Клосарт - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

КЛОСАРТ

(KLOSART)

Склад:

діюча речовина: losartan;

1 таблетка містить лосартану калію 25 мг або 50 мг;

допоміжні речовини:   целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, покриття Опадрай О 3В 52014 жовтий.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ. Код АТС С 09С А 01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Артеріальна гіпертензія і гіпертрофія лівого шлуночка (з метою зменшення ризику ускладнень і смертності внаслідок серцево-судинних порушень).

Цукровий діабет II типу з протеїнурією (для сповільнення прогресу вання захворювання нирок, а також для зменшення протеїнурії).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лосартану або будь-якого іншого компонента препарату. Період вагітності і годування груддю. Дитячий вік до 18 років.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія

Звичайна початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату один раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3 - 6-й тиждень від початку лікування КЛОСАРТом. Для деяких хворих більш сприятливим може виявитись підвищення дози препарату до 100 мг на добу.

Пацієнтам зі зниженим внутрішньо судинним об’ємом (наприклад, внаслідок лікування високими дозами діуретиків) починати терапію необхідно з дози 25 мг 1 раз на добу. При призначенні КЛОСАРТу особам літнього віку або хворим з порушеннями ниркової функції, у тому числі тим, що перебувають на діалізі, початкову корекцію дози проводити не потрібно. Зниження дози можуть потребувати хворі з ознаками порушення функції печінки.

Для зменшення ризику ускладнень і смертності через серцево-судинні причини у хворих на артеріальну гіпертензію і гіпертрофію лівого шлуночка

Звичайна початкова доза становить 50 мг КЛОСАРТу 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску додають низьку дозу гідрохлоротіазиду та/або збільшують дозу КЛОСАРТу до 100 мг 1 раз на добу.

Захист нирок у хворих на   цукровий діабет II   типу з протеїнурією

Звичайна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшувати до 100 мг один раз на добу, залежно від змін рівня артеріального тиску. КЛОСАРТ може призначатися разом з іншими антигіпертензивними засобами (наприклад, з діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, альфа- або бета-блокаторами і препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими поширеними гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини, глітазонами та інгібіторами глюкозид ази).

КЛОСАРТ може застосовуватись незалежно від прийому їжі.

Препарат   може призначатись разом з іншими антигіпертензивними засобами.

Побічні реакції.

При есенціальній гіпертензії у контрольованих клінічних дослідженнях запаморочення виявилося єдиною, пов'язаною із застосуванням препарату, побічною реакцією, що виникала з більшою, ніж для плацебо, частотою у ³ 1 % хворих, що лікувалися КЛОСАРТом. Крім того, дозозалежні ортостатичні ефекти спостерігались менш ніж у 1 % пацієнтів. Зрідка повідомлялось про висипи, хоча частота їх була меншою, ніж для групи плацебо.

Найчастішими побічними ефектами, пов’язаними із застосуванням препарату у хворих на артеріальну гіпертензію і гіпертрофію лівого шлуночка в контрольованому клінічному дослідженні, були запаморочення, астенія/втома.

Най поширенішими побічними ефектами у хворих на цукровий діабет II типу і протеїнурію в контрольованому клінічному дослідженні, пов’язаними із застосуванням препарату, були астенія/втома, запаморочення, гіпотензія і гіперкаліємія.

Організм загалом: абдомінальний біль, астенія/втома, біль у грудній клітці, набряки/набряклість.

Серцево-судинна система: відчуття серцебиття, тахікардія.

Травний тракт: діарея, диспепсія, нудота.

Печінка: у поодиноких випадках – гепатит; відхилення від норми показників функції печінки.

Кістково-м'язова система: біль у спині, м'язові судоми, міалгія.

Центральна нервова система: дискомфорт, головний біль, безсоння.

Дихальна система: кашель, нежить, фарингіт, синусит, інфекція верхніх дихальних шляхів.

Кров: анемія.

Алергічні реакції: рідко – ангіо невротичний набряк, включаючи набряк гортані та язичка, що призводить до обструкції дихальних шляхів і/або набряку обличчя, губ, гортані і/або язика; кропив’янка, свербіж.

