Индопрес - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ІНДОПРЕС

(INDOPRES)

Склад:

діюча речовина: індапамід;

1 таблетка містить 2,5 мг індапаміду, у перерахунку на 100 % суху речовину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію лаурилсульфат, кальцію стеарат; плівкоутворююче покриття: гідроксипропіл целюлоза, лактози моногідрат, титану діоксид (Е 171), полі етиленгліколь 3000, триацетин.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Нетіазидні діуретики з помірно вираженою активністю. Код  АТС С 03В А 11.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, інших сульфонамідів або їх похідних;

• печінкова енцефалопатія, тяжкі порушення функції печінки;

• тяжка ниркова недостатність;

• гіпокаліємія;

• період вагітності та годування груддю;

• дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування.

Індопрес призначають у дозі 2,5 мг (1 таблетка) 1 раз на добу (вранці), до прийому їжі.

Дія препарату проявляється поступово. Збільшення дози препарату недоцільне, оскільки у вищих дозах антигіпертензивна дія суттєво не збільшується, але діуретичний ефект підвищується. У випадку недостатнього ефекту рекомендується комбінована терапія з іншими антигіпертензивними засобами. Комбінована терапія з діуретиками, які можуть викликати гіпокаліємію, не рекомендується.

Тривалість лікування визначається перебігом захворювання та ефективністю терапії.

Немає доказів розвитку рикошетної артеріальної гіпертензії після припинення лікування індапамідом.

При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатині ну нижче 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане. Необхідно враховувати, що в осіб літнього віку цей показник залежить від віку, ваги, статі.

Побічні реакції.

Зазвичай лiкування препаратом Індопрес переноситься добре. Більшість клінічних і лабораторних небажаних проявів є дозозалежними і ризик їх розвитку може бути значно зменшений при застосуванні мінімальної ефективної дози.

Побічні ефекти, інформація про які наведена нижче, класифіковані за органами і системами та частотою їх виникнення: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 % та < 10 %); нечасто (≥ 0,1 % та < 1 %); рідко (≥ 0,01 % та < 0,1 %); дуже рідко (< 0,01 %).

Зміни водно-електролітного балансу:

часто: зниження рівня калію та виникнення гіпокаліємії (особливо у пацієнтів з груп ризику);

дуже рідко: гіперкальціємія; гіпонатріємія, що може призвести до гіповолемії та дегідратації організму з можливим розвитком ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може спричинити компенсаторний метаболічний алкалоз: масштаби та ступінь цього ефекту незначні; збільшення рівня сечової кислоти та глюкози у плазмі крові протягом лікування: необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату у пацієнтів з подагрою та цукровим діабетом.

Гематологічні порушення:

дуже рідко: тромбоцит опенія, лейкопенія, агранулоцит оз, гемолітична анемія, а пластична анемія.

Неврологічні порушення:

рідко: запаморочення, відчуття втоми, м’язові спазми, парестезії, головний біль, можливі депресія, сонливість, безсоння, напруження, знервованість, тривожність, дратівливість.

Серцево-судинні   порушення:

дуже рідко: аритмія, пальпітація, артеріальна гіпотензія.

Гастроінтестинальні порушення:

нечасто: блювання;

рідко: нудота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль/спазми, диспепсія, анорексія;

дуже рідко: панкреатит.

Порушення сечовидільної системи:

дуже рідко: порушення функції нирок, включаючи часте сечовиділення, ніктурію, поліурію, ниркову недостатність.

Гепатобіліарні порушення:

дуже рідко: порушення функції печінки, в тому числі підвищення активності печінкових трансаміназ, жовтяниця, гепатит.

У пацієнтів з вже існуючою печінковою недостатністю можливий розвиток печінкової енцефалопатії (частота невідома).

Респіраторні порушення:

можливі ринорея, кашель, синусит, фарингіт, пневмоніт, респіраторний дистрес-синдром.

