Ультоп - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Ультоп^®

(Ultop^®)

Склад.

Діюча речовина: 1 капсула містить 10 мг, 20 мг або 40 мг омепразолу;

допоміжні речовини: гідроксипропіл целюлоза, магнію карбонат важкий, сахароза, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, метакрилатного сополімеру дисперсія, тальк, макрогол 6000, титану діоксид (Е 171).

Склад капсули: желатин, титану діоксид (Е 171), оксид заліза червоний (Е 172).

Лікарська форма. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки і гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори “протонної помпи”. Код АТС А 02В С 01.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. При рефлюкс-езофагіті у більшості пацієнтів загоєння слизової оболонки відбувається через 4 тижні. Полегшення симптомів є швидким.

• Лікування виразки дванадцяти палої кишки та доброякісної виразки шлунка, включаючи виразки, пов’язані зі застосуванням не стероїдних протизапальних засобів.

• Полегшення симптомів диспепсії.

• Ерадикація Helicobacter pylori: омепразол слід застосовувати у комбінації з антибіотиками для ерадикації Helicobacter pylori (Нр) при пептичній виразковій хворобі.

• Профілактика аспірації кислоти шлункового соку.

• Синдром Золлінгера-Еллісона.

Ультоп 10 мг та 20 мг тільки:

• Полегшення рефлюксоподібних симптомів (наприклад, печії) та/або виразково подібних симптомів (наприклад, епігастрального болю), супутніх з кислотною диспепсією.

• Лікування та профілактика пов’язаних зі застосуванням не стероїдних протизапальних засобів доброякісних виразок шлунка, виразок дванадцяти палої кишки та шлунково-кишкових ерозій у пацієнтів, які мають в анамнезі випадки шлунково-кишкових уражень та потребують тривалого лікування не стероїдними протизапальними засобами.

Протипоказання.

Відома гіпер чутливість до омепразолу або до будь-якого іншого інгредієнта препарату.

Перед початком лікування виразки шлунка необхідно виключити наявність злоякісного новоутворення. Прийом препарату може замаскувати симптоми і відкласти встановлення діагнозу.

Омепразол, як і інші інгібітори “протонної помпи”, не слід приймати разом із атазанавиром.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо, дорослим та дітям старше 12 років, переважно вранці до їди, не ушкоджуючи капсулу і запиваючи невеликою кількістю води (можливий прийом з їжею). Доза і тривалість прийому залежать від показань, ефективності і переносимості терапії.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, включаючи рефлюкс-езофагіт

Звичайна доза становить 20 мг Ультопу на добу. У більшості пацієнтів загоєння слизової оболонки відбувається через 4 тижні. Якщо після початкового курсу лікування не відбулося повного загоювання, виліковування звичайно настає протягом наступних 4-8 тижнів терапії.

Ультоп також застосовувався у дозі 40 мг на добу у пацієнтів, які страждають на рефлюкс-езофагіт, стійкий до звичайного лікування. Загоєння слизової оболонки звичайно відбувається протягом 8 тижнів. Лікування може бути продовжене дозою 20 мг на добу.

Кислотна рефлюксна хвороба

Для довго тривалої підтримуючої терапії рекомендована доза становить 10 мг на добу. Якщо симптоми захворювання з’являються знову, то дозу слід підвищити до 20 мг.

Виразка дванадцяти палої кишки та доброякісна виразка   шлунка

Звичайна доза Ультопу становить  20 мг один раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцяти палої кишки виліковується через 4 тижні. У більшості пацієнтів доброякісна виразка шлунка виліковується через 8 тижнів. В тяжких або рецидивуючих випадках добову дозу можна збільшити до 40 мг Ультопу на добу. Довготривала терапія для пацієнтів з   рецидивом виразки дванадцяти палої кишки в анамнезі рекомендується в дозуванні 20 мг один раз на добу.

Для профілактики рецидиву виразки дванадцяти палої кишки рекомендована доза Ультопу становить 10 мг один раз на добу. Якщо симптоми з’являються знову, то дозу слід підвищити до 20 мг.

Наступні групи підпадають під ризик рецидиву виразки: пацієнти інфіковані Helicobacter pylori, молодші пацієнти (молодші 60 років), симптоми захворювання у яких тривають протягом більше, ніж 1 рік, та пацієнти, що курять. Такі пацієнти можуть потребувати початкового довго тривалого лікування Ультопом у дозі 20 мг на добу, яка за необхідності може бути знижена до 10 мг на добу.

Режими ерадикації   бактерій Helicobacter pylori (Нр) при пептичних виразках

Рекомендована доза Ультопу становить 20 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері) сумісно з антибіотиками протягом 7 днів.

Для забезпечення виліковування пацієнтів з активними пептичними виразками, дотримуються подальших рекомендацій до дозування для лікування виразки дванадцяти палої кишки та доброякісної виразки шлунка.

Профілактика аспірації кислоти шлункового соку

Для пацієнтів з ризиком розвитку аспірації шлункового вмісту протягом загальної анестезії рекомендована доза Ультопу становить 40 мг ввечері перед операцією з послідуючим застосуванням Ультопу 40 мг за 2-6 годин перед операцією.

Синдром Золлінгера-Еллісона

Рекомендована початкова доза становить 60 мг Ультопу на добу. Підбір дози проводять індивідуально та лікування триває до зникнення клінічних показань. Спостереження за більше ніж 90 % пацієнтами з тяжкими захворюваннями та незадовільною реакцією на інші види лікування виявило ефективність терапії в дозах 20-120 мг на добу. Добову дозу вище 80 мг слід розділити та застосовувати за два прийоми.

