Діокор - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДІОКОР 80

ДІОКОР 160

(DIOCOR)

Склад:

діючі речовини: валсартан, гідрохлортіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить

                    80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлортіазиду (Діокор 80)

          або  160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлортіазиду (Діокор 160);                                                                                                                    

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний, лаурилсульфат, тальк, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат,   покриття для нанесення оболонки (Opadry II White –   Діокор 80; Opadry II Orange – Діокор 160).

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Валсартан та діуретики.

Код АТС С 09D А 03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, для яких   неефективна   моно терапія.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого із компонентів препарату; період вагітності та годування груддю; тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз і холестаз; анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатині ну <30 мл/хв); гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, гіперурикемія.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза препарату –  1 таблетка один раз на добу. В клінічних умовах можуть використовуватися таблетки, що містять 80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлортіазиду, або в разі неефективності дозування - таблетки, що містять 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлортіазиду.

Максимальний антигіпертензивний   ефект досягається   впродовж  2 - 4 тижнів застосування.

Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатині ну  > 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.

Для пацієнтів з незначною та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу регулювання дози не потрібне.

Тривалість прийому препарату визначається індивідуально лікарем.

Побічні реакції.

Небажані ефекти мали в цілому слабко виражений і перехідний характер.

З частотою 1 %   спостерігалися такі небажані ефекти   як головний біль, запаморочення, назофарингіт, стомленість, кашель, діарея,   біль у спині.  

З частотою менше 1 %   спостерігалися такі небажані ефекти як абдомінальний біль, занепокоєння, артралгія, астенія, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, імпотенція, гастроентерит, підвищене потовиділення, гіпоестезія, гіпокаліємія, гіпотензія, безсоння, судоми м’язів, розтяг м’язів, нудота, закладеність носа, біль в шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль в кінцівках, прискорене серцебиття, парестезія, фаринголарингіальний біль, полакіурія, підвищення температури, синусит,   соливість, розтяг зв’язок, тахікардія, шум у вухах, вертиго,   порушення зору. Не відомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією. Дані пост маркетингових досліджень продемонстрували   одиничні випадки ангіо невротичного набряку, висипу, свербежу та інших реакцій гіпер чутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу і васкуліти. Повідомлялося також про окремі випадки порушення функції нирок і міальгію. Були також зафіксовані випадки набряку легень із гранулоцитарною інфільтрацією і депонуванням IgG   в альвеолярних мембранах, пов’язані із застосуванням гідрохлортіазиду. Некардіогенний набряк легень може бути імунологічно опосередкований ідіосинкразичною реакцією на гідрохлортіазид, що зустрічається рідко.

Результати лабораторних досліджень. У деяких пацієнтів, які отримували Діокор, концентрація калію в сироватці знижується більше   ніж   на 20 % порівняно з пацієнтами, які

приймали плацебо.

Інколи спостерігалось підвищення рівнів креатині ну   і азоту сечовини крові (BUN) приблизно у 5 і 2 рази відповідно у пацієнтів, що лікувалися   Діокором, порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо.

Нейтропенія спостерігалася в 4 рази рідше у пацієнтів, що лікувалися Діокором, порівняно з пацієнтами, що приймали плацебо.

Валсартан.   Інші побічні ефекти, що спостерігалися в клінічних дослідженнях моно терапії валсартаном, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом, зустрічалися   з частотою менше  1% :   зниження лібідо, гостра ниркова недостатність, поодинокі випадки підвищення показників функції печінки.

Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид   широко   застосовується протягом багатьох років, причому частіше застосовуються дози, вищі за ту, яка входить до складу Діокору. При проведенні моно терапії   ті азидними   діуретиками,   у тому числі гідрохлортіазидом, можливий ряд побічних ефектів.

Зміни електролітів та метаболізму див. у розділі «Особливості застосування».

