Бисостад - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Бісостад

BISOSTAD

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:  bisoprololum, (1,2,3,4,10,14b-гексагідро-2-метилпіразино [2,1-а]піридо[2,3-с] [2] бензазепін);

основні фізико-хімічні властивості:

- світло-рожеві, двоопуклі, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою,   з рискою з обох боків та надписом «BSL 5» з одного (для таблеток по 5 мг);

- від жовтого до оранжевого, двоопуклі, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків та надписом «BSL 10» з одного (для таблеток по 10 мг).

склад: 1 таблетка, 5 мг, вкрита плівковою оболонкою, містить 5 мг бісопрололу геміфумарату;

1 таблетка, 10 мг, вкрита плівковою оболонкою, містить 10 мг бісопрололу геміфумарату;

допоміжні речовини: кальцію гідроген фосфат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний передже латинізований, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гідроксипропілм етилцелюлоза, титану діоксид, полі етиленгліколь 400,   заліза оксид жовтий, заліза оксид червоний.

Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Селективні блокатори β-адренорецепторів.

Код АТС С 07 АВ 07.

Фармакологічні властивості. Бісостад є селективним блокатором β-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності.

Фармакодинаміка. Бісостад блокує β-адренорецептори та зменшує дію на них катехоламінів.   Має гіпотензивну та антиангінальну дії. Механізм гіпотензивної дії здійснюється шляхом зниження частоти та сили серцевих скорочень, сповільнення                 AV-провідності, пригнічення вивільнення реніну нирками.

Антиангінальна   дія відбувається шляхом блокування β₁-адренорецепторів, що приводить до зниження потреби міокарда у кисні. Таким чином, бісопролол усуває та зменшує симптоми ішемії.

Бісостад гальмує   активність  β₂-рецепторів   та незначно зменшує тонус гладких м’язів.

Фармакокінетика. Бісостад абсорбується майже повністю із шлунково-кишкового тракту. Ефект первинного проходження крізь печінку виражений незначною мірою, завдяки чому препарат має високу біодоступність – приблизно 90%. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Зв’язування з білком плазми крові становить приблизно 30%. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг.

Період напів виведення (10 - 12 годин) забезпечує терапевтичну дію препарату протягом 24 годин після прийому однієї   добової дози.

Основний шлях виведення активної речовини з організму нирки, 50% у незміненому вигляді. Кінетика бісопрололу є лінійною та незалежною від віку.

У пацієнтів хворих на хронічну серцеву недостатність рівень бісопрололу в плазмі крові вище та період напів виведення пролонгований порівняно зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація в плазмі крові при стабільному стані становить             64 + 21 нг/мл при денній дозі в 10 мг та періоді напів виведення 17 + 5 годин.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія).

Спосіб застосування та дози.  

Дози повинні буди індивідуально підібрані.

Препарат приймають внутрішньо. Терапевтична доза препарату 5 - 10 мг,   один раз на добу. Максимальна доза  20 мг.

Таблетки потрібно приймати вранці,   запиваючи достатньою кількістю рідини,   не розжовуючи.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів зі слабкою та помірною печінковою та нирковою недостатністю чи захворюваннями нирок, як правило, немає необхідності у підборі доз. Для пацієнтів із серйозним порушенням функціонування нирок (кліренс креатині ну менше ніж 20 мл/хв) доза не повинна перевищувати 10 мг один раз на добу. Ця доза може бути розподілена на два прийоми.

Бісостад не виводиться за допомогою діалізу, пацієнти, які проходять діаліз, не потребують корекції дози.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Коригування дози не потрібне, але рекомендується нагляд лікаря.

У випадках тяжких порушень функції печінки та нирок доза не повинна перевищувати 10 мг на добу.

Хворі похилого віку. Загалом не потребується індивідуальний підбір дози. Рекомендовано почати прийом препарату   з якомога меншої дози.

Тривалість лікування визначається індивідуально, залежно від тяжкості та перебігу захворювання.

Побічна дія.

