Хемомицин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ХЕМОМІЦИН®

(HEMOMYCIN)

Склад:

діюча речовина: азитроміцин;

1 капсула містить азитроміцину (у формі дигідрату) 250 мг;

допоміжні речовини: лактоза безводна, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурисульфат, магнію стеарат.

Лікарська форма. Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: білого кольору порошок у твердих желатинових капсулах блакитного кольору розміром № 0.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни. Код АТХ J01F A10.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Азитроміцин є макролідним антибіотиком, що належить до групи азалідів. Молекула утворюється у результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50 S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів.

Механізм резистентності.

Повна перехресна резистентність існує серед Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis та Staphylococcus aureus, включаючи метицилін-резистентний золотистий стафілокок (MRSA), до еритроміцину, азитроміцину, інших макролідів і лінкозамідів.

Поширеність набутої резистентності може бути різною залежно від місцевості і часу для виділених видів, тому локальна інформація про резистентність необхідна, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності можна звернутися за кваліфікованою порадою, якщо місцева поширеність резистентності є такою, коли ефективність препарату при лікуванні принаймні деяких типів інфекцій є сумнівною.

Спектр антимікробної дії азитроміцину

Зазвичай чутливі види

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus метицилін-чутливий, Streptococcus pneumoniae пеніцилін-чутливий, Streptococcus pyogenes.

Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Legionella pneumophila, Moraxella catarrhalis, Pasteurella multocida.

Анаеробні бактерії: Clostridium perfringens, Fusobacterium spp., Prevotella spp., Porphyrіomonas spp.

Інші мікроорганізми: Chlamydia trachomatis, Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae.

Види, для яких набута резистентність може бути проблемою

Аеробні грампозитивні бактерії: Streptococcus pneumoniae з проміжною чутливістю до пеніциліну і пеніцилін-резистентний.

Вродженорезистентні організми

Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis, стафілококи MRSA, MRSE (метицилін-резистентний золотистий стафілокок має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів і був зазначений тут через рідкісну чутливість до азитроміцину).

Анаеробні бактерії: група бактероїдів Bacteroides fragilis.

Фармакокінетика.

Біодоступність після перорального прийому становить приблизно 37 %. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2-3 години після прийому препарату.

При прийомі внутрішньо азитроміцин розподіляється по всьому організму. У фармакокінетичних дослідженнях було показано, що концентрація азитроміцину в тканинах значно вища (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування препарату з тканинами.

Зв’язування з білками сироватки крові варіює залежно від плазмових концентрацій і становить від 12 % при 0,5 мкг/мл до 52 % при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Уявний об’єм розподілу в рівноважному стані (VV_ss) становив 31,1 л/кг.

Кінцевий період плазмового напіввиведення повністю відображає період напіввиведення з тканин упродовж 2-4 днів.

Приблизно 12 % внутрішньовенної дози азитроміцину виділяються незмінними з сечею упродовж наступних 3 днів. Особливо високі концентрації незмінного азитроміцину були виявлені у жовчі людини. Також у жовчі були виявлені 10 метаболітів, що утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладінози кон’югату. Порівняння результатів рідинної хроматографії та мікробіологічних аналізів показало, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:

• інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);

• інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, негоспітальна пневмонія);

• інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози;

• інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнений та ускладнений уретрит/цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину або до будь-якого макролідного або кетолідного антибіотика, або до будь-якого іншого компонента препарату.

Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з алкалоїдами ріжків. Тяжкі порушення функції печінки або нирок.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які приймають інші лікарські засоби, що можуть подовжувати інтервал QT (див. розділ «Особливості застосування»).

Антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча плазмові пікові концентрації азитроміцину зменшувалися приблизно на 25 %. Азитроміцин необхідно приймати принаймні за 1 годину до або через 2 години після прийому антациду.

Цетиризин. При одночасному застосуванні азитроміцину упродовж 5 днів із цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігались явища фармакокінетичної взаємодії чи суттєві зміни інтервалу QT.

