Велаксин - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВЕЛАКСИН

(VELAXIN)

Склад:

діюча речовина: венлафаксин;

1 таблетка містить венлафаксину гідро хлориду, що відповідає 25 мг, 37,5 мг, 50 мг або 75 мг венлафаксину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А).

Лікарська форма.  Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Код АТС N06A X16.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Лікування великих депресивних епізодів.  

• Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якого з компонентів препарату.

• Супутня терапія незворотними інгібіторами моноаміно оксидази (МАО) протипоказана через ризик розвитку серотонін ового синдрому, що супроводжується такими симптомами як   тривожне збудження, тремор, гіпертермія. Лікування венлафаксином не слід розпочинати принаймні   протягом 14 днів після припинення прийому незворотних інгібіторів МАО.

Після припинення прийому венлафаксину терапію незворотними інгібіторами МАО слід розпочинати не раніше, ніж через 7 днів.

Спосіб застосування та дози.

Препарат   застосовують перорально.  

Таблетки   венлафаксину з швидким вивільненням рекомендується приймати під час їди, бажано в один і той же час.

Великі депресивні епізоди

Рекомендована початкова доза венлафаксину (таблетки зі швидким вивільненням)   становить  75 мг/добу, розділена на 2 або 3 прийоми. Таблетки приймають під час їжі. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг/добу не є ефективною, можна підвищити її до максимальної дози  375 мг/добу. Підвищення дози слід здійснювати з інтервалом 2 тижні і більше. У тяжчих випадках дозу можна підвищувати з частішими інтервалами, але не менше ніж 4 дні.

Через ризик   розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози слід здійснювати лише після оцінки клінічної картини. Необхідно дотримуватись найнижчої ефективної дози.

Лікування пацієнтів потребує досить тривалого часу, зазвичай декількох місяців і більше.   Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування   може також бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВДЕ). У більшості випадків рекомендована доза, яка застосовується для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів, дорівнює дозі, яка застосовується для лікування   звичайного епізоду депресії.

Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 місяців.

Застосування у літніх пацієнтів

Сам по собі вік пацієнта не вимагає зміни дози. Однак при лікуванні літніх пацієнтів слід бути обережними  (наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок, ймовірністю зміни чутливості і афінності нейромедіаторів, що відбувається з віком). У такому разі слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а пацієнти при підвищенні дози повинні перебувати під пильним медичним наглядом.

Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю

Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується зменшити добову дозу на 50 %. Однак, враховуючи між особову варіабельність кліренсу, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Дані щодо застосування венлафаксину в пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких пацієнтів слід бути обережними і зменшувати добову дозу більш ніж на 50 %. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь і можливий ризик.

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю

Хоча пацієнтам зі швидкістю клуб очкової фільтрації 30-70 мл/хв коригування дози не потрібне, у будь-якому разі слід бути обережними. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, і пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клуб очкової фільтрації < 30  мл/хв) рекомендується зменшити дози на 50 %. Враховуючи між особову варіабельність кліренсу у таких пацієнтів бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Синдром відміни після припинення прийому венлафаксину

Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином. Тому після припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження дози протягом 1 – 2 тижнів, щоб зменшити ризик розвитку синдрому відміни. Якщо після зниження дози або призупинення лікування   виникають симптоми непереносимості, слід розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. У подальшому лікар може   продовжувати знижувати дозу, але повільніше.

Пацієнти, які лікувалися венлафаксином у вигляді таблеток з швидким вивільненням,   можуть бути переведені на капсули з пролонгованим вивільненням в еквівалентній добовій дозі. Наприклад, венлафаксином у вигляді таблеток з швидким вивільненням в дозі 37,5 мг два рази на добу можна замінити на венлафаксин у вигляді капсул з пролонгованим вивільненням в дозі 75 мг один раз на добу. Може знадобитися індивідуальне коригування дози.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями (>1/10), які спостерігалися в клінічних дослідженнях, були нудота, сухість у роті, головний біль і   потіння (включаючи нічну пітливість).

Побічні реакції, перелічені нижче, розподілені   по системах організму і частоті наступним чином:   дуже часті  (≥1/10) часті (≥1/100 до <1/10), нечасті (≥1/1,000 до <1/100), поодинокі (≥1/10,000 до <1/1,000), частота невідома (не може бути оцінена на основі існуючих даних).

З боку крові і лімфатичної системи

Нечасті: екхімоз, шлунково-кишкова кровотеча.

Частота невідома: кровотеча із слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцит опенія, дискразія (включаючи агранулоцит оз, а пластичну анемію, нейтропенію, панцитопенію).

Імунні порушення

Частота невідома: анафілактичні реакції.

Ендокринні порушення

Частота невідома: підвищення рівня пролактину в крові.

Метаболічні розлади

Часті: підвищення рівня сироваткового холестерину, зменшення маси тіла.

Нечасті: збільшення маси тіла.

Частота невідома: гіпонатріємія, синдром порушеної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

Психічні розлади

Часті: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація.

Нечасті: апатія, галюцинації, тривожне збудження.

Поодинокі: маніакальні реакції.

Частота невідома: делірій, суїцид альні думки і суїцидальна поведінка*.

З боку нервової системи

Дуже часті: головний біль [30.3%]**.

Часті: незвичайні сновидіння, запаморочення, безсоння, нервова збудливість, гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання.

Нечасті: апатія, галюцинації, міоклонус, порушення рівноваги і координації.

Поодинокі: акатизія, судоми, нейролептичний злоякісний синдром (НЗС),   серотонінергічний синдром, екстра пірамідні реакції (включаючи дистонію і дискінезію), пізня дискінезія.  

