Кошик резервуванняРезервування
Каталог ліків
  • Лозап

    Лозап
    • Losartan
      Міжнародна назва
    • Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ
      Фарм. група
    • C09CA01
      ATС-код
    • за рецептом
      Умова продажу
    • 181 пропозиція від 61,50 до 565,58 грн.
      Наявність в аптеках

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу


ЛОЗАП®

(LOZAP®)

Склад:

діюча речовина: лозартан;

1 таблетка містить лозартану калію 12,5 мг; або 50 мг; або 100 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (Е 421), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, тальк, барвник білий Sepifilm 752 (містить гіпромелозу, целюлозу мікрокристалічну, макроголу стеарат, титану діоксид (Е 171)), макрогол 6000.


Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лозап® (дозування 12,5 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору;

Лозап® (дозування 50 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільчою рискою, розміром приблизно 11,0×5,5 мм;

Лозап® (дозування 100 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільчою рискою, розміром приблизно 14,0×7,0 мм.


Фармакотерапевтична група.

Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Код АТХ C09C A01.


Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лозартан – це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин II – потужний вазоконстриктор – є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і є одним з найважливіших факторів патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецептором АТ1, який знайдено у багатьох тканинах (наприклад, у гладеньких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ1. В умовах іп vitro та іп vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильна кислота (Е-3174) – блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ1, не зв'язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали. Більше того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Унаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою рецептора АТ1, такі як посилення впливів, медіатором яких є брадикінін, не асоційовані із застосуванням лозартану.

Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лозартан, так і його основний метаболіт мають вищу спорідненість до АТ1 рецепторів, ніж АТ2. Активний метаболіт у 10-40 разів активніший, ніж лозартан.

Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих з артеріальною гіпертензією з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3-4 години.

Розподіл. Лозартан і його активний метаболіт на ³ 99 % зв'язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація. Приблизно 14 % лозартану при внутрішньовенному введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після внутрішньовенного і перорального введення лозартану калію, міченого 14С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, характеризується лозартаном та його метаболітом. Мінімальна конверсія лозартану до його активного метаболіту спостерігалася приблизно в 1 % випадків. Окрім активного метаболіту утворюються і неактивні метаболіти.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. Коли лозартан застосовувати перорально, приблизно 4 % дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а приблизно 6 % дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації у плазмі крові лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним часом напіввиведення приблизно
2 години і 6-9 годин відповідно. Після перорального прийому 14С-маркованого лозартану приблизно 35 % радіоактивності знаходять у сечі, а 58 % – у калі.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку.

Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не різняться від даних показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Стать.

Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися.

Порушення функції печінки та нирок.

При прийомі внутрішньо пацієнтам з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявлялися відповідно у 1,7-5 рази більшими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.

Концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб із незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою концентрації (ППК) у пацієнтів із нормальною нирковою функцією ППК лозартану у хворих, які перебувають на гомотрансплантації, виявилася приблизно у 2 рази більшою. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути вилучені за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей.

Фармакокінетика лозартану вивчалася з участю 50 дітей з артеріальною гіпертензією, віком від 1 місяця до 16 років, після перорального застосування 1 раз на добу у дозах від 0,54 до
0,77 мг/кг (середні дози). Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Результати вказують на приблизно аналогічні показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей віком до 2 років, дітей дошкільного, шкільного віку і у підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше залежно від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків, такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей до 2 років була порівняно високою.


Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей і підлітків віком від 6 років.

Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів із гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу – як частина антигіпертензивної терапії.

Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком від 60 років), коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка має становити ≤ 40 %, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.

Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.


Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини та до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату; тяжкі порушення функції печінки. Препарат протипоказаний вагітним або жінкам, що планують завагітніти. Протипоказане одночасне застосування препарату з лікарськими засобами, які містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується переважно з участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбокси-кислого метаболіту. Флуконазол (інгібітор CYP2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50 %. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору CYP2С9).

Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду), або можуть підвищувати рівні калію (наприклад, гепарин), додатків, що містять калій або замінників, солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про оборотне підвищення концентрацій літію у сироватці крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про випадки при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Одночасне лікування літію і лозартану слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівні літію у сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад, селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути питання щодо моніторингу функції нирок після початку супутньої терапії, надалі – періодично.

Існують дані, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену асоціюється з більшою частотою виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні із застосуванням одного засобу, що впливає на РААС. Подвійна блокада повинна бути обмежена лише визначеними в індивідуальному порядку випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом артеріального тиску, функції нирок та електролітного балансу. Не слід одночасно застосовувати аліскірен з лозартаном у пацієнтів з цукровим діабетом чи порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).