З боку серцево-судинної системи: відчуття холоду чи оніміння кінцівок, хвороба   Рейно,   зростання «переміжної» кульгавості; рідко поява брадикардії, зменшення частоти серцевих скорочень (погіршення АV провідності або збільшення існуючої АV- блокади), погіршення серцевої недостатності, ортостатична гіпотензія.

З боку нервової системи: підвищена стомлюваність, виснаження, запаморочення, голов-ний біль; рідко порушення сну, депресія; в окремих випадках з’являються нічні кошмари, галюцинації.

З боку системи травлення: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор; рідко підвищення   рівнів   печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), гепатит.

З боку шкірних покривів: чутливі реакції (свербіж, почервоніння, висип); дуже рідко блокатори β-адренорецепторів можуть спровокувати чи погіршити перебіг псоріазу чи спровокувати подібне до псоріазу висипання, облисіння.

З боку дихальної системи: рідко можуть виникати бронхоспазми у пацієнтів хворих на бронхіальну астму чи обструктивні захворювання дихальних шляхів, може спостерігатися порушення дихання, алергічний риніт.

З боку органів чуття: рідко можуть виникати погіршення слуху, зменшення сльозовиділення (потрібно брати до уваги тим, хто використовує контактні лінзи); дуже рідко може виникнути кон’юнктивіт.

З боку ендокринної системи:   збільшення вмісту три гліцеридів, гіпоглікемія.

З боку сечовидільної та статевої   систем: рідко можуть виникати порушення потенції.

З боку опорно-рухової системи: рідко можуть виникати м’язова слабкість та судоми, артралгія.

Інше: можуть з’явитися антинуклеарні антитіла з такими винятковими клінічними симптомами, як, синдром вовчака, який зникає після припинення застосування.

Протипоказання.

- Гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність у стані декомпенсації.

- Кардіогенний шок.

- АV-блокада II - III ступеня (без електрокардіостимулятора).

- Синдром слабкості синусового вузла.

- Синоартеріальна   блокада.

- Брадикардія (частота серцебиття менше ніж 60 ударів за хвилину).

- Гіпотензія (систолічний кров’яний тиск менш ніж 100 мм Гг).  

- Бронхіальна астма чи   хронічне обструктивне легеневе захворювання.

- Тяжка ступінь хронічної артеріальної недостатності та синдрому Рейно.

- Метаболічний ацидоз.

- Підвищена чутливість до бісопрололу чи до будь-якого компонента препарату.

- Комбінації з флоктафеніном та султопрідом.

- Стенокардія Принц метала.

- Вагітність та лактація.

- Дитячий вік.

- Підлітковий вік до 18 років.

Препарат не призначають при лікуванні хворих на тяжку форму феохромоцитоми без α-адреноблокаторів.

Передозування.

Симптоми та лікування передозування. Найбільш поширеними симптомами при застосуванні бісопрололу є брадикардія, гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність, порушення серцевої провідності та гіпоглікемія.

У випадку передозування, лікування бісопрололом має бути припинено та застосована підтримуюча чи симптоматична терапія. Потрібно зупинити всмоктування бісопрололу в шлунково-кишковому тракті; можуть бути застосовані шлункове промивання чи абсорбенти (наприклад, активоване вугілля) та проносні засоби (сульфат натрію). Бронхоспазму потрібно протидіяти бронходиляторною терапією, наприклад ізопреналіном чи β₂-симпатомім етичними препаратами, може бути застосоване штучне дихання. Серцево-судинні ускладнення мають лікуватись симптоматично: АV- блокада (II - III ступеня) потребує лікування з використанням інфузій ізопреналіну чи транс венозної електрокардіостимуляції. Брадикардію лікують внутрішньо венним введенням атропіну     (М-метил атропін). Зниження кров’яного тиску чи шок лікують плазмозамінними препаратами чи препаратами, що мають вазопресорні ефекти. Гіпоглікемію лікують   внутрішньо венним введенням глюкози.

Особливості застосування.