Ультоп 10 мг та 20 мг тільки:

Кислотна диспепсія

Звичайна доза Ультопу становить 10 мг або 20 мг на добу протягом 2-4 тижнів залежно від тяжкості та персистентності симптомів.

Якщо симптоми не зникають протягом 4 тижнів лікування або знову з’являються найближчим часом, слід переглянути діагноз пацієнта.

Лікування виразок шлунка, виразок дванадцяти палої кишки, шлунково-кишкових ерозій, пов’язаних з   застосуванням не стероїдних протизапальних засобів

Рекомендована доза Ультопу становить  20 мг один раз на добу. Зникнення симптомів є швидким та у більшості пацієнтів загоєння відбувається протягом 4 тижнів. Якщо після початкового курсу лікування не відбулося повного загоювання, виліковування звичайно настає протягом наступних 4 тижнів терапії.

Профілактика виразок шлунка, виразок дванадцяти палої кишки, шлунково-кишкових ерозій і диспептичних симптомів у пацієнтів, які мають в анамнезі випадки шлунково-кишкових уражень та яким необхідне тривале лікування не стероїдними протизапальними засобами

Рекомендована доза Ультопу становить 20 мг один раз на добу.

Пацієнти похилого віку

Для пацієнтів похилого віку немає необхідності коригувати дозу.

Діти віком від 2 до 12 років

Досвід застосування Ультопу у дітей віком до 12 років обмежений. Дітям віком від 2 до           12 років Ультоп допустимо призначати лише при наявності тяжкого виразкового рефлюкс-езофагіту – з метою полегшення симптомів та загоєння слизової оболонки в наступних дозах:

Маса тіла                 Дозування

10-20 кг             Ультоп 10 мг один раз на добу

> 20 кг                   Ультоп 20 мг один раз на добу

За необхідності доза може бути підвищена до 20 мг та 40 мг відповідно протягом 4-12 тижнів.

За прогнозованими даними приблизно 65 % дітей будуть відчувати послаблення болю при такому режимі дозування. Дозу і термін лікування визначає педіатр.

Пацієнти із порушеною функцією нирок

Для пацієнтів із порушеною функцією нирок немає необхідності коригувати дозу.

Пацієнти із порушеною функцією печінки

Оскільки у пацієнтів із порушеною функцією печінки можуть підвищуватись біодоступність та період напів виведення препарату, добова доза Ультопу не повинна перевищувати 20 мг.

Пацієнти (включаючи дітей віком від 2 років та старших, які можуть пити або ковтати напівтверду їжу), які не спроможні ковтати капсули Ультоп

Капсули можливо відкрити та безпосередньо ковтнути вміст, запиваючи половиною склянки води, або розмішати в 10 мл негазованої води, будь-якому фруктовому соку з рН менше 5, наприклад, яблучному, апельсиновому, ананасовому, або яблучному пюре чи йогурті та проковтнути після легкого перемішування. Таку суміш необхідно прийняти негайно або протягом 30 хвилин. Перемішують лише перед питтям та запивають половиною склянки води. Як варіант, самі   капсули можна розсмоктати та потім проковтнути вміст з половиною склянки води. Немає повідомлень про застосування   буферу натрію гідро карбонату в якості рідкого середовища при прийомі. Важливо, що вміст капсул не слід розтирати або розжовувати.

Побічні реакції.

Ультоп добре переноситься, а побічні реакції, зазвичай, легкі та тимчасові. Були повідомлення про наступні випадки побічних реакцій під час клінічних випробувань або звичайного застосування, але в багатьох випадках зв’язок з лікуванням омепразолом не був встановлений.  

З боку центральної та периферичної нервової системи

часто: головний біль;

нечасто: запаморочення, парестезія, сплутана свідомість, слабкість, сонливість, безсоння, вертиго;

рідко: зворотні стани сплутаної свідомості, неспокій; в окремих випадках, у тяжкохворих пацієнтів - агресивність, депресія, галюцинації.

З боку шлунково-кишкового тракту

часто: діарея, запор, абдомінальний біль, нудота, блювання, метеоризм;

рідко: сухість у роті, стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.

З боку печінки

нечасто: підвищення активності печінкових ферментів;

рідко: енцефалопатія у пацієнтів з відомими тяжкими порушеннями функції печінки; гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею, печінковою недостатністю.

З боку шкіри та м’яких тканин

нечасто: висип, дерматит та/або свербіж, кропив’янка;

рідко: фото чутливість, бульозний висип, поліморфна еритема синдром Стівенса-Джонсона, токсичний некроліз епідерміса, алопеція.

З боку ендокринної системи та метаболізму

рідко: гінекомастія.

Гематологічні ефекти та вплив на органи кровотворення

рідко: лейкопенія, тромбоцит опенія, агранулоцит оз та панцитопенія.

З боку кістково-м’язової системи

рідко: біль у кістках та м’язах, слабкість м’язів.

З боку репродуктивної системи

рідко: імпотенція.

Інші

нечасто: нездужання;

рідко: реакції гіпер чутливості, наприклад, ангіо невротичний набряк, гарячка, бронхоспазм, інтерстиціальний нефрит, анафілактичний шок. Посилення потовиділення, периферичні набряки,   затьмарення зору, порушення смакових відчуттів та гіпонатріємія.

