Атаканд - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АТАКАНД

  (ATACAND)

Загальна характеристика:

міжнародна назва: candesartan;

основні фізико-хімічні властивості:

8 мг:     світло-рожева, кругла, двоопукла таблетка, з рискою та гравіруванням  

А         з одного боку та 008 - з іншого;

СG

16 мг:  рожева, кругла, двоопукла таблетка, з рискою та гравіруванням  

А           з одного боку та 016 -   з іншого;

СН

32 мг:   рожева, кругла, двоопукла таблетка, з рискою та гравіруванням з одного  

А         боку та  032 - з іншої;

СL      

склад: 1 таблетка містить кандесартану цилексетилу 8 мг або  16 мг або 32 мг;

допоміжні речовини: кармелози кальцієва сіль, гідроксипропіл целюлоза, заліза діоксид червоно-коричневий Е 172, лактози моногідрат, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, полі етиленгліколь 8000.

Форма випуску.  Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антагоністи   рецепторів ангіотензину   ІІ.

Код АТС С 09С А 06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ангіотензин ІІ є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, він відіграє роль у патофізіології артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності та інших серцево-судинних порушень. Основні фізіологічні ефекти ангіотензину ІІ, такі як звуження кровоносних судин, стимуляція секреції альдостерону, регуляція сольового та водного гомеостазу та стимуляція росту клітин, є опосередкованими через рецептор типу 1 (АТ₁).

Кандесартану цилексетил є проліками, що придатні до перорального застосування. Він швидко перетворюється на активну речовину, кандесартан, шляхом складно ефірного   гідролізу під час абсорбції з шлунково-кишкового тракту. Кандесартан є антагоністом рецептора ангіотензину ІІ, селективного для рецепторів АТ₁, з міцним зв’язуванням з рецептором та повільною дисоціацією з ним. Він не має активності агоністу.

Кандесартан не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент, що перетворює ангіотензин І на ангіотезин ІІ та руйнує брадикінін. Вплив на АПФ та потенціювання брадикініну або речовини Р відсутні. У контрольованих клінічних дослідженнях, в яких кандесартан порівнювали з інгібіторами АПФ, частота виникнення кашлю була нижчою у пацієнтів, які одержували кандесартану цилексетил. Кандесартан не зв’язується та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у серцево-судинній регуляції. Антагонізм рецепторів ангіотензину ІІ (АТ₁) призводить до дозозалежного підвищення рівнів реніну плазми, рівнів ангіотензину І та ангіотензину ІІ, а також до зниження концентрації альдостерону в плазмі.

Гіпертензія

При артеріальній гіпертензії кандесартан призводить до дозозалежного, довго тривалого зниження артеріального кров’яного тиску. Антигіпертензивна активність зумовлена зменшенням   системного периферичного опору, який не супроводжується рефлекторним підвищенням частоти серцебиття. Ніщо не вказує на серйозну або посилену гіпотензію після прийому першої дози або на реактивний ефект після припинення лікування.

Після прийому разової дози кандесартану цилексетилу початок антигіпертензивного ефекту зазвичай настає протягом 2 годин. При постійному лікуванні найбільше зниження кров’яного тиску з будь-якою дозою зазвичай досягається протягом 4 тижнів та підтримується при довго тривалому лікуванні. Згідно з даними мета-аналізу, середній додатковий ефект підвищення дози з 16 мг до 32 мг один раз на добу був невеликим. Враховуючи між індивідуальну варіабельність, у деяких пацієнтів можна очікувати більш ніж середній ефект. При застосуванні кандесартану цилексетилу один раз на добу він забезпечує ефективне та рівномірне зниження кров’яного тиску впродовж 24 годин, з невеликою різницею між максимальним та мінімальним ефектом протягом інтервалу дозування.

Кандесартан підвищує нирковий кровотік крові та/або не має ефекту на швидкість гломерулярної фільтрації, або підвищує її, в той час як судинний опір та фільтраційна фракція є зниженими.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які страждали на цукровий діабет типу 2, 12 тижневе лікування кандесартаном цилексетилом дозою 8 мг – 16 мг не справляло побічного ефекту на глюкозу крові або ліпідний профіль.

Серцева недостатність

Лікування кандесартаном цилексетилом знижує смертність, знижує рівень госпіталізації через серцеву недостатність та усуває симптоми у пацієнтів з порушенням систолічної функції лівого шлуночка.

Позитивний вплив кандесартану на зниження смертності від серцево-судинних захворювань або частоту першої госпіталізації через хронічну серцеву недостатність (ХСН) був незмінним незалежно від віку, статі та супутнього лікування. Кандесартан був також ефективним у пацієнтів, які одночасно приймали як бета-блокатори, так і інгібітори АПФ, позитивний ефект досягався незалежно від того, чи приймав пацієнт інгібітори АПФ у цільовій дозі, рекомендованій у керівництві з лікування.

У пацієнтів з ХСН та порушенням систолічної функції лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) кандесартан знижує системний судинний опір та легеневий капілярний тиск, підвищує активність реніну та концентрацію ангіотензину ІІ в плазмі, а також знижує рівні альдостерону.

Фармакокінетика.

Абсорбція та розподіл

Після перорального застосування кандесартану цилексетил перетворюється на активну речовину кандесартан. Абсолютна біодоступність таблетки становить 14%. Середня пікова концентрація в сироватці (Сmax) досягається через 3-4 години після прийому таблетки. Концентрації кандесартану в сироватці зростають лінійно з підвищенням доз в межах терапевтичної дози. Різниці у фармакокінетиці кандесартану, яка б була пов’язана зі статтю, не спостерігалося. Прийом їжі не має суттєвого впливу на такий   кандесартану, як площа під кривою “концентрація в сироватці  - час” (AUC).

