Энагексал - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕНАГЕКСАЛ ^®

(ENAHEXAL) ^®

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: enalapril; L-пролін-1-[N-[1-(етоксикарбоніл)-3-феніл-пропіл]-L-аланіл]-,(S)-,(Z)-2-бутендіат (1:1);

основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг: овальні, двоопуклі, білого кольору, рифлені з обох боків (snap tab) таблетки, з лінією розлому на одному боці та тисненням “EN 5” – на іншому;  

таблетки по 10 мг: овальні, двоопуклі, червоно-коричневого кольру, рифлені з обох боків (snap tab) таблетки, з лінією розлому на одному боці та тисненням “EN 10” – на іншому; таблетки 20 мг: овальні, двоопуклі, оранжевого кольору, рифлені з обох боків (snap tab) таблетки, з лінією розлому на одному боці та тисненням “EN 20” – на іншому;

склад: 1 таблетка містить еналаприлу малеату  5 мг, або 10 мг, або 20 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, натрію гідро карбонат, тальк, гідроксипропіл целюлоза (таблетки 5 мг), заліза оксид (III) червоний  (таблетки 10 мг і 20 мг),   заліза   оксиду гідрат (III) жовтий (таблетки 20 мг).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).   Код АТС С 09А А 02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Еналаприл за хімічною структурою є похідним двох амін окислот – L-аланіну і L-проліну.   Після перорального прийому препарат швидко абсорбується та трансформується (шляхом гідролізу) в активний метаболіт - еналаприлат, який   має властивості високо специфічного інгібітору АПФ. Еналаприлат гальмує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II   та розпад брадикініну. Результатом його дії є системна периферична вазодилатація і зниження загального периферичного судинного опору, системного артеріального тиску, після навантаження на серце, тиску в малому колі кровообігу. Зменшення концентрації ангіотензину ІІ зумовлює підвищення активності реніну за рахунок негативного зворотного зв’язку та   зменшення секреції альдостерону. При тривалому застосуванні препарат перешкоджає розвитку гіпертрофії міокарда лівого шлуночка і гладком’язових елементів судинної стінки, запобігає прогресу ванню серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка.  

Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо всмоктується 50 - 70 % еналаприлу, їжа не впливає на процес абсорбції. Зв’язування з білками крові – 50 - 60%. Біо трансформація відбувається в печінці шляхом гідролізу до активного метаболіту - еналаприлату. Максимальна концентрація еналаприлу в плазмі крові реєструється через 1 год, еналаприлату - через 3 - 4 год після прийому per os. Період напів виведення еналаприлату – 11 год, який зростає за наявності ниркової недостатності. Виводиться нирками до 60% прийнятої дози (20% у вигляді еналаприлу та 40% - у вигляді еналаприлату). До 33% введеної дози елімінує через шлунково-кишковий тракт (у вигляді незміненої речовини - 6%, метаболіту - до 27%). Еналаприлат виводиться при гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість дії лікарського засобу до 24 год. Препарат проникає через плаценту, в незначних кількостях секретується в грудне молоко.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність. Безсимптомне порушення функції лівого шлуночка, в тому числі після інфаркту міокарда (фракція викиду ≤ 35%).

Спосіб застосування та дози. Таблетки можна приймати незалежно від вживання їжі. Режим дозування - 1 раз на добу. За необхідності можна розділити добову дозу на два прийоми – вранці та ввечері.

При артеріальній гіпертензії початкова доза становить 5 мг один раз на добу з подальшою корекцією дози залежно від реакції пацієнта. За необхідності дозу підвищують до 10 мг на добу.   Інтервал   між   підвищенням дози - 3 тижні. Підтримуюча доза становить 10 мг на добу. Максимальна добова доза препарату - 40 мг.

Для хворих з помірною нирковою недостатністю  (кліренс креатині ну 30 - 60 мл/хв) рекомендована початкова доза - 2,5 мг на добу. Підтримуюча доза становить 5 - 10 мг на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 20 мг на добу; залежно від переносимості   деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз в 2 дні).

Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю  (кліренс креатині ну менше 30 мл/хв) рекомендована початкова доза - 2,5 мг на добу. Підтримуюча доза становить 5 мг на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 мг на добу; залежно від переносимості   деяким пацієнтам доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз в 2 дні). Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі, приймають препарат після процедури.