Необхідно ретельне спостереження лікаря:

• при артріовентрикулярній блокаді І ступеня.

• при клінічно вираженому або латентному цукровому діабеті (можлива тяжка гіпоглікемія, симптоми якої можуть бути замасковані; необхідний регулярний   контроль рівня глюкози в крові).

• при тривалому голодуванні та тяжких фізичних навантаженнях (може виникати тяжка гіпоглікемія).

• при тиреотоксикозі (адренергічні симптоми можуть бути приховані).

Пацієнтам з хронічними обструктивними захворюваннями легень препарат призначати не рекомендується або при необхідності препарат призначають у більш низьких дозах у комбінації з бронходилататорами.
Хворим на   захворювання печінки та нирок необхідно приділяти увагу дозуванню.

Хворим на псоріаз або псоріаз в анамнезі  β-адреноблокатори призначаються тільки після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.
Хворим, у   яких в анамнезі є тяжкі алергійні реакції, та хворим, яким проводять десенсибілізуючу терапію, призначення препарату повинне бути суворо обґрунтовано, тому що β–адреноблокатори можуть підсилювати   чутливість до алергенів та збільшувати анафілактичні реакції, спричиняти   тяжкі анафілактичні реакції.

Бісостад містить активну субстанцію, що приводить до позитивних результатів під час проведення анти допінгового контролю.
Застосування при керуванні транспортом та роботі з технікою. При керуванні транспортом та роботі з механізмами необхідний регулярний огляд лікаря. В окремих випадках препарат може вплинути на здатність керувати транспортом, працювати з механізмами. Особливу увагу потрібно приділяти на початку лікування, при збільшенні дози, при прийманні інших лікарських засобів або вживанні алкоголю.

Вагітність та лактація. Дані про застосування бісопрололу геміфумарату вагітними жінками відсутні. При вагітності та лактації варто ретельно оцінити необхідність прийому Бісостаду. Оскільки існує ризик розвитку брадикардії, гіпотензії, гіпоглікемії та розладів дихання (неонатальна асфіксія) у новонароджених, лікування бісопрололом   повинне бути припинене за 48 - 72 годин до пологів. Якщо це неможливо зробити, немовля повинне бути під ретельним медичним спостереженням протягом 48 - 72 годин після народження. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії найчастіше можуть виникнути в   перші три дні.

Не відомо, чи виділяється   бісопрололу геміфумарат з материнським молоком, тому годування груддю не рекомендоване під час застосування бісопрололу.

Хворі похилого віку. Корекція дозування бісопрололу не потрібна, проте ця категорія пацієнтів   може мати підвищену чутливість навіть до звичайних доз препарату.

Припинення лікування. Лікування не слід припиняти раптово як пацієнтам з ішемічною хворобою серця, так і пацієнтам з артеріальною гіпертензією, тому що раптове припинення лікування може призвести до загострення хвороби. Припинення прийому препарату та зниження дози потрібно проводити поступово, шляхом щоденного зменшення дози наполовину.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Протипоказані комбінації:

• флоктафенін: β-блокатори можуть заважати компенсаційним серцево-судинним реакціям, що асоціюються з гіпотензією чи шоком, спричиненим флоктафеніном;

• сультоприд: бісопролол не повинен супутньо застосовуватись з сультопридом, тому що існує ризик виникнення шлуночкової аритмії.

Комбінації не рекомендовані:

• антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, бепридил): негативний вплив на скоротливість, AV провідність та артеріальний тиск, сповільнення частоти серцевих скорочень, показано ретельне спостереження лікаря;

• клонідин: може спричинити значне уповільнення частоти серцевих скорочень та пригнічення  AV провідності;

-     інгібітори моноамін оксидази (крім МАО-В інгібіторів): збільшений гіпотензивний   ефект β-блокатора чи ризик виникнення гіпертонічного криза.

