Топіромакс - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТОПІРОМАКС  25

(TOPIROMAX 25)

ТОПІРОМАКС 100

(TOPIROMAX 100)

Склад:

діюча речовина: топірамат;

1 таблетка містить топірамату 25 мг або 100 мг;                                                                                                                    

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль   кукурудзяний преже латинізований, натрію крохмальгліколят, коповідон, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; покриття для нанесення оболонки: Opadry II White (Топіромакс 25) та  Opadry II Yellow (Топіромакс 100).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Проти епілептичні засоби. Код АТС N03A X11.

Клінічні характеристики.

Показання.

Епілепсія.

Як моно терапія для лікування пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією або для переходу на моно терапію хворих на епілепсію.

Як додаткова терапія для лікування дорослих і дітей старше 3 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами.

Як додаткова терапія у лікуванні дорослих та дітей при нападах, асоційованих із синдромом Леннокса-Гасто.

Мігрень.

Профілактика нападів мігрені у дорослих.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Період вагітності та годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Як у дорослих, так і у дітей   лікування слід починати з мінімальної дози, у подальшому поступово добираючи ефективну дозу.

Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі.

Епілепсія.

Моно терапія.

 Дорослі. Добір дози слід починати з прийому 25 мг топірамату на ніч протягом тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 25 - 50 мг з тижневим або двотижневим інтервалом та приймати її за 2 прийоми. Якщо пацієнт не встигає пристосуватись до збільшення дози, можна застосувати менш значні прирощення дози або триваліші інтервали між прирощеннями. При доборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований   рівень   початкової   цільової   дози Топіромаксу при моно терапії у дорослих – 100 мг на добу, а максимальна рекомендована доза дорівнює 500 мг на добу. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії добре переносять моно терапію Топіромаксом у дозі 1 000 мг на день. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути придатними для всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей літнього віку, за відсутності у них захворювань нирок.

Діти віком від 3 років.

Лікування дітей віком від 3 років слід починати з прийому 0,5 - 1 мг/кг топірамату на ніч протягом першого тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 0,5 - 1 мг/кг на добу з тижневим або двотижневим інтервалом; добову дозу можна розділяти на 2 прийоми. Якщо дитина не може пристосуватись до режиму підбору дози, можна застосувати менш значне прирощення дози або триваліші інтервали між прирощеннями. При доборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Топіромаксу при моно терапії у дітей віком від 3 років становить 3 - 6 мг/кг маси тіла на добу. У разі, коли нещодавно встановлено діагноз «парціальні епілептичні напади», діти можуть отримувати дозу 500 мг на день.

У разі необхідності приймання менших доз слід застосовувати інші препарати топірамату з можливістю такого дозування.

Додаткова терапія.

Дорослі. Лікування препаратом починається з добору дози шляхом прийому 25 - 50 мг на ніч протягом тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 25 - 50 мг і розділяти її на 2 прийоми. При доборі дози необхідно керуватись терапевтичним ефектом. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату 1 раз на добу.

Мінімальна ефективна доза – 200 мг. Підтримуюча доза становить від 200 до 400 мг на добу,   приймається за два прийоми. Деякі пацієнти добре переносять дозу, що перевищує 1 600 мг на день.

Наведені рекомендації щодо дозування можуть бути придатними для всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей літнього віку, за умови відсутності у них захворювань нирок.

Діти віком від 3 років.

Рекомендована добова доза топірамату для додаткової терапії становить, у середньому, 5 - 9 мг/кг маси тіла на день і може бути розподілена на два прийоми. Лікування починається з добору дози шляхом прийому 25 мг або менше (беручи за основу дозування 1 - 3 мг/кг маси тіла на день) на ніч протягом тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 1 - 3 мг/кг маси тіла на день та приймати її за 2 прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При доборі дози слід керуватись терапевтичним ефектом.

Мігрень.

Для профілактики нападів мігрені рекомендована добова доза топірамату становить 100 мг, розподілена на два прийоми. Слід починати з прийому 25 мг ввечері протягом тижня. У подальшому дозу збільшують на 25 мг на добу з інтервалом тиждень після кожного підвищення дози. Можна застосувати менш значне прирощення дози або   триваліші   інтервали між прирощеннями, якщо пацієнт погано переносить зазначений режим добору дози.

У деяких пацієнтів позитивний результат досягається при добовій дозі топірамату 50 мг. У клінічних дослідженнях пацієнти отримували добові дози топірамату до 200 мг на добу. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Побічні реакції.

Оскільки найчастіше Топіромакс застосовують разом з іншими проти епілептичними препаратами, неможливо виявити, який з препаратів спричинив розвиток побічного ефекту.

З боку центральної нервової системи: нервозність, запаморочення, головний біль, порушення мови та зору, психомоторна загальмованість, атаксія, втомлюваність, порушення концентрації уваги, труднощі із запам’ятовуванням, сплутаність свідомості, сонливість, порушення мислення, анорексія, ністагм, диплопія, парестезія, депресія; додатково у дітей – розлади особистості, слинотеча, гіперкінезія; значно рідше – порушення смакових відчуттів, збудження, когнітивні розлади, емоційна лабільність (проблеми з настроєм), порушення координації рухів та ходи, апатія, психозо-психотичні симптоми, агресивні реакції; дуже рідко – суїцид альні думки та спроби, у дітей додатково – галюцинації.

