Корзина резервированияРезервирование
Каталог лекарств
  • Амприл

    Амприл
    • Ramipril
      Международное название
    • Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ)
      Фарм. группа
    • C09AA05
      ATС-код
    • по рецепту
      Условие продажи
    • 150 предложений от 165,12 до 527,75 грн.
      Наличие в аптеках

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату


АМПРИЛ

(AMPRIL)

Загальна характеристика:

міжнародна   назва: ramipril;

основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 1,25 мг – овальні, плоскі, без оболонки, білого або майже білого кольору;

таблетки 2,5 мг – овальні, плоскі, без оболонки, жовтого кольору;

таблетки 5 мг овальні, плоскі,   без оболонки, рожевого кольору;

таблетки 10 мг – овальні, плоскі, без оболонки, білого або майже білого кольору;

склад: 1 таблетка містить раміприлу 1,25 мг, 2,5 мг, 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини: таблетки по 1,25 мг і 10 мг: натрію гідро карбонат, лактози моногідрат,   натрію кроскармелоза, крохмаль преже латинізований, натрію стеарилфумарат;

таблетки по 2,5 мг: натрію гідро карбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль преже латинізований, натрію стеарилфумарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

таблетки по 5 мг: натрію гідро карбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль преже латинізований, натрію стеарилфумарат, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін–ангіотензивну систему. Інгібітори АПФ. Раміприл. Код АТС С 09А А 05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.   Раміприл є препаратом, який після всмоктування розпадається у печінці з утворенням раміприлату. Раміприлат – це потужний інгібітор ангіотензин-перетворюючого ферменту з тривалою дією. Гальмування активності ангіотензин-перетворюючого ферменту призводить до зменшення концентрації ангіотензину II, збільшення концентрації реніну у плазмі, посилення ефекту брадикініну і до зниження секреції альдостерону. Останнє може викликати збільшення рівня калію у сироватці крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією гіпотензивний ефект раміприлу та його вплив на гемодинаміку обумовлені зниженням периферичного опору судин, що поступово зменшує артеріальний тиск. Частота   серцевих скорочень здебільшого не змінюється. Протягом тривалого лікування відбувається зменшення гіпертрофії лівого шлуночка без впливу на функцію серця. Гіпотензивний ефект після прийому одноразової дози проявляється через 1-2 години після введення, досягає максимуму в межах 3–6 годин і триває протягом 24 годин.

Раміприл є також ефективним препаратом для лікування застійної серцевої недостатності. У пацієнтів з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда він зменшує ризик раптової смерті, прогресу вання серцевої недостатності,   резистентної до лікування, і зменшує частоту госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.

Препарат також знижує загальну смертність і потребу у проведенні реваскуляризації, а також затримує початок і прогресу вання застійної серцевої недостатності. Раміприл значно зменшує мікро альбумінурію і ризик розвинення нефропатії.

Фармакокінетика. Раміприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Абсорбція становить 50 - 60% і не залежить від їжі. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається протягом 1 години. Період напів виведення раміприлу становить 1 годину.

Раміприл розпадається у печінці. Основним метаболітом є раміприлат, потужність якого як інгібітора ангіотензин-перетворюючого ферменту у 6 разів більша порівняно з раміприлом. Максимальна концентрація раміприлату в сироватці крові досягається через 2–4 години після введення, постійна концентрація у сироватці досягається через 4 дні.

Приблизно 73% раміприлу і 56% раміприлату зв'язується з білками сироватки крові.

Раміприл і раміприлат в основному виводяться із сечею (приблизно 60%), переважно у вигляді метаболітів, і менш ніж 2% від введеної дози виводиться у вигляді незміненого раміприлу.

Раміприлат виводиться у декілька стадій. Після введення раміприлу у терапевтичній дозі кінцевий період напів виведення становить від 13 до 17 годин.

У пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнюється виділення раміприлу, раміприлату та їх метаболітів, тому дозу необхідно корегувати   залежно від функції нирок. У пацієнтів з печінковою недостатністю метаболічне перетворення раміприлу в раміприлат може уповільнюватись, що призводитиме до підвищення концентрації раміприлу в сироватці крові.

Показання для застосування.

Лікування:

  • артеріальної гіпертензії;

  • застійної серцевої недостатності;

  • хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда;

  • діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Зменшення ризику інфаркту міокарду, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, в тому числі ішемічною хворобою серця (незалежно від наявності інфаркту міокарда в анамнезі), інсультом та захворюванням периферичних артерій.

Спосіб застосування та дози.

Дозування і тривалість лікування визначають індивідуально.

Лікування артеріальної гіпертензії: Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів, які не приймають діуретики і в яких немає серцевої недостатності,   становить 2,5 мг один раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу можна збільшувати вдвічі через кожні 1–2 тижні. Звичайна підтримуюча доза становить від 2,5 до 5 мг щодня, а максимальна добова доза – 10 мг.

