ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ІЗОНІАЗИД
(ISONIAZID)
Склад:
діюча речовина: ізоніазид;
1 таблетка містить ізоніазиду (у перерахуванні на суху речовину) 100 мг або 200 мг;
допоміжні речовини: повідон, крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кальцію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 100 мг: таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з двоопуклою поверхнею;
таблетки по 200 мг: таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею, зі скошеними краями (з фаскою) і рискою.
Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТХ J04A C01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Ізоніазид має високу бактеріостатичну активність до мікобактерій туберкульозу, що активно розмножуються, менш ефективний до бактерій, що перебувають у спокої. Механізм його дії пов’язаний з пригніченням синтезу міколієвих кислот з довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Препарат затримує ріст мікобактерій у людини в концентрації 0,03 мкг/мл. На інші поширені збудники інфекційних захворювань препарат вираженого хіміотерапевтичного впливу не чинить.
Фармакокінетика.
Добре всмоктується із травного тракту, легко проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і виявляється у різних тканинах і рідинах організму. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація в крові спостерігається через 1-4 години, туберкулостатична концентрація в крові після прийому в разовій дозі утримується 6-24 години.
Виводиться в основному нирками. За кількістю виділеного із сечею активного ізоніазиду відносно прийнятої дози пацієнти належать до «повільних» і «швидких» інактиваторів. До першої категорії відносять пацієнтів, у яких із сечею виділяється до 10 % ізоніазиду на добу, до другої – понад 10 % на добу.
Період напіввиведення ізоніазиду в плазмі крові при швидкому ацетилюванні – 0,5-1,6 години, при повільному – 2-4 години, при нирковій недостатності – 2-5 годин, при тяжкій нирковій недостатності – 5-7 годин.
Клінічні характеристики.
Показання.
У комбінації з 3-4 іншими протитуберкульозними препаратами − для лікування активного туберкульозу усіх форм і локалізацій;
як монотерапія − для лікування латентної туберкульозної інфекції та профілактики туберкульозу в осіб, які були або є у близькому контакті з хворими на туберкульоз.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до ізоніазиду або до інших компонентів препарату;
епілепсія, схильність до судомних нападів;
тяжкі психози (у т.ч. в анамнезі);
поліомієліт (у т.ч. раніше перенесений);
токсичний гепатит в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразину ізонікотинової кислоти (фтивазид);
гостра печінкова та/або ниркова недостатність;
виражений атеросклероз;
у дозах понад 10 мг/кг маси тіла при легенево-серцевій недостатності ІІІ ступеня, артеріальній гіпертензії ІІ–ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, хронічній нирковій недостатності, гепатиті в період загострення, цирозі печінки, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі, мікседемі.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.
Ізоніазид сповільнює печінковий метаболізм деяких лікарських препаратів, що може призвести до збільшення їх токсичності. До таких препаратів належать: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфірам.
Одночасне застосування ізоніазиду:
з леводопою – зменшення її терапевтичного ефекту;
з рифампіцином − підвищення ризику ураження печінки;
з глюкокортикостероїдами – підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду;
з ітраконазолом − можливе істотне зниження його концентрації в сироватці крові і відсутність його терапевтичного ефекту. Одночасне застосування не рекомендується;
з кетоконазолом − може зменшити рівень кетоконазолу в сироватці крові: слід контролювати концентрацію препарату в крові та у разі необхідності збільшити дозування;
з ацетамінофеном − збільшує токсичність останнього за рахунок генерації і накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій;
з теофіліном − зростає концентрація теофіліну у плазмі крові: потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дози препарату;
з вальпроатом − зростає концентрація вальпроату в плазмі крові: дози вальпроату слід коригувати;
зі ставудином − підвищений ризик дистальної сенсорної нейропатії;
з циклосерином – підвищений ризик токсичного впливу на ЦНС;
з етосуксимідом – пригнічення метаболізму етосуксиміду (підвищення концентрації у плазмі крові та ризик токсичності);
з ізофлураном – підвищений ризик гепатотоксичності;
з зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів − кліренс ізоніазиду подвоюється, тому треба контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування;
з вітаміном В6 і глутаміновою кислотою – знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду;
з дифеніном − посилює протиаритмічні властивості дифеніну;
з антацидними засобами – зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом повинен становити не менше 1 години);
з непрямими антикоагулянтами, інгібіторами МАО – ізоніазид потенціює ефекти даних препаратів (у т.ч. токсичні).
Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетил ізоніазиду не змінюється при гострому споживанні алкоголю, але можливе його збільшення у хронічних алкоголіків, однак цей ефект не визначений.