Особливості застосування.

Гіперчутливість

Ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс

Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату (див. «Спосіб застосування та дози»). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 років.

Електролітний дисбаланс

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У клінічному дослідженні з участю хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном порівняно з плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрації калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендоване одночасне застосування лозартану і калійзберігаючих діуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.

 

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Є доказові дані про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та пригнічує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС комбінованим затосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендується.

У випадку крайньої необхідності подвійної блокади РААС, вона повинна проводитись під наглядом спеціаліста та з ретельним моніторингом функції нирок, електролітного балансу та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не повинні застосовуватись одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Комбінація з аліскіреном протипоказана у пацієнтів з цукровим діабетом чи порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).

Порушення  функції печінки

Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок

Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов'язували із пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто пацієнти з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування  дітям із порушеннями функції нирок.

Препарат не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації
< 30 мл/хв/1,73м2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршання. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовувати при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), що можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм.

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції ренін-ангіотензинової системи. Тому лозартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.



Серцева недостатність.

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і
β-блокатори.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Інші застереження.

Як встановлено щодо інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками чорної раси.


Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Відомо, що застосування АРАІІ протягом II та III триместрів індукує фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо протягом II триместру вагітності застосовували АРАІІ, рекомендовано провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували АРАІІ, слід часто перевіряти щодо розвитку артеріальної гіпотензії.

Лозартан не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Годування груддю. Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану у період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат. Бажане альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки щодо годування груддю, особливо у період новонародженості або якщо дитина недоношена.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не проводили досліджень щодо впливу препарату на здатність управляти автотранспортом і механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.


Спосіб застосування та дози.

Таблетки можна застосовувати незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.

Артеріальна гіпертензія

Зазвичай початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату 1 раз на добу (1 таблетка 50 мг). Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на
3-6 тиждень від початку лікування препаратом. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).

Препарат можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад, гідрохлоротіазидом).

Пацієнти з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу (протеїнурія ≥ 0,5 г/добу)

Зазвичай початкова доза становить 50 мг (1 таблетка 50 мг) 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або
β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, що широко застосовуються (наприклад, сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Серцева недостатність

Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (тобто
12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг (1 таблетка 50 мг) 1 раз на добу залежно від індивідуальної переносимості.

Зменшення ризику розвитку інсульту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ

Зазвичай початкова доза становить 50 мг лозартану (1 таблетка 50 мг) 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.

Окремі групи пацієнтів.

Застосування пацієнтам зі зниженим об'ємом циркулюючої крові

Пацієнтам зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (наприклад, унаслідок лікування високими дозами діуретиків) розпочинати терапію необхідно з дози 25 мг 1 раз на добу.

Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять гемодіаліз

При призначенні лозартану пацієнтам із порушенням функції нирок, а також пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки

Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату у меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.

Застосування пацієнтам літнього віку

Як правило, немає потреби у коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату у початковій дозі 25 мг для пацієнтів віком від 75 років.

Діти

Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану дітям та підліткам віком від 6 років для лікування артеріальної гіпертензії обмежені. Також є мало даних щодо фармакокінетики у дітей з артеріальною гіпертензією віком від 1 місяця.

Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

У пацієнтів з масою тіла більше 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, у дітей не вивчали.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації
< 30 мл/хв/1,73м2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки.


Діти.

Дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років не встановлені. Наявні на даний час дані наведені у розділі «Фармакологічні властивості», проте жодних рекомендацій щодо дозування препарату дітям віком до 6 років не може бути надано.


Передозування.

Симптоми інтоксикації. Не повідомлялося про випадки передозування препарату. Найімовірнішими симптомами, залежно від об’єму передозування, будуть артеріальна гіпотензія, тахікардія; можлива брадикардія.

Лікування інтоксикації.

Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.

Пріоритетною мірою має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.


Побічні реакції.

Побічною реакцією, про яку найчастіше повідомлялося, було запаморочення.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як наступна: дуже часто: ≥1/10; часто: від ≥1/100 до <1/10; нечасто: від ≥1/1000 до <1/100; рідко: від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко: <1/10000; невідомо (неможливо визначити за існуючими даними).

Артеріальна гіпертензія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, вертиго; нечасто – сонливість, головний біль, безсоння, м’язові судоми.

З боку серця: нечасто – пальпітація, стенокардія, тахікардія.

З боку судинної системи: нечасто – симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною дегідратацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект, висипання.

З боку травного тракту: нечасто – абдомінальний біль, диспепсія, запор.

З боку респіраторної системи: кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекція верхніх дихальних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: нечасто – астенія, слабкість, набряки.

