Макротуссин - инструкция по применению

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

М А К Р О Т УС И Н

(Macrotussin)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: препарат після перемішування є суспензією жовтого або жовто-оранжевого кольору зі специфічним запахом;

склад: 5 мл суспензії містять 125 мг еритроміцину стеарату   в перерахуванні на еритроміцин і  75 мг гуайфенезину;

допоміжні речовини: натрій карбоксим етилцелюлоза, ароматизатор харчовий фруктовий, метилпарагідроксибензоат, тартразин або барвник євросерт «Сонячний захід», натрію сахаринат, цукор, вода очищена.

Форма випуску. Суспензія для орального застосування.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при кашлі та застудних захворюваннях. Код АТС R05CA10.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Комбінований препарат, дія якого обумовлена ефектами компонентів, що входять до його складу. Еритроміцин належить до антибіотиків із групи макролідів. Механізм дії обумовлений уповільненням біосинтезу білків чутливих до нього мікро організмів внаслідок зв'язування з 50S-субодиницями рибосом, що призводить до сповільнення росту та розмноження бактерій. Еритроміцин виявляє бактеріостатичну дію. Спектр антибактеріальної дії включає: Streptococcus spp., Staphylococcus spp., в тому числі штами, що продукують пеніцилін азу, крім MRSA-штамів, Corynebacterium diphtheriae, Listeria monocytogenes, Clostridium spp., Bordetella spp., Legionella spp., Neisseria spp., Haemophilus influenzae, Moraхella catarrhalis, C.jejuni. Еритроміцин також виявляє високу активність щодо внутрішньоклітинних збудників, в тому числі Mycoplasma spp., Treponema pallidum, Chlamydia spp., Rickettsia spp. Eритроміцин не діє на грам негативні палички (E.coli, Pseudomonas spp., Shigella spp. тощо).

Гуайфенезин належить до відхаркувальних засобів. Стимулює секрецію компонентів бронхіального слизу з низькою в’язкістю, де полімеризує кислі мукополісахариди й підвищує активність війок миготливого епітелію дихальних шляхів. Зменшує поверхневий натяг і адгезивні властивості мокротиння, що знижує його в’язкість і полегшує евакуацію з дихальних шляхів. Може виявляти легку седативну дію.

Фармакокінетика. Після застосування внутрішньо еритроміцину стеарат проходить через шлунок у дванадцяти палу кишку в незміненому вигляді, при цьому стеариновий залишок захищає основу еритроміцину від дії соляної кислоти. У дванадцяти палій кишці еритроміцину стеарат гідролізу ється з утворенням основи еритроміцину та стеаринової кислоти. Всмоктується еритроміцин у кишечнику. Системна біодоступність еритроміцину під час застосування еритроміцину стеарату вища, ніж під час застосування еритроміцину основи, пікова концентрація у крові еритроміцину складає 2,4 мкг/мл після прийому 500 мг, час досягнення пікової концентрації становить 2-4 год. Період напів виведення еритроміцину становить 1,9-2,4 год, при цьому терапевтичні концентрації у крові утримуються протягом 6-8 годин. Еритроміцин на 40-90 % зв'язується з α₁-глікопротеїнами плазми крові. Препарат добре проникає у всі органи і тканини організму, крім тканин ЦНС. Для еритроміцину, як і для інших макролідних антибіотиків, характерний високий ступінь внутрішньоклітинного проникнення, при цьому концентрація антибіотика всередині клітини може перевищувати плазмову в 4-24 рази. Еритроміцин частково метаболізується в печінці шляхом N-деметилювання. Виводиться переважно з жовчю, із сечею в незміненому вигляді виводиться лише 2,5-4,5 % препарату. Еритроміцин проникає через плацентарний бар'єр, але його концентрація в плазмі крові плода дуже низька, активно екскретується з материнським молоком, концентрація антибіотика в молоці може перевищувати плазмову в 5 разів.

Гуайфенезин швидко (через 30 хв) абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Переважно проникає в тканини, що містять кислі мукополісахариди. Після перорального введення максимальна концентрація досягається через 1–2 год, а терапевтична концентрація зберігається протягом 6 год. Період напів виведення гуайфенезину становить близько 1 год. Екскретується   з мокротинням та виводиться нирками у вигляді метаболітів, а також у незміненому стані. Може забарвлювати сечу в рожевий колір.

