Кордарон - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КОРДАРОН^®

(CORDARONE^®)

Склад:

діюча  речовина: amiodarone;

1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина блідо-жовтого кольору, практично вільна від суспендованих часток.

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати, ІІІ клас. Код АТХ  С01B D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості. Збільшення третьої фази потенціалу дії без впливу на рівень або частоту підйому (клас ІІІ за класифікацією Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок зниження току калію через калієвий канал, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвого та кальцієвого каналу.

Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Атропін  не виступає антагоністом цієї дії.

Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори.

Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається  інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень.

Не впливає на шлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні.

Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Негативний інотропний ефект відсутній.

Серцево-легенева реанімація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до електроімпульсної терапії.

Безпека та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам, у яких поза межами стаціонару виникала зупинка серця через шлуночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної терапії, вивчали у двох подвійних-сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE, у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном.

Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування.

•      Під час дослідження ARREST 504 пацієнти, які перенесли зупинку серця поза межами стаціонару внаслідок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам швидко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300 мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій – плацебо     (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси  на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент доставлення до лікарні,  було 44 % пацієнтів із групи аміодарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р=0,03).

    Після поправки на інші прогностичні фактори результату лікування скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1 – 2,4; р=0,02). У групі аміодарону порівняно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р=0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р=0,004).

•    У ході дослідженні ALIVE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриляцій, введення адреналіну та ще однієї дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандомізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5% розчину глюкози) та відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, або в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентрації 10 мг/мл) та відповідного плацебо, що імітувало аміодарон та містило той самий розчинник (полісорбат 80).

    Аміодарон статистично значущо збільшував шанси  на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію у 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) та 12 % у групі лідокаїну (20 пацієнтів із 167), p = 0,009. Після поправки на інші прогностичні фактори, що впливали на виживаність, скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28 – 4,85; р=0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала зупинка серця, в групі лідокаїну (28,9 %) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодарону (18,4 %), р=0,04.

Фармакокінетика.

Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування препаратом слід розпочинати і, як правило, контролювати лише в умовах стаціонару або під наглядом спеціаліста. Кордарон^® для внутрішньовенного введення призначений лише для лікування тяжких порушень ритму, які не відповідають на інші засоби лікування, або у випадку, коли інші засоби лікування не можуть бути використані.

Тахіаритмії, повязані з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта.

Тахіаритмії всіх типів, в тому числі надшлуночкові, вузлові та шлуночкові тахікардії; тріпотіння та фібриляція передсердь; фібриляція шлуночків; у випадку, коли інші лікарські засоби не можуть бути використані.

Кордарон^® для внутрішньовенного введення можна застосовувати у випадку, коли потрібна швидка відповідь на лікування або коли неможливий пероральний прийом препарату.

Протипоказання.

Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до інших компонентів препарату.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня  при відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Порушення функції щитовидної залози.

Судинна недостатність (судинний колапс).

Тяжка артеріальна гіпотензія.

Дитячий вік до 3 років (через наявність у складі бензилового спирту).

Вагітність, окрім виняткових обставин.

Період годування груддю.

Біфасцикулярні та трифасцикулярні порушення провідності, окрім випадків, коли встановлено ендокардіальний кардіостимулятор, який функціонує постійно.

Внутрішньовенне введення препарату протипоказане у разі артеріальної гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності, кардіоміопатії або серцевої недостатності.

Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричиняти  пароксизмальну тахікардію типу «torsades de pointes»:

• антиаритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

• антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

• інші препарати, такі як сполуки миш’яку, наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного введення, еритроміцин для внутрішньовенного введення, мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного введення, вінкамін для внутрішньовенного введення, тореміфен, деякі нейролептики   (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол, бепридил та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють сповільненню серцевого ритму та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи мають вони антиаритмічну дію. Сприятливим фактором є гіпокаліємія, так само, як брадикардія або вроджене чи набуте існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні засоби класу Іа, класу ІІІ та деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їх внутрішньовенних лікарських форм.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:

• протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»;

• нейролептики, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes», також не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», але така комбінація не протипоказана.

Засоби, що спричиняють брадикардію. Більшість лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, антиаритмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних  засобів.

Ризик розвитку вираженої брадикардії (додатковий ефект).

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання). Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону): антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, соталол); інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування,  еритроміцин для внутрішньовенного застосування, мізоластин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного застосування, тореміфен. Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes».

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов’язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності зовнішнього застосування електричного шоку.

Комбінації, які не рекомендується застосовувати (див. розділ «Особливості застосування»).

З циклоспорином. Підвищення концентрації циклоспорину в крові через зниження його метаболізму в печінці  з ризиком розвитку нефротоксичності. Визначення концентрації циклоспорину в крові, контроль функції нирок та коригування дози під час лікування аміодароном.

Фторхінолони. Впродовж лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.

З ін’єкційною формою дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З ін’єкційною формою верапамілу. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З антипаразитарними засобами, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»  (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes». За можливості слід відмінити один з цих двох препаратів. Якщо неможливо уникнути цієї комбінації, необхідно зробити попередню оцінку тривалості інтервалу QT перед призначенням та контролювати показники ЕКГ під час лікування.

