Софтензиф - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

СОФТЕНЗИФ

(SOPHTENSIF^®)

Склад:

діюча речовина: індапамід;

1 таблетка пролонгованої дії містить індапаміду 1,5 мг;

допоміжні речовини: гіпромелоза, лактози моногiдрат, целюлоза мікрокристалічна, повiдон К 25, кремнiю діоксид колоїдний безводний, магнiю стеарат;

плівкова оболонка: Опадрай ІІ білий 33G28707 (гіпромелоза, титану дiоксид (E 171), лактози моногiдрат, макрогол 3000, триацетин).

Лікарська форма. Таблетки пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, від білого до майже білого кольору, діаметром 9 мм.

Фармакотерапевтична група.

Нетіазидні діуретики з помірно вираженою діуретичною активністю. Сульфонаміди прості. Індапамід.

Код АТХ C03B A11.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Індапамід є сульфонамідним похідним з індоловим кільцем, що фармакологічно належить до групи тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію натрію в кортикальному розвідному сегменті. Він підвищує секрецію натрію і хлоридів і меншою мірою – калію і магнію, збільшуючи таким чином діурез і проявляючи свою антигіпертензивну дію.

Клінічні дослідження у фазі II і III із застосуванням монотерапії продемонстрували антигіпертензивну дію, що триває протягом 24 годин. Діуретичний ефект був помірним.

Усе це призводить до зменшення загального опору периферичних судин та артерій та зумовлює зменшення артеріального тиску.

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як побічні дії продовжують зростати. Дозу не слід збільшувати, якщо лікування неефективне.

Доведено, що індапамід при коротко-, середньо- та довгостроковому лікуванні пацієнтів з гіпертензією:

- не впливає на метаболізм ліпідів: тригліцериди, холестерин ЛПНЩ і холестерин ЛПВЩ;

- не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у гіпертоніків з цукровим діабетом.

Фармакокінетика.

Софтензиф пропонується в лікарській формі з тривалим вивільненням, яке базується на матричній системі, в якій активна складова частина диспергована в носії, який сприяє тривалому вивільненню індапаміду.

Всмоктування. Вивільнена фракція індапаміду швидко і без залишку всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Харчування слабко підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на кількість абсорбованої речовини. Пікова концентрація в плазмі крові після одноразової дози спостерігається приблизно через 12 годин після застосування, повторне застосування зменшує коливання сироваткових рівнів між 2 дозами. Існує індивідуальна варіабельність.

Розподіл. Зв’язок індапаміду з протеїнами плазми становить 79 %. Період напіввиведення з плазми становить 14 - 24 години (у середньому 18 годин). Рівноважна концентрація досягається через 7 днів. Багаторазове застосування не призводить до накопичення в організмі.

Метаболізм. Виділяється в основному з сечею (70 % дози) і калом (22 %) у вигляді неактивних метаболітів.

Пацієнти з високим ризиком. Фармакокінетичні параметри не змінюються у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до індапаміду, інших сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин;

- тяжка ниркова недостатність;

- печінкова енцефалопатія або тяжке порушення функції печінки;

- гіпокаліємія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Нерекомендовані комбінації.

Літій. Можливе підвищення рівня літію у плазмі крові з ознаками передозування, як при безсольовій дієті (знижене виділення літію з сечею). Проте, якщо потрібне застосування діуретиків, необхідно обережно контролювати літій у плазмі крові та коригувати дози літію.

Комбінації, що потребують запобіжних заходів при застосуванні.

Лікарські засоби, що індукують аритмію типу «пірует» (torsades de pointes):

- антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні препарати III класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- деякі антипсихотичні препарати: фенотіазини (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол);

- інші: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин IV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін IV.

При їх застосуванні підвищується ризик шлуночкових аритмій, особливо аритмії типу «пірует» (torsades de pointes) (гіпокаліємія є фактором ризику). Перед застосуванням цієї комбінації потрібно стежити за гіпокаліємією і скоригувати її, якщо це необхідно. Також потрібне клінічне, плазмово-електролітне та ЕКГ моніторування.

