Цефосин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЦЕФОСІН

(CEFOSSIN)

Склад:

діючі речовини: 1 флакон   містить цефтриаксону натрію еквівалентно цефтриаксону – 500 мг, сульбактаму натрію еквівалентно сульбактаму – 250 мг або цефтриаксону натрію еквівалентно цефтриаксону – 1000 мг, сульбактаму натрію еквівалентно сулбактаму – 500 мг.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Цефтріаксон, комбінації. Третя генерація цефалоспоринів. Код АТС J01D.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтриаксону:

– інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла і носа;

– інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і   шлунково-кишкового тракту);

– інфекції нирок і сечовивідних шляхів;

– інфекції статевих органів, включаючи гонорею;

  – сепсис;

– інфекції кісток, суглобів, м'яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції;

– інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом;

  – менінгіт;

  – дисемінований бореліоз Лайма (ранні та пізні стадії захворювання);

Передопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної чи відомої контамінації.

При призначенні Цефосіну необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотико терапії та зокрема рекомендацій з профілактики антибіотико резистентності.

Протипоказання. Підвищена чутливість до цефалоспоринів. При наявності у хворого підвищеної чутливості до пеніциліну слід врахувати можливість перехресної алергічної реакції до Цефосіну.

Цефосін протипоказаний у недоношених дітей віком 41 тиждень з врахуванням строку внутрішньо утробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження).

Гіпербілірубінемія у новонароджених та недоношених. Цефтриаксон може витісняти білірубін із зв’язку з альбуміном сироватки крові, що може призвести до ризику розвитку енцефалопатії, спричиненої білірубіном.

Цефосін протипоказаний у новонароджених віком ≤ 28 днів для застосування за необхідності (або очікуваній необхідності) лікування внутрішньо венними розчинами, які містять кальцій, у тому числі внутрішньо венні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. «Спосіб застосування та дози»).

У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію. У деяких з цих випадків застосовувалися ті ж самі інфузійні системи для внутрішньо венного введення для Цефосіну та розчинів, які містять кальцій, і в деяких ін фузійних системах для внутрішньо венного введення спостерігалося виникнення преципітатів.

Ні в якому разі не можна застосовувати Цефосін з кальцієвмісними розчинами (розчин Рінгера тощо)! Кальцієвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення цефтриаксону.

Cпociб застосування та дози.  

Перед застосуванням препарату необхідно провести шкірний тест   на чутливість до антибіотиків та лідокаїну.

Розчини готують безпосередньо перед застосуванням. Після додавання розчинника потрібно візуально оцінити повноту розчинення.   Цефосін можна застосовувати внутрішньо венно або внутрішньом’язово.

Дорослі   і   діти   старше  12   років: зазвичай призначають 1,5 - 3 г Цефосіну 1 раз на добу (кожні  24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до препарату, добову дозу можна збільшувати до 6 г.

Діти

Новонароджені, немовлята і діти віком до 12 років

Новонароджені (до 2 тижнів): 20 - 50 мг/кг маси тіла (розрахунок за цефтриаксоном) 1 раз на добу. Зважаючи на недорозвиненість ферментної системи, добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Цефосін протипоказаний для застосування новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньо венними розчинами, які містять кальцій, у тому числі внутрішньо венні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

Новонароджені та діти віком від 15 днів до 12 років: 20 - 80 мг/кг маси тіла (розрахунок за цефтриаксоном) 1 раз на добу.

Дітям з масою тіла понад 50 кг призначають дози для дорослих.

Внутрішньо венні дози 50 мг/кг (розрахунок за цефтриаксоном) або вищі слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні  30 хв.

Хворі літнього віку

Хворим літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість лікування

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Як прийнято при терапії антибіотиками, хворим слід продовжувати приймати Цефосін ще протягом як мінімум 48 - 72 годин після того, як температура нормалізується і аналізи покажуть відсутність збудників.

