Миоритмил - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МІОРИТМІЛ-ДАРНИЦЯ

MIORITMIL-DARNITSA

Склад:

Діюча речовина: 1 таблетка містить аміодарону гідро хлориду 200 мг у перерахунку на    100 % суху речовину;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, картопляний крохмаль, повідон (полівінілпірролідон низь комолекулярний медичний), кросповідон, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Анти аритмічні препарати III класу.

Код АТС. C01B D01.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування та профілактика пароксизмальних порушень ритму:

• небезпечні для життя шлуночкові аритмії;  

• шлуночкова тахікардія;

• профілактика фібриляції шлуночків, зокрема після кардіоверсії;

• cуправентрикулярні аритмії, особливо пов’язані з WPW–синдромом (при неефективності або неможливості іншої терапії);

• пароксизм мерехтіння та тре потіння передсердь;

• передсердна та шлуночкова екстрасистолія;

• аритмії на фоні коронарної недостатності або хронічної серцевої недостатності;

• парасистолія;

• шлуночкові аритмії у хворих з міокардитом Шагаса.  

Протипоказання. Гіпер чутливість до компонентів препарату. Підвищена чутливість до препаратів йоду. Синдром слабкості синусного вузла. Синусна брадикардія. SA–блокада. AV–блокада II–III ст. (без використання кардіостимулятора). Кардіогенний шок. Гіпокаліємія. Колапс. Артеріальна гіпотензія. Гіпотиреоз, тиреотоксикоз. Інтерстиціальні хвороби легенів. Прийом антидепресантів інгібіторів МАО.

Спосіб застосування та дози. Дорослим внутрішньо (до їжі) – 600–800 мг на добу за 2–                 3 прийоми, через 5–15 днів дозу зменшують до 300–400 мг/добу, потім переходять на підтримуючу терапію по 200–300 мг/добу за 1–2 прийоми. Щоб уникнути кумуляції приймають протягом  5 днів, потім роблять перерву на 2 дні. Можливий також прийом впродовж 3 тижнів на місяць з тижневою перервою.

Для дорослих: середня терапевтична разова доза – 200 мг, середня терапевтична добова доза – 400 мг, максимальна разова доза – 400 мг, максимальна добова доза – до 1200мг.

Побічні реакції.

З боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення, депресія, відчуття втоми, парестезії, слухові галюцинації, при тривалому застосуванні – периферична нейропатія, тремор, порушення пам’яті, сну, екстра пірамідні прояви, атаксія, неврит зорового нерва, при парентеральному застосуванні – внутрішньо черепна гіпертензія.

З боку органів чуття: увеїт, відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (якщо відкладення значні і частково заповнюють зіницю – скарги на крапки, що світяться, або пелену перед очима при яскравому світлі), мікро відшарування сітківки.

З боку серцево–судинної системи: синусна брадикардія (рефрактерна до м-холіноблокаторів), AV–блокада, при тривалому застосуванні – прогресу вання хронічної серцевої недостатності, тахікардія типу " пірует", посилення існуючої аритмії або її виникнення.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня Т 4 (концентрації вільного й загального сироваткового тироксину) при нормальному або незначно зниженому рівні Т 3 (концентрації вільного й загального трийодтиронину), гіпотиреоз, тиреотоксикоз (потрібна відміна препарату).

З боку дихальної системи: при тривалому застосуванні – кашель, задишка, інтерстиціальна пневмонія або альвеоліт, фіброз легенів, плеврит, при парентеральному застосуванні – бронхоспазм, апное (у хворих з тяжкою дихальною недостатністю).

З боку травної системи: нудота, блювання, зниження апетиту, зниження або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастрії, біль у животі, запори, метеоризм, діарея, рідко – підвищення активності " печінкових" трансаміназ, при тривалому застосуванні – токсичний гепатит, холестаз, жовтяниця, цироз печінки.

