Ампісид - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АМПІСИД

(AMPISID)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: сипучий порошок білого або майже білого кольору; - склад: 1 флакон містить:

265,75 мг ампіциліну натрію та 136,75 мг сульбактаму натрію, що відповідає 250 мг ампіциліну та 125 мг сульбактаму;

531,5 мг ампіциліну натрію та 273,5 мг сульбактаму натрію, що відповідає 500 мг ампіциліну та 250 мг сульбактаму;

1063,0 мг ампіциліну натрію та 547,0 мг сульбактаму натрію, що відповідає 1000 мг ампіциліну та 500 мг сульбактаму;

розчинник: 0,5 % розчин лідокаіну гідро хлориду.

Форма випуску. Порошок для приготування розчину для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Комбінація пеніциліні в у тому числі з інгібіторами бета-лактамаз. Ампіцилін і інгібітор фермента. Код АТС J01C R01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Сульбактам є необоротним інгібітором більшості основних бета-лактамаз, які продукуються пеніцилін-резистентними мікро організмами. Він має значну антибактеріальну активність лише щодо Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Branhamella catarrhalis ma Pseudomonas cepacia. Здатність сульбактаму натрію запобігати руйнуванню пеніциліні в та цефалоспоринів стійкими мікро організмами була підтверджена у дослідженнях із використанням цілісних резистентних клітин; сульбактам натрію мав синергізм дії з пеніцилінами та цефалоспоринами. Сульбактам також зв'язується з деякими білками, що зв'язують пеніцилін, тому деякі штами більш чутливі до комбінації, аніж до одного бета-лактамного антибіотика.

Бактерицидним компонентом препарату є ампіцилін - аміно пеніцилін, який, на зразок бензилпеніциліну, діє на чутливі мікро організми у фазі активного розмноження шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної стінки.

Сульбактам натрію/ампіцилін натрію активний щодо широкого спектра грам позитивних та грам негативних бактерій, включаючи Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (у тому числі пеніцилін-резистентні та деякі метицилін-резистентні штами); Streprococcus pneumoniae, Streptococcus faecalis та інші види Streptococcus, Haemophilus influenzae ma Haemophilus parainfluenzae (штами, що продукують та не продукують бета-лактамази); Branhamella datarrhalis; анаероби, у тому числі Bacteroides fragilis, та близькі до нього види; Escherichia coli, Klebsiella spp., Proteus spp. (індол позитивні та індол негативні); Enterobacter spp., Morganella morganii, Citrobacter spp., Neisseria meningitidis та Neisseria gonorrhoeae.

Фармакокінетика. Сульбактам натрію/ампіцилін натрію добре розподіляється у більшості тканин та рідин організму людини. Ступінь проникнення у рідини головного та спинного мозку низький, проте він підвищується за наявності запалення мозкових оболонок. Після внутрішньо венного або внутрішньом'язового введення досягаються високі концентрації сульбактаму та ампіциліну у крові; період напів виведення обох препаратів становить приблизно одну годину. Більша частина сульбактаму натрію/ампіциліну натрію виводиться у незмінному стані з сечею.

Показання для застосування. Лікування інфекцій, що спричинені чутливими штамами до комбінації ампіцилін/сульбактам:

• інфекції ЛОР-органів (гострий і хронічний синусит, гострий і хронічний отит, заглотковий абсцес);

• інфекції дихальних шляхів (гострий бронхіт із бактеріальною суперінфекцією, загострення хронічного бронхіту, пневмонія);

• інфекції жовчовивідних шляхів (холецистит, холангіт);

• інфекції шкіри та м'яких тканин (у тому числі рани від укусів);

• інфекції кісткової та сполучної тканини;

• захворювання, що передаються статевим шляхом (гонорея, шанкроїд);

• інфекції сечовивідних шляхів;

• інфекції у гінекології;

• абдомінальні інфекції і шсляопераційні ускладнення у черевній порожнині.

Спосіб застосування та дози.

Розчин Ампісиду з розчинником 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідро хлориду для ін'єкцій вводити тільки внутрішньом'язово.