Порушення з боку очей

Часті: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору.

Частота невідома: закрито кутова глаукома.

Порушення   з боку вестибулярного апарату

Нечасті: дзвін у вухах.

Серцеві порушення

Часті: прискорене серцебиття.

Нечасті: тахікардія.

Частота невідома: подовження інтервалу QT, мерехтіння шлуночків, шлуночкові тахікардія (включаючи  torsade de pointes).

Судинні порушення

Часті: артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно відчуття жару/припливи крові).

Нечасті:   ортостатична гіпотензія, синкопе.

Частота невідома: артеріальна гіпотензія.

Порушення з боку системи дихання

Часті: позіхання.

Частота невідома: легенева еозинофілі я.

Порушення з боку травного тракту

Дуже часті: нудота [20.0%], сухість у роті [10.0%].

Часті:   зниження апетиту (анорексія), запор, блювання.

Нечасті:   порушення смаку, бруксизм, діарея.

Частота невідома: панкреатит.

Гепатобіліарні порушення

Частота невідома: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри і підшкірної тканини

Дуже часті: потовиділення (включаючи нічне потіння) [12.2%].

Нечасті: висип, алопеція.

Частота невідома: мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості.

З боку скелетно-м'язової системи і сполучної тканини

Частота невідома: рабдоміоліз.

З боку сечовидільної системи

Часті: порушення сечовипускання (переважно утруднення), полакіурія.

Нечасті: затримка сечі.

З боку статевої системи і молочних залоз

Часті: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, розлади   ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, менорагія, метрорагія).

Нечасті: патологічний оргазм у жінок.

Загальні порушення

Часті: астенія  (втомленість), пропасниця.

* Про випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або одразу після припинення терапії.

** В об'єднаних клінічних дослідженнях частота появи головного болю становила 30.3% при лікуванні венлафаксином і 31.3% при лікуванні плацебо.

Припинення лікування венлафасином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції, як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння і глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота і/або блювання, тремор, головний біль і грипоподібний синдром. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні і проходять самостійно; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими і/або тривалими. Тому рекомендується припиняти лікування венлафаксином,   поступово зменшуючи дозу.

Діти

Зазвичай побічні реакції венлафаксину (в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях) у дітей і підлітків (віком 6 – 17 років) були подібними до побічних реакцій, які спостерігалися у дорослих. Як і в дорослих, у дітей спостерігалося зниження апетиту, зменшення маси тіла, підвищення артеріального тиску і підвищення рівня холестерину в сироватці крові.

У педіатричних клінічних дослідженнях спостерігалися такі побічні реакції, як суїцид альні думки.   Повідомлялося також про ворожість і, особливо при великому депресивному розладі, про завдання собі шкоди.    

Крім того, у дітей спостерігались такі побічні реакції, як абдомінальний біль, тривожне збудження, диспепсія, екхімоз, носові кровотечі і міалгія.  

Передозування.

Симптоми. Тахікардія, зміна рівня свідомості (що варіює від сонливості до коми), мідріаз, судоми, блювання, зміни на електрокардіограмі (подовження інтервалу QT, блокада нервових волокон, подовження QRS), шлуночкові тахікардія, брадикардія, артеріальна гіпотензія, вертиго. Можливий ризик фатального кінця.

Лікування. Рекомендується загальна підтримуюча і симптоматична терапія; моніторинг серцевого ритму і життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, індукція блювання не рекомендується.   Якщо ліки прийняті недавно і хворий знаходиться в свідомості, проводять промивання шлунка. Призначення активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини.   Ефективність таких заходів, як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові, малоймовірна. Специфічний   антидот венлафаксину невідомий.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.   Адекватні дослідження щодо застосування венлафаксину у вагітних жінок не проводилися.

Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин призначають вагітним жінкам лише в тому разі, коли очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода/дитини.

Годування груддю. Венлафаксин і його метаболіт O-десметилвенлафаксин виділяються у грудне молоко в значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти.

Ефективність і безпека венлафаксину у дітей до 18 років не встановлені, тому препарат не застосовується у цій віковій категорії пацієнтів.

Особливості застосування.

Ризик суїциду/суїцид альні думки   або погіршення клінічного стану.

Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, запобіганням собі шкоди і спробами самогубства (суїцид альні дії). Цей ризик існує до досягнення істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану в перші декілька тижнів або протягом тривалішого періоду часу після початку лікування, пацієнти потребують   пильного нагляду до покращання їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися   на ранніх етапах одужання.

Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватись таких самих заходів безпеки, як і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.

Пацієнти, в анамнезі яких зазначені суїцид альні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування, мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і повинні перебувати під   пильним медичним наглядом під час лікування.

Під час лікування венлафаксином і особливо на ранній стадії лікування, а також після зміни дози   необхідне пильне спостереження за пацієнтами і особливо за пацієнтами групи ризику.  

Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням   клінічного стану,   появою суїцидальних   дій або думок і незвичними змінами поведінки, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.

Манія/гіпоманія

У пацієнтів з розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти,   венлафаксин слід призначати з обережністю   пацієнтам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.

Агресія

У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти,   венлафаксин слід призначати з обережністю   пацієнтам з агресією в анамнезі.

Акатизія/психомоторне занепокоєння

Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, яка суб'єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням і потребою частого пересування, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші декілька тижнів лікування. У пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися згубним.