При хронічній серцевій недостатності початкова доза препарату - 2,5 мг на добу.   Подальше підвищення дози залежить від реакції пацієнта. Підтримуюча доза становить 5 - 10 мг на добу, максимальна – 20 мг на добу.

Побічна дія. Можливі сухий кашель, головний біль. Рідше спостерігаються: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату), ортостатичні реакції, які супроводжуються запамороченням, слабкістю, порушенням зору, колапсом, прискорене серцебиття, порушення серцевого ритму, біль у грудях, стенокардія, відчуття втоми, слабкість, порушення сну, нервозність, депресії, парестезії, судоми, шум у вухах, сплутаність свідомості; дисгевзія (порушення смакових відчуттів), нудота, блювання, діарея, анорексія, панкреатит, стоматит; глосит, відчуття сухості у роті; задишка, ринорея, фарингіт, дистонія, інфільтрати в легенях, сухий кашель, бронхоспазм; алергічні реакції, в тому числі   шкірні висипання, ангіо невротичний набряк з еозинофілією, температурними реакціями, болями в суглобах; синдром Стівенса-Джонсона, епідермальний некроліз. Шкірні реакції можуть супроводжуватися пропасницею, міалгією, міозитом, артралгією, артритом, васкулітом, серозитом, еозинофілією, лейкоцитозом та/або підвищеними титрами антинуклеарних антитіл. З боку лабораторних показників: анемія, тромбоцит опенія, лейкопенія, агранулоцит оз (частота гематологічних порушень частіше спостерігалась у хворих з нирковою недостатністю, ауто імунними захворюваннями; можливі: підвищення концентрації калію, креатині ну та сечовини в сироватці крові. Є   відомості про погіршання функції нирок та появу протеїнурії на фоні терапії інгібіторами АПФ. Зареєстровано поодинокі випадки гепатотоксичності еналаприлу, найчастіше мав місце холестаз, проте спостерігалось підвищення активності печінкових трансаміназ та вмісту білірубіну за рахунок порушення функції печінки з ураженням і некрозом гепатоцитів. Можливі: імпотенція, гіперемія шкіри, фото сенсибілізація, нечіткість зору, алопеція, оніхоліз,   синдром Рейно.

Протипоказання. Підвищена чутливість до еналаприлу та складових препарату.

Ангіо невротичний набряк в анамнезі, в тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий   набряк Квінке. Стеноз ниркової артерії (двобічний/стеноз   артерії єдиної нирки). Клінічний стан після трансплантації нирки. Стеноз артеріального або мі трального клапана з вираженими порушеннями гемодинаміки, гіпертрофічна кардіоміопатія, первинний гіперальдостеронізм, захворювання печінки, печінкова недостатність. Аферез з декстрансульфатом. Проведення десенсибілізації до отрути комах. Діти до 12 років. Вагітність, період лактації.

Передозування. Найбільш характерні риси передозування: виражені гіпотензія з погіршанням перфузії життєво важливих органів і ступор, брадикардія, колапс, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність. Рівні еналаприлату у плазмі, що в 100 - 200 разів   перевищували   звичайні   після   терапевтичних   доз, описані при прийомі відповідно 300 мг і 400 мг еналаприлу. При передозуванні рекомендовано надати хворому горизонтального положення з низьким узголів’ям. Якщо таблетки були прийняті нещодавно (протягом останніх 30 хв) слід стимулювати блювання, здійснити промивання шлунка. Надалі показано внутрішньо венне введення фізіологічного розчину та/чи плазмозамінників. За необхідності внутрішньо венно вводять катехоламіни та ангіотензин ІІ. Необхідно контролю вати та коригувати життєво важливі функції.   Еналаприлат може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. При резистентній до терапії брадикардії проводять кардіостимуляцію. Контролюють концентрацію електролітів і креатині ну в сироватці крові.

Особливості застосування. Ефективність і безпека застосування еналаприлу при лікуванні дітей не вивчались.

У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв’язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею або в зв’язку з діалізом можливий розвиток раптової тяжкої гіпотензії, гострої ниркової недостатності. В таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікування еналаприлом і забезпечити адекватний медичний нагляд. Нерідко гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись у хворих з тяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати, призначаючи початкову дозу та підтримуючу терапію.