З боку травного тракту: диспептичні явища, нудота, черевний біль, діарея, сухість губ; рідко – підвищення печінкових трансаміназ, гепатит, печінкова недостатність.

Інші: зменшення маси тіла, астенія, нефролітіаз, олігогідроз (в основному у дітей), метаболічний ацидоз, пропасниця, а також реакції з боку шкіри та слизових  (мультиформна еритема, пемфігус, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз) у хворих, які отримували Топіромакс разом   з іншими препаратами, що спричиняють реакції з боку шкіри та слизової; рідко – лейкопенія; дуже рідко – нейтропенія. Відмічалися окремі випадки тромбоемболії, хоча взаємозв’язок причини з прийомом лікарського засобу не був доведений. Можливе виникнення синдрому (як правило, через місяць від початку терапії), що характеризується міопією при підвищеному внутрішньо очному тиску.

Передозування.

Симптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, черевний біль, запаморочення, збудження або депресія. В більшості випадків клінічні прояви не були тяжкими.

Передозування топірамату може спричиняти тяжкий метаболічний ацидоз (див. «Особливості застосування»).

Лікування. При гострому передозуванні необхідно одразу промити шлунок, застосувати активоване вугілля. За необхідності проводять симптоматичну терапію. Ефективним заходом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення об’єму вживаної рідини.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності Топіромакс застосовувати не рекомендується.

Топірамат проникає в грудне молоко, тому необхідно вирішити питання про доцільність припинення годування груддю або припинення прийому препарату, враховуючи ступінь його важливості для матері.

Діти.

Препарат застосовують для лікування епілепсії у дітей віком від 3 років як моно терапію або додаткову терапію.

Особливості застосування.

Топіромакс, як і інші проти епілептичні препарати, слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів, зменшуючи дозу на 100 мг з тижневими інтервалами. У деяких хворих відміна препарату була прискорена й минула без ускладнень.

Головним шляхом виведення топірамату та його метаболітів у незміненому вигляді є екскреція нирками. Швидкість виведення нирками залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з помірно або сильно вираженими порушеннями функції нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, порівняно із 4 - 8 днями у хворих з нормальною функцією нирок.

Як і при будь-якому захворюванні, схема добору дози повинна орієнтуватись на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що у хворих з порушеннями функції нирок для встановлення стабільної концентрації топірамату в плазмі для кожної дози може знадобитись більш тривалий час.

Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об’єму вживаної рідини, що може знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов’язаних з дією фізичних навантажень і підвищених температур.

Застосування Топіромаксу для лікування гострих нападів мігрені не вивчено.

Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії.

У   хворих, особливо у тих, які мають схильність до нефролітіазу, може підвищитись ризик утворення каменів у нирках і виникнення пов’язаних з ним симптомів, таких як ниркова коліка. Щоб зменшити цей ризик, необхідно відповідне збільшення об’єму рідини, яку вживає хворий. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден з цих факторів ризику не може в достатній мірі передбачати виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що спричиняють розвиток нефролітіазу.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки Топіромакс слід призначати з обережністю, оскільки кліренс топірамату може зменшитись.

При застосуванні топірамату був зареєстрований прояв синдрому, що складався з гострої міопії, асоційованої із вторинною закрито кутовою глаукомою. Синдром включав гострий напад зниження гостроти зору та/або очний біль. Офтальмологічні прояви можуть включати міопію, зменшення глибини передньої камери, гіперемію (почервоніння очей) та підвищений внутрішньо очний тиск. Також може спостерігатися мідріаз. Описаний синдром може бути пов’язаний із супрациліарним випотом, що спричиняє зсув кришталика та райдужної оболонки і розвиток   вторинної закрито кутової глаукоми. Як правило, симптоми виникали після місяця первинної терапії топіраматом. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається у пацієнтів віком до 40 років, вторинна закрито кутова глаукома, пов’язана із застосуванням топірамату, спостерігалась як у дітей, так і в дорослих. Лікування передбачає відміну топірамату, якщо лікар вважатиме це за доцільне, та застосування відповідних заходів для зниження внутрішноочного тиску.

Підвищений внутрішньо очний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.

Метаболічний ацидоз.

При застосуванні топірамату може виникати гіперхолестеринемічний, не пов’язаний із дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче нормального рівня за відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової карбоангідрази. В більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може виявлятись у будь-який період лікування топіраматом. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні дорослими пацієнтами в дозі 100 мг на день і приблизно 6 мг/кг маси тіла на день   при застосуванні в педіатричній практиці). У деяких випадках у пацієнтів відмічалося зниження концентрації нижче рівня 10 ммоль/л. Захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, приймання деяких лікарських засобів можуть бути додатковими факторами, що посилюють бікарбонат знижувальний ефект топірамату.

У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту.

Тому при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, в тому числі визначення концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персисту ванні   рекомендується знизити дозу або припинити застосування топірамату.

Якщо у пацієнта під час приймання Топіромаксу зменшується маса тіла, може бути рекомендована підтримуюча дієта або посилене харчування.

Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Топіромакс діє на центральну нервову систему і може спричиняти виникнення сонливості, запаморочення та інші подібні симптоми. Зазначені побічні ефекти   досить слабко або помірно виражені, але можуть бути потенційно небезпечними для хворих, які керують автомобілем, або для тих, хто працює з технікою, особливо в тому випадку, коли хворий ще не має індивідуального досвіду застосування препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив Топіромаксу на інші проти епілептичні препарати.

Поєднання прийому Топіромаксу з лікуванням іншими проти епілептичними препаратами (фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою кислотою, фенобарбіталом, примі доном) не впливає на значення їхніх сталих концентрацій у плазмі, за винятком такого в окремих хворих, у яких додавання Топіромаксу до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов’язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту (CYP2C_meph). У кожного хворого, який приймає фенітоїн і в якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролю вати рівень фенітоїну в   плазмі.

Вплив інших проти епілептичних препаратів на Топіромакс.

Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання (або відміна) фенітоїну або карбамазепіну до лікування Топіромаксом може вимагати зміни доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтичного ефекту.

Додавання (або відміна) вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично значущих змін концентрації топірамату в плазмі і, відповідно, не потребує зміни доз Топіромаксу.

Взаємодія з фенобарбіталом та примі доном не досліджувалась. 

Інші лікарські взаємодії.

Дигоксин. При призначенні (або відміні) Топіромаксу хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моні торуванню концентрації дигоксину в сироватці.

Засоби, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС). Наслідки одночасного введення топірамату з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчались. Не рекомендується приймати Топіромакс разом з іншими препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС, та слід виключити вживання алкоголю.

Пероральні контрацептиви. При застосуванні комбінованих пероральних контрацептивів, які містять норетиндрон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мг), топірамат у дозах 50 - 800 мг на день суттєво не впливав на ефективність норетиндрону і в дозах 50 - 200 мг на день - на ефективність етинілест радіолу. Суттєве дозозалежне зниження ефективності етинілест радіолу спостерігалося при дозуванні топірамату 200 - 800 мг на день. Клінічна значущість наведених змін не відома. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч повинен враховуватись у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви разом із Топіромаксом. Пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви, необхідно просити повідомляти про будь-які зміни у менструальному циклі.

Препарати літію. Рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному застосуванні разом із топіраматом.

Рисперидон. При одночасному застосуванні разом із топіраматом у зростаючих дозуваннях із 100, 250 та 400 мг на добу спостерігалося зниження площі під кривою концентрації рисперидону, призначеного в дозах 1 - 6 мг на добу, до 16 та 33 % для дозувань 250 і 400 мг на добу відповідно.

Спостерігались мінімальні зміни у фармакокінетиці активних метаболітів (рисперидон   +  9-гідроксирисперидон), жодних змін не спостерігалося щодо 9-гідроксирисперидону. Також не спостерігались клінічно значущі зміни в фармакокінетиці активних метаболітів як рисперидону, так і топірамату.

Гідрохлоротіазид. При одночасному прийомі топірамату та гідрохлоротіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації (С_max) топірамату на 27 % та площі під кривою «концентрація-час» (AUC) топірамату на 29 %. Призначення гідрохлоротіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду не піддавалися значним змінам при супутній терапії топіраматом. Дослідження показали зниження рівня калію в сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлоротіазиду, яке було суттєвішим при застосуванні топірамату та гідрохлоротіазиду в комбінації.

При одночасному призначенні пацієнтам Топіромаксу і таких препаратів, як метформін, піоглітазон, глібурид необхідно приділяти значну увагу ретельному дослідженню їхнього діабетичного статусу.

Інші препарати. Одночасне застосування Топіромаксу та інших препаратів, що спричиняють виникнення нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках. Під час лікування Топіромаксом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричиняти фізіологічні зміни, які призводять до нефролітіазу.

Вальпроєва кислота. Одночасне застосування топірамату разом з вальпроєвою кислотою спричиняло гіперамоніємію з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. В більшості випадків симптоми зникали після припинення прийому одного з препаратів. Зазначена побічна дія не пов’язана з фармакокінетичною взаємодією. Зв’язок розвитку гіперамоніємії з моно терапією топіраматом або з одночасним застосуванням інших проти епілептичних препаратів не встановлений.

При   одночасному призначенні амітриптиліну концентрація його не змінюється, однак на 20 % збільшується С_max та AUC для метаболіту нортрипталіну. Концентрація топірамату при цьому не досліджувалась.

Концентрація дигідроерготаміну при пероральному та підшкірному призначенні одночасно з топіраматом не досліджувалась.

При застосуванні галоперидолу С_max та AUC не змінювалась, при цьому на 31 % збільшувалась площа   під кривою концентрації для метаболіту і не досліджувалась концентрація топірамату.

При призначенні топірамату в дозі 50 мг і пропранололу 80 мг С_max та AUC пропранололу не змінювались; на 17 % збільшувалась С_max для 4-ОН-пропранололу; на 16 % збільшувалась С_max і на 17 % збільшувалась AUC топірамату.

Суматриптан (перорально та підшкірно). Відсутні   зміни С_max та AUC суматриптану, концентрація топірамату при цьому не досліджувалась.

Пізотифен. Відсутні зміни С_max та AUC пізотифену та топірамату.

