Лозартан - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Лозартан   САНДОЗ

Склад:

діюча речовина: лозартан;

1 таблетка містить 50 мг лозартану   калію, що відповідає 45,8 мг лозартану;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль преже латинізований, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний; гіпромелоза, гідроксипропіл целюлоза, макрогол 400, титану діоксид, тальк.

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Прості препарати антагоністів ангіотензину II. Код АТС С 09С А 01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів з гіпертрофією лівого шлуночка з метою зниження ризику   інсультів.

Захист нирок у хворих на цукровий діабет 2-го типу, що супроводжується нефропатією (макроальбумінурією).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лозартану або до будь-якого компоненту препарату.

Вагітність, годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Для усіх показань початкова і підтримуюча терапевтична доза для дорослих становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3 - 6 тижнів регулярного приймання препарату. За необхідності додаткової корекції артеріального тиску доза лозартану   може бути збільшена до максимальної – 100 мг 1   раз на добу.

Застосування лозартану   при нирковій недостатності.

Для   пацієнтів   з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатині ну 20 - 50 мл/хв)   корекція   початкової дози не потрібна.   Для   пацієнтів   з кліренсом   креатині ну менше 20 мл/хв та для хворих, що знаходяться на діалізі, рекомендується зменшення початкової дози до 25 мг 1 раз на добу.

Досвід застосування лозартану у пацієнтів з діабетом 2-го типу за наявності тяжкої ниркової недостатності відсутній.

Застосування лозартану   при печінковій недостатності.

Для хворих з порушеннями функції печінки в анамнезі слід призначати більш низьку, ніж звичайно, дозу препарату.

Застосування лозартану у пацієнтів літнього віку.

Хворі   до 75 років   корекції початкової дози лозартану не потребують.

Пацієнти старші за 75 років: існує обмежений клінічний досвід застосування лозартану в зазначеній віковій групі, рекомендовано починати лікування з дози препарату 25 мг 1 раз на добу.

Побічні реакції.

При есенціальній гіпертензії у контрольованих клінічних дослідженнях запаморочення виявилося єдиною побічною реакцією, пов’язаною із застосуванням лозартану, яка виникала частіше, як для плацебо (у ³ 1% хворих). Дозозалежні ортостатичні ефекти спостерігалися менше, ніж у 1% пацієнтів.

Най поширенішими побічними ефектами, пов’язаними із застосуванням лозартану, у хворих на артеріальну гіпертензію і гіпертрофію лівого шлуночка були запаморочення, астенія/втома.

У хворих на цукровий діабет 2-го типу най поширенішими побічними ефектами, пов’язаними із застосуванням препарату, були астенія/втома, запаморочення, гіпотензія і гіперкаліємія.

Крім того повідомлялось про наступні побічні реакції :

– реакції гіпер чутливості: ангіо невротичний набряк, включаючи набряк гортані та язичка, що може призвести до обструкції дихальних шляхів; набряк обличчя, губів, язика – побічні ефекти, про які рідко повідомляли у зв’язку з лікуванням пацієнтів лозартаном. У деяких із цих пацієнтів раніше спостерігався ангіо невротичний набряк при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; рідко повідомляли про випадки васкуліту, у тому числі пурпури Геноха-Шенляйна;

– серцево-судинні: відчуття серцебиття, тахікардія;

– гастроінтестинальні: діарея, диспепсія, нудота; гепатит (поодинокі повідомлення), відхилення від норми показників функції печінки (підвищення активності АЛТ, яка нормалізувалась після відміни препарату);

– гематологічні: анемія;

– скелетно-м’язові: міалгія; біль у спині, м’язові судоми;

– нервова система/психічні функції: дискомфорт, головний біль, безсоння, мігрень;

– шкірні покриви: кропив’янка, свербіж;

– респіраторні: кашель, нежить, фарингіт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів;

– інші: абдомінальний біль, астенія/втома, біль у грудній клітці, набряки/набряклість.

Вплив препарату на результати лабораторних досліджень

Рідко – гіперкаліємія (калій сироватки >5,5 ммоль/л). Зростання ризику гіперкаліємії спостерігалось у хворих на цукровий діабет 2-го типу.

Передозування.

Дані щодо передозування лозартану обмежені. Найімовірнішими проявами передозування є гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. Якщо виникає симптоматична гіпотензія, слід призначати підтримуюче лікування.