Передозування.

Відомі дуже обмежені дані щодо передозування омепразолу. В літературних джерелах були описані дозування до 560 мг омепразолу та одержані поодинокі повідомлення про досягнення одиничної пероральної дози у 2400 мг омепразолу  (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози).

Специфічного антидоту немає. Більша частина омепразолу зв’язується з білками плазми, тому гемодіаліз неефективний. За наявності передозування рекомендоване симптоматичне та підтримуюче лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпечне застосування препарату під час вагітності достовірно не встановлене.

Терапію омепразолом вагітним жінкам   призначають, тільки лише при певної клінічної необхідності та якщо очікувана користь від прийому виправдовує можливий ризик для плода.

Омепразол виділяється у грудне молоко. Його вплив на дитину не відомий. Тому слід припинити годування груддю під час лікування омепразолом.

Діти.

Застосовують дітям віком від 12 років. Досвід застосування у дітей віком до 12 років обмежений, тому Ультоп допустимо призначати дітям віком від 2 до 12 років у капсулах 10 мг або 20 мг лише при наявності тяжкого виразкового рефлюкс-езофагіту – з метою полегшення симптомів та загоєння слизової оболонки.

Особливі заходи безпеки.

Зменшення кислотності шлункового соку внаслідок різних причин, включаючи застосування   інгібіторів “протонної помпи”, підвищує кількість бактерій присутніх в шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може злегка підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter.

Особливості застосування.

Для тяжко хворих дітей, які потребують довго тривалого лікування Ультопом, та можуть мати граничні рівні або запаси в організмі вітаміну В₁₂, може бути доцільним контролю вати рівні вітаміну В₁₂ в сироватці протягом довго тривалого лікування.

Препарат не слід приймати пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактоз ним   порушенням всмоктування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

Омепразол незначно впливає або зовсім не впливає на здатність керувати автомобілем і використовувати інші технічні засоби.

Можуть траплятися наступні побічні реакції: запаморочення, вертиго, зорові порушення та сонливість. В таких станах здатність реагувати може бути знижена.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Внаслідок зниженої внутрішньо шлункової кислотності абсорбція ампіциліну, препаратів заліза, кетоконазолу та ітраконазолу може зменшуватися протягом лікування омепразолом, як і протягом лікування іншими інгібіторами секреції кислоти шлункового соку.

Оскільки омепразол метаболізується в печінці за допомогою ферментної системи цитохрому Р 450, це може подовжити виведення діазепаму, фенітоїну, варфарину або інших антагоністів вітаміну К, які частково є субстратами для цих ферментів.

Рекомендується контролю вати стан пацієнтів, які приймають фенітоїн, і, за необхідності знизити дозування фенітоїну. Однак, сумісна терапія з омепразолом в дозуванні 20 мг на добу не змінювала концентрації фенітоїну в крові у пацієнтів при тривалому лікуванні фенітоїном. У пацієнтів,   які приймають варфарин або інші антагоністи вітаміну К, рекомендується контролю вати міжнародне нормалізоване співвідношення, і, за необхідності знизити дозування варфарину (або іншого антагоністу вітаміну К). Сумісна терапія з омепразолом в дозуванні 20 мг на добу, однак, не змінювала час коагуляції у пацієнтів при тривалому лікуванні варфарином.

У результаті одночасного призначення кларитроміцину можуть підвищитись концентрації кларитроміцину та омепразолу в плазмі крові. Це вважається корисною взаємодією при ерадикації H. pylori. Не відмічено взаємодії з метронідазолом та амоксициліном.   Ці антимікробні засоби застосовують разом з омепразолом для ерадикації Helicobacter pylori.

Немає даних щодо взаємодії з фенацетином, теофіліном, кофеїном, пропранололом, метопрололом, циклоспорином, лідокаїном, хінідином, естрадіолом та антацидами.

Не спостерігалося клінічно істотних взаємодій з піроксикамом, диклофенаком або напроксеном. Це вважається корисним, коли пацієнти потребують продовження терапії цими ліками.

Одночасне застосування омепразолу та дигоксину у здорових осіб спричинило 10 % підвищення біодоступності дигоксину внаслідок збільшення внутрішньо шлункового значення рН.

Сумісне застосування омепразолу (40 мг на добу) з атазанавиром 300 мг/ритона виром 100 мг у здорових волонтерів спричинило значне зниження експозиції азатанавіру (приблизно на 75 % знизилися площа кривої “концентрація - час”, максимальна та мінімальна концентрація у плазмі). Підвищення дози атазанавиру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію азатанавіру. Омепразол, як і інші інгібітори “протонної помпи”, не слід приймати разом із атазанавиром.

Сумісне застосування омепразолу та такролімусу може знизити рівні такролімусу в сироватці.

Сумісне застосування омепразолу та лікарських засобів, що пригнічують ферменти CYP2C19 та CYP3A, вориконазолом, може подвоїти експозицію омепразолу. Омепразол (40 мг на добу) підвищував максимальну концентрацію та площу кривої “концентрація - час” вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 %, відповідно. Немає потреби в постійному коригуванні дози омепразолу в будь-якій з цих ситуацій. Проте, слід проводити коригування доз у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та якщо показане тривале лікування

На всмоктування омепразолу не впливає прийом їжі або алкоголю. Не відмічалось взаємодій між омепразолом та етанолом.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ультоп належить до групи ліків, які пригнічують секрецію шлункового соку, але не мають антихолінергічної дії або дії антагоністів рецепторів Н₂.

