Ко-сентор - инструкция по применению

Искать лекарство в аптеках:
Корзина резервированияРезервирование
Лекарства от А до Я

Каталог лекарств
Поиск лекарств → Ко-сентор - инструкция

  • Ко-сентор

    Ко-сентор
    • Comb drug
      Международное название
    • Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина II.
      Фарм. группа
    • C09DA01
      ATС-код
    • по рецепту
      Условие продажи
    • Нет в продаже
      Наличие в аптеках

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу


КО-СЕНТОР®

(CO-SENTOR®)



Склад:

діючі речовини: лозартан калію і гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 100 мг лозартану калію і 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: ядро: магнію стеарат, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна; плівкова оболонка: опадрай II жовтий (спирт полівініловий, титану діоксид (E 171), макрогол, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), жовтий захід FCF (E 110), заліза оксид чорний (Е 172)).


Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, з гравіруванням «С 25» на одному боці. Другий бік без гравірування.


Фармакотерапевтична група.

Антагоністи ангіотензину ІІ, комбінації. Лозартан та діуретики.

Код АТХ С09D A01.


Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан/гідрохлоротіазид

Відомо, що одночасне застосування лозартану і гідрохлоротіазиду спричиняє адитивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен з компонентів окремо. Припускають, що це пов'язано із взаємодоповнюючою дією обох компонентів. Крім того, в результаті діуретичної дії гідрохлоротіазид збільшує активність реніну в плазмі крові та виділення альдостерону, а також знижує вміст калію і збільшує рівень ангіотензину II у плазмі крові. Лозартан блокує всі фізіологічно значущі дії ангіотензину II і шляхом інгібування альдостерону знижує втрату іонів калію, спричинену сечогінними засобами.

Відомо, що лозартан володіє слабким і минущим урикозуричним ефектом. Гідрохлоротіазид невеликою мірою збільшує концентрацію сечової кислоти в плазмі крові; комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду сприяє зниженню гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.

Антигіпертензивний ефект лозартану та гідрохлоротіазиду триває протягом 24 годин та зберігається при безперервному лікуванні. Незважаючи на значне зниження артеріального тиску, препарат не чинить клінічно значущого ефекту на частоту серцевих скорочень. Відомо, що після 12 тижнів застосування комбінації лозартан 50 мг/гідрохлоротіазид 12,5 мг було зареєстровано зниження діастолічного артеріального тиску у положенні пацієнта сидячи в середньому на 13,2 мм ртутного стовпчика.

Комбінація лозартан/гідрохлоротіазид однаково ефективно знижувала артеріальний тиск у чоловіків і жінок, в осіб негроїдної раси та інших рас, у молодших пацієнтів (<65 років) і пацієнтів літнього віку (≥ 65 років); препарат ефективний для пацієнтів з будь-яким ступенем тяжкості артеріальної гіпертензії.

Лозартан

Лозартан - це синтетичний антагоніст рецептора ангіотензину II (тип АТ1), що застосовується перорально. Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним гормоном ренін-ангіотензинової системи, а також ключовою ланкою розвитку артеріальної гіпертензії.

Ангіотензин II зв'язується з рецепторами АТ1, які знаходяться в багатьох тканинах (наприклад у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках та серці) і спричиняє ряд важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладкої мускулатури.

Лозартан селективно блокує АТ1-рецептори. In vitro і in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбонової кислоти (Е-3174) блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела або шляху його синтезу.

Лозартан не чинить агоністичну дію, він також не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ (киназу II), фермент, який розщеплює брадикінін. Через це не відзначається посилення побічних дій, пов'язаних із брадикініном.

При застосуванні лозартану спостерігається пригнічення негативного зворотного зв'язку на секрецію реніну, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на це, антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після припинення лікування лозартаном, активність реніну у плазмі крові та концентрація ангіотензину II повертаються до початкових значень протягом 3 днів.

І лозартан, і його основний активний метаболіт мають значно більшу спорідненість з рецепторами АТ1, ніж з рецепторами АТ2. У перерахуванні на масу активний метаболіт в 10-40 разів активніший, ніж лозартан.

Відомо, що частота виникнення кашлю у пацієнтів, які отримують лозартан або гідрохлоротіазид, значно нижча, ніж при застосуванні інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензію у поєднанні з протеїнурією без цукрового діабету застосування лозартану калію значно знижувало протеїнурію, а також фракційну екскрецію альбуміну та IgG. Лозартан підтримує рівень клубочкової фільтрації і знижує фільтраційну фракцію. В цілому лозартан спричиняє зниження концентрації сечової кислоти у плазмі крові (зазвичай <0,4 мг/дл), що зберігається у ході тривалої терапії.

Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не виявляє тривалого впливу на рівень норепінефрину у плазмі крові.

У пацієнтів з недостатністю лівого шлуночка дози лозартану 25 мг і 50 мг спричиняли позитивні гемодинамічні і нейрогормональні ефекти, що характеризуються підвищенням серцевого індексу і зниженням тиску в кінцевих легеневих капілярах, зниженням системного судинного опору, середнього артеріального тиску, а також зниженням частоти серцевих скорочень та рівня альдостерону і норадреналіну, що циркулюють в крові. Прояви артеріальної гіпотензії у даної групи пацієнтів із серцевою недостатністю були дозозалежними.

Гідрохлоротіазид

Це діуретичний засіб, похідний тіазидів. Механізм антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду невідомий. Тіазиди діють на реабсорбцію електролітів і води в дистальних канальцях нирок, приблизно однаково посилюють виділення іонів натрію і хлору. Гідрохлоротіазид знижує об'єм плазми крові, збільшує активність реніну і підсилює виділення альдостерону, що посилює виділення іонів калію і бікарбонату з сечею та знижує концентрацію калію у плазмі крові. Зв'язок реніну та альдостерону регулюється ангіотензином II, тому одночасне застосування антагоніста рецепторів ангіотензину II проявляє зворотний ефект на виведення калію, спричинене прийомом тіазидних діуретиків.

Після перорального прийому посилений діурез починається протягом 2 годин, досягає піка приблизно через 4 години і триває протягом 6-12 годин, антигіпертензивна дія триває  протягом

24 годин.


Фармакокінетика.

Всмоктування

Лозартан

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується, піддається первинному метаболізму в печінці, при якому утворюється активний метаболіт карбонової кислоти та інші неактивні метаболіти. Системна біологічна доступність лозартану становить приблизно 33 %.

Середні максимальні концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються через

1 годину і через 3-4 години після прийому відповідно. Прийом звичайної їжі не має значущого впливу на концентрацію лозартану в плазмі крові.

Розподіл

Лозартан

Як лозартан, так і його активний метаболіт більш ніж на 99 % зв'язуються з білками плазми крові, переважно з альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Відомо, що лозартан не проникає або незначною мірою проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр і в грудне молоко, проте не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Біотрансформація

Лозартан

Близько 14 % перорально або внутрішньовенно введеної дози лозартану перетворюється на активний метаболіт. Після перорального або внутрішньовенного введення лозартану калію, міченого радіоактивним вуглецем (14C), радіоактивність циркулюючої плазми крові зумовлена в основному лозартаном і його активним метаболітом. Тільки приблизно у 1 % обстежених осіб лозартан незначною мірою перетворювався в активний метаболіт.

Окрім активного метаболіту, утворюються також і неактивні метаболіти, включаючи два основних метаболіти, що утворюються шляхом гідроксилювання бутилового бічного ланцюга, і один другорядний - N-2-тетразол-глюкуронід.

Виведення

Лозартан

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і

50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При пероральному прийомі лозартану майже 4 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею та майже 6 % дози виводиться із сечею у формі активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові знижуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 години і 6-9 годин відповідно. При прийомі препарату в дозі 100 мг 1 раз в день не відбувається значущої кумуляції у плазмі крові ні лозартану, ні його активного метаболіту.

Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та сечею. Після перорального прийому лозартану, міченого радіоактивним вуглецем 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі та 58 % - у калових масах.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму, а швидко виводиться нирками. При дослідженні рівня гідрохлоротіазиду в плазмі крові протягом як мінімум 24 годин було встановлено, що період напіввиведення з плазми становить від 5,6 до 14,8 години. Як мінімум 61 % перорально введеного гідрохлоротіазиду протягом 24 годин виділяється з сечею у незміненому вигляді.

Особливості застосування в особливих групах пацієнтів

Лозартан/гідрохлоротіазид

Значущих відмінностей у концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також у всмоктуванні гідрохлоротіазиду у молодих пацієнтів і пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією не спостерігається.

Лозартан

Після перорального прийому лозартану хворими з цирозом печінки алкогольного генезу легкого та середнього ступеня концентрація лозартану в плазмі крові була в 5 разів вища, а концентрація активного метаболіту - в 1,7 раза вища порівняно з показниками здорових добровольців.


Відомо, що у здорових добровольців чоловічої статі японського і неяпонського походження AUC лозартану не відрізнялася. Однак AUC метаболіту карбонової кислоти (E-3174) розрізняється у двох групах, при цьому його експозиція у суб'єктів японського походження перевищувала таку у добровольців неяпонського походження в 1,5 раза. Клінічне значення цих результатів невідоме.

Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться шляхом гемодіалізу.


Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, у яких адекватний контроль за артеріальним тиском не забезпечується за допомогою одного лозартану або одного гідрохлоротіазиду.


Протипоказання.

• Підвищена чутливість до лозартану, похідних cульфонамідів (включаючи гідрохлоротіазид) або до будь-якої допоміжної речовини;

• резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкальціємія;

• тяжка печінкова недостатність, холестаз та розлади, що супроводжуються обструкцією жовчних протоків;

• рефрактерна гіпонатріємія;

• симптоматична гіперурикемія/подагра;

• вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

• період годування груддю;

•  тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв);

•  анурія;

• одночасне застосування з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функцій  нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв).


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лозартан

Є повідомлення про те, що рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту в крові. Клінічне значення цих взаємодій не вивчено.

Як і при застосуванні інших препаратів-інгібіторів ангіотензину II, одночасне застосування лозартану з калійзберігаючими сечогінним засобами (наприклад спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), із препаратами калію або замінниками солі, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію у плазмі крові. Одночасне застосування  лозартану з цими засобами не рекомендується.

Як і інші препарати, що впливають на виведення натрію, лозартан також може гальмувати виведення літію з організму. У зв’язку з цим при одночасному застосуванні солей літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II необхідно регулярно і ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові.

Одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків та НПЗЗ (нестероїдних протизапальних засобів) може підвищувати ризик розвитку порушення функцій нирок (у тому числі ризик розвитку гострої ниркової недостатності), а також призводити до збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючими порушеннями функції нирок. Цю комбінацію препаратів слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні вживати достатню кількість рідини; крім того, після початку комбінованої терапії необхідно провести контроль функції нирок і надалі проводити його регулярно.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які отримували терапію НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2), лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II може спричиняти подальше погіршення функції нирок. Зазвичай це погіршення є оборотним.

Подвійну блокаду ренін-ангіотензинової системи (наприклад, шляхом додавання інгібітора АПФ або аліскірену до антагоніста рецепторів ангіотензину II) слід застосовувати тільки в індивідуально визначених випадках з ретельним контролем за функцією нирок, артеріальним тиском та рівнем електролітів. Відомо, що у хворих з виявленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або діабетом з ураженням органів-мішеней подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов'язана з більш високою частотою артеріальної гіпотензії, непритомністю, гіперкаліємією та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного препарату-блокатора ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Не слід застосовувати аліскірен одночасно з препаратом Ко-Сентор® пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати застосування аліскірену разом з препаратом Ко-Сентор® пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування інших препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, таких як трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин, основною або побічною дією яких є зниження артеріального тиску, може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Нижчезазначені лікарські засоби можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти

Можуть призводити до посилення ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні протидіабетичні засоби та інсулін)

Терапія тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Може бути потрібна корекція дози протидіабетичних засобів. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов'язаної з прийомом гідрохлоротіазиду.

Інші гіпотензивні засоби

Адитивний ефект.

Холестирамін та колестипол

Всмоктування гідрохлоротіазиду знижується у присутності аніоннообмінних смол. При одноразовому застосуванні смол холестираміну або холестиполу відбувається їх зв'язування з гідрохлоротіазидом і зменшення його всмоктування в шлунково-кишковому тракті на 85 % і 43 % відповідно.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон

Інтенсивна втрата електролітів, зокрема гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад адреналін)

Можливе зниження відповіді на пресорні аміни, що не перешкоджає їх застосуванню.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин)

Можливе посилення чутливості до дії міорелаксантів.

Препарати літію

Діуретики зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне застосування не рекомендується.

Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може бути потрібна корекція доз лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту випадків гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден)

Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.

Саліцилати

У разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа

Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи.

Циклоспорин

Одночасний прийом з циклоспорином може збільшувати ризик розвитку гіперурикемії і подагроподібних ускладнень.

Глікозиди наперстянки

Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.

Лікарські препарати, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові

Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлоротіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (такими як глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також з нижчезазначеними засобами (в тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу «пірует», при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії):

  • антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

  • антиаритмічні препарати класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

  • деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин,

трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

  • інші препарати (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцин для внутрішньовенного введення).

Солі кальцію

Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сироватці крові.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбамазепін

Є ризик симптоматичної гіпонатріємії. Необхідний клінічний і біологічний моніторинг.

Йодні контрастні речовини

У разі дегідратації, спричиненої прийомом діуретиків, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні високих доз йодовмісних препаратів.

Перед введенням подібних засобів пацієнтам по     трібно провести регідратацію.

Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, АКТГ, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці).

Гідрохлоротіазид може посилювати порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємію.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту  >3 г/добу і неселективні НПЗЗ.

При одночасному застосуванні НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду та посилювати вплив гідрохлоротіазиду на сироватковий рівень калію.

Бета-блокатори та діазоксид

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Амантадин

Тіазиди, тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.


Особливості застосування.

Лозартан

Ангіоневротичний набряк

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, горла та/або язика) повинні перебувати під ретельним наглядом (див. розділ «Побічні реакції»).

Артеріальна гіпотензія і зниження інтраваскулярного об'єму

У пацієнтів зі зниженим інтраваскулярним об'ємом та/або гіпонатріємією, спричиненими інтенсивним прийомом діуретиків, обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням, може розвинутися симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Ці стани потрібно скориговати до прийому препарату Ко-Сентор® (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).

Порушення електролітного балансу

Слід враховувати, що порушення електролітного балансу досить часто зустрічаються у пацієнтів з нирковою недостатністю і супутнім діабетом або без нього. Тому слід ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові та кліренс креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендується приймати лозартан/гідрохлоротіазид одночасно з калійзберігаючими діуретиками, калієвмісними добавками та замінниками солі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Тяжкі порушення функції печінки

Згідно з фармакокінетичними даними, у хворих із цирозом печінки виявлено значне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові, у зв'язку з цим Ко-Сентор® слід застосовувати з обережністю пацієнтам з легким і помірним ступенем порушення функції печінки в анамнезі. Досвід застосування лозартану пацієнтам з важким порушенням функції печінки відсутні. Отже, препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»).

Тяжкі порушення функції нирок

Внаслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи були помічені порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність (зокрема, у пацієнтів, у яких функція нирок залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у разі тяжкої серцевої недостатності або існуючих порушень функції нирок). Такі зміни ниркової функції можуть бути оборотними після припинення лікування.

Як і при застосуванні інших препаратів, що мають вплив на ренін-ангіотензинову систему, при застосуванні лозартану повідомлялося про підвищення концентрації сечовини в крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; дані зміни є оборотними після припинення терапії. Необхідно дотримуватися обережності при призначенні лозартану пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.

Трансплантація нирки

Досвід застосування препарату пацієнтам, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на терапію гіпотензивними препаратами, які діють через інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Отже, застосування препарату Ко-Сентор® не рекомендовано.