Серотонін овий синдром

При лікуванні венлафаксином, особливо сумісно з іншими засобами, такими як інгібітори МАО, які можуть діяти на серотонінергічну нейромедіаторну систему, може розвинутися серотонін овий синдром - потенційно небезпечний для життя симптом. Симптоми серотонін ового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад,   тривожне збудження, галюцинації, кома), розлади вегетативної нервової системи (наприклад, тахікардія, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації) і/або шлунково-кишкові розлади  (наприклад, нудота, блювання, діарея).

Вузько кутова глаукома

Існують повідомлення про мідріаз у зв'язку з прийманням венлафаксину. Тому рекомендується, щоб за пацієнтами з підвищеним внутрішньо очним тиском або з ризиком розвитку гострої вузько кутової глаукоми (закрито кутової глаукоми) був встановлений пильний контроль.

Артеріальний тиск

Венлафаксин, залежно від дози, може підвищувати артеріальний тиск. Необхідно ретельно спостерігати за параметрами артеріального тиску у всіх пацієнтів і до початку лікування венлафаксином урегулювати раніше існуючу гіпертензію. Артеріальний тиск рекомендується вимірювати періодично, на початку лікування і після підвищення дози.   Рекомендується бути   обережними по відношенню до пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути спричинено підвищенням артеріального тиску, наприклад, у пацієнтів з порушенням серцевої функції.

Частота серцевих скорочень

Можливе підвищення частоти серцевого ритму, особливо під час прийому високих доз. Може зростати частота серцевих скорочень, особливо при застосуванні високих доз. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від частоти серцевих скорочень, слід бути обережними.

Захворювання серця і ризик аритмії

Хворим, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність, препарат слід призначати обережно під постійним наглядом лікаря.

Венлафаксин не досліджувався у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, або страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Тому у таких пацієнтів венлафаксин слід застосовувати з обережністю.

Перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком тяжкої серцевої аритмії необхідно зважити співвідношення ризик/користь.

Судоми

Під час терапії венлафаксином можуть спостерігатися судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із зазначенням судом в анамнезі.   За такими пацієнтами слід встановити пильне спостереження. При розвитку судом лікування препаратом слід припинити.

Гіпонатріємія

Під час застосування венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія і/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше спостерігалося у пацієнтів при дегідратації або зниженні об'єму крові. Пацієнти літнього віку, хворі, які приймають діуретини, і навпаки, які знаходяться в стані дегідратації, мають підвищений ризик розвитку гіпонатріємії.  

Аномальні кровотечі

Лікарські препарати, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Ризик шкірних кровотеч і кровотеч із слизової оболонки, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин.   Венлафаксин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи пацієнтів, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів.  

Холестерин сироватки крові

При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.

Сумісне застосування   із   засобами для зниження маси тіла

Безпека і ефективність застосування венлафаксину у комбінації з лікарськими засобами для зниження маси тіла, включаючи фентермін, не встановлені. Не рекомендується супутнє застосування венлафаксину і засобів для зниження маси тіла. Венлафаксин не показаний для зниження маси тіла ані у вигляді моно терапії, ані в комбінації   з іншими засобами.

Припинення лікування

При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо, при різкому припиненні.

Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі тривалості лікування і дози, а також швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (в тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і/або блювання, тремор і головний біль є най поширенішими реакціями відміни, про які повідомлялося. В основному, зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають в перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тижнів, хоча в окремих хворих вони можуть бути присутні довше (2-3 місяці і довше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців,   залежно від потреб хворого.

Сухість у   роті

При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості в роті. Це може збільшити ризик карієсу, і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.

Лактоза

Таблетки Велаксину містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.  

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати   здатність мислити або виконувати рухові функції. Тому пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід бути обережними при керуванні авто транспортом або роботі з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інгібітори моноаміно оксидази (МАО)

Необоротні, неселективні   інгібітори МАО

Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з необоротними не вибірковими інгібіторами МАО. Застосування венлафаксину може розпочинатися не менше ніж через 14 діб після закінчення терапії необоротними не вибірковими інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії необоротними не вибірковими інгібіторами МАО.

Оборотні, селективні   інгібітори МАО-А (моклобемід)

Чере ризик розвитку серотонін ового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними і селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, не рекомендується. Застосування венлафаксину може розпочинатися не менш ніж через 14 діб після закінчення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні, неселективні   інгібітори МАО (лінезолід)

Антибіотик лінезолід є слабким оборотним і неселективним інгібітором МАО і його не слід призначати пацієнтам, які лікуються венлафаксином.  

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювання,   гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми і смерть.

Серотонін овий синдром

При лікуванні венлафаксином може розвинутися серотонін овий синдром, зокрема при сумісному застосуванні лікарських засобів, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптан, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективні інгібітори не зворотного захоплення серотоніну (СІНЗЗС), літій, сибутрамін, трамадол,   препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО) або з попередниками серотоніну (наприклад, добавками триптофану).

Якщо сумісне застосування венлафаксину і СІЗЗС, СІНЗЗ або агоніста серотонін ових рецепторів (триптофаном) клінічно обумовлене, рекомендується пильне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування і при збільшенні дози. Сумісне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавками триптофану) не рекомендується.

Засоби, що впливають на ЦНС

Ризик застосування венлафаксину у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними,   застосовуючи   венлафаксин у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.

