Зомакс - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЗОМАКСâ

(ZOMAXâ)

Склад:

діюча речовина: азитроміцин;

1 таблетка містить азитроміцину дигідрату еквівалентно 500 мг азитроміцину;

допоміжні речовини: повідон, натрію лаурилсульфат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, опадрі білий.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди. Азитроміцин. Код АТС J01F A10.

Клінічні характеристики.

Показання. Інфекції, спричинені чутливими до азитроміцину мікро організмами, у тому числі:

• інфекції ЛОР-органів і дихальних шляхів (фарингіт, тонзиліт, синусит, середній отит, бронхіт, пневмонія);

• інфекції шкіри та м'яких тканин;

• неускладнені інфекції, що передаються статевим шляхом (не гонококовий уретрит та цервіцит).

Протипоказання. Підвищена чутливість до азитроміцину, до будь-якого іншого макролідного антибіотика або до інших компонентів препарату. Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

Спосіб застосування та дози. Приймати 1 раз на добу не менш як за 1 годину до вживання їжі або через 2 години після їди.

Дорослі та діти з масою тіла понад 45 кг:

• при інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин – 500 мг 1 раз на добу протягом 3 днів;

• при неускладнених інфекціях, що передаються статевим шляхом, 1 г одноразово;

У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу належить прийняти якомога раніше, а наступні – з інтервалами у 24 години.

Для хворих літнього віку корекція дози не потрібна.

Для пацієнтів із нирковою недостатністю легкого і помірного ступеня (10-80 мл/хв) корекція дози препарату не потрібна. З обережністю застосовують пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (< 10 мл/хв) та пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю.

Побічні реакції. Прояви побічних реакцій: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %, < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1 %); дуже рідко (< 0,01 %) та поодинокі випадки.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасто – алергічні реакції, включаючи свербіж, висипання; рідко – алергічні реакції, включаючи ангіо невротичний набряк, кропив’янку і світлочутливість; серйозні шкірні реакції, а саме поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцит опенія.

У клінічних дослідженнях були поодинокі повідомлення про періоди транзиторної слабко вираженої нейтропенії, лейкопенії; часто – зниження кількості лімфоцитів, збільшення кількості еозинофілів і зниження кількості бікарбонатів крові; нечасто – підвищення рівня сечовини крові, креатині ну та зміни вмісту калію в крові.

Психічні розлади: рідко – агресивність, гіперактивність, тривога та нервозність.

Неврологічні розлади: нечасто – запаморочення/вертиго, головний біль, сонливість, синкопе, судоми (було виявлено, що вони також спричиняються іншими макролідними антибіотиками), спотворення смаку та відчуття запахів; рідко – парестезія, астенія, безсоння.

Порушення з боку органа слуху: рідко – повідомлялося, що макролідні антибіотики спричиняють пошкодження слуху. У деяких пацієнтів, які приймали азитроміцин, повідомлялося про порушення слуху, настання глухоти та дзвін у вухах. Більшість із цих випадків пов’язані з експериментальними дослідженнями, в яких азитроміцин застосовувався у великих дозах протягом тривалого часу. Відповідно до доступних звітів про подальше медичне спостереження, більшість із цих проблем мали оборотний характер.

Карді альні порушення: рідко повідомлялося про сильне серцебиття, аритмію з пов’язаною шлуночковою тахікардією (було виявлено, що вони також спричиняються іншими макролідними антибіотиками). Були повідомлення про подовження QT і тріпотіння-мерехтіння шлуночків, артеріальну гіпотензію.

Шлунково-кишкові розлади: часто – нудота, блювання, діарея, неприємні відчуття в животі (біль/спазми); нечасто – рідкі випорожнення, метеоризм, гастрит, порушення травлення, анорексія; рідко – запор, зміна кольору язика. Повідомлялося про псевдомембранозний коліт, панкреати, кандидоз порожнини рота.

