Галоперидол деканоат - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ГАЛОПЕРИДОЛ   ДЕКАНОАТ

(HALOPERIDOL DECANOATE)

Загальна характеристика:

міжнародна назва: галоперидол;

основні фізико-хімічні властивості: жовтий або зеленувато-жовтий прозорий розчин, вільний від часток;

склад: 1  мл розчину містить галоперидолу 50  мг (у вигляді галоперидолу деканоату 70,52  мг);

допоміжні речовини: спирт бензиловий, олія   кунжутна.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Похідні бутирофенону.

Код АТС N05A D01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Галоперидол деканоат відноситься до нейролептиків - похідних бутирофенону. Галоперидол деканоат є ефіром галоперидолу і деканової кислоти. При внутрішньом’язовому введенні в ході повільного гідролізу відбувається вивільнення галоперидолу, який потім потрапляє в кровообіг. Галоперидол є вираженим антагоністом центральних дофамінових рецепторів і відноситься до сильних нейролептиків.

Галоперидол високоефективний при лікуванні галюцинацій і марення, завдяки безпосередній блокаді центральних дофамінових рецепторів (діє, ймовірно, на мезокортикальні і лімбічні структури). Галоперидол також впливає на базальні ганглії (нігростріарні вузли).

Чинить виражену заспокійливу дію при психомоторному збудженні, ефективний при манії та інших ажитаціях.

За рахунок впливу на лімбічну систему препарат володіє   седативним ефектом, ефективний як додатковий засіб при хронічному болю.

Вплив на базальні ганглії викликає екстра пірамідні побічні реакції (дистонію, акатизію, паркінсонізм).

Виражена периферична антидофамінова активність супроводжується проти нудотним і проти блювотним ефектами (діє через хеморецептор тригер зони), розслабленням гастроінтестинального сфінктера і підвищеним вивільненням пролактину (блокує пролактин інгібуючий фактор в аденогіпофізі).

У соціально замкнутих хворих нормалізується соціальна поведінка.

Фармакокінетика. Концентрація галоперидолу в плазмі, що вивільняється з депо галоперидолу деканоату після внутрішньом’язової ін’єкції, досягає максимуму через 3-9 днів. Період напів виведення становить близько  3 тижнів. При регулярному щомісячному введенні стадія насичення   в плазмі досягається через 2-4 місяці. Фармакокінетика галоперидолу деканоату після внутрішньом’язового введення має дозозалежний характер. При дозах нижче 450 мг має місце пряма залежність між дозою і   концентрацією галоперидолу в плазмі. Для досягнення терапевтичного ефекту необхідна концентрація галоперидолу в плазмі 4 - 20-25 µг/л. Галоперидол легко проникає через гематоенцефалічний бар’єр. 92 % зв’язується з білками крові, виводиться   каловими масами (60 %) і сечею (40 %), де приблизно 1 % у незмінному вигляді.

Показання для застосування. Хронічна шизофренія та інші психози, особливо, коли лікування галоперидолом швидкої дії було ефективним і є необхідність   у застосуванні сильнодіючого нейролептика зі слабко вираженою седативною дією.

Порушення розумової діяльності та поведінки, що відбуваються з психомоторною ажитацією і вимагають тривалого лікування.

Спосіб застосування та дози. Призначений тільки для дорослих! Допускаються тільки внутрішньом’язові ін’єкції! Забороняється вводити внутрішньо венно!

Разову місячну дозу препарату рекомендується вводити глибоко в область сідничних м’язів. Не бажано вводити препарат в дозі, об’єм якої перевищує 3 мл, щоб уникнути неприємного відчуття розпирання в місці   ін’єкції.

Дорослим: пацієнтам, що перебувають на тривалому лікуванні пероральними антипсихотичними засобами (головним чином, галоперидолом), можна рекомендувати перехід на депо-ін’єкції.

Дозу слід підбирати індивідуально. Підбір дози повинен проводитися при суворому нагляді лікаря за хворим. Початкову дозу вибирають із урахуванням симптоматики захворювання, її тяжкості, дози галоперидолу або інших нейролептиків, що призначалися в ході попереднього лікування.