Диданозин. При одночасному застосуванні добових доз у 1200 мг азитроміцину з диданозином  не було виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.

Дигоксин. Повідомлялося, що супутнє застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну в сироватці крові. Отже, при сумісному застосуванні азитроміцину та дигоксину необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові.

Зидовудин. Одноразові дози 1000 мг та 1200 мг або 600 мг багаторазові дози азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, в мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних не з’ясована, але може бути корисною для пацієнтів.

Ріжки. З огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.

Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, що спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукцію або інактивацію печінкового цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс.

Були проведені фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину і наступних препаратів, метаболізм яких значною мірою відбувається з участю цитохрому Р450.

Аторвастатин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг на добу) та азитроміцину (500 мг на добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази).

Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.

Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу однократної дози циметидину, прийнятої за 2 години до прийому азитроміцину, на фармакокінетику азитроміцину жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не спостерігалося.

Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. У постмаркетинговий період були отримані повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину та пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок встановлений не був, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу при призначенні азитроміцину пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.

Циклоспорин. Деякі зі споріднених макролідних антибіотиків впливають на метаболізм циклоспорину. Оскільки не було проведено фармакокінетичних і клінічних досліджень можливої взаємодії при одночасному прийомі азитроміцину і циклоспорину, слід ретельно зважити терапевтичну ситуацію до призначення одночасного прийому цих лікарських засобів. Якщо комбіноване лікування вважається виправданим, необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину і відповідно регулювати дозування.

Ефавіренц. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 600 мг і 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.

Флуконазол. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і період напіввиведення азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження C_mах (18 %) азитроміцину.

Індинавір. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, що приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.

Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.

Мідазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу.

Нелфінавір. Одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, відповідно, немає потреби у регулюванні дози.

Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалася у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом  азитроміцину не був встановлений.

Силденафіл. Не було отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на значення AUC і C_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Терфенадин. Не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках  не можна виключити можливість такої взаємодії повністю; однак немає спеціальних даних щодо наявності такої взаємодії.

Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну.

Тріазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день  і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом і плацебо.

Триметоприм/сульфаметоксазол. Одночасне застосування триметоприму/ сульфаметоксазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) упродовж 7 днів із азитроміцином 1200 мг на 7-му добу не виявляло суттєвого впливу на максимальні концентрації, загальну експозицію або екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в сироватці крові відповідали таким, що спостерігалися в інших дослідженнях.

Доксорубіцин. Клінічні дослідження взаємодії між лікарськими засобами для азитроміцину і доксорубицину не проводилися. Клінічна значущість цих досліджень не відома.

Особливості застосування.

Алергічні реакції. Як і у випадку з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках - з летальним наслідком). Деякі з цих реакцій, спричинених азитроміцином, спричиняли рецидивні симптоми і потребували тривалішого спостереження і лікування.

Порушення функції печінки. Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам із серйозними  захворюваннями печінки. Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечне для життя порушення функцій печінки при прийомі азитроміцину. Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.

Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у випадку розвитку ознак і симптомів дисфункції печінки, наприклад, астенії, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.

У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.  

Ріжки. У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування деяких макролідних антибіотиків сприяє швидкому розвитку ерготизму. Відсутні дані щодо можливості взаємодії між ріжками та азитроміцином. Проте через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

Суперінфекції. Як і у випадку з іншими антибіотиками, рекомендується проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи грибки.

При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювалася від слабо вираженої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору у товстому кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності і летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії і потребувати проведення колектомії. Необхідно розглянути можливість розвитку CDAD у всіх пацієнтів з діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібно ретельне ведення історії хвороби, оскільки, як повідомлялося, CDAD може мати місце впродовж 2 місяців після прийому антибактеріальних препаратів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв) спостерігалося 33 % збільшення системної експозиції з азитроміцином.

Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, що підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), спостерігалися при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Подібний ефект азитроміцину не можна повністю виключити у пацієнтів із підвищеним ризиком подовженої серцевої реполяризації, тому слід з обережністю призначати лікування пацієнтам:

• з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу QT;

• які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал QT, наприклад, антиаритмічні препарати класів IA (квінідин та прокаїнамід) і III (дофетілід, аміодарон та соталол), цисаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;

• з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії;

• з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Міастенія гравіс. Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.

Стрептококові інфекції. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококової інфекції у ротоглотці, щодо профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину. Антимікробний препарат з анаеробною активністю необхідно приймати у комбінації з азитроміцином, якщо припускається, що анаеробні мікроорганізми зумовлюють розвиток інфекції.

Інше.

Безпека та ефективність для профілактики або лікування Mycobacterium Avium Complex у дітей не встановлені.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження у вагітних жінок, тому азитроміцин слід призначати у період вагітності лише за життєвими показаннями.

Годування груддю.

Повідомлялося, що азитроміцин проникає у молоко людини, але відповідних та належним чином контрольованих клінічних досліджень, які давали б можливість охарактеризувати фармакокінетику екскреції азитроміцину в грудне молоко людини, не проводилося. Застосування азитроміцину у період годування груддю можливе лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Докази про те, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення, сонливість, порушення зору.

Спосіб застосування та дози.

Препарат слід приймати за 1 годину до або 2 години після їди, тому що одночасний прийом їжі порушує всмоктування азитроміцину. Капсули необхідно ковтати цілком. Препарат приймати 1 раз на добу.

Дорослі і діти з масою ≥45 кг.

При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1,5 г: по 500 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 3 дні.

При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г: у 1-й день слід прийняти 1 г (4 капсули за 1 прийом), потім по 500 мг (2 капсули за 1 прийом) з 2-го по 5-й день. Тривалість лікування становить 5 днів.

При інфекціях, що передаються статевим шляхом: загальна доза азитроміцину становить 1 г ( 4 капсули за 1 прийом).

У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу належить прийняти якомога раніше, а наступні – з інтервалами у 24 години.

Пацієнти літнього віку.

Пацієнтам літнього віку немає необхідності змінювати дозування.

Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Пацієнтам із незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10-80 мл/хв) можна застосовувати те ж саме дозування, що й пацієнтам із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв).

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов’язаних з лікуванням таких пацієнтів, які застосовують азитроміцин, не проводилося.

Діти.

Препарат слід застосовувати дітям з масою тіла більше 45 кг.

Передозування.

Досвід клінічного застосування азитроміцину свідчить про те, що побічні прояви, які розвиваються при прийомі вищих, ніж рекомендовано, доз препарату, подібні до таких, що спостерігаються при застосуванні звичайних терапевтичних доз, а саме: вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, оборотну втрату слуху. У разі передозування при необхідності рекомендується прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримуючих лікувальних заходів.

Побічні реакції.

Інфекції та інвазії: кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, порушення функції дихання, риніт; псевдомембранозний коліт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, лімфоцитопенія; тромбоцитопенія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, реакції підвищеної чутливості; анафілактична реакція.

З боку обміну речовин: анорексія.

Психічні порушення: нервозність, безсоння; ажитація; агресивність, неспокій, делірій у пацієнтів літнього віку, галюцинації; деперсоналізація.

З боку нервової системи: головний біль; запаморочення, сонливість, парестезія, дисгевзія; непритомність, судоми, психомоторна підвищена активність, аносмія, паросмія, агевзія, міастенія гравіс, гіпестезія.

З боку органів зору: зорові розлади.

З боку органів слуху: порушення слуху, вертиго; погіршення слуху, включаючи глухоту та/або дзвін у вухах.

З боку серцевої діяльності: пальпітація; тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію, подовження QT-інтервалу на ЕКГ.

З боку судин: припливи; артеріальна гіпотензія.

З боку респіраторної системи: диспное, носова кровотеча.