Етанол

Зниження розумової та рухової активності під впливом алкоголю не посилюється після застосування венлафаксину, однак, пацієнти повинні утримуватися від вживання алкогольних напоїв під час застосування препарату.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4)

Дослідження   фармакокінетики кетоконазолу у швидких (ШМ) і повільних метаболізаторів (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 % і 21 % в ПМ і ШМ CYP2D, відповідно) і O-десметилвенлафаксину (33 % і 23 % в ПМ і ШМ CYP2D6, відповідно) після застосування кетоконазолу. При сумісному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавіру,   кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу,   посаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритона віру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину можуть підвищуватися рівні венлафаксину і O-десметилвенлафаксину. Тому слід бути обережними при сумісному застосуванні інгібітору CYP3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій

При сумісному застосуванні венлафаксину і літію може розвинутися серотонін овий синдром. Діазепам

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту - дезметилдіазепаму.   Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та O-дезметилвенлафаксину. Невідомо,   чи існує   фармакокінетична і/або   фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.  

Іміпрамін

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5-4,5 разу, коли венлафаксин призначали в дозі 75-150 мг на добу. Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та O-дезметилвенлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Галоперидол

У дослідженні фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42 % зниження ниркового кліренсу, 88 % підвищення максимальної концентрації в плазмі і 70 % збільшення AUC галоперидолу,   без зміни його періоду напів виведення. Цей факт слід брати до уваги при сумісному застосуванні галоперидолу і венлафаксину.  

Рисперидон

Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50 %, але істотно не змінює фармакокінетику суми активних компонентів (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол

Супутнє застосування венлафаксину і метопрололу здоровим добровольцям у дослідженні фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30-40 %, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту - α-гідроксиметопрололу). Клінічна значущість цього явища   у пацієнтів з гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту, O-дезметилвенлафаксину. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір

При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28 % і Cmax на 36 %. Фармакокінетичні параметри венлафаксину і його метаболіту,              O-дезметилвенлафаксину, не змінюються. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у центральній нервовій системі. До клінічні дослідження показали, що венлафаксин і його активний метаболіт, O-десметилвенлафаксин, є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення   серотоніну і норадреналіну і слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні знижують β-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітера і зв'язування рецепторів.

Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холінергічних, H₁-гістамінергічних або α₁-адренергічних рецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов'язана з різними побічними реакціями,   які спостерігалися й при застосуванні інших антидепресантів, а саме: з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.

Венлафаксин не пригнічує активність моноамін оксидази (МАО).

Дослідження  іn vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості з опіатними або   бензодіазепіновими рецепторами.

Фармакокінетика.

Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту, O-десметилвенлафаксину (ОДВ). Середній період напів виведення венлафаксину становить 5±2 години, а O-десметилвенлафаксину -             11±2 години. При багаторазовому застосуванні рівноважні   концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75-450 мг/добу.

Абсорбція

Після прийому разової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92 % венлафаксину. Абсолютна біодоступність становить 40-45 % внаслідок пре системного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 2 і 3 годин, відповідно. Після   застосування венлафаксину пролонгованого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 5 і 9 годин, відповідно. При прийомі рівних добових доз венлафаксину або у формі таблеток з швидким вивільненням або у формі капсул з пролонгованим вивільненням, капсули з пролонгованим вивільненням забезпечують нижчу швидкість абсорбції, але однаковий ступінь абсорбції венлафаксину порівняно з таблетками з швидким вивільненням. Прийом їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.

Розподіл

Зв’язування венлафаксину і O-десметилвенлафаксину з протеїнами плазми становить 27 % і 30 % відповідно. Об'єм розподілу венлафаксину при рівноважній концентрації становить    4,4 ± 1,6 л/кг після внутрішньо венного введення.

Метаболізм

Венлафаксин піддається посиленому метаболізму в печінці. Дослідження іn vitro і in vivo

показали, що венлафаксин біотрансформується в його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP2D6. Дослідження іn vitro і in vivo показали, що венлафаксин за допомогою CYP3A4 метаболізується в менш активний метаболіт, N-дезметилвенлафаксин. Дослідження іn vitro і in vivo показали, що венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP1A2, CYP2C9, або CYP3A4.

Виведення

Венлафаксин та його метаболіти виводяться головним чином через нирки. Майже 87 % дози венлафаксину виявляється в сечі протягом 48 годин або у вигляді незмінного венлафаксину (5 %), некон'югованого ОДВ (29 %), кон'югованого ОДВ (26 %) або у вигляді інших   неактивних метаболітів (27 %). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ в стаціонарному стані становить 1,3±0,6 л/год/кг і 0,4±0,2 л/год/кг, відповідно.

Особливі категорії хворих

Вік і стать

Вік і стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори  CYP2D6

Плазмові концентрації венлафаксину вищі в повільних метаболізаторів CYP2D6, ніж в швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину і ОДВ була подібною в обох групах, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.

Пацієнти з порушенням функції печінки

У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлд-П'ю (слабке ураження печінки) і класу B (помірне ураження печінки) період напів виведення венлафаксину та ОДВ подовжувався порівняно зі здоровими суб'єктами. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначався   високий ступінь міжсуб'єктної варіабельності. Стосовно пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені .

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів, що знаходяться на діалізі, період напів виведення венлафаксину подовжувався   приблизно на 180 %, а кліренс знижувався приблизно на 57 % порівняно зі здоровими суб'єктами. Для ОДВ відзначалося подовження періоду напів виведення приблизно на 142 % і зниження кліренсу приблизно на 56 %. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, необхідне   коригування дози.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Круглі, плоскі таблетки з фаскою, білого або майже білого кольору, без або майже без запаху, з гравіруванням   “E 744” (для таблеток 25 мг),  “Е 741” (для таблеток 37.5 мг),  “Е 742” (для таблеток 50 мг),  “Е 743” (для таблеток 75 мг),   на одному боці.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати при температурі нижче 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Таблетки по 25 мг і 50 мг: по 10 таблеток у блістері; по 1, 2, 3 та 6 блістерів в картонній упаковці;

таблетки по  37,5 мг та 75 мг: по 14 таблеток у блістері; по 1, 2 або 4 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, Угорщина.