Лабораторні показники. Клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко були пов’язані із застосуванням таблеток лозартану. Рівень АЛТ підвищувався рідко і зазвичай нормалізувався після припинення застосування препарату. Гіперкаліємія (рівень калію у сироватці крові > 5,5 ммоль/л) спостерігалася у 1,5 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Пацієнти з гіпертрофією лівого шлуночка серця.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку органів слуху та лабіринту: часто – вертиго.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Хронічна серцева недостатність.

З боку нервової системи: нечасто – запаморочення, головний біль; рідко парестезія.

З боку серця: рідко – синкопе, фібриляція передсердь, інсульт.

З боку судинної системи: нечасто – артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – диспное.


З боку травного тракту: нечасто – діарея, нудота, блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – кропив’янка, свербіж, висипання.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: нечасто – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: нечасто – підвищення рівня сечовини крові, креатиніну у сироватці крові та калію у сироватці крові.

Артеріальна гіпертензія і цукровий діабет типу ІІ, що супроводжується захворюванням нирок.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: часто – гіпоглікемія, гіперкаліємія.

Наступні побічні реакції виникали частіше у пацієнтів, які застосовували лозартан, ніж у пацієнтів групи плацебо.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія.

З боку серця: синкопе, пальпітація.

З боку судинної системи: ортостатична гіпотензія.

З боку травного тракту: діарея.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: біль у спині.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: інфекції сечовивідних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: грипоподібні симптоми.

Лабораторні показники. У клінічному дослідженні з участю пацієнтів із цукровим діабетом типу ІІ і нефропатією у 9,9 % пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, виникла гіперкаліємія > 5,5 мЕкв/л і у 3,4 % пацієнтів групи плацебо.

Постмаркетингове спостереження.

Протягом постмаркетингового спостереження повідомлялося про наступні побічні реакції.

З боку системи крові і лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов’язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйна-Геноха.

З боку нервової системи: мігрень, дисгевзія.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: кашель.

З боку травного тракту: діарея, панкреатит, блювання.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: нездужання.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, невідомо – порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив’янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: еректильна дисфункція/імпотенція.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику; такі зміни ниркової функції можуть бути оборотними при припиненні терапії.

Психічні порушення: депресія.

Лабораторні показники: гіпонатріємія.

Діти.

Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.


Термін придатності. 2 роки.


Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.


Упаковка.

№ 30 (10х3), №30 (15х2), № 60 (10х6), № 60 (15х4), № 90 (10х9), № 90 (15х6):

по 10 таблеток у блістері; по 3, 6 або 9 блістерів у картонній коробці;

по 15 таблеток у блістері; по 2, 4 або 6 блістерів у картонній коробці.


Категорія відпуску. За рецептом.


Виробник.

АТ «Санека Фармасьютікалз».


Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Нітрянська 100, 920 27 Глоговець, Словацька Республіка.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 12,5 мг, № 10, № 30, № 60, № 90

 Лозартан калий 12,5 мг

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, маннит (E421), кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, тальк, магния стеарат, Album Sepifilm 752 (гипромеллоза, целлюлоза микрокристаллическая, макрогола стеарат 2000, титана диоксид (E 171)), макрогол 6000.

№  UA/3906/01/01 от 11.10.2010 до 11.10.2015

табл. п/о 50 мг, № 10, № 30, № 60, № 90

 Лозартан калий 50 мг

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, маннит (E421), кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, тальк, магния стеарат, Album Sepifilm 752 (гипромеллоза, целлюлоза микрокристаллическая, макрогола стеарат 2000, титана диоксид (E 171)), макрогол 6000.

№  UA/3906/01/03 от 11.10.2010 до 11.10.2015

табл. п/о 100 мг, № 10, № 30, № 60, № 90

 Лозартан калий 100 мг

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, маннит (E421), кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, тальк, магния стеарат, Album Sepifilm 752 (гипромеллоза, целлюлоза микрокристаллическая, макрогола стеарат 2000, титана диоксид (E 171)), макрогол 6000.