З інших можливих   побічних ефектів спостерігалися: часто  - кропив’янка та інші види висипу, втрата апетиту, помірно виражена нудота і блювання, постуральна гіпотензія, вираженість якої зростає при вживанні алкоголю, застосуванні засобів для наркозу або седативних засобів, імпотенція; рідко -   фото сенсибілізація, розлади шлунково-кишкового тракту, запор, діарея, холестаз або жовтяниця, серцева аритмія, головний біль, запаморочення, розлади сну, депресія, парестезії, порушення зору, тромбоцит опенія, інколи з пурпурою; дуже рідко -   некротизуючий   васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, що нагадують системний червоний вовчак, загострення шкірних проявів системного червоного вовчаку, панкреатит, лейкопенія, агранулоцит оз, депресія кісткового мозку, гемолітична анемія, реакції гіпер чутливості, порушення з боку дихальної системи, включаючи   пневмоніт і набряк легенів.

Передозування.

Про випадки передозування Діокору інформація відсутня.

Головним симптомом передозування може бути помітна артеріальна гіпотензія. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. При гіпотензії звичайним методом терапії є внутрішньо венне вливання фізіологічного розчину.

Діокор не можна вивести із організму шляхом гемодіалізу через   зв’язування валсартану з білками плазми, хоча для видалення із організму гідрохлортіазиду гемодіаліз ефективний.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Враховуючи механізм дії антагоністів ангіотензину ІІ, не можна виключити ризик для плода при застосуванні Діокору в період вагітності. Не відомо, чи виділяється Діокор у грудне молоко. Тому не слід застосовувати його в період вагітності та годування груддю. Якщо вагітність виявлена у період лікування Діокором, препарат необхідно відмінити якомога швидше.

Діти.

Безпека і ефективність застосування Діокору у дітей поки ще не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці .

Особливості застосування.

Комбінації, що містять фіксовані дози компонентів (валсартан + гідрохлортіазид), необхідно застосовувати як терапію другого ряду вибору. При цьому треба враховувати   можливість     певних   змін   стану пацієнтів.

Зміни балансу електролітів. Необхідно дотримуватись обережності при одночасному застосуванні Діокору із солями калію, калій зберігаючи ми діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі, а також з лікарськими препаратами, що можуть спричинити підвищення концентрації калію у крові (наприклад, гепарином).

Є повідомлення про розвиток гіпокаліємії при лікуванні ті азидними діуретиками. Рекомендується часто перевіряти   вміст калію в сироватці крові.

При застосуванні тіазидних діуретиків може розвинуться гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Тіазиди спричиняють підвищення екскреції з сечею магнію, що може призвести до гіпомагніємії.

Пацієнти з дефіцитом   в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК). У хворих із вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або ОЦК, як, наприклад, у тих, що застосовували високі дози діуретиків, зрідка на початку лікування Діокором   може виникати артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Тому перед початком лікування Діокором необхідно провести корекцію вмісту в організмі натрію   та/або об’єму циркулюючої крові, наприклад, шляхом зниження дози діуретика.

У випадку розвитку гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення та за необхідності провести внутрішньо венну інфузію фізіологічного розчину. Після стабілізації артеріального тиску лікування Діокором може бути продовжене.

Стеноз ниркової артерії. Безпека застосування Діокору у хворих з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки не встановлена.

Системний червоний вовчак. Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть спричинити загострення системного червоного вовчака.

Інші порушення метаболізму. Тіазидні діуретики можуть спричинити зміни толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, три гліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

При прийманні Діокору, так само як і інших антигіпертензивних засобів, рекомендується дотримуватись обережності при керуванні авто транспортом та при роботі з точними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні Діокору з іншими антигіпертензивними препаратами.

Слід бути обережними та часто перевіряти вміст калію у сироватці крові при застосуванні цього препарату з добавками калію, калій зберігаючи ми діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (гепарин тощо).

Під час одночасного прийому препарату з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і ті азидними діуретиками повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові. Досвід одночасного застосування Дікору і літію відсутній. Однак рекомендується перевіряти концентрацію літію у сироватці крові під час їх одночасного застосування.

Не було відмічено клінічно значущих взаємодій при проведенні моно терапії валсартаном при застосуванні таких лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід.

Оскільки до складу Діокору входить тіазидний діуретик, потенціально можливі такі лікарські взаємодії:

-   тіазиди потенціюють дію курареподібних міо релаксантів;

- можливе зниження діуретичної та антигіпертензивної дії ті азидного компонента Діокору при одночасному застосуванні з не стероїдними протизапальними засобами (наприклад, з похідними саліцилової кислоти, індометацином); супутня гіповолемія може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності.

Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується за одночасного застосування салуретиків, кортикостероїдів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G і похідних саліцилової кислоти.

Тіазидні діуретики можуть спричиняти такі небажані ефекти, як гіпокаліємію або гіпомагніємію, які, в свою чергу, підвищують ризик розвитку аритмії при глікозидній інтоксикації.

Може знадобитися корекція дози інсуліну або перорального цукрознижувального препарату.

Сумісне застосування тіазидних діуретиків може призвести до таких явищ: підвищити частоту реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу; підвищити ризик розвитку побічних ефектів амантадину; підсилити гіперглікемічну дію діазоксиду; знизити виведення нирками цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) і призвести до потенціювання їх мієлосупресивної дії.

Підвищення біодоступності ті азидного діуретика визначають при одночасному застосуванні блокаторів холінорецепторів (наприклад, атропіну, біперидену), що пов’язано зі зниженням рухової активності травного тракту і затримкою випорожнення шлунка.

Є повідомлення про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному призначенні ті азидного діуретика і метилдопи.

Колестирамін зменшує всмоктування тіазидних діуретиків.

При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків з вітаміном D або солями кальцію можливе потенціювання підвищення концентрації кальцію у сироватці крові.

Одночасне застосування циклоспорину може підвищити ризик розвитку гіперурикемії і появу симптомів, що нагадують загострення подагри.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Діокор – антигіпертензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ і тіазидний діуретик.

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є ангіотензин ІІ, утворений із ангіотензину І за участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ,   призначений для внутрішнього приймання. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ₁, які   відповідають за ефекти ангіотензину ІІ. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ₁-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20 000 разів) спорідненість з                   АТ₁-рецепторами, ніж з АТ₂-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ (кініназа ІІ), який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, у ході яких валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою у пацієнтів, які лікувалися валcартаном, ніж у пацієнтів, які застосовували інгібітор АПФ. Діокор не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи.

У пацієнтів із гіпертензією препарат спричиняє зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після прийому разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відмічається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2 - 4 тижнів і утримується на досягнуто-му рівні в ході тривалої терапії. При прийомі комбінації з гідрохлортіазидом спостерігається більш сильне   зниження артеріального тиску.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий шар дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, де відбувається пригнічення транспорту іонів натрію і хлору. Механізм дії тіазидів пов’язаний із пригніченням насоса Na⁺Cl^-, що відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Сl^-. У результаті цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми, у результаті чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці. Взаємозв’язок між реніном і альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану із застосуванням ті азидного діуретика.

Фармакокінетика. Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлортіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює в широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Діокору становить 23 %.

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відмічалося. При прийомі препарату один раз на день кумуляція не значна.

Валсартан у значному ступені (на 94 - 97 %) зв’язується з білками сироватки крові, головним чином, з альбумінами. Рівноважний об’єм розподілу низький (близько 17 л).

Виведення валсартану з калом становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози).           З сечею виводиться близько 30 %, головним чином,   у незміненому вигляді.

При прийомі   валсартану з їжею площа під кривою “концентрація-час” (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату концентрація препарату в плазмі як і у разі прийому його натщесерце, так і у разі прийому з їжею, однакові. Зменшення площі під кривою “концентрація-час”, однак, не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлортіазид. Після прийому внутрішньо всмоктування гідрохлоротіазиду відбувається дуже швидко (t_max – 2 години). Фармакокінетика препарату в фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненціальною низхідною кривою; період напів виведення кінцевої фази  – 6 - 15 годин.

У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно підвищенню дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при застосуванні один раз на добу кумуляція не значна.

При прийомі внутрішньо біодоступність гідрохлортіазиду становить 60 - 80 %. Виводиться з сечею: більше 95 % дози в незміненому вигляді і приблизно 4 % - у вигляді гідролізату           2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

За одночасного прийому гідрохлоротіазиду з їжею відмічали як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натщесерце. Діапазон цих змін невеликий і клінічно незначний.