З боку травного тракту: діарея; блювання, біль у животі, нудота; гастрит, запор, метеоризм, диспепсія, дисфагія, сухість у роті, відрижка, виразки у ротовій порожнині, гіперсекреція слини; панкреатит, зміна кольору язика; зміна кольору зубів.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, холестатична жовтяниця; печінкова недостатність (що рідко призводила до летального наслідку), фульмінантний гепатит, некротичний гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив’янка, дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз; фоточутливість; синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, поліморфна еритема.

З боку скелетно-м’язової системи: остеоартрит, міалгія, біль у спині, біль у шиї; артралгія.

З боку сечовидільної системи: дизурія, біль у нирках; гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: маткова кровотеча, тестикулярні порушення.

Загальні порушення та місцеві реакції: біль у грудях, набряк, нездужання, астенія, підвищена втомлюваність, набряк обличчя, гіпертермія, біль, периферичний набряк.

Лабораторні показники: знижена кількість лейкоцитів, підвищена кількість еозинофілів, знижений рівень бікарбонату крові, підвищення рівня базофілів, підвищення рівня моноцитів, підвищення рівня нейтрофілів; підвищений рівень аспартатамінотрансферази, підвищений рівень аланінамінотрансферази, підвищений рівень білірубіну в крові, підвищений рівень сечовини в крові, підвищений рівень креатиніну в крові, зміни  показників калію у крові, підвищення рівня лужної фосфатази, підвищення рівня хлориду, підвищення рівня глюкози, підвищення рівня тромбоцитів, зниження рівня гематокриту, підвищення рівня бікарбонату, відхилення рівня натрію.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 6 капсул у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

«Хемофарм» АД/«Hemofarm» AD.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Белградський шлях б/н, 26300, м. Вршац, Сербія/Beogradski put bb, 26300, Vrsac, Serbia.

ХЕМОМИЦИН® (HEMOMICYN)

AZITHROMYCINUM     J01F A10
Hemofarm

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 500 мг, № 3 Азитромицин    500 мг


№ UA/1073/02/01 от 18.10.2007 до 18.10.2012

капс. 250 мг, № 6 Азитромицин    250 мг


Прочие ингредиенты: лактоза безводная, крахмал кукурузный, магния стеарат, натрия лаурилсульфат, титана диоксид, patent blue V.

