Эпобиокрин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕПОБІОКРИН

(EPOBIOCRIN)

Склад:

діюча речовина: рекомбінантний еритропоетин людини 1000 МО, 2000 МО, 4000 МО або 10 000 МО;

допоміжні речовини: альбумін людини; натрію цитрат; натрію хлорид; кислота лимонна, моногідрат; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антианемічні препарати. Еритропоетин.

Код АТС B03X A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

● Лікування анемії, пов’язаної з хронічною нирковою недостатністю у дорослих хворих, які перебувають на гемо- або перитонеальному діалізі, у переддіалізних пацієнтів та у дітей, які перебувають на гемодіалізі.

● Лікування тяжкої анемії у дорослих пацієнтів з нирковою недостатністю, які ще не підлягають діалізу.

● Лікування анемії та зниження об’єму необхідних гемотрансфузій у дорослих пацієнтів, які підлягають хіміотерапії з причини солідних пухлин, злоякісної лімфоми або ж множинної мієломи та у разі, якщо загальний статус пацієнта вказує на ризикованість переливань (тобто серцево-судинні захворювання, наявна анемія до початку хіміотерапії).

● У межах перед депозитної програми перед великими хірургічними втручаннями у пацієнтів з рівнем гематокриту 33-39 % для полегшення збирання ауто логічної крові та зменшення ризику, пов’язаного з проведенням алогенних гемотрансфузій, якщо очікувана потреба у крові для переливання перевищує кількість, яку можна одержати методом ауто логічного збирання без застосування еритропоетину.

● Дорослим пацієнтам з легким та середнім ступенем анемії (гемоглобін у межах від > 10       до < 13 г/дл) перед проведенням обширної операції з очікуваним середнім ступенем втрати крові (2-4 одиниці гемоглобіну або 900-1800 мл крові) для зменшення потреби в алогенних гемотрансфузіях та полегшення відновлення системи еритропоезу.

Протипоказання.

Пацієнти, у яких розвивається істинна еритроцитарна аплазія (PRCA) внаслідок лікування будь-яким еритропоетином, не повинні отримувати Епобіокрин або будь-який інший еритропоетин (див. розділ “Особливості застосування”).

Неконтрольована артеріальна гіпертензія.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Необхідно врахувати всі протипоказання, що асоціюються з програмою перед донорства ауто логічної крові серед пацієнтів, які лікуються еритропоетином.

Пацієнтам, які підлягають елективній ортопедичній хірургії, але не брали участь у програмі перед донорства ауто логічної крові, застосування еритропоетину протипоказано при тяжких коронарних, периферійно-артеріальних, каротидних, церебрально-судинних захворюваннях, у тому числі пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда чи церебрально-судинний епізод.

Пацієнти, у яких з будь-яких причин неможливо застосовувати адекватну антитромботичну профілактику.

Спосіб застосування та дози.

Пацієнти з хронічною нирковою недостатністю.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю препарат необхідно застосовувати тільки шляхом внутрішньо венного введення (див. розділ “Особливості застосування ”).

Оптимальна концентрація гемоглобіну становить 10-12 г/дл у дорослих пацієнтів та               9,5-11  г/дл - у дітей.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю та ішемічною хворобою серця або застійною серцевою недостатністю підтримуюча концентрація гемоглобіну не повинна перевищувати верхню межу оптимальної концентрації гемоглобіну.

Рівень феритину (або концентрацію сироваткового заліза) слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування Епобіокрином.

На етапі коригування дозу Епобіокрину слід збільшити, якщо концентрація гемоглобіну не підвищується хоча б на 1 г/дл на місяць.

Клінічно значуще підвищення концентрації гемоглобіну, як правило, спостерігається не раніше ніж через 2 тижні лікування (у деяких пацієнтів - через 6-10 тижнів). По досягненню оптимальної концентрації гемоглобіну дозу слід зменшити на 25 МО/кг для уникнення перевищення оптимальної концентрації. Якщо концентрація гемоглобіну перевищує 12  г/дл, терапію Епобіокрином слід тимчасово припинити.

Зниження дози можна забезпечити шляхом зменшення кількості щоденних введень препарату на одне введення або шляхом зменшення кожної разової дози, що вводиться.

Дорослі пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньо венно (див. розділ “Особливості застосування”).

Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції. По 50 МО/кг три рази на тиждень внутрішньо венно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

ІІ. Підтримуюча фаза. Регулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л).

Рекомендована загально тижнева доза - від 75 до 300 МО/кг.

Наявні дані вказують на те, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/дл або 3,75 ммоль/л), можуть потребувати більших доз для підтримання концентрації, порівняно з пацієнтами з менш обтяжливою анемією (> 8 г/дл або > 5 ммоль/л).

Дорослі пацієнти, які перебувають на перитонеальному діалізі.

Епобіокрин слід вводити тільки внутрішньо венним шляхом. Лікування розподіляють на ІІ  етапи.

І. Фаза корекції. По 50 МО/кг два рази на тиждень.

ІІ. Підтримуюча фаза. Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Hb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 25 до 50 МО/кг двічі на тиждень шляхом введення двох рівнозначних ін’єкцій).