Алергічні реакції (більшість – у вигляді дерматологічних реакцій, особливо у пацієнтів, схильних до атопії):

часто: макулопапульозні висипання;

нечасто: пурпура;

дуже рідко: ангіо невротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

Інше: васкуліти, в тому числі некротизуючі ангіїти, імпотенція/зниження лібідо, зниження ваги, сіалоденіт, ксантопсія, нечіткість зору, кон’юнктивіт.

Можливе загострення раніше існуючого системного червоного вовчака (частота невідома).

Були повідомлення про випадки розвитку фото сенсибілізації.

Передозування.

Індопрес може спричинити незначний токсичний ефект при застосуванні у дозі більше 40  мг.

Перш за все ознаки передозування мають форму водно-електролiтних розладiв (гiпонатрiємiя, гiпокалiємiя). Клiнiчні прояви: нудота, блювання, диспепсія, гiпотензiя, судоми, пригнічення дихання, запаморочення, сонливiсть, сплутаність свідомості, полiурiя або олiгурiя (можлива анурiя внаслiдок гiповолемiї).

Лікування. Необхідно промити шлунок, застосувати активоване вугілля та відновити водно-електролітний баланс в умовах стаціонару. Симптоматична терапія.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказано призначати в період вагітності. Діуретики можуть викликати фетоплацентарну ішемію з ризиком затримки росту плода.

При необхідності застосування препарату жінкам, що годують груддю, на період лікування годування груддю слід припинити (індапамід виділяється в грудне молоко).

Діти.

Препарат не рекомендовано застосовувати дітям.

Особливі заходи безпеки.

При порушенні функції печінки препарат може викликати розвиток печінкової енцефалопатії, особливо при електролітному дисбалансі. В цьому випадку необхідно негайно припинити застосування препарату.

При розвитку в процесі лікування реакцій фото сенсибілізації рекомендується припинити прийом препарату. Якщо необхідність в застосуванні препарату залишається, рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від прямого сонячного світла та штучного ультрафіолетового опромінення.

Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність або глюкозо-галактоз на мальабсорбція, не повинні приймати цей препарат.

Особливості застосування.

Перед початком лікування Індо пресом необхідно визначити рівень натрію плазми крові, в подальшому перевіряти його через регулярні проміжки часу. Повідомлялось про випадки серйозної гіпонатріємії в поєднанні з гіпокаліємією при лікуванні рекомендованими дозами; частіше спостерігались у жінок літнього віку. Лікування будь-якими діуретиками може призвести до гіпонатріємії, іноді з дуже серйозними наслідками. Зниження рівня натрію в плазмі крові може перебігати спочатку безсимптомно, тому регулярний моніторинг у цьому контексті вкрай важливий і повинен бути частішим у людей літнього віку та у хворих цирозом печінки.

Розвиток гіпокаліємії є основним ризиком при лікуванні діуретиками. Зниження рівня калію плазми (< 3,4 ммоль/л) сприяє розвитку тяжкої аритмії, зокрема «torsades dе pointes», збільшує токсичну дію серцевих глікозидів. Необхідно контролю вати рівень калію плазми (перші вимірювання повинні бути отримані протягом першого тижня лікування), попереджувати розвиток гіпокаліємії та нормалізувати показники, особливо у пацієнтів з груп високого ризику (пацієнти літнього віку, пацієнти, які мають незбалансоване харчування, хворі на цироз печінки з набряками та асцитом, пацієнти із захворюваннями вінцевих артерій, серцевою недостатністю, пацієнти, які приймають багато ліків). Особи з подовженим інтервалом QT (вродженим чи ятрогенним) також входять в групу ризику.

Діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і, як наслідок, викликати незначне транзиторне підвищення його рівня в плазмі крові. Виражена гіперкальціємія можлива при наявності попередньо недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. Перед перевіркою функції пара щитоподібних залоз лікування індапамідом слід припинити.

Оскільки в процесі лікування індапамідом можливе підвищення рівня глюкози крові, моніторинг цього показника має важливе значення для хворих на цукровий діабет, особливо при наявності гіпокаліємії.

