають із низької дози, яку поступово збільшують   залежно від бажаного рівня контролю глікемії до максимальної добової дози. Комбіновану терапію слід розпочинати в умовах ретельного медичного спостереження.

Звичайно достатньою є одна доза Амапіриду а добу. Препарат рекомендується приймати   незадовго до або під час ситного сніданку. В іншому випадку незадовго до або під час першого основного прийому їжі.

Якщо пацієнт забув прийняти чергову дозу прпарату, наступну дозу не слід збільшувати.

Таблетки слід приймати цілими з невеликою кількістю води.

Якщо в пацієнта виникає гіпоглікемічна реакція після щоденного прийому 1 мг препарату, це вказує на те, що рівень глюкози у даного пацієнта може контролю ватися тільки за допомогою дієти.

У ході лікування Амапіридом необхідну дозу можно зменшувати в результаті покращання контролю діабету внаслідок підвищення чутливості до дії інсуліну. Для уникнення гіпоглікемії необхідно своєчасно зменшити дозу або припинити лікування препаратом. Необхідність змінити дозу також може виникнути внаслідок зміни маси тіла, способу життя пацієнта, або внаслідок дії інших факторів, які збільшують ризик гіпо- або гіперглікемії.

Переведення пацієнта з інших пероральних гіпоглікемічних засобів на Амапірид.

Загалом таке переведення можливе. Під час переведення на Амапірид слід брати до уваги дозу та період напів виведення препарату, який застосовувався раніше. У деяких випадках, особливо якщо застосовувалися антидіабетичні засоби з тривалим періодом напів виведення (наприклад, хлорпропамід), рекомендується враховувати період вимивання протягом кількох днів для мінімізації ризику   гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивного ефекту. Рекомендована початкова доза становить 1 мг препарату на день. На підставі даних щодо впливу на глікемію, дозу Амапіриду можна збільшувати способом, який вказано вище.

Переведення пацієнта з інсуліну на Амапірид.

У виняткових випадках може бути показане переведення на Амапірид хворих на діабет ІІ типу, які застосовували інсулін. Переведення слід здійснювати в умовах ретельного медичного спостереження.

Побічні реакції.

На основі досвіду застосування Амапіриду та інших похідних сульфонілсечовини виявлені наступні побічні ефекти.

Розлади імунної системи. Дуже рідко: легкі реакції підвищення чутливості, які можуть переходити в серйозні реакції із задишкою, падінням артеріального тиску та іноді -   шоком; алергічний васкуліт; перехресна алергенність із похідними сульфонілсечовини, сульфонамідами або спорідненими речовинами.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи. Рідко виникають зміни гематологічних показників: помірна або тяжка тромбоцит опенія, еритроцитопенія, гранулоцит опенія, агранулоцит оз, гемолітична анемія та панцитопенія. Звичайно ці явища усуваються при припиненні лікування.

Розлади обміну речовин та харчування. Дуже рідко: гіпоглікемічні реакції після прийому Амапіриду. Такі реакції в більшості випадків виникають одразу, можуть бути тяжкими і не завжди легко піддаються корекції. Виникнення таких реакцій, як і у випадку інших антидіабетичних засобів, залежить від індивідуальних факторів, таких як харчові звички та дозування (додатково див. розділ “Особливості застосування”).

Офтальмічні розлади. Можуть виникати тимчасові порушення зору внаслідок змін рівнів глюкози в крові, особливо на початку лікування.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.   Дуже рідко: відчуття важкості в епігастрії, нудота, блювання та   діарея.

Розлади гепато-біліарної системи. Може виникати підвищення рівня печінкових ферментів. Дуже рідко: погіршення печінкової функції (наприклад, з холестазом і жовтяницею); гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

Розлади з боку шкіри і підшкірних тканин. Можуть виникати шкірні реакції підвищ енної чутливості, такі як свербіж, висипи та кропив’янка; дуже рідко: фото чутливість.

