Трифас - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ТРИФАС^® 10 АМПУЛИ

(TRIFAS^® 10 AMPOULES)

Склад:

діюча речовина: 1 ампула (2 мл) розчину для ін’єкцій містить торасеміду натрію 10,631 мг (що еквівалентно 10 мг торасеміду);

допоміжні речовини: натрію гідроксид, трометамол, поліетиленгліколь 400, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин, що практично не містить механічних включень. pH Трифас^® 10 ампули: 8.5 – 9.5.

Фармакотерапевтична група. Сечогінні препарати. Високоактивні діуретики.

Код АТХ С03С А04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Торасемід діє як салуретик, його дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію і хлору у висхідній частині петлі Генле. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2-3 годин після внутрішньовенного та перорального застосування відповідно і залишається постійним впродовж майже 12 годин. У здорових пробандів у діапазоні доз 5-100 мг спостерігалося пропорційне логарифму дози збільшення діурезу (петльова активність діуретику). Збільшення діурезу спостерігалося навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад, дистально діючі ефективні діуретики тіазидового ряду, вже не чинили потрібного ефекту, наприклад, при нирковій недостатності. Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення набряків. У випадку серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарда за рахунок зменшення пре- та постнавантаження.  

Фармакокінетика.

Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99 %, метаболітів М₁, М₃, і М₅ – 86 %, 95 %, і 97 % відповідно. Видимий об’єм розподілу (Vz) становить 16 л. В організмі людини торасемід метаболізується із утворенням трьох метаболітів M₁, M₃ і M₅. Докази існування інших метаболітів відсутні. Метаболіти М₁, М₃ та М₅ утворюються у результаті ступеневого окислення приєднаної до фенільного кільця метильної групи до карбонової кислоти, метаболіт М₃ утворюється у результаті гідроксилювання кільця. У людини не вдалося виявити метаболіти М₂ та М₄, що були знайдені в експериментах на тваринах.

Фармакокінетика торасеміду та його метаболітів характеризується лінійною залежністю. Це означає, що його максимальна концентрація у сироватці крові та площа під кривою вмісту в сироватці крові збільшується пропорційно дозуванню. Кінцевий час напіввиведення (t_1/2) торасеміду і його метаболітів у здорових людей становить 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв., ренальний кліренс – приблизно 10 мл/хв. У здорових людей приблизно 80 % від введеної дози виводиться у вигляді торасеміду і його метаболітів з сечею з таким середнім процентним відношенням: торасемід – приблизно 24 %, метаболіт M₁ – приблизно 12 %, метаболіт M₃ – приблизно 3 %, метаболіт M₅ – приблизно 41 %. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не має, а на рахунок діючих метаболітів М₁ і М₃, узятих разом, припадає приблизно 10 % усієї фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і період напіввиведення торасеміду не змінюються, а період напіввиведення М₃ і М₅ подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незмінними, а ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. У пацієнтів із порушенням функцій печінки або із серцевою недостатністю період напіввиведення торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжується, а кількість речовини, що виводиться із сечею, майже повністю дорівнює кількості, що виводиться у здорових людей, тому накопичення торасеміду і його метаболітів не відбувається. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться при гемодіалізі та гемофільтрації.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю, якщо необхідне внутрішньовенне застосування лікарського засобу, наприклад, у випадку набряку легенів внаслідок гострої серцевої недостатності.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини та до однієї з допоміжних речовин препарату. Ниркова недостатність з анурією. Печінкова кома або прекома. Артеріальна гіпотензія. Гіповолемія. Гіпонатріємія. Гіпокаліємія. Гостре порушення сечовипускання, наприклад, внаслідок гіпертрофії передміхурової залози. Період годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема, інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, що може спричинити надмірне зниження артеріального тиску під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретиків, може призвести до підвищення і посилення побічної дії обох препаратів. Торасемід може знижувати ефективність антидіабетичних засобів. Пробенецид та нестероїдні протизапальні засоби (наприклад індометацин, ацетилсаліцилова кислота) можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їхню токсичну дію на центральну нервову систему. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилити ототоксичну та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад, канаміцину, гентаміцину, тобраміцину та цитостатичних засобів – активних похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові, що може спричинити посилення впливу та підсилення побічних ефектів літію. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад, епінефрину та норепінефрину. При одночасному застосуванні з холестераміном може знижуватись всмоктування торасеміду та відповідно його очікувана ефективність.