Лабораторні показники: гіперкаліємія (калій сироватки > 5,5 мЕкв/л), підвищення АЛТ.

Передозування.

Дані щодо передозування лозартану обмежені. Найімовірнішими проявами передозування є гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. Якщо виникає симптоматична гіпотензія, слід призначати підтримуюче лікування.

Ні лозартан, ні його активний метаболіт не видаляються при гемодіалізі.

При випадковому передозуванні необхідно проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Призначення лікарських засобів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, протипоказано у період вагітності.

Одразу ж після встановлення вагітності застосування лозартану слід негайно припинити.

Не відомо, чи виділяється лозартан в молоко матері. Беручи до уваги те, що значна кількість лікарських засобів екскретується в молоко, а також враховуючи інтереси матері і дитини, слід прийняти рішення або про припинення годування, або про відміну препарату.

Діти.

Безпека та ефективність застосування лозартану для лікування дітей не доведені, тому не слід призначати КЛОСАРТ цій віковій категорії.

Особливості застосування.

КЛОСАРТ можна приймати незалежно від   їди.

У пацієнтів з дефіцитом натрію і дегідратацією (внаслідок застосування високих доз діуретиків, обмеженого вживання рідини, діареї, блювання) може виникати симптоматична артеріальна   гіпотензія. Для її запобігання   рекомендована корекція зазначених порушень перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату.

Ризик виникнення електролітного дисбалансу зростає у пацієнтів з ураженням нирок, у тому числі за наявності цукрового діабету, що вимагає відповідного медичного контролю.

Фармакокінетичні дані вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі хворих на цироз печінки, що потребує зниження дози КЛОСАРТу для хворих з порушеннями функції печінки, у тому числі в анамнезі.

Слід бути обережними, призначаючи КЛОСАРТ пацієнтам з вираженими порушеннями функції нирок, хворим з двобічним стенозом ниркових артерій, стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирок. У зазначених випадках препарати, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини та креатині ну в крові.

У наявних клінічних дослідженнях не було виявлено відмінностей щодо ефективності та безпеки застосування КЛОСАРТу залежно від віку. Проте хворі літнього віку можуть мати підвищену чутливість до дії препарату, навіть при застосуванні звичайних доз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати зі складною технікою.

Проте до з’ясування індивідуальної реакції на лозартан необхідно дотримуватись обережності при керуванні   авто транспортом і заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат може призначатися з іншими антигіпертензивними засобами (діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів,   бета-адрено блокаторами тощо).

Дотепер не виявлено клінічно вагомих взаємодій лозартану з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином,   циметидином,   фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином.  

Рифампіцин і флуконазол здатні   зменшувати концентрацію активного метаболіту лозартану в плазмі крові. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювались.

Так само, які при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування калій зберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амілориду), калієвих додатків або сольових замінників, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові.

Не стероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), можуть послабити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які отримують лікування НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці ефекти звичайно є оборотними.

Одночасне призначення лозартану та інгібіторів АПФ вивчено недостатньо.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ангіотензин II, потужний вазоконстриктор, є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і одним з найважливіших факторів патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецептором АТ₁, який знаходять у багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин. Другий рецептор ангіотензину АТ₂ був ідентифікований як субтип рецепторів АТ₂, але його значення у серцево-судинному гомеостазі не встановлено. Лозартан – потужна синтетична, активна при пероральному застосуванні речовина. Вона селективно зв'язується з рецептором АТ₁. В умовах іп vitro та іп vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (Е-3174) – блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу. Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ₁, не зв'язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали, що відіграють важливу роль у регуляції серцево-судинної системи. Більш того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) – фермент, який сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою рецептора АТ₁, такі як посилення впливів, медіатором яких є брадикінін, або утворення набряків, не асоційовані із застосуванням лозартану.

