Омез - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ОМЕЗ^® ДСР

(OMEZ DSR)

Склад:

діючі речовини: omeprazole, domperidone;

1 капсула містить омепразолу 20 мг (у вигляді кишковорозчинних пелет), домперидону 30 мг (у вигляді пелет пролонгованої дії);

допоміжні речовини кишковорозчинних пелет: маніт (Е 421), лактоза, моногідрат, натрію лаурилсульфат, натрію гідрофосфат безводний, цукроза, гіпромелоза, метакрилатний сополімер (тип С), тальк, натрію гідроксид, поліетиленгліколь 6000, титану діоксид (Е 171);

допоміжні речовини пелет пролонгованої дії: нонпарель (суміш цукроза/крохмаль), кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, тальк, етилцелюлоза, триацетин, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма. Капсули з модифікованим вивільненням, тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові прозорі безбарвні капсули № «1» з маркуванням чорного кольору «» та «DR. REDDY’S» на кришечці капсули і маркуванням червоного кольору «OMEZ-DSR» на корпусі капсули. Вміст капсул – пелети сферичної форми від майже білого до сіруватого та від жовтувато-коричневого до коричневого кольору.

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування кислотозалежних станів.  

Код АТХ А02Х.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Комбінований лікарський засіб, дія якого зумовлена компонентами, що входять до його складу.

Омепразол належить до противиразкових засобів, які пригнічують базальну та стимульовану секрецію соляної кислоти в парієтальних клітинах шлунка внаслідок специфічної дії на Н+-К+- АТФ-азу (протонна помпа). Антисекреторний ефект після прийому омепразолу розвивається дуже швидко протягом першої години та зберігається протягом доби. Омепразол завдяки своїй високій ліпофільності легко проникає в парієтальні клітини шлунка, концентрується в них і чинить цитопротекторну дію. Інгібуючий ефект зростає у перші 4 дні прийому. Інгібування має дозозалежний характер. Щоденний прийом омепразолу у дозах 20 мг та вище забезпечує стійкий та ефективний контроль кислотності.

Омепразол не впливає на моторику шлунково-кишкового тракту.

Омепразол (заміщений бензімідазол) інгібує шлунковий фермент Н+, К+-АТФазу (протонний насос), що каталізує обмін іонів Н+ та К+. Оскільки цей фермент вважають кислим (протонним) насосом слизової оболонки шлунка, омепразол характеризується як інгібітор шлункового кислого (протонного) насоса. Омепразол ефективно інгібує базальну та стимульовану секрецію соляної кислоти із подовженою тривалістю дії. Ступінь пригнічення шлункової секреції соляної кислоти омепразолом корелює з площею під кривою «плазмова концентрація - час» і не має прямого зв’язку з плазмовою концентрацією препарату у жодній певній часовій точці.

Домперидон – антагоніст дофаміну, що діє як прокінетик на верхні відділи шлунково-кишкового тракту та підвищує тонус нижнього сфінктера стравоходу і прискорює спорожнення шлунка. Препарат не спричиняє антагоністичних дофаміну ефектів щодо центральної нервової системи, ймовірно, через нездатність проникати через гематоенцефалічний бар’єр. Препарат підвищує активність гладких м’язів шлунково-кишкового тракту, інгібуючи дофамін у рецепторах D1. Дофамін ефективно посилює перистальтику стравоходу і підвищує тиск нижнього сфінктера стравоходу, стимулює моторику та перистальтику шлунка, поліпшує гастродуоденальну координацію та внаслідок цього прискорює спорожнення шлунка.

Домперидон блокує периферичні дофамінові рецептори, усуває інгібуючий вплив дофаміну на моторну функцію шлунково-кишкового тракту і підвищує евакуаторну і рухову активність шлунка. Чинить протиблювотну дію, заспокоює гикавку і усуває нудоту. Погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, практично не впливає на дофамінові рецептори головного мозку.

Фармакокінетика. Омепразол швидко та повністю абсорбується після прийому натще внутрішньо; при прийомі після їди процес абсорбції може подовжуватися. Хоча період напіввиведення омепразолу нетривалий (0,5-1,5 години), антисекреторний ефект зберігається протягом 24 годин та більше. Приблизно 90–95 % омепразолу зв’язується з білками плазми крові. Крізь гематоенцефалічний бар’єр проникає обмежена кількість омепразолу. Більша частина (77 %) екскретується з сечею у вигляді метаболітів (з них ідентифіковані гідроксіомепразол та відповідна карбонова кислота), решта виводиться з калом (що припускає значну екскрецію метаболітів із жовчю).

У пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки біодоступність препарату збільшується до 100 %, а період напіввиведення зростає до 3 годин. У пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок та у пацієнтів літнього віку елімінація омепразолу знижується пропорційно зниженню кліренсу креатиніну, а концентрація в плазмі крові збільшується.