З нейролептиками, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»: амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левопромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульприд, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол, тіоридазин, трифлуоперазин, вераліприд, флуфеназин. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes».

З метадоном. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Комбінації, які вимагають вжиття запобіжних заходів під час застосування.

З антикоагулянтами для перорального застосування. Посилення дії антикоагулянтів та збільшення ризику кровотечі через підвищення рівня антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідний  частіший контроль рівня протромбіну в крові та контроль МНС. Слід коригувати дозу антикоагулянту для перорального застосування як під час лікування аміодароном, так і протягом 8 днів після відміни препарату.

З бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація). Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З бета-блокаторами у разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності серця з ризиком розвитку вираженої брадикардії. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічний спостереження.

З дабігатраном. Підвищення концентрації дабігатрану у плазмі крові з підвищенням ризику кровотечі. Клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу. Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій можливе впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

З препаратами наперстянки. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівен у крові через зниження його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності − коригування доз дигоксину.

З дилтіаземом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема серед хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З деякими  макролідами (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Контроль ЕКГ та клінічне спостереження на тлі одночасного застосування цих препаратів.

З верапамілом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Із засобами, що можуть спричиняти гіпокаліємію: діуретики (що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), проносні засоби стимулюючої дії, амфотерицин В (для внутрішньовенного введення), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид. Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування − забезпечити моніторування показників ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне спостереження.

З  лідокаїном. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні реакції, через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ за потреби – контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та  коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.

З орлістатом. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби  – контроль ЕКГ.

З фенітоїном  (шляхом екстраполяції – також із фосфенітоїном). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.

З симвастатином. Підвищений ризик розвитку побічних реакцій (що залежить від концентрації), таких як рабдоміоліз (через пригнічення метаболізму симвастатину у печінці, що зменшує рівень холестерину). Не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу. Якщо ця доза не дає змоги досягнути терапевтичної мети, потрібно призначити інший статин, який не вступає в цей тип взаємодії.

З такролімусом.  Підвищення концентрації такролімусу  в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Необхідне визначення концентрації такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.

З флекаїнідом. Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Субстрати  цитохрому P450 3A4. Коли такі лікарські засоби призначають на тлі застосування аміодарону, який є інгібітором CYP 3A4, можливі більш високі плазмові концентрації цих препаратів, що може призвести до зростання їхньої токсичності.

Фентаніл. Комбінація з аміодароном може обумовити посилення фармакологічних ефектів фентанілу та збільшити ризик прояву його токсичності.

Статини. Ризик прояву токсичності цих препаратів відносно м’язів підвищується за умов одночасного призначення аміодарону зі статинами, що метаболізуються CYP 3A4, такими як симвастатин, аторвастатин та ловастатин.

За необхідності застосування статинів разом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються CYP 3A4.

Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.

Засоби, що викликають брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

З пілокарпіном. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикардію).

Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Особливості застосування.  

Застереження стосовно способу застосування.

Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Ін’єкційний аміодарон слід вводити через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, такі як флебіт поверхневих вен. Ін’єкційний  аміодарон необхідно вводити  тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна ін’єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артеріальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завжди, коли це можливо.

Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.

Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.

Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивної терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.

Якщо терапію аміодароном необхідно продовжувати, його вводять у вигляді інфузії через центральні вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.

Серцеві ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії, що піддається лікуванню, які іноді були летальними (див. розділ «Побічні реакції»).

Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть менш виражений, ніж аритмогенний ефект більшості антиаритмічних засобів, і зазвичай проявляється при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або за умови порушення електролітної рівноваги.

Легеневі ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціальної пневмопатії при застосуванні ін’єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою радіологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальна пневмопатія, як правило, є оборотною за умови ранньої відміни аміодарону.

Крім того, у деяких пацієнтів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів.

Печінкові ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Протягом 24 годин після початку застосування аміодарону для ін’єкційного введення може розвиватися важка, а іноді й летальна гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або  відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж у три рази порівняно з нормальними значеннями цих показників.

Порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.

За винятком екстрених ситуацій, ін’єкційний аміодарон необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).

Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.

Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як: брадикардія, артеріальна  гіпотензія, зниження  хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне  молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або  іншими механізмами. Згідно з інформацією з безпеки застосування аміодарону, немає підтверджень, що аміодарон може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або  іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози. Кордарон^® можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.

Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе  утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.

Кордарон^® для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне устаткування для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.

Кордарон^® для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.

Стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом часу від 20 хвилин до 2 годин. Препарат має вводитися у вигляді розчину, розведеного у 250 мл 5% розчину глюкози. Після цього може бути застосована повторна інфузія препарату у дозі до 1200 мг (приблизно 15 мг/кг маси тіла) у 5% розчині глюкозі об’ємом до 500 мл протягом 24 годин, при цьому швидкість інфузії необхідно коригувати  залежно від клінічної відповіді пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).