На початку лікування кожні 4 тижні рекомендується призначати дози, які в 10-15 разів перевищують дози галоперидолу, який вводять перорально, що зазвичай становить для дорослих 25-75 мг (0,5-1,5 мл) галоперидолу деканоату. Максимальна   початкова доза не повинна перевищувати 100 мг галоперидолу деканоату.

Залежно від ефекту,   дозу можна підвищувати поступово, на 50 мг, до одержання оптимального ефекту. Як правило, підтримуюча доза відповідає 20-кратній добовій дозі галоперидолу, який вводять перорально. При поновленні симптомів основного захворювання в період підбору дози, лікування галоперидолом деканоатом можна доповнити галоперидолом, який приймають перорально.

Зазвичай ін’єкції вводять 1 раз в  4 тижні, однак, враховуючи   значні індивідуальні розходження в ефективності, може знадобитися більш часте застосування препарату.

Літнім хворим і хворим на олігофренію рекомендується менша початкова доза, наприклад, по 12,5-25 мг галоперидолу деканоату 1 раз у 4 тижні. Надалі, залежно від отриманого ефекту, дозу можна збільшувати.

Побічна дія. Побічні дії, що розвиваються під час лікування галоперидолом деканоатом, обумовлені дією галоперидолу.

Як при будь-якій ін’єкції, у місці уколу можуть виникати місцеві реакції.

Екстра пірамідні симптоми: тремор, м’язова ригідність, слинотеча, брадикінезія, акатизія, гостра дистонія, окулогірний криз, ларингеальна дистонія.

У таких випадках можна застосовувати антихолінергічні препарати, однак в жодному разі, не з профілактичною метою, оскільки вони знижують ефективність галоперидолу деканоату.

Пізня дискінезія:   подібно іншим антипсихотичним засобам, в окремих випадках тривале лікування галоперидолом деканоатом або припинення лікування ним може спричинити розвиток пізньої дискінезії. Синдром характеризується мимовільними ритмічними посмикуваннями м’язів язика, обличчя, рота або підборіддя, іноді постійного характеру. Поновлення терапії, підвищення дози, заміна препарату на інший антипсихотичний засіб можуть замаскувати синдром. При появі цих явищ лікування слід припинити якомога швидше.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС): подібно до інших антипсихотичних засобів галоперидол деканоат може спричиняти розвиток цієї рідкісної ідіосинкразійної реакції, що характеризується гіпертермією, генералізованою ригідністю м’язів, вегетативною лабільністю і порушенням свідомості. Ранньою ознакою ЗНС часто є гіпертермія. При розвитку ЗНС лікування антипсихотичним засобом слід негайно припинити, встановити ретельне спостереження за станом хворого і проводити підтримуючу терапію.

Інші побічні явища з боку центральної нервової системи (ЦНС):   іноді депресія, седативний ефект, ажитація, сонливість, безсоння, головний біль, затьмарення свідомості, запаморочення, епілептичні припадки типу grand mal, поновлення психотичних симптомів.

Шлунково-кишковий тракт: іноді нудота, блювання, зниження апетиту, диспепсія, зниження або підвищення маси тіла.

Ендокринна система: гіперпролактинемія (галакторея, гінекомастія, оліго- або аменорея), дуже рідко гіпоглікемія, зниження секреції антидіуретичного гормону.

Серцево-судинна система: в окремих випадках тахікардія, гіпотензія, зрідка -   подовження інтервалу QT і/або шлункова аритмія (частіше при застосуванні високих доз і наявності схильності до порушень з боку серцево-судинної системи).

Інші: в окремих випадках невелика і найчастіше тимчасова лейкопенія; рідко агранулоцит оз, тромбоцит опенія (зазвичай при одночасному застосуванні інших лікарських засобів); в окремих випадках порушення печінкової функції, гепатит (найчастіше холестатичний); рідко реакції підвищеної чутливості (кропив’янка, висипи, анафілаксія і фото сенсибілізація); іноді запор, нечіткість зору, сухість у роті, затримка сечі, пріапізм, порушення ерекції, периферичні набряки, підвищене потовиділення, слинотеча, печія, порушення терморегуляції; у літніх пацієнтів можуть спостерігатися напади закрито кутової   глаукоми.

Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якого із компонентів препарату. Коматозний стан. Пригнічення діяльності центральної нервової системи, спричинене лікарськими засобами або алкоголем. Хвороба Паркінсона. Ураження базальних гангліїв. Дитячий вік.

Передозування. Можливість виникнення передозування при парентеральному введенні препарату тривалої дії Галоперидолу деканоату значно менша, ніж при застосуванні пероральної лікарської форми.

При підозрі на передозування Галоперидолом деканоатом слід враховувати пролонгований характер дії препарату.

Симптоми: розвиток відомих фармакологічних ефектів і побічних дій у більш вираженій формі.

Симптоми, що представляють найбільшу небезпеку: екстра пірамідні реакції, зниження артеріального тиску, седативний ефект. Екстра пірамідні реакції проявляються у вигляді м’язової ригідності і загального або локалізованого тремору. Частіше можливе підвищення артеріального тиску, ніж зниження його. У виняткових випадках - розвиток коматозного стану із пригніченням дихання і артеріальною гіпотензією, що переходить у шокоподібний стан. Можливе подовження інтервалу QT з розвитком шлуночкових аритмій.

Лікування: специфічного антидоту не існує. Прохідність дихальних шляхів хворого в комі забезпечують за допомогою орофарингеального або ендотрахеального зонда, при пригніченні дихання може знадобитися штучна вентиляція легенів. Проводять моніторинг життєво важливих функцій і ЕКГ до повної нормалізації її, лікування тяжких аритмій відповідними проти аритмічними засобами. При зниженому артеріальному тиску і недостатності кровообігу необхідні внутрішньо венне введення достатньої кількості рідини, плазми або концентрованого альбуміну, а також застосування вазопресорних засобів - допаміну або норадреналіну. Не слід застосовувати   адреналін, тому що в результаті взаємодії з галоперидолом деканоатом він може спричинити   екстремальну гіпотензію. При тяжких екстра пірамідних розладах необхідно застосовувати антипаркінсонічні засоби антихолінергічної дії (наприклад, 1-2 мг бензотропіну мезилату внутрішньо венно або внутрішньом’язово) протягом декількох тижнів (можливе поновлення симптомів після відміни цих препаратів!).

Особливості застосування. Спостерігали окремі випадки раптової смерті   хворих з психіатричними розладами, які приймали антипсихотичні засоби. У випадку схильності до подовження інтервалу QT (синдром QT, гіпокаліємія, застосування ліків, що пролонгують QT) під час лікування галоперидолом деканоатом слід дотримуватися обережності у зв’язку з ризиком подовження QT.

Лікування слід починати із застосування перорального галоперидолу і лише потім переходити до ін’єкцій галоперидолу деканоату для виявлення непередбачуваних побічних реакцій.

У зв’язку з тим, що метаболізм препарату здійснюється в печінці, необхідно з обережністю застосовувати галоперидол   при тяжкій печінковій патології. При тривалому лікуванні необхідний регулярний контроль функції печінки і картини крові.

В одиничних випадках галоперидол деканоат спричиняв судоми. Лікування хворих на епілепсію або хворих, у яких має місце підвищена схильність до судомних станів (наприклад, черепно-мозкова травма в анамнезі, синдром відміни при алкоголізмі), потребує обережності.

Тироксин підсилює токсичність галоперидолу деканоату. Лікування галоперидолом деканоатом хворих, які страждають на гіпертиреоз, припустимо лише при проведенні відповідного тиреостатичного лікування.

При одночасній наявності депресії і психозу або при домінуванні депресії галоперидол деканоат призначають разом з антидепресантами.

При одночасному проведенні антипаркінсонічної терапії, після закінчення лікування галоперидолом деканатом, її слід продовжити ще на кілька тижнів, оскільки елімінація   антипаркінсонічних засобів відбувається швидше.