Особливості застосування.

Перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію.

При тривалому застосуванні торасеміду необхідний регулярний контроль електролітного балансу, зокрема калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперестянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби. Крім цього, необхідно регулярно контролювати вміст глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові через регулярні проміжки часу. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на захворювання печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати разом з препаратами-антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі. Після застосування торасеміду спостерігалися випадки ототоксичності (шум у вухах і втрата слуху), які мали оборотний характер, однак прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено. При призначенні діуретиків необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження об’єму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії, особливо у пацієнтів літнього віку.

Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз.  

Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися збільшення вмісту глюкози в крові, у пацієнтів з латентним та явним цукровим діабетом необхідно проводити постійну ретельну перевірку метаболізму вуглеводів. Також потрібен регулярний контроль картини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Особливо на початку лікування хворих літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів втрати електролітів та згущення крові.

У разі відсутності достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід при наявності нижченаведених захворювань і станів: подагра; аритмії, наприклад, при синоатріальній блокаді, атріовентрикулярній блокаді ІІ та ІІІ ступенів; патологічних змінах кислотно-лужного метаболізму; супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів; патологічні зміни картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності; порушення функцій нирок, спричинених нефротоксичними речовинами.

Застосування Трифас^® 10 ампули може бути причиною отримання позитивного результату при здійсненні тесту на допінг. Неможливо прогнозувати вплив на стан здоров’я, якщо препарат Трифас^® 10 ампули застосовано неправильно, тобто з метою допінгу, – у цьому випадку не можна виключити можливу шкоду для здоров’я.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Достовірні дані стосовно впливу торасеміду на ембріон та плід у людини відсутні. В експериментах на тваринах була показана репродуктивна токсичність торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з вищенаведеним торасемід застосовується у період вагітності лише за життєвими показаннями та в мінімально можливій ефективній  дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування артеріальної гіпертензії або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовується для лікування вагітних із серцевою недостатністю або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг за електролітами та гематокритом, а також за розвитком плода.

Період лактації. На даний час не встановлено, чи проникає торасемід у грудне молоко у тварин або людини. Не можна виключити ризик застосування препарату у новонароджених/грудних дітей. Тому застосування торасеміду в період лактації протипоказано. Якщо необхідно застосовувати торасемід у цей період, то годування груддю слід припинити.

Фертильність. Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводилося. В експерименті на тваринах не було виявлено такого впливу торасеміду.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Навіть за належного застосування торасемід може вплинути на реакцію пацієнта до такого ступеня, що це спричинить значний негативний вплив на здатність керувати автотранспортом або виконувати роботу з іншими механізмами чи виконувати роботу без підстраховки. Це значною мірою стосується таких випадків як початок лікування, збільшення дози препарату, заміна лікарського засобу або при  призначенні супутньої терапії. Тому під час застосування торасеміду треба бути дуже обережним при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі. Лікування розпочати із застосування разової дози 2 мл препарату Трифас^® 10 ампули, що еквівалентно 10 мг торасеміду на добу. Якщо ефект недостатній, то разову дозу можна збільшити до 4 мл препарату Трифас^® 10 ампули, що еквівалентно 20 мг торасеміду. Якщо ефект і в цьому випадку буде недостатній, можна застосувати короткочасну (впродовж не більше 3 діб) терапію із введенням добової дози 8 мл препарату Трифас^® 10 ампули, що еквівалентно 40 мг торасеміду.

