Эпирамат - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕПІРАМАТ

Склад:

діюча речовина: топірамат;

1 таблетка містить топірамату 25 мг, 50 мг, 100 мг та 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль преже латинізований, крохмаль частково преже латинізований, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколят, магнію стеарат, гіпромелоза (гідроксипропілм етилцелюлоза), полісорбат 80, тальк, титану діоксид (Е 171); додатково для таблеток по 50 мг, по 100 мг – заліза оксид жовтий (Е 172); для таблеток по 200 мг – заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Проти епілептичні засоби. Код АТС N03A X11.

Клінічні характеристики.

Показання. Як моно терапія для лікування пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією або для переходу на моно терапію у пацієнтів з епілепсією.

Як додаткова терапія для лікування дорослих і дітей віком від 3 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами; лікування епілептичних нападів на фоні синдрома Леннокса-Гасто.

Протипоказання. Підвищена чутливість до топірамату. Вагітність і лактація. Діти до 11 років для моно терапії; діти до 3 років для допоміжної терапії.

Спосіб застосування та дози. Таблетки приймати внутрішньо, незалежно від прийому їжі, не розламувати.

Епілепсія.

Додаткова терапія.

Дорослі: лікування починається з підбору дози шляхом прийому 25 - 50 мг на ніч протягом 1 тижня. У подальшому   з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 25 - 50 мг та приймати її у два прийоми. При підборі дози необхідно керуватись терапевтичним ефектом. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату раз на добу.

Мінімальна   ефективна доза – 200 мг. Звичайна підтримуюча доза становить від 200 мг до 400 мг на добу та приймається в два прийоми. Деякі пацієнти добре переносять дозу, що перевищує 1 600 мг на добу.

Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути застосовані до всіх дорослих хворих, включаючи людей літнього віку за умови відсутності у них захворювань нирок.  

Діти віком 3 роки і більше.

Рекомендована загальна денна доза Епірамату (топірамату) для додаткової терапії становить в середньому від 5 до 9 мг на кг маси тіла на добу, розподілена на два прийоми. Лікування починається з підбору дози шляхом прийому 25 мг (або менше, беручи за основу дозування від 1 до 3 мг на кг маси тіла на добу) на ніч протягом 1 тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 1 - 3 мг   на кг маси тіла на добу та приймати її у 2 прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При підборі дози слід керуватись терапевтичним ефектом.

У клінічних дослідженнях добре зарекомендувала себе доза по 30 мг на кг маси тіла на добу.

Моно терапія.

Введення моно терапії топіраматом слід базувати на спостереженнях за проявами судомних нападів при відміні супутньої терапії проти епілептичними засобами.

Якщо з міркувань безпеки непотрібно терміново відміняти супутні проти епілептичні лікарські засоби, рекомендується послідовно зменшити їх прийом приблизно на 1/3 від попередньої дози протягом 2 тижнів.  

Після припинення прийому лікарських засобів, які мають властивості індукторів ферментів, що відповідають за метаболізм лікарських засобів, рівні топірамату підвищуються. Стан здоров’я хворого може вимагати зменшення доз топірамату.  

Дорослі. Підбір дози слід починати з прийому 25 мг на ніч протягом 1 тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 25 - 50 мг з тижневим або двотижневим інтервалом та приймати її у два прийоми. Якщо пацієнт не встигає пристосуватись до збільшення дози, можна застосувати менш значні прирощення дози або більш тривалі інтервали між прирощеннями. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Епірамату при моно терапії у дорослих становить 100 мг на добу, а максимальна рекомендована доза дорівнює 500 мг на добу. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії добре переносять моно терапію Епіраматом у дозі 1 000 мг на добу. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути застосовані до всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей літнього віку, за відсутності у них захворювань нирок.  

