Микрекс - инструкция по применению

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

МІКРЕКС

(MICREX)

Склад:

діюча речовина: 1 флакон   містить:   цефуроксиму натрієву сіль, еквівалентно цефуроксиму 750 мг.

Лікарська форма. Порошок для приготування розчину для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини другої генерації. Код АТС J01D С 02.

Клінічні характеристики.

Протипоказання. Підвищена чутливість до цефалоспоринових антибіотиків.

Спосіб застосування та дози. Препарат призначений для внутрішньом’язового або   внутрішньо венного введення.

Загальні рекомендації

Дорослим внутрішньом’язово або внутрішньо венно призначають по 0,75 - 1,5 г 3 рази на добу. При необхідності інтервал між ін'єкціями може бути скорочений до 6 год.

Немовлятам та дітям призначають препарат у дозі 30-100 мг/кг на добу розподілив на 3-4 введення. Для більшості інфекцій оптимальна     добова     доза   становить   60   мг/кг.  

Новонародженим   призначають   по   30-100 мг/кг на добу розподілив на 2-3 введення. Необхідно враховувати, що період напів виведення цефуроксиму у перші тижні життя може бути в 3-5 разів більше, ніж у дорослих.

При гонореї препарат призначають дорослим у дозі 1,5 г одноразово у вигляді одної ін’єкції або двох ін’єкцій по 750 мг, що вводяться в обидві сідниці.

При менінгіті дорослим призначають по 3 г внутрішньо венно кожні 8 год. Немовлятам та дітям призначають 150-250 мг/кг на добу внутрішньо венно у 3-4 введення. Новонародженим призначають препарат у дозі 100 мг/кг на добу внутрішньо венно.

Для профілактики інфекцій при операціях на серці, легенях, стравоході і судинах препарат вводять внутрішньо венно дорослим у середній дозі 1,5 г під час ввідного наркозу, що потім доповнюється внутрішньом× язовим введенням препарату у дозі 750 мг 3 рази на добу протягом наступних               24-48 год. При абдомінальних, тазових та ортопедичних операціях звичайна доза – 1,5 г внутрішньо венно в стадії індукції анестезії. Це може бути доповнено додатковим внутрішньом× язовим введенням 750 мг через 8 і 16 годин.

При повній заміні суглоба – 1,5 г порошку змішують у сухому вигляді з кожним пакетом полімеру метилметакрилатного цементу перед додаванням рідкого мономеру.

При пневмонії препарат вводять внутрішньом’язово або внутрішньо венно дорослим по 1,5 г 2-3 рази на добу протягом 48-72 годин, потім переходять на прийом Мікрексу в таблетках по 500 мг два рази на день протягом 7-10 днів.

При загостренні хронічного бронхіту призначають внутрішньом’язово або внутрішньо венно дорослим по 750 мг 2-3 рази на добу протягом 48-72 год, потім переходять на прийом Мікрексу в таблетках по 500 мг два рази на день протягом 5-10 днів.

Тривалість як парентеральної, так і пероральної терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним станом пацієнта.

Порушення функції нирок

Цефуроксим виводиться нирками. Тому, як і при застосуванні інших подібних антибіотиків, пацієнтам з порушеною функцією нирок рекомендується зменшувати дозу Мікрексу з метою компенсації повільнішої екскреції препарату. Немає необхідності зменшувати стандартну дозу

(750 мг - 1,5 г 3 рази на добу), доки рівень кліренсу креатині ну вище 20 мл/хв.

Дорослим хворим з порушеннями функції нирок при кліренсі креатині ну 10-20 мл/хв рекомендують вводити препарат по 750 мг 2 рази на добу; у більш тяжких випадках при кліренсі креатині ну менше  

10 мл/хв – по 750 мг 1 раз на добу. Дорослим хворим на гемодіалізі наприкінці кожної процедури вводять внутрішньо венно або внутрішньом× язово ще 750 мг. Додатково до парентерального введення цефуроксим можна додавати до перитонеальної діалізної рідини (звичайно 250 мг на кожні 2 літри діалізної рідини). Для пацієнтів, які проходять тривалий артеріовенний гемодіаліз або швидку гемофільтрацію у відділеннях інтенсивної терапії, рекомендована доза становить 750 мг двічі на день. Пацієнтам, яким проводять повільну гемофільтрацію, потрібно дотримуватись такої схеми доз, як для лікування при порушеній функції нирок.

Приготування розчинів для парентерального введення

Для внутрішньом’язового введення: додають 3 мл води для ін’єкцій до 750 мг Мікрексу; обережно струшують флакон до утворення непрозорої суспензії.

Для внутрішньо венного введення:   розчиняють  750 мг препарату не менш ніж у 6 мл води для ін’єкцій.