Кандесартан високою мірою зв’язується з білками плазми (більш ніж 99%). Видимий об’єм розподілу кандесартану становить 0,1 л/кг.

Метаболізм та виведення

Кандесартан головним чином виводиться у незмінному стані з сечею та жовчю і лише невеликою мірою виводиться шляхом печінкового метаболізму. Час кінцевого напів виведення кандесартану становить приблизно 9 годин. Після прийому багаторазових доз акумуляція не відбувається.

Загальний плазмовий кліренс кандесартану становить приблизно 0,37 мл/хв./кг, а нирковий кліренс – приблизно 0,19 мл/хв./кг. Виведення кандесартану через нирки відбувається як шляхом гломерулярної фільтрації, так і активної тубулярної секреції. Після прийому пероральної дози ¹⁴С-маркованого кандесартану цилексетилу приблизно 26% дози виводиться з сечею у вигляді кандесартану та 7% - у вигляді неактивного метаболіту, хоча приблизно 56% дози виявляються у фекаліях у вигляді кандесартану та 10% - у вигляді неактивного метаболіту.

Фармакокінетика в особливих категорій пацієнтів

В осіб літнього віку (старших 65 років) Сmax та AUC кандесартану підвищені приблизно на 50% та 80%, відповідно, у порівнянні з   молодими суб’єктами. Проте реакція кров’яного тиску та частота виникнення побічних ефектів є однаковими після прийому встановленої дози Атаканду у молодих пацієнтів та осіб літнього віку.

У пацієнтів з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості, у порівнянні з пацієнтами з нормальною нирковою функцією, максимальна концентрація та   площа під кривою “концентрація в сироватці-час” кандесартану підвищувались під час багаторазового прийому доз приблизно на 50% та 70%, відповідно, проте показник періоду напів виведення залишався незмінним. Відповідні зміни у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю становили приблизно 50% та 110%, відповідно. Кінцевий період напів виведення кандесартану був приблизно подвоєний у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю. Показник AUC кандесартану у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, був подібним до того, що спостерігався у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю.

У пацієнтів з печінковою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості спостерігалося підвищення показника AUC кандесартану на 23%.

Показання для застосування.  

Есенціальна гіпертензія.

Лікування пацієнтів з серцевою недостатністю та порушенням систолічної функції лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) у якості додаткової терапії до лікування інгібіторами АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту) або у випадку не- переносимості інгібіторів АПФ.

Спосіб застосування та дози.

Дозування при гіпертензії.

Рекомендована початкова доза та звичайна підтримуюча доза становить 8 мг один раз на добу. Дозу можна підвищити до 16мг один раз на добу. Якщо достатній контроль кров’яного тиску не досягається через 4 тижні лікування дозою 16 мг один раз на добу, то дозу можна підвищити до максимальної дози 32 мг один раз на добу. Якщо контроль кров’яного тиску не досягається з цією дозою, слід розглянути доцільність альтернативних методів лікування.

Терапію слід коригувати відповідно до реакції кров’яного тиску. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 4 тижнів від початку лікування.

Застосування в осіб літнього віку.

Коригування початкової дози у пацієнтів похилого віку непотрібне.

Застосування у пацієнтів із зменшенням внутрішньо судинного об’єму циркулюючої рідини.

Для пацієнтів, в яких існує ризик артеріальної гіпотензії, наприклад для пацієнтів з можливим зменшенням об’єму циркулюючої рідини, слід розглядати початкову дозу 4 мг.

Застосування при недостатності ниркової функції.

У пацієнтів з нирковою недостатністю, включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкова доза становить 4 мг. Дозу слід титрувати відповідно до реакції. Досвід застосування у пацієнтів з дуже тяжкою нирковою недостатністю або нирковою недостатністю кінцевої стадії (кліренс креатині ну < 15 мл/хв.) є обмеженим.

Застосування при недостатності печінкової функції.

Пацієнтам з печінковою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості рекомендується початкова доза 2 мг один раз на добу. Дозу можна коригувати відповідно до реакції. Досвід застосування у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю відсутній.

Супутня терапія.

Як було продемонстровано, додаткове призначення гідрохлортіазиду має адитивний антигіпертензивний ефект разом з Атакандом.

Застосування у чорношкірих пацієнтів.

Антигіпертензивний ефект кандесартану   менш виражений у афро американських пацієнтів, ніж у пацієнтів європеоїдної раси. Отже, титрування Атаканду в бік збільшення та супутня терапія для контролю кров’яного тиску можуть бути частіше потрібні у афро американських пацієнтів, ніж у пацієнтів європеоїдної раси.

Дозування при серцевій недостатності.

Звичайна рекомендована початкова доза Атаканду становить 4 мг один раз на добу. Титрування в бік збільшення до цільової дози 32 мг один раз на добу або найвищої дози, що переноситься, здійснюється шляхом подвоєння дози через проміжки часу, що становлять щонайменше  2 тижні.

Особливі категорії пацієнтів.

Для пацієнтів літнього віку або пацієнтів із зменшенням внутрішньо судинного об’єму рідини, нирковою недостатністю або печінковою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості коригування початкової дози непотрібне.

Супутня терапія.

Атаканд можна призначати разом з іншими препаратами для лікування серцевої недостатності, включаючи інгібітори АПФ, бета-блокатори, діуретики та дигіталіс або комбінацію цих лікарських засобів.

Застосування

Атаканд слід приймати один раз на добу разом з їжею або без неї.

Застосування у дітей та підлітків

Безпечність та ефективність Атаканду для дітей та підлітків (до 18 років) не встановлено.

