Хумулин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ХУМУЛІН М 3

(HUMULIN М 3)

Склад.

Діюча речовина: 1 мл суспензії містить 30 МО інсуліну людського розчинного і 70 МО ізофан-інсуліну людського,   виготовлених   за допомогою ДНК-рекомбінантної технології;

допоміжні речовини: мета крезол, гліцерин, фенол, протаміну сульфат, натрію дигідро фосфат, цинку оксид, кислота хлористоводнева, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Суспензія для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Препарати інсулінуКод АТС А 10А D01.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування хворих на діабет, які потребують інсуліну як засобу для підтримання нормального рівня цукру в крові. Хумулін М 3 також показаний як засіб для початкової стабілізації стану хворого на діабет і для лікування вагітних жінок, хворих на діабет.

Протипоказання. Гіпоглікемія, підвищена чутливість до Хумуліну М 3 та будь-яких його складників, за винятком випадків застосування десенсибілізуючої терапії. Не вводити внутрішньо венно.

Спосіб застосування та дози. Дозування, графік введення та кількість ін’єкцій установлює лікар, виходячи з конкретних потреб і відповідно до кожного конкретного випадку.

Хумулін М 3 вводять шляхом підшкірної ін’єкції, але його також можна вводити і шляхом внутрішньом’язової ін’єкції, хоча такий спосіб введення не рекомендується. Хумулін М 3 не можна вводити внутрішньо венно.

Підшкірну ін’єкцію роблять в плече, стегно, сідниці або живіт. Місце ін’єкції необхідно змінювати, щоб одне й те саме місце не повторювалось частіше одного разу на місяць.

При введенні інсулінового препарату Хумуліну М 3 слід уникати введення голки у кровоносну судину. Після введення препарату не можна розтирати місце ін’єкції. З пацієнтами слід провести докладний інструктаж щодо методики виконання ін’єкцій.

Хумулін М 3 – це готова для застосування суміш розчинного та ізофан-інсуліну. Режим лікування пацієнта має бути призначений, виходячи з індивідуальних метаболічних потреб.

Вказівки щодо застосування препарату.

Розчин для ін’єкцій у картриджах по 3 мл необхідно застосовувати з пен-ін’єктором, на якому позначено маркування «СЕ» згідно з рекомендаціями виробника пен-ін’єкторів.

a) Приготування дози.

Перед застосуванням інсуліну у картриджах з препаратом Хумулін М 3 слід ре суспендувати шляхом перекочування картриджу між долонями 10 разів   та перевертання на 180° 10 разів до набуття суспензією рівномірного помутніння або молочного забарвлення. Якщо рідина у картриджі не набула належного вигляду, слід повторити операцію до повного розмішування вмісту картриджа.   Картриджі містять скляну кульку для полегшення розмішування. Не можна різко струшувати картридж, оскільки це може призвести до утворення піни, що заважатиме точному вимірюванню дози. Регулярно перевіряйте зовнішній вигляд вмісту картриджа і не використовуйте його, якщо суспензія містить грудки або якщо частинки білого кольору прилипають до дна або стінок картриджа, роблячи скло матовим.

Картриджі не розроблені для змішування різних інсулінів. Порожні картриджі не можна використовувати повторно. Альтернативно для введення потрібної дози кожного із препаратів можна також користуватися окремими шприцами для Хумуліну Регуляр і для Хумуліну НПХ.

Для того, щоб зарядити картридж у пен-ін'єктор, приєднати голку та провести ін'єкцію інсуліну, зверніться до інструкції виробника пен-ін'єктора для введення інсуліну.

б) Введення препарату.

Введіть належну дозу інсуліну згідно із вказівками лікаря.

Ін’єкції виконують у різні ділянки тіла з таким розрахунком, щоб ін’єкцію в одне й те саме місце робити не частіше одного разу на місяць.

До кожної коробки вкладено листок-вкладиш з інструкціями щодо виконання ін’єкцій цього інсулінового препарату.

Побічні реакції. Гіпоглікемія є най поширенішим побічним ефектом інсулінотерапії у хворих на діабет. Гіпоглікемія у тяжкій формі може призвести до втрати свідомості і – у деяких крайніх випадках – до смерті. Дані щодо частоти гіпоглікемій не надаються, тому що гіпоглікемія пов’язана з дозою інсуліну та з іншими чинниками, як-то: дієта пацієнта та рівень фізичних навантажень.