Для нетривалих внутрішньо венних інфузій (до 30 хвилин) 1,5 г препарату розчиняють не менш ніж у 50 мл розчинника (вода для ін'єкцій, ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози).

Під час зберігання вже розведених розчинів можуть відбуватися зміни насиченості кольору.

Побічні реакції. При застосуванні Мікрексу побічні дії виникали відносно рідко, були помірно виражені та носили оборотний характер.

Критерії оцінки частоти виникнення побічних ефектів: дуже часто ³ 1/10; часто ³ 1/100 та < 1/10; нечасто ³ 1/1000 та < 1/100; рідко ³ 1/10 000 та < 1/1000; дуже рідко < 1/10 000.

Інфекції та інвазії.

Рідко – надмірний   ріст нечутливих мікро організмів, наприклад, Candida, при тривалому застосуванні.

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Часто – нейтропенія, еозинофілі я.

Нечасто – лейкопенія, зниження рівня гемоглобіну, позитивний тест Кумбса.

Рідко – тромбоцит опенія.  

Дуже рідко – гемолітична анемія.

Цефалоспорини мають властивість абсорбуватись на поверхні мембрани червоних кров’яних клітин і взаємодіяти з антитілами, спричиняючи позитивний тест Кумбса, що може впливати на визначення групи крові та дуже рідко – гемолітичної анемії.

З боку імунної системи.

Реакції гіпер чутливості, що включають:

Нечасто – шкірний висип, кропив’янка та свербіж.

Рідко – медикаментозна лихоманка.

Дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, анафілаксія, ангіо невротичний набряк, шкірний васкуліт.

Шлунково-кишкові розлади.

Нечасто – дискомфорт у травному тракті: нудота, блювання та діарея.

Дуже рідко – псевдомембранозний коліт.

Гепатобіліарні   реакції.

Часто – транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів.

Нечасто – транзиторне підвищення рівня білірубіну.

Транзиторне підвищення рівня   печінкових ензимів або білірубіну виникало головним чином у пацієнтів з існуючою патологією печінки, але даних про шкідливий вплив на печінку немає.

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Дуже рідко  – поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.

З боку   сечовидільної системи.

Дуже рідко – збільшення рівня креатині ну сироватки крові, азоту сечовини крові та зменшення рівня кліренсу креатині ну.

Загальні розлади та реакції в місці введення.                                                                                           Часто – реакції в місці введення, що можуть включати біль і тромбофлебіт.

Імовірність виникнення болю в місці внутрішньом‘язового введення більша при застосуванні вищих доз, однак це навряд чи буде причиною припинення лікування.

Передозування. Симптоми: збудження центральної нервової системи, судоми.

Лікування: симптоматичне. Застосування проти судомних заходів, захист дихальних шляхів, забезпечення вентиляції і перфузії, контроль і підтримка на необхідному рівні життєво важливих показників, газів і електролітів крові, гемо- або перитонеальний діаліз.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Даних щодо ембріотоксичної та тератогенної дії цефуроксиму не було одержано, проте, як і при застосуванні інших ліків, він повинен з обережністю призначатись у перші місяці вагітності.                  

Цефуроксим виділяється з грудним молоком, тому препарат слід з обережністю призначати жінкам, які   годують груддю.

Діти.   Препарат застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

З особливою обережністю препарат призначають пацієнтам, у яких були алергічні реакції на пеніциліни або інші β-лактамні антибіотики.

Цефалоспоринові антибіотики у високих дозах слід з обережністю призначати хворим, які отримують лікування   сильнодіючими діуретиками, такими як фуросемід, або аміно глікозидними антибіотиками, оскільки є повідомлення про випадки   небажаного впливу на функцію нирок при такому поєднанні ліків. Функцію нирок необхідно моні торувати у цих хворих так само, як у хворих літнього віку, а також у тих, у кого існує ниркова недостатність (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Як і при інших схемах лікування менінгіту, у кількох хворих дітей, які лікувалися цефуроксимом, були зареєстровані випадки часткової втрати слуху.

Як і при лікуванні іншими антибіотиками, через 18-36 годин після ін’єкції цефуроксиму у спинномозковій рідині виявлялася культура Haemophilus influenzae. Проте клінічне значення цього явища невідоме.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування цефуроксиму може призвести до надмірного росту нечутливих мікро організмів (наприклад, Candida, Enterococci, Clostridium difficile), що може потребувати припинення лікування.

При застосуванні Мікрексу у режимі послідовної терапії час переходу на пероральне застосування Мікрексу визначається тяжкістю інфекції,   клінічним станом пацієнта та чутливістю мікро організму. При відсутності клінічного покращання протягом 72 годин слід продовжити парентеральне введення препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Повідомлень про вплив препарату на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами немає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші   види взаємодій.

