Эпилептал - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕПІЛЕПТАЛ

(EPILEPTAL)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: Lamotrigine, 6-(2,3-дихлорфеніл)-1,2,4-тріазин-3,5-діамін;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 25 мг та 100 мг – круглої форми з двоопуклою поверхнею, блідо-жовтого кольору; таблетки по 50 мг - круглої форми, плоско циліндричні з рискою і фаскою, блідо-жовтого кольору. На поверхні таблеток допускаються незначні мармуровість та вкраплення;

склад: 1 таблетка містить 25 мг, 50 мг або 100 мг ламотриджину в перерахуванні на 100% речовину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна 101, натрію крохмальгліколят, повідон (25), заліза оксид жовтий, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Проти епілептичні засоби. Код АТС N03A X09.  

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ламотриджин   блокує потенціал залежні натрієві канали пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації. Пригнічує надлишкове вивільнення нейромедіаторів, головним чином глутамінової кислоти – «збуджуючої» амін окислоти, яка відіграє ключову роль у розвитку епілептичних нападів.

Фармакокінетика. Після застосування внутрішньо швидко і повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 2,5 години, час її досягнення може збільшуватися після приймання їжі без зміни ступеня абсорбції. Має лінійний фармакокінетичний профіль при прийманні до 450 мг. Зв’язування з білками плазми – близько 55%. Об’єм розподілу – 0,92–1,22 л/кг. Метаболізується в печінці за участю ферменту глюкуронілтрансфер ази з утворенням N-глюкуроніду. Кліренс у дорослих становить у середньому  39±14 мл/хв, період напів виведення – 29 годин незалежно від дози препарату. Проникає в грудне молоко в концентрації, яка досягає 40–60% від концентрації в плазмі крові. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів (глюкуронідів) та частково (менш 10%) у незмінному вигляді з сечею, близько 2% – з фекаліями.

При одночасному прийманні з препаратами, що індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки, період напів виведення скорочується приблизно до 14 годин, при сполученні з препаратами вальпроєвої кислоти (інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки) – зростає до 70 годин. Ламотриджин не впливає на фармакокінетику інших проти епілептичних препаратів.

У дітей до 12 років кліренс ламотриджину, розрахований за масою тіла, вище, ніж у дорослих, період напів виведення менше. Найбільш високий кліренс у дітей до 5 років. У молодих і літніх пацієнтів істотних відмінностей кліренса не спостерігається.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю середні значення кліренса становлять 0,42 мл/хв/кг, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – 0,33 мл/хв/кг між сеансами гемодіалізу та 1,57 мл/хв/кг під час гемодіалізу; середні значення періоду напів виведення – 42,9 годин, 57,4 та 13 годин, відповідно. Протягом 4-годинного сеансу гемодіалізу виводиться близько 20% ламотриджину.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого, середнього та тяжкого ступеня (класи А, В і С за Чайлд-Пью) середні значення кліренсу становлять 0,31, 0,24 та 0,1 мл/хв/кг, відповідно.

Показання для застосування. Епілепсія.

Епілепсія у дорослих та дітей віком старше 12 років (моно терапія або як додатковий засіб терапії, зокрема, парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані із   синдромом Леннокса-Гасто). Епілепсія у дітей віком до 12 років ( як додатковий засіб терапії, зокрема парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов’язані з синдромом Леннокса-Гасто ). Біполярні розлади з переважно депресивними фазами у пацієнтів старше 18 років.

Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньо, незалежно від вживання їжі. Дозу, частоту та тривалість застосування підбирають індивідуально залежно від виду проти епілептичної терапії, віку пацієнта, наявності супутніх захворювань та клінічного ефекту. При будь-якій зміні виду терапії (відміна або приєднання інших психотропних препаратів) слід брати до уваги можливість зміни фармакокінетики Епілепталу.

Напади   при епілепсії та синдромі Леннокса-Гасто

Дорослі та діти старше 12 років

Моно терапія. Протягом перших 2 тижнів призначають 25 мг 1 раз на добу, протягом наступних 2 тижнів – 50 мг 1 раз на добу. Далі добову дозу підвищують кожні 1–2 тижні на 50–100 мг до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайно підтримуюча терапевтична доза становить 100–200 мг/добу в 1–2 приймання. Максимальна добова доза – 500 мг.

