Изоптин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ІЗОПТИН^®

(ISOPTIN^®)

Склад:

діюча речовина: 2 мл розчину містять 5 мг верапамілу гідро хлориду (2,5 мг/мл);

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Селективні антагоністи кальцію з переважаючою дією на серце, похідне фенілалкіламіну. Код АТС С 08D A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь (за винятком синдрому Вольфа – Паркінсона - Уайта (WPW).

Нестабільна стенокардія у пацієнтів, яким протипоказані нітрати та/або β-адреноблокатори, включаючи вазоспастичну стенокардію, варіантну стенокардію, стенокардію Принц метала.

Артеріальна гіпертензія; гіпертонічний криз.

У педіатричній практиці – при пароксизмальній над шлуночкові й тахікардії.

Протипоказання.

• Тяжка гіпотензія або кардіогенний шок.

• Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність).

• Атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (крім пацієнтів, яким імплантований штучний шлуночковий водій ритму).

• Синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів, яким імплантований штучний шлуночковий водій ритму).

• Тяжка застійна серцева недостатність (окрім випадків, коли вторинна надшлуночкова тахікардія піддається терапії верапамілу гідро хлоридом).

• Тріпотіння/мерехтіння передсердь із супутнім синдромом Вольфа – Паркінсона –Уайта або LGL-синдромом (ризик виникнення шлуночкової тахіаритмії, включаючи фібриляцію шлуночків).

• Шлуночкова тахікардія. Внутрішньо венне введення верапамілу гідро хлориду пацієнтам з ускладненою шлуночковою тахікардією (QRS ≥ 0,12 сек) може призвести до значного погіршення кровообігу та фібриляції шлуночків. Належна діагностика перед лікуванням та виключення ускладненої шлуночкової тахікардії повинні проводитись в умовах реанімації.

• Гіпер чутливість до верапамілу або до будь-якого іншого компонента препарату.

Протипоказано застосовувати внутрішньо венно у пацієнтів, які приймають β-адреноблокатори (крім реанімаційних заходів).

У разі гострої коронарної недостатності внутрішньо венне введення препарату повинно бути ретельно обґрунтованим (необхідно виключити можливість інфаркту міокарда), за станом пацієнта треба пильно наглядати.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньо венне введення повинно здійснюваться повільно (не менше 2 хв) під наглядом медичного персоналу, контролем ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнти, які одержували верапаміл внутрішньо венно як стартове лікування нестабільної стенокардії, мають бути якнайшвидше переведені на прийом верапамілу перорально.

Рекомендовані дози для дорослих та підлітків з вагою понад 50 кг:

Початкова доза становить 5 мг верапамілу гідро хлориду (що відповідає 2 мл Ізоптину^®, розчину для ін’єкцій); за необхідності через 5–10 хвилин вводять ще 5 мг.

Якщо необхідно, можливе подальше крапельне введення 5–10 мг Ізоптину^®, розведеного у фізіологічному розчині, тривалістю 1 год; іншим розчином для розведення може бути 5% розчин глюкози з рН < 6,5. Середня добова доза при внутрішньо венному введенні не повинна перевищувати 100 мг верапамілу гідро хлориду.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки біодоступність верапамілу значно збільшується. У таких випадках дозу визначають з обережністю.

Рекомендовані дози для дітей

При тахікардії, пов’язаній з серцевою недостатністю, перед внутрішньо венним введенням необхідно провести дигіталізацію.

Введення препарату припиняють одразу після настання ефекту.

Побічні реакції.

Наступні реакції відмічались при внутрішньо венному застосуванні верапамілу гідро хлориду у   контрольованих клінічних дослідженнях за участю 324 пацієнтів. В межах кожної системи органів реакції класифіковані по частоті їх виникнення: часто: ≥ 1/100, < 1/10; нечасто: ≥ 1/1000, < 1/100.

Розлади з боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль.

Розлади з боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія, зниження артеріального тиску; нечасто -   тахікардія (такі ж самі побічні реакції спостерігались у відкритих клінічних дослідженнях за участю більш ніж 7900 пацієнтів).

Шлунково-кишкові розлади: нечасто - нудота та дискомфорт у животі.

Повідомлялось про випадки судом під час застосування верапамілу гідро хлориду в ін'єкційній формі, а також про рідкі випадки гіпер чутливості, бронхоспазму, що супроводжувались свербежем та кропив’янкою.

Інші клінічно важливі побічні реакції, зумовлені цією або іншими лікарськими формами препарату, перелічені нижче за системами органів:

Розлади з боку нервової системи: сонливість, екстра пірамідні розлади.

Порушення з боку органу слуху та вестибулярного апарату: запаморочення.

