Тригрим - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ТРИГРИМ

(TRIGRIM)

Склад:

діюча речовина: torasemide;

1 таблетка містить торасеміду 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат; крохмаль кукурудзяний; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2,5 мг: білого кольору, круглі двоопуклі таблетки; діаметр: 4,9-5,3 мм;

таблетки по 5 мг і 10 мг: білого кольору круглі, плоскі з розподільчою рискою. Діаметр: 6,9-7,3 мм та 8,9-9,3 мм відповідно.

Фармакотерапевтична група.

Високоактивні діуретики. Прості препарати сульфонамідів. Код АТХ С03С А04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Торасемід – петльовий діуретик. Однак при низьких дозах його фармакодинамічний профіль нагадує тіазидні діуретики з точки зору рівня та тривалості діурезу. У вищих дозах торасемід прискорює діурез у дозозалежний спосіб, причому цей ефект може бути дуже сильно виражений.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після перорального прийому торасемід швидко і майже повністю абсорбується, пікові рівні сироватки крові досягаються через 1-2 години.

Зв’язування з білками. Більше 99 % торасеміду зв’язується з білками плазми крові.

Розподіл. Об’єм розподілу торасеміду становить 16 л.

Біотрансформація. Торасемід біотрансформується до трьох метаболітів – М1, М3 і М5 – шляхом ступеневого окислення, гідроксилювання та гідроксилювання ароматичного кільця.

Елімінація. Період напіввиведення торасеміду становить приблизно 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс – приблизно 10 мл/хв. Близько 80 % прийнятої дози виділяється у вигляді незміненого торасеміду (24 %) та його метаболітів: М1 (12 %), М3 (3 %), М5 (41 %). При нирковій недостатності період напіввиведення торасеміду не змінюється, а період напіввиведення метаболітів М3 і М5 подовжується. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться шляхом гемодіалізу чи гемофільтрації. У хворих із порушеною функцією печінки або із серцевою недостатністю періоди напіввиведення торасеміду і метаболіту М5 незначно подовжуються, однак кумуляція торасеміду та його метаболітів малоймовірна.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна артеріальна гіпертензія.

Набряки, зумовлені серцевою недостатністю.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до торасеміду, похідних сульфонілсечовини або допоміжних речовин, лікарського засобу.

• Ниркова недостатність, що супроводжується анурією.

• Печінкова кома і прекоматозний стан.

• Артеріальна гіпотензія.

• Період вагітності або годування груддю.

• Тахіаритмія.

• Одночасний прийом аміноглікозидних антибіотиків або цефалоспоринів, або ниркова недостатність після застосування інших лікарських засобів, що спричиняють пошкодження нирок.

• Гіповолемія.

• Гіпонатріємія.

• Гіпокаліємія.

• Значне порушення сечовипускання, наприклад внаслідок гіпертрофії передміхурової залози.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні торасеміду з серцевими глікозидами може підвищуватися чутливість серцевого м’яза до цих лікарських засобів внаслідок дефіциту калію або магнію. При одночасному застосуванні з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами підвищується ризик виникнення дефіциту калію.

Торасемід, як і інші діуретики, може посилювати гіпотензивний ефект лікарських засобів при їх одночасному застосуванні.

Застосування торасеміду, особливо у високих дозах, може посилювати токсичні ефекти антибіотиків з групи аміноглікозидів, цисплатину, нефротоксичні ефекти цефалоспоринів.

При одночасному застосуванні торасеміду і препаратів літію може підвищуватися концентрація літію в крові, внаслідок чого – підсилюватися кардіо- та нейротоксичність останнього. Торасемід посилює дію теофіліну та курареподібних міорелаксантів. При терапії саліцилатами у високих дозах торасемід може підсилювати їх токсичну дію. Водночас торасемід послаблює дію протидіабетичних засобів.

При послідовному або одночасному прийомі торасеміду, а також на початку терапії новим інгібітором АПФ можливе минуще зниження артеріального тиску. Цей ефект можна мінімізувати шляхом зниження початкової дози інгібітору АПФ та (або) зменшення дози торасеміду (або шляхом його тимчасової відміни).

Торасемід може послаблювати судинозвужувальний ефект адреналіну та норадреналіну.

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (наприклад, індометацин) і пробенецид можуть зменшувати діуретичну та гіпотензивну дію торасеміду.

