Тонорма - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТОНОРМА^®

(TONORMA)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить атенололу (в перерахунку на 100 % суху речовину)    100 мг; хлорталідону (в перерахунку на 100 % суху речовину) 25 мг; ніфедипіну  (в перерахунку на 100 % суху речовину) 10 мг;

допоміжні речовини: магнію карбонат легкий, картопляний крохмаль, гіпромелоза,   кремнію діоксид колоїдний безводний, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, макрогол 1500, титану діоксид, жовтий захід       FCF E 110.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Селективні β₁-адреноблокатори в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Код АТС. C07F В 0З.

Клінічні характеристики.

Показання. Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання.

- Перші 8 днів після перенесеного інфаркту міокарда;

- гостра серцева недостатність;

- кардіогенний шок;

- атріовентрикулярна блокада II та III ступеня;

- тяжке порушення функції нирок, анурія, тяжке порушення функції печінки;

- синдром слабкості синусового вузла;

- синоатріальна блокада;

- синусова брадикардія; (ЧСС менше 50 за 1 хв);

- артеріальна гіпотензія (систолічний тиск менше 90 мм рт. ст.);

- бронхіальна астма;

- метаболічний ацидоз;

- пізні стадії порушення периферичного кровообігу;

- одночасний прийом інгібіторів МАО (за винятком інгібіторів МАО-В);

- підвищена чутливість до інших компонентів препарату;

- тяжке порушення функції нирок, анурія.

Спосіб застосування та дози. Таблетки приймають внутрішньо, під час або після їди, не розжовуючи, переважно завжди в один і той же час. Дозу встановлюють індивідуально.

Середня доза для дорослих становить 1-2 таблетки на добу. Тривалість курсу лікування встановлюється лікарем індивідуально.

Побічні реакції. З боку нервової системи: депресія, порушення сну, тяжкі сновидіння, галюцинації, рідко – збудження, агресивність, сплутаність свідомості; погіршення концентрації уваги.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія, порушення атріовентрикулярної провідності, охолодження кінцівок.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, запор, діарея, сухість у роті, порушення функції печінки, панкреатит (переважно у жінок).

З боку дихальної системи: бронхоспазм, біль у загрудинній ділянці.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія у хворих на цукровий діабет, гіперглікемія, порушення толерантності до вуглеводів.

З боку системи кровотворення: тромбоцит опенія, лейкопенія, рідко – агранулоцит оз, нейтропенія, панцитопенія.

З боку сечостатевої системи: зниження потенції, інтерстиціальний нефрит.

Алергічні реакції: еритема, свербіж, кропив’янка.

Інші: короткочасна гіперемія обличчя (особливо на початку лікування), посилення потовиділення, загальна слабкість, втомлюваність, запаморочення, рідко – зменшення секреції слізної рідини, кон’юнктивіт, фото чутливість, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіперхолестеринемія, гіпертри гліцеридемія, гіперурикемія.

Передозування. Симптоми: клінічна картина залежить від ступеня інтоксикації і проявляється, в основному, порушеннями з боку кардіоваскулярної та центральної нервової систем.

Передозування може призвести до артеріальної гіпотензії, брадикардії, серцевої недостатності та кардіогенного шоку. У тяжких випадках спостерігаються порушення дихання, бронхоспазм, блювання, порушення свідомості; вкрай рідко – генералізовані судомні напади.

Лікування: у разі передозування або при загрожую чому зниженні частоти серцевих скорочень та/або артеріального тиску, лікування Тонормою^® припиняють. У відділеннях інтенсивної терапії слід проводити ретельний нагляд за показниками життєдіяльності параметрами і при необхідності їх коригувати.

При необхідності призначають:

- атропін (0,5-2 мг внутрішньо венно у вигляді болюсу);

- глюкагон: початкова доза 1-10 мг внутрішньо венно (струминно), надалі – 2-2,5 мг/год у вигляді тривалої інфузії;

- симпатоміметики залежно від маси тіла й ефекту (допамін, добутамін, ізопреналін, оксипреналін або адреналін).

Якщо медикаментозне лікування брадикардії неефективне, можливе проведення електрокардіостимуляції.