Розлади гепатобіліарної системи: рідко повідомлялося про гепатит та холестатичну жовтяницю, включаючи патологічні показники функціональної проби печінки, а також про випадки некротичного гепатиту і дисфункції печінки, що в рідкісних випадках призводить до летального кінця; нечасто – підвищення білірубіну в крові, активності аспартатамінотранс-ферази, аланін амінотрансфер ази.

Порушення з боку опорно-рухової системи: артралгія.

Розлади з боку сечовидільної системи: рідко – інтерстиціальний нефрит і гостра ниркова недостатність.

Розлади з боку репродуктивної системи: нечасто – вагініт.

Загальні розлади: рідко – анафілаксія, включаючи набряк (призводить у рідкісні випадках до летального кінця), кандидоз, астенія, біль у грудях.

Передозування. Симптоми: виражені нудота, блювання та діарея, оборотне порушення слуху.

Лікування: промивання шлунка та симптоматична терапія.

Застосування у період вагітності або годування груддю. У період вагітності або годування груддю препарат слід призначати у разі крайньої необхідності, з урахуванням співвідношення користь для жінки/ризик для плода (дитини).

Діти. Застосовується дітям з масою тіла понад 45 кг. При необхідності застосування препарату дітям з масою тіла менше 45 кг призначають іншу лікарську форму.

Особливості застосування. Азитроміцин слід з обережністю застосовувати хворим із тяжкими порушеннями функції печінки та нирок.

Як і у випадку еритроміцину та інших макролідів, при прийомі азитроміцину іноді виникали поодинокі алергічні реакції, включаючи ангіо невротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках з летальним наслідком). Деякі з цих реакцій у випадках з азитроміцином мали рецидивуючий перебіг і потребували більш тривалого періоду лікування і спостереження.

У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, внаслідок одночасного застосування деяких макролідних антибіотиків іноді виникали явища ерготизму. Дані про можливу лікарську взаємодію між ріжками та азитроміцином відсутні. Проте, внаслідок теоретичної можливості виникнення ерготизму не слід одночасно призначати похідні ріжків і азитроміцин.

Як і у випадку застосування інших антибіотиків, слід пам’ятати про можливий розвиток ознак суперінфекції нечутливими мікро організмами, включаючи грибки.

При застосуванні інших макролідів спостерігали подовження тривалості серцевої ре поляризації та інтервалу QT, що збільшувало ризик розвитку серцевої аритмії і тріпотіння-мерехтіння шлуночків. При застосуванні азитроміцину у хворих із підвищеним ризиком серцевої аритмії подібний ефект не можна повністю виключити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Враховуючи можливі побічні реакції, необхідно обмежити керування авто транспортом та роботу з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Слід виявляти обережність при призначенні Зомаксу® пацієнтам, які приймають інші лікарські засоби, що можуть подовжувати інтервал QT (наприклад, хінідин, циклофосфамід, кетоконазол, терфенадин, галоперидол, літій).

Антациди – одночасне застосування Зомаксу® з одноразовою дозою 20 мл ко-магалдроксу не впливає на швидкість та ступінь абсорбції азитроміцину.

Цетиризин – при одночасному застосуванні азитроміцину не виникали явища фармакокінетичної взаємодії у рівноважному стані чи суттєві зміни інтервалу QT.

Диданозин (дидезоксиінозин) – одночасне застосування азитроміцину ВІЛ-позитивними пацієнтами не впливало на фармакокінетику рівноважного стану диданозину у порівнянні з плацебо.

Дигоксин – у пацієнтів, які одночасно отримують азитроміцин і дигоксин, слід враховувати можливість підвищення концентрацій дигоксину в плазмі крові.

Зидовудин – при застосуванні азитроміцину спостерігали незначний вплив на фармакокінетику або екскрецію з сечею зидовудину або його глюкуронідного метаболіту. Однак введення азитроміцину спричиняло збільшення концентрацій клінічно активного метаболіту фосфорильованого зидовудину в мононуклеарах крові. Клінічне значення цього факту неясне, але він може виявитися корисним для пацієнтів.

Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р₄₅₀. Вважають, що препарат не має фармакокінетичної або лікарської взаємодії інших видів з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукцію чи інактивацію цитохрому Р₄₅₀ через цитохром-метаболіт ний комплекс.

Ріжки – з огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.

Були проведені фармакокінетичні дослідження одночасного застосування азитроміцину і наступних препаратів, метаболізм яких відбувається за участі цитохрому Р₄₅₀.

Аторвастатин – одночасне застосування аторвастатину і азитроміцину не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину в плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази).

Карбамазепін – вірогідний вплив на концентрації в плазмі крові карбамазепіну та його активного метаболіту у пацієнтів, які отримували одночасно азитроміцин, відсутній.

Циметидин – зміни фармакокінетики азитроміцину при застосуванні циметидину за 2 години до застосування азитроміцину були відсутні.

Пероральні антикоагулянти типу кумарину – азитроміцин не змінює антикоагулянт ний ефект варфарину, призначеного здоровим добровольцям. Були отримані повідомлення про потенціювання антикоагуляційного ефекту після одночасного застосування азитроміцину і пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок встановлений не був, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбі нового часу при призначенні азитроміцину пацієнтами, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.

Циклоспорин – одночасне застосування азитроміцину і циклоспорину спричиняло підвищення значень C_max і AUC_0-5 для циклоспорину. Отже, слід виявляти обережність при одночасному призначенні цих препаратів. Якщо таке одночасне застосування є необхідним, слід проводити моніторинг концентрацій циклоспорину і відповідну корекцію дози.

Ефавіренц – одночасне застосування азитроміцину і ефавіренцу не спричиняло будь-якої суттєвої фармакокінетичної взаємодії.

Флуконазол – одночасне застосування азитроміцину не призводить до зміни фармакокінетики флуконазолу. Загальна експозиція і період напів виведення азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте при цьому спостерігали достовірне зниження C_mах азитроміцину (на 18 %), що не мало клінічного значення.

Індинавір – одночасне застосування азитроміцину не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру.

Метил преднізолон – азитроміцин суттєво не впливає на фармакокінетику метил преднізолону.

Мідазолам – при одночасному застосуванні азитроміцину не було виявлено суттєвих клінічних змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу.

Нелфінавір – застосування нелфінавіру спричиняє збільшення рівноважних концентрацій азитроміцину в сироватці крові. Хоча корекція дози азитроміцину при його одночасному введенні з нельфінавіром не рекомендується, є виправданим ретельний моніторинг відомих побічних ефектів азитроміцину.

Рифабутин – одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливає на концентрацію кожного з препаратів у сироватці крові.

При одночасному застосуванні азитроміцину і рифабутину іноді виникала нейтропенія. Хоча нейтропенія асоціювалася з застосуванням рифабутину, причинно-наслідковий зв’язок між застосуванням комбінації азитроміцину і рифабутину і цим побічним явищем встановлена не була.

Силденафіл – не було отримано доказів впливу азитроміцину на значення AUC і C_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Терфенадин – доказів взаємодії між азитроміцином і терфенадином не було отримано.

Теофілін – при одночасному застосуванні суттєвих доказів клінічної взаємодії між азитроміцином і теофіліном отримано не було.

Триазолам – не було отримано доказів суттєвого впливу на фармакокінетичні показники при одночасному застосованні азитроміцину і триазоламу.

Триметоприм/сульфаметоксазол – одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу з азитроміцином не виявляло суттєвого впливу на максимальні концентрації, загальну експозицію або екскрецію з сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в сироватці крові відповідали таким, які спостерігалися в інших дослідженнях.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Зомакс® чинить бактеріостатичну та бактерицидну дію на грам позитивні та грам негативні мікро організми, такі як Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Haemophilus influenzae та parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Bordetella pertussis, Haemophilus ducreui, Neisseria gonorrhoeae та Chlamydia trachomatis. Зомакс® також виявляє in vitro активність щодо Legionella pneumophila, Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum.