Застосування під час вагітності та годування груддю. Дослідження, проведені із залученням великої кількості хворих, свідчать про те, що галоперидол деканоат не спричиняє істотного збільшення частоти пороків розвитку. В декількох окремих випадках уроджені пороки розвитку спостерігалися при застосуванні під час вагітності галоперидолу деканоату одночасно з іншими лікарськими засобами. Призначення галоперидолу деканоату під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувані переваги однозначно перевищують можливий тератогенний ефект.

Галоперидол деканоат проникає в грудне молоко. При лікуванні галоперидолом деканоатом, користь від лікування повинна однозначно превалювати над можливою шкодою. У деяких випадках у грудних дітей спостерігали розвиток екстра пірамідних симптомів при прийманні препарату матір’ю, яка годує.

Вплив на здатність керувати авто транспортом або працювати зі складними механізмами. У початковому періоді лікування галоперидолом деканоатом забороняється керувати автомобілем і виконувати роботи, пов’язані з підвищеним ризиком травматизму. Надалі ступінь заборони визначається на підставі індивідуальної реакції хворого.

Під час лікування галоперидолом деканоатом забороняється вживати спиртні напої.

На початку лікування препаратом і особливо під час застосування високих доз, можлива поява седативного ефекту різного ступеня виразності зі зниженням   уваги, що може посилюватися вживанням алкоголю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Галоперидол деканоат, подібно до інших нейролептиків, підсилює центральний інгібуючий ефект депресантів (алкоголь, снодійні, заспокійливі, сильнодіючі анальгетики)   на центральну нервову систему. Одночасне застосування з ними галоперидолу деканоату може призвести до пригнічення дихання.

Одночасне застосування разом з метил допою може підсилити ефект її дії на центральну нервову систему. Галоперидол деканоат знижує антипаркінсонічну дію леводопи.

Галоперидол гальмує метаболізм трициклічних антидепресантів, підвищуючи їх концентрацію у плазмі із посиленням антихолінергічної дії та   кардіоваскулярної токсичності.

У фармакокінетичних дослідженнях хінідин, буспірон, флуоксетин спричиняли невелике або помірне підвищення концентрації галоперидолу деканоату в плазмі; у таких випадках може знадобитися зниження дози галоперидолу деканоату.

Тривале застосування ензим-індукторів (карбамазепін, фенобарбітал, рифампіцин) значно знижує концентрацію галоперидолу деканоату в крові: може знадобитися збільшення дози галоперидолу деканоату, а після відміни ензим-індуктора - зниження дози галоперидолу.

У декількох випадках одночасне застосування галоперидолу деканоату з літієм супроводжувалося розвитком   енцефалопатії, екстра пірамідних симптомів, пізньої дискінезії, злоякісного нейролептичного синдрому, стовбурових симптомів, гострого мозкового синдрому і коми. Більшість симптомів мало оборотний характер. Причина їхнього розвитку невідома. З появою подібних реакцій слід негайно припинити застосування галоперидолу.

Галоперидол може знижувати ефективність лікування   антикоагулянтом феніндіоном.

Галоперидол може нівелювати дію епінефрину та інших симпатоміметіків, а також змінювати гіпотензивний ефект адреноблокаторів (наприклад, гуанетидину).

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі 15-30 °C, у захищеному від світла місці. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!

Термін придатності - 5 років.

Умови відпустку. За   рецептом.

Упаковка. 1 мл (50 мг) розчину в ампулі; 5 ампул   у   картонній   коробці.

Виробник. ВАТ «Гедеон Ріхтер».