Місцеві прояви алергії можуть проявлятися часто (від 1/100 до <1/10) у формі почервоніння шкіри, набряку або свербежу в місці ін’єкції. Вони зазвичай тривають від кількох днів до кількох тижнів. У деяких випадках такий стан пов’язується не з інсуліном, а з іншими факторами, наприклад, з подразниками у складі засобів для очищення шкіри або відсутністю досвіду виконання ін’єкцій.

Системна алергія з’являється дуже рідко (<1/10,000), але потенційно є більш серйозним побічним ефектом та являє собою генералі зовану форму алергії на інсулін, яка може спричинити висипання на всій поверхні тіла, задишку, хрипи, зниження артеріального тиску, збільшення частоти ударів серця та підвищення потовиділення. Тяжкі випадки генералізованої алергії небезпечні для життя. У деяких виняткових випадках тяжкої форми алергії на Хумулін М 3 слід негайно вжити відповідних заходів. Може виникнути потреба у заміні інсуліну або у десенсибілізуючій терапії.

У місці ін’єкції нечасто може виникнути ліподистрофія (від 1/1,000 до <1/100).

Передозування.  Симптоми. Для передозування інсуліну не існує конкретного визначення, оскільки на рівень глюкози в крові впливають складні взаємодії між рівнем інсуліну в сироватці крові, наявністю глюкози та іншими процесами обміну речовин. Причиною гіпоглікемії може стати надлишок інсуліну з погляду на інтенсивність поглинання вуглеводів і рівень фізичної активності.

Гіпоглікемія може призводити до апатії, сплутаності свідомості, відчуття серцебиття, головного болю, збільшення інтенсивності потовиділення та блювання.                                                                                                                                                                   Лікування. У випадках гіпоглікемії легкої форми хворим дають глюкозу або інші цукровмісні продукти внутрішньо. При гіпоглікемії середньо тяжкої форми хворих лікують внутрішньом’язовим або підшкірним введенням глюкагону з подальшим введенням вуглеводів разом з їжею після адекватного відновлення стану пацієнта. Пацієнтів, організм яких не реагує на введення глюкагону, лікують шляхом внутрішньо венного введення глюкози.                          При гіпоглікемічній комі глюкагон слід вводити внутрішньом’язово або підшкірно. Проте, якщо глюкагону немає або якщо організм хворого не реагує на його введення, слід ввести глюкозу внутрішньо венно. Одразу після повернення свідомості пацієнтові слід дати їжу. Може бути необхідним продовжувати давати хворому вуглеводи та робити обстеження, оскільки гіпоглікемія може з’явитися і після клінічного одужання.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Велике значення має підтримання належного рівня глюкози в крові вагітних жінок, яких лікують інсуліном (при інсулінзалежній і зумовленій вагітністю формах діабету). Потреба в інсуліні зазвичай зменшується протягом І триместру вагітності, після чого зростає протягом ІІ та ІІІ триместрів. Хворі на діабет жінки повинні повідомляти своїм лікарям про вагітність або намір завагітніти.

Пильний контроль за рівнем глюкози в крові та загальним станом здоров’я має життєво важливе значення для вагітних жінок, хворих на діабет.

Для хворих на діабет жінок в період годування груддю може виникнути потреба у регулюванні доз інсуліну та/або режиму харчування.

Діти.

Дозування, графік введення та кількість ін’єкцій установлює лікар, виходячи з конкретних потреб і відповідно до кожного конкретного випадку.

Особливі заходи безпеки. Будь-яка заміна типу або марки інсуліну має відбуватися під пильним медичним контролем. Зміна концентрації, марки (що відповідає певному виробнику), типу (швидкої дії, НПХ, повільної дії тощо), виду (інсулін тваринного походження, людський інсулін, аналог людського інсуліну) та/або способу приготування (інсулін, одержуваний за допомогою технології з використанням рекомбінантної ДНК, на відміну від інсуліну тваринного походження) може потребувати зміни дозування.

Дозування у разі лікування пацієнтів людським інсуліном може відрізнятися від дозування, застосовуваного при лікуванні інсулінами тваринного походження. При виникненні потреби в регулюванні доз таке регулювання можна виконувати з першої дози або протягом кількох перших тижнів або місяців.

У деяких пацієнтів, у яких були гіпоглікемічні реакції після переведення їх з режиму введення інсуліну тваринного походження на режим введення людського інсуліну, ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії виявилися менш явними або відмінними від симптомів, які раніше спостерігалися у цих пацієнтів при лікуванні тваринним інсуліном. У пацієнтів зі значним покращанням рівня глюкози в крові (наприклад, завдяки інтенсифікації інсулінової терапії) можуть надалі не спостерігатися деякі або жодні з ранніх попереджувальних симптомів гіпоглікемії, про що їм слід повідомити. Ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії також можуть бути іншими або менш явними у пацієнтів з тривалою формою діабету та діабетичною невропатією або у пацієнтів, які паралельно із застосовуваним лікуванням приймають інші медичні препарати, наприклад, бета-блокатори. Відсутність коригую чого лікування від гіпоглікемії або гіперглікемічних реакцій може призвести до втрати свідомості, коми або смерті.