Як і інші антибіотики, Мікрекс може впливати на флору кишечнику, що призведе до зменшення реабсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів. Цефуроксим, пригнічуючи кишкову флору, перешкоджає синтезу вітаміну К. Тому при одночасному призначенні з препаратами, що знижують агрегацію тромбоцитів (НПЗП, саліцилати, сульфінпіразон), збільшується ризик розвитку кровотеч. З цієї ж причини при одночасному призначенні з антикоагулянтами відзначається посилення антикоагулянтної дії.

При одночасному призначенні з діуретиками і потенційно нефро токсичними антибіотиками (наприклад, аміноглікозиди) зростає ризик розвитку нефротоксичної дії.

При лікуванні Мікрексом рівень глюкози в крові   та плазмі рекомендується визначати за допомогою   глюкозооксидазної або гексозокіназної методики.

Мікрекс не впливає на результати ензимних методів визначення глюкозурії.

Мікрекс незначною мірою може впливати на використання методик, що базуються на відновленні міді (Бенедикта, Фелінга, Клінітест), але це не призводить до псевдо позитивних результатів, як у випадках із деякими іншими цефалоспоринами.

Цефуроксим не впливає на результат дослідження рівня креатині ну лужним пікратом.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цефуроксим - це бактерицидний цефалоспориновий антибіотик, що має високу активність відносно широкого спектра грам позитивних і грам негативних бактерій, включаючи штами, що продукують бета-лактамази. Цефуроксим є стійким до дії бета-лактамаз і тому відповідно виявляє активність відносно багатьох ампіцилін- або амоксицилінрезистентних штамів. Основний механізм бактерицидної дії - порушення синтезу стінки бактеріальної клітини.                  

Цефуроксим in vitro є ефективним проти таких мікро організмів, як:                                           грам негативні аероби                                                                                                                       Еscherichia coli, Klebsiella spp., Proteus mirabilis, Proteus rettgeri, Providencia spp., Haemophilus influenzae (включаючи ампіцилінрезистентні штами), Haemophilus parainfluenzae (включаючи ампіцилінрезистентні штами), Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують пеніцилін азу), Neisseria meningitidis, Salmonella spp;                                                                                                                                грам позитивні аероби                                                                                                                     Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, що продукують пеніцилін азу, але виключаючи метицилінрезистентні штами), Streptococcus pyogenеs (а також інші бета-гемолітичні стрептококи), Streptococcus pneumoniae, Streptococcus групи В (Streptococcus agalactiae), Streptococcus mitis (група viridans), Bordetella pertussis;                                                                                                анаероби                                                                                                                                       грам позитивні та грам негативні коки (включаючи Peptococcus і Peptostreptococcus species); грам позитивні бактерії (включаючи більшість Clostridium spр.) і грам негативні бактерії (включаючи Bacteroides spp. і Fusobacterium spp.), Propionibacterium spp.;                                                                  інші мікро організми                                                                                                                                 Вorrelia  burgdorferi.                                                                                                               Мікро організми, не чутливі до цефуроксиму                                                                                 Clostridium difficile, Pseudomonas spp., Campylobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Listeria monocytogenes, метицилінрезистентні штами Staphylococcus aureus, метицилінрезистентні штами Staphylococcus epidermidis, Legionella spp.                                                                                              Деякі штами мікро організмів, не чутливих до цефуроксиму                                                             Enterococcus (Streptococcus) faecalis, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp., Bacteroides fragilis.                                                                                               У дослідах in vitro було показано, що при поєднанні Мікрексу з аміно глікозидними антибіотиками спостерігається адитивний ефект, у деяких випадках виявляється синергізм.                      Фармакокінетика.                                                                                                                         Максимальна концентрація цефуроксиму у сироватці крові спостерігається через 30 - 45 хвилин після внутрішньом× язового введення. Період напів виведення цефуроксиму при внутрішньо венному та внутрішньом’язовому введенні становить приблизно 70 хвилин. Одночасне введення пробенециду сповільнює виведення цефуроксиму та спричиняє підвищення його концентрації у сироватці крові.                                                                                                         Зв’язування з білками сироватки крові коливається від 33 до 50%.                                                                                                                                 Протягом 24 годин від моменту введення препарат практично повністю (85-90%) виділяється в незмінному стані із сечею, більша частина препарату виводиться в перші 6 годин.                                                                                                                                                                                       Цефуроксим не метаболізується і виводиться шляхом гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції.                                                                                                                                                       Рівень цефуроксиму у сироватці зменшується шляхом діалізу.                                                                                                                                       Концентрація цефуроксиму, що перевищує МІК (мінімальну інгібуючу концентрацію) для більшості розповсюджених патогенних мікро організмів, досягається у кістковій тканині, синовіальній та внутрішньо очній рідинах. Цефуроксим проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр при запаленні мозкових оболонок.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до світло-жовтого кольору.

Несумісність.