Комбінації, що мають бути застосовані з обережністю:

• анти аритмічні препарати класу I (наприклад, дизопірамід, хінідин): пригнічення AV провідності та посилення негативної інотропної дії (потрібний ретельний клінічний та ЭКГ нагляди);

• Анти аритмічні препарати класу IІІ (наприклад, аміодарон): збільшення AV про-відності;

• антагоністи кальцію (похідні дигідропіридіну, такі як ніфедипін): збільшують ризик розвитку гіпотензії, у пацієнтів з латентним серцевим захворюванням супутнє застосування блокаторів β-адренорецепторів може призвести до серцевої недостатності;

• парасимпатоміметики (включаючи такрин чи галантамін): негативна дія на час AV провідності;

• інсулін та пероральні антидіабетичні препарати: сумісний прийом може підсилювати, пролонгувати або знижувати ефективність інсуліну, пероральних антидіабетичних засобів, перші симптоми гіпоглікемії (тахікардія, тремор) можуть бути замасковані або мало виражені, необхідний регулярний контроль глюкози в крові;

• засоби для анестезії: посилюють антигіпертензивний ефект, анестезіологи повинні бути поінформовані, що пацієнт застосовує бісопролол;

• глікозиди дигіталісу: зниження частоти серцевих скорочень, подовження AV провідності;

• похідні ерготаміну: загострює порушення   периферичного кровообігу;

• симпатоміметики: у комбінації з бісопрололом може призвести до ослаблення ефектів обох препаратів, може розвинутись гіпертонічний криз чи надмірна брадикардія, великі дози епінефрину можуть бути необхідні для лікування алергічних реакцій;

• трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, діуретики, вазодилататори: посилення ефекту зниження кров’яного тиску;

• баклофен: посилення гіпотензивної дії;

• контрастні продукти, що містять йод: β-блокатори можуть підвищувати ризик розвитку анафілактичних реакцій, рефрактерних   до лікування;

• не стероїдні протизапальні препарати: послаблюють гіпотензивний ефект, внаслідок затримки натрію та блокади синтезу простагландинів нирками.

Комбінації, які слід враховувати:

• мефлоквін: збільшує ризик виникнення брадикардії;

• кортикостероїди: зменшують антигіпертензивний ефект внаслідок затримки води та натрію;

• рифампіцин: невелике зменшення періоду напів виведення бісопрололу можливе у зв’язку з індукцією печінкових ферментів засвоєння препарату, загалом не потребується індивідуальний підбір дози;

• циметидин, гидралазин та алкоголь підсилюють антигіпертензивний ефект;

• ксантини (амінофілін, теофілін) можуть взаємно ослаблювати терапевтичні   ефекти при комбінації з β-блокаторами.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище +25° С.

Зберігати в оригінальній упаковці. Збepiгaти в нeдocтyпнoмy для дiтeй мicцi!

Термін придатності - 2 роки.

Умови вiдпycку. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у контурній чарунковій упаковці. По 3 або 6 контурних чарункових упаковок у коробці.

Виробник. «СТАДА Арцнайміттель АГ», Німеччина.

Адреса: Стадаштрассе, 2-18, Бад Фільбель, Німеччина, D-61118.

БИСОСТАД (BISOSTAD)

BISOPROLOLUM     C07A B07
Stada

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/плен. оболочкой 5 мг, № 30 Бизопролол    5 мг

Прочие ингредиенты: кальция гидрофосфат, целлюлоза микрокристаллическая, крахмал кукурузный преджелатинизированный, кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат, гидроксипропилметилцеллюлоза, титана диоксид, полиэтиленгликоль 400, железа оксид желтый, железа оксид красный.

№ UA/3987/01/01 от 06.12.2005 до 06.12.2010

табл. п/плен. оболочкой 10 мг, № 30 Бизопролол    10 мг


Прочие ингредиенты: кальция гидрофосфат, целлюлоза микрокристаллическая, крахмал кукурузный преджелатинизированный, кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат, гидроксипропилметилцеллюлоза, титана диоксид, полиэтиленгликоль 400, железа оксид желтый, железа оксид красный.

