Арифон - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АРИФОН^®

(ARIFON^®)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить індапаміду 2.5 мг;

допомiжнi речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, магнію стеарат, тальк, віск бджолиний білий, титану діоксид (E 171), натрію лаурилсульфат, гіпромелоза, макрогол 6000, гліцерин.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична   група.

Нетіазидні діуретики з помірною діуретичною активністю.

Код АТС C03BA11.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до індапаміду, інших сульфонамідів або будь-яких інших компонентів препарату;

- тяжка ниркова недостатнiсть;

- печінкова енцефалопатія та тяжке порушення функції печiнки;

- гіпокаліємія.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування: одна таблетка (2,5 мг) на добу, бажано вранці. Таблетку слід   ковтати цілою, не розжовуючи, запиваючи водою. Таблетка не підлягає поділу.

Застосування вищих доз препарату не призводить до збільшення антигіпертензивного ефекту, але діуретичний ефект зростає.

Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання та відповіді на лікування.

Пацієнти з груп ризику - див. розділ “Особливості застосування".

Побічні реакції.

Більшість небажаних ефектів як клінічних так і з боку лабораторних показників, є дозозалежними. Тіазидоподібні діуретики, в тому числі індапамід, можуть спричинити небажані ефекти, які перераховано нижче, з застосуванням такого правила: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000); частота невідома (частота не може бути визначена згідно з наявною інформацією).

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцит опенія, лейкопенія, агранулоцит оз, а пластична анемія, гемолітична анемія.

Розлади з боку нервової системи: рідко запаморочення, втомлюваність, головний біль, парестезія.

Розлади з боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, артеріальна гіпотензія.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – блювання; рідко – нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко – панкреатит.

Розлади з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко – ниркова недостатність.

Розлади з боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – порушення функції печінки; з невідомою частотою - за наявності печінкової недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії.

Прояви з боку шкіри та підшкірної тканини – реакції гіпер чутливості, головним чином з боку шкіри, у пацієнтів, які мають схільність до алергічних та астматичних реакцій: часто – макропапульозні висипання; нечасто – пурпура; дуже рідко – ангіо невротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний некроліз шкіри, синдром Стівенса-Джонсона. Із невідомою частотою можливе загострення існуючого системного червоного вовчака. Повідомлялося про випадки реакцій фото чутливості.  

Лабораторні показники:

Гіпокаліємія. Під час клінічних досліджень, проведених з індапамідом 2,5 мг, у деяких пацієнтів через 4 - 6 тижнів лікування спостерігалось зниження рівня калію в сироватці крові: у 2.5 % пацієнтів рівень калію був менше 3,4 ммоль/л та у 10 % пацієнтів менше 3.2  ммоль/л. Середнє зниження рівня калію в сироватці крові було 0,41 ммоль/л після 12  тижнів лікування.

Дуже рідко: гіперкальціємія.

Із невідомою частотою:

• гіпонатріємія з гіповолемією може призвести до виникнення дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища – низькі)

• під час лікування ті азидними діуретиками можливе збільшення рівня сечової кислоти та глюкози у плазмі крові: раціональність призначення цих діуретиків має бути ретельно зважена перед призначенням пацієнтам із подагрою та цукровим діабетом.

Передозування.

Симптоми передозування (прийняття дуже великих доз), перш за все, мають місце прояви водно-електролітних порушень (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Можливе виникнення нудоти, блювання, артеріальної гіпотензії, судом, запаморочення, сонливості, поліурії або олігурії аж до анурії (що спричинена гіповолемією).

Заходи першої допомоги включають швидке виведення препарату шляхом промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля із наступним відновленням водно-електролітного балансу в умовах стаціонару.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Слід уникати призначення діуретиків вагітним жінкам та ніколи не застосовувати їх для лікування фізіологічних набряків вагітних. Діуретики можуть призвести до фетоплацентарної ішемії із ризиком затримки росту плода.

