Генотропин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ГЕНОТРОПІН®

(GENOTROPIN®)

Склад:

діюча речовина: somatropin;

передня камера: соматропін 6,1 мг;

1 мл відновленого розчину містить соматропіну 16 МО (5,3 мг);

допоміжні речовини: гліцин, маніт (E 421), натрію дигідрофосфат безводний, натрію гідрофосфат (додекагідрат);

задня камера (розчинник):  м-крезол, маніт (E 421), вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Порошок ліофілізований та розчинник для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована гомогенна речовина білого кольору. Розчинник повинен бути практично вільним від механічних включень.

Фармакотерапевтична група. Гормони передньої частки гіпофіза та їх аналоги. Соматропін. Код АТХ H01A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Соматропін – сильний метаболічний гормон, який відіграє важливу роль у метаболізмі ліпідів, вуглеводів і білків. У дітей з недостатністю ендогенного гормону росту соматропін прискорює лінійний ріст скелета та швидкість росту. Як у дорослих, так і в дітей соматропін підтримує нормальну будову тіла завдяки підвищенню засвоєння нітрогену, прискоренню росту скелетних м’язів і мобілізації жиру в організмі. До соматропіну особливо чутлива вісцеральна жирова тканина. Крім стимуляції ліполізу, соматропін зменшує надходження тригліцеридів у жирові депо. Сироваткові концентрації ІФР-1 і ІФРЗБ-3 (зв’язуючого білка інсуліноподібного фактору росту, тип 3) підвищуються під впливом соматропіну.

Метаболізм ліпідів. Соматропін стимулює рецептори холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) у печінці та впливає на профіль ліпідів та ліпопротеїнів у сироватці крові. Загалом застосування соматропіну для пацієнтів із дефіцитом гормону росту призводить до зниження концентрації ЛПНЩ та аполіпопротеїну B. Також може спостерігатися зниження рівня загального холестерину.

Метаболізм вуглеводів. Соматропін підвищує рівень інсуліну, проте рівень глюкози натще зазвичай не змінюється. У дітей з гіпопітуїтаризмом може спостерігатися гіпоглікемія натще. Соматропін інвертує цей стан.

Водно-сольовий обмін. Дефіцит гормону росту пов’язаний зі зниженням об’ємів плазми крові та тканинної рідини. Обидва ці показники швидко зростають після лікування соматропіном. Соматропін сприяє затримці в організмі натрію, калію та фосфору.

Кістковий метаболізм. Соматропін стимулює оновлення кісткової тканини скелета. У пацієнтів з дефіцитом гормону росту та остеопорозом тривале лікування соматропіном призводить до підвищення мінерального складу та щільності кісток на опорних ділянках.

Фізична працездатність. Тривале лікування соматропіном підвищує силу м’язів і фізичну витривалість. Соматропін також збільшує серцевий викид, проте механізм цього ефекту ще не з’ясовано. Певну роль у цьому може відігравати зменшення периферичного судинного опору.

У ході клінічних досліджень з участю дітей низького росту, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку, застосовували дози від 0,033 до 0,067 мг/кг маси тіла на добу до досягнення остаточного зросту. У 56 пацієнтів, яких постійно лікували і які досягли (майже досягли) остаточного зросту, величина стандартного відхилення для середньої зміни зросту від початку лікування становила +1,90 для дози 0,033 мг/кг на добу і +2,19 для дози 0,067 мг/кг на добу. Літературні дані щодо низьких дітей, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку, які не отримували лікування і не змогли спонтанно досягти нормального зросту, припускають пізній ріст у межах величини стандартного відхилення, що становить 0,5. Дані щодо безпеки довготривалого застосування препарату досі обмежені.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Біодоступність соматропіну, введеного підшкірно, становить приблизно 80 % як у здорових добровольців, так і в пацієнтів з дефіцитом гормону росту. Доза 0,035 мг/кг соматропіну, уведеного підшкірно, призводить до наступних діапазонів значень C_max і t_max у плазмі крові: 13-35 нг/мл і 3-6 годин відповідно.

Виведення. Середній час напіввиведення після внутрішньовенного застосування соматропіну дорослим з дефіцитом гормону росту становить приблизно 0,4 години. Проте після підшкірного застосування час напіввиведення може становити до 2-3 годин. Різниця, що спостерігалася, можливо, спричинена повільною абсорбцією з місця ін’єкції після підшкірного застосування.

Субпопуляції. Абсолютна біодоступність соматропіну при підшкірному введенні є однаковою в осіб чоловічої та жіночої статі.

Інформація щодо фармакокінетики соматропіну в пацієнтів літнього віку, у дітей, у пацієнтів різних рас та в пацієнтів з порушенням функцій нирок і печінки або серцевою недостатністю відсутня або неповна.

Клінічні характеристики.

Показання.

Діти.

Порушення росту через недостатню секрецію гормону росту (дефіцит гормону росту).

Порушення росту, пов’язане із синдромом Тернера або хронічною нирковою недостатністю.

Порушення росту (величина стандартного відхилення поточного зросту менше –2,5 і величина стандартного відхилення генетично зумовленого зросту менше –1) у дітей низького росту, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку, зі стандартним відхиленням у масі та/або довжині тіла менше –2 і не змогли досягти вікової норми росту (величина стандартного відхилення швидкості росту менше 0 протягом останнього року) до досягнення ними 4 років і більше.

Синдром Прадера-Віллі з метою покращення росту і будови тіла. Діагноз синдрому Прадера-Віллі слід підтвердити відповідними генетичними тестами.

Дорослі.

Замісна терапія для дорослих з вираженим дефіцитом гормону росту.

Виникнення дефіциту гормону росту в дорослому віці. Пацієнти з дефіцитом гормону росту тяжкого ступеня, пов’язаним із множинним гормональним дефіцитом внаслідок відомої патології гіпоталамуса або гіпофіза, а також пацієнти, які мають дефіцит хоча б одного з гормонів гіпофіза, за винятком пролактину. Цим пацієнтам слід провести відповідний динамічний тест для встановлення наявності чи відсутності дефіциту гормону росту.

Виникнення дефіциту гормону росту в дитячому віці. Пацієнти, у яких виник дефіцит гормону росту в дитячому віці внаслідок спадкових, генетичних, набутих або невідомих причин. Для пацієнтів з дефіцитом гормону росту, який виник у дитячому віці, слід провести повторний тест на здатність секреції гормону після закінчення поздовжнього росту. Для пацієнтів з високою імовірністю постійного дефіциту гормону росту (наприклад, через спадкові причини чи вторинний дефіцит гормону росту внаслідок гіпоталамо-гіпофізарного захворювання або інсульту) величина середнього відхилення інсуліноподібного фактору росту, тип 1 (ІФР-1) менше –2 без лікування гормоном росту протягом принаймні 4 тижнів має вважатися достатньою підставою для діагностики дефіциту гормону росту.

Для всіх інших пацієнтів необхідно провести аналіз ІФР-1 та один тест стимуляції гормону росту.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини.

Соматропін заборонено призначати при наявності будь-яких ознак активності пухлини. Внутрішньочерепні пухлини повинні бути неактивні, а також перед початком терапії гормоном росту потрібно закінчити протипухлинну терапію. При наявності будь-яких ознак пухлинного росту лікування слід припинити.

Генотропін® не слід застосовувати для стимуляції росту дітям із закритими епіфізарними зонами росту.

Лікування препаратом Генотропін® протипоказано пацієнтам, які перебувають у гострому критичному стані внаслідок ускладнення операції на відкритому серці, на черевній порожнині, у результаті множинної травми, гострої дихальної недостатності або інших подібних станів (інформацію щодо пацієнтів, які отримують замісне лікування, див. у розділі «Особливості застосування»).

Соматропін протипоказаний хворим на активну проліферативну або тяжку непроліферативну діабетичну ретинопатію.