Комбінована терапія. При спільному застосуванні з препаратами вальпроєвої кислоти у сполученні з іншими проти епілептичними препаратами (які інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки або з невідомим характером взаємодії з ламотриджином, наприклад, літієм, бупропіоном) або без них протягом перших 2 тижнів призначають 25 мг через день, протягом наступних 2 тижнів – 25мг щодня 1 раз на добу. Далі добову дозу підвищують на 25–50 мг кожні 1–2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайно підтримуюча терапевтична доза становить 100–

200 мг/добу в 1–2 приймання.

При спільному застосуванні з проти епілептичними препаратами, які індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки (наприклад, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), протягом перших 2 тижнів призначають 50 мг 1 раз на добу, протягом наступних 2 тижнів – 100 мг в 2 прийоми на добу. Далі добову дозу підвищують на 100 мг кожні 1–2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайно підтримуюча терапевтична доза становить 200–

400 мг/добу в 1–2 прийоми. Максимальна добова доза – 700 мг.

Діти віком від 2 до 12 років.

Для дітей віком від 2 до 12 років, у яких епілепсія виявлена вперше, починати лікування з моно терапії Епілепталом не рекомендується. Після досягнення проти судомного ефекту за допомогою комбінованої проти епілептичної терапії одночасно застосовані з Епілепталом препарати можна відмінити. Для досягнення оптимального терапевтичного ефекту слід систематично корегувати дозу для дітей залежно від зміни маси тіла дитини. Якщо розрахована доза препарату відповідає неповним таблеткам, слід приймати меншу кількість таблеток. Якщо розрахована доза препарату відповідає ½ таблетки, допускається застосування 1 таблетки через день. Якщо розрахована доза препарату менше ½ таблетки, слід застосовувати таблетки з меншим дозуванням ламотриджину.

Комбінована терапія. При спільному застосуванні з препаратами вальпроєвої кислоти у сполученні з іншими проти епілептичними препаратами (які інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки або з невідомим характером взаємодії з ламотриджином, наприклад, літієм, бупропіоном) або без них протягом перших 2 тижнів призначають 0,15 мг/кг маси тіла 1 раз на добу, протягом наступних 2 тижнів – 0,3 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Далі добову дозу підвищують максимально на 0,3 мг/кг маси тіла кожні 1–2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайно підтримуюча терапевтична доза становить 1–5 мг/кг/добу в  1–2 прийоми. Максимальна добова доза – 200 мг.

При спільному застосуванні з проти епілептичними препаратами, які індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки (наприклад, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), протягом перших 2 тижнів призначають 0,6 мг/кг маси тіла в 2 прийоми на добу, протягом наступних 2 тижнів – 1,2 мг/кг маси тіла в 2 прийоми на добу. Далі добову дозу підвищують на 1,2 мг/кг маси тіла кожні 1–2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайно підтримуюча терапевтична доза становить   5–15 мг/кг маси тіла   на добу в 2 прийоми. Максимальна добова доза – 400 мг.

Біполярні розлади з переважно депресивними фазами у пацієнтів старше 18 років

Режим дозування у пацієнтів молодше 18 років не встановлений.

При моно терапії або при спільному застосуванні з препаратами з невідомим характером взаємодії з Епілепталом (наприклад, літієм, бупропіоном) протягом перших 2 тижнів призначають 25 мг 1 раз на добу, протягом наступних 2 тижнів – 50 мг на добу в 1–2 прийоми, на 5 тижні – 100 мг на добу в 1–2 прийоми. Підтримуюча терапевтична доза на 6 тижні становить в середньому 200 мг (100–400 мг) на добу в 1–2 прийоми.

При спільному застосуванні з препаратами, які інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки (наприклад, препарати вальпроєвої кислоти), протягом перших 2 тижнів призначають 25 мг через день, протягом наступних 2 тижнів – 25 мг 1 раз на добу, протягом 5 тижня – 50 мг на добу в 2 прийоми. Підтримуюча терапевтична доза на 6 тижні звичайно становить 100 мг на добу в 1–2 прийоми. Максимальна добова доза – 200 мг.

При спільному застосуванні з препаратами, які індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки (наприклад, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), протягом перших 2 тижнів призначають 50 мг 1 раз на добу, протягом наступних 2 тижнів – 100 мг на добу в 2 прийоми, протягом 5 тижня – 200 мг на добу в 2 прийоми. Підтримуюча терапевтична доза на 6 тижні звичайно становить 300 мг на добу в 2 прийоми. При необхідності на 7 тижні призначають 400 мг/добу в 2 прийоми.