Слід застосовувати препарати, які при існуючій гіпокаліємії не викликають аритмії типу «пірует» (torsades de pointes).

Нестероїдні протизапальні засоби (для системного застосування), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), високі дози саліцилової кислоти (≥ 3 г/добу):

- можливе зменшення антигіпертензивної дії індапаміду;

- існує ризик гострої ниркової недостатності у дегідратованих пацієнтів (знижена клубочкова фільтрація). Пацієнту слід провести гідратацію, спостерігати за функцією нирок на початку лікування.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Можливий ризик виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ у пацієнтів з існуючим дефіцитом натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками викликало дефіцит натрію, необхідно:

- або припинити застосування діуретика за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ і приймати знову гіпокаліємічний діуретик у разі необхідності;

- або призначити низьку початкову дозу інгібітора АПФ і дозу збільшувати поступово.

При застійній серцевій недостатності терапію слід розпочинати по можливості з дуже низької дози інгібітора АПФ після зниження дози гіпокаліємічного діуретика, що застосовується одночасно.

У всіх випадках слід контролювати функцію нирок (плазмовий креатинін) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Інші препарати, що спричиняють гіпокаліємію, – амфотерицин B (внутрішньовенний), глюкокортикоїди і мінералокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид, стимулюючі проносні – підвищують ризик гіпокаліємії (адитивна дія). Необхідний моніторинг рівня калію в плазмі крові та корекція при необхідності. Необхідна особлива обережність при сумісному лікуванні з дигіталісними препаратами. Слід застосовувати нестимулюючі проносні.

Дигіталісні препарати. Наявність гіпокаліємії призводить до токсичної дії дигіталісних препаратів. Необхідний моніторинг рівня калію в плазмі крові та ЕКГ і корекція лікування у разі необхідності.

Баклофен. Посилює антигіпертензивну дію. Слід провести гідратацію і контролювати функцію нирок на початку лікування.

Комбінації, які слід взяти до уваги.

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, триамтерен). Тоді як подібні раціональні комбінації є прийнятними для деяких пацієнтів, у інших можна спостерігати гіпокаліємію (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю або діабетом) або гіперкаліємію. Слід контролювати калій в плазмі крові, ЕКГ та у разі необхідності переглянути лікування.

Метформін. Підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу, викликаного метформіном, обумовлений можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з діуретиками і особливо з петльовими діуретиками. Не слід застосовувати метформін при рівні креатиніну в плазмі крові більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків і 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодовані контрастні засоби. При наявності дегідратації, викликаної діуретиками, існує підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодованих контрастних засобів. Необхідна регідратація перед введенням йодованих препаратів.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики. Збільшується антигіпертензивна дія і ризик ортостатичної гіпотензії (адитивна дія).

Кальцій (солі). Ризик розвитку гіперкальціємії внаслідок зниженої ниркової екскреції.

Циклоспорин, такролімус. Ризик підвищення креатиніну в плазмі крові без будь-яких змін в циркулюючих рівнях циклоспорину, навіть за відсутності водно-натрієвого дефіциту.

Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування). Зменшення антигіпертензивної дії (затримка води і натрію, обумовлена кортикостероїдами).

Особливості застосування.

Особливі застереження.

Пацієнти з порушеннями функцій печінки.

При порушенні функцій печінки тіазидні діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію, особливо при порушеному електролітному балансі. В такому разі застосування діуретика слід негайно припинити.

Фотосенсибілізація.

Повідомляється про випадки реакцій фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Якщо під час лікування виникне реакція чутливості до світла, рекомендується припинення лікування. У разі необхідності повторного лікування діуретиком рекомендується захищати частини тіла, які піддаються впливу сонячного світла або штучних УФ-променів.

Допоміжні речовини.

Препарат містить лактози моногідрат, тому пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.

Особливі запобіжні заходи при застосуванні.

Водно-електролітний баланс.

• Натрій в плазмі крові.

Його слід виміряти до початку лікування, а після цього періодично контролювати. Будь-яке лікування діуретиком може викликати гіпонатріємію, іноді з серйозними наслідками. Зниження натрію в плазмі крові на початку може бути асимптоматичним, тому особливо важливо його регулярне контролювання, яке має бути ще частішим у пацієнтів літнього віку або з цирозом печінки.