Дорослі пацієнти із нирковою недостатністю у додіалізному періоді.

Епобіокрин слід вводити тільки внутрішньо венним шляхом. Лікування розподіляють на ІІ  етапи.

І. Фаза корекції.

По 50 МО/кг три рази на тиждень, надалі, за необхідності, дозу поступово збільшують на 25  МО/кг три рази на тиждень до досягнення бажаного результату (корекція проводиться поступово і протягом, принаймні, 4 тижнів).

ІІ. Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 10 до 12 г/дл (6,2 – 7,5 ммоль/л) (доза для підтримання концентрації від 17 до 33 МО/кг, тричі на тиждень). Максимальна доза не повинна перевищувати по 200 МО/кг тричі на тиждень.

Пацієнти дитячого віку, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнтам дитячого віку, які перебувають на гемодіалізі, препарат необхідно вводити тільки внутрішньо венно. Лікування розподіляють на ІІ етапи.

І. Фаза корекції.

По 50 МО/кг маси тіла три рази на тиждень внутрішньо венно.

За необхідності збільшення дози можна здійснити поетапне збільшення (не частіше одного разу протягом 4 тижнів) на 25 МО/кг три рази на тиждень до досягнення оптимальної концентрації гемоглобіну.

ІІ. Підтримуюча фаза.

Урегулювання дози для підтримання бажаного рівня гемоглобіну (Нb) від 9,5 до 11 г/дл (5,9 – 6,8 ммоль/л).

Дітям з масою тіла до 30 кг необхідна, в основному, більша підтримуюча доза, ніж дорослим та дітям з масою тіла понад 30 кг. Під час клінічних досліджень після 6-місячного лікування були встановлені такі підтримуючі дози еритропоетину:

Наявні дані дозволяють припустити, що пацієнти, у яких початковий рівень гемоглобіну дуже низький (< 6 г/дл або < 4,25 ммоль/л), можуть потребувати більших доз для підтримання бажаного рівня гемоглобіну, ніж пацієнти з більшим початковим рівнем гемоглобіну (> 6,8 г/дл або > 4,25  ммоль/л).

Онкологічні хворі.

Використовується підшкірний шлях введення.

Епобіокрин може призначатися хворим із симптоматичною анемією (Нb ≤ 10,5 г/дл). Оптимальна концентрація гемоглобіну має становити приблизно 12 г/дл.

Епобіокрин також може призначатися для профілактики анемії у пацієнтів, які проходили курс хіміотерапії та мали низький вихідний рівень гемоглобіну (< 11 г/дл), а також пацієнтам, які мали значне зниження рівня гемоглобіну під час першого циклу хіміотерапії (наприклад, зменшення концентрації гемоглобіну на 1,0-2,0 г/дл при вихідному рівні 11-13 г/дл або зниження більше ніж на 2,0 г/дл при вихідному рівні гемоглобіну вище 13 г/дл).

Початкова доза, що застосовується для профілактики або лікування анемії, повинна становити по 150 МО/кг 3 рази на тиждень підшкірно. Якщо після 4 тижнів лікування підвищення рівня гемоглобіну менше 1 г/дл, то протягом 4 наступних тижнів дозу слід збільшити до 300  МО/кг. Якщо після 4 тижнів лікування в дозі 300 МО/кг рівень гемоглобіну підвищується менше ніж на 1 г/дл, вважається, що результат не досягнутий, і лікування слід припинити.

Фаза корекції.

Якщо гемоглобін підвищився більше ніж на 2 г/дл протягом місяця, дозу слід зменшити приблизно на 25 %. Якщо рівень гемоглобіну перевищує 14 г/дл, слід припинити лікування до зниження концентрації гемоглобіну до 12 г/дл та потім продовжувати введення Епобіокрину у дозі, зменшеній на 25%, порівняно з початковою.

Слід періодично оцінювати необхідність продовження терапії Епобіокрином, наприклад, після завершення курсу хіміотерапії.

Перед призначенням препарату та під час курсу лікування рекомендується контролю вати рівень заліза і, за необхідності, забезпечувати додаткове надходження заліза в організм. До призначення лікування Епобіокрином слід виключити інші можливі причини анемії (див.  розділ “Особливості застосування”).

Дорослі пацієнти, які беруть участь у програмі збирання ауто логічної крові, перед хірургічними операціями.

Слід застосовувати внутрішньо венний спосіб введення. Перед призначенням Епобіокрину слід врахувати всі протипоказання щодо збирання ауто логічної крові. Перед хірургічною операцією Епобіокрин слід призначати двічі на тиждень протягом 3 тижнів. Пацієнтам із середнім ступенем анемії (при рівні гематокриту > 33-39 %), які потребують ≥ 4 одиниць крові, необхідно проводити лікування еритропоетином 600 МО/кг внутрішньо венно 2 рази на тиждень протягом 3 тижнів до хірургічного втручання. Застосування такого режиму дозволяє проводити забір ≥ 4 одиниць крові у 81% пацієнтів, які проходять лікування еритропоетином порівняно з 37 % пацієнтів, які отримували плацебо.