Зміни з боку шкіри і підшкірних тканин: синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, гіпергідроз.

Одноразово з пост маркетингових спостережень повідомлялось про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлене проникненням колхіцину через гемато-енцефалічний бар'єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-gp. Комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендоване.

Передозування.

Симптоми, які спостерігаються при передозуванні верапамілу: зниження артеріального тиску, брадикардія з AV блокадою та зупинкою синусового вузла, асистолія, кардіальний шок, кома, набряк легенів, гіперглікемія, ступор, метаболічний ацидоз.

Терапевтичні заходи при передозуванні: пріоритетом є виведення токсинів та досягнення серцево-судинної стабільності. Верапамілу гідро хлорид не піддається діалізу, тому гемодіаліз не показаний. Однак рекомендується провести гемофільтрацію та, за необхідності, ферез плазми (високий ступінь зв’язування антагоністів кальцію з білками плазми).

Звичайні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію та кардіостимуляцію.

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, артеріальної гіпотензії і брадикардії.

Брадикардію лікують симптоматично із застосуванням атропіну та/або бета-симпатоміметиків. У випадках тяжкої брадикардії необхідно застосовувати кардіостимуляцію.

Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньо венно вводять 10-20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25–4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову повільну крапельну інфузію (напр., 5 ммоль/год).

При артеріальній гіпотензії, яка виникла в результаті кардіального шоку або артеріальної вазодилятації, необхідно застосовувати допамін (до 25 мг/хв/кг) або добутамін (до 15 мг/хв/кг). Дози залежать від бажаного ефекту. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими за норму. У зв’язку з вазодилятацією на ранніх етапах проводиться введення замісної рідини (розчин Рингера або фізіологічний розчин).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Верапамілу гідро хлорид здатен потрапляти в плаценту та виявляється у пуповинні й крові.

Репродуктивні дослідження проводились на кролях та пацюках у пероральних дозах, перевищуючих в 1,5 раза (15 мг/кг/день) та у 6 разів (60 мг/кг/день) пероральну добову дозу для людини, відповідно, та продемонстрували відсутність тератогенності. Однак у пацюків така багатократно підвищена доза (в порівнянні з дозою для людини) була ембріоцидною та затримувала ембріональний ріст і розвиток ймовірно через материнські побічні ефекти, що проявлялись зменшенням ваги самок. Ця пероральна доза у пацюків також спричиняла гіпотензію. Однак адекватних та добре контрольованих досліджень внутрішньо венного застосування верапамілу гідро хлориду під час вагітності немає. Оскільки результати репродуктивних досліджень на тваринах є не завжди прогнозованими по відношенню до людини, внутрішньо венне введення препарату вагітним можливе тільки у разі крайньої необхідності.

Біологічно активна речовина проникає в грудне молоко. В окремих випадках верапамілу гідро хлорид може спричинити гіперпролактинемію та галакторею. Обмежені дані перорального прийому за участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1 – 1% від пероральної дози, прийнятої матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю. Однак на даний момент немає даних щодо застосування ін’єкцій чи інфузій верапамілу під час годування груддю. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл під час лактації повинен застосовуватись тільки у разі крайньої потреби для матері.

Діти.

Контрольоване вивчення верапамілу гідро хлориду не проводилось на педіатричних пацієнтах. Необхідно з обережністю призначати верапамілу гідро хлорид, розчин для ін’єкцій дітям.

Особливості застосування.

Верапамілу гідро хлорид (захищений від світла у найбільш поширених парентеральних розчинах) фізично сумісний та хімічно стабільний протягом 24 годин при температурі 25 º С.

Внутрішньо венне введення необхідно проводити повільно (не менше 2 хв.), при цьому треба спостерігати за станом пацієнта та, при можливості, моні торувати параметри ЕКГ та вимірювати артеріальний тиск.

У незначної кількості пацієнтів, які отримували лікування верапамілу гідро хлоридом, спостерігались   стани, що були життєзагрожуючи ми (шлуночкова тахікардія на фоні тріпотіння/фібриляції передсердь за наявності додаткових провідних шляхів, значна артеріальна гіпотензія або критична брадикардія/асистолія).

При призначенні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам, у яких наявні наступні стани.

Артеріальна гіпотензія

Внутрішньо венне введення верапамілу гідро хлориду часто призводить до зниження кров'яного тиску нижче вихідних показників, що є зазвичай минущим та безсимптомним, але може проявлятися у запамороченні.