Фармакокінетика.

Препарат зберігає стабільність у кислому середовищі, всмоктується у тонкому кишечнику, швидко проникає з плазми крові у тканини, накопи чується внутрішньоклітинно, створює високі концентрації в інфікованих тканинах, період напів виведення досягає 54 годин. Після прийому внутрішньо 500 мг Зомакс® максимальна концентрація у плазмі крові досягається через  2,5-2,96   години   і   становить  0,4 мг/л. Біодоступність – 37 %. Метаболізується у печінці,

50 % препарату виводиться з жовчею у незміненому вигляді, тільки 6 % – з сечею. Прийом препарату одночасно з їжею уповільнює та знижує абсорбцію Зомакс®.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: великі таблетки овальної форми, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з рискою та відбитком «Н 91» з одного боку.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі 15-25 °С.

Упаковка. По 2 або 3 таблетки у блістері з ПВХ та фольги; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

«Аль-Хікма Фармасьютикалз», Йорданія.

Місцезнаходження.

22328, а/с 182400 Амман 11118, Йорданія.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/плен. оболочкой 500 мг, № 2, № 3

Прочие ингредиенты: повидон, натрия лаурилсульфат, целлюлоза микрокристаллическая, натрия кроскармеллоза, кремния диоксид коллоидный, магния стеарат, опадри белый.

№  UA/3078/01/01 от 22.06.2010 до 22.06.2015

капс. 250 мг блистер, № 6

Прочие ингредиенты: лактоза, крахмал, повидон, натрия лаурилсульфат, магния стеарат.

№ UA/3078/02/01 от 04.09.2008 до 04.09.2013

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Зомакс обладает бактериостатическим и бактерицидным действием на грамположительные и грамотрицательные микроорганизмы, такие как Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Haemophilus influenzae и parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Bacteroides fragilis, Escherichia coli, Bordetella pertussis, Bordetella parapertussis, Borrelia burgdorferi, Haemophilus ducreui, Neisseria gonorrhoeae и Chlamydia trachomatis. Зомакс также проявляет активность in vitro в отношении Legionella pneumophila, Mycoplasma pneumoniae и hominis, Helicobacter pylori, Tоxoplasma gondii, Ureaplasma urealyticum.
Фармакокинетика. Препарат сохраняет стабильность в кислой среде, всасывается в тонком кишечнике, быстро проникает из плазмы крови в ткани, накапливается внутриклеточно, создает высокие концентрации в инфицированных тканях. T_½ достигает 54 ч. После приема внутрь 500 мг Зомакса C_max в плазме крови достигается через 2,5–2,96 ч и составляет 0,4 мг/л. Биодоступность — 37%. Метаболизируется в печени, 50% препарата выводится с желчью в неизмененном виде, только 6% — с мочой. Одновременный прием препарата с пищей замедляет и уменьшает его абсорбцию.

ПОКАЗАНИЯ:

инфекции, вызванные чувствительными к азитромицину микроорганизмами, в том числе:

• ЛОР-органов (фарингит, тонзиллит, синусит, средний отит) и дыхательных путей (бронхит, пневмония);
• кожи и мягких тканей (болезнь Лайма, импетиго, вторичная пиодермия, рожистое воспаление);
• неосложненные инфекции, передающиеся половым путем (негонококковый уретрит и цервицит);
• в составе комплексной терапии заболеваний желудка и двенадцатиперстной кишки, обусловленных Helicobacter pylori.