Терапія еритропоетином зменшує потребу в трансфузії донорської крові на 50 % порівняно з пацієнтами, які не отримували еритропоетин.

Рівень концентрації сироваткового заліза слід визначати у всіх пацієнтів до початку лікування. При виявленні дефіциту заліза слід вжити заходів щодо відновлення його рівня до початку програми збирання ауто логічної крові. За наявності анемії її причина повинна бути встановлена до початку лікування Епобіокрином. Необхідно, якщо є можливість, якнайшвидше забезпечити адекватне надходження заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) та підтримувати надходження заліза на такому ж рівні протягом усього курсу терапії.

Дорослі пацієнти, які підлягають елективній ортопедичній хірургії.

Слід застосовувати підшкірний спосіб введення.

Рекомендований режим дозування препарату становить 600 МО/кг на тиждень протягом 3  тижнів перед операцією (21-й, 14-й та 7-й день перед операцією) та в день операції. У випадках, коли за медичними показаннями необхідно скоротити передопераційний період, Епобіокрин слід призначати щоденно в дозі 300 МО/кг протягом 10 днів до операції, в день операції та протягом 4 днів після операції. Якщо при проведенні гематологічних аналізів передопераційного періоду рівень гемоглобіну сягає 15 г/дл чи вище, застосування еритропоетину необхідно припинити зовсім.

Необхідно переконатись, що на початку лікування у пацієнтів немає дефіциту заліза.

Всі пацієнти, які отримують терапію Епобіокрином, повинні одержати адекватну кількість заліза (перорально - 200 мг заліза на добу) протягом всього курсу лікування. За можливості, слід забезпечити додаткове пероральне надходження заліза до початку терапії Епобіокрином для забезпечення адекватного накопичення заліза.

Як і інші препарати для парентерального застосування, ін’єкційний розчин Епобіокрину перед застосуванням слід ретельно оглянути щодо наявності частинок, які можна побачити, або зміни кольору. Препарат не слід струшувати, оскільки струшування може призвести до денатурації глікопротеїну та втрати активності препарату.

Побічні реакції.

Переважно на початку лікування можуть виникати застудоподібні симптоми, такі як запаморочення, сонливість, пропасниця, головний біль, суглобний та м’язовий біль, млявість.

Найчастішим побічним ефектом, що зустрічається при лікуванні еритропоетином, є дозозалежне підвищення артеріального тиску або погіршення перебігу вже існуючої артеріальної гіпертензії. Найчастіше цей ефект спостерігається у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. У окремих пацієнтів, в тому числі у пацієнтів, які раніше мали нормальний артеріальний тиск, спостерігався гіпертонічний криз, злоякісна гіпертензія, симптоми енцефалопатії (головний біль, сплутаність свідомості тощо) та генералізовані тоніко-клонічні судоми.

В окремих випадках спостерігалось явище тромбоцит озу.

У деяких пацієнтів, котрі застосовували Епобіокрин, мали місце тромботичні судинні ускладнення, такі як ішемія міокарда, інфаркт міокарда, цереброваскулярні ускладнення (церебральні крововиливи, інсульт тощо), транзиторні ішемічні напади, глибокий венозний тромбоз, артеріальний тромбоз, емболії легеневих артерій, аневризми, тромбози сітківки, а також трамбування діалізатора. Однак причинного зв’язку між цими проявами та введенням Епобіокрину не встановлено.

У деяких пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, особливо у тих, які мають схильність до артеріальної гіпотензії, або за наявності ускладнень з боку артеріовенозної фістули (стенози, аневризми тощо) спостерігалися тромбози шунта.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігалася рідко (див.  розділи “Протипоказання”, “Особливості застосування”).

При застосуванні еритропоетину також спостерігалися випадки шкірних висипань, екземи, кропив’янки, свербежу та/або ангіо невротичного набряку. Були описані слабкий та помірний ступені прояву зазначених симптомів. Потенційно серйозні ускладнення, пов’язані з порушенням дихальної функції або зі зниженням артеріального тиску, спостерігалися досить рідко.

Розвиток імунних реакцій до еритропоетину та інших компонентів препарату спостерігається рідко. Епобіокрин має мінімальну здатність до індукції утворення антитіл. У пацієнтів, які отримували Епобіокрин, спостерігалися шкірні реакції у місці введення препарату. Подібні реакції при підшкірному введенні виникають частіше, ніж при внутрішньо венному введенні. Можливе почервоніння, відчуття жару та слабкого або помірного болю в місці введення препарату.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю можуть спостерігатися гіперкаліємія, гіперфосфатемія, підвищений вміст азоту сечовини крові, підвищення рівня креатині ну та сечової кислоти.

Передозування. При передозуванні еритропоетину виникають ефекти, що відображають найвищий ступінь прояву фармакологічної дії гормона. При виключно високих рівнях гемоглобіну можливе застосування флеботомії. За необхідності застосовується симптоматична терапія.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

У період вагітності Епобіокрин застосовують тільки в тих випадках, коли потенційна користь від лікування перевищує можливий ризик для плода. Не відомо, чи проникає еритропоетин в грудне молоко, тому в період годування груддю Епобіокрин слід застосовувати з обережністю.