При призначенні дилтіазему – на 20 % зменшувалась AUC для дилтіазему та на 18 % зменшувалась концентрація дезацетилтіазему. Відсутні зміни С_max в плазмі крові та AUC N-диметилдилтіазему; при цьому на  20 % збільшується AUC топірамату.

Застосування венлафаксину -   відсутні зміни С_max та AUC венлафаксину і топірамату.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Топірамат, який є діючою речовиною таблеток Топіромакс – проти епілептичний препарат, що належить до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів дії при тривалій деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) у   деяких підтипів ГАМК-рецепторів, а також модулює активність самих ГАМК-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є доза залежними при концентрації препарату в плазмі від 1 мкмоль до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 мкмоль до 10 мкмоль. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За вираженістю цей фармакологічний ефект топірамату значно поступається ацетазоламіду – відомому інгібітору вугільної ангідрази, тому ця активність топірамату не вважається основним компонентом його проти епілептичної активності.

Фармакокінетика. Топірамат всмоктується швидко і ефективно. Біодоступність – 81 %. Вживання їжі не спричиняє дії на біодоступність топірамату. З білками плазми зв’язується 13 - 17 % топірамату. Після одноразового прийому в дозі до 1200 мг середній об’єм розподілу становить 0,55 - 0,8 л/кг. Величина об’єму розподілу залежить від статі: у жінок вона становить приблизно 50 % від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов’язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок.

Після перорального застосування метаболізується приблизно 20 % від прийнятої дози. Але у хворих, які отримують супутню терапію проти епілептичними препаратами, що індукують ферменти, які відповідають за метаболізм лікарських засобів, метаболізм топірамату підвищується до 50 %. Із плазми, сечі і фекалій людини   виділені та ідентифіковані шість практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70 %) і його метаболітів є нирки. Після перорального застосування плазматичний кліренс препарату становить 20 - 30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазматичний кліренс залишається постійним, а AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих з нормальною функцією нирок для досягнення сталої концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8   днів.   Величина С_max   після   багаторазового перорального застосування 100 мг препарату двічі на день становить 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 і 100 мг двічі на день середній період напів виведення топірамату з плазми дорівнював приблизно 21 годині.

У хворих з порушеннями функції нирок плазматичний та нирковий кліренс топірамату знижується (СL_CR) <= 60 мл/хв). У людей літнього віку, які не мають захворювань нирок, плазматичний кліренс топірамату не змінюється. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. У хворих з порушенням функції печінки від помірно виражених до тяжких плазматичний кліренс топірамату знижується.

Фармакокінетика у дітей віком до 12 років.

Фармакокінетичні властивості топірамату у дітей, як і в дорослих, які виявлені при вивченні додаткової терапії, мають лінійний характер з дозонезалежним кліренсом та сталими рівнями концентрації у плазмі, що підвищуються пропорційно дозі. Однак діти мають   вищий рівень кліренсу та коротший період напів виведення. Отже, рівні концентрації топірамату в плазмі для одних і тих же доз в міліграмах на 1 кг маси тіла можуть бути нижчими для дітей порівняно з такими у дорослих.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 25 мг: таблетки круглої форми, вкриті плівковою оболонкою білого кольору;

таблетки по 100 мг: таблетки круглої форми, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей   місці.

Упаковка.  

Топіромакс 25: по 10 таблеток у блістері; по 1 або 3 блістери в пачці картонній.

Топіромакс 100:   по 10 таблеток у блістері; по 1 або 3 блістери в пачці картонній.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.  

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Місцезнаходження.

Україна, 03124, м. Київ, бульв. І. Лепсе, 8.