При бронхоспазмі призначають β₂-симпатоміметики у вигляді аерозолю (при недостатності ефекту також внутрішньо венно) або амінофілін внутрішньо венно.

При генералізованих судомах призначають повільне внутрішньо венне введення діазепаму.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат Тонорма^® протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Діти. Препарат не призначають дітям до 16 років.

Особливості застосування. З обережністю призначати препарат хворим на цукровий діабет (контроль вмісту в крові глюкози), пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою         I ступеня, хворим на подагру, з порушенням функції печінки, нирок, хворобою Рейно, з об літеруючими захворюваннями судин нижніх кінцівок.

Препарат слід призначати з обережністю хворим на псоріаз, депресію, пацієнтам літнього віку, з порушеннями водно-електролітного балансу.

Лікування Тонормою^® не можна різко припиняти, оскільки може загостритися стенокардія і в деяких випадках прискоритися виникнення інфаркту міокарда (синдром відміни).

Тонорму^® слід припинити застосовувати за 48 год до хірургічного втручання, проведення якого планується з використанням загальної анестезії.

Під час лікування необхідно припинити вживання алкоголю.

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні авто транспортом або праці з іншими складними механізмами. Під час лікування рекомендується утримуватися від керування авто транспортом або праці з іншими складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій. Засоби для наркозу посилюють дію атенололу – основного компонента препарату.

Препарат не рекомендується призначати разом з інгібіторами моноаміно оксидази (МАО).

Атенолол, який входить до складу препарату Тонорма^®, може знижувати бронхолітичну ефективність симпатоміметичних препаратів і потенціювати дію непрямих антикоагулянтів.

При порушеннях провідності міокарда необхідно пам'ятати, що препарати наперстянки і Тонорма^® можуть діяти синергічно і спричиняти розвиток AV-блокади.

Ефективність Тонорми^® зменшується при одночасному застосуванні з не стероїдними протизапальними засобами.

Препарат Тонорма^® не можна застосовувати одночасно з рифампіцином, оскільки внаслідок стимуляції активності ферментів печінки ефективний рівень концентрації ніфедипіну в плазмі крові практично не може бути досягнутий.

При одночасному застосуванні з інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами дія останніх посилюється. Застосування Тонорми^® з етанолом, антигіпертензивними засобами, трициклічними антидепресантами, барбітуратами, діуретиками, фенотіазинами, нітратами, периферичними вазодилятаторами посилює антигіпертензивну дію препарату.

Циметидин, ранітидин підвищує концентрацію ніфедипіну в крові.

Грейпфрутовий сік пригнічує метаболізм ніфедипіну, що спричиняє підвищення концентрації останнього в плазмі крові та підсилення гіпотензивної дії препарату.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Тонорма^® є комбінованим антигіпертензивним препаратом. Антигіпертензивні ефекти препарату зумовлені механізмом дії її складових компонентів, і в першу чергу, основного з них – атенололу. Атенолол є селективним блокатором бета-адренорецепторів, якому притаманні антигіпертензивний та антиангінальний ефекти. Він не має симпатоміметичної активності. Блокуючи бета-адренорецептори, зменшує стимулювальну дію на серцево-судинну систему, симпатичного відділку вегетативної нервової системи і циркулюючих у крові катехоламінів. Атеналол зменшує автоматизм синусового вузла, частоту серцевих скорочень у спокої та під час фізичного навантаження, скоротливість і збудливість міокарда, уповільнює AV-провідність, знижує потребу міокарда у кисні.

Ніфедипін – блокатор кальцієвих каналів групи дигідропіридину. Він пригнічує трансмембранне потенціал залежне надходження іонів кальцію в клітину, головним чином у гладком'язові клітини судин. Ніфедипін чинить антигіпертензивну та антиангінальну дію, спричиняючи розширення периферійних і коронарних судин, що призводить до зменшення загального периферійного судинного опору і пост навантаження на серце, поліпшує кровопостачання міокарда, зменшує його потребу в кисні. Комбінація атенололу з ніфедипіном зумовлює посилення антигіпертензивного ефекту.