З боку крові: при тривалому застосуванні – тромбоцит опенія, гемолітична та а пластична анемія.

Алергічні реакції: шкірні висипання, ексфоліативний дерматит.

Інші: міопатія, епідидиміт, зниження потенції, алопеція, васкуліт, фото сенсибілізація (гіперемія шкіри, слабка пігментація відкритих ділянок шкіри), свинцево–синя або голубувата пігментація шкіри, при парентеральному застосуванні – гарячка, підвищене потовиділення.

Передозування. Симптоми: брадикардія, AV–блокада, зниження артеріального тиску, запаморочення, галюцинації.

Лікування: промивання шлунка, призначення холестираміну; при брадикардії – бета–адреноміметиків або установка кардіостимулятора; при тахікардії типу " пірует" – внутрішньо венне введення солей магнію, кардіостимуляція. Симптоматична терапія. Гемодіаліз неефективний.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування в період вагітності та лактації можливе тільки при загрозливих життю порушеннях ритму при неефективності іншої анти аритмічної терапії (викликає у новонароджених гіпотиреоз, зоб, брадикардію і затримку розумового розвитку).

Діти. Безпека та ефективність застосування в дітей не визначені, початок і тривалість ефекту в них можуть бути менше, ніж у дорослих. Початкова добова доза 8–10 мг/кг або 800 мг на 1,72 м²/добу поверхні шкіри, у продовж 8–15 днів до настання початкової терапевтичної дії, після чого дозу зменшують до 5 мг/кг або 400 мг на 1,72 м² поверхні тіла в добу в плині декількох тижнів, а потім з наступним переходом на підтримуючу терапію 2,5 мг/кг або 200 мг на 1,72 м²/добу поверхні шкіри.

Особливості застосування.

Перед початком терапії необхідно провести рентгенологічне дослідження легенів, оцінити функцію щитовидної залози (концентрація гормонів), печінки (активність трансаміназ) і концентрацію електролітів плазми.

Рекомендується щорічне рентгенологічне дослідження легенів, 1 раз на півроку – дослідження функції зовнішнього дихання, вміст Т 3 і Т 4. За відсутності клінічних ознак дисфункції щитовидної залози лікування припиняти не слід.

В період лікування періодично проводять аналіз ЕКГ (ширина комплексу QRS і тривалість інтервалу Q–T), трансаміназ (при підвищенні в 3 рази або подвоєнні у разі початкової підвищеної їх активності дозу зменшують, аж до повного припинення терапії).

Для профілактики розвитку фото сенсибілізації рекомендується уникати перебування на сонці або користування спеціальними сонцезахисними кремами.

Необхідне періодичне спостереження окуліста (виявлення значних відкладень в рогівці або розвиток порушень зору вимагає відміни аміодарона). Відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки при зменшенні дози препарату або його відміні зникає.

Пігментація шкіри після припинення лікування зменшується і поступово поволі зникає.

Після припинення лікування функція щитовидної залози нормалізується.

При відміні можливі рецидиви порушень ритму.

Після відміни фармакодинамічний ефект зберігається протягом 10–30 днів.

Містить йод (у 200 міліграмах – 75 міліграм йоду), тому може впливати на результати тестів накопичення радіо активного йоду в щитовидній залозі.

При проведенні хірургічних втручань поінформувати анестезіолога про прийом препарату (можливість розвитку гострого респіраторного дистрес–синдрому у дорослих безпосередньо після хірургічного втручання).

Препарат не бажано приймати одночасно із сорбентами та антацидами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

У період лікування необхідно дотримуватись обережності при керуванні авто транспортом і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Підвищує концентрацію в плазмі хінідину, прокаїнаміду, флекаїніду, фенітоїну,

циклоспорину, дигоксину (при сумісному застосуванні рекомендується зниження дози дигоксину на 25–50 % і контроль його плазмових концентрацій).