На поверхні парієтальних клітин шлунка омепразол специфічно зв’язується з ферментом Н⁺/К⁺-АТФ-азою, відомою як протонний насос. Таке зв’язування є необоротним. Омепразол пригнічує активність протонного насоса, яка виявляється на кінцевій стадії процесу секреції шлункового соку. Він зменшує базальну та стимульовану секрецію кислоти незалежно від природи стимулу. Дія омепразолу залежить від його дози. Ефект пригнічення активності протонного насоса виявляється вже через 1 годину після призначення ліків і досягає максимуму через 2 години. Ефект однієї дози триває протягом 70 годин. При вживанні повторних доз ефект посилюється протягом перших 4 днів і потім досягає постійного значення. Після закінчення терапії секреторна активність нормалізується протягом 3-7 днів. Базальна секреція кислоти шлункового соку зменшується на 78 % після вживання повторних доз по 20 мг, і її можна знизити навіть на 94 % після вживання доз по 40 мг. Протягом доби кислотність шлункового соку зменшується на 80-97 % після приймання доз по 20 мг омепразолу і на 92-94 % - після приймання доз по 40 мг. Зменшення секреції кислоти шлункового соку на 50 % триває протягом доби.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування омепразол добре всмоктується і досягає максимальних концентрацій у плазмі через 0,5-3,5 години. Концентрація та біодоступність омепразолу приблизно пропорційні кількості вжитих ліків. Проте при великих дозах ця пропорційність порушується (через насичення метаболічної здатності печінки і/або через підвищене всмоктування, що залежить від кислотності шлункового соку). Омепразол швидко метаболізується в печінці. Біодоступність омепразолу, вжитого перорально у разовій дозі від  20 до 40 мг, становить 30-40 %, і вона дещо підвищується після прийому повторних доз. Низька доступність омепразолу спричинена в основному перед системним метаболізмом. Біодоступність дещо підвищується у пацієнтів похилого віку і у пацієнтів з порушеннями нирок,   сильно підвищується   у пацієнтів із хронічним порушенням функції печінки (у таких пацієнтів біодоступність омепразолу може досягати 100 %).  

Більша частина омепразолу (приблизно 77 %) виводиться із сечею у вигляді метаболітів. Інша частина виводиться з жовчю та фекаліями. Час напів виведення омепразолу становить від 0,5 до 1,5 години. Загальний кліренс – від 500 до 600 мл/хв.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: капсули 10 мг: двоколірні капсули – світло-рожевий корпус і біла кришечка, заповнені гранулами від білого до ледь жовтуватого або рожевуватого кольорів;

капсули 20 мг: двоколірні капсули – світло-рожевий корпус і коричнево-рожева кришечка, заповнені гранулами від білого до ледь жовтуватого або рожевуватого кольорів;

капсули 40 мг: двоколірні капсули – коричнево-рожевий корпус і світло-рожевa кришечка, заповнені гранулами від білого до ледь жовтуватого або рожевуватого кольорів.

Термін придатності – Капсули в блістерах –  2 роки.

Капсули в пластиковому флаконі – 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ^оС у захищеному від вологи місці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. Капсули по 10 мг, 20 мг та 40 мг № 14 (7х 2), № 28 (7х 4) в блістерах та в картонній коробці. Капсули по 10 мг, 20 мг та 40 мг № 14, № 28 у пластиковому флаконі та в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. КРКА, д. д., Ново место.

Місцезнаходження. Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія.

УЛЬТОП® (ULTOP®)
OMEPRAZOLUM     A02B C01
KRKA

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:
капс. 10 мг блистер, № 7, № 14, № 28
капс. 10 мг фл., № 14, № 28 Омепразол    10 мг
Прочие ингредиенты: гидроксипропилцеллюлоза, магния карбонат тяжелый, сахароза, крахмал кукурузный, натрия лаурилсульфат, дисперсия метакрилатного сополимера, тальк, макрогол 6000, титана диоксид (Е171), желатин, оксид железа красный (Е172).
№  UA/3407/01/01 от 04.08.2010 до 04.08.2015
капс. 20 мг блистер, № 14, № 28
капс. 20 мг фл., № 14, № 28 Омепразол    20 мг
Прочие ингредиенты: гидроксипропилцеллюлоза, магния карбонат тяжелый, сахароза, крахмал кукурузный, натрия лаурилсульфат, дисперсия метакрилатного сополимера, тальк, макрогол 6000, титана диоксид (Е171), желатин, оксид железа красный (Е172).
№ UA/3407/01/03 от 25.07.2008 до 25.07.2013
капс. 40 мг блистер, № 7, № 14, № 28
капс. 40 мг фл., № 14, № 28 Омепразол    40 мг
Прочие ингредиенты: гидроксипропилцеллюлоза, магния карбонат тяжелый, сахароза, крахмал кукурузный, натрия лаурилсульфат, дисперсия метакрилатного сополимера, тальк, макрогол 6000, титана диоксид (Е171), желатин, оксид железа красный (Е172).
№  UA/3407/01/02 от 04.08.2010 до 04.08.2015
пор. д/п инф. р-ра 40 мг фл., № 1 Омепразол    40 мг
Прочие ингредиенты: натрия гидроксид, динатрия эдетат.
№ UA/3407/02/01 от 22.01.2007 до 22.01.2012

