Луцентіс - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛУЦЕНТІС

(LUCENTIS^®)

Склад:

діюча речовина: ranibizumab;

1 мл розчину містить 10 мг ранібізумабу;

допоміжні речовини: α, α-трегалози дигідрат; L-гістидину гідро хлорид, моногідрат;              L-гістидин; полісорбат 20; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін'єкцій.  

Фармакотерапевтична група. Код АТС. Засоби, що застосовуються при судинних захворюваннях очей. Антинеоваскуляризаційні засоби.

Код АТС S01L A04.

Клінічні характеристики.

Показання.

Луцентіс застосовують для лікування неоваскулярної (ексудативної) вікової макулярної дегенерації (ВМД).

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до активної речовини чи будь-якого іншого інгредієнта препарату.

• Активний/підозрюваний окулярний чи пері окулярний інфекційний процес.

• Інтраокулярний запальний процес.

• Період вагітності та годування груддю.

• Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Луцентіс застосовується для інтравітреального введення. Введення препарату повинен виконувати лише кваліфікований лікар-офтальмолог, який має досвід проведення інтравітреальних ін’єкцій.

Рекомендована доза — 0,5 мг (0,05 мл).

Лікування препаратом починають з початкової фази — 1 ін’єкція на місяць протягом 3-х послідовних місяців, ця фаза супроводжується щомісячним контролем гостроти зору пацієнта. Якщо пацієнт втрачає не більше, ніж 5 літер в гостроті зору (за шкалою ETDRS, що еквівалентно одному рядку за шкалою Снеллена), рекомендовано продовжити застосування препарату Луцентіс. Інтервал між двома введеннями препарату повинен становити не менше місяця.

Інформація для застосування.

Як і всі препарати для парентерального введення, розчин перед застосуванням потрібно візуально перевірити на наявність механічних часток чи зміну кольору.

Введення препарату проводять у стерильних умовах, які включають: дезінфекцію рук як при хірургічному втручанні, стерильні рукавички та серветки, стерильний повікорозширювач (чи еквівалент), стерильний інструмент для парацентезу (якщо потрібно). Слід уважно переглянути алергологічний анамнез пацієнта перед виконанням інтравітреальної ін’єкції. Потрібно продезинфікувати   шкіру навколо ока, повіку та поверхню ока. Відповідна анестезія та бактерицидний засіб широкого спектра дії повинні бути визначені до проведення ін’єкції.

Пацієнта слід проінструктувати щодо самостійного застосування антибактеріальних очних крапель 4 рази на добу, щоденно, протягом 3-х днів до та після ін’єкції.

Голку для ін’єкцій потрібно ввести на 3,5–4 мм позаду від лімба, у порожнину склоподібного тіла, відхиляючись від горизонтального меридіану і направляючи голку у напрямі до центра очного яблука. Потім ввести 0,05 мл розчину; місце проколу склери потрібно змінювати при наступних ін’єкціях.

Флакон препарату призначений тільки для одноразового використання.

Для приготування розчину Луцентіс для інтравітреального введення слід дотримуватися нижче наведеної інструкції:

Будь-який невикористаний продукт чи залишки матеріалів слід утилізувати згідно з локальними вимогами.

Побічні реакції.

Вивчення безпечності застосування препарату Луцентіс проводилось протягом 24 місяців у групі з 1 315 пацієнтами в три фази III стадії, 440 пацієнтам препарат було призначено у рекомендованій дозі 0,5 мг.  

Випадки серйозних побічних реакцій, пов’язаних з процедурою введення препарату включали: ендофтальміт, регматогенне відшарування сітківки ока, розрив сітківки ока, ятрогенна травматична катаракта. Інші випадки серйозних побічних реакцій, що спостерігались у пацієнтів при лікуванні препаратом Луцентіс — інтраокулярне запалення та підвищення внутрішньо очного тиску.

Побічні ефекти, що зазначені нижче, спостерігались частіше (щонайменше, на 2 %) у групі пацієнтів, які отримували Луцентіс 0,5 мг, ніж у контрольній групі (плацебо або вертепорфін, засіб для фото динамічної терапії) в об’єднаних даних трьох контрольованих дослідженнях III фази: FVF2598g (MARINA), FVF2587g (ANCHOR) та FVF3192g (PIER). Тому їх розглядали як потенційно побічні реакції препарату. Дані про безпечність застосування препарату, що описані нижче, також включають усі потенційно можливі побічні реакції, пов’язані зі способом введення препарату чи самим лікарським препаратом, у групі із 440 пацієнтів, яким було призначено по 0,5 мг препарату.

Побічні ефекти перелічені за класами систем органів та частотою виникнення, згідно з наступною систематизацією: дуже поширені (≥1/10), поширені (від ≥1/100 до <1/10), непоширені (від ≥1/1 000 до <1/100), рідко поширені (від ≥1/10 000 до <1/1 000), дуже рідко поширені (<1/10 000).

Інфекції та інвазії: дуже поширені – рино фарингіт; поширені – грип.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: поширені – анемія.

Психічні розлади: поширені – тривожність.

З боку нервової системи: дуже поширені – головний біль.