Адреса. Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

Галоперидол деканоат является нейролептическим препаратом пролонгированного действия. После в/м введения из сложного эфира Галоперидола деканоата путем гидролиза постепенно высвобождается активное действующее вещество — нейролептик галоперидол, который по химической структуре относится к производным бутирофенона. Оказывает центральное антидопаминергическое действие. За счет блокирования допаминергических рецепторов мезокортикальной и лимбической систем, галоперидол эффективен при лечении галлюцинаций и бреда. Препарат оказывает выраженное успокаивающее действие при психомоторном возбуждении.
В связи с выраженным антидопаминовым эффектом, связанным с влиянием на хеморецепторы триггерной зоны и аденогипофиза, препарат оказывает выраженное противорвотное действие.
После в/м введения максимальная концентрация активного галоперидола в сыворотке крови достигается к 3–9-му дню, после чего снижается. Период полувыведения Галоперидола деканоата составляет 3 нед. При ежемесячном введении стабильная концентрация препарата в плазме крови устанавливается через 2–4 мес. Фармакокинетика Галоперидола деканоата после в/м введения имеет дозозависимый характер. Между введением препарата в дозе ниже 450 мг и достигаемой при этом концентрации галоперидола в плазме крови выявлена линейная зависимость. Эмпирически установленная концентрация в крови, необходимая для проявления терапевтического эффекта, составляет от 4 до 20–25 мкг/л. Галоперидол проникает через ГЭБ. Препарат на 92% связывается с белками плазмы крови, из организма выводится в форме метаболитов, 60% — с калом, 40% — с мочой.

поддерживающая терапия при хронических формах шизофрении в случаях, когда применявшийся ранее галоперидол оказывал хороший терапевтический эффект, особенно при возникновении необходимости в применении сильнодействующего нейролептика со слабовыраженным седативным действием; противорецидивное лечение при острых психотических состояниях.

вводят только в/м. В/в введение запрещено!
Разовую месячную дозу препарата рекомендуется вводить глубоко в ягодичную мышцу. Переход к применению препарата длительного действия целесообразен в случаях, когда больной постоянно принимает пероральный антипсихотический препарат (как правило, галоперидол). Расчет дозы препарата длительного действия проводят по применяемой перорально дозе галоперидола или другого нейролептика.
Первоначально следует вводить Галоперидол деканоат каждые 4 нед в дозе, эквивалентной 10–15-кратной разовой дозе перорального препарата, что для взрослых обычно составляет 25–75 мг (0,5–1,5 мл) Галоперидола деканоата. Начальная доза препарата не должна превышать 100 мг.
В дальнейшем, в зависимости от терапевтического ответа, дозу Галоперидола деканоата можно повышать постепенно на 50 мг, до достижения оптимального эффекта.
Общепринятая поддерживающая доза, вводимая каждые 4 нед, соответствует 20-кратной разовой суточной дозе галоперидола для перорального применения.
В зависимости от терапевтической эффективности Галоперидола деканоата при повторном увеличении выраженности симптомов заболевания возможно дополнительное применение галоперидола перорально.
Схему дозирования устанавливают индивидуально с учетом состояния больного. Может возникнуть необходимость временного прерывания курса лечения или же более частого, чем 1 раз в 4 нед, применения препарата. Нежелательно вводить в одной инъекции 3 мл препарата из-за риска возникновения неприятных ощущений у пациента.
У пожилых и ослабленных больных препарат следует применять в более низких начальных дозах — 12,5–25 мг 1 раз в 4 нед. В дальнейшем, в зависимости от состояния пациента, дозу препарата можно повысить.

повышенная чувствительность к компонентам препарата, коматозное состояние, выраженное угнетение ЦНС токсического (алкогольного или медикаментозного) генеза, синдром Паркинсона, патологический процесс с локализацией в области базальных ганглиев. Не применяется у детей. Относительными противопоказаниями являются период беременности и кормления грудью.

