Глибенкламид - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ГЛІБЕНКЛАМІД-ЗДОРОВ’Я

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить глібенкламіду 5 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), повідон, кальцію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору плоскоциліндричної форми з фаскою і рискою.

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Сульфонаміди, похідні сульфонілсечовини. Код АТХ А10В В01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Глібенкламід чинить гіпоглікемізуючу дію як у хворих на цукровий діабет ІІ типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну b-клітинами підшлункової залози за рахунок їх стимуляції. Ця дія залежить від концентрації глюкози у середовищі, що оточує b-клітини.

Фармакокінетика. Після перорального застосування глібенкламід швидко і майже повністю всмоктується. Одночасний прийом їжі суттєво на це не впливає. Зв’язування глібенкламіду з білками плазми крові становить більше 98 %. C_max у сироватці крові досягається через 2,5 години і становить 100 нг/мл. Через 8-10 годин концентрація у сироватці крові знижується, залежно від введеної дози, на 10-20 нг/мл. Т_½ після внутрішньовенного введення становить близько 2 годин, а після перорального – 7 годин. Однак деякі дослідження вказують на те, що у хворих на діабет цей час може подовжуватися до 8-10 годин. Глібенкламід повністю метаболізується у печінці до кількох метаболітів, які не беруть суттєвої участі у цукрознижувальному ефекті глібенкламіду. Метаболіти виводяться із сечею та жовчю приблизно в однакових кількостях, а їхнє повне виведення закінчується через 45-72 години. У хворих зі зниженою функцією печінки виведення глібенкламіду з плазми сповільнене. У хворих із нирковою недостатністю, залежно від ступеня порушення функції нирок, компенсаторно збільшується виведення метаболітів із сечею. При помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) сумарна елімінація залишається без змін, а при тяжкій недостатності нирок можлива кумуляція.

Клінічні характеристики.

Показання. Інсуліннезалежний діабет дорослих (цукровий діабет ІІ типу), якщо інші заходи, як, наприклад, суворе дотримання дієти, зниження зайвої маси тіла, достатня фізична активність не призвели до задовільної корекції рівня глюкози у крові.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, інших препаратів сульфонілсечовини, сульфонамідів, cульфонамідних діуретиків та пробенециду. У випадках цукрового діабету, і коли вимагається лікування інсуліном: інсулінзалежний цукровий діабет (цукровий діабет І типу), повна вторинна неефективність терапії глібенкламідом при цукровому діабеті ІІ типу, метаболізм з ухилом у бік ацидозу, прекома або діабетична кома, стан після резекції підшлункової залози. Тяжкі порушення функції печінки. Тяжкі порушення функції нирок. Застосування разом з бозентаном.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. При одночасному застосуванні препарату з іншими лікарськими засобами його дія може посилюватись або послаблюватись, тому треба проконсультуватися з лікарем щодо застосування інших препаратів.

Посилення дії глібенкламіду (можлива поява гіпоглікемічних реакцій) можливе при одночасному застосуванні з: іншими пероральними протидіабетичними препаратами та інсуліном, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, антидепресантними засобами (флуоксетин, інгібітори МАО), β-адреноблокаторами, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, міконазолом, парааміносаліциловою кислотою, пентоксифіліном (що введений парентерально у високій дозі), пергексиліном, похідними піразолону, пробенецидом, саліцилатами, сульфонамідами, препаратами тетрациклінового ряду, тритокваліном, цитостатиками типу циклофосфаміду.

Прийом блокаторів β-адренергічних рецепторів, клонідину, гуанетидину і резерпіну може знижувати сприйняття ранніх симптомів гіпоглікемії.

Зниження дії глібенкламіду (можлива поява гіперглікемічних реакцій) можливе при одночасному застосуванні з: ацетазоламідом, β-адреноблокаторами, барбітуратами, діазоксидом, діуретиками, глюкагоном, ізоніазидом, кортикостероїдами, нікотинатами, похідними фенотіазину, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, жіночими статевими гормонами (гестагени, естрогени), симпатоміметиками. Блокатори Н₂-рецепторів, клонідин та резерпін можуть як послаблювати, так і посилювати цукрознижувальну дію препарату. В окремих випадках пентамідин може призводити до тяжкої гіпоглікемії або гіперглікемії. Дія похідних кумарину може як посилюватись, так і послаблюватись.

