Меногон - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МЕНОГОН

(MENOGON)

Склад.

Діюча речовина: 1 ампула з порошком містить менотропін (людський менопауз ний гонадотропін, лМГ) у кількості, що відповідає 75 МО ФСГ (фолікулостимулюючий гормон) і 75 МО ЛГ (лютеїнізуючий гормон);

допоміжні речовини:   лактози моногідрат, натрію гідроксид;

розчинник: натрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Порошок і розчинник для приготування розчину для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Гонадотропіни та інші стимулятори овуляції. Людський менопауз ний гонадотропін. Код АТС G03G A02.

Клінічні характеристики.

Показання.

У жінок:

• ановуляція (включаючи синдром полікістозних яєчників);

• контрольована оваріальна гіперстимуляція, в т. ч. для індукції розвитку множинних фолікулів в рамках проведення допоміжних репродуктивних технологій (наприклад, запліднення in vitro/перенесення ембріона (IVF/ET) і внутрішньо цитоплазматичного введення сперми (ICSI)).

У чоловіків:

• недостатність сперматогенезу, спричинена гіпогонадотропним гіпогонадизмом.

Протипоказання.

• Гіпер чутливість до менотропіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату.

У жінок:

• вагітність;

• збільшення яєчників або кісти яєчників, не пов'язані з синдромом полікістозних яєчників;

• вагінальна кровотеча не встановленої етіології;

• пухлини матки, яєчників або молочних залоз.

У чоловіків:

• карцинома простати;

• пухлини яєчок.

У разі дисфункції щитоподібної залози і надниркових залоз, гіперпролактинемії,   можливо у поєднанні з пухлинами гіпофіза або гіпоталамуса, до початку терапії із застосуванням лМГ слід провести відповідне лікування.

Меногон не слід застосовувати, якщо не є можливим досягти кінцевої мети лікування. Це стосується жінок з:

• первинною недостатністю яєчників;

• деформацією статевих органів, несумісних з вагітністю;

• міомою матки, несумісної з вагітністю.

Це стосується чоловіків з:

• первинною недостатністю яєчок.

Спосіб застосування та дози.

Меногон призначений для внутрішньом'язового або підшкірного введення.

Тривалість лікування різна для різних показань.

Режими дозування, описані нижче, застосовуються як для підшкірного, так і для внутрішньом'язового введення.

Жінки.

У різних жінок і в різні періоди часу яєчники по-різному реагують на введення гонадотропінів. Отже, розробити універсальну схему дозування неможливо. Тому дозу препарату слід підбирати індивідуально відповідно до реакції яєчників. Меногон можна застосовувати у вигляді моно терапії або вводити у поєднанні з агоністами або антагоністами гонадотропін-рилізинг-гормону (ГН-РГ). Рекомендовані дози і тривалість лікування залежать від протоколу лікування, що застосовується.

Ановуляція.

Терапію Меногоном слід розпочинати протягом перших 7 днів менструального циклу. Протягом не менше 7 днів рекомендується вводити від 75 до 150 МО Меногону. Подальший режим лікування пацієнтки слід підбирати індивідуально відповідно до   результатів клінічного контролю (що включає ультразвукове обстеження, переважно у поєднанні з вимірюванням рівня ест радіолу). Дозу препарату не можна збільшувати раніше, ніж через 7 днів лікування, причому кожне збільшення дози не повинно перевищувати 75 МО. Максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 225 МО. У разі недостатньої реакції після 4 тижнів лікування цикл слід припинити і почати новий цикл з вищої дози.

Досягши оптимальної реакції наступного дня після останньої ін'єкції Меногону, слід провести одну ін'єкцію від 5000 до 10 000 МО ХГЛ. Пацієнтка повинна мати статеві стосунки в день введення ХГЛ і наступного дня. Альтернативно може бути проведене внутрішньо маткове запліднення. Пацієнтка повинна знаходитися під пильним медичним контролем протягом не менше 2 тижнів після введення ХГЛ. Якщо спостерігається надмірна реакція на застосування Меногону, курс лікування слід припинити і не вводити ХГЛ. Пацієнтка повинна використовувати негормональні контрацептиви або відмовитися від статевих стосунків до початку наступних менструальних кровотеч.

Контрольована оваріальна гіперстимуляція для розвитку множинних фолікулів у рамках проведення допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ).