ПРИМЕНЕНИЕ:

принимают внутрь 1 раз в сутки не менее чем за 1 ч до или через 2 ч после еды.
Взрослые и дети с массой тела более 45 кг:

• при инфекциях ЛОР-органов и дыхательных путей, кожи и мягких тканей (за исключением хронической мигрирующей эритемы) назначают по 500 мг 1 раз в сутки на протяжении 3 дней;
• при хронической мигрирующей эритеме Зомакс применяют 1 раз в сутки на протяжении 5 дней: в 1-й день — 1 г, со 2-го по 5-й день — по 500 мг;
• при неосложненных инфекциях, передающихся половым путем, — 1 г однократно;
• при инфекциях желудка и двенадцатиперстной кишки, вызванных Helicobacter pylori, — по 1 г 1 раз в сутки на протяжении 3 дней в составе комбинированной терапии.
• другие показания: 500 мг 1 раз в сутки на протяжении 3 дней.

Детям с массой тела менее 45 кг рекомендуют назначать азитромицин в другой лекарственной форме.
В случае пропуска приема препарата пропущенную дозу следует принять как можно раньше, а следующие — с интервалами в 24 ч.
Для больных пожилого возраста коррекция дозы не требуется.
Для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени (10–80 мл/мин) коррекция дозы препарата не требуется. С осторожностью применяют у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (<10 мл/мин) и тяжелой печеночной недостаточностью.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к азитромицину, другим макролидным антибиотикам или другим компонентам препарата. Ввиду теоретической возможности эрготизма азитромицин не следует назначать одновременно с алкалоидами спорыньи. Масса тела пациента менее 45 кг.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

проявления побочных реакций: очень часто (≥10%); часто (≥1%, <10%); нечасто (≥0,1%, <1%); редко (≥0,01%, <0,1%); очень редко (<0,01%) и единичные случаи.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: нечасто — аллергические реакции, включая зуд, высыпания; редко — аллергические реакции, включая ангионевротический отек, крапивницу и светочувствительность; серьезные кожные реакции, а именно полиморфная эритема, синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: редко — тромбоцитопения.
В клинических исследованиях были единичные сообщения о периодах транзиторной слабовыраженной нейтропении, лейкопении; часто — снижение количества лимфоцитов, увеличение количества эозинофилов и уменьшение количества бикарбонатов крови; нечасто — повышение уровня мочевины крови, креатинина и изменение концентрации калия в крови.
Психические нарушения: редко — агрессивность, гиперактивность, тревога и нервозность.
Со стороны нервной системы: нечасто — головокружение/вертиго, головная боль, сонливость, синкопе, судороги (выявлено, что они также вызываются другими макролидными антибиотиками), искажение вкуса и обоняния; редко — парестезия, астения, бессонница.
Со стороны органа слуха: редко — сообщалось, что макролидные антибиотики вызывают нарушение слуха. У некоторых пациентов, принимавших азитромицин, сообщалось о нарушении слуха, развитии тугоухости и звона в ушах. Большинство из этих случаев связаны с экспериментальными исследованиями, в которых азитромицин применялся в высоких дозах на протяжении продолжительного времени. Согласно доступным отчетам о дальнейшем медицинском наблюдении большинство из этих нарушений носили обратимый характер.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: редко сообщалось о выраженном сердцебиении, желудочковой тахикардии (выявлено, что они также вызываются другими макролидными антибиотиками). Были сообщения об удлинении интервала Q–T и трепетании-фибрилляции желудочков, артериальной гипотензии.
Со стороны ЖКТ: часто — тошнота, рвота, диарея, неприятные ощущения в животе (боль/спазмы); нечасто — жидкий стул, метеоризм, гастрит, нарушение пищеварения, анорексия; редко — запор, изменение цвета языка. Сообщалось о псевдомембранозном колите, панкреатите, кандидозе полости рта.
Со стороны гепатобилиарной системы: редко сообщалось о гепатите и холестатической желтухе, включая патологические показатели функциональной пробы печени, а также о случаях некротического гепатита и дисфункции печени, которые в редчайших случаях приводили к летальному исходу; нечасто — повышение билирубина в крови, активности АсАТ, АлАТ.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия.
Со стороны мочевыделительной системы: редко — интерстициальный нефрит и ОПН.
Со стороны репродуктивной системы: нечасто — вагинит.
Общие нарушения: редко — анафилаксия, включая отек (приводит в редчайших случаях к летальному исходу), кандидоз, астения, боль в груди.
Со стороны лабораторных показателей: гипергликемия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