Бозентан: у пацієнтів, які отримували глібенкламід одночасно з бозентаном, спостерігалося зростання частоти підвищення рівня печінкових ферментів. І глібенкламід, і бозентан пригнічують функцію насоса, що виводить жовчні солі з клітини. Це призводить до внутрішньоклітинного накопичення жовчних солей, які мають цитотоксичний ефект, тому таку комбінацію використовувати не слід.

Особливості застосування. Cприйняття тривожних ознак низького рівня глюкози у крові може бути послаблене, якщо пацієнт страждає на автономні невропатії. При застосуванні препарату хворим  із порушенням функції нирок або печінки чи зниженою функцією щитовидної залози, гіпофізу або кори надниркових залоз вимагається особлива обережність. У хворих літнього віку існує небезпека розвитку пролонгованої гіпоглікемії, тому їм глібенкламід слід призначати з особливою обережністю та ретельно контролювати їх стан на початку лікування. У цій віковій групі за певних умов спочатку доцільніше застосовувати препарати сульфонілсечовини з коротшим часом дії. Хворі на діабет з ознаками церебрального склерозу та хворі, з якими утруднений контакт вцілому, схильні до більшої загрози розвитку гіпоглікемії. Значні інтервали між прийомами їжі, недостатнє забезпечення вуглеводами, незвичне фізичне навантаження, діарея або блювання можуть підвищувати ризик розвитку гіпоглікемії. Алкоголь, застосований неодноразово у значній кількості, та при його постійному застосуванні може непередбачуваним чином посилити або послабити дію препарату. Постійне зловживання проносними засобами може призвести до погіршення стану обміну речовин. При недотриманні плану лікування, при недостатній цукрознижувальній дії препарату або при наявності стресових ситуацій рівень цукру у крові може підвищуватися. Симптомами гіперглікемії можуть бути відчуття сильної спраги, сухості у роті, часте сечовипускання,  свербіж, сухість шкіри, грибкові або інфекційні захворювання шкіри та зниження працездатності. При незвичних стресових ситуаціях (травма, операція, інфекційне захворювання, що супроводжується підвищенням температури тіла) може погіршитись обмін речовин, що може призвести до гіперглікемії, іноді настільки значної, що може вимагати тимчасового переведення хворого на інсулін. Пацієнтів слід проінформувати про нагальну необхідність без зволікання проконсультуватися з лікарем у випадках розвитку інших захворювань під час лікування препаратом. Пацієнтів також слід проінструктувати про те, що у разі зміни лікуючого лікаря (наприклад, при стаціонарному лікуванні, у зв’язку з нещасним випадком, хворобою чи відпусткою), їм слід звернути увагу нового лікаря на наявність цукрового діабету. У хворих із недостатністю в організмі глюкозо-6-фосфатдегідрогенази лікування препаратами сульфонілсечовини, у т. ч. глібенкламідом, може спричинити гемолітичну анемію, тому слід вирішити питання про їх переведення на препарати, альтернативні похідним сульфонілсечовини.

Деякі пацієнти можуть потребувати контролю за прийомом препарату з боку людей, які за ними доглядають.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування глібенкламіду вагітним та у період годування груддю протипоказане. Якщо це можливо, терапію пероральними протидіабетичними засобами необхідно відкласти перед плануванням вагітності. Контроль діабету інсуліном є терапією вибору у період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Гіпоглікемія може знижувати здатність до концентрації уваги та реакцію хворого. Це може становити ризик, якщо пильна увага і швидка реакція необхідні під час керування автомобілем або іншими механізмами. Хворим слід застосовувати заходи безпеки для уникнення гіпоглікемії під час керування автомобілем та іншими механізмами. Це особливо важливо для  хворих, у яких часто бувають випадки гіпоглікемії або відсутнє сприйняття симптомів-передвісників гіпоглікемії. У таких випадках треба вирішити питання про доцільність керування автомобілем.