Згідно з результатами клінічних досліджень щодо застосування лМГ сумісно із застосуванням агоніста ГН-РГ для десенсибілізації, терапію Меногоном слід розпочинати приблизно через 2 тижні після початку лікування агоністом. Протягом не менше 5 перших днів лікування рекомендується введення добової дози Меногону, що становить від 150 до 225 МО. Відповідно до результатів клінічного контролю (що включає ультразвукові дослідження, переважно у поєднанні з вимірюванням рівня ест радіолу) слід індивідуально підбирати подальший режим лікування пацієнтки, причому кожне збільшення дози не повинно перевищувати 150 МО. Максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 450 МО. Загалом, тривалість лікування не повинна перевищувати 20 днів.

При застосуванні протоколів без десенсибілізації терапію Меногоном слід розпочинати на 2-й або 3-й день менструального циклу. Рекомендується застосовувати те ж саме дозування і схему введення, що і для протоколів із застосуванням агоністів ГН-РГ для десенсибілізації.

Досягши оптимальної реакції для завершення фолікулярного дозрівання   і підготовки до вивільнення ооцитів, слід провести одну ін'єкцію 10 000 МО ХГЛ. Пацієнтка має перебувати під пильним медичним контролем протягом щонайменше 2 тижнів після введення ХГЛ. Якщо спостерігається надмірна реакція на застосування Меногону, курс лікування слід припинити і не вводити ХГЛ. Пацієнтка повинна використовувати негормональні контрацептиви або відмовитися від статевих стосунків до початку наступних менструальних кровотеч.

Чоловіки.

Після нормалізації рівня тестостерону за рахунок введення відповідної дози ХГЛ (наприклад, від 1500 до 5000 МО три рази на тиждень) протягом  4 - 6 місяців, Меногон слід вводити три рази на тиждень у дозі від 75 до 150 МО у поєднанні з введенням ХГЛ в рекомендованій дозі 1500 МО три рази на тиждень. Комбіноване лікування повинно тривати не менше 3-4 місяців до настання поліпшення сперматогенезу. Якщо у пацієнта протягом цього періоду не спостерігається реакції на лікування, потрібно подальше проведення комбінованої терапії до досягнення сперматогенезу. Сучасні клінічні дані показують, що для досягнення сперматогенезу необхідний 18-місячний курс лікування.

Побічні реакції. Оцінка побічних реакцій ґрунтується на такій градації їхньої частоти:

      дуже поширені (≥ 1/10)

      поширені (від ≥ 1/100 до < 1/10)

      непоширені (від  ≥ 1/1000 до < 1/100)

      рідко поширені (від ≥ 1/10000 до < 1/1000)

      дуже рідко поширені (< 1/10000)

* Реакції у місці ін'єкції спостерігалися у 55 – 60 % пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях місцевої переносимості. Приблизно в 12 % випадків реакції оцінювалися як тяжкі. У більшості випадків подібні реакції спостерігалися після підшкірного введення. Після внутрішньом'язового введення реакції у місці ін'єкції спостерігалися майже в 13 % пацієнтів, які брали участь у дослідженнях.

При лікуванні Меногоном спостерігалися поодинокі випадки анафілактичних реакцій.

У випадках оваріальної гіперстимуляції застосування гонадотропінів призводило до поодиноких випадків тромбоемболічних ускладнень і перекручення яєчників.

Вагітність, що настала внаслідок лікування безпліддя із застосуванням гонадотропінів, таких як Меногон, частіше може завершитися спонтанним абортом, ніж нормальною вагітністю.

Чоловіки: при застосуванні гонадотропінів повідомлялося про випадки гінекомастії, акне і збільшення маси тіла.

Передозування.

Лікування із застосуванням лМГ може призводити до гіперстимуляції яєчників, що в більшості випадків стає клінічно значущим лише тоді, коли вводиться ХГЛ для ініціації овуляції.