Інші побічні ефекти. Дуже рідко: зниження концентрації натрію в сироватці крові.

Передозування.

Можливе виникнення гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 год і може виникати знову після початкового покращення. Симптоми можуть бути присутні приблизно протягом доби після застосування Амапіриду. Загалом рекомендується госпіталізація з метою спостереження. Може виникати нудота, блювання та біль в епігастральній ділянці. Звичайно гіпоглікемія може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як підвищення моторної активності, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування полягає, головним чином, у запобіганні абсорбції препарату шляхом викликання блювання з наступним вживанням води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та натрію сульфатом (проносний засіб). Якщо препарат застосовувати у великій дозі, показане промивання шлунка з наступним застосуванням активованого вугілля та натрію сульфату. У випадку тяжкого передозування показана госпіталізація у відділення інтенсивної терапії. Якомога скоріше слід розпочати введення глюкози з жорстким контролем рівня глюкози в крові. Подальше лікування симптоматичне.

Глюкозу слід вводити дуже обережно, одночасно контролюючи рівень глюкози в крові, оскільки існує ризик виникнення небезпечної гіперглікемії.

Застосування в   період   вагітністі   або   годування груддю.

Амапірид протипоказаний в період вагітності. За таких обставин необхідне призначення інсуліну. Пацієнти, які планують вагітність, повинні проінформувати свого лікаря.

Оскільки препарат проникає в грудне молоко, його не можна застосовувати жінкам, які годують груддю.

Діти.

Препарат не застосовують для лікування дітей.

Особливості застосування.

Амапірид необхідно приймати безпосередньо перед або під час вживання їжі.

Якщо пацієнт харчується нерегулярно або взагалі забуває поїсти, лікування препаратом може призвести до гіпоглікемії. Можливі симптоми гліполікемії включають головний біль, сильне почуття голоду, нудоту, блювання, втому, сонливість, розлади сну, підвищення моторної активності, агресію, порушення концентрації, тривожність і затримку реакції, депресивний стан, сплутаність свідомості, порушення мови та зорові розлади, афазію, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, безпомічність, втрату самоконтролю, делірій, мозкові конвульсії та втрату свідомості, включаючи кому, поверхневе дихання і брадикардію.

Крім того, можуть бути присутні ознаки адренергічної контр регуляції, такі як спітніння, холодна і волога шкіра, тривожність, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія та серцеві аритмії.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може бути подібною до клінічної картини інсульту. Симптоми гіпоглікемії майже завжди будуть належним чином контролю ватися негайним вживанням вуглеводів (цукор). Штучні підсолоджувачі неефективні.

Із досвіду застосування інших похідних сульфонілсечовини відомо, що, незважаючи на початкову ефективність заходів з усунення гіпоглікемії, вона може виникнути знову.

Тяжка або тривала глікемія, яка тільки тимчасово контролюється звичайними кількостями цукру, вимагає негайного лікування, іноді - госпіталізації.

Лікування Амапіридом вимагає регулярного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Крім того, рекомендується визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну в крові.

Під час лікування препаратом необхідно регулярно контролю вати показники функції печінки та гематологічні показники (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).

У стресових ситуаціях (наприклад, аварії, незаплановані хірургічні втручання, інфекції з гарячкою) може бути показане тимчасове переведення пацієнта на інсулін.

Досвід застосування Амапіриду в пацієнтів із тяжким ураженням функції печінки або пацієнтів, які знаходяться на діалізі, відсутній. Пацієнтам із тяжким ураженням функції нирок або печінки показано переведення на інсулін.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта до концентрації і реакція можуть погіршуватися в результаті гіпоглікемії, або гіперглікемії, або внаслідок порушення зору. Це може спричиняти ризик в ситуаціях, коли ці якості є особливо важливими (наприклад, керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід порадити вживати заходів для запобігання виникнення гіпоглікемії під час керування автомобілем.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Якщо препарат приймаєти одночасно з деякими іншими лікарськими засобами, може виникати небажане підвищення або зниження гіпоглікемічної дії Амапіриду. Тому, інші лікарські засоби потрібно застосовувати тільки   за пизначенням лікаря.