Спосіб застосування та дози. Препарат слід приймати лише за призначенням лікаря та обов’язково з корекцією дієти. Дозування залежить від результатів дослідження стану обміну речовин (рівень цукру у крові та сечі). Контроль рівня цукру у крові та сечі необхідний при переході з іншого гіпоглікемічного засобу.

Перше та наступні призначення. Терапію розпочинати, у разі можливості, з якомога менших доз, перш за все це стосується хворих із підвищеною схильністю до гіпоглікемії або масою тіла менше 50 кг. Перше призначення становить від ½ до 1 таблетки препарату (що відповідає 2,5-5 мг глібенкламіду) на добу. При недостатній корекції метаболічного стану дозу слід поступово підвищувати з інтервалами від кількох діб до одного тижня, до необхідної добової терапевтичної дози.  Максимальна доза становить 3 таблетки препарату (що відповідає 15 мг глібенкламіду) на добу.

Переведення хворого із застосування інших протидіабетичних препаратів. Лікарю слід виконувати  переведення на препарат дуже ретельно і розпочинати від ½ таблетки (2,5 мг глібенкламіду) до 1 таблетки (5 мг глібенкламіду) препарату на добу.

Підбір дози. Хворим літнього віку, ослабленим або хворим із недостанім харчуванням, а також із порушенням функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через можливість розвитку гіпоглікемії. При зниженні маси тіла хворого або зміні способу життя треба вирішити питання про коригування дози.

Комбінація з іншими протидіабетичними засобами. Препарат можна застосовувати окремо (монотерапія) або у комбінації з метформіном. В обґрунтованих випадках хворим із непереносимістю метформіну може бути показане додаткове призначення препаратів групи глітазону (розіглітазон, піоглітазон). Препарат також можна комбінувати з пероральними протидіабетичними препаратами, що не стимулюють викид β-клітинами ендогенного інсуліну (гуармель або акарбоза). При появі вторинної неефективності терапії глібенкламідом (зниження продукування інсуліну у результаті виснаження β-клітин) можна спробувати комбіноване лікування з інсуліном. Однак при повному припиненні секреції власного інсуліну організмом показана монотерапія інсуліном.

Слід проконсультуватися з лікарем, якщо у пацієнта створюється враження, що ефект препарату занадто сильний чи занадто слабкий.

Хворі не повинні припиняти лікування або змінювати дозу чи діабетичну дієту без консультації з лікарем. У разі необхідності зміни, пацієнт повинен проконсультуватися з лікарем заздалегідь.

Режим та тривалість лікування. Препарат слід приймати перед їдою, не розжовуючи, та запивати достатньою кількістю рідини (краще склянкою води). Добову дозу, що становить не більше 2 таблеток препарату, слід прийняти перед сніданком. При добовій дозі, що становить більше 2 таблеток препарату, рекомендується усю кількість розподіляти на один ранковий та один вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Дуже важливо застосовувати препарат кожного разу в один і той же час. Якщо хворий помилково пропустив один прийом, не слід наступний прийом доповнювати більш високою дозою.

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Протягом лікування треба проводити регулярний контроль рівня глюкози у крові та сечі; крім того, рекомендується додатково визначати такі параметри як рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) та/або фруктозаміну, а також інші показники (наприклад, рівень ліпідів крові).

Діти. Глібенкламід не застосовується у педіатричній практиці.

Передозування. Одноразове передозування або застосування незначно підвищених доз протягом тривалого часу можуть призвести до тяжкої пролонгованої гіпоглікемії, що становить загрозу для життя. У разі передозування та умисного зловживання препаратом очікується розвиток тривалої гіпоглікемії, яка має тенденцію до нормалізації після успішно проведеної початкової терапії даного стану. Симптоми передозування (гіпоглікемічного шоку): раптове потовиділення, посилене серцебиття, тремтіння, відчуття голоду, неспокій, парестезії у ділянці рота, блідість шкірних покривів, головний біль, розлади сну (сонливість, порушення сну), лякливість, непевність рухів, оборотні неврологічні випадання (порушення мовлення та зору, поява паралічу або порушення чутливості). При прогресуючій гіпоглікемії хворий може втратити контроль над своїм станом та втратити свідомість (гіпоглікемічний шок). У таких випадках шкіра на дотик волога та холодна, має місце тахікардія, гіпертермія, рухове збудження, гіперрефлексія, парези та позитивний рефлекс Бабінського, можуть з’явитися судоми.