Фармакодинамика. Топирамат, являющийся действующим веществом таблеток Топиромакс, — противоэпилептический препарат, относящийся к классу сульфатзамещенных моносахаридов. Топирамат блокирует натриевые каналы и угнетает возникновение повторных потенциалов действия на фоне продолжительной деполяризации мембраны нейрона. Топирамат повышает активность ГАМК относительно некоторых подтипов ГАМК-рецепторов, а также модулирует активность самих ГАМК-рецепторов, препятствует активации каинатом чувствительности подтипа каинат/АМПК(α-амино-3-гидрокси-5-метилизоксазол-4-пропионовая кислота)-рецепторов к глутамату, не влияет на активность N-метил-D-аспартата (NMDA) относительно подтипа NMDA-рецепторов. Эти эффекты топирамата являются дозозависимыми при концентрации препарата в плазме крови 1–200 мкмоль, с минимальной активностью в пределах 1–10 мкмоль. Кроме того, топирамат угнетает активность некоторых изоферментов карбоангидразы. По выраженности этот фармакологический эффект топирамата значительно уступает ацетазоламиду — известному ингибитору угольной ангидразы, из-за чего эта активность топирамата не считается основным компонентом его противоэпилептического эффекта.
Фармакокинетика.Топирамат всасывается быстро и эффективно. Биодоступность — 81%. Прием пищи не оказывает влияния на биодоступность топирамата. С белками плазмы крови связывается 13–17% топирамата. После однократного приема в дозе до 1200 мг средний объем распределения составляет 0,55–0,8 л/кг. Величина объема распределения зависит от пола: у женщин составляет около 50% значений, которые отмечают у мужчин, что связывают с более высоким содержанием жировой ткани в организме женщин.
После перорального приема метаболизируется около 20% принятой дозы. Но у больных, получающих сопутствующую терапию противоэпилептическими препаратами, индуцирующими ферменты, отвечающие за метаболизм лекарственных средств, метаболизм топирамата повышался до 50%. Из плазмы крови, мочи и кала выделены и идентифицированы 6 практически неактивных метаболитов. Основным путем выведения неизмененного топирамата (70%) и его метаболитов являются почки. После перорального введения плазматический клиренс препарата составляет 20–30 мл/мин. Фармакокинетика топирамата имеет линейный характер, плазматический клиренс остается постоянным, а AUC в диапазоне доз 100–400 мг возрастает пропорционально дозе. У больных с нормальной функцией почек для достижения постоянной концентрации в плазме крови может понадобиться 4–8 дней. Величина максимальной концентрации после многократного перорального применения 100 мг препарата 2 раза в сутки составляет 6,76 мкг/мл. После многократного приема в дозе по 50 и 100 мг 2 раза в сутки средний период полувыведения топирамата из плазмы крови составил около 21 ч.
У больных с нарушением функции почек плазматический и почечный клиренс топирамата снижается (СLCR) ≤60 мл/мин). У людей пожилого возраста, не имеющих заболеваний почек, плазматический клиренс топирамата не изменяется. Топирамат эффективно выводится из плазмы крови с использованием гемодиализа. У больных с умеренным и тяжелым нарушением функции печени плазматический клиренс топирамата снижается.
Фармакокинетика у детей в возрасте до 12 лет. Фармакокинетические свойства топирамата у детей, как и у взрослых, выявленные при изучении дополнительной терапии, имеют линейный характер с дозонезависимым клиренсом и стабильными уровнями концентрации в плазме крови, которые повышаются пропорционально дозе. Однако у детей отмечают более высокий уровень клиренса и более короткий период полувыведения. Следовательно, уровни концентрации топирамата в плазме крови для одних и тех же доз в мг/кг массы тела могут быть ниже для детей по сравнению с таковыми у взрослых.

Эпилепсия. Как монотерапия для лечения пациентов с впервые диагностированной эпилепсией или для перехода больных эпилепсией на монотерапию.
Как дополнительная терапия для лечения взрослых и детей старше 3 лет с парциальными или генерализованными тонико-клоническими припадками.
Как дополнительная терапия для лечения взрослых и детей при припадках, ассоциированных с синдромом Леннокса — Гасто.
Мигрень. Для профилактики приступов мигрени у взрослых.

как у взрослых, так и у детей рекомендуют начинать лечение с минимальной дозы с дальнейшим постепенным подбором эффективной дозы.
Препарат можно принимать независимо от приема пищи.
Эпилепсия
Монотерапия
Взрослые. Подбор дозы следует начинать с приема 25 мг топирамата на ночь в течение недели. В дальнейшем дозу можно повышать на 25–50 мг в течение 1 или 2 нед и принимать ее в 2 приема. Если пациент не успевает адаптироваться к повышению дозы, необходимо менее значительно повышать дозы или выдерживать более продолжительные интервалы между прибавками. При подборе дозы руководствуются терапевтической эффективностью.
Рекомендуемый уровень начальной целевой дозы Топиромакса при монотерапии у взрослых — 100 мг/сут, а максимальная рекомендуемая доза составляет 500 мг/сут. Некоторые пациенты с рефрактерными формами эпилепсии хорошо переносят монотерапию Топиромаксом в дозе 1000 мг/сут. Указанные рекомендации относительно дозирования могут быть применимы для всех взрослых пациентов, включая пациентов пожилого возраста при отсутствии у них заболеваний почек.
Дети в возрасте старше 3 лет. Лечение детей с 3-летнего возраста следует начинать с приема 0,5–1 мг/кг топирамата на ночь в течение 1-й недели. В дальнейшем дозу можно повышать на 0,5–1 мг/кг в сутки с интервалом 1 или 2 нед; суточную дозу можно разделять на 2 приема. Если ребенок не может адаптироваться к рекомендуемому режиму подбора дозы, можно использовать менее значительное повышение дозы или более продолжительные интервалы между их повышением. При подборе дозы следует руководствоваться терапевтической эффективностью.
Рекомендуемый уровень начальной целевой дозы Топиромакса при монотерапии у детей в возрасте старше 3 лет составляет 3–6 мг/кг массы тела в сутки. При парциальных эпилептических припадках (в случае недавно установленного диагноза) дети могут получать препарат в дозе 500 мг/сут.
При необходимости приема низких доз следует применять другие препараты топирамата с возможностью такого дозирования.
Дополнительная терапия
Взрослые. Лечение начинают с подбора дозы, принимая 25–50 мг препарата на ночь в течение недели. В дальнейшем с недельным или двухнедельным интервалом дозу можно повышать на 25–50 мг и разделять ее на 2 приема. При подборе дозы необходимо руководствоваться терапевтическим эффектом. У некоторых больных эффект может быть достигнут при приеме препарата 1 раз в сутки.
Минимальная эффективная доза — 200 мг. Поддерживающая доза составляет 200–400 мг/сут в 2 приема. Некоторые пациенты хорошо переносят дозу, превышающую 1600 мг/сут.
Приведенные рекомендации относительно дозирования могут быть применимы для всех взрослых пациентов, включая больных пожилого возраста, при отсутствии у них заболеваний почек.
Дети в возрасте старше 3 лет. Рекомендуемая суточная доза Топиромакса для дополнительной терапии составляет в среднем 5–9 мг/кг массы тела, разделенная на 2 приема. Лечение начинают с подбора дозы, принимая 25 мг (или меньше, взяв за основу дозировку 1–3 мг/кг массы тела в сутки) на ночь в течение недели. В дальнейшем с интервалом 1 или 2 нед дозу можно повышать на 1–3 мг/кг массы тела в сутки и принимать ее в 2 приема до достижения терапевтического эффекта. При подборе дозы необходимо руководствоваться терапевтическим эффектом.
Мигрень
Для профилактики приступов мигрени рекомендованная суточная доза топирамата составляет 100 мг, разделенная на 2 приема. Следует начинать прием препарата с 25 мг вечером в течение недели. В дальнейшем дозу повышают на 25 мг в сутки с интервалом в неделю после каждого повышения дозы. Можно использовать менее значительное повышение дозы или более продолжительные интервалы между прибавками, если пациент плохо переносит указанный режим выбора дозы.
У некоторых пациентов положительный результат достигается при суточной дозе топирамата 50 мг. В клинических исследованиях пациенты получали суточные дозы топирамата до 200 мг. При подборе дозы следует руководствоваться терапевтической эффективностью.