Амапірид метаболізується цитохромом Р 450 2С 9 (CYP2C9). Відомо, що на метаболізм впливає супутнє введення індукторів (наприклад, рифампіцин) або інгібіторів CYP2C9 (наприклад, флуконазол).

Гіпоглікемія, як результат підсилення гіпоглікемічної дії, може виникати, якщо препарат приймають одночасно з такими препаратами: фенілбутазоном, азапрозазоном та оксифенбутазоном, інсуліном та пероральними антидіабетичними засобами, метформіном, саліцилатами та п-аміно саліциловою кислотою, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, хлорамфеніколом, кумариновими антикоагулянтами, фенфлураміном, фібратами, інгібіторами АПФ, флуоксетином, алопуринолом, симпатолітиками, цикло-, тро- та іфосфамідами, сульфінпіразоном, деякими похідними сульфонаміду тривалої дії, тетрациклінами, інгібіторами МАО, хіноліновими антибіотиками, пробенецидом, міконазолом, пентоксифіліном (високі дози парентерально), тритохаліном, флуконазолом.

Гіпоглікемічна дія Амапіриду може зменшуватися, що призводить до погіршення контролю глікемії, якщо препарат приймати одночасно з лікарськими засобами, які містять наступні активні інгредієнти: естрогени та гестагени, салуретики, тіазидні діуретики, засоби для стимуляції щитовидної залози, глюкокортикоїди, фенотіазинові похідні, хлорпромазин, адреналін та симпатоміметики, нікотинова кислота (високі дози) та похідні нікотинової кислоти, проносні засоби (тривале застосування), фенітоїн, діазоксид, глюкагон, барбітурати та рифампіцин, ацетазоламід.

Антагоністи H₂ рецепторів, бета-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити або до потенціювання, або   до зменшення гіпоглікемічного ефекту.

Під впливом симпатолітичних лікарських засобів, таких як бета-блокатори, клонідин та резерпін, ознаки адренергічної контр регуляції при гіпоглікемії можуть бути знижені або відсутні.

Гостре або хронічне вживання алкоголю може потенціювати або зменшувати гіпоглікемічний вплив Амапіриду непередбачуваним чином.

Препарат може потенціювати або зменшувати дію похідних кумарину.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Амапірид - гіпоглікемічна речовина, активна при прийомі внутрішньо, належить до групи похідних сульфонілсечовини і може застосовуватися при інсулін незалежному цукровому діабеті.

Дія препарату здійснюється, головним чином, шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Як і у випадку інших похідних сульфонілсечовини, такий ефект базується на підвищенні реакції бета-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою. Крім того, Амапірид чинить виражену дію не тільки підшлунковій залозі, яка також властива іншим похідним сульфонілсечовини.

Вивільнення інсуліну. Похідні сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну, закриваючи АТФ-чутливий калієвий канал в мембрані бета-клітини. Закриття калієвого каналу індукує деполяризацію бета-клітини і призводить до відкриття кальцієвих каналів та збільшеного притоку кальцію в клітину, що, в свою чергу, призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Амапірид із високою швидкістю заміщення зв’язується з білком мембрани бета-клітин, пов’язаним з АТФ-чутливим калієвим каналом, однак розташування місця зв’язування відрізняється від звичайного місця зв’язування похідних сульфонілсечовини.

Дія препарату в інших місцях, крім підшлункової залози полягає, в покращанні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшенні утилізації інсуліну печінкою.

Утилізація глюкози крові тканинами периферичних м’язів та жировою тканиною відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків, розташованих на клітинній мембрані. Транспорт глюкози в зазначені тканини являє собою обмежуючу швидкість стадію в метаболізмі глюкози. Амапірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, що транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах клітин м’язової і жирової тканини, що призводить до стимуляції захоплення глюкози.

