Полаприл - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПОЛАПРИЛ

(POLAPRIL)

Склад:

діюча речовина: раміприл;

1 капсула містить 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг раміприлу;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, желатин, вода очищена, титану діоксид (Е 171), заліза оксид чорний (Е 172), індигокармін (Е 132), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма. Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 2,5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «2,5» та кришечку світло-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «5» та кришечку зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 10 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «10» та кришечку темно-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТХ С09A A05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа ІІ). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину І на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилататора брадикардину. Зменшення утворення ангіотензину ІІ та інгібування розпаду брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний та ендотеліопротекторний ефекти. На даний час не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад, непродуктивного кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, в яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою порівняно з представниками іншої раси.

Прийом раміприлу спричиняє помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачи і стоячи без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і сильного зростання артеріального тиску.

У пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, лікування яких розпочинали через 3-10 днів після гострого інфаркту міокарда, раміприл знижував ризик летальності на 27 % порівняно з плацебо.

У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього потребує проведення діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту настання інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяризації і у хворих на цукровий діабет. Раміприл також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігалися у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика. У печінці шляхом гідролізу утворюється єдиний активний метаболіт раміприлу – раміприлат.

Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 % порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому 10 мг раміприлу приблизно 40 % виводиться з калом, 60 % – із сечею.

Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату.

У ході досліджень на тваринах встановлено, що раміприл проникає у грудне молоко.

Раміприл швидко адсорбується після перорального прийому. Абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Застосування раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлату.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. Період напіввиведення початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (період напіввиведення становить приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза (період напіввиведення становить приблизно 4-5 днів).

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією рамiприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Після одноразового прийому раміприлу у дозі 2,5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових доз ефективний період напіввиведення, залежно від дози становить 13-17 годин.

Звязування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові становить приблизно 73 % і 56 % відповідно.

У здорових пацієнтів віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тієї, що спостерігається у молодих здорових осіб.

При погіршенні функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

При застосуванні високих доз (10 мг) при порушеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Як у здорових осіб та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після перорального прийому

5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з:

• вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

• діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування захворювання нирок:

• початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;

• виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»);

• виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування серцевої недостатності, яка супроводжується клінічними проявами.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, чи до інших інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворювального ферменту) (див. розділ «Склад»).

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного чи раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ).

Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної функціонуючої нирки.

Вагітні жінки або жінки які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами.

Не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною чи тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв).

Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату.

Первинний гіперальдостеронізм.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації. Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату – з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання про використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Комбіноване застосування препарату Полаприл із лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Комбінації, що вимагають запобіжних заходів.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Слід очікувати збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків).

Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект препарату Полаприл. Рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть спричиняти зміни картини крові. Підвищена імовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно ретельно контролювати рівень літію.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Полаприл. Більш того, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.

Сіль. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату.

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Особливості застосування.

Особливі категорії пацієнтів.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування препарату Полаприл та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв) комбіноване застосуванні препарату Полаприл та аліскірену протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти, у яких існує особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Пацієнти зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо якщо інгібітор АПФ чи супутній діуретик призначають вперше або вперше підвищують дозу. Суттєвого підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

• з тяжкою артеріальною гіпертензією;

• з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

• з гемодинамічно значущою перешкодою для притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);

• з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;

• у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто отримує діуретики);

• із цирозом печінки та/або асцитом;

• яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючі заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення перевантаження об’ємом).

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом Полаприл може бути або посиленою, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно проявляти особливу обережність.

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда.

Пацієнти, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у випадку гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Контроль функції нирок. Функцію нирок потрібно оцінювати до і під час проведення лікування та корегувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль потрібен за пацієнтами з порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Існує ризик погіршення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк (див. розділ «Побічні реакції»). У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Полаприл слід припинити. Потрібно негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом протягом щонайменше 12-24 годин і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Полаприл, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Полаприл.

Контроль електролітної рівноваги. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Полаприл, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти із нирковою недостатністю, пацієнти віком від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо сумісне застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Контроль електролітної рівноваги. Гіпонатріємія. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з наступним розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати сироваткові рівні натрію в осіб літнього віку та в інших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії та анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Частіший контроль бажано проводити на початку лікування та за пацієнтами з порушеною функцією нирок, супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тими, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерним є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати при можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним жінкам або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, прийом препарату слід негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділ «Протипоказання»).

Годування груддю. Через брак інформації щодо застосування раміприлу під час годування груддю (див. розділ «Фармакологічні властивості») не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (наприклад, зниження артеріального тиску, сонливість, порушення зору, запаморочення), можуть погіршити увагу та швидкість реакції пацієнта. При виникненні подібних реакцій слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Це може виникнути особливо на початку лікування або при переході від інших препаратів. Після першої дози або подальшого збільшення дози не рекомендується керувати транспортним засобом або механізмом протягом кількох годин.