Побічна дія.

Лікування гіпертензії

Під час контрольованих клінічних досліджень побічні ефекти були легкими, тимчасовими та такими, що їх можна було порівняти з плацебо. Загальна частота виникнення побічних ефектів не вказувала на залежність від дози або віку. Частота відмови від терапії через побічні реакції була подібною у кандесартану цилексетилу (3,1%) та плацебо (3,2%).

Повідомлялося про наступні поширені (>1/100) побічні реакції під час застосування кандесартану цилексетилу (частота виникнення побічних ефектів, що спостерігалися при застосуванні кандесартану цилексетилу, які щонайменш на 1% перевищували частоту виникнення таких ефектів, що спостерігалася при застосуванні плацебо):

Порушення з боку нервової системи

Запаморочення/вертиго, головний біль.

Інфекції та інвазії

Інфекції дихальних шляхів.

Результати лабораторних досліджень

Загалом клінічно значимого впливу Атаканду на лабораторні показники не спостерігалося. При застосуванні інших інгібіторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи спостерігалося невелике зниження гемоглобіну. Спостерігалося підвищення рівня креатині ну, сечовини або калію та зниження рівня натрію. Про підвищення АЛТ, яке розцінювалось як побічне явище, ненабагато частіше повідомлялося при застосуванні Атаканду, ніж плацебо (1,3% проти 0,5%). Для пацієнтів, які одержують Атаканд, постійний моніторинг лабораторних показників зазвичай не є необхідним. Проте пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується періодично проводити моніторинг рівня калію та креатині ну в сироватці.

Лікування серцевої недостатності

Профіль побічної дії Атаканду у пацієнтів з серцевою недостатністю відповідає фармакологічним властивостям цього препарату та стану здоров’я пацієнтів.

До поширених побічних реакцій (≥ 1/100, < 1/10), що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень, відносились:

Судинні порушення

Артеріальна гіпотензія.

Порушення метаболізму та харчування

Гіперкаліємія.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів

Ниркова недостатність.

Результати лабораторних досліджень

Підвищення рівнів креатині ну, сечовини та калію. Рекомендується періодичний моніторинг рівнів креатині ну та калію в сироватці.

Пост маркетингове дослідження

За час існування препарату на ринку про наступні побічні явища повідомлялось   дуже рідко (< 1/10000):

Порушення з боку крові та лімфатичної системи

Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцит оз.

Порушення метаболізму та харчування

Гіперкаліємія, гіпонатріємія.

Порушення з боку нервової системи

Запаморочення, головний біль.

Шлунково-кишкові порушення

Нудота.

Гепатобіліарні порушення

Підвищення рівня ферментів печінки, аномалія печінкової функції або гепатит.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини

Ангіо невротичний набряк, висипи, кропив’янка, свербіж.

Порушення з боку скелетно-м’язової, з’єднувальної тканини та кісток

Біль у спині, артралгія, міальгія.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів

Порушення ниркової функції, включаючи ниркову недостатність у схильних до цього пацієнтів.

Протипоказання.

Гіпер чутливість до кандесартану цилексетилу або до будь-якої з допоміжних речовин.

Вагітність і лактація.

Тяжка печінкова недостатність та/або застій жовчі (холестаз).

Передозування.

Симптоми

Спираючись на фармакологічний аналіз, до основних проявів передозування, ймовірно, можна віднести симптоматичну гіпотензію та запаморочення. В повідомленні про індивідуальний випадок передозування (до 672 мг кандесартану цилексетилу) йдеться про одужання пацієнта без наслідків.

Тактика лікування

При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії слід розпочати симптоматичне лікування та відстеження життєво важливих функцій. Пацієнта слід покласти на спину з трохи піднятими ногами.

Якщо цього недостатньо, слід збільшити об’єм плазми шляхом інфузії, наприклад, ізотонічного сольового розчину. Якщо вищезазначених заходів недостатньо, можна застосовувати симптоматичні лікарські засоби. Кандесартан не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Особливості застосування.

Ниркова недостатність

Як і у випадку з іншими препаратами, що інгібують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можна очікувати зміни ниркової функції у схильних до цього пацієнтів, які одержують лікування Атакандом.

При застосуванні Атаканду у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які страждають на ниркову недостатність, рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію та креатині ну в сироватці. Досвід застосування у пацієнтів з дуже тяжкою нирковою недостатністю

або нирковою недостатністю термінальної стадії (кліренс креатині ну < 15 мл/хв.) є обмеженим. У таких пацієнтів слід уважно титрувати Атаканд у поєднанні з ретельним моніторингом кров’яного тиску.

Оцінка стану у пацієнтів з серцевою недостатністю має включати періодичну оцінку ниркової функції, особливо у пацієнтів літнього віку старших 75 років або більше та у пацієнтів, які страждають на недостатність ниркової функції. Під час титрування дози Атаканду рекомендується моніторинг рівня креатині ну та калію в сироватці. Клінічні дослідження за участю пацієнтів з серцевою недостатністю не включали осіб з рівнем креатині ну в сироватці > 265 µмоль/л (> 3 мг/дл).

Супутня терапія інгібітором АПФ при серцевій недостатності

Ризик побічних ефектів, особливо недостатності ниркової функції та гіперкаліємії, може підвищитися при застосуванні кандесартану у комбінації з інгібітором ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ). За пацієнтами, які перебувають на такій терапії, слід регулярно та ретельно спостерігати.

Гемодіаліз

Під час проведення діалізу кров’яний тиск може бути особливо чутливим до блокади рецептора АТ 1 внаслідок зменшення об’єму плазми та активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Отже, для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, слід уважно титрувати Атаканд та ретельно контролю вати кров’яний тиск.

