Меронем - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МЕРОНЕМ

 (МERONEM^®)

Склад:

діюча речовина: meropenem;

1 флакон   містить меропенему тригідрат, еквівалентний 500 мг або 1000 мг меропенему безводного;

допоміжна речовина: натрію карбонат безводний.

Лікарська форма.   Порошок для   приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.  Протимікробні засоби для системного застосування. β–лактамні   антибіотики. Карбапенеми. Код АТС J01D H02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Меронем показаний для лікування інфекцій, спричинених   чутливими до меропенему бактеріями:

• пневмонії, включаючи госпітальну;

• інфекції сечовивідних шляхів;

• інтраабдомінальні інфекції;

• гінекологічні інфекції, такі як ендометрит;

• інфекції шкіри та м’яких тканин;

• менінгіт;

• септицемія;

• емпірична терапія при підозрі на бактеріальну інфекцію у дорослих хворих із фебрильною нейтропенією, у якості моно терапії або в комбінації з антивірусними або протигрибковими препаратами.

Доведена ефективність Меронему як при самостійному застосуванні, так і в комбінації з іншими протимікробними засобами, при лікуванні полі мікробних інфекцій.

Внутрішньо венне введення меропенему ефективне   при застосуванні у пацієнтів з кістозним фіброзом та хронічними інфекціями нижніх дихальних шляхів як моно терапія, або у комбінації з іншими протимікробними засобами.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до препарату.

Дитячий вік   до 3 місяців.

Діти з порушеннями функції печінки та нирок.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі

Дозування та тривалість терапії встановлюють залежно від типу, тяжкості інфекції та стану пацієнта.

Рекомендована добова доза становить:

При лікуванні пневмонії, інфекцій сечовивідних шляхів, гінекологічних інфекцій, таких як ендометрит, інфекцій шкіри та   м’яких тканин – 500 мг Меронему   кожні 8 годин.

При лікуванні госпітальних пневмоній, перитоніту, підозрюваних інфекцій у пацієнтів з нейтропенією, септицемією - 1000 мг Меронему кожні 8 годин.

При кістозно му фіброзі рекомендована доза становить 2 г кожні 8 годин.

При менінгіті рекомендована доза становить 2 г кожні 8 годин.

Як і у випадку з іншими антибіотиками, слід бути особливо обережними при застосуванні меропенему як моно терапії у тяжкохворих пацієнтів з відомою або підозрюваною інфекцією Pseudomonas aeruginosa нижніх дихальних шляхів.

При лікуванні інфекції Pseudomonas aeruginosa слід регулярно проводити тест на чутливість.

Схема дозування для дорослих пацієнтів з недостатністю ниркової функції.

У пацієнтів з кліренсом креатині ну нижче 51 мл/хв дозу слід знизити за зазначеною нижче схемою:

Меропенем виводиться за допомогою гемодіалізу; якщо необхідне тривале лікування Меронемом, рекомендовано вводити одиницю дози (залежно від типу та тяжкості інфекції) наприкінці процедури гемодіалізу, щоб відновити терапевтично ефективні плазмові концентрації.

Не існує досвіду застосування Меронему у пацієнтів, що перебувають на перитонеальному діалізі.

Дозування у пацієнтів з печінковою недостатністю

Для пацієнтів з печінковою недостатністю коригування дози не потрібне.

Пацієнти літнього   віку

Для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок або показниками кліренсу креатині ну вище 50 мл/хв коригування дози непотрібне.

Діти

Для дітей віком від 3 місяців до 12 років рекомендована доза становить 10 - 20 мг/кг кожні 8 годин залежно від типу та тяжкості інфекції, чутливості патогену та стану пацієнта. У дітей з масою тіла більше 50 кг слід застосовувати дозу для дорослих.

Для дітей віком від 4 років до 18 років з кістозним фіброзом, а також   для лікування   загострення хронічних інфекцій нижніх дихальних шляхів застосовують дози в межах 25 - 40 мг/кг кожні 8 годин При менінгіті рекомендована доза становить 40 мг/кг кожні 8 годин.

Спосіб застосування

Струшувати приготований розчин перед застосуванням.

Меронем можна вводити внутрішньо венно болюсно   протягом приблизно 5 хв або внутрішньо венно інфузійно протягом приблизно 15 - 30 хв.

Меронем для застосування   внутрішньо венно болюсно слід розчинити у стерильній воді для ін’єкцій (5 мл на 250 мг меропенему), внаслідок чого отримують концентрацію 50 мг/мл. Приготовлений розчин прозорий та безбарвний або блідо-жовтого кольору.

Меронем для внутрішньо венної інфузії можна приготувати за допомогою сумісних рідин для інфузій (50 - 200 мл).