При легкому ступені гіперстимуляції (ступінь I), що супроводжується незначним збільшенням яєчників (розмір яєчників 5-7 см), надмірною секрецією стероїдних гормонів і проблемами в абдомінальній ділянці, специфічне лікування не потрібне. Проте, пацієнтка повинна бути поінформована про це і перебувати під пильним медичним контролем. При гіперстимуляції (ступінь II), що супроводжується кістами яєчників (розмір яєчників 8-10 см), абдомінальними симптомами, нудотою і блюванням, показані клінічний моніторинг і симптоматичне лікування або, за необхідності, внутрішньо венне введення кровозамінників з високою гемоконцентрацією. При гіперстимуляції тяжкого ступеня (ступінь III), що супроводжується великими кістами яєчників (розмір яєчників > 10 см), асцитами, гідротораксом, абдомінальним розтягненням, задишкою, утримуванням солей, згущенням крові, підвищеною в'язкістю крові, підвищеною агрегацією тромбоцитів з небезпекою розвитку тромбоемболії, обов'язкова госпіталізація пацієнтки, оскільки в таких випадках можуть розвинутися загрозливі для життя стани, що потребують   інтенсивного медичного втручання.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Показання до застосування препаратів лМГ під час вагітності і лактації відсутні.

Діти.

Препарат не призначений для застосування у дітей.

Особливості застосування.

Меногон має сильну гонадотропну активність, завдяки чому може спричиняти   побічні ефекти від легкого до тяжкого ступеня тяжкості. Тому препарат слід застосовувати лише під спостереженням лікарів, обізнаних із проблемами безпліддя і які мають досвід лікування цієї проблеми.

Безпечне і ефективне застосування Меногону повинно проводитися під регулярним контролем оваріальної реакції, що проводиться за допомогою ультразвукового дослідження, головним чином у поєднанні з вимірюванням сироваткових рівнів ест радіолу. Реакція на введення ФСГ у пацієнтів може бути різною, причому у деяких з них - дуже низькою. Для досягнення цілей терапії слід застосовувати найнижчу ефективну дозу препарату, що відповідає меті лікування.

Першу ін'єкцію Меногону слід проводити під безпосереднім спостереженням лікаря.

Жінки.

До початку лікування за допомогою відповідних методів у подружньої пари слід підтвердити діагноз безпліддя і встановити можливі протипоказання до вагітності. Пацієнтів слід обстежувати на наявність гіпотиреозу, недостатності кори наднирникових залоз, гіперпролактинемії і пухлин гіпофіза або гіпоталамуса, після чого призначати їм відповідне лікування.

У пацієнток, у яких в рамках лікування ановуляторного безпліддя або проведення ДРТ проводиться стимуляція фолікулярного зростання, може спостерігатися збільшення яєчників або гіперстимуляція. Подібні ризики можна мінімізувати, суворо дотримуючись рекомендованих доз і режиму введення препарату, а також проводячи моніторинг терапії.

Оцінка фолікулярного розвитку повинна проводитися лікарем, який має відповідний досвід.

Синдром гіперстимуляції яєчників (СГСЯ).

СГСЯ відрізняється від неускладненого збільшення яєчників і може виявлятися із зростанням ступеня тяжкості. Ознаки СГСЯ включають збільшення яєчників, високі рівні статевих гормонів і збільшення проникності судин. Остання ознака може призводити до накопичення рідини в перитонеальній, плевральній і, в окремих випадках, перикарді альній порожнинах.

У тяжких випадках СГСЯ можуть спостерігатися такі симптоми: абдомінальний біль, абдомінальне розтягнення, надмірне збільшення яєчників, збільшення маси тіла, задишка, олігурія і шлунково-кишкові симптоми, такі як нудота, блювання і діарея. При клінічному обстеженні можуть бути виявлені гіповолемія, згущення крові, порушення балансу електролітів,   плевральний випіт, гідроторакс, прискорене дихання і тромбоемболія.

Надмірна оваріальна реакція на лікування гонадотропінами рідко призводить до розвитку СГСЯ доти, поки для ініціації овуляції не вводиться ХГЛ. Отже, при оваріальній гіперстимуляції бажано не вводити ХГЛ і порадити пацієнтці утримуватися від статевих зносин або використовувати негормональні контрацептиви протягом щонайменше 4 дні. СГСЯ може дуже швидко прогресувати (від 24 годин до декількох днів) і набувати серйозної симптоматики. Отже, пацієнтка повинна перебувати під медичним контролем протягом 2 тижнів після введення ХГЛ.