Місцезнаходження.

Угорщина, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38.

Угорщина, 1165 м. Будапешт, вул. Бекеньфелді 118-120.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

капс. пролонг. дейст. 37,5 мг, № 28, № 30

Венлафаксин

37,5 мг

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, натрия хлорид, кремния диоксид коллоидный безводный, этилцеллюлоза, тальк, диметикон, калия хлорид, коповидон, камедь ксантановая, железа оксид желтый.

№ UA/3580/02/01 от 19.04.2007 до 19.04.2012

капс. пролонг. дейст. 75 мг, № 28, № 30

Венлафаксин

75 мг

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, натрия хлорид, кремния диоксид коллоидный безводный, этилцеллюлоза, тальк, диметикон, калия хлорид, коповидон, камедь ксантановая, железа оксид желтый.

№ UA/3580/02/02 от 19.04.2007 до 19.04.2012

капс. пролонг. дейст. 150 мг, № 28, № 30

Венлафаксин

150 мг

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, натрия хлорид, кремния диоксид коллоидный безводный, этилцеллюлоза, тальк, диметикон, калия хлорид, коповидон, камедь ксантановая, железа оксид желтый.

№ UA/3580/02/03 от 19.04.2007 до 19.04.2012

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

венлафаксин ((±)-1-[диметиламино-1-(метокси-фенил)-этил] циклогексанола гидрохлорид) — антидепрессант с новой химической структурой, которую нельзя отнести к трициклическим, тетрациклическим или другим известным антидепрессантам. Он является рацемической смесью двух активных энантиомеров. Механизм антидепрессивного эффекта венлафаксина связан с усилением нейротрансмиттерной активности ЦНС. Венлафаксин и его основной метаболит О-десметил венлафаксин (ОДВ) являются мощными ингибиторами обратного нейронального захвата серотонина и норадреналина, а также угнетают обратный захват дофамина. Кроме того, как однократное, так и продолжительное введение венлафаксина и ОДВ ослабляет β-адренергические реакции. Они одинаково эффективно влияют на обратный захват нейротрансмиттеров.
Венлафаксин не угнетает активность МАО. Венлафаксин не имеет сродства к опиатным, бензодиазепиновым, фенциклидиновым или N-метил-d-аспартатным (NMDA) рецепторам; он также не влияет на высвобождение норадреналина из тканей головного мозга.
При многократном применении препарата равновесные концентрации венлафаксина и его единственного активного метаболита в плазме крови достигаются на протяжении 3 дней.
Венлафаксин и ОДВ имеют линейную фармакокинетику при суммарных суточных дозах 75–450 мг.
Абсорбция венлафаксина после приема разовой дозы препарата внутрь составляет почти 92%, абсолютная биодоступность —около 45%.
После применения капсул Велаксина с пролонгированным действием C_max венлафаксина и его активного метаболита ОДВ в плазме крови достигаются приблизительно на протяжении 6 и 8 ч соответственно. Скорость всасывания венлафаксина, выделяющегося из капсул пролонгированного действия, меньше, чем скорость его элиминации. Поэтому средний T_½ венлафаксина из организма после приема Велаксина (15±6 ч) фактически является T_½ в фазе абсорбции, а не T_½ в фазе распределения (5±2 ч), которое наблюдается после применения таблеток.
После применения венлафаксина в эквивалентных дозах в форме таблеток или капсул пролонгированного действия экспозиция AUC венлафаксина и ОДВ были подобны при применении обеих лекарственных форм, а концентрация их в плазме крови была несколько ниже после применения венлафаксина в форме капсул. Таким образом, капсулы пролонгированного действия обеспечивают более медленное всасывание, но ту же степень абсорбции (то есть AUC), что и таблетки Велаксина.
Венлафаксин интенсивно метаболизируется при первичном прохождении через печень, в основном при участии CYP 2D6, с образованием основного метаболита ОДВ. Он метаболизируется также до N-десметил венлафаксина и некоторых других метаболитов при участии CYP 3А3/4.
Венлафаксин и его метаболиты выделяются в основном почками. Приблизительно 78% принятой дозы венлафаксина определяется в моче на протяжении 48 ч в виде неизмененного венлафаксина, неконъюгированного ОДВ, конъюгированного ОДВ или других метаболитов.
При почечной и печеночной недостаточности T_½ венлафаксина и его активного метаболита ОДВ увеличиваются.
Прием препарата с пищей не влияет на всасывание венлафаксина и дальнейшее образование ОДВ.
Возраст и пол пациента не влияют на фармакокинетику препарата.
Препарат не накапливается в организме.
Капсулы Велаксина пролонгированного действия содержат микросферы, которые, попадая в ЖКТ, медленно выделяют активный компонент. Нерастворимая часть этих микросфер выводится с калом.

ПОКАЗАНИЯ:

• депрессия (при наличии или отсутствии симптомов тревоги) — амбулаторное или стационарное лечение;
• профилактика рецидивов после первого эпизода депрессии или профилактика новых рецидивов;
• генерализованные тревожные расстройства;
• социальные тревожные расстройства (социальная фобия).