№ UA/3987/01/02 от 06.12.2005 до 06.12.2010

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

бизопролол (INN — bisoprololum) — селективный блокатор β1-адренорецепторов без ВСА. Блокируя β1-адренорецепторы, Бисостад уменьшает действие на них катехоламинов. Обладает гипотензивным и антиангинальным действием. Механизм гипотензивного действия связан со снижением силы и ЧСС, замедлением AV-проводимости, угнетением выделения ренина почками.
Антиангинальное действие обусловлено блокированием β1-адренорецепторов, что приводит к уменьшению работы сердца и снижению потребности миокарда в кислороде. Благодаря этому бизопролол устраняет или уменьшает выраженность симптомов ишемии миокарда.
Практически полностью абсорбируется в ЖКТ. Эффект первичного прохождения через печень выражен незначительно, благодаря чему препарат имеет высокую биодоступность — ≈90%. Прием пищи не влияет на всасывание препарата. Связывание с белками плазмы крови составляет ≈30%. Объем распределения — 3,5 л/кг массы тела. T1/2 (10–12 ч) обеспечивает терапевтическое действие препарата на протяжении 24 ч после приема 1 раз в сутки. Кинетика бизопролола линейная и не зависит от возраста. У пациентов с хронической сердечной недостаточностью уровень бизопролола в плазме крови выше и T1/2 более длительный по сравнению со здоровыми добровольцами. Cmax в плазме крови в равновесном состоянии составляет 64±21 нг/мл при приеме в дозе 10 мг/сут и T1/2 — 17±5 ч.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ, ИБС (стабильная стенокардия).

ПРИМЕНЕНИЕ:

дозу устанавливают индивидуально. Терапевтическая доза — 5–10 мг 1 раз в сутки, максимальная доза — 20 мг/сут. Таблетки рекомендуется принимать утром, запивая достаточным количеством жидкости, не разжевывая.
Пациенты с нарушением функции почек
У пациентов с легкой/умеренно выраженной печеночной и почечной недостаточностью или заболеваниями почек, как правило, нет необходимости в коррекции дозы. Для пациентов с тяжелым нарушением функции почек (клиренс креатинина <20 мл/мин) доза не должна превышать 10 мг 1 раз в сутки. Эта доза может быть распределена на 2 приема.
Бисостад не выводится с помощью диализа, поэтому пациенты, находящиеся на диализе, не нуждаются в коррекции дозы.
Пациенты с нарушением функции печени
Коррекции дозы не требуется, однако рекомендуется врачебный контроль.
В случаях тяжелых нарушений функции печени и почек доза не должна превышать 10 мг/сут.
Больные пожилого возраста
Индивидуальный подбор дозы обычно не требуется. Рекомендуется начать прием препарата по возможности с более низкой дозы.
Продолжительность лечения определяется индивидуально, в зависимости от тяжести и течения заболевания.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