Комбінована терапія

Дослідження показали, що відносно багатьох грам негативних бактерій існує синергізм між Цефосіном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках

Менінгіт

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинають з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г за цефтриаксоном) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Бореліоз Лайма: дорослим та дітям – 50 мг/кг (найвища добова доза за цефтриаксоном – 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Гонорея

Для лікування гонореї (спричиненої утворюючими і не утворюючими пеніцилін азу штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії

Для профілактики після операційних інфекцій у хірургії рекомендується – залежно від ступеня небезпеки зараження – вводити разову дозу 1,5 - 3 г Цефосіну за 30 - 90 хв до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне (але окреме) введення Цефосіну і одного з 5-нітроімідазолів, наприклад, орнідазолу.

Ниркова та печінкова недостатність

У хворих із порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція печінки залишається нормальною.

У хворих із порушеннями функції печінки немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція нирок залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності в перед термінальній стадії (кліренс креатині ну менше 10 мл/хв) добова доза не має перевищувати 3 г. У хворих із порушеннями функції печінки немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція нирок залишається нормальною. При одночасній тяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтриаксону у плазмі крові та проводити корекцію дози препарату у разі необхідності.

Хворим, які знаходяться на гемодіалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Слід однак контролю вати концентрацію цефтриаксону в сироватці крові на предмет можливої корекції дози, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза Цефосіну у хворих, які знаходяться на гемодіалізі, не має перевищувати 3 г.

Приготування розчинів

Готувати розчини безпосередньо перед їх застосуванням.

Свіжо приготовлені розчини зберігають свою фізичну і хімічну стабільність протягом 6 годин при кімнатній температурі (або протягом 24 годин при температурі 2 - 8 °С). Залежно від концентрації і тривалості зберігання колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Внутрішньом’язова ін’єкція

Для внутрішньом’язової ін’єкції 1,5 г розчиняють у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну; ін’єкцію роблять глибоко у сідничний м’яз. Рекомендується вводити не більше 1,5 г в одну сідницю.

Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньо венно.

Внутрішньо венна ін’єкція

Для внутрішньо венної ін’єкції розчиняють 1,5 г Цефосіну в 10 мл стерильної води для ін’єкцій; вводять внутрішньо венно повільно (2 - 4 хв).

Внутрішньо венне вливання

Внутрішньо венне вливання має тривати не менше 30 хв. Для приготування розчину для вливання розчиняють 3 г Цефосіну в 40 мл одного з наступних ін фузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % хлорид натрію, 0,45 % хлорид натрію + 2,5 % глюкоза, 5% глюкоза, 10 % глюкоза, 6 % декстран у розчині глюкози 5 %, 6 - 10 % гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Зважаючи на можливу несумісність, розчини, які містять Цефосін, не можна змішувати з розчинами, які містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Не можна використостовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення Цефосіну у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньо венного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватись при змішуванні Цефосіну з розчинами, які містять кальцій в одній ін фузійній системі для внутрішньо венного введення. Цефосін не можна одночасно вводити внутрішньо венно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

 Побічні реакції.

Інфекції та інвазії: мікоз статевих шляхів, вторинні грибкові інфекції та інфекції, спричинені резистентними мікро організмами.

З боку імунної системи: анафілактичні або анафілактоїдні реакції (включаючи шок).

З боку системи крові: еозинофілі я, лейкопенія, гранулоцит опенія, гемолітична анемія, тромбоцит опенія, збільшення протромбі нового часу, нейтропенія (пов’язана з тривалим застосуванням, оборотна); рідко – підвищення рівня креатині ну в сироватці   крові,   розлади   коагуляції, гіпопротромбінемія. Дуже рідко спостерігалися випадки агранулоцит озу (менше 500/мм³), переважно після застосування загальної дози 20 г або більше. Під час тривалого лікування слід регулярно контролю вати картину крові. Повідомлялося про незначне подовження протромбі нового часу.

З боку травного тракту: діарея, нудота, блювання, стоматит, глосит; рідко – панкреатит, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому не можна виключати роль преципітатів у розвитку панкреатиту, що утворилися під дією Цефосіну в жовчовивідних шляхах; у поодиноких випадках – псевдомембранозний ентероколіт.