При одночасному застосуванні із колестираміном всмоктування торасеміду може знижуватись, у результаті чого – послаблюватися його дія.

Особливості застосування.

Перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію.

З особливою обережністю призначати пацієнтам із порушенням сечовипускання (наприклад, при доброякісній гіперплазії передміхурової залози); з аритміями (наприклад, при синоатріальній блокаді або атріовентрикулярній блокаді ІІ-ІІІ ступенів).

При довготривалому лікуванні торасемідом рекомендується регулярно контролювати електролітний баланс (особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби), рівні глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів крові.

Особливого нагляду потребують пацієнти з тенденцією до розвитку гіперурикемії та подагри.

Пацієнтам, хворим на явний або латентний цукровий діабет, необхідно контролювати метаболізм вуглеводів.

Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при патологічних змінах кислотно-лужної рівноваги; одночасно з літієм, аміноглікозидами, цефалоспоринами; при порушенні функції нирок, спричиненому нефротоксичними речовинами; дітям; пацієнтам літнього віку (рекомендації щодо дозування відсутні).

Інформація щодо дозування препарату пацієнтам із нирковою або печінковою недостатністю обмежена. Пацієнтам з печінковою недостатністю препарат слід призначати з обережністю, оскільки можливе збільшення плазмової концентрації торасеміду.

Лікарський засіб містить лактозу. Тому пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози торасемід не слід призначати.

Після прийому торасеміду спостерігались явища ототоксичності (шум у вухах та втрата слуху), які мали оборотний характер, але прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено.

При призначенні сечогінних засобів необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, вʼялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження обʼєму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії кровоносних судин, особливо у пацієнтів літнього віку.

При призначенні препарату необхідно проводити регулярний лабораторний контроль показників вмісту калію та інших електролітів у сироватці крові.

Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на захворювання печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати з препаратами антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі.

Через відсутність достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід при нижченаведених захворюваннях та станах: подагра: аритмії, наприклад, при синоатріальній блокаді, атріовентрикулярній блокаді II та III ступенів; патологічних змінах кислотно-лужного метаболізму; супутня терапія з використанням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів; патологічні зміни картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності; порушення функції нирок, спричиненої нефротоксичними речовинами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає даних про вплив торасеміду на ембріон та плід людини, а також про проникнення лікарського засобу у грудне молоко, тому не рекомендується приймати торасемід у період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат може змінювати швидкість реакції людини, знижуючи її під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, особливо при одночасному застосуванні з алкоголем. Тому слід уникати керування автотранспортом або роботи з потенційно небезпечними механізмами під час лікування препаратом.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки слід приймати, не розжовуючи та не подрібнюючи, незалежно від вживання їжі та від часу доби, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Есенціальна гіпертензія.

Рекомендована доза становить 2,5 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 5 мг на добу. Максимальний ефект зазвичай спостерігається через 12 тижнів після початку лікування. Застосування доз більше 5 мг не призводить до посилення антигіпертензивного ефекту.

Набряки.

Терапію розпочинати з дози 5 мг на добу. Якщо ефект не достатній, дозу можна поступово підвищувати до 20 мг торасеміду на добу.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку не потрібна додаткова корекція дози.

При хронічній нирковій недостатності дозу слід визначати індивідуально, вона залежить від ступеня порушення функції нирок. Якщо доза 20 мг на добу недостатня, її можна збільшити до 50 мг торасеміду 1 раз на добу, а у разі необхідності – поступово підвищувати до максимальної дози – 200 мг 1 раз на добу. Максимальну добову дозу 200 мг призначати тільки пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 20 мл/хв.) (у тому числі під час гемодіалізу) при наявності діурезу не менше 200 мл/24 години.

Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки слід враховувати, що підвищений ренальний кліренс торасеміду може супроводжуватися зниженим виведенням іонів натрію.

Діти.

Немає достатніх клінічних даних щодо безпеки застосування торасеміду дітям.

Передозування.

Відсутня типова картина інтоксикації. Симптомами передозування є посилення діурезу із загрозою зневоднювання та втрати електролітів, що може призвести до сонливості та сплутаності свідомості, артеріальної гіпотензії, серцево-судинної недостатності. Можливі також порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

Лікування. Спеціального антидоту не існує. Необхідно зменшити дозу або припинити застосування торасеміду та одночасно поновлювати об’єм рідини та електролітів.