Лікування. Гіпоглікемію легкого або середнього ступеня тяжкості хворий може усунути самостійно, застосовуючи цукор або їжу чи напої з високим його вмістом. Тому їм необхідно завжди носити з собою 20 г глюкози. Пацієнти повинні повідомити лікаря, коли гіпоглікемія сталася у корекції дози, якщо це необхідно. Якщо гіпоглікемія носить тяжкий характер, то негайно треба звернутися за допомогою лікаря. При випадковому отруєнні та за умови, що з хворим можна встановити контакт, слід викликати блювання та провести промивання шлунка (при відсутності схильності до судом) та застосувати внутрішньовенне введення глюкози. Якщо хворий втратив свідомість, слід негайно розпочати внутрішньовенне введення глюкози (40-80 мл 40 % розчину у вигляді ін’єкції, а надалі проводити інфузію 5-10 % розчину глюкози). При необхідності можна додатково ввести 1 мг глюкагону внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Якщо хворий не приходить до свідомості, цей захід слід повторити, а надалі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При затяжній гіпоглікемії вимагається спостереження за хворим протягом кількох діб з регулярним контролем рівня цукру у крові, та, при необхідності, проведення інфузійної терапії.

Побічні реакції.

З боку обміну речовин та харчування: гіпоглікемія є найбільш поширеним небажаним ефектом, пов’язаним з прийомом глібенкламіду (детальна інформація наведена у розділі «Передозування»), збільшення маси тіла. Даний небажаний ефект терапії глібенкламідом може бути тривалим і призводити до розвитку тяжкої гіпоглікемії, що супроводжується гіпоглікемічною комою із загрозою для життя.

З боку органів зору: розлади зору та акомодації, особливо на початку лікування.

З боку травного тракту: нудота, відчуття переповнення шлунка, блювання, біль у животі, діарея, відрижка, металічний присмак у роті. Ці скарги мають минущий характер і не вимагають відміни препарату.

З боку печінки та жовчного міхура: минуще підвищення АсАТ та АлАТ, лужної фосфатази, медикаментозний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, що, можливо, спричинені алергічною реакцією гіперергічного типу клітин печінки. Ці порушення мають зворотний характер після відміни препарату, але можуть призвести до печінкової недостатності, що загрожує життю.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, уртикарне висипання, erythema nоdоsum, кореподібна або макулопапульозна екзантема, пурпура, світлочутливість. Ці явища реакцій підвищеної чутливості  мають зворотний характер, але дуже рідко можуть перейти у загрозливі для життя стани, що супроводжуються ядухою та зниженням артеріального тиску, дуже рідко, аж до розвитку шоку; генералізовані реакції підвищеної чутливості, що супроводжуються шкірним висипанням, артралгією, пропасницею, протеїнурією та жовтяницею; алергічний васкуліт, що становить загрозу для життя. При появі шкірних реакцій треба звернутися до лікаря.

З боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія; лейкоцитопенія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, аж до розвитку агранулоцитозу; панцитопенія, гемолітична анемія. Анемія, еозинофілія, апластична анемія були зареєстровані на тлі сульфонамідів. Зазначені зміни картини крові мають зворотний характер після відміни препарату, але дуже рідко можуть становити загрозу для життя.

Інші побічні дії: слабка діуретична дія, зворотна протеїнурія, гіпонатріємія, дисульфірамоподібна реакція, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, перехресна алергія з сульфонамідами, похідними сульфонамідів та пробенецидом.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Таблетки № 10х5, № 20х6 у блістерах у коробці; № 50 у контейнері у коробці; № 50 у контейнері.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.