З боку гепатобіліарної системи: преципітати кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, зворотній холелітіаз у дітей; у поодиноких випадках – жовтуха. Вказані явища рідко спостерігалися у дітей; поширені: збільшення рівня печінкових ферментів у сироватці крові (АСТ, АЛТ, лужної фосфатази).

З боку шкіри: висипання, алергічний дерматит, свербіж, кропив’янка, набряки, екзантема; дуже рідко – ексудативна багато формна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), макулопапульозні висипання, кропив’янка,

З боку сечовидільної системи: рідко – олігурія, гематурія, глюкозурія; у поодиноких випадках –утворення конкрементів у нирках, головним чином у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (≥ 80 мг/кг на добу), або кумулятивні дози понад 10 г, а також які мали додаткові фактори ризику (обмежене вживання рідини, постільний режим). Утворення конкрементів у нирках може протікати безсимптомно або проявлятися клінічно, може спричинити ниркову недостатність, яка минає після припинення лікування Цефосіном.

Загальні розлади та місцеві реакції: головний біль, запаморочення, пропасниця, озноб, флебіт у місці введення катетеру, біль у місці ін’єкції; у поодиноких випадках спостерігаються запальні реакції стінки вени. Їх можна уникнути, застосовуючи повільну ін’єкцію (2 - 4 хв).

Внутрішньом’язова ін’єкція без застосування лідокаїну болюча.

Лабораторні дослідження: підвищення рівня аланін амінотрансфер ази, підвищення рівня аспатратамінотрансфер ази, підвищення рівня лужної фосфатази крові, підвищення рівня білірубіну у крові, зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, зменшення кількості нейтрофілів; у поодиноких випадках можуть відзначатися хибно позитивні результати Кумбса. Як і інші антибіотики, Цефосін може спричиняти хибно позитивний результат проби на галактоземію. Хибно позитивні результати можуть бути отримані і при визначені глюкози в сечі, тому під час лікування Цефосіном глюкозурію за необхідності слід визначати лише ферментним методом.

Передозування.

Існує обмежена інформація про випадки передозування препарату у людей. Високі концентрації b-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми.

Надлишкові концентрації цефтріаксону в плазмі не можуть бути знижені за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Специфічного антидоту немає. Для лікування випадків передозування рекомендується симптоматичне лікування.

Застосування у період вагітності або   годування груддю.

Під час вагітності Цефосін можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Цефтріаксон проникає через плацентарний бар'єр.

Не слід призначати Цефосін напередодні пологів у ІІІ триместрі вагітності у зв’язку з підвищенням ризику білі рубінової енцефалопатії.

У малих концентраціях препарат виділяється у грудне молоко. Тому при призначенні цефтриаксону годування груддю необхідно припинити.

Діти.

Застосовують дітям (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Особливості застосування.

Як і при застосуванні інших препаратів, що містять цефтріаксон, при застосуванні Цефосіну були випадки анафілактичних реакцій з фатальними наслідками, навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних вказівок. При виникненні алергічних реакцій Цефосін слід одразу відмінити та призначити відповідне лікування.

Препарат може збільшувати протромбі новий час. У зв’язку з цим при підозрі на дефіцит вітаміну К необхідно визначати протромбі новий час.

При застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі і цефтриаксону, можливе виникнення діареї, асоційованої з Clostridium difficile, від легкого ступеня тяжкості до коліту з фатальним наслідком. Антибактеріальні препарати змінюють нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile. Clostridium difficile продукує токсини А та В, які сприяють розвитку діареї, асоційованої з Clostridium difficile. Штами Clostridium difficile, які надмірно продукують токсини, спричиняють підвищену захворюваність та летальність, так як ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробних засобів та потребувати колектомії. Діарею, асоційовану з Clostridium difficile, необхідно виключити у всіх пацієнтів під час застосування антибіотиків. Необхідно зібрати детальний медичний анамнез, так як діарея, асоційована з Clostridium difficile, може виникати протягом двох місяців після закінчення застосування антибактеріальних засобів.

При підозрі чи підтвердженні діареї, асоційованої з Clostridium difficile, необхідно відмінити антибіотико терапію, яка не вливає на Clostridium difficile. За клінічними показаннями слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів, білкових добавок, антибіотико терапію, до якої чутлива Clostridium difficile і хірургічне обстеження.