Побічні реакції.

З боку обміну речовин: залежно від дозування та тривалості лікування, можуть розвиватися порушення водного та електролітного балансу (особливо при значному обмеженні вживання солі), наприклад, гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія; у поодиноких випадках спостерігалося посилення метаболічного алкалозу. При значних втратах рідини та електролітів внаслідок сильного сечовиділення можуть спостерігатись артеріальна гіпотензія, головний біль, астенія, сонливість, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку, підвищення рівнів глюкози та ліпідів у крові, гіпокаліємія при супутній дієті з низьким вмістом калію, при блюванні, діареї, після надмірного застосування послаблювальних засобів, а також у хворих з хронічною дисфункцією печінки та при первинній нирковій недостатності, збільшення рівня тригліцеридів, холестерину. Збільшення рівня гаммаглутамілтрансферази, гемоконцентрація, порушення кровообігу.

З боку серцево-судинної системи: у поодиноких випадках – тромбози, кардіальна та церебральна ішемія з можливим розвитком порушень серцевого ритму, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.

З боку органів травного тракту: втрата апетиту, нудота, блювання, біль у шлунку, діарея, запор, метеоризм, у поодиноких випадках – можливий розвиток панкреатиту.

З боку сечовидільної системи: у пацієнтів з розладами сечовипускання, наприклад, при гіпертрофії передміхурової залози, можлива затримка сечі, позиви до сечовипускання. Можливе підвищення рівня креатиніну та сечовини у сироватці крові.

З боку гепатобіліарної системи: може спостерігатися підвищення рівня деяких печінкових ферментів.

З боку органів кровотворення: зрідка відбувається зменшення кількості тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: в окремих випадках можливі алергічні реакції: свербіж, висипання на шкірі, фоточутливість. Тяжкі шкірні реакції виникають надзвичайно рідко.

З боку нервової системи: в окремих випадках можливі розлади зору, шум у вухах, втрата слуху, головний біль, запаморочення, сплутаність свідомості, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування), дуже рідко – парестезія кінцівок.

Загальні порушення: сухість у роті, спазми мʼязів (особливо на початку лікування).

Алергічні реакції, включаючи свербіж, висипи, реакції фоточутливості.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Фармацевтичний завод «Польфарма» С.А., Польща

Pharmaceutical Works «Polpharma» S.A., Poland.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Вул. Пельплиньска 19, 83-200, Старогард Гданьски, Польща

19, Pelplinska Str., 83-200 Starogard Gdanski, Poland.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 10 мг, № 10, № 30

№ UA/10564/01/03 от 30.03.2010 до 30.03.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Торасемид — петлевой диуретик. При применении угнетает реабсорбцию ионов натрия и хлора в восходящей части петли Генле. Антигипертензивное действие торасемида обусловлено снижением ОПСС за счет нормализации нарушенного электролитного баланса и, главным образом, снижения активности свободного кальция в клетках мышечного слоя артерий.
Фармакокинетика. После перорального приема торасемид быстро и почти полностью абсорбируется, C_max в сыворотке крови достигается через 1–2 ч. Более 90% торасемида связывается с белками плазмы крови.
Распределение. Связывание торасемида с белками крови — более 99%. Объем распределения торасемида составляет 12–15 л. У пациентов с циррозом печени объем распределения увеличивается почти вдвое.
Выведение. Т_½ торасемида составляет около 4 ч. Процесс выведения обеспечивается метаболизмом в печени (около 80% общего клиренса) и выведением почками (около 20% у пациентов с нормальной функцией почек) за счет выведения соединения через проксимальные канальцы с мочой.
У пациентов с декомпенсированной сердечной недостаточностью печеночный и ренальный клиренс снижаются, Т_½ и AUC удлиняются.
У пациентов с почечной недостаточностью ренальный клиренс торасемида значительно снижен, показатель общего клиренса существенно не меняется. Необходимый мочегонный эффект у этой группы пациентов обеспечивается повышением дозирования.

ПОКАЗАНИЯ:

отеки, обусловленные застойной сердечной недостаточностью, заболеваниями почек или печени.
Эссенциальная АГ (как монотерапия или в комбинации с другими антигипертензивными препаратами).