Омепразол чутливий до деградації у кислому середовищі шлунка, а тому для цього препарату розроблено лікарську форму кишковорозчинних гранул у капсулі. Їжа не впливає на біодоступність препарату. Біодоступність, згідно з повідомленнями, становить близько 40% після прийому у дозах 20-40 мг. Час до досягнення максимальної плазмової концентрації становить 0,5-3,5 години. Омепразол у капсулах повністю та швидко метаболізується, оскільки вихідної сполуки не було виявлено у калі чи сечі. Основним ферментом, задіяним у метаболізмі омепразолу, є поліморфно експресована ізоформа цитохрому Р450 (CYP) – S-мефенітоїнгідроксилаза, CYP2C19. Період напіввиведення з плазми крові не зазнає істотних змін після багаторазового прийому. Попри швидке виведення (середній період напіввиведення від 0,5 до 1 години), антисекреторний ефект омепразолу є тривалим завдяки вираженій афінності до кислого насоса парієтальних клітин.

Домперидон після прийому препарату добре всмоктується. Проходить інтенсивний метаболізм у стінці шлунка і в печінці, має низьку біодоступність (15 %). Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 1 годину після застосування. Загальний плазмовий кліренс становить близько 700 мл/хв. Період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить близько 7,5 години, тоді як після перорального прийому – близько 14 годин. Домперидон секретується у жовч переважно у вигляді активних метаболітів. Близько 30% дози виводиться із сечею протягом 24 годин, майже повністю у вигляді метаболітів, а решта – з калом протягом кількох днів (близько 10% − у вигляді незміненого препарату). Домперидон екскретується в грудне молоко у невеликих кількостях. Зниження кислотності шлункового соку зменшує абсорбцію домперидону. Зв’язується з білками плазми крові на 91 - 93 %. Період напіввиведення становить близько 9 годин, при вираженій нирковій недостатності період напіввиведення збільшується.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Короткочасне лікування кислотозалежних захворювань, що супроводжуються нудотою;

- лікування гастриту або гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, що супроводжуються  блюванням.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату, підвищена чутливість до заміщених бензімідазолів.

Період вагітності та годування груддю, дитячий вік до 12 років.

Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». Одночасне застосування інших препаратів, що подовжують інтервал QT або посилюють інгібітори CYP3A4; тяжкі або помірні порушення функцій печінки та/або нирок; печінкова недостатність; подовження інтервалів серцевої провідності, зокрема інтервалу QT, що лежить в основі порушень або захворювань з боку серця; виражене порушення електролітного балансу; пролактинома.

Не застосовувати, якщо стимуляція рухової функції шлунка може бути небезпечною, наприклад, при шлунково-кишковій кровотечі, механічній непрохідності  або перфорації.

Протипоказане одночасне застосування кетоконазолу, еритроміцину або інших сильнодіючих інгібіторів CYP3A4, лікарських засобів, які подовжують інтервал QT, таких як флуконазол, еритроміцин, ітраконазол, пероральний кетоконазол, посаконазол, ритонавір, саквінавір, телапревір, вориконазол, кларитроміцин, аміодарон, телітроміцин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Омепразол

Ймовірність метаболічних взаємодій між омепразолом та іншими лікарськими засобами дуже незначна. Однак оскільки омепразол інгібує печінковий мікросомальний метаболізм лікарських засобів (ферментна система цитохрому Р450), елімінація інших лікарських засобів, метаболізм яких відбувається за участю системи цитохрому Р450, або тих, що значною мірою екстрагуються печінкою, може сповільнюватися протягом одночасного прийому омепразолу. Цей ефект може зумовити сповільнення елімінації та зростання концентрацій у крові діазепаму, фенітоїну та антикоагулянтів, таких як варфарин (моніторинг концентрацій у крові або протромбінового часу рекомендується як основа для корекції дозування, оскільки останнє може бути необхідним під час лікування омепразолом).

Омепразол може збільшувати період напіввиведення та тривалість дії діазепаму, фенітоїну, варфарину. Омепразол має потенційний вплив на біодоступність лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН (кетоконазол, ітраконазол), також омепразол може запобігати розпаданню кислотолабільних лікарських засобів. Не відзначено взаємодії з будь-якими ізоформами ферменту CYP (фенацетином, кофеїном, теофіліном), CYP2D6 (метопрололом, пропранололом), CYP2E1 (етанолом), CYP3А (циклоспорином, лідокаїном, хінідином, естрадіолом, еритроміцином), CYP2C9 (s-варфарином). Омепразол не чинить істотного впливу на фармакокінетику піроксикаму, диклофенаку та напроксену у рівноважному стані, що підтвердили результати досліджень з багаторазовим прийомом омепразолу в дозі 20 мг за участю здорових добровольців.

Нелфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане. Одночасне призначення омепразолу (40 мг на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40%, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90%. Взаємодія також може бути зумовлена пригніченням активності CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру у дозі 300 мг/ритонавіру у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження на 75% експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг один раз на добу) з атазанавіром у дозі 400 мг/ритонавіром у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження приблизно на 30% експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром у дозі 300 мг/ритонавіром у дозі 100 мг 1 раз на добу.

Дигоксин.

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином у здорових добровольців збільшувало біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрел.

У ході проведення перехресного клінічного дослідження клопідогрел (навантажувальна доза 300 мг з наступною дозою 75 мг/добу) у вигляді монотерапії та з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем) застосовували протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелу знижувалася на 46% (день 1) і на 42% (день 5). Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалося на 47% (через 24 години) і на 30% (день 5), коли клопідогрел та омепразол застосовували разом. У ході проведення іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелу та омепразолу у різний час не перешкоджав їх взаємодії, що, імовірно, спричинено інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД- взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані у ході обсерваційних і клінічних досліджень.