Протягом тривалого застосування Цефосіну можливі труднощі у контролю ванні нечутливих до препарату мікро організмів. У зв’язку з цим необхідний ретельний нагляд за пацієнтами. При виникненні суперінфекції необхідно вжити відповідні заходи.

Після застосування цефтриаксону зазвичай у дозах, що перевищують стандартні рекомендовані, при ультразвуковому досліджені жовчного міхура можуть спостерігатись тіні, що помилково сприймаються за камені. Це преципітати кальцієвої солі цефтриаксону, що зникають після завершення чи припинення терапії Цефосіном. Подібні зміни рідко супроводжуються будь-якою симптоматикою. Але і в таких випадках рекомендується лише консервативне лікування. Якщо ці явища супроводжуються клінічною симптоматикою, то рішення про відміну препарату приймає лікар.

У хворих, яким вводили Цефосін, описано поодинокі випадки панкреатину, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому не можна виключати роль преципітатів у розвитку панкреатиту, що утворилися під дією Цефосіну в жовчовивідних шляхах.

Цефтриаксон може витісняти білірубін із зв’язку з альбуміном сироватки крові. У зв’язку з цим застосування Цефосіну у новонароджених з гіпербілірубінемією протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Слід виявляти обережність при застосуванні Цефосіну хворим із нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.

Цефтриаксон не можна змішувати чи призначати одночасно з кальцієвмісними розчинами, навіть при введенні препаратів через різні інфузійні системи. У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію. Про випадки виникнення внутрішньо судинних преципітатів після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньо венними кальцієвмісними розчинами також повідомлялося у пацієнтів інших вікових груп. У зв’язку з цим не можна застосовувати кальцієвмісні розчини для внутрішньо венного введення новонародженим та пацієнтам інших вікових груп щонайменше протягом 48 годин після введення останньої дози Цефосіну (див. розділ «Протипоказання»).

Про випадки виникнення внутрішньо судинних преципітатів після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньо венними кальцієвмісними розчинами також повідомлялося у пацієнтів інших вікових груп.

Імуноопосередкована гемолітична анемія спостерігалась у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, у тому числі Цефосін. Про випадки тяжкої гемолітичної анемії, у тому числі фатальні, повідомлялося у пацієнтів дорослого віку та дітей. При розвитку анемії під час застосування цефтриаксону необхідно виключити анемію, спричинену цефтриаксоном, та відмінити препарат до встановлення етіології анемії.

Під час тривалого лікування слід регулярно контролю вати картину крові.

У поодиноких випадках при лікуванні Цефосіном у хворих можуть відмічатися хибно позитивні результати Кумбса. Так як і інші антибіотики, Цефосін може спричиняти хибно позитивний результат проби на галактоземію. Хибно позитивні результати можуть бути отримані і при визначені глюкози у сечі, тому під час лікування Цефосіном глюкозурію, при необхідності, слід визначати лише ферментним методом.

У хворих, які перебувають на гемодіалізі, дозу препарату після проведення цієї процедури змінювати немає необхідності, проте необхідно контролю вати концентрацію препарату в сироватці крові, оскільки швидкість виведення у цих хворих може бути скорочена.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив препарату на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою малоймовірні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодія з кальцієм

Цефосін не можна призначати одночасно чи змішувати з кальцієвмісними розчинами, навіть при застосуванні окремих ін фузійних систем. Описана невелика кількість фатальних випадків утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону у легенях та нирках новонароджених. У деяких випадках венозні доступи та час введення цефртиаксону та кальцієвмісних розчинів були різні.