Препарат вводити глибоко у м'яз, після зникнення піни, у вигляді болюсної ін'єкції протягом принаймні 3 хв. Концентрований розчин для внутрішньом'язового застосування слід використати протягом 1 години після розчинення. Для розчинення рекомендується

застосовувати наступні об'єми розчинників:

Якщо препарат необхідно застосовувати одночасно з аміноглікозидами, розчини слід готувати окремо та вводити в різні місця.

Застосування у дорослих

Як правило, доза Ампісиду варіює від 1,5 г/добу (1 г ампіциліну та 0,5 г сульбактаму) до 12 г/добу (8 г ампіциліну та 4 г сульбактаму) за кілька прийомів кожні 6 або 8 годин у залежності від ступеня тяжкості інфекції; максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г. При менш тяжких інфекціях препарат можна вводити через 12 годин.

Кратність введення дози залежить від ступеня тяжкості захворювання та функції нирок пацієнта. Як правило, лікування продовжують ще протягом 48 годин після нормалізації температури тіла та зникнення інших патологічних ознак. Тривалість курсу терапії становить 5-14 днів, однак у більш тяжких випадках її можна збільшити або додатково призначити ампіцилін.

Для лікування неускладненої гонореї Ампісид можна ввести один раз у дозі 1,5 г (сумарна доза ампіциліну та сульбактаму у співвідношенні 1:2). З метою збільшення тривалості наявності сульбактаму та ампіциліну в плазмі слід одночасно призначити пробенецид у дозі 1,0 г перорально. Для профілактики хірургічних інфекцій доза Ампісиду становить 1,5-3 г (сумарна доза ампіциліну та сульбактаму у співвідношенні 1:2). Її слід вводити під час увідного наркозу, щоб забезпечити достатню кількість часу для досягнення ефективних концентрацій у сироватці та тканинах під час операції. Дозу можна вводити повторно через кожні 6-8 годин; у більшості хірургічних втручань застосування антибіотика, як правило, припиняють через 24 години після операції, якщо не показано введення Ампісиду з лікувальною метою.

Застосування у дітей

Під час лікування більшості інфекцій у новонароджених та дітей доза Ампісиду становить 150 мг/кг/добу (що відповідає 50 мг/кг/добу сульбактаму та 100 мг/кг/добу ампіциліну). Дітям, немовлятам та новонародженим препарат, як правило, вводять кожні 6 - 8 годин відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну. Новонародженим під час першого тижня життя (особливо недоношеним) препарат, як правило, призначають у дозі 75 мг/кг (сумарна доза ампіциліну та сульбактаму у співвідношенні 1:2) на добу з інтервалом 12 годин.

Застосування у хворих із порушеною функцією нирок

У хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатині ну ≤ 30 мл/хв) виведення сульбактаму та ампіциліну порушується однаково, тому співвідношення їх у плазмі не змінюється. Таким хворим Ампісид слід вводити рідше, відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну.

Побічна дія. Як і при застосуванні інших парентеральних антибіотиків, най поширеніша побічна реакція - біль у місці ін'єкції.

Можуть також виникати анафілактоїдні реакції та анафілактичний шок, дуже рідко - судоми, висип, свербіж, інші шкірні реакції, дуже рідко синдром Стівенса-Джонсона, епідермальний некроліз та мультиформна еритема.

Також спостерігаються розлади шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, діарея, псевдомембранозний коліт).

З боку кровотворної та лімфатичної системи - анемія, гемолітична анемія, тромбоцит опенія, еозинофілі я та лейкопенія. Ці реакції зникають при відміні лікування.

Спостерігались оборотне підвищення активності аланінової (АЛТ) та аспарагінової (ACT) амінотрансфер аз, білірубінемія, порушення функції печінки та жовтяниця.

Також можливі побічні реакції з боку сечовидільної системи - дуже рідко інтерстиціальний нефрит.

Небажані явища, пов'язані із застосуванням ампіциліну, можуть бути характерні і для застосування сульбактаму натрію/ампіциліну натрію.