У випадку комбінованої терапії при досягненні необхідної підтримуючої дози ламотриджину інші психотропні препарати можуть бути відмінені з урахуванням можливості зміни фармакокінетики ламотриджину. Після відміни препаратів з невідомим механізмом взаємодії з ламотриджином слід зберігати підтримуючу дозу в середньому 200 мг/добу (100–400 мг) в 2 прийоми.

Після відміни препаратів, які інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки (у тому числі препарати вальпроєвої кислоти), на 1 тижні слід збільшити початкову підтримуючу дозу ламотриджину, але не більше ніж на 100 мг. При стандартній початковій підтримуючій дозі 100 мг/добу протягом перших 3 тижнів після відміни комбінованої терапії призначають по 200 мг/добу в 2 прийоми. При необхідності після 3 тижнів доза може бути збільшена до 400 мг/добу.

Після відміни препаратів, які індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки, Епілептал звичайно призначають:

- при початковій підтримуючій дозі 200 мг/добу – на першому тижні 200 мг/добу, на другому тижні – 150 мг/добу, на третьому тижні і далі – 100 мг/добу;

- при початковій підтримуючій дозі 300 мг/добу – на першому тижні 300 мг/добу, на другому тижні – 225 мг/добу, на третьому тижні і далі – 150 мг/добу;

- при початковій підтримуючій дозі 400 мг/добу – на першому тижні 400 мг/добу, на другому тижні – 300 мг/добу, на третьому тижні і далі – 200 мг/добу.

Для оптимізації терапії біполярних порушень до моно терапії Епілепталом можна приєднувати додатково інші психотропні препарати з урахуванням можливості зміни фармакокінетики ламотриджину. У випадку приєднання препаратів з невідомим механізмом взаємодії з ламотриджином слід зберігати підтримуючу дозу в середньому 200 мг/добу (100–400 мг) в 2 прийоми.

У випадку приєднання препаратів, які інгібують мікросомальні окислювальні ферменти печінки (в тому числі препарати вальпроєвої кислоти), Епілептал призначають:

- при початковій підтримуючій дозі 200 мг/добу – 100 мг/добу;

- при початковій підтримуючій дозі 300 мг/добу – 150 мг/добу;

- при початковій підтримуючій дозі 400 мг/добу – 200 мг/добу.

У випадку приєднання препаратів, які індукують мікросомальні окислювальні ферменти печінки, Епілептал звичайно призначають:

- при початковій підтримуючій дозі 100 мг/добу – на першому тижні 100 мг/добу, на другому тижні – 150 мг/добу, на третьому тижні і далі – 200 мг/добу;

- при початковій підтримуючій дозі 150 мг/добу – на першому тижні 150 мг/добу, на другому тижні – 225 мг/добу, на третьому тижні і далі  – 300 мг/добу;

- при початковій підтримуючій дозі 200 мг/добу – на першому тижні 200 мг/добу, на другому тижні – 300 мг/добу, на третьому тижні і далі – 400 мг/добу.

Побічна дія. З боку нервової системи: часто (>1%) – дратівливість, тривожність, головний біль, запаморочення, утома, сонливість, безсоння, порушення рівноваги, тремор, ністагм, атаксія; нечасто  (< 1%) – агресивність; рідко (< 0,1%) – посіпування, галюцинації, сплутаність свідомості, збудження, рухові розлади, екстра пірамідні розлади, хореоатетоз, почастішання судомних нападів. З боку   системи травлення: часто (> 1%) – нудота, блювання, діарея; рідко (< 0,1%) – підвищення активності печінкових трансаміназ, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Алергічні реакції: синдром гіпер чутливості з такими проявами як гарячка, лімфаденопатія, набряк обличчя, гематологічні порушення, ураження печінки, шкірні висипи різної тяжкості, полі органна недостатність, дисеміноване внутрішньо судинне згортання крові. Дерматологічні реакції: часто (> 1%) – шкірний висип (в основному макуло-папульозний) з можливим утворенням рубців; рідко (< 0,1%) – мультиформна ексудативна еритема, а також потенційно загрозливі для життя пацієнта синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла). З боку системи кровотворення: рідко (< 0,1%) – нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцит опенія, панцитопенія, а пластична анемія, агранулоцит оз. З боку органа зору: часто (> 1%) – диплопія, нечіткість зору, кон’юнктивіт. З боку кістково-м’язової системи: часто (> 1%) – артралгії, болі в попереку; рідко        (< 0,1%) – вовчакоподібний синдром. Інші: рабдоміоліз.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, вагітність, період лактації, дитячий вік до 2 років.

Передозування. Симптоми: запаморочення, головний біль, сонливість, блювання, ністагм, атаксія, порушення свідомості, кома. Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, госпіталізація пацієнта з проведенням дезінтоксикаційної терапії.