острая сердечная недостаточность, хроническая сердечная недостаточность в фазе декомпенсации, кардиогенный шок, AV-блокада II–III степени (без установленного электрокардиостимулятора), синдром слабости синусного узла, синоатриальная блокада, брадикардия (ЧСС <60 уд./мин), гипотензия (систолическое АД <100 мм рт. ст.), БА или ХОБЛ, тяжелая степень хронической артериальной недостаточности и синдрома Рейно, метаболический ацидоз, повышенная чувствительность к бизопрололу или к любому компоненту препарата, одновременное применение флоктафенина и сультоприда, стенокардия Принцметала, период беременности и кормления грудью, возраст младше 18 лет. Препарат не назначают при лечении больных с тяжелой формой феохромоцитомы без одновременного назначения блокаторов α-адренорецепторов.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение похолодения или онемения конечностей, болезнь Рейно, усугубление перемежающейся хромоты; редко — появление брадикардии, снижение ЧСС (замедление AV-проводимости или усугубление существующей AV-блокады), ухудшение состояния при сердечной недостаточности, ортостатическая гипотензия.
Со стороны нервной системы: повышенная утомляемость, головокружение, головная боль; редко — нарушение сна, депрессия; в отдельных случаях — ночные кошмары, галлюцинации.
Со стороны системы пищеварения: тошнота, рвота, диарея, боль в животе, запор; редко — повышение активности печеночных ферментов (АлАТ, AсАT), гепатит.
Со стороны кожных покровов: реакции гиперчувствительности (зуд, эритема, сыпь); очень редко блокаторы β-адренорецепторов могут усугубить течение псориаза или спровоцировать появление псориазоподобной сыпи, алопеции.
Со стороны дыхательной системы: редко — бронхоспазм у пациентов с БА или ХОБЛ, нарушение дыхания, аллергический ринит.
Со стороны органов чувств: редко — снижение слуха, уменьшение слезоотделения (следует принимать во внимание пациентам, использующим контактные линзы); очень редко — конъюнктивит.
Со стороны обмена веществ: гипертриглицеридемия, гипогликемия.
Со стороны репродуктивной системы: редко — нарушение потенции.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: редко — мышечная слабость и судороги, артралгия.
Прочие: возможно появление антинуклеарных антител с развитием волчаночноподобного синдрома, устраняющегося после отмены препарата.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