Ні лозартан, ні його активний метаболіт не видаляються при гемодіалізі.

При випадковому передозуванні необхідно проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка.

Застосування у період вагітності, годування груддю

Призначення лікарських засобів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, протипоказано у період вагітності.

Одразу ж після встановлення вагітності застосування лозартану слід негайно припинити.

Невідомо, чи виділяється лозартан з молоком матері. Беручи до уваги те, що значна кількість лікарських засобів екскретується з молоком, а також враховуючи інтереси матері і дитини, слід прийняти рішення або про припинення годування, або про відміну препарату.

Діти

Безпека та ефективність застосування лозартану для лікування дітей не доведені.

Особливості застосування.

Лозартан можна приймати незалежно від   їди.

У пацієнтів з дефіцитом натрію і дегідратацією (внаслідок застосування високих доз діуретиків, обмеженого вживання рідини, діареї, блювання) може виникати симптоматична артеріальна   гіпотензія. Для її запобігання   рекомендована корекція зазначених порушень перед початком лікування лозартаном або зниження стартової дози препарату.

Ризик виникнення електролітного дисбалансу зростає у пацієнтів з ураженням нирок, у тому числі за наявності цукрового діабету, що вимагає відповідного медичного контролю.

Фармакокінетичні дані вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі хворих на цироз печінки, що потребує зниження дози лозартану для хворих з порушеннями функції печінки, в тому числі в анамнезі.

Вимагає обережності призначення лозартану пацієнтам з вираженими порушеннями функції нирок, у хворих з двобічним   стенозом ниркових артерій, стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирок. У зазначених випадках препарати, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини та креатині ну в крові.

В наявних клінічних дослідженнях не було виявлено відмінностей щодо ефективності та безпеки застосування лозартану залежно від віку. Проте хворі літнього віку можуть мати підвищену чутливість до дії препарату, навіть при застосуванні звичайних доз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати зі складною технікою.

Проте до з’ясування індивідуальної реакції на лозартан необхідно дотримуватись обережності при керуванні   авто транспортом і заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат може призначатись з іншими антигіпертензивними засобами (діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів,   бета-адрено блокаторами тощо).

Дотепер не вияви явлено клінічно вагомих взаємодій лозартану з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином,   циметидином,   фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином.  

Рифампіцин і флуконазол здатні   зменшувати концентрацію активного метаболіту лозартану в плазмі крові. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювались.

Так само, як при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування калій зберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амілориду), калієвих додатків або сольових замінників, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові.

Не стероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), можуть послабити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які отримують лікування НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці ефекти, звичайно, є оборотними.

Одночасне призначення лозартану та інгібіторів АПФ вивчено недостатньо.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ангіотензин II, потужний вазоконстриктор, є одним з найважливіших факторів патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв’язується з рецепторами АТ₁, які знаходять у багатьох тканинах (гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), і спричиняє низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладеньком’язових клітин. Лозартан та його активний карбоксильний метаболіт блокують дію ангіотензину II, незалежно від джерела та шляху його синтезу. Лозартан селективно зв’язується з рецепторами АТ₁, не зв’язується з іншими рецепторами і не блокує   іонні канали.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому лозартан активно абсорбується і метаболізується з формуванням активного карбоксильного метаболіту та неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану при пероральному застосуванні становить приблизно 33%. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту реєструються через 1 год і 3 - 4 год, відповідно. Лозартан і його активний метаболіт на ³ 99% зв’язуються з білками плазми (альбумінами). Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. Лозартан погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Після перорального застосування лозартану приблизно 4% дози виділяється з сечею у незміненому вигляді,   приблизно 6% дози виділяється з сечею у вигляді активного метаболіту. Період напів виведення лозартану та його активного метаболіту становить, відповідно,  2 год і 6 - 9 год. Приблизно 35% лозартану виводиться з сечею, 58% – з калом. Лозартан та його активний метаболіт не видаляються за допомогою гемодіалізу.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з одного боку таблетки.

Несумісність. Не встановлена.

Термін придатності.

2 роки

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці   при температурі не вище 25°С. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 (3 × 10) блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Лек фармацевтична компанія   д. д., Словенія, підприємство компанії Сандоз.            

Місцезнаходження. 1526 Любляна, Веровшкова 57, Словенія.