Брадикардія тяжкого ступеня/асистолія

Верапамілу гідро хлорид діє на атріо-вентрикулярний та сино-атріальний   вузли, що рідко може приводити до атріо-вентрикулярної блокади ІІ - ІІІ ступенів, брадикардії, у крайніх випадках до асистолії. Це може статися у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла, що частіше буває у літніх пацієнтів.

Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткотривала (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріо-вентрикулярного ритму або нормального синусового ритму. Якщо це не відбувається одразу, терміново потрібно розпочати відповідне лікування.

Блокада серця

Верапамілу гідро хлорид подовжує час проведення через атріо-вентрикулярний вузол. Розвиток атріо-вентрикулярної блокади ІІ - ІІІ ступенів або 1-, 2- або 3-пучковий блок вимагає зниження подальшої дози або припинення терапії верапамілом та впровадження відповідного лікування, якщо необхідно.

Серцева недостатність

У випадку нетяжкої або ритмозалежної серцевої недостатності перед застосуванням верапамілу гідро хлориду необхідний контроль серцевої недостатності за допомогою серцевих глікозидів та діуретиків. У пацієнтів з середньо-тяжким та тяжким ступенем серцевої недостатності (легеневий заклинюю чий тиск вище 20 мм рт. ст., фракція викиду менше 30%) може відбутися гостре погіршення серцевої недостатності.
Супутня анти аритмічна терапія

Серцеві глікозиди: оскільки серцеві глікозиди та верапамілу гідро хлорид подовжують AV проведення, необхідно спостерігати за пацієнтами на предмет AV блокади та брадикардії.

Хінідин: повідомлялося про рідкісні випадки гіпотензії у пацієнтів, у яких одночасно застосовувалися хінідин перорально та верапамілу гідро хлорид внутрішньо венно. Цю комбінацію необхідно застосовувати з обережністю.

b-адреноблокатори: внутрішньо венне введення верапамілу гідро хлориду застосовувалося у пацієнтів, які отримували b-блокатори перорально, без розвитку серйозних побічних реакцій. Однак оскільки дана комбінація може послаблювати скоротливість міокарда або AV провідність, повинна враховуватись можливість небажаної взаємодії. Одночасне внутрішньо венне застосування b-блокаторів та верапамілу гідро хлориду призводило до серйозних побічних реакцій (див. розділ «Протипоказання»), особливо у пацієнтів з тяжкою кардіоміопатією, застійною серцевою недостатністю або недавнім інфарктом міокарда. А симптоматична брадикардія (36 ударів/хв) з блукаючим передсердним водієм ритму спостерігались у пацієнта, що одночасно отримував очні краплі тимолол (b-адреноблокатор) та перорально верапамілу гідро хлорид.

Дізопірамід: не рекомендовано призначати за 48 годин до і 24 години після введення верапамілу гідро хлориду.

Флекаїнід: дослідження на здорових добровольцях показали, що супутнє застосування флекаїніду та верапамілу гідро хлориду може мати додаткові ефекти, які послаблюють скоротливість міокарду, подовжують AV провідність та ре поляризацію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

Через можливість виникнення індивідуальної реакції на препарат, здатність реагування може змінитися настільки, що це може зашкодити керуванню транспортними засобами та виконанню іншої роботи, яка потребує підвищ енної уваги, швидких психічних та рухових реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

У рідких випадках, включаючи пацієнтів з важкою кардіоміопатією, застійною серцевою недостатністю або недавнім інфарктом міокарду, яким призначали внутрішньо венно ін'єкції b-адреноблокаторів або дизопірамід разом з внутрішньо венним введенням верапамілу гідро хлориду, були відмічені серйозні побічні реакції. Вживання верапамілу гідро хлориду з препаратами, що знижують адренергічну функцію, може призвести до посилення гіпотензивного ефекту. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp).

Альфа-адреноблокатори

Празозин: збільшення С_mах празозину в сироватці крові приблизно на 40% без впливу на період напів виведення;

Теразозин: збільшення площі під кривою концентрація-час теразозину приблизно на 24% та С_mах теразозину приблизно на 25% в сироватці крові. Празозин, теразозин: додатковий гіпотензивний ефект.

Анти аритмічні препарати

Флекаїнід: мінімальна дія на кліренс флекаїніду в плазмі крові (<~10%); не впливає на кліренс верапамілу в плазмі крові.

Хінідин: зменшення орального кліренсу хінідину (~35%).

b-адреноблокатори

Метопролол: збільшення AUC метопрололу (~32,5%) та С_мах (~41%) у пацієнтів зі стенокардією.

Пропранолол: збільшення AUC пропранололу (~65%) та С_мах (~94%) у пацієнтів зі стенокардією.

Серцеві глікозиди

Дигоксин: у здорових суб’єктів підвищується С_мах дигоксину на 45-53%, С_ss – на 42%, AUC – на 52%.

Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27%) та екстраренального кліренсу (~29%).

Анти астматичні препарати

Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20%, у курців – зниження на 11%.

Проти судомні препарати

Карбамазепін: підвищення рівню карбамазепіну, підвищення нейротоксичних побічних ефектів карбамазепіну - диплопія, головний біль, атаксія, запаморочення. Підвищення AUC карбамазепіну (~46%) у хворих з рефрактерною парціальною епілепсією.

Антидепресанти

Іміпрамін: збільшення AUC (~15%), без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

Антидіабетичні препарати (глібурид): підвищується С_mах глібуриду приблизно на 28 %, AUC на 26%.

Протимікробні засоби:

Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівнів верапамілу.

Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC верапамілу (~97%), С_мах (~94%), біодоступності після перорального застосування (~92%).

Антинеопластичні засоби:

Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~89%) та С_мах доксорубіцину в плазмі крові (~61%) у хворих з дрібноклітинним раком легенів. У хворих в стадії прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіцину при одночасному внутрішньо венному застосуванні верапамілу не спостерігається.

Фенобарбітал: підвищує оральний кліренс верапамілу в 5 разів.

Буспірон: збільшення AUC та   С_мах в 3-4 рази.

Мідазолам: збільшення AUC в 3 рази та С_мах в 2 рази.

Імунологічні препарати:

Циклоспорин: збільшення AUC,   С_мах,  С_SS   на приблизно 45%.

Еверолімус, сіролімус, такролімус: можливе збільшення рівнів цих препаратів.

Інгібітори ГМГ-КоА редуктази: лікування інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (симвастатин, аторвастатин, лов астатин) у пацієнтів, які приймають верапаміл, повинно починатись з найнижчих можливих доз та поступово збільшуватися. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно концентрації холестерину в плазмі крові.

Аторвастатин: можливе підвищення рівню аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 42,8 %.

Лов астатин: можливе підвищення рівню лов астатину.

Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 раза, С_мах симвастатину у 4,6 раза.

Флувастатин, прав астатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та не взаємодіють з верапамілом.

Алмотріптан: збільшення AUC на 20%, С_мах – на 24%..

Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапамілу в 3 рази, біодоступності – на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.

Циметидин: зниження кліренсу верапамілу після його внутрішньо венного введення.

Ацетил саліцилова кислота: підвищена можливість кровоточивості.

Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R- (~49%) та S- (~37%) верапамілу , збільшується С_мах R- (~75%) та S- (~51%) верапамілу без зміни періоду напів виведення та ниркового кліренсу.

Звіробій продірявлений: зменшується AUC R- (~78%) та S- (~80%) верапамілу з відповідним зниженням Смах.

Літій: підвищення нейротоксичності, без зміни або з підвищеням рівню літію. Однак, у пацієнтів, що постійно приймають стабільну дозу літію перорально, додання верапамілу гідро хлориду викликало також зниження рівню літію в плазмі крові. За пацієнтами, які застосовують обидва препарати, потрібен моніторинг.

Противірусні (ВІЛ) засоби: плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначають з обережністю, або може бути необхідним зниження дози верапамілу.

Лікарські засоби, що звязуються з білками плазми крові: поскільки верапамілу гідро хлорид добре зв’язується з білками плазми крові, його потрібно з обережністю призначати пацієнтам, які отримують інші препарати, що добре зв’язуються з білками плазми.

Інгаляційні анестетики: необхідно призначати з обережністю, щоб запобігти надмірному пригніченню кардіоваскулярної діяльності.

М’язові релаксанти: верапамілу гідро хлорид може потенціювати активність нервово-м`язових релаксантів (курареподібної дії та деполяризуючих). Одночасне призначення цих препаратів може потребувати зниження дози одного з них.

Колхіцин: комбіноване призначення з верапамілом не рекомендоване через збільшену експозцію колхіцину.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Верапаміл, діюча речовина препарату, блокує трансмембранний потік іонів кальцію у клітини серця та гладких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та зменшення пост навантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладкої мускулатури коронарних артерій приток крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Ці властивості визначають анти ішемічну та антиангінальну ефективність препарату при всіх формах ішемічної хвороби серця. Антигіпертензивна ефективність препарату обумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається. Препарат має виражену анти аритмічну дію, особливо при над шлуночкові й аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується.

Фармакокінетика.