Стеноз ниркової артерії

Інші лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, наприклад інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ), можуть підвищувати рівень сечовини крові та креатині ну сироватки у пацієнтів з білатеральним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії, що веде до однієї нирки. Подібний ефект можна очікувати при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

Трансплантація нирки

Досвід застосування Атаканду у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Гіпотензія

Під час застосування Атаканду у пацієнтів з серцевою недостатністю може виникнути гіпотензія. Як це описується для інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, вона також може виникнути у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мають зменшений внутрішньо судинний об’єм рідин, наприклад, у тих, які приймають високі дози діуретиків. На початку терапії слід бути обережними, а також вдатися до спроби коригування гіповолемії.

Анестезія та хірургічні втручання

У пацієнтів, які одержують лікування антагоністами ангіотензину ІІ, гіпотензія може розвинутися під час анестезії та хірургічних втручань через блокаду ренін-ангіотензинової системи. У дуже рідких випадках гіпотензія може бути настільки тяжкою, що може бути потрібним застосування внутрішньо венних рідин та/або вазопресорів.

Стеноз аорти та мі трального   клапана (обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія)

Як і у випадку з іншими судинорозширювальними засобами, особливо обережними необхідно бути при лікуванні пацієнтів, які страждають на гемодинамічно значимий стеноз аорти або мі трального клапана, або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні лікарські засоби, що діють шляхом інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Таким чином, застосовувати Атаканд не рекомендується.

Гіперкаліємія

Спираючись на досвід застосування інших лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, супутнє застосування Атаканду разом з діуретиками, що зберігають калій, калієвими добавками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що можуть підвищити рівень калію (наприклад, гепарин), може призвести до підвищення калію сироватки у пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію.

У пацієнтів з серцевою недостатністю, які перебувають на терапії Атакандом, може виникнути гіперкаліємія. Під час лікування Атакандом пацієнтів з серцевою недостатністю рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці, особливо, якщо цей препарат приймають одночасно з інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) та діуретиками, що зберігають калій, наприклад, спіронолактоном.

Загальні відомості

У пацієнтів, чий судинний тонус та функція нирок залежать переважно від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю або з наявністю захворювання нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими лікарськими засобами, що впливають на цю систему, асоціювалося з гострою гіпотензією, азотемією, олігурією або, у рідких випадках, з гострою нирковою недостатністю. Можливість подібних ефектів не можна виключати при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Як і у випадку з будь-яким іншим антигіпертензивним препаратом, надмірне зниження кров’яного тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним цереброваскулярним захворюванням може призвести до інфаркту міокарда   або інсульту.

Пацієнтам з рідкими спадковими проблемами непереносимості галактози, лактазної недостатності Лаппа або мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.

Застосування під час вагітності

Існують дуже обмежені дані щодо застосування Атаканду у вагітних жінок. Цих даних недостатньо, щоб зробити висновки про потенційний ризик для плоду, коли препарат застосовується під час першого триместру. У людей плодова ниркова перфузія, яка залежить від розвитку ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, починається у другому триместрі. Отже, ризик для плоду підвищується, якщо приймати Атаканд під час другого або третього триместрів вагітності. Застосування протягом другого і третього триместрів вагітності лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензинову систему, може спричинити шкоду плоду та новонародженому (гіпотензію, ниркову дисфункцію, олігурію та/або анурію, олігогідрамніон, гіпоплазію черепа, затримку внутрішньо маткового розвитку) та смерть. Описані випадки гіпоплазії легенів, аномалій обличчя та контрактур кінцівок.

Дослідження на тваринах із застосуванням кандесартану цилексетилу продемонстрували ушкодження нирок у плодів протягом пізніх термінів вагітності та новонароджених. Цей механізм вважається фармакологічно опосередкованим через вплив на ренін-ангіоензин-альдостеронову систему.

Враховуючи наведену вище інформацію, Атаканд не рекомендується застосовувати під час вагітності. Якщо вагітність визначаться під час лікування, застосування Атаканду слід припинити.

Застосування під час лактації

Невідомо, чи виділяється кандесартан у молоко, але через наявність потенційної небажаної дії на дітей, яких годують груддю, Атаканд не слід застосовувати під час годування груддю.

Вплив на здатність керувати   транспортними засобами та працювати з   механізмами.

Вплив кандесартану на здатність керувати автомобілями та користуватися механізмами не вивчався, проте, враховуючи фармакодинамічні властивості кандесартану, малоймовірно, щоб він впливав на таку здатність. Під час керування транспортними засобами та користування механізмами слід брати до уваги запаморочення та стомленість, які можуть виникнути під час лікування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Клінічно значимої лікарської взаємодії виявлено не було. Сполуки, які вивчалися в клінічних фармакокінетичних дослідженнях, включали гідрохлортіазид, варфарин, дигоксин, пероральні контрацептиви (тобто етинілестрадіол/левоноргестрел), глібенкламід, ніфедипін та еналаприл.

Кандесартан незначною мірою виводиться шляхом печінкового метаболізму (CYP2C9). Наявні дослідження взаємодії вказують на відсутність впливу на CYP2C9 та CYP3А 4, проте вплив на інші ізоферменти цитохрому Р₄₅₀ на цей час невідомий.

Антигіпертензивний ефект кандесартану може посилюватись іншими лікарськими засобами, які мають здатність знижувати кров’яний тиск, незалежно від того, чи були вони призначені як антигіпертензивні засоби, чи за іншими показаннями.

Спираючись на досвід застосування інших лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, супутнє застосовування діуретиків, що зберігають калій, калієвих добавок, замінників солі, що містять калій, або інших лікарських засобів, що можуть підвищити рівень калію (наприклад, гепарин), може призвести до підвищення рівня калію в сироватці.