У вагітних чи пацієнток, які годують груддю та беруть участь у програмі ауто логічного перед донорства, застосування еритропоетину не рекомендується.

Діти. Дітям препарат застосовують під ретельним наглядом лікаря.

Особливості застосування.

Для зменшення ризику виникнення артеріальної гіпертензії швидкість підвищення рівня гемоглобіну повинна становити приблизно 1 г/дл на місяць і не має перевищувати 2 г/дл на місяць.

У всіх пацієнтів, які одержували Епобіокрин, необхідно перевіряти рівень гемоглобіну не менше одного разу на тиждень до досягнення стабільного рівня і в подальшому періодично контролю вати цей рівень. У перед- та після операційному періоді рівень гемоглобіну слід контролю вати частіше у пацієнтів з початковим рівнем гемоглобіну >14 г/дл.

Артеріальний тиск слід постійно контролю вати до початку лікування Епобіокрином у всіх пацієнтів, які отримують Епобіокрин. Особливу увагу слід звертати на розвиток незвичного головного болю, що може бути тривожним сигналом.

При лікуванні Епобіокрином може виникнути необхідність розпочати або посилити антигіпертензивну терапію, що вже застосовувалась. Якщо артеріальний тиск не знижується, слід припинити застосування препарату.

Епобіокрин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які мали судомні напади в анамнезі. Особливо ретельно слід спостерігати за хворими, у яких можливий розвиток тромбозу або інших судинних ускладнень.

Еритропоетин з обережністю застосовують за наявності епілепсії та хронічної печінкової недостатності.

Внаслідок уповільнення метаболізму у пацієнтів з дисфункцією печінки може спостерігатися посилення еритропоезу при введенні Епобіокрину.

При лікуванні Епобіокрином може спостерігатися помірне дозозалежне збільшення кількості тромбоцитів у нормальних межах. Цей показник зменшується протягом подальшого курсу лікування. Тромбоцит оз розвивається у поодиноких випадках. Кількість тромбоцитів слід регулярно контролю вати протягом перших 8 тижнів лікування.

При неадекватній реакції на введення Епобіокрину слід спробувати встановити її причинні фактори. Вони включають: недостатність заліза, фолієвої кислоти або вітаміну В₁₂, тяжке отруєння алюмінієм, супутні інфекції, процеси запалення та травми, приховані кровотечі, гемоліз, фіброз кісткового мозку різної етіології.

Для одержання найкращого ефекту при терапії Епобіокрином необхідно оцінити запаси заліза в організмі перед початком курсу лікування.

У більшості хворих з хронічною нирковою недостатністю, в онкологічних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів рівень феритину в плазмі зменшується одночасно зі збільшенням еритроцитної маси. Рівень феритину необхідно визначати протягом всього курсу лікування; для всіх пацієнтів, у яких рівень феритину в плазмі становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісне пероральне застосування дорослим заліза з розрахунку 200-300 мг/добу (100-200 мг/добу для дітей).

Усі пацієнти, які здають ауто логічну кров та перебувають у перед- або після операційному періоді, при введенні Епобіокрину також повинні одержувати адекватну кількість елементарного заліза з розрахунку 200 мг/добу, перорально, для уникнення   виснаження запасів заліза.

Епобіокрин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з подагрою в анамнезі.

У поодиноких випадках може спостерігатися загострення порфірії при лікуванні Епобіокрином пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. Пацієнтам, у яких діагностують порфірію, Епобіокрин слід призначати з обережністю.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю після декількох місяців або років лікування еритропоетинами еритроцитарна аплазія (еритробластопенія) спостерігається рідко.

Оскільки випадки PRCA здебільшого асоціюються з підшкірним шляхом введення у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, Епобіокрин необхідно застосовувати тільки внутрішньо венно.

У більшості таких пацієнтів з еритроцитарною аплазією виявляються антитіла до еритропоетину. Необхідно досліджувати характерні причини відсутності відповіді (тобто дефіцит заліза, фолатів або вітаміну В₁₂, інтоксикація алюмінієм, інфекція чи запалення, кровотеча та гемоліз) у пацієнтів, які демонструють гостру недостатність ефективності препарату. Якщо такі дослідження не ідентифікували причини, розглядають необхідність аналізу кісткового мозку. Якщо встановлено діагноз PRCA, то необхідно негайно припинити терапію Епобіокрином та зробити аналіз еритропоетинових антитіл. Пацієнтам не призначають інший препарат еритропоетину, оскільки антиеритропоетинові антитіла вступають у реакцію з іншими еритропоетинами. Необхідно виключити інші випадки істинної еритроцитарної аплазії та встановити належне лікування (див. розділи “Спосіб застосування” та “Протипоказання”).