ПРИМЕНЕНИЕ:

таблетки следует принимать, не разжевывая и не измельчая, независимо от употребления пищи и от времени суток, запивая небольшим количеством жидкости.
Застойная сердечная недостаточность. Общая начальная доза составляет 10–20 мг 1 раз в сутки.
При отсутствии необходимого мочегонного действия дозу необходимо повысить вдвое (20–40 мг/сут) до достижения необходимого эффекта.
Хроническая почечная недостаточность. Общая начальная доза составляет 20 мг 1 раз в сутки.
При отсутствии необходимого мочегонного действия дозу следует повысить вдвое (40 мг/сут) до достижения необходимого эффекта.
Цирроз печени. Общая начальная доза составляет 5–10 мг 1 раз в сутки при сочетанном применении с препаратами-антагонистами альдостерона или мочегонными средствами, способствующими задержке калия в организме. При отсутствии необходимого мочегонного действия дозу необходимо повысить в 2 раза (10–20 мг/сут) до достижения необходимого эффекта.
Данных относительно однократного приема в дозах >40 мг/сут нет.
Эссенциальная гипертензия. Рекомендованная начальная доза составляет 2,5 мг торасемида 1 раз в сутки. Максимальная эффективность достигается после 12 нед беспрерывного лечения.
Если необходимо, доза может быть повышена до 5 мг/сут. Известно, что повышение дозы больше чем 5 мг/сут не приводит к снижению АД.
В случае необходимости следует применять комплексную терапию с другими антигипертензивными средствами.
Пациенты пожилого возраста не нуждаются в специальном подборе дозы.
Пациентам с почечной недостаточностью может потребоваться повышение дозирования для достижения необходимого мочегонного эффекта в связи со сниженным клиренсом торасемида.
Пациентам с тяжелым нарушением функции печени необходимо учитывать, что повышенный ренальный клиренс торасемида может сопровождаться снижением выведения ионов натрия.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к торасемиду или вспомогательным веществам препарата, производным сульфонилмочевины. Почечная недостаточность с анурией, печеночная кома, предкоматозное состояние, артериальная гипотензия, аритмия, лактазная недостаточность или нарушение всасывания глюкозы-галактозы. Период беременности и кормления грудью.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

побочные эффекты по частоте возникновения классифицируют по таким категориям: очень часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), иногда (>1/1000, <1/100), редко (>1/10 000, >1/1000), очень редко (1/10 000), включая отдельные сообщения.
Со стороны обмена веществ: иногда — гиперхолестеринемия, гиперлипидемия, полидипсия.
Со стороны нервной системы: часто — головокружение, головная боль, сонливость; иногда — судороги нижних конечностей.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: иногда — экстрасистолия, ускоренное сердцебиение, тахикардия, гиперемия лица.
Со стороны дыхательной системы: иногда — носовые кровотечения.
Со стороны ЖКТ: часто — диарея; иногда — боль в животе, метеоризм.
Со стороны мочевыводящей системы: часто — повышение частоты мочевыделения, полиурия, ночная полиурия; иногда — позывы к мочеиспусканию.
Общие нарушения: иногда — жажда, слабость, утомляемость, повышенная активность, нервозность.
Изменения лабораторных показателей: иногда — снижение уровня тромбоцитов.
Другие побочные реакции могут проявляться в виде тошноты, рвоты, гипергликемии, гиперурикемии, гиповолемии, артериальной гипотензии, импотенции, тромбозов, кожных реакций, синкопе.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