Валсартан/гідрохлортіазид. При одночасному прийомі з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду знижується приблизно на 30 %. Одночасне застосування гідрохлортіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Діокор 80 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.

Діокор 160 - таблетки круглої форми   з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою коричнево-оранжевого   кольору.

Термін придатності.

Термін придатності – 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей   місці   при температурі не вище 25 ° С .

Упаковка.  

По 10 таблеток у контурних чарункових упаковках; по 1 або 3 контурні чарункові упаковки у пачці з картону.

Категорія відпуску.  

За рецептом.

Виробник.

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Місцезнаходження.

Україна, 03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, 8.

Фармакодинамика. Диокор — антигипертензивный препарат, в состав которого входят антагонист рецепторов ангиотензина II и тиазидный диуретик.
Активным гормоном ренин-ангиотензин-альдостероновой системы является ангиотензин II, образованный из ангиотензина I при участии АПФ. Ангиотензин II связывается со специфическими рецепторами, расположенными на клеточных мембранах в разных тканях. Имеет широкий спектр физиологического действия, включая как непосредственное, так и опосредствованное участие в регулировании АД. Как мощное сосудосуживающее вещество, ангиотензин II оказывает прямое вазопрессорное действие. Кроме того, способствует задержке натрия и стимулирует секрецию альдостерона.
Валсартан — активный и специфический антагонист рецепторов ангиотензина II, предназначенный для приема внутрь. Действует выборочно на рецепторы подтипа АТ1, отвечающие за эффекты ангиотензина II. Вальзартан не обладает частичной активностью агониста относительно АТ1-рецепторов и имеет намного большее (приблизительно в 20 000 раз) сродство к АТ1-рецепторам, чем к АТ2-рецепторам.
Валсартан не подавляет АПФ (кининаза II), который превращает ангиотензин I в ангиотензин II и разрушает брадикинин. Не отмечают никаких побочных эффектов, обусловленных брадикинином. В клинических исследованиях, в ходе которых вальзартан сравнивали с ингибитором АПФ, частота случаев сухого кашля была значительно меньшей у пациентов, которые лечились вальзартаном, чем у пациентов, применяющих ингибитор АПФ. Диокор не вступает во взаимодействие и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, играющие важную роль в регуляции функции сердечно-сосудистой системы.
У пациентов с гипертензией препарат вызывает снижение АД, не влияя при этом на ЧСС.
У большинства пациентов после приема разовой дозы препарата начало антигипертензивной активности отмечают в пределах 2 ч, а максимальное снижение АД достигается через 6 ч. Антигипертензивный эффект сохраняется более 24 ч после приема разовой дозы. При условии регулярного применения препарата максимальный терапевтический эффект обычно достигается на протяжении 2–4 нед и удерживается на достигнутом уровне в течение продолжительной терапии. При приеме комбинации с гидрохлоротиазидом выявляют более значительное снижение АД.
Точкой действия тиазидных диуретиков является корковый слой дистальных извилистых почечных канальцев, где расположены рецепторы, обладающие высокой чувствительностью к действию диуретиков, и происходит угнетение транспорта ионов натрия и хлора. Механизм действия тиазидов связан с угнетением насоса Na⁺Cl^–, что происходит за счет конкуренции за места транспорта Сl^–. В результате этого экскреция ионов натрия и хлора увеличивается приблизительно одинаково. Вследствие диуретического действия отмечают уменьшение объема циркулирующей плазмы крови, в результате чего повышается активность ренина, секреция альдостерона, выведение с мочой калия и в результате снижение концентрации калия в сыворотке крови. Взаимосвязь между ренином и альдостероном опосредована ангиотензином II, поэтому применение антагониста рецепторов ангиотензина II снижает потерю калия, связанную с применением тиазидного диуретика.
Фармакокинетика. После приема внутрь всасывание вальзартана и гидрохлоротиазида происходит быстро, однако степень всасывания варьирует в широких пределах. Средняя величина абсолютной биодоступности Диокора составляет 23%.
Вальзартан. В диапазоне изученных доз кинетика вальзартана имеет линейный характер. При повторном применении препарата изменений кинетических показателей не отмечали. При приеме препарата 1 раз в сутки кумуляция незначительная.
Вальзартан в значительной степени (на 94–97%) связывается с белками сыворотки крови, в основном с альбуминами. Равновесный объем распределения низкий (около 17 л).
Выведение вальзартана с калом составляет 70% (от величины принятой внутрь дозы). С мочой выводится около 30%, в основном в неизмененном виде.
При приеме вальзартана с пищей AUC уменьшается на 48%, хотя начиная приблизительно с 8 ч после приема препарата его концентрация в плазме как при приеме натощак, так и во время еды одинакова. Уменьшение AUC, однако, не сопровождается значительным снижением терапевтического эффекта.
Гидрохлоротиазид. После приема внутрь всасывание гидрохлоротиазида происходит очень быстро (максимальный период — 2 ч). Фармакокинетика препарата в фазах распределения и выведения описывается вообще биэкспоненциальной нисходящей кривой; период полувыведения конечной фазы — 6–15 ч.
В терапевтическом диапазоне доз средняя величина AUC возрастает прямо пропорционально повышению дозы. При повторных назначениях фармакокинетика гидрохлоротиазида не меняется; при применении один раз в сутки кумуляция незначительная.
При приеме внутрь биодоступность гидрохлоротиазида составляет 60–80%. Выводится с мочой: 95% дозы в неизмененном виде и около 4% — в виде гидролизата m-бензендисульфонамида.
При одновременном приеме гидрохлоротиазида с пищей отмечали как повышение, так и снижение его системной биодоступности по сравнению с соответствующим показателем при приеме натощак. Диапазон этих изменений небольшой и клинически незначимый.
Вальзартан/гидрохлоротиазид. При одновременном приеме с вальзартаном системная биодоступность гидрохлоротиазида снижается приблизительно на 30%. Одновременное применение гидрохлоротиазида не оказывает существенного влияния на кинетику вальзартана. Указанное взаимодействие не влияет на эффективность комбинированного применения вальзартана и гидрохлоротиазида. В контролируемых клинических исследованиях выявлен четкий антигипертензивный эффект этой комбинации, который превышал таковой каждого из компонентов отдельно, а также эффект плацебо.