ПРИМЕНЕНИЕ:

капсулы следует принимать целыми во время еды, запивая жидкостью. Капсулы нельзя делить, измельчать, жевать или растворять. Суточную дозу следует принимать в один прием (утром или вечером) в одно и то же время.
Депрессия
Рекомендуемая доза составляет 75 мг/сут в один прием.
Если с учетом течения заболевания необходима более высокая доза, например при выраженной депрессии или стационарном лечении пациента, рекомендуемая начальная доза может составлять 150 мг/сут в один прием. После этого суточную дозу можно повышать на 37,5–75 мг с интервалом ≥2 нед, но не менее 4 дней до достижения необходимого терапевтического эффекта. Рекомендуемая максимальная доза Велаксина составляет 225 мг/сут при умеренно выраженной депрессии и 350 мг — при выраженной депрессии. После достижения необходимого терапевтического эффекта дозу следует постепенно снижать до минимально эффективной с учетом индивидуальной реакции и переносимости каждого пациента. При применении в высоких дозах повышается риск развития побочного действия препарата.
Генерализованные тревожные расстройства и социальные тревожные расстройства (социальная фобия)
Рекомендуемая доза Велаксина — 75 мг/сут в один прием.
Если после 2 нед лечения не наступает заметное улучшение состояния, суточную дозу можно повысить до 150 мг/сут в один прием. При применении в суточной дозе 75 мг анксиолитический эффект отмечают через 1 нед.
Профилактика рецидивов или новых эпизодов
Установлена эффективность венлафаксина при продолжительной терапии (до 12 мес при депрессии и социальной фобии; до 6 мес при генерализованных тревожных расстройствах). Лечение острых эпизодов депрессии необходимо продолжать не менее 6 мес.
Дозы, обычно применяемые для профилактики рецидива или нового эпизода, аналогичны дозам, которые применяются для лечения пациентов с первичным эпизодом. Необходимо регулярно (не менее 1 раза в 3 мес) обследовать больного для контроля эффективности продолжительной терапии Велаксином.
Перевод пациентов, получавших терапию Велаксином в форме таблеток, на прием препарата в форме капсул
Больных с депрессией, получающих таблетки Велаксина в терапевтической дозе, можно перевести на прием препарата в форме капсул пролонгированного действия с назначением ближайшей эквивалентной дозы. Иногда может потребоваться индивидуальная коррекция дозы.
Почечная недостаточность
При скорости клубочковой фильтрации >30 мл/мин коррекции дозы препарата не требуется. При скорости клубочковой фильтрации 10–30 мл/мин дозу следует снизить на 50%. Ввиду увеличения T_½ венлафаксина и его активного метаболита у этих пациентов суточную дозу следует принимать в один прием.
Не рекомендуется применять венлафаксин при скорости клубочковой фильтрации <10 мл/мин, поскольку данных о проведении терапии у этих больных недостаточно.
Пациентам, находящимся на гемодиализе, суточную дозу препарата необходимо снизить на 50% и по возможности применять после завершения процедуры гемодиализа.
Печеночная недостаточность
При легкой степени печеночной недостаточности (протромбиновое время <14 с) коррекции дозы не требуется. При умеренно выраженной печеночной недостаточности (протромбиновое время — 14–18 с) дозу следует снизить на 50%. Не рекомендуется применять венлафаксин при тяжелой печеночной недостаточности (протромбиновое время >18 с), поскольку данных об этой терапии недостаточно.
Пациенты пожилого возраста
Следует соблюдать осторожность при назначении препарата пациентам пожилого возраста (в связи с возможностью нарушения функции почек), при этом препарат назначают в минимальной эффективной дозе. При повышении дозы пациент должен находиться под регулярным медицинским наблюдением.
Отмена Велаксина
Резкое прекращение терапии Велаксином, особенно после приема препарата в высоких дозах, может вызвать развитие синдрома отмены, в связи с чем перед полной отменой препарата рекомендуется постепенное снижение дозы. Если препарат в высоких дозах применяли в течение 6 нед, рекомендуется период снижения дозы продолжительностью не менее 2 нед. Продолжительность периода, необходимого для снижения дозы, зависит от величины дозы, продолжительности терапии, а также от индивидуальной чувствительности пациента.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к любому компоненту препарата.
Одновременное применение любого антидепреcсанта группы ингибиторов МАО, а также на протяжении 14 дней после отмены необратимых ингибиторов МАО. После полной отмены венлафаксина терапию ингибиторами МАО можно начинать не ранее чем через 7 дней.
Заболевания сердечно-сосудистой системы (сердечная недостаточность, заболевания коронарных артерий, изменения ЭКГ — существовавшее ранее увеличение интервала Q–T на ЭКГ), АГ, нарушение электролитного баланса.
Возраст до 18 лет.
Период беременности и кормления грудью.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