Меронем сумісний з такими рідинами для інфузій:

0,9 % розчин натрію хлориду;

5 % або 10 % розчин глюкози;

5 % розчин глюкози з 0,02 % натрію бікарбонатом;

5 % розчин глюкози з 0,9 % натрію хлоридом;

5 % розчин глюкози з 0.225 % розчином натрію хлориду;

5 % розчин глюкози з 0,15 % розчином калію хлориду;

2,5 % або 10 % розчин манітолу.

Побічні реакції.

Меронем, як правило, добре переноситься. Побічні реакції рідко потребують припинення лікування. Про серйозні побічні реакції повідомлялося дуже рідко. Для оцінки частоти виникнення небажаних явищ застосовували такі критерії: часто (³ 1 %,< 10 %), рідко (³ 0,1 %, < 1 %) та дуже рідко

( ³ 0,01 % ,< 0,1 %).

Передозування.

Обмежений пост маркетинговий досвід вказує, що побічні ефекти після передозування відповідають характеристикам побічних реакцій, які описані в розділі “Побічна дія”. Лікування симптоматичне; гемодіаліз.

Застосування у період вагітності   або   годування груддю.

Меронем не слід застосовувати в період вагітності та годування груддю, за виключенням випадків, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або немовляти.

У кожному випадку препарат слід застосовувати під безпосереднім наглядом лікаря.

Меропенем визначається в грудному молоці тварин у дуже низьких концентраціях.

Діти.

Препарат не застосовують   дітям віком   до 3 місяців та дітям з порушеннями функції печінки і нирок.

Досвід застосування у дітей з нейтропенією або первинним чи вторинним імунодефіцитом відсутній.

Особливості   застосування.

Існує перехресна алергенність між іншими карбапенемами та бета-лактам ними антибіотиками, пеніцилінами та цефалоспоринами. Перед початком терапії меропенемом слід провести ретельне опитування щодо попередніх реакцій гіпер чутливості на бета-лактамні антибіотики та застосовувати препарат   з обережністю у пацієнтів з такими випадками в анамнезі. При виникненні алергічної реакції на меропенем застосування препарату слід припинити та вдатися до відповідних заходів.

При застосуванні Меронему у пацієнтів із захворюванням печінки слід ретельно стежити за рівнями трансаміназ та білірубіну.

Як і у випадку з іншими протимікробними препаратами, можливий надлишковий ріст нечутливих до антибіотика мікро організмів, тому кожний пацієнт має перебувати під наглядом тривалий час.

Застосування для лікування інфекцій, спричинених стафілококами, резистентними до метициліну, не рекомендується.

Як і у випадку з практично всіма антибіотиками, при лікуванні Меронемом рідко повідомлялося про псевдомембранозний коліт, ступінь тяжкості якого може варіювати від легкго до такого, що становить загрозу життю. Тому антибіотики слід призначати з обережністю особам із шлунково-кишковими скаргами в анамнезі, особливо колітом.

Важливо зважати на можливість діагнозу псевдомембранозний коліт у пацієнтів, у яких виникла діарея при застосуванні Меронему. Хоча дослідження вказують на те, що токсин, який виробляється Costridium difficile, є однією з основних причин коліту, що пов`язаний з антибіотиками, інші причини слід також брати до уваги.

Слід бути обережними при застосуванні Меронему разом з потенційно нефро токсичними препаратами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або работі з   іншими механізмами.

Дані відсутні, проте не очікується впливу Меронему на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами.

Взаємодія з   іншими   лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Необхідно бути обережними   при призначенні   Меронему одночасно з потенційно токсичними для нирок ліками.

Пробенецид конкурує з меропенемом щодо тубулярного виведення і, таким чином, пригнічує ренальну секрецію, що призводить до подовження періоду напіврозпаду та підвищення концентрації   меропенему в плазмі. Оскільки сила і тривалість дії Меронему, введеного без пробенециду, ідентичні, не рекомендується вводити пробенецид і Меронем одночасно.

Потенційний вплив Меронему на зв’язування білків іншими препаратами або їх метаболізм не вивчався.

Меронем може зменшити сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти. У деяких пацієнтів ці рівні можуть досягти субтерапевтичних.

Меронем призначався одночасно з іншими лікарськими засобами без жодної небажаної фармакологічної взаємодії (крім пробенециду,   про який згадано вище).

Фармакологічні   властивості.

Фармакодинаміка. Меропенем є карбапенемовим антибіотиком для парентерального застосування, відносно стабільним до впливу людської дигідропептидази-1 (DHP-1), тому не потребує додавання інгібітору DHP-1.