З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим з порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, ауто імунними захворюваннями, вираженим аортальним або мі тральним стенозом, іншими захворюваннями з обструкцією шляхів відтоку з лівого шлуночка. Всі вище перелічені патологічні стани при застосуванні еналаприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю. Для препаратів групи інгібіторів АПФ можлива перехресна гіпер чутливість. Хворі похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до еналаприлу стосовно розвитку гіпотензії та ортостатичних реакцій. Під час лікування еналаприлом може мати місце гіперкаліємія, рідко – підвищення рівня креатині ну, протеїнурія,   особливо за наявності ниркової і/або серцевої недостатності, що вимагає обов’язкового лабораторного контролю.

Особлива обережність необхідна   при призначенні еналаприлу пацієнтам, які паралельно приймають/приймали діуретики. Якщо терапію діуретичними засобами відмінити неможливо, рекомендовано починати терапію з мінімальних доз еналаприлу та забезпечити адекватний контроль артеріального тиску та функції нирок.

За наявності первинного гіперальдостеронізму інгібітори АПФ  - неефективні, тому їх застосування не рекомендується.

У хворих, які знаходяться на гемодіалізі з використанням полі акрилонітрилових мембран AN69, зареєстровані випадки анафілактоїдних реакцій на фоні супутньої терапії еналаприлом, тому рекомендовано утриматись від подібних поєднань.

1 таблетка містить 0,01 вуглеводної одиниці обміну.

Необхідна обережність при роботі з транспортними та іншими потенційно небезпечними технічними   засобами через можливість запаморочення, особливо на початку лікування еналаприлом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Алкоголь, діуретики, антигіпертензивні засоби (бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші) потенціюють гіпотензивний ефект еналаприлу.

Снодійні, наркотичні, знеболювальні засоби сприяють зниженню артеріального тиску при застосуванні з еналаприлом. За необхідності хірургічного втручання слід поінформувати анестезіолога про терапію   еналаприлом малеатом.

Одночасний прийом з калій зберігаючи ми діуретиками (спіронолактоном, амілоридом, тріамтереном) може призвести до гіперкаліємії. Тому за умови одночасного застосування названих засобів необхідно контролю вати концентрацію калію в плазмі крові. Гіперкаліемія також може бути   спровокована одночасним прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, які містять калій, що особливо актуально за наявності ниркової недостатності,   цукрового діабету.      

Не стероїдні протизапальні препарати, особливо індометацин, зменшують гіпотензивний ефект еналаприлу.

При застосуванні   з препаратами літію можлива затримка виведення літію з організму і відповідно під вишення ризику його побічної та токсичної дії.

Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку при застосуванні разом з еналаприлом, підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцит озу (алопуринол, цитостатичні, імуносупресивні засоби, системні кортикоїди, прокаїнамід).

Естрогени при одночасному застосуванні можуть знижувати антигіпертензивний ефект еналаприлу (через затримку рідини в організмі).

Симпатоміметики можуть ослабляти антигіпертензивну дію еналаприлу.

Надмірне вживання натрію хлориду знижує гіпотензивний ефект еналаприлу.

На фоні використання пероральних протидіабетичних засобів (наприклад сульфанілсечовини/бігуанідів), інсуліну можливо посилення гіпотензивного ефекту еналаприлу.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, темному місці при температурі не вище 25^оС. Термін придатності - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 30 таблеток в упаковці.

Виробник. “Салютас Фарма ГмбХ”, Німеччина, підприємство компанії “Гексал АГ”, Німеччина.

Адреса. Salutas Pharma GmbH, Otto-von-Guericke-Allee 1, D-39179 Barleben.

Адреса Представництва “Гексал АГ” в Україні.