У пацієнтів з гіперурикемією можливо збільшення кількості нападів подагри (за рахунок можливого підвищення рівня сечової кислоти в крові в процесі лікування).

Діуретики ефективні в повній мірі тільки при нормальній чи мінімально порушеній функції нирок (рівень креатині ну плазми крові нижче 25 мг/л (220 ммоль/л) у дорослих). Необхідно враховувати, що в осіб літнього віку цей показник залежить від віку, ваги, статі.

Гіповолемія в результаті втрати води та натрію, спровокована діуретиком, призводить до зниження гломерулярної фільтрації, що може викликати підвищення в крові рівнів сечовини та креатині ну. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків в осіб з нормальною функцією нирок, але може мати значення при вже існуючій нирковій недостатності.

Під час застосування індапаміду можливий позитивний результат при проведенні допінг-контролю у спортсменів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Препарат не порушує психомоторні функції, але за рахунок раптового зниження артеріального тиску в окремих випадках, особливо на початку лікування, препарат може впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат може застосовуватись як при моно терапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами.

Не рекомендовані комбінації.

Літій:  при одночасному застосуванні з препаратами літію можливе підвищення рівня літію у плазмі крові (внаслідок зменшення його виведення) та поява симптомів передозування. За необхідності призначення такої комбінації треба контролю вати рівень літію в плазмі та коригувати його дозу.

Комбінації, які потребують обережності.

Препарати, що можуть спричинити «torsade de points»:

-ІА клас анти аритмічних препаратів (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-ІІІ клас анти аритмічних препаратів (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

-деякі антипсихотичні препарати:

фенотіазини (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);

бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд);

бутирофенони (дроперидол, галоперидол);

-препарати інших груп: астемізол, терфенадин, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньо венного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін для внутрішньо венного введення.

Підвищується ризик вентрикулярних аритмій, особливо «torsade de points» (гіпокаліємія, брадикардія та подовжений інтервал PQ сприяють виникненню аритмій). Необхідно при виявленні гіпокаліємії скоригувати її до початку застосування цієї комбінації. Обов’язковий моніторинг клінічного стану пацієнтів, ЕКГ, рівня електролітів в плазмі крові.

Системні не стероїдні протизапальні препарати, включаючи ЦОГ-2 селективні інгібітори, великі дози саліцилатів (≥ 3 г/добу):

можуть спричинити зменшення гіпотензивної дії індапаміду. У пацієнтів із зневодненням може виникнути гостра ниркова недостатність (знижується гломерулярна фільтрація). Необхідно контролю вати функцію нирок і компенсувати водний дисбаланс.

Інгібітори АПФ:

можливо виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібіторами АПФ при наявності вже існуючого у пацієнтів зниження рівня натрію плазми крові (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

При артеріальній гіпертензії, коли попереднє лікування діуретиком викликало зниження рівня натрію плазми крові, рекомендовано за 3 доби до початку лікування інгібіторами АПФ припинити застосування діуретиків (в подальшому за необхідності − відновити їх прийом) чи починати лікування з низьких доз інгібіторів АПФ з поступовим підвищенням дози.

При застійній серцевій недостатності лікування необхідно розпочинати з дуже низьких доз інгібіторів АПФ на фоні зниження дози супутнього діуретика.

Обов’язковий моніторинг функції нирок (рівня плазмового креатині ну) протягом перших тижнів лікування інгібіторами АПФ.

Препарати, які можуть спричинити гіпокаліємію: амфотерицин, системні глюко- та мінералокортикоїди, тетракозактид, проносні препарати, що стимулюють перистальтику: підвищується ризик гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідно контролю вати рівень калію плазми, що особливо важливо при супутній терапії серцевими глікозидами. Застосовувати проносні, які не стимулюють перистальтику кишечнику.

Баклофен: підвищується антигіпертензивний ефект. Необхідно провести ре гідратацію, контролю вати функцію нирок на початку лікування.