Протипоказання. Застосування комбінованого препарату протипоказане пацієнтам, які перенесли алергічну реакцію до будь-якого пеніциліну в анамнезі.

Передозування. Посилення ступеня тяжкості небажаних явищ, характерних для препарату, можна розглядати як передозування. Високі концентрації (β-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть викликати неврологічні ефекти, що включають судоми. Якщо передозування виникло у пацієнтів з нирковою недостатністю, виведення препарату з організму можна прискорити за допомогою діалізу.

Особливості застосування. Під час лікування пеніцилінами, включаючи сульбактам натрію/ампіцилін натрію, були описані серйозні (а іноді - смертельні) алергічні (анафілактичні) реакції. Перед призначенням пеніциліну слід детально розпитати хворого щодо реакцій надчутливості до пеніциліні в, цефалоспоринів та інших алергенів, які він переніс. У разі розвитку алергічної реакції слід відмінити застосування препарату та призначити відповідне лікування. Розчинник, що містить лідокаїн, не повинен використовуватись при підвищеній чутливості до місцевих анестетик ів і при будь-яких формах серцевих блокад.

Серйозні анафілактичні реакції вимагають негайного лікування адреналіном. За необхідності призначають кисень, стероїди внутрішньо венно, а також заходи, спрямовані на поліпшення прохідності дихальних шляхів, включаючи й інтубацію.

Як і при застосуванні будь-якого антибіотика, важливе значення має постійне спостереження з метою виявити ознаки надмірного росту нечутливих організмів, включаючи грибки. Якщо розвивається суперінфекція, препарат слід відмінити та/або призначити відповідну терапію. Під час тривалої терапії рекомендується періодично контролю вати показники функцій внутрішніх органів, включаючи нирки, печінку та систему кровотворення. Це особливо важливо для новонароджених (перш за все - для недоношених) та маленьких дітей.

У багатьох хворих на мононуклеоз, які застосовували ампіцилін, розвивався шкірний висип, оскільки інфекційний мононуклеоз має вірусне походження, тому для його лікування не слід використовувати Ампісид.

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Сульбактам проникає крізь плацентарний бар'єр. Тератогенного та мутагенного впливу на плід не виявлено, але застосування у період вагітності повинно бути обґрунтоване. Безпечність препарату для вагітних жінок та жінок, які годують груддю, не встановлено.

Вплив на здатність керувати автомобілем та користуватися технікою не вивчався.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Одночасне застосування алопуринолу та Ампісиду значно підвищує ризик розвитку висипу, порівнюючи з тими пацієнтами, які застосовують ампіцилін окремо.

Змішування ампіциліну з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних агентів повинні бути застосовані одночасно, то вводити їх потрібно в різні місця з інтервалом в 1 годину.

Парентеральні пеніциліни можуть порушити функцію агрегації тромбоцитів та показники коагуляції. Ці ефекти можуть посилитися при одночасному застосуванні антикоагулянтів.

Краще уникати одночасного призначення бактеріостатичних препаратів (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди та тетрацикліни), оскільки вони можуть вплинути на бактерицидні властивості пеніциліні в.

Одночасне застосування з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та ознак інтоксикації. За пацієнтами слід ретельно наглядати. Може бути необхідним збільшення дози Лейковорину і періоду його застосування.

Пробенецид зменшує канальцеву секрецію ампіциліну і сульбактаму; результатом цього є збільшення їх плазматичної концентрації і періоду напів виведення та підвищення ризику інтоксикації.

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С. Термін придатності - 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Порошок для приготування розчину для ін'єкцій 250 мг/125 мг у флаконах № 1 у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідро хлориду по 1 мл в ампулах № 1);

порошок для приготування розчину для ін'єкцій 500 мг/250 мг у флаконах № 1 у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідро хлориду по 1,8 мл в ампулах № 1);

порошок для приготування розчину для ін'єкцій 1000 мг/500 мг у флаконах № 1 у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідро хлориду по 3,5 мл в ампулах № 1).

Виробник. Мустафа Невзат Ілач Санаї А. Ш., Турція.