Приблизно 90 % верапамілу зв’язується з білками плазми. Внаслідок екстенсивного метаболізму верапамілу утворюється велика кількість метаболітів. З метаболітів тільки норверапаміл є фармакологічно активним (приблизно 20 % від гіпотензивної активності верапамілу). При внутрішньо венному введенні період напів виведення верапамілу двофазний: ранній – майже 4 хв, кінцевий – 2–5 год. Анти аритмічна дія при внутрішньо венному введенні розвивається протягом 1–5 хв. (як правило, менше 2 хв), гемодинамічні ефекти – протягом 3–5 хв. При в/в введенні анти аритмічна дія триває приблизно 2 години, гемодинамічна – 10–20 хвилин. У пацієнтів з порушеннями функції печінки виведення верапамілу уповільнюється. Приблизно 70 % верапамілу гідро хлориду виводиться у вигляді метаболітів нирками, лише 3–4 % препарату виводиться у незміненому вигляді. Завдяки цьому порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу. До 16 % верапамілу виводиться з випорожненнями.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин, що не містить сторонніх домішок.

Несумісність. Слід уникати змішування внутрішньо венного верапамілу гідро хлориду з альбуміном, амфотеріцином В, гідралазину гідро хлоридом, триметопримом та сульфаметоксазолом. З метою збереження стабільності цей препарат не рекомендують розводити розчинами, що містять натрію лактат. Верапамілу гідро хлорид буде утворювати осад у будь-якому розчині з рН вище 6,0.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 2 мл в ампулі, по 5 ампул в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Ебботт ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина, вироблено Ебеве Фарма ГмбХ Нфг. КГ, Австрія/Abbott GmbH & Co.KG, Germany manufactured by Ebewe Pharma GmbH. Nfg. KG, Austria.

Місцезнаходження. 67061, Людвігсхафен, Німеччина/67061, Ludwigshafen, Germany.

Изоптин (таблетки)  

  Производитель: Abbott Laboratories Название: Изоптин (таблетки) Производители: Abbott Laboratories Международное непатентованное название: Верапамил Регистрационный номер:

Таблетки 40 мг: РК-ЛС-5№013857, 21.04.2009

Таблетки 80 мг: РК-ЛС-5№013858, 21.04.2009

Лекарственная форма: Таблетки, покрытые пленочной оболочкой, по 40 мг, 80 мг. Состав:

Одна таблетка содержит:

активное вещество - верапамила гидрохлорид 40 мг или 80 мг;

вспомогательные вещества: кальция дигидрофосфата дигидрат, целлюлоза микрокристаллическая, кремния диоксид коллоидный безводный, натрия кроскармеллоза, магния стеарат;

состав оболочки: гипромеллоза, натрия лаурилсульфат, макрогол 6000, тальк, титана диоксид (Е 171).

Описание:

Двояковыпуклые таблетки белого цвета, покрытые пленочной оболочкой с маркировкой «40» на одной стороне и треугольником на другой (для 40 мг), с маркировкой «Изоптин 80» и маркировкой KNOLL на другой.

Фармакокинетика:

Верапамил быстро и почти полностью всасывается в тонком кишечнике. Степень всасывания составляет 80–90 %. Связывание с белками плазмы крови – 90%. Биодоступность – 10-20%.. Максимальная концентрация в плазме достигается через 1-2 ч. после приема препарата. Вследствие экстенсивного метаболизма верапамила образуется большое количество метаболитов. Из метаболитов только норверапамил является фармакологически активным (приблизительно 20% от гипотензивной активности верапамила). Период полувыведения составляет 3-7 часов при одноразовом и 4,5-12 часов – при курсовом приеме. Верапамил и его метаболиты выводятся в основном через почки; лишь 3-4% выводится в неизмененном виде. До 16% препарата выводится с фекалиями.

Нет разницы в фармакокинетике верапамила у людей со здоровыми почками и у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности. Период полувыведения растет у пациентов с циррозом печени вследствие низкого клиренса и большого объема распределения.

Фармакодинамика:

Верапамил, действующее вещество препарата Изоптин® блокирует трансмембранный поток ионов кальция в клетке сердца и гладких мышц сосудов. Он непосредственно уменьшает потребность миокарда в кислороде за счет влияния на энергетические затратные процессы метаболизма в клетках миокарда и уменьшения постнагрузки. Благодаря блокированию кальциевых каналов гладкой мускулатуры коронарных артерий приток крови к миокарду усиливается, даже в постишемических участках, и спазм коронарных артерий снимается. Эти свойства определяют антиишемическую и антиангинальную эффективность препарата Изоптин® при всех формах ишемической болезни сердца.

Антигипертензивная эффективность препарата Изоптин® обусловлена уменьшением сопротивления периферических сосудов без увеличения частоты сердечных сокращений в качестве рефлекторного ответа. Нежелательных изменений физиологических величин давления крови не наблюдается.