Серцеві глікозиди: існує ризик посилення токсичної дії серцевих глікозидів (за рахунок можливої діуретик-індукованої гіпокаліємії). Необхідно проводити моніторинг рівня калію плазми та контроль ЕКГ, при необхідності переглянути лікування.

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): хоча така комбінація може бути корисною у деяких пацієнтів, існує ризик розвитку гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет, ниркову недостатність) чи гіперкаліємії. Необхідно контролю вати рівень калію в плазмі крові, ЕКГ та, при необхідності, переглянути лікування.

Метформін: можливе виникнення молочнокислого ацидозу внаслідок розвитку функціональної ниркової недостатності, асоційованої з діуретиками, особливо з петльовими діуретиками. Не застосовувати метформін при рівні плазмового креатині ну вище 15 мг/л (135 ммоль/л) у чоловіків та 12  мг/л (110 ммоль/л) у жінок.

Йод контрастні засоби: у випадку дегідратації, викликаної прийомом діуретика, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йод контрастних засобів. Необхідно відновити водний баланс до їх призначення.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики: спостерігається посилення гіпотензивної дії індапаміду та посилюється ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Солі кальцію: можливе виникнення гіперкальціємії в результаті зниження елімінації кальцію з сечею.

Циклоспорини, такролімус: ризик підвищення рівня креатині ну плазми без будь-яких змін рівнів циркулюючого циклоспорину, навіть при відсутності водно/натрієвого дефіциту.

Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії) при сумісному застосуванні з індапамідом призводять до зменшення гіпотензивної дії індапаміду за рахунок затримки води та іонів натрію під впливом глюкокортикостероїдів.

Естрогени: при одночасному застосуванні з індапамідом можливе зменшення антигіпертензивної дії препарату за рахунок затримки рідини в організмі.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Сульфаніламідний діуретик, похідне індолінів (містить індольне кільце в структурі молекули), з антигіпертензивною активністю. Переважно гіпотензивний чи діуретичний ефект проявляється залежно від дози препарату. У дозі 2,5 мг/добу індапамід чинить виражений пролонгований антигіпертензивний ефект і слабкий діуретичний ефект. Збільшення добової дози не впливає на антигіпертензивну дію, тоді як діуретична дія зростає. Судинний механізм дії препарату пояснюють зменшенням скорочень судинної стінки у відповідь на збільшення рівня катехоламінів завдяки гальмуючому впливу на трансмембранний обмін іонів Са²⁺ та стимуляцією синтезу простагландину Е₂. Діуретична дія пов’язана з блокадою реабсорбції іонів натрію, хлору і води у проксимальних і дистальних канальцях, а також у ділянці висхідного відділу петлі Генле. Індапамід має винятковий фармакологічний профіль: не проникаючи крізь гематоенцефалічний бар’єр, препарат не чинить центральних ефектів, антигіпертензивна дія не змінюється і добре зберігається при порушенні функції нирок, індапамід не чинить негативного впливу на метаболізм ліпідів і вуглеводний обмін. Вплив індапаміду виявляється тільки при первинно підвищеному артеріальному тиску. Досягнення максимального терапевтичного ефекту відзначається при тривалому систематичному прийомі препарату.

Фармакокінетика. Індапамід швидко всмоктується в травному тракті. Фармакокінетика препарату допускає прийом препарату один раз на добу. Максимальна концентрація препарату в плазмі досягається через 1,5-2 години після прийому. Період напів виведення становить 14-18 годин. Ступінь зв’язування з білками крові сягає 70-80 %. Максимальний гіпотензивний ефект розвивається через 12 годин після одноразового прийому. Препарат не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Рівномірно розподіляється в усіх органах і тканинах, окрім ЦНС. У гладких м’язах судинної стінки зв’язується з еластином. Біо трансформація відбувається в печінці. Із сечею виводиться приблизно 70 % препарату у вигляді метаболітів і 5-7 % − у незміненому стані. Елімінація через шлунково-кишковий тракт у межах 20-23 %. Стійкий терапевтичний ефект розвивається тільки після 8-12 тижнів систематичного прийому препарату.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, з двоопуклою поверхнею. На поперечному розрізі видні два шари різної структури.