Спосіб застосування та дози.

Препарат для перорального застосування.

Препарат Полаприл рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Полаприл слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Полаприл може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується проявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та /або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування препаратом Полаприл, якщо це можливо (див. розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування препаратом Полаприл слід розпочинати з дози 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні). Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату Полаприл слід корегувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Полаприл можна застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом Полаприл слід розпочинати поступово, з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні), а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза препарату Полаприл становить 10 мг на добу. Як правило, препарат слід приймати 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім – ще через 2-3 тижні – збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Лікування захворювання нирок.

У пацієнтів з діабетом та мікроальбумінурією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

У пацієнтів з діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 1-2 тижні лікування добову дозу препарату Полаприл рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.

У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Полаприл становить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшити. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу препарату Полаприл титрувати шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, слід призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, слід застосовувати дозу 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 2 рази на добу впродовж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Титрування дози та підтримуюча доза. У подальшому добову дозу слід підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу слід розподіляти на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. розділ «Фармакологічні властивості»):

• якщо кліренс креатиніну становить ≥ 60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;

• якщо кліренс креатиніну становить 30-60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;

• якщо кліренс креатиніну становить 10-30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг/на добу (застосовувати у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза – 5 мг;

• пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні), а максимальна добова доза – 5 мг; препарат слід приймати через декілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Лікування препаратом Полаприл пацієнтів з порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна добова доза у таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу імовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу − 1,25 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) раміприлу.

Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Діти.

Препарат Полаприл не рекомендується застосовувати дітям, оскільки даних стосовно ефективності та безпечності цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.

Передозування.

Симптомами, пов’язаними з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть бути надмірна периферична вазодилатація (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність. За станом пацієнта слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. До запропонованих лікувальних заходів належать первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, у тому числі введення агоністів альфа-1 адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться з системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції.

Профіль безпеки препарату Полаприл містить дані про постійний кашель та реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

Частота виникнення побічних реакцій класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (не може бути розрахована за наявними даними). У кожній групі побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

З боку серцевої системи

Нечасто: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардія, аритмія, відчуття посиленого серцебиття, периферичні набряки.

З боку крові та лімфатичної системи

Нечасто: еозинофілія.

Рідко: зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів.

Частота невідома: недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

З боку нервової системи

Часто: головний біль, запаморочення.

Нечасто: вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія.

Рідко: тремор, порушення рівноваги.

Частота невідома: церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, відчуття печіння, паросмія.

З боку органів зору

Нечасто: порушення зору, включаючи нечіткість зору.

Рідко: конʼюнктивіт.

З боку органів слуху та лабіринту

Рідко: порушення слуху, дзвін у вухах.

З боку дихальної системи та органів середостіння

Часто: непродуктивний подразнювальний кашель, бронхіт, синусит, задишка.

Нечасто: бронхоспазм, у тому числі загострення астми; закладеність носа.

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання.

Нечасто: панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті.

Рідко: глосит.

Частота невідома: афтозний стоматит.

З боку нирок і сечовивідних шляхів

Нечасто: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня креатиніну у крові.

З боку шкіри та підшкірних тканин

Часто: висипання, зокрема макулопапульозні.

Нечасто: ангіоневротичний набряк; у дуже виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз.

Рідко: ексфоліативний дерматит, кропив’янка, оніхоліз.

Дуже рідко: реакції фоточутливості.

Частота невідома: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Часто: м’язові спазми, міалгія.

Нечасто: артралгія.

З боку ендокринної системи

Частота невідома: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ).

З боку харчування та обміну речовин

Часто: підвищення рівня калію у крові.

Нечасто: анорексія, зниження апетиту.

Частота невідома: зниження рівня натрію у крові.

З боку судинної системи

Часто: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе.

Нечасто: відчуття припливів.

Рідко: стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт.

Частота невідома: феномен Рейно.

Порушення загального стану

Часто: біль у грудях, підвищена втомлюваність.

Нечасто: пірексія.

Рідко: астенія.

З боку імунної системи

Частота невідома: анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеарних антитіл.

З боку гепато-біліарної системи

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів і/або конʼюгатів білірубіну.

Рідко: холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин.

Частота невідома: гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Нечасто: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо.

Частота невідома: гінекомастія.

З боку психіки

Нечасто: зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість.

Рідко: сплутаність свідомості.

Частота невідома: порушення уваги.

Педіатрична популяція. Безпечність раміприлу вивчалася у 325 дітей та підлітків віком 2-16 років в ході 2 клінічних досліджень. Згідно з результатами, характер та ступінь тяжкості небажаних реакцій у дітей були подібними до тих, які спостерігалися у дорослих, але частота виникнення деяких реакцій у дітей була вищою, ніж у дорослих, а саме:

Тахікардія, закладеність носа та риніт: часто (тобто від ≥ 1/100 до < 1/10) в педіатричній популяції та нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до < 1/100) в популяції дорослих пацієнтів.