Показання для застосування. Інфекційно-запальні захворювання органів дихання, що спричинені чутливими до еритроміцину мікро організмами і супроводжуються кашлем: гострий ларингіт, трахеїт, бронхіт, пневмонія, загострення хронічного бронхіту та інфекційне загострення хронічного обструктивного захворювання легень, інфекційні ускладнення при муковісцидозі, дифтерія (також для санації бактеріоносіїв), коклюш та пара коклюш; гнійний синусит, санація носіїв В. реrtussis.

Спосіб застосування та дози.   Перед кожним застосуванням суспензію Макротусину необхідно ретельно збовтати. Макротусин необхідно застосовувати не раніше, ніж за 30 хв. до прийому їжі або через 2 год після прийому їжі. Доза препарату встановлюється відповідно до віку і тяжкості стану хворого. Макротусин приймають 4 рази на добу. Дозування препарату здійснюють за допомогою мірної ложки, вкладеної в упаковку. При легкому та помірної тяжкості перебігу захворювання разова   доза складає:

Середня тривалість курсу лікування становить від  7 до 10 днів. Корекція дозування препарату при нирковій недостатності не проводиться, при тяжких порушеннях функції печінки дозу необхідно зменшити.

Побічна дія. У поодиноких випадках, як правило, при перевищенні рекомендованих доз, можуть спостерігатися нудота, блювання, біль у животі, пронос, порушення функції печінки у вигляді підвищення рівня сироваткових трансаміназ. У хворих із гіперчутливістю до макролідних антибіотиків та гвайфенезину можливий розвиток алергічних реакцій. У поодиноких випадках при застосуванні Макротусину, як і інших макролідів, можливий розвиток тяжких реакцій гіпер чутливості, у тому числі ангіо невротичного набряку та анафілактичного шоку. У такому разі необхідно призначити адреналін та глюкокортикоїди, внутрішньо венну інфузію рідини, забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Протипоказання. Підвищена чутливість до еритроміцину, гуайфенезину та інших компонентів препарату, вік до 2 років, вроджені та набуті синдроми подовженого інтервалу QT на ЕКГ.

Передозування. Можливий розвиток нудоти, блювання, проносу, які усуваються після відміни препарату, а також транзиторне зниження слуху, порушення серцевого ритму. Специфічного антидоту немає, лікування симптоматичне. Еритроміцин не видаляється з організму при гемодіалізі чи перитонеальному діалізі.

Особливості застосування. Не слід перевищувати рекомендовані дози препарату. Через високий вміст сахарози препарат слід з обережністю застосовувати особам, котрі хворіють на цукровий діабет. Не рекомендується запивати суспензію молоком і молочними продуктами, а також фруктовими соками або кислими напоями. Препарат з обережністю призначають особам із порушенням функції печінки.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Препарат призначають вагітним жінкам тільки тоді, коли наявна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При застосуванні в період лактації годування груддю необхідно припинити на весь термін лікування Макротусином.

Вплив на здатність керувати автомобілем та роботу з механізмами .У терапевтичних дозах препарат не впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами, що рухаються.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Макротусин не слід застосовувати одночасно з іматинібом, колхіцином, інгібіторами ГМГ-KoA-редуктази (статинами), циклоспорином, похідними ерготаміну через сповільнення печінкового метаболізму вищевказаних лікарських засобів, що спричиняє різке підвищення їх плазмової концентрації та токсичної дії. Також не слід застосовувати Макротусин одночасно з анти аритмічними препаратами ІА та ІІІ класу, терфенадином, астемізолом, цизапридом, пімозидом, фторхінолоновими антибактеріальними засобами через ще більше подовження інтервалу QT на ЕКГ, що може спричинити шлуночкову тахікардію torsades de pointes та смерть. Не можна поєднувати лікування Макротусином із інгібіторами зворот нього захоплення серотоніну (пароксетин, флуоксетин, сертралін) внаслідок значного збільшення плазмової концентрації останніх, що може призвести до розвитку серотонін ового синдрому. З обережністю призначають Макротусин хворим, які застосовують глікозиди наперстянки, пероральні антикоагулянти, карбамазепін, буспірон, клозапін, вальпроати, похідні бензодіазепіну, міфепристон, фелодипін, ісрадипін, нікардипін, похідні ксантину, в тому числі теофілін, а також силденафіл через збільшення плазмової концентрації останніх. Якщо такі комбінації є необхідними, то дозу лікарського засобу відповідно зменшують, а лікування проводять, контролюючи плазмову концентрацію. У лабораторних умовах доведено існування антагонізму між еритроміцином, лінкоміцином і кліндаміцином, тому ці препарати не слід застосовувати одночасно. Наповнювач препарату, тартразин, може спричинити алергічні реакції в осіб із непереносимістю ацетил саліцилової кислоти.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі від +15⁰С до +25⁰С. Зберігати в недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки. Кінцевий термін придатності зазначений на упаковці після слів: «Використати до…»

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Флакони по 120 мл та 180 мл.