№  UA/1073/01/01 от 13.05.2009 до 13.05.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Азитромицин — полусинтетический антибиотик широкого спектра действия, подгруппы макролидных антибиотиков — азалидов. Антибактериальное действие проявляется путем связывания рибосомной субъединицы 50S и подавления синтеза белка. На большинство бактерий азитромицин влияет бактериостатически. Антимикробная активность азитромицина снижается при низком рН. Азитромицин концентрируется в фагоцитах (полиморфоядерных лейкоцитах, моноцитах, макрофагах и фибробластах), которые мигрируют в место воспалительного процесса, повышая тем самым концентрацию препарата в воспаленных тканях. Проникновение препарата в фагоциты необходимо для его действия против внутриклеточных патологических микроорганизмов (например Staphylococcus aureus, Legionella pneumophila, Chlamydia trachomatis, Salmonella typhi). Азитромицин обладает широким антибактериальным спектром действия против различных грамположительных, грамотрицательных, анаэробных, внутриклеточных и атипических микроорганизмов.
К азитромицину чувствительны:
грамположительные аэробные микроорганизмы: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, St. pyogenes, St. agalactiae, стрептококки групп CF и G, St. viridans. Существует перекрестная резистентность к азитромицину у эритромицинрезистентных штаммов. Большинство штаммов Enterococcus faecalis и метицилинрезистентных стафилококков устойчивы к азитромицину;
грамотрицательные аэробные микроорганизмы: Bordetella pertussis, B. parapertussis, Campylobacter jejuni, Escherichia coli, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Haemophilus ducreyi, Moraxella catarrhalis, Legionella pneumophila, Neisseria gonorrhoeae, Gardnerella vaginalis, Shigella spp., Salmonella spp., Yersinia spp.;
анаэробные микроорганизмы: Bacteroides bivius; Clostridium perfringens, Peptostreptococcus spp.;
внутриклеточные возбудители: Chlamydia trachomatis, Chlamydia pneumoniae, Listeria monocytogenes, Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum, Treponema pallidum, Borrelia burgdoferi.
Продуцирование β-лактамазы не влияет на активность азитромицина.
Фармакокинетика. Азитромицин быстро всасывается в ЖКТ. Биодоступность азитромицина ≈37%. Cmax в плазме крови достигается на протяжении 2–3 ч после приема препарата и составляет 0,4 мкг/мл (после дозы 500 мг). Наличие пищи в ЖКТ увеличивает время абсорбции пероральных форм азитромицина. При приеме азитромицина в капсулах во время еды уменьшается его Cmax в плазме крови и AUC на 52 и 43% соответственно. На азитромицин в таблетках, покрытых оболочкой, или в гранулах для приготовления суспензии для перорального применения пища незначительно влияет на степень абсорбции (AUC), хотя снижает скорость всасывания.
После перорального или в/в применения азитромицин распределяется во всех тканях и жидкостях организма. Исследование іn vitro показали, что соотношение внутриклеточной к внеклеточной концентрации азитромицина равнялось 30 через 1 ч после применения и 200 — через 24 ч.
Связывание с белками плазмы крови уменьшалось с повышением концентрации азитромицина в крови: 51% азитромицина, связанного с белками плазмы крови, при концентрации 0,02 мкг/мл и 7% — при концентрации 2 мкг/мл.
После перорального применения дозы 500 мг концентрация в плазме крови снижалась соответственно полифазовой модели с окончательным T1/2 68 ч. Высокие уровень объема распределения (31,3–33,3 л/кг массы тела) и клиренса плазмы крови 630 мл/мин подтверждают, что увеличение T1/2 обусловлено экстенсивным захватом и следующим высвобождением препарата из тканей.
Основным путем биотрансформации азитромицина является N-деметилирование. Идентифицировано >10 микробиологически неактивных метаболитов. В отличие от эритромицина и других макролидов, азитромицин не метаболизируется P450. Он экскретируется с калом, в основном в неизмененном виде. Только небольшая часть азитромицина выделяется с мочой.
Фармакокинетика при почечной недостаточности
У пациентов с почечной недостаточностью легкой и средней степени тяжести (скорость клубочковой фильтрации — 10–80 мл/мин) после перорального применения одноразовой дозы 1000 мг азитромицина Cmax и AUC0-120 повышались на 5,1 и 4,2% соответственно, в сравнении с пациентами с нормальной функцией почек. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени Cmax и AUC0-120 повышались на 61 и 35% соответственно, в сравнении с пациентами без нарушения функции почек.
Фармакокинетика при печеночной недостаточности
У пациентов с легкой и средней степенью тяжести печеночной недостаточности не доказано наличие существенных изменений фармакокинетики азитромицина в плазме крови. У таких пациентов возможно увеличение клиренса азитромицина в моче (вероятно, как компенсация сниженного печеночного клиренса).
Фармакокинетика у пациентов пожилого возраста
Фармакокинетика азитромицина у мужчин пожилого возраста не отличается от фармакокинетики у мужчин молодого возраста, в отличие от женщин пожилого возраста, у которых уровень Cmax азитромицина в плазме крови был выше на 30–50%. Несмотря на повышение концентрации азитромицина, значительной аккумуляции препарата не наблюдалось.
Фармакокинетика у детей и подростков
Среди детей в возрасте от 4 мес до 15 лет проводилось исследование фармакокинетики азитромицина в форме капсул, таблеток, покрытых оболочкой, и гранул для приготовления суспензии для перорального применения. После назначения дозы 10 мг/кг в 1-е сутки и 5 мг/кг со 2-х по 5-е сутки Cmax было значительно ниже в сравнении со взрослой популяцией. У детей старшей возрастной группы T1/2 составлял 36 ч.