Соматропін протипоказаний дітям із синдромом Прадера-Віллі, які страждають ожирінням тяжкого ступеня або мають тяжкі порушення з боку дихальних шляхів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування з глюкокортикоїдами може пригнічувати стимулюючий вплив препаратів соматропіну на швидкість росту. Тому необхідно ретельно контролювати ріст пацієнтів, які отримують лікування глюкокортикоїдами, щоб мати можливість оцінити потенційний вплив застосування глюкокортикоїдів на ріст.

Дані, отримані під час дослідження взаємодії лікарських препаратів, проведеного з участю дорослих пацієнтів з дефіцитом гормону росту, свідчать про те, що застосування соматропіну може підвищувати кліренс сполук, які метаболізуються за допомогою ізоферментів цитохрому Р450. Кліренс сполук, які метаболізуються за допомогою цитохрому Р450 3А4 (наприклад, статеві стероїдні гормони, кортикостероїди, протисудомні препарати і циклоспорин), може бути занадто підвищеним, призводячи до зменшення концентрації цих речовин у плазмі крові. Клінічне значення цього факту невідоме.

Додаткову інформацію щодо цукрового діабету і дисфункції щитовидної залози див. у розділі «Особливості застосування», а щодо оральної естрогензамісної терапії – у розділі «Спосіб застосування та дози».

Особливості застосування.

Ставити діагноз, розпочинати терапію препаратом Генотропін® і проводити подальший контроль мають кваліфіковані лікарі, досвідчені в діагностиці та лікуванні пацієнтів відповідно до показань для застосування.

Міозит – дуже рідкісний побічний ефект, що може бути спричинений дією консерванта  м-крезолу, що входить до складу препарату. У випадку міалгії або підвищеної болісності в місці ін’єкції слід припускати виникнення міозиту. У разі його підтвердження необхідно застосовувати форму препарату Генотропін®, що не містить м-крезолу.

Не слід перевищувати максимальну рекомендовану добову дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Чутливість до інсуліну

Соматропін може знижувати чутливість до інсуліну. Для пацієнтів із цукровим діабетом після початку терапії соматропіном може бути потрібна корекція дози інсуліну. Протягом терапії соматропіном слід контролювати стан пацієнтів з діабетом, непереносимістю глюкози або додатковими факторами ризику розвитку діабету. У рідких випадках терапія соматропіном може викликати значну непереносимість глюкози, що задовольняє діагностичні критерії цукрового діабету 2-го типу. Ризик розвитку діабету під час лікування соматропіном вищий у пацієнтів з іншими факторами ризику для 2-го типу цукрового діабету, такими як ожиріння, діабет у сімейному анамнезі, лікування стероїдами або попередньо ослаблена переносимість глюкози. У пацієнтів з існуючим цукровим діабетом дозування протидіабетичної терапії може потребувати коригування після призначення терапії соматропіном.

Функція щитовидної залози

Гормон росту прискорює периферичне перетворення Т4 в Т3, що може спричинити зниження сироваткової концентрації Т4 та зростання сироваткової концентрації Т3. У той час як периферичні концентрації гормонів щитовидної залози залишаються в нормі у більшості здорових добровольців, теоретично можливий розвиток гіпотиреозу в пацієнтів із субклінічною формою гіпотиреозу. Отже, для всіх пацієнтів слід проводити контроль функцій щитовидної залози. У пацієнтів із гіпопітуїтаризмом, які отримують стандартну замісну терапію, необхідно ретельно контролювати можливий вплив терапії гормоном росту на функцію щитовидної залози.

У випадку вторинного дефіциту гормону росту внаслідок лікування злоякісних захворювань рекомендується звертати увагу на ознаки рецидиву злоякісного новоутворення. Щодо осіб з перенесеним злоякісним новоутворенням у дитинстві повідомлялося про підвищений ризик розвитку вторинного новоутворення в пацієнтів, які отримували лікування соматропіном після первинного новоутворення. Найчастішими такими вторинними новоутвореннями у пацієнтів, які отримували променеве лікування в ділянці голови з приводу первинного новоутворення, були внутрішньочерепні пухлини, зокрема менінгеоми.

У пацієнтів з ендокринними розладами, зокрема з дефіцитом гормону росту, можуть виникати вивихи голівки стегна частіше, ніж у населення загалом. Діти, які кульгають під час терапії соматропіном, мають бути клінічно обстежені.

Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія

У випадку тяжкого або частого головного болю, порушень зору, нудоти та/або блювання рекомендується провести офтальмоскопію щодо виявлення набряку диска зорового нерва. Якщо діагноз набряку диска зорового нерва підтверджується, слід розглянути діагноз доброякісної внутрішньочерепної гіпертензії і при необхідності припинити лікування гормоном росту. На даний час недостатньо відомостей, на підставі яких можна сформулювати рекомендації щодо продовження терапії гормоном росту для пацієнтів після зникнення внутрішньочерепної гіпертензії. Після поновлення терапії гормоном росту потрібно проводити ретельний контроль симптомів внутрішньочерепної гіпертензії.

Лейкемія

Випадки лейкемії повідомлялися серед невеликої кількості пацієнтів з дефіцитом гормону росту, деякі з яких отримували терапію соматропіном. Проте відсутні докази щодо підвищення частоти розвитку лейкемії у пацієнтів, які отримують гормон росту та не мають схильності до цього захворювання.

Антитіла

Як і у випадку з усіма препаратами соматропіну, у невеликої частини пацієнтів можуть утворюватися антитіла до препарату Генотропін®. Генотропін® спричиняє утворення антитіл у приблизно 1 % пацієнтів. Ці антитіла характеризуються слабкою зв’язуючою здатністю та не впливають на швидкість росту. У будь-якого пацієнта з недостатньою відповіддю на лікування (яку неможливо пояснити іншими причинами) слід провести тест на наявність антитіл до соматропіну.

Пацієнти літнього віку

Досвід застосування пацієнтам віком від 80 років обмежений. Пацієнти літнього віку можуть бути чутливішими до дії препарату Генотропін®, а отже, більш схильними до розвитку побічних реакцій.

Гострі критичні стани

Ефективність препарату Генотропін® під час одужання вивчали у ході двох плацебо-контрольованих досліджень з участю 522 пацієнтів, які перебували в критичному стані внаслідок ускладнення операції на відкритому серці, на черевній порожнині, у результаті множинної травми або гострої дихальної недостатності. Летальність серед пацієнтів, які отримували 5,3 або 8 мг препарату Генотропін® на добу, була вища, ніж у групі плацебо: 42 % порівняно з 19 %. Згідно з даною інформацією пацієнтів цього типу не слід лікувати препаратом Генотропін®. Оскільки відсутня інформація щодо безпеки проведення замісної терапії гормоном росту пацієнтам з гострими критичними станами, для даної ситуації слід зважити користь від продовження лікування та пов’язані потенційні ризики.

Для всіх пацієнтів, у яких виник інший або подібний гострий критичний стан, необхідно зважити можливу користь лікування препаратом Генотропін® і пов’язаний потенційний ризик.

Синдром Прадера-Віллі

У пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі лікування слід завжди поєднувати з низькокалорійною дієтою.

Повідомлялося про летальні наслідки, пов’язані із застосуванням гормону росту дітям із синдромом Прадера-Віллі, які мали один або більше факторів ризику: тяжке ожиріння (пацієнти зі співвідношенням маси тіла до росту, яке перевищує 200 %), наявність в анамнезі дихальної недостатності або апное під час сну чи неідентифікована респіраторна інфекція. Пацієнти з одним або декількома наведеними факторами можуть належати до групи підвищеного ризику.

Перед початком лікування соматропіном у пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі необхідно виявити ознаки обструкції верхніх дихальних шляхів, апное під час сну або респіраторних інфекцій.

Якщо під час оцінки прохідності верхніх дихальних шляхів одержані дані про наявність патології, дитину потрібно направити до отоларинголога на лікування та усунення респіраторного розладу до початку лікування гормоном росту.

Апное під час сну слід виявити до початку терапії гормоном росту за допомогою стандартних методів полісомнографії або нічної оксиметрії та контролювати у разі можливості його розвитку.