№  UA/3906/01/04 от 11.10.2010 до 11.10.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Лозартан — это синтетический антагонист рецепторов (типа АТ1) ангиотензина ІІ, предназначенный для перорального применения. Ангиотензин ІІ, мощный вазоконстриктор, является основным активным гормоном ренин-ангиотензиновой системы и определяющим фактором в патофизиологии АГ. Ангиотензин II связывается с AT1-рецептором, который присутствует во многих тканях (например гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце), что приводит к возникновению целого ряда важных биологических эффектов, в том числе вазоконстрикции и стимуляции секреции альдостерона. Ангиотензин ІІ также стимулирует пролиферацию клеток гладких мышц.
Лозартан селективно блокирует АТ1-рецептор. In vitro и in vivo лозартан и его фармакологически активный метаболит карбоксильной кислоты E3174 блокируют все физиологически важные эффекты ангиотензина ІІ, независимо от источника или пути его синтеза.
Лозартан не связывается с рецепторами других гормонов и не блокирует их или ионные каналы, важные для сердечно-сосудистой регуляции. Лозартан не подавляет АПФ (киназу ІІ), фермент, который расщепляет брадикинин. Вследствие этого не происходит усиления нежелательных эффектов, опосредствованных брадикинином.
Отсутствие отрицательной обратной связи между ангиотензином ІІ и секрецией ренина при применении лозартана приводит к повышению активности ренина в плазме крови (АРП). Повышение АРП приводит к повышению концентрации ангиотензина ІІ в плазме крови. Несмотря на повышение количества этих веществ, сохраняется антигипертензивная активность и снижается концентрация альдостерона в плазме крови, что свидетельствует об эффективном блокировании рецепторов ангиотензина ІІ. В течение 3 дней после прекращения лечения лозартаном показатели АРП и ангиотензина ІІ снижаются к начальным уровням.
Как лозартан, так и его основной активный метаболит обладает большей аффинностью к АТ1-рецепторам, чем к АТ2-рецепторам. Активный метаболит в 10–40 раз более активен, чем лозартан.
Фармакокинетика
Абсорбция
После перорального приема лозартан хорошо всасывается. При метаболизме первого прохождения через печень образуется активный метаболит карбоксильной кислоты и другие неактивные метаболиты. Системная биодоступность при применении таблеток лозартана составляет около 33%. Средняя Cmax лозартана достигается в течение 1 ч, а его активного метаболита — на протяжении 3–4 ч.
Распределение
Более 99% лозартана и его активного метаболита связываются с белками плазмы крови, преимущественно с альбуминами. Объем распределения лозартана составляет 34 л.
Биотрансформация
Почти 14% лозартана превращается в его активный метаболит. После перорального применения 14С-меченого лозартана калия основными радиоактивными веществами, которые циркулируют в плазме крови, являются лозартан и его активный метаболит. Минимальное преобразование лозартана в его активный метаболит наблюдалось приблизительно у 1% исследованных лиц.
Кроме активного метаболита образуется также и неактивный метаболит.
Элиминация
Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 600 и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 74 и 26 мл/мин соответственно. После перорального применения лозартана почти 4% дозы выводится с мочой в неизмененном виде и около 6% дозы — с мочой в виде активного метаболита. При пероральном применении лозартана калия в дозах до 200 мг фармакокинетика лозартана и его активного метаболита линейная.
После перорального применения плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита снижаются полиэкспоненциально, с конечным Т½ 2 ч и 6–9 ч соответственно. При применении дозы 100 мг 1 раз в сутки ни лозартан, ни его активный метаболит не накапливаются в плазме крови в значительном количестве.
Лозартан и его метаболиты выводятся как с желчью, так и с мочой. После перорального применения 14С-меченого лозартана приблизительно 35/43% радиоактивно меченого препарата выявлено в моче и 58/50% — в кале.
Особые группы пациентов
У пациентов пожилого возраста с АГ плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита существенно не отличаются от таковых у пациентов молодого возраста с АГ.
У женщин с АГ плазменные концентрации лозартана были почти в 2 раза выше, чем у мужчин с АГ, в то время как плазменные концентрации активного метаболита у мужчин и женщин существенно не отличались.
У пациентов с легким или умеренным алкогольным циррозом печени плазменные концентрации лозартана и его активного метаболита после перорального применения были соответственно в 5 и 1,7 раза выше, чем у молодых здоровых мужчин-добровольцев (см. ПРИМЕНЕНИЕ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
У пациентов с клиренсом креатинина >10 мл/мин плазменные концентрации лозартана не меняются. По сравнению с пациентами с нормальной функцией почек у пациентов, которые находятся на гемодиализе, показатель площади под фармакокинетической кривой (AUC) почти в 2 раза выше.
Плазменные концентрации активного метаболита у пациентов с нарушением функции почек или пациентов, находящихся на гемодиализе, не изменяются.
Ни лозартан, ни его активный метаболит нельзя вывести с помощью гемодиализа.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ; снижение риска развития сердечно-сосудистых осложнений и смертности у пациентов с АГ и гипертрофией левого желудочка; защита функции почек у пациентов с сахарным диабетом II типа с протеинурией с целью замедления прогрессирования заболевания почек (предотвращение необходимости проведения диализа и трансплантации почки), а также для уменьшения протеинурии.