Діти. Лікування дітей   віком від 3 років і старше слід починати з прийому 0,5 - 1 мг/кг на ніч протягом першого тижня. У подальшому   дозу можна збільшувати на 0,5 - 1 мг/кг на добу з тижневим або двотижневим інтервалом; денну дозу можна приймати у два прийоми. Якщо дитина не може пристосуватись до режиму підбору дози, можна застосувати незначне прирощення дози або більш тривалі інтервали між прирощеннями. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Епірамату при моно терапії у дітей віком від 3 років і більше становить 3 - 6 мг на кг маси тіла на добу. У разі, коли нещодавно встановлено діагноз “парціальні епілептичні напади”, діти можуть отримувати дозу, що становить 500 мг на добу.

Особам літнього віку з нормальною функцією нирок корекція дози непотрібна.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними ефектами як при моно терапії, так і у складі комбінованої терапії є неврологічні і психіатричні розлади, а також зниження маси тіла. При монотераппії ці побічні ефекти розвивалися в окремих або у поодиноких випадках, за винятком парастезії і втомлюваності у дорослих пацієнтів.

Неврологічні і психіатричні розлади: часто – сонливість, запаморочення, підвищена збудливість, головний біль, атаксія, втомлюваність, розлади мови, психомоторна загальмованість, амнезія, парастезії, анорексія, порушення концентрації уваги, емоційна лабільність, депресія, сплутаність свідомості, розлади координації, порушення ходи, агресивні реакції, афазія, гіперкінезія; зрідка – ажитація,   когнітивні розлади, галюцинації, апатія.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, абдомінальний біль, гіперсалівація; підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит, печінкова недостатність (при застосуванні у складі комбінованої терапії).

Метаболічні і обмінні розлади: зниження маси тіла.

Гематологічні розлади: лейкопенія.

Розлади з боку очей: ністагм, диплопія, порушення зору. У поодиноких випадках можлива гостра міопія з вторинною закрито кутовою глаукомою у дітей і дорослих. Звичайно симптоми розвиваються протягом місяця після початку лікування і проявляються зниженням гостроти зору та/або болем у ділянці очей. Офтальмологічні прояви: білатеральна міопія, зменшення глибини передньої камери ока, гіперемія і підвищення внутрішньо очного тиску, у тому числі мідріазом. Можлива поява супрациліарного випоту, що призводить до зміщення вперед кришталика і райдужної оболонки. Лікування гострої міопії з вторинною закрито кутовою глаукомою включає припинення прийому препарату і заходи, спрямовані на зниження вунтрішньоочного тиску.

Інші: зміна смаку, астенія.

З боку сечостатевої системи:   нечасто – нефролітіаз. У поодиноких випадках – венозна тромбоемболія, але зв’язок з прийомом Епірамату не встановлений.

Зрідка – зниження потовиділення здебільшого у дітей при пропасниці і високій температурі, гострій міопії, пов’язаній з вторинною закрито кутовою глаукомою; метаболічний ацидоз.

При застосуванні Епірамату у період вагітності у новонароджених хлопчаків можливий розвиток гіпоспадії.

Передозування.

Симптоми: головний біль, збудження, сонливість, загальмованість, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, кома.

Лікування: промивання шлунка, стимулювання блювання, гідратація. Гемодіаліз ефективний. Застосування активованого вугілля неефективно, оскільки в експериментах  in vitro було показано, що він не адсорбує топірамат. Терапія – симптоматична.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування препарату можливо лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Під час лікування Епіраматом жінкам у період лактації необхідно припинити годування груддю.

Діти.

Дія топірамату на дітей віком до 3 років не досліджувалася.

Особливості застосування.

Епірамат слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. У деяких хворих відміна препарату була прискорена й пройшла без ускладнень.

Головним шляхом виведення топірамату та його метаболітів у незміненому вигляді є екскреція нирками. Швидкість виведення нирками залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з помірно або сильно вираженими вадами нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі може знадобиться від 10 до 15 днів, у порівнянні із  4 - 8 днями у хворих з нормальною функцією нирок.

Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватись на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність   побічних ефектів) та враховувати те, що у хворих з вадами функції нирок для встановлення стабільної концентрації топірамату в плазмі для кожної дози може знадобитись більш тривалий час.

Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії.

Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об’єму вживаної рідини, що може знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов’язаних із дією фізичних навантажень та підвищенням температури тіла.

У деяких хворих, особливо тих, які мають схильність до нефролітіазу, може підвищитись ризик утворення каменів у нирках та пов’язаних з ними симптомів, таких як ниркова коліка. Щоб зменшити цей ризик, необхідно відповідне збільшення об’єму рідини, яку приймає хворий. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден з цих факторів ризику не може в достатньому ступені передбачати виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що сприяють розвитку нефролітіазу.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки Епірамат повинен застосовуватись з обережністю, оскільки   кліренс топірамату може зменшитись.

При розвитку гострої міопії на фоні лікування Епіраматом слід припинити прийом препарату та вжити відповідних заходів, спрямованих на зниження внутрішньо очного тиску під суворим наглядом лікаря.

Підвищений внутрішньо очний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.

У випадках, коли пацієнт втрачає вагу під час прийому Епірамату, може бути рекомендована підтримуюча дієта або посилене харчування.  

При застосуванні Епірамату може виникати гіперхолеремічний, не пов’язаний із дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів в плазмі нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової   карбоангідрази. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча цей ефект може проявлятися у будь-який період лікування топіраматом. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні у дорослих пацієнтів в дозі 100 мг на день і приблизно 6 мг на добу на кг маси тіла при застосуванні в педіатричній практиці). Деякі захворювання або заходи лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, важкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюють бікарбонатно-знижуючий ефект топірамату.

У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту.

У зв’язку із наведеним при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, в тому числі визначення концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персисту ванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату.

Під час лікування Епіраматом не вживати алкогольні напої.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

При застосуванні препарату слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Одночасне застосування Епірамату з іншими проти епілептичними препаратами (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання топірамату до фенітоїну може викликати підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов’язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту. Таким чином, у кожного хворого, який приймає фенітоїн і у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролю вати рівень фенітоїну у плазмі.

Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну до лікування Епіраматом може вимагати зміну доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтивного ефекту.

Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично значимих змін концентрації топірамату в плазмі і, відповідно, не потребує зміни доз Епірамату.

Одночасне призначення топірамату разом із вальпроєвою кислотою спричиняли гіперамоніємію з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. В більшості випадків симптоми та ознаки зникали після припинення прийому одного з препаратів. Наведена побічна дія не пов’язана із фармакокінетичною взаємодією. Зв’язок розвитку гіперамоніємії із моно терапією топіраматом або одночасним призначенням інших проти епілептичних препаратів не встановлений.

При призначенні або відміні Епірамату хворим, що приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моні торуванню концентрації дигоксину у сироватці.

Не приймати Епірамат разом з препаратами, що спричиняють пригнічення функції центральної нервової системи (препарати, які містять етанол).

Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч слід враховувати у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви разом з Епіраматом. Пацієнток, які приймали пероральні контрацептиви, необхідно просити повідомляти про будь-які зміни у строках та характері менструацій.

У здорових добровольців спостерігалося зниження (до 18%) площі під кривою концентрації літію під час прийому топірамату в дозі 200 мг на добу. У пацієнтів із біполярними розладами фармакокінетика літію залишалась незмінною при лікуванні топіраматом в дозах 200 мг на добу,   в   той   час як при призначення топірамату в дозах 600 мг на добу спостерігалося збільшення площі під кривою концентрації літію (до 26%). Зважаючи на це, рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному призначенні разом із топіраматом.

При одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% та площі під кривою концентрації топірамату на 29%. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корегування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися значним змінам при супутній терапії топіраматом. Клінічні лабораторні дослідження показали зниження рівня калію в сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлортіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату та гідрохлортіазиду у комбінації.

У разі призначення або відміни Епірамату пацієнтам, яким призначений метформін, необхідно приділяти значну увагу ретельному дослідженню їх діабетичного статусу.

При одночасному призначенні пацієнтам Епірамату та піоглітазону, необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.