Під час періоду годування груддю застосування індапаміду протипоказане через наявність даних щодо його проникнення   у грудне молоко.

Діти.

АРИФОН^® не рекомендовано застосовувати для лікування дітей та підлітків через недостатню кількість даних щодо безпеки та ефективності для цієї групи пацієнтів.

Особливості застосування.

У пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидо подібних діуретиків може спричинити виникнення енцефалопатії, особливо за наявності порушень електролітного балансу. В такому випадку застосування діуретиків має бути негайно припинене.

Світлочутливість. Повідомлялося про випадки реакцій світлочутливості у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики. При виникненні таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. Якщо є необхідність знову призначити діуретики, рекомендовано захистити вразливі ділянки від сонця або від джерел штучного ультрафіолету.

До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендовано його призначати.

Калій плазми. Зниження рівня калію плазми із виникненням гіпокаліємії є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидо подібних діуретиків. Ризику виникнення гіпокаліємії (< 3,4  ммоль/л) можна запобігти у певних категорій пацієнтів високого ризику, особливо у пацієнтів, які мають подовжений QT інтервал, вродженого або ятрогенного ґенезу. У таких пацієнтів гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть сприяти розвитку тяжких порушень серцевого ритму, в тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу " пірует", яка може бути фатальною.

Натрій плазми. Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, яка іноді має серйозні наслідки. Зниження натрію в плазмі крові може бути спочатку безсимтомним, і тому регулярний моніторинг необхідний та має бути більш частим у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із цирозом печінки.

Кальцій плазми. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного та тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі.  

Пацієнти із подагрою. У пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти може бути тенденція до підвищення кількості нападів подагри.

Ниркова недостатність та діуретики. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найефективніші, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення функції є незначними (креатинін плазми нижче рівня 25  мг/л, тобто 220  ммоль/л у дорослих). У пацієнтів літнього віку креатинін плазми має бути відповідним віку, вазі та статі пацієнтів.

У спортсменів індапамід може спричинити позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

Арифон^® не порушує пильність, але у разі виникнення симптомів, що пов'язані із зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при комбінації з іншим антигіпертензивним засобом, може впливати на здатність керувати автомобілем і працювати з різними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Не рекомендовані комбінації:

Літій: Можливе підвищення рівня літію у плазмі крові та поява симптомів передозування внаслідок зменшення виведення літію (як й при безсольовій дієті). Якщо потрібне призначення діуретика, необхідно проводити ретельний моніторинг рівню літію у плазмі та адаптувати його дозу.

Комбінації, що потребують обережності:

Препарати, що можуть спричинити виникнення torsade de points (пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу " пірует"):

• анти аритмічні препарати класу Іа (квінідин, гідроквінідин, дизопирамід)

• анти аритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)

• деякі антипсихотичні препарати:

• фенотіазини (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);

• бензаміди (амілсульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд)

• бутирофенони (дроперидол, галоперидол)

• інші лікарські засоби: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньо венний, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін внутрішньо венний.

Перед призначенням такої комбінації перевіряють рівень калію та, за необхідності, коригують його. Слід контролю вати клінічний стан пацієнтів, електроліти плазми та ЕКГ. При наявності гіпокаліємії слід призначати препарати, які не спричиняють виникнення torsade de points.

Не стероїдні протизапальні препарати (для системного призначення), включаючи селективні   інгібітори ЦОГ-2, великі дози саліцилатів (більше 3  г/день):

- можуть зменшувати гіпотензивний ефект індапаміду;

- у зневоднених пацієнтів підвищується ризик виникнення гострої ниркової недостатності (через зниження гломерулярної фільтрації). Перед початком лікування необхідно відновити водний баланс та перевірити функцію нирок.