в начале лечения необходим контроль у пациента электролитного обмена — гипокалиемии, гипонатриемии, гиповолемии и нарушения мочеиспускания.
При продолжительном лечении торасемидом рекомендуется регулярный мониторинг электролитного баланса, уровня глюкозы, мочевой кислоты, креатинина и липидов крови.
Рекомендуется тщательный мониторинг пациентов с тенденцией к гиперурикемии и подагре.
Необходимо контролировать углеводный обмен у больных с латентной и тяжелой формой сахарного диабета.
Препарат Тригрим следует с особой осторожностью применять пациентам с заболеваниями печени, которые сопровождаются циррозом печени и асцитом, поскольку внезапные изменения водно-электролитного баланса могут привести к печеночной коме. Терапию с применением Тригрима (как и других мочегонных средств) пациентам этой группы необходимо проводить в условиях стационара. Для предупреждения гипокалиемии и метаболического ацидоза препарат необходимо назначать с препаратами-антагонистами альдостерона или препаратами, способствующими задержке калия в организме.
После приема торасемида отмечали явления ототоксичности (шум в ушах и потеря слуха), имеющие обратимый характер, но прямой связи с применением препарата не установлено.
При назначении мочегонных средств необходимо тщательно контролировать клинические симптомы нарушения электролитного баланса, гиповолемии, экстраренальной азотемии и других нарушений, которые могут проявляться в виде сухости во рту, жажды, слабости, вялости, сонливости, возбуждения, мышечной боли или судорог, миастении, гипотонии, олигурии, тахикардии, тошноты, рвоты. Чрезмерный диурез может стать причиной обезвоживания организма, привести к снижению ОЦК, тромбообразованию и эмболии кровеносных сосудов, особенно у пациентов пожилого возраста.
Пациентам с нарушением водно-электролитного баланса необходимо прекратить применение препарата и после устранения побочных эффектов восстановить терапию Тригримом, начиная с более низких доз.
У пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями, особенно в случае приема сердечных гликозидов, гипокалиемия, возникающая при приеме мочегонных средств, может повысить риск развития аритмии.
При назначении препарата необходимо проводить регулярный лабораторный контроль показателей уровня калия и других электролитов в сыворотке крови.
Применение в период беременности и кормления грудью. Нет данных о действии торасемида на эмбрион и плод человека, а также о проникновении в грудное молоко, поэтому не рекомендуется принимать торасемид в период беременности и кормления грудью.
Дети. Данные относительно безопасности и эффективности применения торасемида у детей отсутствуют, поэтому не следует назначать препарат Тригрим этой возрастной категории пациентов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Препарат может менять скорость реакции человека, снижая ее во время управления автотранспортными средствами или работы с другими механизмами, особенно при одновременном применении с алкоголем. Поэтому нужно избегать управления транспортными средствами или работы с потенциально опасными механизмами во время лечения препаратом.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

при одновременном применении Тригрима с блокаторами β-адренорецепторов, блокаторами кальциевых каналов, ингибиторами АПФ, препаратами наперстянки, органическими нитратами не было выявлено новых или непредусмотренных побочных явлений.
Прием Тригрима не влияет на способность связывания глибенкламида или варфарина с белками плазмы крови, не меняет также противосвертывающих свойств фенпрокумона, не влияет на фармакокинетические характеристики дигоксина или карведилола. В случае сочетанного применения торасемида со спиронолактоном снижается почечный клиренс последнего, однако не возникает потребности в корректировании доз препаратов.
При сочетанном применении с салицилатами в высоких дозах токсическое действие салицилатов повышается. НПВП (в том числе ацетилсалициловая кислота) при сочетанном применении с препаратом и другими мочегонными средствами, точка действия которых — петля Генле, могут нарушать функцию почек.
При сочетанном применении с индометацином частично подавляется мочегонное действие торасемида (только при условии ограниченного поступления натрия в организм — 50 мэкв/сут), в условиях нормального поступления натрия (150 мэкв/сут) подобные явления не отмечены.
Циметидин, спиронолактон не меняют эффективность торасемида.
Дигоксин может увеличивать AUC торасемида на 50%, однако в корректировании дозы нет необходимости.
Сочетанную терапию с колестирамином рекомендуется проводить в разные промежутки времени.
При одновременном приеме с пробенецидом снижается мочегонное действие торасемида.
Мочегонные средства снижают почечный клиренс лития, повышая его токсическое действие, и могут увеличивать выраженность ототоксического действия аминогликозидов и этакриновой кислоты, особенно у пациентов с почечной недостаточностью. Исследование данных взаимодействий с Тригримом не проводили.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

отсутствует типичная картина интоксикации.
Симптомы: усиление диуреза с угрозой обезвоживания и потери электролитов, что может привести к сонливости и спутанности сознания, артериальной гипотензии, сердечно-сосудистой недостаточности.
Лечение. Специального антидота нет. Необходимо снизить дозу или прекратить применение торасемида и одновременно проводить восполнение объема жидкости и коррекцию электролитов.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

хранить в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С.