Існують повідомлення про оборотне підвищення концентрацій літію в сироватці та токсичність під час супутнього застосування літію з інгібіторами АПФ. Подібний ефект може виникнути з антагоністами рецептора ангіотензину ІІ, отже, при одночасному застосуванні рекомендується ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці.

При одночасному застосуванні антагоністів рецептора ангіотензину ІІ з не стероїдними протизапальними засобами (наприклад, селективними інгібіторами СОХ-2, ацетил саліциловою кислотою (> 3 г/день) та неселективними НСПЗЗ) може виникнути ослаблення антигіпертензивного ефекту.

Як і у випадку з інгібіторами АПФ, супутнє застосування антагоністів рецептора ангіотензину ІІ та не стероїдних протизапальних засобів може підвищити ризик погіршення ниркової функції, включаючи можливу гостру ниркову недостатність та підвищення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів, які вже страждають на порушення ниркової функції. Цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, переважно осіб похилого віку. Пацієнти повинні одержувати достатню кількість рідини, а також слід враховувати необхідність моніторингу ниркової функції після початку супутньої терапії та періодичного моніторингу згодом.

Прийом їжі не впливає на біодоступність кандесартану.

Умови та термін зберігання.

Зберігати при температурі нижче 30°С.   Зберігати в місцях, недоступних для дітей. Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка.   По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці разом з листком- вкладишем.

Назва виробника/заявника.  

АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

Адреса   виробника. S-151 85 Содертал’є, Швеція / S-151 85 Sodertalje, Sweden.

 

ангиотензин II — первичный вазоактивный гормон ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, принимает участие в патофизиологии АГ, сердечной недостаточности и других сердечно-сосудистых нарушениях. Основные физиологические эффекты ангиотензина II, такие как сужение кровеносных сосудов, стимуляция секреции альдостерона, регуляция солевого и водного гомеостаза и стимуляция роста клеток, являются опосредованными через рецептор типа 1 (АТ₁).
Кандесартана цилексетил — пролекарство, пригодное для перорального применения. Кандесартан быстро превращается в активное вещество путем сложноэфирного гидролиза во время абсорбции в ЖКТ. Кандесартан — антагонист рецептора ангиотензина II, селективного для рецепторов АТ₁, с прочным связыванием с рецептором и медленной диссоциацией с ним. Кандесартан не ингибирует АПФ, который превращает ангиотензин I в ангиотензин II и разрушает брадикинин. Влияние на АПФ и потенцирование брадикинина или вещества Р отсутствуют. В контролируемых клинических исследованиях, в которых кандесартан сравнивали с ингибиторами АПФ, частота возникновения кашля была ниже у пациентов, получавших кандесартана цилексетил. Кандесартан не связывается и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, которые играют важную роль в сердечно-сосудистой регуляции. Антагонизм рецепторов ангиотензина II (АТ₁) приводит к дозозависимому повышению уровня ренина плазмы крови, ангиотензина I и II, а также к снижению концентрации альдостерона в плазме крови.
АГ
При АГ кандесартан приводит к дозозависимому длительному снижению АД. Антигипертензивная активность обусловлена снижением системного периферического сопротивления, которое не сопровождается рефлекторным повышением ЧСС. Ничто не указывает на серьезную или усиленную гипотензию после приема первой дозы или на реактивный эффект после прекращения лечения.
После приема разовой дозы кандесартана цилексетила начало антигипертензивного эффекта наступает в течение 2 ч. При постоянной терапии максимальное снижение АД с любой дозой достигается на протяжении 4 нед и поддерживается при длительном лечении. Согласно данным метаанализа средний дополнительный эффект повышения дозы с 16 до 32 мг 1 раз в сутки был незначительным. С учетом межиндивидуальной вариабельности у некоторых пациентов возможен эффект выше среднего. При применении кандесартана цилексетила 1 раз в сутки обеспечивается эффективное и равномерное снижение АД в течение 24 ч с незначительным различием между эффектами максимальной и минимальной дозы.
Кандесартан повышает почечный кровоток и/или не влияет на скорость гломерулярной фильтрации, или повышает ее, в то время как сосудистое сопротивление и фильтрационная фракция снижены. У пациентов с АГ и сахарным диабетом II типа терапия кандесартаном цилексетилом по 8–16 мг в течение 12 нед не вызывала побочного эффекта относительно уровня глюкозы в крови или липидного профиля.
Сердечная недостаточность
Лечение кандесартаном цилексетилом снижает смертность и уровень госпитализации вследствие сердечной недостаточности и устраняет симптомы у пациентов с нарушением систолической функции левого желудочка.
Положительное влияние кандесартана на снижение смертности вследствие сердечно-сосудистых заболеваний или частоту первой госпитализации вследствие хронической сердечной недостаточности (ХСН) было неизменным независимо от возраста, пола и сопутствующего лечения. Кандесартан был также эффективен у пациентов, одновременно принимавших как блокаторы β-адренорецепторов, так и ингибиторы АПФ, положительный эффект достигался независимо от того, принимал ли пациент ингибиторы АПФ в рекомендуемой дозе.
У пациентов с ХСН и нарушением систолической функции левого желудочка (фракция выброса левого желудочка ≤40%) кандесартан снижает системное сосудистое сопротивление и легочное капиллярное давление, повышает активность ренина и концентрацию ангиотензина II в плазме крови, а также снижает уровень альдостерона.
Абсорбция и распределение
После перорального применения кандесартан цилексетил превращается в активное вещество кандесартан. Абсолютная биодоступность — 40%. Средняя максимальная концентрация в сыворотке крови (С_max) достигается через 3–4 ч после приема препарата, возрастая линейно с повышением доз в пределах терапевтической дозы. Различия в фармакокинетике, связанной с половыми отличиями, не отмечены. Прием пищи не имеет существенного влияния на такой показатель кандесартана, как AUC. Кандесартан в значительной степени (99%) связывается с белками плазмы крови. Видимый объем распределения — 0,1 л/кг массы тела.
Метаболизм и выведение
Выводится в неизмененном виде с мочой и желчью и лишь в незначительном количестве путем печеночного метаболизма. Время конечного полувыведения — приблизительно 9 ч. После многократного приема аккумуляции не отмечено.
Общий клиренс плазмы крови — приблизительно 0,37 мл/мин/кг, а почечный клиренс — приблизительно 0,19 мл/мин/кг. Выделение кандесартана почками происходит как путем гломерулярной фильтрации, так и активной тубулярной секреции. После перорального приема дозы ¹⁴С-маркированного кандесартана цилексетила приблизительно 26% дозы выводится с мочой в виде кандесартана и 7%— неактивного метаболита, хотя приблизительно 56% дозы — с калом в виде кандесартана и 10% — неактивного метаболита.
У лиц пожилого возраста (65 лет) С_max и AUC кандесартана повышены приблизительно на 50 и 80% соответственно по сравнению с пациентами молодого возраста. Тем не менее реакция АД и частота возникновения побочных эффектов являются одинаковыми после приема препарата в установленной дозе у пациентов молодого и пожилого возраста.
У пациентов с почечной недостаточностью легкой и средней степени по сравнению с пациентами с нормальной почечной функцией С_max и AUC кандесартана повышались во время многократного приема приблизительно на 50 и 70% соответственно, тем не менее показатель периода полувыведения оставался неизменным. Соответствующие изменения у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью составляли приблизительно 50 и 110% соответственно. Конечный период полувыведения кандесартана был приблизительно удвоен у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью. Показатель AUC у больных, находящихся на гемодиализе, был подобен таковому у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью.
У пациентов с печеночной недостаточностью легкой и средней степени выявляли повышение AUC на 23%.