азитромицин следует с осторожностью применять у больных с тяжелыми нарушениями функции печени и почек.
Как и в случае эритромицина и других макролидов, при приеме азитромицина иногда возникали единичные аллергические реакции, включая ангионевротический отек и анафилаксию (в единичных случаях с летальным исходом). Некоторые из этих реакций в случаях с азитромицином имели рецидивирующее течение и требовали более продолжительного периода лечения и наблюдения.
У пациентов, принимающих алкалоиды спорыньи, вследствие сочетанного применения некоторых макролидных антибиотиков иногда возникали явления эрготизма. Данные о возможном лекарственном взаимодействии между алкалоидами спорыньи и азитромицином отсутствуют. Однако вследствие теоретической возможности возникновения эрготизма не следует одновременно назначать алкалоиды спорыньи и азитромицин.
Как и в случае применения других антибиотиков, необходимо помнить о возможном развитии признаков суперинфекции, вызванной резистентными микроорганизмами, включая грибы.
При применении других макролидов наблюдали удлинение продолжительности реполяризации миокарда и интервала Q–T, что повышало риск развития аритмии сердца и трепетания-фибрилляции желудочков. При применении азитромицина у больных с повышенным риском возникновения аритмии сердца подобный эффект нельзя полностью исключить.
Период беременности и кормления грудью. В период беременности и кормления грудью препарат следует назначать в случае крайней необходимости, учитывая соотношение ожидаемого терапевтического эффекта препарата и потенциального риска от его применения для плода (ребенка).
Дети. Применяют у детей с массой тела более 45 кг. При необходимости применения препарата у детей с массой тела менее 45 кг назначают другую лекарственную форму.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Учитывая возможные побочные реакции, необходимо ограничить управление транспортными средствами и работу с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