Неправильне дозування або призупинення лікування (особливо це стосується хворих на інсулінзалежний діабет) може призвести до гіперглікемії та потенційно фатального діабетичного кето ацидозу.

При лікуванні людським інсуліном можуть вироблятися антитіла, хоча і в менших концентраціях, ніж у випадку застосування очищеного інсуліну тваринного походження.

Потреба в інсуліні значно змінюється при порушенні функцій надниркової залози, гіпофіза, щитовидної залози, нирок або печінки.

Потреба в інсуліні також може зростати під час хвороби або під впливом емоційного стресу.

Потреба у регулюванні доз може виникнути у разі зміни інтенсивності фізичних навантажень або звичного режиму харчування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Гіпоглікемія може негативно впливати на концентрацію уваги та рефлекторні реакції, тобто є фактором ризику в ситуаціях, що потребують згаданих якостей, наприклад, при керуванні автомобілем або експлуатації механічних пристроїв.

Пацієнтів слід інформувати про те, яких саме застережних заходів необхідно вживати перед керуванням автомобілем, щоб уникнути загострень гіпоглікемії, зокрема якщо ранні попереджувальні ознаки гіпоглікемії відсутні або неявні, або ж якщо загострення гіпоглікемії трапляються часто. За таких обставин не слід керувати автомобілем.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Деякі лікарські засоби впливають на метаболізм глюкози. Лікаря слід інформувати про будь-яке супутнє лікування, здійснюване разом із застосуванням людського інсуліну.

Потреба в інсуліні може зростати у разі застосування лікарських препаратів з гіперглікемічною активністю, як-то глюкокортикоїди, гормони щитовидної залози та гормон росту, даназол, бета 2-симпатоміметики (наприклад, ритодрин, сальбутамол, тербуталін), тіазиди.

Потреба в інсуліні може зменшуватися у разі застосування лікарських препаратів з гіпоглікемічною активністю, таких як оральні гіпоглікемічні препарати, саліцилати (наприклад, ацетил саліцилова кислота), деякі антидепресанти (інгібітори моноамін оксидази), деякі інгібітори ангіотензинперетворювальних ферментів (каптоприл, еналаприл), неселективні бета-блокатори або алкоголь. Аналоги соматостатину (октреотид, ланреотид) можуть як збільшувати, так і зменшувати потребу в інсуліні.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Основна дія інсуліну полягає в регулюванні метаболізму глюкози. Крім того, інсулін впливає на деякі анаболічні та антикатаболічні процеси в різних тканинах. У тканинах м’язів до таких ефектів належать посилення синтезу глікогену, жирних кислот, гліцерину та білка, а також збільшення поглинання амін окислот і ослаблення глікогенолізу, неоглюкогенезу, кетогенезу, ліполізу, катаболізму білків та видалення амін окислот.

Фармакокінетика. Хумулін М 3 - інсулін середньої тривалості дії.

Препарат Хумулін М 3 являє собою людський інсулін, який готують за допомогою технологій з використанням рекомбінантної ДНК.

Фармакокінетика інсуліну не відображає метаболічну активність гормона.

Час настання ефекту Хумуліну М 3 - 30 хв після введення. Пік максимальної концентрації спостерігається між 1 та 8,5 годинами після ін’єкції. Тривалість гіпоглікемічного ефекту становить 14-15 годин, іноді – до 24 годин. Під час проведення токсикологічних досліджень не було виявлено жодних серйозних шкідливих наслідків, пов’язаних із застосуванням препарату.

      Час (години)

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: суспензія молочно-білого кольору з характерним запахом.

Несумісність.

Не можна змішувати Хумулін М 3 з інсулінами інших виробників та з інсулінами тваринного походження.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей, прохолодному місці при температурі від 2 °C до 8 °C. Уникати заморожування. Під час застосування зберігати при кімнатній температурі          15 - 25 °C до 28 днів, захищаючи від надмірного тепла або сонячних променів.

Упаковка. Скляний картридж по 3 мл. В упаковці 5 картриджів.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Ліллі Франс С. А. С. (Lilly France S.A.S.).

Місцезнаходження. Ф-67640   Фегерсхейм, Франція (Fegersheim, France).  