эссенциальная гипертензия. Сердечная недостаточность и нарушение систолической функции левого желудочка (фракция выброса левого желудочка ≤40%) в качестве дополнительной терапии к лечению ингибиторами АПФ или в случае их непереносимости.

АГ
Рекомендуемая начальная и обычная поддерживающая доза составляет 8 мг 1 раз в сутки. Дозу можно повышать до 16 мг 1 раз в сутки. Если достаточный контроль АД не достигается через 4 нед лечения дозой 16 мг 1 раз в сутки, то ее можно повысить до максимальной — 32 мг 1 раз в сутки. Если контроль АД не достигается применением препарата в этой дозе, следует рассмотреть целесообразность альтернативных методов лечения.
Терапию необходимо корректировать с учетом АД. Максимальный антигипертензивный эффект достигается на протяжении 4 нед от начала лечения.
Лица пожилого возраста
Начальная доза не требует коррекции.
Пациенты с уменьшенным ОЦК
Для пациентов с риском развития артериальной гипотензии, например для больных с возможным уменьшением ОЦК, следует рассматривать начальную дозу 4 мг.
Почечная недостаточность
У пациентов с почечной недостаточностью, включая находящихся на гемодиализе, начальная доза составляет 4 мг. Дозу необходимо корригировать с учетом АД. Опыт применения у больных с тяжелой почечной недостаточностью или почечной недостаточностью терминальной стадии (клиренс креатинина ≤15 мл/мин) ограничен.
Печеночная недостаточность
Пациентам с печеночной недостаточностью легкой и средней степени рекомендуется начальная доза препарата 2 мг 1 раз в сутки. Дозу можно корригировать с учетом АД. Опыт применения у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью отсутствует.
Сопутствующая терапия
Как установлено, дополнительное применение гидрохлоротиазида сочетанно с Атакандом обусловливает аддитивный антигипертензивный эффект.
Пациенты негроидной расы
Антигипертензивный эффект кандесартана менее выражен, чем у пациентов европеоидной расы. Титрование Атаканда в сторону повышения и сопутствующая терапия для контроля АД чаще необходимы у пациентов негроидной расы, чем у лиц европеоидной расы.
Сердечная недостаточность
Рекомендуемая начальная доза Атаканда составляет 4 мг 1 раз в сутки. Титрование в сторону повышения к целевой дозе 32 мг 1 раз в сутки или максимальной переносимой дозе осуществляется путем удвоения дозы через период, составляющий не менее 2 нед.
Особые категории пациентов
Для пациентов пожилого возраста или с уменьшением ОЦК, почечной или печеночной недостаточностью легкой и средней степени коррекции начальной дозы не требуется.
Сопутствующая терапия
Атаканд можно назначать сочетанно с другими препаратами для лечения сердечной недостаточности, включая ингибиторы АПФ, блокаторы β-адренорецепторов, диуретики и препараты дигиталиса или комбинацию этих лекарственных средств.
Применение. Атаканд принимают 1 раз в сутки одновременно с пищей или без нее.
Дети и подростки
Безопасность и эффективность Атаканда для детей и подростков (до 18 лет) не установлены.

гиперчувствительность к кандесартану цилексетилу или любому вспомогательному веществу. Период беременности и кормления грудью. Тяжелая печеночная недостаточность и/или застой желчи (холестаз).