Ішемічна хвороба серця і цереброваскулярна недостатність

Як і будь-який антигіпертензивний препарат, лозартан може спричинити значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність

У пацієнтів із серцевою недостатністю (з супутньою нирковою недостатністю або без неї), як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто гострої).

Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Етнічні особливості

Відомо, що інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину є очевидно менш ефективними для зниження артеріального тиску у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, це обумовлено тим, що серед представників негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, переважають особи з низькою активністю реніну.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, ARA II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування іАПФ, ARA II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та  інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідне ретельне спостереження фахівця і обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.

Пацієнтам з діабетичною нефропатією іАПФ і ARA II не слід застосовувати одночасно.

Вагітність

Терапію антагоністами рецепторів ангіотензину II (АRА II) не слід розпочинати у період вагітності. У разі, коли продовження лікування АRА II є необхідним, пацієнток, які планують вагітність, потрібно перевести на альтернативні гіпотензивні препарати, що мають підтверджені дані про безпеку застосування у період вагітності. При підтвердженні вагітності застосування АRА II слід негайно припинити та перейти на альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу

Як при застосуванні всіх антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична гіпотензія. Необхідно проводити спостереження за станом пацієнтів з метою своєчасного виявлення клінічних симптомів порушень водно-електролітного балансу (наприклад зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії), які можуть розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні. У таких пацієнтів необхідно проводити регулярний контроль вмісту електролітів сироватки крові. У спекотну погоду у пацієнтів, які страждають набряками, може спостерігатися гіпонатріємія розведення.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. У деяких випадках може бути потрібна корекція дози протидіабетичних засобів, включаючи інсулін (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У ході лікування тіазидами може проявитися латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею і спричиняти епізодичне та незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про наявність прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед дослідженням функції паращитовидних залоз.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів у плазмі крові також може бути пов'язане з терапією тіазидними діуретиками.

У деяких пацієнтів лікування тіазидами може призвести до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан знижує концентрацію сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.

Печінкова недостатність

Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки вони можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, який при мінімальному порушенні водно-електролітного балансу може перейти в печінкову кому.

Препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділи «Протипоказання»  і «Фармакологічні властивості»).

Інше

У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть виникати навіть при відсутності симптомів алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є дані про загострення або прогресування системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.

Допоміжні речовини

Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози та лактози або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.

Препарат Ко-Сентор®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містить барвник жовтий захід FCF

(E 110), який може спричинити алергічні реакції.


Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Застосування препарату Ко-Сентор® протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом Ко-Сентор® підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. Поки не буде отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень стосовно ризику застосування інгібіторів рецепторів ангіотензину II, слід вважати, що для цього класу препаратів можуть існувати подібні ризики. Відомо, що терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II протягом II та III триместрів вагітності чинить токсичний вплив на ембріон (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) і на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II була розпочата з II або III триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок і будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.

У разі коли продовження лікування артеріальної гіпертензії є обов'язковим, пацієнток, які планують вагітність, потрібно перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку застосування в період вагітності. При підтвердженні вагітності лікування АRА II слід негайно припинити та перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію.

Гідрохлоротіазид

Враховуючи, що препарат Ко-Сентор® комбінований, він протипоказаний в період вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо в I її триместрі) обмежений.

Відомо, що гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр. На підставі фармакологічного механізму дії гідрохлоротіазиду його застосування у II і III триместрах вагітності може спричинити негативний вплив на фетоплацентарну перфузію і може спричинити у плода і новонародженої дитини такі патології, як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенія.

Годування груддю

Препарат Ко-Сентор® протипоказаний у період годування груддю (див. розділ «Протипоказання»).

У період годування груддю слід застосовувати альтернативні антигіпертензивні лікарські засоби з краще вивченим профілем безпеки.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко у невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати лактацію.


Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень впливу на здатність керувати автомобілем та користуватися іншими механізмами не проводили. Однак при управлінні транспортним засобом або іншими механізмами необхідно брати до уваги, що при прийомі гіпотензивних препаратів можуть виникати запаморочення або сонливість, артеріальна гіпотензія, м'язові спазми, нечіткість зору, особливо на початковому етапі прийому або при збільшенні їх дози.


Спосіб застосування та дози.

Препарат Ко-Сентор® слід приймати, запиваючи 1 склянкою води, незалежно від прийому їжі. Препарат Ко-Сентор® можна застосовувати з іншими гіпотензивними засобами.

Артеріальна гіпертензія

Комбінація лозартану і гідрохлоротіазиду не призначена для застосування на початковій стадії терапії, вона призначені для пацієнтів, у яких артеріальний тиск достатньою мірою не контролюється прийомом тільки лозартану або тільки гідрохлоротіазиду.

Рекомендується підбір дози окремих компонентів (лозартану та гідрохлоротіазиду).

При наявності показань у пацієнтів, у яких артеріальний тиск не піддається контролю достатньою мірою, можливий початковий перехід від монотерапії до прийому комбінованого препарату з фіксованою дозою. Для лікування застосовують таблетки з відповідним вмістом діючих речовин.


Звичайна початкова та підтримуюча доза препарату Ко-Сентор® становить 50 мг/12,5 мг 1 раз на добу.

Для пацієнтів, які недостатньо відповідають на терапію у дозі 50 мг/12,5 мг, дозу можна збільшити до 100 мг/12,5 мг 1 раз на добу або 100 мг/25 мг 1 раз на добу. Максимальна доза - 100 мг/25 мг

1 раз на добу.

Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3-4 тижнів після початку терапії. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально.

Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок або пацієнтам на гемодіалізі

Для пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) первинна корекція дози не потрібна. Не рекомендується призначати таблетки лозартану та гідрохлоротіазиду пацієнтам на гемодіалізі. Застосування препарату Ко-Сентор® протипоказано для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).

Застосування пацієнтам зі зниженим інтраваскулярним об'ємом

Об'єм та/або зниження вмісту натрію необхідно скорегувати до застосування препарату Ко-Сентор®.

Застосування пацієнтам з печінковою недостатністю

Препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).

Застосування пацієнтам літнього віку

Зазвичай корегувати дозу для пацієнтів літнього віку не потрібно.


Діти.

Досвід застосування препарату дітям відсутній. Препарат Ко-Сентор® не слід застосовувати для лікування цієї вікової категорії пацієнтів.


Передозування.

Специфічних даних щодо лікування передозування препаратом Ко-Сентор® немає. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Необхідно припинити застосування препарату та забезпечити ретельне спостереження за пацієнтом. До пропонованих методів терапії передозування можна віднести промивання шлунка (якщо препарат був прийнятий нещодавно), корекцію дегідратації та порушень електролітного балансу, лікування печінкової коми та артеріальної гіпотензії відповідно до загальноприйнятих методів.

Лозартан.

Є обмежені дані щодо передозування лозартану у людини. Найбільш імовірними симптомами передозування є артеріальна гіпотензія і тахікардія, а також брадикардія, яка виникає внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції. При виникненні артеріальної гіпотензії необхідно провести підтримуючу терапію.

Ні лозартан, ні його активні метаболіти не видаляються з організму за допомогою гемодіалізу.

Гідрохлоротіазид

Найбільш характерними проявами передозування є симптоми втрати електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також дегідратація, що виникає внаслідок надмірного діурезу. При одночасному застосуванні препаратів серцевих глікозидів гіпокаліємія може ускладнювати перебіг серцевих аритмій.

Не встановлено, в якій мірі можна видалити з організму гідрохлоротіазид за допомогою гемодіалізу.


Побічні реакції.

Немає даних про особливі побічні реакції, характерні для комбінованого препарату. Зазначені небажані ефекти вже описувалися при застосуванні лозартану калію та/або гідрохлоротіазиду. Побічні реакції у період постмаркетингового застосування:

• гепатобіліарні розлади: гепатит;

• лабораторні дослідження: гіперкаліємія, підвищення рівня АЛТ (аланінамінотрансферази).