З боку органів зору: дуже поширені – інтраокулярне запалення, запалення склоподібного тіла, відшарування склоподібного тіла, крововиливи в сітківку ока, порушення зору, біль в оці, деструкція склоподібного тіла, крововиливи в кон’юнктиву, подразнення ока,   відчуття стороннього тіла в оці, підвищене сльозовиділення, блефарит, сухість очей, гіперемія ока, відчуття свербежу в оці; поширені – дистрофія сітківки ока, порушення функцій сітківки ока, відшарування сітківки ока, розрив сітківки, відшарування пігментного епітелію сітківки, відрив пігментного епітелію сітківки, зниження гостроти зору, крововиливи в склоподібне тіло, порушення функції склоподібного тіла, увеїт, ірит, іридоцикліт, катаракта, субкапсулярна катаракта, помутніння задньої капсули, точковий кератит, ушкодження рогівки, запалення передньої камери ока, затуманений зір, геморагія в місці ін’єкції, крововилив в око, кон’юнктивіт, алергічний кон’юнктивіт, виділення з ока, фотопсія, фотофобія, відчуття дискомфорту в оці, набряк повіки, біль у повіці, гіперемія кон’юнктиви; непоширені – сліпота, ендофтальміт, повзуча виразка рогівки, кровотеча в передню камеру ока, кератопатія, спайки райдужки, відкладення на рогівці, набряк рогівки, утворення ліній розтягнення (стрій) на рогівці, біль у ділянці ін’єкції, почервоніння у ділянці ін’єкції, підвищена чутливість ока, подразнення повіки.

З боку дихальної системи: поширені – кашель.

З боку шлунково-кишкового тракту: поширені – нудота.

З боку шкіри та підшкірних тканин: непоширені – висипання.

З боку скелетно-м’язової системи: дуже поширені – артралгія.

Обстеження: дуже поширені – підвищення внутрішньо очного тиску.

Передозування.

Про випадки передозування повідомлялось у клінічних та пост маркетингових дослідженнях. Побічні реакції, найчастіше пов’язані з передозуванням — підвищення внутрішньо очного тиску та біль в оці. При передозуванні препарату слід перевірити внутрішньо очний тиск та провести відповідне лікування, якщо лікар вважає за потрібне.

Особливості застосування.

Інтравітреальні ін’єкції, включаючи ін’єкції препарату Луцентіс, були асоційовані з ендофтальмітом, інтраокулярним запаленням, регматогенним відшаруванням сітківки ока, розривом сітківки ока, ятрогенною травматичною катарактою. Належна асептична техніка проведення ін’єкцій повинна бути обов’язковою при введенні препарату Луцентіс. Окрім того, потрібно спостерігати стан пацієнта протягом тижня після проведення ін’єкції, щоб розпочати своєчасне лікування у випадку розвитку інфекційного ускладнення. Пацієнт повинен бути добре проінструктований, щоб він негайно повідомив про появу будь-яких ознак, які можуть нагадувати ендофтальміт чи інші вище перелічені ускладнення.

Підвищення внутрішньо очного тиску відмічали протягом 60 хвилин після ін’єкції, тому   показники внутрішньо очного тиску та перфузії диску зорового нерва повинні бути перевірені і відповідно скориговані.

Існує теоретичний ризик виникнення артеріальної тромбоемболії після інтравітреального застосування інгібіторів VEGF (судинний ендотеліальний фактор росту). Хоча при клінічних дослідженнях препарату Луцентіс спостерігався низький коефіцієнт частоти виникнення випадків артеріальної тромбоемболії, диспропорції між групами, в яких проводили лікування, не спостерігалося.

Як і для всіх лікарських засобів, що містять білок, існує потенційний ризик виникнення імуногенності препарату Луцентіс.

Безпечність та ефективність препарату при застосуванні для лікування обох очей одночасно не вивчались.

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Дослідження застосування ранібізумабу в період вагітності не проводились, тому вагітним жінкам препарат не застосовують.

Жінки репродуктивного віку повинні застосовувати ефективну контрацепцію протягом лікування.

Невідомо, чи потрапляє препарат Луцентіс в грудне молоко, тому годування груддю не рекомендоване в період лікування препаратом.

Діти.

Безпека та ефективність впливу ранібізумабу для цієї групи пацієнтів не встановлені, тому дітям препарат не застосовують.

Особливі заходи безпеки.

Як і всі препарати для парентерального введення, розчин перед застосуванням потрібно візуально перевірити на наявність механічних часток чи зміну кольору.

Введення препарату проводять у стерильних умовах, які включають: дезінфекцію рук як при хірургічному втручанні, стерильні рукавички та серветки, стерильний повікорозширювач (чи еквівалент), стерильний інструмент для парацентезу (якщо потрібно). Слід уважно переглянути алергологічний анамнез пацієнта перед виконанням інтравітреальної ін’єкції. Потрібно продезінфікувати   шкіру навколо ока, повіку та поверхню ока. Відповідна анестезія та бактерицидний засіб широкого спектра дії повинні бути визначені до проведення ін’єкції.

Пацієнта слід проінструктувати щодо самостійного застосування антибактеріальних очних крапель 4 рази на добу, щоденно, протягом 3-х днів до та після ін’єкції.

Флакон препарату призначений тільки для одноразового використання.

Будь-який невикористаний продукт чи залишки матеріалів слід утилізувати згідно з локальними вимогами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.  

Лікування препаратом може спричинити тимчасове порушення зору, що, в свою чергу, може впливати на здатність керувати авто транспортом та іншими механізмами.

