Цибор - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Цибор 3 500  

Zibor 3 500

Склад.

Діюча речовина: 1 мл розчину для ін’єкцій містить беміпарин натрій (гепарину низь комоле-кулярного натрієва сіль), що еквівалентний 17 500 МО (міжнародні одиниці) анти фактора-Ха;

допоміжні речовини: вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антитромботичні засоби. Група гепарину. Код АТС В 01А В 12.

Клінічні характеристики.

Показання. Профілактика тромбоемболій у пацієнтів при ортопедичних операціях. Профілактика згортання крові в системі екстракорпорального кровообігу при проведенні гемодіалізу.

Протипоказання. Відома підвищена чутливість до беміпарину натрію або гепарину. Імунологічно обумовлена гепарином тромбоцит опенія чи підозра на неї або наявність її в анамнезі. Активні кровотечі або підвищений ризик кровотеч у зв’язку з порушенням згортання крові. Тяжкі порушення функції печінки і підшлункової залози. Ушкодження або оперативні втручання в ділянці нервової системи, органів зору або органів слуху. Синдром дисемінованого внутрішньо судинного згортання крові (ДВС). Гострий бактеріальний ендокардит та хронічний ендокардит. Патологічні стани з високим ризиком кровотеч, наприклад активна пептична виразка, геморагічний інсульт, церебральна аневризма або церебральна неоплазія.  

Спосіб застосування та дози. Дорослі. Ортопедичні операції з високим   ризиком виникнення венозної тромбоемболії. У день хірургічного втручання вводять 3500 МО препарату шляхом підшкірної ін’єкції за 2 години до початку або через 6 годин після операції, а в наступні дні вводять підшкірно по 3500 МО кожні 24 години. Профілактично застосовують протягом періоду ризику розвитку тромбоемболії або до повного відновлення рухового режиму пацієнта. Загалом таке профілактичне лікування проводиться мінімум 7-10 діб після хірургічного втручання. Профілактика згортання крові в системі екстракорпорального кровообігу при проведенні гемодіалізу. У хворих, яким проводиться багаторазовий гемодіаліз тривалістю не більше 4 годин, за умови відсутності ризику кровотеч, профілактика згортання крові в системі екстракорпорального кровообігу в процесі процедури досягається шляхом введення одноразової дози у формі болюсної ін’єкції препарату в артеріальне русло на початку сеансу гемодіалізу. Для хворих з масою тіла менше 60 кг доза становить 2500 МО анти фактора Xa, а хворим з масою тіла більше 60 кг призначають дозу 3500 МО анти фактора-Xa.

Препарат вводиться підшкірно в передньобокову ділянку живота або в задньобокову поперекову ділянку, поперемінно з правої і лівої сторони. Голка вводиться в складку шкіри перпендикулярно, а не під кутом. Місце ін’єкції розтирати не можна.  

Хворі літнього віку. Корекція дозування непотрібна.

Особи з порушенням функції печінки і нирок. Недостатня кількість даних не дозволяє надати рекомендації щодо корекції дозування беміпарину для даної категорії пацієнтів.

Побічні реакції. Дуже часто спостерігається екхімоз в місці ін’єкції. Часто спостерігаються гематома і біль в місці ін’єкції; кровотеча в ділянці шкіри, слизових оболонок, ран, травного тракту, сечостатевого тракту; легке, минуще підвищення рівня трансаміназ (АСТ, АЛТ) і гама-глутамілтранспептидаза. Іноді спостерігаються шкірні алергічні реакції (кропив’янка, свербіж); легка, минуща тромбоцит опенія (тип І). Рідко спостерігаються анафілактичні реакції (нудота, блювання, ядуха, бронхоспазм, набряк гортані, гіпотензія, кропив’янка, свербіж); тяжка тромбоцит опенія (тип ІІ); некроз шкіри в місці ін’єкції; епідуральна і спинномозкова гематома після епідуральної спинномозкової анестезії або люмбальної пункції. Ці гематоми призводять до неврологічних порушень різного ступеня тяжкості, включаючи тривалий або постійний параліч. Довготривале лікування препаратами групи гепарину може призводити до розвитку остеопорозу.  