ЦНС
Экстрапирамидные симптомы
При длительном применении возможны тремор, ригидность мышц, брадикинезия, акатизия, острая мышечная дистония, окулогирный криз, ларингеальная дистония.
Для их устранения следует назначать противопаркинсонические препараты с антихолинергическим действием, однако необходимо учитывать, что постоянное их применение снижает эффективность галоперидола.
Поздняя дискинезия
Как и при использовании других антипсихотических средств, может возникать при длительном применении или отмене препарата. Проявляется ритмичными, не поддающимися волевому контролю движениями мышц лица, губ, языка или нижней челюсти. Прекращается при возобновлении приема галоперидола, повышении дозы или переходе на другое антипсихотическое средство. В случае появления признаков поздней дискинезии целесообразно продолжить лечение другим препаратом.
Злокачественный нейролептический синдром
Редкая реакция, возникающая по типу идиосинкразии, характеризуется гипертермией, генерализованной ригидностью мышц, вегетативной лабильностью и нарушением сознания. Ранним признаком злокачественного нейролептического синдрома часто является гипертермия. При появлении характерных симптомов необходимо прервать лечение нейролептиком и в условиях тщательного наблюдения начать поддерживающую и дезинтоксикационную терапию.
Другие побочные эффекты со стороны ЦНС
В отдельных случаях отмечали депрессию, заторможенность (вплоть до состояния, подобного летаргии) или возбуждение, различные диссомнические явления, головную боль, преходящие мнестико-интеллектуальные нарушения, головокружение, двигательное беспокойство, ощущение тревоги, страха либо эйфорию, эпилептические припадки типа grand mal и возобновление психотической симптоматики.
Пищеварительный тракт
В редких случаях — тошнота, рвота, снижение аппетита и диспептические явления. Возможны как увеличение, так и уменьшение массы тела.
Эндокринная система
Из-за антидопаминового действия могут возникнуть гиперпролактинемия, галакторея, гинекомастия, олиго- и аменорея. Исключительно редко отмечали гипогликемию и снижение секреции антидиуретического гормона.
Сердечно-сосудистая система
В некоторых случаях может возникнуть тахикардия и артериальная гипотензия. Крайне редко — удлинение интервала Q—T на ЭКГ и/или появление желудочковых аритмий. Указанные расстройства отмечали у больных, получавших препарат в высоких дозах, или при предрасположенности к нарушениям со стороны сердечно-сосудистой системы.
Другие побочные эффекты
Редко выявляли незначительное уменьшение количества форменных элементов крови, очень редко — агранулоцитоз и тромбоцитопению (как правило, при комбинации галоперидола с другими препаратами), крайне редко — изменения функции печени, гепатит (чаще всего холестатический).
В исключительных случаях выявляли реакции гиперчувствительности (крапивница, фотосенсибилизация, анафилаксия).
Отмечены случаи запора, нарушения зрения, сухости во рту, задержки мочи, приапизма, нарушения эрекции, периферических отеков, повышенного потоотделения, слюнотечения, изжоги, изменения температуры тела (как повышение, так и снижение). У больных пожилого возраста могут выявлять приступы закрытоугольной глаукомы. Также возможны реакции в месте введения.

описаны отдельные случаи внезапной смерти больных психиатрического профиля, принимавших антипсихотические средства, в частности галоперидол. Поскольку при лечении галоперидолом у ряда пациентов отмечали удлинение интервала Q—T на ЭКГ, препарат следует применять с осторожностью у больных с риском удлинения интервала Q—T (синдром удлиненного Q—T, гипокалиемия, одновременное применение других препаратов, способных вызывать удлинение интервала Q—T).
При необходимости применения Галоперидола деканоата вначале следует назначить галоперидол перорально для определения возможной гиперчувствительности.
В связи с тем, что галоперидол метаболизируется в печени, необходима осторожность в применении препарата при тяжелой печеночной патологии. При длительном применении необходим периодический контроль показателей крови и функции печени.
Описаны отдельные случаи развития судорожного синдрома на фоне применения галоперидола. Поэтому пациентам с эпилепсией, а также больным с повышенной судорожной готовностью (хроническая интоксикация алкогольного или другого генеза, черепно-мозговая травма в анамнезе и др.) Галоперидол деканоат следует назначать с осторожностью.
Больным, у которых в структуре психопатологических расстройств присутствуют явления депрессивного синдрома, галоперидол следует назначать в комбинации с антидепрессантами.
В начальный период лечения препаратом нельзя управлять транспортными средствами или работать в условиях повышенного риска травматизма. Впоследствии степень ограничений определяют индивидуально.
Лечение препаратом несовместимо с употреблением спиртных напитков.
Экспериментально установлено, что галоперидол достоверно не увеличивает количество врожденной патологии. В отдельных случаях описаны врожденные аномалии развития на фоне применения галоперидола в период беременности (как правило, при применении препарата сочетанно с другими средствами). Таким образом, галоперидол можно назначать в период беременности только в том случае, если ожидаемые преимущества лечения однозначно превышают возможный тератогенный эффект.
Галоперидол проникает в грудное молоко. В некоторых случаях отмечены экстрапирамидные расстройства у новорожденных, матери которых принимали галоперидол. Поэтому при назначении галоперидола рекомендуется прекратить кормление грудью.
При хранении в условиях низкой температуры могут отмечать выделение из р-ра фракции активного компонента. Данное явление можно устранить, согревая ампулы в руках или выдержав их определенное время при комнатной температуре.
Для введения можно использовать только гомогенный р-р!