У надзвичайно невідкладних клінічних ситуаціях лікарський засіб, на розсуд лікаря, може бути введений у вигляді повільної ін’єкції у дозі 150-300 мг у 10-20 мл 5% розчину глюкози протягом не менше ніж 3 хвилин. Після цього повторне введення препарату можна здійснювати не раніше, ніж через 15 хвилин. За пацієнтами, яким Кордарон^® для внутрішньовенного введення вводиться таким способом, необхідно здійснювати ретельний нагляд − наприклад, у відділенні інтенсивної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Переведення з внутрішньовенної терапії препаратом на пероральну терапію.  Одразу ж після отримання належної відповіді на лікування необхідно одночасно розпочати пероральну терапію препаратом у звичайній навантажувальній дозі (тобто 200 мг тричі на добу). Після цього Кордарон^® для внутрішньовенного введення має бути поступово відмінений шляхом покрокового зниження дози.

Педіатрична популяція. Безпечність та ефективність аміодарону у дітей не визначені. Через вміст бензилового спирту аміодарон для внутрішньовенного введення протипоказаний у новонароджених дітей, немовлят та дітей віком до 3 років.

Пацієнти літнього віку. Як і в усіх інших пацієнтів, важливо застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату. Хоча доказові дані на користь особливих вимог щодо дозування препарату в цій групі пацієнтів відсутні, ці пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку брадикардії та порушень провідності при застосуванні занадто високої дози. Особливу увагу слід приділяти моніторуванню функції щитоподібної залози (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація. Рекомендована доза препарату при фібриляції шлуночків / шлуночковій тахікардії з відсутністю пульсу, резистентній до дефібриляції, становить    300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін’єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовенне введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.

Діти. Безпека та ефективність аміодарону для дітей на сьогодні не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується. Ампули аміодарону для ін’єкційного введення містять бензиловий спирт. Існують повідомлення про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому», gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову появу задишки, артеріальної гіпотензії, брадикардії та розвиток серцево-судинного колапсу.

Передозування. Інформації щодо передозування аміодарону при внутрішньовенному введенні не існує.

Можливе виникнення синусової брадикардії, зупинки серця,  шлуночкової тахікардії, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes», циркуляторної недостатності та ураження печінки.

Лікування має бути симптоматичним. З огляду на кінетичні властивості препарату, рекомендується контроль функції серця протягом тривалого часу. Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.

Побічні реакції. Побічні реакції класифіковані за класами систем органів та за частотою виникнення відповідно до таких критеріїв:  дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %,    < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %;   < 1 %); рідко  (≥ 0,01 %, < 0,1 %); поодинокі (< 0,01 %).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

У пацієнтів, які приймають аміодарон, випадково виявляли гранульоми кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

Порушення з боку серця.

Часто: брадикардія.

Поодинокі: виникнення нової або погіршення перебігу існуючої аритмії, іноді з подальшою зупинкою серця. Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни аміодарону, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.

Частота не відома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes».

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: нудота.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату.

Часто: можлива запальна реакція, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, індурація шкіри, тромбофлебіт, целюліт, інфекції та порушення пігментації.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про нижчезазначені  побічні явища.

Поодинокі: зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну, що вимагає відміни препарату.

Порушення з боку імунної системи.

Поодинокі: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок.

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке).

Ендокринні розлади.

Дуже часто: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, певна "невідповідність" рівнів гормонів щитовидної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) не вимагає відміни препарату.

Часто: гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Нормальна функція щитовидної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1-3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов’язкова: якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією гормонами щитовидної залози з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритмічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов’язково відмінити аміодарон, через 3-4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребують невідкладного початку належного лікування.

Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксикоз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів можна однозначно рекомендувати лікування високими дозами кортикостероїдів (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.

Порушення з боку нервової системи.

Поодинокі: доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль.

Порушення з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.

Поодинокі: гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках з летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічній реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з'ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»). Бронхоспазм та/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Інтерстиціальна пневмопатія.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Поодинокі: надмірне потовиділення.

Частота невідома: кропив’янка.

Порушення з боку судин.

Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Надходили повідомлення про випадки вираженої артеріальної гіпотензії або судинного колапсу, зокрема, у разі передозування або після дуже швидкого введення.

Поодинокі: припливи жару.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Частота невідома: біль у спині.

Термін придатності.  2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище  25 °С.

Несумісність. Застосовувати тільки дозволені розчинники  (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Упаковка.  № 6: по 3 мл в ампулі; по 6 ампул в полімерних чарунках у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Санофі Вінтроп Індастріа, Франція.

Місцезнаходження виробника та адреса його місця провадження діяльності.  

1, ру де ля Вірж АМБАРЕ ЕТ ЛАГРАВ 33565 – КАРБОН БЛАН Седекс, Франція.

Заявник.

ТОВ «Санофі-Авентіс  Україна», Україна.