Загальна характеристика. У здорових осіб мінімальна ефективна доза при прийомі внутрішньо становить приблизно 0,6 мг. Вплив Амапіриду є дозозалежним і відтворюваним. Фізіологічна реакція на гострі фізичні навантаження, тобто зменшення секреції інсуліну, зберігається в умовах дії глімепіриду.

Фармакокінетика.

Біодоступність Амапіриду після перорального застосування становить 100  %. Вживання їжі суттєвне впливає на абсорбцію, хоча дещо зменшує її швидкість. Максимальні концентрації в сироватці досягаються приблизно через 2,5 год після прийому внутрішньо.

Період напів виведення при введенні множинних доз становить приблизно 5–8 год.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Таблетки по 2 мг – круглі, зеленого кольору із вкрапленями, з рискою з обох боків. На одному боці таблетки: вдавленне маркування «9» з одного боку риски і «3» — з другого боку. На другому боці таблетки: вдавленне маркування «72 з одного боку риски і «55» — з другого боку.

Таблетки по 3 мг – круглі, від світло-жовтого до жовтого кольору з рискою з обох боків. На одному боці таблетки: вдавленне маркування «G» з одного боку риски і «3» — з другого боку.

Таблетки по 4 мг – круглі, світло-блакитного кольору із вкрапленями, з рискою з обох боків. На одному боці таблетки: вдавленне маркування «9» з одного боку риски і «3» — з другого боку. На другому боці таблетки: вдавленне маркування «72 з одного боку риски і «56» — з другого боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі до 25 °С, у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Блістери (по 10 таблеток у блістері), по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.  За рецептом.

Виробник. ТЕВА Фармацевті кал Індастріз Лтд., Ізраїль та

                      АТ Фармацевтичний   завод   ТЕВА, Угорщина.                      

Місцезнаходження. Кфар Саба, а/с 353, 44102, Ізраїль,

                                      2100 м. Годолло, вул. Танчич   Міхалі, 82, Угорщина.    