комбинированный антигипертензивный препарат, который содержит ингибитор АПФ (эналаприл) и тиазидный диуретик (гидрохлоротиазид).
Эналаприл угнетает образование ангиотензина II и устраняет его сосудосуживающее действие, снижает ОПСС, уменьшает постнагрузки, снижает АД, снижает давление в правом предсердии и в малом круге кровообращения. Эналаприл также снижает сопротивление почечных сосудов и тем самым улучшает кровообращение в почках.
Гидрохлоротиазид оказывает диуретическое и натрийуретическое действие, а также потенцирует гипотензивный эффект эналаприла.
Снижение АД наблюдается приблизительно через 1 ч после приема препарата и длится в среднем в течение 24 ч.
Эналаприл
После перорального приема всасывается приблизительно 50–70% эналаприла малеата.
Максимальная концентрация эналаприла в сыворотке крови достигается приблизительно через 1 ч. После всасывания эналаприл гидролизируется в эналаприлат, который является более мощным ингибитором АПФ, чем эналаприл. Максимальная концентрация эналаприлата в плазме крови достигается через 3–4 ч после приема эналаприла малеата. Приблизительно 50–60% эналаприлата связывается с белками плазмы крови. Около 94% дозы эналаприла малеата выводится с мочой и калом в виде эналаприла и эналаприлата. Основным компонентом мочи является эналаприлат, что составляет приблизительно 94% дозы. Период полувыведения — 35 ч.
Выведение снижается у пациентов с нарушением функции почек соответственно степени функциональной недостаточности.
Диализ эналаприлата обеспечивается при скорости 62 мл/ч.
Гидрохлоротиазид
После перорального приема гидрохлортиазид всасывается на 65–75%. У пациентов с застойной сердечной недостаточностью всасывание гидрохлоротиазида снижено. Максимальная концентрация гидрохлоротиазида в плазме крови находится в диапазоне 70–490 нг/мл и наблюдается через 1,5–4 ч после приема пероральной дозы 12,5 мг на протяжении 2–5 ч после приема пероральной дозы 25 мг гидрохлоротиазида. Связывание с белками плазмы крови отмечают на уровне 40–68%. Гидрохлоротиазид почти в полном объеме выводится в неизмененном виде почками (95%). Период полувыведения из плазмы крови составляет от 6 до 15 ч.
Гидрохлоротиазид проникает через гематоплацентарный барьер и не проникает через ГЭБ. В случае почечной недостаточности выведение может замедляться, а период полувыведения удлиняется.

АГ.

режим дозирования устанавливают индивидуально в зависимости от состояния больного и степени тяжести АГ. Лечение необходимо начинать с приема препарата в низких дозах с постепенным их повышением.
Назначать фиксированную комбинацию Энагексала Композитума рекомендуется только после того, как оказались безрезультатными предыдущие индивидуальные корректировки дозы отдельных соединений (то есть эналаприла или гидрохлоротиазида). При наличии соответствующих клинических оснований следует учитывать возможность прямого перехода с монотерапии на прием фиксированной комбинации Энагексала Композитума.
Энагексал Композитум 10/25
Начальная суточная доза для пациентов, которым показана комбинированная терапия: 10 мг эналаприла и 25 мг гидрохлоротиазида (1 таблетка Энагексала Композитума 10/25 мг) 1 раз в сутки.
Средняя суточная доза составляет 1–2 таблетки Энагексала Композитума 10/25 мг, распределенных на 1 или 2 приема. Для поддерживающей терапии препарат назначают в количестве 10 мг эналаприла и 25 мг гидрохлоротиазида (1 таблетка Энагексала Композитума 10/25 мг) 1 раз в сутки.
Высшая суточная доза препарата соответствует 40 мг эналаприла и 100 мг гидрохлоротиазида (4 таблетки Энагексала Композитума 10/25 мг), распределенных на 1 или 2 приема.
Энагексал Композитум 20/12,5
Начальная суточная доза для пациентов, которым показана комбинированная терапия: ¹/₂ таблетки Энагексала Композитума 20/12,5 мг.
Средняя суточная доза составляет 1 таблетку Энагексала Композитума 20/12,5 мг 1 раз в сутки.
Для поддерживающей терапии препарат назначают по ¹/₂ таблетки Энагексала Композитума 20/12,5 мг 1 раз в сутки.
Высшая суточная доза препарата соответствует 2 таблеткам Энагексала Композитума 20/12,5 мг, распределенных на 1 или 2 приема.
Препарат принимают независимо от приема пищи, запивая большим количеством воды.