Гострий набряк легень. Лікування треба починати з внутрішньовенного введення разової дози    4 мл препарату Трифас^® 10 ампули, що еквівалентно 20 мг торасеміду. Залежно від ефекту цю дозу можна повторити з інтервалом у 30 хвилин. Забороняється перевищувати максимальну добову дозу 20 мл препарату Трифас^® 10 ампули, що еквівалентно 100 мг торасеміду.

Розчин для ін’єкцій вводити внутрішньовенно, повільно. Забороняється вводити розчин внутрішньоартерально! Вводити лише чистий розчин. При тривалому застосуванні внутрішньовенне введення треба якомога скоріше замінити на пероральне застосування, оскільки внутрішньовенне застосування торасеміду не рекомендується проводити понад 7 діб.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Лікування цієї категорії пацієнтів треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду у плазмі крові.

Пацієнти літнього віку. Лікування цієї категорії пацієнтів не потребує спеціального підбору дози. Однак відповідних досліджень щодо людей літнього віку порівняно з молодшими пацієнтами не проводилося.

Примітка. Поводження з ампулами, що відкриваються в одній точці.

Надпилювати ампули не потрібно.

Діти.

Застосовувати торасемід дітям та підліткам не слід через відсутність достатнього клінічного досвіду.

Передозування.

Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати води та електролітів, сонливість, аментивний синдром (одна з форм порушення свідомості), симптоматичну артеріальну гіпотензію, серцево-судинну недостатність і розлади з боку травної системи.

Лікування передозування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають, як правило, при зменшенні дозування та відміні лікарського засобу та при відповідному заміщенні рідини та електролітів (треба проводити контроль!). Торасемід не виводиться із крові за допомогою гемодіалізу. Лікування у випадку гіповолемії: заміщення об’єму рідини. Лікування у випадку гіпокаліємії: призначення препаратів калію. Лікування серцево-судинної недостатності: положення лежачи пацієнта та, у разі необхідності, призначити симптоматичну терапію.

Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, пітливості, нудоти, ціанозу слід проводити катетеризацію вени; пацієнта покласти у горизонтальне положення, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. У разі необхідності застосовувати введення епінефрину, розчинів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.

Побічні реакції.

Для оцінки побічних реакцій була використана наступна частота їх проявів: дуже часто: ≥ 1/10, часто: 1/100 - < 1/10, нечасто: ≥ 1/1000 - < 1/100, рідко: ≥ 10000  - < 1/1000, дуже рідко: < 10000, частота невідома: неможливо визначити з наявних даних.

Метаболізм/електроліти. Часто: посилення метаболічного алкалозу. Спазми м’язів (особливо на початку лікування). Підвищення концентрації сечової кислоти і глюкози в крові, а також холестерину і тригліцеридів. Гіпокаліємія при супутній безкалієвій дієті, при блюванні, проносі, після надмірного застосування проносних засобів, а також у пацієнтів із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування і тривалості лікування, можливі порушення водно-електролітного балансу, наприклад, гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія.

З боку серцево-судинної системи. Дуже рідко: тромбоемболічні ускладнення, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу і серцевої діяльності, у тому числі ішемія серця і мозку, що може призвести, наприклад, до аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе через можливу гемоконцентрацію.

З боку травної системи. Часто: множинні розлади травної системи (особливо на початку лікування), в тому числі відсутність апетиту, метеоризм, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор. Дуже рідко: панкреатит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів. Іноді: підвищення концентрацій креатиніну і сечовини у крові, потяг до сечовиділення. Коли відбувається значна втрата води та електролітів, спричинена надлишковим утворенням сечі, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку може спостерігатися зниження артеріального тиску, головний біль, астенія і сонливість.

У пацієнтів із розладами сечовипускання (наприклад, з гіпертрофією простати) підвищене утворення сечі може призвести до її затримки і надмірного розтягування сечового міхура.

З боку печінки. Часто: підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гама-глутаміл-транспептидази) у крові.