в следующих ситуациях необходим тщательный врачебный контроль при AV-блокаде I степени; при клинически выраженном или латентном сахарном диабете (возможна тяжелая гипогликемия, симптомы которой могут маскироваться; необходим регулярный контроль уровня глюкозы в крови); при продолжительном голодании и тяжелых физических нагрузках (может возникать тяжелая гипогликемия); при тиреотоксикозе (адренергическая симптоматика может маскироваться).
Пациентам с ХОБЛ применять препарат не рекомендуется; при необходимости его назначают в более низких дозах в комбинации с бронходилататорами.
Лицам с заболеваниями печени и почек может потребоваться коррекция дозы.
Больным псориазом (в том числе с указаниями на псориаз в анамнезе) блокаторы β-адренорецепторов назначают только после тщательной оценки соотношения польза/риск.
У лиц с тяжелыми аллергическими реакциями в анамнезе и у пациентов, которым проводят десенсибилизирующую терапию, назначение препарата должно быть строго обосновано, поскольку блокаторы β-адренорецепторов могут усиливать чувствительность к аллергенам и усиливать тяжесть аллергических реакций, способствуя развитию анафилаксии.
Прием Бисостада может приводить к положительным результатам во время проведения антидопингового контроля.
При управлении транспортными средствами и работе с механизмами необходим регулярный осмотр врача. В отдельных случаях препарат может негативно влиять на быстроту психомоторных реакций. Особое внимание следует уделять в начале лечения, при повышении дозы препарата, приеме других лекарственных средств или употреблении алкоголя.
Данные о применении бизопролола гемифумарата у беременных отсутствуют. При назначении в период беременности и кормления грудью следует тщательно оценить необходимость приема Бисостада. Поскольку существует риск развития брадикардии, гипотензии, гипогликемии и расстройств дыхания (неонатальная асфиксия) у новорожденных, лечение бизопрололом должно быть прекращено за 48–72 ч до родов. Если это невозможно, новорожденному необходимо тщательное медицинское наблюдение на протяжении 48–72 ч после рождения.
Неизвестно, выделяется ли бизопролола гемифумарат с грудным молоком, поэтому кормление грудью в период лечения препаратом рекомендуется прекратить.
Коррекции дозы бизопролола у лиц пожилого возраста не требуется, тем не менее эта категория пациентов может иметь повышенную чувствительность даже к обычным дозам препарата.
Лечение препаратом не следует прекращать внезапно как у пациентов с ИБС, так и у пациентов с АГ, поскольку внезапная его отмена может привести к обострению заболевания. Прекращение приема препарата необходимо проводить постепенно путем снижения дозы.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Противопоказанные комбинации
Флоктафенин: блокаторы β-адренорецепторов могут препятствовать компенсаторным сердечно-сосудистым реакциям при гипотензии, вызванной флоктафенином.
Сультоприд: существует риск возникновения желудочковой аритмии.
Нерекомендуемые комбинации
Антагонисты кальция (верапамил, дилтиазем, бепридил): отрицательное влияние на сократимость, AV-проводимость и уровень АД, снижение ЧСС, показано тщательное наблюдение врача.
Клонидин может вызвать значительное снижение ЧСС и угнетение АV-проводимости.
Ингибиторы МАО (кроме ингибиторов МАО-В): усиление гипотензивного эффекта или риск возникновения гипертонического криза.
Комбинации, которые следует применять с осторожностью
Антиаритмические препараты I класса (например дизопирамид, хинидин): угнетение AV-проводимости и усиление негативного инотропного действия (необходим строгий клинический и ЭКГ-контроль).
Антиаритмические препараты III класса (например амиодарон): повышение AV-проводимости.
Антагонисты кальция (производные дигидропиридина — нифедипин): повышают риск развития гипотензии, у пациентов с латентными сердечными заболеваниями сопутствующее применение блокаторов β-адренорецепторов может привести к развитию сердечной недостаточности; парасимпатомиметики (включая такрин или галантамин): отрицательное действие на AV-проводимость.
Инсулин и пероральные антидиабетические препараты: одновременный прием может усиливать, пролонгировать или снижать эффективность инсулина, пероральных гипогликемизирующих средств, при этом симптомы гипогликемии (тахикардия, тремор) могут маскироваться или быть слабовыраженными; необходим регулярный контроль уровня глюкозы крови.
Средства для анестезии: усиливают антигипертензивный эффект, анестезиолог должен быть извещен о том, что пациент применяет бизопролол. Гликозиды наперстянки — снижение ЧСС, замедление AV-проводимости.
Производные эрготамина: усугубление нарушений периферического кровообращения.
Симпатомиметики: комбинация с бизопрололом может привести к ослаблению эффектов обоих препаратов, развитию гипертонического криза или чрезмерной брадикардии; может потребоваться применение эпинефрина в более высоких дозах для купирования аллергических реакций.
Трициклические антидепрессанты, барбитураты, фенотиазины, диуретики, вазодилататоры: усиление гипотензивного эффекта.
Баклофен: усиление гипотензивного действия.
Йодсодержащие рентгеноконтрастные препараты. При сочетанном применении с блокаторами β-адренорецепторов может повышаться риск развития анафилактических реакций, рефрактерных к терапии.
НПВП: ослабляют гипотензивный эффект препарата вследствие задержки натрия и блокады синтеза простагландинов.
Комбинации, которые необходимо учитывать
Мефлохин: повышает риск развития брадикардии.
Кортикостероиды: снижают антигипертензивный эффект вследствие задержки воды и натрия в организме.
Рифампицин: возможно незначительное уменьшение T1/2 бизопролола в связи с индукцией микросомальных ферментов печени; индивидуальная коррекция дозы обычно не требуется.
Циметидин, гидралазин и алкоголь усиливают антигипертензивный эффект.
Ксантины (аминофиллин, теофиллин) могут взаимно ослаблять терапевтические эффекты при комбинации с блокаторами β-адренорецепторов.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

наиболее вероятны брадикардия, гипотензия, бронхоспазм, острая сердечная недостаточность, нарушение сердечной проводимости и гипогликемия.
Бизопролол отменяют, проводят поддерживающую и симптоматическую терапию. Показано промывание желудка и применение энтеросорбентов (например активированного угля), слабительных средств (сульфат натрия). При бронхоспазме назначают бронходилататоры (изопреналин), по показаниям — проведение ИВЛ. При AV-блокаде II–III степени показана инфузия изопреналина или трансвенозная электрокардиостимуляция; при брадикардии в/в вводят атропин. При снижении АД или шоке показана инфузия плазмозамещающих препаратов или применение вазопрессорных средств. При гипогликемии показано в/в введение глюкозы.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.