Рекомендується здійснювати постійний моніторинг кількості ретикулоцитів, щоб виявити можливі випадки недостатності дії.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю корекція анемії може поліпшувати апетит та збільшувати всмоктування калію та білків. Може знадобитися періодичне регулювання параметрів діалізу для підтримання рівня сечовини, креатині ну та калію в нормальних межах. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно контролю вати рівень електролітів у сироватці крові.

На основі одержаної інформації можна зробити висновок, що застосування Епобіокрину у переддіалізних пацієнтів не прискорює ступінь прогресу вання ниркової недостатності.

Внаслідок підвищення гематокриту пацієнти, які перебувають на гемодіалізі та одержують Епобіокрин, часто потребують збільшення дози гепарину під час діалізу. У випадку неоптимальної гепаринізації   рекомендується оклюзія діалізної системи.

У деяких пацієнток з хронічною нирковою недостатністю при лікуванні Епобіокрином спостерігалось відновлення менструацій. Можливість вагітності та необхідність контрацептивних заходів повинні бути обговорені з пацієнтками до початку лікування.

Еритропоетин є чинником росту, який, в першу чергу, стимулює продукцію червоних кров’яних клітин. При цьому не можна виключати можливість того, що еритропоетин може діяти як чинник росту і на деякі типи пухлин, особливо на злоякісні новоутворення кісткового мозку.

Усі спеціальні попередження та застережні заходи, пов’язані з програмою збирання ауто логічної крові, повинні поширюватися на всіх пацієнтів, які одержують еритроепотин.

Незалежно від лікування Епобіокрином у хірургічних хворих із супутніми серцево-судинними захворюваннями внаслідок повторних флеботомій можуть виникати тромботичні або судинні ураження. Тому у таких пацієнтів звичайну компенсацію об’ємів крові слід здійснювати за програмою збирання ауто логічної крові.

Застосування Епобіокрину не рекомендується пацієнтам, які потребують оперативного втручання з вихідним рівнем гемоглобіну > 15 г/дл.

Потенційний фактор росту.

Еритропоетин є чинником росту, що стимулює продукцію еритроцитів. Однак існує ймовірність, що еритропоетин може діяти як фактор росту будь-яких типів пухлин, у тому числі мієлоїдних злоякісних утворень.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Не виявлено.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Немає жодних даних, які б вказували на те, що лікування еритропоетином чинить вплив на метаболізм інших ліків. Однак, оскільки циклоспорин зв’язується з еритроцитами, існує можливість лікарської взаємодії. При одночасному застосуванні Епобіокрину та циклоспорину слід контролю вати рівень циклоспорину в крові та, за необхідності, коригувати дозу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Еритропоетин є очищеним глікопротеїном, що стимулює еритропоез. Еритропоетин є продуктом, що виробляється клітинами ссавців, які мають вбудований ген, що забезпечує кодування еритропоетину людини.

За амін окислотним складом еритропоетин, який виробляється за генно-інженерною технологією, ідентичний з еритропоетином людини, що виділяється із сечі хворих на анемію. Білкова частина становить приблизно 60 % від молекулярної маси та містить 165 амін окислот. Чотири вуглеводні ланцюги приєднані до білка трьома N-глікозидними зв’язками та         одним О-глікозидним зв’язком. Молекулярна маса еритропоетину – приблизно 30 000 дальтонів.

Еритропоетин є глікопротеїном, який відіграє роль чинника, який стимулює мітоз, та гормона, що стимулює еритропоез. За біологічними властивостями еритропоетин не відрізняється від людського еритропоетину. Біологічна ефективність еритропоетину продемонстрована in vivo на різних моделях (здорові та анемічні щури, миші з поліцитемією). Після введення еритропоетину кількість еритроцитів, ретикулоцитів, рівень гемоглобіну та швидкість поглинання 59Fe зростає. За допомогою культур клітин людського кісткового мозку було доведено, що еритропоетин вибірково стимулює еритропоез та не впливає на лейкопоез. Цитотоксична дія на клітини кісткового мозку не виявлена.

Фармакокінетика.

Внутрішньо венне введення: період напів виведення при внутрішньо венному введенні становить 4-6 годин. Обсяг розподілу приблизно дорівнює обсягу плазми.

Підшкірне введення: концентрації у плазмі при підшкірному введенні значно нижчі, ніж при внутрішньо венному введенні. Рівень у плазмі підвищується повільно і сягає максимуму протягом 12-18 годин після введення.

Період напів виведення при підшкірному введенні становить майже 24 години.

Біодоступність препарату при підшкірному введенні становить приблизно 20 %.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Несумісність. Забороняється розводити та переливати препарат з оригінальної ємкості в іншу. Не слід вводити Епобіокрин у вигляді суміші з іншими лікарськими препаратами.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці у холодильнику при температурі від 2 ^оС до 8 ^оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 1000 МО, 2000 МО, 4000 МО або 10 000 МО у флаконах № 5.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ «Київ медпрепарат».

Місцезнаходження. Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.