Фармакодинамика. Амапирид — гипогликемизирующее вещество, активное при приеме внутрь, относится к группе производных сульфонилмочевины (глимепирид) и может применяться при инсулиннезависимом сахарном диабете.
Действие препарата осуществляется в основном путем стимуляции высвобождения инсулина из β-клеток поджелудочной железы. Как и у других производных сульфонилмочевины, такой эффект основан на повышении реакции β-клеток поджелудочной железы на физиологическую стимуляцию глюкозой.
Высвобождение инсулина. Производные сульфонилмочевины регулируют секрецию инсулина, закрывая АТФ-чувствительные калиевые каналы в мембране β-клетки поджелудочной железы. Закрытие калиевого канала индуцирует деполяризацию β-клетки и приводит к открытию кальциевых каналов и увеличению притока кальция в клетку, что в свою очередь приводит к высвобождению инсулина путем экзоцитоза.
Отличительными особенностями фармакодинамики Амапирида является его связывание с субъединицей рецептора сульфонилмочевины, молекулярная масса которого 65 кДа, тогда как другие производные сульфонилмочевины связываются в основном с субъединицей массой 140 кДа. Это обусловливает высокую скорость ассоциации Амапирида с рецептором (в 2,5–3 раза быстрее, чем глибенкламид), а также скорость диссоциации из данного соединения (в 8–9 раз быстрее, чем глибенкламид). Уровень гликемии при использовании глимепирида снижается быстрее и при более низкой дозировке по сравнению с препаратами сульфонилмочевины второго поколения. Кроме того, что эти эффекты достигаются при относительно низком уровне инсулина крови.
Амапирид с высокой скоростью замещения связывается с белком мембраны β-клеток, связанным с АТФ-чувствительным калиевым каналом, однако расположение места связывания отличается от обычного места связывания производных сульфонилмочевины.
Экстрапанкреатические эффекты — действие препарата в других местах, кроме поджелудочной железы, состоит в улучшении чувствительности периферических тканей к эндогенному инсулину и снижении образования глюкозы в печени.
(Некоторые препараты сульфонилмочевины оказывают также внепанкреатическое действие. Экстрапанкреатические эффекты — повышение чувствительности инсулинзависимых тканей к эндогенному инсулину и снижение образования глюкозы в печени. Механизм развития этих эффектов обусловлен тем, что эти лекарственные средства (особенно глимепирид) увеличивают количество инсулинчувствительных рецепторов на клетках-мишенях, улучшают инсулин-рецепторное взаимодействие, восстанавливают трансдукцию пострецепторного сигнала.)
Кроме того, что Амапирид оказывает выраженное действие на поджелудочную железу, препарат обладает еще и внепанкреатическим действием, что также характерно для других производных сульфонилмочевины. Обладает антиагрегационными и антиатерогенными эффектами, избирательно ингибируя циклооксигеназу и снижая превращение арахидоновой кислоты в тромбоксан А₂. Комплексируется с кавеолином жировых клеток, что, вероятно, обусловливает специфичность влияния глимепирида на активизацию утилизации глюкозы в жировой ткани. Помимо стимуляции секреции инсулина Амапирид, в отличие от других препаратов сульфонилмочевины, оказывает внепанкреатический эффект: он снижает выраженность инсулинорезистентности независимо от уменьшения гликемии. Активируя фосфолипазу С, Амапирид проявляет инсулиномиметическое действие. Другие средства этой группы также спрособствуют некоторому улучшению чувствительности тканей к инсулину, но этот эффект зависит исключительно от нормализации уровня гликемии и жирных кислот.
Утилизация глюкозы крови тканями периферических мышц и жировой тканью происходит при помощи специальных транспортных белков, расположенных на клеточной мембране. Транспорт глюкозы в указанные ткани представляет собой ограничивающую скорость стадию в метаболизме глюкозы. Амапирид очень быстро увеличивает количество активных молекул, транспортирующих глюкозу, количество инсулинчувствительных рецепторов на клетках-мишенях, улучшают инсулин-рецепторное взаимодействие на плазматических мембранах клеток мышечной и жировой ткани, что проявлялось нормализацией массы тела у пациентов с избыточной массой тела и ожирением на фоне СД II типа.
Общая характеристика. У здоровых лиц минимальная эффективная доза при приеме внутрь составляет приблизительно 0,6 мг. Влияние Амапирида является дозозависимым и воспроизводимым. Физиологическая реакция на резкие физические нагрузки, то есть уменьшение секреции инсулина, сохраняется в условиях действия глимепирида.
Фармакокинетика. Биодоступность Амапирида после перорального применения составляет 100%. Прием пищи существенно не влияет на абсорбцию, хотя несколько уменьшает ее скорость. Максимальная концентрация в сыворотке крови достигается приблизительно через 2,5 ч после приема внутрь.
T½ при введении многократных доз составляет приблизительно 5–8 ч.

сахарный диабет II типа в тех случаях, когда диета, физические упражнения и уменьшение массы тела не дают положительного результата.