Мінімізувати ризик розвитку оваріальної гіперстимуляції і багатоплідних вагітностей можна, дотримуючись рекомендованих доз і режиму введення препарату, а також контролюючи курс лікування. При проведенні ДРТ ризик розвитку гіперстимуляції можна знизити шляхом аспірації усіх фолікулів перед овуляцією.

СГСЯ може ставати тяжчим і тривалішим у разі настання вагітності. Найчастіше СГСЯ розвивається після завершення гормонального лікування і досягає максимальної частоти приблизно через 7-10 днів після закінчення лікування. Зазвичай СГСЯ минає спонтанно з початком менструації.

У разі тяжкого СГСЯ лікування гонадотропінами слід припинити (якщо це не було зроблено раніше), пацієнтку госпіталізувати і розпочати специфічне лікування СГСЯ.

СГСЯ частіше зустрічається у жінок із синдромом полікістозних яєчників (СПЯ).

Багатоплідні вагітності.

Багатоплідні вагітності підвищують ризик ускладнень для матері і дитини.

У пацієнток, яким проводиться індукція овуляції із застосуванням Меногону, ризик багатоплідних вагітностей вищий, ніж при природному заплідненні. Для мінімізації ризику багатоплідних вагітностей рекомендується проводити ретельний моніторинг оваріальної реакції.

У пацієнток, яким проводяться процедури ДРТ, ризик багатоплідних вагітностей головним чином залежить від кількості пересаджених ембріонів, їхньої якості і віку пацієнтки.

До початку лікування пацієнтку слід поінформувати про потенційний ризик багатоплідних вагітностей.

Передчасні пологи/спонтанний аборт.

Передчасні пологи і спонтанні аборти частіше спостерігаються у пацієнток, яким проводяться процедури ДРТ або стимуляція фолікулярного росту для ініціації овуляції, ніж у звичайній популяції.

Позаматкова вагітність.

У жінок із захворюванням труб в анамнезі існує ризик позаматкової вагітності незалежно від того, чи настала ця вагітність внаслідок спонтанного запліднення чи внаслідок лікування безпліддя. Повідомлялося, що після проведення IVF частота випадків позаматкової вагітності становила 2-5 % у порівнянні з 1-1,5 % випадків для звичайної популяції.

Новоутворення органів репродуктивної системи.

Повідомлялося про випадки розвитку доброякісних і злоякісних новоутворень яєчників і інших органів репродуктивної системи у жінок, яким проводилося декілька циклів запліднення.

Невідомо, чи підвищує лікування гонадотропінами базовий ризик розвитку таких пухлин у безплідних жінок.

Уроджені вади розвитку.

Поширеність уроджених вад розвитку після проведення ДРТ може бути трохи вищою, ніж при спонтанному заплідненні. Ймовірно, це може бути зумовлено різницею в характеристиках батьків (наприклад, вік матері, характеристики сперми) і багатоплідною вагітністю.

Тромбоемболія.

У жінок із ризиком розвитку тромбоемболії, таким як власні або сімейні випадки цієї патології, при лікуванні гонадотропінами ризик може зростати. У таких жінок користь від застосування гонадотропінів слід спів ставити з можливим ризиком. Слід зазначити, що сама собою вагітність також є чинником ризику розвитку тромбоемболії.

Чоловіки.

Підвищені ендогенні рівні ФСГ свідчать про первинні тестикулярні розлади. Такі пацієнти не реагують на лікування Меногоном/ХГЛ.

Для оцінки реакції пацієнта на терапію проводять аналіз сперми через 4-6 місяців після початку лікування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Не впливає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження лікарської взаємодії Меногону у людей не проводилися.

Навіть за відсутності клінічного досвіду очікується, що одночасне застосування Меногону та кломифену цитрату може посилити фолікулярну реакцію. При застосуванні агоністів ГН-РГ для гіпофізарної десенсибілізації для досягнення належної фолікулярної реакції можуть знадобитися вищі дози Меногону.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цільовим органом гормональної дії лМГ є яєчники і сім’яники. лМГ має гаметотрофний і стероїдогенний ефекти.

За рахунок компонента ФСГ лМГ індукує посилення зростання фолікулів в яєчниках і стимулює їхній розвиток. ФСГ збільшує вироблення ест радіолу клітинами гранульози за рахунок реакції утворення ароматичних похідних андрогенів, які виділяються із клітин теки під дією компонента ЛГ.