• Калій в плазмі крові.

Втрата калію при гіпокаліємії є основним ризиком при лікуванні тіазидними та тіазидоподібними діуретиками. Ризик появи гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л) повинен бути попереджений у деяких груп пацієнтів з високим ризиком, таких як пацієнти літнього віку, які недостатньо харчуються і/або які лікуються багатьма лікарськими засобами, пацієнти з цирозом, з набряками і асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою і серцевою недостатністю. У цих випадках гіпокаліємія підвищує серцеву токсичність дигіталісних препаратів і ризик аритмій.

Пацієнти з подовженням інтервалу QT, незалежно від того, вродженим або ятрогенним є їх стан, також є групою ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, є сприяючим фактором для настання важких аритмій, особливо може бути потенційно летальною при аритмії типу «пірует» (torsades de pointes).

У всіх вищеперерахованих випадках потрібно частіше контролювати калій в плазмі крові. Перше визначення калію в плазмі крові потрібно проводити на першому тижні лікування.

У разі встановлення гіпокаліємії слід провести її корекцію.

• Кальцій в плазмі крові.

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики можуть зменшити виведення кальцію з сечею і спричинити легке і минуще підвищення кальцію в плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може обумовлюватися попереднім невстановленим гіперпаратиреоїдизмом. Лікування слід припинити доти, доки не буде досліджена функція паращитовидних залоз.

Цукор в крові.

Контролювання цукру в крові важливе для пацієнтів з діабетом, особливо при наявності гіпокаліємії.

Сечова кислота.

Може збільшитися тенденція до нападів подагри у пацієнтів з гіперурикемією.

Функція нирок та діуретики.

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні тільки при нормальній або мінімально ураженій функції нирок (креатинін плазми крові нижче 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих). У пацієнтів літнього віку креатинін плазми крові необхідно оцінювати залежно від віку, маси тіла і статі.

Гіповолемія, яка є вторинною внаслідок втрати води і натрію, викликана діуретиком, на початку лікування спричинює зниження клубочкової фільтрації. Це може призвести до підвищення сечовини і креатиніну в плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність проходить без наслідків для пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може погіршити стан пацієнтів з існуючою нирковою недостатністю.

Застосування індапаміду у спортсменів може спричинити позитивну реакцію під час допінг-контролю.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Як загальне правило, введення діуретиків слід уникати вагітним жінкам і їх ніколи не слід застосовувати для лікування фізіологічних набряків при вагітності. Діуретики можуть викликати фетоплацентарну ішемію з ризиком необоротного ураження плода.

Годування груддю. Годування груддю не рекомендується (індапамід виділяється з грудним молоком).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Софтензиф не впливає на активну увагу, але в деяких випадках, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного засобу, можливі зміни в реакціях, пов’язані з пониженням кров’яного тиску.

В результаті цього може бути порушена здатність керувати транспортними засобами і працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування. По одній таблетці кожні 24 години, переважно вранці. Таблетку необхідно приймати цілою, не розжовуючи, запиваючи водою.

При вищих дозах антигіпертензивна дія індапаміду не посилюється, але посилюється діуретична дія.

Ниркова недостатність.

При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) лікування протипоказане (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики повністю ефективні тільки при нормальній або мінімально порушеній функції нирок.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку плазмовий креатинін слід оцінювати відповідно до віку, маси тіла та статі. Пацієнти літнього віку можуть застосовувати Софтензиф, коли функція їх нирок нормальна або мінімально порушена (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти із порушенням функцій печінки.

При тяжких порушеннях функцій печінки прийом препарату Софтензиф протипоказаний (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Діти.

Софтензиф не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років) через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Передозування.

Симптоми. Індапамід не проявляє токсичності при застосуванні у дозі до 40 мг, тобто в дозі, що в 27 разів перевищує терапевтичну дозу.

Симптоми передозування проявляються порушенням водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічно можлива поява нудоти, блювання, артеріальної гіпотензії, спазмів, запаморочення, сонливості, сплутаності свідомості, поліурії або олігурії, що досягає анурії (від гіповолемії).