Якщо протягом лікування соматропіном у пацієнтів виникають симптоми обструкції верхніх дихальних шляхів (зокрема поява та збільшення хропіння), лікування слід перервати та провести нове обстеження ЛОР-органів.

У разі можливості розвитку апное під час сну слід контролювати усіх пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі.

У пацієнтів слід перевіряти ознаки респіраторних інфекцій, які необхідно діагностувати якомога раніше та активно лікувати.

У всіх пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі слід також ретельно контролювати масу тіла до початку та протягом лікування гормоном росту.

У пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі часто виникає сколіоз. У деяких дітей у зв’язку зі швидким ростом сколіоз може прогресувати. Під час лікування слід контролювати ознаки сколіозу.

Досвід тривалого застосування гормону росту для лікування дорослих і пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі обмежений.

Низькі від народження діти

Перед початком лікування низьких від народження дітей, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку, слід виключити можливість впливу інших медичних причин або засобів лікування на порушення росту.

Перед початком лікування низьких від народження дітей, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку, рекомендується визначити рівні інсуліну та глюкози в крові натще та щороку повторювати це дослідження. Пацієнтам з високим ризиком виникнення цукрового діабету (наприклад, при наявності в родинному анамнезі діабету, ожиріння, вираженої резистентності до інсуліну, чорного акантозу) слід провести оральний тест переносимості глюкози. Якщо діагностується наявність діабету, то гормон росту не слід застосовувати.

Перед початком лікування низьких від народження дітей, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку, рекомендується виміряти рівні ІФР-1 та двічі на рік повторювати це дослідження. Якщо після повторного вимірювання стандартне відхилення рівнів ІФР-1 перевищує +2 порівняно з віковою нормою та статевим дозріванням, то для вирішення питання про необхідність корекції дози слід враховувати співвідношення ІФР-1/ІФРЗБ-3.

Досвід лікування безпосередньо перед початком статевого дозрівання низьких від народження дітей, які народилися з малою масою тіла, обмежений. Тому не рекомендується розпочинати лікування безпосередньо перед початком статевого дозрівання. Досвід лікування пацієнтів із синдромом Сільвера-Расселла обмежений.

Успіхи, отримані в ході лікування низьких від народження дітей гормоном росту, можуть бути втраченими, якщо лікування припинити до досягнення ними остаточного росту.

Хронічна ниркова недостатність

У випадку хронічної ниркової недостатності функція нирок до початку лікування має бути нижча за 50 % від норми. Для підтвердження ознак порушень росту слід відстежувати зріст протягом року до початку терапії. Під час цього періоду слід розпочати консервативне лікування порушень функцій нирок (що включає контроль ацидозу, гіперпаратироїдизму та харчування) і проводити його протягом терапії гормоном росту. Лікування слід припинити у випадку трансплантації нирки.

На даний час відсутні дані щодо досягнення остаточного росту пацієнтами з хронічними порушеннями функцій нирок, для лікування яких застосовували препарат Генотропін®.

Новоутворення

Пацієнти з існуючими пухлинами або дефіцитом гормону росту, що виникли внаслідок внутрішньочерепних уражень, повинні регулярно обстежуватись щодо прогресування або рецидиву основного патологічного процесу. За клінічними даними, у дітей не виявлено жодного зв’язку між замісною терапією соматропіном та рецидивом пухлин центральної нервової системи (ЦНС) або виникненням нових екстракраніальних пухлин. Однак серед дітей з раком, які вижили, повідомлялося про збільшений ризик виникнення другого новоутворення у пацієнтів, які отримували соматропін після лікування першого новоутворення. Внутрішньочерепні пухлини, зокрема менінгіоми, є найпоширенішими вторинними новоутвореннями у пацієнтів, які проходили курс лікування опроміненням голови протягом першого новоутворення.

Невідомо, чи є зв’язок між замісною терапією соматропіном і рецидивом пухлин ЦНС у дорослих пацієнтів.

Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом щодо виникнення будь-якої злоякісної трансформації шкірних уражень.

Гіпопітуїтаризм

Замісну терапію слід ретельно контролювати у пацієнтів з гіпопітуїтаризмом під час лікування соматропіном.

Вивих голівки стегнової кістки у дітей

Вивих голівки стегнової кістки частіше виникає у пацієнтів з ендокринними розладами (у тому числі ДГР і синдром Тернера) або у швидкозростаючих пацієнтів. Будь-який педіатричний пацієнт, який почав кульгати або скаржитись на тазостегновий або колінний біль під час терапії соматропіном, повинен бути ретельно обстежений.

Отит і кардіоваскулярні порушення у пацієнтів із синдромом Тернера

Пацієнти з синдромом Тернера мають бути ретельно оцінені щодо виникнення середнього отиту та інших захворювань вуха, оскільки ці пацієнти мають підвищений ризик розвитку таких захворювань та розладів слуху. Лікування соматропіном може призвести до збільшення ризику виникнення середнього отиту у пацієнтів із синдромом Тернера. Крім того, у пацієнтів із синдромом Тернера потрібно ретельно контролювати стан серцево-судинної системи, оскільки такі пацієнти мають підвищений ризик виникнення серцево-судинних захворювань, таких як інсульт, аневризма/розшарування аорти, гіпертонія.

Системні та місцеві реакції

Може виникнути атрофія тканин при введенні соматропіну підшкірно в одне й те ж саме місце протягом тривалого часу.

Як і з будь-яким білком, можуть виникати місцеві або системні алергічні реакції. Батьки/пацієнти повинні бути проінформовані, що такі реакції можливі і що в разі виникнення алергічних реакцій необхідне швидке медичне втручання.

Панкреатит

Повідомлялося про поодинокі випадки  виникнення панкреатиту у дітей та дорослих, які отримують лікування соматропіном, з деякими доказами, що підтверджують більш високий ризик у дітей порівняно з дорослими. Існують дані, що дівчата з синдромом Тернера схильні до більшого ризику, ніж інші діти, яких лікували соматропіном. У будь-якого пацієнта, який проходить лікування соматропіном, особливо у дітей з прогресуючим стійким сильним болем у животі, необхідно розглядати можливість виникнення панкреатиту.  

Зміни лабораторних показників

У сироватці крові може збільшитися рівень неорганічного фосфору, лужної фосфатази, паратиреоїдного гормону (ПТГ) та інсуліноподібного фактора росту (IФР-I) під час терапії соматотропіном.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічні дослідження щодо застосування препарату Генотропін® у період вагітності відсутні. Тому препарати, що містять соматропін, не рекомендується призначати у період вагітності та жінкам, здатним до народження дітей, які не використовують заходи для контрацепції.

Клінічні дослідження щодо застосування препаратів соматропіну жінкам, які годують груддю, не проводились. Невідомо, чи проникає соматропін у грудне молоко людини, але абсорбція інтактного білка зі шлунково-кишкового тракту немовляти є надзвичайно малоймовірною. Тому препарати соматропіну слід застосовувати з обережністю жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Генотропін® не впливає на швидкість реакції під час керування автотранспортом або на роботу з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дозування та режим застосування слід підбирати індивідуально.

Ін’єкцію слід виконувати підшкірно та змінювати місце введення для запобігання ліпоатрофії.

Порушення росту через недостатню секрецію гормону росту в дітей. Зазвичай рекомендується доза 0,025-0,035 мг/кг маси тіла на добу або 0,7-1,0 мг/м² площі поверхні тіла на добу. Існує досвід застосування навіть вищих доз.

У випадку, коли дефіцит гормону росту виник у дитячому віці та зберігається у підлітковому віці, слід продовжити лікування до досягнення повного соматичного розвитку (тобто будови тіла, маси кісток). У якості контролю використовували одну з терапевтичних цілей протягом перехідного періоду: досягнення нормального піку маси кісток, що визначається як величина показника Т > –1 (тобто стандартизований до середнього піку маси кісток дорослого, виміряного за допомогою двоенергетичної рентгенівської абсорбціометрії з урахуванням статі та етнічної приналежності). Інструкції щодо дозування для дорослих описано нижче.