АГ у пациентов при неэффективности монотерапии.

рекомендованная доза препарата — 1 таблетка 1 раз в сутки. В клинических условиях можно применять таблетки, содержащие 80 мг вальзартана и 12,5 мг гидрохлоротиазида, или в случае неэффективности дозирования — таблетки, содержащие 160 мг вальзартана и 12,5 мг гидрохлоротиазида.
Максимальный антигипертензивный эффект достигается в течение 2–4 нед применения.
Для пациентов с незначительным и умеренным нарушением функции почек (клиренс креатинина 30 мл/мин) коррекции дозы не требуется.
Для пациентов с незначительной и умеренной печеночной недостаточностью небилиарного происхождение и без холестаза коррекции дозы не требуется.
Продолжительность приема препарата определяет индивидуально врач.

повышенная чувствительность к любому компоненту препарата; период беременности и кормления грудью; тяжелые нарушения функции печени, билиарный цирроз и холестаз; анурия, тяжелые нарушения функции почек (клиренс креатинина ≤30 мл/мин); гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия, гиперурикемия.

побочные эффекты имели в целом слабовыраженный и преходящий характер.
С частотой 1% отмечали головную боль, головокружение, назофарингит, утомляемость, кашель, диарею, боль в спине.
С частотой ≤1% — абдоминальную боль, беспокойство, артралгию, астению, бронхит, острый бронхит, боль в груди, головокружение, диспепсию, одышку, сухость во рту, импотенцию, гастроэнтерит, повышенное потоотделение, гипоэстезию, гипокалиемию, гипотензию, бессонницу, судороги мышц, растяжение мышц, тошноту, заложенность носа, боль в области шеи, периферический отек, средний отит, боль в конечностях, ускоренное сердцебиение, парестезию, фаринголарингеальную боль, поллакиурию, повышение температуры тела, синусит, сонливость, растяжение связок, тахикардию, шум в ушах, вертиго, нарушение зрения. Не известно, имели ли эти эффекты причинную связь с терапией препаратом.
Данные постмаркетинговых исследований продемонстрировали единичные случаи ангионевротического отека, сыпи, зуда и других реакций гиперчувствительности/аллергии, включая сывороточную болезнь и васкулит. Сообщалось также об отдельных случаях нарушения функции почек и миалгии. Также зафиксированы случаи отека легких с гранулоцитарной инфильтрацией и депонированием IgG в альвеолярных мембранах, связанные с применением гидрохлоротиазида. Некардиогенный отек легких может быть иммунологически обусловлен идиосинкразической реакцией на гидрохлоротиазид, что отмечается редко.
Результаты лабораторных исследований. У некоторых пациентов, которые получали Диокор, концентрация калия в сыворотке крови снижается более чем на 20% по сравнению с пациентами, принимающими плацебо.
Иногда отмечали повышение уровня креатинина и азота мочевины крови приблизительно в 5 и 2 раза соответственно у пациентов, которые принимали Диокор, по сравнению с пациентами, принимающими плацебо.
Нейтропению выявляли в 4 раза реже у пациентов, которые лечились Диокором, по сравнению с пациентами, принимающими плацебо.
Вальзартан. Другие побочные эффекты, которые отмечали в клинических исследованиях монотерапии вальзартаном независимо от их причинной связи с исследуемым препаратом, выявляли с частотой ≤1%: снижение либидо, ОПН, единичные случаи повышения показателей функции печени.
Гидрохлоротиазид. Средство широко используют на протяжении многих лет, причем чаще применяют в дозе, выше входящей в состав Диокора. При проведении монотерапии тиазидными диуретиками, в том числе гидрохлоротиазидом, возможен ряд побочных эффектов.
Изменения электролитов и метаболизма — см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ.