Виробник. Спільне українсько-іспанське підприємство " Сперко Україна".

Адреса. 21027, Україна, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 25.

              Тел. + 38(0432)52-30-36. E-mail: trade@sperco.com.ua

МАКРОТУССИН (MACROTUSSIN)
Сперко Украина     R05X

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

сусп. д/орал. прим. фл. 120 мл

сусп. д/орал. прим. фл. 180 мл Эритромицина стеарат    2,5 г/100 мл
 Гвайфенезин    1,5 г/100 мл

Прочие ингредиенты: натрия карбоксиметилцеллюлоза, ароматизатор пищевой, нипагин, тартразин или краситель евросерт "солнечный закат", сахарин натрий, сахар, вода очищенная, метилпарагидроксибензоат.

№ UA/6921/01/01 от 27.08.2007 до 27.08.2012

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Комбинированный препарат, действие которого обусловлено эффектами входящих в его состав компонентов. Эритромицин относится к антибиотикам группы макролидов. Механизм действия обусловлен торможением биосинтеза белков чувствительных микроорганизмов вследствие связывания с 50S-субъединицами рибосом, что приводит к замедлению роста и размножения бактерий. Эритромицин действует бактериостатически. Спектр антибактериального действия включает Streptococcus spp., Staphylococcus spp., в том числе штаммы, продуцирующие пенициллиназу, кроме метициллинрезистентных штаммов Staphylococcus aureus, Corynebacterium diphtheriae, Listeria monocytogenes, Clostridium spp., Bordetella spp., Legionella spp., Neisseria spp., Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis, С. jejuni. Эритромицин также проявляет высокую активность в отношении Mycoplasma spp., Treponema pallidum, Chlamydia spp., Rickettsia spp. Эритромицин не действует на грамотрицательные микроорганизмы (E. coli, Pseudomonas spp., Shigella spp. и др.).
Гвайфенезин относится к отхаркивающим средствам. Стимулирует секрецию компонентов бронхиальной слизи с низкой вязкостью, деполимеризует кислые мукополисахариды и повышает двигательную активность ресничек мерцательного эпителия дыхательных путей. Уменьшает поверхностное натяжение и адгезивные свойства мокроты, что снижает ее вязкость и облегчает эвакуацию из дыхательных путей. Может оказывать слабое седативное действие.
Фармакокинетика. После приема внутрь эритромицина стеарат проходит через желудок в неизмененном виде, при этом стеариновый остаток защищает основание эритромицина от действия соляной кислоты. В двенадцатиперстной кишке эритромицина стеарат гидролизируется с образованием основания эритромицина и стеариновой кислоты. Всасывается эритромицин в кишечнике. Системная биодоступность эритромицина при использовании эритромицина стеарата выше, чем при использовании эритромицина основания; максимальная концентрация эритромицина в плазме крови составляет 2,4 мкг/мл после приема в дозе 500 мг, время достижения максимальной концентрации составляет 2–4 ч. Период полувыведения эритромицина составляет 1,9–2,4 ч, при этом терапевтические концентрации в крови сохраняются 6–8 ч. Эритромицин связывается на 40–90% с α1-гликопротеинами плазмы крови. Препарат хорошо проникает во все органы и ткани организма, кроме тканей ЦНС. Для эритромицина, как и для других макролидных антибиотиков, характерна высокая степень внутриклеточного проникновения, при этом концентрация антибиотика внутри клетки может превышать его концентрацию в плазме крови в 4–24 раза. Эритромицин частично метаболизируется печенью путем N-деметилирования, выводится преимущественно с желчью, с мочой в неизмененном виде выводится только 2,5–4,5% препарата. Эритромицин проникает через плацентарный барьер, но его концентрация в плазме крови плода очень низкая. Активно экскретируется с грудным молоком, концентрация антибиотика в молоке может превышать его концентрацию в плазме крови в 5 раз.
Гвайфенезин быстро (через 30 мин) абсорбируется в пищеварительном тракте. Проникает преимущественно в ткани, содержащие кислые мукополисахариды. После перорального приема максимальная концентрация в плазме крови достигается через 1–2 ч, а терапевтическая концентрация сохраняется в течение 6 ч. Период полувыведения гвайфенезина составляет около 1 ч. Экскретируется с мокротой и выводится почками в виде метаболитов, а также в неизмененном виде. Может окрашивать мочу в розовый цвет.