основой успешного лечения сахарного диабета является необходимая диета, регулярные физические упражнения, а также проведение регулярного контроля уровня глюкозы крови (регулярные анализы крови и мочи). Лекарственные средства не могут обеспечить надлежащий уровень контроля гликемии, если пациент не соблюдает рекомендованную диету.
Дозы Амапирида определяют на основе результатов исследования обмена веществ (измерение уровня глюкозы в крови и моче).
Взрослые
Начальная доза составляет 1 мг препарата в сутки. Если такая доза позволяет достичь надлежащий контроль уровня глюкозы, то ее следует применять для поддерживающего лечения.
Если удовлетворительный контроль уровня глюкозы не достигнут, дозу следует постепенно повышать на основе данных контроля гликемии, с интервалом приблизительно 1–2 нед для каждого повышения дозы до 2; 3 или 4 мг Амапирида в сутки.
Доза препарата 4 мг/сут дает лучшие результаты только в исключительных случаях. Максимальная рекомендованная доза составляет 6 мг/сут.
Если применение максимальной суточной дозы метформина не позволяет достичь надлежащего контроля уровня глюкозы, можно начать сопутствующее лечение Амапиридом. При сохранении дозы метформина, терапию Амапиридом начинают с более низкой дозы, которую в дальнейшем постепенно повышают в зависимости от желаемого уровня контроля гликемии до максимальной суточной дозы. Комбинированную терапию необходимо начинать в условиях тщательного медицинского наблюдения.
Если применение максимальной суточной дозы Амапирида не позволяет достичь надлежащего контроля гликемии, при необходимости можно начать сопутствующее лечение инсулином. При сохранении дозы Амапирида терапию инсулином начинают с низкой дозы, которую постепенно повышают в зависимости от желаемого уровня контроля гликемии до максимальной суточной дозы. Комбинированную терапию следует начинать в условиях тщательного медицинского наблюдения.
Обычно достаточной является одна доза Амапирида в сутки. Препарат рекомендуется принимать незадолго до или во время сытного завтрака либо незадолго до или во время первого основного приема пищи.
Если пациент забыл принять очередную дозу препарата, следующую не следует повышать.
Таблетки принимают целыми с небольшим количеством воды.
Если у пациента возникает гипогликемическая реакция после ежедневного приема 1 мг препарата, это указывает на то, что уровень глюкозы у данного пациента можно контролировать только с помощью диеты.
В ходе лечения Амапиридом необходимую дозу можно снижать в результате улучшения контроля гликемии вследствие повышения чувствительности к действию инсулина. С целью предотвращения гипогликемии необходимо своевременно снизить дозу или прекратить лечение препаратом. Необходимость изменить дозу также может возникнуть вследствие изменения массы тела, образа жизни пациента или действия других факторов, повышающих риск развития гипо- или гипергликемии.
Перевод пациента с других пероральных гипогликемичных средств на Амапирид
Вообще такой перевод возможен. Во время перевода на Амапирид необходимо принимать во внимание дозу и T½ препарата, применяемого ранее. В некоторых случаях, особенно при применении ранее антидиабетических средств с продолжительным T½ (например хлорпропамид), рекомендуется учитывать период вымывания на протяжении нескольких дней с целью минимизации риска развития гипогликемических реакций вследствие аддитивного эффекта. Рекомендованная начальная доза препарата составляет 1 мг/сут. На основании данных относительно влияния на гликемию дозу Амапирида можно повышать так, как указано выше.
Перевод пациента с инсулина на Амапирид
В исключительных случаях может быть показан перевод на Амапирид больных диабетом II типа, которые применяли инсулин. Перевод следует осуществлять в условиях тщательного медицинского наблюдения.

инсулинзависимый диабет;
диабетическая кома;
кетоацидоз;
тяжелые нарушения функции почек или печени;
детский возраст;
период беременности и кормления грудью;
повышенная чувствительность к Амапириду, другим производным сульфонилмочевины или сульфонамидам, или к вспомогательным веществам, входящим в состав препарата.
В случае тяжелых нарушений функции почек или печени необходимо переводить пациента на инсулин.