Хлорталідон є високоактивним діуретичним засобом. За хімічною будовою належить до групи похідних бензотіадіазину, які мають у положенні С (7) сульфонамідну групу. Препарат блокує реабсорбцію натрію в проксимальній ділянці дистальних звивистих канальців нирок, частково діючи і на проксимальні канальці. При цьому іони натрію та хлору виводяться з організму в еквівалентній кількості. Він спричиняє невиражений калійуретичний ефект і у застосованій дозі, як правило, не потребує корекції вмісту калію в організмі.

Фармакокінетика. Складові діючої речовини препарату не взаємодіють між собою, тому метаболізм кожного компоненту проходить своїм шляхом. Після перорального застосування Тонорми^® основний його компонент атенолол абсорбується у шлунково-кишковому тракті в кількості 50-60 %. Період напів виведення (Т½) становить 6-9 год і може подовжуватися при порушеній функції нирок. Фармакологічні ефекти препарату продовжуються тривалий період – до 24 год. З білками крові зв'язується менше, як 5 % препарату, об'єм розподілення становить 0,7 л/кг. 85 % прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді. Препарат проникає крізь плацентарний бар'єр і може з'являтися у грудному молоці. Атеналол практично не проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр.

Ніфедипін швидко всмоктується при прийомі per os. Максимальна концентрація в плазмі крові виявляється через 30 хв після прийому. Період напів виведення (Т½) становить 3-        4 год. Приблизно 80 % виводиться нирками у вигляді неактивних метаболітів, майже 15 % з фекаліями.

Особливістю дії хлорталідону є відносна тривалість діуретичного ефекту, що зумовлено його повільним виведенням нирками. Діуретичний ефект починається через 2-4 год після прийому і триває протягом однієї доби і більше, інколи до 3 діб.

Хлорталідон добре всмоктується при прийомі per os, у системному кровотоці абсорбується на поверхні еритроцитів, менше зв’язується з білками плазми. Період напів виведення (Т½) тривалий – 30-40 год. Виводиться із сечею (приблизно 25 %) і калом (майже 75 %).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, жовто-оранжевого кольору, із двоопуклою поверхнею, з рискою, на поверхні допускаються вкраплення білого кольору.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці, по 1 або по 3 контурні чарункові упаковки у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Місцезнаходження.

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 13.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о, № 10, № 30

Прочие ингредиенты: магния карбонат основный, крахмал картофельный, аэросил А 300, тальк, магния стеарат, натрия лаурилсульфат, гипромеллозы Methocel E50 LV Premium, гипромеллозы Methocel E5 Premium LV, полиэтиленгликоль 1500 или Macrogol 1500, титана диоксид, краситель (Sunset yellow E.E.C. №110) или сепифилм 752 белый.