Якщо пацієнт приймає діуретик, то його потрібно при можливості відмінити або принаймні зменшити дозу мінімум за три дні до початку лікування раміприлом.

Початкова доза раміприлу для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не припинили приймати сечогінний засіб до початку лікування, а також для пацієнтів   з артеріальною гіпертензією і серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без нього становить 1,25 мг один раз на добу. Лікування починають у лікарні під ретельним   медичним наглядом.

Лікування застійної серцевої недостатності: рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів зі стабільним станом, які приймають діуретики,   становить 1,25 мг один раз   на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу можна збільшувати вдвічі через кожні 1 – 2 тижні. Максимальна добова доза становить 10 мг.

Якщо пацієнт приймає діуретик у великій дозі, то цю дозу необхідно зменшити перед початком лікування раміприлом.

Лікування після інфаркту міокарда: лікування раміприлом можна розпочинати тільки у лікарні у період між третім і десятим днем після інфаркту. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг двічі на добу (вранці і ввечері), а через 2 дні дозу збільшують до 5 мг двічі на добу (вранці і ввечері). Звичайна підтримуюча доза раміприлу становить від 2,5 до 5 мг двічі на добу.

Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (наприклад, виникає гіпотензія), то її необхідно зменшити до 1,25 мг двічі на добу. Через 2 дні цю дозу можна знову збільшити до 2,5 мг двічі на добу, а протягом наступних двох днів можна збільшити дозу до 5 мг двічі на добу.

Якщо пацієнт не переносить збільшення дози до 2,5 мг двічі на добу, то лікування раміприлом необхідно припинити.

Лікування нефропатії: рекомендована початкова доза становить 1,25 мг один раз на добу. Цю дозу потрібно збільшувати через кожні 2–3 тижні залежно   від переносимості препарату. Максимальна добова доза становить 5 мг один раз на добу.

Зменшення ризику інфаркту міокарду, інсульту та серцево-судинної смертності: рекомендована початкова доза становить 1,25 мг   один раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу необхідно поступово збільшувати. Рекомендовано збільшити дозу вдвічі через 1 – 2 тижні та ще раз 2 – 3 тижні збільшити дозу до звичайної підтримуючої дози 10 мг один раз на добу.

При порушенні функції нирок: для пацієнтів з кліренсом креатині ну > 0,5 мл/с (30 мл/хв.) не потрібно зменшувати дозу. Для пацієнтів з кліренсом креатині ну < 0,5 мл/с (30 мл/хв.) початкова доза повинна становити 1,25 мг, а максимальна добова доза – 5 мг.

При порушенні функції печінки: початкова доза раміприлу становить 1,25 мг один раз на добу, а максимальна добова доза – 2,5 мг.

Застосування раміприлу у дітей не вивчалось, тому цей препарат не рекомендується застосовувати при їх лікуванні.

Пацієнти повинні ковтати таблетку цілою, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки можна приймати до, під час або після їжі.

Побічна дія. Можлива поява таких побічних ефектів:

Серцево-судинна і нервова системи: артеріальна гіпотензія.

У поодиноких випадках можуть з'явитися головний біль, порушення рівноваги, тахікардія, слабкість, сонливість, запаморочення або уповільнення реакцій.

Іноді можуть виникати периферичні набряки, припливи крові до обличчя, дзвін у вухах, втомлюваність, нервозність, депресія, тремор, неспокій, порушення зору, розлади сну, сплутаність свідомості, тривожність, пальпітація, порушення слуху, сонливість, порушення ортостатичної регуляції, можливі стенокардія, порушення ритму серця і непритомність.

У поодиноких випадках можуть виникати такі ефекти: мозкова ішемія, транзиторний ішемічний напад, ішемічний інсульт, феномен Рейно або парестезія.

Сечовидільна система: у дуже рідких випадках (особливо у пацієнтів з порушенням   функції нирок або які приймають діуретики) – тимчасове порушення функції нирок, яке супроводжується підвищенням концентрації сечовини і креатині ну в сироватці крові. Рідко відбувається збільшення концентрації калію у сироватці крові. У поодиноких випадках може зменшуватись рівень натрію у сироватці крові, може посилитись існуюча протеїнурія.

Система дихання: часто виникає сухий (непродуктивний) і подразнювальний кашель. Іноді може виникати нежить, синусит, бронхіт, бронхоспазм і задишка.

Дуже рідко розвивається ангіо невротичний набряк.

Шкіра: висип, свербіж або кропив'янка.

У поодиноких випадках   можуть розвиватись наступні реакції: макулопапульозні висипи, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріази формна, пемфігоїдна або ліхеноїдна енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхолізис або фото сенсибілізація.