Передозування. Головним проявом передозування є кровотеча. Рішення про відміну терапії беміпарином приймається залежно від тяжкості геморагії і ризику тромбозу. Незначні геморагії рідко потребують спеціального лікування. Значні кровотечі вимагають призначення протаміну сульфату. Протамін сульфат призводить до часткового зниження анти-Ха-факторної активності беміпарину протягом 2 годин після внутрішньо венного введення в дозі 1,4 мг протаміну сульфату на 100 МО анти фактора-Ха.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Дослідження на тваринах не виявили у беміпарину будь-яких ознак тератогенності. Клінічні дані щодо застосування беміпарину у вагітних відсутні, тому вагітним препарат призначають з обережністю. На сьогодні даних про здатність беміпарину переходити через плацентарний бар’єр немає.

Діти. Безпека і ефективність застосування беміпарину у дітей не вивчені, тому призначати препарат дітям не рекомендується.

Особливі заходи безпеки. Не вводити беміпарин шляхом внутрішньом’язової ін’єкції. У зв’язку з ризиком розвитку гематом слід уникати внутрішньом’язових ін’єкцій інших препаратів в період лікування беміпарином. Слід бути обережними, призначаючи препарат хворим з печінковою або нирковою недостатністю, неконтрольованою артеріальною гіпертензією, виразковою хворобою шлунка і дванадцяти палої кишки в анамнезі, тромбоцит опенією, сечокам’яною хворобою, судинними порушеннями райдужної оболонки ока та сітківки, а також з будь-якими іншими органічними порушеннями, пов’язаними з підвищеним ризиком розвитку кровотеч, так само як і при проведенні пацієнтам спинномозкової або епідуральної анестезії чи люмбальної пункції.

Особливості застосування. Беміпарин може пригнічувати секрецію наднирникових залоз альдостерону, що може призвести до гіперкаліємії, особливо у хворих з цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю, метаболічним ацидозом, підвищеним рівнем калію в плазмі або у хворих, які приймають калійзберігаючі препарати. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищується пропорційно тривалості терапії, але така гіперкаліємія, як правило, минуща. У хворих групи ризику необхідно визначити рівень електролітів плазми перед призначенням беміпарину і регулярно його контролю вати протягом лікування, особливо якщо тривалість терапії перевищує 7 діб. Іноді на початку лікування беміпарином спостерігається минуща, легка тромбоцит опенія І типу (кількість тромбоцитів 100000/ мм³ – 150000/мм³), яка пов’язана з тимчасовою активацією тромбоцитів. Як правило, цей стан не викликає ускладнень, отже, терапія беміпарином може бути продовжена. В рідких випадках при терапії беміпарином спостерігається розвиток тяжкої імунної тромбоцит опенії ІІ типу з кількістю тромбоцитів значно нижче 100000/мм³. Така реакція звичайно виникає поміж 5-м і 21-м днями терапії. У хворих з індукованою гепарином тромбоцит опенією в анамнезі це ускладнення може розвинутись скоріше. Рекомендується проводити підрахунок тромбоцитів перед початком лікування беміпарином (в перший день терапії), далі регулярно кожні 3 – 4 доби і по закінченні лікування препаратом. При значному зниженні числа тромбоцитів (від 30 % до 50 %), що поєднується з позитивними або невідомими результатами випробувань in vitro на наявність антитромбоцитарних антитіл в присутності беміпарину або інших низь комолекулярних гепаринів та/або гепарину, необхідно негайно відмінити терапію беміпарином і призначити альтернативне лікування. При призначенні беміпарину спостерігались випадки некрозу шкіри, іноді з попереднім почервонінням або болючими еритематозними плямами. В таких випадках терапію беміпарином треба негайно відмінити. Профілактичне застосування беміпарину в поєднанні з проведенням епідуральної або спинномозкової анестезії або люмбальної пункції може у рідких випадках призводити до розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, внаслідок чого може розвинутись тривалий або постійний параліч. Ризик розвитку гематоми підвищується при використанні епідурального або спинномозкового катетера для проведення анестезії, при супутньому застосуванні препаратів, що впливають на згортання крові, наприклад не стероїдних протизапальних засобів, інгібіторів агрегації тромбоцитів чи антикоагулянтів, або при травматичній чи багаторазовій пункції. При прийнятті рішення про часовий інтервал між останнім введенням беміпарину в профілактичній дозі і введенням або видаленням епідурального або спинномозкового катетера необхідно враховувати характеристику продукту і профіль пацієнта. Після видалення катетера наступну дозу беміпарину можна вводити не раніше ніж через 4 години. Введення наступної дози беміпарину також має бути віддалено до завершення хірургічної процедури. При прийнятті рішення про призначення терапії антикоагулянтами в контексті проведення епідуральної або спинномозкової анестезії необхідно бути виключно обережним і проводити частий контроль стану пацієнта з метою виявлення ознак і симптомів неврологічних порушень, зокрема болю в спині, порушення чутливості і моторики (оніміння і слабкість нижніх кінцівок), а також дисфункції кишечнику і сечового міхура. При підозрі на наявність епідуральної або спинномозкової гематоми необхідно негайне встановлення діагнозу з вжиттям терапевтичних заходів аж до спинномозкової декомпресії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами. Вплив відсутній.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Лікарські взаємодії беміпарину не були вивчені і інформація щодо розділу спирається на дані, які були отримані для інших низь комолекулярних гепаринів. Не рекомендується одночасне застосування беміпарину з такими препаратами: антагоністами вітаміну К та іншими антикоагулянтами, ацетил саліциловою кислотою та іншими саліцилатами, не стероїдними протизапальними препаратами, тиклопедином, клопідогрелем та іншими інгібіторами агрегації тромбоцитів, системними глюкокортикоїдами і декстраном. Усі вищезазначені препарати підсилюють фармакологічний ефект беміпарину на коагуляцію та/або функцію тромбоцитів, що збільшує ризик виникнення кровотеч. Якщо одночасного застосування препаратів уникнути неможливо, беміпарин слід призначати під ретельним клінічним і лабораторним контролем. Супутнє призначення препаратів, що підвищують концентрацію калію в крові, повинно здійснюватись під особливо ретельним контролем. Ефект взаємодії гепарину з внутрішньо венно   введеним нітрогліцерином, який призводить до зниження ефективності препарату, не може бути виключеним і у випадку беміпарину.  