Мікрекс не змішувати   в одному шприці з аміно глікозидними антибіотиками.

рН 2,74 % розчину бікарбонату натрію для ін’єкцій істотно впливає на колір розчину, тому   цей розчин не рекомендується для розведення Мікрексу. Однак, у разі необхідності, якщо хворий отримує розчин бікарбонату натрію внутрішньо венно шляхом інфузії, Мікрекс можна ввести безпосередньо в трубку крапельниці.

1,5 г Мікрексу, розчиненого у 15 мл води для ін’єкцій, може використовуватись разом з ін’єкцією метронідазолу (500 мг/100 мл), обидва препарати зберігають свою активність протягом 24 годин при температурі нижче 25 °С.

1,5 г Мікрексу сумісні з 1 г азлоциліну (в 15 мл розчинника)   або з 5 г (в 50 мл розчинника) протягом 24 годин при температурі 4 °С та 6 годин при температурі до 25 °С.

Мікрекс (5 мг/мл) можна зберігати протягом 24 годин при температурі 25° С у 5 % або 10 % розчині ксилітолу для ін’єкцій.

Мікрекс сумісний з розчинами, що містять до 1 % лідокаїну гідро хлориду.

Мікрекс сумісний з більшістю загальновживаних розчинів для   внутрішньо венних   ін’єкцій. Він зберігає свої властивості протягом 24 годин при кімнатній температурі в таких розчинах:

0,9 % розчин хлориду натрію для ін’єкцій;

5 % розчин глюкози для ін’єкцій;

0,18 % розчин хлориду натрію з 4 % розчином глюкози для ін’єкцій;

5 % розчин глюкози з 0,9 %   розчином хлориду натрію для ін’єкцій;

5 % розчин глюкози з 0,45 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій;

5 % розчин глюкози з 0,225 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій;

10 % розчин глюкози для ін’єкцій;

10 % розчин інвертованої глюкози у воді для ін’єкцій;

розчин Рінгера;

розчин Рінгера-лактату;

М/6 розчин натрію лактату;

розчин Хартмана.

Стабільність Мікрексу в 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій з 5 % розчином глюкози не змінюється при наявності гідрокортизону натрію фосфату.

Мікрекс також сумісний протягом 24 годин при кімнатній температурі при розведенні у розчині для інфузій:

з гепарином (10 або 50 одиниць/мл) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій;  

з розчином хлориду калію (10 або 40 мекв/л) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій.                                                                                            

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі до 25 °С, у сухому, недоступному для дітей місці.

Розчин повинен бути використаний протягом 5 годин після приготування при температурі зберігання до 25 ^оС або протягом 48 годин при температурі зберігання від  2 ^оС до 10 ^оС.

Упаковка. Скляні флакони місткістю 10 мл, по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску. За   рецептом.

Виробник. Мікро Лабс Лімітед.

Місцезнаходження. 121-124, 4-ий Фейз,   К. І. А. Д. Б.