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Ультоп относится к группе препаратов, которые угнетают секрецию желудочного сока, но не оказывают антихолинергического действия и не является антагонистом H2-рецепторов. На поверхности париетальных клеток желудка омепразол специфически связывается с ферментом H+/K+-АТФазой, известной как протонный насос. Такое связывание является необратимым. Омепразол угнетает активность протонного насоса, которая проявляется в конечной стадии процесса секреции желудочного сока. Препарат уменьшает базальную и стимулированную секрецию независимо от природы стимула. Действие омепразола является дозозависимым. Эффект угнетения протонного насоса проявляется уже через 1 ч и достигает максимума через 2 ч. После однократного приема препарата эффект длится 70 ч. При приеме повторных доз эффект усиливается в течение первых 4 дней и потом достигает постоянного уровня. После завершения лечения секреторная активность нормализуется в течение 3–7 дней. Базальная секреция соляной кислоты уменьшается на 78% при регулярном приеме препарата в дозе 20 мг; ее можно снизить даже на 94% при регулярном приеме препарата в дозе 40 мг. Кислотность желудочного сока снижается на 80–97% после приема омепразола в дозе 20 мг и на 92–94% после приема 40 мг омепразола. Уменьшение секреции соляной кислоты на 50% сохраняется в течение 1 сут.
Фармакокинетика. У здоровых людей объем распределения омепразола приблизительно составляет 0,3 л/кг. Такие же величины наблюдались и у людей с нарушением фугкции почек. У людей пожилого возраста и у пациентов с нарушением функции печени происходит незначительное снижение объема распределения.
После перорального применения омепразол быстро всасывается в ЖКТ. Cmax в сыворотке крови достигается через 0,5–3,5 ч. Концентрация и биодоступность приблизительно пропорциональны количеству принятого препарата, но при приеме в высоких дозах эта пропорциональность нарушается (вследствие насыщения метаболитических возможностей печени и/или вследствие повышения всасывания, зависящего от кислотности желудочного сока). Омепразол быстро метаболизируется в печени. Биодоступность омепразола при однократном приеме в дозе от 20 до 40 мг составляет 30–40% и несколько повышается при повторном применении. Низкая биодоступность омепразола обусловлена в основном предсистемным метаболизмом. Биодоступность несколько повышается у пациентов пожилого возраста и у пациентов с нарушениями функции почек и значительно повышается у пациентов с хроническими нарушениями функции печени (у таких пациентов биодоступность омепразола может достигать 100%). Большая часть омепразола (около 77%) выводится с мочой в виде метаболитов, остальная часть — с желчью и калом. T1/2 составляет 0,5–1,5 ч. Общий клиренс — 500–600 мл/мин.

ПОКАЗАНИЯ:


•Лечение гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. При рефлюкс-эзофагите у большинства пациентов заживление слизистой оболочки происходит через 4 нед. Быстро происходит уменьшение выраженности симптомов.
•Лечение язвы двенадцатиперстной кишки и доброкачественной язвы желудка, включая язвы, связанные с применением НПВП.
•Облегчение симптомов диспепсии.
•Эрадикация Helicobacter pylori: омепразол следует применять в комбинации с антибиотиками для эрадикации Helicobacter pylori при язвенной болезни.
•Профилактика аспирации кислоты желудочного сока.
•Синдром Золлингера — Эллисона.
Ультоп 10 и 20 мг только для:
•облегчения рефлюксоподобных симптомов (например изжоги) и/или язвенноподобных симптомов (например боли в эпигастральной области), сопряженных с кислотной диспепсией;
•лечения и профилактики связанных с применением НПВП доброкачественной язвы желудка, двенадцатиперстной кишки и желудочно-кишечных эрозий у пациентов, имеющих в анамнезе поражения ЖКТ и нуждающихся в продолжительном лечении НПВП.
Ультоп в форме р-ра для в/в введения рекомендуют применять для лечения пациентов, которые не могут принимать капсулы, и/или для угнетения секреции соляной кислоты (до 5 дней) у пациентов с состоянием тяжелой степени:
•при язве желудка и двенадцатиперстной кишки, включая язвы, связанные с применением НПВП;
•при гастроэзофагеальном рефлюксе (с эзофагитом или без него);
•для эрадикации Helicobacter pylori (в комбинации с антибактериальными средствами);
•при синдроме Золлингера — Эллисона или любом другом заболевании с повышенной секрецией соляной кислоты желудочного сока.

ПРИМЕНЕНИЕ:

капсулы
Применяют внутрь у взрослых и детей в возрасте старше 12 лет, преимущественно утром до еды, не повреждая капсулу и запивая небольшим количеством воды (возможен прием с пищей). Доза и продолжительность приема зависят от показаний, эффективности и переносимости терапии.
Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь, включая рефлюкс-эзофагит. Обычная доза составляет 20 мг Ультопа в сутки. У большинства пациентов заживление слизистой оболочки наступает через 4 нед. Если после начального курса лечения не произошло полного заживления, излечение обычно наступает на протяжении последующих 4–8 нед терапии.
Ультоп также применяли в дозе 40 мг/сут у пациентов с рефлюкс-эзофагитом, резистентным к обычному лечению. Заживление слизистой оболочки обычно происходит на протяжении 8 нед. Лечение может быть продлено в дозе 20 мг/сут.
Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь без эзофагита (кислотная рефлюксная болезнь). Для продолжительной поддерживающей терапии рекомендуемая доза составляет 10 мг/сут. При рецидиве симптомов заболевания дозу необходимо повысить до 20 мг.
Язва двенадцатиперстной кишки и доброкачественная язва желудка. Обычная доза Ультопа составляет 20 мг 1 раз в сутки. У большинства пациентов рубцевание язвы двенадцатиперстной кишки наступает через 4 нед. У большинства пациентов доброкачественная язва желудка излечивается через 8 нед. В тяжелых или рецидивирующих случаях суточную дозу можно повысить до 40 мг Ультопа в сутки. Продолжительная терапия для пациентов с рецидивом язвы двенадцатиперстной кишки в анамнезе рекомендуется в дозе 20 мг 1 раз в сутки.
Для профилактики рецидива язвы двенадцатиперстной кишки рекомендуемая доза Ультопа составляет 10 мг 1 раз в сутки. При рецидиве симптомов дозу необходимо повысить до 20 мг.
Риск возникновения рецидива язвы повышен у пациентов, инфицированных Helicobacter pylori, у пациентов в возрасте младше 60 лет, при длительности симптомов заболевания на протяжении >1 года, у курильщиков. У этих пациентов может потребоваться начальное продолжительное лечение Ультопом в дозе 20 мг/сут. При необходимости доза может быть снижена до 10 мг/сут.
Схема эрадикации Helicobacter pylori при пептической язве. Рекомендуемая доза Ультопа составляет 20 мг 2 раза в сутки (утром и вечером) одновременно с антибиотиками на протяжении 7 дней.
Для излечения пациентов с активными пептическими язвами соблюдаются дальнейшие рекомендации по дозированию для терапии язвы двенадцатиперстной кишки и доброкачественной язвы желудка.
Профилактика аспирации кислоты желудочного сока. Для пациентов с риском развития аспирации желудочного содержимого во время проведения общей анестезии рекомендуемая доза Ультопа составляет 40 мг вечером накануне операции и 40 мг — за 2–6 ч до операции.
Синдром Золлингера — Эллисона. Рекомендуемая начальная доза составляет 60 мг Ультопа в сутки. Подбор дозы проводят индивидуально и лечение продолжают до исчезновения клинических проявлений. При наблюдении пациентов с тяжелыми заболеваниями и недостаточной эффективностью других видов терапии у 90% показана эффективность терапии в дозах 20–120 мг/сут. Суточную дозу >80 мг следует разделить на 2 приема.
Ультоп 10 и 20 мг только:
Кислотная диспепсия
Обычная доза Ультопа составляет 10 или 20 мг/сут на протяжении 2–4 нед в зависимости от тяжести и наличия симптомов.
Если симптомы не купируются на протяжении 4 нед лечения или рецидивируют в ближайшее время, следует пересмотреть диагноз.
Лечение язвы желудка, двенадцатиперстной кишки, желудочно-кишечных эрозий, связанных с применением НПВП. Рекомендуемая доза Ультопа составляет 20 мг 1 раз в сутки. Происходит быстрое купирование симптомов и у большинства пациентов заживление происходит на протяжении 4 нед. Если после начального курса терапии не достигнуто полного заживления, излечение обычно наступает на протяжении последующих 4 нед терапии.
Профилактика язв желудка, двенадцатиперстной кишки, желудочно-кишечных эрозий и диспептических симптомов у пациентов, имеющих в анамнезе случаи поражения ЖКТ и которым необходимо продолжительное лечение НПВП. Рекомендуемая доза Ультопа составляет 20 мг 1 раз в сутки.
Пациенты пожилого возраста. Не требуется корригировать дозу.
Дети в возрасте 2–12 лет. Опыт применения Ультопа у детей в возрасте младше 12 лет ограничен. У детей в возрасте 2–12 лет Ультоп применяют только при наличии тяжелого язвенного рефлюкс-эзофагита — с целью облегчения симптомов и заживления слизистой оболочки в следующих дозах:Масса тела, кг    Доза
10–20    10 мг 1 раз в сутки
>20    20 мг 1 раз в сутки