КОРДАРОН (CORDARONE®)
amiodarone
Представительство: САНОФИ-АВЕНТИС		Владелец регистрационного удостоверения: SANOFI-WINTHROP INDUSTRIE,
код ATX: C01BD01
Форма выпуска, состав и упаковка Таблетки круглые, делимые, белого или белого с кремоватым оттенком цвета, с гравировкой символа в виде средца и цифры "200" на одной стороне; таблетки могут быть легко разделены вдоль линии разлома при нормальных условиях применения.   1 таб. амиодарона гидрохлорид 200 мг Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, поливидон К90F, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат. 10 шт. - блистеры (3) - пачки картонные. Раствор для в/в введения прозрачный, бледно-желтого цвета.   1 мл 1 амп. амиодарона гидрохлорид 50 мг 150 мг Вспомогательные вещества: бензиловый спирт, полисорбат 80, вода д/и, азот. 3 мл - ампулы бесцветного стекла (6) - упаковки контурные (1) - коробки картонные. Клинико-фармакологическая группа: Антиаритмический препарат Регистрационные №№: таб. 200 мг: 30 шт. - П №014833/02-2003, 12.03.03 р-р д/в/в введения 150 мг/3 мл: амп. 6 шт. - П №014833/01-2003, 12.03.03
Фармакологическое действие Антиаритмический препарат III класса. Оказывает антиаритмическое и антиангинальное действие. Антиаритмическое действие обусловлено увеличением 3 фазы потенциала действия, в основном за счет снижения тока калия через каналы клеточных мембран кардиомиоцитов и снижением автоматизма синусового узла. Препарат неконкурентно блокирует α- и β-адренорецепторы. Замедляет синоатриальную, предсердную и узловую проводимость, не оказывая влияния на внутрижелудочковую проводимость. Кордарон увеличивает рефрактерный период и уменьшает возбудимость миокарда. Замедляет проведение возбуждения и удлиняет рефрактерный период дополнительных предсердно-желудочковых путей. Антиангинальное действие Кордарона обусловлено снижением потребления кислорода миокардом (за счет урежения ЧСС и снижения ОПСС), неконкурентной блокадой α- и β-адренорецепторов, увеличением коронарного кровотока путем прямого воздействия на гладкую мускулатуру артерий, поддержанием сердечного выброса путем снижения давления в аорте и снижением периферического сопротивления. Кордарон не оказывает значимого отрицательного инотропного эффекта, уменьшает сократимость миокарда в основном после в/в введения. Влияет на обмен тиреоидных гормонов, ингибирует превращение ТЗ в Т4 (блокада тироксин-5-дейодиназы) и блокирует захват этих гормонов кардиоцитами и гепатоцитами, что приводит к ослаблению стимулирующего влияния тиреоидных гормонов на миокард. Определяется в плазме крови на протяжении 9 мес после прекращения его приема. Терапевтические эффекты наблюдаются через 1 неделю (от нескольких дней до 2 недель) после начала приема препарата внутрь. При в/в введении Кордарона его активность достигает максимума через 15 мин и исчезает приблизительно через 4 ч после введения. Несмотря на то, что количество введенного Кордарона в крови быстро снижается, достигается насыщение тканей препаратом. При отсутствии повторных инъекций препарат постепенно выводится. При возобновлении его введения или при назначении препарата для приема внутрь формируется его тканевой запас. Фармакокинетика Всасывание После приема внутрь амиодарон абсорбируется медленно (абсорбция составляет 30-50%), скорость абсорбции подвержена значительным колебаниям. Биодоступность после приема внутрь колеблется в пределах от 30 до 80% у разных больных (в среднем около 50%). После однократного приема препарата внутрь Cmax в плазме крови достигается через 3-7 ч. Распределение Амиодарон имеет большой Vd. Амиодарон больше всего накапливается в жировой ткани, печени, легких, селезенке и роговице глаза. Через несколько дней отмечается выведение амиодарона из организма. Css достигается в пределах от 1 до нескольких месяцев, в зависимости от индивидуальных особенностей пациента. Связывание с белками плазмы крови - 95% (62% - с альбумином, 33.5% - с бета-липопротеинами). Метаболизм Метаболизируется в печени. Основной метаболит - дезэтиламиодарон - фармакологически активен и может усиливать антиаритмический эффект основного соединения. Каждая доза Кордарона (200 мг) содержит 75 мг йода; было определено, что 6 мг из них высвобождается в виде свободного йода. При продолжительном лечении его концентрации могут достигать 60-80% концентраций амиодарона. Выведение Учитывая способность к кумуляции и связанную с эти большую вариабельность фармакокинетических параметров, данные по величине T1/2 противоречивы. Выведение при приеме внутрь протекает в 2 фазы: T1/2 в α-фазе - 4-21 ч, T1/2 в β-фазе - 25-110 дней. После продолжительного приема внутрь средний T1/2 - 40 дней (это имеет важное значение при выборе дозы, т.