Також може бути потенційна взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.
Особливості застосування.
У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом призначають піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом’язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом’язово), натрієву сіль АТФ.
При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.
Під час лікування необхідний контроль лікаря, регулярне проведення офтальмологічного обстеження. У перший місяць обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім – 1 раз на місяць.
Всім пацієнтам слід контролювати функцію печінки в процесі лікування.
Слід дотримуватись спеціальних запобіжних заходів пацієнтам з порушеннями функції печінки. Будь-яке погіршення функції печінки у цих пацієнтів є показанням для припинення лікування. Якщо рівень АСТ в сироватці крові зросте більш, ніж у три рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.
При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування має бути негайно припинено.
Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм; при тяжких порушеннях функцій печінки або нирок; пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати.
Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, в осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів, які страждають від недоїдання, у пацієнтів з нейропатією.
Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментіндуковані захворювання печінки.
У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.
Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.
Ізоніазид не слід приймати під час вживання їжі. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при застосуванні разом з їжею.
Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування ізоніазиду у період вагітності можливе з урахуванням співвідношення користь/ризик у дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода.
Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвитку гепатиту та периферичних невритів у дитини, необхідно вирішити питання щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Слід враховувати імовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність концентрувати увагу та швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Добову та курсову дози встановлювати індивідуально, залежно від перебігу та форми захворювання, ступеня інактивації ізоніазиду, ефективності терапії та переносимості препарату. Ізоніазид застосовувати внутрішньо до їди або через 30-40 хвилин після прийому їжі.
Дорослим і дітям віком від 4 років призначати у добовій дозі 5 мг/кг маси тіла 1 раз на добу при щоденному застосуванні або 10 мг/кг маси тіла при інтермітуючому прийомі (3 рази на тиждень). Максимальна добова доза для дорослих – 600 мг, для дітей – 500 мг.
Лікування активного туберкульозу триває 6-8 місяців, з метою профілактики приймати 2-3 місяці.
Діти.
У даній лікарській формі Ізоніазид призначати дітям віком від 4 років.
Передозування.
Симптоми: з’являються протягом від 30 хвилин до 3 годин після прийому препарату. Нудота, блювання, запаморочення, судоми, нечіткість зору, в’ялість, дезорієнтація, гіперрефлексія, невиразне мовлення, ступор, зорові галюцинації. З часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром, кома. При лабораторних дослідженнях типові: наявність ацетону в сечі, тяжкий метаболічний ацидоз, гіперглікемія.
Лікування: промивання шлунка за допомогою зонда, при судомах внутрішньовенне введення протисудомних препаратів, а також внутрішньовенне введення великих доз піридоксину. Ацидоз коригується бікарбонатом натрію. Також ефективні форсований діурез, гемодіаліз і перитонеальний діаліз.
Побічні реакції.
У пацієнтів зі сповільненою інактивацією ізоніазиду значно підвищується ризик токсичних проявів препарату.
Травна система: нудота, блювання, запор, сухість у роті, дискомфорт в ділянці живота, анорексія, гострий панкреатит.
Імунна система: алергічні реакції, в т.ч. реакції гіперчутливості, такі як медикаментозна гарячка, шкірні висипання (кореподібний, макулопапульозний дерматити, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загострення симптомів системного червоного вовчака або поява вовчакоподібного синдрому, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Нервова система: головний біль, периферична нейропатія/неврити, запаморочення, судоми, гіперрефлексія, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, порушення сну, психотичні реакції (токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату.
Органи чуття: неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва, дзвін у вухах та втрата слуху у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.
Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда в осіб літнього віку.
Сечовидільна система: утруднене сечовипускання.
Гепатобіліарна система: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, ізоніазид-асоційований гепатит (особливо в осіб з хронічними захворюваннями печінки або у тих, хто зловживає алкоголем), фулмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу печінки (особливо у віці від 35 років), білірубінемія, білірубінурія.
Ендокринна система та метаболічні розлади: гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинга, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану в нікотинову кислоту, пелагра.
Кровотворна система: гемолітична та апластична анемії, сидеробластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія.
Опорно-руховий апарат: ревматоїдний синдром, м’язові посмикування.
Інші: нездужання, слабкість; «синдром відміни», що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність, набряк слизової оболонки бронхів.
Термін придатності. 6 років.
Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. Таблетки по 100 мг: по 1000 таблеток у контейнері. Таблетки по 200 мг: по 10 таблеток у блістері, по 5 блістерів у пачці; по 1000 таблеток у контейнері.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.
СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:
сироп 100 мг/5 мл фл. 100 мл, № 1
сироп 100 мг/5 мл фл. 200 мл, № 1
сироп 100 мг/5 мл фл. 500 мл, № 1
Изониазид | 100 мг/5 мл |
Прочие ингредиенты: сорбитол, сахарин натрия, нипагин, нипазол, ароматизатор пищевой, вода очищенная.
№ UA/4567/01/01 от 14.07.2011 до 14.07.2016
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:
Фармакодинамика. Изониазид — противотуберкулезное средство; действует бактерицидно, подавляет синтез миколевой кислоты, являющейся важнейшим компонентом клеточной стенки микобактерий. Особенно активен относительно микроорганизмов, которые быстро размножаются (в том числе расположенных внутриклеточно).
Фармакокинетика. Изониазид быстро и полностью абсорбируется при приеме внутрь, пища снижает абсорбцию и биодоступность. На биодоступность большое влияние оказывает эффект первого прохождения через печень. Время, необходимое для достижения Сmax (tmax) — 1–2 ч; Сmax после приема внутрь однократной дозы 300 мг — 3–7 мкг/мл. Связь с белками плазмы крови незначительная — до 10%. Объем распределения — 0,57–0,76 л/кг. Хорошо распределяется по всему организму, проникая во все ткани и жидкости, включая ликвор, плевральную, асцитическую жидкость; высокие концентрации достигаются в легочной ткани, почках, печени, мышцах, слюне и мокроте. Проникает через плацентарный барьер и в грудное молоко.
Метаболизируется в печени путем ацетилирования с образованием неактивных метаболитов. В печени ацетилируется N-ацетилтрансферазой с образованием N-ацетилизониазида, который превращается в изоникотиновую кислоту и моноацетилгидразин, обладающий гепатотоксическим действием путем образования смешанной оксидазной системы цитохрома Р450 при N-гидроксилировании активного промежуточного метаболита. Скорость ацетилирования генетически детерминирована; у людей с медленным ацетилированием N-ацетилтрансферазой. Является ингибитором ферментной системы СУР 2С9, CYP 2E1 в печени. Т½ для лиц с быстрым ацетилированием — 0,5–1,6 ч; с медленным — 2,5 ч. При почечной недостаточности Т½ может увеличиваться до 6,7 ч. Т½ у детей в возрасте 1,5–15 лет — 2,3–4,9 ч, а у детей грудного возраста — 7,8–19,8 ч (что объясняется несовершенством процессов ацетилирования у детей грудного возраста). Несмотря на то что показатель Т½ значительно варьирует в зависимости от индивидуальной интенсивности процессов ацетилирования, среднее значение Т½ составляет 3 ч (прием внутрь 600 мг) и 5,1 ч (900 мг). При многократном применении Т½ сокращается до 2–3 ч. Выделяется в основном почками: на протяжении 24 ч выводится 75–95% препарата, в основном в форме неактивных метаболитов — N-ацетилизониазида и изоникотиновой кислоты. При этом у лиц с быстрым ацетилированием содержание N-ацетилизониазида составляет 93%, а с медленным — не более 63%. Незначительное количество выводится с калом. Препарат выводится из крови при гемодиализе; при 5-часовом гемодиализе из крови выводится до 73% препарата.
ПОКАЗАНИЯ:
туберкулез (любой локализации, у взрослых и детей, лечение и профилактика, в составе комбинированной терапии).
ПРИМЕНЕНИЕ:
суточную и курсовую дозы устанавливают индивидуально, в зависимости от течения и формы заболевания, степени инактивации изониазида, эффективности терапии и переносимости препарата. Изониазид принимают внутрь до еды или через 30–40 мин после приема пищи. Взрослым и детям в возрасте старше 2 лет назначают в суточной дозе 5 мг/кг массы тела 1 раз в сутки при ежедневном применении или 10 мг/кг массы тела при интермиттирующем приеме (3 раза в неделю). Максимальная суточная доза для взрослых — 600 мг, для детей — 500 мг. Лечение активного туберкулеза длится 6–8 мес, с целью профилактики принимают 2–3 мес.
ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:
Прием препарата в дозе более 10 мг/кг противопоказан в период беременности, при легочно-сердечной недостаточности III степени, АГ II–III стадии, ИБС, заболеваниях нервной системы, ХПН, гепатите в фазе обострения, циррозе печени, БА, псориазе, экземе в фазе обострения, гипотиреозе, микседеме.
ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:
у пациентов с замедленной инактивацией изониазида значительно повышается риск развития токсических проявлений.
ЖКТ: тошнота, рвота, запор, сухость во рту, дискомфорт в области живота, анорексия, острый панкреатит.
Иммунная система: аллергические реакции, связанные с реакциями гиперчувствительности, такие как лихорадка, кожные высыпания (кореподобный, макулопапулезный дерматит, пурпура или эксфолиативный дерматит), кожный зуд, интерстициальный пневмонит, лимфаденопатия и васкулит; возможно обострение симптомов системной красной волчанки или развитие волчаночноподобного синдрома. Повышение температуры тела.
Нервная система: головная боль, периферическая нейропатия, головокружение, судороги, неврит зрительного нерва, атрофия зрительного нерва, гиперрефлексия, повышение частоты приступов у больных эпилепсией, токсическая энцефалопатия, нарушения памяти, сна, психотические реакции (токсический психоз), начиная от незначительных изменений личности до значительных психических нарушений, которые, как правило, исчезали после отмены препарата; потеря слуха и звон в ушах у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности.
Сердечно-сосудистая система: АГ, ощущение сердцебиения, боль за грудиной и в области сердца, усиление ишемии миокарда у лиц пожилого возраста.
Мочевыделительная система: затрудненное мочеиспускание.
Гепатобилиарная система: повреждение печени, повышение уровня печеночных ферментов, желтуха, гепатит, фульминантная печеночная недостаточность, которая может привести к развитию некроза (особенно в возрасте старше 35 лет), билирубинемия.
Эндокринная система и метаболические реакции: дефицит пиридоксина, влияющий на преобразование триптофана в никотиновую кислоту, пеллагра, гинекомастия у мужчин, меноррагия у женщин, синдром Кушинга, гипергликемия, ацидоз.
Система крови: гемолитическая и апластическая анемия, сидеробластная анемия, тромбоцитопения, агранулоцитоз, эозинофилия.
Опорно-двигательный аппарат: ревматоидный синдром.
Кожные реакции: мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.
Прочие: недомогание, слабость; синдром отмены, который может возникать при прекращении приема препарата и включает головную боль, бессонницу, раздражительность, нервозность.
ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:
в результате монотерапии Изониазидом образуются устойчивые штаммы микобактерий, поэтому его применяют в комбинации с другими противотуберкулезными средствами. Необходимо правильно подбирать дозу согласно способности инактивировать изониазид. Перед назначением Изониазида целесообразно определять скорость его инактивации по содержанию активных веществ в крови и моче. Пациентам, у которых происходит быстрая инактивация, Изониазид назначают в высоких дозах. Для уменьшения выраженности побочных эффектов одновременно с Изониазидом назначают пиридоксина гидрохлорид (внутрь или в/м) или глутаминовую кислоту, тиамина хлорид или тиамина бромид (в/м), натриевую соль АТФ.
У всех пациентов необходимо контролировать функцию печени в процессе лечения. Следует соблюдать меры предосторожности у пациентов с нарушениями функции печени. Любое ухудшение функции печени у этих больных является показанием для прекращения лечения. Если уровень АсАТ в плазме крови повышается более, чем в 3 раза или повышается уровень билирубина, прием препарата необходимо прекратить.
Следует соблюдать осторожность, назначая Изониазид пациентам с сахарным диабетом, хроническим алкоголизмом, при тяжелых нарушениях функции печени или почек, у пациентов, принимающих другие потенциально гепатотоксические препараты.
Риск изониазид-индуцированной гепатотоксичности повышается у пациентов в возрасте старше 35 лет, особенно женского пола, у лиц с медленной инактивацией препарата, у пациентов с ВИЧ, недостаточным питанием, нейропатией.
При возникновении первых симптомов гепатита (ощущение недомогания, утомляемость, тошнота, отсутствие аппетита) лечение следует немедленно прекратить.
Изониазид не следует назначать лицам с серьезными побочными реакциями на лекарственные средства, включая лекарственно-индуцированные заболевания печени.
Не рекомендуют прием препарата в дозе >10 мг/кг в период беременности, при легочно-сердечной недостаточности III степени, АГ II–III стадии, ИБС, заболеваниях нервной системы, БА, псориазе, экземе в фазе обострение, гипотиреозе.
Не следует назначать изониазид при эпилепсии, повышенной судорожной готовности. Изониазид с осторожностью назначают пациентам с психозами в анамнезе. У больных сахарным диабетом возможен положительный результат глюкозурического теста. Пациентам с повышенным риском развития нейропатии или пиридоксиновой недостаточностью (сахарный диабет, хронический алкоголизм, гипотрофия, терминальная стадия почечной недостаточности, период беременности, пациенты с ВИЧ) необходимо назначать пиридоксин.