№  UA/0516/01/01 от 02.02.2009 до 02.02.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Тонорма — комбинированнный антигипертензивный препарат. Антигипертензивный эффект препарата обусловлен механизмом действия его компонентов, и в первую очередь основного из них — атенолола.
Атенолол является селективным блокатором β-адренорецепторов, обладает антигипертензивным и антиангинальным эффектами, при этом не проявляет внутренней симпатомиметической активности. Блокируя β-адренорецепторы, уменьшает выраженность стимулирующего действия на сердечно-сосудистую систему, симпатический отдел вегетативной нервной системы и уровень циркулирующих в крови катехоламинов. Атенолол снижает автоматизм синусного узла, ЧСС в покое и при физической нагрузке, сократимость и возбудимость миокарда, замедляет AV-проводимость, потребность миокарда в кислороде.
Нифедипин — блокатор кальциевых каналов группы дигидропиридина. Он угнетает трансмембраннное потенциалзависимое поступление ионов кальция в клетку, в основном — в гладкомышечных клетках сосудов. Нифедипин оказывает антигипертензивное и антиангинальное действие, вызывая расширение периферических и коронарных сосудов, что приводит к уменьшению ОПСС и постнагрузки на сердце, улучшает кровоснабжение миокарда, уменьшает его потребность в кислороде. Комбинация атенолола с нифедипином приводит к усилению антигипертензивного эффекта.
Хлорталидон является высокоактивным диуретическим средством. По химическому строению относится к производным бензотиадиазина. Препарат блокирует реабсорбцию натрия в проксимальном отделе дистальных извитых канальцев почек, частично действуя и на проксимальные канальцы. При этом ионы натрия и хлора выводятся из организма в эквивалентном количестве. Хлорталидон проявляет эффективность в ряде случаев рефрактерности к гидрохлоротиазиду. Он проявляет слабый калийуретический эффект и в используемой дозе, как правило, не требует коррекции содержания калия в организме.
Фармакокинетика. Действующие вещества препарата не взаимодействуют между собой, поэтому метаболизм каждого компонента проходит своим путем. После перорального применения препарата в ЖКТ абсорбируется 50–60% его основного компонента — атенолола. Период его полувыведения составляет 6–9 ч и может удлиняться при нарушении функции почек. Фармакологические эффекты проявляются на протяжении более длительного времени — до 24 ч. С белками крови связывается менее 5% препарата, объем распределения составляет 0,7 л/кг. 85% принятой дозы выводится с мочой в неизмененном виде. Препарат проникает через плацентарный барьер и может экскретироваться с грудным молоком. Атенолол практически не проникает через ГЭБ.
Нифедипин быстро всасывается при приеме per os. Максимальная концентрация в плазме крови проявляется через 30 мин после приема. Период полувыведения составляет 3–4 ч. Около 80% выводится почками в виде неактивных метаболитов, около 15% — с калом.
Особенностью действия хлорталидона является относительная длительность диуретического эффекта, что обусловлено его медленным выведением почками. Диуретический эффект начинается через 2–3 ч после приема и поддерживается на протяжении суток и более, иногда до 3 сут. Хлорталидон хорошо всасывается при приеме per os, большая его часть в системном кровотоке абсорбируется на поверхности эритроцитов, меньшая — связывается с белками плазмы крови. Период полувыведения длительный — 30–40 ч. Выводится с мочой (около 25%) и калом (около 75%).

ПОКАЗАНИЯ:

АГ.

ПРИМЕНЕНИЕ:

внутрь во время или после еды не разжевывая, преимущественно всегда в одно и то же время. Доза и продолжительность лечения устанавливаются индивидуально и только врачом. Средняя доза для взрослых составляет 1–2 таблетки в сутки.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

•первые 8 дней после перенесенного инфаркта миокарда;
•острая сердечная недостаточность;
•кардиогенный шок;
•AV-блокада II и III степени;
•тяжелое нарушение функции почек, анурия, тяжелое нарушение функции печени;
•синдром слабости синусного узла;
•синоатриальная блокада;
•синусовая брадикардия; (ЧСС меньше 50 уд./мин);
•артериальная гипотензия (систолическое давление меньше 90 мм рт. ст.);
•БА;
•метаболитический ацидоз;
•поздние стадии нарушения периферического кровообращения;
•одновременный прием ингибиторов МАО (за исключением ингибиторов МАО-В);
•повышенная чувствительность к другим компонентам препарата;
•тяжелое нарушение функции почек, анурия.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны ЦНС: депрессия, нарушение сна, тяжелые сновидения, галлюцинации, редко — возбуждение, агрессивность, спутанность сознания; ухудшение концентрации внимания;
со стороны сердечно-сосудистой системы: брадикардия, нарушение АV-проводимости, ощущение холода в конечностях;
со стороны ЖКТ: тошнота, запор, диарея, сухость во рту (редко); нарушение функции печени, панкреатит (преимущественно у женщин);
со стороны эндокринной системы: гипогликемия у больных сахарным диабетом, гипергликемия, нарушение толерантности к углеводам;
со стороны системы кроветворения: тромбоцитопения, лейкопения, редко — агранулоцитоз, нейтропения, панцитопения;
со стороны мочеполовой системы: возможно относительное снижение потенции, интерстициальный нефрит;
аллергические реакции: эритема и зуд кожи, крапивница;
прочие: кратковременная гиперемия лица (особенно в начале лечения), усиление потоотделения, общая слабость, утомляемость, головокружение, редко — уменьшение секреции слезной жидкости, конъюнктивит, фоточувствительность, гипокалиемия, гипонатриемия, гипомагниемия, гиперкальциемия, гиперхолестеринемия, гипертриглицеридемия, гиперурикемия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