Из других вероятных побочных эффектов отмечали: часто — крапивница и другие виды сыпи, потеря аппетита, умеренно выраженная тошнота и рвота, постуральная гипотензия, выраженность которой возрастает при употреблении алкоголя, применении средств для наркоза или седативных средств, импотенция; редко — фотосенсибилизация, расстройства ЖКТ, запор, диарея, холестаз или желтуха, аритмия, головная боль, головокружение, расстройство сна, депрессия, парестезии, нарушение зрения, тромбоцитопения, иногда пурпура; очень редко — некротический васкулит и токсический эпидермальный некролиз, кожные реакции, напоминающие системную красную волчанку, обострение кожных проявлений системной красной волчанки, панкреатит, лейкопения, агранулоцитоз, угнетение костного мозга, гемолитическая анемия, реакции гиперчувствительности, нарушения со стороны дыхательной системы, включая пневмонит и отек легких.

комбинации, содержащие фиксированные дозы компонентов (вальзартан + гидрохлоротиазид), необходимо применять как терапию второго ряда выбора. При этом следует учитывать возможность определенных изменений состояния пациентов.
Изменение баланса электролитов. Необходимо соблюдать осторожность при одновременном применении Диокора с солями калия, калийсберегающими диуретиками, калийсодержащими заменителями пищевой соли, а также с лекарственными препаратами, которые могут вызвать повышение концентрации калия в крови (например гепарином).
Есть сообщения о развитии гипокалиемии при лечении тиазидными диуретиками. Рекомендуется часто проверять содержание калия в сыворотке крови.
При применении тиазидных диуретиков могут развиться гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз. Тиазиды вызывают повышение экскреции с мочой магния, что может привести к гипомагниемии.
Пациенты с дефицитом в организме натрия и/или ОЦК. У больных с выраженным дефицитом в организме натрия и/или ОЦК, как, например, при применении диуретиков в высоких дозах, изредка в начале лечения Диокором может возникать артериальная гипотензия с клиническими проявлениями. Поэтому перед началом лечения Диокором необходимо провести коррекцию содержания в организме натрия и/или ОЦК, например путем снижения дозы диуретика.
В случае развития гипотензии пациенту необходимо придать горизонтальное положение и при необходимости провести в/в инфузию физиологического р-ра. После стабилизации АД лечение Диокором может быть продолжено.
Стеноз почечной артерии. Безопасность применения Диокора у больных с односторонним или двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной почки не установлена.
Системная красная волчанка. Есть сообщения о том, что тиазидные диуретики могут вызвать обострение системной красной волчанки.
Другие нарушения метаболизма. Тиазидные диуретики могут вызвать изменения толерантности к глюкозе, а также повышение концентрации ХС, ТГ и мочевой кислоты в сыворотке крови.
Период беременности и кормления грудью. Учитывая механизм действия антагонистов ангиотензина II, нельзя исключить риск для плода при применении Диокора в период беременности. Не известно, проникает ли Диокор в грудное молоко. Поэтому не следует применять его в период беременности и кормления грудью. Если беременность выявлена в период лечения Диокором, препарат необходимо отменить как можно скорее.
Дети. Безопасность и эффективность применения Диокора у детей пока не установлена, поэтому препарат не применяют в педиатрической практике.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. При приеме Диокора, так же, как и других антигипертензивных средств, рекомендуется соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и работе с точными механизмами.