рекомбинантный эритропоэтин человека, который по биологической и иммунологической активности не отличается от естественного гликопротеинового гормона — эритропоэтина человека, стимулирующего эритропоэз. В норме у здорового человека эритропоэтин синтезируется почками (90%) и купферовскими клетками печени (10%). Уровень синтеза эритропоэтина зависит от уровня насыщенности крови кислородом. Эритропоэтин стимулирует пролиферацию и дифференциацию эритроидных клеток в зрелые эритроциты. Действие эритропоэтина осуществляется на ранних стадиях эритропоэза, на уровне бурстобразующей эритроидной единицы, колониеобразующей эритроидной единицы, далее на уровне проэритробласта, эритробласта и ретикулоцита. Чувствительность этих клеток к эритропоэтину пропорциональна степени их зрелости. Введение рекомбинантного эритропоэтина человека позволяет нормализовать уровень гемоглобина и гематокрита и устранить симптомы, связанные с анемией.
При в/в введении препарата период полувыведения у лиц с нормальной функцией почек составляет 4 ч, у пациентов с нарушением функции почек — около 5 ч. При п/к введении препарата его концентрация в крови нарастает медленно и достигает максимума через 12–18 ч после введения. Период полувыведения составляет 24 ч. Препарат не обладает кумулятивными свойствами.

анемия у больных с уремической стадией ХПН, получающих терапию хроническим гемодиализом (ХГ) и постоянным амбулаторным перитонеальным диализом (ПАПД);
анемия у беременных (III триместр беременности) и рожениц со сниженным уровнем гемоглобина и гематокрита;
ранняя анемия у новорожденных недоношенных детей;
поздняя анемия у новорожденных с гемолитической болезнью, перенесших внутриутробное переливание эритроцитарной массы или постнатальные замещающие и дробные переливания крови, характеризующиеся неадекватно низкой относительно степени анемии продукцией эритропоэтина;
стимуляция эритропоэза при поздней гипорегенеративной анемии у новорожденных с гемолитической болезнью;
анемия, вызванная дефицитом эритропоэтина у больных с ХПН;
анемии, связанные с химио- и лучевой терапией опухолей;
анемии, вызванные применением зидовудина у ВИЧ-инфицированных пациентов;
эритропоэтинзависимые анемии (немиелоидные опухоли, ревматоидный артрит и др.);
для уменьшения объема переливаемой крови при обширных хирургических вмешательствах и острых кровопотерях.