Кон’юнктивіт: часто (тобто від ≥ 1/100 до < 1/10) в педіатричній популяції та рідко (тобто від ≥ 1/10000 до < 1/1000) в популяції дорослих пацієнтів.

Тремор і кропивниця: нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до < 1/100) в педіатричній популяції та рідко (тобто від ≥ 1/10000 до < 1/1000) в популяції дорослих пацієнтів.

Загальний профіль безпеки раміприлу у дорослих і дітей значущо не відрізняється.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 14 капсул у блістері, по 1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Фармацевтичний завод “Польфарма” С. А., Польща/

Pharmaceutical Works “Polpharma” S. A., Poland.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

вул. Пельплиньска 19, 83-200, Старогард Гданьски, Польща/

19, Pelplinska Str., 83-200 Starogard Gdanski, Poland.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

капс. тверд. 2,5 мг блистер, № 14, № 28

Рамиприл

2,5 мг

Прочие ингредиенты: крахмал прежелатинизированный, желатин, вода очищенная, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172), индигокармин (Е132), железа оксид желтый (Е172).

№  UA/4441/01/02 от 28.04.2011 до 28.04.2016

капс. тверд. 5 мг блистер, № 14, № 28

Рамиприл

5 мг

Прочие ингредиенты: крахмал прежелатинизированный, желатин, вода очищенная, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172), индигокармин (Е132), железа оксид желтый (Е172).

№  UA/4441/01/03 от 28.04.2011 до 28.04.2016

капс. тверд. 10 мг блистер, № 14, № 28

Рамиприл

10 мг

Прочие ингредиенты: крахмал прежелатинизированный, желатин, вода очищенная, титана диоксид (Е171), железа оксид черный (Е172), индигокармин (Е132), железа оксид желтый (Е172).