                                    Боммасандра Індастріал Еріа,

                                    Анекал Талук, Бангалор - 560 099,

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 250 мг, № 12

№  UA/1515/02/02 от 07.08.2009 до 07.08.2014

табл. п/о 500 мг, № 12

№  UA/1515/02/03 от 07.08.2009 до 07.08.2014

пор. д/п ин. р-ра 750 мг фл., № 1

№  UA/1515/01/01 от 07.08.2009 до 07.08.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Цефуроксим — это бактерицидный цефалоспориновый антибиотик, имеющий высокую активность относительно широкого спектра грамположительных и грамотрицательных бактерий, включая штаммы, продуцирующие бета-лактамазы. Цефуроксим устойчив к действию бета-лактамаз и потому, соответственно, проявляет активность относительно многих ампициллин- или амоксициллинрезистентных штаммов. Основной механизм бактерицидного действия — нарушение синтеза стенки бактериальной клетки. Цефуроксим in vitro эффективен против таких микроорганизмов, как:
грамотрицательные аэробы:
Еscherichia coli, Klebsiella spp., Proteus mirabilis, Proteus rettgeri, Providencia spp., Haemophilus influenzae (включая ампициллинрезистентные штаммы), Haemophilus parainfluenzae (включая ампициллинрезистентные штаммы), Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae (включая штаммы, продуцирующие пенициллиназу), Neisseria meningitidis, Salmonella spp.;
грамположительные аэробы:
Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (включая штаммы, продуцирующие пенициллиназу, но исключая метициллинрезистентные штаммы), Streptococcus pyogenеs (а также другие бета-гемолитические стрептококки), Streptococcus pneumoniae, Streptococcus группы В (Streptococcus agalactiae), Streptococcus mitis (группа viridans), Bordetella pertussis;
анаэробы: грамположительные и грамотрицательные кокки (включая Peptococcus и Peptostreptococcus species); грамположительные бактерии (включая большинство Clostridium spр.) и грамотрицательные бактерии (включая Bacteroides spp. и Fusobacterium spp.), Propionibacterium spp.;
другие микроорганизмы: Вorrelia burgdorferi.
Микроорганизмы, нечувствительные к цефуроксиму: Clostridium difficile, Pseudomonas spp., Campylobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Listeria monocytogenes, метициллинрезистентные штаммы Staphylococcus aureus, метициллинрезистентные штаммы Staphylococcus epidermidis, Legionella spp.
Некоторые штаммы микроорганизмов, нечувствительные к цефуроксиму: Enterococcus (Streptococcus) faecalis, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp., Bacteroides fragilis.
В исследованиях in vitro было установлено, что при сочетании Микрекса с аминогликозидными антибиотиками наблюдается аддитивный эффект, в некоторых случаях проявляется синергизм.
Фармакокинетика. После перорального приема препарата С_max в плазме крови достигается приблизительно через 2–3 ч и составляет 4,1 мкг/мл. На протяжении 24 ч цефуроксим аксетил выводится с мочой практически в неизмененной форме, большинство препарата выводится на протяжении первых 6 ч. Т_½ составляет около 1–1,5 ч. Цефуроксима аксетил проникает через ГЭБ. Около 33–50% препарата связывается с белками сыворотки крови (в зависимости от методики определения).
С_max цефуроксима в сыворотке крови отмечают через 30–45 мин после в/м введения. Т_½ цефуроксима при в/в и в/м введении составляет около 70 мин. Одновременное введение пробенецида замедляет выведение цефуроксима и вызывает повышение его концентрации в сыворотке крови. Связывание с белками сыворотки крови колеблется в пределах 33–50%. На протяжении 24 ч с момента введения препарат практически полностью (85–90%) выводится в неизмененном виде с мочой, большая часть препарата — в первые 6 ч. Цефуроксим не метаболизируется и выводится путем гломерулярной фильтрации и тубулярной секреции. Уровень цефуроксима в сыворотке крови снижается путем диализа. Концентрация цефуроксима, превышающая МИК (минимальную ингибирующую концентрацию) для большинства распространенных патогенных микроорганизмов, достигается в костной ткани, синовиальной и внутриглазной жидкостях. Цефуроксим проникает через ГЭБ при воспалении мозговых оболочек.

ПОКАЗАНИЯ:

Таблетки. Инфекции, вызванные чувствительными к препарату микроорганизмами:

• инфекции уха, носа и глотки (такие как острый средний отит, синусит, тонзиллит и фарингит);
• инфекции дыхательных путей (пневмония, острый бронхит и обострение хронического бронхита);
• инфекции мочевыводящих путей (пиелонефрит);
• инфекции кожи и мягких тканей (фурункулез, пиодермия, импетиго);
• гонорея (в том числе острый неосложненный гонококковый уретрит и цервицит);
• ранняя болезнь Лайма и последующее предупреждение поздних проявлений болезни Лайма у взрослых и детей в возрасте от 12 лет.

Р-р для инъекций
Инфекционно-воспалительные заболевания, вызванные чувствительными к препарату возбудителями:

• инфекции дыхательных путей: острый и хронический бронхит, инфицированные бронхоэктазы, бактериальная пневмония, абсцесс легких, послеоперационные инфекции органов грудной клетки;
• инфекции уха, горла, носа: синусит, тонзиллит, фарингит, средний отит;
• инфекции мочевыводящих путей: острый и хронический пиелонефрит, цистит, асимптоматическая бактериурия;
• инфекции мягких тканей: целлюлит, рожистое воспаление, раневые инфекции;
• инфекции костей и суставов: остеомиелит, септический артрит;
• инфекции в гинекологии и акушерстве: воспалительные заболевания органов малого таза;
• гонорея, особенно в тех случаях, когда противопоказан пенициллин;
• другие инфекции: перитонит, септицемия, менингит;
• профилактика инфекций при операциях на органах брюшной полости, органах малого таза, при ортопедических операциях, операциях на сердце, легких, пищеводе и сосудах.