Підсилює ефекти антикоагулянтів непрямої дії – варфарину та аценокумаролу (взаємодія на рівні мікросомального окиснення). У цих випадках дозу варфарину слід зменшити до   66 %, а аценокумаролу – до 50 % і контролю вати протромбі новий час.

Анти аритмічні лікарські засоби Ia класу, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, " петльові" діуретики, тіазіди, фенотіазини, астемізол, терфенадин, соталол, проносні, глюкокортикостероїди для системного застосування, тетракозактид, пентамідин, амфотерицин В для внутрішньо венного введення – ризик розвитку аритмогенної дії (подовження інтервалу Q–T, поліморфна шлуночкова тахікардія, схильність до синусної брадикардії, блокаді синусного вузла або AV–блокаді).

Бета–адреноблокатори, верапаміл та серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку брадикардії та пригнічення AV–провідності.

Загальна анестезія (засоби для інгаляційної анестезії), оксигенотерапія – ризик виникнення брадикардії (резистентної до атропіну), вираженого зниження артеріального тиску, порушення провідності, зниження хвилинного об’єму крові.

Лікарські засоби, що викликають фото сенсибілізацію, надають аддитивну фото сенсибілізуючу дію.

Аміодарон може пригнічувати поглинання щитовидною залозою натрію йодиду (I ¹³¹, I ¹²³) і натрію пертехнетата (Tc^99m); препарати Li⁺ підвищують ризик розвитку гіпотиреозу.

Холестирамін зменшує всмоктування, а циметидин збільшує період напів виведення (Т_1/2) та концентрацію аміодарону в плазмі.

Підвищує ризик розвитку дозозалежних побічних ефектів симвастатину (в т. ч. міопатії, рабдоміолізу); доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу. Якщо при такій дозі симвастатину не вдається досягти терапевтичного ефекту, слід перейти на інший статин, який не вступає у взаємодію з аміодароном.

Інгібітори ВІЛ–протеази (в т. ч. індинавір) підвищує концентрацію аміодарону.

Грейпфрутовий сік підвищує показник площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальну концентрацію в крові (Cmax) аміодарону на 50 % і 84 % відповідно.

Рифампіцин знижує концентрацію аміодарону та дезетиламіодарона.

Фентаніл – ризик розвитку брадикардії, зниження артеріального тиску і серцевого викиду.

Лідокаїн для локальної місцевої анестезії та аміодарон пероральний – ризик розвитку синусної брадикардії, парентеральний – ризик розвитку судом (підвищення концентрації лідокаїну).

Дизопірамід, фторхінолони, макролідні антибіотики, азоли – підвищують ризик подовження інтервалу Q–T.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Аміодарон є основним представником III класу анти аритмічних препаратів. Має широкий спектр анти аритмічної дії. Анти аритмічна дія препарату пов’язана з його здатністю викликати збільшення тривалості потенціалу дії клітин серцевого м’яза та ефективного рефрактерного періоду кардіоміоцитів передсердя, шлуночків серця, атріовентрикулярного вузла, додаткових шляхів проведення, що призводить до зниження автоматизму синусного вузла, уповільнення проведення імпульсу по всіх ділянках провідної системи серця, зниженні збудливості.

Антиангінальна дія аміодарону обумовлена частково його судинно–розширювальними та анти адренергічними властивостями. Препарат не конкурентно інгібує альфа– і бета–адренорецептори, зменшує опір коронарних судин, що призводить до збільшення коронарного кровотоку, зменшує частоту серцевих скорочень, призводить до

зниження потреби міокарда в кисні, дещо знижує периферичний судинний опір і системний артеріальний тиск.

Механізм дії аміодарону пов’язаний з блокадою іонних каналів клітинних мембран кардіоміоцитів (головним чином калієвих; у дуже невеликому ступені – кальцієвих і натрієвих).

Фармакокінетіка.