ПОКАЗАНИЯ:

инфекции, вызванные чувствительными к азитромицину микроорганизмами, в том числе инфекции ЛОР-органов и верхних дыхательных путей (острый тонзиллит, синусит, средний отит), нижних дыхательных путей (пневмонии, острый бронхит и обострение хронического бронхита); скарлатина; инфекции кожи и мягких тканей (рожа, импетиго, вторично инфицированные дерматозы); инфекции мочеполовой системы (неосложненный уретрит и/или цервицит, в том числе вызванный хламидийной, микоплазменной, уреаплазменной и гонококковой инфекцией), для лечения начальной стадии болезни Лайма (боррелиоза) — мигрирующей эритемы; заболевания желудка и двенадцатиперстной кишки, ассоциированные с Helicobacter рylori (в составе комплексной терапии).

ПРИМЕНЕНИЕ:

Хемомицин следует принимать за 1 ч до или через 2 ч после еды. Препарат принимают 1 раз в сутки.
Взрослым и детям в возрасте старше 12 лет или с массой тела >45 кг при инфекциях дыхательных путей, кожи и подкожной жировой клетчатки назначают по 500 мг (2 капсулы или 1 таблетка) в сутки в течение 3 дней; при хронической мигрирующей эритеме (начальная стадия болезни Лайма) — по 1 г (2 таблетки) в 1-е сутки и по 500 мг — со 2-х по 5-е сутки (курсовая доза — 3 г); при инфекциях мочеполовой системы — по 1 г (4 капсулы или 2 таблетки) однократно; при комплексном лечении уретритов и/или цервицитов с хроническим или осложненным течением по 1 г (2 таблетки) в 1-е, 7-е и на 14-е сутки лечения; при заболеваниях желудка и двенадцатиперстной кишки, ассоциированных с Helicobacter pylori, — по 1 г (4 капсулы или 2 таблетки) в сутки в течение 3 дней в составе комбинированной терапии.
Детям с массой тела <25 кг применяют Хемомицин в капсулах. Препарат назначают из расчета 10 мг на 1 кг массы тела в сутки в течение 3 дней (курсовая доза — 30 мг/кг массы тела).
Почечная недостаточность
У пациентов с легкой и средней степенью тяжести почечной недостаточности (скорость гломерулярной фильтрации — от 10 до 80 мл/мин) нет необходимости в коррекции дозы. Следует соблюдать осторожность при назначении азитромицина пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (скорость гломерулярной фильтрации — 10 мл/мин) (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Печеночная недостаточность
У пациентов с легкой и средней степенью тяжести печеночной недостаточности нет необходимости в коррекции дозы. Учитывая, что азитромицин метаболизируется в печени и выводится с желчью, этот препарат не рекомендуется назначать пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Клинический опыт применения азитромицина у этой категории больных отсутствует.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

•повышенная чувствительность к препарату и другим антибиотикам группы макролидов;
•в таблетированной форме — дети в возрасте до 12 лет и в форме капсул — дети до 6 лет или массой тела <25 кг;
•не применять одновременно с препаратами маточных рожек.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