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Беміпарин натрію – це низь комолекулярний гепарин, який отриманий в результаті де полімеризації гепарину натрію, що був виділений із слизової оболонки кишечнику свині. Середня молекулярна вага (МВ) беміпарину становить приблизно 3600 дальтон. Процент молекулярних ланцюгів з МВ менше 2000 дальтон становить менше 35. Процент молекулярних ланцюгів з МВ від 2000 до 6000 дальтон коливається між 50 і 75. Процент молекулярних ланцюгів з МВ вище 6000 дальтон становить менше 15. Анти-Ха-факторна активність беміпарину становить від 80 до 120 МО анти фактора-Ха на 1 мг сухої речовини, а анти-ІІа-факторна активність становить від 5 до 20 МО анти фактора ІІа на 1 мг сухої речовини. Співвідношення анти-Ха-факторна активність/анти-ІІа-факторна активність – приблизно 8. В експериментах на тваринах беміпарин показав протизгортальну активність і помірний геморагічний ефект. Застосування беміпарину у людини підтверджує його протизгортальну активність і, при дотриманні рекомендованого дозування, не подовжує значно час тесту на згортання крові.    

Фармакокінетика. Всмоктування. Беміпарин натрію швидко всмоктується після підшкірної ін’єкції з біодоступністю, яка оцінюється в 96 %. Максимальна анти-Ха-факторна дія в плазмі при профілактичних дозах препарату, рівних 2500 МО і 3500 МО, досягається через 2 – 3 години після підшкірної ін’єкції беміпарину, з найбільшим піком активності порядку 0,34 ± 0,08 і 0,45 ± 0,07 МО анти-Ха-фактора/мл, відповідно. Анти-ІІа-факторна активність при призначенні вищезазначених доз не виявляється. Максимальна анти-Ха-факторна активність в плазмі при введенні доз 5000 МО, 7500 МО, 10000 МО і 12500 МО досягається через 3 – 4 години після підшкірної ін’єкції беміпарину, з піком активності порядку 0,54 ±  0,06, 1,22 ± 0,27, 1,42 ± 0,19, і 2,03 ± 0,25 МО анти-Ха-фактора/мл, відповідно. Анти-ІІа-факторна активність порядку 0,01 МО/мл була виявлена при введенні доз 7500 МО, 10000 МО і 12500 МО. Виведення. Період напів виведення беміпарину, який вводиться в дозах від 2500 МО до 12500 МО, знаходиться приблизно між 5 – 6 годинами і, відповідно, беміпарин повинен призначатись 1 раз на добу. На сьогодні немає даних стосовно здатності беміпарину зв’язуватись з білками плазми, його метаболізму і виведення у людини.  

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості. Прозорий, без часток, безбарвний або світло-жовтий розчин.

Несумісність. Не можна змішувати з іншими розчинами для ін’єкцій або для інфузій.