Пацієнти, які відмічають порушення зору, не повинні управляти авто транспортом та іншими механізмами до зникнення вищевказаних тимчасових симптомів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Досліджень не проводилось.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ранібізумаб — фрагмент рекомбінантного гуманізованого моноклонального   антитіла проти людського судинного ендотеліального фактора росту А (VEGF-A). Він має високу спорідненість з ізоформами VEGF-A (наприклад, VEGF110, VEGF121 та VEGF165) і, таким чином, запобігає прикріпленню VEGF-A до його рецепторів VEGFR-1 та VEGFR-2. Прикріплення VEGF-A до його рецепторів призводить до проліферації ендотеліальних клітин та неоваскуляризації, а також проникності судин, що, як вважається, сприяє розвитку неоваскулярної форми вікової макулярної дегенерації (ВМД).

Клінічна безпечність та ефективність препарату Луцентіс вивчалась у трьох рандомізованих, подвійному сліпому,   та плацебо* - чи активно контрольованому дослідженнях пацієнтів з неоваскулярною ВМД. Загалом, було зареєстровано 1 323 пацієнтів (879 активної та 444 контрольної груп).

У дослідженні FVF2598g (MARINA) пацієнтам з мінімальними проявами класичної та прихованою некласичною формами ВМД вводили інтравітреально один раз на місяць препарат Луцентіс у дозі 0,3 мг і 0,5 мг або плацебо. Загалом було зареєстровано 716 пацієнтів (238 — група плацебо; 238 — Луцентіс 0,3 мг; 240 — Луцентіс 0,5 мг) та дані лікування за 24 місяці.

У дослідженні FVF2587g (ANCHOR) пацієнти з переважно класичною формою ВМД отримували: 1). один раз на місяць   інтравітреально ін’єкцію препарату Луцентіс в дозі 0,3  мг або плацебо фото динамічну терапію (ФДТ); 2). один раз на місяць інтравітреально ін’єкцію препарату Луцентіс в дозі 0,5 мг або плацебо ФДТ; 3). інтравітреальні ін’єкції плацебо та вертепорфін ФДТ. Групі " Плацебо інтравітреальні ін’єкції та вертепорфін ФДТ" призначали препарат Луцентіс як першу ін’єкцію і потім кожні 3 місяці, якщо флуоресцентна ангіографія свідчила про зберігання чи повернення проникності судин. Загалом було зареєстровано 423 пацієнти (143 — група плацебо; 140 — Луцентіс 0,3 мг; 140 — Луцентіс 0,5 мг) та дані лікування за 24 місяці.

В обох дослідженнях основною ефективною кінцевою точкою було співвідношення пацієнтів, зір яких збережено (втрата гостроти зору менше 15 літер протягом 12 місяців),     та контрольної групи. Майже у всіх пацієнтів, які отримували лікування препаратом Луцентіс (приблизно 95 %),   гострота зору залишилась збереженою. У 33–41 % пацієнтів відмічено суттєве покращання гостроти зору (збільшення на 15 літер чи більше після 12 місяців лікування). Ступінь ВМД значно не впливав на результати лікування. Детальні результати показані в нижченаведених таблицях.

Результати на 12-й та 24-й місяці досліджень FVF2598g (MARINA).

^а — р<0,01

Результати на 12-й та 24-й місяці досліджень FVF2587g (ANCHOR).

^а — р<0,01

Середні показники змін гостроти зору, від початку і до 24 місяця досліджень FVF2598g (MARINA) та FVF2587g (ANCHOR).

Дослідження FVF2598g (MARINA)

                                                      Місяць

Дослідження FVF2587g (ANCHOR)

                                                      Місяць

                           MARINA                                             ANCHOR

                        Луцентіс 0,5 мг (n=240)         Луцентіс 0,5 мг (n=140)

                          Плацебо (n=238)                     Вертепорфін ФДТ (n=143)

У пацієнтів, які отримували Луцентіс, відмічалось, у середньому, мінімально помітне зростання хоріоїдальної неоваскуляризації (ХНВ). На 12-й місяць досліджень середній показник зростання ХНВ в основній групі становив 0,1–0,3 DA проти 2,3–2,6 DA для контрольної групи.

Результати обох досліджень свідчать, що подальше лікування ранібізумабом може призвести до покращання у тих пацієнтів, які втратили 15 знаків найкраще коригованої гостроти зору (НКГЗ) у перший рік лікування.

Використання препарату Луцентіс довше 24 місяців не вивчалось.

Проведено рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо контрольоване дворічне дослідження FVF3192g (PIER), що було розроблене для оцінки безпечності та ефективності застосування препарату Луцентіс у пацієнтів з неоваскулярною ВМД (з або без класичної форми ХНВ). Дані   включають 12 місяців досліджень.

Пацієнти отримували інтравітреальні ін’єкції препарату Луцентіс 0,3 мг та 0,5 мг або плацебо ін’єкцію один раз на місяць, протягом 3-х місяців поспіль, відповідно дозі, що призначалась кожні 3 місяці. Загалом у дослідженні було зареєстровано 184 пацієнти (Луцентіс 0,3 мг — 60; Луцентіс 0,5 мг — 61; плацебо — 63); 171 (93 %)   спостерігалося протягом 12 місяців. Пацієнти, які брали участь у PIER-дослідженні отримали препарат Луцентіс в середньому 6 разів із 6-ти можливих від початку лікування (0-й день) і до 12-го місяця.