Всмоктування.Абсорбція повільна та варіабельна – 30–50 %, біодоступність – 30–50 %. Час досягнення максимальної концентрації (TCmax) – 3–7 год. Діапазон терапевтичної плазмової концентрації – 1–2,5 мг/л. Зв’язок з білками плазми – 95 % (62 % – з альбуміном, 33,5 % – з бета–ліпопротеїнами).

Розподіл. Об’єм розподілу – 60 л. Має високу жиро розчинність, у високих концентраціях знаходиться в жировій тканині та органах з хорошим кровопостачанням (концентрація в жировій тканині, печінці, нирках, міокарді вища, ніж в плазмі відповідно в 300, 200, 50 і  34 рази). Особливості фармакокінетики аміодарону обумовлюють необхідність застосування препарату у високих навантажувальних дозах. Проникає крізь

гематоенцефалічний бар’єр та плаценту (10–50 %), секретується з грудним молоком (25 % дози, отриманої матір’ю).

Метаболізм. Метаболізуєтся в печінці. Основний метаболіт – дезетиламіодарон фармакологічно активний та може підсилювати анти аритмічний ефект основної сполуки.

Можливо, метаболізується також шляхом де йодування (при дозі 300 мг виділяється приблизно 9 мг елементарного йоду). При тривалому лікуванні концентрації йоду можуть досягати 60–80 % концентрації аміодарона. Є інгібітором ізоферментів CYP2C9, CYP2D6 та CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 в печінці.

Виведення. Враховуючи здатність до кумуляції та пов’язану з цим велику варіабельність фармакокінетичних параметрів, дані по періоду напів виведення (T_1/2) суперечливі. Виведення аміодарона після перорального прийому здійснюється в 2 фази: початковий період – 4–21 год, в другій фазі T_1/2 – 25–110 днів. Після тривалого перорального прийому середня T_1/2 – 40 днів (це має важливе значення при виборі дози, бо, можливо, необхідний принаймні 1 міс для стабілізації нової плазмової концентрації, тоді як повне виведення може тривати більше 4 міс).

Виводиться з жовчю (85–95 %), нирками виводиться менше 1 % прийнятої всередину дози (тому при порушеній функції нирок немає необхідності в зміні дозування). Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.

Фармацевтичні характеристики.

основні фізико-хімічні властивості

Таблетки білого або білого із злегка кремуватим відтінком кольору.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.  По 10 таблеток в контурні чарунковій упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Місцезнаходження. Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспiльська, 13.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 200 мг контурн. ячейк. уп., № 10, № 30

 Амиодарона гидрохлорид 200 мг

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, крахмал картофельный, повидон низкомолекулярный медицинский, кросповидон, магния стеарат.