Лікування. Початкові заходи включають швидке виведення препарату шляхом промивання шлунка та/або застосування активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до нормального у спеціалізованому закладі. Терапія симптоматична.

Побічні реакції.

Більшість побічних реакцій, що стосуються клінічних або лабораторних параметрів, є дозозалежними. Тіазидоподібні діуретики, включно з індапамідом, можуть спричинити такі побічні реакції, впорядковані за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1 000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000), з невідомою частотою (на підставі існуючих даних неможливо зробити оцінку).

З боку системи крові і лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку нервової системи: рідко – запаморочення, втома, головний біль, парестезія; з невідомою частотою – синкопе.

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, артеріальна гіпотензія; з невідомою частотою – аритмія типу «пірует» (torsades de pointes) (може бути потенційно летальною) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – блювання; рідко – нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко – панкреатит.

З боку сечовидільної системи: дуже рідко – ниркова недостатність.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення нормальної функції печінки; з невідомою частотою – вірогідність печінкової енцефалопатії при печінковій недостатності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»), гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції гіперчутливості, в основному шкірні, у пацієнтів, які мають схильність до алергічних та астматичних реакцій: часто – макулопапульозні висипання; нечасто – пурпура; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; з невідомою частотою – можливе погіршення раніше існуючого гострого дисемінованого червоного вовчака. Повідомляється про випадки фотосенсибілізації (див. розділ «Особливості застосування»).

Дослідження: з невідомою частотою – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (див. розділ «Особливості застосування»), підвищений рівень цукру та сечової кислоти у крові під час лікування (слід уважно обдумати, наскільки ці діуретики прийнятні для пацієнтів з подагрою та діабетом), підвищені рівні печінкових ферментів.

З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперкальціємія; з невідомою частотою – втрата калію з виникненням гіпокаліємії, особливо серйозна у деяких груп пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»); гіпонатріємія з гіповолемією, що викликають дегідратацію та ортостатичну гіпотензію. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, частота та ступінь цієї дії низькі.

Під час клінічних досліджень встановлена гіпокаліємія (калій у плазмі крові <3,4 ммоль/л) у 10 % пацієнтів і <3,2 ммоль/л у 4 % пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію у плазмі крові становить 0,23 ммоль/л.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері з ПВХ плівки і алюмінієвої фольги; по 3 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

АТ «Софарма».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

вул. Ілієнське шосе, 16, Софія, 1220, Болгарія.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

СОФТЕНЗИФ

(SOPHTENSIF^®)

Состав:

действующее вещество: индапамид;

1 таблетка пролонгированного действия содержит индапамида 1,5 мг;

вспомогательные вещества: гипромеллоза, лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, повидон К 25, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат;

пленочная оболочка: Опадрай ІІ белый 33G28707 (гипромеллоза, титана диоксид (Е 171), лактозы моногидрат, макрогол 3000, триацетин).

Лекарственная форма. Таблетки пролонгированного действия.

Основные физико-химические свойства: круглые, двояковыпуклые таблетки, покрытые оболочкой, от белого до почти белого цвета, диаметром 9 мм.

Фармакотерапевтическая группа.

Нетиазидные диуретики с умеренно выраженной диуретической активностью. Сульфонамиды простые. Индапамид.

Код АТХ C03B A11.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Индапамид является сульфонамидным производным с индоловым кольцом, фармакологически относящимся к группе тиазидных диуретиков, которые подавляют реабсорбцию натрия в кортикальном разводящем сегменте. Он повышает секрецию натрия и хлоридов и в меньшей степени – калия и магния, увеличивая таким образом диурез и проявляя свое антигипертензивное действие.

Клинические исследования в фазе II и III, использующие монотерапию, показывают антигипертензивное действие, продолжающееся 24 часа. Диуретический эффект был умеренным.

Все это приводит к уменьшению общего сопротивления периферических сосудов и артерий и способствует уменьшению артериального давления.

Индапамид уменьшает гипертрофию левого желудочка.