Лікарські засоби, що інгібуються CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує омепразол.

Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, що також метаболізуються з участю CYP2C19, може зменшуватися, а системна експозиція цих засобів - збільшуватися. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 46%  та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу.

Цилостазол

У здорових добровольців введення омепразолу у дозі 40 мг підвищувало С_max та AUC цилостазолу на 18% та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29% та 69% відповідно.

Такролімус

При одночасному застосуванні омепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну), і у разі необхідності відкоригувати дозування такролімусу.

Повідомлялось про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4, препарати що, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові у результаті уповільнення швидкості його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж двократного зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносилися добре, корекція дози омепразолу, як правило, не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у разі, якщо показане тривале лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу в сироватці крові у результаті прискорення його метаболізму.

Домперидон

Сприятливі ефекти домперидону можуть ослаблюватися у разі одночасного застосування антихолінергічних лікарських засобів.

Оскільки домперидон спричиняє посилення моторики шлунка і тонкого кишечнику, всмоктування лікарських засобів у тонкій кишці може прискорюватися, тоді як всмоктування у шлунку – сповільнюватися.

Домперидон слід з обережністю застосовувати у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (інгібіторами МАО).

Всмоктування домперидону не зменшувалося після прийому у комбінації з антацидами або блокаторами Н2-рецепторів.

Препарат слід приймати натще за 1 годину до їди, оскільки їжа впливає на біодоступність омепразолу та домперидону.

Не слід приймати антацидні та антисекреторні препарати одночасно з препаратом, оскільки вони знижують його біодоступність після прийому внутрішньо. Домперидон метаболізується переважно за допомогою CYP3A4. За даними досліджень in vitro супутнє застосування препаратів, що значним чином пригнічують цей фермент, може призвести до підвищення рівня домперидону у плазмі. При застосуванні домперидону супутньо із потужними інгібіторами CYP3A4, здатними подовжувати інтервал QT, спостерігалися клінічно значущі зміни інтервалу QT. Тому супутнє застосування домперидону із певними препаратами протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Слід з обережністю застосовувати домперидон супутньо із потужними інгібіторами CYP3A4, які не демонстрували здатності подовжувати інтервал QT, або препаратами, які можуть подовжити інтервал QT.

Теоретично, оскільки препарат чинить прокінетичну дію на шлунок, це може впливати на всмоктування пероральних препаратів, що застосовуються супутньо, такі як лікарські форми пролонгованого вивільнення або кишковорозчинні. Однак у пацієнтів, стан яких вже стабілізувався на фоні застосування дигоксину або парацетамолу, супутнє застосування домперидону не впливало на рівні цих препаратів у крові.

Сильні інгібітори  CYP3A4, з якими не рекомендовано застосовувати препарат:

- азольні протигрибкові препарати, такі як флуконазол*, ітраконазол, кетоконазол* і вориконазол*;

- макролідні антибіотики, такі як кларитроміцин* і еритроміцин*;

- інгібітори ВІЛ-протеази, такі як ампренавір, атазанавір, фосампренавір, індинавір, нелфінавір, ритонавір і саквінавір;

- антагоністи кальцію, такі як дилтіазем і верапаміл;

- аміодарон*;

- амрепітант;

- нефадозон;

- телітроміцин*.

*Пролонгують інтервал QTс.

Препарат може поєднуватись з:

- нейролептиками, дію яких він посилює;

- дофамінергічними агоністами (бромокриптином, L-допою), небажані периферичні дії яких, такі як порушення травлення, нудоту, блювання, він пригнічує без нейтралізації основних властивостей.

Можливі взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Слід з обережністю застосовувати домперидон супутньо із потужними інгібіторами CYP3A4, які не подовжували інтервал QT, такими як індинавір, і за пацієнтами слід пильно наглядати щодо появи ознак небажаних реакцій.

Особливості застосування.

Перед початком та після завершення терапії препаратом Омез^®ДСР необхідно зробити ендоскопічне дослідження для виключення випадків недіагностованого злоякісного процесу, оскільки лікування може замаскувати симптоми та відстрочити правильну діагностику.

При наявності будь-якого небезпечного симптому (наприклад, значна втрата маси тіла, не зумовлена дієтою, часте блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена) і коли є виразка шлунка або підозра на неї, слід виключити наявність злоякісного захворювання, оскільки прийом препарату може маскувати його симптоми та затримувати встановлення правильного діагнозу.

Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з легкими порушеннями функції печінки та/або нирок.

Для пацієнтів із легкими порушенням функції печінки максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 1 капсулу на добу. У пацієнтів з печінковою недостатністю після прийому звичайної дози омепразолу час напіввиведення може збільшуватися у 3 рази порівняно з таким у здорових добровольців; внаслідок цього  пацієнтам з порушеннями функції печінки необхідна корекція дозування. Підбір дози омепразолу здійснюють на основі максимальної добової дози - 20 мг. Пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки потрібно постійно (не рідше 1 раз на 2 тижні) проводити лабораторне дослідження крові щодо вмісту печінкових ферментів. У разі будь-яких змін цих показників потрібно негайно припинити прийом препарату. Пацієнтам із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня препарат приймати не рекомендовано.