У сім’яниках ФСГ індукує трансформацію незрілих клітин Сертолі в зрілі клітини. Він переважно впливає на дозрівання сем’яних канальців і розвиток сперматозоїдів. Проте, для цього необхідна наявність високих внутрішньо тестикулярних концентрацій андрогенів, що потребує проведення попереднього лікування із застосуванням ХГЛ.

Фармакокінетика.

лМГ неефективний при пероральному застосуванні, тому його потрібно вводити внутрішньом'язово або підшкірно. Фармакокінетика лМГ після внутрішньом'язового або підшкірного введення вивчалася окремо для кожного компонента. Максимальний сироватковий рівень ФСГ досягається через 6-48 годин після внутрішньом'язового введення і через 6-36 годин після підшкірного введення. Після цього сироватковий рівень знижується з періодом напів виведення 56 (при внутрішньом’язовому введенні) і 51 години (підшкірно), відповідно.

лМГ виводиться переважно нирками.

Біодоступність Меногону вища після підшкірного введення, ніж після внутрішньом'язового введення. Після внутрішньом'язового і підшкірного введення отримані значення для ФСГ становили:

внутрішньом’язово:  AUC_0-      = 320,1 млЕ/мл х год;

                    C_max = 4,15 млЕ/мл;

                    t_max = 18 год

підшкірно:          AUC_0-      = 385,2 млЕ/мл х ч;

                    C_max = 5,62 млЕ/мл;

                    t_max = 12 год

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізат білого кольору у вигляді коржа;

розчинник – прозорий, безбарвний розчин.

Несумісність. Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати   при температурі не вище 25 °С   в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 ампул з порошком у комплекті з розчинником по 1 мл в ампулах в упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробники. Феррінг ГмбХ.

                Феррінг Інтернешнл Сентер СА.

Місцезнаходження. Вітланд 11, Постфаш 21 45, Д-24109 Кіль, Німеччина.    

                                    Чемін де ла Вергогнаусаз 50, 1162, Сан-Пре, Швейцарія.                                                              

Фармакодинамика. Органами-мишенями для МГЧ являются яичники и семенники. МГЧ оказывает гаметотропное и стероидогенное действие.
За счет ФСГ МГЧ индуцирует усиление роста фолликулов в яичниках и стимулирует их развитие. ФСГ повышает синтез эстрадиола гранулезными клетками за счет образования ароматических производных андрогенов, секретирующихся из текальных клеток под действием ЛГ.
В семенниках ФСГ индуцирует трансформацию незрелых клеток Сертоли в зрелые, преимущественно влияет на сперматогенез. Необходимая высокая внутритестикулярная концентрация андрогенов достигается проведением предшествующей терапии с применением хорионического гонадотропина человека (ХГЧ).
Фармакокинетика. МГЧ вводят в/м или п/к ввиду его неэффективности при пероральном применении. Фармакокинетика МГЧ при в/м или п/к введении изучалась отдельно для каждого компонента (ФСГ и ЛГ). C_max ФСГ достигается через 6–48 ч после в/м введения и через 6–36 ч после п/к, после чего уровень в плазме крови снижается с T¹/₂ — 56 ч при в/м введении и 51 ч при п/к.
МГЧ выводится преимущественно почками.
Биодоступность Меногона выше при п/к введении. При в/м и п/к применении получены следующие значения для ФСГ: в/м — AUC — 320,1 МЕ/мл ч; C_max — 4,15 МЕ/мл; время достижения C_max —18 ч; п/к — AUC — 385,2 МЕ/мл ч; C_max — 5,62 МЕ/мл; время достижения C_max — 12 ч.

у женщин:
• ановуляция (включая синдром поликистозных яичников);
• контролируемая овариальная гиперстимуляция, в том числе для индукции развития множественных фолликулов для проведения вспомогательных репродуктивных технологий (ВРТ: оплодотворение in vitro/перенесение эмбриона (IVF/ET) и внутрицитоплазматического введения сперматозоидов (ICSI)).
У мужчин:
• недостаточность серматогенеза, обусловленная гипогонадотропным гипогонадизмом.