Одночасне застосування Епірамату з іншими препаратами, що сприяють нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування Епіраматом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричинити фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Топірамат належить до класу сульфат заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії топірамату на Na⁺-канали від стану нейрона. Підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів (у тому числі ГАМК а-рецепторів), а також модулює активність самих ГАМК а-рецепторів; перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів (альфа-аміно-3-гідрокси-5 метилізоксазол-4-пропіонова кислота) до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти дозозалежні при концентрації топірамату в плазмі 1 - 200 мкМ з мінімальною активністю у межах 1 - 10 мкМ.

Пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази (ІІ - IV), але цей ефект слабший за ацетазоламід і, вірогідно, не є основним у проти судомній активності топірамату.

Фармакокінетика. Абсорбція – висока, біодоступність – 80%. Приймання їжі не має клінічно значущої дії на біодоступність. Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації  2 год після прийомй внутрішньо у дозі 400 мг. Максимальна концентрація після багаторазового прийому внутрішньо 100 мг 2 рази на добу – 6,76 мкг/мл.

Зв’язування   з   білками   плазми  –  13 - 17%. Об’єм розподілу (після прийому 1,2 г) – 0,55 - 0,8 л/кг, залежить від статі (у жінок – 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків). Рівноважна концентрація (С_ss) досягається через 4 - 8 днів, при нирковій недостатності – 10 - 15 днів.

Метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, гідролізу і глюкуронування з утворенням 6 фармакологічно неактивних метаболітів. Фармакокінетика після одноразового приймання внутрішньо носить лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним – 20 - 30 мл/хв; площа під кривою “концентрація – час” (AUC) у діапазоні доз 100 - 400 мг зростає пропорційно дозі. Період напів виведення після багаторазового приймання 50 і 100 мг 2 рази на добу – 21 год.

При тяжкій печінковій і нирковій недостатності (кліренс креатині ну менше 60 мл/хв) плазмовий і нирковий кліренс знижуються. Виводиться нирками у незміненому вигляді (70%) і у вигляді метаболітів. Видаляється з плазми за допомогою гемодіалізу.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 25 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “25” – на іншому;

таблетки по 50 мг: світло-жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “50” – на іншому;

таблетки по 100 мг: жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “100” – на іншому;

таблетки по 200 мг: рожево-червоного кольору (лососеві), круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “200” – на іншому.

Несумісність. Не спостерігається.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Упаковка. По 7 або 10, або 14 таблеток у блістері. По 2 або 4, або 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВ “ПЛІВА Хорватія”.

Місцезнаходження. 10000, Загреб, вул. Гр. Вуковара, 49, Хорватія.

топирамат относится к классу сульфатзамещенных моносахаридов. Топирамат уменьшает частоту возникновения потенциалов действия, характерных для нейрона в состоянии стойкой деполяризации, что свидетельствует о зависимости блокирующего действия топирамата на Na⁺-каналы от состояния нейрона. Повышает активность ГАМК относительно некоторых подтипов ГАМК-рецепторов (в том числе ГАМК α-рецепторов), а также модулирует активность самих ГАМК α-рецепторов; препятствует активации каинатом чувствительности каинат/АМПК-рецепторов (альфа-амино-3-гидрокси-5 метилизоксазол-4-пропионовая кислота) к глутамату, не влияет на активность метил-D-аспартата относительно NMDA-рецепторов. Эти эффекты дозозависимые при концентрации топирамата в плазме крови 1–200 мкмоль с минимальной активностью в пределах 1–10 мкмоль.
Угнетает активность некоторых изоферментов карбоангидразы (II–IV), но этот эффект выражен слабее, чем у ацетазоламида, и вероятно не является основным в противосудорожной активности топирамата.
Абсорбция — высокая, биодоступность — 80%. Прием пищи не имеет клинически значимого влияния на биодоступность. Время, необходимое для достижения максимальной концентрации в крови — 2 ч после приема внутрь в дозе 400 мг. Максимальная концентрация после многократного приема внутрь в дозе 100 мг 2 раза в сутки — 6,76 мкг/мл.
Связывание с белками плазмы крови — 13–17%. Объем распределения (после приема 1,2 г) — 0,55–0,8 л/кг, зависит от пола (у женщин — 50% от величин, которые наблюдаются у мужчин). Равновесная концентрация достигается через 4–8 дней от начала приема, при почечной недостаточности — через 10–15 дней.
Метаболизируется в печени путем гидроксилирования, гидролиза и глюкуронирования с образованием 6 фармакологически неактивных метаболитов. Фармакокинетика после однократного приема внутрь носит линейный характер, плазменный клиренс остается постоянным — 20–30 мл/мин; AUC в диапазоне доз 100–400 мг возрастает пропорционально дозе. Период полувыведения после многоразового приема в дозах 50 и 100 мг 2 раза в сутки — 21 ч.
При тяжелой печеночной и почечной недостаточности (клиренс креатинина ≤60 мл/мин) плазменный и почечный клиренс снижаются. Выводится почками в неизмененном виде (70%) и в виде метаболитов. Удаляется из плазмы крови при проведении гемодиализа.