Інгібітори АПФ. Можливе виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності у пацієнтів із гіпонатріємією (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). Пацієнтам із артеріальною гіпертензією, у яких попереднє застосування діуретика призвело до гіпонатріємії, необхідно: або за три доби до початку лікування інгібіторами АПФ припинити вживання діуретиків та потім, за необхідності, відновити терапію діуретиком, або розпочинати призначення інгібітору АПФ з низької початкової дози із послідуючим поступовим збільшенням дози. У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю починати застосування інгібітору АПФ слід з мінімальної дози, можливо після зниження дози супутнього діуретика.

Препарати, одночасне призначення з якими може спричинити виникнення гіпокаліємії: глюко- та   мінералокортикоїди (для системного призначення), амфотерицин В (внутрішньо венний), тетракозактид, проносні препарати, що стимулюють перистальтику.  

Серцеві глікозиди: наявність гіпокаліємії підсилює токсичність серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг калію плазми та ЕКГ-контроль та за необхідності коригувати терапію.  

Баклофен посилює антигіпертензивну дію препарату. На початку терапії необхідно відновити водно-електролітний баланс пацієнта та контролю вати функцію нирок.

Комбінації, які потребують уваги

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, триамтерен):

Така комбінація не виключає можливості виникнення гіпокаліємії, особливо у хворих на цукровий діабет або з нирковою недостатністю, або гіперкаліємії.

Метформін: підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу у разі розвитку функціональної ниркової недостатності внаслідок прийому діуретиків і особливо петльових діуретиків. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатині ну крові перевищує 15  мг/л (135  мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодоконтрастні засоби: при виникненні дегідратації, що була спричинена прийманням діуретиків, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні великих доз йодоконтрастних засобів. Необхідно відновити водний баланс до призначення йодоконтрастних засобів.

Іміпраміно-подібні антидепресанти, нейролептики: посилюється ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Солі кальцію:можливо виникнення гіперкальціємії внаслідок зниження елімінації кальцію з нирками.

Циклоспорин, такролімус: можливе підвищення креатині ну плазми без впливу на рівень циркулюючого циклоспрорину, навіть при відсутності дефіциту води та натрію.

Кортикостероїди,   тетракозактид (системної дії ): зменшення гіпотензивної дії індапаміду через затримку води та іонов натрію під впливом кортикостероїдів.    

Фармакологiчнi властивостi.

Фармакодинаміка.

Індапамiд - сульфонамiдний діуретик, який фармакологiчно споріднений з тiазидними діуретиками.   Індапамiд інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу та, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез. Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при дозах, при яких діуретичний ефект незначний. Більше того, його антигіпертензивна дія зберігається навіть у гіпертензивних   пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Індапамід діє на рівні судин шляхом

- зменшення скоротливої здатності гладких м'язів судин, що пов'язано зі змінами трансмембранного обміну іонів (головним чином кальцію);

- стимуляції синтезу простагландину PGE₂ та проста циклину PGI₂ (вазодилятатор та інгібітор агрегації тромбоцитів).

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Більше того, як було показано в дослідженнях різної тривалості (короткої, середньої та довгої) за участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією, індапамід :

- не впливає на метаболізм лiпiдiв (три гліцерин, холестерин/ЛПНП та холестерин/ЛПВП),

- не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидо подібних діуретиків не збільшується, в той час як кількість небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, збільшувати дозу не рекомендується.  

Фармакокінетичні властивості

Абсорбцiя.

Біодоступність індапаміду висока – 93 %.

Максимальна концентрація у плазмі крові (T_max) досягається через 1-2 год після прийому дози 2,5  мг.

Розподiл

Зв'язування з протеїнами плазми - вище 75%.

Перiод напiввиведення становить вiд 14 до 24 год (у середньому 18 год).

При регулярному прийманні підвищується рівень стабільної концентрації індапаміду в плазмі крові (плато) порівняно з концентрацією індапаміду в плазмі крові після прийому одноразової дози. Цей рівень концентрації у плазмі крові залишається стабільним тривалий час без виникнення кумуляції.

Виведення

Нирковий кліренс становить 60-80 % від загального кліренсу.