При необходимости доза может быть повышена до 20 и 40 мг соответственно на протяжении 4–12 нед.
По прогнозируемым данным у приблизительно 65% детей ожидают уменьшение выраженности боли при таком режиме дозирования. Дозу и период лечения определяет педиатр.
Нарушение функции почек. Нет необходимости корригировать дозу.
Нарушение функции печени. Поскольку у пациентов с нарушением функции печени могут повышаться биодоступность и T1/2 препарата, суточная доза Ультопа не должна превышать 20 мг.
Пациенты, не способные глотать капсулы Ультоп (включая детей в возрасте старше 2 лет, способных пить или глотать полужидкую пищу). Капсулу можно открыть и принять содержимое, запивая половиной стакана воды, или размешать в 10 мл негазированной воды, любом фруктовом соке с pH <5, например яблочном, апельсиновом, ананасовом, или яблочном пюре или йогурте, и проглотить после легкого перемешивания. Такую смесь необходимо принять немедленно или на протяжении 30 мин. Перемешивают непосредственно перед питьем и запивают половиной стаканы воды. Также можно рассосать капсулу и затем проглотить содержимое с половиной стакана воды. Нет сообщений о применении буфера натрия гидрокарбоната в качестве жидкой среды для приема препарата. Важно: содержимое капсул не следует растирать или разжевывать.
Р-р для инфузий
У пациентов, которые не могут принимать капсулы, и/или у лиц с состоянием тяжелой степени рекомендуемая суточная доза — 40 мг омепразола для в/в введения.
При синдроме Золлингера — Эллисона рекомендуемая начальная доза — 60 мг омепразола в сутки. Дозу подбирают индивидуально. При необходимости дозу можно повышать. Если суточная доза >60 мг, ее рекомендуют разделить на 2 введения.
Нарушение функции печени. У пациентов с циррозом печени T1/2 препарата увеличивается. Необходимо снизить суточную дозу. Максимальная суточная доза составляет 20 мг.
Препарат вводят путем в/в инфузии (продолжительность инфузии составляет приблизительно ≥20–30 мин).
Приготовление р-ра для инфузий
Растворить порошок в 100 мл 5% р-ра глюкозы. Готовый р-р для инфузий необходимо использовать сразу после приготовления, но не позднее, чем через 6 ч.
Для приготовления р-ра для инфузий сначала необходимо ввести во флакон 5% р-р глюкозы и растворить порошок. Полученный р-р необходимо ввести во флакон или мешок с инфузионным р-ром. Для приготовления инфузионного р-ра в мягких бутылках можно применять другой способ. Для этого берут иглу с обоими заостренными концами. Один конец иглы вводят в резиновую пробку бутылки с инфузионным р-ром, а второй конец — в резиновую пробку флакона с препаратом. Наполняют флакон инфузионным р-ром из бутылки, затем при нажатии выливают р-р из флакона назад в бутылку. Повторяют эту процедуру до полного растворения порошка.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к омепразолу или другим компонентам препарата.
Перед началом лечения язвы желудка необходимо исключить наличие злокачественного новообразования. Прием препарата может маскировать симптомы и отложить установление диагноза.
Омепразол, как и другие ингибиторы протонного насоса, не следует принимать одновременно с атазанавиром.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Ультоп хорошо переносится. При применении препарата в течение короткого курса побочные реакции возникают редко и обычно легкой степени и обратимые; чаще развиваются в начале терапии. Тяжелые побочные эффекты возникают очень редко. Были сообщения о следующих побочных эффектах во время клинических испытаний или обычного применения, но во многих случаях связь с лечением омепразолом не установлена.
Со стороны нервной системы: часто — головная боль; нечасто — головокружение, парестезия, спутанность сознания, слабость, сонливость, бессонница, вертиго; редко — обратимые состояния спутанности сознания, беспокойство; в отдельных случаях у пациентов с состоянием тяжелой степени — агрессивность, депрессия, галлюцинации, апатия.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: стенокардия, тахикардия, брадикардия, гипертензия, васкулит, периферические отеки.
Со стороны дыхательной системы: в отдельных случаях — эпитаксис.
Со стороны ЖКТ: часто — диарея, запор, боль в животе, тошнота, рвота, метеоризм; редко — сухость во рту, стоматит, желудочно-кишечный кандидоз; в отдельных случаях — боль в пищеводе, панкреатит, анорексия, раздражение толстого кишечника, изменение цвета стула, атрофия слизистой оболочки языка. Длительное снижение кислотности желудочного сока может повышать риск возникновения желудочно-кишечных инфекций. У некоторых пациентов с синдромом Золлингера — Эллисона наблюдали гастродуоденальные карциноидные опухоли (возможно, связанные с основным заболеванием).
Со стороны печени: нечасто — повышение активности печеночных ферментов; редко — энцефалопатия у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени; гепатит, сопровождающийся или не сопровождающийся желтухой, печеночной недостаточностью.
Со стороны кожи и мягких тканей: нечасто — сыпь, дерматит и/или зуд, крапивница; редко — пурпура, петехии, алопеция, сухость кожи, фоточувствительность, буллезная сыпь, полиморфная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, алопеция.
Со стороны эндокринной системы и метаболизма: редко — гинекомастия; в отдельных случаях — увеличение массы тела, гипогликемия.
Со стороны системы крови: редко — лейкопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз и панцитопения.
Со стороны костно-мышечной системы: редко — оссалгия, артралгия, слабость в мышцах, судороги.
Со стороны органов чувств: в отдельных случаях — звон в ушах, умеренные нарушения зрения и слуха.
Со стороны мочевыделительной системы: в отдельных случаях — интерстициальный нефрит, инфекции мочевыводящего тракта, пиурия, протеинурия, гематурия, глюкозурия, гиперкреатининемия.
Со стороны репродуктивной системы: редко — импотенция, боль в яичках.
Другие: нечасто — недомогание, повышенная утомляемость, общая слабость; редко — реакции гиперчувствительности, например ангионевротический отек, лихорадка, бронхоспазм, анафилактический шок. Гипергидроз, периферические отеки, нечеткость зрения, нарушение вкусовых ощущений и гипонатриемия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