Були проведені 2 дослідження in vitro, у яких вивчалась взаємодія цефтриаксону та кальцію (одне досладження із застосуванням плазми крові дорослих, інше – із застосуванням плазми крові з пуповини новонароджених). Цефтриаксон у концентрації до 1 мМ (у надлишку концентрації досягались in vivo після внутрішньо венного вливання протягом 30 хв 2 г цефтриаксону) застосовувалися у комбінації з кальцієм у концентрації до 12 мМ (48 мг/дл). Відновлення   цефтриаксону   з   плазми   крові   зменшувалося   при   концентрації кальцію 6 мМ

(24 мг/дл) чи вище у плазмі крові дорослих чи 4 мМ (16 мг/дл) чи вище у плазмі крові новонароджених. Це може відображати утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

При одночасному застосуванні високих доз Цефосіну і таких сильнодіючих діуретиків, як фуросемід, порушень функції нирок не спостерігалося. Немає даних, що Цефосін підвищує ниркову токсичність аміноглікозидів.

Цефтриаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла спричиняти непереносимість етанолу, а також кровотечі, що властиві деяким іншим цефалоспоринам. Пробенецид не впливає на виведення Цефосіну.

In vitro був виявлений антагонізм між хлорамфеніколом та цефтриаксоном.

Не можна застосовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення Цефосіну у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньо венного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватись при змішуванні Цефосіну з розчинами, які містять кальцій в одній ін фузійній системі для внутрішньо венного введення. Цефосін не можна одночасно вводити внутрішньо венно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування (див. «Спосіб застосування та дози»). У дослідженнях in vitro було показано, що у немовлят підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

Згідно з літературними даними, цефтриаксон не сумісний з амзакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами.

Бактеріостатичні засоби можуть впливати на бактерицидну дію цефалоспоринів.

Цефтриаксон може зменшувати ефективність гормональних пероральних контрацептивів. У зв’язку з цим рекомендується застосовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після лікування.

Немає повідомлень про взаємодію між цефтриаксоном та продуктами для перорального прийому, які містять кальцій, та взаємодію між цефтриаксоном при внутрішньом’язовій ін’єкції і продуктами, які містять кальцій (внутрішньо венно чи перорально).

Взаємодія з речовинами, що використовуються при лабораторних аналізах.

Хибно позитивна реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відзначали такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні Цефосіну. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, використовувати не слід.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Цефосін – є комбінацією цефтриаксону та сульбактаму натрію.

Цефтриаксон – парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією.

Бактерицидна активність цефтриаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Цефтриаксон активний in vitro відносно більшості грам негативних і грам позитивних мікро організмів. Цефтриаксон характеризується дуже великою стійкістю до більшості b-лактамаз (як пеніцилін аз, так і цефалоспориназ) грам позитивних і грам негативних бактерій. Цефтриаксон активний відносно таких мікро організмів in vitro і при клінічних інфекціях (див. «Показання»):

грам позитивні аероби: Staphylococcus aureus (метициліночутливий), коагулазо-негативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи В), β-гемолітичні стрептококи (групи ні А, ні В), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae.

Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому ж числі до цефтриаксону. Також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium та Listeria monocytogenes виявляють стійкість до цефтриаксону;

грам негативні аероби: Acinetobacter lwoffi, Acinetobacter anitratus (головним чином A. baumanii)*, Aeromonas hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans, алкагеноподібні бактерії, Borrelia burgdorferi, Capnocytophaga spp., Citrobacter diversus (у тому числі C. amalonaticus), Citrobacter freundii*, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes*, Enterobacter cloacae*, Enterobacter spp. (інші)*, Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Hafnia alvei, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae**, Moraxella catarrhalis (раніше називалися Branhamella catarrhalis), Moraxella osloensis, Moraxella spp. (інші), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoea, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Proteus mirabilis, Proteus penneri*, Proteus vulgaris*, Pseudomonas fluorescens*, Pseudomonas spp. (інші)*, Providentia rettgeri*, Providentia spp. (інші), Salmonella typhi, Salmonella spp. (не тифоїдні), Serratia marcescens*, Serratia spp. (інші)*, Shigella spp., Vibrio spp., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інші).

* деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону головним чином унаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами.

** деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону унаслідок утворення низки плазмідо-опосередкованих β-лактамаз.

Примітка. Багато з штамів вищезазначених мікро організмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків як аміно пеніциліни та уреїдопеніциліни, цефалоспорини першого та другого покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтриаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтриаксону in vitro і в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтриаксон ефективний для лікування первинного і вторинного сифілісу, за винятком клінічних штамів P. аeruginosa, стійких до цефтриаксону;

анаероби: Bacteroides spp. (чутливі до жовчі)*, Clostridium spp. (крім C. difficile), Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus), Peptostreptococcus spp.

* деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону внаслідок утворення β-лактамаз.

Примітка. Багато з штамів Bacteroides spp., які продукують b-лактамази (зокрема, B. fragilis), стійкі до цефтриаксону. Стійкий Clostridium difficile.

Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є необоротним інгібітором бета-лактамази та застосовується тільки парентерально. За хімічною структурою це сульфон натрію пеніцилін ату. Містить 92  мг натрію (4  мЕкв) на 1 г. Сульбактам – дуже легко розчинний у воді кристалічний порошок майже білого кольору. Молекулярна маса становить 255,22.

Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на без клітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є необоротним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікро організмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.

Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніциліні в та цефалоспоринів резистентними мікро організмами підтверджений у дослідженнях резистентних штамів на цілісних мікро організмах, в яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі штами стають вразливішими до дії Цефосіну, ніж до дії одного цефоперазону.

Фармакокінетика. Не досліджувался.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок від білого до кремового кольору.

Несумісність.

Цефосін не можна змішувати з кальцієвмісними розчинами, такими як розчин Рінгера або розчин Гартмана.

Цефтриаксон несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами.

Не слід змішувати з іншими розчинниками, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Приготовлений розчин зберігати не більше 6 годин при кімнатній температурі і не більше 24 годин при температурі 6 °С.

Упаковка.  

По 500 мг/250 мг порошку у флаконі; по 1 флакону разом з 1 ампулою розчинника (2 мл розчину лідокаїну для ін’єкцій (10 мг/мл) у картонній упаковці.

По 1000 мг/500 мг порошку у флаконі; по 1 флакону разом з 1 ампулою розчинника (3,5 мл розчину лідокаїну для ін’єкцій (10 мг/мл) у картонній упаковці.

Категорія відпуску.  

За рецептом.

Виробник.

Біотавия   Фарм   Лімітед

на заводі Акумс Драгс та   Фармасьютикалс Лтд.  

Місцезнаходження.

Плот  №2-5, Сектор 6Б, ІІЕ, Сідкул, Раніпур, Харідвар, Індія.

Инструкция по медицинскому применению препарата:
ЦЕФОСИН® порошок для приготовления раствора для инъекций 0,5г, 1,0г и 2,0г

Фармакотерапевтическая группа:
антибиотик, цефалоспорин

Условия отпуска из аптек
по рецепту.

Регистрационный номер: 002102/01-2003, 002102/02-2003

Торговое название: Цефосин

Международное непатентованное название: Цефотаксим

Химическое название:
[6R-[6 альфа,7 бета(Z)]]-3-[(Ацетилокси)метил]-7-[[(2-амино-4-тиазолил)(метоксиимино) ацетил]амино]-8-оксо-5-тиа-1-азабицикло[4.2.0]окт-2-ен-2-карбоновая кислота (и в виде натриевой соли).

Лекарственная форма: порошок для приготовления раствора для инъекций

Состав препарата
Цефотаксима натриевая соль стерильная (в пересчете на цефотаксим) 0,5 г, 1,0 г и 2,0 г.

Описание: Белый или белый с желтоватым оттенком порошок.

Код ATX: [J01DA10].

Фармакологические свойства
Цефалоспориновый антибиотик III поколения для парентерального введения. Действует бактерицидно, нарушая синтез клеточной стенки микроорганизма. Обладает широким спектром действия. Активен в отношении грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов, устойчивых к др. антибиотикам: Staphylococcus spp. (в т.ч. Staphylococcus aureus, включая пенициллиназу образующие штаммы), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Enterococcus species, Enterobacter spp., Escherichia coli, Haemophilus influenzae (в т.ч. штаммы, образующие пенициллиназу), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella spp. (в т.ч. Kl. pneumoniae), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae (в т. ч. штаммы, образующие пенициллиназу), Acinetobacter species, Corynebacterium diphtheriae, Erysipelothrix insidiosa, Eubacterium spp., Propionibacterium spp., Bacillus subtilis, Clostridium spp. (в т.ч. Clostridium perfringens), Escherichia coli, Citrobacter spp., Proteus mirabilis, Proteus indole, Proteus vulgaris, Providencia spp. (в т. ч. Providencia rettgeri), Serratia spp., Pseudomonas aeruginosa, Neisseria meningitidis, Bacteroides spp. (в т.ч. некоторые штаммы Bacteroides fragilis), Fusobacterium spp. (в т. ч. Fusobacterium nucleatum), Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. Устойчив к большинству бета-лактамаз грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов, пенициллиназе стафилококков, Clostridium difficile.