Адреса. Cobancesme-Yenibosna, Istanbul/Turkey.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

пор. д/п ин. р-ра 375 мг фл., + 0,5% р-р лидок. амп. 1 мл, № 1

№ UA/6405/01/01 от 28.04.2007 до 28.04.2012

пор. д/п ин. р-ра 750 мг фл., + 0,5% р-р лидок. амп. 1,8 мл, № 1

№ UA/6405/01/02 от 28.04.2007 до 28.04.2012

пор. д/п ин. р-ра 1500 мг фл., + 0,5% р-р лидок. амп. 3,5 мл, № 1

№ UA/6405/01/03 от 28.04.2007 до 28.04.2012

пор. д/п ин. р-ра 1500 мг фл., + вода д/ин. амп. 3,5 мл, № 1

№ UA/6551/01/01 от 11.06.2007 до 11.06.2012

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Сульбактам является необратимым ингибитором большинства основных β-лактамаз, продуцирующихся пенициллинрезистентными микроорганизмами. Обладает выраженной антибактериальной активностью только в отношении Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Branhamella catarrhalis и Pseudomonas cepacia. Способность сульбактама натрия предотвращать разрушение пенициллинов и цефалоспоринов устойчивыми микроорганизмами подтверждена в исследованиях с использованием целостных резистентных клеток; сульбактам натрия проявлял синергизм действия с пенициллинами и цефалоспоринами. Сульбактам также связывается с некоторыми белками, связывающими пенициллин, поэтому некоторые штаммы более чувствительны к комбинации, чем к одному β-лактамному антибиотику.
Бактерицидным компонентом препарата является ампициллин — аминопенициллин, который подобно бензилпенициллину действует на чувствительные микроорганизмы в фазе активного размножения путем угнетения биосинтеза мукопептида клеточной стенки.
Ампициллин натрия/сульбактам натрия активен относительно широкого спектра грамположительных и грамотрицательных бактерий, включая Staphylococcus aureus и Staphylococcus epidermidis (в том числе пенициллинрезистентные и некоторые метициллинрезистентные штаммы); Streptococcus pneumoniae, Streptococcus faecalis и другие виды Streptococcus, Haemophilus influenzae и Haemophilus parainfluenzae (штаммы, которые продуцируют и не продуцируют β-лактамазы); Branhamella catarrhalis; анаэробы, в том числе Bacteroides fragilis и близкие к нему виды; Escherichia coli, Klebsiella spp., Proteus spp. (индолположительные и индолотрицательные); Enterobacter spp., Morganella morganii, Citrobacter spp., Neisseria meningitidis и Neisseria gonorrhoeae.
Фармакокинетика. Ампициллин натрия/сульбактам натрия хорошо распределяется в большинстве тканей и жидкостей организма человека. Степень проникновения в жидкости головного и спинного мозга низкая, однако повышается при воспалении мозговых оболочек. После в/в или в/м введения достигаются высокие концентрации сульбактама и ампициллина в крови; Т_½ обоих веществ составляет около 1 ч. Бо`льшая часть ампициллина натрия/сульбактама натрия выводится в неизмененном виде с мочой.

ПОКАЗАНИЯ:

лечение инфекций, вызванных чувствительными к комбинации ампициллин/сульбактам штаммами:

• инфекции ЛОР-органов (острый и хронический синусит, острый и хронический отит, заглоточный абсцесс);
• инфекции дыхательных путей (острый бронхит с бактериальной суперинфекцией, обострение хронического бронхита, пневмония);
• инфекции желчевыводящих путей (холецистит, холангит);
• инфекции кожи и мягких тканей (в том числе раны от укусов);
• инфекции костной и соединительной ткани;
• заболевания, передающиеся половым путем (гонорея, шанкроид);
• инфекции мочевыводящих путей;
• инфекции в гинекологии;
• абдоминальные инфекции и послеоперационные осложнения в брюшной полости.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Амписид с растворителем водой для инъекций можно вводить в/в и в/м. Для в/в введения Ампсид разводят стерильной водой для инъекций или любым другим совместимым р-ром и дают постоять до полного исчезновения образовавшейся пены, чтобы визуально оценить полноту растворения. Для растворения рекомендуют применять следующий объем растворителя:

Сульбактам натрия совместим с большинством р-ров для в/в введения, однако ампициллин натрия и, в свою очередь, Амписид менее устойчив в р-рах, содержащих декстрозу и другие углеводы; его не следует смешивать с препаратами крови или белковыми гидролизатами. Время применения препарата для в/в инфузии, в зависимости от типа избранного растворителя, указано ниже:

Р-р Амписида с растворителем 0,5% стерильным р-ром лидокаина гидрохлорида для инъекций вводить только в/м.
Препарат вводить глубоко в мышцу после исчезновения пены в виде болюсной инъекции на протяжении по крайней мере 3 мин. Концентрированный р-р для в/м применения следует использовать на протяжении 1 ч после растворения. Для растворения рекомендуют применять следующие объемы растворителей:

Если препарат необходимо применять одновременно с аминогликозидами, р-ры следует готовить отдельно и вводить в разные места.
Применение у взрослых
Как правило, доза Амписида варьирует от 1,5 г/сут (1 г ампициллина и 0,5 г сульбактама) до 12 г/сут (8 г ампициллина и 4 г сульбактама) в несколько приемов каждые 6 или 8 ч в зависимости от степени тяжести инфекции; максимальная суточная доза сульбактама составляет 4 г. При менее тяжелых инфекциях препарат можно вводить через 12 ч.
Кратность введения зависит от тяжести заболевания и функции почек пациента. Как правило, лечение продолжают еще на протяжении 48 ч после нормализации температуры тела и исчезновения других патологических признаков. Продолжительность курса терапии составляет 5–14 дней, однако в более тяжелых случаях ее можно продлить или дополнительно назначить ампициллин.
Для лечения неосложненной гонореи Амписид можно ввести 1 раз в дозе 1,5 г (суммарная доза ампициллина и сульбактама в соотношении 2:1). С целью увеличения продолжительности нахождения сульбактама и ампициллина в плазме крови следует одновременно назначить пробенецид в дозе 1,0 г перорально.
Для профилактики хирургических инфекций доза Амписида составляет 1,5–3 г (суммарная доза ампициллина и сульбактама в соотношении 2:1). Ее следует вводить во время вводного наркоза, чтобы обеспечить достаточное количество времени для достижения эффективных концентраций в сыворотке крови и тканях во время операции. Дозу можно вводить повторно через каждые 6–8 ч; при большинстве хирургических вмешательств применение антибиотика, как правило, прекращают через 24 ч после операции, если не показано введение Амписида с лечебной целью.
Применение у детей. В период лечения большинства инфекций у новорожденных и детей доза Амписида составляет 150 мг/кг/сут (что соответствует 50 мг/кг/сут сульбактама и 100 мг/кг/сут ампициллина). Детям, в том числе грудного возраста и новорожденным, препарат, как правило, вводят каждые 6–8 ч согласно обычной практике применения ампициллина. Новорожденным в 1-ю неделю жизни (особенно недоношенным) препарат, как правило, назначают в дозе 75 мг/кг массы тела (суммарная доза ампициллина и сульбактама в соотношении 2:1) в сутки с интервалом 12 ч.
Применение у пациентов с нарушением функции почек. У больных с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина ≤30 мл/мин) выведение сульбактама и ампициллина нарушается одинаково, поэтому соотношение этих веществ в плазме крови не изменяется. Таким больным Амписид необходимо вводить реже, согласно обычной практике применения ампициллина.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

применение комбинированного препарата противопоказано у пациентов, в анамнезе которых имеется указание на аллергическую реакцию к любому пенициллину.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