У PIER-дослідженні основною ефективною кінцевою точкою було середнє значення гостроти зору на 12-й місяць у порівнянні зі стартовим. Після початкового покращання гостроти зору (згідно із щомісячним дозуванням), в середньому, пацієнти, які отримували препарат Луцентіс один раз кожні три місяці, втрачали гостроту зору, повертаючись до базової точки на 12-й місяць. Майже у всіх пацієнтів (90 %), які отримували препарат Луцентіс, гострота зору збережена.

Середні показники змін гостроти зору, від початку до 12-го місяця досліджень FVF3192g (PIER)

                                                Місяць

                                Луцентіс 0,5 мг (n=61)

                                  Плацебо (n=63)

Попередні дані відкритого дослідження (PROTECT), в якому визначалась безпечність призначення в один день вертепорфіну ФДТ та препарату Луцентіс 0,5 мг, показують, що процент розвитку інтраокулярного запалення внаслідок вищевказаної комбінації препаратів був низький (2 із 32 пацієнтів, 6,3 %).

У дослідженні MARINA на 12-й місяць лікування пацієнти відмічали статистичне та клінічно значуще покращання здатності виконувати дії, пов’язані з баченням ближніх та дальніх предметів та специфічного бачення, як засвідчено NEI VFQ-25. В той же час пацієнти, які отримували плацебо, повідомляли про погіршення здатності виконувати такі дії. На близь комірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +10,4, в групі плацебо було погіршення до 2,6 (p<0,01). На далекомірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +7,0, у групі плацебо було погіршення до 5,9 (p<0,01). На шкалі специфічного бачення у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +6,8, у групі плацебо було погіршення до 4,7 (p<0,01).

Підвищення на 12-й місяць порівняно з базовою лінією у кожній із трьох VFQ-25 підшкал збереглось до 24-го місяця для пацієнтів, яким призначили препарат Луцентіс; одночасно в групі плацебо спостерігалось подальше зниження щодо рівня базової лінії від 12-го до 24-го місяця досліджень у кожній з підшкал. Тому перевага застосування препарату Луцентіс порівняно з плацебо на 24-й місяць досліджень була ще вищою, ніж на 12-й місяць.

У дослідженні ANCHOR на 12-й місяць лікування пацієнти, яким вводили Луцентіс, відмічали статистичне та клінічно значуще покращання здатності виконувати дії, пов’язані з баченням ближніх та дальніх предметів та зороспецифічної залежності порівняно з пацієнтами, які отримували вертепорфін ФДТ. На близь комірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +9,1, у групі вертепорфін ФДТ було погіршення до 3,7 (p<0,01). На далекомірній шкалі у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +9,3, у групі вертепорфін ФДТ   було погіршення до 1,7 (p<0,01). На шкалі специфічного бачення   у пацієнтів, яких лікували препаратом Луцентіс 0,5 мг, відмічали покращання до +8,9, у групі вертепорфін ФДТ   було погіршення до 1,4 (p<0,01).

У групі вертепорфін ФДТ покращання ближнього та дальнього бачення, що спостерігалось на 12-му місяці лікування, було втрачено до 24-го місяця, в той час як покращання специфічного бачення збереглось до 24-го місяця лікування. Результати змін між 12-м і 24-м місяцями в кожній групі свідчать про більшу ефективність лікування ранібізумабом, ніж вертепорфіном ФДТ у порівнянні з даними на 12-й місяць, навіть при тому, що показник покращання специфічного бачення в групі ранібізумабу був меншим на 24-й місяць порівняно з таким   на 12-й місяць досліджень (p від 0,0023 до 0,0006).

*Плацебо являла собою процедуру знеболю вання ока, що проводилась ідентично проведенню ін’єкції препарату Луцентіс. Верхівку шприца без голки притискували до кон’юнктиви і потім опускали поршень без голкового шприца.

Фармакокінетика.

Після щомісячного інтравітреального застосування препарату Луцентіс у пацієнтів з неоваскулярною ВМД концентрація ранібізумабу в сироватці крові була, як правило, низькою, з максимальним рівнем (C_max), нижчим за необхідну концентрацію, що інгібує біологічну активність судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) на 50 % (11‑27 нг/мл, як визначено в дослідженні клітинної проліферації in vitro). C_max була   пропорційна дозі 0,05–1,0 мг/око.

Базуючись на аналізі даних фармакокінетики і виведення ранібізумабу із сироватки крові пацієнтів, які отримували препарат у дозі 0,5 мг, середнє значення періоду напів виведення ранібізумабу із склоподібного тіла становить приблизно 9 днів. При щомісячному інтравітреальному введенні препарату Луцентіс у дозі 0,5 мг в око, C_max ранібізумабу в сироватці спостерігається приблизно через день після введення препарату і становить 0,79–2,90 нг/мл, C_min може становити 0,07–0,49 нг/мл. Експозиція ранібізумабу у сироватці крові приблизно в 90 000 разів нижче, ніж у склоподібному тілі.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Не проводились дослідження фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції нирок. При вивченні фармакокінетики 68 % (136 із 200) пацієнтів мали порушення функції нирок (46,5 % — незначні [50–80 мл/хв], 20 % — помірні [30–50 мл/хв], 1,5 % — тяжкі  [менше 30 мл/хв]). Рівень системного кліренсу був дещо нижчий, але клінічно незначущий.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Не проводились дослідження фармакокінетики препарату у хворих з порушенням функції печінки.

До клінічні дані з безпеки.