Для пацієнтів із легкими порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна. При тривалій терапії хворі повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря. Виведення омепразолу та його метаболітів відбувається нирками, у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю виведення препарату сповільнюється пропорційно до зменшення кліренсу креатиніну. Період напіввиведення з плазми крові у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю подовжується.

Не рекомендується при захитуванні.

Слід застосовувати з обережністю пацієнтам літнього віку або пацієнтам з наявним захворюванням серця або із захворюванням серця в анамнезі. У разі появи ознак та симптомів, які можуть бути пов×язані з серцевою аритмією, лікування домперидоном слід припинити та звернутися за консультацією до лікаря.

Домперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам із фактором ризику пролонгації інтервалу QT, включаючи гіпокаліємію, тяжку гіпомагніємію, органічні захворювання серця.

Слід враховувати таку інформацію стосовно ризику розвитку ускладнень серцево-судинних захворювань, зумовлених лікарськими засобами, що містять домперидон:

- деякі епідеміологічні дослідження показали, що домперидон може асоціюватися з підвищеним ризиком серйозних шлуночкових аритмій або раптової серцевої смерті;

- ризик серйозних шлуночкових аритмій або раптової серцевої смерті може бути вищим у пацієнтів віком понад 60 років або при пероральному застосуванні доз препарату більше 30 мг на добу. Тому слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам літнього віку. Пацієнтам віком понад 60 років перед прийомом препарату слід проконсультуватися з лікарем.

Капсули містять лактозу, тому препарат не слід застосовувати пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією та мальабсорбцією глюкози/галактози.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з кахексією або факторами ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В₁₂ при довготривалій терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або при завершенні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість  взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються з участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається незрозумілою. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелу.

У хворих, які приймають інгібітори протонної помпи, включаючи омепразол, упродовж щонайменше трьох місяців може виникнути суттєва гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії хворі застосовували препарат близько 1 року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами, як втомлюваність, судоми, делірій, запаморочення, шлуночкові аритмії. Однак слід мати на увазі, що у деяких випадках прояви можуть бути замасковані, що перешкоджає вчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості хворих прояви гіпомагніємії зникають та стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни інгібіторів протонної помпи.

Тривале зменшення кислотності шлункового соку може призвести до збільшення кількості бактерій, зазвичай присутніх у шлунково-кишковому тракті (таких як Salmonella та Campylobacter).

Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна  взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%.

Деякі дані показують, що терапія інгібітором протонної помпи може бути пов×язана з невеликим збільшенням ризику переломів, асоційованих з остеопорозом. Незважаючи на те, що причинно-наслідковий зв×язок між омепразолом/езомепразолом  та остеопоротичним переломом не був доведений, пацієнтам з ризиком прогресуючого остеопорозу або остеопоротичного перелому слід рекомендувати відповідний клінічний нагляд згідно з  діючими клінічними рекомендаціями для цього стану.

Під час лікування антисекреторними препаратами концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у результаті зниження секреції соляної кислоти. Внаслідок зниження секреції соляної кислоти збільшується рівень хромограніну А (CgA). Збільшення концентрації CgA може впливати на результати досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання такому впливу необхідно припинити прийом інгібітору протонної помпи за 5 днів до проведення визначення рівня CgA.

У пацієнтів, які приймали омепразол впродовж тривалого періоду, відзначався атрофічний гастрит.

Як і при всіх довготривалих лікуваннях, особливо коли період лікування триває протягом більше 1 року, пацієнт повинен знаходитись під регулярним медичним наглядом.

Домперидон

Блокатори дофамінових рецепторів підвищують рівень пролактину; таке підвищення зберігається на фоні постійного прийому цих препаратів. У пацієнтів, в яких раніше був виявлений пролактин-залежний рак молочної залози, застосування домперидону вимагає особливої обережності. Незважаючи на повідомлення про такі розлади, як галакторея, аменорея, гінекомастія та імпотенція, клінічне значення підвищення сироваткового рівня пролактину для більшості пацієнтів залишається остаточно нез’ясованим.

У пацієнтів, в яких розвинулася галакторея та/або гінекомастія, відміна препарату призводить до зменшення цих симптомів.

Обмеження щодо застосування. Дозування та тривалість застосування домперидону були знижені. Його слід застосовувати у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого за можливістю періоду.  Рекомендована максимальна добова доза не повинна перевищувати     30 мг у розрахунку на домперидон.

Застосування в період вагітності або годування груддю. Препарат протипоказаний у період вагітності та годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Під час лікування препаратом необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози. Омез^® ДСР застосовувати внутрішньо по 1 капсулі на добу вранці, за 1 годину до прийому їжі. Капсули застосовувати цілими, не розламуючи і не розжовуючи. Рекомендована максимальна доза для дорослих не повинна перевищувати 30 мг у розрахунку на домперидон (1 капсула).

Курс лікування визначає лікар індивідуально залежно від характеру та перебігу захворювання. Максимальна тривалість прийому препарату Омез^® ДСР не повинна перевищувати один тиждень.

Діти. Ефективність та безпека застосування препарату в педіатричній практиці не встановлені.