Під час лікування інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту збільшується вірогідність і вираженість анафілактичних / анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Мабуть, цей ефект може проявлятись і по відношенню до інших алергенів.

Шлунково-кишковий тракт: іноді виникає нудота, збільшується активність печінкових ферментів та/або білірубіну у сироватці крові і розвивається жовтяниця (холестатична жовтяниця). Рідко виникає сухість у роті, запалення язика, запальні реакції у порожнині рота і   шлунково-кишковому тракті, біль у шлунку, диспепсія, запор, пронос і блювання, а також збільшення рівнів панкреатичних ферментів.

Під час лікування інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту відзначались поодинокі випадки появи синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до некрозу печінки.

Спостерігались поодинокі випадки дисфункції печінки (включаючи гостру печінкову недостатність), гепатит, панкреатит і кишкова непрохідність.

Клітини крові:   гіпогемоглобінемія або нейтропенія, еритроцитопенія і тромбоцит опенія.

В окремих випадках може розвиватись агранулоцит оз, панцитопенія і пригнічення функції кісткового мозку.

У поодиноких випадках може виникати гемолітична анемія.

Інші небажані ефекти: іноді виникали кон'юнктивіт або (рідко) м'язові судоми, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення відчуттів запаху і смаку (наприклад, металевий присмак), а також часткова та іноді навіть повна втрата смаку.

В окремих випадках можуть виникати васкуліт, біль у м'язах або суглобах, підвищення температури тіла, еозинофілі я або збільшення титру антиядерних антитіл (ANA).

Протипоказання.

Амприл протипоказаний у таких випадках:

  • підвищена чутливість до раміприлу або будь-якої іншої речовини, що входить до складу цього препарату, а також до інших інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту;

  • наявність ангіо невротичного набряку в анамнезі;

  • гемодинамічно значущий стеноз ниркової артерії;

  • гіпотензія або нестабільна гемодинаміка;

  • вагітність та лактація.

Передозування.

Симптомами передозування є артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу і ниркова недостатність.

При появі гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення, голову покласти на низьку подушку, а ноги підняти. При необхідності рекомендується збільшити об'єм плазми вливанням 0,9 % розчину NaCl. Після прийому великої кількості таблеток рекомендується провести промивання шлунка і ввести адсорбенти і сульфат натрію (в   перші 30 хв., якщо це можливо). Необхідно ретельно контролю вати артеріальний тиск, функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. При гіпотензії, крім компенсації об'єму і солей, можна ввести агоніст a1-адренергічних рецепторів (наприклад, норадреналін, допамін) і ангіотензин II (ангіотензину амід).   Ефективність діалізу при лікуванні інтоксикації не була доведена.

Особливості застосування.

На початку лікування необхідно перевіряти функцію нирок. Спостереження за функцією нирок необхідно здійснювати під час лікування, особливо у пацієнтів з порушенням функціональної активності нирок, з серцевою недостатністю, стенозом ниркових артерій або артерії єдиної нирки, а також у пацієнтів, яким провели трансплантацію нирки. Ризик появи реакцій підвищеної чутливості, алергічних (анафілактичних) реакцій збільшується у пацієнтів, яким разом з лікуванням інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту проводиться гемодіаліз при застосуванні полі акрилонітрилових мембран.

Якщо потрібен гемодіаліз, пацієнта спочатку необхідно перевести на препарат з іншої групи, який підходить для даного показання, або необхідно застосовувати інший тип мембран у діалізаторі.

Подібні реакції спостерігались протягом лікування за допомогою аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, тому цей метод лікування не рекомендується застосовувати для пацієнтів, які приймають інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту.

Протягом лікування раміприлом збільшення концентрації сечовини і креатині ну в сироватці крові може також відбуватись і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, особливо, якщо вони приймають сечогінні засоби. У такому разі лікування можна продовжувати при введенні меншої дози раміприлу або припинити застосування цього препарату. У пацієнтів з порушеною функцією нирок збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки метаболізм раміприлу і утворення активного метаболіту може уповільнюватись через зменшення активності печінкових естераз.

Після початку застосування раміприлу пацієнтами з неускладненою гіпертензією   іноді може розвиватись симптоматична гіпотензія.

Пацієнти з високим ризиком гіпотензії:

  • пацієнти із серцевою недостатністю; лікування слід починати із застосування найменшої дози раміприлу (1,25 мг);

  • пацієнти, які приймають діуретичні засоби; якщо не можна   припинити лікування діуретиками чи зменшити їх дозу, то застосування раміприлу слід розпочинати з найменшої дози (1,25 мг);

  • пацієнти з гіповолемією або втратою солей, а також пацієнти, у яких може виникнути такий дефіцит через недостатнє споживання рідини, недостатнє споживання солей, через діарею, блювання або сильне потіння в умовах недостатньої компенсації солей і рідини. Тому перед початком лікування необхідно усунути дегідратацію, гіповолемію та/або втрату солей, але якщо ці стани стають клінічно значущими, лікування раміприлом можна починати та/або продовжувати при застосуванні найменшої дози (1,25 мг) та під ретельним медичним наглядом.