побочные эффекты разделены по системам организма и частоте возникновения: очень часто (>1/10); часто (<1/10, но >1/100); иногда (<1/100, но >1/1000); редко (<1/1000); очень редко (<1/10 000).
Общие симптомы: очень часто — астения, головная боль; часто — боль в животе, озноб, повышение температуры тела; редко — анафилаксия.
ЖКТ: очень часто — запор, тошнота; часто — снижение аппетита, диарея, рвота; иногда — бруксизм, обратимое повышение активности печеночных ферментов; редко — желудочно-кишечные кровотечения; очень редко — панкреатит.
Сердечно-сосудистая система: часто — тахикардия, АГ, расширение кровеносных сосудов; иногда — гипотензия/ортостатическая гипотензия, потеря сознания, аритмии, тахикардия; очень редко — тахикардия по типу «пируэт», увеличение интервала Q–T на ЭКГ, желудочковая тахикардия, фибрилляция желудочков.
Дыхательная система: часто — нарушение дыхания, зевание; очень редко — эозинофильные инфильтраты в легких.
Нервная система: очень часто — головокружение, сухость во рту, бессонница, беспокойство, сонливость; часто — необычные сновидения, возбуждение, тревога, спутанность сознания, повышение мышечного тонуса, парестезия, тремор; иногда — апатия, галлюцинации, миоклонус; редко — атаксия с нарушением равновесия и координации движений, нарушение речи, в том числе дизартрия, мания или гипомания, а также проявления, напоминающие злокачественный нейролептический синдром (ЗНС), судорожные припадки, серотонинергический синдром; очень редко — бред, экстрапирамидные расстройства, в том числе дискинезия и дистония, психомоторное возбуждение/акатизия.
Мочеполовая система: очень часто — аноргазмия, нарушение эрекции, нарушение эякуляции и оргазма; часто — учащенное мочеиспускание, снижение либидо, нарушение менструального цикла; иногда — задержка мочи, менорагия; редко — галакторея.
Органы чувств: часто — нарушение зрения и аккомодации, мидриаз, шум и звон в ушах; иногда — изменение вкусовых ощущений.
Кожные покровы: очень часто — потливость; часто — кожные высыпания и зуд; иногда — ангионевротический отек, макулопапулезная сыпь, крапивница, фотосенсибилизация, алопеция; редко — мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона.
Система крови: иногда — экхимозы, кровотечения из слизистой оболочки; редко — увеличение времени кровотечения, кровоизлияния, тромбоцитопения; очень редко — агранулоцитоз, апластическая анемия, нейтропения, панцитопения.
Обмен веществ: часто — повышение уровня ХС в сыворотке крови, увеличение или уменьшение массы тела; иногда — гипонатриемия, повышение активности печеночных трансаминаз; редко — гепатит; очень редко — повышение уровня пролактина.
Опорно-двигательный аппарат: часто — артралгия, миалгия; иногда — мышечные спазмы; очень редко — рабдомиолиз.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

у больных с депрессивным состоянием перед началом любой терапии следует учитывать вероятность суицидальных попыток. Поэтому для снижения риска передозировки начальная доза препарата должна быть по возможности низкой, а пациент — находиться под медицинским контролем.
Сообщалось об агрессивном поведении больного в период применения венлафаксина (особенно в начале курса лечения и после отмены препарата).
Применение венлафаксина связано с развитием психомоторного возбуждения, которое характеризуется субъективно неприятным беспокойством с потребностью двигаться. Чаще всего это возникает на протяжении первых недель лечения. При возникновении подобных симптомов повышение дозы может быть нецелесообразно, поэтому следует решить вопрос о целесообразности продолжения приема венлафаксина.
У пациентов с аффективными расстройствами при лечении антидепрессантами, в том числе венлафаксином, могут возникнуть гипоманиакальные или маниакальные состояния. Велаксин следует назначать с осторожностью больным с манией в анамнезе. Эти пациенты нуждаются в медицинском наблюдении.
Велаксин следует с осторожностью назначать больным с указаниями на эпилептические припадки в анамнезе. При возникновении эпилептических припадков лечение необходимо прекратить.
Пациента следует предупредить о необходимости немедленно обратиться к врачу при возникновении кожной сыпи, элементов крапивницы или других аллергических реакций.
У некоторых больных в период применения венлафаксина возможно дозозависимое повышение АД, в связи с чем рекомендуется регулярно контролировать АД, особенно в период корригирования или повышения дозы.
Возможно повышение ЧСС, особенно при приеме в высоких дозах. В этом случае необходимо медицинское наблюдение за состоянием больного.
Изредка во время применения препарата отмечали ортостатическую гипотензию. Пациентов, особенно преклонного возраста, следует предупредить о возможности возникновения головокружения.
Велаксин может повысить риск развития кровоизлияний в кожу и слизистую оболочку у больных, предрасположенных к этим состояниям. Пациентов необходимо предупредить об этом и рекомендовать соблюдать осторожность в период применения препарата.
Во время применения Велаксина, особенно в условиях дегидратации или уменьшения ОЦК (в том числе у пациентов пожилого возраста и у больных, принимающих диуретики), возможна гипонатриемия и/или синдром недостаточной секреции антидиуретического гормона.
В период применения препарата может наблюдаться мидриаз, в связи с чем рекомендуется проводить контроль внутриглазного давления у больных со склонностью к его повышению, у пациентов с закрытоугольной глаукомой.
При лечении лиц с нарушением функции почек или печени необходима осторожность и тщательный медицинский контроль за состоянием пациентов (возможно снижение дозы).
Больным, недавно перенесшим инфаркт миокарда и с признаками декомпенсации сердечной недостаточности, препарат следует назначать с осторожностью под постоянным медицинским наблюдением.
Безопасность и эффективность сочетанного применения венлафаксина и средств, применяемых для уменьшения массы тела, в том числе фентермина, не установлены, поэтому их одновременное применение не рекомендуется. При продолжительном приеме препарата целесообразно проводить контроль уровня ХС в сыворотке крови.
После прекращения применения Велаксина, особенно внезапного, часто возникает синдром отмены. Риск развития синдрома отмены зависит от продолжительности курса лечения, применяемой дозы, а также скорости снижения дозы. При синдроме отмены появляются головокружение, парестезия, нарушение сна, возбуждение, тревога, тошнота, рвота, тремор, потливость, головная боль, диарея, тахикардия, эмоциональные расстройства. Эти симптомы обычно наблюдаются в первые дни после отмены препарата и проходят самостоятельно в течение 2 нед. Поэтому прием препарата следует отменять постепенно, снижая дозу венлафаксина постепенно на протяжении нескольких недель или месяцев в зависимости от состояния пациента.
Велаксин не вызывает развития явлений толерантности или зависимости. Несмотря на это, как и при лечении другими препаратами, действующими на ЦНС, пациентам требуется наблюдение для выявления признаков злоупотребления препаратом (особенно пациентам с подобными проблемами в анамнезе).
Во время применения Велаксина женщины репродуктивного возраста должны использовать адекватные методы контрацепции.
Препарат может отрицательно влиять на способность к управлению транспортными средствами и работе с потенциально опасными механизмами. Поэтому дозы, при которых возможны управление транспортными средствами и работа с механизмами, определяют для каждого пациента индивидуально.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