Общая характеристика:
международное и химическое названия: глибенкламид; 5-хлор-N-[2-[4-[[[(циклогексил-амино)карбонил]амино]-сульфонил]фенил]этил]-2-метоксибензамид; 
основные физико-химические свойства: таблетки белого цвета, плоскоцилиндрической формы с фаской;
состав: 1 таблетка содержит глибенкламида 5 мг; 
вспомогательные вещества: маннитол, крахмал картофельный, повидон, кальция стеарат. 
 

Форма выпуска.

Таблетки.

Фармакотерапевтическая группа.

Пероральные гипогликемизирующие препараты. Глибенкламид. Код АТС А10В В01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика. Гипогликемическое средство, производное сульфонилмочевины второго поколения. Сахароснижающий эффект препарата обусловлен комплексным механизмом панкреатического и экстрапанкреатического действия.
Панкреатическое действие состоит в стимуляции секреции инсулина b-клетками поджелудочной железы, что сопровождается мобилизацией и усилением выброса эндогенного инсулина. Этот эффект обусловлен взаимодействием глибенкламида с рецепторами, интегрированными в структуру АТФ-зависимых К+-каналов плазматических мембран функционирующих b-клеток поджелудочной железы, деполяризацией клеточной мембраны, активацией потенциалзависимых Са2+-каналов. Тормозит высвобождение глюкагона клетками поджелудочной железы.
Экстрапанкреатическое действие состоит в повышении чувствительности периферических тканей к действию эндогенного инсулина, угнетении синтеза глюкозы и гликогена в печени.
Повышение уровня инсулина в крови и понижение уровня глюкозы происходит постепенно, что уменьшает риск возникновения гипогликемических реакций. Гипогликемическое действие развивается через 2 ч после приема, достигает максимума через 7–8 час и продолжается 8–12 час.
Глибенкламид усиливает секрецию панкреатического и желудочного соматостатина (но не глюкагона), оказывает умеренное диуретическое действие (за счет увеличения почечного клиренса свободной воды). 
Уменьшает риск развития всех осложнений инсулиннезависимого сахарного диабета (сосудистых, ретинопатии, нефропатии, кардиопатии) и смертности, связанной с сахарным диабетом. Оказывает кардиопротекторное и антиаритмическое действие.
Фармакокинетика. После перорального приема быстро и практически полностью всасывается из желудочно-кишечного тракта. Одновременный прием пищи может замедлять всасывание. 
Максимальная концентрация в крови после однократного приема достигается через 1–2 ч. Связывание с белками крови – более 98%. Плохо проникает сквозь плацентарный барьер.
Биотрансформируется в печени на два неактивных метаболита (примерно в равных количествах), один из которых выводится почками, а другой – с желчью. Период полувыведения – 6–10 час. В организме не кумулирует.
Фармакокинетика в особых клинических случаях. У пациентов с нарушением функции почек легкой и средней степени клинически значимые отличия в фармакокинетике препарата отсутствуют; при тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина менее 30 мл/мин) возможна кумуляция.

Показания к применению.

Сахарный диабет ІІ типа (инсулиннезависимый), у взрослых в качестве монотерапии при недостаточной эффективности диетотерапии и назначении физических нагрузок; комбинированная терапия с инсулином.

Способ применения и дозы.