При появі гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення на низьку подушку і провести корекцію об'єму плазми. Після нормалізації артеріального тиску і об'єму плазми пацієнти здебільшого добре переносять подальші дози раміприлу.

У пацієнтів після великої операції та пацієнтів, яким вводили гіпотензивний препарат під час наркозу, раміприл може блокувати утворення ангіотензину II через компенсаторне вивільнення реніну. Гіпотензію, яка, на   думку лікаря, виникла через цей   механізм, можна усунути збільшенням об'єму рідини.

На початку і протягом лікування необхідно перевіряти кількість лейкоцитів для виявлення   можливої нейтропенії / агранулоцит озу. Частий контроль необхідно здійснювати для пацієнтів з нирковою недостатністю, супутнім захворюванням сполучної тканини (наприклад, червоний вовчак   або склеродермія), а також для пацієнтів, які одночасно приймають інші ліки, що здатні змінювати кількість клітин крові. Аналіз крові необхідно також робити при появі клінічних симптомів і ознак нейтропенії / агранулоцит озу, а також ознак збільшення тенденції до кровотечі.

У пацієнтів з гіпертензією іноді під час лікування раміприлом відбувалось збільшення рівня калію у сироватці крові.

Раміприл може посилювати дію алкоголю. Збільшення вживання солі з їжею може зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу.

При застосуванні інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту під час проведення десенсибілізуючого лікування за допомогою осиної або бджолиної отрути може розвинутись анафілактична реакція (наприклад, гіпотензія, диспное, блювання, шкірний висип). Реакції підвищеної чутливості можуть також з'явитись від укусів бджіл, ос. Якщо потрібно провести   десенсибілізуюче лікування за допомогою осиної або бджолиної отрути, то застосування інгібітора ангіотензин-перетворюючого ферменту необхідно припинити і продовжити лікування відповідними препаратами іншої групи.

Вагітність і лактація.

Раміприл протипоказаний у період вагітності і лактації.

Вплив на психофізичні здібності.

Деякі побічні ефекти (певні симптоми зниження артеріального тиску, наприклад, запаморочення) можуть впливати на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами. Пацієнтам необхідно порадити, щоб вони не сідали за кермо і не працювали з небезпечними механічними засобами, доки не переконаються у тому, що вони нормально реагують на лікування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

При одночасному введенні раміприлу та інших гіпотензивних засобів (наприклад, діуретиків) або інших препаратів, які знижують артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики), може посилюватись гіпотензивний ефект раміприлу.  

Одночасне введення раміприлу і препаратів калію або калій-зберігаючих діуретиків може виникати гіперкаліємія. Тому при паралельному застосуванні цих препаратів необхідно ретельно контролю вати рівень калію у сироватці крові.

Вазопресорні симпатоміметики (наприклад, адреналін, норадреналін) можуть зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу, тому при одночасному застосуванні цих препаратів необхідно з особливою ретельністю контролю вати артеріальний тиск.

Одночасне введення раміприлу і алопуринолу, імунодепресантів, кортикостероїдів, прокаїнаміду, цитостатиків або   інших препаратів, здатних змінювати кількість клітин крові, збільшує вірогідність зміни кількості клітин крові.

Інші інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту можуть зменшувати виділення літію і тим самим призводити до підвищення його рівня у сироватці крові з ризиком появи ефектів токсичності. Тому при супутньому застосуванні препарату літію та раміприлу необхідно контролю вати рівень літію.

Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту можуть посилювати ефект антидіабетичних засобів (наприклад, інсуліну або похідних сульфонілсечовини), що може в окремих випадках викликати гіпоглікемію. Тому на початку такого супутнього лікування необхідно з особливою ретельністю контролю вати рівень цукру в крові.

Одночасне введення раміприлу і деяких не стероїдних протизапальних препаратів (наприклад, ацетил саліцилової кислоти або індометацину) може зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу. Крім того, паралельне   введення цих препаратів може викликати гіперкаліємію та збільшити ризик порушення функції нирок.

Одночасне введення раміприлу і гепарину може викликати гіперкаліємію.

Умови та термін зберігання. Зберігати при   температурі не вище 25 °С в захищеному від вологи місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності.

Таблетки по 1,25 мг – 2 роки.

Таблетки по 2,5 мг, 5 мг і 10 мг – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка.   Таблетки по 1,25 мг, 2,5 мг, 5 мг і 10 мг № 10, № 14 (7х 2), № 28 (7х 4), № 30 (10х 3), № 56 (7х 8), № 60 (10х 6), № 84 (7х 12), № 90 (10х 9), № 98 (7х 14) у блістерах   та картонній коробці.

