Рамигексал - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РаміГЕКСАЛ^®

(RamiHEXAL^®)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ramipril; (2S, 3аS, 6аS)-1[(S)-N-[(S)]-карбокси-3-феніл пропіл]аланіл]октагідро-циклопента-[b]-пірол-2-карбонової кислоти;

основні фізико-хімічні властивості: білі довгасті плоскі таблетки з фаскою та рискою з обох боків та написом “R5” для таблеток по 5 мг та “R2,5” для таблеток по 2,5 мг на одному боці;

склад: 1 таблетка містить раміприлу 5 мг або 2,5 мг;

допоміжні речовини: натрію гідро карбонат, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль преже латинізований, натрію стеарил фумарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Код АТС С 09А А 05.  

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Раміприл пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ, кініназа ІІ), спричиняючи розширення судин та зниження артеріального тиску.

В осіб, що страждають на артеріальну гіпертензію, раміприл знижує артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи, не збільшуючи серцевий ритм. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект розпочинається через 1 - 2 год після застосування   препарату й досягає максимуму через 3 - 6 год та триває протягом 24 год. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається після постійного застосування через 3 - 4 тижні. Раптове припинення лікування із застосуванням раміприлу не спричиняє швидкого й різкого підвищення артеріального тиску.

Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну в плазмі крові, знижує рівень ангіотензину ІІ та альдостерону. При недіабетичній або діабетичній нефропатії раміприл дещо уповільнює прогресу вання порушення функції нирок, знижує рівень альбумінурії.

Загалом, препарат істотно не змінює нирковий кровотік і швидкість клуб очкової фільтрації.

Фармакокінетика. Раміприл швидко абсорбується після перорального застосування. Приймання їжі істотно не впливає на абсорбцію раміприлу. Раміприл майже повністю метаболізується (головним чином у печінці) з утворенням активних та неактивних продуктів. Його активний метаболіт раміприлат приблизно у 6 разів активніший за раміприл. Максимальна концентрація раміприлату в плазмі досягається через 2 - 4 год після перорального застосування дози раміприлу.

Об’єм розподілу становить приблизно 500 л. Зв’язування з білками плазми для раміприлату –приблизно 56%.

Період напів виведення 13 - 17 год на фоні регулярного приймання; приблизно 40% препарату виводиться з фекаліями і 60% - з сечею.

При нирковій недостатності і в осіб похилого віку із зниженою функцією нирок раміприл може кумулювати в організмі. При ураженні печінки порушується перетворення раміприлу на раміприлат. У пацієнтів похилого віку фармакокінетика суттєво не змінюється.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; дисфункція лівого шлуночка, у тому числі після перенесеного інфаркту міокарда (3 – 10-й день); діабетична нефропатія.

Спосіб застосування та дози. РаміГЕКСАЛ^® таблетки призначають перорально і їх можна приймати незалежно від приймання їжі. Таблетки можна ділити; їх слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова добова доза   раміприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу. Як правило, дана доза є підтримуючою. Залежно від реакції пацієнта на препарат, добова доза може бути збільшена протягом 2 - 3 тижнів до 5 мг, а потім до максимальної одноразової добової дози 10 мг. З терапевтичною метою можуть застосовуватись діуретики або блокатори кальцієвих каналів у комбінації з раміприлом без збільшення його дози вище 5 мг на добу.

Хронічна серцева недостатність. Рекомендована початкова доза – 1,25 мг раміприлу на добу. Залежно від реакції пацієнта доза може бути збільшена протягом 1 - 2-тижневого інтервалу. Якщо добова доза становить 2,5 мг або вище, то препарат можна приймати за 1 або 2 прийоми.

Дисфункція лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда (3 – 10-й день). Лікування пацієнта повинно починатися в стаціонарі не раніше, як через 3 дні після виникнення гострого інфаркту міокарда. Гемодинамічний стан повинен бути стабільним без ознак триваючої ішемії. Звичайна початкова доза препарату становить 2,5 мг 2 рази на добу. Нижча доза (1,25 мг 2 рази на добу) може бути призначена тільки у разі, якщо пацієнт погано переносить дозу 2.5 мг 2 рази на добу. Протягом 2 днів дозу раміприлу збільшують до підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу. Пізніше, добова початково розділена доза препарату може прийматися як одноразова добова доза. Максимальна доза препарату становить 10 мг на добу.