к. необходим по крайней мере 1 мес для стабилизации плазменной концентрации, а полное выведение может длиться более 4 мес). После отмены препарата полное выведение его из организма продолжается в течение нескольких месяцев. Следует принимать во внимание присутствие фармакодинамических эффектов Кордарона на протяжении от 10 дней и вплоть до 1 мес после его отмены. Амиодарон выводится с желчью и калом. Почечная экскреция незначительна. Фармакокинетика в особых клинических случаях Незначительное выведение препарата с мочой позволяет назначать препарат при почечной недостаточности в средних дозах. Амиодарон и его метаболиты не подвергаются диализу. Показания - купирование приступов желудочковой пароксизмальной тахикардии; - купирование приступов наджелудочковой пароксизмальной тахикардии с высокой частотой сокращений желудочков (особенно на фоне синдрома WPW); - купирование пароксизмальной и устойчивой формы мерцательной аритмии (фибрилляции предсердий) и трепетания предсердий. Профилактика рецидивов - угрожающих жизни желудочковых аритмий и фибрилляции желудочков сердца (лечение должно быть начато в стационаре при тщательном кардиомониторировании); - наджелудочковых пароксизмальных тахикардий, в т.ч. документированных приступов рецидивирующей устойчивой наджелудочковой пароксизмальной тахикардии у больных с органическими заболеваниями сердца; документированных приступов рецидивирующей устойчивой наджелудочковой пароксизмальной тахикардии у больных без органических заболеваний сердца, когда антиаритмические препараты других классов не эффективны или имеются противопоказания к их применению; документированных приступов рецидивирующей устойчивой наджелудочковой пароксизмальной тахикардии у больных с синдромом WPW; - мерцательной аритмии (фибрилляции предсердий) и трепетания предсердий. - профилактика внезапной аритмической смерти у больных из группы высокого риска после недавно перенесенного инфаркта миокарда, имеющих более 10 желудочковых экстрасистол в 1 час, клинические проявления хронической сердечной недостаточности и сниженную фракцию выброса левого желудочка (<40%). Кордарон особенно рекомендуется пациентам с органическими заболеваниями сердца (в т.ч. с ИБС), сопровождающимися дисфункцией левого желудочка. Кордарон для в/в введения предназначен для только для применения в стационаре в тех случаях, когда требуется быстрое достижение антиаритмического эффекта или когда невозможен прием препарата внутрь. Режим дозирования Для приема внутрь При назначении препарата в нагрузочной дозе могут быть использованы различные схемы. При применении в стационаре начальная доза, разделенная на несколько приемов, составляет от 600-800 мг/сут до максимальной 1200 мг/сут (обычно в течение 5-8 дней). При амбулаторном назначении начальная доза, разделенная на несколько приемов, составляет от 600 мг до 800 мг/сут (обычно в течение 10-14 дней). Поддерживающая доза определяется из расчета 3 мг/кг массы тела в сутки и может находиться в пределах от 100 мг/сут до 400 мг/сут при приеме 1 раз/сут. Следует применять минимальную эффективную дозу. Т.к. амиодарон имеет очень большой период полувыведения, препарат можно принимать каждый второй день (200 мг можно давать каждый второй день, а 100 мг рекомендуется принимать ежедневно) или делать перерывы (2 дня в неделю). Для раствора для в/в введения Нагрузочная доза Кордарона составляет первоначально 5-7 мг/кг массы тела в 250 мл 5%-ного раствора декстрозы (глюкозы) в течение 30-60 мин. Терапевтический эффект Кордарона проявляется в течение первых минут введения и исчезает постепенно, что требует коррекции скорости его введения в соответствии с результатами лечения. Для поддерживающей терапии препарат назначают в виде постоянной или прерывистой (2-3 раза/сут) в/в инфузии в 5% растворе декстрозы (глюкозы) в течение нескольких дней в дозе до 1200 мг/сут. После в/в введения в нагрузочной дозе вместо продолжения в/в инфузии возможен переход на прием Кордарона внутрь в дозе от 600-800 мг до 1200 мг/сут. С первого дня в/в введения Кордарона целесообразно начинать постепенный переход на прием препарата внутрь. При проведении в/в инъекций препарат в дозе 5 мг/кг вводят в течение как минимум 3 мин. Кордарон нельзя набирать в один шприц с другими лекарственными средствами! Для в/в инфузии не следует применять концентрацию ниже 600 мг/л. Для приготовления растворов для в/в введения использовать только 5% раствор декстрозы (глюкозы). Побочное действие Раствор для в/в введения Системные реакции: ощущение жара, повышенное потоотделение, снижение АД (обычно умеренное и преходящее); случаи тяжелой артериальной гипотензии или коллапса (были зарегистрированы при передозировке или слишком быстром введении), умеренная брадикардия (в некоторых случаях, особенно у пожилых больных, выраженная брадикардия и, в исключительных случаях, остановка синусового узла, требующая отмены терапии); в отдельных случаях - усугубление аритмии, иногда сопровождающееся остановкой сердца (по имеющимся данным невозможно установить связь с применением препарата, с тяжестью поражения сердца или с неэффективностью лечения). Эти эффекты наблюдаются в основном в случаях совместного применения Кордарона с лекарственными средствами, удлиняющими период реполяризации желудочков сердца (интервал QTc) или при нарушениях электролитного баланса. В начале терапии отмечается повышение активности печеночных трансаминаз в сыворотке крови, которое обычно остается умеренным (в 1.5-3 раза выше верхней границы нормы /ВГН/) и, как правило, нормализуется при снижении дозы или даже спонтанно. При значительном повышении уровня трансаминаз лечение следует прекратить. Имеются отдельные сообщения о случаях острой печеночной