Виробник   КРКА, д. д., Ново место, Словенія.

Адреса. Словенія, 8501 Ново место, Шмар’єшка цеста, 6.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 1,25 мг, № 14, № 28, № 30, № 56, № 60, № 84, № 90, № 98

 Рамиприл 1,25 мг

Прочие ингредиенты: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, натрия кроскармеллоза, крахмал прежелатинизированный, натрия стеарилфумарат.

табл. 2,5 мг, № 14, № 28, № 30, № 56, № 60, № 84, № 90, № 98

 Рамиприл 2,5 мг

Прочие ингредиенты: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, натрия кроскармеллоза, крахмал прежелатинизированный, натрия стеарилфумарат, железа оксид желтый (Е172).

табл. 5 мг, № 14, № 28, № 30, № 56, № 60, № 84, № 90, № 98

 Рамиприл 5 мг

Прочие ингредиенты: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, натрия кроскармеллоза, крахмал прежелатинизированный, натрия стеарилфумарат, железа оксид желтый (Е172), железа оксид красный (Е172).

табл. 10 мг, № 14, № 28, № 30, № 56, № 60, № 84, № 90, № 98

 Рамиприл 10 мг

Прочие ингредиенты: натрия гидрокарбонат, лактозы моногидрат, натрия кроскармеллоза, крахмал прежелатинизированный, натрия стеарилфумарат.

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Рамиприл после всасывания метаболизируется в печени с образованием рамиприлата. Рамиприлат является мощным ингибитором АПФ с продолжительным действием. Угнетение активности АПФ приводит к снижению концентрации в плазме крови ангиотензина II, повышению концентрации ренина, усилению эффектов брадикинина и к снижению секреции альдостерона. Последнее может обусловить повышение уровня калия в сыворотке крови. У пациентов с АГ гипотензивный эффект рамиприла и его влияние на гемодинамику обусловлены уменьшением ОПСС, приводящему к постепенному снижению АД. ЧСС обычно не изменяется. При продолжительном лечении происходит уменьшение выраженности гипертрофии левого желудочка без влияния на функцию сердца. Гипотензивный эффект проявляется через 1–2 ч после однократного приема, достигает максимума в пределах 3–6 ч и длится на протяжении 24 ч.
Рамиприл также эффективен при лечении хронической сердечной недостаточности. Его применение у пациентов с клиническими признаками хронической сердечной недостаточности после инфаркта миокарда снижает риск внезапной смерти, прогрессирование сердечной недостаточности, резистентной к терапии, и снижает частоту госпитализаций по поводу сердечной недостаточности.
Препарат также снижает общую смертность и потребность в проведении реваскуляризации, а также задерживает начало и прогрессирование хронической сердечной недостаточности. Рамиприл значительно уменьшает микроальбуминурию и риск развития нефропатии.
Фармакокинетика. Рамиприл быстро всасывается в ЖКТ. Абсорбция составляет 50–60% и не зависит от приема пищи. Cmax в плазме крови достигается на протяжении 1 ч после приема. T½ рамиприла составляет 1 ч.
Рамиприл метаболизируется в печени. Основным метаболитом является рамиприлат, активность которого как ингибитора АПФ в 6 раз выше по сравнению с рамиприлом. Cmax рамиприлата в плазме крови достигается через 2–4 ч после приема, равновесная концентрация в плазме крови достигается через 4 дня от начала применения препарата.
Приблизительно 73% рамиприла и 56% рамиприлата связываются с белками плазмы крови.
Рамиприл и рамиприлат в основном выводятся с мочой (приблизительно 60%), преимущественно в виде метаболитов и <2% принятой дозы выводится в виде неизмененного рамиприла.
Выведение рамиприлата имеет несколько фаз. После приема рамиприла в терапевтической дозе конечный T½ составляет 13–17 ч.
У пациентов с почечной недостаточностью элиминация рамиприла, рамиприлата и их метаболитов замедлена, поэтому дозу необходимо корригировать в зависимости от функции почек. У больных с печеночной недостаточностью метаболическое преобразование рамиприла в рамиприлат может замедлятся, что приводит к повышению концентрации рамиприла в плазме крови.

ПОКАЗАНИЯ:

Лечение:

  • АГ;
  • застойной сердечной недостаточности;
  • хронической сердечной недостаточности после инфаркта миокарда;
  • диабетической или недиабетической нефропатии.

Снижение риска инфаркта миокарда, инсульта и сердечно-сосудистой смертности у пациентов с высоким сердечно-сосудистым риском, в том числе ИБС (независимо от наличия инфаркта миокарда в анамнезе), инсультом и заболеванием периферических артерий.