Застосування лозартану дозволяє зменшити загальну кількість випадків смерті із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3 - 4 години. Коли препарат застосовували разом зі стандартизованою їжею, клінічно вагомого впливу на профіль концентрації в плазмі лозартану не спостерігали.

Розподіл

Лозартан і його активний метаболіт на ³ 99 % зв'язуються з протеїнами плазми, передусім альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження вказують на те, що лозартан погано проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр, якщо взагалі проходить крізь нього.

Метаболізм

Приблизно 14 % дози лозартану, прийнятого внутрішньо, конвертується в його активний метаболіт. Після перорального застосування ¹⁴С-маркованого лозартану калію циркулююча радіо активність плазми передусім пов'язана з лозартаном та його активним метаболітом. Крім активного метаболіту, формуються неактивні метаболіти, включаючи два важливих метаболіти, сформовані шляхом гідроксилювання ланцюга бутилового боку, а також малий метаболіт – М-2-тетразолглюкуронід.

Елімінація

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно 600 мл/хв і 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв. Коли лозартан застосовують перорально, близько 4 % дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а близько 6 % дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації в плазмі лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним часом напів виведення відповідно близько 2 годин і 6 - 9 годин. Після перорального прийому ¹⁴С-маркованого лозартану людиною близько 35 % радіо активності знаходять у сечі, а 58 % – у фекаліях.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою жовтого кольору.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері;   по 1 або 2 блістери   у картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.  

КУСУМ ХЕЛТХКЕР ПВТ. ЛТД.

Місцезнаходження.

SP 289 (A), RIICO INDL.AREA, CHOPANKI, BHIWADI (Raj.), (India).

Фармакодинамика. Лосартан (INN — losartanum) является конкурентным антагонистом ангиотензина II (тип AT₁). Ангиотензин II связывается с рецепторами АТ₁, присутствующими во многих тканях (например в гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце), вызывая важные биологические эффекты, в том числе вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует пролиферацию гладкомышечных клеток. В условиях in vitro и in vivo лосартан и его фармакологически активный метаболит — карбоксильная кислота (Е3174) — блокируют все физиологически важные эффекты ангиотензина II независимо от источника или пути его синтеза. Лосартан селективно связывается с рецепторами АТ₁, не связываясь и не блокируя другие рецепторы гормонов или ионные каналы, важные для регуляции деятельности сердечно-сосудистой системы. Лосартан блокирует реакции, вызванные стимулированием ангиотензина I и II, без влияния на реакции брадикинина. Не блокирует АПФ (кининазу II), расщепляющую брадикинин, не усиливает эффекты, обусловленные брадикинином (например тенденция к появлению отеков), несвязанные непосредственно с блокированием рецепторов AT₁. Применение лосартана уменьшает общее количество случаев смерти вследствие сердечно-сосудистых причин (инсульт и инфаркт миокарда у больных АГ с гипертрофией левого желудочка), обеспечивает защиту почек у больных сахарным диабетом ІІ типа с протеинурией.
Фармакокинетика
Абсорбция
После приема внутрь лосартан хорошо всасывается, в результате первичного метаболизма образуется один активный метаболит карбоксильной кислоты и другие фармакологически неактивные метаболиты. Системная биодоступность лосартана — около 33%. Средние пиковые концентрации лосартана и его активного метаболита достигаются, соответственно, через 1 ч и 3–4 ча. Прием пищи не оказывает клинически значимого влияния на профиль концентрации Лосартана в плазме крови.
Распределение
Более 99% лосартана и его активного метаболита связываются с белками плазмы крови, прежде всего с альбуминами. Объем распределения — 34 л.В исследованиях установлено, что лосартан плохо проникает через ГЭБ или вообще не проникает.
Метаболизм
Около 14% перорально введенной дозы превращается в активный метаболит. При пероральном введении ¹⁴С-меченного лосартана калия циркулирующая радиоактивность плазмы крови прежде всего связана с лосартаном и его активным метаболитом. Кроме фармакологически активного метаболита, формируются два более важных неактивных метаболита, которые образуются путем гидроксилирования цепи бутилового ряда, а также малый метаболит — М-2-тетразолглюкуронид.
Элиминация
Клиренс лосартана и его активного метаболита составляет соответственно 600 и 50 мл/мин. Почечный клиренс лосартана и его активного метаболита составляет, соответственно, около 74 и 26 мл/мин. При пероральном приеме лосартана около 4% дозы выделяется с мочой в неизмененном виде, а около 6% дозы — в виде активного метаболита. Лосартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при пероральном приеме Лосартана калия в дозах до 200 мг.
После перорального введения концентрация лосартана и его активного метаболита в плазме крови снижается полиэкспоненциально. Терминальный период полувыведения лосартана — около 2 ч, а активного метаболита — 6–9 ч. У человека после перорального приема ¹⁴С-меченного лосартана около 35% радиоактивности выявлено в моче, а 58% — в кале.