Інтравітреальне введення   ранібізумабу мавпам роду Cynomolgus у дозах від 0,25 мг/око до 2,0 мг/око один раз кожні 2 тижні протягом 26 тижнів призвело до дозозалежного ефекту.

Інтраокулярно при підвищенні дози спостерігалось запалення передньої камери ока (пік – через 2 доби після ін’єкції). Вираженість запальної реакції загалом понижувалась при подальших ін’єкціях чи протягом часу між ін’єкціями   Відзначались випадки інфільтрації та деструкції склоподібного тіла (вираженість яких теж залежала від дози), що, загалом, зберігались до кінця лікування. В 26-тижневому дослідженні спостерігалось, що вираженість запального процесу в склоподібному тілі підвищується з кількістю ін’єкцій, тим не менше, встановлено що процес є зворотним. Природа та час виникнення запалення заднього сегмента свідчать про імунозалежне утворення антитіл, що може бути клінічно незначущим. Короткочасне підвищення внутрішньо очного тиску спостерігалось після інтравітреального введення і не залежало від дози препарату.

При мікроскопії спостерігалось, що зміни в оці пов’язані із запаленням і не є ознакою дегенеративного процесу. Спостерігалось кілька випадків гранулематозних змін диску зорового нерва запального характеру. Вираженість порушень у задньому сегменті та   інші наведені зміни знижувались у період регенерації. Антитіла до ранібізумабу було знайдено у сироватці крові та склоподібному тілі тварин, яким вводили цей засіб.

Немає ніяких досліджень канцерогенності,   мутагенності, впливу на репродуктивну функцію, а також досліджень токсичності.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: стерильний, прозорий або злегка опалесцюючий розчин, без консервантів.

Несумісність.

Оскільки дослідження несумісності препарату не проводились, цей препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від 2 до 8 °С. Не заморожувати.

Зберігати в захищеному від світла місці.

Упаковка.  

По 0,23 мл розчину для ін’єкцій у флаконі № 1 у комплекті з шприцем та двома голками.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник. Novartis Pharma Stein AG / Новартіс Фарма Штейн АГ.

Місцезнаходження. Stein, Switzerland / Штейн, Швейцарія.

Латинское название препарата Луцентис

Lucentis®

АТХ

S01LA04 Ранибизумаб

Фармакологическая группа

• Офтальмологические средства

Нозологическая классификация (МКБ-10)

• H35.3 Дегенерация макулы и заднего полюса
• H58.1 Нарушения зрения при болезнях, классифицированных в других рубриках

Состав и форма выпуска Раствор для внутриглазного введения 1 мл/1 фл. ранибизумаб 10/2,3 мг вспомогательные вещества: α,α-трегалозы дигидрат — 100/23 мг; L-гистидина гидрохлорида моногидрат — 1,66/0,382 мг; L-гистидин — 0,32/0,074 мг; полисорбат 20 — 0,1/0,023 мг; вода для инъекций — до 1 мл/до 0,23 мл  

во флаконах из бесцветного стекла, укупоренных резиновой пробкой, обкатанной алюминиевым колпачком с отщелкивающейся крышкой, по 0,23 мл (в комплекте со шприцем, иглой, снабженной фильтром, для извлечения содержимого из флакона и иглой для инъекций); в пачке картонной 1 флакон.

Описание лекарственной формы

Прозрачный или слегка опалесцирующий, бесцветный или очень слабо окрашенный раствор.

Характеристика

Ранибизумаб является человеческим моноклональным фрагментом антител к эндотелиальному фактору роста А (VEGF-A) и экспрессируется рекомбинантным штаммом Escherichia coli.

Фармакологическое действие

Фармакологическое действие - ингибирующее ангиогенез.

Фармакокинетика

При введении ранибизумаба в стекловидное тело (1 раз в месяц) пациентам с неоваскулярной формой возрастной макулярной дегенерации (ВМД) Cmax в плазме крови была низкой и недостаточной для ингибирования биологической активности VEGF-A на 50% (11–27 нг/мл по данным исследований клеточной пролиферации in vitro). При введении препарата в стекловидное тело в диапазоне доз от 0,05 до 1,0 мг. Cmax ранибизумаба в плазме была пропорциональна его дозировке. Основываясь на результатах фармакокинетического анализа и учитывая выведение ранибизумаба из плазмы крови, средний T1/2 препарата (доза 0,5 мг) из стекловидного тела в среднем составлял около 9 дней.

При введении препарата Луцентис в стекловидное тело (1 раз в месяц) Cmax ранибизумаба в плазме крови достигается в течение суток после инъекции и находится в диапазоне 0,79–2,90 нг/мл. Cmin ранибизумаба в плазме крови находится в диапазоне 0,07–0,49 нг/мл. Концентрация ранибизумаба в сыворотке крови приблизительно в 90000 раз ниже таковой в стекловидном теле.

Пациенты с нарушением функции почек. У пациентов с нарушением функции почек специальные фармакокинетические исследования по применению препарата не проводились.

У 68% (136 из 200) пациентов, включенных в фармакокинетический анализ, имелись нарушения функции почек (46,5% — легкой степени, 20% — умеренной и 1,5% — тяжелой). У больных с нарушением функции почек на фоне лечения препаратом отмечалось минимальное снижение клиренса ранибизумаба, не имеющее клинического значения.

Пациенты с нарушением функции печени. У пациентов с нарушением функции печени специальные фармакокинетические исследования по применению ранибизумаба не проводились.