Препарат Изоптин® имеет выраженное антиаритмическое действие, в особенности при наджелудочковой аритмии. Он задерживает проведение импульса в атриовентрикулярном узле, вследствие чего, в зависимости от типа аритмии, восстанавливается синусовый ритм и /или частота сокращений желудочков нормализуется.

Показания к применению:

- ишемическая болезнь сердца: стабильная стенокардия напряжения,нестабильная стенокардия (прогрессирующая стенокардия, стенокардия покоя), вазоспастическая стенокардия (вариантная стенокардия, стенокардия Принцметала), постинфарктная стенокардия у пациентов вне сердечного приступа, если не показаны бета-блокаторы;

- нарушения ритма: пароксизмальная наджелудочковая тахикардия,трепетание/фибрилляция предсердий с быстрым атрио-вентрикулярным проведеним, за исключением синдрома Вольфа – Паркинсона - Уайта (WPW);

- артериальная гипертензия.

Способ применения и дозы:

Дозы подбираются индивидуально для каждого пациента. Препарат следует принимать не рассасывая и не разжёвывая с достаточным количеством жидкости (например, стакан воды, ни в коем случае не грейпфрутовый сок), лучше во время или сразу после еды.

Взрослые и подростки с массой тела больше 50 кг

Ишемическая болезнь сердца, пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, трепетание/мерцание предсердий:

Рекомендуемая суточная доза составляет 120-480 мг, разделенных на 3–4 приема. Максимальная суточная доза - 480 мг.

Артериальная гипертензия

Рекомендуемая суточная доза составляет 120-360 мг, разделенных на 3 приема.

Применение в педиатрии (только при нарушениях сердечного ритма)

Дети 6–14 лет 80–360 мг в день разделенных на 2–4 разовых дозы.

Пациенты пожилого возраста.

Пациенты пожилого возраста могут быть чувствительнее к действию верапамила гидрохлорида при применении обычной дозы для взрослых, потоэму возможно снижение дозы.

Нарушения функции печени

У больных с ограниченной функцией печени в зависимости от степени тяжести, действие верапамила гидрохлорида усиливается и продлевается из-за замедления распада лекарственного средства. Поэтому в таких случаях дозировку следует устанавливать с особенной осторожностью и начинать с малых доз (например для больных с ограниченной функцией печени сначала 2-3 раза в день 40 мг, соответственно 80–120 мг на сутки).

После длительной терапии препарат следует отменять, постепенно снижая дозу.

Длительность лечения определяется врачом. Курс лечения не ограничивается.

Побочные действия:

Нежелательные явления классифицированы по частоте возникновения: очень часто > 10 %, часто > 1% - < 10%, иногда > 0,1% - < 1 %, редко >0,01% - <0,1 %, очень редко > 0,01 %, включая частные случаи.

Часто:

- брадикардия, AV-блокада I, II или III степени или брадиаритмия с фибрилляцией предсердий, артериальная гипотензия/гипотония, остановкасинусового узла, асистолия;

- тошнота, метеоризм, запоры;

- головокружение, головная боль;

Иногда:

- развитие или обострение сердечной недостаточности, значительное снижение артериального давления и/или ортостатические реакции;

- импотенция, эректильная дисфункция, гинекомастия;

- галакторея;

- снижение толерантности к глюкозе.

Редко:

- рвота, дискомфорт в области живота;

- аллергические реакции (мультиформная эритема, зуд, крапивница,макулопапулёзная сыпь), бронхоспазм, сопровождающийся зудом и крапивницей;

- аллопеция;

- эритромелалгия;

- миалгии, артралгии, мышечная слабость;

- тахикардия.

Очень редко;

- сердцебиение, периферические отеки, приливы;

- боли в животе, кишечная непроходимость;

- головная боль, нервозность, головокружение, сонливость, утомляемость,сенсорные расстройства (звон в ушах, парестезия, нейропатия и тремор, экстрапирамидний синдром, потливость, полиформная эритема, покраснение кожи и ощущение жара);

- кровоизлияния в кожу или слизистые оболочки (пурпура), фотодерматит;

- гиперплазия десен (гингивит и кровотечение), проходящая после отмены препарата, аллергический гепатит;

- повышение уровней печеночных ферментов и уровня пролактина в крови.

В одиночных случаях:

- у пациентов пожилого возраста при долговременной терапии развивалась гинекомастия, которая полностью проходила после отмены препарата;

- ангионевротический отек, синдром Стивенса-Джонсона;

- гиперчувствительность.