При превышении рекомендуемой дозы терапевтический эффект тиазидов и тиазидоподобных диуретиков не повышается, тогда как побочные действия продолжают расти. Дозу не следует увеличивать, если лечение неэффективно.

Доказано, что индапамид при кратко-, средне- и долгосрочном лечении пациентов с гипертензией:

- не оказывает влияния на метаболизм липидов: триглицериды, холестерин ЛПНП и холестерин ЛПВП;

- не оказывает влияния на метаболизм углеводов, даже у гипертоников с сахарным диабетом.

Фармакокинетика.

Софтензиф предлагается в лекарственной форме с длительным высвобождением, основанном на матричной системе, в которой активная составная часть диспергирована в носителе, который способствует длительному высвобождению индапамида.

Всасывание. Высвобожденная фракция индапамида быстро и без остатка всасывается из желудочно-кишечного тракта. Питание слабо повышает скорость всасывания, но не влияет на количество абсорбированного вещества. Пиковая концентрация в плазме крови после однократной дозы наблюдается спустя приблизительно 12 часов после применения, повторное применение уменьшает колебания сывороточных уровней между 2 дозами. Существует индивидуальная вариабельность.

Распределение. Связь индапамида с протеинами плазмы крови составляет 79 %. Период полувыведения из плазмы составляет 14 - 24 часа (в среднем 18 часов). Равновесная концентрация достигается через 7 дней. Многократное применение не приводит к накоплению в организме.

Метаболизм. Выделяется в основном с мочой (70 % дозы) и калом (22 %) в виде неактивных метаболитов.

Пациенты с высоким риском. Фармакокинетические параметры не изменяются у пациентов с почечной недостаточностью.

Клинические характеристики.

Показания.

Эссенциальная гипертензия.

Противопоказания.

- Гиперчувствительность к индапамиду, другим сульфонамидам или к любому из вспомогательных веществ;

- тяжелая почечная недостаточность;

- печеночная энцефалопатия или тяжелое нарушение функции печени;

- гипокалиемия.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Комбинации, которые не рекомендуются.

Литий. Возможно повышенные уровня лития в плазме крови с признаками передозировки, как при бессолевой диете (пониженное выделение лития с мочой). Если, однако, требуется применение диуретиков, необходимо осторожно контролировать литий в плазме крови и корректировать дозы лития.

Комбинации, которые требуют мер предосторожности при применении.

Лекарственные средства, индуцирующие аритмию типа «пируэт» (torsades de pointes):

- антиаритмические препараты IА класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);

- антиаритмические препараты III класса (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);

- некоторые антипсихотические препараты: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин), бензамиды (амисульприд, сульпирид, сультоприд, тиаприд), бутирофеноны (дроперидол, галоперидол);

- прочие: бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин IV, галофантрин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, винкамин IV.

При их применении повышается риск желудочковых аритмий, особенно аритмии типа «пируэт» (torsades de pointes) (гипокалиемия является фактором риска). Перед применением этой комбинации необходимо следить за гипокалиемией и скорректировать ее, если это необходимо. Так же необходимо клиническое, плазменно-электролитное и ЭКГ мониторирование.

Следует применять препараты, которые при существующей гипокалиемии не вызывают аритмии типа «пируэт» (torsades de pointes).

Нестероидные противовоспалительные средства (для системного применения), включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2), высокие дозы салициловой кислоты (≥3 г/сутки):

- возможно уменьшение антигипертензивного действия индапамида;

- существует риск острой почечной недостаточности у дегидратированных пациентов (сниженная клубочковая фильтрация). Пациенту следует провести гидратацию, наблюдать за функцией почек в начале лечения.

Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Возможен риск возникновения внезапной артериальной гипотензии и/или острой почечной недостаточности в начале лечения ингибитором АПФ у пациентов с существующим дефицитом натрия (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии).

При артериальной гипертензии, если предшествующее лечение диуретиками вызвало дефицит натрия, необходимо:

- или прекратить применение диуретика за 3 дня до начала лечения ингибитором АПФ и принимать снова гипокалиемический диуретик при необходимости;

- или назначить низкую начальную дозу ингибитора АПФ и дозу увеличивать постепенно.