Особливості застосування. Початкова доза препарату та швидкість її підвищення не повинні перевищувати рекомендовані інструкцією через ризик прояву шкірного висипу. Корекція режиму дозування у літніх пацієнтів (старше 65 років) не потрібна. При наявності у пацієнтів порушень функції печінки помірного і тяжкого ступеня початкову, зростаючу і підтримуючу дози слід зменшити приблизно на 50% та 75% з урахуванням клінічного ефекту.

З особливою обережністю призначають препарат при нирковій недостатності через ризик накопичення метаболіту – глюкуроніду ламотриджину. При термінальній стадії ниркової недостатності початкова доза ламотриджину розраховується відповідно до стандартної схеми призначення проти епілептичного препарату. Для пацієнтів з значним зниженням функції нирок може бути рекомендоване зниження підтримуючої дози.

Клінічних даних про застосування Епілепталу у вагітних та в період лактації недостатньо. Епілептал є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, що обумовлює потенційний ризик розвитку уроджених дефектів у плоду. Епілептал проникає в грудне молоко. У деяких дітей, що вигодовуються груддю, рівень ламотриджину в крові досягав терапевтичного.

Шкірний висип звичайно з’являється в перші 4–8 тижнів від початку застосування ламотриджину. В більшості випадків шкірний висип виражений незначно, виявляється незалежно від прийнятої дози і є проявом синдрому гіпер чутливості. Разом з тим відзначені кілька серйозних випадків (< 0,1%), що потребували госпіталізації пацієнта та відміни препарату (синдроми Стівенса-Джонсона та Лаєлла, для яких характерна дозозалежність). Ранні ознаки гіпер чутливості (гарячка, лімфаденопатія та ін.) можуть виявлятись і при відсутності шкірного висипу. Застосування Епілепталу в цьому випадку слід відмінити, якщо немає іншої очевидної причини появи цих симптомів.

Раптова відміна препарату у хворих на епілепсію може супроводжуватись почастішанням нападів  («синдром відміни»). За винятком тих випадків, коли стан пацієнта вимагає термінової відміни препарату (синдром гіпер чутливості), дозу слід знижувати поступово, протягом 2 тижнів. Під час клінічних досліджень Епілепталу у пацієнтів з біполярними розладами раптова відміна препарату не спричиняла підвищення частоти або тяжкості побічних реакцій. У цих хворих препарат можна відміняти відразу.

Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, тому теоретично може впливати при тривалому застосуванні на метаболізм фолатів. Проте у клінічних дослідженнях навіть при тривалому застосуванні ламотриджин не спричиняв серйозних змін вмісту гемоглобіну, середнього об’єму формених елементів крові, концентрації фолатів у сироватці (застосування до 1 року) або еритроцитів (застосування до 5 років).

В період застосування препарату пацієнтам необхідно утримуватись від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Препарати вальпроєвої кислоти сповільнюють метаболізм Епілепталу, підвищуючи період його напів виведення до 70 годин у дорослих та до 45–55 годин у дітей. Фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон, парацетамол прискорюють метаболізм Епілепталу, скорочуючи період його напів виведення в 2 рази. Одночасне застосування з карбамазепіном підвищує частоту таких побічних реакцій, як запаморочення, атаксія, диплопія, нечіткість зору, нудота, що проходять при зниженні дози карбамазепіну. При одночасному застосуванні Епілепталу (100 мг/добу) з безводним глюконатом літію (2 г, 2 рази/добу, 6 днів) фармакокінетика літію не порушується. Повторне приймання бупропіону не чинить значного впливу на фармакокінетику Епілепталу, незначно підвищуючи концентрацію метаболіту – глюкуроніду ламотриджину.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищенному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25⁰С.

Термін придатності – 2 роки.  

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у контурних чарункових упаковках, по 3 упаковки в пачках.

Виробник. ВАТ «Фармак».

Адреса.  04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.

Эпилептал (Epileptal)

Общая характеристика

Международное и химическое названия: Lamotrigine, 6-(2,3-дихлорфенил)-1,2,4-триазин-3,5-диамин;

Основные физико-химические свойства: таблетки по 25 мг и 100 мг - круглой формы с двояковыпуклой поверхностью, бледно-желтого цвета; таблетки по 50 мг - круглой формы, плоскоцилиндрические, с риской и фаской, бледно-желтого цвета. На поверхности таблеток допускаются незначительные мраморность и вкрапления;

состав: 1 таблетка содержит 25 мг, 50 мг или 100 мг ламотриджина в перерасчете на 100 % вещество;

Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая 101, натрия крахмалгликолят, повидон (25), железа оксид желтый, магния стеарат.