противопоказано применение Велаксина сочетанно с ингибиторами МАО: при этом возможны тремор, миоклония, потливость, тошнота, рвота, ощущение приливов крови, головокружение, лихорадка, судорожные припадки, летальный исход. Применение Велаксина можно начинать не раньше, чем через 14 сут после окончания терапии ингибитором МАО. В случае применения обратимого ингибитора МАО этот интервал может быть менее продолжительным (24 ч). После отмены Велаксина следует сделать перерыв не менее 7 дней перед началом терапии ингибиторами МАО.
Особая осторожность необходима при применении Велаксина с препаратами, влияющими на ЦНС. Следует учитывать взаимное влияние Велаксина и этих препаратов:
Литий: имеются сообщения о взаимодействии лития и венлафаксина, вследствие чего уровень лития в крови повышается.
Имипрамин: фармакокинетика венлафаксина и его метаболита ОДВ не меняется, поэтому снижения дозы венлафаксина при сочетанном применении этих препаратов не требуется.
Галоперидол: его эффект может усилиться.
Диазепам: фармакокинетика препаратов и их основных метаболитов существенным образом не изменяются.
Клозапин: отмечали повышение уровня клозапина в крови и развитие его побочных эффектов (например эпилептических припадков).
Рисперидон: при одновременном применении этих препаратов (несмотря на увеличение AUC рисперидона) фармакокинетика суммы активных компонентов (рисперидона и его активного метаболита) существенным образом не меняется.
Алкоголь: угнетение психомоторной активности под влиянием алкоголя после приема венлафаксина не усиливается, однако в период применения препарата Велаксин употребление алкогольных напитков не рекомендуется.
Электросудорожная терапия: при проведении электросудорожной терапии на фоне применения селективных ингибиторов обратного нейронального захвата серотонина отмечалось увеличение продолжительности эпилептической активности. Необходимо соблюдать осторожность и обеспечить тщательное медицинское наблюдение за состоянием больного при сочетанном проведении этого вида терапии и применением Велаксина.
Лекарственные препараты, метаболизирующиеся изоферментами цитохрома Р450: фермент CYP 2D6 системы цитохрома Р450 превращает венлафаксин в активный метаболит ОДВ. В отличие от многих других антидепрессантов, дозу Велаксина можно не снижать при однократном применении с препаратами, ингибирующими активность CYP 2D6, или у пациентов с генетически обусловленным снижением активности CYP 2D6, поскольку суммарная концентрация активного вещества и метаболита (венлафаксина и ОДВ) при этом не меняется.
Основной путь выведения венлафаксина включает метаболизм при участии CYP 2D6 и CYP 3А4, поэтому следует соблюдать особую осторожность при назначении венлафаксина в сочетании с лекарственными препаратами, угнетающими оба эти фермента.
Венлафаксин — относительно слабый ингибитор CYP 2D6 и не угнетает активность изоферментов CYP 1A2, CYP 2C9 и CYP 3A4; поэтому не следует ожидать его взаимодействия с другими препаратами, в метаболизме которых принимают участие эти печеночные ферменты.
Циметидин: угнетает метаболизм венлафаксина при его первичном прохождении через печень, но не оказывает существенного влияния на его превращение в ОДВ или скорость выведения ОДВ, концентрация которого в циркулирующей крови значительно выше. Поэтому нет необходимости изменять дозу Велаксина и циметидина при их сочетанном применении. Это взаимодействие может быть более выраженным у больных пожилого возраста или при нарушении функции печени, поэтому в таких случаях сочетанное применение циметидина и Велаксина требует медицинского контроля.
Антигипертензивные и противодиабетические средства: не выявлено клинически значимых взаимодействий венлафаксина с гипотензивными (в том числе блокаторами β-адренорецепторов, ингибиторами АПФ и диуретиками) и гипогликемизирующими средствами.
Лекарственные препараты, связывающиеся с белками плазмы крови: связывание с белками плазмы крови составляет 27% для венлафаксина и 30% — для ОДВ. Поэтому не следует ожидать взаимодействий, обусловленных их связыванием с белками.
Варфарин: антикоагулянтное действие последнего может усиливаться; при этом увеличивается протромбиновое время.
Индинавир: при одновременном применении с этим препаратом изменяется фармакокинетика индинавира (с 28% уменьшением AUС и 36% снижением C_max).

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы: изменение ЭКГ (увеличение интервала Q–T, блокада ножки пучка Гиса, расширение комплекса QRS), синусовая и желудочковая тахикардия, брадикардия, гипотензия, судороги, нарушение сознания. В некоторых случаях сообщали о летальном исходе вследствие передозировки, когда венлафаксин в высоких дозах принимали одновременно с алкоголем и/или другими психотропными препаратами.
Лечение: специфического антидота нет. Показано промывание желудка и применение активированного угля. Вызывать рвоту не рекомендуется. Необходимо обеспечить проходимость дыхательных путей, адекватную вентиляцию легких и оксигенацию. Рекомендуется мониторинг ЭКГ и жизненно важных функций организма, а также проведение поддерживающей и симптоматической терапии. При передозировке следует учитывать возможность одновременного приема пациентом нескольких психотропных препаратов. Венлафаксин и ОДВ не выводятся при диализе.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре до 30 °С.