Меропенем чинить бактерицидну дію шляхом втручання у життєво важливий синтез стінок бактеріальної клітини. Легкість, з якою він проникає у стінки бактеріальної клітини, високий рівень стабільності до всіх серинових бета-лактамаз та виражена спорідненість з білками, що зв’язують пеніцилін (PBP), пояснюють сильну бактерицидну дію меропенему проти широкого спектра аеробних та анаеробних бактерій. Мінімальні бактерицидні концентрації (МВС) зазвичай є такими ж, як і мінімальні інгібуючі концентрації (МІС). Для 76% бактерій співвідношення МВС : МІС становило 2 або менше.

Меропенем є стабільним у тестах на чутливість, а ці тести можна проводити за допомогою звичайних рутинних методів. Тести in vitro показують, що меропенем діє синергічно з різними антибіотиками. Як було продемонстровано in vitro та in vivo, меропенем має пост антибіотичний ефект.

Спираючись на фармакокінетику та співвідношення клінічних та мікробіологічних результатів щодо діаметра зони та мінімальних інгібуючих концентрацій (МІС)   для мікро організмів, рекомендується єдиний комплекс критеріїв чутливості до меропенему.

Антибактеріальний спектр меропенему in vitro включає більшість клінічно значимих грам-позитивних та грам негативних, аеробних та анаеробних штамів бактерій, як зазначено нижче.

Грам позитивні аероби:

Bacillus spp., Corynebacterium diphteriae, Enterococcus faecalis, Enterococcus liquifaciens, Enterococcus avium, Listeria monocytogenes, Lactobacillus spp., Nocardia asteroids, Staphylococcus aureus (позитивні та негативні до пеніцилін ази), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus xylosus, Staphylococcus warneri, Staphylococcus hominis, Staphylococcus simulans, Staphylococcus intermedius, Staphylococcus sciuri, Staphylococcus lugdunensis, Streptococcus pneumoniae (чутливі та резистентні до пеніциліну), Streptococcus agalactiae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus equi, Streptococcus bovis, Streptococcus mitis, Streptococcus mitior, Streptococcus milleri, Streptococcus sanguis, Streptococcus viridans, Streptococcus salivarius, Streptococcus morbillorum, Streptococcus Group G, Streptococcus Group F, Rhodococcus equi.

Грам негативні аероби:

Achromobacter xylosoxidans, Acinetobacter anitratus, Acinetobacter lwoffii, Acinetobacter baumannii, Aeromonas hydrophila, Aeromonas sorbria, Aeromonas caviae, Alcaligenes faecalis, Bordetella bronchiseptica, Brucella melitensis, Campylobacter coli, Campylobacter jejuni, Citrobacter freundii, Citrobacter diversus, Citrobacter koseri, Citrobacter amalonaticus, Enterobacter aerogenes, Enterobacter (Pantoea) aglomeran, Enterobcter cloacae, Enterobacter sakazakii, Escherichia coli, Escherichia hermannii, Gardnerella vaginalis, Haemophilus influenzae (включаючи позитивні до бета-лактамази та резистентні до ампіциліну штами), Heamophilus parainfluenzae, Heamophilus ducreyi, Helicobacter pylori, Neisseria meningitides, Neisseria gonorrhoeae (включаючи позитивні до бета-лактамаз, резистентні до пеніциліну та резистентні до спектиноміцину штами), Hafnia alvei, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella aerogenes, Klebsiella ozaenae, Klebsiella oxytoca, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Morganella morganii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Proteus penneri, Providencia rettgeri, Providencia stuartii, Providencia alcalifaciens, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas putida, Pseudomonas alcaligenes, Burkholderia (Pseudomonas) cepacia, Pseudomonas flourescens, Pseudomonas stutzeri, Pseudomonas pseudomallei, Pseudomonas acidovorans, Salmonella spp., включаючи Salmonella enteritidis/typhi, Serratia marcescens, Serratia liquefaciens, Serratia rubidaea, Shigella sonnei, Shigella flexneri, Shigella boydii, Shigella dysenteriae, Vibrio cholerae, Vibrio parahaemolyticus, Vibrio vulnificus, Yersinia enterocolitica.