Регулювання дози у пацієнтів з нирковою недостатністю. Застосування звичайної дози раміприлу рекомендовано для пацієнтів із кліренсом креатині ну > 50 мл/хв. Для пацієнтів із кліренсом креатині ну < 50 мл/хв, у хворих на цукровий діабет, а також пацієнтів старше 65 років початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу, а максимальна – 5 мг 1 раз на добу.

Побічна дія.

З боку серцево-судинної системи: гіпотензія (у тому числі постуральна), стенокардія, синкопе, серцева недостатність, вертиго, біль у грудній клітині, зрідка – аритмія, відчуття серцебиття.

З боку кровотворення: гемолітична анемія, мієлодепресія, панцитопенія, тромбоцит опенія, еозинофілі я, агранулоцит оз; васкуліт. Частота гематологічних порушень зростає за наявності ниркової недостатності, ауто імунних захворювань.

З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, зрідка – сухість у роті або підвищене слиновиділення, анорексія, диспепсія, дисфагія, запор, біль у животі, гастроентерит, панкреатит, порушення функції печінки (гепатит, холестатична жовтуха, зміна рівня трансаміназ).

З боку респіраторної системи: непродуктивний кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, зрідка – диспное, фарингіт, синусит, риніт, трахеобронхіт, ларингіт, бронхоспазм.

З боку нервової системи і органів чуття: запаморочення, головний біль, астенія, зрідка – цереброваскулярні порушення, амнезія, сонливість, судоми, депресія, розлади сну, невралгія, нейропатія, парестезія, тремор, зниження слуху, порушення зору.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, зрідка – протеїнурія, олігурія, набряки.

З боку шкірних покривів: кропив’янка, висипання, мультиморфна еритема, фото сенсибілізація.

Інші: у поодиноких випадках – зменшення маси тіла, анафілактоїдні реакції, підвищення рівня азоту сечовини і креатині ну, ангіо невротичний набряк, артралгія/артрит, міалгія, пропасниця, підвищення титру антинуклеарних антитіл, гіперкаліємія, зміна активності ферментів концентрації білірубіну, сечової кислоти, глюкози.

Протипоказання. Підвищена чутливість до раміприлу або будь-якого іншого інгібітора АПФ або до однієї з допоміжних речовин. Ангіо невротичний набряк в анамнезі; двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, трансплантація нирки; стеноз аорти або мі трального клапана серця, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; первинний гіперальдостеронізм (інгібітори АПФ при цьому захворюванні неефективні, тому їх застосування недоцільно); печінкова недостатність; діаліз із застосуванням полі акрилонітрильних мембран; аферез ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ); десенсибілізація. Вагітність і лактація. Дитячий вік.

Передозування.

Симптоми: виражена гіпотензія, шок, порушення перфузії життєво важливих органів, електролітний дисбаланс і ниркова недостатність.

Лікування: загальні заходи (промивання шлунка, застосування адсорбентів, сульфату натрію), якщо це можливо, протягом перших 30 хв; внутрішньо венне введення ізотонічного розчину натрію хлориду, катехоламінів, ангіотензину ІІ, застосування штучного водія ритму (при стійкій брадикардії). Гемодіаліз неефективний.

При виникненні ангіо невротичного набряку – негайне підшкірне введення 0,3 - 0,5 мл адреналіну або повільне внутрішньо венне введення адреналіну; в подальшому – введення глюкокортикоїдів внутрішньо венно. Також рекомендовано внутрішньо венне введення антигістамінних препаратів та антагоністів Н₂-рецепторів.

Особливості застосування. Для пацієнтів із серцевою недостатністю від легкої до помірної форми після перенесеного інфаркту міокарда наступні протипоказання повинні бути взяті до уваги:   стійка артеріальна гіпотензія (систолічний тиск < 90 мм рт. ст); ортостатична дизрегуляція, тяжка серцева недостатність (NYHA IV), нестабільна стенокардія, шлуночкова аритмія, що загрожує життю пацієнта, легеневе серце.