следует соблюдать осторожность при назначении Зомакса пациентам, принимающим другие лекарственные средства, которые могут удлинять интервал Q–T (например хинидин, циклофосфамид, кетоконазол, терфенадин, галоперидол, литий).
Антациды — одновременное применение Зомакса с однократной дозой 20 мл магальдрата не влияет на скорость и степень абсорбции азитромицина.
Цетиризин — при одновременном применении азитромицина не возникали явления фармакокинетического взаимодействия в равновесном состоянии или существенные изменения интервала Q–T.
Диданозин (дидезоксиинозин) — сочетанное применение азитромицина ВИЧ-положительными пациентами не влияло на фармакокинетику равновесного состояния диданозина в сравнении с плацебо.
Дигоксин — у пациентов, которые одновременно получают азитромицин и дигоксин, необходимо учитывать возможность повышения концентраций дигоксина в плазме крови.
Зидовудин — при применении азитромицина наблюдали незначительное влияние на фармакокинетику или экскрецию с мочой зидовудина или его глюкуронидного метаболита. Однако введение азитромицина вызывало повышение концентраций клинически активного метаболита фосфорилированного зидовудина в мононуклеарах крови. Клиническое значение этого факта неизвестно, но он может оказаться полезным для пациентов.
Азитромицин не имеет существенного взаимодействия с печеночной системой цитохрома Р450. Считают, что препарат не имеет фармакокинетического или лекарственного взаимодействия с эритромицином и другими макролидами. Азитромицин не вызывает индукции или инактивации цитохрома Р450 путем образования цитохром-метаболического комплекса.
Алкалоиды спорыньи — учитывая теоретическую возможность возникновения эрготизма одновременное введение азитромицина с алкалоидами спорыньи не рекомендуют.
Проведены фармакокинетические исследования сочетанного применения азитромицина и следующих препаратов, метаболизм которых происходит при участии цитохрома Р450.
Аторвастатин — одновременное применение аторвастатина и азитромицина не вызывало изменения концентраций аторвастатина в плазме крови (на основе анализа ингибирования HMG CoA-редуктазы).
Карбамазепин — достоверное влияние на концентрации в плазме крови карбамазепина и его активного метаболита у пациентов, применявших одновременно азитромицин, отсутствует.
Циметидин — изменения фармакокинетики азитромицина при применении циметидина за 2 ч до применения азитромицина отсутствовали.
Пероральные антикоагулянты кумаринового ряда — азитромицин не влиял на антикоагуляционный эффект варфарина, принимавшегося здоровыми добровольцами. Получены сообщения о потенцировании антикоагуляционного эффекта после одновременного применения азитромицина и пероральных антикоагулянтов типа кумарина. Хотя причинная связь не установлена, следует учитывать необходимость проведения частого мониторинга протромбинового времени при назначении азитромицина пациентам, применяющих пероральные антикоагулянты типа кумарина.
Циклоспорин — одновременное применение азитромицина и циклоспорина вызывало повышение значений C_max и AUC_0–5 для циклоспорина. Поэтому следует соблюдать осторожность при сочетанном назначении этих препаратов. Если одновременное применение необходимо, требуются мониторинг концентраций циклоспорина и соответствующая коррекция дозы.
Эфавиренз — одновременное применение азитромицина и эфавиренза не вызывало любого значимого фармакокинетического взаимодействия.
Флуконазол — сочетанное применение азитромицина не приводит к изменению фармакокинетики флуконазола. Общая экспозиция и Т_½ азитромицина не изменялись при одновременном применении флуконазола, однако при этом наблюдали достоверное снижение C_max азитромицина (на 18%), что не имело клинического значения.
Индинавир — сочетанное применение азитромицина не вызывает статистически достоверного влияния на фармакокинетику индинавира.
Метилпреднизолон — азитромицин существенно не влияет на фармакокинетику метилпреднизолона.
Мидазолам — при одновременном применении азитромицина не выявлено существенных клинических изменений фармакокинетики и фармакодинамики мидазолама.
Нелфинавир — применение нелфинавира вызывает повышение равновесных концентраций азитромицина в сыворотке крови. Хотя коррекция дозы азитромицина при его сочетанном введении с нелфинавиром не рекомендуется, оправдан тщательный мониторинг известных побочных эффектов азитромицина.
Рифабутин — одновременное применение азитромицина и рифабутина не влияет на концентрацию каждого из препаратов в сыворотке крови.
При сочетанном применении азитромицина и рифабутина иногда возникала нейтропения. Хотя нейтропения ассоциировалась с применением рифабутина, причинно-следственная связь между применением комбинации азитромицина и рифабутина и этим побочным явлением не установлена.
Сильденафил — не получено доказательств влияния азитромицина на значение AUC и C_max сильденафила или его основного циркулирующего метаболита.
Терфенадин — доказательств взаимодействия между азитромицином и терфенадином не получено.
Теофиллин — при сочетанном применении существенных доказательств клинического взаимодействия между азитромицином и теофиллином не получено.
Триазолам — не доказано существенное влияние на фармакокинетические показатели при одновременном применении азитромицина и триазолама.
Триметоприм/сульфаметоксазол — при сочетанном применении триметоприма/сульфаметоксазола с азитромицином не выявлено существенного влияния на C_max, общую экспозицию или экскрецию с мочой триметоприма или сульфаметоксазола. Значение концентраций азитромицина в сыворотке крови соответствовали таковым в других исследованиях.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы: выраженная тошнота, рвота и диарея, обратимое нарушение слуха.
Лечение: промывание желудка и симптоматическая терапия.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре 15–25 °С.