Фармакокинетика
После однократного внутривенного введения 0,5, 1 и 2 г максимальная концентрация достигается че-рез 5 мин и составляет 39 мкг/мл, 100 мкг/мл и 214 мкг/мл, соответственно. После внутримышечного введения 0,5 и 1 г макси-мальная концентрация достигается через 0,5 ч и составляет 11 и 21 мкг/мл, соответственно. Связь с белками плазмы - 25-40%. Создает терапевтические концентрации в большинстве тканей (миокард, кости, желчный пузырь, кожа, мягкие ткани) и жидкостей (синовиальная, перикардиальная, плевральная, мокрота, желчь, моча, спинномозговая жидкость) организма. Время полувыведения - 1 ч при внутривенном введении и 1-1,5 ч - при внутримышечном введении. Выводится почками - 60-70% в неизмененном виде, остальное количество - в виде метаболитов (дезацетилированное производное обладает бактерицидной активностью, а другие метаболиты не обладают). При хронической почечной недостаточности и у лиц пожилого возраста период полувыведения увеличивается в 2 раза. Период полувыведения у новорожденных - 0,75-1,5 ч, у недоношенных новорожденных детей возрастает до 4,6 ч. При повторных внутривенных введениях в дозе 1 г каждые 6 ч в течение 14 сут кумуляции не наблюдается. Проникает в грудное молоко.

Показания к применению
Бактериальные инфекции тяжелого течения, вызванные чувствительными микроорганизмами: инфекции ЦНС (менингит), дыхательных путей и ЛОР-органов, мочевыводящих путей, костей, суставов, кожи и мягких тканей, органов малого таза (в т. ч. хламидиоз, гонорея), инфицированные раны и ожоги, перитонит, сепсис, бактериемия, абдоминальные инфекции, эндокардит, болезнь Лайма, тифозная лихорадка, инфекции на фоне иммунодефицита, профилактика инфекций после хирургических операций (в т.ч. урологических, акушерско-гинекологических, на ЖКТ).

Противопоказания
Гиперчувствительность (в т. ч. к пенициллинам, др. цефалоспоринам, карбапенемам). У детей до 2,5 лет нельзя использовать внутримышечное введение препарата. С осторожностью - новорожденные, больные с хронической почечной недостаточностью, неспецифический язвенный колит (в т.ч. в анамнезе). Беременность и лактация Применение препарата в период беременности возможно только в том случае, когда предполагаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Цефотаксим выделяется с грудным молоком, поэтому при необходимости назначения препарата в период лактации следует прекратить грудное вскармливание.

Способ применения и дозы
Внутримышечно и внутривенно. Для внутримышечной инъекции растворяют 0,5 г препарата в 2 мл (соответственно 1 г в 4 мл) стерильной воды для инъекций. Вводят глубоко в ягодичную мышцу. В качестве растворителя при внутримышечном введении также используется 1% раствор лидокаина (на 0,5 г - 2 мл, на 1 г - 4 мл).
Для внутривенного введения 0,5 - 1 г цефотаксима растворяют в 10 мл стерильной воды для инъекций. Вводят медленно в течение 3-5 минут.
Для капельного введения (в течение 50-60 минут) растворяют 2 г препарата в 100 мл изотонического раствора натрия хлорида или 5% раствора глюкозы.
Обычная доза цефотаксима для взрослых и детей старше 12 лет - 1 г через каждые 12 часов. В тяжелых случаях дозу увеличивают до 3 или 4 г в день, вводят препарат 3 или 4 раза по 1 г. В зависимости от тяжести заболевания суточная доза может быть увеличена до максимальной, которая составляет 12 г.
Обычная доза для новорожденных и детей младше 12 лет - 50-100 мг/кг массы тела в день с промежутками введения от 6 до 12 часов. Для недоношенных детей суточная доза не должна превышать 50 мг/кг.
В случае нарушений функции почек дозу уменьшают. При клиренсе креатинина 10 мл/мин и менее суточную дозу препарата уменьшают вдвое.