Необхідно попередити пацієнтів про необхідність негайно звернутися до лікаря у випадку проявів пропасниці, збільшення лімфатичних вузлів та/або розвитку ангіни (ці симптоми можуть бути пов’язані з розвитком агранулоцит озу).

На початку лікування та регулярно в процесі терапії препаратом контролюють кількість лейкоцитів, рівень гемоглобіну в периферичній крові, рівень калію, креатині ну та печінкових ферментів крові, особливо у хворих з порушеннями функції нирок, хворих, які застосовують алопуринол або прокаїнамід, імунодепресанти, в тому числі цитостатичні засоби.

Необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на мало сольовій або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих із зниженим об’ємом циркулюючої крові (внаслідок терапії діуретиками), при обмеженні вживання солі, при проведенні діалізу, при проносі та блюванні можливий розвиток симптоматичної гіпотензії. Перед початком лікування у таких хворих коригують об’єм циркулюючої крові та вміст натрію.

Якщо препарат призначають пацієнтам, які вже отримують діуретичну терапію, слід розглянути можливість тимчасової відміни або зниження дози діуретиків не менше, як за 2 - 3 доби (або більше, залежно від тривалості дії діуретиків) до початку застосування раміприлу. У подальшому, за необхідності, застосування діуретичних засобів можна поновити. Якщо попередня відміна діуретичних засобів неможлива, раміприл призначають у мінімальній початковій дозі 1,25 мг на добу.

У хворих з серцевою недостатністю препарат може спричинити розвиток значно вираженої артеріальної гіпотензії, яка у деяких випадках супроводжується олігурією або азотемією і (рідко) гострою нирковою недостатністю.

Пацієнти з підвищеним ризиком виникнення значно вираженої артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, а також після підвищення дози препарату або сечогінного засобу повинні перебувати під суворим наглядом лікаря, особливо в перші 2 тижні лікування. Хворим з серцевою недостатністю або злоякісною артеріальною гіпертензією лікування препаратом розпочинають у стаціонарі.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анастезіолога про застосування препарату.

Слід мати на увазі, що при застосуванні раміприлу у хворих з ауто імунними захворюваннями і синдромами зростає ризик розвитку нейтропенії.

У разі проведення термінового гемодіалізу хворого попередньо переводять на інший антигіпертензивний засіб (але не інгібітор АПФ).

Пацієнти похилого віку можуть виявити підвищену чутливість до дії препарату (ортостаз) навіть до умови звичайного дозування. Для інгібіторів АПФ можлива перехресна гіпер чутливість.

Вплив на керування автотранспортними засобами або іншими складними механізмами.

На початку терапії, при зміні дозування, за умов вживання алкоголю, інших лікарських засобів, можливий розвиток артеріальної гіпотензії та інших симптомів, що може впливати на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Спільне застосування антигіпертензивних, сечогінних препаратів, опіоїдних аналгетиків, засобів для анестезії, трициклічних антидепресантів й антипсихотичних засобів може призводити до посилення антигіпертензивної дії препарату.

При одночасному застосування не стероїдних протизапальних засобів (наприклад ацетил саліцилової кислоти, індометацину), естрогенів, симпатоміметиків або солі можливо зниження антигіпертензивної дії препарату.

Одночасне застосування з препаратами калію, калій зберігаючи ми діуретиками (наприклад з амілоридом, спіронолактоном, триамтереном) може підвищувати вміст калію в крові.

Застосування раміприлу з препаратами літію не рекомендовано, оскільки їх одночасне застосування може призвести до підвищення ризику токсичності препаратів літію.

Спільне застосування з протидіабетичними лікарськими засобами (пероральними гіпоглікемічними засобами, інсуліном) може призводити до підвищення цукрознижуючого ефекту з ризиком виникнення гіпоглікемії. Дане явище спостерігалося найчастіше протягом перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

При одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними препаратами, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом зростає ризик виникнення лейкопенії.

Раміприл може потенціювати ефект алкоголю.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С. Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери (3 × 10) у картонній коробці.