№  UA/4441/01/04 от 28.04.2011 до 28.04.2016

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Рамиприлат — активный метаболит рамиприла, ингибирует фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синонимы: АПФ; кининаза II). В плазме крови и тканях этот фермент катализирует преобразование ангиотензина I в активное сосудосуживающее вещество (вазоконстриктор) ангиотензин II, а также распад активного вазодилататора брадикинина. Снижение образования ангиотензина II и ингибирование распада брадикинина приводит к расширению кровеносных сосудов. Поскольку ангиотензин II также стимулирует высвобождение альдостерона, вследствие действия рамиприлата секреция альдостерона снижается. Рост активности брадикинина, очевидно, определяет кардиопротекторный и эндотелиопротекторный эффекты. Не установлено, насколько это влияет на развитие определенных побочных эффектов (например раздражающего кашля). Ингибиторы АПФ являются эффективными даже у пациентов с гипертензией, у которых концентрация ренина в плазме крови низкая. Средний ответ на монотерапию ингибитором АПФ у больных негроидной расы (обычно в популяции с гипертензией и низкой концентрацией ренина) была ниже по сравнению с представителями других рас.
Прием рамиприла вызывает заметное снижение сопротивления периферических артерий. В общем почечный плазмоток и скорость клубочковой фильтрации существенно не изменяются.
Введение рамиприла пациентам с гипертензией приводит к снижению АД в положении лежа и стоя, без компенсаторного роста ЧСС.
У большинства пациентов антигипертензивный эффект после перорального применения однократной дозы проявляется через 1–2 ч. Максимальный эффект однократной дозы, как правило, достигается через 3–6 ч и обычно длится 24 ч.
Максимальный антигипертензивный эффект при продолжительном применении рамиприла отмечается через 3–4 нед. При продолжительной терапии он сохраняется на протяжении 2 лет.
В ответ на резкое прекращение приема рамиприла не отмечается быстрого и выраженного роста АД.
У пациентов с клиническими проявлениями сердечной недостаточности, лечение которых начинали через 3–10 дней после острого инфаркта миокарда, рамиприл снижал риск смертности на 27% по сравнению с плацебо.
У пациентов с недиабетической или диабетической явной нефропатией рамиприл снижает скорость прогрессирования почечной недостаточности и наступление конечной стадии почечной недостаточности, и, вследствие этого, — потребность в проведении диализа или трансплантации почки. У пациентов с недиабетической или диабетической начальной нефропатией рамиприл снижает экскрецию альбумина. Рамиприл с высокой статистической значимостью снижает частоту наступления инфаркта миокарда, инсульта или сердечно-сосудистой смерти.
Кроме того, рамиприл снижает общую смертность и возникновение потребности в проведении реваскуляризации, а также задерживает возникновение и прогрессирование застойной сердечной недостаточности. Рамиприл снижает риск развития нефропатии в общей популяции и у больных диабетом. Рамиприл также существенно снижает частоту возникновения микроальбуминурии. Такие эффекты отмечались у пациентов как с гипертензией, так и с нормотензией.
Фармакокинетика. В печени путем гидролиза образуется единственный активный метаболит рамиприла — рамиприлат. Биодоступность рамиприлата после перорального приема 2,5 и 5 мг рамиприла составляет около 45% по сравнению с его доступностью после в/в введения таких же доз.
После перорального приема 10 мг рамиприла около 40% выводится с калом и приблизительно 60% — с мочой.
Около 80–90% метаболитов в моче и желчи приходится на рамиприлат или метаболиты рамиприлата.
В ходе исследований на животных установленно, что рамиприл проникает в грудное молоко.
Рамиприл быстро абсорбируется после перорального приема. Абсорбция рамиприла составляет не меньше 56%. При приеме рамиприла вместе с пищей не отмечено значительного влияния на его абсорбцию.
С_mах рамиприла достигается через 1 ч после перорального приема. T_½ рамиприла составляет около 1 ч. С_mах рамиприлата в плазме крови отмечается между 2 и 4 ч после перорального приема рамиприла.
Снижение концентрации рамиприлата в плазме происходит в несколько фаз. T_½ начальной фазы распределения и элиминации составляет около 3 ч. После этого наступает переходная фаза (T_½ приблизительно 15 ч), а затем — конечная фаза,(T_½ около 4–5 дней).
Наличие конечной фазы обусловлено медленной диссоциацией рамиприлата из тесной, но насыщенной связи с АПФ.
После однократного приема рамиприла в дозе 2,5 мг и выше стационарное состояние (когда плазменная концентрация рамиприлата остается постоянной) достигается уже приблизительно через 4 дня. После многократного приема эффективный T_½ в зависимости от дозы составляет 13–17 ч.
Связывание рамиприла и рамиприлата с белками плазмы крови составляет около 73 и 56% соответственно.
У здоровых лиц в возрасте 65–76 лет кинетика рамиприла и рамиприлата подобна таковой у здоровых лиц молодого возраста.
При нарушении функции почек выведение рамиприлата почками снижается, почечный клиренс рамиприлата снижается пропорционально клиренсу креатинина. Это вызывает повышение плазменных концентраций рамиприлата, которые снижаются значительно медленнее, чем у лиц с нормальной функцией почек.
При введении высоких доз (10 мг) препарата при снижении функции печени преобразование рамиприла в рамиприлат происходит позже, плазменные концентрации рамиприла возрастают и выведение рамиприлата замедляется. Так же, как и у здоровых лиц и пациентов с гипертензией, после перорального приема 5 мг рамиприла 1 раз в сутки на протяжении 2 нед у пациентов с застойной сердечной недостаточностью значительной кумуляции рамиприла и рамиприлата не отмечалось.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ, с целью снижения АД как монотерапия или в комбинации с другими гипотензивными агентами, например диуретиками и антагонистами кальция.
Застойная сердечная недостаточность; также в комбинации с диуретиками.
Застойная сердечная недостаточность на протяжении первых нескольких дней после острого инфаркта миокарда.
Недиабетическая или диабетическая клубочкова или начальная нефропатия.
Снижение риска инфаркта миокарда, инсульта или сердечно-сосудистой смерти у пациентов с повышенным сердечно-сосудистым риском вследствие наличия ИБС (с или без перенесенного инфаркта миокарда), перенесенного инсульта, болезни периферических сосудов в анамнезе или сахарного диабета с не менее чем 1 дополнительным фактором сердечно-сосудистого риска (микроальбуминурия, гипертензия, повышенный общий уровень ХС, низкий уровень ХС ЛПВП, курение).

ПРИМЕНЕНИЕ:

применяется внутрь.
Дозировка назначается врачом индивидуально в соответствии с эффектом и переносимостью препарата.
Полаприл рекомендуется принимать каждый день в одно и то же время. Можно применять независимо от приема пищи. Капсулы следует глотать целиком, запивая большим количеством воды (приблизительно 0,5 стакана).
Лечение АГ
Рекомендованная начальная доза для взрослых — 2,5 мг Полаприла 1 раз в сутки.
В зависимости от ответа пациента дозу можно повышать путем удвоения каждые 2–3 нед.
Обычная поддерживающая доза — 2,5–5 мг Полаприла в сутки.
Максимальная суточная доза для взрослых — 10 мг Полаприла.
Альтернативой повышению дозы более 5 мг Полаприла в сутки может быть дополнительное применение, например, диуретика или антагониста кальция.
Лечение застойной сердечной недостаточности
Рекомендованная начальная доза для взрослых — 1,25 мг Полаприла 1 раз в сутки.
В зависимости от ответа пациента дозу можно повышать путем удвоения каждые 1–2 нед. Если необходимая доза составляет 2,5 мг Полаприла или выше, ее можно принимать в виде однократной дозы или разделить на 2 приема.
Максимальная суточная доза — 10 мг Полаприла.
Лечение после инфаркта миокарда
Рекомендованная начальная доза — 5 мг Полаприла в сутки, разделенные на 2 приема по 2,5 мг; одну дозу принимают утром, а другую — вечером. Если пациент не переносит такое начальное дозирование, рекомендуется доза 1,25 мг 2 раза в сутки на протяжении 2 дней.
Потом, в зависимости от ответа больного, доза может быть повышена путем удвоения каждые 1–3 дня.
В дальнейшем общую суточную дозу, которая сначала делилась на 2 приема, можно принимать в виде однократной.
Максимальная суточная доза — 10 мг Полаприла.
Опыта лечения пациентов с тяжелой (степень IV по классификации NYHA) сердечной недостаточностью сразу после инфаркта миокарда недостаточно. В случае применения препарата Полаприл рекомендуется начинать терапию с наиболее низкой эффективной суточной дозы (1,25 мг Полаприла 1 раз в сутки) и любое ее последующее повышение проводить с чрезвычайной осторожностью.
Лечение диабетической или недиабетической нефропатии
Рекомендованная начальная доза для взрослых — 1,25 мг Полаприла 1 раз в сутки.
В зависимости от переносимости препарата пациентом дозу можно повышать до поддерживающей, которая составляет 5 мг Полаприла 1 раз в сутки.
Применение дозы выше 5 мг Полаприла 1 раз в сутки во время контролируемых клинических исследований изучалось недостаточно.
С целью снижения риска инфаркта миокарда, инсульта или сердечно-сосудистой смерти
Рекомендованная начальная доза для взрослых — 2,5 мг Полаприла 1 раз в сутки.
В зависимости от переносимости препарата пациентом дозу можно постепенно повышать. Рекомендуется удвоить дозу через 1 нед лечения, а еще через 3 нед — повысить ее до обычной поддерживающей дозы: 10 мг Полаприла 1 раз в сутки.
В ходе контролируемых клинических исследований применение дозы более 10 мг Полаприла 1 раз в сутки изучено недостаточно.
Применение препарата у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью с клиренсом креатинина ≤36 мл/мин исследовалось недостаточно.
Особые популяции больных
Пациенты с нарушенной функцией почек
Если клиренс креатинина составляет 50–20 мл/мин на 1,73 м²  поверхности тела, обычно применяется начальная суточная доза для взрослых — 1,25 мг Полаприла. Максимальная суточная доза в этом случае составляет 5 мг Полаприла.
Пациенты с некомпенсированным электролитным балансом организма, пациенты с выраженной АГ, пациенты, для которых гипотензивная реакция может представлять особый риск (например с клинически значимым стенозом коронарных или мозговых сосудов)
Применяют сниженную начальную дозу — 1,25 мг Полаприла в сутки.
Пациенты, которые предварительно принимали диуретики. Желательно прекратить прием диуретиков за 2–3 дня или еще раньше, в зависимости от продолжительности действия диуретика, до начала приема Полаприла, или по крайней мере снизить дозу мочегонного средства. Начальная суточная доза для взрослых пациентов, которые предварительно применяли диуретики, обычно составляет 1,25 мг Полаприла.
Пациенты с нарушенной функцией печени
Ответ на лечение может быть как повышенным, так и сниженным. Поэтому применение препарата у этих пациентов следует начинать под строгим медицинским наблюдением. Максимальная суточная доза для взрослых составляет 2,5 мг Полаприла.
Лица пожилого возраста
Начальная доза должна быть низкой — 1,25 мг Полаприла в сутки.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к рамиприлу, другим ингибиторам АПФ или компонентам препарата; ангионевротический отек в анамнезе (наследственный/идиопатический или обусловленный предыдущей терапией ингибиторами АПФ, или антагонистами рецепторов ангиотензина ІІ); стеноз почечной артерии (двусторонний или стеноз артерии единственной почки); гипотензивные или гемодинамически нестабильные состояния; первичный гиперальдостеронизм; период беременности; период кормления грудью; детский возраст.
Необходимо избегать применения Полаприла или других ингибиторов АПФ в комбинации с методами экстракорпоральной терапии, которые могут вызвать контактирование крови с отрицательно заряженными поверхностями, поскольку при этом существует риск развития тяжелой анафилактоидной реакции, что иногда может привести к развитию тяжелого анафилактического шока.
Таким образом, при приеме Полаприла нельзя проводить процедуру диализа или гемофильтрации с применением полиакрилонитриловых, натрия-2-метилсульфонатных мембран с высокой ультрафильтрационной активностью (например «AN 69») и процедуру афереза ЛПНП с применением декстрана сульфата.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Сердечно-сосудистая и нервная системы
Редко могут возникать легкие симптомы и реакции, такие как головная боль, нарушение равновесия, тахикардия, слабость, сонливость, головокружение или снижение скорости реакции.
Легкие реакции и симптомы, такие как периферические отеки, приливы крови к лицу, головокружение, звон в ушах, утомляемость, нервная возбудимость, подавленное настроение, тремор, беспокойство, нарушение зрения, расстройства сна, спутанность сознания, ощущение тревоги, проходящая эректильная дисфункция, ощущение сердцебиения, повышенное потоотделение, расстройства слуха, сонливость, нарушение ортостатической регуляции, тяжелые реакции, такие как стенокардия, сердечная аритмия и потеря сознания отмечаются редко.
Тяжелая гипотензия возникает редко, ишемия миокарда или головного мозга, инфаркт миокарда, кратковременный ишемический приступ, ишемический инсульт, обострение нарушения кровообращения, вызванные стенозом сосудов, ухудшение клинических проявлений феномена Рейно или парестезии отмечались в единичных случаях.
Почки и баланс электролитов. Иногда отмечается повышение уровня мочевины и креатинина сыворотки крови (вероятность возрастает при дополнительном применении диуретиков) и ухудшение функции почек, в единичных случаях может отмечаться прогрессирование/развитие ОПН.
Изредка может повышаться концентрация калия в сыворотке крови. В единичных случаях в сыворотке крове может снижаться уровень натрия, а также увеличиваться уже существующая протеинурия (несмотря на то что ингибиторы АПФ обычно приводят к снижению протеинурии) или увеличивается количество мочи (в связи с улучшением сердечной деятельности).
Дыхательная система, анафилактические/анафилактоидные и кожные реакции
Часто возникает сухой (непродуктивный) раздражающий кашель, который ухудшается ночью и во время отдыха (например в положении лежа) и чаще возникает у женщин и лиц, которые не курят.
Редко развивается заложенность носа, синусит, бронхит, бронхоспазм и диспноэ.
Нечасто может отмечаться фармакологически опосредованный ангионевротический отек (ангиоэдема, вызванная ингибиторами АПФ, чаще возникает у больных негроидной расы по сравнению с пациентами других рас). Тяжелые реакции такого типа и другие нефармакологически опосредованные анафилактические/анафилактоидные реакции на рамиприл или любые другие компоненты возникают очень редко.
Реакции со стороны кожи или слизистых оболочек, такие как сыпь, зуд или крапивница случаются нечасто. В единичных случаях могут возникать сыпь макулопапуленого характера, пузырчатка, обострение псориаза, псориазоформная, пемфигоидная или лихеноидная экзантема и энантема, мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, алопеция, онихолизис или фоточувствительность.
Вероятность возникновения и тяжесть анафилактических и анафилактоидных реакций на яд насекомых при ингибировании АПФ повышаются. Полагают, что такой эффект может отмечатся и относительно других аллергенов.
ЖКТ, печень
Нечасто могут возникать тошнота, повышение уровня сывороточных ферментов печени и/или билирубина, а также холестатическая желтуха. Изредка отмечаются сухость во рту, глоссит, ощущение дискомфорта в животе, боль в области эпигастрия, расстройства пищеварения, запор, диарея, рвота и повышение уровня ферментов поджелудочной железы. В единичных случаях могут развиваться панкреатит или повреждения печени (включая острую печеночную недостаточность).
Гематологические реакции
Изредка возникает незначительное — в отдельных случаях существенное — уменьшение количества эритроцитов, лейкоцитов или тромбоцитов и снижение уровня гемоглобина. В единичных случаях отмечаются агранулоцитоз, панцитопения и угнетение костного мозга.
Гематологические реакции на действие ингибиторов АПФ чаще возникают у пациентов с нарушением функции почек, особенно при сопутствующих коллагенозах (например системная красная волчанка или склеродермия), или у пациентов, применяющих другие препараты, которые могут вызвать изменения в составе крови.
В единичных случаях может развиваться гемолитическая анемия.
Прочие побочные эффекты
Нечасто может возникать конъюнктивит, изредка — спазмы мышц, снижение либидо, потеря аппетита, нарушение восприятия запаха и вкуса (например металлический привкус во рту) или частичная, иногда полная, потеря ощущения вкуса.
В единичных случаях отмечались васкулит, миалгия, артралгия, лихорадка и эозинофилия, а также рост титров антиядерных антител.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