ПРИМЕНЕНИЕ:

таблетки лозартана глотают, запивая стаканом воды. Лозартан можно принимать независимо от приема пищи.
АГ
Для большинства пациентов обычная начальная и поддерживающая доза составляет 50 мг 1 раз в сутки. Максимальный антигипертензивный эффект достигается через 3–6 нед после начала лечения. Для некоторых пациентов может быть полезным повышение дозы до 100 мг 1 раз в сутки (утром). Лозартан можно принимать одновременно с другими антигипертензивными препаратами, особенно диуретиками (например гидрохлоротиазидом).
Пациенты с АГ и сахарным диабетом II типа с протеинурией ≥0,5 г/сут
Обычная начальная доза составляет 50 мг 1 раз в сутки. Дозу можно повысить до 100 мг 1 раз в сутки в зависимости от показателей АД через 1 мес от начала лечения. Лозартан можно применять одновременно с другими антигипертензивными препаратами (например диуретиками, блокаторами кальциевых каналов, блокаторами α- или β-адренорецепторов и препаратами центрального действия), а также с инсулином и другими гипогликемическими препаратами, которые широко применяются (например препаратами сульфонилмочевины, глитазона и ингибиторами глюкозидазы).
Снижение риска возникновения инсульта у пациентов с АГ и гипертрофией левого желудочка, подтвержденной на ЭКГ
Обычная начальная доза составляет 50 мг лозартана 1 раз в сутки. В зависимости от реакции пациента на лечение к терапевтической схеме необходимо добавить низкую дозу гидрохлоротиазида и/или повысить дозу до 100 мг 1 раз в сутки.
Применение у пациентов с уменьшением внутрисосудистого объема жидкости
Пациентам с уменьшением внутрисосудистого объема жидкости (например пациенты, принимающие диуретики в высоких дозах), назначают начальную дозу 25 мг 1 раз в сутки (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Применение у пациентов с почечной недостаточностью или у лиц, находящихся на гемодиализе
Для пациентов с почечной недостаточностью и лиц, находящихся на гемодиализе, нет необходимости корригировать начальную дозу.
Применение у пациентов с печеночной недостаточностью
Пациентам с печеночной недостаточностью в анамнезе назначают более низкую дозу. Опыта применения препарата у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью нет. Поэтому пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью лозартан противопоказан.
Применение у пациентов с хронической сердечной недостаточностью
Обычная начальная доза для пациентов с сердечной недостаточностью составляет 12,5 мг 1 раз в сутки. Дозу необходимо титровать с интервалом в 1 нед (12,5; 25 и 50 мг/сут), доводя до обычной поддерживающей дозы 50 мг 1 раз в сутки в зависимости от переносимости лечения.
Применение у больных пожилого возраста
Несмотря на то что начинать лечение пациентам в возрасте старше 75 лет лучше с дозы 25 мг, корригировать дозирование лицам пожилого возраста, как правило, не требуется.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к любым составляющим препарата. Переход на Лозап не рекомендуется пациентам с хронической сердечной недостаточностью, стабилизированной лечением ингибиторами АПФ; II и III триместр беременности; период кормления грудью; детский возраст; тяжелая печеночная недостаточность.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