Виробник. “Салютас Фарма ГмбХ”, підприємство компанії “Гексал АГ”, Німеччина.

Адреса. HEXAL AG, Industriestrasse 25, D-83607 Holzkirchen, Germany.

РамиГЕКСАЛ® (RamiHEXAL)

RAMIPRILUM     C09A A05
Sandoz
Hexal AG

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 2,5 мг, № 30 Рамиприл    2,5 мг


табл. 5 мг, № 30 Рамиприл    5 мг


ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Рамиприл угнетает активность ангиотензинпревращающего фермента (АПФ, кининаза ІІ), вызывая расширение сосудов и снижение АД.
У лиц с АГ рамиприл снижает АД как в положении лежа, так и в положении стоя, не увеличивая сердечный ритм. У большинства пациентов антигипертензивный эффект начинается через 1–2 ч после применения препарата и достигает максимума через 3—6 ч и длится в течение 24 ч. Максимальный терапевтический эффект обычно достигается после постоянного применения через 3–4 нед. Внезапное прекращение лечения с применением рамиприла не вызывает быстрого и резкого повышения АД.
Угнетение активности АПФ повышает активность ренина в плазме крови, снижает уровень ангиотензина ІІ и альдостерона. При недиабетической или диабетической нефропатии рамиприл несколько замедляет прогрессирование нарушения функции почек, снижает уровень альбуминурии.
В общем, препарат существенным образом не меняет почечный кровоток и скорость клубочковой фильтрации.
Фармакокинетика. Рамиприл быстро абсорбируется после перорального применения. Прием пищи существенным образом не влияет на абсорбцию рамиприла. Рамиприл почти полностью метаболизируется (главным образом в печени) с образованием активных и неактивных продуктов. Его активный метаболит рамиприлат приблизительно в 6 раз активнее рамиприла. Cmax рамиприлата в плазме крови достигается через 2—4 ч после перорального применения дозы рамиприла.
Объем распределения составляет около 500 л. Связывание с белками плазмы крови для рамиприлата составляет около 56%.
T1/2 — 13–17 ч на фоне регулярного приема; около 40% препарата выводится с калом и 60% — с мочой.
При почечной недостаточности и у лиц пожилого возраста со сниженной функцией почек рамиприл может кумулироваться в организме. При поражении печени нарушается преобразование рамиприла в рамиприлат. У пациентов пожилого возраста фармакокинетика существенно не изменяется.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ; хроническая сердечная недостаточность; дисфункция левого желудочка, в том числе после перенесенного инфаркта миокарда (3—10-й день); диабетическая нефропатия.

ПРИМЕНЕНИЕ:

внутрь, независимо от приема пищи. Таблетки следует глотать целиком, запивая достаточным количеством жидкости. При необходимости таблетку можно делить пополам.
АГ
Рекомендованная начальная суточная доза рамиприла составляет 2,5 мг 1 раз в сутки. Эта доза обычно является и поддерживающей. В зависимости от реакции пациента на препарат суточная доза может быть повышена в течение 2–3 нед до 5 мг, а затем до максимальной разовой суточной дозы — 10 мг. Диуретики или блокаторы кальциевых каналов могут использоваться в комбинации с рамиприлом (доза последнего в этом случае не должна превышать 5 мг/сутки).
Хроническая сердечная недостаточность
Рекомендованная начальная доза — 1,25 мг рамиприла в сутки. В зависимости от реакции пациента доза может быть повышена в течение 1–2 нед. Если суточная доза равна или превышает 2,5 мг, то препарат можно принимать в 1 или 2 приема.
Дисфункция левого желудочка после перенесения инфаркта миокарда (3—10-й день).
Лечение пациента должно начинаться в стационаре не раньше чем через 3 дня после возникновения инфаркта миокарда. Гемодинамическое состояние пациента должно быть стабильным без признаков длящейся ишемии. Обычная начальная доза препарата составляет 2,5 мг 2 раза в сутки. Более низкая доза (1,25 мг 2 раза в сутки) может назначаться только если пациент плохо переносит препарат в дозе 2,5 мг 2 раза в сутки. В течение 2 сут дозу рамиприла повышают до поддерживающей — 5 мг 2 раза в сутки. Позже суточную дозу препарата можно принимать в 1 прием. Максимальная доза препарата составляет 10 мг/сут.
Коррекция дозы препарата у пациентов с почечной недостаточностью
У пациентов с клиренсом креатинина >50 мл/мин рамиприл назначают в обычной дозе. У пациентов с клиренсом креатинина <50 мл/мин, у больных сахарным диабетом, а также у пациентов в возрасте старше 65 лет начальная доза рамиприла составляет 1,25 мг 1 раз в сутки, а максимальная — 5 мг 1 раз в сутки.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к рамиприлу, любому другому ингибитору АПФ или к вспомогательным веществам препарата; ангионевротический отек в анамнезе; двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки, трансплантация почки; стеноз аорты или митрального клапана сердца, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия; первичный гиперальдостеронизм (ингибиторы АПФ при этом заболевании неэффективны, поэтому их применение нецелесообразно); печеночная недостаточность; гемодиализ с применением полиакрилонитрильных мембран; аферез ЛПНП; проведение десенсибилизации; период беременности и кормления грудью; детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны сердечно-сосудистой системы: АГ (в том числе постуральная), стенокардия, синкопе, сердечная недостаточность, вертиго, боль в грудной клетке, изредка — аритмия, сердцебиение.
Со стороны системы кроветворения: гемолитическая анемия, миелосупрессия, панцитопения, тромбоцитопения, эозинофилия, агранулоцитоз; васкулит. Частота гематологических нарушений возрастает при наличии почечной недостаточности, аутоиммунных заболеваний.
Со стороны органов ЖКТ: тошнота, рвота, диарея, изредка — сухость во рту или повышенное слюноотделение, анорексия, диспепсия, дисфагия, запор, боль в животе, гастроэнтерит, панкреатит, нарушение функции печени (гепатит, холестатическая желтуха, повышение уровня трансаминаз).
Со стороны дыхательной системы: непродуктивный кашель, инфекции верхних дыхательных путей, изредка — диспноэ, фарингит, синусит, ринит, трахеобронхит, ларингит, бронхоспазм.
Со стороны нервной системы и органов чувств: головокружение, головная боль, астения, изредка — цереброваскулярные нарушения, амнезия, сонливость, судороги, депрессия, расстройства сна, невралгия, нейропатия, парестезия, тремор, снижение слуха, нарушение зрения.
Со стороны мочеполовой системы: нарушение функции почек, изредка — протеинурия, олигурия, отеки.
Со стороны кожных покровов: крапивница, сыпь, мультиморфная эритема, фотосенсибилизация.
Другие: в единичных случаях — уменьшение массы тела, анафилактоидные реакции, повышение уровня азота мочевины и креатинина в сыворотке крови, ангионевротический отек, артралгия, артрит, миалгия, лихорадка, повышение титра антинуклеарных антител, гиперкалиемия, изменение активности ферментов, концентрации билирубина, мочевой кислоты, глюкозы.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