Полаприл следует применять под постоянным наблюдением врача.
У пациентов, которые применяли ингибиторы AПФ, отмечались случаи ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели или глотки. Неотложное лечение ангионевротического отека, представляющего угрозу для жизни, предусматривает немедленное введение эпинефрина (п/к или медленно в/в), параллельно с контролем ЭКГ и АД. Рекомендуется госпитализация, наблюдение больного на протяжении минимум 12–24 ч — до полного исчезновения симптомов.
У пациентов, которые принимали ингибиторы AПФ, отмечались случаи ангионевротического отека кишечника. Возникали жалобы на боль в животе (с или без тошноты или рвоты); в некоторых случаях также отмечался ангионевротический отек лица. Симптомы ангионевротического отека кишечника исчезали после прекращения приема ингибитора АПФ.
Не существует достаточного терапевтического опыта применения Полаприла у детей, пациентов с тяжелым нарушением функции почек (клиренс креатинина <20 мл/мин на 1,73 м²  поверхности тела), и пациентов, находящихся на диализе.
Пациенты с повышенной активностью ренин-ангиотензиновой системы
При лечении пациентов с повышенной активностью ренин-ангиотензиновой системы следует проявлять особую осторожность. У таких больных имеется риск неожиданного и значительного снижения АД и ухудшения функции почек в результате ингибирования АПФ, особенно когда ингибитор АПФ или сопутствующий диуретик назначаются впервые или впервые в более высокой дозе. В начале лечения препаратом или при повышении дозы необходимо проводить тщательный контроль АД до тех пор, пока существует угроза его резкого снижения.
Повышенную активность ренин-ангиотензиновой системы можно ожидать, в частности:

• у пациентов с тяжелой, и особенно злокачественной гипертензией. В начальной фазе лечения требуется особый медицинский контроль;
• у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или в случае применения других препаратов, снижающих АД. В случае тяжелой сердечной недостаточности в начальной фазе лечения необходимо строгое медицинское наблюдение;
• у пациентов с гемодинамически значимым затруднением притока или оттока крови от левого желудочка (например стеноз аорты или стеноз митрального клапана или гипертрофическая кардиомиопатия). В начальной фазе лечения необходимо строгое медицинское наблюдение;
• у пациентов с гемодинамически значимым стенозом почечной артерии. На начальной фазе лечения необходимо строгое медицинское наблюдение.

Может возникнуть необходимость прекратить начатое лечение диуретиками:

• у пациентов, предварительно принимавших диуретики. Если прекращение приема или снижение дозы диуретика невозможно, в начальной фазе лечения необходимо строгое медицинское наблюдение;
• у пациентов с угрозой или нарушением электролитного баланса (в результате недостаточного потребления жидкости или соли, или в связи с их потерей — диарея, рвота или повышенное потоотделение, в случаях, когда компенсация недостатка жидкости и соли в организме является недостаточной).

Рекомендуется коррекция состояния дегидратации, гиповолемии или дефицита электролита до начала лечения (однако у пациентов с сердечной недостаточностью такие корригирующие меры следует тщательно оценить с точки зрения возможного риска объемной перегрузки). При клинически значимых состояниях прием Полаприла можно начинать или продолжать при одновременном проведении соответствующих мероприятий по предупреждению чрезмерного снижения АД и функции почек.
Пациенты с нарушением функции печени
У пациентов с нарушением функции печени ответ на лечение Полаприлом может быть или повышен или снижен. Кроме того, у пациентов с тяжелым циррозом печени с отеками и/или асцитом активность ренин-ангиотензиновой системы может быть существенно повышенной; поэтому во время лечения этих больных необходимо соблюдать особую осторожность.
У пациентов, для которых значительное снижение АД представляет особый риск (например пациенты с гемодинамически значимым стенозом коронарных артерий или мозговых сосудов), в начальной фазе лечения необходим строгий медицинское контроль;
Лица пожилого возраста
У лиц пожилого возраста реакция на ингибиторы АПФ может быть более выраженной. В начале лечения рекомендуется оценка функции почек.
Рекомендуется осуществлять мониторинг функции почек, прежде всего в первые недели лечения ингибитором АПФ. Особенно тщательный контроль необходим у пациентов с:

• сердечной недостаточностью;
• вазоренальным заболеванием, включая гемодинамический значимый односторонний стеноз почечной артерии. В последней группе больных даже незначительный рост уровня креатинина в сыворотке крови может свидетельствовать о снижении функции почек;
• снижением функции почек;
• трансплантированной почкой.