Форма выпуска, состав и упаковка

Раствор для инъекций стерильный, прозрачный, бесцветный, рН 7-7.8. 1 мл инсулин нейтральный растворимый биосинтетический человеческий 100 МЕ. Вспомогательные вещества: m-крезол дистиллированный (2.5 мг/мл), глицерол, вода д/и, хлороводородная кислота, натрия гидроксид.

Раствор для инъекций прозрачный, бесцветный. 1 мл инсулин человеческий 100 МЕ. Вспомогательные вещества: метакрезол, глицерол (глицерин), вода д/и, хлористоводородная кислота (раствор 10%) и/или натрия гидроксид (раствор 10%) для создания необходимого уровня pH.

Клинико-фармакологическая группа: Инсулин человеческий короткого действия.

Фармакологическое действие

ДНК-рекомбинантный инсулин человека. Является препаратом инсулина короткого действия. Основным действием препарата является регуляция метаболизма глюкозы. Кроме того, он обладает анаболическим действием. В мышечной и других тканях (за исключением головного мозга) инсулин вызывает быстрый внутриклеточный транспорт глюкозы и аминокислот, ускоряет анаболизм белков. Инсулин способствует преобразованию глюкозы в гликоген в печени, ингибирует глюконеогенез и стимулирует преобразование избытка глюкозы в жир.

Фармакокинетика

Хумулин Регуляр является препаратом инсулина короткого действия. Начало действия препарата – через 30 мин после введения, максимальный эффект действия – между 1 и 3 ч, продолжительность действия – 5-7 ч. Индивидуальные различия в активности инсулина зависят от таких факторов, как доза, выбор места инъекции, физическая активность больного.

Показания

• сахарный диабет при наличии показаний для проведения инсулинотерапии;
• впервые выявленный сахарный диабет;
• беременность при сахарном диабете типа 2 (инсулиннезависимом).

Режим дозирования

Дозу определяет врач индивидуально в зависимости от уровня гликемии. Препарат следует вводить п/к, в/в, возможно в/м введение. П/к препарат вводят в область плеча, бедра, ягодицы или живота. Место инъекции необходимо чередовать так, чтобы одно и то же место использовалось не чаще примерно 1 раза/мес.

При п/к введении необходимо проявлять осторожность, чтобы избежать попадания в кровеносный сосуд. После инъекции не следует массировать место введения. Больные должны быть обучены правильному использованию устройств для введения инсулина.

Правила приготовления и введения препарата

Картриджи и флаконы Хумулина Регуляр не требуют ресуспендирования и могут быть использованы только в том случае, если их содержимое представляет собой прозрачную бесцветную жидкость без видимых частиц. Картриджи и флаконы следует тщательно проверять. Не следует использовать препарат, если в нем имеются хлопья, если ко дну или стенкам флакона прилипли твердые белые частицы, создавая эффект морозного узора.

Устройство картриджей не позволяет смешивать их содержимое с другими инсулинами непосредственно в самом картридже. Картриджи не предназначены для повторного наполнения. Содержимое флакона следует набрать в инсулиновый шприц, соответствующий концентрации вводимого инсулина, и ввести нужную дозу инсулина в соответствии с указанием врача. При использовании картриджей следует соблюдать инструкцию производителя в отношении заправки картриджа и крепления иглы. Следует вводить препарат в соответствии с инструкцией производителя шприц-ручки. Используя внешний колпачок иглы, сразу же после введения отвернуть иглу и безопасным образом уничтожить ее.

Снятие иглы сразу после инъекции обеспечивает стерильность, предотвращает утечку, попадание воздуха и возможное засорение иглы. Затем надеть колпачок на ручку. Иглы не следует использовать повторно. Иглы и шприц-ручки не должны использоваться другими лицами. Картриджи и флаконы используют до тех пор, пока они не станут пустыми, после чего их следует выбросить. Хумулин Регуляр можно вводить в комбинации с Хумулином НПХ. Для этого инсулин короткого действия следует набирать в шприц первым для предотвращения попадания во флакон инсулина более длительного действия. Желательно приготовленную смесь вводить непосредственно после смешивания. Для введения точного количества инсулина каждого вида, можно использовать отдельный шприц для Хумулина Регуляр и Хумулина НПХ. Всегда следует использовать инсулиновый шприц, соответствующий концентрации вводимого инсулина.

Побочное действие

Побочный эффект, связанный с основным действием препарата: гипогликемия. Тяжелая гипогликемия может привести к потере сознания и (в исключительных случаях) к смерти. Аллергические реакции: возможны местные аллергические реакции - гиперемия, отек или зуд в месте инъекции (обычно прекращаются в течение периода от нескольких дней до нескольких недель); системные аллергические реакции (возникают реже, но являются более серьезными) - генерализованный зуд, затруднение дыхания, одышка, снижение АД, учащение пульса, повышенное потоотделение. Тяжелые случаи системных аллергических реакций могут быть угрожающими для жизни. Прочие: вероятность развития липодистрофии минимальна.