При застойной сердечной недостаточности терапию следует начинать, по возможности, с очень низкой дозы ингибитора АПФ после понижения дозы одновременно применяемого гипокалиемического диуретика.

Во всех случаях следует контролировать функцию почек (плазменный креатинин) в течение первых недель лечения ингибитором АПФ.

Другие препараты, вызывающие гипокалиемию, – амфотерицин B (внутривенный), глюкокортикоиды и минералокортикоиды (для системного применения), тетракозактид, стимулирующие слабительные – повышают риск гипокалиемии (аддитивное действие). Необходим мониторинг уровня калия в плазме крови и коррекция при необходимости. Необходима особая осторожность при совместном лечении с дигиталисными препаратами. Следует применять нестимулирующие слабительные.

Дигиталисные препараты. Наличие гипокалиемии предрасполагает к токсическому действию дигиталисных препаратов. Необходим мониторинг уровня калия в плазме крови и ЭКГ и коррекция лечения в случае необходимости.

Баклофен. Усиливает антигипертензивное действие. Следует провести гидратацию и контролировать функцию почек в начале лечения.

Комбинации, которые следует принять во внимание.

Калийсберегающие диуретики (амилорид, спиронолактон, триамтерен). В то время как подобные рациональные комбинации являются подходящими для некоторых пациентов, у других может наблюдаться гипокалиемия (особенно у пациентов с почечной недостаточностью или диабетом) или гиперкалиемия. Следует контролировать калий в плазме крови, ЭКГ и в случае необходимости пересмотреть лечение.

Метформин. Повышается риск возникновения молочнокислого ацидоза, вызванного метформином, обусловленный возможной функциональной почечной недостаточностью, связанной с диуретиками и в особенности с петлевыми диуретиками. Не следует применять метформин при уровне креатинина в плазме крови более 15 мг/л (135 мкмоль/л) у мужчин и 12 мг/л (110 мкмоль/л) у женщин.

Йодированные контрастные средства. При наличии дегидратации, вызванной диуретиками, существует повышенный риск острой почечной недостаточности, особенно при применении высоких доз йодированных контрастных средств. Необходима регидратация перед введением йодированных препаратов.

Имипраминоподобные антидепрессанты, нейролептики. Увеличивается антигипертензивное действие и риск ортостатической гипотензии (аддитивное действие).

Кальций (соли). Риск развития гиперкальциемии в результате сниженной почечной экскреции.

Циклоспорин, такролимус. Риск повышения креатинина в плазме крови без каких-либо изменений в циркулирующих уровнях циклоспорина, даже в отсутствии водно-натриевого дефицита.

Кортикостероиды, тетракозактид (системное применение). Уменьшение антигипертензивного действия (задержка воды и натрия, обусловленная кортикостероидами).

Особенности применения.

Особые предупреждения.

Пациенты с нарушениями функций печени.

При нарушении функций печени тиазидные диуретики могут вызвать печеночную энцефалопатию, особенно при нарушенном электролитном балансе. В таком случае применение диуретика следует немедленно прекратить.

Фотосенсибилизация.

Сообщается о случаях реакций фотосенсибилизации при применении тиазидных и тиазидоподобных диуретиков. Если во время лечения возникнет реакция чувствительности к свету, рекомендуется прекращение лечения. В случае необходимости повторного лечения диуретиком рекомендуется защищать части тела подвергнутые воздействию солнечного света или искусственных УФ-лучей.

Вспомогательные вещества.

Препарат содержит лактозы моногидрат, поэтому пациентам с редкими наследственными проблемами непереносимости галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или мальабсорбцией глюкозы-галактозы не следует применять этот лекарственный препарат.

Особые меры предосторожности при применении.

Водно-электролитный баланс.

• Натрий в плазме крови.

Его следует измерить до начала лечения, а после этого периодически контролировать. Любое лечение диуретиком может вызвать гипонатриемию, иногда с серьезными последствиями. Снижение натрия в плазме крови в начале может быть асимптоматическим, поэтому особенно важно его регулярное контролирование, которое должно быть еще более частым у пациентов пожилого возраста или с циррозом печени.