большинство побочных реакций легкой и средней степени тяжести обратимы после прекращения приема Хемомицина.
Со стороны ЦНС
Нечасто: головокружение, сонливость, головная боль, судороги, нарушение вкуса, синкопе.
Редко: бессонница, гиперактивность, повышенная утомляемость, парестезия, астения.
Психические нарушения
Редко: агрессивность, возбуждение, тревожность и нервозность.
Со стороны органа слуха
Редко: антибиотики группы макролидов могут вызывать нарушение слуха. У некоторых пациентов, применявших азитромицин, были отмечены нарушения слуха, глухота и звон в ушах. Большинство этих случаев связаны с экспериментальными исследованиями, в которых азитромицин применяли в высоких дозах продолжительный период. Согласно отчетам исследований в большинстве случаев нарушения были обратимы.
Со стороны сердечно-сосудистой системы
Редко: АГ, тахикардия, аритмия, включая желудочковую тахикардию (которая наблюдалась при применении других макролидов). Увеличение интервала Q–T и аритмии по типу torsades de pointes.
Со стороны ЖКТ
Часто: тошнота, рвота, диарея, боль в животе.
Нечасто: жидкий стул, метеоризм, нарушение пищеварения, анорексия, диспепсия.
Редко: запор, изменение цвета языка, панкреатит. Регистрировали случаи псевдомембранозного колита.
Со стороны гепатобилиарной системы
Редко: гепатит и холестатическая желтуха.
Очень редко: печеночный некроз, печеночная недостаточность.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки
Нечасто: зуд, сыпь.
Редко: ангионевротический отек, крапивница, фотосенсибилизация, мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны костно-мышечной системы
Нечасто: артралгия.
Со стороны системы крови и лимфатической системы
Нечасто: нейтропения.
Редко: нейтрофилия, эозинофилия, тромбоцитопения.
Со стороны мочевыделительной системы
Редко: интерстициальный нефрит, ОПН.
Со стороны половой системы
Нечасто: вагинит.
Изменения лабораторных показателей
Повышение уровней АсАТ, АлАТ, креатинина, ЛДГ, билирубина и щелочной фосфатазы. Такие патологические изменения лабораторных показателей обратимые и возвращаются к норме после прекращения применения препарата. Большинство побочных реакций легкой и средней степени тяжести обратимы после прекращения приема Хемомицина.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

необходимо соблюдать осторожность при назначении азитромицина пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (скорость гломерулярной фильтрации <10 мл/мин), поскольку системная экспозиция к азитромицину у этих пациентов возрастает на 33%.
У пациентов с легкой и умеренной степенью печеночной недостаточности нет необходимости в коррекции дозы. Однако поскольку печень является основным путем элиминации азитромицина, необходимо соблюдать осторожность при назначении азитромицина пациентам с печеночной недостаточностью или при одновременном применении с гепатотоксическими веществами. Азитромицин не назначают пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.
У пациентов, получающих лечение азитромицином, редко могут возникать тяжелые аллергические реакции, такие как: ангионевротический отек, анафилактические реакции, включая синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз. При возникновении таких реакций применение препарата необходимо прекратить и назначить симптоматическое лечение. У некоторых пациентов симптомы аллергических реакций могут появиться снова как только будет прекращена симптоматическая терапия, даже без дальнейшего применения азитромицина. Таким пациентам необходимо продолжительное наблюдение и симптоматическое лечение.
Пероральное применение азитромицина нецелесообразно у пациентов с тяжелыми формами пневмонии или с наличием таких факторов риска, как: кистозный фиброз, госпитальная инфекция, подозрение на бактериемию, пациенты пожилого возраста, или пациенты с тяжелыми патологическими состояниями (иммунодефициты или функциональная аспления).
Как и при применении других антибиотиков, рекомендуется постоянный контроль пациента из-за возможного развития суперинфекции, вызванной резистентными микроорганизмами, включая грибки.
Назначение других антибиотиков группы макролидов может вызвать удлинение фазы реполяризации и интервала Q–T, что является фактором риска развития аритмий и torsades de pointes. Подобный эффект может возникать при назначении азитромицина у пациентов с повышенным риском возникновения удлиненного интервала Q–T.
Применение в период беременности или кормления грудью. Хемомицин можно применять в период беременности, только если ожидаемые преимущества для матери преобладают над потенциальным риском для плода. В исследованиях на животных не доказано влияния азитромицина на плод. Соответствующих контролируемых исследований у беременных не проводилось.
Азитромицин проникает в грудное молоко. Поэтому нужно с осторожностью назначать Хемомицин в период кормления грудью.
Дети. Детям в возрасте старше 6 лет с массой тела >25 кг Хемомицин в капсулах можно назначать в дозах, приведенных в разделе ПРИМЕНЕНИЕ.
Для детей младше 6 лет с массой тела <25 кг препарат применяется в другой лекарственной форме.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с механизмами. Данные о том, что Хемомицин влияет на возможность управления транспортными средствами и другими механизмами, отсутствуют. Но при возникновении побочных реакций со стороны ЦНС (сонливость, головокружение) рекомендуется удержаться от управления транспортными средствами и работы с механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

