Прайтор - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПРАЙТОР

(PRITOR)

Склад:

діюча речовина: telmisartan;

1 таблетка містить телмісартану 40 мг або 80 мг;

допоміжні речовини: полівідон, меглумін, натрію гідроксид, сорбіт, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ.

Код АТС С 09С А 07.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії.

Протипоказання.

Гіпер чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Другий та третій триместри вагітності та годування груддю.

Обструктивні захворювання жовчних протоків.

Печінкова недостатність тяжкого ступеня.

Спосіб застосування та дози.

Прайтор застосовують внутрішньо незалежно від приймання їжі.

Рекомендована доза становить 40 мг на добу. Для деяких пацієнтів достатньою буде доза у 20 мг на добу. Якщо рівень артеріального тиску не знижується до бажаних цифр, то можна підвищити дозу препарату Прайтор до 80 мг на добу. Телмісартан також може призначатися у комбінації з ті азидними діуретиками, такими як гідрохлортіазид, які мають властивість адитивного ефекту щодо зниження артеріального тиску при призначенні разом з препаратом Прайтор. При вирішенні питання про підвищення дози слід мати на увазі, що максимальний гіпотензивний ефект від препарату настає через 4 - 8 тижнів від початку лікування.

При лікуванні гіпертензії тяжкого ступеня добре переносяться та є ефективними дози телмісартану до 160 мг на добу як у вигляді моно терапії, так і в комбінації з гідрохлортіазидом у дозі 12,5-25 мг на добу.  

Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання.

Ниркова недостатність

У хворих з нирковою недостатністю потреби у корекції дози немає, включаючи пацієнтів на гемодіалізі.

Телмісартан не виводиться з крові шляхом гемофільтрації.

Печінкова недостатність

У хворих з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня доза не повинна перевищувати 40 мг на добу.

Хворі літнього віку

Корекція дози не потрібна.

Побічні реакції.

Загальна частота випадків побічних ефектів, які виникали при застосуванні препарату (41,4 %), була зазвичай порівнювана з плацебо (43,9 %) у плацебо-контрольованих дослідженнях. Поява побічних ефектів не залежала від дози, не пов’язана зі статтю пацієнта, його віком або расою.

Зазначені нижче побічні ефекти підсумовані на підставі результатів всіх клінічних досліджень, що включали 5788 пацієнтів з гіпертензією, які отримували лікування телмісартаном.

Інфекційні захворювання та інвазії.

Інфекційні захворювання сечового тракту (включаючи цистит), інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів.

Психічні розлади.

Cтан стривоженості.

Порушення з боку органів зору.

Порушення зору.

Порушення з боку органів слуху та вестибулярного апарату.

Вертиго.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.

Абдомінальний біль, діарея, сухість у роті, диспепсія, метеоризм, розлади шлунка.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Екзема, підвищення пітливості.

Порушення з боку кістково-м’язової системи.

Артралгія, біль у спині, судоми або біль у ногах, міалгія, тендиніто-подібні симптоми.

Загальні розлади.

Біль у грудях, грипоподібні симптоми.

Окрім цих побічних ефектів, з моменту появи препарату на ринку повідомлялося про випадки еритеми, свербежу, непритомності/зомління, безсоння, депресії, блювання, гіпотензії (включаючи ортостатичну гіпотензію), брадикардії, тахікардії, порушення функції печінки/захворювання печінки, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність (див. також розділ «Особливі вказівки»), гіперкаліємії, диспное, анемії, еозинофілії, тромбоцит опенії, слабкості та втрати ефективності. Частота цих ефектів невідома.

Як і у випадку інших антагоністів ангіотензину ІІ повідомлялося про поодинокі випадки   ангіонабряку, кропив’янки та інших   подібних явищ.

Лабораторні показники.

Не часто відзначалось зниження рівня гемоглобіну та підвищення рівня сечової кислоти, які частіше спостерігалися при лікуванні телмісартаном у порівнянні із застосуванням плацебо. Підвищення рівня креатині ну та печінкових ферментів спостерігалось з однаковою або нижчою частотою як у пацієнтів, які лікувались телмісартаном, так і у пацієнтів, які приймали плацебо.

Окрім цього, з моменту появи препарату на ринку повідомлялося про випадки підвищення рівня креатинфосфокінази у крові.

Передозування.

Інформація про передозування препарату Прайтор у людей обмежена. Якщо виникає симптоматична гіпотензія, необхідно провести курс підтримуючої терапії. Телмісартан не видаляється з організму гемодіалізом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Результати до клінічних досліджень телмісартану не свідчать про тератогенний ефект препарату, проте вказують на його фето токсичність. Зважаючи на це, у запобіжних цілях бажано не застосовувати Прайтор упродовж першого триместру вагітності. При плануванні вагітності слід завчасно замінити препарат на інший антигіпертензивний засіб.

У другому та третьому триместрах   вагітності препарати, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричиняти порушення розвитку і навіть загибель плода, що розвивається. Прайтор протипоказаний у другому та третьому триместрах вагітності. При встановленні вагітності слід якнайшвидше припинити лікування препаратом.