Форма выпуска

Таблетки.

Фармакотерапевтическая группа

Противоэпилептические средства. Код АТС N03A X09.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика. Ламотриджин блокирует потенциалзависимые натриевые каналы пресинаптических мембран нейронов в фазе медленной инактивации. Ингибирует избыточное высвобождение нейромедиаторов, главным образом глутаминовой кислоты - «возбуждающей» аминокислоты, играющей ключевую роль в развитии эпилептических припадков.

Фармакокинетика. После приема внутрь быстро и полностью всасывается из желудочно-кишечного тракта. Максимальная концентрация в плазме достигается примерно через 2,5 часа, время ее достижения может увеличиваться после приема пищи без изменения степени абсорбции. Имеет линейный фармакокинетический профиль при приеме до 450 мг. Связывание с белками плазмы - около 55%. Объем распределения - 0,92 - 1,22 л/кг. Метаболизируется в печени при участии фермента глюкуронилтрансферазы с образованием N-глюкуронида. Клиренс у взрослых составляет в среднем 39±14 мл/мин, период полувыведения - 29 часов независимо от дозы препарата. Проникает в грудное молоко в концентрации, достигающей 40 - 60% от концентрации в плазме крови. Выводится главным образом в виде метаболитов (глюкуронидов) и частично (менее 10%) в неизменном виде с мочой, около 2% - с фекалиями.

При одновременном приеме с препаратами, индуцирующими микросомальные окислительные ферменты печени, период полувыведения уменьшается примерно до 14 часов, при сочетании с препаратами вальпроевой кислоты (ингибируют микросомальные окислительные ферменты печени) - увеличивается до 70 часов. Ламотриджин не оказывает влияния на фармакокинетику других противоэпилептических препаратов.

У детей до 12 лет клиренс ламотриджина, рассчитанный по массе тела, выше, чем у взрослых, период полувыведения меньше. Наиболее высокий клиренс у детей до 5 лет. У молодых и пожилых пациентов значимых отличий клиренса не наблюдается.

У пациентов с хронической почечной недостаточностью средние значения клиренса составляют 0,42 мл/мин/кг, у пациентов, находящихся на гемодиализе, - 0,33 мл/мин/кг между сеансами гемодиализа и 1,57 мл/мин/кг во время гемодиализа; средние значения периода полувыведения - 42,9 часов, 57,4 и 13 часов, соответственно. В течение 4-часового сеанса гемодиализа выводится около 20% ламотриджина.

У пациентов с нарушениями функции печени легкой, средней и тяжелой степени (классы А, В и С по Чайлд-Пью) средние значения клиренса составляют 0,31, 0,24 и 0,1 мл/мин/кг, соответственно.

Показания к применению

Эпилепсия.

Эпилепсия у взрослых и детей старше12 лет (в качестве дополнительной или мототерапии, при парциальных и генерализированных припадках, включая тонико-клонические припадки, а также припадки связанные с синдромом Леннокса-Гасто). Эпилепсия у детей в возрасте до 12 лет (в качестве дополнительной терапии, парциальных и генерализированных припадков, включая тонико-клонические припадки, а также припадки, связанные с синдромом Леннокса-Гасто). Биполярные расстройства с преимущественно депрессивными фазами у пациентов старше 18 лет.

Способ применения и дозы

Назначают внутрь, независимо от приема пищи. Дозу, частоту и длительность применения подбирают индивидуально в зависимости от вида противоэпилептической терапии, возраста пациента, наличия сопутствующих заболеваний и полученного клинического эффекта. При любом изменении вида терапии (отмена или назначение других психотропных препаратов) следует принимать во внимание возможность изменения фармакокинетики Эпилептала.

Припадки при эпилепсии и синдроме Леннокса-Гасто

Взрослые и дети старше 12 лет

Мототерапия. В течение первых 2 недель назначают 25 мг 1 раз в сутки, в течение последующих 2 недель - 50 мг 1 раз в сутки. Далее суточную дозу повышают каждые 1-2 недели на 50-100 мг до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычно поддерживающая терапевтическая доза составляет 100-200 мг/сут в 1-2 приема. Максимальная суточная доза - 500 мг.