Термін придатності.  4 роки.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 2,5 мг блистер, № 30

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, натрия лаурилсульфат, кальция стеарат, пленочное покрытие 39G28601 Opadry II White.

№  UA/2153/01/01 от 22.10.2009 до 22.10.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Сульфаниламидный диуретик, производное инолонов (содержит индольное кольцо в структуре молекулы) с антигипертензивной активностью. Преимущество гипотензивного или диуретического эффекта проявляется в зависимости от дозы препарата. В дозе 2,5 мг/сут индапамид вызывает выраженный пролонгированный антигипертензивный и слабый диуретический эффект. Повышение суточной дозы не влияет на антигипертензивное действие, в то время как диуретический эффект возрастает. Сосудистый механизм действия препарата объясняют уменьшением сокращения сосудистой стенки в ответ на повышение уровня катехоламинов благодаря тормозящему влиянию на трансмембранный ток ионов Са²⁺ и стимуляции синтеза простагландина Е₂. Диуретическое действие связано с блокадой реабсорбции ионов натрия, хлора и воды в проксимальных и дистальных канальцах, а также в области восходящего отдела петли Генле. Индапамид имеет исключительный фармакологический профиль: не проникая через ГЭБ, препарат не вызывает центральных эффектов; антигипертензивное действие не изменяется и хорошо сохраняется при нарушении функции почек; индапамид не оказывает отрицательного влияния на метаболизм липидов и углеводный обмен; фармакокинетика препарата допускает его применение 1 раз в сутки. Влияние индапамида проявляется только при изначально повышенном АД. Достижение максимального терапевтического эффекта отмечается при длительном систематическом приеме препарата.
Фармакокинетика. Индапамид быстро всасывается в пищеварительном тракте. С_max препарата в плазме крови достигается через 1,5–2 ч после приема. T_½ составляет 14–18 ч. Степень связывания с белками плазмы крови составляет 70–80%. Максимальный гипотензивный эффект развивается через 12 ч после однократного приема. Препарат не проникает через ГЭБ. Равномерно распределяется во всех органах и тканях, кроме ЦНС. В гладких мышцах сосудистой стенки связывается с эластином. Биотрансформация идапамида осуществляется в печени. С мочой выводится около 70% препарата в виде метаболитов и 5–7% — в неизмененном виде. Элиминация через ЖКТ в пределах 20–23%. Стойкий терапевтический эффект развивается только после 8–12 нед систематического применения препарата.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ.

ПРИМЕНЕНИЕ:

применяют внутрь. Индопрес назначают в дозе 2,5 мг (1 таблетка) 1 раз в сутки (утром) до еды. Действие препарата развивается постепенно. Повышение дозы препарата нецелесообразно, поскольку в более высоких дозах выраженность антигипертензивного действия существенно не увеличивается, а диуретический эффект повышается. При недостаточном эффекте рекомендуют комбинированную терапию с другими антигипертензивными средствами. Комбинированную терапию с диуретиками, которые могут вызвать гипокалиемию, не рекомендуют.
Продолжительность лечения устанавливается в зависимости от течения заболевания и эффективности терапии.
Не доказано развитие рикошетной АГ после прекращения лечения индапамидом.
При тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина <30 мл/мин) лечение препаратом противопоказано. Необходимо учитывать, что у лиц пожилого возраста этот показатель зависит от возраста, массы тела, пола.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к любому компоненту препарата, другим сульфонамидам или их производным, печеночная энцефалопатия, тяжелые нарушения функции печени, тяжелая почечная недостаточность, гипокалиемия, период беременности и кормления грудью, детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