Індапамід виводиться переважно у вигляді метаболітів, частка препарату, що виводиться нирками у незміненому вигляді, 5 %.

У пацієнтів з нирковою недостатністю – фармакокінетичні параметри не змінюються.

Фармацевтичні властивості.

Основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою.

Термін придатності.

Термiн придатності – 5 років.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати у місцях, недоступних для дітей, при температурі до 30°C.

Упаковка.  

По 30 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Умови відпуску.

За рецептом.

Виробник та його адреса.

Лабораторії Серв'є Індастрі, Франція.

Les Laboratoires Servier Іndustrie, France.

905 route de Saran

45520 Gidy, France.

Заявник та його адреса.

Лабораторії Серв'є, Франція

Les Laboratoires Servier

22 rue Garnier  

92200 Neuilly-sur-Seine France.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. пролонг. п/плен. обол. 1,5 мг, № 30

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, гипромеллоза, повидон, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат, титана диоксид (Е171), глицерин, макрогол 6000.

№  UA/1001/01/01 от 24.03.2009 до 24.03.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Индапамид — сульфонамидный диуретик с индоловым кольцом, который фармакологически сходен с тиазидными диуретиками и применяется для лечения АГ.
Индапамид действует на уровне почек и сосудов.
Индапамид ингибирует реабсорбцию натрия в кортикальном сегменте почек. Это повышает экскрецию натрия и хлоридов с мочой и, в меньшей степени — экскрецию калия и магния, повышая таким образом диурез.
Антигипертензивное действие индапамида сохраняется 24 ч при незначительном диуретическом эффекте.
Более того, его антигипертензивное действие сохраняется даже у пациентов с АГ, находящихся на гемодиализе.
Антигипертензивное действие индапамида связано с улучшением эластичности артерий и уменьшением резистентности артериол и ОПСС.
Индапамид действует на уровне сосудов путем:

• снижения сократительной способности гладких мышц сосудов, что связано с изменениями трансмембранного обмена ионов (в основном кальция);
• стимуляции синтеза простагландина PGE2 и простациклина PGI2 (вазодилататор и ингибитор агрегации тромбоцитов).

Индапамид уменьшает гипертрофию левого желудочка.
Более того, как было установлено в исследованиях разной продолжительности (короткой, средней и длительной) при участии пациентов с АГ, индапамид:

• не влияет на метаболизм липидов (ТГ, ХС ЛПНП и ХС ЛПВП),
• не влияет на метаболизм углеводов, даже у пациентов с АГ и сахарным диабетом.

При превышении рекомендуемой дозы терапевтический эффект тиазидов и тиазидоподобных диуретиков не увеличивается, в то время как количество побочных эффектов возрастает. Если лечение недостаточно эффективно, повышать дозу не рекомендуют.
Фармакокинетика. Активное вещество — индапамид 1,5 мг находится в таблетке пролонгированного действия, созданной на основе гидрофильного матрикса. Распределение индапамида в системе матрикса обеспечивает равномерное высвобождение индапамида из таблетки.
Высвобождающийся из таблетки индапамид быстро и полностью всасывается в ЖКТ. Прием пищи несколько повышает скорость абсорбции, но не влияет на количество абсорбировавшегося препарата.
C_max в плазме крови после приема однократной дозы достигается приблизительно через 12 ч, дальнейшее применение препарата уменьшает колебания уровня индапамида в плазме крови в междозовом интервале. Существуют интраиндивидуальные колебания.
Связывание с протеинами плазмы крови — 79%.
T_½ составляет 14–24 ч (в среднем — 18 ч).
При регулярном приеме равновесная концентрация индапамида в плазме крови (плато) достигается через 7 дней. Этот уровень концентрации в плазме крови остается стабильным продолжительное время без возникновения кумуляции.
Индапамид выводится с мочой (70% дозы) и калом (22%) в виде неактивных метаболитов. Почечный клиренс составляет 60–80% общего клиренса.
У пациентов с почечной недостаточностью фармакокинетические параметры не изменяются.