Синдром Прадера-Віллі, з метою покращення росту і будови тіла. Зазвичай слід призначати по 0,035 мг/кг маси тіла на добу (1,0 мг/м² площі поверхні тіла на добу). Не слід перевищувати добову дозу 2,7 мг. Лікування не слід застосовувати дітям зі швидкістю росту менше 1 см на рік і у віці, коли починається закриття епіфізарних зон росту.

Порушення росту через синдром Тернера. Рекомендована доза становить 0,045-0,050 мг/кг маси тіла на добу або 1,4 мг/м² площі поверхні тіла на добу.

Порушення росту, що супроводжується хронічною нирковою недостатністю. Рекомендована доза становить 0,045-0,050 мг/кг маси тіла на добу (1,4 мг/м² площі поверхні тіла на добу). Недостатня швидкість росту може вимагати призначення вищої дози. Корекція дози може потребуватися через 6 місяців лікування.

Порушення росту у дітей маленького зросту, які народилися з малою масою тіла для свого гестаційного віку. Зазвичай рекомендується доза 0,035 мг/кг маси тіла на добу  (1 мг/м² площі поверхні тіла на добу) до досягнення остаточного росту (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування слід припинити після першого року, якщо величина стандартного відхилення для швидкості росту становить менше +1. Лікування слід припинити, якщо швидкість росту менше 2 см на рік і (при необхідності підтвердження) кістковий вік становить більше 14 років для дівчаток або більше 16 років – для хлопчиків, що відповідає віку закриття росткових зон у епіфізах кісток.

Рекомендації щодо дозування дітям

Показання	мг/кг маси тіла	мг/м2 площі поверхні тіла
	добова доза	добова доза
ДГР	0,025-0,035	0,7 - 1,0
Синдром Прадера-Віллі	0,035	1,0
Синдром Тернера	0,045-0,050	1,4
Хронічні порушення функцій нирок	0,045-0,050	1,4
Порушення росту у дітей маленького росту, які народилися з малою масою тіла	0,035	1,0

Дорослі пацієнти з дефіцитом гормону росту. Для пацієнтів, які продовжують терапію гормоном росту після виникнення дефіциту гормону росту в дитячому віці, рекомендована доза становить 0,2-0,5 мг на добу. Дозу потрібно поступово збільшувати або зменшувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта, що визначається концентрацією ІФР-1.

Для пацієнтів, у яких дефіцит гормону росту виник у дорослому віці, терапію слід розпочинати з низької дози: 0,15-0,3 мг на добу. Дозу слід поступово збільшувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта, що визначається концентрацією ІФР-1.

У обох випадках метою лікування є досягнення концентрації ІФР-1 у межах величини стандартного відхилення від середньої вікової норми, що становить 2. Пацієнтам з концентрацією ІФР-1 у межах норми на початку курсу лікування слід застосовувати гормон росту в дозі, потрібній для збільшення концентрації ІФР-1 до верхніх меж норми, але не більше величини стандартного відхилення, що становить 2. Підбираючи дозу, можна також брати до уваги клінічний ефект і побічні реакції. Відомо, що в деяких пацієнтів з дефіцитом гормону росту, незважаючи на гарну клінічну відповідь, не нормалізуються рівні ІФР-1; таким пацієнтам не потрібно підвищувати дозу. Щоденна підтримуюча доза лише зрідка перевищує 1,0 мг на добу. Для жінок може потребуватися застосування вищих доз, ніж для чоловіків, оскільки в чоловіків з часом відзначається вища чутливість до ІФР-1. Це означає, що в жінок, особливо тих, хто отримує оральну естрогензамісну терапію, існує ризик розвитку недостатнього клінічного ефекту, а в чоловіків – надлишкового. Тому кожні 6 місяців слід контролювати точність дози гормону росту. Оскільки з віком відбувається фізіологічне зменшення продукування гормону росту, можна зменшити дозу препарату. У пацієнтів віком від 60 років терапію потрібно розпочинати з дози 0,1-0,2 мг на добу, дозу слід повільно підвищувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта. Слід застосовувати мінімальні ефективні дози. Щоденна підтримуюча доза для цих пацієнтів лише зрідка перевищує 0,5 мг на добу.

Діти.

Препарат можна застосовувати у педіатричній практиці.

Передозування.

Симптоми. Гостре передозування може призвести спочатку до гіпоглікемії та згодом до гіперглікемії. Довготривале передозування може призвести до ознак і симптомів, що відповідають відомим ефектам надлишку гормону росту людини. Лікування симптоматичне.

Побічні реакції.

Для пацієнтів з дефіцитом гормону росту характерний дефіцит позаклітинної рідини. Після початку лікування соматропіном відбувається швидка компенсація цього дефіциту рідини. У дорослих пацієнтів часто виникають наступні побічні реакції, пов’язані із затримкою рідини: периферичний набряк, скутість кінцівок, артралгія, міалгія і парестезія. Загалом ці побічні реакції слабко чи помірно виражені, виникають протягом перших місяців лікування та зникають спонтанно або після зниження дози.

Частота цих побічних ефектів залежить від дози препарату, віку пацієнта та, можливо, обернено пропорційна віку, в якому виникла недостатність гормону росту. У дітей такі побічні ефекти виникають нечасто.

Найбільш серйозні^б та/або найчастіші ^а  побічні реакції під час лікування соматропіном:

• ^бвнутрішньочерепні пухлини, зокрема менінгіоми, у підлітків/молоді, які в дитинстві проходили курс лікування опроміненням злоякісних пухлин голови одночасно з терапією соматропіном;

• ^браптовий летальний наслідок у дітей з синдромом Прадера-Віллі з такими факторами ризику як ожиріння тяжкого ступеня, обструкція верхніх дихальних шляхів або апное уві сні та неідентифіковані респіраторні інфекції в анамнезі;

• ^а,бпорушення толерантності до глюкози, в тому числі глікемія натще, а також явний цукровий діабет;

• ^бвиражена діабетична ретинопатія;

• ^бпрогресування сколіозу у дітей;

• ^авиявлення латентного центрального гіпотиреозу;

• ^ареакції у місці ін’єкції/висипання, ліпоатрофія (а також рідкі генералізовані реакції гіперчутливості);

• ^бпанкреатит (див. розділ «Особливості застосування»).

Генотропін® спричиняє утворення антитіл у приблизно 1 % пацієнтів. Ці антитіла характеризуються слабкою зв’язуючою здатністю, а їх утворення не призводило до будь-яких клінічних змін.

Перелік у вигляді таблиць для підозрюваних побічних реакцій

У табл. 1-6 поданий перелік побічних реакцій за класом система-орган і частотою з використанням таких положень: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути встановлена на підставі наявних даних) для кожного зазначеного стану.

Клінічні дослідження в дітей з дефіцитом гормону росту

Таблиця 1. Довготривале лікування дітей з порушенням росту через недостатню секрецію гормону росту
Клас система-орган	Дуже часто ³1/10	Часто ³1/100 до <1/10	Нечасто ³1/1000 до <1/100	Рідко ³1/10000 до <1/1000	Дуже рідко <1/10000	Частота невідома (не може бути встановлена)
Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)			Лейкемія†
З боку обміну речовин, метаболізму						Цукровий діабет 2-го типу
З боку нервової системи						Парестезія* Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини			Артралгія*			Міалгія* Скутість кінцівок*
Загальні розлади та реакції в місці введення	Реакція в місці ін'єкції$					Периферичний набряк*
Обстеження						Зниження рівня кортизолу в крові‡

Клінічні дослідження в дітей із синдромом Тернера

Таблиця 2 Довготривале лікування дітей з порушенням росту, зумовленим синдромом Тернера
Клас система-орган	Дуже часто ³1/10	Часто ³1/100 до <1/10	Нечасто ³1/1000 до < 1/100	Рідко ³1/10000 до <1/1000	Дуже рідко <1/10000	Частота невідома (не може бути встановлена)
Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)						Лейкемія†
З боку обміну речовин, метаболізму						Цукровий діабет 2-го типу
З боку нервової системи						Парестезія* Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини	Артралгія*					Міалгія* Скутість кінцівок*
Загальні розлади та реакції в місці введення						Периферичний набряк* Реакція в місці ін'єкції$
Обстеження						Зниження рівня кортизолу в крові‡