Комбинированная терапия. При совместном применении с препаратами вальпроевой кислоты в сочетании с другими противоэпилептическими препаратами (ингибирующими микросомальные окислительные ферменты печени или с неизвестным характером взаимодействия с ламотриджином, например, литием, бупропионом) или без них в течение первых 2 недель назначают 25 мг через день, в течение последующих 2 недель - 25 мг каждый день 1 раз в сутки. Далее суточную дозу повышают на 25-50 мг каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычно поддерживающая терапевтическая доза составляет 100-200 мг/сутки в 1-2 приема.

При совместном применении с противоэпилептическими препаратами, индуцирующими микросомальные окислительные ферменты печени (например, фенитоин, карбамазепин, фенобарбитал, примидон), в течение первых 2 недель назначают 50 мг 1 раз в сутки, в течение последующих 2 недель - 100 мг в 2 приема в сутки. Далее суточную дозу повышают на 100 мг каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычно поддерживающая терапевтическая доза составляет 200-400 мг/сутки в 1-2 приема. Максимальная суточная доза - 700 мг.

Дети в возрасте от 2 до 12 лет

Для детей в возрасте от 2 до 12 лет, у которых эпилепсия выявлена впервые, начинать лечение с монотерапии Эпилепталом не рекомендуется. После достижения противосудорожного эффекта с помощью комбинированной противоэпилептической терапии, одновременно применяемые с Эпилепталом препараты можно отменить. Для достижения оптимального терапевтического эффекта следует систематически корректировать дозу для детей в зависимости от изменения массы тела ребенка. Если рассчитанная доза препарата соответствует неполным таблеткам, следует принимать меньшее количество таблеток. Если рассчитанная доза препарата соответствует ½ таблетки, допускается прием 1 таблетки через день. Если рассчитанная доза препарата меньше ½ таблетки, следует использовать таблетки с меньшей дозировкой ламотриджина.

Комбинированная терапия. При совместном применении с препаратами вальпроевой кислоты в сочетании с другими противоэпилептическими препаратами (ингибирующими микросомальные окислительные ферменты печени или с неизвестным характером взаимодействия с ламотриджином, например, литием, бупропионом) или без них в течение первых 2 недель назначают 0,15 мг/кг массы тела 1 раз в сутки, в течение последующих 2 недель - 0,3 мг/кг массы тела 1 раз в сутки. Далее суточную дозу повышают максимально на 0,3 мг/кг массы тела каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычно поддерживающая терапевтическая доза составляет 1-5 мг/кг/сутки в 1-2 приема. Максимальная суточная доза - 200 мг.

При совместном применении с противоэпилептическими препаратами, индуцирующими микросомальные окислительные ферменты печени (например, фенитоин, карбамазепин, фенобарбитал, примидон), в течение первых 2 недель назначают 0,6 мг/кг массы тела в 2 приема в сутки, в течение последующих 2 недель - 1,2 мг/кг массы тела в 2 приема в сутки. Далее суточную дозу повышают на 1,2 мг/кг массы тела каждые 1-2 недели до достижения оптимального терапевтического эффекта. Обычно поддерживающая терапевтическая доза составляет 5-15 мг/кг массы тела в сутки в 2 приема. Максимальная суточная доза - 400 мг.

Биполярные расстройства с преимущественно депрессивными фазами у пациентов старше 18 лет.

Режим дозирования у пациентов младше 18 лет не установлен.

При монотерапии или при совместном применении с препаратами с неизвестным характером взаимодействия с Эпилепталом (например, литием, бупропионом) в течение первых 2 недель назначают 25 мг 1 раз в сутки, в течение последующих 2 недель - 50 мг в сутки в 1-2 приема, на 5 неделе - 100 мг в сутки в 1-2 приема. Поддерживающая терапевтическая доза на 6 неделе составляет в среднем 200 мг (100-400 мг) в сутки в 1-2 приема.

При совместном применении с препаратами, ингибирующими микросомальные окислительные ферменты печени (например, препараты вальпроевой кислоты), в течение первых 2 недель назначают 25 мг через день, в течение последующих 2 недель - 25 мг 1 раз в сутки, в течение 5 недели - 50 мг в сутки в 2 приема. Поддерживающая терапевтическая доза на 6 неделе обычно составляет 100 мг в сутки в 1-2 приема. Максимальная суточная доза 200 мг.

При совместном применении с препаратами, индуцирующими микросомальные окислительные ферменты печени (например, фенитоин, карбамазепин, фенобарбитал, примидон), в течение первых 2 недель назначают 50 мг 1 раз в сутки, в течение последующих 2 недель - 100 мг в сутки в 2 приема, в течение 5 недели - 200 мг в сутки в 2 приема. Поддерживающая терапевтическая доза на 6 неделе обычно составляет 300 мг в сутки в 2 приема. При необходимости на 7 неделе назначают 400 мг/сут. в 2 приема.