ПОКАЗАНИЯ:

эссенциальная АГ.

ПРИМЕНЕНИЕ:

для перорального применения: 1 таблетка (1,5 мг) в сутки, предпочтительно утром. Таблетку следует глотать целой, не разжевывая, запивая водой.
Применение препарата в более высоких дозах не приводит к повышению антигипертензивного эффекта, но диуретический эффект возрастает.
Пациенты из группы риска — см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к индапамиду, к другим сульфонамидам или любым компонентам препарата;
тяжелая почечная недостаточность;
печеночная энцефалопатия и тяжелые нарушения функции печени;
гипокалиемия.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

большинство побочных эффектов, как клинических, так и со стороны лабораторных показателей, являются дозозависимыми. Тиазидоподобные диуретики, в том числе индапамид, могут быть причиной возникновения побочных эффектов, перечисленных ниже, с использованием следующего правила: очень часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), редко (>1/10 000, <1/1000), очень редко (<1/10 000); частота неизвестна (частота не может быть определена согласно имеющейся информации).
Нарушения со стороны системы крови и лимфатической системы: очень редко — тромбоцитопения, лейкопения, агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия.
Нарушения со стороны нервной системы: редко — головокружение, утомляемость, головная боль, парестезия.
Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы: очень редко — аритмия, артериальная гипотензия.
Нарушения со стороны ЖКТ: нечасто — рвота; редко — тошнота, запор, сухость во рту; очень редко — панкреатит.
Нарушения со стороны почек и мочевыводящих путей: очень редко — почечная недостаточность.
Нарушения со стороны гепатобилиарной системы: очень редко — нарушение функции печени; частота неизвестна — при печеночной недостаточности возможно развитие печеночной энцефалопатии.
Со стороны кожи и подкожной ткани: реакции гиперчувствительности, главным образом со стороны кожи, у пациентов со склонностью к аллергическим и астматическим реакциям: часто — макропапулезная сыпь; нечасто — пурпура; очень редко — ангионевротический отек и/или крапивница, токсический некролиз кожи, синдром Стивенса — Джонсона; частота неизвестна — возможно обострение существующей системной красной волчанки. Сообщалось о случаях реакций фоточувствительности.
Лабораторные показатели:
Гипокалиемия. Во время клинических исследований гипокалиемия (калий в плазме крови <3,4 ммоль/л) отмечена у 10% пациентов и у 4% пациентов калий в плазме крови снизился до <3,2 ммоль/л через 4–6 нед лечения. После 12 нед терапии среднее снижение уровня калия в сыворотке крови было 0,23 ммоль/л.
Очень редко — гиперкальциемия.
Частота неизвестна — гипонатриемия с гиповолемией может привести к возникновению дегидратации и ортостатической гипотензии. Сопутствующая потеря ионов хлора может вызвать вторичный компенсаторный метаболический алкалоз (частота и выраженность этого явления низкие); возможно повышение уровня мочевой кислоты и глюкозы в плазме крови во время лечения тиазидными диуретиками: рациональность применения этих диуретиков должна быть тщательно оценена перед назначением пациентам с подагрой и сахарным диабетом.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