ПРИМЕНЕНИЕ:

дозирование и продолжительность лечения определяют индивидуально.
АГ
Рекомендуемая начальная доза рамиприла для пациентов с АГ, которые не принимают диуретики и у которых не диагностирована сердечная недостаточность, составляет 2,5 мг 1 раз в сутки. В зависимости от реакции на лечение дозу можно повышать в 2 раза каждые 1–2 нед. Обычная поддерживающая доза составляет 2,5–5 мг/сут, а максимальная суточная доза — 10 мг.
Если пациент принимает диуретик, его необходимо при возможности отменить или по крайней мере снизить дозу минимум за 3 дня до начала лечения рамиприлом.
Начальная доза рамиприла для больных АГ, которые не прекратили принимать диуретик до начала лечения, а также для пациентов с АГ и сердечной недостаточностью с нарушением функции почек или без составляет 1,25 мг 1 раз в сутки. Лечение начинают в стационаре под медицинским контролем.
Хроническая сердечная недостаточность
Рекомендуемая начальная доза рамиприла для пациентов со стабильным состоянием, принимающими диуретики, составляет 1,25 мг 1 раз в сутки. В зависимости от реакции на лечение дозу можно повышать в 2 раза каждые 1–2 нед. Максимальная суточная доза составляет 10 мг.
Если пациент принимает диуретик в высокой дозе, его необходимо при возможности отменить или снизить дозу как минимум за 3 дня до начала лечения рамиприлом.
Состояние после инфаркта миокарда
Лечение рамиприлом можно начинать только в стационаре в период между 3-м и 10-м днем после перенесенного инфаркта. Рекомендуемая начальная доза рамиприла составляет 2,5 мг 2 раза в сутки (утром и вечером); через 2 дня дозу повышают до 5 мг 2 раза в сутки (утром и вечером). Обычная поддерживающая доза рамиприла составляет 2,5–5 мг 2 раза в сутки.
Если пациент плохо переносит эту начальную дозу (например возникает артериальная гипотензия), ее необходимо снизить до 1,25 мг 2 раза в сутки. Через 2 дня эту дозу можно снова повысить до 2,5 мг 2 раза в сутки, а на протяжении следующих 2 дней — повысить дозу до 5 мг 2 раза в сутки.
Если больной плохо переносит повышение дозы до 2,5 мг 2 раза в сутки, лечение рамиприлом необходимо прекратить.
Нефропатия
Рекомендуемая начальная доза составляет 1,25 мг 1 раз в сутки. Эту дозу необходимо повышать каждые 2–3 нед в зависимости от переносимости препарата. Максимальная суточная доза составляет 5 мг 1 раз в сутки.
Снижение риска инфаркта миокарда, инсульта и сердечно-сосудистой смертности: рекомендованная начальная доза составляет 1,25 мг 1 раз в сутки. В зависимости от реакции на лечение дозу необходимо постепенно повышать. Рекомендуется повышать дозу в 2 раза через 1–2 нед и еще раз через 2–3 нед повысить ее до обычной поддерживающей — 10 мг 1 раз в сутки.
Применение у пациентов с нарушением функции почек
У пациентов с клиренсом креатинина >0,5 мл/с (30 мл/мин) коррекции дозы не требуется. У больных с клиренсом креатинина <0,5 мл/с (30 мл/мин) начальная доза должна составлять 1,25 мг, а максимальная суточная доза — 5 мг.
Применение у пациентов с нарушением функции печени
Начальная доза рамиприла составляет 1,25 мг 1 раз в сутки, а максимальная суточная доза — 2,5 мг.
Применение рамиприла у детей не изучали, поэтому этот препарат не рекомендуется применять в педиатрической практике.
Таблетки следует глотать целыми, запивая достаточным количеством жидкости. Препарат можно принимать до, во время или после еды.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к рамиприлу или другим ингибиторам АПФ, компонентам препарата, наличие ангионевротического отека в анамнезе, гемодинамически значимый стеноз почечной артерии, артериальная гипотензия или нестабильная гемодинамика, период беременности и кормления грудью.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