• Калий в плазме крови.

Потеря калия при гипокалиемии является основным риском при лечении тиазидными и тиазидоподобными диуретиками. Риск появления гипокалиемии (< 3,4 ммоль/л) должен быть предотвращен у некоторых групп пациентов с высоким риском, например пациенты пожилого возраста, недоедающие и/или которые лечатся многими лекарственными препаратами, пациенты с циррозом, с отеками и асцитом, пациенты с ишемической болезнью и сердечной недостаточностью. В этих случаях гипокалиемия повышает сердечную токсичность дигиталисных препаратов и риск аритмий.

Пациенты с удлинением интервала QT, независимо от того, врожденным или ятрогенным является их состояние, также являются группой риска. Гипокалиемия, как и брадикардия, является предрасполагающим фактором для наступления тяжелых аритмий, особенно может быть потенциально летальной при аритмии типа «пируэт» (torsades de pointes).

Во всех вышеперечисленных случаях требуется более частое контролирование калия в плазме крови. Первое определение калия в плазме крови необходимо провести на первой неделе лечения.

В случае установления гипокалиемии следует провести ее коррекцию.

• Кальций в плазме крови.

Тиазидные и тиазидоподобные диуретики могут уменьшить выведение кальция с мочой и вызвать легкое и преходящее повышение кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может обусловливаться предшествующим неустановленным гиперпаратиреоидизмом. Лечение следует прекратить до тех пор, пока не будет исследована функция паращитовидных желез.

Сахар в крови.

Контролирование сахара в крови важно для пациентов с диабетом, особенно при наличии гипокалиемии.

Мочевая кислота.

Может увеличиться тенденция к приступам подагры у пациентов с гиперурикемией.

Функция почек и диуретики.

Тиазидные и тиазидоподобные диуретики наиболее эффективны только при нормальной или минимально пораженной функции почек (креатинин плазмы крови ниже 25 мг/л, то есть 220 мкмоль/л у взрослых). У пациентов пожилого возраста креатинин плазмы крови необходимо оценивать в зависимости от возраста, массы тела и пола.

Гиповолемия, которая является вторичной в результате потери воды и натрия, вызванная диуретиком, в начале лечения вызывает снижение клубочковой фильтрации. Это может привести к повышению мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность проходит без последствий для пациентов с нормальной функцией почек, но может ухудшить состояние пациентов с существующей почечной недостаточностью.

Применение индапамида у спортсменов может вызвать положительную реакцию во время допинг-контроля.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность. Как общее правило, введения диуретиков следует избегать беременным женщинам и их никогда не следует применять для лечения физиологических отеков при беременности. Диуретики могут вызвать фетоплацентарную ишемию с риском необратимого поражения плода.

Кормление грудью. Грудное вскармливание не рекомендуется (индапамид выделяется с грудным молоком).

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Софтензиф не оказывает влияние на активное внимание, но в некоторых случаях, особенно в начале лечения или при добавлении другого антигипертензивного средства, возможны изменения в реакциях, связанные с понижением кровяного давления.

В результате этого может быть нарушена способность управлять транспортными средствами и работать с другими механизмами.

Способ применения и дозы.

Для перорального применения. По одной таблетке каждые 24 часа, предпочтительно утром. Таблетку необходимо принимать целой, не разжевывая, запивая водой.

При более высоких дозах антигипертензивное действие индапамида не усиливается, но усиливается диуретическое действие.

Почечная недостаточность.

При тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина ниже 30 мл/мин) лечение противопоказано (см. разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).

Тиазидные и тиазидоподобные диуретики полностью эффективны только при нормальной или минимально нарушенной функции почек.

Пациенты пожилого возраста.

У пациентов пожилого возраста плазменный креатинин следует оценивать в соответствии с возрастом, массой тела и полом. Пациенты пожилого возраста могут применять Софтензиф, когда функция их почек нормальная или минимально нарушенная (см. раздел «Особенности применения»).

Пациенты с нарушением функций печени.

При тяжелых нарушениях функций печени прием препарата Софтензиф противопоказан (см. разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»).