Противопоказания:

- кардиогенный шок;

- острый инфаркт миокарда с осложнениями (брадикардия, гипотензия,недостаточность левого желудочка);

- тяжелые нарушения проводимости (синоатриальная или атриовентрикулярная блокада II и III степени);

- синдром слабости синусового узла, (если не вживлен искусственный водитель ритма);

- известная гиперчувствительность к верапамилу или к любому компоненту препарата;

- хроническая сердечная недостаточность IIБ- III ст;

- трепетание/фибрилляция предсердий и наличие дополнительных проводящих путей (WPW- синдром, LGL-синдром) - риск возникновения желудочковойтахикардии.

Во время лечения Изоптином не применять одновременно внутривенно бета-блокаторы (за исключением интенсивной терапии).

Лекарственные взаимодействия:

Верапамил является субстратом и ингибитором цитохрома Р450 3А4. При одновременном приеме симвастатина, который метаболизируется через цитохром Р450 3 А4, верапамил может повышать уровень симвастатина в крови.

Антиаритмические средства, бета-блокаторы, средства для ингаляционного наркоза

Взаимное усиление кардиоваскулярных эффектов (атриовентрикулярная блокада высокой степени, значительное снижение частоты сердечных сокращений, индуцирование сердечной недостаточности, значительное снижение артериального давления). Во время лечения препаратом не применять одновременно внутривенно бета-блокаторы (за исключением интенсивной терапии).

Гипотензивные средства, диуретики, вазодилятаторы: усиление гипотензивного эффекта

Празозин, теразозин: дополнительный гипотензивный эффект.

Противовирусные (ВИЧ) средства: плазменные концентрации верапамила могут расти. Назначают с осторожностью, может быть необходимым снижение дозы верапамила.

Дигоксин, дигитоксин: повышение уровня дигоксина в плазме, вызванное сниженным почечным выведением. Следует обращать особое внимание на симптомы передозировки дигоксином/дигитоксином и при необходимости уменьшить дозу гликозида.

Циметидин: увеличивается площадь под кривой концентрация-время, снижается клиренс верапамила.

Хинидин: возможно усиленное снижение артериального давления. У больных с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией возможно появление отека легких. Повышение уровня хинидина в плазме.

Карбамазепин: повышение уровня карбамазепина, повышение нейротоксических побочных эффектов карбамазепина, диплопия, головная боль, атаксия, головокружение.

Литий: повышение нейротоксичности лития.

Антидиабетические препараты(глибурид): повышается Смах глибурида приблизительно на 28%.

Рифампицин: ослабление гипотензивного эффекта.

Эритромицин, телитромицин: возможное повышение уровней верапамила.

Колхицин: комбинированное назначение с верапамилом не рекомендовано из-за увеличения экспозиции колхицина.

Мышечные релаксанты: возможное усиление действия.

Ацетилсалициловая кислота: усиленная кровоточивость.

Доксорубицин: при одновременном применении доксорубицина и верапамила перорально повышается биодоступность и максимальный уровень доксорубицина в плазме у больных с мелкоклеточным раком легких. У больных в стадии прогрессирующей опухоли значительных изменений фармакокинетики доксорубицина при одновременном внутривенном применении верапамила не наблюдается.

Алмотриптан: увеличивается площадь под кривой концентрация-время, увеличивается Смах.

Фенобарбитал: повышает клиренс верапамила.

Сульфипиразон: может отмечаться снижение гипотензивного эффекта.

Этанол: задерживается распад этанола и повышается уровень этанола в плазме, тем самым верапамил усиливает действие алкоголя.

Ингибиторы ГМГ-КоА редуктазы

Лечение ингибиторами ГМГ-КоА редуктазы (симвастатин, аторвастатин, ловастатин) у пациентов, которые принимают верапамил, должно начинаться с наиболее низкихвозможных доз. Если пациенту, который уже принимает верапамил, необходимо назначение ингибитора ГМГ-КоА редуктазы (симвастатин, аторвастатин, ловастатин), учтите необходимость снижения дозы статинов и протитруйте на фоне концентрации холестерола в плазме.

Грейпфрутовый сок: увеличивается площадь под кривой концентрация-время, увеличивается Смах верапамила.

Зверобой продырявленый: уменьшается площадь под кривой концентрация-время с соответствующим снижением Смах.

Иммунологические препараты (циклоспорин, эверолимус, сиролимус,такролимус): возможно увеличение уровней этих препаратов.

Взаимодействие на основе цитохрома Р450 изоензима 3А4

Верапамила гидрохлорид метаболизується в печени цитохромом Р450 изоензим 3А4 и ингибирует этот энзим.