Передозування. У разі передозування омепразолом можуть спостерігатися: стан збентеження, запаморочення, порушення зору, тахікардія, нудота, блювання, підвищене потовиділення, приплив крові до обличчя, головний біль, сухість у роті, діарея, апатія, депресія, сплутаність свідомості. У разі передозування домперидоном можуть спостерігатися: запаморочення, порушення орієнтації, екстрапірамідні розлади, аритмія, підвищення кров’яного тиску, ажитація, порушення свідомості, сонливість.

Специфічний антидот невідомий. У разі передозування проводять симптоматичне і підтримуюче лікування. Гемодіаліз неефективний для видалення препарату з організму через високий ступінь зв’язування з білками плазми крові.

Омепразол

Повідомлялось про випадки передозування омепразолу у людей у дозах до 2400 мг (у 120 разів вище від звичайної рекомендованої клінічної дози). Прояви включали:  сплутаність свідомості, сонливість, затьмарення зору, тахікардію, нудоту, блювання, діафорез, гіперемію, головний біль, сухість у роті та інші небажані реакції, подібні до тих, що звичайно спостерігаються у клінічній практиці. Симптоми були минущими; серйозних клінічних наслідків у разі прийому тільки омепразолу не спостерігалося. Специфічний антидот для передозування омепразолу невідомий. Омепразол активно зв’язується з білками, а тому погано виводиться шляхом діалізу. У разі передозування лікування має бути симптоматичним та підтримуючим. Як і в будь-яких випадках передозування, слід зважати на можливість прийому декількох лікарських засобів.

Домперидон

Про частоту передозування домперидону не повідомляється. Враховуючи фармацевтичні властивості домперидону, передозування може супроводжуватися симптомами: сонливість, дезорієнтація, екстрапірамідні реакції (особливо у дітей), аритмія або артеріальна гіпертензія. Антихолінергічні, протипаркінсонічні лікарські засоби або антигістамінні препарати з антихолінергічними властивостями можуть застосовуватись для зменшення екстрапірамідних реакцій. Специфічного антидоту для домперидону не існує, але у разі передозування слід промити шлунок, прийняти активоване вугілля. Рекомендуються симптоматичні та підтримуючі заходи. Симптоми звичайно минають протягом 24 годин.

Побічні реакції. Більшість хворих добре переносять препарат. Побічні реакції, про які повідомлялось під час лікування, зазвичай були незначні та оборотні.

При тривалому застосуванні омепразолу можуть виникнути такі побічні реакції:

з боку шлунково-кишкового тракту: діарея, запор, біль у животі, нудота, блювання, метеоризм, сухість у роті, стоматит, шлунково-кишковий кандидоз, зміна смакових відчуттів; мікроскопічний коліт, гастроінтестинальні розлади, включаючи регургітацію, зміну апетиту, короткочасні кишкові спазми;

з боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит з або без жовтяниці;

з боку метаболізму:гіпонатріємія, гіпомагніємія, тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії;

з боку центральної та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, сонливість, безсоння; стан неспокою, депресія, галюцинації, сплутаність свідомості - переважно у тяжкохворих пацієнтів;

з боку психіки: збудження, агресія;

з боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах, вертиго;

з боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, м’язова слабкість;

алергічні реакції та зміни з боку шкіри: свербіж, висипання, фоточутливість, мультиформна еритема, алопеція, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок; кропив'янка;

з боку шкіри та підшкірних тканин: дерматит, кропив×янка, синдром Стівенса- Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; в окремих випадках фоточутливість, мультиформна еритема та алопеція;

зміни лабораторних показників: лейкопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія;

з боку печінки: підвищення рівня печінкових ферментів; у хворих, які попередньо перенесли тяжкі захворювання печінки, можливе виникнення симптомів енцефалопатії, гепатиту, печінкової недостатності;

з боку ендокринної системи: гінекомастія;

інші: гарячка, бронхоспазм, інтерстиціальний нефрит, підвищене потовиділення, нечіткість зору, периферичні набряки;

з боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок;

загальні порушення: дискомфорт, нездужання.

При тривалому застосуванні домперидону можуть виникнути такі побічні реакції:

з боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, відчуття спраги, біль у животі, діарея, відрижка, порушення смаку, нудота, печія, запор; гастроінтестинальні розлади, включаючи регургітацію, зміну апетиту, короткочасні кишкові спазми;

з боку центральної та периферичної нервової системи: головний біль, безсоння, підвищене збудження, запаморочення, апатія, дратівливість; судоми, млявість, сонливість, акатизія, екстрапірамідні розлади;

з боку ендокринної системи: галакторея, гінекомастія, порушення менструального циклу, підвищення рівня пролактину;

з боку серцево-судинної системи: набряки, відчуття серцебиття, порушення частоти та ритму серцевих скорочень, подовження інтервалу QT (частота невідома), шлуночкові аритмії, раптова серцева смерть, шлуночкові аритмії за типом «torsade de pointes», домперидон пов×язують з незначним підвищеним ризиком виникнення серйозних серцевих побічних реакцій. Дозування та тривалість застосування були зменшені для зниження ризику виникнення серцевих побічних реакцій;

з боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи анафілаксію, анафілактичний шок;

психічні розлади: нервозність, депресія, тривожність, зниження або відсутність лібідо;

з боку нервової системи: судоми, млявість, сонливість, акатизія, екстрапірамідні розлади;

з боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, висипання, ангіоневротичний набряк,

кропив×янка;

з боку репродуктивної системи та молочних залоз: збільшення молочних залоз, чутливість молочних залоз, виділення з молочних залоз, аменорея, набряк молочних залоз, біль у ділянці молочних залоз, порушення лактації;

з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: біль у ногах;

з боку сечовидільної системи: затримка сечі, дизурія, часте сечовипускання;

загальні розлади: окулогірні кризи, астенія;

інше: кон×юнктивіт, стоматит;

зміни лабораторних показників: підвищення рівня АЛТ, АСТ і холестерину, відхилення від норми показників функціональних тестів печінки; підвищення рівня пролактину в крові.