Термін придатності. 2 роки. Не застосовуйте препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30°С! Не заморожувати! Лікарський засіб зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка. Блістер, вкритий захисною плівкою, що містить два готових, заповнених шприца по 0,2 мл розчину для ін’єкцій, еквівалентних 3 500 МО анти фактора-Ха; 1, або 5, або 15, або 50 блістерів в коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Власник реєстрації.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С. А.

Місцезнаходження. 1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург.

бемипарин натрий — низкомолекулярный гепарин, полученный в результате деполимеризации гепарина натрия, выделенного из слизистой оболочки кишечника свиньи. Средняя молекулярная масса (М_m) бемипарина составляет приблизительно 3600 Да. Процент молекулярных цепей с Мm ≤2000 Да составляет ≤35%. Процент молекулярных цепей с Мm от 2000 до 6000 Да колеблется от 50 до 75%. Процент молекулярных цепей с Мm 6000 Да составляет ≤15%. Анти-Ха-факторная активность бемипарина натрия составляет 80–120 МЕ антифактора-Ха на 1 мг сухого вещества, а анти-IIа-факторная активность составляет 5–20 МЕ антифактора IIа на 1 мг сухого вещества. Соотношение анти-Ха-факторной/анти-IIа-факторной активности — приблизительно 8. В экспериментах на животных бемипарин натрий продемонстрировал антикоагуляционное действие и умеренный геморрагический эффект. Применение бемипарина натрия у человека подтверждает его противосвертывающую активность и при соблюдении рекомендуемого дозирования не увеличивает значительно время свертывания крови.
Бемипарин натрия быстро всасывается после п/к инъекции с биодоступностью 96%. Максимальная анти-Ха-факторная активность в плазме крови при введении препарата в профилактических дозах (2500 и 3500 МЕ) достигается через 2–3 ч после п/к введения бемипарина натрия с максимальной активностью порядка 0,34±0,08 и 0,45±0,07 МЕ анти-Ха-фактора/мл соответственно. Анти-IIа-факторная активность при назначении указанных доз не проявляется. Максимальная анти-Ха-факторная активность в плазме крови при введении в дозах 5000; 7500; 10 000 и 12 500 МЕ достигается через 3–4 ч после п/к инъекции бемипарина натрия с максимумом активности порядка 0,54±0,06; 1,22±0,27; 1,42±0,19 и 2,03±0,25 МЕ анти-Ха-фактора/мл соответственно. Анти-IIа-факторная активность порядка 0,01 МЕ/мл выявлена при введении в дозах 7500; 10 000 и 12 500 МЕ.
Период полувыведения бемипарина натрия при введении в дозах от 2500 до 12 500 МЕ составляет приблизительно 5–6 ч, поэтому бемипарин следует назначать 1 раз в сутки. В настоящее время нет данных о способности бемипарина связываться с белками плазмы крови, его метаболизме и выведении у человека.

Цибор 2500
Профилактика развития тромбоэмболии у пациентов при общехирургических вмешательствах. Профилактика свертывания крови в системе экстракорпорального кровообращения при проведении гемодиализа.
Цибор 3500
Профилактика развития тромбоэмболии у пациентов при ортопедических операциях. Профилактика свертывания крови в системе экстракорпорального кровообращения при проведении гемодиализа.

Взрослые
Общехирургические вмешательства с умеренным риском возникновения венозной тромбоэмболии. В день хирургического вмешательства вводят 2500 МЕ препарата путем п/к инъекции за 2 ч до начала или через 6 ч после окончания операции, а в следующие дни вводят п/к по 2500 МЕ каждые 24 ч. Профилактически применяют на протяжении периода риска развития тромбоэмболии или до полного восстановления двигательной активности пациента. Обычно такое профилактическое лечение проводится как минимум 7–10 дней после хирургического вмешательства.
Ортопедические операции с высоким риском возникновения венозной тромбоэмболии. В день хирургического вмешательства вводят 3500 МЕ препарата путем п/к инъекции за 2 ч до начала или через 6 ч после окончания операции, а в следующие дни — п/к по 3500 МЕ каждые 24 ч. Профилактически применяют на протяжении периода риска развития тромбоэмболии или до полного восстановлению двигательной активности пациента. Обычно такое профилактическое лечение проводят как минимум на протяжении 7–10 дней после хирургического вмешательства.
Профилактика свертывания крови в системе экстракорпорального кровообращения при проведении гемодиализа. У больных, которым проводят многократный гемодиализ продолжительностью не более 4 ч, при условии отсутствия риска кровотечений, профилактика свертывания крови в системе экстракорпорального кровообращения в процессе процедуры диализа достигается путем однократного введения дозы препарата путем болюсной инъекции в артериальное русло в начале сеанса гемодиализа. Для больных с массой тела ≤60 кг доза составляет 2500 МЕ антифактора-Xa, а с массой тела 60 кг — 3500 МЕ антифактора-Xa.
Препарат вводят п/к в переднебоковую область живота или в заднебоковую поясничную область, попеременно с правой и левой стороны. Иглу вводят в складку кожи перпендикулярно, а не под углом. Место инъекции растирать нельзя.
Больные пожилого возраста
Коррекции дозы не требуется.
Лица с нарушением функции печени и почек
Ограниченное количество данных не позволяет дать рекомендации относительно коррекции дозирования бемипарина натрия для этих пациентов.