Клінічні дослідження в дітей з хронічною нирковою недостатністю

Таблиця 3 Довготривале лікування дітей з порушенням росту, зумовленим хронічною нирковою недостатністю
Клас система-орган	Дуже часто ³1/10		Часто ³1/100 до <1/10		Нечасто ³1/1000 до <1/100		Рідко ³1/10000 до <1/1000	Дуже рідко <1/10000	Частота невідома (не може бути встановлена)
Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)									Лейкемія†
З боку обміну речовин, метаболізму									Цукровий діабет 2-го типу
З боку нервової системи									Парестезія* Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини									Артралгія* Міалгія* Скутість кінцівок*
Загальні розлади та реакції в місці введення			Реакція в місці ін'єкції$						Периферичний набряк*
Обстеження									Зниження рівня кортизолу в крові‡
Клінічні дослідження в дітей, які народилися меншими за норму для свого гестаційного віку Таблиця 4 Довготривале лікування дітей з порушенням росту внаслідок народження меншими за норму для свого гестаційного віку
Клас система-орган	Дуже часто ³1/10	Часто ³1/100 до <1/10		Нечасто ³ 1/1000 до < 1/100		Рідко ³ 1/10000 до <1/1000		Дуже рідко <1/10000	Частота невідома (не може бути встановлена)
Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)									Лейкемія†
З боку обміну речовин, метаболізму									Цукровий діабет 2-го типу
З боку нервової системи									Парестезія* Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини				Артралгія*					Міалгія* Скутість кінцівок*
Загальні розлади та реакції в місці введення		Реакція в місці ін'єкції$							Периферичний набряк*
Обстеження									Зниження рівня кортизолу в крові‡

Клінічні дослідження в дітей із синдромом Прадера-Віллі

Таблиця 5 Довготривале лікування та покращення будови тіла в дітей з порушенням росту, зумовленим синдромом Прадера-Вілла
Клас система-орган	Дуже часто ³1/10	Часто ³1/100 до <1/10	Нечасто ³1/1000 до <1/100	Рідко ³1/10000 до <1/1000	Дуже рідко <1/10000	Частота невідома (не може бути встановлена)
Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)						Лейкемія†
З боку обміну речовин, метаболізму						Цукровий діабет 2-го типу
З боку нервової системи		Парестезія* Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини		Артралгія* Міалгія*				Скутість кінцівок*
Загальні розлади та реакції в місці введення		Периферичний набряк*				Реакція в місці ін'єкції$
Обстеження						Зниження рівня кортизолу в крові‡

Клінічні дослідження в дорослих з дефіцитом гормону росту

Таблиця 6 Замісна терапія для дорослих з дефіцитом гормону росту
Клас система-орган	Дуже часто ³1/10	Часто ³1/100 до <1/10	Нечасто ³1/1000 до <1/100	Рідко ³1/10000 до <1/1000	Дуже рідко <1/10000	Частота невідома (не може бути встановлена)
З боку обміну речовин, метаболізму						Цукровий діабет 2-го типу
З боку нервової системи		Парестезія* Синдром карпального каналу				Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини	Артралгія*	Міалгія* Скутість кінцівок*
Загальні розлади та реакції в місці введення	Периферичний набряк*					Реакція в місці ін'єкції$
Обстеження						Зниження рівня кортизолу в крові‡

*Загалом ці побічні реакції слабко чи помірно виражені, виникають протягом перших місяців лікування та зникають спонтанно або після зниження дози. Частота цих побічних реакцій залежить від дози препарату та віку пацієнта. Можливо, частота обернено пропорційна віку пацієнта, коли виникла недостатність гормону росту.

$ У дітей повідомлялося про короткочасні реакції в місці ін'єкції.

‡ Клінічна значущість невідома.

† Повідомлялося про виникнення даної реакції в дітей з дефіцитом гормону росту, які отримували лікування соматропіном, але схоже, що частота її виникнення не відрізняється від такої серед дітей, які не мають дефіциту гормону росту.

Під час клінічних досліджень додатково повідомлялося про наступні побічні реакції.

У дітей з дефіцитом гормону росту: реакції у місці ін’єкції, включаючи біль або печіння після ін’єкції, фіброз, висип, нервові вузли, запалення, пігментацію або кровотечу, головний біль, гематурію, гіпотиреоз, гіперглікемію легкого ступеня тяжкості.

У дітей з синдромом Прадера-Віллі: агресивність, випадання волосся, головний біль.

У дітей з синдромом Тернера: респіраторні захворювання (тонзиліт, отит, синусит, грип), інфекції сечовивідного тракту.

У дітей з ідеопатичним малим ростом: тонзиліт, назофарингіт, грип, гастроентерит, головний біль, збільшення апетиту, гарячка, переломи, зміни настрою.

У дорослих з дефіцитом гормону росту: гіпоестезія, головний біль, біль та скутість у кінцівках, біль у спині, слабкість.  

Додатково протягом належного застосування соматропіну у дітей спостерігалася гінекомастія.  

Зниження рівнів кортизолу в сироватці крові

Повідомлялося, що соматропін знижує рівні кортизолу в сироватці крові, можливо, за рахунок впливу на транспортні білки або за рахунок збільшення печінкового кліренсу. Клінічне значення цих одержаних даних може бути обмежене. Незважаючи на це, слід оптимізувати замісну терапію кортикостероїдами до початку терапії препаратом Генотропін®.

Синдром Прадера-Віллі

У постмаркетинговому періоді повідомлялося про поодинокі випадки раптового летального наслідку серед пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі, які отримували лікування соматропіном, але причинний зв’язок з лікуванням не було продемонстровано.

Лейкемія

У дітей з дефіцитом гормону росту, деякі з яких отримували лікування соматропіном, повідомлялося про випадки лейкемії (рідко або дуже рідко), що спостерігалися також під час постмаркетингового періоду. Проте немає свідчень підвищення ризику розвитку лейкемії без сприяючих факторів, таких як променеве опромінення мозку або голови.

Епіфізеоліз головки стегна або хвороба Легг-Кальве-Пертеса

Повідомлялося про епіфізеоліз головки стегна та хворобу Легг-Кальве-Пертеса у дітей, які отримували лікування гормоном росту. Епіфізеоліз головки стегна найчастіше виникає при ендокринних розладах, а хвороба Легг-Кальве-Пертеса найчастіше спостерігається при низькому зрості. Проте невідомо, чи ці дві патології частіше спостерігаються при лікуванні соматропіном. Можливість цього діагнозу слід розглянути в дитини з дискомфортом або болем в ділянці стегна чи коліна.

Інші побічні реакції на лікарський засіб

Інші побічні реакції на лікарський засіб, які можуть вважатися ефектами класу препаратів, до яких належить соматропін, включають, зокрема, можливу гіперглікемію, спричинену зниженням чутливості до інсуліну, зниження рівня вільного тироксину та доброякісну внутрішньочерепну гіпертензію.

Звітування про підозрювані побічні реакції

Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дозволяє здійснювати безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі 2-8 °С в оригінальній упаковці для захисту від світла.

Відновлений розчин може зберігатися при температурі 2-8 °С протягом 28 днів у оригінальній упаковці для захисту від світла.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність. Оскільки дослідження несумісності не проводилися, даний препарат заборонено змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка. 1 попередньо наповнена ручка, що містить 1 двокамерний картридж (передня камера з порошком та задня камера з розчинником) у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ/Pfizer Manufacturing Belgium NV.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Рейксвег 12, Пуурс, В-2870, Бельгія/Rijksweg 12, Puurs, В-2870, Belgium.

ГЕНОТРОПИН (GENOTROPIN)

SOMATROPINUM     H01A C01
Pfizer Inc.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

пор. лиофил. д/п р-ра д/ин. 16 МЕ (5,3 мг) картридж двухкамер. многодоз., с раств.