Меногон применяют в/м или п/к. Продолжительность лечения зависит от нозологической формы.
Описанные ниже режимы дозирования применяются как для п/к, так и для в/м введения.
Женщины. Невозможно разработать универсальную схему дозирования для женщин ввиду индивидуальных особенностей реагирования яичников на введение гонадотропинов в разные периоды времени. Поэтому дозу препарата подбирают индивидуально в зависимости от реакции яичников на терапию. Меногон можно применять в виде монотерапии или сочетанно с агонистами или антагонистами гонадотропин-РГ (ГН-РГ). Рекомендуемые дозы и продолжительность терапии зависят от применяемой схемы лечения.
Ановуляция. Терапию Меногоном начинают в первые 7 дней менструального цикла, в течение которых рекомендуется введение 75–150 МЕ препарата. Дальнейший режим дозирования подбирают индивидуально, ориентируясь на результаты клинических исследований (УЗИ в сочетании с измерением уровня эстрадиола). Дозу препарата не повышают ранее 7 дней лечения, причем каждое повышение дозы не должно превышать 75 МЕ. Максимальная суточная доза препарата не должна превышать 225 МЕ. В случае недостаточного клинического ответа на терапию через 4 нед цикл лечения прекращают и начинают новый с более высокой дозы препарата.
При достижении оптимальной реакции яичников, на следующий день после последней инъекции Меногона, однократно вводят 5000–10 000 МЕ ХГЧ. Пациентке рекомендуется иметь половые отношения в день введения ХГЧ и на следующий день. Альтернативно может быть проведено внутриматочное оплодотворение. Не менее 2 нед после введения ХГЧ необходимо постоянное наблюдение за состоянием пациентки. При чрезмерной реакции яичников на применение Меногона курс лечения прекращают и ХГЧ не вводят; следует использовать негормональные контрацептивы или воздержаться от половых отношений до начала следующего менструального кровотечения.
Контролируемая овариальная гиперстимуляция с целью развития множественных фолликулов для проведения ВРТ. Согласно результатам клинических исследований применения МГЧ в сочетании с агонистом ГН-РГ для десенсибилизации терапию Меногоном следует начинать через 2 нед после начала лечения агонистом. На протяжении не менее 5 первых дней лечения рекомендуют введение суточной дозы Меногона — 150–225 МЕ. Дальнейший режим дозирования подбирают индивидуально, руководствуясь результатами клинических исследований (УЗИ в сочетании с измерением уровня эстрадиола), причем каждое повышение дозы не должно превышать 150 МЕ. Максимальная суточная доза препарата не должна превышать 450 МЕ. Общая продолжительность лечения не должна превышать 20 дней.
При применении схемы лечения без десенсибилизации терапию Меногоном начинают на 2-й или 3-й день менструального цикла, применяя то же дозирование и схему введения, как и для протоколов с применением агониста ГН-РГ.
При достижении оптимальной реакции яичников для завершения фолликулярного созревания и индукции овуляции однократно вводят 10 000 МЕ ХГЧ. Пациентка должна находиться под наблюдением врача на протяжении по меньшей мере 2 нед после введения ХГЧ. При чрезмерной реакции яичников на применение Меногона курс лечения прекращают и ХГЧ не вводят; следует использовать негормональные контрацептивы или воздержаться от половых отношений до начала следующего менструального кровотечения.
Мужчины. После нормализации уровня тестостерона путем введения соответствующей дозы ХГЧ (например 1500–5000 МЕ 3 раза в неделю на протяжении 4–6 мес) Меногон применяют 3 раза в неделю в дозе 75–150 МЕ в сочетании с введением ХГЧ в рекомендуемой дозе 1500 МЕ 3 раза в неделю; лечение должно длиться не менее 3–4 мес до улучшения сперматогенеза. При отсутствии положительного эффекта на терапию в течение этого периода следует продлить лечение до достижения улучшения сперматогенеза. Согласно современным клиническим данным для достижения сперматогенеза курс лечения длится 18 мес.

повышенная чувствительность к менотропину или другим компонентам препарата.
У женщин:
• период беременности;
• увеличение яичников или киста яичников, не обусловленные синдромом поликистозных яичников;
• вагинальное кровотечение неустановленной этиологии;
• опухоли матки, яичников или молочных желез;
• Меногон не следует применять, если не представляется возможным достичь положительного эффекта от лечения: при первичной недостаточности яичников; аномалиях развития половых органов, несовместимых с беременностью; миоме матки, несовместимой с беременностью.
У мужчин:
• карцинома простаты;
• опухоли яичек;
• Меногон не следует применять, если не представляется возможным достичь положительного эффекта от лечения: при первичной недостаточности яичек.
В случае дисфункции щитовидной железы и надпочечников, гиперпролактинемии, в том числе в сочетании с опухолями гипофиза или гипоталамуса, до начала применения МГЧ необходимо провести соответствующее лечение.