Назначают внутрь, за 20–30 мин до еды, не разжевывая, запивая небольшим количеством жидкости (около ½ стакана).
Начальная и поддерживающая дозы, время приема и распределение суточной дозы устанавливаются индивидуально на основании результатов регулярного определения уровня глюкозы в крови и моче.
Начальная доза препарата составляет 2,5 мг (1/2 таблетки) 1 раз в сутки. При необходимости, повышение суточной дозы проводят при регулярном контроле уровня глюкозы в крови, постепенно увеличивая дозу с интервалом от нескольких дней до 1 недели на 2,5 мг (1/2 таблетки) до достижения терапевтически эффективной дозы. Максимальная эффективная доза составляет 15 мг (3 таблетки). Дозы выше 15 мг/сутки не повышают выраженность гипогликемического эффекта.
Суточную дозу до 10 мг (2 таблетки) принимают 1 раз в сутки, перед завтраком. При более высокой суточной дозе ее рекомендуется разделить на два приема в соотношении 2:1, утром и вечером.
У пациентов пожилого возраста лечение начинают с половинной дозы, которую в дальнейшем повышают не более чем на 2,5 мг/сутки с недельным интервалом.
При изменении массы тела или образа жизни пациента, а также при появлении факторов, способствующих повышению риска развития гипо- или гипергликемии, необходимо провести коррекцию дозы.
Применение в комбинации с инсулином. Глибенкламид в комбинации с инсулином назначают в случае, когда не удается достигнуть нормализации концентрации глюкозы в крови приемом максимальной дозы глибенкламида в монотерапии. При этом на фоне последней назначенной больному дозы глибенкламида, лечение инсулином начинается с его минимальной дозы, с возможным последующим постепенным повышением дозы инсулина под контролем концентрации глюкозы в крови. Комбинированное лечение требует обязательного врачебного контроля. При комбинировании глибенкламида с инсулином доза последнего может быть снижена на 25–50%.
В настоящее время отсутствует информация о применении препарата для лечения детей.

Побочное действие.

Со стороны обмена веществ. Гипогликемия, в том числе ночная (головная боль, чувство голода, тошнота, чувство усталости, нарушения сна, кошмарные сновидения, тревога, подобное опьянению состояние, дрожание, спутанность сознания, речевые и зрительные расстройства; очень редко – судороги, кома). Кроме того, в результате адренергическоего механизма обратной связи иногда могут возникать следующие симптомы: холодный липкий пот, тахикардия. Повышенная чувствительность к алкоголю, увеличение массы тела, дислипидемия, отложение жировой ткани; после продолжительного применения – гипофункция щитовидной железы.
Со стороны желудочно-кишечного тракта. Иногда – тошнота, рвота, ощущение тяжести или дискомфорта в эпигастрии, боль в животе, диарея, метеоризм, изжога, потеря или увеличение аппетита; очень редко – нарушение функции печени, холестатическая желтуха, порфирия, гепатит. 
Со стороны системы крови. Очень редко – гемолитическая или апластическая анемия, агранулоцитоз, лейкопения, панцитопения, тромбоцитопения, эозинофилия.
Аллергические реакции. Редко – мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит, фотосенсибилизация. Возможна перекрестная аллергия с другими производными сульфонилмочевины, сульфаниламидами и тиазидоподобными препаратами. 
Другие. Гипонатриемия, гипоосмолярность или синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (депрессия, головокружение, летаргия, отеки лица, лодыжек и кистей рук, судороги, ступор, кома), преходящее расстройство аккомодации.

Противопоказания.

Инсулинзависимый сахарный диабет (І типа), в т. ч. в детском и юношеском возрасте, диабетический кетоацидоз, диабетическая прекома и кома, резекция поджелудочной железы, гиперосмолярная кома, тяжелая печеночная и/или почечная недостаточность (клиренс креатинина менее 30 мл/мин, в т. ч. больные, находящиеся на гемодиализе), обширные ожоги, тяжелая множественная травма, большие хирургические вмешательства, кишечная непроходимость, парез желудка, состояния, сопровождающиеся нарушением всасывания пищи и развитием гипогликемии (инфекционные заболевания и др.), лейкопения, повышенная чувствительность к глибенкламиду, другим производным сульфонилмочевины или сульфаниламидным препаратам, беременность, кормление грудью, детский возраст до 14 лет (эффективность и безопасность применения у детей не доказана).
Пациентки в период беременности и планирующие беременность должны быть переведены на инсулин. Кормящие матери должны быть переведены на инсулин или полностью отказаться от кормления грудью.

Передозировка.