обычно лечение препаратом Индопрес переносится хорошо. Большинство клинических и лабораторных побочных эффектов дозозависимы и риск их развития может быть значительно снижен при применении препарата в минимальной эффективной дозе.
Нижеприведенные побочные эффекты классифицированы по органам и системам и частоте их возникновения: очень часто (≥10%); часто (≥1 и <10%); нечасто (≥0,1 и <1%); редко (≥0,01 и <0,1%); иногда (<0,01%).
Со стороны водно-электролитного баланса: часто — снижение уровня калия и возникновение гипокалиемии (особенно у пациентов из групп риска); иногда — гиперкальциемия, гипонатриемия, что может привести к гиповолемии и дегидратации организма с возможным развитием ортостатической гипотензии. Сопутствующая потеря ионов хлора может вызвать компенсаторный метаболический алкалоз, степень этого эффекта незначительная. Повышение уровня мочевой кислоты и глюкозы в плазме крови на протяжении лечения, необходимо тщательно оценить целесообразность применения препарата у пациентов с подагрой и сахарным диабетом.
Со стороны системы крови: иногда — тромбоцитопения, лейкопения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, апластическая анемия.
Со стороны нервной системы: редко — головокружение, ощущение усталости, спазмы мышц, парестезии, головная боль, возможны депрессия, сонливость, бессонница, напряжение, нервозность, тревожность, раздражительность.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: иногда — аритмия, пальпитация, артериальная гипотензия.
Со стороны ЖКТ: нечасто — рвота; редко — тошнота, запор, сухость во рту, боль/спазмы в животе, диспепсия, анорексия; иногда — панкреатит.
Со стороны мочевыделительной системы: иногда — нарушение функции почек, включая частое мочеиспускание, никтурию, полиурию, почечную недостаточность.
Со стороны гепатобилиарной системы: иногда — нарушение функции печени, в том числе повышение активности печеночных трансаминаз, желтуха, гепатит.
У пациентов с уже существующей печеночной недостаточностью возможно развитие печеночной энцефалопатии (частота неизвестна).
Со стороны дыхательной системы: возможны ринорея, кашель, синусит, фарингит, пневмонит, респираторный дистресс-синдром.
Аллергические реакции (большинство — в виде дерматологических реакций, особенно у пациентов, предрасположенных к атопии): часто — макулопапулезная сыпь; нечасто — пурпура; иногда — ангионевротический отек и/или крапивница, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса — Джонсона.
Другие: васкулит, в том числе некротизирующий васкулит, импотенция/снижение либидо, уменьшение массы тела, сиалоденит, ксантопсия, нечеткость зрения, конъюнктивит.
Возможно обострение существующей системной красной волчанки (частота неизвестна).
Были сообщения о случаях развития фотосенсибилизации.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