З боку імунної системи. Дуже рідко: алергічні реакції, включаючи свербіж, екзантему, фотосенсибілізацію, тяжкі шкірні реакції. Після внутрішньовенного застосування можуть спостерігатися гострі, потенційно небезпечні для життя реакції гіперчутливості (анафілактичний шок).

З боку системи крові та кровотворної системи. Дуже рідко: зниження кількості тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів як результат гемоконцентрації.

Загальні прояви. Часто: головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування). Іноді: сухість у роті, неприємні відчуття у кінцівках (парестезія). Дуже рідко: розлади зору, дзвін у вухах, втрата слуху. Частота невідома: місцеві реакції після ін’єкцій.

Термін придатності. 5 років. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці! Використовувати розчин для ін'єкцій відразу після першого відкриття.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!

Несумісність. Препарат Трифас^® 10 ампули не можна змішувати з іншими лікарськими засобами для проведення внутрішньовенних ін’єкцій та/або інфузій.

Упаковка. По 2 мл в ампулі, по 5 ампул у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.  

А.Менаріні Мануфактурінг Логістікс енд Сервісес С.р.Л.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Віа Сете Санті 3, 50131 Флоренція (ФІ), Італія.

Заявник.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

Місцезнаходження заявника та його адреса місця провадження діяльності.

1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

ТРИФАС 10

табл. 10 мг, № 30, № 50, № 100

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, кремния диоксид высокодисперсный, магния стеарат.

№  UA/2540/01/01 от 21.01.2010 до 21.01.2015

ТРИФАС 200

табл. 200 мг, № 10, № 30

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, магния стеарат, кросповидон, повидон К25, целлюлоза микрокристаллическая.

№  UA/2540/01/03 от 30.04.2010 до 30.04.2015

ТРИФАС COR

табл. 5 мг, № 30

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, кремния диоксид высокодисперсный, магния стеарат.

№  UA/2540/01/02 от 05.03.2010 до 05.03.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Торасемид действует как салуретик, тормозя ренальную реабсорбцию ионов натрия и хлора в восходящей части петли Генле.
Диуретический эффект после в/в и перорального применения проявляется быстро, достигая максимума действия в первые 2–3 ч и сохраняется в течение почти 12 ч. У здоровых пробандов в диапазоне доз 5–100 мг отмечали пропорциональное логарифму дозы повышение диуреза. Диурез повышался даже в тех случаях, когда другие мочегонные средства (например тиазиды) уже не оказывали должного эффекта (например при почечной недостаточности). Благодаря этим свойствам торасемид устраняет отеки. В случае сердечной недостаточности торасемид уменьшает проявления заболевания и улучшает функционирование миокарда за счет снижения пред- и постнагрузки. После перорального применения антигипертензивное действие торасемида развивается постепенно, начиная с 1-ой недели после начала лечения. Максимум антигипертензивного действия достигается не позднее, чем через 12 нед. Антигипертензивное действие торасемида связано со снижением ОПСС за счет нормализации нарушенного электролитного баланса и главным образом снижения активности свободного Ca²⁺ в клетках мышечного слоя артерий, что выявлено у пациентов с АГ. Достоверно, это влияние снижает повышенную восприимчивость сосудов к эндогенным вазопрессрным веществам, например катехоламинам.
Фармакодинамика. После перорального применения торасемид быстро и полностью всасывается на протяжении 1–2 ч. Биодоступность составляет приблизительно 80–90%; при условии полного всасывания максимальное значение эффекта первого прохождения составляет 10–20%. Прием пищи не влияет на всасывание торасемида. Связывание торасемида с белками плазмы крови >99%, метаболитов М1, М3 и М5 — 86; 95 и 97% соответственно. У человека торасемид метаболизируется с образованием трех метаболитов М1, М3 и М5. Нет доказательств существования других метаболитов. Метаболиты М1 и М5 образуются в результате окисления метальной группы, которая находится на фенильном кольце, до карбоновой кислоты, метаболит М3 образуется в результате гидроксилирования кольца. Кинетика торасемида и его метаболитов характеризуется линейной зависимостью, это означает, что максимальная концентрация в плазме крови и AUC увеличивается пропорционально дозе.
Заключительный T_1/2 торасемида и его метаболитов у здоровых лиц составляет 3–4 ч. Общий клиренс торасемида — 40 мл/мин, ренальный клиренс — приблизительно 10 мл/мин. Основной метаболит М5 диуретического действия не оказывает, а на долю метаболитов М1 и М3 приходится около 10% фармакодинамического действия. При почечной недостаточности общий клиренс и T_1/2 торасемида не изменяются, а T_1/2 М3 и М5 — увеличивается. Однако фармакодинамические характеристики остаются неизменными, а степень тяжести почечной недостаточности на продолжительность действия не влияет. При нарушении функции печени или сердечной недостаточности T_1/2 торасемида и метаболита М5 незначительно удлиняются, а количество вещества, выводимого с мочой, соответствует количеству, которое выводится у здоровых людей, поэтому кумуляции торасемида и его метаболитов ожидать не следует. Торасемид и его метаболиты практически не выводятся при гемодиализе и гемофильтрации.