на основе опыта применения Амапирида и других производных сульфонилмочевины выявлены следующие побочные эффекты.
Со стороны иммунной системы. Очень редко — легкие реакции повышения чувствительности, которые могут переходить в серьезные реакции с одышкой, падением АД, иногда развитием шока; аллергический васкулит; перекрестная чувствительность к производными сульфонилмочевины, сульфонамидам или подобным веществами.
Со стороны системы крови и лимфатической системы. Редко возникают изменения гематологических показателей: умеренная или тяжелая тромбоцитопения, эритроцитопения, гранулоцитопения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия и панцитопения. Обычно эти явления исчезают после прекращения лечения.
Расстройства обмена веществ и питания. Очень редко — гипогликемические реакции после приема Амапирида. Такие реакции в большинстве случаев возникают сразу, могут быть тяжелыми и не всегда легко поддаются коррекции. Возникновение таких реакций, как и в случае других антидиабетических средств, зависит от индивидуальных факторов, таких как пищевые привычки и дозирование препарата (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Офтальмологические расстройства. Могут возникать временные нарушения зрения вследствие изменения уровня глюкозы в крови, особенно в начале лечения.
Со стороны ЖКТ. Очень редко — ощущение тяжести в эпигастральной области, тошнота, рвота и диарея.
Со стороны гепатобилиарной системы. Может возникать повышение уровня печеночных ферментов. Очень редко — нарушения функции печени (например с холестазом и желтухой); прогрессирующий гепатит, может привести к развитию печеночной недостаточности.
Со стороны кожи и подкожных тканей. Возможны кожные реакции повышенной чувствительности — зуд, сыпь и крапивница; очень редко — фотосенсибилизация.
Прочие побочные эффекты. Очень редко — снижение концентрации натрия в сыворотке крови.

Амапирид необходимо принимать непосредственно перед или во время еды.
Если пациент питается нерегулярно или вообще забывает поесть, лечение препаратом может привести к гипогликемии. Симптомы гиполикемии включают головную боль, сильное ощущение голода, тошноту, рвоту, усталость, сонливость, расстройства сна, повышение двигательной активности, агрессию, нарушение концентрации внимания, беспокойство и задержку реакции, депрессивное состояние, спутанность сознания, нарушение речи и зрительные расстройства, афазию, тремор, парез, сенсорные нарушения, головокружение, беспомощность, потерю самоконтроля, делирий, мозговые симптомы — судороги и потерю сознания, включая кому, поверхностное дыхание и брадикардию.
Кроме того, могут отмечаться признаки адренергической контррегуляции, такие как потливость, холодная и влажная кожа, беспокойство, тахикардия, АГ, ощущение сердцебиения, стенокардия и сердечные аритмии.
Клиническая картина тяжелого приступа гипогликемии может быть подобна клинической картине инсульта. Симптомы гипогликемии почти всегда будут надлежащим образом контролироваться немедленным употреблением углеводов (сахар). Искусственные подсластители неэффективны.
Из опыта применения других производных сульфонилмочевины известно, что, несмотря на начальную эффективность мероприятий по устранению гипогликемии, она может возникнуть снова.
Тяжелая или продолжительная гликемия, которая только временно контролируется обычными количествами сахара, требует немедленного лечения, иногда — госпитализации.
Лечение Амапиридом требует регулярного контроля уровня глюкозы в крови и мочи. Кроме того, рекомендуется определение содержания гликозилированного гемоглобина в крови.
Во время лечения препаратом необходимо регулярно контролировать показатели функции печени и гематологические показатели (особенно количество лейкоцитов и тромбоцитов).
В стрессовых ситуациях (например аварии, незапланированные хирургические вмешательства, инфекционные заболевания с лихорадкой) может быть показан временный перевод пациента на инсулин.
Опыт применения Амапирида у пациентов с тяжелым поражением функции печени или лиц, находящихся на диализе, отсутствует. Пациентам с тяжелым поражением функции почек или печени показан перевод на инсулин.
Период беременности и кормления грудью. Применение Амапирида противопоказано в период беременности; в этот период необходимо назначение инсулина. Пациентки, планирующие беременность, должны проинформировать об этом своего врача.
Поскольку препарат проникает в грудное молоко, его нельзя применять кормящим грудью.
Дети. Препарат не применяют у детей.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Способность пациента к концентрации внимания и скорость реакции могут ухудшаться в результате гипо- или гипергликемии либо вследствие нарушения зрения. Это может служить причиной риска в ситуациях, когда эти качества являются особенно важными (например управление транспортными средствами или работа с механизмами).
Пациентам следует принимать меры для предотвращения возникновения гипогликемии во время управления транспортными средствами.