АГ;
АГ и гипертрофия левого желудочка с целью снижения риска осложнений и смертности вследствие сердечно-сосудистых нарушений;
сахарный диабет II типа с протеинурией, для замедления прогрессирования заболевания почек, а также для уменьшения выраженности протеинурии.

АГ
Общепринятая начальная и поддерживающая доза для большинства больных составляет 50 мг/сут. Максимальный антигипертензивный эффект достигается на 3–6-й неделе от начала лечения Клосартом. Некоторым больным дозу препарата можно повысить до 100 мг/сут.
Пациентам со сниженным внутрисосудистым объемом (например вследствие лечения диуретиками в высоких дозах) терапию начинают с дозы 25 мг 1 раз в сутки. При назначении Клосарта лицам пожилого возраста или больным с нарушением функции почек, в том числе находящимся на гемодиализе, начальная коррекция дозы не требуется. Пациентам с симптомами нарушения функции печени может потребоваться снижение дозы препарата.
Больным с АГ и гипертрофией левого желудочка для снижения риска осложнений и смертности вследствие сердечно-сосудистых причин
Общепринятая начальная доза препарата составляет 50 мг Клосарта 1 раз в сутки. В зависимости от уровня АД добавляют гидрохлоротиазид в низкой дозе и/или повышают дозу Клосарта до 100 мг/сут.
Защита почек у больных сахарным диабетом II типа с протеинурией
Общепринятая начальная доза препарата составляет 50 мг 1 раз в сутки. В зависимости от уровня АД можно повышать дозу до 100 мг 1 раз в сутки. Клосарт можно назначать вместе с другими антигипертензивными средствами (например с диуретиками, блокаторами кальциевых каналов, блокаторами α- или β-адренорецепторов и препаратами центрального действия), а также с инсулином и другими распространенными гипогликемическими средствами (например производными сульфонилмочевины, глитазонами и ингибиторами альфа-глюкозидазы).
Клосарт можно принимать независимо от еды.

повышенная чувствительность к лосартану или другому компоненту препарата; период беременности и кормления грудью; возраст до 18 лет.

При эссенциальной АГ в контролируемых клинических исследованиях головокружение оказалось единственной побочной реакцией при применении препарата, возникающей с большей по сравнению с плацебо частотой, у ≥1% больных, которые принимали Клосарт. Дозозависимые ортостатические эффекты выявляли менее чем у 1% пациентов. Изредка сообщалось о высыпаниях, хотя частота их была меньшей, чем для группы плацебо.
Наиболее частые побочные эффекты у больных АГ и гипертрофией левого желудочка: головокружение, астения.
Наиболее частые побочные эффекты у больных сахарным диабетом II типа и протеинурией: астения, головокружение, гипотензия и гиперкалиемия.
Организм в целом: абдоминальная боль, астения/усталость, боль в грудной клетке, отечность.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение сердцебиения, тахикардия.
Со стороны пищеварительной системы: диарея, диспепсия, тошнота, гепатит (единичные случаи), отклонения от нормы показателей функции печени.
Со стороны костно-мышечной системы: боль в спине, мышечные судороги, миалгия.
Со стороны ЦНС: дискомфорт, головная боль, бессонница.
Со стороны дыхательной системы: кашель, насморк, фарингит, синусит, инфекции верхних дыхательных путей.
Со стороны системы крови: анемия.
Аллергические реакции: редко — ангионевротический отек, включая отек гортани и языка, который приводит к обструкции дыхательных путей и/или отеку лица, губ, гортани и/или языка; крапивница, зуд.
Изменение лабораторных показателей: гиперкалиемия (калий сыворотки 5,5 мЭкв/л), повышение АлАТ.