При передозировке глибенкламидом развивается гипогликемия. Симптомы: усиление потоотделения, чувство тревоги, тахикардия, повышение артериального давления, ощущение сердцебиения, боли в области сердца, аритмия, головная боль, резкое повышение аппетита, тошнота, рвота, апатия, сонливость, беспокойство, агрессивность, нарушение концентрации внимания, депрессия, спутанность сознания, тремор, парезы, нарушение чувствительности, судороги центрального генеза. Иногда клиническая картина гипогликемии может напоминать инсульт. Возможно развитие комы. 
Лечение: Легкая и умеренная гипогликемия может быть быстро купирована немедленным приемом углеводов (глюкозы или сахара, например, в виде кусочков сахара, сладкого фруктового сока или чая). В связи с этим больной должен всегда иметь при себе не менее 20 г глюкозы (4 кусочка сахара). Сахарозаменители при лечении гипогликемии неэффективны. В тяжелых случаях гипогликемии, вследствие передозировки, пациента необходимо госпитализировать. Необходимо вызвать рвоту, назначить прием жидкости (вода или лимонад с активированным углем/адсорбентом и сульфатом натрия/слабительным). Немедленно начать введение глюкозы, при необходимости – в виде внутривенного струйного введения 50 мл 40% раствора с последующими инфузиями более разбавленного (10%) раствора с тщательным мониторированием уровня глюкозы в крови для поддержания легкой гипергликемии 100 мг/дл, затем 1–2 мг глюкагона внутримышечно (для мобилизации печеночной глюкозы), диазоксид 300 мг внутривенно в течение 30 мин или 200 мг внутрь каждые 4 ч при мониторировании уровня натрия и контроле артериального давления. Каждые 1–3 ч проводят мониторирование гликемии, определение в крови рН, азота мочевины, креатинина, электролитов. В дальнейшем проводят симптоматическое лечение. При отеке мозга вводят маннит внутривенно и дексаметазон, при гипокалиемии – препараты калия. При лечении гипогликемии, развившейся вследствие случайного приема глибенкламида младенцами или маленькими детьми, для того, чтобы избежать гипергликемии, следует контролировать дозу декстрозы (50 мл 40% раствора) и непрерывно мониторировать концентрацию глюкозы в крови. Необходимо учитывать, что провокация острой/чрезмерной гипергликемии введением гипертонического раствора глюкозы стимулирует дополнительный выброс инсулина, что усугубляет гипогликемию.

Особенности применения.

С осторожностью применяют препарат при лихорадочном синдроме, алкоголизме, надпочечниковой недостаточности, заболеваниях щитовидной железы (гипо- или гипертиреоз), у пациентов пожилого возраста и у больных с нарушениями функции печени.
При длительной монотерапии (более 5 лет) возможно развитие вторичной резистентности.
Контроль лабораторных показателей. При лечении препаратом необходимо проводить регулярный контроль уровня глюкозы в крови и моче (в период подбора дозы – несколько раз в неделю), а также концентрации гликозилированного гемоглобина (не реже 1 раза в 3 мес.), что позволит вовремя выявить первичную или вторичную резистентность к препарату. Кроме того, необходимо контролировать функцию печени и картину периферической крови (особенно количество тромбоцитов и лейкоцитов).
Состояния, требующие перевода больного с глибенкламида на инсулинотерапию: обширные ожоги, тяжелая множественная травма, обширные хирургические вмешательства, нарушения всасывания пищи и лекарственных средств в желудочно-кишечном тракте (кишечная непроходимость, парез кишечника), тяжелые нарушения функции печени и почек, в т. ч. нахождение на гемодиализе. Необходимость временного перевода на инсулин может возникнуть в стрессовых ситуациях (травмы, хирургические вмешательства, инфекционные заболевания, сопровождающиеся лихорадкой).
Риск развития гипогликемии в начале лечения глибенкламидом. В первые недели лечения может повышаться риск развития гипогликемии (особенно при нерегулярном приеме пищи или пропуске приема пищи). Ее развитию могут способствовать следующие факторы:
нежелание или (особенно в пожилом возрасте) недостаточная способность больного к сотрудничеству с врачом;
нерегулярное питание, пропуск приема пищи, недоедание;
дисбаланс между физическими нагрузками и употреблением углеводов;
изменения в диете;
употребление алкоголя, особенно при недостаточном питании или пропуске приема пищи;
нарушения функции почек;
тяжелые нарушения функции печени;
передозировка препарата;
некомпенсированные сопутствующие заболевания эндокринной системы, влияющие на углеводный обмен или контррегуляция гипогликемии (в т. ч. нарушение функции щитовидной железы, гипофизарная или адренокортикальная недостаточность);
одновременный прием некоторых других препаратов (см. Взаимодействие с другими лекарственными средствами).
Симптомы гипогликемии могут быть слабо выраженными или даже отсутствовать при постепенном ее развитии у больных пожилого возраста, а также у пациентов с вегетативной дисфункцией или одновременно получающих лечение блокаторами b-адренорецепторов, клонидином, резерпином, гуанетидином или другими симпатолитиками.