недостаточности с высоким уровнем печеночных трансаминаз в сыворотке крови и/или желтухой (некоторые с летальным исходом). В единичных (исключительно редких) случаях отмечались - анафилактический шок, доброкачественная внутричерепная гипертензия (псевдоопухоль мозга), бронхоспазм и/или апноэ у больных с тяжелой дыхательной недостаточности, в особенности у больных бронхиальной астмой. Местные реакции: флебит (можно избежать при использовании центрального венозного катетера). Для приема внутрь Со стороны сердечно-сосудистой системы: брадикардия (в основном умеренная и дозозависимая); в некоторых случаях (при дисфункции синусового узла, у лиц пожилого возраста) - выраженная брадикардия; в исключительных случаях - синусовая блокада; редко - нарушения проводимости (синоатриальная блокада, AV-блокада различных степеней, внутрижелудочковая блокада); в отдельных случаях - возникновение новых аритмий или усугублении существующих, в некоторых случаях - с последующей остановкой сердца (по имеющимся данным невозможно установить связь с применением препарата, с тяжестью поражения сердца или с неэффективностью лечения). Эти эффекты наблюдаются в основном в случаях совместного применения Кордарона с лекарственными средствами, удлиняющими период реполяризации желудочков сердца (интервал QTc) или при нарушениях электролитного баланса. Со стороны органа зрения: микроотложения липофусцина в роговице глаза (почти всегда присутствующие) обычно ограничены областью зрачка, обратимы после отмены препарата, иногда приводят к нарушению зрения в виде появления окрашенного ореола при ярком освещении или ощущения тумана; в отдельных случаях - невропатия/неврит зрительного нерва (связь с приемом амиодароном к настоящему времени четко не установлена). Дерматологические реакции: фотосенсибилизация; эритема (при проведении радиотерапии); в отдельных случаях - сыпь (обычно неспецифическая), эксфолиативный дерматит (связь с приемом препарата формально не установлена); при продолжительном применении в высоких дозах - сероватая или голубоватая пигментация кожи (после прекращения лечения медленно исчезает). Со стороны эндокринной системы: повышение уровня Т3 в сыворотке крови (Т4 остается нормальным или слегка пониженным); возможно развитие гипотиреоза (слабо выраженные увеличение массы тела, пониженная активность, более выраженная /по сравнению с ожидаемой/ брадикардия); гипертиреоза (как во время терапии так и в течение нескольких месяцев после прекращения применения прперата). Подозрение на гипертиреоз может возникать при следующих слабо выраженных клинических симптомах: потеря массы тела, развитие аритмии, стенокардия, сердечная недостаточность. Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, нарушения вкуса (обычно встречаются в начале терапии при применении в нагрузочных дозах и уменьшаются при снижении дозы); в начале лечения - изолированное повышение (в 1.5-3 раза выше ВГН) активности печеночных трансаминаз (снижаются при снижении дозы препарата или даже спонтанно); в отдельных случаях - острые нарушения функции печени и/или желтуха (требуют отмены препарата), жировой гепатоз, цирроз. Клинические симптомы и лабораторные изменения могут быть минимальными (возможна гепатомегалия, повышение активности печеночных трансаминаз повышен до 1.5-5 раз по сравнению с ВГН); поэтому в ходе лечения рекомендуется регулярный контроль функции печени. Со стороны дыхательной системы: в отдельных случаях - пневмонит, фиброз, плеврит, облитерирующий бронхиолит с пневмонией (иногда заканчивающиеся летальным исходом), бронхоспазм у больных с тяжелыми респираторными заболеваниями (особенно с бронхиальной астмой), острый респираторный дистресс-синдром у взрослых. Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: редко - сенсомоторные периферические невропатии и/или миопатии (обычно обратимые после отмены препарата), экстрапирамидный тремор, мозжечковая атаксия; в редких случаях - доброкачественная внутричерепная гипертензия, кошмарные сновидения. Аллергические реакции: редко - васкулит, поражение почек с повышением уровня креатинина, тромбоцитопения; в отдельных случаях - гемолитическая анемия, апластическая анемии. Прочие: алопеция; в отдельных случаях - эпидидимит, импотенция (связь с применением препарата не установлена). Противопоказания Для приема внутрь - СССУ (синусовая брадикардия, синоатриальная блокада) за исключением случаев коррекции искусственным водителем ритма; - нарушения AV- и внутрижелудочковой проводимости (AV-блокада II и III степени, блокады ножек пучка Гиса) при отсутствии искусственного водителя ритма (кардиостимулятора); - одновременное применение препаратов, способных вызвать полиморфную желудочковую тахикардию типа "пируэт"; - дисфункция щитовидной железы (гипотиреоз, гипертиреоз); - гипокалиемия; - сердечная недостаточность (в стадии декомпенсации); - одновременный прием ингибиторов МАО; - интерстициальные болезни легких; - возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены); - беременность; - лактация; - повышенная чувствительность к йоду и/или амиодарону. Для раствора для в/в введения - СССУ (синусовая брадикардия, синоатриальная блокада) за исключением пациентов с искусственным водителем