Фармакодинамика

Ранибизумаб избирательно связывается с изоформами эндотелиального фактора роста сосудов — VEGF-A (VEGF110, VEGF121, VEGF165) и предотвращает взаимодействие VEGF-A с его рецепторами на поверхности клеток эндотелия (VEGR1 и VEGR2), что приводит к подавлению неоваскуляризации и пролиферации сосудов. Подавляя рост новообразованных сосудов хориоидеи в сетчатку, ранибизумаб останавливает прогрессирование экссудативно-геморрагической формы ВМД и макулярного отека у больных сахарным диабетом.

При применении ранибизумаба в течение 24 мес у пациентов с ВМД с минимально выраженной классической и скрытой субфовеальной хориоидальной неоваскуляризацией (ХНВ) в большинстве случаев (90%) достоверно уменьшался риск снижения остроты зрения (потеря менее 15 букв по шкале определения остроты зрения ETDRS или 3 строчки по таблице Снеллена), у трети пациентов (33%) наблюдалось улучшение остроты зрения на 15 букв и более по шкале ETDRS (р<0,01). У пациентов с имитацией инъекций препарата потеря менее 15 букв по шкале ETDRS (3 строчки по таблице Снеллена) и улучшение остроты зрения более чем на 15 букв по шкале ETDRS, отмечались в 53 и 4% случаев, соответственно.

У большинства пациентов (90%), страдающих ВМД с преимущественно классической субфовеальной ХНВ, на фоне лечения ранибизумабом в течение 24 мес уменьшалась частота развития выраженного снижения зрения (более чем на 3 строчки), у трети пациентов (41%) отмечалось улучшение остроты зрения (более чем на 3 строчки). В группе пациентов, получающих фотодинамическую терапию с вертепорфином, уменьшение риска снижения остроты зрения (более чем на 3 строчки) и улучшение остроты зрения (более чем на 3 строчки) наблюдались соответственно в 64 и 6% случаев.

Согласно опроснику оценки качества жизни NEI-VFQ (National Eye Institute Visual Function Questionnare) через 12 мес применения ранибизумаба у пациентов с ВМД с минимально выраженной классической и скрытой субфовеальной ХНВ среднее улучшение остроты зрения вблизи и вдаль по сравнению с исходным значением составляло от + 10,4 и + 7,0 букв соответственно (р<0,01). В контрольной группе у пациентов с имитацией инъекций препарата среднее изменение остроты зрения вблизи и вдаль по сравнению с исходным значением составляло: - 2,6 и - 5,9 букв (р<0,01). У пациентов, получавших ранибизумаб, увеличился показатель дееспособности, связанной со зрением, на + 6,8 пунктов, а у пациентов, получавших имитацию инъекции, этот показатель снизился на 4,7 пункта (р<0,01). При применении ранибизумаба у пациентов с ВМД с минимально выраженной классической и скрытой субфовеальной ХНВ улучшение остроты зрения сохранялось в течение 24 мес.

У большинства пациентов, страдающих ВМД с преимущественно классической субфовеальной ХНВ, на фоне лечения препаратом в течение 12 мес среднее изменение остроты зрения вблизи и вдаль по сравнению с исходным значением составляло от + 9,1 и + 9,3 букв, соответственно (р<0,01). В контрольной группе у больных, получавших фотодинамическую терапию вертепорфином, среднее изменение остроты зрения вблизи и вдаль по сравнению с исходным значением составляло + 3,7 и + 1,7 букв (р<0,01). У пациентов, получавших ранибизумаб, увеличился показатель дееспособности, связанной со зрением, на + 8,9 пунктов, а у пациентов, получавших имитацию инъекции, этот показатель улучшился на 1,4 пункта (р<0,01).

У пациентов со снижением остроты зрения (ОЗ), связанным с диабетическим отеком макулы, изменение ОЗ через 12 мес терапии по сравнению с исходным значением составляло + 6,8  букв на фоне монотерапии ранибизумабом, + 6,4 букв — при сочетании ранибизумаба с лазерной коагуляцией (ЛК) и 0,9 букв — только при ЛК (р<0,0001). Улучшение ОЗ более чем на 15 букв по шкале ETDRS отмечалось у 22,6%, 22,9% и 8,2% больных, получавших только ранибизумаб, препарат в комбинации с ЛК и только ЛК, соответственно (р<0,0001). При назначении обоих методов терапии в течение одного дня, ранибизумаб вводили спустя как минимум 30 мин после ЛК.

При применении ранибизумаба в течение 12 мес (при необходимости в сочетании с ЛК) у пациентов со снижением ОЗ, связанным с диабетическим отеком макулы, среднее изменение ОЗ по сравнению с исходным значением составляло + 10,3  букв по сравнению с - 1,4 буквы при имитации инъекции. Улучшение ОЗ более чем на 10 и 15 букв по шкале ETDRS отмечалось у 60,8% и 32,4% больных, получавших ранибизумаб, по сравнению с 18,4% и 10,2% при имитации инъекции (р<0,0001).

Прекращение введения препарата было возможным при достижении стабильных показателей остроты зрения при трех последовательных обследованиях. При необходимости возобновления лечения ранибизумабом проводилось не менее 2-х последовательных ежемесячных инъекций препарата.

При применении ранибизумаба наблюдалось выраженное стойкое уменьшение толщины центральной зоны сетчатки, измеренной с помощью оптической когерентной томографии. Через 12 мес терапии ранибизумабом толщина сетчатки в центральной зоне уменьшилась на 194 мкм по сравнению с 48 мкм при применении имитации инъекции. Профиль безопасности препарата у пациентов с диабетическим макулярным отеком был сходен с таковым при лечении влажной формы ВМД.