классифицированы по органам и системам и в зависимости от частоты возникновения: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100, но ≤1/10), редко (≥1/1000, но ≤1/100), иногда (≥1/10 000, но ≤1/1000), единичные случаи (≤1/10 000).

^*Реакции в месте введения наблюдались у 55–60% пациентов, принимавших участие в клинических исследованиях. Приблизительно в 12% случаев реакции оценивались как тяжелые. В большинстве случаев местные реакции развивались после п/к введения. После в/м введения реакции в месте инъекции наблюдались почти у 13% пациентов, принимавших участие в исследованиях.
При лечении Меногоном отмечали единичные случаи анафилактических реакций.
При овариальной гиперстимуляции путем применения гонадотропинов возможны единичные случаи тромбоэмболических осложнений и перекрута яичника.
Беременность, наступившая вследствие лечения бесплодия с применением гонадотропинов, таких как Меногон, чаще может завершиться спонтанным абортом, чем нормальной беременностью.
При применении гонадотропинов у мужчин есть данные о развитии гинекомастии, акне и увеличении массы тела.

Меногон обладает выраженной гонадотропной активностью, в связи с чем могут развиваться побочные эффекты от легкой до тяжелой степени. Поэтому препарат применяют только под наблюдением врача, имеющего опыт применения препарата для лечения бесплодия.
Безопасное и эффективное применение Меногона проводится под регулярным контролем овариальной реакции с помощью УЗИ, в основном в сочетании с измерением уровня эстрадиола в плазме крови. Клиническая реакция на введение ФСГ может быть разной, причем в некоторых случаях очень низкой. Для достижения цели терапии применяют препарат в наиболее низкой эффективной дозе, отвечающей цели лечения.
Первое введение Меногона проводят под непосредственным наблюдением врача.
Женщины. До начала лечения супружеской пары следует подтвердить диагноз бесплодия и установить возможные противопоказания к беременности. Проводят обследование на предмет гипотиреоза, недостаточности коры надпочечников, гиперпролактинемии и опухолей гипофиза или гипоталамуса, после чего назначают соответствующее лечение.
Может развиться увеличение яичников или гиперстимуляция при проведении стимуляции фолликулярного роста в схеме лечения ановуляторного бесплодия или проведении ВРТ. Данный риск можно минимизировать, строго придерживаясь рекомендуемых доз и режима введения препарата, а также проводя мониторинг терапии.
Оценка фолликулярного развития проводится врачом, имеющим соответствующий опыт.
СГСЯ отличается от неосложненного увеличения яичников и может распознаваться с повышением степени тяжести. Признаки СГСЯ: увеличение яичников, высокий уровень половых гормонов и повышение проницаемости сосудов. Гиперпроницаемость сосудистой стенки может приводить к асциту, гидротораксу, в отдельных случаях — гидроперикарду.
При СГСЯ тяжелой степени могут развиться боль в животе, симптомы раздражения брюшины, чрезмерное увеличение яичников, увеличение массы тела, одышка, олигурия, тошнота, рвота и диарея. При клиническом обследовании могут быть выявлены гиповолемия, гемоконцентрация, нарушение электролитного баланса, гидроторакс, тромбоэмболия.
Чрезмерная овариальная реакция при лечении гонадотропинами редко приводит к развитию СГСЯ, пока для инициации овуляции не вводится ХГЧ. При овариальной гиперстимуляции вводить овуляторную дозу ХГЧ не следует; рекомендуют воздержаться от половых отношений или использовать негормональные контрацептивы на протяжении по меньшей мере 4 сут. СГСЯ может очень быстро прогрессировать (24 ч — несколько дней). На протяжении 2 нед после введения ХГЧ необходимо наблюдение врача за состоянием пациентки.
При проведении ВРТ риск развития гиперстимуляции можно снизить путем аспирации всех фолликулов перед овуляцией.
СГСЯ может протекать более тяжело и длительно при наступлении беременности. Чаще всего СГСЯ развивается после завершения гормонального лечения (максимальная частота — через 7–10 дней после окончания терапии) и минует спонтанно с началом менструального кровотечения.
При СГСЯ тяжелой степени лечение гонадотропинами прекращают, пациентку госпитализируют и проводят специфическое лечение.
СГСЯ чаще отмечают у женщин с синдромом поликистозных яичников.
Многоплодная беременность повышает риск осложнений для матери и ребенка. При проведении индукции овуляции с применением Меногона риск многоплодной беременности выше, чем при естественном оплодотворении. Для минимизации риска развития многоплодной беременности необходим мониторинг овариальной реакции.
При проведении ВРТ риск развития многоплодной беременности зависит от количества имплантированных эмбрионов, их качества и возраста пациентки.
До начала терапии пациентку информируют о потенциальном риске развития многоплодной беременности.
Преждевременные роды/спонтанный аборт чаще развиваются при ВРТ или стимуляции фолликулярного роста для индукции овуляции, чем в обычной популяции.
Внематочная беременность. При заболевании труб в анамнезе существует риск развития внематочной беременности независимо от того, наступила беременность вследствие спонтанного оплодотворения или лечения бесплодия. Сообщалось, что после проведения экстракорпорального оплодотворения (IVF) частота случаев внематочной беременности составляла 2–5% по сравнению с 1–1,5% для обычной популяции.
Новообразования органов репродуктивной системы. Есть данные о случаях развития доброкачественных и злокачественных новообразований яичников и других органов репродуктивной системы у женщин, которым проводили несколько циклов оплодотворения. Не известно, повышает ли лечение гонадотропинами базовый риск развития данных новообразований при женском бесплодии.
Частота врожденных пороков развития после проведения ВРТ может быть немного выше, чем при спонтанном оплодотворении. Вероятно, это может быть обусловлено различием в характеристиках родителей (возраст матери, характеристики спермы) и многоплодной беременностью.
Тромбоэмболия. При отягощенном семейном или анамнезе жизни в отношении развития тромбоэмболии риск возникновения данного осложнения при лечении гонадотропинами может возрастать; следует оценить соотношение польза/риск. Беременность также является фактором риска развития тромбоэмболии.
Мужчины. При повышенном уровне эндогенного ФСГ (первичные тестикулярные нарушения) терапия Меногоном/ХГЧ неэффективна.
Для оценки реакции пациента на терапию проводят анализ спермы через 4–6 мес после начала лечения.
Дети. Не применяют.
Нет показаний для применения препарата в период беременности и кормления грудью.
Не влияет на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с механизмами.