Мониторинг баланса электролитов
Рекомендуется осуществлять регулярный контроль концентрации калия в плазме крови. Более частый мониторинг уровня калия в плазме необходим у пациентов со сниженной функцией почек.
Гематологический мониторинг
Рекомендуется осуществлять мониторинг количества лейкоцитов с целью своевременного выявления возможной лейкопении. Более частый мониторинг рекомендован в начальной фазе лечения пациентов с нарушенной функцией почек, с сопутствующим коллагенозом (системная красная волчанка или склеродермия) или пациентов, получающих лечение другими препаратами, влияющими на показатели гемограммы.
Применение в период беременности и кормления грудью
В период беременности запрещено принимать Полаприл. Таким образом, до начала приема препарата у женщин репродуктивного возраста необходимо исключить возможную беременность. Во время приема Полаприла женщины репродуктивного возраста должны применять надежные средства контрацепции. Если женщина хочет забеременеть, нужно прекратить применение препарата и заменить его другим (за исключением ингибиторов АПФ). Если применение ингибитора АПФ нельзя отменить, следует предупредить беременность. В случае, когда во время лечения Полаприлом наступила беременность, нужно как можно быстрее перейти (под наблюдением врача) на прием альтернативного терапевтического средства, представляющего меньший риск для плода (исключая ингибиторы АПФ).
Исследования на животных показали, что рамиприл проникает в грудное молоко. Поскольку неизвестно, проникает ли рамиприл в грудное молоко человека, применение Полаприла во время кормления грудью противопоказанно.
Дети. В связи с отсутствием достаточного клинического опыта Полаприл нельзя назначать детям.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Некоторые побочные эффекты (например симптомы снижения АД, в частности тошнота, головокружение) могут ухудшить внимание и скорость психомоторных реакции пациента.
При возникновении побочных эффектов следует воздержатся от управления транспортными средствами и работы с другими механизмами.
Они могут возникнуть особенно в начале лечения или при переходе с других препаратов. После первой дозы или дальнейшего повышения дозы не рекомендуется управлять транспортным средством и работать с механизмом на протяжении нескольких часов.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Комбинации, которые противопоказаны
Методы экстракорпоральной терапии, в результате которых происходит контакт крови с отрицательно заряженными поверхностями, такие как диализ или гемофильтрация с применением определенных мембран с высокой интенсивностью потока (например мембраны из полиакрилонитрила) и Ldl-аферез с применением декстрина сульфата.
Комбинации, которые не рекомендуются
Соли калия, калийсберегающие диуретики: следует ожидать повышения концентрации калия в сыворотке крови. При одновременном применении рамиприла и калийсберегающих диуретиков (например спиронолактона) или солей калия необходим тщательный мониторинг сывороточной концентрации калия.
Следует применять с осторожностью
Антигипертензивные лекарственные средства (например диуретики) и другие препараты способны снижать АД (например нитраты, трициклические антидепрессанты, анестетики): можно ожидать усиление гипотензивного эффекта рамиприла. Рекомендовано регулярно контролировать сывороточную концентрацию натрия у пациентов, одновременно принимающих диуретики.
Сосудосуживающие симпатомиметики: могут ослаблять эффект снижения АД Полаприла. Рекомендовано особенно тщательно контролировать АД. Аллопуринол, иммунодепрессанты, ГКС, прокаинамид, цитостатики и другие лекарственные средства, которые способны вызвать изменения в гемограмме: могут повышать вероятность возникновения гематологических реакций при одновременном применении с рамиприлом.
Соли лития. Экскреция лития под действием ингибиторов АПФ может снижаться. Это способно привести к повышению концентрации лития в сыворотке крови и повышению токсичности лития. В связи с этим необходимо контролировать концентрацию лития в сыворотке крови.
Противодиабетические средства (например инсулин и производные сульфонилмочевины). Ингибиторы АПФ могут повышать эффект инсулина. В отдельных случаях это способно привести к развитию гипогликемии у пациентов, которые одновременно применяют противодиабетические средства. В начале лечения рекомендуется особенно тщательный мониторинг уровня глюкозы в крови.
Прием пищи существенно не влияет на абсорбцию рамиприла.
Следует принять во внимание
НПВП (например индометацин и ацетилсалициловая кислота). Возможно ослабление эффекта снижения АД под действием Полаприла. Кроме того, одновременный прием ингибиторов АПФ и НПВП может привести к росту риска снижения функции почек и повышения уровня калия в сыворотке крови.
Гепарин. Возможно повышение концентрации калия в сыворотке крови.
Алкоголь. Полаприл может усиливать действие алкоголя.
Соль. Повышенное потребление соли может ослаблять антигипертензивное действие Полаприла.
Метод специфической гипосенсибилизации. Вследствие ингибирования АПФ возрастает вероятность возникновения и тяжесть анафилактических и анафилактоидных реакций на яд насекомых. Предлагается, что такой эффект может также отмечаться и относительно других аллергенов.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы интоксикации. Передозировка может быть причиной чрезмерного расширения периферических сосудов (с выраженной гипотензией, шоком), брадикардей, нарушением баланса электролитов и почечной недостаточностью.
Лечение интоксикации. Первичная детоксикация, например путем промывания желудка, применение адсорбентов, натрия тиосульфата (по возможности, на протяжении первых 30 мин). В случае возникновения гипотензии, кроме мер, направленных на восстановление объема жидкости и солевого баланса, следует применить агонисты α₁-адренергических рецепторов (например норэпинефрин, допамин) или ангиотензин II (ангиотензинамид), который, как правило, есть в наличии только в отдельных исследовательских лабораториях.
Нет данных относительно эффективности форсированного диуреза, изменения реакции мочи, гемофильтрации или диализа с точки зрения ускорения элиминации рамиприла или рамиприлата. Тем не менее, рассматривается возможность проведения диализа или гемофильтрации.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом защищенном от света месте при температуре до 25 °С.