Нижчезазначені побічні реакції відзначалися при застосуванні діючих речовин як монотерапії і можуть зустрічатися при застосуванні комбінованого препарату лозартан калію/гідрохлоротіазид.

Лозартан

• З боку крові та лімфатичної системи: анемія, пурпура Шенляйна-Геноха, екхімози, гемоліз, тромбоцитопенія;

• з боку серця: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, стерналгія (біль за грудниною), стенокардія, AV-блокада ІІ ступеня, цереброваскулярне порушення, інфаркт міокарда, прискорене серцебиття, аритмії (фібриляції передсердь, синусова брадикардія, тахікардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків);

• з боку органів слуху і рівноваги: вертиго (запаморочення) , дзвін у вухах;

• з боку органів зору: нечіткість зору, відчуття печіння в очах, кон'юнктивіт, зниження гостроти зору, відчуття поколювання в очах;

• з боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, діарея, диспепсія, запор, зубний біль, сухість у роті, метеоризм, гастрит, блювання, сильний запор, панкреатит;

загальні порушення: астенія, підвищена втомлюваність, біль у грудях, набряк обличчя, жар, грипоподібні симптоми, нездужання;

• з боку печінки і жовчовивідних шляхів: порушення функції печінки;

• з боку імунної системи: підвищена чутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані і голосової щілини, що спричиняє порушення прохідності дихальних шляхів, і/або набряк обличчя, губ, глотки, і/або язика; у деяких з цих пацієнтів про ангіоневротичний набряк повідомлялося у минулому у зв’язку із застосуванням інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ;

• з боку обміну речовин і харчування: анорексія, подагра;

• з боку скелетно-м’язової і сполучної тканини: м'язові судоми, біль у спині, біль у ногах, міалгія, біль у руках, опухання суглобів, біль у колінних суглобах, м'язово-скелетний біль, біль у плечах, тугорухливість, артралгія, артрит, коксалгія, фіброміалгія, м'язова слабкість, рабдоміоліз;

• з боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезія, периферична нейропатія, тремор, мігрень, непритомність;

• психічні розлади: нервозність, безсоння, тривожність, тривожний невроз, панічний синдром, сплутаність свідомості, депресія, незвичайні сновидіння, розлади сну, сонливість, порушення пам'яті, дисгевзія;

• з боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, нічна поліурія (ніктурія), часте сечовипускання, інфекція сечовивідних шляхів, ніктурія;

• з боку репродуктивної системи і молочних залоз: зниження лібідо, еректильна дисфункція/ імпотенція;

• з боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, синусит, розлад функції придаткових пазух носа, орофарингеальний дискомфорт, фарингіт, ларингіт, диспное (задишка), бронхіт, носова кровотеча, риніт, застійні явища у дихальних шляхах;

• з боку шкіри і підшкірних тканин: алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, гіперемія (почервоніння), фоточутливість, свербіж, висипання, кропив'янка, підвищена пітливість;

• з боку судин: васкуліт, дозозалежний ортостатичний ефект;

• лабораторні дослідження: гіперкаліємія, незначне зниження рівня гематокриту і гемоглобіну, гіпоглікемія, незначне підвищення рівнів сечовини і креатиніну в сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну, гіпонатріємія.

Гідрохлоротіазид

• З боку системи кровотворення і лімфатичної системи: агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія;

• з боку імунної системи: анафілактична реакція;

• з боку обміну речовин і харчування: анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, гіпомагніємія;

• психічні розлади: безсоння;

• з боку нервової системи: цефалгія (головний біль);

• з боку органів зору: скороминуща нечіткість зору, ксантопсія;

• з боку судин: некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт);

• з боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес, включаючи пневмоніт і набряк легень;

• з боку шлунково-кишкового тракту: сіаладеніт, спазми, подразнення шлунка, нудота, блювання, діарея, запор;

• з боку печінки і жовчовивідних шляхів: жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), панкреатит;

• з боку шкіри і підшкірних тканин: фоточутливість, кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, системний червоний вовчак;

• з боку скелетно-м’язової і сполучної тканини: м’язові судоми;

• з боку нирок і сечовивідних шляхів: глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність;

• загальні порушення: жар, запаморочення;

• з боку репродуктивної системи: еректильна дисфункція/імпотенція.


Термін придатності. 4 роки.


Умови зберігання.

Для лікарського засобу не потрібні спеціальні умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці!


Упаковка.

По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці (10×3).


Категорія відпуску.

За рецептом.


Заявник.

ВАТ «Гедеон Ріхтер».


Місцезнаходження заявника.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.


Виробник: ВАТ «Гедеон Ріхтер».


Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.


Виробник.

ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща».


Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Вул. кн. Ю. Понятовського, 5, Гродзиськ Мазовецький, 05-825, Польща.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 62,5 мг, № 30