для пациентов с сердечной недостаточностью от легкой до умеренной формы после перенесенного инфаркта миокарда должны быть учтены следующие противопоказания: стойкая артериальная гипотензия (систолическое давление (90 мм рт. ст.); ортостатическая дисрегуляция, тяжелая сердечная недостаточность (NYHA IV), нестабильная стенокардия, желудочковая аритмия, угрожающая жизни пациента, легочное сердце.
Следует предупредить пациентов о необходимости немедленно обратиться к врачу в случае появлений лихорадки, увеличения лимфатических узлов и/или развития ангины (эти симптомы могут быть связаны с развитием агранулоцитоза).
В начале лечения и регулярно в процессе терапии контролируют количество лейкоцитов, уровень гемоглобина в периферической крови, уровень калия, креатинина и печеночных ферментов в крови, особенно у лиц с нарушениями функции почек, диффузными заболеваниями соединительной ткани, получающих иммунодепрессанты, цитостатические средства, аллопуринол или прокаинамид.
Необходимо быть осторожными при назначении препарата пациентам, которые находятся на малосолевой или бессолевой диете (повышенный риск развития артериальной гипотензии). У больных со сниженным объемом циркулирующей крови (в результате терапии диуретиками), при ограничении употребления соли, при проведении диализа, при диарее и рвоте возможно развитие симптоматической гипотензии. Перед началом применения рамиприла у таких больных корригируют ОЦК и содержание натрия.
Если рамиприл назначают пациентам, уже принимающим диуретические средства, во избежание развития значительно выраженной артериальной гипотензии за 2–3 дня отменяют эти средства. Затем, если АД недостаточно контролируется приемом только рамиприла, вновь добавляют диуретические средства. Если предварительная отмена диуретических средств невозможна, рамиприл назначают в минимальной начальной дозе (1,25 мг/сут).
У больных сердечной недостаточностью рамиприл также может вызвать развитие выраженной артериальной гипотензии, которая в ряде случаев сопровождается олигурией или азотемией и редко — ОПН.
Пациенты с повышенным риском развития артериальной гипотензии после приема первой дозы рамиприла, а также после повышения его дозы или мочегонного средства должны находиться под строгим наблюдением врача, особенно в первые 2 нед лечения. Больным с сердечной недостаточностью или злокачественной артериальной гипертензией лечение препаратом начинают в стационаре.
Транзиторная гипотензия не является противопоказанием для продолжения лечения после стабилизации АД. В случае повторного возникновения выраженной гипотензии следует снизить дозу или отменить препарат.
Перед хирургическим вмешательством (включая стоматологию) необходимо предупредить хирурга/анастезиолога о применении препарата.
Следует иметь в виду, что при применении рамиприла у больных с аутоиммунными заболеваниями и синдромами повышается риск развития нейтропении.
В случае проведения срочного гемодиализа больного предварительно переводят на другое антигипертензивное средство (но не ингибитор АПФ).
У пациентов пожилого возраста могут отмечать гиперчувствительность к действию препарата (ортостаз) даже при обычном дозировании. Для ингибиторов АПФ возможна перекрестная гиперчувствительность.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами.
В начале терапии, при изменении дозирования, при употреблении алкоголя, применении других лекарственных средств возможно развитие артериальной гипотензии и других симптомов, которые могут влиять на способность управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

при одновременном приеме антигипертензивных, мочегонных препаратов, опиоидных анальгетиков, средств для наркоза, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств возможно усиление антигипертензивного действия рамиприла.
При одновременном приеме НПВП (например ацетилсалициловой кислоты, индометацина), эстрогенов, симпатомиметиков или поваренной соли возможно снижение антигипертензивного эффекта.
При одновременном приеме препаратов калия, калийсберегающих диуретиков (например амилорида, спиронолактона, триамтерена) возможно значительное повышение содержания калия в крови.
Применение рамиприла с препаратами лития не рекомендовано, поскольку их одновременное применение может привести к повышению риска токсичности препаратов лития.
При одновременном лечении противодиабетическими средствами (пероральными гипогликемическими, инсулином) возможно усиление выраженности гипогликемизирующего эффекта. Данное явление отмечали чаще всего в течение первых недель комбинированного лечения у пациентов с почечной недостаточностью.
При одновременном применении с аллопуринолом, цитостатическими средствами, иммунодепрессантами, кортикостероидами, прокаинамидом повышается риск возникновения лейкопении. Рамиприл может потенцировать эффект алкоголя.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы: выраженная гипотензия, шок, нарушение перфузии жизненно важных органов, электролитный дисбаланс и почечная недостаточность.
Лечение: общие мероприятия (промывание желудка, применение адсорбентов, сульфата натрия), если это возможно, в течение первых 30 мин; в/в введение 0,9% р-ра натрия хлорида, катехоламинов, ангиотензина ІІ, применение искусственного водителя ритма (при стойкой брадикардии). Гемодиализ неэффективен.
При появлении ангионевротического отека — немедленное подкожное введение 0,3–0,5 мл эпинефрина или медленное в/в введение эпинефрина; далее — введение глюкокортикоидов в/в. Также рекомендовано в/в введение антигистаминных препаратов и антагонистов Н2-рецепторов.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 30 °С.