в случае приема препарата одновременно с некоторыми другими лекарственными средствами может возникать нежелательное повышение или снижение гипогликемизирующего действия Амапирида. Поэтому другие лекарственные средства следует применять только по назначению врача.
Амапирид метаболизуруется цитохромом Р450 2С9 (CYP 2C9). Известно, что на метаболизм влияет сопутствующее введение индукторов (например рифампицин) или ингибиторов CYP 2C9 (например флуконазол).
Гипогликемия как результат усиления гипогликемизирующего действия может возникать, если препарат принимают одновременно с такими лекарственными средствами: фенилбутазоном, азапрозазоном и оксифенбутазоном, инсулином и пероральными антидиабетическими средствами, метформином, салицилатами и ПАСК, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, антикоагулянтами кумаринового ряда, фенфлурамином, фибратами, ингибиторами АПФ, флуоксетином, аллопуринолом, симпатолитиками, цикло-, тро- и ифосфамидами, сульфинпиразоном, некоторыми производными сульфонамида продолжительного действия, тетрациклинами, ингибиторами МАО, антибиотиками хинолонового ряда, пробенецидом, миконазолом, пентоксифиллином (высокие дозы парентерально), флуконазолом.
Гипогликемизирующее действие Амапирида может снижаться, что приводит к ухудшению контроля гликемии, если препарат принимать одновременно с лекарственными средствами, содержащими следующие активные ингредиенты: эстрогены и гестагены, салуретики, тиазидные диуретики, средства для стимуляции щитовидной железы, ГКС, фенотиазиновые производные, хлорпромазин, адреналин и симпатомиметики, никотиновая кислота (высокие дозы) и производные никотиновой кислоты, слабительные средства (продолжительное применение), фенитоин, диазоксид, глюкагон, барбитураты, рифампицин, ацетазоламид.
Антагонисты H₂ рецепторов, блокаторы β-адренорецепторов, клонидин и резерпин могут приводить к потенцированию или снижению гипогликемизирующего эффекта.
Под влиянием симпатолитических лекарственных средств, таких как блокаторы β-адренорецепторов, клонидин и резерпин, признаки адренергической контррегуляции при гипогликемии могут быть снижены или отсутствовать.
Острое или хроническое употребление алкоголя может потенцировать или снижать гипогликемизирующее влияние Амапирида непредсказуемым образом.
Препарат может потенцировать или уменьшать действие производных кумарина.

вероятно возникновение гипогликемии, которая длится от 12 до 72 ч и может возникать снова после начального улучшения. Симптомы могут удерживаться приблизительно в течение 1 сут после приема Амапирида. При этом рекомендуется госпитализация с целью наблюдения. Может возникать тошнота, рвота и боль в эпигастральной области. Обычно гипогликемия может сопровождаться неврологическими симптомами, такими как повышение двигательной активности, тремор, расстройства зрения, нарушение координации, сонливость, кома и судороги.
Лечение состоит в основном в предотвращении абсорбции препарата путем вызывания рвоты со следующим употреблением воды с активированным углем (адсорбент) и натрия сульфатом (слабительное средство). Если препарат применялся в высокой дозе, показано промывание желудка с последующим применением активированного угля и натрия сульфата. В случае тяжелой передозировки показана госпитализация в отделение интенсивной терапии. По возможности быстрее следует начать введение глюкозы с постоянным контролем уровня глюкозы в крови. Дальнейшее лечение симптоматическое.
Глюкозу следует вводить очень осторожно, одновременно контролируя уровень глюкозы в крови, поскольку существует риск возникновения опасной гипергликемии.

при температуре до 25 °С.