частота возникновения побочных эффектов, указанных ниже, классифицируется следующим образом: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1 000, <1/100); редко (≥1/10 000, <1/1 000); очень редко (<1/10 000), частота неизвестна (не может быть рассчитана по имеющимся данным).
В контролируемых клинических испытаниях при первичной АГ среди пациентов с АГ и гипертрофией левого желудочка, хронической сердечной недостаточностью, а также в испытаниях при АГ и сахарном диабете II типа с нефропатией, наиболее распространенным побочным эффектом было головокружение.
АГ
В контролируемых клинических испытаниях лозартана при первичной АГ наблюдались следующие побочные явления.
Со стороны нервной системы: часто — головокружение, вертиго; нечасто — сонливость, головная боль, нарушения сна.
Со стороны сердца: нечасто — ощущение сердцебиения, стенокардия, тахикардия.
Со стороны сосудов: нечасто — симптоматическая артериальная гипотензия (особенно у пациентов с дефицитом внутрисосудистого объема жидкости, например пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или применяющих диуретики в высоких дозах), дозозависимый ортостатический эффект, сыпь.
Со стороны ЖКТ: нечасто — боль в животе, стойкий запор.
Нарушение общего состояния и реакции в месте введения препарата: нечасто — астения, повышенная утомляемость, отек, боль в грудной клетке.
Пациенты с АГ и гипертрофией левого желудочка
В контролируемом клиническом испытании лозартана у пациентов с АГ и гипертрофией левого желудочка наблюдались следующие побочные эффекты.
Со стороны нервной системы: часто — головокружение.
Со стороны органа слуха и лабиринта: часто — вертиго.
Нарушение общего состояния и реакции в месте введения препарата: часто — астения/повышенная утомляемость.
Хроническая сердечная недостаточность
В контролируемых клинических испытаниях лозартана у пациентов с сердечной недостаточностью наблюдались следующие побочные эффекты.
Со стороны нервной системы: нечасто — головокружение, головная боль; редко — парестезия.
Со стороны сердца: редко — фибрилляция предсердий, нарушение мозгового кровообращения, синкопе.
Со стороны сосудов: нечасто — артериальная гипотензия, в том числе ортостатическая гипотензия.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: нечасто — одышка, отек слизистой оболочки носа, фарингит, синусит, инфекции верхних дыхательных путей.
Со стороны ЖКТ: нечасто — диарея, тошнота, рвота.
Со стороны кожи и подкожных тканей: нечасто — крапивница, зуд, сыпь.
Нарушение общего состояния и реакции в месте введения препарата: нечасто — астения/повышенная утомляемость.
АГ и сахарный диабет II типа с нефропатией
В контролируемом клиническом испытании среди больных сахарным диабетом ІІ типа с протеинурией наиболее распространенными побочными явлениями, связанными с применением лозартана, были следующие.
Со стороны нервной системы: часто — головокружение.
Со стороны сосудов: часто — артериальная гипотензия.
Нарушение общего состояния и реакции в месте введения препарата: часто — астения/повышенная утомляемость.
Лабораторные исследования: часто — гипогликемия, гиперкалиемия.
Следующие побочные явления значительно чаще возникали у пациентов, применявших лозартан, по сравнению с группой плацебо.
Со стороны системы крови и лимфатической системы:
частота неизвестна — анемия.
Со стороны сердца: частота неизвестна — головокружение, ощущение сердцебиения.
Со стороны сосудов: частота неизвестна — ортостатическая гипотензия.
Со стороны ЖКТ: частота неизвестна — диарея.
Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани: частота неизвестна — боль в спине, мышечные судороги.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: частота неизвестна — инфекция мочевыводящих путей.
Нарушение общего состояния и реакции в месте введения препарата: частота неизвестна — гриппоподобные симптомы.
Постмаркетинговый опыт
Во время постмаркетингового наблюдения выявлены следующие побочные эффекты.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: частота неизвестна — анемия, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: редко — повышенная чувствительность к препарату, анафилактические реакции, ангионевротический отек, в том числе отек гортани и языка, который приводил к нарушению проходимости воздухоносных путей, и/или отек лица, губ, глотки и/или языка; у некоторых из этих пациентов наблюдалось возникновение ангионевротического отека и при применении других лекарственных средств, в том числе ингибиторов АПФ; васкулит, в том числе пурпура Шенлейна — Геноха.
Со стороны нервной системы: частота неизвестна — мигрень.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: частота неизвестна — кашель.
Со стороны ЖКТ: частота неизвестна — диарея, панкреатит.
Гепатобилиарные нарушения: редко — гепатит; частота неизвестна — нарушение функции печени.
Со стороны кожи и подкожных тканей: частота неизвестна — крапивница, зуд, сыпь, реакции фоточувствительности.
Со стороны органа слуха и лабиринта: частота неизвестна — шум в ушах.
Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани: частота неизвестна — миалгия, артралгия, рабдомиолиз.
Со стороны почек: как следствие — ингибирование ренин-ангиотензин-альдостероновой системы у пациентов, которые относятся к группе риска, наблюдались изменения в функционировании почек, в том числе почечная недостаточность. Эти изменения могут иметь обратное развитие после прекращения лечения (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Со стороны репродуктивной системы: частота неизвестна — эректильная дисфункция/импотенция.
Психические нарушения: частота неизвестна — депрессия.
Общие нарушения: частота неизвестна — слабость.
Лабораторные исследования: гипонатриемия.
В контролируемых клинических испытаниях клинически значимые изменения стандартных лабораторных показателей очень редко были связаны с применением таблеток лозартана. При АГ повышение уровней АлАТ наблюдалось редко и, как правило, миновало после прекращения лечения. Во время клинических испытаний при АГ у 1,5% пациентов возникала гиперкалиемия (уровень калия в сыворотке крови >5,5 ммоль). Во время клинического испытания, проведенного среди пациентов с сахарным диабетом II типа и нефропатией, у 9,9% пациентов, применявших таблетки лозартана, развилась гиперкалиемия >5,5 мЭкв/л по сравнению с 3,4% пациентов, получавших плацебо (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Во время контролируемых клинических испытаний среди пациентов с сердечной недостаточностью наблюдалось повышение уровня мочевины крови, сывороточного креатинина и калия в сыворотке крови.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