 Лозартан калий 50 мг
 Гидрохлоротиазид 12,5 мг

№ UA/10087/01/01 от 01.10.2009 до 01.10.2014

табл. п/о 112,5 мг блистер, № 30

 Лозартан калий 100 мг
 Гидрохлоротиазид 12,5 мг

№ UA/10087/01/03 от 06.01.2011 до 06.01.2016

табл. п/о 125 мг, № 30

 Лозартан калий 100 мг
 Гидрохлоротиазид 25 мг

№ UA/10087/01/02 от 01.10.2009 до 01.10.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика
Лозартан/гидрохлоротиазид
Доказано, что снижающее действие на АД компонентов препарата лозартана/гидрохлоротиазида аддитивное, таким образом лозартан и гидрохлоротиазид в большей степени снижают АД, чем компоненты препарата в отдельности. Предполагают, что это действие связано с суммацией эффектов компонентов. Кроме этого, в связи с диуретическим эффектом гидрохлоротиазид усиливает активность ренина в плазме крови и выделение альдостерона, снижает концентрацию калия и повышает уровень ангиотензина II в плазме крови. Лозартан препятствует всем биологически активным действиям ангиотензина II. Путем ингибирования действия альдостерона, лозартан снижает потерю ионов калия, вызванную действием мочегонных средств.
Лозартан временно в незначительной степени способствует выделению мочевой кислоты.
Гидрохлоротиазид в незначительной степени повышает уровень мочевой кислоты в плазме крови. При применении комбинации лозартана с гидрохлоротиазидом гиперурикемия, вызванная мочегонным средством, снижается.
Снижающее действие на АД комбинации лозартана и гидрохлоротиазида сохраняется в течение 24 ч. В испытаниях, проведенных в течение не менее 1 года, выявили, что снижающее действие на АД при непрерывном применении препарата сохраняется. Помимо достоверного снижения АД, терапия комбинацией лозартана и гидрохлоротиазида не влияла в клинически значимой степени на ЧСС. В клинических испытаниях при оценке эффективности комбинированного препарата 50 мг лозартана + 12,5 мг гидрохлоротиазида к концу 12-недельной терапии диастолическое АД (измеренное в период остаточного действия) снизилось в среднем на 13,2 мм рт. ст.
Комбинация лозартан/гидрохлоротиазид одинаково эффективно снижала АД у мужчин и женщин, у лиц негроидной и других рас, у пациентов более молодого (<65 лет) и более пожилого (≥65 лет) возраста с гипертензией различной тяжести.
Лозартан
Лозартан — это синтетический антагонист рецептора ангиотензина II (подтипа АТ1), применяющийся перорально. Ангиотензин II связывается с рецептором АТ1, который находится в ряде тканей (гладкие мышцы сосудов, надпочечники, почки и сердце). Ангиотензин II вызывает ряд биологических эффектов, например, вазоконстрикцию, высвобождение альдостерона и т.д., однако он способствует пролиферации гладких мышц.
Лозартан селективно связывается с рецептором АТ1. В исследованиях in vitro и in vivo как лозартан, так и его фармакологически активный метаболит карбоновой кислоты (E 3174) блокирует все биологически важные функции ангиотензина II.
Лозартан селективно связывается с АТ1-рецептором, не связывается и не блокирует другие гормональные рецепторы или ионные каналы, очень значимые для кардиоваскулярной системы. Кроме того, лозартан не влияет на действие АПФ (киназа II), который отвечает за расщепление брадикинина. Из-за этого не отмечают побочные действия, связанные с повышенной концентрацией брадикинина.
При введении лозартана тормозится отрицательное действие ангиотензина II на образование ренина, что приводит к повышению активности ренина в плазме крови. Повышение активности ренина приводит к увеличению уровня ангиотензина II в плазме крови. Несмотря на эти отклонения, снижающее АД и концентрацию альдостерона действие препарата сохраняется, подтверждая эффективную блокировку рецептора ангиотензина II. После завершения терапии лозартаном активность ренина в плазме крови и концентрация ангиотензина II в течение 3 дней нормализовались.
Как лозартан, так и его активный метаболит имеют более выраженный аффинитет к рецептору AT1, чем к рецептору AT2. Активный метаболит по расчетам объемного процента в 10–40 раз более эффективен, чем лозартан.
У больных с гипертонической протеинурией без сахарного диабета применение лозартана калия достоверно снизило протеинурию, парциальное выведение альбумина и иммуноглобулина G с мочой. Лозартан калия поддерживает уровень гломерулярной фильтрации (GFR). Лозартан обычно снижает уровень мочевой кислоты в плазме крови (как правило, на <0,4 мг/дл), сохраняющийся в течение всей терапии.
Лозартан не влияет на автономные рефлексы и не оказывает длительного влияния на уровень норадреналина в плазме крови.
У лиц с недостаточностью левого желудочка доза лазортана 25 или 50 мг вызывала положительные гемодинамические и нейрогормональные эффекты, которые характеризовались повышением сердечного индекса и снижением давления заклинивания в капиллярах легочной артерии, системного сосудистого сопротивления, среднего АД, а также снижением ЧСС. Кроме этого, отмечено снижение уровня альдостерона и норадреналина в плазме крови. Появление гипотензии у этих больных было дозозависимо.
Исследование гипертензии
В клинических испытаниях при лечении больных с легкой и средней эссенциальной гипертензией однократной дозой лозартана отмечали достоверное снижение систолического и диастолического АД. Это снижающее АД действие препарата сохранялось в течение всего годового курса терапии. При сравнении значений АД, измеренных во время остаточного действия (через 24 ч после приема препарата) и во время Cmax препарата (через 5–6 ч после приема препарата) отметили сравнительно ровное снижение АД в течение суток.
Антигипертензивное действие препарата параллельно менялось с нормальным суточным ритмом. Снижение АД в конце интервала приема составляло 70–80% уровня АД, измеренного во время Cmax (5–6 ч после приема).
Резкая отмена препарата не вызывала резкого повышения АД. Несмотря на достоверное снижение АД, применение лозартана существенно не изменяло ЧСС.
Лозартан в одинаковой степени эффективен в лечении гипертензии у женщин, мужчин, лиц взрослого (младше 65 лет) или пожилого (старше 65 лет) возраста.
Гидрохлоротиазид
Это диуретическое средство, производное тиазидов. Механизм антигипертензивного действия гидрохлоротиазида не известен. Тиазиды действуют на реабсорбцию электролитов и воды в дистальных канальцах почек и приблизительно в одинаковой степени усиливают выделение ионов натрия и хлора. Гидрохлоротиазид уменьшает объем плазмы крови, повышает активность ренина и усиливает выделение альдостерона, что, в свою очередь, усиливает выделение ионов калия и бикарбоната и приводит к снижению концентрации калия в плазме крови. Связь ренина и альдостерона регулируется ангиотензином II. Таким образом, одновременное применение антагониста рецепторов ангиотензина II и гидрохлоротиазида снижает потерю калия, вызванную гидрохлоротиазидом.
После перорального приема усиление диуреза начинается в пределах 2 ч, достигает пика в пределах 4 ч и продолжается в течение 6–12 ч. Антигипертензивное действие продолжается не более 24 ч.
Фармакокинетика
Всасывание
Лозартан
Перорально введенный лозартан почти полностью всасывается, подвергается первичному метаболизму в печени, при котором образуется активный метаболит карбоновой кислоты и другие неактивные метаболиты. Биологическая доступность лозартана — всего 33%. Cmax лозартана отмечают приблизительно через 1 ч, а активного метаболита — через 3–4 ч после приема. Принятая пища не влияет на характеристики концентрации лозартана в плазме крови.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид до некоторой степени всасывается в слизистой оболочке желудка, а около 70% усваивается в двенадцатиперстной кишке и верхней части тонкого кишечника. Одновременный прием гидрохлоротиазида с пищей увеличил его усвоение приблизительно на 10%. Всасывание у больных гипертензией и у здоровых лиц не отличается.
Распределение в организме
Лозартан
Лозартан и его активный метаболит более чем на 99% связывается с белками плазмы крови, в первую очередь с альбуминами. Объем распределения лозартана — 34 л. Исследования, проведенные на крысах, показали, что лозартан не проникает или в незначительной степени проникает через ГЭБ.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид проникает через плаценту, но не проникает через ГЭБ. Выделяется в грудное молоко.
Метаболизм
Лозартан
Около 14% перорально или в/в введенной дозы лозартана метаболизируется в активный метаболит. После перорального или в/в введения меченного радиоактивным углеродом (14C) лозартана калия радиоактивность плазмы крови обусловлена в основном лозартаном и его метаболитами.
У 1% исследованных лиц лозартан только в незначительной степени превращается в активный метаболит.
Кроме активного метаболита, образуется два неактивных метаболита; один — путем гидроксилирования бутиловой боковой цепи, другой, менее значительный, — N-2-тетразол-глюкуронид.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид не подвергается метаболизму.
Выведение из организма
Лозартан
Клиренс лозартана — около 600 мл/мин, активного метаболита — 50 мл/мин. Почечный клиренс лозартана — 74 мл/мин, а активного метаболита — 26 мл/мин. При пероральном введении около 4% введенной дозы выделяется с мочой в неизмененном виде, а в форме активного метаболита — около 6%. Фармакокинетика лозартана и его активного метаболита линейная для пероральной дозы 200 мг.
После перорального введения концентрация лозартана и его активного метаболита экспоненциально снижается. Т½ лозартана — около 2 ч, а активного метаболита — 6–9 ч. При введенной дозе 100 мг/сут ни лозартан, ни его активный метаболит не демонстрируют достоверной кумуляции в плазме крови.
У человека после перорально введенного радиоактивно меченного (14C) лозартана 35% радиоактивности выводилось с мочой и 58% — с калом.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид не подвергается метаболизму в организме человека, быстро выводится с мочой. При исследовании концентрации гидрохлоротиазида в плазме крови в течение более 24 ч определили, что Т½ находится в пределах 5,6 и 14,8 ч. Как минимум 61% перорально введенного гидрохлоротиазида в неизменном виде выделяется с мочой в пределах 24 ч.
Специальная группа больных
Лозартан/гидрохлоротиазид
Концентрация лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также всасывание гидрохлоротиазида значительно не отличаются у пациентов молодого и пожилого возраста.
Лозартан
При введении лозартана больным с циррозом печени легкой и средней степени концентрация лозартана в плазме крови у этих больных была в 5 раз выше, а концентрация активного метаболита — в 1,7 раза выше по сравнению с показателями здоровых добровольцев.
Ни лозартан, ни его активный метаболит невозможно вывести из организма путем гемодиализа.