Показания препарата Луцентис

Лечение неоваскулярной (влажной) формы возрастной макулярной дегенерации у взрослых.

Лечение снижения остроты зрения, связанного с диабетическим отеком макулы в качестве монотерапии или в сочетании с лазерной коагуляцией (ЛК) у пациентов, у которых ранее проводилась ЛК.

Противопоказания

повышенная чувствительность к ранибизумабу или любому другому компоненту препарата;

подтвержденные или предполагаемые инфекции глаза или инфекционные процессы периокулярной локализации;

интраокулярное воспаление;

детский возраст до 18 лет (эффективность и безопасность применения препарата у данной категории больных не изучалась);

беременность и период лактации.

С осторожностью: пациентам с известной гиперчувствительностью в анамнезе, при наличии факторов риска развития инсульта препарат следует вводить только после тщательной оценки соотношения риск/польза.

Побочные действия препарата Луцентис

Изучение безопасности применения препарата проводилось в ходе клинических исследований у 1315 пациентов в течение 2 лет. Серьезные нежелательные явления, связанные с процедурой введения препарата, включали эндофтальмит, регматогенную отслойку сетчатки и катаракту вследствие ятрогенной травмы. Другие серьезные нежелательные явления со стороны глаз, наблюдавшиеся при применении препарата Луцентис, включали интраокулярное воспаление и повышение внутриглазного давления.

Представленные ниже нежелательные явления (возможно связанные с применением препарата) отмечались в частотой не менее 2% у пациентов, получавших препарат Луцентис в дозе 0,5 мг, по сравнению с контрольной группой (имитация инъекции или фотодинамическая терапия).

Частота развития нежелательных явлений оценивалась следующим образом: возникающие очень часто (≥1/10), часто (≥1/100; <1/10), иногда (≥1/1000; <1/100), редко (≥1/10000; <1/1000), очень редко (<1/10000).

Инфекции и инвазии: очень часто — назофарингит; часто — грипп.

Со стороны системы кроветворения: часто — анемия.

Психические нарушения: часто — тревога.

Со стороны нервной системы: очень часто — головная боль; иногда — инсульт.

Со стороны органа зрения: очень часто — интраокулярное воспаление, воспаление стекловидного тела, отслойка стекловидного тела, ретинальные кровоизлияния, зрительные нарушения, боль в глазах, помутнения в стекловидном теле, повышение внутриглазного давления, конъюнктивальные кровоизлияния, раздражение глаз, чувство «инородного тела» в глазах, слезотечение, блефарит, синдром «сухого» глаза, покраснение глаз, чувство зуда в глазах; часто — дегенеративные изменения сетчатки, поражение сетчатки, отслойка сетчатки, разрывы сетчатки, отслойка пигментного эпителия сетчатки, разрыв пигментного эпителия, снижение остроты зрения, кровоизлияния в стекловидное тело, поражение стекловидного тела, увеит, ирит, иридоциклит, катаракта, субкапсулярная катаракта, помутнение задней капсулы хрусталика, точечный кератит, эрозии роговицы, клеточная опалесценция в передней камере глаза, нечеткость зрения, кровоизлияние в месте инъекции, глазные кровоизлияния, конъюнктивит, аллергический конъюнктивит, выделения из глаз, фотопсия, светобоязнь, чувство дискомфорта в глазах, отек век, болезненность век, гиперемия конъюнктивы; иногда — слепота, эндофтальмит, гипопион, гифема, кератопатия, спайки радужки, отложения в роговице, отек роговицы, стрии роговицы, боль и раздражение в месте инъекции, атипичные ощущения в глазу и раздражение век.

Со стороны дыхательной системы: часто — кашель.

Со стороны пищеварительной системы: часто — тошнота.

Дерматологические нарушения: часто — аллергические реакции (сыпь, крапивница, зуд).

Со стороны костно-мышечной системы: очень часто — артралгии.

Взаимодействие

Взаимодействие препарата Луцентис с другими лекарственными препаратами не изучалось. Препарат Луцентис не следует смешивать с какими-либо другими лекарственными препаратами или растворителями.

Передозировка

Симптомы: в клинических исследованиях и при применении препарата в клинической практике отмечались случаи непреднамеренной передозировки препарата. В указанных случаях при передозировке препарата Луцентис наиболее часто отмечались повышение внутриглазного давления и боль в глазу.

Лечение: в случае передозировки препарата следует обязательно контролировать внутриглазное давление; при необходимости пациент должен находиться под наблюдением врача.

Способ применения и дозы

Интравитреально.

Рекомендуемая доза препарата Луцентис составляет 0,5 мг (0,05 мл) 1 раз в месяц в виде инъекции в стекловидное тело. Первые 3 инъекции препарата Луцентис выполняют с частотой 1 раз в месяц последовательно в течение 3 мес, затем лечение препаратом прекращают (фаза стабилизации) и регулярно (не менее 1 раза в месяц) проверяют остроту зрения.. При снижении остроты зрения более чем на 5 букв по шкале ETDRS (1 строчка по таблице Снеллена) лечение препаратом возобновляют.

До введения препарата Луцентис следует проконтролировать качество растворения и цвет раствора. Препарат нельзя использовать при изменении цвета раствора и появлении нерастворимых видимых частиц.