Повышенная чувствительность
Возможно возникновение ангионевротического отека. Пациенты, в анамнезе которых имеется ангионевротический отек (отек лица, губ, гортани и/или языка), требуют тщательного наблюдения (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса
У пациентов с дефицитом объема циркулирующей жидкости и/или натрия в организме вследствие интенсивного применения диуретиков, ограничения употребления соли, диареи или рвоты, может возникать симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы и после повышения дозы. Подобные состояния требуют коррекции до применения лозартана или снижения начальной дозы (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Нарушение электролитного баланса
У пациентов с почечной недостаточностью как с сахарным диабетом, так и без него, часто возникают нарушения электролитного баланса, требующие коррекции. Во время клинических испытаний, проведенных с участием пациентов с сахарным диабетом II типа и нефропатией, частота возникновения гиперкалиемии была выше в группе, применявших лозартан, по сравнению с группой плацебо (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). Поэтому необходимо регулярно контролировать концентрацию калия в плазме крови и показатели клиренса креатинина. Особенно тщательного наблюдения требуют пациенты с сердечной недостаточностью и клиренсом креатинина 30–50 мл/мин. Одновременно с лозартаном не рекомендуется применять калийсберегающие диуретики, добавки, содержащие калий, и заменители соли с калием (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Нарушение функции печени
Основываясь на фармакокинетических данных, свидетельствующих о существенном повышении плазменных концентраций лозартана у пациентов с циррозом печени, пациентам, в анамнезе которых имеются нарушения функции печени, необходимо снизить дозу препарата. Опыта терапевтического применения лозартана у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью нет. Поэтому лозартан нельзя принимать лицам с тяжелой печеночной недостаточностью (см. ПРИМЕНЕНИЕ, ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Нарушение функции почек
Как следствие ингибирования ренин-ангиотензиновой системы наблюдались изменения в функционировании почек, в том числе почечная недостаточность (в частности у пациентов, у которых функция почек зависит от функционирования ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, например при тяжелой сердечной недостаточности или фоновой дисфункции почек). Как и при применении других препаратов, влияющих на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки наблюдается повышение уровня мочевины крови и сывороточного креатинина. Лозартан следует с осторожностью применять у больных с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки.
Трансплантация почек
Опыта применения препарата у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почек, нет.
Первичный гиперальдостеронизм
Пациенты с первичным альдостеронизмом, как правило, не реагируют на лечение антигипертензивными препаратами, механизм действия которых состоит в угнетении ренин-ангиотензиновой системы. Поэтому им не рекомендуется применять таблетки лозартана.
ИБС и цереброваскулярное заболевание
Как и при применении любых других антигипертензивных препаратов, быстрое снижение АД у пациентов с ИБС и цереброваскулярным заболеванием может приводить к развитию инфаркта миокарда или инсульта.
Сердечная недостаточность
У пациентов с сердечной недостаточностью, с нарушением функции почек или без, при применении лозартана, как и при применении любых других лекарственных средств, действующих на ренин-ангиотензиновую систему, существует риск возникновения тяжелой артериальной гипотензии и (очень часто острой) почечной недостаточности. У пациентов с сердечной недостаточностью и сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, у лиц с тяжелой почечной недостаточностью (IV класс по классификациии NYHA), а также у больных с сердечной недостаточностью и сердечными аритмиями, сопровождающимися клиническими проявлениями и угрожающими жизни, достаточного опыта применения лозартана нет. Поэтому у пациентов этих категорий лозартан следует применять с осторожностью. Комбинацию лозартана с блокаторами β-адренорецепторов также следует применять с осторожностью (см. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Стеноз аортального и митрального клапана, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия
Как и при применении других вазодилататоров, необходимо соблюдать особую осторожность у пациентов со стенозом аортального или митрального клапана или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Другие меры предосторожности
Подобно ингибиторам АПФ, лозартан и другие антагонисты ангиотензина менее эффективны в снижении АД у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас, вероятнее всего, вследствие более высокой частоты лиц с низким уровнем ренина в популяции пациентов с АГ негроидной расы.
Период беременности и кормления грудью. Лозартан не рекомендуется применять в I триместр беременности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ). Лозартан противопоказан во II и III триместр беременности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Лекарственные средства, оказывающие непосредственное влияние на ренин-ангиотензиновую систему, при применении на протяжении II–III триместра беременности могут вызывать поражение плода и даже смерть. Поэтому сразу же после установления беременности применение лозартана следует немедленно прекратить.
Убедительных эпидемиологических доказательств существования тератогенного риска при применении ингибиторов АПФ в течение I триместра беременности нет, однако нельзя исключать и незначительного повышения риска. Пока не будет получено данных контролируемых эпидемиологических исследований относительно риска применения антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ (АРА ІІ), для этого класса препаратов могут существовать аналогичные риски. За исключением случаев, когда лечение блокаторами ангиотензиновых рецепторов абсолютно необходимо, пациенток, планирующих беременность, необходимо перевести на другой антигипертензивный препарат, применение которого в период беременности является безопасным. При диагностировании беременности лечение лозартаном следует немедленно прекратить и, при необходимости, начать лечение другим препаратом.
Известно, что применение лозартана у женщин в течение II и III триместра беременности приводит к возникновению фетотоксических явлений (снижение функции почек, дегидратация, задержка оссификации костей черепа) и проявлений неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия).
Неизвестно, проникает ли лозартан в грудное молоко. В связи с возможностью возникновения побочных эффектов у детей грудного возраста лозартан противопоказан в период кормления грудью.
Дети. Безопасность и эффективность применения лозартана у детей не установлены, поэтому препарат не применяют в педиатрической практике.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Учитывая возможность развития таких побочных реакций, как головокружение и артериальная гипотензия, препарат следует применять с осторожностью при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