Анаеробні бактерії:

Actinomyces odontolyticus, Actinomyces meyeri, Bacteroides-Prevotella-Porphynomonas spp., Bacteroides fragilis, Bacteroides vulgatus, Bacteroides variabilis, Bacteroides pneumosintes, Bacteroides coagulans, Bacteroides uniformis, Bacteroides distasonis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides eggerthii, Bcteroides capsillosis, Prevotella buccalis, Prevotella corporis, Bacteroides gracilis, Prevotella melaninogenica, Prevotella intermedia, Prevotella bivia, Prevotella splanchnicus, Prevotella oralis, Prevotella disiens, Prevotella rumenicola, Bacteroides ureolyticus, Prevotella oris, Prevotella buccae, Prevotella denticola, Bacteroides levii, Porphyromonas asaccharolytica, Bifidobacterium spp., Bilophila wadsworthia, Clostridium perfringens, Clostridium bifermentalis, Clostridium ramosum, Clostridium sporogenes, Clostridium cadaveris, Clostridium sordellii, Clostridium butyricum, Clostridium clostridiiformis, Clostridium, innocuum, Clostridium subterminale, Clostridium tertium, Eubacterium lentum, Eubacterium aerofaciens, Fusobacterium mortiferum, Fusobacterium necrophorum, Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium varium, Mobiluncus curtisii, Mobiluncus mulieris, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus micros, Peptostreptococcus saccharolyticus, Peptococcus saccharolyticus, Peptostreptococcus asaccharolyticus, Peptostreptococcus magnus, Peptostreptococcus prevotii, Propionibacterium acnes, Propionibacterium aidum, Propionibacterium granulosum.

Stenotrophomonas maltophilia, Enterococcus faecium та стафілококи, резистентні до метициліну, як було виявлено, є резистентними до меропенему.

Фармакокінетика. Внутрішньо венна інфузія   протягом 30 хв одноразової дози Меронему у здорових добровольців призводить до пікових плазмових концентрацій, що становлять приблизно

11 мкг/мл для дози 250 мг, 23 мкг/мл – для дози 500 мг та 49 мкг/мл для дози 1 г.

Проте не існує абсолютної фармакокінетичної пропорційності між введеною дозою та показниками максимальної концентрації в плазмі (C_max) і площею під кривою «концентрація-час» (AUC). Крім того, спостерігалося зниження плазмового кліренсу з 287 до 205 мл/мм для доз у межах 250 мг – 2 г.

Внутрішньо венна болюсна ін’єкція Меронему протягом 5 хв у здорових добровольців призводить до пікових   плазмових   концентрацій,   що   становлять   приблизно  52   мкг/мл для дози 500 мг та 112 мкг/мл – для дози 1 г.

Внутрішньо венні інфузії по 1 г протягом 2, 3 та 5 хв порівнювали у тристоронньому перехресному дослідженні. Ці тривалості інфузії призводили до пікових плазмових концентрацій, що становили 110, 91 та 94 мкг/мл   відповідно.

Після в/в введення дози 500 мг рівні меропенему в плазмі знижуються до величин 1 мкг/мл або менше через 6 годин   після введення.

При багаторазовому застосуванні з інтервалом 8 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок накопичення меропенему не відбувається.

У суб’єктів з нормальною функцією нирок період напів виведення меропенему становить приблизно 1 годину.

Зв’язування меропенему з протеїнами плазми дорівнює приблизно 2 %.

Приблизно 70 % введеної дози виводиться у вигляді незміненого меропенему з сечею за 12 годин, після чого спостерігається незначне подальше виведення з сечею. Концентрації меропенему в сечі, що перевищують 10 мкг/мл, зберігаються аж до 5 годин після введення дози 500 мг. Накопичення меропенему в плазмі або сечі у добровольців з нормальною функцією нирок при режимі введення дози 500 мг кожні 8 годин або 1 г кожні 6 годин не спостерігалося.

Єдиний метаболіт меропенему є мікро біологічно неактивним.

Меропенем добре проникає у більшість тканин та рідин організму, включаючи цереброспінальну рідину у пацієнтів з бактеріальним менінгітом, досягаючи концентрацій, що перевищують рівень, потрібний для інгібування більшості бактерій.

Дослідження, проведені у дітей, показали, що фармакокінетика Меронему у дітей є такою ж, як у дорослих. Період напів виведення меропенему у дітей віком до 2 років дорівнював 1,5 - 2,3 години, а фармакокінетика була лінійною в межах доз 10 - 40 мг/кг.

Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з нирковою недостатністю показали, що плазмовий кліренс меропенему співвідноситься з кліренсом креатині ну. Пацієнтам з нирковою недостатністю є потреба у   коригуванні дози.

Фармакокінетичні дослідження в осіб літнього віку показали зниження плазмового кліренсу меропенему, що співвідноситься з віковим зниженням кліренсу креатині ну.

Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із захворюванням печінки не показали впливу захворювання печінки на фармакокінетику меропенему.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або світло-жовтого кольору.

Несумісність.

Меронем не слід змішувати або додавати до інших лікарських засобів.

Термін придатності.

4 роки.

Приготовлений продукт слід застосувати негайно або зберігати за потреби згідно умов, наведених у нижченаведеній таблиці.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Не заморожувати.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Рекомендується застосовувати свіжо приготовлені розчини Меронему для в/в ін’єкцій та інфузій.