ПОКАЗАНИЯ:

эссенциальная гипертензия. Лечение и профилактика рецидивов отеков и/или выпотов вследствие сердечной недостаточности.
Трифас 200 показан исключительно больным со значительным ухудшением функции почек (клиренс креатинина <20 мл/мин и/или концентрация креатинина в сыворотке крови >6 мг/дл). Для сохранения остаточного диуреза при тяжелой почечной недостаточности, а также в условиях гемодиализа при наличии хоть какого-либо остаточного диуреза (>200 мл в течение 24 ч), если имеются отеки, выпот и/или повышение АД.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Взрослые
Эссенциальная гипертензия
Рекомендованная начальная доза торасемида — 2,5 мг/сут (^1/₂ таблетки Трифас Cor или ^1/₄ таблетки Трифас 10). Гипотензивное действие начинается постепенно уже на 1-й неделе лечения и достигает максимума не позже 12-й недели непрерывного приема. Если в течение этого периода нормализация АД не достигнута — суточная доза торасемида может быть повышена до 5 мг. При изначально тяжелой АГ, а также ограниченной функции почек можно рассчитывать на дополнительное антигипертензивное действие за счет повышения дозы. Не стоит превышать суточную дозу в 5 мг, поскольку это едва ли приведет к дальнейшему снижению АД.
Отеки и/или выпоты
Лечение начинают с 5 мг торасемида в сутки. В зависимости от тяжести заболевания доза может быть повышена до 20 мг/сут.
Дозу препарата Трифас 200 устанавливают индивидуально в зависимости от степени тяжести почечной недостаточности. Терапию следует начинать с ^1/₄ таблетки (что соответствует 50 мг торасемида). При недостаточном мочевыделении дозу можно повысить до ^1/₂ таблетки Трифаса 200 в сутки, что соответствует 100 мг торасемида и максимально до 1 таблетки в сутки, что соответствует 200 мг торасемида.
Таблетки принимают утром, не разжевывая и запивая небольшим количеством жидкости. Длительность лечения зависит от течения болезни.
Пациенты с печеночной недостаточностью. Лечение этих пациентов следует проводить с осторожностью, поскольку возможно повышение концентрации торасемида в плазме крови.
Пациенты пожилого возраста специального подбора дозы не требуют. Адекватных исследований относительно сравнения лечения пациентов пожилого и молодого возраста нет.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к торасемиду, соединениям сульфонилмочевины и другим компонентам препарата; артериальная гипотензия; почечная недостаточность с анурией; печеночная кома или прекома; гиповолемия, гипонатриемия, гипокалиемия; выраженные расстройства мочеиспускания (например вследствие гипертрофии предстательной железы); период кормления грудью.
Препарат Трифас 200 нельзя назначать при нормальной или умеренной почечной недостаточности (клиренс креатинина >30 мл/мин и/или концентрация креатинина в сыворотке крови <3,5 мг/дл) в связи с опасностью чрезмерной потери воды и электролитов.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