ПОКАЗАНИЯ:

лечение АГ, когда монотерапия лозартаном или монотерапия гидрохлоротиазидом недостаточна.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Таблетки Ко-Сентор можно применять сочетанно с другими антигипертензивными средствами.
Таблетки Ко-Сентор принимают, запивая стаканом воды.
Таблетки Ко-Сентор можно принимать в любое время независимо от приема пищи.
Гипертензия
Комбинированный препарат лозартана и гидрохлоротиазида не следует применять в качестве начальной терапии. По возможности целесообразно постепенно устанавливать отдельно дозу каждого компонента препарата (лозартана и гидрохлоротиазида).
В случае недостаточной эффективности монотерапии отдельными компонентами препарата Ко-Сентор, можно применять непосредственно комбинированный препарат.
В большинстве случаев общепринятая начальная и поддерживающая доза препарата составляет 1 таблетку Ко-Сентора 50 мг/12,5 мг/сут. У тех больных, у которых применение 1 таблетки Ко-Сентора 50 мг/12,5 мг не обусловливает достаточный эффект, дозу препарата можно повысить до 1 таблетки Ко-Сентор 100 мг/12,5 мг или 1 таблетки Ко-Сентор 100 мг/25 мг 1 раз в сутки. Максимальная суточная доза составляет 1 таблетку Ко-Сентор 100 мг/25 мг 1 раз в сутки. Обычно конечная степень снижения АД устанавливается в пределах 3–4 нед после начала терапии.
Применение препарата при поражении почек и гемодиализе
Нет необходимости определения индивидуальной дозы препарата при наличии почечной недостаточности средней степени (клиренс креатинина — 30–50 мл/мин). Препарат, содержащий комбинацию лозартана и гидрохлоротиазида, противопоказан больным, находящимся на гемодиализе, а также пациентам с почечной недостаточностью тяжелой степени (клиренс креатинина <30 мл/мин).
Состояния, сопровождающиеся гиповолемией
Перед применением таблеток Ко-Сентор необходимо провести коррекцию водно-электролитного состояния (гиповолемия и/или недостаток натрия).
Печеночная недостаточность
При наличии печеночной недостаточности применение Ко-Сентора противопоказано.
Применение препарата у лиц в возрасте старше 75 лет
Как правило, нет необходимости в изменении дозы препарата у пациентов пожилого возраста.
Применение препарата у детей и подростков (в возрасте младше 18 лет)
Нет достаточных данных о применении препарата Ко-Сентор у детей и подростков. Поэтому таблетки лозартан/гидрохлоротиазид нельзя применять в этой возрастной группе.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к лозартану, производным сульфонамидов (гидрохлоротиазиду) или любому вспомогательному компоненту препарата.
Неподдающаяся коррекции гипокалиемия или гиперкальциемия.
Выраженная печеночная недостаточность, холестаз и заболевания желчных путей с обструкцией.
Стойкая гипонатриемия.
Подагра, повышенный уровень мочевой кислоты с клиническими симптомами.
Период беременности и кормления грудью.
Тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина <30 мл/мин).
Анурия.
Детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

При применении препарата возможны следующие побочные эффекты, сгруппированные по системам органов и частоте:
очень часто: ≥1/10; часто: ≥1/100 – <1/10; нечасто: ≥1/1 000 – <1/100; редко: ≥1/10 000 – <1/1 000; очень редко: <1/10 000; неизвестно: <1/10 000 (невозможно определить по существующим данным).
В клинических исследованиях комбинации лозартан/гидрохлоротиазид не выявлено особых побочных явлений, характерных для комбинированного препарата. Отмеченные побочные эффекты сходные уже описанным при применении лозартана калия или гидрохлоротиазида.
В контролированных клинических исследованиях, проведенных с участием больных АГ, головокружение было единственным побочным эффектом, связанным с действующим веществом и отмеченным у более чем 1% больных (достоверно выше, чем в группе плацебо).
Возможны также следующие побочные эффекты.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: редко — гепатит.
Со стороны лабораторных показателей: редко — гиперкалиемия, повышение активности АлАТ.
Следующие побочные эффекты отмечены при применении действующих веществ при монотерапии и могут возникать при применении комбинированного препарата лозартан калия/гидрохлоротиазид.
Лозартан
Со стороны органов кроветворения и лимфатической системы: нечасто — анемия, геморрагический васкулит (болезнь Шенлейна — Геноха), экхимозы, гемолиз.
Со стороны иммунной системы: редко — анафилактические реакции, ангионевротический отек, крапивница.
Со стороны обмена веществ: нечасто — анорексия, подагра.
Расстройства психики: часто — бессонница; нечасто — тревога, тревожное состояние, панические расстройства, спутанность сознания, депрессия, кошмарные сновидения, нарушение сна, сонливость, нарушение памяти.
Со стороны нервной системы: часто — головная боль, головокружение; нечасто — нервозность, парестезии, периферическая нейропатия, тремор, мигрень, обморок.
Со стороны органа зрения: нечасто — нечеткость зрения, ощущение жжения/зуда в глазах, конъюнктивит, нарушение зрения.
Со стороны органа слуха и вестибулярного аппарата: нечасто — головокружение и шум в ушах.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто — гипотензия, ортостатическая гипотензия, боль в области грудной клетки, стенокардия, AV-блокада II степени, цереброваскулярные нарушения, инфаркт миокарда, ощущение сердцебиения, аритмии (трепетание предсердий, синусовая брадикардия, тахикардия, желудочковая тахикардия, фибрилляция желудочков сердца).
Со стороны сосудов: нечасто — васкулит.
Со стороны дыхательной системы и органов средостения: часто — кашель, воспаление верхних дыхательных путей, заложенность носа, гайморит, изменения в носовых пазухах; нечасто — фарингеальный дискомфорт, фарингит, ларингит, одышка, бронхит, носовое кровотечение, ринит, нарушение проходимости дыхательных путей.
Со стороны пищеварительной системы: часто — боль в животе, тошнота, диарея, диспепсия; нечасто — запоры, зубная боль, сухость во рту, метеоризм, гастрит, рвота.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: неизвестно — функциональные нарушения печени.
Со стороны кожи и подкожных тканей: нечасто — алопеция, дерматит, сухость кожи, эритема, покраснение, светочувствительность, зуд, кожная сыпь, крапивница, повышенное потоотделение.
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: часто — мышечные судороги, боль в ногах, миалгия; нечасто — боль в верхних конечностях, отечность суставов, боль в области коленей, мышечная и костная боль, боль в плечах, ощущение скованности суставов, артралгия, артрит, коксалгия, фибромиалгия (фибромиозит), мышечная слабость.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто — никтурия, интенсивное выделение мочи, инфекции мочевыводящих путей.
Со стороны половых органов и грудных желез: нечасто — снижение либидо, импотенция.
Общие нарушения, местные реакции: часто — слабость, усталость, боль в области грудной клетки; нечасто: отек лица, повышение температуры тела.
Изменения со стороны лабораторных показателей: часто — гиперкалиемия, незначительное снижение уровня гематокрита и гемоглобина; нечасто — незначительное снижение концентрации остаточного азота и креатинина; очень редко — повышение активности печеночных ферментов и уровня билирубина.
Гидрохлоротиазид
Со стороны органов кроветворения и лимфатической системы: нечасто — агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия, лейкопения, пурпура, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: редко — анафилактические реакции.
Со стороны обмена веществ и питания: нечасто — анорексия, гипергликемия, гиперурикемия, гипокалиемия, гипонатриемия.
Расстройства психики: нечасто — бессонница.
Со стороны нервной системы: часто — головная боль.
Со стороны органа зрения: нечасто — проходящее помутнение зрения, ксантопсия.
Со стороны сосудов: нечасто — некротизирующий ангиит (васкулит и кожный васкулит).
Со стороны дыхательной системы и органов средостения: нечасто — респираторный дистресс (включая пневмонит и отек легких).
Со стороны пищеварительной системы: нечасто — воспаление слюнных желез, кишечные спазмы, ирритация желудка, тошнота, рвота, диарея, запоры.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: нечасто — желтуха (внутрипеченочная холестатическая), панкреатит.
Со стороны кожи и подкожных тканей: нечасто — светочувствительность, крапивница, токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: нечасто — мышечные судороги.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто — глюкозурия, интерстициальный нефрит, дисфункция почек, почечная недостаточность.
Общие признаки, местные реакции: нечасто — повышение температуры тела, головокружение.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