возможно возникновение следующих побочных эффектов:
Со стороны сердечно-сосудистой и нервной системы
Артериальная гипотензия. В единичных случаях возможны головная боль, нарушение равновесия, тахикардия, слабость, сонливость, головокружение или замедление реакций.
Иногда могут возникать периферические отеки, приливы крови к лицу, звон в ушах, повышенная утомляемость, возбудимость, депрессия, тремор, беспокойство, нарушение зрения, расстройства сна, спутанность сознания, тревожность, тахикардия, пальпитация, нарушение слуха, нарушение ортостатической регуляции, сонливость, возможны стенокардия, нарушения ритма сердца и обморок.
В единичных случаях могут развиваться мозговая ишемия, транзиторные ишемические приступы, ишемический инсульт, феномен Рейно или парестезия.
Со стороны мочевыделительной системы
Крайне редко (особенно у пациентов с нарушением функции почек или у принимающих диуретики) — преходящее нарушение функции почек, сопровождающееся повышением концентрации мочевины и креатинина в плазме крови. Редко отмечают повышение концентрации калия в плазме крови. В единичных случаях может снижаться уровень натрия в плазме крови, усиливаться имеющаяся протеинурия.
Со стороны респираторной системы
Часто возникает сухой непродуктивный, раздражающий кашель. Иногда может возникать ринит, синусит, бронхит, бронхоспазм и одышка, очень редко — ангионевротический отек.
Со стороны кожных покровов
Возникает сыпь, зуд или крапивница. В единичных случаях могут развиваться такие реакции: макулопапулезная сыпь, пузырчатка, обострение псориаза, псориазоподобная, пемфигоидная или лихеноидная энантема, мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, алопеция, онихолиз или фотосенсибилизация.
В период лечения ингибиторами АПФ повышается вероятность развития и увеличивается выраженность анафилактических/анафилактоидных реакций на яд насекомых. Возможно, этот эффект может проявляться и по отношению к другим аллергенам.
Со стороны пищеварительного тракта
Иногда возникает тошнота, повышается активность печеночных ферментов и/или уровень билирубина в плазме крови и развивается холестатическая желтуха. Редко возникает сухость во рту, глоссит, воспалительные реакции со стороны ЖКТ, гастралгия, диспепсия, запор, диарея и рвота, а также повышение уровня панкреатических ферментов.
Во время лечения ингибиторами АПФ отмечали единичные случаи появления синдрома, который начинается с холестатической желтухи и прогрессирует до некроза печени.
Отмечали единичные случаи дисфункции печени (включая острую печеночную недостаточность), гепатит, панкреатит и кишечную непроходимость.
Со стороны системы крови
Гипогемоглобинемия или нейтропения, эритроцитопения и тромбоцитопения.
В отдельных случаях может развиваться агранулоцитоз, панцитопения и угнетение функции костного мозга.
В единичных случаях — гемолитическая анемия.
Другие побочные эффекты
Иногда отмечали конъюнктивит или (редко) мышечные судороги, снижение либидо, анорексию, нарушение обонятельных и вкусовых ощущений (например металлический привкус во рту), а также частичную и иногда даже полную потерю вкуса.
В отдельных случаях могут возникать васкулит, миалгия и артралгия, лихорадка, эозинофилия или повышение титра антиядерных антител (ANA).

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

в начале и в процессе лечения необходимо контролировать функцию почек, особенно у пациентов с нарушением функциональной активности почек, с сердечной недостаточностью, двусторонним стенозом почечных артерий или артерии единственной почки, а также у больных, которым провели трансплантацию почки.
Риск развития аллергических (анафилактических) реакций повышался у пациентов, которым одновременно с лечением ингибиторами АПФ проводили гемодиализ с применением полиакрилонитриловых мембран.
При необходимости проведения гемодиализа пациента сначала следует перевести на препарат другой группы, соответствующий данному показанию, или применить другой тип мембран в диализаторе.
Подобные реакции отмечали и при лечении с помощью афереза ЛПНП с сульфатом декстрана, поэтому данный метод не рекомендуется применять у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ.
В период лечения рамиприлом повышение концентрации мочевины и креатинина в плазме крови могут также отмечать и у пациентов с нормальной функцией почек, особенно если они принимают мочегонные средства. В таком случае можно снизить дозу рамиприла или прекратить применение этого препарата. У больных с нарушенной функцией почек повышается риск развития гиперкалиемии.
У пациентов с нарушенной функцией печени метаболизм рамиприла и образование его активного метаболита может замедляться из-за снижения активности печеночных эстераз.
После начала применения рамиприла у пациентов с неосложненной АГ иногда может развиваться симптоматическая гипотензия.
К лицам с высоким риском развития гипотензии относятся:

  • больные с сердечной недостаточностью; лечение у них необходимо начинать с применения рамиприла в минимальной дозе (1,25 мг);
  • получающие терапию диуретиками; если нельзя прекратить применение последних или снизить их дозу, применение рамиприла следует начинать с минимальной дозы (1,25 мг);
  • пациенты с гиповолемией или потерей солей, а также больные, у которых может возникнуть такой дефицит из-за недостаточного потребления жидкости, солей; а также из-за диареи, рвоты или профузного потоотделения в условиях недостаточной компенсации солей и жидкости. Поэтому перед началом лечения необходимо устранить дегидратацию, гиповолемию и/или дефицит электролитов, а лечение рамиприлом начать или продолжить в минимальной дозе (1,25 мг) под строгим медицинским контролем.