Дети.

Софтензиф не рекомендуется к применению детям (до 18 лет) из-за отсутствия данных о безопасности и эффективности.

Передозировка.

Симптомы. Индапамид не проявляет токсичности при применении в дозе до 40 мг, то есть в дозе, в 27 раз превышающей терапевтическую дозу.

Симптомы передозировки проявляются нарушением водно-электролитного баланса (гипонатриемия, гипокалиемия). Клинически возможно появление тошноты, рвоты, артериальной гипотензии, спазмов, головокружения, сонливости, спутанности сознания, полиурии или олигурии, достигающей анурии (от гиповолемии).

Лечение. Начальные меры включают быстрое выведение препарата посредством промывания желудка и/или применения активированного угля с последующим восстановлением водно-электролитного баланса до нормального в специализированном учреждении. Терапия симптоматическая.

Побочные реакции.

Большинство побочных реакций, касающихся клинических или лабораторных параметров, являются дозозависимыми. Тиазидоподобные диуретики, включая индапамид, могут вызвать следующие побочные реакции, упорядоченные по частоте: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1 000 до <1/100), редко (≥1/10 000 до < 1/1 000), очень редко (<1/10 000), с неизвестной частотой (на основании существующих данных невозможно сделать оценку).

Со стороны системы крови и лимфатической системы: очень редко – тромбоцитопения, лейкопения, агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия.

Со стороны нервной системы: редко – головокружение, усталость, головная боль, парестезия; с неизвестной частотой – синкопе.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: очень редко – аритмия, артериальная гипотензия; с неизвестной частотой – аритмия типа «пируэт» (torsades de pointes) (может быть потенциально летальной) (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными препаратами и другие виды взаимодействий» и «Особенности применения»).

Со стороны желудочно-кишечного тракта: нечасто – рвота; редко – тошнота, запор, сухость во рту; очень редко – панкреатит.

Со стороны мочевыводящей системы: очень редко – почечная недостаточность.

Со стороны печени и желчевыводящих путей: очень редко – нарушения нормальной функции печени; с неизвестной частотой – вероятность печеночной энцефалопатии при печеночной недостаточности (см. разделы «Противопоказания» и «Особенности применения»), гепатит.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: реакции гиперчувствительности, в основном кожные, у пациентов, предрасположенных к аллергическим и астматическим реакциям: часто – макулопапулезные высыпания; нечасто – пурпура; очень редко – ангионевротический отек и/или крапивница, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса-Джонсона; с неизвестной частотой – возможное ухудшение ранее существующей острой диссеминированной красной волчанки. Сообщается о случаях фотосенсибилизации (см. раздел «Особенности применения»).

Исследования: с неизвестной частотой – удлинение интервала QT на электрокардиограмме (см. раздел «Особенности применения»), повышенный уровень сахара и мочевой кислоты в крови во время лечения (следует внимательно обдумать, насколько эти диуретики подходят для пациентов с подагрой и диабетом), повышенные уровни печеночных ферментов.

Со стороны обмена веществ и питания: очень редко – гиперкальциемия; с неизвестной частотой – потеря калия с возникновением гипокалиемии, особенно серьезная у некоторых групп пациентов с высоким риском (см. раздел «Особенности применения»); гипонатриемия с гиповолемией, вызывающие дегидратацию и ортостатическую гипотензию. Сопутствующая потеря ионов хлора может привести к вторичному компенсаторному метаболическому алкалозу, частота и степень этого действия низкие.

Во время клинических исследований установлена гипокалиемия (калий в плазме крови <3,4 ммоль/л) у 10 % пациентов и <3,2 ммоль/л у 4 % пациентов после 4-6 недель лечения. После 12 недель лечения среднее понижение уровня калия в плазме крови составляет 0,23 ммоль/л.

Срок годности. 2 года.

Условия хранения.

Хранить в недоступном для детей месте.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Упаковка.

По 10 таблеток в блистере из ПВХ пленки и алюминиевой фольги; по 3 блистера в картонной пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель.

АО «Софарма».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

ул. Илиенское шоссе, 16, София, 1220, Болгария.