Лозартан
Ангионевротический отек
Больные с ангионевротическим отеком (отек лица, губ, горла и/или языка) в анамнезе при приеме препарата должны находиться под строгим наблюдением врача.
Гипотензия и гиповолемия
У пациентов, у которых вследствие интенсивной мочегонной терапии, диеты со сниженным содержанием натрия, диареи или рвоты развиваются гиповолемия и/или гипонатриемия, может возникать гипотензия с выраженными признаками, особенно при приеме первых доз препарата. Эти состояния следует корректировать до начала курса терапии препаратом Ко-Сентор.
Нарушение электролитного баланса
Нарушение электролитного баланса отмечают чаще при нарушении функции почек, особенно при наличии сахарного диабета. Это состояние следует откорректировать перед началом курса приема препарата. Таким образом, концентрацию калия в крови и клиренс креатинина необходимо регулярно контролировать, особенно у больных с клиренсом креатинина в пределах 30–50 мл/мин.
Сочетанное применение препарата лозартан/гидрохлоротиазид с калийсберегающими диуретиками, заменителями калия или с солевыми добавками, содержащими калий, противопоказано.
Нарушение функции печени
Отмечали значительное повышение уровня лозартана в плазме крови у больных с циррозом печени. Препарат Ко-Сентор следует применять с осторожностью у лиц с нарушением функции печени легкой или средней степени. Отсутствует опыт применения комбинированного препарата у больных с тяжелой недостаточностью печени, поэтому таблетки Ко-Сентор противопоказаны таким пациентам.
Нарушение функции почек
Препарат путем торможения системы ренин — ангиотензин — альдостерон может оказывать влияние на функцию почек, в частности, привести к почечной недостаточности. Это особенно вероятно у больных, функциональное состояние почек которых зависит от системы ренин — ангиотензин — альдостерон, в частности при тяжелой сердечной недостаточности или нарушении функции почек в анамнезе. Эти изменения почечной функции могут быть обратимыми при прекращении терапии лозартаном/гидрохлоротиазидом.
Подобно другим препаратам, влияющим на систему ренин — ангиотензин — альдостерон, возможно повышение уровня остаточного азота или креатинина в плазме крови, особенно при наличии двустороннего сужения устья почечной артерии (или одностороннего при отсутствии одной почки). После окончания терапии препаратом данные изменения функции почек могут быть обратимыми. Таблетки лозартан/гидрохлоротиазид необходимо применять с осторожностью при наличии двустороннего сужения устья почечной артерии или одностороннего — при отсутствии одной почки.
Трансплантация почек
Нет опыта применения комбинированного препарата у больных, которым недавно проведена трансплантация почек.
Первичный альдостеронизм
При первичном альдостеронизме пациенты обычно не реагируют на антигипертензивные средства, подавляющие ренин-ангиотензиновую систему. Таким образом, применение таблеток Ко-Сентор у этих больных противопоказано.
Заболевания сосудов сердца и цереброваскулярные заболевания
Как и при применении других антигипертензивных средств, значительное снижение АД у лиц с ИБС или цереброваскулярными заболеваниями может вызывать инфаркт миокарда или инсульт.
Сердечная недостаточность
Как и другие средства, действующие через ренин-ангиотензиновую систему, применение лозартана/гидрохлоротиазида при наличии сердечной недостаточности, особенно с сопутствующей почечной недостаточностью, вызывает повышенный риск резкого развития артериальной гипотензии и (часто острого) нарушения почечной функции.
Стеноз митрального клапана или клапана аорты, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия
Как и при применении других вазодилататоров, таблетки лозартан/гидрохлоротиазид следует применять с осторожностью у больных с наличием стеноза митрального или аортального клапана или с обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Расовые особенности
Как было отмечено при применении ингибиторов АПФ, лозартан и другие антагонисты ангиотензина у лиц негроидной расы менее эффективны в снижении АД, чем у лиц других рас. Вероятно, это является следствием того, что у лиц негроидной расы при гипертензии часто выявляют низкий уровень ренина в крови.
Период беременности или кормления грудью
В период беременности нельзя начинать курс терапии таблетками Ко-Сентор. Если терапию таблетками лозартан/гидрохлоротиазид можно заменить, то при планировании беременности больных следует перевести на прием других антигипертензивных средств, безопасность применения которых в период беременности подтверждена. При определении беременности курс терапии Ко-Сентором необходимо прервать и начать прием других препаратов.
Гидрохлоротиазид
Гипотензия и нарушение водно-солевого баланса
Как и при применении других антигипертензивных средств, при приеме Ко-Сентора возможна выраженная гипотензия. Больной должен находится под контролем врача для своевременного выявления клинических признаков нарушения водно-электролитного баланса (например гиповолемия, гипонатриемия, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемия или гипокалиемия). У таких больных необходимо регулярно контролировать концентрацию электролитов в сыворотке крови. При жаркой погоде у пациентов с отеками может сформироваться диллюционная гипонатриемия.
Метаболические и эндокринные эффекты
Терапия производными тиазидов может привести к снижению толерантности к глюкозе. Может возникнуть необходимость в изменении дозы противодиабетических средств, в частности инсулина. Во время терапии производными тиазидов скрытый сахарный диабет может манифестировать.
Мочегонные средства — производные тиазидов — могут снижать выведение кальция, вызывая временное незначительное повышение уровня кальция в плазме крови. Значительное повышение уровня кальция в крови может быть признаком паратиреоидизма. Перед функциональным исследованием паращитовидных желез применение тиазидов следует временно прекратить.
Повышение уровня ХС и ТГ в плазме крови может быть связано с диуретическим действием тиазидов.
Терапия тиазидами может вызывать повышение содержания мочевой кислоты в плазме крови или приступ подагры. Так как лозартан снижает концентрацию мочевой кислоты в плазме крови, сочетанное применение его с гидрохлоротиазидом снижает возможность повышения концентрации мочевой кислоты и обострение течения подагры, вызванной мочегонным средством.
Нарушение функции печени
Мочегонные — производные тиазидов — следует применять с осторожностью при наличии поражения или прогрессирующего заболевания печени, так как они могут вызывать внутрипеченочный холестаз и нарушение водно-электролитного баланса, что может привести к печеночной коме.
Ко-Сентор противопоказан пациентам с тяжелыми заболеваниями печени.
Другие особенности
У больных, в анамнезе которых есть указания на аллергию или БА, и даже если ранее у них не отмечали этих заболеваний, производные тиазидов могут вызывать реакцию гиперчувствительности. Есть сообщения об ухудшении течения или рецидива системной красной волчанки при применении производных тиазидов у таких больных.
Вспомогательные вещества
При наличии редко отмечающейся непереносимости лактозы, отсутствия фермента лактазы (Lapp lactase deficiency) или при глюкозо-галактозной мальабсорбции применение препарата противопоказано.
Таблетки Ко-Сентор содержат краситель желтый закат (E 110), который может вызывать аллергическую реакцию.
Период беременности и кормления грудью
Применение препарата Ко-Сентор противопоказано в период беременности. В случае наступления беременности курс терапии препаратом Ко-Сентор следует прервать и начать прием других препаратов.
Известно, что терапевтическая доза комбинации лозартан/гидрохлоротиазид во ІІ и ІІІ триместр беременности вызывала фетотоксичность (снижение функции почек, олигоамнион (маловодие), задержку окостенения черепных костей у плода) и токсические явления у новорожденного (почечная недостаточность, гипотензия, гипокалиемия).
Гидрохлоротиазид снижает количество плазмы крови и ухудшает плацентарный кровоток. Производные тиазидов проникают через плацентарный барьер, их можно выявить в пупочной крови. Эти препараты могут вызывать нарушения водно-электролитного баланса плода и другие реакции, выявляемые у взрослых. Имеются сообщения о тромбоцитопении новорожденного, желтухе плода или новорожденного после приема гидрохлоротиазида в период беременности.
Нет данных о том, что лозартан проникает в грудное молоко женщины. У крыс лозартан выделяется с молоком. Производные тиазидов проникают в грудное молоко женщины. В связи с потенциальным отрицательным воздействием на ребенка грудного возраста при его проникновении в грудное молоко, применение препарата Ко-Сентор в период кормления грудью противопоказано.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами
Не были проведены исследования оценки воздействия препарата на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами с повышенным риском травматизма.
Несмотря на это, применение всех антигипертензивных средств может вызывать головокружение, сонливость, поэтому в начале курса терапии или при повышении дозы препарата это следует принимать во внимание.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Лозартан
Имеются сообщения о том, что рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита в крови. Клиническое значение этих взаимодействий не оценивали.
Как и применение других препаратов ингибиторов ангиотензина II, одновременный прием лозартана с калийсберегающими мочегонными средствами (например спиронолактон, триамтерен, амилорид) и добавками калия или солевыми добавками, содержащими калий, может привести к повышению уровня калия в плазме крови. Сочетанное применение лозартана с этими средствами не рекомендуется.
Как и другие препараты, влияющие на выделение натрия, лозартан может тормозить выведение лития из организма. Таким образом, при одновременном применении солей лития и антагонистов рецепторов ангиотензина II необходимо регулярно и тщательно контролировать уровень лития в плазме крови.
При сочетанном применении антагонистов рецепторов ангиотензина II и НПВП, в том числе селективных блокаторов фермента ЦОГ-2, ацетилсалициловой кислоты (противовоспалительная доза), снижается антигипертензивное действие препарата. При одновременном применении антагонистов рецепторов ангиотензина II или диуретических средств с НПВП может повышаться риск ухудшения почечной функции, в частности появление ОПН с повышением уровня калия, особенно у больных с почечной недостаточностью. Комбинацию этих препаратов следует применять с осторожностью, особенно больным пожилого возраста. Перед началом курса комбинированной терапии необходимо провести коррекцию водного обмена и в период проведения терапии регулярно контролировать функциональные показатели почек.
У больных с почечной патологией, принимающих НПВП, в частности селективные блокаторы фермента ЦОГ-2, одновременное применение ингибиторов ангиотензина II привело к дальнейшему ухудшению функциональных показателей почек. Этот эффект обычно обратимый.
Сочетанное применение лозартана с препаратами, снижающими АД, в том числе трициклическими антидепрессантами, антипсихотическими средствами, баклофеном, амифостином, может повышать риск гипотензии.
Гидрохлоротиазид
При сочетанном применении гидрохлоротиазида может наблюдаться взаимодействие со следующими средствами: алкоголь, барбитураты, наркотические средства, антидепрессанты — данные средства могут усугублять ортостатическую гипотензию.
Антидиабетические средства (пероральные антидиабетические средства и инсулин): применение тиазидов может влиять на толерантность к глюкозе и может возникнуть необходимость в изменении дозы антидиабетических средств. Сочетанное применение гидрохлоротиазида с метформином при функциональной недостаточности почек может привести к метаболическому ацидозу.
Другие антигипертензивные средства: аддитивное или потенцирующее действие.
Колестирамин и колестипол, смолы: одновременное применение анионообменных смол ухудшает всасывание гидрохлоротиазида в ЖКТ. Одноразовая доза смол, колестирамина и колестипола связывает гидрохлоротиазид и соответственно на 85 или 43% снижает его всасывание.
ГКС, АКТГ: увеличивается потеря электролитов, особенно ионов калия.
Катехоламины (например адреналин): при сочетанном применении с гидрохлоротиазидом эффективность катехоламинов, вероятно, снижается. Степень этого снижения незначительна, поэтому не исключается применение этих средств.
Недеполяризующие миорелаксанты (например тубокурарин): может повышаться эффективность миорелаксантов.
Соли лития: диуретики обычно снижают почечный клиренс лития и значительно повышают риск его передозировки. Сочетанное применение препаратов не показано.
Препараты, применяемые для лечения подагры (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол): может возникнуть необходимость в изменении дозы препаратов, выводящих мочевую кислоту, так как гидрохлоротиазид может повышать концентрацию мочевой кислоты в плазме крови. Может понадобиться повышение дозы пробенецида или сульфинпиразона. Производные тиазидов могут повышать вероятность развития реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.
Антихолинергические средства (например атропин, акинетон): вследствие уменьшения перистальтики ЖКТ и опорожнения желудка биологическая доступность диуретиков, производных тиазидов повышается.
Цитотоксические средства (например циклофосфамид, метотрексат): производные тиазидов снижают почечное выделение цитотоксических средств и могут усиливать их миелосупрессивное действие.
Салицилаты: при применении салицилатов в высоких дозах гидрохлоротиазид может усиливать их токсическое действие на ЦНС.
Метилдопа: в отдельных случаях при сочетанном применении гидрохлоротиазида и метилдопы отмечали гемолитическую анемию.
Циклоспорин: одновременное применение гидрохлоротиазида с циклоспорином может повышать риск гиперурикемии и вероятность развития подагры.
Сердечные гликозиды: вызванная тиазидами гипокалиемия или гипомагниемия способствуют формированию аритмий, вызванных сердечными гликозидами.
Препараты, действие которых меняется в зависимости от изменения уровня калия в крови: необходимо периодически контролировать концентрацию калия в плазме крови и проводить контроль ЭКГ при применении комбинированного препарата лозартан/гидрохлоротиазид с препаратами, действие которых зависит от уровня калия в плазме крови (например сердечные гликозиды, антиаритмические средства), а также с препаратами, вызывающими аритмию по типу torsades de pointes (желудочковая тахикардия), включая некоторые антиаритмические средства, так как гипокалиемия способствует формированию желудочковой тахикардии.
К таким относят следующие препараты:
− антиаритмические препараты Iа класса (например хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
− антиаритмические препараты III класса (например амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
− некоторые антипсихотические средства (например тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульприд, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);
− другие препараты (например бепридил, цизаприд, дифеманил, в/в введенный эритромицин, галофантрин, мизоластин, пентамидин, терфенадин, в/в введенный винкамин).
Соли кальция: производные тиазидов из-за снижения выделения могут повышать уровень кальция в плазме крови. При необходимости применения препаратов, восполняющих содержание кальция, необходимо регулярно контролировать уровень кальция в плазме крови и по результату определять дозу этих препаратов.
Карбамазепин: может повышаться риск симптоматической гипонатриемии. Необходимо клиническое наблюдение больного и контроль электролитов крови.
Йодсодержащие контрастные вещества: при дегидратации, вызванной мочегонными средствами, может повышаться риск ОПН, особенно при введении контрастного вещества в высоких дозах. Перед введением йода необходимо возместить водный баланс.
Амфотерицин Б (парентеральное введение), ГКС, АКТГ и слабительные средства: гидрохлоротиазид может вызывать нарушение водно-электролитного баланса, приводя в основном к гипокалиемии.
Влияние на лабораторные показатели: из-за влияния на метаболизм кальция тиазиды могут повлиять на результаты функциональных тестов паращитовидных желез.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

получено мало специфических данных о передозировке комбинированного препарата. Терапия передозировки симптоматическая и поддерживающая. Необходимо прервать курс лечения препаратом и тщательно контролировать состояние пациента. Вызвать рвоту и промыть желудок, если больной недавно принял таблетки, а также корректировать дегидратацию, электролитный дисбаланс, проводить лечение печеночной комы и гипотензии известными методами.
Лозартан
Существует мало данных о передозировке препарата. Наиболее вероятные признаки передозировки: гипотензия и тахикардия, вследствие повышения тонуса парасимпатического отдела нервной системы (вагус) может развиваться брадикардия. При симптоматической гипотензии необходимо провести поддерживающую терапию.
Ни лозартан, ни его метаболиты невозможно вывести из организма с помощью гемодиализа.
Гидрохлоротиазид
Наиболее часто отмечаемые гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия и дегидратация являются результатом чрезмерного диуреза. В случае, если больной одновременно принимает сердечные гликозиды, развивающаяся гипокалиемия может повысить риск аритмии. Нет данных о том, в какой степени гидрохлоротиазид выводится из организма путем гемодиализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в оригинальной упаковке для защиты от воздействия влаги при температуре не выше 30 °С.





 



Реклама
Поиск лекарств в аптеках