ангиотензин II, мощный вазоконстриктор, является одним из важнейших патофизиологических факторов АГ. Ангиотензин II связывается с рецепторами АТ₁, которые находятся во многих тканях (гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце) и служат причиной ряда важных биологических эффектов, в том числе вазоконстрикции и стимуляции секреции альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует пролиферацию гладкомышечных клеток. Лозартан и его активный метаболит — карбоксильная кислота (Е-3174) — блокируют действие ангиотензина II независимо от источника и пути его синтеза. Лозартан селективно связывается с рецептором АТ₁, не связывается и не блокирует другие рецепторы и ионные каналы.
После перорального приема лозартан активно абсорбируется в ЖКТ и метаболизируется с формированием активного метаболита (карбоксильной кислоты) и неактивных метаболитов. Биодоступность лозартана составляет приблизительно 33%. Средняя максимальная концентрация лозартана и его активного метаболита в сыворотке крови достигается через 1 и 3–4 ч соответственно. Лозартан и его активный метаболит на ≥99% связываются с белками плазмы крови (альбуминами). Объем распределения лозартана составляет 34 л. Плохо проникает через ГЭБ. После перорального приема лозартана приблизительно 4% дозы выделяется с мочой в неизмененном виде, приблизительно 6% дозы выделяется с мочой в виде активного метаболита. Период полувыведения лозартана и его активного метаболита уменьшается полиэкспоненциально и составляет около 2 и 6–9 ч соответственно. После перорального приема меченного ¹⁴С лозартана приблизительно 35% радиоактивности определяется в моче, 58% — в кале. Лозартан и его активный метаболит не выводятся при гемодиализе.

АГ, в том числе АГ у пациентов с гипертрофией левого желудочка с целью снижения риска инсульта; ренопротекция у больных сахарным диабетом II типа, сопровождающимся нефропатией с макроальбуминурией.

при применении по всем показаниям рекомендуемая начальная доза для взрослых составляет 50 мг 1 раз в сутки. Максимальный антигипертензивный эффект развивается через 3–6 нед регулярного приема препарата. При необходимости дополнительной коррекции АД доза лозартана может быть повышена до максимальной для взрослых — 100 мг 1 раз в сутки.
Применение лозартана при почечной недостаточности
Для пациентов с незначительным и умеренно выраженным нарушением функции почек (клиренс креатинина 20–50 мл/мин) коррекции начальной дозы не требуется. Для пациентов с клиренсом креатинина менее 20 мл/мин и для больных, находящихся на диализе, рекомендуется снижение начальной дозы до 25 мг 1 раз в сутки.
Применение лозартана у пациентов с диабетом II типа при наличии тяжелой почечной недостаточности не изучалось.
Применение лозартана при печеночной недостаточности
Больным с нарушениями функции печени в анамнезе следует назначать препарат в низких дозах.
Применение лозартана у пациентов пожилого возраста
Больным до 75 лет коррекции начальной дозы лозартана не требуется. Существует ограниченный клинический опыт применения лозартана в возрастной группе пациентов старше 75 лет; лечение у них рекомендуется начинать с дозы препарата 25 мг 1 раз в сутки.

повышенная чувствительность к лозартану или какому-либо компоненту препарата; период беременности и кормления грудью.

при эссенциальной АГ в контролируемых клинических исследованиях головокружение было единственной связанной с применением лозартана побочной реакцией, которая возникала чаще, чем при приеме плацебо (у ≥1% больных). Дозозависимые ортостатические эффекты наблюдались менее чем у 1% пациентов. Наиболее распространенными побочными эффектами, связанными с применением лозартана у больных с АГ и гипертрофией левого желудочка, были головокружение, астения, повышенная утомляемость.
У больных сахарным диабетом II типа наиболее распространенными побочными эффектами, связанными с применением препарата, были астения, повышенная утомляемость, головокружение, гипотензия и гиперкалиемия.
Кроме того, сообщалось о следующих побочных эффектах.
Реакции гиперчувствительности: редко — ангионевротический отек, включая отек гортани, губ и языка, который может привести к обструкции дыхательных путей. У некоторых из этих пациентов имелись указания на ангионевротический отек при применении других препаратов, в том числе ингибиторов АПФ в анамнезе. Сообщалось о редких случаях васкулита, в том числе о пурпуре Шенляйн — Геноха.
Сердечно-сосудистые: ощущение сердцебиения, тахикардия.
Гастроинтестинальные: диарея, диспепсия, тошнота; гепатит (очень редко), отклонения от нормы показателей функции печени (АлАТ нормализовывалась после отмены препарата).
Гематологические: анемия.
Опорно-двигательный аппарат: миалгия; боль в спине, судороги мышц.
Нервная система: дискомфорт, головная боль, бессонница, мигрень.
Кожные покровы: крапивница, зуд.
Респираторные: кашель, ринит, фарингит, синусит, инфекции верхних дыхательных путей.
Прочие: боль в животе, астения, повышенная утомляемость, боль в грудной клетке, отеки.
Влияние на результаты лабораторных исследований: редко — гиперкалиемия (уровень калия в сыворотке крови 5,5 мэкв/л). Риск гиперкалиемии повышен у больных сахарным диабетом II типа.