повышенная чувствительность к какому-либо компоненту препарата; период беременности и кормления грудью.

поскольку чаще всего Топиромакс применяют с другими противоэпилептическими препаратами, невозможно определить, какой из препаратов вызвал развитие побочного эффекта.
Со стороны ЦНС: нервозность, головокружение, головная боль, нарушения речи и зрения, психомоторная заторможенность, атаксия, усталость, нарушение концентрации внимания, трудности с запоминанием, спутанность сознания, сонливость, нарушение мышления, анорексия, нистагм, диплопия, парестезия, депрессия; дополнительно у детей — расстройства личности, слюнотечение, гиперкинезия; значительно реже — нарушение вкусовых ощущений, возбуждение, когнитивные расстройства, эмоциональная лабильность (проблемы с настроением), нарушение координации движений и походки, апатия, психозо-психотические симптомы, агрессивные реакции; очень редко — суицидальные мысли и попытки, у детей дополнительно — галлюцинации.
Со стороны ЖКТ: диспептические явления, тошнота, боль в животе, диарея, сухость губ, редко — повышение уровня печеночных трансаминаз, гепатит, печеночная недостаточность.
Прочие: уменьшение массы тела, астения, нефролитиаз, олигогидроз (в основном у детей), метаболический ацидоз, лихорадка, а также реакции со стороны кожи и слизистой оболочки (мультиформная эритема, пемфигус, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз) у пациентов, получавших Топиромакс одновременно с другими препаратами, вызывающими реакции со стороны кожи и слизистой оболочки; редко — лейкопения; очень редко — нейтропения. В отдельных случаях отмечали явления тромбоэмболии, хотя взаимосвязь причины с приемом лекарственного средства не доказана. Возможно возникновение синдрома (как правило, через месяц от начала терапии), который характеризуется миопией на фоне повышенного внутриглазного давления.