Розчини Меронему не слід заморожувати.

Під час приготування розчину слід застосовувати стандартні асептичні методики.

Струшувати приготований розчин перед застосуванням.

Усі флакони призначені лише для одноразового застосування.

Упаковка.

Скляні флакони, закриті резиновою пробкою та запечатані алюмінієвою кришкою. По 10 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.  

Дейніппон Сумітомо Фарма Ко. Лтд, Японія для АстраЗенека ЮК Лімітед, Великобританія/Dainippon Sumitomo Pharma Co Ltd, Japan for AstraZeneca UK Limited, Great Britain.

Місцезнаходження.

Оіта 870-0106, Японія /Oita 870-0106, Japan.    

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

пор. д/п ин. р-ра 500 мг фл., № 10

Прочие ингредиенты: натрия карбонат безводный.

№  UA/0186/01/01 от 25.05.2010 до 27.11.2013

пор. д/п ин. р-ра 1000 мг фл., № 10

Прочие ингредиенты: натрия карбонат безводный.

№  UA/0186/01/02 от 25.05.2010 до 27.11.2013

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Меронем является карбапенемовым антибиотиком для парентерального применения, относительно устойчив к действию дегидропептидазы-1 человека (DHP-1), поэтому не нуждается в добавлении ингибитора DHP-1.
Оказывает бактерицидное действие путем влияния на синтез клеточной мембраны бактерий. Легкость проникновения через мембраны бактериальной клетки, высокий уровень устойчивости к действию всех сериновых β-лактамаз и выраженная аффинность с белками, связывающими пенициллин (PBР), обусловливают выраженное бактерицидное действие по отношению к широкому спектру аэробных и анаэробных бактерий. Минимальная бактерицидная концентрация (МБК) меропенема, как правило, такая же, как и минимальная ингибирующая концентрация (МИК). Для 76% бактерий соотношение МБК/МИК составляет ≤2.
Меропенем является стабильным в тестах на чувствительность, а эти тесты можно проводить с помощью обычных рутинных методов. Исследованиями in vitro установлено, что меропенем действует синергично с различными антибиотиками. In vitro и in vivo установлено, что меропенем обладает постантибиотическим эффектом.
Базируясь на фармакокинетических параметрах и корреляции клинических и микробиологических результатов относительно диаметра зоны и минимальных ингибирующих концентраций для микроорганизмов, рекомендуется единый комплекс критериев чувствительности к меропенему.