с осторожностью назначают препарат больным сахарным диабетом (контроль содержания в крови глюкозы), пациентам с АV-блокадой I степени, больным подагрой, с нарушением функции печени, почек, болезнью Рейно, пациентам с облитерирующими заболеваниями периферических артерий.
Препарат нужно назначать с осторожностью больным с псориазом, депрессией, пациентам пожилого возраста, с нарушением водно-электролитного баланса.
Лечение Тонормой нельзя резко прекращать, поскольку может вызвать усиление приступов стенокардии, в некоторых случаях может развиться инфаркт миокарда (синдром отмены).
Прием препарата следует прекратить за 48 ч до хирургического вмешательства, проведение которого планируется с применением общей анестезии.
Во время лечения необходимо прекратить употребление алкоголя.
Применение в период беременности и кормления грудью. Применение препарата Тонорма противопоказано в период беременности и кормления грудью.
Дети. Препарат не назначают детям в возрасте до 16 лет.
Способность влиять на скорость реакций при управлении автотранспортными средствами или работе с другими сложными механизмами. Во время лечения не рекомендуется управлять автотранспортными средствами или работать с другими сложными механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

средства для наркоза усиливают действие атенолола — основного компонента препарата.
Препарат не рекомендуется назначать совместно с ингибиторами МАО. Атенолол, входящий в состав препарата Тонорма, может снижать бронхолитическую эффективность симпатомиметиков и потенцировать действие непрямых антикоагулянтов.
При нарушениях проводимости миокарда следует помнить, что препараты наперстянки и Тонорма могут действовать синергически и обусловить развитие AV-блокады.
Эффективность Тонормы уменьшается при одновременном применении с НПВП.
Препарат Тонорма нельзя применять одновременно с рифампицином, поскольку вследствие стимуляции активности ферментов печени эффективный уровень концентрации нифедипина в плазме крови практически не может быть достигнут.
При одновременном применении с инсулином или пероральными гипогликемизирующими средствами действие последних усиливается. Применение Тонормы с этанолом, антигипертензивными средствами, трициклическими антидепрессантами, барбитуратами, диуретиками, фенотиазинами, нитратами, периферическими вазодилататорами усиливает антигипертензивное действие препарата.
Циметидин, ранитидин повышают концентрацию нифедипина в крови.
Грейпфрутовый сок угнетает метаболизм нифедипина, что провоцирует повышение концентрации последнего в плазме крови и усиление гипотензивного действия препарата.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы: клиническая картина зависит от степени интоксикации и проявляется, в основном, нарушениями со стороны сердечно-сосудистой и ЦНС.
Передозировка может привести к артериальной гипотензии, брадикардии, сердечной недостаточности и кардиогенному шоку. В тяжелых случаях наблюдаются нарушение дыхания, бронхоспазм, рвота, нарушение сознания; крайне редко — генерализованные судорожные приступы.
Лечение: в случае передозировки или при угрожающем снижении ЧСС и/или АД, лечение Тонормой прекращают. В отделениях интенсивной терапии нужно проводить тщательный контроль показателей жизнедеятельности и при необходимости их корректировать.
При необходимости назначают:
•атропин (0,5–2 мг в/в в виде болюса);
•глюкагон: начальная доза 1–10 мг в/в (струйно), в дальнейшем — 2–2,5 мг/ч в виде продолжительной инфузии;
•симпатомиметики в зависимости от массы тела и эффекта (допамин, добутамин, изопреналин, оксипреналин или адреналин).
Если медикаментозное лечение брадикардии неэффективно, возможно проведение электрокардиостимуляции.
При бронхоспазме назначают β₂-симпатомиметики в виде аэрозоля (при недостаточности эффекта также в/в) или аминофиллин в/в.
При генерализованных судорогах назначают медленное в/в введение диазепама.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С.