для оценки побочных эффектов была использована следующая частота их проявлений: очень часто: ≥1%; часто: ≥1%, <10%; иногда: ≥0,1%, <1%; редко: ≥0,01%, <0,1%; очень редко: <0,01%, в том числе единичные случаи.
Метаболизм/электролиты: часто — интенсификация метаболического алкалоза, спазмы мышц (особенно в начале лечения), повышение концентрации мочевой кислоты и глюкозы в плазме крови, а также ХС и ТГ, гипокалиемия при сопутствующий низкокалорийной диете, рвоте, диарее, после чрезмерного применения слабительных средств, а также при хронической дисфункции печени. В зависимости от дозирования и продолжительности лечения возможны нарушения водного и электролитного баланса, например гиповолемия, гипокалиемия и/или гипонатриемия.
Сердечно-сосудистая система: очень редко — ввиду возможного сгущения крови могут возникать тромбоэмболические осложнения, спутанность сознания, артериальная гипотензия, а также нарушения кровообращения и сердечной деятельности, в том числе ишемические нарушения со стороны сердца и головного мозга, что может приводить к аритмии, стенокардии, острому инфаркту миокарда, синкопе. ЖКТ: часто — различные нарушения со стороны пищеварительного тракта (особенно в начале лечения) например отсутствие аппетита, гастралгия, тошнота, рвота, диарея, запор; очень редко — панкреатит.
Почки и мочевыводящие пути: иногда — повышение концентрации креатинина и мочевины в плазме крови. При нарушении мочеиспускания повышенное образование мочи может привести к ее задержке и перерастяжению мочевого пузыря.
Печень: часто — повышение концентрации некоторых печеночных ферментов (гаммаглутамилтранспептидазы) в плазме крови.
Кожа и аллергические реакции: очень редко — аллергические реакции, например зуд, экзантема, фотосенсибилизация, тяжелые кожные реакции. После в/в применения могут отмечаться острые, потенциально опасные для жизни реакции гиперчувствительности (анафилактический шок).
Система крови: очень редко — уменьшение количества тромбоцитов, эритроцитов и/или лейкоцитов.
Общие проявления: часто — головная боль, головокружение, повышенная утомляемость, общая слабость (особенно в начале лечения); иногда — сухость во рту, парестезии; очень редко — нарушения зрения, звон в ушах, потеря слуха.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

при продолжительном применении торасемида необходим регулярный контроль электролитного баланса, в частности калия в плазме крови. Кроме этого, необходимы регулярный контроль уровня глюкозы, мочевой кислоты, креатинина и липидов в плазме крови. Вследствие того, что при лечении торасемидом может развиваться гипергликемия, у пациентов с латентным и явным сахарным диабетом требуется строгий контроль метаболизма углеводов. Также необходимы регулярный контроль гемограммы (эритроциты, лейкоциты, тромбоциты). Особенно в начале лечения пациентов пожилого возраста требуется обращать особое внимание на появление симптомов потери электролитов и сгущения крови. Ввиду отсутствия достаточного клинического опыта применения не следует назначать торасемид при нижеследующих заболеваниях и состояниях Подагра. Аритмия, например синоатриальная блокада, AV-блокада ІІ и ІІІ степени. Патологические изменения кислотно-щелочного метаболизма. Сопутствующая терапия с применением препаратов лития, аминогликозидов или цефалоспоринов. Патологические изменения гемограммы, например тромбоцитопения или анемия у пациентов без почечной недостаточности. Нарушение функции почек, вызванное нефротоксическими веществами. Наследственный дефицит лактазы, непереносимость галактозы или нарушение метаболизма глюкозы/галактозы. Трифас 200 не применяют при клиренсе креатинина в пределах 20–30 мл/мин и/или концентрации креатинина в плазме крови — 3,5–6 мг/дл.
Дети. Препарат не применяют у детей в связи с отсутствием достаточного клинического опыта.
Период беременности и кормления грудью. Достоверных данных относительно влияния торасемида на эмбрион и плод человека нет.
В экспериментах на животных показано токсическое действие торасемида на репродуктивную функцию. Торасемид проникает через плацентарный барьер. В связи с вышеприведенным торасемид применяют в период беременности лишь при крайней необходимости и в минимальной эффективной дозе. Диуретики непригодны для стандартной схемы лечения АГ или отеков в период беременности, поскольку они способны снижать перфузию плацентарного барьера и оказывать токсическое влияние на внутриутробное развитие плода. Если торасемид применяют для лечения сердечной или почечной недостаточности в период беременности, то требуется тщательный контроль уровня электролитов и гематокрита, а также развития плода.
Применение препарата в период кормления грудью противопоказано. Если необходимо применение торасемида в этот период, то кормление грудью прекращают.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Даже при применении торасемида согласно рекомендациям может развиваться значительное негативное влияние на способность к управлению транспортными средствами и работе с другими механизмами. Это имеет особое значение в начале лечения, при повышении дозы препарата, замене лекарственного средства, при назначении сочетанной терапии или при одновременном употреблении алкоголя.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