Особенности применения препарата. Препарат следует принимать только в назначенных дозах и в определенное время суток. 
Время приема и распределение суточной дозы препарата определяется врачом с учетом особенностей режима дня пациента. 
Обязательным является прием пищи не позднее, чем через 1 ч после приема препарата.
Для достижения оптимального контроля уровня гликемии при назначении глибенкламида необходимо дополнительно соблюдать соответствующую диету, выполнять физические упражнения и, в случае необходимости, уменьшать массу тела. Следует отказаться от длительного пребывания на солнце и ограничить употребление жирной пищи.
Ошибки в приеме глибенкламида (пропуск приема дозы из-за забывчивости) ни в коем случае нельзя исправлять путем последующего приема более высокой дозы. Врач и пациент должны предварительно обговорить меры, которые следует принять в случае ошибок в применении препарата (пропуск приема дозы, пропуск приема еды) или в ситуациях, когда невозможен прием препарата в установленное время. 
Пациент должен немедленно информировать врача в случае случайного приема слишком высокой или лишней дозы препарата.
Перевод больного на глибенкламид с других препаратов сульфонилмочевины (за исключением хлорпрамида) и инсулина (суточная доза – более 40 ЕД). При переводе пациента на глибенкламид рекомендуется повышать дозу постепенно. При инсулинотерапии в первый день назначают половинную дозу инсулина и 5 мг глибенкламида.
Влияние на способность управлять автотранспортом и работать с механизмами. В начале лечения или при нерегулярном применении глибенкламида может отмечаться обусловленное гипо- или гипергликемией снижение концентрации внимания и скорости психомоторных реакций больного. В таких ситуациях следует воздерживаться от занятий потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенного внимания и быстроты психомоторных реакций.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами.

Усиление гипогликемического действия глибенкламида может наблюдаться при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, хлорамфениколом, циметидином, производными кумарина, цикло-, тро- и изофосфамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, ингибиторами МАО, миконазолом, флуконазолом, пентоксифиллином, фенилбутазоном, оксифенбутазоном, азапропаноном, пробеницидом, салицилатами, сульфинпиразоном, сульфаниламидами длительного действия, тетрациклинами, тритоквалином.
Ослабление гипогликемического действия глибенкламида возможно при одновременном применении с ацетазоламидом, барбитуратами, глюкокортикостероидами, диазоксидом, салуретиками, тиазидными диуретиками, эпинефрином (адреналином) и другими симпатомиметиками, глюкагоном, слабительными средствами (при длительном применении), никотиновой кислотой (в высоких дозах) и ее производными, эстрогенами и прогестагенами, фенотиазином, фенитоином, рифампицином, гормонами щитовидной железы, солями лития, хлорпромазином.
Как усиление, так и ослабление гипогликемического действия глибенкламида может наблюдаться при одновременном применении с блокаторами гистаминовых Н2-рецепторов, клонидином и резерпином, однократном или хроническом употреблении алкоголя.
На фоне приема глибенкламида может наблюдаться усиление или ослабление действия производных кумарина.

Условия и срок хранения. Хранить в защищенном от света месте при температуре от 8 °С до 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте. Срок годности – 3 года.

Условия отпуска.

По рецепту.