В большинстве случаев монотерапия Микрексом является эффективной. Но при необходимости препарат можно применять в комбинации с аминогликозидными антибиотиками или с метронидазолом (перорально, в суппозиториях или инъекционно), особенно для профилактики в желудочно-кишечной и гинекологической хирургии.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Таблетки. Средняя продолжительность лечения составляет 7 дней (диапазон — 5–10 дней). Микрекс принимают внутрь после приема еды. Обычно взрослым назначают по 250 мг 2 раза в сутки.
При тяжелых инфекциях дыхательных путей, подозрении на пневмонию — по 500 мг 2 раза в сутки, инфекциях легкой и средней тяжести — по 250 мг 2 раза в сутки; пиелонефрите — по 250 мг 2 раза в сутки. При лечении неосложненной гонореи достаточно однократного приема 1 г Микрекса. При болезни Лайма взрослым и детям в возрасте от 12 лет — по 500 мг 2 раза в сутки на протяжении 20 дней. Детям обычно препарат назначают в другой лекарственной форме.
Продолжительность лечения определяется тяжестью инфекции и клиническим состоянием больного.
Р-р для инъекций. Микрекс вводят в/м и в/в.
Взрослым в/м или в/в назначают по 0,75–1,5 г 3 раза в сутки. При необходимости интервал между инъекциями может быть сокращен до 6 ч.
Детям, в том числе грудного возраста назначают препарат в дозе 30–100 мг/кг/сут в 3–4 введения. При терапии большинства инфекций оптимальная суточная доза составляет 60 мг/кг массы тела.
Новорожденным назначают по 30–100 мг/кг/сут в 2–3 введения. Необходимо учитывать, что Т_½ цефуроксима в первые недели жизни может быть в 3–5 раз больше, чем у взрослых.
При гонорее препарат назначают взрослым в дозе 1,5 г однократно в виде одной или двух инъекций по 750 мг, которые вводятся в обе ягодичные мышцы.
При менингите взрослым назначают по 3 г в/в каждые 8 ч.
Детям, в том числе грудного возраста назначают 150–250 мг/кг/сут в/в в 3–4 введения. Новорожденным назначают препарат в дозе 100 мг/кг/сут в/в.
Для профилактики инфекций при операциях на сердце, легких, пищеводе и сосудах препарат вводят в/в взрослым в средней дозе 1,5 г во время вводного наркоза, который потом дополняется в/м введением препарата в дозе 750 мг 3 раза в сутки на протяжении последующих 24–48 ч. При абдоминальных, тазовых и ортопедических операциях обычная доза — 1,5 г в/в в стадии индукции анестезии. Это может быть дополнено в/м введением 750 мг через 8 и 16 ч.
При полной замене сустава — 1,5 г порошка смешивают в сухом виде с каждым пакетом полимера метилметакрилатного цемента перед добавлением редкого мономера.
При пневмонии препарат вводят в/м или в/в взрослым по 1,5 г 2–3 раза в сутки на протяжении 48–72 ч, затем переходят на прием Микрекса в таблетках по 500 мг 2 раза в сутки на протяжении 7–10 дней.
При обострении хронического бронхита назначают в/м или в/в взрослым по 750 мг 2–3 раза в сутки на протяжении 48–72 ч, затем переходят на прием Микрекса в таблетках по 500 мг 2 раза в сутки на протяжении 5–10 дней. Продолжительность как парентеральной, так и пероральной терапии определяется тяжестью инфекции и клиническим состоянием пациента.
Нарушение функции почек. Цефуроксим выделяется почками. Поэтому, как и при применении других подобных антибиотиков, пациентам с нарушением функции почек рекомендуется снижать дозу Микрекса с целью компенсации более медленной экскреции препарата. Нет необходимости в снижении стандартной дозы (750 мг — 1,5 г 3 раза в сутки), пока уровень клиренса креатинина >20 мл/мин.
Больным с нарушением функции почек при клиренсе креатинина 10–20 мл/мин рекомендуют вводить препарат по 750 мг 2 раза в сутки; в более тяжелых случаях при клиренсе креатинина <10 мл/мин — по 750 мг 1 раз в сутки. Больным, находящимся на гемодиализе, в конце каждой процедуры вводят в/в или в/м еще 750 мг. Дополнительно к парентеральному введению цефуроксим можно добавлять к перитонеальной диализной жидкости (обычно 250 мг цефуроксима на каждые 2 л диализной жидкости). Для пациентов, находящися на продолжительном артериовенном гемодиализе или быстрой гемофильтрации в отделении интенсивной терапии, рекомендованная доза составляет 750 мг 2 раза в сутки. Пациентам, которым проводят медленную гемофильтрацию, следует придерживаться той же схемы дозирования, как для лечения при нарушении функции почек.
Приготовление р-ров для парентерального введения
Для в/м введения: добавляют 3 мл воды для инъекций к 750 мг Микрекса; осторожно встряхивают флакон до образования непрозрачной суспензии.
Для в/в введения: растворяют 750 мг препарата не менее чем в 6 мл воды для инъекций.
Для непродолжительных в/в инфузий (до 30 мин) 1,5 г препарата растворяют не менее чем в 50 мл растворителя (вода для инъекций, изотонический р-р натрия хлорида, 5% р-р глюкозы).
Во время хранения уже разведенных р-ров может изменяться насыщенность цвета.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к цефалоспориновым антибиотикам