симптоматическое улучшение во время лечения Ультопом не исключает возможностизлокачественного заболевания желудка или пищевода.
При длительном лечении Ультопом у детей с заболеванием тяжелой степени содержание витамина B12 в организме может быть в пределах нижней границы нормы. Целесообразно контролировать уровень витамина B12 в плазме крови при длительном применении препарата.
Препарат в форме капсул не следует принимать пациентам с редкой наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или глюкозо-галактозным нарушением всасывания.
Снижение кислотности желудочного сока вследствие разных причин, включая применение ингибиторов протонного насоса, увеличивает количество бактерий, присутствующих в ЖКТ. Лечение препаратами, снижающими кислотность, может незначительно повышать риск возникновения желудочно-кишечных инфекций, вызываемых Salmonella и Campylobacter.
Дети. Применяют у детей в возрасте старше 12 лет. Опыт применения у детей в возрасте до 12 лет ограничен, поэтому Ультоп допустимо применять у детей в возрасте 2–12 лет в форме капсул 10 или 20 мг только при тяжелом язвенном рефлюкс-эзофагите — с целью облегчения симптомов заболевания и заживления слизистой оболочки.
Период беременности и кормления грудью. Безопасность применения омепразола в период беременности не установлена. Применение возможно только при определенной клинической необходимости и в том случае, если ожидаемая польза от проводимой терапии превышает возможный риск для плода.
Омепразол проникает в грудное молоко. Влияние омепразола на ребенка неизвестно. Поэтому во время лечения омепразолом следует прекратить кормление грудью.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Омепразол незначительно влияет или совсем не влияет на способность к управлению транспортными средствами и работе с другими механизмами.
Могут возникать следующие побочные реакции: головокружение, вертиго, зрительные нарушения и сонливость. При этом скорость реакции может снижаться.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

случаи взаимодействия омепразола с другими лекарственными веществами наблюдаются редко.
Поскольку омепразол метаболизируется в печени с помощью ферментной системы цитохрома Р450, это может удлинять выведение диазепама, фенитоина, варфарина или других антагонистов витамина К, которые частично являются субстратами для этих ферментов.
Рекомендуется контролировать состояние пациентов, которые принимают фенитоин, и, при необходимости, снижать дозу фенитоина, диазепама, варфарина и дисульфирама. Однако сочетанная терапия с омепразолом в дозе 20 мг/сут не меняла концентрации фенитоина в плазме крови у пациентов при продолжительном лечении фенитоином. У лиц, принимающих варфарин или другие антагонисты витамина К, рекомендуют контролировать МНО, и при необходимости снизить дозу варфарина (или другого антагониста витамина К). Однако сочетанная терапия с омепразолом в суточной дозе 20 мг не меняла время коагуляции при продолжительном лечении варфарином.
В результате одновременного применения кларитромицина могут повышаться концентрации кларитромицина и омепразола в плазме крови. Это считают полезным взаимодействием при эрадикации Helicobacter pylori. Не отмечено взаимодействия с метронидазолом и амоксициллином. Эти антимикробные средства применяют одновременно с омепразолом для эрадикации Helicobacter pylori.
Нет данных относительно взаимодействия с фенацетином, теофиллином, кофеином, пропранололом, метопрололом, циклоспорином, лидокаином, хинидином, эстрадиолом и антацидами.
Не наблюдали клинически значимых взаимодействий с пироксикамом, диклофенаком или напроксеном. Это считают полезным при необходимости длительной терапии данными лекарственными средствами.
Вследствие сниженной кислотности желудочного сока абсорбция ампициллина, препаратов железа, кетоконазола и итраконазола может снижаться на протяжении лечения омепразолом, как и на протяжении терапии другими ингибиторами секреции кислоты желудочного сока.
Одновременное применение омепразола и дигоксина у здоровых лиц вызывало повышение биодоступности дигоксина на 10% вследствие повышения pH желудочного сока.
Эффективность преднизолона и циклоспорина может снизиться. Поэтому иногда необходима коррекция дозы циклоспорина.
При параллельном назначении антацидов, амоксициллина, дигоксина, теофиллина, лидокаина, хинидина, метопролола или пропранолола не наблюдалось клинически значимых признаков взаимодействия.
При сочетанном применении омепразола (40 мг/сут) с атазанавиром 300 мг/ритонавиром 100 мг у здоровых волонтеров отмечали значительное снижение экспозиции азатанавира (приблизительно на 75% снизились AUC, Сmax и минимальная концентрация в плазме крови). Повышение дозы атазанавира до 400 мг не компенсировало влияния омепразола на экспозицию азатанавира. Омепразол, как и другие ингибиторы протонного насоса, не следует принимать одновременно с атазанавиром.
При одновременном применении омепразола и такролимуса может снижаться уровень такролимуса в плазме крови.
При сочетанном применении омепразола и лекарственных средств, подавляющих ферменты CYP 2C19 и CYP 3A, вориконазолом, может удваиваться экспозиция омепразола. Омепразол (40 мг/сут) повышал Сmax и AUC вориконазола (субстрата CYP 2C19) на 15 и 41% соответственно. Нет потребности в постоянном корригировании дозы омепразола в этих ситуациях. Однако необходимо проводить корригирование дозы у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени при продолжительном лечении.
На всасывание омепразола не влияет прием пищи или алкоголя. Не отмечали взаимодействий между омепразолом и этанолом.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

данные относительно передозировки омепразола очень ограничены. В литературе описаны прием дозы до 560 мг омепразола и единичные сообщения о применении внутрь 2400 мг омепразола однократно (в 120 раз выше обычной рекомендуемой терапевтической дозы).
Симптомы. В случае передозировки могут возникать: боль в животе, сонливость, головная боль, головокружение, гипергидроз, сухость во рту, тахикардия и нарушения зрения; редко могут возникать судороги, затрудненное дыхание и снижение температуры тела.
Лечение. Специфического антидота нет. Большая часть омепразола связывается с белками плазмы крови, поэтому гемодиализ неэффективен. При передозировке рекомендована симптоматическая терапия с применением стандартных мероприятий.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в защищенном от влаги и света месте при температуре до 25 °С. Готовый р-р для инфузий следует использовать в течение 6 ч.