известная повышенная чувствительность к бемипарину натрия или гепарину. Иммунологически обусловленная гепарином тромбоцитопения или подозрение на нее, или наличие ее в анамнезе. Активные кровотечения ли повышенный риск кровотечений в связи с нарушением свертывания крови. Тяжелые нарушения функции печени и поджелудочной железы. Травмы или оперативные вмешательства в области центральной нервной системы, органа зрения или органа слуха. Синдром диссеминированного внутрисосудистого свертывания крови (ДВС-синдром) в рамках индуцированной гепарином тромбоцитопении. Острый бактериальный эндокардит и хронический эндокардит. Патологические состояния с высоким риском развития кровотечений, например активная пептическая язва, геморрагический инсульт, аневризма мозговых сосудов или новообразования головного мозга.

очень часто отмечают экхимоз в месте инъекции. Часто возникают гематома и боль в месте инъекции; кровотечения из кожи, слизистой оболочки, ран, ЖКТ, мочеполового тракта; легкое, преходящее повышение активности трансаминаз (АлАТ, АсАТ) и гамма-глутамилтранспептидазы. Иногда выявляют кожно-аллергические реакции (крапивница, зуд); легкую, преходящую тромбоцитопению (тип I). Редко развиваются анафилактические реакции (тошнота, рвота, удушье, бронхоспазм, отек гортани, гипотензия, крапивница, зуд); тяжелая тромбоцитопения (тип II); некроз кожи в месте инъекции; эпидуральная и спинномозговая гематома после эпидуральной спинномозговой анестезии или люмбальной пункции. Эти гематомы приводят к неврологическим нарушениям разной степени тяжести, включая продолжительный или постоянный паралич. Длительное применение препаратов группы гепарина может приводить к развитию остеопороза.