Побочное действие
Аллергические реакции: крапивница, озноб или лихорадка, сыпь, зуд, бронхоспазм, эозинофилия, злокачественная экссудативная эритема (синдром Стивенса-Джонсона), токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), ангионевротический отек, анафилактический шок.
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, диарея или запор, метеоризм, боль в животе, дисбактериоз, нарушение функции печени (повышение активности "печеночных" трансаминаз, щелочной фосфатазы, гиперкреатининемия, гипербилирубинемия), стоматит, глоссит, псевдомембранозный энтероколит.
Со стороны органов кроветворения: лейкопения, нейтропения, гранулоцитопения, тромбоцитопения, гемолитическая анемия, гипокоагуляция.
Со стороны мочевыделительной системы: нарушение функции почек (азотемия, повышение содержания мочевины в крови, олигурия, анурия, интерстициальный нефрит).
Со стороны нервной системы: головная боль, головокружение.
Лабораторные показатели: ложноположительная проба Кумбса.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: потенциально жизнеопасные аритмии после быстрого болюсного введения в центральную вену.
Местные реакции: флебит, болезненность по ходу вены, болезненность и инфильтрат в месте в/м введения.
Прочие: суперинфекция (в частности, кандидозный вагинит).

Передозировка
Симптомы: судороги, энцефалопатия (в случае введения больших доз, особенно у больных с почечной недостаточностью), тремор, повышенная нервно-мышечная возбудимость. Лечение: симптоматическая терапия.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами
Увеличивает риск развития кровотечений при сочетании с антиагрегантами, нестероидными противовоспалительными препаратами.
Не приводит к развитию дисульфирамоподобных реакций при совместном применении с этанолом.
Вероятность поражения почек увеличивается при одновременном приеме с аминогликозидами, полимиксином В и "петлевыми" диуретиками.
Лекарственные средства, блокирующие канальцевую секрецию, увеличивают плазменные концентрации цефотаксима и замедляют его выведение.
Фармацевтически несовместим с растворами др. антибиотиков в одном шприце или капельнице.

Особые  указания
В первые недели лечения может возникнуть псевдомембранозный колит, проявляющийся тяжелой длительной диареей. При этом прекращают прием препарата и назначают адекватную терапию, включая ванкомицин или метронидазол.
Перед назначением препарата необходимо собрать аллергологический анамнез, особенно в отношении бета-лактамных антибиотиков. Известна перекрестная аллергия между пенициллинами и цефалоспоринами. У лиц, в анамнезе которых имеются указания на аллергические реакции на пенициллин, препарат применяют с крайней осторожностью (следует учитывать возможность развития тяжелых анафилактических реакций, вплоть до летального исхода).
При продолжительности лечения препаратом свыше 10 дней необходимо контролировать картину периферической крови.
При определении глюкозы в моче неэнзиматическим методом (например, методом Бенедикта) возможны ложноположительные результаты.

Форма выпуска
Порошок для приготовления раствора для инъекций по 0,5 г, 1 г и 2 г во флаконы вместимостью 10 мл или 20 мл.
Порошок для приготовления раствора для внутримышечных инъекций по 0,5 г, 1 г и 2 г во флаконы вместимостью 10 мл или 20 мл.
По 1, 5 или 10 флаконов в картонную пачку вместе с инструкцией по медицинскому применению.
По 50 флаконов помещают в коробку картонную с 1- 5 инструкциями по применению (для стационаров).

Условия хранения
Список Б.В сухом, защищенном от света месте, при температуре не выше 25°С. Хранить в недоступном для детей месте.

Срок годности
3 года. Не использовать позже срока годности, указанного на упаковке.