в клинических фармакокинетических исследованиях не отмечено клинически значимого взаимодействия с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином. Есть сообщения, что рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита лозартана. Клинические последствия этих взаимодействий не оценивали.
Другие антигипертензивные препараты могут усиливать гипотензивный эффект лозартана. Также к препаратам, которые могут вызвать артериальную гипотензию, относятся трициклические антидепрессанты, антипсихотические средства, баклофен, амифостин. Основным или побочным эффектом одновременного применения этих препаратов с гипотензивными средствами может быть повышение риска возникновения артериальной гипотензии.
Лозартан преимущественно метаболизируется под действием фермента цитохрома P450 CYP 2C9 с образованием активного метаболита карбоксильной кислоты. В клинических испытаниях доказано, что флуконазол (ингибитор CYP 2C9) снижает концентрацию активного метаболита в плазме крови почти на 50%. Доказано, что одновременное применение лозартана и рифампицина (индуктора микросомальных ферментов) приводит к снижению концентрации активного метаболита в плазме крови на 40%. Клиническое значение этого эффекта в настоящее время неизвестно. При одновременном применении с флувастатином (слабым ингибитором CYP 2C9) любого изменения плазменных концентраций лозартана не выявлено.
Как и для других препаратов, блокирующих ангиотензин ІІ или его эффекты, одновременное применение препаратов, вызывающих задержку калия в организме (например калийсберегающих диуретиков: амилорида, триамтерена, спиронолактона) или препаратов, повышающих уровень калия (например гепарин), или добавок, содержащих калий, или заменителей соли с калием может привести к повышению уровня калия в плазме крови. Поэтому принимать эти препараты одновременно не рекомендуется.
При сочетанном применении лития с ингибиторами АПФ наблюдали обратимое повышение концентраций лития в плазме крови и возникновение токсических проявлений. Подобные случаи очень редко наблюдались также и при применении антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ. Следует соблюдать осторожность при одновременном лечении препаратами лития и лозартаном. Если применение такой комбинации необходимо, тогда в течение всего периода одновременного применения этих препаратов необходимо контролировать уровень лития в плазме крови.
При применении антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ одновременно с НПВП (например селективными ингибиторами ЦОГ-2, ацетилсалициловой кислотой в противовоспалительных дозах и неселективными НПВП), может наблюдаться ослабление гипотензивного эффекта. Одновременное применение антагонистов ангиотензина ІІ или диуретиков с НПВП может приводить к повышению риска прогрессирования дисфункции почек, в том числе к возникновению ОПН, а также повышению уровня калия в плазме крови, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Эту комбинацию следует применять с осторожностью, особенно у лиц пожилого возраста. Пациенты должны получать достаточное количество жидкости. Также необходимо тщательно контролировать функцию почек после начала одновременного применения препаратов и периодически в период лечения.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы интоксикации
Существуют ограниченные данные относительно передозировки лозартаном. В зависимости от степени интоксикации могут возникать такие симптомы, как артериальная гипотензия, тахикардия, однако может развиваться и брадикардия.
Лечение интоксикации
Лечебные мероприятия зависят от времени, которое прошло с момента приема препарата, типа и тяжести симптомов. Первоочередной задачей является стабилизация гемодинамических показателей. В случае передозировки при применении препарата внутрь рекомендуется принять достаточное количество активированного угля. Рекомендуется вызвать рвоту и промыть желудок. После этого следует тщательно наблюдать за жизненноважными показателями. При необходимости — провести коррекцию жизненных показателей. Ни лозартан, ни его активный метаболит нельзя вывести с помощью диализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре до 30 °С.






Реклама