повышенная чувствительность к эналаприлу или другим ингибиторам АПФ;
ангионевротический отек в анамнезе;
тяжелая почечная дисфункция (клиренс креатинина ≤30 мл/мин) или диализ;
клинически значимые отклонения уровня электролитов в крови (гиперкальциемия, гипонатриемия, гипокалиемия);
стеноз почечной артерии (двусторонний или односторонний при наличии одной почки);
клиническое состояние после пересадки почки;
гемодинамически значимый стеноз аортального или митрального клапана или обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия;
тяжелые нарушения функции печени (прекома, гепатическая кома);
тяжелые формы подагры и сахарного диабета;
период беременности и кормления грудью;
детский возраст.

Общие проявления: слабость, головокружение, боль в грудной клетке и животе.
Сердечно-сосудистая система: ортостатическая гипотензия, сердцебиение, тахикардия.
Система пищеварения: сухость во рту, рвота, метеоризм, запор, сиаладенит, панкреатит, холестатическая желтуха.
Нервная система: бессонница, нервозность, парестезия, сонливость, возбужденное состояние.
Кожа: зуд, полиморфная эритема, включая синдром Стивенса — Джонсона, эксфолиативный дерматит, включая токсический эпидермальный некролиз и алопецию.
Почки: почечная недостаточность, интерстициальный нефрит.
Аллергические проявления: ангионевротический отек, анафилактоидные реакции, крапивница, респираторный дистресс-синдром.
Система кроветворения: апластическая анемия, агранулоцитоз, лейкопения, гемолитическая анемия, тромбоцитопения.
Органы зрения: временное помутнение зрения, ксантопсия.
Прочие проявления: одышка, профузное потоотделение, боль в спине, артралгия, шум в ушах, снижение либидо, слабость в мышцах, судороги мышц.
При продолжительном приеме препарата возможно развитие гипокалиемии, гипонатриемии.