Соматропин

16 МЕ (5,3 мг)

Прочие ингредиенты: глицин, маннит, натрия дигидрофосфат безводный, динатрия фосфат безводный, м-крезол (консервант), вода для инъекций.

№ UA/10616/01/01 от 06.05.2010 до 06.05.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Генотропин содержит соматропин, человеческий гормон роста, синтезированный с помощью технологии рекомбинантных ДНК. Соматропин — метаболический гормон, влияющий на обмен липидов, углеводов и белков. У детей с недостаточностью эндогенного гормона роста соматропин усиливает и ускоряет линейный рост скелета и скорость роста. Как у взрослых, так и у детей соматропин поддерживает нормальную структуру тела путем улучшения усвоения азота, ускорения роста скелетных мышц и высвобождения липидов из жировых депо. Особенно чувствительна к соматропину висцеральная жировая ткань. Помимо стимуляции липолиза, соматропин уменьшает поступление ТГ в жировые депо. Соматропин повышает сывороточную концентрацию инсулиноподобного фактора роста ИРФ-1 и ИРФ-связывающего белка ИРФСБ-3.
Помимо вышеназванных свойств, были установлены следующие эффекты соматропина:
Обмен липидов
Соматропин стимулирует рецепторы печени к ХС ЛПНП и воздействует на профиль липидов и липопротеинов в сыворотке крови. В целом назначение соматропина пациентам с дефицитом гормона роста приводит к снижению сывороточной концентрации ЛПНП и аполипопротеина В. Также может наблюдаться снижение уровня общего ХС.
Обмен углеводов
Соматропин повышает уровень инсулина, однако уровень глюкозы в крови натощак обычно не изменяется. У детей с гипопитуитаризмом могут отмечать гипогликемию натощак. Соматропин корригирует это состояние.
Водно-солевой обмен
Недостаток гормона роста ассоциируется со снижением объема плазмы крови и тканевой жидкости. Оба эти показателя быстро повышаются после лечения соматропином. Соматропин способствует задержке натрия, калия и фосфора в организме.
Костный метаболизм
Соматропин стимулирует метаболизм костной ткани. У больных с дефицитом гормона роста и остеопорозом продолжительное лечение соматропином приводит к восстановлению минерального состава и плотности костей.
Физическая работоспособность
Лечение соматропином повышает мышечную силу и физическую выносливость. Соматропин также увеличивает сердечный выброс, однако механизм этого эффекта пока не выяснен. Определенную роль в этом может играть снижение ОПСС.
В клинических исследованиях у низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы, дозы препарата 0,033 и 0,067 мг/кг массы тела в сутки применяли для лечения до достижения финального роста. У 56 пациентов, которым постоянно проводилось лечение и которые достигли (почти достигли) финального роста, среднее изменение роста от начала лечения составляло +1,90 СО (для дозы 0,033 мг/кг в сутки) и +2,19 СО (для дозы 0,067 мг/кг в сутки). Данные литературы по поводу нелеченных от рождения детей с низким ростом, ниже возрастной нормы, указывают на поздний рост в пределах 0,5 СО. Данные относительно безопасности препарата при продолжительном применении до сих пор ограничены.
Фармакокинетика
Всасывание. Как у здоровых лиц, так и у пациентов с недостаточностью гормона роста всасывается примерно 80% введенного п/к Генотропина. После п/к введения препарата в дозе 0,035 мг/кг C_max и Т_max составляют 13–35 нг/мл и 3–6 ч соответственно.
Выведение. Период полувыведения после в/в инъекции Генотропина у взрослых больных с недостаточностью гормона роста составляет в среднем 0,4 ч. Однако при п/к введении —достигает 2–3 ч. Такое различие, вероятно, связано с более медленным всасыванием при п/к инъекции.
Субпопуляции. Абсолютная биодоступность соматропина при п/к введении одинакова у лиц мужского и женского пола.
Информация относительно фармакокинетики соматропина у гериатрической и педиатрической групп пациентов, у пациентов разных рас и при наличии почечной, печеночной и сердечной недостаточности отсутствует или неполная.
Доклинические данные безопасности
В исследованиях по поводу общей токсичности, локальной толерантности и репродуктивной токсичности не выявлено клинически значимых эффектов.
In vitro и in vivo исследование генотоксичности на способность вызвать генетические мутации и индуцировать хромосомные аберрации были отрицательными.
Повышение ломкости хромосом отмечали в одном in vitro исследовании на лимфоцитах, взятых от пациентов, которые продолжительно лечились соматропином после добавления радиомиметического блеомицина. Клиническая значимость этого наблюдения неизвестна.
В другом исследовании не выявлено увеличения хромосомных аномалий в лимфоцитах, полученных от пациентов, которые длительно получали соматропин.

ПОКАЗАНИЯ:

Дети
Нарушение роста при недостаточной секреции гормона роста (дефицит гормона роста, ДГР);
нарушение роста при синдроме Шерешевского — Тернера;
нарушение роста в пубертатный период при ХПН.
Нарушение роста (величина стандартного отклонения (СО) текущего роста <–2,5 и величина СО генетически обусловленного роста <–1) у низких с рождения детей с ростом ниже возрастной нормы, рожденных с массой и/или длинной тела <–2 стандартных отклонений, и не достигших возрастной нормы роста (величина СО скорости роста <0 в течение последнего года) до достижения ими 4 лет и старше.
Нарушение роста при синдроме Прадера — Вилли с целью улучшения роста и строения тела.
Диагноз синдром Прадера — Вилли следует подтвердить генетическими тестами.
Взрослые. Генотропин показан в качестве заместительной терапии при выраженном дефиците гормона роста, ассоциированном со множественным гормональным дефицитом вследствие известной патологии гипоталамуса или гипофиза, а также пациентам с дефицитом хотя бы одного из гормонов гипофиза, за исключением пролактина. Таким пациентам следует провести соответствующий динамический тест для установления наличия или отсутствия дефицита гормона роста.
Пациентам, у которых дефицит фактора роста возник в детском возрасте (как результат врожденных, генетических, приобретенных или идиопатических причин), следует повторно оценить возможность продуцировать гормон роста после окончания роста в длину. Для пациентов с высокой вероятностью постоянного ДГР стандартное отклонение ИФР-1 <–2 без терапии гормоном роста на протяжение 4 нед считается достаточным основанием для диагностики ДГР. Другим пациентам достаточно проведения анализа ИФР-1 и одного теста стимуляции гормона роста.

ПРИМЕНЕНИЕ:

дозирование и режим назначения следует подбирать индивидуально. Инъекцию необходимо выполнять п/к и менять место введения для предупреждения липоатрофии.
Нарушение роста при недостаточной секреции гормона роста у детей
Обычно рекомендуется доза 0,025–0,035 мг/кг/сут или 0,7–1,0 мг/м² площади поверхности тела в сутки. Сообщалось о применении препарата и в более высоких дозах.
В случае, когда ДГР сохраняется в юности, необходимо продолжить лечение до достижения полного соматического развития (строение тела, костная масса). Контроль достижения нормального пика костной массы, который определяется как величина показателя Т >–1 (стандартизация к среднему пику костной массы взрослого, измеренного с помощью двуэнергетической рентгенологической абсорбциометрии с учетом пола и этнической принадлежности), что является одной из терапевтических целей на протяжении переходного периода. Дозы для взрослых описаны ниже.
Нарушение роста при синдроме Прадера — Вилле с целью улучшения роста и строения тела. Обычно назначают по 0,035 мг/кг массы тела в сутки или 1,0 мг/м² площади поверхности тела. Суточную дозу 2,7 мг не следует превышать. Генотропин не следует применять у детей со скоростью роста <1 см в год и в возрасте, когда начинается закрытие ростковых зон в эпифизах костей.
Нарушение роста при синдроме Шерешевского — Тернера
Рекомендуемая доза составляет 0,045–0,050 мг/кг/сут или 1,4 мг/м² /сут.
Нарушение роста при ХПН
Рекомендуемая доза — 1,4 мг/м² в сутки (около 0,045–0,050 мг/кг массы тела в сутки). В случае недостаточной скорости роста может потребоваться назначение в более высокой дозе. Через 6 мес лечения может потребоваться коррекция дозы.
Нарушения роста у низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы
Обычная рекомендуемая доза 0,035 мг/кг массы тела в сутки (1 мг/м² площади поверхности тела в сутки) до достижения остаточного роста. После первого года лечение следует прекратить, если СО скорости роста <+1. Лечение следует прекратить, если скорость роста <2 см/год и костный возраст старше 14 лет для девочек и 16 лет для мальчиков (определяют при необходимости), что соответствует возрасту закрытия зон роста в эпифизах костей.
Рекомендации относительно дозирования у пациентов педиатрической группы