монотерапия у пациентов с впервые диагностированной эпилепсией или для перехода на монотерапию у пациентов с эпилепсией.
Как дополнительная терапия у взрослых и детей в возрасте 3 лет с парциальными или генерализованными тонико-клоническими приступами; лечение эпилептических припадков на фоне синдрома Леннокса — Гасто.

внутрь независимо от приема пищи, таблетки не разламывать.
Эпилепсия
Дополнительная терапия
Взрослые. Лечение начинается с подбора дозы путем приема 25–50 мг на ночь на протяжении 1 нед. В дальнейшем с недельным или двухнедельным интервалом дозу можно повышать на 25–50 мг в 2 приема. При подборе дозы необходимо руководствоваться достигнутым терапевтическим эффектом. У некоторых больных эффект может быть достигнут при приеме препарата 1 раз в сутки.
Минимальная эффективная доза — 200 мг. Обычная поддерживающая доза составляет 200–400 мг/сут в 2 приема. Некоторые пациенты хорошо переносят дозы, превышающие 1600 мг/сут.
Указанные рекомендации относительно дозирования могут быть применены ко всем взрослым пациентам, включая лица пожилого возраста при условии отсутствия у них заболеваний почек.
Дети в возрасте 3 лет и старше
Рекомендованная общая суточная доза топирамата для дополнительной терапии составляет в среднем 5–9 мг/кг массы тела в сутки, распределенная на 2 приема. Лечение начинают с подбора дозы путем приема 25 мг (или меньше, основа — дозирование 1–3 мг/кг массы тела в сутки) на ночь на протяжении 1 нед. В дальнейшем с недельным или двухнедельным интервалом дозу можно повышать на 1–3 мг/кг массы тела в сутки в 2 приема до достижения терапевтического эффекта. При подборе дозы нужно руководствоваться терапевтическим эффектом.
В клинических исследованиях хорошо зарекомендовала себя доза 30 мг/кг/сут.
Монотерапия
Назначение монотерапии топираматом должно базироваться на контроле за проявлениями судорожных припадков при отмене сопутствующей терапии противоэпилептическими средствами.
Если из соображений безопасности не рекомендуется срочно отменять сопутствующие противоэпилептические препараты, рекомендуется последовательно снизить их дозу приблизительно на 1/3 от предыдущей дозы на протяжении 2 нед.
После прекращения приема лекарственных средств, имеющих свойства индукторов микросомальных ферментов печени, уровень топирамата в крови повышается, что может потребовать снижения дозы топирамата.
Взрослые. Подбор дозы нужно начинать с приема 25 мг на ночь на протяжении 1 нед. В дальнейшем дозу можно повышать на 25–50 мг с недельным или двухнедельным интервалом и принимать ее в 2 приема. Если пациент не успевает приспособиться к повышению дозы, можно прибегнуть к менее интенсивному повышению или более продолжительным интервалам между повышениями. При подборе дозы следует руководствоваться терапевтической эффективностью препарата.
Рекомендованный уровень начальной дозы Эпирамата при монотерапии у взрослых составляет 100 мг/сут, а максимальная рекомендованная доза составляет 500 мг/сут. Некоторые пациенты с рефрактерными формами эпилепсии хорошо переносят монотерапию Эпираматом в дозе 1000 мг/сут. Указанные рекомендации относительно дозирования могут быть применены ко всем взрослым пациентам, включая людей пожилого возраста при отсутствии у них заболеваний почек.
Дети. Лечение детей в возрасте от 3 лет и старше нужно начинать с приема 0,5–1 мг/кг на ночь на протяжении первой недели. В дальнейшем дозу можно повышать на 0,5–1 мг/кг в сутки с недельным или двухнедельным интервалом; суточную дозу можно принимать в 2 приема. Если ребенок не может приспособиться к режиму подбора дозы, можно прибегнуть к менее интенсивному повышению дозы или более продолжительным интервалам между повышениями. При подборе дозы следует руководствоваться терапевтической эффективностью препарата.
Рекомендованный уровень начальной дозы Эпирамата при монотерапии у детей в возрасте от 3 лет и старше составляет 3–6 мг/кг в сутки. В случае, если недавно установлен диагноз парциальные эпилептические приступы, детям может быть назначена доза, которая составляет 500 мг/сут.
Лицам пожилого возраста с нормальной функцией почек коррекция дозы не требуется.