Инъекцию препарата в стекловидное тело следует проводить в асептических условиях, включающих обработку рук медицинских работников, использование стерильных перчаток, салфеток, векорасширителя (или его аналога) и при необходимости инструментов для парацентеза.

Перед введением препарата необходимо провести соответствующую дезинфекцию кожи век и области вокруг глаз, анестезию конъюнктивы и терапию антимикробными препаратами широкого спектра.

Антимикробные препараты следует закапывать в конъюнктивальный мешок 3 раза в сутки в течение 3 дней до и после введения препарата.

Препарат Луцентис следует вводить в стекловидное тело на 3,5–4 мм кзади от лимба, избегая горизонтального меридиана и направляя иглу к центру глазного яблока. Объем введенного препарата составляет 0,05 мл.

Следующая инъекция препарата проводится в другую половину склеры. Поскольку в течение 60 мин после инъекции препарата Луцентис может повышаться внутриглазное давление, следует контролировать его, перфузию диска зрительного нерва и при необходимости применять соответствующее лечение.

За один сеанс введение препарата Луцентис проводят только в один глаз.

Пациенты с нарушением функции печени. Применение препарата у больных с нарушением функции печени не изучалось. Учитывая незначительную концентрацию препарата Луцентис в плазме крови, не требуется изменение режима дозирования препарата.

Пациенты с нарушением функции почек. Пациентам с нарушением функции почек не требуется коррекция дозы препарата.

Пациенты в возрасте 65 лет и старше. Пациентам в возрасте 65 лет и старше не требуется коррекция дозы препарата.

Особые указания

Проводить лечение препаратом должен только офтальмолог, имеющий опыт выполнения интравитреальных инъекций.

Введение препарата Луцентис следует всегда проводить в асептических условиях. Кроме того, в течение 1 нед после инъекции препарата необходимо наблюдать за больным с целью выявления возможного местного инфекционного процесса и проведения своевременной терапии. Следует информировать пациентов о необходимости незамедлительно сообщать врачу обо всех симптомах, которые могут свидетельствовать о развитии эндофтальмита.

При инъекции в стекловидное тело ингибиторов эндотелиального фактора роста A (VEGF-A) возможно развитие артериальных тромбоэмболических осложнений.

При инъекции в стекловидное тело ингибиторов эндотелиального фактора роста A (VEGF-A) возможно развитие артериальных тромбоэмболических осложнений.

Риск развития инсульта может быть выше при наличии у пациентов факторов риска, включая перенесенный ранее инсульт или транзиторные нарушения мозгового кровообращения в анамнезе.

При проведении терапии препаратом у женщин детородного возраста следует использовать надежные методы контрацепции.

Влияние на способность управлять автотранспортом и работать с механизмами

На фоне применения препарата Луцентис возможно развитие временных нарушений зрения, отрицательно влияющих на способность управлять автотранспортом и работать с механизмами. При возникновении таких симптомов пациентам не следует управлять автотранспортом или работать с механизмами до снижения выраженности временных зрительных нарушений.

Указания по применению

Содержимое одного флакона препарата Луцентис следует использовать для проведения только одной интравитреальной инъекции.

В комплект препарата Луцентис входят игла, снабженная фильтром, для извлечения содержимого из флакона, шприц и игла для инъекций (желтого цвета).

Приготовление раствора препарата Луцентис для интравитреальной инъекции следует проводить следующим образом:

1. До вскрытия флакона с препаратом поверхность резиновой пробки следует продезинфицировать.

2. В асептических условиях соединяют прилагаемые шприц (вместимостью 1 мл) с иглой, снабженной фильтром (размер пор которого  — 5 мкм). Иглу, снабженную фильтром, вводят во флакон через центральную часть резиновой пробки (конец иглы должен достигнуть дна флакона).

3. Все содержимое флакона набирают в шприц, удерживая флакон в вертикальном положении и слегка наклоняя его (для полного извлечения раствора).

4. После извлечения препарата из флакона поршень шприца следует отодвинуть назад (до отметки 0,8–0,9 мл) для полного перехода раствора из иглы, снабженной фильтром, в шприц.

5. Затем иглу, снабженную фильтром, отсоединяют от шприца и оставляют во флаконе. После извлечения раствора из флакона в шприц иглу, снабженную фильтром, утилизируют надлежащим образом.

Внимание: иглу, снабженную фильтром, нельзя использовать для интравитреального введения.

6. В асептических условия шприц плотно соединяют с иглой для инъекции.

7. Аккуратно снимают колпачок с иглы для инъекций (игла должна остаться присоединенной к шприцу).

! Внимание: при снятии колпачка с иглы для интравитреальной инъекции, следует касаться только канюли иглы для интравитреальной инъекции.

8. Аккуратно удаляют воздух из шприца и устанавливают поршень на отметке 0,05 мл. Только после этого можно вводить препарат в стекловидное тело.

Внимание: нельзя прикасаться к игле для инъекций и отодвигать назад поршень (после установки на отметке 0,05 мл).

В случае, если после однократного введения в стекловидное тело во флаконе остался неиспользованный раствор препарата, его следует утилизировать надлежащим образом (повторное применение неиспользованного раствора недопустимо).

Условия отпуска из аптек

По рецепту.

Условия хранения препарата Луцентис

В защищенном от света месте, при температуре 2–8 °C (не замораживать).

Срок годности препарата Луцентис

3 года.