Показание	Суточная доза, мг/кг массы тела	Суточная доза, мг/м2 площади поверхности тела
ДГР у детей	0,025–0,035	0,7–1,0
Синдром Прадера — Вилли у детей	0,035	1,0
Синдром Шершевского — Тернера у детей	0,045–0,050	1,4
Хроническая почечная недостаточность	0,045–0,050	1,4
Нарушение роста у низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы	0,035	1,0

Взрослые с дефицитом гормона роста
У пациентов, которые продолжают терапию гормоном роста после ДГР в детском возрасте, рекомендованная доза составляет 0,2–0,5 мг/сутки. Доза должна постепенно снижаться или повышаться в зависимости от необходимости пациента, которая определяется концентрацией ИФР-1.
Если ДГР возник у взрослого, лечение рекомендуется начинать с низкой дозы 0,15–0,03 мг/сут, постепенно повышая ее с учетом клинического эффекта, который определяется концентрацией ИФР-1.
В обоих случаях целью лечения является достижения концентрации ИФР-1 в пределах 2 СО от возрастной нормы. Пациентам с концентрацией ИФР-1 в пределах нормы в начале курса лечения подбирают такую дозу Генотропина, чтобы достичь повышения концентрации ИФР-1 до верхних границ нормы, но не больше 2 СО. При подборе дозы также следует принимать во внимание клинический эффект и побочные реакции. Доказано, что у некоторых пациентов с ДГР, несмотря на хороший клинический ответ, не нормализуется уровнь ИФР-1, таким пациентам повышение дозы не рекомендуется. Ежедневная поддерживающая доза лишь изредка может превышать 1,0 мг/сут. Для женщин может быть необходимым применение в более высоких дозах, чем для мужчин, поскольку у мужчин со временем отмечается повышенная чувствительность к ИФР-1. Это означает, что для женщин, особенно получающих пероральную эстрогензаместительную терапию, существует риск развития недостаточного клинического эффекта, а для мужчин — избыточного. Коррекцию дозы Генотропина необходимо проводить каждые 6 мес. Поскольку с возрастом происходит физиологическое снижение продуцирования гормона роста, может быть необходимым снижение дозы Генотропина. При этом следует применять минимальную эффективную дозу. У пациентов старше 60 лет терапия должна начинаться с дозы 0,1–0,2 мг/сут, дозу следует медленно повышать согласно индивидуальным потребностям пациента. Необходимо применять минимально эффективные дозы. Суточная поддерживающая доза у этих пациентов редко превышает 0,5 мг.
Введение
Генотропин 16 МЕ вводят п/к с помощью инъектора Генотропин Пен 16. После того, как картридж установлен в инъектор, разведение препарата происходит автоматически. При разведении препарата р-р нельзя встряхивать, это может привести к денатурации активных компонентов. Восстановленный р-р для инъекций необходимо осмотреть перед применением. Только чистый р-р без видимых частиц можно применять. Чтобы предотвратить липоатрофии, необходимо менять места введения препарата.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

Генотропин не следует назначать при наличии признаков опухолевого роста. Противоопухолевая терапия должна быть завершена до начала лечения Генотропином.
Генотропин не назначается в качестве стимулятора роста детям с закрывшимися зонами роста эпифизов трубчатых костей.
Лечение Генотропином противопоказано пациентам, находящимся в критическом состоянии, остро развившемся в результате операции на открытом сердце или брюшной полости, множественной травмы и острой дыхательной недостаточности.
При повышенной чувствительности к активной субстанции или другим компонентам препарата, входящим в его состав.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

в каждой группе частот побочные эффекты указаны в порядке снижения серьезности.
Для пациентов с недостаточностью гормона роста характерен дефицит внеклеточной жидкости. После начала лечения Генотропином этот дефицит быстро устраняется. Для взрослых пациентов характерны побочные эффекты, обусловленные задержкой жидкости, а именно: периферические отеки, пастозность нижних конечностей, артралгия, миалгия и парестезии отмечались часто. Эти явления обычно слабо или умеренно выражены, возникают в течение первых месяцев лечения, их тяжесть уменьшается самопроизвольно или после снижения дозы препарата. Частота этих побочных эффектов зависит от дозы Генотропина, возраста пациентов и, возможно, обратно пропорциональна возрасту, в котором возникла недостаточность гормона роста. У детей данные побочные эффекты возникают редко (≥1/1000 и <1/100).
У детей могут отмечать преходящие кожные реакции в месте инъекции.
Сообщалось о единичных случаях сахарного диабета II типа.
Изредка развивается доброкачественная внутричерепная гипертензия.
У взрослых нечасто могут выявлять карпальный туннельный синдром.
У некоторых больных, которые лечились Генотропином, отмечали образование антител к нему. Их связывающая активность была низкой и вообще не была клинически значимой.
Были выявлены случаи снижения уровня кортизола в сыворотке крови, что, вероятно, связано с действием соматропина на транспортные белки или путем повышения печеночного клиренса. Клиническая значимость этого явления ограничена. Несмотря на это, заместительная ГКС-терапия должна быть откорректирована до начала лечения Генотропином.
Очень редко отмечают случаи лейкемии у детей с дефицитом гормона роста, которые лечились соматропином, однако частота возникновения лейкемии не отличается от таковой у детей без дефицита гормона роста.
В постмаркетинговый период сообщалось о единичных случаях внезапной смерти пациентов с синдромом Прадера — Вилле, которые принимали соматропин, но причинная связь с лечением отсутствовала.

Системы органов	Часто >1/100, <1/10	Нечасто >1/1000, <1/100	Редко >1/10 000, <1/1000	Очень редко <1/10 000
Новообразование (злокачественные и доброкачественные)	–	–	–	Лейкемия
Со стороны иммунной системы	Образование антител к препарату	–	–	–
Эндокринные нарушения	–	–	Сахарный диабет II типа	–
Со стороны нервной системы	У взрослых парестезии	У взрослых карпальный туннельный синдром, у детей парестезия	Доброкачественная внутричерепная гипертензия	–
Со стороны кожи и подкожной клетчатки	У детей транзиторные локальные кожные реакции
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани	У взрослых скованность конечностей, артралгия, миалгия	У детей скованность конечностей, артралгия, миалгия
Общие нарушения и в месте введения	У взрослых периферические отеки	У детей периферические отеки