исследование на животных не выявили у бемипарина натрия признаков тератогенности. Клинические данные относительно применения бемипарина у беременных отсутствуют, поэтому беременным препарат назначают с осторожностью. В настоящее время нет данных о способности бемипарина проникать через плацентарный барьер.
Безопасность и эффективность применения бемипарина у детей не установлены, поэтому назначать препарат детям не рекомендуется.
Нельзя вводить бемипарин путем в/м инъекции. В связи с риском развития гематом следует избегать в/м инъекций других препаратов в период лечения бемипарином. Необходимо соблюдать осторожность при назначении препарата больным с печеночной или почечной недостаточностью, неконтролируемой АГ, язвой желудка и двенадцатиперстной кишки в анамнезе, тромбоцитопенией, мочекаменной болезнью, сосудистыми нарушениями радужной оболочки и сетчатки глаза, а также с любыми другими органическими нарушениями, связанными с повышенным риском развития кровотечений, равно как и при проведении пациентам спинномозговой или эпидуральной анестезии или люмбальной пункции.
Бемипарин может угнетать секрецию альдостерона надпочечниками, что может привести к развитию гиперкалиемии, особенно у больных сахарным диабетом, ХПН, метаболическим ацидозом, повышенным уровнем калия в плазме крови или у больных, принимающих калийсберегающие диуретики или препараты калия. Риск развития гиперкалиемии повышается пропорционально продолжительности терапии, но такая гиперкалиемия, как правило, преходящая. У больных группы риска необходимо определить уровень электролитов в плазме крови перед назначением бемипарина натрия и регулярно его контролировать на протяжении лечения, особенно если продолжительность терапии 7 дней. Иногда в начале лечения бемипарином отмечают преходящую, легкую тромбоцитопению I типа (количество тромбоцитов — 100 000–150 000/мм³), связанную с временной активацией тромбоцитов. Как правило, это состояние не вызывает осложнений, поэтому терапия бемипарином может быть продолжена. В редких случаях при терапии бемипарином развивается тяжелая иммунная тромбоцитопения II типа с количеством тромбоцитов значительно ≤100 000/мм³. Такая реакция обычно возникает между 5-м и 21-м днем терапии. У больных с индуцированной гепарином тромбоцитопенией в анамнезе это осложнение может развиться быстрее. Рекомендуется определять количество тромбоцитов до начала лечения бемипарином (в 1-й день терапии), а затем регулярно каждые 3–4-е сутки и после окончания лечения препаратом. При значительном уменьшении количества тромбоцитов (на 30–50%), которое сочетается с положительными или неизвестными результатами испытаний in vitro на наличие антитромбоцитарных антител в присутствии бемипарина или других низкомолекулярных гепаринов и/или гепарина натрия, необходимо немедленно отменить терапию бемипарином и назначить альтернативное лечение. При применении бемипарина натрия отмечали случаи некроза кожи, иногда с предшествующей эритемой или болезненными эритематозными пятнами. В этих случаях бемипарин немедленно отменяют. Профилактическое применение бемипарина натрия в сочетании с проведением эпидуральной или спинномозговой анестезии или люмбальной пункции в редких случаях может приводить к развитию эпидуральной или спинномозговой гематомы, вследствие чего может развиться продолжительный или постоянный паралич. Риск развития гематомы повышается при использовании эпидурального или спинномозгового катетера для проведения анестезии, при сопутствующем применении препаратов, влияющих на свертывание крови, например НПВП, ингибиторов агрегации тромбоцитов или антикоагулянтов, либо при травматической или многократной пункции. При принятии решения об интервале между последним введением бемипарина натрия в профилактической дозе и введением или удалением эпидурального или спинномозгового катетера необходимо учитывать характеристику лекарственной формы и клинический статус пациента. После удаления катетера следующую дозу бемипарина натрия можно вводить не раньше чем через 4 ч. Введение следующей дозы бемипарина также должно быть отсрочено до завершения хирургической процедуры. При принятии решения о назначении терапии антикоагулянтами в контексте проведения эпидуральной или спинномозговой анестезии необходимо быть исключительно осторожным и проводить частый контроль состояния пациента с целью выявления признаков и симптомов неврологических нарушений, в частности боли в спине, нарушений чувствительности и моторики (онемение и слабость нижних конечностей), а также дисфункции кишечника и мочевого пузыря. При подозрении на наличие эпидуральной или спинномозговой гематомы необходимо немедленное уточнение диагноза с проведением соответствующих терапевтических мероприятий вплоть до спинномозговой декомпрессии.
Препарат не влияет на скорость психомоторных реакций при управлении транспортными средствами или работе с механизмами.

взаимодействия бемипарина не изучены, информация, приводимая в разделе, базируется на данных, полученных для других низкомолекулярных гепаринов. Не рекомендуется одновременное применение бемипарина с антагонистами витамина К и другими антикоагулянтами, НПВП, в том числе ацетилсалициловой кислотой и другими салицилатами, тиклопидином, клопидогрелом и другими ингибиторами агрегации тромбоцитов, системными ГКС и декстраном. Все указанные препараты усиливают фармакологический эффект бемипарина натрия на коагуляцию и/или функцию тромбоцитов, что повышает риск возникновения кровотечений. Если одновременного применения препаратов избежать нельзя, бемипарин натрий необходимо применять под тщательным клиническим и лабораторным контролем. Сочетанное применение препаратов, повышающих концентрацию калия в крови, необходимо осуществлять под особенно тщательным контролем. Эффект взаимодействия гепарина натрия с нитроглицерином для в/в введения, обусловливающего снижение эффективности препарата, не может быть исключен и при применении бемипарина натрия.
Нельзя смешивать препарат с другими р-рами для инъекций или инфузий.

основным проявлением передозировки является кровотечение. Решение об отмене бемипарина принимается в зависимости от тяжести геморрагии и риска развития тромбоза. Незначительные геморрагии редко требуют специального лечения. Значительные кровотечения обусловливают необходимость применения протамина сульфата. Протамина сульфат приводит к частичному снижению анти-Ха-факторной активности бемипарина на протяжении 2 ч после в/в введения в дозе 1,4 мг протамина сульфата на 100 МЕ антифактора-Ха.

при температуре не выше 30 °С. Не замораживать