повышенная чувствительность к топирамату, период беременности и кормления грудью; возраст до 11 лет для монотерапии и возраст до 3 лет для вспомогательной терапии.

наиболее частыми побочными эффектами как при монотерапии препаратом, так и при его применении в составе комбинированной терапии являются неврологические и психические расстройства, а также уменьшение массы тела. При монотерапии эти побочные эффекты развивались в единичных случаях, за исключением парастезии и повышенной утомляемости у взрослых пациентов.
Неврологические и психические расстройства: часто — сонливость, головокружение, повышенная возбудимость, головная боль, атаксия, повышенная утомляемость, нарушения речи, психомоторная заторможенность, амнезия, парестезия, анорексия, нарушение концентрации внимания, эмоциональная лабильность, депрессия, спутанность сознания, нарушения координации, нарушение походки, агрессивные реакции, афазия, гиперкинезия; изредка — ажитация, когнитивные расстройства, галлюцинации, апатия.
Желудочно-кишечные расстройства: тошнота, боль в животе, гиперсаливация; повышение активности печеночных трансаминаз, гепатит, печеночная недостаточность (при применении в составе комбинированной терапии).
Метаболические нарушения: уменьшение массы тела.
Гематологические нарушения: лейкопения.
Расстройства зрения: нистагм, диплопия, нарушение зрения. В единичных случаях возможна острая миопия со вторичной закрытоугольной глаукомой у детей и взрослых. Обычно симптомы развиваются на протяжении месяца после начала лечения и проявляются снижением остроты зрения и/или болью в области глаз. Офтальмологические проявления: билатеральная миопия, уменьшение глубины передней камеры глаза, гиперемия и повышение внутриглазного давления. Возможно появление супрацилиарного выпота, приводящего к смещению вперед хрусталика и радужной оболочки. Лечение острой миопии со вторичной закрытоугольной глаукомой включает прекращение приема препарата и мероприятия, направленные на снижение внутриглазного давления.
Прочие: изменение вкуса, астения.
Со стороны мочеполовой системы: нечасто — нефролитиаз. В единичных случаях — венозная тромбоэмболия (достоверная связь с приемом Эпирамата не установлена).
Иногда: снижение потоотделения, большей частью у детей при лихорадке, острая миопия, связанная со вторичной закрытоугольной глаукомой; метаболический ацидоз.
При применении Эпирамата в период беременности возможно развитие гипоспадии у новорожденных мальчиков.