Противопоказания

• гипогликемия;
• повышенная чувствительность к инсулину или к одному из компонентов препарата.

Беременность и лактация

• При беременности особенно важно поддерживать хороший контроль гликемии у пациенток с сахарным диабетом.
• При беременности потребность в инсулине обычно снижается в I триместре и повышается во II и III триместрах. Больным сахарным диабетом рекомендуется информировать врача о наступлении или планировании беременности. У больных сахарным диабетом в период лактации (грудного вскармливания) может потребоваться коррекция дозы инсулина, диеты или того и другого.
• При исследованиях генетической токсичности в сериях in vitro и in vivo инсулин человека не оказывал мутагенного действия.

Применение при нарушениях функции печени

Потребность в инсулине может снизиться при печеночной недостаточности.

Применение при нарушениях функции почек

Потребность в инсулине может снизиться при почечной недостаточности.

Особые указания

Перевод больного на другой тип инсулина или на препарат инсулина с другим торговым названием должен происходить под строгим врачебным наблюдением. Изменения активности инсулина, его типа (например, М3, НПХ), видовой принадлежности (свиной, инсулин человека, аналог инсулина человека) или метода производства (ДНК-рекомбинантный инсулин или инсулин животного происхождения) могут привести к необходимости коррекции дозы. Необходимость коррекции дозы может потребоваться уже при первом введении препарата инсулина человека после препарата инсулина животного происхождения или постепенно в течение нескольких недель или месяцев после перевода. Потребность в инсулине может снизиться при недостаточной функции надпочечников, гипофиза или щитовидной железы, при почечной или печеночной недостаточности.

При некоторых заболеваниях или при эмоциональном напряжении потребность в инсулине может увеличиться. Коррекция дозы может также потребоваться при увеличении физической нагрузки или при изменении обычной диеты. Симптомы-предвестники гипогликемии на фоне введения инсулина человека у некоторых больных могут быть менее выражены или отличаться от тех, которые наблюдались у них на фоне введения инсулина животного происхождения.

При нормализации уровня глюкозы в крови, например в результате интенсивной терапии инсулином, могут исчезнуть все или некоторые симптомы-предвестники гипогликемии, о чем больные должны быть проинформированы. Симптомы-предвестники гипогликемии могут измениться или быть менее выраженными при длительном течении сахарного диабета, диабетической невропатии или при одновременном применении бета-адреноблокаторов. В ряде случаев местные аллергические реакции могут быть вызваны причинами, не связанными с действием препарата, например раздражением кожи очищающим агентом или неправильным проведением инъекций. В редких случаях развития системных аллергических реакций требуется немедленное проведение лечения. Иногда может потребоваться смена инсулина либо проведение десенсибилизации.

Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами

Во время гипогликемии у больного может ухудшаться способность к концентрации внимания и уменьшаться скорость психомоторных реакций. Это может представлять опасность в ситуациях, при которых эти способности особенно необходимы (вождение автомобиля или управление механизмами). Следует рекомендовать больным принимать меры предосторожности во избежание гипогликемии во время вождения автомобиля. Это особенно важно для пациентов со слабовыраженными или отсутствующими симптомами-предвестниками гипогликемии или при частом развитии гипогликемии. В таких случаях врач должен оценить целесообразность вождения пациентом автомобиля.

Передозировка

Симптомы: гипогликемия, сопровождающаяся вялостью, повышением потоотделения, тахикардией, бледностью кожных покровов, головной болью, дрожью, рвотой, спутанностью сознания.

При определенных условиях, например при большой длительности или при интенсивном контроле сахарного диабета, симптомы-предвестники гипогликемии могут измениться. Лечение: легкие состояния гипогликемии обычно можно купировать приемом внутрь глюкозы (декстрозы) или сахара. Может потребоваться коррекция дозы инсулина, диеты или физической активности. Коррекцию среднетяжелой гипогликемии можно проводить с помощью в/м или п/к введения глюкагона с последующим приемом внутрь углеводов.

Тяжелые состояния гипогликемии, сопровождающиеся комой, судорогами или неврологическими расстройствами, купируют в/м или п/к введением глюкагона или в/в введением концентрированного раствора глюкозы (декстрозы). После восстановления сознания больному необходимо дать пищу, богатую углеводами, во избежание повторного развития гипогликемии.