как и при применении других парентеральных антибиотиков, наиболее распространенная побочная реакция — боль в месте инъекции.
Могут также возникать анафилактоидные реакции и анафилактический шок, очень редко — судороги, сыпь, зуд, другие кожные реакции, очень редко синдром Стивенса — Джонсона, эпидермальный некролиз и мультиформная эритема.
Также отмечают нарушения со стороны ЖКТ (тошнота, рвота, диарея, псевдомембранозный колит).
Со стороны кроветворной и лимфатической системы — анемия, гемолитическая анемия, тромбоцитопения, эозинофилия и лейкопения. Эти реакции исчезают при отмене лечения.
Отмечали обратимое повышение активности АлАТ и АсАТ, билирубинемию, нарушение функции печени и желтуху.
Также возможны побочные реакции со стороны мочевыделительной системы: очень редко — интерстициальный нефрит.
Побочные эффекты, связанные с применением ампициллина, могут быть характерны и для применения ампициллина натрия/сульбактама натрия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

во время лечения пенициллинами, включая ампициллин натрия/сульбактам натрия, были описаны серьезные (а иногда — с летальным исходом) аллергические (анафилактические) реакции. Перед назначением пенициллина необходимо подробно расспросить больного относительно реакций гиперчувствительности к пенициллинам, цефалоспоринам и другим аллергенам в анамнезе. В случае развития аллергической реакции следует отменить применение препарата и назначить соответствующее лечение. Растворитель, содержащий лидокаин, не следует применять при повышенной чувствительности к местным анестетикам и при любых формах сердечной блокады.
Серьезные анафилактические реакции требуют неотложного лечения эпинефрином. При необходимости назначают кислород, стероиды в/в, а также принимают меры, направленные на улучшение проходимости дыхательных путей, включая интубацию.
Как и при применении любого антибиотика, важное значение имеет постоянное наблюдение с целью выявления признаков чрезмерного роста резистентных микроорганизмов, включая грибы. Если развивается суперинфекция, препарат следует отменить и/или назначить соответствующую терапию. Во время продолжительной терапии рекомендуют периодически контролировать показатели функции внутренних органов, включая почки, печень и систему кроветворения. Это особенно важно для новорожденных (прежде всего — для недоношенных) и маленьких детей.
У многих больных мононуклеозом, применявших ампициллин, развивалась кожная сыпь, поскольку инфекционный мононуклеоз имеет вирусное происхождение, поэтому для его лечения не следует применять Амписид.
Период беременности и кормления грудью. Сульбактам проникает через плацентарный барьер. Тератогенного и мутагенного влияния на плод не выявлено, но применение в период беременности должно быть обосновано. Безопасность применения препарата в период беременности и кормления грудью не установлена.
Влияние на способность к управлению транспортными средствами и работе с механизмами не изучали.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

одновременное применение аллопуринола и Амписида значительно повышает риск развития сыпи по сравнению с пациентами, которые применяют ампициллин отдельно.
Смешивание ампицилина с аминогликозидами в одном шприце приводит к взаимной инактивации; если эти антибактериальные средства применяют одновременно, то вводить их необходимо в разные места с интервалом в 1 ч.
Парентеральные пенициллины могут нарушить агрегацию тромбоцитов и показатели коагуляции. Эти эффекты могут усилиться при сочетанном применении антикоагулянтов.
Лучше избегать одновременного применения бактериостатических препаратов (хлорамфеникол, эритромицин, сульфаниламиды и тетрациклины), поскольку они могут влиять на бактерицидные свойства пенициллинов.
Сочетанное применение с пенициллинами приводило к снижению клиренса метотрексата и появлению признаков интоксикации. Требуется внимательное наблюдение пациентов. Могут потребоваться повышение дозы лейковорина и увеличение периода его применения.
Пробенецид снижает канальцевую секрецию ампициллина и сульбактама, результатом чего является повышение концентрации последних в плазме крови и увеличение Т_½, а также риска интоксикации.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

усиление тяжести побочных явлений, характерных для препарата, можно рассматривать как передозировку. Высокие концентрации β-лактамных антибиотиков в СМЖ могут вызывать развитие симптомов со стороны нервной системы, включая судороги. Если передозировка возникла у пациентов с почечной недостаточностью, выведение препарата из организма можно ускорить с помощью диализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 25 °С.