до начала применения препарата Энагексал Композитум необходимо проверить почечную функцию и водно-электролитный баланс организма. Контроль электролитов, креатинина сыворотки крови, содержания глюкозы в крови, а также формулы крови показан через короткие промежутки времени, особенно в начале лечения пациентов группы повышенного риска (с почечной дисфункцией, сахарным диабетом, гиперурикемией, гиперкальциемией, гиперхолестеринемией, сердечной недостаточностью, коллагеновыми заболеваниями, у пациентов пожилого возраста).
Гипотензия
Возможно значительное снижение АД, особенно после перехода с монотерапии эналаприлом на комбинированный препарат Энагексал Композитум. Гипотензия наиболее вероятна у пациентов с дефицитом воды или электролитов (например в случае предварительного лечения мочегонными средствами, соблюдения бессолевой диеты, наличия рвоты или поноса), а также у пациентов после симпатэктомии. Поэтому пациенты с гиповолемией и после симпатэктомии могут принимать препарат только после тщательной оценки соотношения польза/риск.
Особое внимание рекомендуется уделять пациентам с коронарным или церебральным атеросклерозом, у которых значительное снижение АД может вызвать инфаркт миокарда или нарушение мозгового кровообращения. Лечение таких пациентов возможно только после тщательной оценки соотношения польза/риск и при условии регулярного наблюдения за характерными клиническими и лабораторными параметрами.
Сердечная недостаточность
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью (при значительном снижении АД и нарушении электролитного баланса вследствие применения препарата) могут появиться нарушения сердечного ритма, усиление проявлений сердечной недостаточности, развитие инфаркта миокарда. Поэтому пациентам с сердечной недостаточностью лечение Энагексалом Композитумом необходимо начинать с низких доз с постепенным их повышением и проводить мониторинг ЭКГ.
Почечно-сосудистая гипертензия, стеноз почечной артерии
При терапии Энагексалом Композитумом пациенты с почечно-сосудистой гипертензией или стенозом почечной артерии имеют повышенный риск чрезмерного снижения АД и почечной недостаточности. Лечение пациентов с почечно-сосудистой гипертензией или стенозом почечной артерии можно назначать только при тщательном контроле АД и функции почек.
Почечная недостаточность
Пациентам с умеренным нарушением функции почек (клиренс креатинина — 30–60 мл/мин) Энагексал Композитум можно назначать только после оценки соотношения польза/риск и при тщательном контроле функции почек.
Нарушение электролитного баланса
Во время лечения Энагексалом Композитумом могут возникать нарушения электролитного баланса, в частности гипокалиемия и гипонатриемия. В редких случаях (приблизительно 0,1%) при лечении Энагексалом Композитумом отмечали гиперкалиемию.
Тиазидный компонент препарата может провоцировать чрезмерное выделение с мочой кальция и магния с развитием гипокальциемии и гипомагниемии. Также могут отмечать кратковременное и незначительное повышение уровня кальция в сыворотке крови при отсутствии нарушений метаболизма кальция. Выраженная гиперкальциемия может быть признаком латентного гиперпаратиреоза. Поэтому во время терапии препаратом следует регулярно контролировать сывороточные уровни электролитов и перед определением функции паращитовидных желез прекратить прием препарата.
Первичный гиперальдостеронизм
У пациентов с первичным гиперальдостеронизмом неэффективна гипотензивная терапия средствами, действие которых базируется на угнетении ренин-ангиотензиновой системы. Поэтому назначать Энагексал Композитум таким пациентам не рекомендуется.
Протеинурия
У пациентов с нарушением почечной функции возможно развитие протеинурии. При возникновении клинически значимой протеинурии (более 1 г/сут) Энагексал Композитум можно назначать только после тщательного анализа соотношения польза/риск и при регулярном контроле клинических и лабораторных параметров.
Сахарный диабет, нарушение обмена веществ
Во время терапии Энагексалом Композитумом необходимо регулярно контролировать уровень глюкозы в крови. При лечении препаратом может потребоваться коррекция дозы инсулина или гипогликемических средств.
У пациентов с предрасположенностью во время применения препарата возможна гиперурикемия и приступы подагры.
Тиазидный компонент препарата может вызвать повышение уровней ХС и ТГ, поэтому во время терапии препаратом следует регулярно контролировать соответствующие биохимические показатели крови.
Пациенты пожилого возраста
У пациентов пожилого возраста по сравнению с младшими пациентами препарат может вызвать чрезмерное снижение АД. Поэтому терапию у пациентов пожилого возраста следует проводить с осторожностью. Рекомендуется контролировать АД и почечную функцию у пациентов в возрасте старше 65 лет.
Десенсибилизирующая терапия и переливание пациентам их собственной крови после удаления из нее ЛПНП
Во время переливания пациентам их собственной крови после удаления из нее ЛПНП прием Энагексала Композитума может вызвать анафилактоидные реакции с угрозой для жизни, вызванные влиянием ингибиторов АПФ. Также анафилактоидные реакции с угрозой для жизни (снижение АД, одышка, рвота, аллергические кожные реакции) могут возникать во время десенсибилизирующей терапии против яда насекомых (пчел, ос) и одновременного приема ингибиторов АПФ. Если необходимо провести десенсибилизирующую терапию против яда насекомых или переливание пациенту его собственной крови после удаления из нее ЛПНП, Энагексал Композитум временно необходимо заменить другими антигипертензивными препаратами.
Нейтропения, агранулоцитоз
Такие нарушения чаще выявляют у пациентов с угнетением системы кроветворения, снижением функции почек, особенно при системных заболеваниях соединительной ткани (системная красная волчанка, склеродермия), аутоиммунных заболеваниях, приеме иммунодепрессантов.
Прежде чем начать прием Энагексала Композитума, необходимо оценить преимущества/риск лечения пациентов со сниженной иммунной реакцией, аутоиммунными или коллагеновыми заболеваниями. Если во время терапии Энагексалом Композитумом возникают такие симптомы, как повышение температуры тела, увеличение лимфатических узлов, фарингит, необходимо провести анализ лейкоцитарной формулы.
Гемодиализ
Одновременное применение Энагексала Композитума и проведение неотложного диализа с применением многосложных (акрилонитрил, сульфонал натрий-2-метилалил) высокоскоростных мембран (например AN69) связано с риском анафилактоидных реакций (от реакций повышенной чувствительности до шока). Такая комбинация должна быть исключена или заменена использованием для диализа другого типа мембраны или назначением другого антигипертензивного активного агента (не ингибитора АПФ и не комбинированного препарата, содержащего ингибитор АПФ).
Лабораторные параметры
Иногда отмечали снижение концентрации гемоглобина, гематокрита, уменьшение количества лейкоцитов и тромбоцитов.
В единичных случаях, особенно при нарушении функции почек, возможны анемия, лейкопения, нейтропения, эозинофилия, тромбоцитопения, в отдельных случаях — апластическая анемия, агранулоцитоз и панцитопения.
В отдельных случаях может возникать повышение концентрации билирубина и печеночных ферментов.
Также сообщалось о единичных случаях гемолиза/гемолитической анемии, но при отсутствии доказательств причинной связи с приемом ингибиторов АПФ.