при нарушении функции печени препарат может вызвать развитие печеночной энцефалопатии, особенно при электролитном дисбалансе. В этом случае необходимо немедленно прекратить применение препарата.
При развитии в процессе лечения фотосенсибилизации рекомендуют прекратить прием препарата. Если необходимость в применении препарата остается, рекомендуют защищать открытые участки тела от прямого солнечного света и искусственного ультрафиолетового облучения.
Пациенты с редчайшими наследственными заболеваниями, такими как непереносимость галактозы, лактазная недостаточность или глюкоза-галактозная мальабсорбция, не должны принимать этот препарат.
Перед началом лечения Индопресом необходимо определить уровень натрия в плазме крови, в дальнейшем контролировать через регулярные промежутки времени. Сообщали о случаях серьезной гипонатриемии в сочетании с гипокалиемией при применении препарата в рекомендуемых дозах; чаще наблюдались у женщин пожилого возраста. Лечение любыми диуретиками может привести к гипонатриемии, иногда с очень серьезными последствиями. Снижение уровня натрия в плазме крови может протекать вначале бессимптомно, поэтому регулярный мониторинг в этом контексте крайне важен и должен быть более частым у людей пожилого возраста и у больных циррозом печени.
Развитие гипокалиемии является основным риском при лечении диуретиками. Снижение уровня калия в плазме крови <3,4 ммоль/л способствует развитию тяжелой аритмии, в частности «torsade de pointes», повышению токсического действия сердечных гликозидов. Необходимо контролировать уровень калия в плазме крови (первый контроль должен быть проведен на протяжении 1-й недели лечения), предупреждать развитие гипокалиемии и нормализовать показатели, особенно у пациентов групп высокого риска (лица пожилого возраста, при несбалансированном питании, больные циррозом печени с отеками и асцитом, пациенты с заболеваниями венечных артерий, сердечной недостаточностью, лица, принимающие много лекарственных средств). Лица с удлиненным интервалом Q–T (врожденным или ятрогенным) также относятся к группе риска.
Диуретики могут снижать экскрецию кальция с мочой и, как следствие, вызвать незначительное транзиторное повышение его уровня в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия возможна при наличии предварительно недиагностированного гиперпаратиреоидизма. Перед контролем функции паращитовидных желез лечение индапамидом необходимо прекратить.
Поскольку в процессе лечения индапамидом возможно повышение уровня глюкозы крови, мониторинг этого показателя имеет важное значение для больных сахарным диабетом, особенно при гипокалиемии.
У пациентов с гиперурикемией возможно учащение приступов подагры (за счет возможного повышения уровня мочевой кислоты в крови в процессе лечения).
Диуретики эффективны в полной мере только при нормальной или минимально нарушенной функции почек (уровень креатинина плазмы крови <25 мг/л (220 ммоль/л) у взрослых). Необходимо учитывать, что у лиц пожилого возраста этот показатель зависит от возраста, массы тела, пола.
Гиповолемия в результате потери воды и натрия, спровоцированная диуретиком, приводит к снижению гломерулярной фильтрации, что может вызвать повышение в крови уровней мочевины и креатинина. Эта транзиторная функциональная почечная недостаточность не имеет последствий у лиц с нормальной функцией почек, но может иметь значение при уже существующей почечной недостаточности.
Во время применения индапамида возможен положительный результат при проведении допинг-контроля у спортсменов.
Дети. Препарат не рекомендуют применять у детей.
Период беременности и кормления грудью. Препарат противопоказан в период беременности. Диуретики могут вызвать фетоплацентарную ишемию с риском задержки роста плода.
При необходимости применения препарата в период кормления грудью, на период лечения грудное вскармливание следует прекратить (индапамид проникает в грудное молоко).
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Препарат не нарушает психомоторные функции, но за счет внезапного снижения АД в отдельных случаях, особенно в начале лечения, препарат может влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

препарат можно применять как в качестве монотерапии, так и в комбинации с другими антигипертензивными лекарственными средствами.
Не рекомендуют следующие комбинации
Литий: при одновременном применении с препаратами лития возможно повышение уровня лития в плазме крови (вследствие уменьшения его выведения) и развитие симптомов передозировки. При необходимости назначения такой комбинации следует контролировать уровень лития в плазме крови и корригировать его дозу.
Комбинации, требующие осторожности
Препараты, которые могут вызвать «torsade de pointes»:

• антиаритмические препараты класса ІА (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
• антиаритмические препараты класса ІІІ (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
• некоторые антипсихотические препараты: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин); бензамиды (амисульприд, сульпирид, сультоприд, тиаприд); бутирофеноны (дроперидол, галоперидол);
• препараты других групп: астемизол, терфенадин, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для в/в введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, винкамин для в/в введения.