ПОКАЗАНИЯ:

инфекционно-воспалительные заболевания органов дыхания, вызванные чувствительными к эритромицину микроорганизмами, сопровождающиеся кашлем: острый ларингит, трахеит, бронхит, пневмония, хронический бронхит и ХОБЛ в фазе обострения, инфекционные осложнения при муковисцидозе, дифтерия (в том числе для санации бактерионосителей), коклюш и паракоклюш; Макротуссин также показан для лечения гнойного синусита и для санации носителей В. pertussis.

ПРИМЕНЕНИЕ:

взболтать суспензию перед употреблением. Препарат принимают не ранее чем за 30 мин до или через 2 ч после приема пищи. Дозу препарата устанавливают индивидуально с учетом возраста и тяжести состояния больного. Макротуссин принимают 4 раза в сутки. Препарат дозируют с помощью мерной ложки, вложенной в упаковку. При легком и средней тяжести течении болезни разовая доза составляет:Возраст, лет    Доза препарата:
мл    мерные ложки
2–3    7,5    1,5
4–6    10    2
7–8    12,5    2,5
9 и старше, взрослые    15    3

Средняя продолжительность курса лечения составляет 7–10 дней. Коррекции дозы препарата при почечной недостаточности не требуется. При выраженном нарушении функции печени дозу необходимо снизить.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к эритромицину, гвайфенезину и другим компонентам препарата, возраст до 2 лет, врожденные и приобретенные синдромы удлиненного интервала Q–T на ЭКГ.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

редко (как правило, при превышении рекомендуемых доз) могут отмечать тошноту, рвоту, боль в животе, диарею, нарушение функции печени (повышение активности сывороточных трансаминаз). У больных с гиперчувствительностью к макролидным антибиотикам или гвайфенезину возможно развитие аллергических реакций. В отдельных случаях при применении Макротуссина, как и других макролидов, возможно развитие тяжелых реакций гиперчувствительности, в том числе ангионевротического отека и анафилактического шока. В этом случае необходимо назначить эпинефрин и ГКС, в/в инфузию плазмозамещающих р-ров, обеспечить проходимость дыхательных путей.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

не следует превышать рекомендуемые дозы препарата. При возникновении побочных эффектов его необходимо отменить. Вследствие высокого содержания сахарозы препарат следует с осторожностью применять у пациентов с сахарным диабетом. Не рекомендуется запивать суспензию молоком и молочными продуктами, а также фруктовыми соками или кислыми напитками. Препарат с осторожностью назначают больным с нарушением функции печени.
В период беременности препарат назначают только тогда, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Необходимо прекратить кормление грудью на весь период лечения Макротуссином.
В терапевтических дозах препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Макротуссин не следует применять одновременно с иматинибом, колхицином, ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы (статинами), циклоспорином, производными эрготамина из-за замедления печеночного метаболизма вышеуказанных лекарственных препаратов, что приводит к резкому повышению их концентрации в плазме крови и токсического действия. Не следует также применять Макротуссин одновременно с антиаритмическими препаратами Ia и III класса, терфенадином, астемизолом, цизапридом, пимозидом, фторхиноловыми антибактериальными препаратами из-за риска удлинения интервала Q–T на ЭКГ, что может привести к развитию желудочковой тахикардии по типу torsades de pointes и смерти. Нельзя совмещать лечение Макротуссином с приемом ингибиторов обратного захвата серотонина (пароксетин, флуоксетин, сертралин) в связи с возможностью значительного повышения концентрации последних в плазме крови, что может привести к развитию серотонинового синдрома. С осторожностью назначают Макротуссин больным, принимающим гликозиды наперстянки, пероральные антикоагулянты, карбамазепин, буспирон, клозапин, вальпроаты, производные бензодиазепина, мифепристон, фелодипин, израдипин, никардипин, производные ксантина, включая теофиллин, а также сильденафил из-за риска повышения концентрации последних в плазме крови. Если такие комбинации необходимы, то дозу лекарственного препарата снижают, а лечение проводят, контролируя концентрацию в плазме крови. В лабораторных условиях установлено наличие антагонизма между эритромицином, линкомицином и клиндамицином, поэтому эти препараты не следует применять одновременно. Наполнитель препарата тартразин может вызывать аллергические реакции у лиц с непереносимостью ацетилсалициловой кислоты.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

возможно развитие тошноты, рвоты, диареи, которые проходят после отмены препарата, а также транзиторное снижение слуха, нарушение сердечного ритма. Специфического антидота нет, лечение симптоматическое. Эритромицин не выводится из организма при гемодиализе или перитонеальном диализе.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре 15–25 °C.