Применение в период беременности или кормления грудью
Противопоказано применение препарата в период беременности и кормления грудью.
При установлении беременности применение лосартана необходимо немедленно прекратить.
Нет данных об экскреции лосартана в грудное молоко. Учитывая экскрецию значительного количества лекарственных средств в грудное молоко, необходимо либо прекращение кормления грудью либо отмена препарата.
Дети
Безопасность и эффективность применения лосартана для лечения детей не доказаны.
Особенности применения
Клосарт можно принимать независимо от приема пищи.
У пациентов с дефицитом натрия и дегидратацией (вследствие применения диуретиков в высоких дозах, ограниченного употребления жидкости, диареи, рвоты) может возникать симптоматическая артериальная гипотензия. Для ее предуреждения необходима коррекция указанных нарушений до начала лечения лосартаном или снижение начальной дозы препарата.
Риск возникновения электролитного дисбаланса возрастает у пациентов с поражением почек, в том числе при наличии сахарного диабета, что требует соответствующего медицинского контроля.
Концентрация лосартана в плазме крови больных циррозом печени значительно повышается, что требует снижения дозы Клосарта больным с нарушением функции печени, в том числе в анамнезе.
Клосарт с осторожностью назначают пациентам с выраженным нарушением функции почек, больным с двусторонним стенозом почечных артерий, стенозом почечной артерии единственной почки, после трансплантации почек. В указанных случаях препараты, которые влияют на ренин-ангиотензиновую систему, могут вызывать повышение уровня мочевины и креатинина в плазме крови.
Не выявлено зависимости эффективности и безопасности применения Клосарта от возраста. У больных пожилого возраста может быть повышенная чувствительность к действию препарата, даже при применении в обычных дозах.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортными средствами или работе с другими механизмами
Нет данных относительно влияния препарата на способность управлять автомобилем и работать со сложной техникой.
До определения индивидуальной реакции на лосартан необходимо придерживаться осторожности при управлении автотранспортными средствами и занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими концентрации внимания и скорости психомоторных реакций.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий
Препарат можно назначать с другими антигипертензивными средствами (диуретиками, блокаторами кальциевых каналов, блокаторами β-адренорецепторов и т.п.).
Клинически значимых взаимодействий лосартана с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином не выявлено.
Рифампицин и флуконазол способны снижать концентрацию активного метаболита лосартана в плазме крови. Клинические последствия этих взаимодействий не оценивались.
Так же, как и при применении других препаратов, блокирующих ангиотензин II или его эффекты, одновременное применение калийсберегающих диуретиков (например спиронолактона, триамтерена, амилорида), калиевых препаратов или солевых заменителей, которые содержат калий, может привести к повышению содержимого калия в сыворотке крови. НПВП, в том числе селективные ингибиторы ЦОГ-2, могут снижать антигипертензивный эффект антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ.
У некоторых пациентов с нарушенной функцией почек, которые получают лечение НПВП, включая ингибиторы ЦОГ-2, одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ может привести к дальнейшему снижению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы.
Одновременное применение лосартана и ингибиторов АПФ изучено недостаточно.

данные о передозировке лосартана ограничены. Наиболее вероятные проявления передозировки — гипотензия и тахикардия; брадикардия может быть следствием парасимпатической (вагусной) стимуляции. При развитии симптоматической гипотензии — поддерживающее лечение.При передозировке препарата проводят симптоматическую и поддерживающую терапию. Рекомендуются стимуляция рвоты и промывание желудка. Гемодиализ неэффективен.

при температуре не выше 25 °C.