Оскільки гіпофіз знаходиться поза гематоенцефалічним бар×єром, домперидон може спричинити підвищення рівня пролактину. У поодиноких випадках така гіперпролактінемія може призводити до нейроендокринних побічних ефектів, таких як галакторея, гінекомастія та аменорея.

Загальна частота побічних ефектів домперидону - менше 7%. Більшість побічних ефектів спонтанно минають на фоні продовження лікування або легко переносяться. Більш серйозні побічні ефекти – галакторея, гінекомастія, нерегулярність менструального циклу – є дозозалежними і поступово минають після зменшення дози або відміни препарату. Сухість у роті, головний біль/мігрень, безсоння, нервозність, запаморочення, спрага, апатія, дратівливість, спазми у животі, діарея, регургітація, зміни апетиту, нудота, печія, запор спостерігалися менш ніж в 1% пацієнтів.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Упаковка. По 10 капсул у блістері. По 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Д-р Редді’с Лабораторіс Лтд (виробнича дільниця - II).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Дільниця 

№ 42, 45, 46, с. Бачупалі, Кутбулапур Мандал, округ Ранга Редді, Андра Прадеш, 500090, Індія.

ОМЕЗ

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

капс. 20 мг, № 30

Омепразол

20 мг

Прочие ингредиенты: натрия лаурилсульфат, натрия фосфат двуосновный, сахароза, вода очищенная.

№  UA/0235/02/01 от 25.08.2009 до 25.08.2014

капс. 40 мг, № 10, № 28

Омепразол

40 мг

№ UA/0235/02/03 от 25.06.2009 до 25.06.2014

пор. лиофил. д/п р-ра д/ин. 40 мг фл., № 1

Омепразол

40 мг

Прочие ингредиенты: натрия карбонат безводный.

№  UA/0235/01/01 от 22.10.2008 до 22.10.2013

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Антисекреторное, противоязвенное средство, ингибитор Н⁺/К⁺-АТФазы (протонного насоса). Угнетает заключительную фазу секреции соляной кислоты в париетальных клетках, тормозит как базальную, так и стимулированную пентагастрином секрецию. За счет значительного и продолжительного снижения кислотности желудочного сока способствует быстрому заживлению язвенного дефекта.
Фармакокинетика. После приема внутрь препарат быстро и полностью всасывается; около 90–95% препарата связывается с белками плазмы крови. Эффект сохраняется на протяжении ≥24 ч. Выделяется почками в виде метаболитов.
Биодоступность. В/в введение омепразола вызывает дозозависимое угнетение желудочной секреции у человека. Для немедленного достижения снижения кислотности желудочного сока, аналогичного тому, который достигается при повторном пероральном приеме 20 мг омепразола, рекомендуется первая в/в доза 40 мг. Это является причиной немедленного снижения кислотности желудочного сока, а среднее снижение на протяжении 24 ч составляет приблизительно 90% как при в/в инъекции, так и при в/в инфузии. Объем распределения у здоровых добровольцев составляет приблизительно 0,3 л/кг, аналогичный таковому у больных с почечной недостаточностью. У пациентов пожилого возраста и больных с печеночной недостаточностью объем распределения был несколько ниже. Средний Т_½ после в/в введения омепразола составляет приблизительно 40 мин; общий плазматический клиренс 0,3–0,6 л/мин. Омепразол практически полностью метаболизируется в печени. Около 80% в/в введенной дозы выводится в форме метаболитов с мочой, остальная часть — с калом.
У больных со снижением функции почек омепразол выводится в неизмененном виде. У больных с нарушением функции печени Т_½ увеличивается, однако омепразол не кумулирует в организме.

ПОКАЗАНИЯ:

гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь; язва желудка и двенадцатиперстной кишки, в том числе обусловленная приемом НПВП; профилактика аспирации кислотного содержимого желудка; эрадикация Helicobacter pylori (в составе комбинированной терапии с антибактериальными средствами); синдром Золлингера — Эллисона; хронический гастрит с повышенной кислотообразующей функцией желудка в стадии обострения.
Капсулы 10 мг — для купирования симптомов функциональной диспепсии.
Р-р для в/в введения — для в/в введения при необходимости быстрого достижения эффекта или невозможности проведения пероральной терапии омепразолом.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Капсулы принимают целиком, не разламывая и не разжевывая, до еды или во время приема пищи, запивая небольшим количеством жидкости.
Режим дозирования зависит от вида и тяжести заболевания и устанавливается врачом индивидуально для каждого пациента.
Капсулы 20 мг и 40 мг. Синдром Золлингера — Эллисона — начальная доза составляет 60 мг (1 капсула по 40 мг и 2 капсулы по 10 мг) в сутки утром натощак, при необходимости дозу повышают (доза определяется индивидуально).
При пептической язве у взрослых применяют 20 мг 2 раза в сутки (утром и вечером) или по 40 мг 1 раз в сутки на протяжении 2–6 нед. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь — по 20 мг 2 раза в сутки (утром и вечером) или по 40 мг 1 раз в сутки на протяжении 4–8 нед.
Хронический гастрит с повышенной кислотообразующей функцией желудка в стадии обострения — 20–40 мг 2 раза в сутки на протяжении 2–3 нед.
Эрадикация Helicobacter pylori — 20 мг 2 раза в сутки (утром и вечером) или по 40 мг 1 раз в сутки в комбинации с антибактериальными средствами. Профилактика рецидива дуоденальной язвы — 10 мг 1 раз в сутки. Продолжительная поддерживающая терапия с целью профилактики рецидива гастроэзофагеального рефлюкса — 20 мг 1 раз в сутки до завтрака на протяжении 12 мес.
Профилактика аспирации кислотного содержимого желудка: рекомендованная доза Омеза капсулы 40 мг накануне вечером и 40 мг за 2–6 ч перед наркозом.
Лиофилизированный порошок для приготовления р-ра для в/в введения: препарат назначают только для в/в введения (можно вводить в виде однократной в/в инъекции и в/в инфузии). После разведения р-р необходимо вводить сразу. Для в/в инъекции содержимое одного флакона растворить в 10 мл стерильной воды для инъекций для получения концентрации омепразола 4 мг/мл. Р-р такой концентрации следует вводить в виде однократной в/в инъекции медленно на протяжении 5 мин. Для в/в инфузии содержимое одного флакона растворить в 10 мл стерильной воды для инъекций для получения концентрации омепразола 4 мг/мл, а затем добавить этот р-р к 90 мл 0,9% изотонического р-ра натрия хлорида или 5% р-ра декстрозы для инфузий для получения концентрации 0,4 мг/мл. Р-р такой концентрации вводить в виде однократной в/в инфузии на протяжении 20–30 мин.
Взрослым с пептической язвой двенадцатиперстной кишки, пептической язвой желудка или с рефлюкс-эзофагитом рекомендуют применение препарата для в/в инфузий 1 раз в сутки до появления возможности перорального применения (обычно через 2–3 дня). Больным с синдромом Золлингера — Эллисона дозу необходимо подбирать индивидуально, так как может возникнуть потребность в более высоких суточных дозах или увеличении кратности введения. Нет необходимости в коррекции дозы для больных с нарушением функции почек и пациентов пожилого возраста. Больным с нарушением функции печени введение препарата значительно удлиняется.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к препарату, период беременности и кормления грудью, дети в возрасте до 12 лет; р-р для в/в введения нельзя применять в сочетании с препаратами атазанавира.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

если Омез принимают в течение короткого периода времени, побочные эффекты возникают редко и обычно бывают слабо выраженными и кратковременными, чаще наблюдаются в начале лечения. Тяжелые побочные эффекты отмечают очень редко.
Критерии оценки частоты развития побочных реакций лекарственного средства: часто — ≥1/100; нечасто — ≥1/1000, <1/100; редко — <1/1000.
Со стороны ЖКТ: часто — диарея, запор, боль в животе, тошнота, рвота, метеоризм; редко — сухость во рту, стоматит, панкреатит, анорексия, раздражение толстой кишки, метеоризм, изменение цвета испражнений, кандидоз пищеварительного тракта, атрофия слизистой оболочки языка.
Со стороны обмена веществ: увеличение массы тела, гипогликемия, гипонатриемия.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: часто — головная боль, нечасто — головокружение, потеря сознания, общая слабость, бессонница, сонливость, тревога, парестезии, тремор; редко — возбуждение, обратимая спутанность сознания, агрессивность, депрессия, галлюцинации.
Со стороны кожи: нечасто — дерматит, крапивница, ангионевротический отек, сыпь (в том числе буллезная) и/или зуд, алопеция, сухость кожи; редко — фоточувствительность, мультиформная экссудативная эритема, в исключительных случаях тяжелые генерализованные реакции — синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.
Аллергические реакции: редко — ангионевротический отек, лихорадка, бронхоспазм, анафилактический шок.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: стенокардия, тахикардия, брадикардия, гипертензия, периферические отеки.
Со стороны органов дыхания: носовое кровотечение, боль в горле.
Со стороны системы кроветворения: редко — анемия, изменение формулы крови — лейкопения, панцитопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз, эозинофилия.
Со стороны гепатобилиарной системы: нечасто — повышение активности печеночных ферментов; редко — у пациентов с предыдущим тяжелым заболеванием печени — единичные случаи клинических проявлений таких заболеваний, как гепатит (в том числе с желтухой), некроз печени, нарушение функции печени (в том числе печеночная недостаточность) или печеночная энцефалопатия.
Со стороны органов чувств: звон в ушах, нарушение зрения, нарушение вкуса.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: редко — артралгия, мышечная слабость, мышечные судороги, миалгия.
Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит, инфекции мочевыводящих путей, пиурия, повышение уровня креатинина в сыворотке крови, протеинурия, гематурия, глюкозурия, боль в яичках, гинекомастия.
Прочие: нечасто — недомогание, утомляемость, общая слабость; редко — интерстициальный нефрит, периферические отеки, усиление потовыделения, импотенция, гипонатриемия.
Во время лечения омепразолом отмечали такие побочные эффекты, которые, однако, не всегда были связаны с лечением: абдоминальная боль, астения, запор, диарея, метеоризм, тошнота, рвота, головная боль. Как правило, такие побочные эффекты не требовали прекращения лечения.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