применение препарата в период беременности возможно только в том случае, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода.
Во время лечения Эпираматом необходимо прекратить кормление грудью.
Безопасность топирамата у детей в возрасте до 3 лет не установлена.
Эпирамат следует отменять постепенно, чтобы свести к минимуму возможность повышения частоты приступов. У некоторых больных ускоренная отмена препарата проходила без осложнений.
Главным путем элиминации из организма топирамата в неизмененном виде и его метаболитов является экскреция почками. Скорость экскреции зависит от функции почек и не зависит от возраста пациента. У больных с умеренно или сильно выраженным нарушением функции почек для достижения постоянной концентрации в плазме крови может понадобиться 10–15 дней по сравнению с 4–8 днями у больных с нормальной функцией почек.
Как и при любом заболевании, схема подбора дозы должна ориентироваться на терапевтическую эффективность (то есть степень снижения частоты приступов, отсутствие побочных эффектов) и учитывать то, что у больных с нарушением функции почек для установления стабильной концентрации топирамата в плазме крови для каждой дозы может понадобиться более длительное время.
В период лечения топираматом наблюдается повышенная частота возникновения нарушений настроения и депрессии.
У некоторых больных, особенно у тех, кто склонен к нефролитиазу, может повыситься риск образования конкрементов в почках и связанных с этим симптомов (почечная колика).
Во время лечения топираматом очень важно адекватное увеличение объема потребляемой жидкости, что позволяет снизить риск развития нефролитиаза, а также побочных эффектов, связанных с влиянием физических нагрузок и повышением температуры тела.
Факторами риска развития нефролитиаза являются указания на образование конкрементов в анамнезе, нефролитиаз в семейном анамнезе, гиперкальциурию. Ни один из этих факторов риска не может предопределять образование конкрементов во время приема топирамата. Кроме того, риск может быть повышен у больных, которые одновременно принимают препараты, способствующие развитию нефролитиаза.
У пациентов с нарушенной функцией печени Эпирамат следует применять с осторожностью, поскольку клиренс топирамата может снижаться.
При развитии острой миопии на фоне лечения Эпираматом следует прекратить прием препарата и принять соответствующие меры, направленные на снижение внутриглазного давления под строгим врачебным контролем.
Повышенное внутриглазное давление любой этиологии при отсутствии адекватного лечения может привести к развитию серьезных осложнений вплоть до потери зрения.
В случаях, когда во время приема Эпирамата пациент отмечает уменьшение массы тела, ему может быть рекомендована поддерживающая диета или усиленное питание.
При применении Эпирамата может возникать гиперхлоремический, не связанный с дефицитом анионов, метаболический ацидоз (например снижение концентрации бикарбонатов в плазме крови ниже нормального уровня при отсутствии респираторного алкалоза). Снижение концентрации бикарбонатов в сыворотке крови является следствием ингибирования топираматом печеночной карбоангидразы. В большинстве случаев снижение концентрации бикарбонатов происходит в начале приема препарата, хотя этот эффект может проявляться в любой период лечения. Уровень снижения концентрации, как правило, небольшой или умеренно выраженный (среднее значение составляет 4 ммоль/л при применении у взрослых пациентов в дозе 100 мг/сут и приблизительно 6 мг/кг в сутки при применении в педиатрической практике). Некоторые заболевания или лечебные мероприятия, приводящие к развитию ацидоза (например заболевания почек, тяжелые респираторные заболевания, эпилептический статус, диарея, хирургические вмешательства, кетогенная диета, прием некоторых лекарственных средств) могут быть дополнительными факторами, которые усиливают бикарбонатснижающий эффект топирамата.
У детей хронический метаболический ацидоз может привести к замедлению роста.
В связи с этим при лечении топираматом рекомендуется осуществлять необходимые исследования, в том числе определения концентрации бикарбонатов в сыворотке крови. При возникновении метаболического ацидоза и его персистировании рекомендуется снизить дозу или прекратить прием топирамата.
Во время лечения Эпираматом нельзя употреблять алкогольные напитки.
При применении препарата следует воздержаться от управления транспортными средствами и работы с потенциально опасными механизмами.