№ UA/6506/01/01 от 06.06.2007 до 06.06.2012

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакокинетика. Миоритмил-Дарница — антиаритмический препарат III класса. Обладает широким спектром антиаритмического действия, обусловленного способностью вызывать увеличение длительности потенциала действия кардиомиоцитов и эффективного рефракторного периода кардиомиоцитов предсердий, желудочков и проводящей системы сердца, в том числе AV-узла, дополнительных путей проведения. Препарат снижает автоматизм синусного узла, замедляет проведение импульса по всем участкам проводящей системы сердца, снижает возбудимость миокарда. Антиангинальное действие амиодарона частично обусловлено его сосудорасширяющими и антиадренергическими свойствами. Препарат неконкурентно блокирует α- и β-адренорецепторы, уменьшает сопротивление коронарных сосудов, что приводит к увеличению коронарного кровотока, снижению ЧСС и потребности миокарда в кислороде, несколько понижает периферическое сосудистое сопротивление и системное АД.
Механизм действия амиодарона обусловлен блокадой ионных каналов клеточных мембран кардиомиоцитов (главным образом калиевых; в незначительной степени — кальциевых и натриевых).
Фармакокинетика. Абсорбция. После приема внутрь амиодарон абсорбируется медленно и вариабельно (30–50%), биодоступность составляет 30–50%. Сmах в плазме крови достигается через 3–7 ч. Диапазон терапевтической плазменной концентрации — 1–2,5 мг/л. Связывание с белками плазмы крови составляет 95% (62% — с альбумином, 33,5% — с β-липопротеинами).
Распределение. Объем распределения — 60 л.
Обладает высокой жирорастворимостью, в высоких концентрациях определяется в жировой ткани и органах. Концентрация в жировой ткани, печени, почках, миокарде выше, чем в плазме крови в 300, 200, 50 и 34 раза соответственно. Особенности фармакокинетики амидарона обусловливают необходимость применения препарата в высоких дозах. Проникает через ГЭБ, плацентарный барьер (10–50%) и в грудное молоко (25% дозы, полученной матерью).
Метаболизм. Подвергается биотрансформации в печени. Основной метаболит — дезэтиламиодарон, фармакологически активен и может повышать антиаритмический эффект основного соединения.
Возможен метаболизм путем дейодирования (при дозе 300 мг выделяется приблизительно 9 мг элементарного йода). При продолжительном лечении концентрации йода могут достигать 60–80% концентрации амиодарона. Является ингибитором изоферментов CYP 2C9, CYP 2D6 и CYP 3A4, CYP 3A5, CYP 3A7 в печени.
Выведение. Учитывая способность к кумуляции и связанную с этим большую вариабельность фармакокинетических параметров, данные по T½ противоречивые. Выведение амиодарона после перорального приема осуществляется в 2 фазы: начальный период — 4–21 ч, во второй фазе T½ — 25–110 дней. После продолжительного перорального приема средняя T½ — 40 дней (это имеет важное значение при выборе дозы, потому что необходим по крайней мере 1 мес для стабилизации новой плазменной концентрации, тогда как полное выведение может длиться больше 4 мес).
Выводится с желчью (85–95%), почками выделяется меньше 1% принятой дозы (поэтому при нарушении функции почек нет необходимости в изменении дозирования). Амиодарон и его метаболиты не выводятся во время диализа.

ПОКАЗАНИЯ:

лечение и профилактика пароксизмальных нарушений ритма:

• опасные для жизни желудочковые аритмии;
• желудочковая тахикардия;
• профилактика фибрилляции желудочков, в частности после кардиоверсии;
• cуправентрикулярные аритмии, особенно связанные с WPW-с-мом (при неэффективности или невозможности другой терапии);
• пароксизм мерцания и трепетания предсердий;
• предсердная и желудочковая экстрасистолия;
• аритмии на фоне коронарной недостаточности или хронической сердечной недостаточности;
• парасистолия;
• желудочковые аритмии у больных с миокардитом Шагаса.

ПРИМЕНЕНИЕ:

взрослым внутрь во время еды — 600–800 мг/сут в 2–3 приема, через 5–15 дней дозу уменьшают до 300–400 мг/сут, потом переходят на поддерживающую терапию по 200–300 мг/сут в 1–2 приема. Во избежание кумуляции принимают на протяжении 5 дней, потом делают перерыв на 2 дня. Возможен также прием в течение 3 нед в месяц с недельным перерывом.
Для взрослых: средняя терапевтическая разовая доза — 200 мг, средняя терапевтическая суточная доза — 400 мг, максимальная разовая доза — 400 мг, максимальная суточная доза — <1200 мг.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к амиодарону и другим компонентам препарата. Синусовая брадикардия, синдром слабости синусного узла, синоатриальная блокада, AV-блокада II–III степени. Кардиогенный шок. Гипокалиемия. Коллапс. Артериальная гипотензия. Гипотиреоз, тиреотоксикоз, интерстициальные заболевания легких. Прием антидепрессантов, ингибиторов МАО.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны ЦНС: головная боль, слабость, головокружение, депрессия, ощущение усталости, парестезии, слуховые галлюцинации, при продолжительном применении — периферическая нейропатия, тремор, нарушение памяти, сна, экстрапирамидные нарушения, атаксия, неврит зрительного нерва, при парентеральном применении — внутричерепная гипертензия.
Со стороны органов чувства: увеит, отложение липофусцина в эпителии роговицы (если отложения значительные и частично заполняют зрачок — жалобы на точки, которые светятся, или пелену перед глазами при ярком свете), микроотслоения сетчатки.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: синусовая брадикардия (рефрактерная к блокаторам М-холинорецепторов), AV-блокада, при продолжительном применении — прогрессирование хронической сердечной недостаточности, тахикардия по типу пируэт, усиление существующей аритмии или ее возникновение.
Со стороны эндокринной системы: повышение уровня Т4 (концентрации свободного и общего сывороточного тироксина) при нормальном или незначительно сниженном уровне Т3 (концентрации свободного и общего трийодтиронина), гипотиреоз, тиреотоксикоз (необходима отмена препарата).
Со стороны дыхательной системы: при продолжительном применении — кашель, одышка, интерстициальная пневмония или альвеолит, фиброз легких, плеврит, при парентеральном применении — бронхоспазм, апноэ (у больных с тяжелой дыхательной недостаточностью).
Со стороны ЖКТ: тошнота, рвота, снижение аппетита, снижение или потеря вкусовых ощущений, ощущение тяжести в эпигастрии, боль в животе, запоры, метеоризм, диарея, редко — повышение активности печеночных трансаминаз, при продолжительном применении — токсический гепатит, холестаз, желтуха, цирроз печени.
Со стороны крови: при продолжительном применении — тромбоцитопения, гемолитическая и апластическая анемия.
Аллергические реакции: кожная сыпь, эксфолиативный дерматит.
Другие: миопатия, эпидидимит, снижение потенции, алопеция, васкулит, фотосенсибилизация (гиперемия кожи, слабая пигментация открытых участков кожи), свинцево-синяя или голубоватая пигментация кожи, при парентеральном применении — лихорадка, повышенное потоотделение.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

перед началом терапии необходимо провести рентгенологическое обследование легких, оценить функцию щитовидной железы (концентрация гормонов), печени (активность трансаминаз) и концентрацию электролитов плазмы.
Рекомендуется ежегодное рентгенологическое обследование легких, 1 раз в полгода — исследование функции внешнего дыхания, содержание Т3 и Т4. При отсутствии клинических признаков дисфункции щитовидной железы не следует прекращать лечение.
Во время лечения периодически проводят анализ ЭКГ (ширина комплекса QRS и продолжительность интервала Q–T), трансаминаз (при повышении в 3 раза или удвоении в случае начальной повышенной их активности дозу уменьшают, вплоть до полного прекращения терапии).
Для профилактики развития фотосенсибилизации рекомендуется избегать пребывания на солнце или использования специальных солнцезащитных кремов.
Необходимое периодическое наблюдение окулиста (выявление значительных отложений в роговице или развитие нарушений зрения требует отмены амиодарона). Отложение липофусцина в эпителии роговицы при уменьшении дозы препарата или его отмены исчезает.
Пигментация кожи после прекращения лечения уменьшается и постепенно исчезает.
После прекращения лечения функция щитовидной железы нормализуется.
При отмене возможны рецидивы нарушений ритма.
После отмены фармакодинамический эффект сохраняется на протяжении 10–30 дней.
Содержит йод (в 200 мг — 75 мг йода), поэтому может влиять на результаты тестов накопления радиоактивного йода в щитовидной железе.
При проведении хирургических вмешательств поинформировать анестезиолога о приеме препарата (возможность развития острого респираторного дистресс-синдрома у взрослых непосредственно после хирургического вмешательства).
Препарат нежелательно принимать одновременно с сорбентами и антацидами.
Применение в период беременности и кормления грудью. Применение в период беременности и лактации возможно только при угрожающих жизни нарушениях ритма при неэффективности другой антиаритмической терапии (вызывает у новорожденных гипотиреоз, зоб, брадикардию и задержку умственного развития).
Дети. Безопасность и эффективность применения у детей не определены, начало и продолжительность эффекта у них могут быть меньше, чем у взрослых. Начальная суточная доза 8–10 мг/кг или 800 мг/1,72 м2 поверхности кожи в сутки в течение 8–15 дней до наступления начального терапевтического эффекта, после чего дозу уменьшают до 5 мг/кг или 400 мг/1,72 м2 поверхности тела в сутки в течение нескольких недель, с последующим переходом на поддерживающую терапию 2,5 мг/кг или 200 мг/1,72 м2 поверхности кожи в сутки.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. В период лечения необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и занятиях другими потенциально опасными видами деятельности, которые нуждаются в повышенной концентрации внимания и скорости психомоторных реакций.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