возможно усиление антигипертензивного эффекта при одновременном применении Диокора с другими антигипертензивными препаратами.
Следует соблюдать осторожность и часто проверять содержание калия в сыворотке крови при применении этого препарата с калийсодержащими добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями соли, содержащими калий, или другими лекарственными средствами, которые могут повышать уровень калия в сыворотке крови (гепарин и т.п.).
При одновременном приеме препарата с ингибиторами АПФ и тиазидными диуретиками сообщали об обратимом повышении концентрации лития в сыворотке крови. Опыт одновременного применения Дикора и лития отсутствует. Однако рекомендуется проверять концентрацию лития в сыворотке крови во время их одновременного применения.
Не было отмечено клинически значимых взаимодействий при проведении монотерапии вальзартаном одновременно с такими лекарственными средствами: циметидин, варфарин, фуросемид, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипин, глибенкламид.
Поскольку в состав Диокора входит тиазидный диуретик, потенциально возможны такие лекарственные взаимодействия:
тиазиды потенцируют действие курареподобных миорелаксантов;
возможно снижение диуретического и антигипертензивного действия тиазидного компонента Диокора при одновременном применении с НПВП (например производными салициловой кислоты, индометацином); сопутствующая гиповолемия может привести к развитию ОПН.
Риск развития гипокалиемии повышается при одновременном применении салуретиков, ГКС, АКТГ, амфотерицина, карбеноксолона, пенициллина G и производных салициловой кислоты.
Тиазидные диуретики могут вызывать такие побочные эффекты, как гипокалиемия или гипомагниемия, что в свою очередь повышает риск развития аритмии при гликозидной интоксикации.
Может понадобиться коррекция дозы инсулина или перорального сахароснижающего препарата.
Сочетанное применение тиазидных диуретиков может повысить частоту реакций повышенной чувствительности к аллопуринолу; повысить риск развития побочных эффектов амантадина; усилить гипергликемическое действие диазоксида; снизить выведение почками цитотоксических препаратов (например циклофосфамида, метотрексата) и привести к потенцированию их миелосупрессивного действия.
Повышение биодоступности тиазидного диуретика определяют при одновременном применении блокаторов холинорецепторов (например атропина, биперидена), что связано со снижением двигательной активности пищеварительного тракта и задержкой опорожнения желудка.
Есть сообщения о случаях развития гемолитической анемии при одновременном назначении тиазидного диуретика и метилдопы.
Колестирамин уменьшает всасывание тиазидных диуретиков.
При одновременном применении тиазидных диуретиков с витамином D или солями кальция возможно потенцирование повышения концентрации кальция в сыворотке крови.
Одновременное применение циклоспорина может повысить риск развития гиперурикемии и появление симптомов, напоминающих обострение подагры.

сообщений нет. Основным симптомом передозировки может быть заметная артериальная гипотензия. Если препарат был принят недавно, нужно вызвать рвоту. При гипотензии обычным методом терапии является в/в вливание физиологического р-ра.
Диокор невозможно вывести из организма путем гемодиализа в связи со связыванием вальзартана с белками плазмы крови, хотя для выведения из организма гидрохлоротиазида гемодиализ эффективен.

хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.