Топиромакс, как и другие противоэпилептические препараты, следует отменять постепенно, чтобы свести к минимуму возможность повышения частоты припадков, снижая дозу на 100 мг с интервалом в 1 нед. У некоторых пациентов отмена препарата была ускорена и прошла без осложнений.
Основным путем выведения топирамата и его метаболитов в неизмененном виде является экскреция почками. Скорость выведения почками зависит от функции почек и не зависит от возраста. У больных с умеренно или сильно выраженными нарушениями функции почек для достижения стабильных концентраций в плазме крови может понадобиться 10–15 дней по сравнению с 4–8 днями у больных с нормальной функцией почек.
Как и при любом заболевании, схема подбора дозы должна ориентироваться на терапевтическую эффективность (то есть степень снижения частоты приступов, отсутствие побочных эффектов) и учитывать то, что у больных с нарушениями функции почек для установления более стабильной концентрации топирамата в плазме крови для каждой дозы может понадобиться более продолжительное время.
Во время терапии топираматом очень важно адекватное увеличение объема употребляемой жидкости, что может снизить риск развития нефролитиаза, а также побочных эффектов, связанных с воздействием физических нагрузок и повышенных температур.
Применение Топиромакса при острых приступах мигрени не изучено.
Во время лечения топираматом отмечают повышенную частоту возникновения расстройств настроения и депрессии.
У больных, особенно склонных к нефролитиазу, может повыситься риск образования камней в почках и возникновения связанных с ним симптомов, таких как почечная колика. Чтобы снизить этот риск, необходимо соответствующее увеличение объема жидкости, потребляемой больным. Факторами риска развития нефролитиаза являются склонность к образованию камней в почках в прошлом, нефролитиаз в семейном анамнезе, гиперкальциурия. Ни один из этих факторов риска не может в достаточной степени предопределить возникновение камней во время приема топирамата. Кроме того, риск может быть повышен у больных, принимающих сопутствующие препараты, вызывающие развитие нефролитиаза.
Пациентам с нарушениями функций печени Топиромакс необходимо назначать с осторожностью, так как клиренс топирамата может снизиться.
При применении топирамата зарегистрировано проявление синдрома, представляющего собой острую миопию, асоциированную со вторичной закрытоугольной глаукомой. Синдром включал острый приступ снижения остроты зрения и/или глазную боль. Офтальмологические проявления могут включать миопию, уменьшение глубины передней камеры, гиперемию (покраснение глаз) и повышенное внутриглазное давление. Также могут отмечать мидриаз. Описанный синдром может быть связан с супрацилиарным выпотом, что вызывает сдвиг хрусталика и радужной оболочки и развитие вторичной закрытоугольной глаукомы. Как правило, симптомы возникали после месяца первичной терапии топираматом. В отличие от первичной открытоугольной глаукомы, которую редко выявляли у пациентов до 40 лет, вторичная закрытоугольная глаукома, связанная с применением топирамата, наблюдалась как у детей, так и у взрослых. Лечение предусматривает отмену препарата, если врач посчитает это целесообразным, и принятие соответствующих мер для снижения внутриглазного давления.
Повышенное внутриглазное давление любой этиологии при отсутствии адекватного лечения может привести к серьезным осложнениям или даже к потере зрения.
Метаболический ацидоз. При лечении топираматом может возникнуть гиперхолестеринемический, не связанный с дефицитом анионов, метаболический ацидоз (например снижение концентрации бикарбонатов в плазме крови ниже нормального уровня при отсутствии респираторного алкалоза). Снижение концентрации бикарбонатов сыворотки крови является следствием ингибирования топираматом печеночной карбоангидразы. В большинстве случаев снижение концентрации бикарбонатов происходит в начале приема препарата, хотя данный эффект может проявляться в любой период применения топирамата. Уровень снижения концентрации, как правило, небольшой или умеренный (среднее значение составляет 4 ммоль/л при использовании взрослыми пациентами в дозе 100 мг/сут и около 6 мг/сут/кг массы тела при использовании в педиатрической практике). В некоторых случаях у пациентов отмечали снижение концентрации ≤10 ммоль/л. Заболевания почек, тяжелые респираторные заболевания, эпилептический статус, диарея, хирургические вмешательства, кетогенная диета, прием некоторых лекарственных средств могут быть дополнительными факторами, усиливающими бикарбонатснижающий эффект топирамата.
У детей хронический метаболический ацидоз может вызвать замедление роста. Поэтому при лечении топираматом рекомендуется проводить необходимые исследования, в том числе определение концентрации бикарбонатов в сыворотке крови. При возникновении метаболического ацидоза и его персистировании рекомендуется снизить дозу или прекратить прием топирамата.
Если у пациента во время приема Топиромакса уменьшается масса тела, может быть рекомендована поддерживающая диета или усиленное питание.
Препарат содержит лактозу, поэтому не рекомендован больным с недостаточностью лактазы, галактоземией или синдромом нарушения всасывания глюкозы или галактозы.
Период беременности и кормления грудью. В период беременности Топиромакс применять не рекомендуется.
Топирамат проникает в грудное молоко, поэтому необходимо решить вопрос о целесообразности прекращения грудного вскармливания или отмены препарата, учитывая степень его важности для матери.
Дети. Топиромакс применяется для лечения эпилепсии у детей с 3-летнего возраста в качестве монотерапии или дополнительной терапии.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Топиромакс действует на ЦНС и может вызвать возникновение сонливости, головокружение и другие подобные симптомы. Указанные побочные эффекты очень слабо или умеренно выражены, но могут быть потенциально опасными для больных, управляющих транспортными средствами, или для тех, кто работает с техникой, особенно если больной еще не имеет индивидуального опыта применения препарата.