Антибактериальный спектр меропенема in vitro включает большинство клинически значимых грамположительных и грамотрицательных, аэробных и анаэробных бактерий.
Грамположительные аэробы
Bacillus spp., Corynebacterium diphtheriae, Enterococcus faecalis, Enterococcus liquifaciens, Enterococcus avium, Listeria monocytogenes, Lactobacillus spp., Nocardia asteroides, Staphylococcus aureus (продуцирующие и непродуцирующие пенициллиназу), cтафилококки (коагулазоотрицательные), включая Staphylococus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus xylosus, Staphylococcus warneri, Staphylococcus hominis, Staphylococcus simulans, Staphylococcus intermedius, Staphylococcus sciuri, Staphylococcus lugdunensis, Staphylococcus pneumoniae (чувствительные и устойчивые к пенициллину), Streptococcus agalactia, Streptococcus pyogenes, Streptococcus equi, Streptococcus bovis, Streptococcus mitis, Streptococcus mitior, Streptococcus milleri, Streptococcus sanguis, Streptococcus viridans, Streptococcus salivarius, Streptococcus morbillorum, Streptococcus Group G, Streptococcus Group F, Rhodococcus equi.
Грамотрицательные аэробы
Achromobacter хylosoxidans, Acinetobacter anitratus, Acinetobacter lwoffii, Acinetobacter baumannii, Aeromonas hydrophila, Aeromonas sorbria, Aeromonas caviae, Alcaligenes faecalis, Bordatella bronchiseptica, Brucella melitensis, Campylobacter coli, Campilobacter jejuni, Citrobacter freundii, Citrobacter diversus, Citrobacter kosheri, Citrobacter amalonaticus, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter cloacae. Enterobacter sakazakii, Escherichia coli, Escherichia hermannii, Gardnerella vaginalis, Haemophilus influenzae (включая положительные к β-лактамазе и ампициллинрезистентные штаммы), Haemophilus parainfluenzae, Haemophilus ducreyi, Helicobacter pylori, Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae (включая положительные к β-лактамазе и устойчивые к пенициллину и спектиномицину штаммы), Hafnia alvei, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella aerogenes, Klebsiella ozaenae, Klebsiella oxytoca, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Morganella morganii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Proteus penneri, Providencia rettgeri, Providencia stuartii, Providencia alcalifaciens, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas putida, Pseudomonas alcaligenes, Pseudomonas cepacia, Pseudomonas fluorescens, Pseudomonas stutzeri, Pseudomonas pseudomallei, Pseudomonas acidovorans, Salmonella spp., включая Salmonella enteridis/typhi, Serratia liquifaciens, Serratia rubidiae, Shigella sonnei, Shigella flexneri, Shigella boydii, Shigella dysenteriae, Vibrio cholerae. Vibrio parahaemolyticus, Vibrio vulnificus, Yersinia enterocolitica.
Анаэробные бактерии
Actinomyces adontolyticus, Actinomyces meyeri, Bacteroides-Prevotella-Porphyromonas spp., Bacteroides fragilis, Bacteroides vulgaris, Bacteroides vorabilis, Bacteroides pneumosintes, Bacteroides coagulans, Bacteroides uniformis, Bacteroides distasonis. Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicon, Bacteroides eggerthii, Bacteroides capsillosis, Bacteroides buccalis, Bacteroides corporis, Bacteroides gracilis, Prevotella melaninogenica, Prevotella intermedia, Prevotella bivia, Prevotella splanchnicus, Prevotella oralis, Prevotella disiens, Prevotella rumenicola, Prevotella ureolyticus, Prevotella oris, Prevotella buccae, Prevotella denticola, Prevotella levii, Porphyromonas asaccharolitycus, Bifidobacterium spp., Bilophillia wadsworthia, Clostridium perfrigens, Clostridium bifementans, Clostridium ramosum, Clostridium sporogenes, Clostridium cadaveris, Clostridium sardellii, Clostridium butyricum, Clostridium clostridiiformis, Clostridium innocuum, Clostridium subterminale, Clostridium tertium, Eubacterium lentum, Eubacterium aerofaciens, Fusobacterium mortiferum, Fusobacterium necrophorum, Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium varium, Mobiluncus curtisii, Mobiluncus mulieris, Peptostreptococcus anaerobicus, Peptostreptococcus micros, Peptostreptococcus saccharolyticus, Peptococcus asaccharolyticus, Peptococcus magnus, Peptococcus prevotii, Propionibacterium acnes, Propionibacterium avidium, Propionibacterium granulosum.
Stenotrophomonas maltophilia, Enterococcus faecium и метициллинрезистентные стафилококки, как было выявлено, являются резистентными к меропенему.
Фармакокинетика. При в/в инфузии в течение 30 мин однократной дозы Меронема здоровым добровольцам С_max в плазме крови соответствует примерно 11 мкг/мл для дозы 250 мг, 23 мкг/мл — для дозы 500 мг и 49 мкг/мл — для дозы 1 г.
Однако нет абсолютной фармакокинетической пропорциональной зависимости между введенной дозой и показателями C_max и AUC. Более того, отмечали снижение клиренса с 287 до 205 мл/мин при применении препарата в диапазоне доз 250 мг–2 г.
При в/в болюсной инъекции Меронема здоровым добровольцам в течение 5 мин C_max в плазме крови соответствует примерно 52 мкг/мл для дозы 500 мг и 112 мкг/мл — для дозы 1 г.
В/в инфузии по 1 г на протяжении 2, 3 и 5 мин сравнивали в тристороннем перекрестном исследовании. Эти длительные инфузии приводили к C_max, которые составляли 110, 91 и 94 мкг/мл соответственно.
Через 6 ч после в/в введения препарата в дозе 500 мг уровень меропенема в плазме крови снижается до ≤1 мкг/мл.
При многократном введении с интервалом 8 ч у пациентов с нормальной функцией почек кумуляции меропенема не происходит.
У пациентов с нормальной функцией почек Т_½ меропенема составляет около 1 ч. Связывание с белками плазмы крови — около 2%. Примерно 70% введенного в/в меропенема выводится с мочой в неизмененном виде в течение 12 ч, после чего дальнейшая экскреция с мочой незначительна. Концентрация меропенема в моче, превышающая 10 мкг/мл, поддерживается до пяти часов после введения в дозе 500 мг. Кумуляции меропенема в плазме крови и моче у добровольцев с нормальной функцией почек при режиме введения 500 мг каждые 8 ч или 1 г каждые 6 ч не отмечают.
Единственный метаболит меропенема не обладает антибактериальной активностью.
Меропенем хорошо проникает в большинство тканей и биологических жидкостей организма, в том числе в СМЖ пациентов с бактериальным менингитом, достигая концентрации, превышающей МПК для большинства бактерий.
Исследования, проведенные у детей, показали, что фармакокинетика меропенема в детском возрасте такая же, как у взрослых. Т_½ меропенема у детей в возрасте до 2 лет около 1,5–2,3 ч, при этом отмечают линейную фармакокинетику в диапазоне доз 10–40 мг/кг массы тела.
Фармакокинетические исследования у пациентов с почечной недостаточностью показали, что плазматический клиренс меропенема у пациентов коррелирует с клиренсом креатинина. Таким больным необходима коррекция дозы.
Фармакокинетические исследования у пациентов пожилого возраста показали снижение плазматического клиренса меропенема, что коррелирует с возрастным снижением клиренса креатинина.
Фармакокинетические исследования у пациентов с заболеваниями печени не показали влияния заболеваний печени на фармакокинетику меропенема.