у пациентов с дефицитом натрия и дегидратацией (в результате применения высоких доз диуретиков, ограниченного употребления жидкости, диареи, рвоты) может возникать симптоматическая артериальная гипотензия. Для ее предупреждения рекомендуется коррекция перечисленных нарушений перед началом лечения лозартаном или снижение начальной дозы препарата.
Риск возникновения электролитного дисбаланса возрастает у пациентов с поражением почек, в том числе при наличии сахарного диабета, что требует соответствующего медицинского контроля.
Фармакокинетические данные указывают на существенное повышение концентрации лозартана в плазме крови у больных с циррозом печени, что требует снижения дозы лозартана для больных с нарушениями функции печени, в том числе в анамнезе.
Следует с осторожностью назначать лозартан пациентам с выраженными нарушениями функции почек, у больных с двусторонним стенозом почечных артерий, почечной артерии единственной почки, после трансплантации почек. В указанных случаях препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему, могут вызывать повышение уровней мочевины и креатинина в крови.
В имеющихся клинических исследованиях не было выявлено отличий относительно эффективности и безопасности применения лозартана в зависимости от возраста. Тем не менее больные пожилого возраста могут иметь повышенную чувствительность к действию препарата, даже при применении в обычных дозах.
Назначение лозартана противопоказано в период беременности. Лекарственные средства, оказывающие непосредственное влияние на ренин-ангиотензиновую систему, при применении во II–III триместр беременности могут вызывать повреждение или гибель плода. Сразу же после установления факта беременности применение лозартана следует немедленно прекратить.
Не известно, выделяется ли лозартан с грудным молоком. Принимая во внимание то, что значительное количество лекарственных средств экскретируется с молоком, а также то, что лозартан отрицательно влияет на новорожденных, следует принять решение или о прекращении кормления грудью, или об отмене препарата.
Безопасность и эффективность применения лозартана у детей не установлены.
Нет данных относительно влияния препарата на способность к управлению автомобилем и работе с механизмами. Тем не менее во время лечения необходимо соблюдать осторожность при управлении траспортом и занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.

препарат может назначаться с другими антигипертензивными средствами (диуретиками, блокаторами кальциевых каналов, блокаторами β-адренорецепторов и др.).
В настоящее время не выявлено клинически значимых взаимодействий лозартана с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином.
Рифампицин и флуконазол способны уменьшать концентрацию активного метаболита лозартана в плазме крови. Клинические последствия этих взаимодействий не оценивали.
Одновременное применение калийсберегающих диуретиков (спиронолактона, триамтерена, амилорида), препаратов солей калия, в том числе заменителей поваренной соли, может привести к повышению содержания калия в сыворотке крови.
НПВП, в том числе селективные ингибиторы ЦОГ-2, могут снижать антигипертензивный эффект антагонистов рецепторов ангиотензина II. У некоторых пациентов с умеренно выраженным нарушением функции почек, которые получают лечение НПВП, в том числе ингибиторами ЦОГ-2, одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина II может привести к дальнейшему ухудшению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы.
Одновременное назначение лозартана и ингибиторов АПФ изучено недостаточно.

клинические данные о передозировке лозартана ограничены. Наиболее вероятными проявлениями передозировки являются артериальная гипотензия и тахикардия; брадикардия может быть следствием парасимпатической (вагусной) стимуляции. Если возникает симптоматическая гипотензия, следует проводить поддерживающее лечение.
Ни лозартан, ни его активный метаболит не удаляются из крови при гемодиализе.
При передозировке показано промывание желудка, проведение симптоматической и поддерживающей терапии.

при температуре не выше 25 °С.