нет исследований лекарственного взаимодействия Меногона при применении у людей. Даже при отсутствии клинического опыта можно предположить, что сочетанное применение Меногона и кломифена цитрата может усилить фолликулярную реакцию. При применении агонистов ГН-РГ для гипофизарной десенсибилизации может понадобиться применение Меногона в более высокой дозе для достижения надлежащей фолликулярной реакции.
Препарат не следует смешивать в одном шприце с другими лекарственными средствами.

применение МГЧ может приводить к гиперстимуляции яичников, которая в большинстве случаев становится клинически значимой лишь при введении ХГЧ для индукции овуляции.
Легкая (I) степень гиперстимуляции: незначительное увеличение яичников (размер яичника 5–7 см), чрезмерная секреция стероидных гормонов и абдоминальный синдром; специфического лечения не требуется. Однако следует информировать пациентку о ее состоянии; необходимо постоянное наблюдение.
Гиперстимуляция II степени характеризуется развитием кист яичников (размер яичника 8–10 см), абдоминальными симптомами, тошнотой и рвотой; показаны клинический мониторинг и симптоматическое лечение, при необходимости — в/в введение кровезаменителей гемодиначимеского действия при выраженной гемоконцентрации.
Гиперстимуляция тяжелой (III) степени сопровождается развитием больших кист яичников (размер яичника 10 см), асцита, гидроторакса, симптомов раздражения брюшины, одышки, задержки солей в организме, гемоконцентрации, повышенной вязкости крови, повышенной агрегации тромбоцитов с риском развития тромбоэмболии; обязательна госпитализация, поскольку в таких случаях могут розвиться угрожающие жизни состояния, требующие интенсивной терапии.

при температуре не выше 25 °C.