ПОКАЗАНИЯ:

лечение инфекций, вызванных чувствительными к меропенему микроорганизмами:

• пневмонии, включая госпитальные;
• инфекции мочевыводящих путей;
• инфекции брюшной полости;
• гинекологические инфекции, такие как эндометрит;
• инфекции кожи и мягких тканей;
• менингит;
• септицемия;
• эмпирическая терапия при подозрении на бактериальную инфекцию у взрослых с фебрильной нейтропенией; в качестве монотерапии либо в комбинации с противовирусными или противогрибковыми препаратами.

Доказана эффективность Меронема в качестве монотерапии или в комбинации с другими противомикробными препаратами, а также при лечении полимикробных инфекций.
В/в введение меропенема эффективно при применении у пациентов с кистозным фиброзом и хроническими инфекциями нижних дыхательных путей в качестве монотерапии или в комбинации с другими противомикробными средствами.

ПРИМЕНЕНИЕ:

взрослые
Дозы и продолжительность терапии устанавливают в зависимости от типа, тяжести инфекции и состояния пациента.
Рекомендуемая суточная доза составляет:

• при пневмонии, инфекциях мочевыделительных путей, гинекологических инфекциях, таких как эндометрит, инфекции кожи и мягких тканей, — 500 мг Меронема в/в каждые 8 ч;
• при госпитальных пневмониях, перитоните, подозрении на бактериальную инфекцию у пациентов с нейтропенией, а также септицемии — 1000 мг (1 г) Меронема в/в каждые 8 ч;

при кистозном фиброзе рекомендуемая доза составляет 2 г каждые 8 ч;
при менингите рекомендуемая доза составляет 2 г каждые 8 ч.
Как и при применении других антибиотиков, следует уделять особое внимание при назначении Меронема в качестве монотерапии больным в критическом состоянии с известной или подозреваемой инфекцией нижних дыхательных путей, вызванной Pseudomonas aeruginosa. Рекомендуется регулярно проводить пробы на чувствительность при инфекции, вызванной Pseudomonas aeruginosa.
Схема применения у больных с почечной недостаточностью
У пациентов с заболеваниями почек и клиренсе креатинина <51 мл/мин дозы должны быть снижены таким образом:

Меропенем выводится при гемодиализе. Если требуется продолжительное лечение Меронемом, рекомендуется вводить единицу дозы (в зависимости от типа и тяжести инфекции) по завершении процедуры гемодиализа для восстановления эффективной концентрации препарата в плазме крови. Опыта применения Меронема у больных, находящихся на перитонеальном диализе, нет.
Больные с печеночной недостаточностью
Нет необходимости в коррекции дозы.
Пациенты пожилого возраста
У пациентов пожилого возраста с нормальной функцией почек или клиренсом креатинина >50 мл/мин в коррекции дозы нет необходимости.
Дети
Для детей в возрасте от 3 мес до 12 лет рекомендуемая доза для в/в введения составляет 10–20 мг/кг каждые 8 ч в зависимости от типа и тяжести инфекции, чувствительности патогенного микроорганизма и состояния пациента. У детей с массой тела >50 кг препарат следует применять в дозе для взрослых.
Для детей в возрасте 4–18 лет с кистозным фиброзом, а также при обострении хронических инфекций нижних дыхательных путей применяют дозы в пределах 25–40 мг/кг каждые 8 ч. При менингите рекомендуемая доза составляет 40 мг/кг каждые 8 ч.
Способ применения
Меронем вводят в виде в/в болюсной инъекции в течение приблизительно 5 мин либо в виде в/в инфузии в течение 15–30 мин.
При приготовлении р-ра для в/в болюсной инъекции Меронем разводят стерильной водой для инъекций (5 мл на 250 мг меропенема), в результате получают концентрацию р-ра 50 мг/мл. Приготовленный р-р прозрачный, бесцветный или бледно-желтого цвета. Непосредственно перед применением приготовленный р-р необходимо несколько раз встряхнуть.
При приготовлении р-ра для в/в инфузий препарат разводят одним из совместимых растворителей (50–200 мл).
Меронем можно разводить в таких инфузионных р-рах:
0,9% р-р натрия хлорида;
5% или 10% р-р глюкозы;
5% р-р глюкозы с 0,02% р-ром натрия гидрокарбоната;
5% р-р глюкозы с 0,9% р-р натрия хлорида;
5% р-р глюкозы с 0,225% р-ром натрия хлорида;
5% р-р глюкозы с 0,15% р-ром калия хлорида;
2,5% или 10% р-р маннитола.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к меропенему, дети в возрасте до 3 мес и с заболеваниями печени и почек.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Меронем, как правило, хорошо переносится. При развитии побочных реакций необходимость в отмене терапии возникает редко. О развитии серьезных побочных эффектов сообщалось очень редко. Побочные эффекты классифицировались в зависимости от частоты развития: часто (≥1%, <10%), редко (≥0,1%, <1%) и очень редко (≥0,01%, <0,1%).