до начала и после завершения терапии Омезом необходимо провести эндоскопическое исследование для исключения злокачественного процесса (особенно при язве желудка), поскольку лечение Омезом может маскировать симптомы и отсрочить правильную диагностику. При продолжительном лечении капсулами омепразола у пациентов отмечали атрофический гастрит.
У лиц пожилого возраста и пациентов с нарушением функции почек при применении препарата Омез коррекции дозы не требуется.
Для пациентов с нарушением функции печени максимальная суточная доза равна 20 мг. Во время лечения возможно искажение результатов лабораторных исследований функции печени и показателей концентрации гастрина в плазме крови.
Снижение секреции кислоты в желудке под действием ингибиторов протонного насоса или других кислотоингибирующих агентов приводит к усилению роста нормальной микрофлоры кишечника, что в свою очередь может приводить к небольшому повышению риска развития кишечных инфекций.
При продолжительном приеме ингибиторов протонного насоса сообщалось о случаях умеренного дефицита витамина В₁₂, поэтому в отдельных случаях является целесообразным проведение контроля уровня витамина В₁₂ в сыворотке крови.
Период беременности и кормления грудью. Применение препарата в период беременности противопоказано. Кормление грудью во время лечения препаратом необходимо прекратить.
Дети. Не рекомендуется назначать препарат детям в возрасте до 12 лет.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Не влияет, но следует учитывать возможность появления таких побочных реакций, как головокружение и сонливость, поэтому на протяжении лечения необходимо соблюдать осторожность во время управления транспортными средствами и занятий другими потенциально опасными видами деятельности, нуждающимися в повышенной концентрации внимания и скорости психомоторных реакций.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

на абсорбцию некоторых лекарственных препаратов может влиять пониженная кислотность желудка. Как и при применении других блокаторов кислот и антацидов, при лечении омепразолом снижается абсорбция кетоконазола и итраконазола. AUC и C_max итраконазола достоверно снижаются приблизительно до 60% при одновременном применении с омепразолом.
Взаимодействий с антацидами при сопутствующем введении не выявлено. Также не отмечено никакого взаимодействия с пищей.
Омепразол может быть причиной задержки выведения диазепама, варфарина и лекарственных веществ, интенсивно метаболизирующихся в печени путем окисления (цитохром Р450). Хотя постоянная концентрация фенитоина в исследовании при применении омепразола в дозе 20 мг 1 раз в сутки не менялась, рекомендуется контролировать уровень фенитоина, а также пероральных антикоагулянтов и в случае необходимости — снижать их дозирование.
Сопутствующее лечение не влияет на время коагуляции при непрерывном введении варфарина. Однако в случае одновременного применения омепразола и кларитромицина возрастают их концентрации в плазме крови.
Омепразол может снижать абсорбцию кетоконазола, ампициллина, препаратов железа. О взаимодействии с метронидазолом или амоксициллином не сообщалось. Эти антимикробные соединения применяются сочетанно с омепразолом для эрадикации H. pylori.
Результаты исследований различных взаимодействий между омепразолом и другими лекарственными средствами показали, что омепразол в дозах 20–40 мг не влияет на релевантные изоформы цитохрома Р450. Омепразол не взаимодействует с CYP 1A2 (кофеин, фенацетин, теофиллин), CYP 2C9 (S-варфарин, пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (метопролол, пропранолол), CYP 2E1 (этанол), CYP 3A (циклоспорин, лидокаин, квинидин, эстрадиол, эритромицин, буденозид).
Лекарственные средства, угнетающие ферменты CYP 2C19 и CYP 3A (ингибиторы ВИЧ-протеазы, кетоконазол, итраконазол), могут повысить концентрацию омепразола в плазме крови.
Ингибиторы протонного насоса, включая омепразол, не следует применять одновременно с атазанавиром.
Сочетанное применение омепразола с такролимусом может привести к повышению концентрации такролимуса в сыворотке крови. В начале или после завершения лечения омепразолом рекомендуется контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови.
Не отмечали взаимодействий между омепразолом, теофиллином, кофеином, хинидином, лидокаином, пропранололом и этанолом.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

при передозировке препарата Омез возникают симптомы, характерные для побочного действия. При клинических исследованиях вследствие однократного введення в/в >270 мг/сут и 650 мг в течение 3 дней не выявлено дозозависимых побочных эффектов. Специфического антидота нет. Омепразол связывается с белками плазмы крови, поэтому диализ малоэффективен.
Лечение. Применяются меры, направленные на выведение неабсорбированного препарата из пищеварительного тракта, проводят симптоматическое и поддерживающее лечение.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом темном месте при температуре до 25 °С.