влияние Топиромакса на другие противоэпилептические препараты. Одновременный прием Топиромакса и других противоэпилептических препаратов (фенитоин, карбамазепин, вальпроевая кислота, фенобарбитал, примидон) не влияет на значение их стабильных концентраций в плазме крови, за исключением отдельных больных, у которых одновременный прием Топиромакса и фенитоина может вызвать повышение концентрации фенитоина в плазме крови. Это может быть связано с угнетением специфической полиморфной изоформы фермента (CYP 2Cmeph). У каждого больного, принимающего фенитоин, и у тех, у кого развиваются клинические признаки или симптомы интоксикации, необходимо контролировать уровень фенитоина в плазме крови.
Влияние других противоэпилептических препаратов на Топиромакс. Фенитоин и карбамазепин снижают концентрацию топирамата в плазме крови. Добавление (или отмена) фенитоина или карбамазепина к лечению Топиромаксом может потребовать изменения доз последнего. Дозу следует подбирать, ориентируясь на получение необходимого терапевтического эффекта.
Добавление (или отмена) вальпроевой кислоты не вызывает терапевтически значимых изменений концентрации топирамата в плазме крови и соответственно не требует изменения доз Топиромакса.
Взаимодействие с фенобарбиталом и примидоном не исследовали.
Другие лекарственные взаимодействия
Дигоксин. При назначении (или отмене) Топиромакса пациентам, которые принимают дигоксин, особое внимание необходимо уделять рутинному мониторингу концентрации дигоксина в сыворотке крови.
Средства, угнетающие функции ЦНС. Последствия сочетанного применения топирамата с алкоголем или другими веществами, угнетающими функции ЦНС, не изучали. Рекомендуется не принимать Топиромакс одновременно с употреблением алкоголя или препаратами, вызывающими угнетение функции ЦНС.
Пероральные контрацептивы. При применении пероральных контрацептивов, содержащих норэтиндрон (1 мг) и этинилэстрадиол (35 мг), топирамат в дозах 50–800 мг/сут не влиял на эффективность норэтиндрона и в дозах 50–200 мг/сут — на эффективность этинилэстрадиола. Существенное дозозависимое снижение эффективности этинилэстрадиола отмечали при приеме топирамата в дозе 200–800 мг/сут. Клиническая значимость приведенных изменений не известна. Риск снижения эффективности контрацептивов и усиления прорывных кровотечений должен учитываться у пациенток, принимающих пероральные контрацептивы с Топиромаксом. Пациенток, принимающих пероральные контрацептивы, необходимо просить сообщать о любых изменениях в менструальном цикле.
Препараты лития. Рекомендуется проводить мониторинг уровня лития при одновременном применении с топираматом.
Рисперидон. При одновременном применении с топираматом в повышающихся дозах со 100, 250 и 400 мг/сут отмечали снижение AUC рисперидона, назначенного в дозах 1–6 мг/сут, до 16 и 33% для дозирования 250 и 400 мг топирамата в сутки соответственно.
Выявляли минимальные изменения в фармакокинетике активных метаболитов (рисперидон + 9-гидроксирисперидон) и никаких изменений не отмечали относительно 9-гидроксирисперидона. Также не определяли клинически значимих изменений в фармакокинетике активных метаболитов как рисперидона, так и топирамата.
Гидрохлоротиазид. При одновременном приеме топирамата и гидрохлоротиазида увеличивается максимальная концентрация топирамата на 27% и его AUC на 29%. Назначение гидрохлоротиазида пациентам, принимающим топирамат, может потребовать корректировки дозы топирамата. Фармакокинетические параметры гидрохлоротиазида не подвергались значительным изменениям при сопутствующей терапии топираматом. Исследования показали снижение уровня калия в сыворотке крови при применении топирамата или гидрохлоротиазида, которое было более существенным при применении топирамата и гидрохлоротиазида в комбинации.
При одновременном назначении пациентам Топиромакса и таких препаратов, как метформин, пиоглитазон, глибурид, необходимо уделять особое внимание тщательному исследованию диабетического статуса этих пациентов.
Другие препараты. Одновременное применение Топиромакса и других препаратов, вызывающих возникновение нефролитиаза, может повышать риск образования конкрементов в почках. Во время лечения Топиромаксом следует избегать применения таких препаратов, так как они могут вызывать физиологические изменения, приводящие к возникновению нефролитиаза.
Вальпроевая кислота. Одновременное применение топирамата с вальпроевой кислотой вызывало гипераммониемию с/без энцефалопатии у пациентов, которые хорошо переносили терапию указанными препаратами отдельно. В большинстве случаев симптомы исчезали после прекращения приема одного из препаратов. Указанное побочное действие не связано с фармакокинетическим взаимодействием. Связь развития гипераммониемии с монотерапией топираматом или с одновременным применением других противоэпилептических препаратов не установлена.
При одновременном назначении амитриптилина концентрация его не изменяется, однако на 20% увеличиваются максимальная концентрация и AUC для метаболита нортриптилина. Концентрацию топирамата при этом не исследовали.
Концентрацию дигидроэрготамина при пероральном и п/к назначении одновременно с топираматом не исследовали.
При применении галоперидола максимальная концентрация и AUC не изменялись, при этом на 31% увеличивалась AUC для метаболита и не исследовалась концентрация топирамата.
При назначении топирамата в дозе 50 мг и пропранолола 80 мг максимальная концентрация и AUC пропранолола не изменялись; на 17% увеличивалась максимальная концентрация для 4-ОН-пропранолола; увеличивалась на 16% максимальная концентрация и на 17% — AUC топирамата.
Суматриптан (перорально и п/к). Отсутствуют изменения максимальной концентрации и AUC суматриптана, концентрацию топирамата при этом не исследовали.
Пизотифен. Отсутствуют изменения максимальной концентрации и AUC пизотифена и топирамата.
При назначении дилтиазема на 20% уменьшалась AUC для дилтиазема и на 18% — концентрация дезацетилтиазема. Отсутствуют изменения максимальной концентрации и AUС N-диметилдилтиазема; при этом на 20% увеличивается AUC топирамата.
Венлафаксин. Отсутствуют изменения максимальной концентрации и AUC венлафаксина и топирамата.

симптомы: судороги, сонливость, нарушение речи и зрения, диплопия, нарушение мышления, нарушение координации, летаргия, ступор, артериальная гипотензия, боль в животе, головокружение, возбуждение или депрессия. В большинстве случаев клинические проявления не были тяжелой степени.
Передозировка топирамата может вызвать тяжелый метаболический ацидоз (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Лечение. При острой передозировке необходимо сразу промыть желудок, принять активированный уголь. При необходимости проводить симптоматическую терапию. Эффективен для выведения топирамата из организма гемодиализ. Пациентам рекомендуется адекватное увеличение объема употребляемой жидкости.

хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.