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

диагностику заболеваний и применение Генотропина необходимо начинать и проводить под наблюдением врача, имеющего соответствующую подготовку и практический опыт диагностики и лечения больных с патологией, указанной в разделе ПОКАЗАНИЯ.
Миозит — очень редкий побочный эффект, который может быть вызван действием консерванта m-крезола, входящего в состав Генотропина. В случае миалгии или повышенной болезненности в месте инъекции следует предположить возникновение миозита. В случае его подтверждения следует применять форму Генотропина, не содержащую m-крезола.
Соматропин у некоторых пациентов может вызвать резистентность к инсулину и гипергликемию, в связи с чем пациентам следует провести тест с целью выявления снижения толерантности к глюкозе. Иногда появление признаков сахарного диабета II типа может быть следствием применения соматропина, поэтому необходимо учитывать, что при сахарном диабете в большинстве случаев существуют такие факторы риска, как ожирение (в том числе ожирение у больных с синдромом Прадера — Вилле), семейный анамнез, применение стероидов или уже существующее снижение толерантности к глюкозе. У больных сахарным диабетом после назначения Генотропина может возникнуть необходимость в коррекции противодиабетической терапии.
В результате лечения соматропином активизируется переход гормона Т₄ в Т₃, что приводит к снижению сывороточной концентрации Т₄ и повышению концентрации Т₃. Обычно уровень этих гормонов в периферической крови остается в пределах нормы, однако данный эффект соматропина может вызвать манифестацию гипотиреоза у пациентов со скрытой субклинической формой гипотиреоза. Наоборот, у пациентов, получающих в качестве заместительной терапии тироксин, может развиться умеренный гипертиреоз. В связи с этим рекомендуется исследовать функцию щитовидной железы после начала лечения соматропином и после изменения его дозы.
При вторичном дефиците гормона роста, обусловленном лечением злокачественного новообразования, рекомендуется обращать внимание на симптомы рецидива опухоли.
У больных с эндокринными расстройствами, включая дефицит гормона роста, могут более часто отмечать вывихи головки бедренной кости. Дети, получающие гормон роста, у которых выявлена хромота, должны быть тщательно обследованы.
В случае тяжелой или рецидивирующей головной боли, нарушения зрения, тошноты и/или рвоты рекомендуется исследование глазного дна на предмет выявления отека диска зрительного нерва. В случае подтверждения отека диска зрительного нерва следует предположить наличие доброкачественной внутричерепной гипертензии. В случае необходимости лечение гормоном роста следует прекратить. На сегодня весомые аргументы относительно продолжения применения гормона роста у пациентов с проявлениями внутричерепной гипертензии отсутствуют. Однако клинический опыт свидетельствует, что возобновление терапии в большинстве случаев не вызывало возобновления признаков внутричерепной гипертензии. При возобновлении лечения необходим тщательный контроль признаков внутричерепной гипертензии.
Опыт применения Генотропина у лиц в возрасте старше 80 лет ограничен. Пациенты пожилого возраста могут быть более чувствительными к действию Генотропина и потому — более склонными к развитию побочных реакций.
У пациентов с синдромом Прадера — Вилле применение препарата всегда следует сочетать с низкокалорийной диетой.
Существуют сообщения о летальных последствиях, связанных с применением гормона роста у детей с синдромом Прадера — Вилле, которые имели один или больше следующих факторов риска: тяжелое ожирение (пациенты с превышением индекса масса тела/рост на 200%), дыхательная недостаточность или апноэ во время сна в анамнезе или неидентифицированные респираторные инфекции. Пациенты с одним или больше из приведенных факторов могут относиться к группе повышенного риска.
До начала лечения соматропином у пациентов с синдромом Прадера — Вилле необходимо устранить симптомы обструкции верхних дыхательных путей, апноэ во время сна или наличие респираторных инфекций. Если во время оценки проходимости верхних дыхательных путей получены данные о наличии патологии, ребенок должен быть направлен к отоларингологу для лечения и устранения респираторных нарушений до начала лечения гормоном роста. Апноэ во время сна также должно быть выявлено до начала терапии гормоном роста с помощью методов полисомнографии или ночной оксиметрии и контролироваться при вероятности его развития. Если на протяжении лечения соматропином у пациентов возникают симптомы обструкции верхних дыхательных путей (в том числе появление и усиление храпа), лечение необходимо прервать и снова проконсультироваться у отоларинголога. Всех пациентов с синдромом Прадера — Вилле нужно контролировать на наличие вероятности апноэ во время сна. У пациентов необходимо проверять симптомы респираторных инфекций, которые должны диагностироваться как можно раньше и активно лечиться. У всех пациентов с синдромом Прадера — Вилле необходимо контролировать массу тела до начала и на протяжении лечения гормоном роста.
У пациентов с синдромом Прадера — Вилле часто отмечают сколиоз. У некоторых детей в связи с быстрым ростом сколиоз может прогрессировать. Поэтому при применении препарата необходимо контролировать признаки сколиоза. Частота возникновения и тяжесть сколиоза не увеличивались при применении гормона роста. Опыт продолжительного применения гормона роста для лечения взрослых и больных с синдромом Прадера — Вилле ограничен.
При определении показаний для лечения низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы, причины низкого роста необходимо установить еще до начала лечения. Таким детям до начала лечения нужно определить уровень инсулина и глюкозы в крови натощак и каждый год повторять это исследование.
Пациентам с высоким риском возникновения сахарного диабета (например при наличии диабета в семейном анамнезе, ожирения, выраженной резистентности к инсулину, акантокератодермии) следует провести пероральный тест толерантности к глюкозе. Если диагностируется наличие сахарного диабета, то гормон роста назначать не следует.
До начала лечения низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы следует определить уровень ИФР-1 и потом повторять это исследование дважды в год. Если при повторном исследовании уровень ИФР-1 >+2 СО относительно возрастной нормы и полового созревания, то для решения вопроса о необходимости коррекции дозы нужно основываться на соотношении ИФР-1/ИФРЗБ-3.
Опыт лечения низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы непосредственно перед началом полового созревания ограничен. Поэтому не рекомендуется начинать лечение непосредственно перед началом полового созревания. Опыт лечения больных с синдромом Сильвера — Русселя ограничен.
Иногда при досрочном прекращении лечения низких от рождения детей с ростом ниже возрастной нормы до достижения ими окончательного роста успех лечения может быть утраченным.
Лечение Генотропином назначают только тем больным с ХПН, у которых функция почек снижена более чем на 50%. Для подтверждения нарушений роста данный показатель следует контролировать в течение года до начала лечения. В этот период и во время приема соматропина необходимо проводить консервативное лечение почечной недостаточности, включающее контроль ацидоза, гиперпаратироидизма и обмена веществ. Лечение должно быть прекращено при трансплантации почки. На сегодня отсутствуют данные относительно достижения окончательного роста больными с ХПН при лечении Генотропином.
Эффективность Генотропина при лечении пациентов, находящихся в критическом состоянии после операции на открытом сердце или брюшной полости, множественной травмы и острой дыхательной недостаточности была изучена в двух плацебо-контролируемых исследованиях с участием 522 пациентов. Смертность среди больных, получавших 16 или 24 ME (5,3 или 8 мг) Генотропина в сутки, была выше, чем в группе плацебо (41,9 и 19,3% соответственно). На основании этой информации пациентам этой группы не следует назначать Генотропин. Относительно целесообразности применения Генотропина для лечения других больных, у которых возникли другие или подобные острые критические заболевания, следует взвесить вероятную пользу и риск.
Применение в период беременности и кормления грудью.
Клинический опыт применения препарата в период беременности ограничен. Исследования на животных не завершены. В случае определения беременности применение Генотропина следует прекратить.
На протяжении физиологической беременности уровень гипофизарного гормона роста значительно снижается после 20-й недели и практически полностью замещаются плацентарным гормоном роста на 30-й неделе. Исходя из этого, маловероятно, что продолжение заместительной терапии гормоном роста будет необходимо женщинам с его дефицитом в III триместр беременности.
Достоверные сведения относительно возможности экскреции пептидных гормонов в грудное молоко отсутствуют, однако в любом случае всасывание интактного белка в пищеварительном тракте ребенка маловероятно.
Дети. Препарат применяется в педиатрической практике.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Не отмечено никаких проявлений влияния на способность управлять автомобилем и работать с механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Генотропин может повышать клиренс соединений, метаболизируемых цитохромом Р450 3А4 (половые гормоны, кортикостероиды, противосудорожные средства и циклоспорин). Клиренс компонентов, которые метаболизируются с помощью цитохрома Р450 3А4, может увеличиваться и приводить к снижению концентрации этих компонентов в плазме крови. Клиническая значимость данного эффекта не изучена.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

передозировка и интоксикация не описаны. Острая передозировка может привести к развитию гипогликемии с последующей гипергликемией. Терапия симптоматическая. Длительная передозировка может привести к появлению симптомов, соответствующих известным эффектам избытка гормона роста человека.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре 2–8 °С в защищенном от света месте. Восстановленный р-р может храниться при температуре 2–8 °С в течение 28 дней.