одновременное применение Эпирамата с другими противоэпилептическими препаратами (фенитоин, карбамазепин, вальпроевая кислота, фенобарбитал, примидон) не влияет на их постоянную концентрацию в плазме крови, за исключением отдельных больных, у которых добавление топирамата к фенитоину может вызвать повышение концентрации фенитоина в плазме крови. Это может быть связано с угнетением специфической полиморфной изоформы фермента. Таким образом, у каждого пациента, принимающего фенитоин и у которого развиваются клинические признаки или симптомы интоксикации, необходимо контролировать уровень фенитоина в плазме крови.
Фенитоин и карбамазепин снижают концентрацию топирамата в плазме крови. Назначение или отмена фенитоина или карбамазепина в дополнение к лечению Эпираматом может требовать изменения доз последнего. Дозу следует подбирать, ориентируясь на достижение необходимого терапевтического эффекта.
Назначение или отмена вальпроевой кислоты не вызывает терапевтически значимых изменений концентрации топирамата в плазме крови и соответственно не требует изменения доз Эпирамата.
Одновременное назначение топирамата с вальпроевой кислотой вызывало гипераммониемию с/без энцефалопатии у пациентов, которые хорошо переносили терапию указанными препаратами по отдельности. В большинстве случаев симптомы и признаки исчезали после прекращения приема одного из препаратов. Приведенное побочное действие не связано с фармакокинетическим взаимодействием. Связь развития гипераммониемии с монотерапией топираматом или одновременным назначением других противоэпилептических препаратов не установлена.
При назначении или отмене Эпирамата у больных, принимающих дигоксин, необходимо регулярно контролировать концентрацию дигоксина в сыворотке крови.
Не следует принимать Эпирамат одновременно с препаратами, вызывающими угнетение функции ЦНС (в том числе с препаратами, содержащими этанол).
Риск снижения эффективности контрацептивов и усиление прорывных кровотечений нужно учитывать у пациенток, принимающих пероральные контрацептивы одновременно с Эпираматом. Пациентки, принимающие пероральные контрацептивы, должны информировать врача о любых изменениях в сроках и характере менструаций.
У здоровых добровольцев отмечали увеличение (до 18%) AUC лития во время приема топирамата в дозе 200 мг/сут. У пациентов с биполярными расстройствами фармакокинетика лития оставалась неизменной при лечении топираматом в дозах 200 мг/сут, в то время как при назначении топирамата в дозах 600 мг/сут отмечали увеличение AUC лития (до 26%). Учитывая это, рекомендуется проводить мониторинг концентрации лития в крови при одновременном назначении с топираматом.
При одновременном приеме топирамата и гидрохлоротиазида происходит повышение максимальной концентрации топирамата на 27% и AUC топирамата на 29%. Назначение гидрохлоротиазида пациентам, принимающим топирамат, может потребовать корректирования дозы топирамата. Фармакокинетические параметры гидрохлоротиазида не подвергались значительным изменениям при сопутствующей терапии топираматом. Клинические лабораторные исследования показали снижение уровня калия в сыворотке крови при применении топирамата или гидрохлоротиазида, которое было более существенным при применении топирамата и гидрохлоротиазида в комбинации.
В случае назначения или отмены Эпирамата пациентам, которым назначен метформин, необходимо тщательно контролировать их диабетический статус.
При одновременном назначении пациентам Эпирамата и пиоглитазона, необходимо тщательно контролировать диабетический статус этих пациентов.
Одновременное применение Эпирамата с препаратами, способствующими развитию нефролитиаза, может повышать риск образования конкрементов в почках. Во время лечения Эпираматом следует избегать применения таких препаратов, поскольку они могут вызвать физиологические изменения, способствующие развитию нефролитиаза.

Симптомы: головная боль, возбуждение, сонливость, заторможенность, метаболический ацидоз, гипокалиемия, кома.
Лечение: промывание желудка, гидратация. Гемодиализ эффективен. Применение активированного угля неэффективно, поскольку в экспериментах in vitro было показано, что он не адсорбирует топирамат. Терапия симптоматическая.

в сухом месте при температуре до 25 °С.