Изониазид не следует принимать во время приема пищи. В исследованиях выявлено, что биодоступность изониазида значительно снижается при одновременном приеме с пищей. Во время лечения следует избегать употребления алкогольных напитков.
Период беременности и кормления грудью. Применение изониазида в период беременности возможно с учетом соотношения польза/риск в дозе до 10 мг/кг массы тела в сутки. При этом необходимо учитывать, что изониазид проникает через плаценту и может вызывать развитие миеломенингоцеле и гипоспадии, геморрагии (вследствие гиповитаминоза К), задержку психомоторного развития плода.
Изониазид проникает в грудное молоко с достижением концентраций, которые сравнимы с концентрациями в плазме крови, что может вызывать развитие гепатита и периферических невритов у ребенка, поэтому необходимо решить вопрос о прекращении кормления грудью или прекращении применения препарата.
Дети. Применяют у детей в возрасте старше 2 лет.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Нет данных о том, что изониазид может влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Водителям и операторам сложных механизмов необходимо учитывать вероятность развития побочных эффектов со стороны нервной системы, которые могут повлиять на способность к концентрации внимания и скорость реакции.
ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:
при назначении изониазида пациентам с медленной инактивацией препарата, которые одновременно получают парааминосалициловую кислоту, тканевая концентрация препарата может повышаться, вследствие чего возрастает риск развития побочных эффектов.
Изониазид может замедлять печеночный метаболизм некоторых лекарственных препаратов, что может привести к повышению токсичности. К таким препаратам относятся: карбамазепин, примидон, фенитоин, диазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфирам.
Изониазид может уменьшить выраженность терапевтического эффекта леводопы.
Одновременное применение изониазида:
с рифампицином — повышение риска поражения печени;
с ГКС — повышается метаболизм и элиминация изониазида;
с итраконазолом — возможно существенное снижение концентрации последнего в плазме крови и отсутствие терапевтического эффекта.
Одновременное применение не рекомендуют:
с кетоконазолом — может снижаться уровень кетоконазола в плазме крови: необходимо контролировать концентрацию препарата в крови и при необходимости повысить дозу;
с ацетаминофеном — увеличивается токсичность последнего за счет образования и накопления токсичных метаболитов в печени, что может привести к серьезным побочным реакциям;
с теофиллином — повышается концентрация теофиллина в плазме крови: следует контролировать уровень теофиллина в крови и соответственно корректировать дозы препарата;
с вальпроатом — повышается концентрация вальпроата в плазме крови: дозы вальпроата необходимо корректировать;
со ставудином — повышается риск развития периферической сенсорной нейропатии;
с зальцитабином у ВИЧ-инфицированных пациентов — клиренс изониазида удваивается, поэтому следует контролировать концентрацию изониазида и зальцитабина для эффективности лечения;
с витамином В6 и глутаминовой кислотой — снижается вероятность возникновения побочных эффектов изониазида;
с дифенином — усиливает противоаритмические свойства дифенина.
Также может быть потенциальное взаимодействие изониазида с продуктами питания, которые содержат гистамин и тирамин (твердый сыр, красное вино, тунец, тропическая рыба): могут развиваться побочные реакции, такие как головная боль, потливость, ощущение сердцебиения, приливы, артериальная гипотензия.
ПЕРЕДОЗИРОВКА:
Симптомы: тошнота, рвота, головокружение, судороги, нечеткость зрения, зрительные галлюцинации, вялость, дизартрия, дезориентация, нечеткость речи, ступор, гиперрефлексия, периферическая полинейропатия, нарушение функции печени, метаболический ацидоз, гипергликемия, глюкозурия, кетонурия, судороги (через 1–3 ч после применения препарата), кома. Со временем может развиться респираторный дистресс-синдром. В лабораторных исследованиях типичны ацетон в моче, тяжелый метаболический ацидоз, гипергликемия.
Лечение: периферическая полинейропатия — витамины В6, B1, В12, АТФ, глутаминовая кислота, никотинамид, массаж, физиотерапевтические процедуры; судороги — в/м 200–250 мг витамина В6, в/в 20 мл 40% р-ра декстрозы, в/м 10 мл 25% р-ра магния сульфата, диазепам; нарушение функции печени — метионин, липамид, АТФ, витамин В12.
УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:
в сухом, защищенном от света месте при температуре до 30 °С. Замораживание не допускается.