ритма (опасность остановки синусового узла); - AV-блокада II и III степени, нарушения внутрижелудочковой проводимости (блокада двух и трех ножек пучка Гиса); в этих случаях амиодарон в/в может быть использован в специализированных отделениях под прикрытием искусственного водителя ритма (кардиостимулятора); - острая сердечно-сосудистая недостаточность (шок, коллапс); - выраженная артериальная гипотензия; - одновременное применение с препаратами, способными вызывать полиморфную желудочковую тахикардию типа "пируэт"; - нарушения функции щитовидной железы (гипотиреоз, гипертиреоз); - беременность; - лактация; - возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены); - повышенная чувствительность к йоду и/или амиодарону. В/в введение противопоказано при тяжелых нарушениях функции легких (интерстициальные болезни легких), кардиомиопатии или декомпенсированной сердечной недостаточности (возможно ухудшение состояния пациента). С осторожностью применяют при хронической сердечной недостаточности, печеночной недостаточности, бронхиальной астме, в пожилом возрасте (из-за высокого риска развития выраженной брадикардии). Беременность и лактация При беременности Кордарон назначают только по жизненным показаниям, т.к. препарат оказывает действие на щитовидную железу плода. Амиодарон выделяется с грудным молоком в значительных количествах, поэтому препарат противопоказан к применению в период лактации. Особые указания С осторожностью назначают Кордарон при нарушениях электролитного баланса, т.к. имеются отдельные сообщения о развитии или прогрессировании аритмий (вплоть до остановки сердца). Перед началом и в процессе лечения лечения рекомендуется проводить определение уровня калия в сыворотке крови. Однако в настоящее время не представляется возможным дифференцировать изменения, связанные с приемом препарата, и изменения, связанные с имеющимися заболеваниями сердца или являющиеся результатом недостаточной эффективности лечения. Перед началом и в процессе лечения рекомендуется проводить ЭКГ-исследование. Вследствие удлинения периода реполяризации желудочков сердца, фармакологическое действие Кордарона вызывает определенные изменения ЭКГ: удлинение интервала QT, QTc, возможно появление волн U. Допустимо увеличение интервала QTc не более 450 мс или не более чем на 25% от первоначальной величины. Эти изменения не являются проявлением токсического действия препарата, однако требуют контроля для коррекции дозы и оценки возможного проаритмогенного действия Кордарона. Следует учитывать, что у больных пожилого возраста отмечается более выраженное снижение ЧСС. При развитии АV-блокады II или III степени, синоатриальной или бифасцикулярной блокады лечение Кордароном следует прекратить. Появление одышки или непродуктивного кашля может быть связано с токсическим действием Кордарона на легкие. У пациентов с нарастающей одышкой при физических нагрузках, вне зависимости от ухудшения их общего состояния (повышенная усталость, потеря массы тела, повышение температуры тела), перед началом терапии следует провести рентгенографию грудной клетки. Нарушения со стороны дыхательной системы в основном обратимы при ранней отмене амиодарона. Клинические симптомы обычно проходят в течение 3-4 недель, а затем происходит более медленное восстановление рентгенологической картины и функции легких (несколько месяцев). Поэтому следует рассмотреть возможность переоценки терапии амиодароном и назначения ГКС. При появлении нечеткости зрения или снижения остроты зрения на фоне приема Кордарона, рекомендуется провести полное офтальмологическое обследование, включая фундоскопию. Случаи зрительной невропатии и/или неврита зрительного нерва требуют решения вопроса о целесообразности применения Кордарона. Кордарон содержит йод (в 200 мг содержится 75 мг йода), поэтому может оказывать влияние на результаты тестов накопления радиоактивного йода в щитовидной железе, но не влияет на достоверность определения T3, T4 и ТТГ. Амиодарон может вызывать нарушения функции щитовидной железы, особенно у больных с нарушениями функции щитовидной железы в анамнезе (в т.ч. в семейном). Поэтому до начала лечения, в ходе лечения и спустя несколько месяцев после окончания лечения следует проводить тщательный клинический и лабораторный контроль. При подозрении на дисфункцию щитовидной железы следует проводить измерение уровня ТТГ в сыворотке крови. При появлении признаков гипотиреоза нормализация функции щитовидной железы обычно наблюдается в течение 1-3 мес после прекращения лечения. В ситуациях, связанных с опасностью для жизни, лечение амиодароном может быть продолжено, с одновременным дополнительным назначением левотироксина. Уровень ТТГ сыворотки крови служат ориентиром в дозировке левотироксина. При появлении признаков гипертиреоза амиодарон должен быть отменен. Нормализация функции щитовидной железы обычно происходит в течение нескольких месяцев после отмены препарата. При этом клиническая симптоматика нормализуется раньше, чем происходит нормализация уровня гормонов, отражающих функцию щитовидной железы. В тяжелых случаях требуется неотложное врачебное вмешательство. Лечение в каждом отдельном случае подбирается индивидуально и включать антитиреоидные