Повышается риск вентрикулярных аритмий, особенно «torsade de pointes» (гипокалиемия, брадикардия и удлиненный интервал P–Q способствуют возникновению аритмий). Необходимо при выявлении гипокалиемии откорригировать ее до начала применения этой комбинации. Обязателен мониторинг клинического состояния пациента, ЭКГ, уровня электролитов в плазме крови.
Системные НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, салицилаты в высоких дозах (≥3 г/сут) могут вызвать уменьшение выраженности гипотензивного действия индапамида. У пациентов с обезвоживанием может развиться ОПН (снижается гломерулярная фильтрация). Необходимо контролировать функцию почек и компенсировать водный дисбаланс.
Ингибиторы АПФ: возможно возникновение внезапной артериальной гипотензии и/или ОПН в начале лечения ингибиторами АПФ при наличии уже существующей гипонатриемии (особенно у пациентов со стенозом почечной артерии).
При АГ, когда предыдущее лечение диуретиком вызвало снижение уровня натрия в плазме крови, рекомендуют за 3 сут до начала лечения ингибиторами АПФ прекратить применение диуретиков (в дальнейшем при необходимости — возобновить их прием) или начинать лечение с низких доз ингибиторов АПФ с постепенным повышением дозы.
При застойной сердечной недостаточности лечение необходимо начинать с очень низких доз ингибиторов АПФ на фоне снижения дозы сопутствующего диуретика.
Обязателен мониторинг функции почек (уровня плазменного креатинина) на протяжении первых недель лечения ингибиторами АПФ.
Препараты, которые могут вызвать гипокалиемию: амфотерицин, системные глюко- и минералокортикоиды, тетракозактид, слабительные препараты, которые стимулируют перистальтику: повышается риск гипокалиемии (аддитивный эффект). Необходимо контролировать уровень калия в плазме крови, что особенно важно при сопутствующей терапии сердечными гликозидами. Применяют слабительные средства, не стимулирующие перистальтику кишечника.
Баклофен: повышается антигипертензивный эффект. Необходимо провести регидратацию, контролировать функцию почек в начале лечения.
Сердечные гликозиды: существует риск усиления токсического действия сердечных гликозидов (за счет возможной диуретикиндуцированной гипокалиемии). Необходимо проводить мониторинг уровня калия в плазме крови и контроль ЭКГ, при необходимости пересмотреть лечение.
Калийсберегающие диуретики (амилорид, спиронолактон, триамтерен): хотя такая комбинация может быть полезной у некоторых пациентов, существует риск развития гипокалиемии (особенно у больных сахарным диабетом, при почечной недостаточности) или гиперкалиемии. Следует контролировать уровень калия в плазме крови, ЭКГ и, при необходимости, пересмотреть лечение.
Метформин: возможно развитие молочнокислого ацидоза вследствие функциональной почечной недостаточности, ассоциированной с диуретиками, особенно с петлевыми диуретиками. Не применять метформин при уровне плазменного креатинина >15 мг/л (135 ммоль/л) у мужчин и 12 мг/л (110 ммоль/л) у женщин.
Йодсодержащие контрастные средства: при дегидратации, вызванной приемом диуретика, повышается риск развития ОПН, особенно при применении высоких доз йодсодержащих контрастных средств. Необходимо восстановить водный баланс до их применения.
Имипраминоподобные антидепрессанты, нейролептики: наблюдают усиление гипотензивного действия индапамида и повышается риск развития ортостатической гипотензии (аддитивный эффект).
Соли кальция: возможно возникновение гиперкальциемии в результате снижения элиминации кальция с мочой.
Циклоспорины, такролимус: риск повышения уровня креатинина плазмы крови без изменения концентраций циркулирующего циклоспорина, даже при отсутствии водно-натриевого дефицита.
Кортикостероиды, тетракозактид (системного действия) при сочетанном применении с индапамидом приводят к уменьшению гипотензивного действия индапамида за счет задержки воды и ионов натрия под влиянием ГКС.
Эстрогены: при одновременном применении с индапамидом возможно уменьшение антигипертензивного действия препарата за счет задержки жидкости в организме.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

в дозе, превышающей 40 мг, препарат может вызывать незначительный токсический эффект. Прежде всего передозировка проявляется нарушением водно-электролитного баланса (гипонатриемия, гипокалиемия) и клинически — тошнотой, рвотой, диспепсией, артериальной гипотензией, судорогами, угнетением функции дыхательной системы, головокружением, сонливостью, спутанностью сознания, полиурией или олигурией (возможна анурия вследствие гиповолемии).
Лечение: промывание желудка, введение активированного угля, коррекция водно-электролитного баланса в условиях стационара. Симптоматическая терапия.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.