При развитии артериальной гипотензии пациента следует перевести в горизонтальное положение с низким изголовьем и восполнить объем плазмы крови. После нормализации АД и ОЦК больные обычно хорошо переносят дальнейшее лечение рамиприлом.
У больных после обширных оперативных вмешательств и у пациентов, которым вводили гипотензивный препарат во время наркоза, рамиприл может блокировать образование ангиотензина II из-за компенсаторного высвобождения ренина. Гипотензию, возникшую по этому механизму, можно устранить введением жидкости.
В начале и на протяжении лечения необходимо контролировать количество лейкоцитов в периферической крови для выявления возможной нейтропении/агранулоцитоза. Частый контроль необходимо осуществлять у пациентов с почечной недостаточностью, сопутствующими заболеваниями соединительной ткани (например системной красной волчанкой или склеродермией), а также у больных, одновременно принимающих другие препараты, способные влиять на количество форменных элементов крови. Анализ крови следует проводить при появлении клинических симптомов и признаков нейтропении/агранулоцитоза, а также склонности к кровотечениям.
У пациентов с АГ иногда в период лечения рамиприлом отмечали повышение уровня калия в плазме крови.
Рамиприл может усиливать действие алкоголя. Повышение употребления соли с пищей может снижать гипотензивный эффект рамиприла.
При применении ингибиторов АПФ во время проведения десенсибилизирующей терапии с использованием осиного или пчелиного яда может развиться анафилактическая реакция (гипотензия, бронхоспазм, рвота, кожная сыпь). Реакции повышенной чувствительности могут также развиваться при укусах пчел, ос. Если требуется провести десенсибилизирующую терапию с использованием осиного или пчелиного яда, применение ингибитора АПФ следует временно прекратить и продолжить лечение соответствующими препаратами другой группы.
Дети. Отсутствуют клинические данные относительно применения препарата у детей.
Способность к управлению транспортными средствами и работе с потенциально опасными механизмами. Могут влиять некоторые побочные эффекты (определенные симптомы снижения АД, например головокружение). Пациентам рекомендуется избегать подобных видов деятельности до выяснения индивидуальной реакции на лечение препаратом.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

при одновременном применении рамиприла и других гипотензивных средств (например диуретиков) или других препаратов, снижающих АД (например нитратов, трициклических антидепрессантов, анестетиков), может усиливаться гипотензивный эффект рамиприла.
Одновременное применение рамиприла и препаратов калия или калийсберегающих диуретиков может обусловливать гиперкалиемию. Поэтому при одновременном применении этих препаратов необходимо регулярно контролировать уровень калия в сыворотке крови.
Вазопрессорные симпатомиметики (например эпинефрин, норэпинефрин) могут снижать гипотензивный эффект рамиприла, поэтому при одновременном применении этих препаратов необходимо чаще контролировать уровень АД.
Одновременное введение рамиприла и аллопуринола, иммунодепрессантов, ГКС, прокаинамида, цитостатиков или других препаратов, способных влиять на количество клеток крови, повышает вероятность изменения количества форменных элементов крови.
Другие ингибиторы АПФ могут уменьшать выделение лития и тем самым обусловить повышение его уровня в плазме крови с риском развития токсических эффектов. Поэтому при одновременном применении препаратов лития и рамиприла требуется контролировать уровень лития в плазме крови.
Ингибиторы АПФ могут усиливать эффект антидиабетических средств (например инсулина или производных сульфонилмочевины), что в отдельных случаях может обусловить развитие гипогликемии. Поэтому в начале такой комбинированной терапии необходимо особенно строго контролировать уровень глюкозы в крови.
Одновременное применение рамиприла и некоторых НПВП (например ацетилсалициловой кислоты или индометацина) может снижать гипотензивный эффект рамиприла. Кроме того, одновременное применение этих препаратов может вызвать развитие гиперкалиемии и повышать риск нарушения функции почек.
Сочетанное введение рамиприла и гепарина может вызвать гиперкалиемию.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомами передозировки являются артериальная гипотензия, шок, брадикардия, нарушение электролитного баланса и почечная недостаточность.
При появлении гипотензии пациента необходимо перевести в горизонтальное положение со слегка приподнятыми нижними конечностями. При необходимости рекомендуется увеличить объем плазмы крови инфузией 0,9% р-ра натрия хлорида. В случае значительной передозировки рекомендуется провести промывание желудка, ввести энтеросорбенты и сульфат натрия (в первые 30 мин, если это возможно). Необходимо провести мониторинг АД, функции почек и уровня калия в плазме крови. При гипотензии, помимо компенсации ОЦК и электролитов, можно ввести агонист α1-адренорецепторов (например норадреналин, допамин) и ангиотензин II (ангиотензинамид). Эффективность диализа в лечении интоксикации не установлена.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом месте при температуре до 25 °С.





 



Реклама