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

при применении препарата побочные действие возникали относительно редко, были умеренно выражены и носили обратимый характер.
Критерии оценки частоты возникновения побочных эффектов: очень часто ≥1/10; часто ≥1/100 и <1/10; нечасто ≥1/1000 и <1/100; редко ≥1/10 000 и <1/1000; очень редко ≥1/10 000.
Инфекции и инвазии. Редко — чрезмерный рост нечувствительных микроорганизмов, например, Candida при продолжительном применении.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: часто — нейтропения, эозинофилия; нечасто — лейкопения, снижение уровня гемоглобина, положительный тест Кумбса; редко — тромбоцитопения; очень редко — гемолитическая анемия.
Цефалоспорины имеют свойство абсорбироваться на поверхности мембран красных кровяных клеток и взаимодействовать с антителами, вызывая положительный тест Кумбса, что может влиять на определение группы крови и очень редко вызывать развитие гемолитической анемии.
Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, включающие: нечасто — кожную сыпь, крапивницу и зуд; редко — медикаментозную лихорадку; очень редко — интерстициальный нефрит, анафилаксию, ангионевротический отек, васкулит.
Со стороны ЖКТ: нечасто — дискомфорт в ЖКТ, тошнота, рвота и диарея; очень редко — псевдомембранозный колит.
Гепатобилиарные реакции: часто — транзиторное повышение уровня печеночных ферментов; нечасто — транзиторное повышение уровня билирубина.
Транзиторное повышение уровня печеночных ферментов или билирубина возникало главным образом у пациентов с существующей патологией печени, но данных об отрицательном влиянии на функцию печени нет.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: очень редко — полиморфная эритема, синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны мочевыделительной системы: очень редко — повышение уровня креатинина сыворотки крови, азота мочевины крови и снижение уровня клиренса креатинина.
Общие нарушения и реакции в месте введения: часто — реакции в месте введения, включая боль и тромбофлебит.
Вероятность возникновения боли в месте в/м введения большая при применении в более высоких дозах, однако не является причиной для прекращения лечения.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

с особой осторожностью препарат назначают пациентам, у которых были аллергические реакции на пенициллины или другие β-лактамные антибиотики.
Цефалоспориновые антибиотики в высоких дозах следует с осторожностью назначать больным, которые получают лечение сильнодействующими диуретиками, такими как фуросемид, или аминогликозидными антибиотиками, поскольку есть сообщения о случаях побочного влияния на функцию почек при таком сочетании лекарственных средств. Функцию почек необходимо мониторировать у таких больных так же, как и у больных пожилого возраста, а также у пациентов с почечной недостаточностью (см. ПРИМЕНЕНИЕ)
Как и при других схемах лечения менингита, у нескольких детей, которым проводили терапию цефуроксимом, были зарегистрированы случаи частичной потери слуха.
Как и при лечении другими антибиотиками, через 18–36 ч после инъекции цефуроксима в СМЖ оказывалась культура Haemophilus influenzae. Однако клиническое значение этого явления неизвестно.
Как и при применении других антибиотиков, продолжительное применение цефуроксима может привести к чрезмерному росту нечувствительных микроорганизмов (например Candida, Enterococci, Clostridium difficile), в связи с чем может потребоваться прекращение лечения.
Псевдомембранозный колит развивается после приема почти всех антибактериальных средств, включая Микрекс, и может быть как умеренно выраженным, так и угрожающим жизни. Поэтому следует учитывать возможность появления псевдомембранозного колита, если у пациентов возникает диарея во время или после антибактериальной терапии.
Следует соблюдать особую осторожность при назначении препарата в случае гиперчувствительности к пенициллину или другим β-лактамным антибиотикам.
Во время лечения болезни Лайма отмечали реакцию Яриша — Герксгеймера. Она возникает непосредственно в свяхзи с бактерицидным действием препарата на микроорганизм, являющийся причиной болезни Лайма, — спирохету Borrelia burgdorferi. Пациентам необходимо объяснить, что это обычное следствие антибиотикотерапии болезни Лайма, проходящее самостоятельно.
При комбинированной терапии с аминогликозидами необходимо проводить контроль функции почек. У больных, принимающих Микрекс, для определения уровня глюкозы в крови рекомендуется применять ферментативные методы (с использованием глюкозокиназы и гексокиназы). При применении Микрекса в режиме последовательной терапии время перехода на пероральное применение препарата определяется тяжестью инфекции, клиническим состоянием пациента и чувствительностью возбудителей. При отсутствии клинического улучшения на протяжении 72 ч необходимо продолжить парентеральное введение препарата.
Несовместимость
Микрекс не следует смешивать в одном шприце с аминогликозидными антибиотиками.
рН 2,74% р-ра бикарбоната натрия для инъекций существенным образом влияет на цвет полученного р-ра, поэтому этот р-р не рекомендуется для разведения препарата. Однако в случае необходимости, если больной получает р-р бикарбоната натрия в/в путем инфузии, Микрекс можно ввести непосредственно в трубку капельницы.
1,5 г Микрекса, разведенного в 15 мл воды для инъекций, можно использовать совместно с инъекцией метронидазола (500 мг/100 мл), оба препарата сохраняют свою активность на протяжении 24 ч при температуре <25 °С.
1,5 г Микрекса совместимы с 1 г азлоциллина (в 15 мл растворителя) или с 5 г (в 50 мл растворителя) на протяжении 24 ч при температуре 4 °С и 6 ч при температуре до 25 °С.
Микрекс (5 мг/мл) можно хранить на протяжении 24 ч при температуре 25 °С. Микрекс совместим с р-рами, которые содержат до 1% лидокаина гидрохлорида.
Микрекс совместим с большинством общеупотребляемых р-ров для в/в инъекций. Он сохраняет свои свойства на протяжении 24 ч при комнатной температуре в таких р-рах: 0,9% р-р хлорида натрия для инъекций; 5% р-р глюкозы для инъекций; 0,18% р-р хлорида натрия с 4% р-ром глюкозы для инъекций; 5% р-р глюкозы с 0,9% р-ром хлорида натрия для инъекций; 5% р-р глюкозы с 0,45% р-ром хлорида натрия для инъекций; 5% р-р глюкозы с 0,225% р-ром хлорида натрия для инъекций; 10% р-р глюкозы для инъекций; 10% р-р инвертированной глюкозы в воде для инъекций; р-р Рингера; р-р Рингера-лактата; М/6 р-р натрия лактата; р-р Хартмана.
Стабильность Микрекса в 0,9% р-ре хлорида натрия для инъекций с 5% р-ром глюкозы не меняется при наличии гидрокортизона натрия фосфата.
Микрекс также совместим на протяжении 24 ч при комнатной температуре при разведении в р-ре для инфузий с:

• гепарином (10 или 50 ЕД/мл) в 0,9% р-ре хлорида натрия для инъекций;
• р-ром хлорида калия (10 или 40 мэкв/л) в 0,9% р-ре хлорида натрия для инъекций.

Применение в период беременности и кормления грудью. Экспериментальных свидетельств эмбриотоксического и тератогенного действия цефуроксима не было получено, однако, как и при применении других лекарственных средств, его следует с осторожностью назначать в І триместр беременности. Цефуроксим проникает в грудное молоко, поэтому его необходимо с осторожностью назначать в период кормления грудью.
Дети. Препарат применяют в педиатрической практике.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Сообщений о влиянии препарата на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами нет.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

При одновременном назначении с:

• потенциально с нефротоксическими антибиотиками (например аминогликозиды) и сильнодействующими диуретиками (такими как этакриновая кислота или фуросемид) существует повышенный риск развития недостаточности функции почек;
• эритромицином — возможно угнетение антибактериального эффекта обоих антибиотиков.

Одновременное применение пробенецида с Микрексом приводит к увеличению AUC средней сывороточной концентрации на 50%.
Лекарственные средства, снижающие кислотность желудочного сока, могут приводить к уменьшению биодоступности цефуроксима по сравнению с приемом его натощак.
Как и другие антибиотики, препарат может влиять на кишечную флору, что приводит к снижению реабсорбции эстрогенов и эффективности комбинированных пероральных контрацептивных препаратов. Цефуроксим, подавляя кишечную флору, препятствует синтезу витамина К. Поэтому при одновременном назначении с препаратами, которые снижают агрегацию тромбоцитов (НПВП, салицилаты, сульфопиразон), повышается риск развития кровотечений. По этой же причине при одновременном назначении с антикоагулянтами отмечается усиление антикоагулянтного действия.
При лечении Микрексом уровень глюкозы в крови и плазме крови рекомендуется определять глюкозооксидазным или гексозокиназным методом.
Микрекс не влияет на результаты энзимных методов определения глюкозурии.
Микрекс в незначительной степени может влиять на результаты при использовании методик, которые базируются на восстановлении меди (Бенедикта, Фелинга, Клини-тест), но это не приводит к псевдоположительным результатам, как в случаях с некоторыми другими цефалоспоринами.
Цефуроксим не влияет на результат исследования уровня креатинина с использованием щелочного пикрата.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы: возбуждение ЦНС, судороги.
Лечение: симптоматическое. Применение противосудорожных мер, защита дыхательных путей, обеспечение вентиляции и перфузии, контроль и поддержка на необходимом уровне жизненно важных показателей, газов и эктролитов крови, проведение гемо- или перитонеального диализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом месте при температуре не выше 25 °С.
Р-р должен быть использован на протяжении 5 ч после приготовления при температуре хранения до 25 °С или на протяжении 48 ч — при температуре хранения от 2 до 10 °С.