тироксин повышает токсичность галоперидола, поэтому у пациентов с гипертиреозом галоперидол можно применять только под прикрытием адекватной тиреостатической терапии.
Если возникает необходимость в одновременном проведении больному противопаркинсонической терапии, следует сделать перерыв после введения последней дозы Галоперидола деканоата, учитывая его пролонгированное действие.
Препарат способен усиливать действие средств, угнетающих ЦНС, — алкоголя, седативных и снотворных, а также наркотических анальгетиков. Одновременный прием галоперидола с этими препаратами может привести к угнетению дыхания. Усиливает действие метилдопы на ЦНС. Снижает противопаркинсоническое действие леводопы.
Галоперидол деканоат тормозит метаболизм трициклических антидепрессантов, поэтому может повышаться их уровень в плазме крови с усилением антихолинергического действия, а также токсичности, в том числе в отношении сердечно-сосудистой системы.
Фармакокинетические исследования выявляли умеренное или средней степени выраженности повышение концентрации галоперидола в сыворотке крови при одновременном применении с хинидином, буспироном, флуоксетином. В случае необходимости их комбинированного применения может потребоваться снижение дозы галоперидола.
При длительном применении препаратов, обладающих свойствами индукторов ферментов печени (карбамазепин, рифампицин, фенобарбитал и др.), концентрация галоперидола в крови снижается. Поэтому при необходимости их сочетанного применения может потребоваться повышение дозы галоперидола. В случае последующей отмены терапии данными препаратами следует иметь в виду целесообразность снижения дозы Галоперидола деканоата.
Редко при сочетанном применении Галоперидола деканоата и солей лития отмечали энцефалопатию, экстрапирамидные симптомы, позднюю дискинезию, злокачественный нейролептический синдром, стволовую мозговую симптоматику, коматозное состояние. В большинстве случаев подобные расстройства имеют обратимый характер. Причина проявления их в данной ситуации не выяснена. При проявлении этих расстройств следует немедленно прекратить применение Галоперидола деканоата.
Галоперидол может снижать эффективность терапии пероральными антикоагулянтами.
Галоперидол ингибирует действие эпинефрина и других симпатомиметиков, а также снижает эффективность антигипертензивных адреноблокирующих средств.

при парентеральном применении препарата длительного действия (Галоперидола деканоата) вероятность передозировки ниже, чем при пероральном применении галоперидола. При подозрении на передозировку Галоперидола деканоата следует учитывать пролонгированный характер действия препарата.
Основные признаки передозировки: тяжелые экстрапирамидные расстройства (ригидность мышц, возможен мышечный гипертонус, генерализованный или локальный тремор), артериальная гипотензия или АГ, выраженная заторможенность. В отдельных случаях возможно развитие комы с угнетением дыхания на фоне выраженной артериальной гипотензии. Возможно возникновение желудочковых аритмий с удлинением интервала Q—T.
Специфического антидота нет. Проводят симптоматическую терапию: промывают желудок, применяют активированный уголь. При коматозном состоянии поддерживают функцию дыхательной системы, при необходимости — с применением аппарата ИВЛ. Необходим мониторинг ЭКГ и важнейших показателей гемодинамики. Для лечения пациентов с выраженной артериальной гипотензией или недостаточностью кровообращения необходимо в/в введение достаточного объема жидкости, плазмы крови или концентрированного альбумина, а также назначение вазопрессивных средств (норэпинефрина или допамина). Не следует применять эпинефрин, поскольку в комбинации с галоперидолом он может вызывать парадоксальную гипотензию. При тяжелых экстрапирамидных расстройствах назначают противопаркинсонические средства парентерально.

в защищенном от света месте при температуре 15–30 °C.