В связи с этим следует обратить внимание на такие взаимодействия:

Другие ингибиторы цитохрома Р450 изоензима 3А4, как, например, азольные фунгициды (например, клотримазол или кетоконазол), ингибиторы протеаз (например, ритонавир или индинавир), макролиды (например, эритромицин или кларитромицин), и циметидин: повышение уровня верапамила гидрохлорида в плазме и/или уровня этих лекарственных средств в плазме возникает благодаря влиянию на их метаболизм.

Индукторы цитохрома Р450 изоензима 3А4, как, например фенитоин, рифампицин, фенобарбитал, карбамазепин: понижение уровня верапамила гидрохлорида в плазме и ослабление действия верапамила гидрохлорида.

Субстраты цитохрома Р450 изоензима 3А4, например, антиаритмичные средства (например, амиодарон или хинидин), ингибиторы СSE (например, ловастатин или аторвастатин), мидазолам, циклоспорин, теофиллин, празозин: повышение уровня этих лекарственных средств в плазме.

Особые указания:

Применять верапамил следует с осторожностью у пациентов:

- с AV блокадой I степени;

- с артериальной гипотензией (систолическое артериальное давление < 90 мм рт. ст.);

- с брадикардией (частота сердечных сокращений менее 50 ударов в минуту);

- с тяжелой степенью печеночной недостаточности;

- с нарушениями нервно-мышечной проводимости (миастения (Myastenia gravis), синдром Итона- Ламберта, прогрессирующая мышечная дистрофия Дюшена).

Во время применения препарата следует избегать употребления блюд и напитков с грейпфрутом. Грейпфрут может повысить уровень верапамила гидрохлорида в плазме.

Применение в период беременности и лактации

Препарат не следует принимать в первом и втором триместрах беременности. Прием в третьем триместре беременности только в случае крайней необходимости, когда результат превышает риск для матери и ребенка, а также не следует принимать в период кормления грудью, поскольку биологически активное вещество проникает в материнское молоко.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортомили другими механизмами

В зависимости от индивидуальной реакции способность к управлению транспортными средствами или работе с механизмами может быть нарушена. Особенно это касается начальной фазы лечения, при смене гипотензивного препарата, а также при одновременном приеме препарата с алкоголем.

Передозировка:

Симптомы зависят от количества принятого препарата, времени, когда были приняты детоксикационные меры, и возраста пациента.

Симптомы: значительное снижение артериального давления, нарушение сердечного ритма (брадикардия, пограничные ритмы с атриовентрикулярной диссоциацией и атриовентрикулярной блокадой высокой степени), которые могут привести к шоку и остановке сердца; помрачнение сознания до коматозного состояния, ступор, гипергликемия, гипокалиемия, метаболический ацидоз, гипоксия, кардиогенный шок с отеком легких, нарушения функции почек и судороги.

Лечение направлено на удаление вещества из организма и возобновление стабильности сердечно-сосудистой системы.

Общие мероприятия: промывание желудка рекомендуется даже в случае, если прошло больше 12 часов с момента приема препарата и моторика желудочно-кишечного тракта не определяется (отсутствие кишечных шумов). Общие реанимационные мероприятия включают непрямой массаж сердца, искусственное дыхание, дефибриляцию, кардиостимуляцию. Гемодиализ не показан. Гемофильтрация и, возможно, плазмофорез может быть полезным (антагонисты кальция хорошо связываются с белками плазмы).

Особые мероприятия: устранение кардиодепрессивних влияний, гипотензии и брадикардии. Специфическим антидотом является кальций: внутривенно вводят 10-20 мл 10% раствора глюконата кальция (2,25–4,5 ммоль). При необходимости можно повторить введение или провести дополнительную капельную инфузию (напр., 5 ммоль/час).

Дополнительные мероприятия: при AV блокаде II и III степени, синусовой брадикардии, остановке сердца применяют атропин, изопротеренол, орсипреналин или кардиостимуляцию. В случае гипотензии в результате кардиогенного шока и артериальной вазодилятации применяют допамин (до 25 мкг/кг/мин), добутамин (до 15 мкг/кг/мин), или норадреналин. Концентрации кальция в сыворотке должны соответствовать верхнему пределу нормы или быть немного выше нормы. В связи с вазодилятацией на ранних этапах осуществляется введение заместительной жидкости (раствор Рингера или физраствор).

Форма выпуска:

Таблетки покрытые пленочной оболочкой 40 мг № 100, 80 мг № 100.

5 контурных упаковок по 20 таблеток, вложенных вместе с инструкцией по медицинскому применению в картонную коробку.

Условия хранения:

Хранить при температуре не выше 25° С.

Хранить в недоступном для детей месте!

Срок годности:

5 лет

Не использовать препарат после окончания срока годности, указанного на упаковке.

Условия отпуска из аптек: По рецепту