у пациентов с нарушением функции печени применение тиазидоподобных диуретиков может вызвать развитие энцефалопатии, особенно при нарушениях электролитного баланса. В таком случае применение диуретиков следует немедленно прекратить.
У пациентов пожилого возраста креатинин плазмы крови должен соответствовать уровню, соответствующему возрасту, массе тела и полу пациентов. Пациентам пожилого возраста Арифон Ретард можно назначать, если функция почек не нарушена или если нарушение функции почек незначительное.
Почечная недостаточность и диуретики. У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <30 мл/мин) применение препарата противопоказано. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики наиболее эффективны, если функция почек не нарушена или если нарушение функции незначительное (креатинин плазмы крови <25 мг/л, то есть 220 ммоль/л у взрослых). Гиповолемия, вызванная потерей воды и натрия вследствие приема диуретиков, в начале лечения вызывает снижение гломерулярной фильтрации. Это может привести к повышению уровня мочевины и креатинина в плазме крови. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не имеет последствий у лиц с нормальной функцией почек, но может ухудшить существующую почечную недостаточность.
Светочувствительность. Сообщалось о случаях реакций светочувствительности у пациентов, принимавших тиазидные и тиазидоподобные диуретики. При возникновении таких реакций лечение диуретиками рекомендуют прекратить. Если снова возникает необходимость в применении диуретиков, рекомендуют защищать открытые участки тела от солнца или источников искусственного ультрафиолетового облучения.
Уровень калия в плазме крови. Снижение уровня калия в плазме крови с возникновением гипокалиемии является основным риском при применении тиазидных и тиазидоподобных диуретиков. Риск возникновения гипокалиемии (<3,4 ммоль/л) необходимо предупреждать у определенных категорий пациентов высокого риска, особенно у пациентов с удлинением интервала Q–T, врожденного или ятрогенного генеза.
У таких пациентов гипокалиемия, как и брадикардия, могут способствовать развитию тяжелых нарушений сердечного ритма, в том числе пароксизмальной желудочковой тахикардии типа «пируэт», которая может иметь летальный исход.
Уровень натрия в плазме крови. Любой диуретик может вызвать гипонатриемию, которая иногда может иметь серьезные последствия. Снижение уровня натрия в плазме крови может быть сначала бессимтомным, поэтому регулярный мониторинг является необходимым и проводится чаще у пациентов пожилого возраста и с циррозом печени.
Уровень кальция в плазме крови. Тиазидные и тиазидоподобные диуретики могут уменьшать экскрецию кальция с мочой и приводить к незначительному и временному повышению уровня кальция в плазме крови.
Пациенты с подагрой. У пациентов с повышенным уровнем мочевой кислоты возможна тенденция к увеличению количества приступов подагры.
В состав препарата входит лактоза, поэтому пациентам с врожденной непереносимостью галактозы, синдромом мальабсорбции глюкозы и галактозы, недостаточностью лактазы Лаппа препарат назначать не рекомендуют.
У спортсменов индапамид может быть причиной положительной реакции при проведении допинг-контроля.
Дети. Арифон Ретард не рекомендуют применять в лечении детей и подростков ввиду недостаточности данных относительно безопасности и эффективности препарата для этой группы пациентов.
Период беременности и кормления грудью. Следует избегать назначения диуретиков в период беременности и никогда не применять их для лечения физиологических отеков беременных. Диуретики могут привести к фетоплацентарной ишемии с риском задержки роста плода.
В период кормления грудью применение индапамида противопоказано ввиду наличия данных относительно его проникновения в грудное молоко.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами.
Арифон Ретард не снижает внимание, но в случае возникновения симптомов, связанных со снижением АД, особенно в начале лечения или при комбинации с другим антигипертензивным средством, может влиять на способность к управлению транспортными средствами и работе с различными механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Нерекомендуемые комбинации
Литий. Возможно повышение уровня лития в плазме крови и возникновение симптомов передозировки вследствие уменьшения выведения лития (как и при бессолевой диете). Если необходима терапия диуретиком, следует проводить тщательный мониторинг уровня лития в плазме крови и адаптировать его дозу.
Комбинации, требующие осторожности
Препараты, которые могут вызвать возникновение torsade de pointes (пароксизмальная желудочковая тахикардия типа «пируэт»)

• антиаритмические препараты класса Іа (квинидин, гидроквинидин, дизопирамид);
• антиаритмические препараты класса ІІІ (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
• некоторые антипсихотические препараты:

фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин);
бензамиды (амилсульприд, сульпирид, сультоприд, тиаприд); бутирофеноны (дроперидол, галоперидол);

• другие лекарственные средства: бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для в/в применения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, винкамин для в/в применения.