В случае комбинированной терапии при достижении необходимой поддерживающей дозы ламотриджина другие психотропные препараты могут быть отменены с учетом возможности изменения фармакокинетики ламотриджина. После отмены препаратов с неизвестным механизмом взаимодействия с ламотриджином следует сохранять поддерживающую дозу в среднем 200 мг/сут. (100-400 мг) в 2 приема.

После отмены препаратов, ингибирующих микросомальные окислительные ферменты печени (в том числе препараты вальпроевой кислоты), на 1 неделе следует увеличить исходную поддерживающую дозу ламотриджина, но не более чем на 100 мг. При стандартной исходной поддерживающей дозе 100 мг/сут. в течение первых 3 недель после отмены комбинированной терапии назначают по 200 мг/сут. в 2 приема. При необходимости после 3 недели доза может быть увеличена до 400 мг/сут.

После отмены препаратов, индуцирующих микросомальные окислительные ферменты печени, Эпилептал обычно назначают:

при исходной поддерживающей дозе 200 мг/сут. - на первой неделе 200 мг/сут., на второй неделе - 150 мг/сут., на третей неделе и далее - 100 мг/сут.; при исходной поддерживающей дозе 300 мг/сут. - на первой неделе 300 мг/сут., на второй неделе - 225 мг/сут., на третей неделе и далее - 150 мг/сут.; при исходной поддерживающей дозе 400 мг/сут. - на первой неделе 400 мг/сут., на второй неделе - 300 мг/сут., на третей неделе и далее - 200 мг/сут.

Для оптимизации терапии биполярных нарушений к монотерапии Эпилепталом можно присоединять дополнительно другие психотропные препараты с учетом возможности изменения фармакокинетики ламотриджина. В случае присоединения препаратов с неизвестным механизмом взаимодействия с ламотриджином следует сохранять поддерживающую дозу в среднем 200 мг/сут. (100-400 мг) в 2 приема.

В случае присоединения препаратов, ингибирующих микросомальные окислительные ферменты печени (в том числе препараты вальпроевой кислоты), Эпилептал назначают:

при исходной поддерживающей дозе 200 мг/сут. - 100 мг/сут.; при исходной поддерживающей дозе 300 мг/сут. - 150 мг/сут.; при исходной поддерживающей дозе 400 мг/сут. - 200 мг/сут.

В случае присоединения препаратов, индуцирующих микросомальные окислительные ферменты печени, Эпилептал обычно назначают:

при исходной поддерживающей дозе 100 мг/сут. - на первой неделе 100 мг/сут., на второй неделе - 150 мг/сут., на третей неделе и далее - 200 мг/сут.; при исходной поддерживающей дозе 150 мг/сут. - на первой неделе 150 мг/сут., на второй неделе - 225 мг/сут., на третей неделе и далее - 300 мг/сут.; при исходной поддерживающей дозе 200 мг/сут. - на первой неделе 200 мг/сут., на второй неделе - 300 мг/сут., на третей неделе и далее - 400 мг/сут.

Побочное действие. Со стороны нервной системы: часто (> 1%) - раздражительность, тревожность, головная боль, головокружение, усталость, сонливость, бессонница, нарушение равновесия, тремор, нистагм, атаксия; нечасто (< 1%) - агрессивность; редко (< 0,1%) - тики, галлюцинации, спутанность сознания, возбуждение, двигательные расстройства, экстрапирамидные расстройства, хореоатетоз, учащение судорожных припадков. Со стороны пищеварительной системы: часто (> 1%) - тошнота, рвота, диарея; редко (< 0,1%) - повышение активности печеночных трансаминаз, нарушение функции печени, печеночная недостаточность. Аллергические реакции: синдром гиперчувствительности с такими проявлениями как лихорадка, лимфаденопатия, отек лица, гематологические нарушения, поражения печени, кожные высыпания различной тяжести, полиорганная недостаточность, диссеминированное внутрисосудистое свертывание крови. Дерматологические реакции: часто (> 1%) - кожная сыпь (в основном макуло-папулезная) с возможным образованием рубцов; редко (< 0,1%) - мультиформная экссудативная эритема, а также потенциально угрожающие жизни пациента синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла). Со стороны системы кроветворения: редко (< 0,1%) - нейтропения, лейкопения, анемия, тромбоцитопения, панцитопения, апластическая анемия, агранулоцитоз. Со стороны органа зрения: часто (> 1%) - диплопия, нечеткость зрения, конъюнктивит. Со стороны костно-мышечной системы: часто (> 1%) - артралгии, боли в пояснице; редко (< 0,1%) - волчаночноподобный синдром. Прочие: рабдомиолиз.