торасемид усиливает действие других антигипертензивных средств, в частности ингибиторов АПФ. При их одновременном применении возможно чрезмерное снижение АД. При сочетанном применении торасемида с препаратами дигиталиса дефицит калия, вызванный диуретиком, может привести к усилению побочного действия обоих препаратов. Торасемид может снижать эффективность противодиабетических средств. Пробенецид и НПВП могут снижать диуретическое и гипотензивное действие торасемида. При лечении салицилатами в высоких дозах торасемид может усиливать их токсическое действие на ЦНС. Торасемид, особенно в высоких дозах, может усиливать ото- и нефротоксическое действие аминогликозидных антибиотиков (например канамицина, гентамицина, тобрамицина) и цитостатиков — производных платины, а также нефротоксическое действие цефалоспоринов. Торасемид может усиливать действие теофиллина и курареподобных миорелаксантов. Слабительные средства, а также минералокортикоиды и ГКС могут повысить возможные потери калия, обусловленные торасемидом. При одновременном применении торасемида и препаратов лития может повыситься концентрация лития в крови с усилением его действия и побочных эффектов. Торасемид может ослаблять сосудосуживающие эффекты катехоламинов, например эпинефрина и норэпинефрина. При сочетанном применении с колестирамином может снижаться всасывание торасемида и соответственно его эффективность.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

типичная симптоматика неизвестна. При передозировке может возникнуть выраженное увеличение диуреза, в том числе повышается риск выраженной потери воды и электролитов, сонливость, аментивный синдром (одна из форм нарушения сознания), симптоматическая артериальная гипотензия, сердечно-сосудистая недостаточность и нарушения со стороны ЖКТ.
Лечение: специфического антидота нет. Симптомы интоксикации исчезают, как правило, при снижении дозы и отмене лекарственного средства и при соответствующем замещении жидкости и электролитов (следует проводить контроль!). Торасемид не выводится из крови с помощью гемодиализа. Лечение при гиповолемии: замещение объема жидкости. Терапия при гипокалиемии: назначение препаратов калия. Лечение сердечно-сосудистой недостаточности: сидячее положение пациента и, при необходимости — назначение симптоматической терапии.
Анафилактический шок (неотложные меры): при первом появлении кожных реакций (таких как крапивница или гиперемия кожи), возбужденного состояния пациента, головной боли, гипергидроза, тошноты, цианоза проводят катетеризацию вены; пациенту придают горизонтальное положение, обеспечивают свободное поступление воздуха, назначают кислород. При необходимости применяют введение эпинефрина, замещающих р-ров, ГКС.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при комнатной температуре.