При лечении АГ
Во время контролируемых клинических исследований побочные эффекты были легкими, временными и сравнимыми с плацебо. Общая частота возникновения побочных эффектов не указывала на зависимость от дозы или возраста. Частота отказа от терапии вследствие побочных реакций была подобной у кандесартана цилексетила (3,1%) и плацебо (3,2%).
Сообщалось о следующих распространенных (1/100) побочных реакциях (частота возникновения побочных эффектов, которые как минимум на 1% превышали частоту возникновения таких эффектов при применении плацебо):
со стороны нервной системы: головокружение, головная боль;
инфекции и инвазии: инфекции дыхательных путей.
Результаты лабораторных исследований
Клинически значимого влияния Атаканда на лабораторные показатели не отмечали. При применении других ингибиторов ренин-ангиотензин-альдостероновой системы выявляли незначительное снижение гемоглобина. Повышался уровень креатинина, мочевины или калия и снижение уровня натрия. О повышении АлАТ, которое расценивали как побочное явление, не намного чаще сообщалось при применении Атаканда, чем плацебо (1,3 против 0,5%). Для пациентов, получающих Атаканд, постоянный мониторинг лабораторных показателей не является необходимым. Тем не менее пациентам с почечной недостаточностью рекомендуется периодически проводить мониторинг уровня калия и креатинина в сыворотке крови.
При сердечной недостаточности: профиль побочного действия Атаканда у пациентов с сердечной недостаточностью соответствует фармакологическим свойствам этого препарата и состоянию здоровья пациентов. К распространенным побочным реакциям (≥1/100, ≤1/10), выявленным во время проведения клинических исследований, относились:
Со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипотензия.
Нарушение метаболизма и питания: гиперкалиемия.
Со стороны мочевыделительной системы: почечная недостаточность.
Показатели лабораторных исследований: повышение уровня креатинина, мочевины и калия. Рекомендуется периодический мониторинг уровня креатинина и калия в сыворотке крови.
Постмаркетинговое исследование: о следующих побочных явлениях сообщалось очень редко (≤1/10 000):
со стороны системы крови: лейкопения, нейтропения и агранулоцитоз;
нарушение метаболизма и питания: гиперкалиемия, гипонатриемия;
со стороны нервной системы: головокружение, головная боль;
со стороны ЖКТ: тошнота;
со стороны гепатобилиарной системы: повышение уровня ферментов печени, аномалия печеночной функции или гепатит;
со стороны кожи и подкожной ткани: ангионевротичний отек, сыпь, крапивница, зуд;
со стороны скелетно-мышечной системы, соединительной ткани: боль в спине, артралгия, миалгия;
со стороны мочевыделительной системы: нарушение почечной функции, включая почечную недостаточность у предрасположенных к этому пациентов.

Почечная недостаточность
Как и в случае с другими препаратами, ингибирующими ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, можно ожидать изменения почечной функции у предрасположенных к этому пациентов, принимающих Атаканд.
При применении Атаканда у пациентов с АГ и почечной недостаточностью рекомендуется периодический мониторинг уровня калия и креатинина в сыворотке крови. Опыт применения у больных с тяжелой почечной недостаточностью или почечной недостаточностью терминальной стадии (клиренс креатинина ≤15 мл/мин) ограничен. У этих пациентов необходимо титровать Атаканд в сочетании с мониторингом АД.
Оценка состояния пациентов с сердечной недостаточностью должна включать периодическую оценку почечной функции, особенно у лиц пожилого возраста старше 75 лет и у больных с почечной недостаточностью. Во время титрования дозы Атаканда рекомендуется мониторинг уровня креатинина и калия в сыворотке крови. Клинические исследования при участии пациентов с сердечной недостаточностью не включали лиц с уровнем креатинина в сыворотке крови 265 ммоль/л (3 мг/дл).
Сопутствующая терапия ингибитором АПФ при сердечной недостаточности
Риск побочных эффектов, особенно при недостаточности почечной функции и гиперкалиемии, может повыситься при применении кандесартана в комбинации с ингибитором АПФ. Эти пациенты требуют регулярного и тщательного наблюдения.
Гемодиализ
Во время проведения диализа АД может быть особенно чувствительно к блокаде рецептора АТ₁ вследствие уменьшения объема плазмы крови и активации ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. Для пациентов, находящихся на гемодиализе, необходимо внимательно титровать Атаканд и тщательно контролировать АД.
Стеноз почечной артерии
Другие лекарственные средства, влияющие на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, например ингибиторы АПФ, могут повышать уровень мочевины крови и креатинина сыворотки крови у пациентов с билатеральным стенозом почечной артерии или стенозом артерии, ведущей к одной почке. Подобный эффект можно ожидать при применении антагонистов рецепторов ангиотензина II.
Трансплантация почки
Опыт применения Атаканда у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, отсутствует.
Артериальная гипотензия
Во время применения Атаканда у пациентов с сердечной недостаточностью может возникнуть гипотензия. Как это описывается для других препаратов, влияющих на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, гипотензия также может возникнуть у пациентов с АГ и сниженным ОЦК, например у принимающих диуретики в высоких дозах. В начале терапии следует соблюдать осторожность и попытаться корректировать гиповолемию.
Анестезия и хирургические вмешательства
У пациентов, получающих лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II, гипотензия может развиться во время анестезии и хирургического вмешательства вследствие блокады ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. В очень редких случаях гипотензия может быть настолько тяжелой, что потребуется применение в/в жидкостей и/или вазопрессоров.
Стеноз аорты и митрального клапана (обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия)
Как и в случае с другими сосудорасширяющими средствами, особую осторожность необходимо соблюдать при лечении пациентов с гемодинамически значимым стенозом аорты или митрального клапана, или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Первичный гиперальдостеронизм
Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на антигипертензивные лекарственные средства, действующие путем ингибирования ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. Таким образом применять Атаканд не рекомендуется.
Гиперкалиемия
Опыт применения других лекарственных средств, влияющих на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, предполагает, что сопутствующее применение Атаканда одновременно с калийсберегающими диуретиками, калиевыми добавками, заменителями соли, содержащими калий, или другими лекарственными средствами, которые могут повысить уровень калия (например гепарин), может привести к повышению уровня калия в сыворотке крови у пациентов с АГ.
У больных с сердечной недостаточностью, принимающих Атаканд, может возникнуть гиперкалиемия. Во время лечения Атакандом у пациентов с сердечной недостаточностью рекомендуется периодически контролировать уровень калия в сыворотке крови, особенно если этот препарат принимают одновременно с ингибиторами АПФ и калийсберегающими диуретиками, например со спиронолактоном.
Общие сведения
У пациентов, сосудистый тонус и функция почек которых зависят преимущественно от активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (например пациенты с тяжелой застойной сердечной недостаточностью или с заболеванием почек, включая стеноз почечной артерии), лечение другими лекарственными средствами, влияющими на эту систему, ассоциировалось с острой гипотензией, азотемией, олигурией или в редких случаях с ОПН. Возможность подобных эффектов нельзя исключать при применении антагонистов рецепторов ангиотензина II. Как и в случае с любым другим антигипертензивным препаратом, чрезмерное снижение АД у пациентов с ишемической кардиопатией или ишемическим цереброваскулярным заболеванием может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
Атаканд не следует принимать пациентам с редкими наследственными проблемами непереносимости галактозы, лактазной недостаточности Лаппа или мальабсорбции глюкозы-галактозы.
Период беременности и кормления грудью
Существуют ограниченные данные относительно назначения Атаканда в период беременности, которых недостаточно, чтобы сделать выводы о потенциальном риске для плода при применении препарата в I триместр. Почечная перфузия плода, формирующаяся во II триместр, зависит от развития ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. Риск для плода повышается, если принимать Атаканд во II или III триместр беременности. Применение в этот период лекарственных средств, действующих непосредственно на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, может причинить вред плоду и новорожденному (гипотензия, почечная дисфункция, олигурия и/или анурия, олигогидрамнион, гипоплазия черепа, задержка внутриутробного развития) и привести к летальному исходу. Описаны случаи гипоплазии легких, аномалий лица и контрактур конечностей.
В исследовании на животных с применением кандесартана цилексетила выявлено повреждение почек у плода на поздних сроках беременности и новорожденных. Этот механизм считается фармакологически опосредованным вследствие влияния на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему.
С учетом вышеприведенной информации Атаканд не рекомендуется применять в период беременности. Если беременность определяется во время лечения, применение Атаканда необходимо прекратить.
Не установлено, проникает ли кандесартан в грудное молоко, но из-за потенциального нежелательного действия на детей, находящихся на грудном вскармливании, Атаканд не следует применять в период кормления грудью.
Маловероятно влияние препарата на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами. Во время управления транспортными средствами и работы с механизмами следует учитывать головокружение и утомляемость, которые могут возникнуть в период лечения.