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

у пациентов, в анамнезе которых есть указания на реакцию гиперчувствительности к карбапенемам, пенициллинам или другим β-лактамным антибиотикам, может возникать перекрестная гиперчувствительность к Меронему. В случае развития аллергических реакций препарат следует отменить и назначить соответствующую терапию.
Применение Меронема у пациентов с заболеваниями печени следует проводить под строгим контролем активности сывороточных трансаминаз и уровня билирубина в крови. Как и в случае с другими антибиотиками, возможен чрезмерный рост нечувствительных к антибиотику микроорганизмов, поэтому пациента следует наблюдать длительное время.
Применение меропенема при инфекциях, вызванных метициллинустойчивым стафилококком, не рекомендуется.
Псевдомембранозный колит отмечают при применении практически всех антибиотиков, степень тяжести которого может варьировать от легкой до угрожающей жизни. Поэтому меропенем следует назначать с осторожностью лицам с дисфункцией пищеварительного тракта в анамнезе, особенно с колитом. Следует учитывать возможность развития псевдомембранозного колита в случае возникновения диареи на фоне приема антибиотика. Результаты исследований свидетельствуют, что токсин, продуцируемый Clostridium difficil, является одной из основных причин колитов, обусловленных применением антибиотиков, однако следует принимать во внимание и наличие других причин.
Следует быть осторожными при применении Меронема одновременно с другими потенциально нефротоксичными препаратами.
Период беременности и кормления грудью. Меронем не следует применять в период беременности и кормления грудью, за исключением случаев, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. В каждом случае его применение необходимо проводить под постоянным наблюдением врача.
Меропенем определяется в грудном молоке у животных в очень низких концентрациях.
Дети. Меронем не применяют у детей в возрасте до 3 мес или с нарушением функции печени и почек. Нет опыта применения меропенема у детей с нейтропенией или первичным/вторичным иммунодефицитом.
О влиянии на способность управлять транспортными средствами или работать с потенциально опасными механизмами данных нет. Однако предполагать отрицательное воздействие на такую способность нет оснований.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

сочетанный прием Меронема с потенциально нефротоксичными препаратами следует назначать с осторожностью.
Пробенецид конкурирует с меропенемом за активную канальцевую секрецию и таким образом ингибирует почечную экскрецию последнего, увеличивая Т_½ и повышая концентрацию меропенема в плазме крови. Поскольку эффективность и длительность действия Меронема, введенного без пробенецида, идентичны, сочетанное введение пробенецида с Меронемом не рекомендуется.
Возможное влияние Меронема на связывание с белками плазмы крови других препаратов не изучали. Меронем может снижать концентрацию вальпроевой кислоты в сыворотке крови до субтерапевтической. Меропенем применяли одновременно с другими лекарственными средствами без каких-либо отрицательных фармакологических взаимодействий (кроме пробенецида, о чем указывалось выше).

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

ограниченый постмаркетинговый опыт указывает, что побочные эффекты при передозировке соответствуют характеристикам побочных реакций (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). Лечение симптоматическое; гемодиализ.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре до 30 °C. Не замораживать.
Для в/в введения рекомендуется применять свежеприготовленный р-р Меронема, готовый к применению р-р сохраняет удовлетворительную эффективность в условиях хранения при температуре ниже 25 °С или в холодильнике (4 °С) в сроки, указанные в таблице.

Приготовленный р-р меропенема не следует замораживать. При приготовлении и введении препарата следует придерживаться стандартных методик асептики. Приготовленный р-р следует встряхивать непосредственно перед применением. Флаконы предназначены для одноразового использования.