Противопоказания. Повышенная чувствительность к компонентам препарата, беременность, период лактации, детский возраст до 2 лет.

Передозировка. Симптомы: головокружение, головная боль, сонливость, рвота, нистагм, атаксия, нарушение сознания, кома. Лечение: промывание желудка, назначение активированного угля, госпитализация пациента с проведением дезинтоксикационной терапии.

Особенности применения

Начальная доза препарата и скорость ее повышения не должны превышать рекомендуемые инструкцией из-за риска проявления кожной сыпи. Коррекции режима дозирования у пожилых пациентов (старше 65 лет) не требуется. При наличии у пациентов нарушений функции печени умеренной и тяжелой степени начальную, возрастающую и поддерживающую дозы следует уменьшить приблизительно на 50% и 75% с учетом клинического эффекта.

С особой осторожностью назначают препарат при почечной недостаточности из-за риска накопления метаболита - глюкуронида ламотриджина. При конечной стадии почечной недостаточности начальная доза ламотриджина рассчитывается в соответствии со стандартной схемой назначения противоэпилептического препарата. Для пациентов со значительным снижением функции почек может быть рекомендовано снижение поддерживающей дозы.

Клинических данных о применении Эпилептала у беременных и в период лактации недостаточно. Эпилептал является слабым ингибитором дигидрофолатредуктазы, что обуславливает потенциальный риск развития врожденных дефектов у плода. Эпилептал проникает в грудное молоко. У некоторых детей, находящихся на грудном вскармливании, уровень ламотриджина в крови достигал терапевтического.

Кожная сыпь обычно появляется в первые 4-8 недель от начала применения ламотриджина. В большинстве случаев кожные высыпания выражены незначительно, проявляются независимо от принятой дозы и являются проявлением синдрома гиперчувствительности. Вместе с тем отмечены несколько серьезных случаев (< 0,1%), потребовавших госпитализации пациента и отмены препарата (синдромы Стивенса-Джонсона и Лайелла, для которых характерна дозозависимость). Ранние признаки гиперчувствительности (лихорадка, лимфаденопатия и др.) могут проявляться и при отсутствии кожных высыпаний. Прием Эпилептала в этом случае следует отменить, если нет другой очевидной причины появления этих симптомов.

Резкая отмена препарата у больных эпилепсией может сопровождаться учащением припадков («синдром отмены»). За исключением тех случаев, когда состояние пациента требует срочной отмены препарата (синдром гиперчувствительности), дозу следует снижать постепенно в течение 2 недель. Во время клинических испытаний Эпилептала у пациентов с биполярными расстройствами резкая отмена препарата не вызывала повышения частоты или тяжести побочных реакций. У этих больных препарат можно отменять сразу.

Так как ламотриджин является слабым ингибитором дигидрофолатредуктазы, то теоретически может влиять при длительном применении на метаболизм фолатов. Однако в клинических исследованиях даже при длительном применении ламотриджин не вызывал серьезных изменений содержания гемоглобина, среднего объема форменных элементов крови, концентрации фолатов в сыворотке (применение до 1 года) или эритроцитов (применение до 5 лет).

В период применения препарата пациентам необходимо воздерживаться от занятий потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами. Препараты вальпроевой кислоты замедляют метаболизм Эпилептала, повышая период его полувыведения до 70 часов у взрослых и до 45-55 часов у детей. Фенитоин, карбамазепин, фенобарбитал, примидон, парацетамол ускоряют метаболизм Эпилептала, укорачивая период его полувыведения в 2 раза. Одновременное применение с карбамазепином повышает частоту таких побочных реакций, как головокружение, атаксия, диплопия, нечеткость зрения, тошнота, которые проходят при снижении дозы карбамазепина. При одновременном применении Эпилептала (100 мг/сут.) с безводным глюконатом лития (2 г, 2 раза/сут., 6 дней) фармакокинетика лития не нарушается. Повторный прием бупропиона не оказывает значительного влияния на фармакокинетику Эпилептала, незначительно повышая концентрацию метаболита - глюкуронида ламотриджина.

Условия и срок хранения. Хранить в сухом, защищенном от света и недоступном для детей месте при температуре не выше 25°С.

Срок годности - 2 года.

Условия отпуска. По рецепту.

Упаковка

По 10 таблеток в контурных ячейковых упаковках, по 3 упаковки в пачках.