повышает концентрацию в плазме хинидина, прокаинамида, флекаинида, фенитоина, циклоспорина, дигоксина (при сочетанном применении рекомендуется снижение дозы дигоксина на 25–50% и контроль его плазменных концентраций).
Усиливает эффекты антикоагулянтов непрямого действия — варфарина и аценокумарола (взаимодействие на уровне микросомального окисления). В этих случаях дозу варфарина нужно снизить до 66%, а аценокумарола — до 50% и контролировать протромбиновое время.
Антиаритмические препараты Ia класса, фенотиазины, трициклические антидепрессанты, петлевые диуретики, тиазиды, астемизол, терфенадин, соталол, слабительные, ГКС для системного применения, тетракозактид, пентамидин, амфотерицин В для в/в введения повышают риск развития аритмогенного действия (удлинение интервала Q–T, полиморфная желудочковая тахикардия, склонность к синусовой брадикардии, блокаде синусного узла или AV-блокаде).
Блокаторы β-адренорецепторов, верапамил и сердечные гликозиды повышают риск развития брадикардии и угнетение AV-проводимости.
Общая анестезия (средства для ингаляционной анестезии), оксигенотерапия — риск возникновения брадикардии (резистентной к атропину), выраженного снижения АД, нарушения проводимости, снижения МОК.
Препараты, которые вызывают фотосенсибилизацию, предоставляют аддитивное фотосенсибилизирующее действие.
Амиодарон может подавлять поглощение щитовидной железой натрия йодида (I131, I123) и натрия пертехнетата (Tc99m); препараты Li+ повышают риск развития гипотиреоза.
Колестирамин уменьшает всасывание, а циметидин увеличивает Т½ и концентрацию амиодарона в плазме крови.
Симвастатин повышает риск развития дозозависимых побочных эффектов (в том числе миопатии, рабдомолиза); доза симвастатина не должна превышать 20 мг/сут. Если при такой дозе симвастатина не удается достичь терапевтического эффекта, нужно перейти на применение другого статина, который не вступает во взаимодействие с амиодароном.
Ингибиторы ВИЧ-протеазы (в том числе индинавир) повышают концентрацию амиодарона.
Грейпфрутовый сок повышает показатель AUC и Cmax амиодарона в плазме крови на 50 и 84% соответственно.
Рифампицин снижает концентрацию амиодарона и дезэтиламиодарона.
Фентанил — риск развития брадикардии, снижения АД и сердечного выброса.
Лидокаин для локальной местной анестезии и амиодарон при пероральном применении — риск развития синусовой брадикардии, при парентеральном применении — риск развития судорог (повышение концентрации лидокаина).
Дизопирамид, фторхинолоны, макролидные антибиотики, азолы повышают риск удлинения интервала Q–T.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы: брадикардия, AV-блокада, снижение АД, головокружение, галлюцинации.
Лечение: промывание желудка, назначение колестирамина; при брадикардии — β-адреномиметики или установка кардиостимулятора; при тахикардии по типу пируэт — в/в введение солей магния, кардиостимуляция. Симптоматическая терапия. Гемодиализ неэффективен.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.