Перед назначением такой комбинации проверяют уровень калия и, при необходимости, корригируют последний. Необходимо контролировать клиническое состояние пациента, электролиты плазмы крови и ЭКГ. При наличии гипокалиемии следует назначать препараты, не вызывающие возникновения torsade de pointes.
НПВП (для системного применения), включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, салицилаты в высокой дозе (>3 г/сут):

• могут снижать гипотензивный эффект индапамида;
• у пациентов с обезвоживанием повышается риск возникновения ОПН (ввиду снижения гломерулярной фильтрации). Перед началом лечения необходимо восстановить водный баланс и проконтролировать функцию почек.

Ингибиторы АПФ. Возможно возникновение внезапной артериальной гипотензии и/или ОПН у пациентов с гипонатриемией (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии). Пациентам с АГ, у которых предыдущее применение диуретика привело к гипонатриемии, необходимо или за 3 сут до начала лечения ингибиторами АПФ прекратить применение диуретиков и затем, при необходимости, возобновить терапию диуретиком, или начинать применение ингибитора АПФ с низкой начальной дозы с последующим постепенным ее повышением. У пациентов с застойной сердечной недостаточностью начинать применение ингибитора АПФ необходимо с минимальной дозы, возможно после снижения дозы сопутствующего диуретика.
Препараты, одновременное назначение с которыми может вызвать возникновение гипокалиемии: глюко- и минералокортикоиды (для системного применения), амфотерицин В (для в/в применения), тетракозактид, слабительные препараты, стимулирующие перистальтику.
Сердечные гликозиды: наличие гипокалиемии усиливает токсичность сердечных гликозидов. Необходимо проводить мониторинг калия плазмы крови и ЭКГ-контроль и при необходимости корригировать терапию.
Баклофен усиливает антигипертензивное действие препарата. В начале терапии необходимо устранить нарушения водно-электролитного баланса у пациента и контролировать функцию почек.
Комбинации, применение которых требует внимания
Калийсберегающие диуретики (амилорид, спиронолактон, триамтерен)
Такая комбинация не исключает возможности возникновения гипокалиемии (особенно у больных с сахарным диабетом или с почечной недостаточностью) или гиперкалиемии.
Метформин: повышается риск возникновения молочнокислого ацидоза в случае развития функциональной почечной недостаточности вследствие приема диуретиков, особенно петлевых. Не следует назначать метформин, если уровень креатинина крови превышает 15 мг/л (135 мкмоль/л) у мужчин и 12 мг/л (110 мкмоль/л) у женщин.
Йодсодержащие контрастные средства: при возникновении дегидратации, которая была вызвана приемом диуретика, повышается риск развития ОПН, особенно при применении йодсодержащих контрастных средств в высоких дозах. Необходимо восстановить водный баланс до назначения последних.
Имипраминоподобные антидепрессанты, нейролептики: повышается риск развития ортостатической гипотензии (аддитивный эффект).
Соли кальция: возможно возникновение гиперкальциемии вследствие снижения элиминации кальция почками.
Циклоспорин, такролимус: возможно повышение уровня креатинина в плазме крови без влияния на уровень циркулирующего циклоспрорина, даже если нет дефицита воды и натрия.
Кортикостероиды, тетракозактид (системного действия): уменьшение выраженности гипотензивного действия индапамида ввиду задержки воды и ионов натрия под влиянием кортикостероидов.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы передозировки (приема очень высоких доз) прежде всего, имеют проявления водно-электролитных нарушений (гипонатриемия, гипокалиемия). Клинически возможно возникновение тошноты, рвоты, артериальной гипотензии, судорог, сонливости, головокружения, полиурии или олигурии вплоть до анурии (которая является следствием гиповолемии).
Мероприятия первой помощи включают быстрое выведение препарата путем промывания желудка и/или назначения активированного угля с последующим восстановлением водно-электролитного баланса в условиях стационара.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 30 °С.