препараты (которые могут быть не всегда эффективными), ГКС, бета-адреноблокаторы. Кордарон для в/в введения применяют только в специализированном отделении стационара под постоянным контролем ЭКГ, АД. В этом случае Кордарон следует вводить в виде инфузий, а не в виде инъекций из-за опасности возникновения гемодинамических нарушений (артериальная гипотензия, острая сердечно-сосудистая недостаточность). В/в инъекции Кордарона следует проводить только в неотложных ситуациях, когда нет других терапевтических возможностей и только в отделениях кардиореанимации при непрерывном ЭКГ контроле. При введении Кордарона в виде инъекции дозу около 5 мг/кг следует вводить, по крайней мере, в течение 3 мин. Инъекцию не следует повторять раньше, чем через 15 минут после первой инъекции, даже если последняя состояла только из одной ампулы (возможен необратимый коллапс). Особая осторожность требуется при инфузии препарата в случае артериальной гипотензии, тяжелой дыхательной недостаточности, декомпенсированной кардиомиопатии или тяжелой сердечной недостаточности. Пациентам следует избегать длительного пребывания на солнце и УФ-облучения (или применяли солнцезащитные кремы). Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами В настоящее время отсутствуют данные о том, что Кордарон влияет на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами. Передозировка Симптомы: синусовая брадикардия, остановка сердца, пароксизмальная желудочковая тахикардия, желудочковая тахикардия типа "пируэт", нарушения кровообращения, нарушения функции печени, снижение АД. Лечение: проводят симптоматическую терапию (промывание желудка, назначение колестирамина, при брадикардии - бета-адреностимуляторы или установка кардиостимулятора, при тахикардии типа "пируэт" - в/в введение солей магния, урежающая кардиостимуляция). Амиодарон и его метаболиты не удаляются при диализе. Лекарственное взаимодействие При одновременном приеме Кордарона с антиаритмическими средствами (включая бепридил, препараты I A класса, соталол), а также с винкамином, сультопридом, эритромицином для в/в введения, пентамидином для парентерального введения увеличивается риск развития желудочковой тахикардии типа "пируэт". Поэтому данные комбинации противопоказаны. Не рекомендуется комбинированная терапия с бета-адреноблокаторами, некоторыми блокаторами кальциевых каналов (верапамил, дилтиазем), т.к. могут развиться нарушения автоматизма (проявляющиеся брадикардией) и проводимости. Не рекомендуется применять Кордарон одновременно со слабительными препаратами (стимулирующими моторику кишечника), которые могут вызывать гипокалиемию, т.к. увеличивается риск развития желудочковой тахикардии типа "пируэт". С осторожностью следует применять Кордарон одновременно с препаратами, вызывающими гипокалиемию (диуретики, системные ГКС и минералокортикоиды, тетракозактид, амфотерицин В /для в/в введения/), т.к. возможно развитие желудочковой тахикардии типа "пируэт". При одновременном применении Кордарона с антикоагулянтами для приема внутрь увеличивается риск развития кровотечений (поэтому необходимо контролировать уровень протромбина и корректировать дозу антикоагулянтов). При одновременном применении Кордарона с сердечными гликозидами могут наблюдаться нарушения автоматизма (проявляющиеся выраженной брадикардией) и нарушения предсердно-желудочковой проводимости. Кроме того, возможно увеличение концентрации дигоксина в плазме крови за счет снижения его клиренса (поэтому необходимо контролировать концентрацию дигоксина в плазме крови, проводить ЭКГ и при необходимости изменять режим дозирования). При одновременном применении Кордарона с фенитоином, циклоспорином, флекаинидом возможно увеличение концентрации последних в плазме крови (поэтому следует контролировать концентрацию фенитоина, циклоспорина, флекаинида в плазме крови и при необходимости корректировать их дозу). Описаны случаи возникновения брадикардии (резистентной к атропину), артериальной гипотензии, нарушений проводимости, снижения сердечного выброса у пациентов, принимающих Кордарон и подвергавшихся общей анестезии. При применении оксигенотерапии в послеоперационном периоде у пациентов, получавших Кордарон, описаны редкие случаи развития тяжелых респираторных осложнений, иногда заканчивавшихся летальным исходом (острый респираторный дистресс-синдром взрослых). При совместном применении с симвастатином возможно усиление риска побочных эффектов (прежде всего, рабдомиолиза) за счет нарушения метаболизма симвастатина (при необходимости применения такой комбинации доза симвастатина не должна превышать 20 мг/сут, если терапевтический эффект при такой дозе не достигается, следует перейти на прием другого гиполипидемического препарата). Условия и сроки хранения Препарат в форме таблеток следует хранить в защищенном от света месте при комнатной температуре (не выше 30°C). Срок годности таблеток - 3 года. Препарат в форме раствора для в/в введения следует хранить в сухом месте при температуре не выше 25°C. Срок годности раствора для в/в введения - 2 года. Условия отпуска из аптек Препарат отпускается по рецепту. Препарат в форме раствора для в/в введения предназначен для применения только в условиях стационара.