клинически значимого взаимодействия не выявлено. Соединения, которые изучались в клинических фармакокинетических исследованиях, включали гидрохлоротиазид, варфарин, дигоксин, пероральные контрацептивы (то есть этинилэстрадиол/левоноргестрел), глибенкламид, нифедипин и эналаприл.
Кандесартан в незначительной степени выводится путем печеночного метаболизма (CYP 2C9). Данные проведенных исследований взаимодействия свидетельствуют об отсутствии влияния на CYP 2C9 и CYP 3А4, тем не менее влияние на другие изоферменты цитохрома Р450 не известны.
Антигипертензивный эффект кандесартана может усиливаться другими лекарственными средствами, способными снижать АД, независимо от того, назначены они как антигипертензивное средство или по другим показаниям.
Опыт применения других лекарственных средств, влияющих на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, предполагает, что сопутствующее применение калийсберегающих диуретиков, калиевых добавок, заменителей соли, содержащих калий, или других лекарственных средств, которые могут повысить уровень калия (например гепарин), может привести к повышению уровня калия в сыворотке крови.
Существуют сообщения об обратном повышении концентрации лития в сыворотке крови и его токсичности во время сопутствующего применения лития с ингибиторами АПФ. Подобный эффект может возникнуть с антагонистами рецептора ангиотензина II. Поэтому при одновременном применении рекомендуется тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке крови.
При сочетанном применении антагонистов рецептора ангиотензина II с НПВП (например селективными ингибиторами ЦОГ-2, ацетилсалициловой кислотой (3 г/сут) и неселективными НПВП) может возникнуть ослабление антигипертензивного эффекта.
Как и в случае с ингибиторами АПФ, сопутствующее применение антагонистов рецептора ангиотензина II и НПВП может повысить риск ухудшения почечной функции, включая возможную ОПН и повышение уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением почечной функции. Эту комбинацию применяют с осторожностью, особенно у лиц пожилого возраста. Пациенты должны получать достаточное количество жидкости, а также следует учитывать необходимость мониторинга почечной функции в начале сопутствующей терапии и периодически на протяжении всего курса лечения.
Прием пищи не влияет на биодоступность кандесартана.

Симптомы: гипотензия и головокружение. В информации об индивидуальном случае передозировки (до 672 мг кандесартана цилексетила) сообщалось о выздоровлении пациента без последствий.
Лечение: симптоматическое, контроль жизненно важных функций. Пациента следует положить на спину с поднятыми нижними конечностями. Если этого недостаточно, необходимо увеличить объем плазмы крови путем инфузии, например изотонического солевого р-ра. Кандесартан не выводится с помощью гемодиализа.

при температуре до 30 °С.