препарат вводят п/к или в/в. Продолжительность в/в инъекции — 1–2 мин. Препарат не используют для инфузий.
Анемия у больных с уремической стадией ХПН
Больным, находящимся на гемодиализе, препарат вводят в/в или п/к в дозе 200 МЕ/кг/нед после сеанса гемодиализа. Рекомендуется недельную дозу (200 МЕ/кг/нед) разделить на 3 введения на протяжении недели (после каждого сеанса гемодиализа). Максимальная доза не должна превышать 200 МЕ/кг 3 раза в неделю. П/к препарат вводят в дозе 100 МЕ/кг 1 раз в неделю.
Больным, находящимся на ПАПД, препарат вводят п/к в дозе 75 МЕ/кг 1 раз в неделю. Курс лечения составляет 8 нед.
В/в введение Эпобиокрина позволяет достичь максимальной концентрации препарата в крови на протяжение первого часа, с его снижением до исходного уровня к концу 1-х суток после введения. П/к введение Эпобиокрина позволяет независимо от вида диализа достичь максимальной концентрации препарата в крови на протяжении 8–24 ч (с ее снижением до исходного уровня к концу 2-х суток после введения).
П/к способ применения Эпобиокрина целесообразен для плановой терапии больных, находящихся на гемо- и перитонеальном диализе, поскольку он требует более низкой стартовой дозы.
Анемия у беременных и рожениц
Беременным (III триместр беременности) и роженицам с анемией препарат вводят п/к в дозе 450 МЕ/кг на протяжении 6 дней в комплексе с назначением препаратов железа в адекватной дозе сочетанно с витаминами группы В (В₁, В₆, В₁₂ и фолиевой кислотой). В 1-й день препарат вводят в дозе 150 МЕ/кг, следующие 5 инъекций — по 60 МЕ/кг. В случае резистентности к проведенной терапии необходимо своевременно выявлять факторы, ингибирующие эритропоэз, такие как дефицит железа, скрытая инфекция, гипопротеинемия и, по возможности, их корректировать.
Анемия у новорожденных
Для профилактики и лечения ранней анемии у недоношенных новорожденных, лечение поздней анемии у новорожденных с гемолитической болезнью, перенесших внутриутробное переливание эритроцитарной массы или постнатальные замещающие и дробные переливания крови, характеризующиеся неадекватно низкой относительно степени анемии продукцией эритропоэтина; для стимуляции эритропоэза при поздней гипорегенеративной анемии у новорожденных с гемолитической болезнью препарат вводят п/к в дозе 200 МЕ/кг 3 раза в неделю. Курс лечения составляет 10 инъекций. В комплексе с терапией Эпобиокрином назначают препараты железа в дозе 2–3 мг/кг/сут (в пересчете на элементарное железо), фолиевую кислоту в дозе 50 мкг/сут и витамин Е в дозе 5 мг/сут.
Анемия у больных с ХПН
Начальная доза Эпобиокрина составляет 30–75 МЕ/кг 3 раза в неделю. Период коррекции длится до момента достижения оптимального уровня гемоглобина (110–125 г/л) и гематокрита (30–35%). Эти показатели необходимо контролировать еженедельно. Возможны следующие ситуации:
гематокрит повышается от 0,5 до 2,0% в неделю. В таком случае дозу не изменяют до достижения оптимальных показателей;
сниженный ответ на введение эритропоэтина — скорость прироста гематокрита ≤0,5% в неделю. В этом случае необходимо повысить разовую дозу на 25 МЕ/кг. Максимальная доза — 300 МЕ/кг 3 раза в неделю;
повышенный ответ на введение препарата — скорость прироста гематокрита 2% за 2 нед. Необходимо снизить разовую дозу препарата в 1,5 раза;
гематокрит остается низким или снижается. Необходимо проанализировать причины резистентности.
Эффективность лечения зависит от правильно подобранной индивидуальной схемы лечения. В период поддерживающей терапии дозу коррекционного периода снижают на 25–30% и поддерживают на таком уровне, чтобы показатели гематокрита находились в диапазоне 30–35%, а концентрация гемоглобина составляла 110–125 г/л. Как правило, поддерживающая доза составляет 50–60 МЕ/кг 3 раза в неделю. Для терапии в поддерживающий период рекомендуется п/к способ введения как наиболее экономичный и безопасный.
Анемия у пациентов после химио- и лучевой терапии опухолей
Перед началом лечения рекомендуется определить уровень эндогенного эритропоэтина. При концентрации эритропоэтина ≤200 МЕ/мл начальная доза составляет 150 МЕ/кг. При отсутствии ответа возможно повышение дозы до 300 МЕ/кг через 8 нед от начала лечения. Дальнейшее повышение дозы не представляется целесообразным. Не рекомендуется назначать Эпобиокрин пациентам с содержанием эндогенного эритропоэтина в сыворотке крови 200 МЕ/мл.
Анемия, вызванная применением зидовудина у ВИЧ-инфицированных пациентов
Введение Эпобиокрина в дозе 100 МЕ/кг 3 раза в неделю эффективно при условии, что уровень сывороточного эндогенного эритропоэтина пациента ≤500 МЕ/мл, а доза зидовудина составляет ≤4200 мг/нед.
Подготовка к обширным хирургическим вмешательствам
Эпобиокрин применяют в дозе 100–300 МЕ/кг через день, за 10 дней до оперативного вмешательства и в течение 4–6 дней после операции.
Системные заболевания. Ревматоидный артрит
Начальная доза Эпобиокрина составляет 50–75 МЕ/кг 3 раза в неделю. При отсутствии ответа через 4 нед лечения рекомендуется повысить дозу до 150–200 МЕ/кг 3 раза в неделю. Дальнейшее повышение дозы не представляется целесообразным.
После достижения оптимальных уровней гематокрита и гемоглобина, дозу и кратность введения Эпобиокрина следует подбирать индивидуально. При лечении Эпобиокрином необходимо помнить, что дозу следует повышать не чаще 1 раза в месяц. Нормальный уровень ответа — прирост гематокрита от 0,5 до 2% за 2 нед. При скорости прироста гематокрита 2% за 2 нед дозу следует снизить в 1,5 раза.
Замена других эритропоэтинов на Эпобиокрин
Учитывая возможный более выраженный эффект Эпокрина, его доза не должна превышать дозу рекомбинантного эритропоэтина, использовавшегося в предшествующем курсе лечения. В течение первых 2 нед дозу не изменяют, оценивая соотношение доза/эффект. После этого доза может быть снижена или повышена по вышеуказанной схеме.

неконтролируемая АГ, повышенная чувствительность к препарату. Применение препарата также противопоказано перед проведением обширной хирургической операции не в рамках предепозитной программы, с использованием аутологической крови; при тяжелой патологии сосудов (в том числе коронарных, сонных, мозговых, периферических); при недавно перенесенном инфаркте миокарда, остром нарушении мозгового кровообращения.

гриппоподобный синдром — возможны головокружение, сонливость, лихорадочное состояние, головная боль, артралгия и миалгия (преимущественно в начале лечения).
Со стороны сердечно-сосудистой системы: возможны дозозависимое повышение АД, ухудшение течения АГ (чаще всего у пациентов с ХПН), в отдельных случаях — гипертонический криз, злокачественная АГ с симптомами энцефалопатии (головная боль, спутанность сознания) и генерализованными тонико-клоническими судорогами.
Со стороны кроветворения: редко — тромбоцитоз.
Со стороны системы свертывания крови: в отдельных случаях — тромбозы шунта (у пациентов, находящихся на гемодиализе, со склонностью к гипотензии или при наличии стенозов, аневризм).
Со стороны мочевыводящей системы: возможны гиперкалиемия, гиперфосфатемия, повышение концентрации мочевины, креатинина, мочевой кислоты в плазме крови (у пациентов с ХПН).
Аллергические реакции: в отдельных случаях — слабо или умеренно выраженные кожная сыпь, экзема, крапивница, зуд, ангионевротический отек.
Местные реакции: возможны гиперемия, чувство жжения, слабая или умеренная болезненность в месте введения (чаще возникают при п/к введении).
Прочие: редко — потенциально серьезные осложнения, связанные с нарушением дыхания или со снижением АД, иммунные реакции (обладает минимальной способностью индуцировать образование антител).