одновременное применение азитромицина с антацидами не влияет на биодоступность азитромицина, однако Cmax азитромицина в плазме крови снижается на 30%. Поэтому Хемомицин следует принимать за 1 ч до или через 2 ч после применения антацидов.
Большинство взаимодействий, которые возможны с макролидными антибиотиками (например эритромицин, кларитромицин), до сих пор не описаны с азитромицином. Предполагается, что азитромицин не влияет на ферментную систему цитохром Р450 и поэтому опосредованное взаимодействие с препаратами через данную систему отсутствует. Но необходимо иметь в виду, что азитромицин и другие антибиотики группы макролидов обладают подобным фармакологическим действием и нельзя исключать возможность аналогичного взаимодействия. Постоянного наблюдения требуют пациенты, применяющие азитромицин одновременно с дигоксином, эрготамином или дигидроэрготамином и с препаратами, которые метаболизируются изоферментом CYP (циклоспорин, гексобарбитал, терфенадин и фенитоин), поскольку это повышает концентрацию этих препаратов в плазме крови, а также риск развития побочных эффектов данных лекарственных препаратов. О таких взаимодействиях не сообщалось относительно азитромицина, однако сообщалось о других антибиотиках группы макролидов.
Контроль протромбинового времени рекомендуется проводить у всех пациентов, применяющих азитромицин одновременно с варфарином. Клиническая практика показала, что одновременное применение антибиотиков группы макролидов и варфарина ассоциировалось с повышением антикоагулянтного эффекта.
Азитромицин незначительно влияет на фармакокинетику аторвастатина, и поэтому коррекции доз препаратов не требуется. Однако у пациентов с продолжительным применением ловастатина использование перорально азитромицина (250 мг на протяжении 5 сут) может ускорить развитие рабдомиолиза.
Одновременное применение азитромицина и нелфинавира повышает концентрацию азитромицина в плазме крови. Хотя в коррекции дозы азитромицина нет необходимости, пациенты требуют постоянного наблюдения с целью предупреждения развития побочных эффектов азитромицина, таких как нарушение показателей печеночных ферментов или нарушения слуха. При применении в терапевтических дозах азитромицин минимально влияет на фармакокинетику таких препаратов: индинавир, зидовудин, диданозин, триазолам, мидазолам, карбамазепин, цетиризин, триметоприм, сульфаметоксазол, флуконазол, рифабутин, силденафил и теофиллин. Одновременное применение эфавиренза или флуконазола с азитромицином оказывает незначительное влияние на фармакокинетику азитромицина и не требует коррекции дозы препаратов.
Антибиотики группы макролидив могут подавлять метаболизм пимозида, что повышает концентрацию в плазме крови неизмененного пимозида. Поскольку такие нарушения фармакокинетики пимозида могут вызывать удлинение интервала Q–T и Q–Tc, пимозид не следует назначать одновременно с макролидными антибиотиками.
С осторожностью назначают азитромицин пациентам, принимающим другие препараты, которые могут увеличивать интервал Q–T (хинидин, циклофосфамид, цизаприд, кетоконазол, терфенадин, галоперидол, литий).

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

данные о передозировке азитромицином отсутствуют. Передозировка антибиотиками группы макролидов проявляется потерей слуха, тошнотой, рвотой и диареей. В случае передозировки показано промывание желудка и симптоматическая терапия.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом, защищенном от света месте при температуре 15–25 °С.