гипотензивные средства (диуретики, блокаторы β-адренорецепторов), нитраты, сосудорасширяющие средства, барбитураты, фенотиазины, трициклические антидепрессанты, алкоголь: усиление гипотензивного эффекта Энагексала Композитума.
Анальгетики, противовоспалительные средства (например ацетилсалициловая кислота, индометацин): возможно ослабление гипотензивного эффекта Энагексала Композитума. Особенно при наличии гиповолемии возможно возникновение ОПН.
Высокие дозы салицилатов: усиление токсического действия салицилатов на ЦНС под влиянием гидрохлоротиазида.
Калий, калийсберегающие диуретики (например спиронолактон, амилорид, триамтерен), а также другие препараты, прием которых сопровождается повышением концентрации калия (например гепарин): более резкое повышение концентрации калия под влиянием эналаприла.
Калийнесберегающие диуретики (например фуросемид), глюкокортикоиды, адренокортикотропный гормон, карбеноксолон, амфотерицин В, пенициллин G, салицилаты или злоупотребление слабительными средствами: увеличение дефицита калия или магния под влиянием гидрохлоротиазида.
Литий: повышение в сыворотке крови концентрации лития (регулярные проверки!), сопровождающееся возможным усилением кардиотоксических и нейротоксических эффектов препаратов лития.
Гликозиды наперстянки: возможно повышение эффектов и побочных действий наперстянки на фоне гипокалиемии и гипомагниемии.
Катехоламины (например эпинефрин): снижение эффективности гидрохлоротиазида.
Снотворные средства, наркотики, анестезирующие средства: чрезмерное снижение АД (проинформировать анестезиолога о терапии Энагексалом Композитумом).
Аллопуринол, иммунодепрессанты, системные кортикостероиды, прокаинамид, средства, угнетающие функцию костного мозга: уменьшение количества лейкоцитов в крови, лейкопения.
Цитостатики (например циклофосфамид, фторурацил, метотрексат): усиление токсического действия на костный мозг (особенно гранулоцитопения) под влиянием гидрохлоротиазида.
Пероральные противодиабетические средства (например сульфонилмочевина, бигуаниды), инсулин: снижение эффективности противодиабетических средств.
Холестирамин и холестипол: ослабление всасывания гидрохлоротиазида.
Мышечные релаксанты типа кураре, неполяризующие блокаторы нейромышечной передачи: усиление и увеличение продолжительности расслабляющего действия на мышцы под влиянием гидрохлоротиазида (проинформировать анестезиолога о терапии Энагексалом Композитумом).
Метилдопа: единичные случаи гемолиза на основе формирования антител против гидрохлоротиазида.

в зависимости от степени передозировки возможны: артериальная гипотензия, нарушение электролитного баланса, угнетение сознания (до комы), судороги, парез, паралитический илеус, аритмия, брадикардия, сердечно-сосудистый шок, почечная недостаточность, ангионевротический отек.
В случае передозировки необходимы мероприятия по выведению препарата из организма (промывание желудка, назначение активированного угля в течение 30 мин после приема препарата), а также контроль жизненно важных параметров в условиях стационара.
В случае тяжелой передозировки в условиях стационара проводят мероприятия, направленные на стабилизацию АД: в/в введение изотонического р-ра натрия хлорида и плазмозаменителей; при необходимости — в/в введение ангиотензина II, гемодиализ.
При проявлениях ангионевротического отека и других анафилактоидных реакций показана десенсибилизирующая терапия с применением антигистаминных средств (хлоропирамин, лоратадин), кортикостероидов (преднизолон, дексаметазон), мероприятия по обеспечению проходимости дыхательных путей.
Необходим постоянный мониторинг водного, электролитного баланса, КОР, а также глюкозы крови и уровня соединений, которые выводятся с мочой. В случае гипокалиемии — пополнение резервов калия.

в сухом, защищенном от света месте при температуре до 25 °С.