с осторожностью применяют у пациентов с судорожными реакциями в анамнезе; пациентам с повышенным риском развития тромбоза или других сосудистых осложнений требуется тщательный медицинский контроль.
С осторожностью применяют при подагре.
До начала применения следует убедиться, что пациенты с АГ получают эффективную антигипертензивную терапию.
На фоне применения необходимо контролировать уровень АД, обращая внимание на возникновение или усиление необычных приступов головной боли. При этом может потребоваться коррекция проводимой терапии или назначение антигипертензивных средств. Если несмотря на адекватную терапию АД не снижается, Эпобиокрин следует отменить.
До начала применения Эпобиокрина следует оценить состояние депо железа в организме. У большинства больных с ХПН, у онкологических и ВИЧ-инфицированных пациентов уровень ферритина в плазме крови снижается одновременно с повышением гематокрита. Уровень ферритина необходимо определять в течение всего курса лечения. Если он составляет ≤100 нг/мл, рекомендуется заместительная терапия препаратами железа. Пациенты, сдающие аутологичную кровь и находящиеся в пред- или послеоперационный период, также должны получать дополнительно адекватное количество железа.
В период применения следует контролировать уровень гемоглобина, по крайней мере 1 раз в неделю до достижения стабильного уровня, затем несколько реже. В пред- и послеоперационный период уровень гемоглобина следует проверять чаще, если исходный уровень составлял ≤14 г/дл. Следует также регулярно контролировать уровень гематокрита. В течение первых 8 нед терапии необходимо регулярно контролировать количество тромбоцитов, так как Эпобиокрин может вызывать умеренное дозозависимое увеличение количества тромбоцитов, самостоятельно приходящее к норме в течение курса терапии; тромбоцитоз развивается редко.
Следует учитывать, что предоперационное повышение уровня гемоглобина может служить предрасполагающим фактором к развитию тромботических осложнений. Перед проведением планового хирургического вмешательства пациенты должны получать адекватную профилактическую антитромботическую терапию.
В пред- и послеоперационний период не рекомендуется применять Эпобиокрин при исходном уровне гемоглобина 15 г/дл.
С осторожностью применять у пациентов с порфирией. При ХПН на фоне терапии Эпобиокрином возможно обострение порфирии.
Коррекция анемии может сопровождаться улучшением аппетита и увеличением всасывания калия и белков. Следует иметь в виду возможную необходимость периодической коррекции параметров диализа для поддержания уровня мочевины, креатинина и калия в пределах нормы. У пациентов с ХПН необходимо контролировать уровень электролитов в сыворотке крови. Применение Эпобиокрина у преддиализных пациентов не ускоряет прогрессирования почечной недостаточности.
Пациентам, находящимся на гемодиализе, на фоне терапии Эпобиокрином часто требуется повышение дозы гепарина во время диализа из-за повышения гематокрита. При неадекватной дозе гепарина возможна окклюзия диализной системы.
У пациентов с ХПН и клинически выраженной ИБС или застойной сердечной недостаточностью поддерживающая концентрация гемоглобина не должна превышать верхний предел оптимальной рекомендованной концентрации (не более 10–12 г/дл у взрослых).
При применении у пациентов с нарушениями функции печени возможно замедление биотрансформации Эпобиокрина и выраженное усиление эритропоэза. Безопасность применения Эпобиокрина у этой категории пациентов не установлена.
Нельзя полностью исключить возможность влияния Эпокрина на рост некоторых типов опухолей, особенно на злокачественные новообразования костного мозга.
Следует соблюдать все специальные предупреждения и меры предосторожности, связанные с программой сбора аутологичной крови (это распространяется на всех пациентов, получающих Эпобиокрин).
Терапевтическая эффективность Эпобиокрина может снизиться при дефиците железа, фолиевой кислоты, витамина B₁₂, интоксикации алюминием, интеркуррентных заболеваниях, скрытом кровотечении, гемолизе, фиброзе костного мозга.
Безопасность применения Эпобиокрина в период беременности и кормления грудью не установлена.
Препарат не влияет на способность управлять транспортными средствами.

действие Эпобиокрина может усиливаться при одновременном введении препаратов крови. При одновременном применении Эпобиокрина с циклоспорином возможно снижение концентрации последнего в плазме крови из-за повышения степени его связывания с эритроцитами (при применении данной комбинации необходимо контролировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и при необходимости повысить его дозу).
Эпобиокрин нельзя смешивать с р-рами других лекарственных средств.

возможна при неправильно подобранной индивидуальной схеме лечения. Симптомы передозировки, меры по их предупреждению и устранению описаны выше в разделах ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ.

в сухом, защищенном от света месте при температуре 2–8 °С. Не замораживать, не встряхивать.