Протипоказане застосування препарату Прайтор під час годування груддю, оскільки невідомо, чи виділяється препарат з грудним молоком.

Діти.

Ефективність та безпека застосування препарату у дітей (до 18 років) не встановлені.

Особливості застосування.

Ниркова гіпертензія

Має місце ризик виникнення серйозної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки при лікуванні препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки

При застосуванні препарату Прайтор у хворих з порушеннями функції нирок рекомендується періодично контролю вати рівень калію та креатині ну у сироватці крові. Досвіду застосування препарату у хворих після трансплантації нирок немає.

Зменшення об’єму циркулюючої крові

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози препарату, може виникнути у хворих зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові або гіпонатріємією, що виникли внаслідок інтенсивної діуретичної терапії, або дієти з обмеженням солі, діареї та блювання. Перед початком лікування препаратом Прайтор необхідно нормалізувати рівень натрію та об’єм внутрішньо судинної рідини.

Інші стани, що супроводжуються стимуляцією   ренін-ангіотензин-альдостеронової   системи.

У хворих, тонус судин яких та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, хворі з тяжкою застійною серцевою недостатністю або патологією нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування препаратами, які також впливають на цю систему, може спричиняти гостру гіпотонію, гіперазотемію, олігурію або рідше гостру ниркову недостатність.

Первинний альдостеронізм

Звичайно пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що пригнічують ренин-ангіотензивну систему. Тому призначати Прайтор хворим у такому стані не рекомендується.

Стеноз мі трального та аортального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при призначенні інших вазодилятаторів, слід з обережністю призначати препарат хворим з мі тральним та аортальним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Гіперкаліємія.

Під час лікування іншими препаратами, що стимулюють ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може виникати гіперкаліємія, особливо при порушеннях функції нирок та/або серцевій недостатності. Пацієнтам, які належать до групи ризику, рекомендується контролю вати рівень калію у сироватці

Базуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, одночасне призначення калій-зберігаючих діуретиків, препаратів калію, замінників солі, що містять калій, або інших препаратів, які можуть підвищувати рівень калію у сироватці (наприклад, гепарин) може призвести до підвищення рівня калію у сироватці. Тому застосовувати Прайтор у цих випадках треба з обережністю.

Печінкова недостатність

Телмісартан, в основному, виводиться з жовчю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями жовчної системи або печінковою недостатністю зменшується кліренс. Слід з обережністю застосовувати препарат Прайтор у цієї групи хворих.

Сорбіт

1 таблетка препарату Прайтор 40 мг містить 169 мг сорбіту, а Прайтор 80 мг - 338 мг сорбіту, тому препарат не призначається хворим зі спадковою непереносимістю фруктози.

Інші

Як було виявлено при призначенні інгібіторів ангіотензин-конвертую чого ферменту, телмісартан та інші блокатори рецептора ангіотензину менш ефективні для зниження артеріального тиску у людей негроїдної раси у порівнянні з представниками інших рас, можливо тому, що рівень реніну у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією менший, ніж у представників інших рас.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, надмірне зменшення артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та ішемічною кардіопатією може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Не проводилося жодних досліджень щодо встановлення впливу на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами. Проте слід зауважити, що при застосуванні антигіпертензивної терапії інколи можуть виникати стани запаморочення або дрімоти.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Прайтор може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів. Інших клінічно важливих форм взаємодії не було встановлено.

При проведенні фармакокінетичних досліджень вивчалась взаємодія з дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, ібупрофеном, парацетамолом, амлодипіном. Для дигоксину спостерігалось 20 % (у одному випадку – 39 %) підвищення його середньої концентрації його у плазмі крові, і, отже, рекомендується проводити моніторинг рівня дигоксину в плазмі.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензин-конвертую чого ферменту спостерігалося зворотне підвищення рівня літію у сироватці крові та токсичність. Також повідомлялося про поодинокі випадки такої взаємодії при застосуванні в антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи Прайтор. Зважаючи на це, при супутньому призначенні з препаратами літію рекомендується проводити моніторинг рівня літію у сироватці.

Лікування   не стероїдними протизапальними засобами (включаючи ацетил саліцилову кислоту в дозі ³ 3 г на добу та інгібітори СОХ-2) асоціюється з ймовірністю розвитку гострої ниркової недостатності у де гідратованих пацієнтів. Для сполук, які мають подібний до телмісартану вплив на ренін-ангіотензинову систему, характерний синергічний ефект. Тому на початку комбінованої терапії слід забезпечити належну гідратацію та моніторинг ниркової функції пацієнтів, які приймають не стероїдні протизапальні засоби і Прайтор.

Під час комбінованої терапії із застосуванням не стероїдних протизапальних засобів повідомлялося про зниження антигіпертензивного ефекту препаратів, подібних до Прайтор, внаслідок інгібування вазодилатуючих простагландинів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Телмісартан є пероральним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ₁). З високою спорідненістю телмісартан заміщує ангіотензин ІІ у місцях його зв’язування з різновидом АТ₁-рецептора, через які опосередковується дія ангіотензину ІІ. Телмісартан селективно зв’язується з АТ 1-рецептором тривалий час, не маючи навіть часткового агоністичного впливу на нього.

Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ 2-рецептори та інші АТ-рецептори, функціональна роль яких не з’ясована, так як і їхня можлива стимуляція ангіотензином ІІ. Телмісартан зменшує рівень альдостерону у плазмі крові, не блокує іонні канали та не інгібує виділення реніну у плазмі людини. Він не призводить до інгібування ангіотензин-конвертую чого ферменту (кінінази ІІ), ферменту, який також розкладає брадикінін. Через це зрозуміло, не очікується побічної дії, опосередкованої брадикініном.

У людини доза у 80 мг телмісартану майже повністю гальмує спричинене ангіотензином ІІ підвищення артеріального тиску. Інгібітор ний ефект триває більше доби і відзначається до 48 годин.

Після першого застосування гіпотензивна дія препарату проявляється поступово упродовж 3 годин. Максимальне зниження артеріального тиску, зазвичай, досягається через 4 тижні після початку лікування телмісартаном і підтримується при довготривалій терапії.

Антигіпертензивний ефект постійно підтримується протягом 24 годин після прийому однієї дози, включаючи останні 4 години перед наступним прийомом, як було показано при амбулаторним у вимірюванні артеріального тиску. Це було підтверджено у плацебо контрольованих клінічних дослідженнях.

Залежно від дози систолічний артеріальний тиск повертається до робочого рівня, відносно   діастолічного тиску – дані відрізняються.

У пацієнтів із гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, не впливаючи на частоту пульсу.

У клінічних дослідженнях з амлодипіном, атенололом, еналоприлом, гідрохлортіазидом, лозартаном та лізиноприлом було продемонстровано відповідну антигіпертензивну ефективність телмісартану   в порівнянні з такою у інших класів антигіпертензивних препаратів.

При раптовій перерві у лікуванні телмісартаном артеріальний тиск протягом декількох днів поступово повертається до показників, які були до лікування, без симптомів зворотної гіпертензії.

Як було показано в клінічних дослідженнях, лікування телмісартаном асоціюється зі статистично вагомим зниженням маси та індекса маси лівого шлуночка у пацієнтів з гіпертензією та гіпертрофії лівого шлуночка.

Вплив телмісартану на смертність та серцево-судинну захворюваність на цей час не до кінця вивчений.

За даними клінічних досліджень, випадки сухого кашлю спостерігалися значно рідше при лікуванні телмісартаном, ніж при лікуванні інгібіторами ангіотензин-конвертую чого ферменту.

Фармакокінетика. Телмісартан абсорбується швидко, але кількість препарату, що абсорбується, неоднакова. Середня абсолютна біодоступність телмісартану становить приблизно 50 %.

При застосуванні телмісартану з їжею зменшується площа під кривою концентрація/час (AUC) для телмісартану від приблизно 6 % (доза 40 мг) до приблизно 19 % (доза 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація у плазмі стає такою ж, як і при застосуванні телмісартану без їжі.

Вважається, що незначне зниження AUC не знижує терапевтичну ефективність препарату.

Спостерігались статеві відмінності у концентрації препарату у плазмі крові. Максимальна концентрація та АUС у 2 - 3 рази вища у жінок, ніж у чоловіків, проте це не впливає на ефективність.

Телмісартан значною мірою зв’язується з білками плазми (понад 99,5 %), головним чином з альбумінами та альфа-1-кислим глікопротеїном. Середній об’єм розподілу (V dss) у стані рівноваги становить приблизно 500 л.

Телмісартан метаболізується шляхом кон’югації у глюкуронід, який не має фармакологічної активності.

Телмісартан характеризується біекспоненціональною фармакокінетичною кривою з термінальним періодом напів виведення понад 20 годин. Максимальна концентрація у плазмі (С_мах) та,   меншою мірою, площа під кривою концентрація/час (АUС), зростає непропорційно дозі. При прийманні телмісартану в рекомендованих дозах клінічно вагомої акумуляціі не виявлено.

Після перорального (та внутрішньо венного) введення телмісартан майже повністю виділяється з калом, головним чином у незміненому вигляді.

Кумулятивна екскреція з сечею становить менше 2 % прийнятої дози. Загальний кліренс із плазми (CLtot ) високий (приблизно 900 мл/хв), у порівнянні з потоком крові через печінку (приблизно 1500 мл/хв).

Хворі літнього віку

Фармакокінетичних особливостей немає.

Ниркова недостатність

У пацієнтів з нирковою недостатність на діалізі спостерігалися нижчі плазмові концентрації. Телмісартан значною мірою зв’язується з білками плазми у хворих з нирковою недостатністю, тому не може бути видалений при діалізі. Період напів виведення у цієї групи пацієнтів не змінюється.

Печінкова недостатність

У цієї групи пацієнтів абсолютна біодоступність збільшується майже до 100%, період напів виведення не змінюється.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі довгасті таблетки з маркуванням GXEG1 (40 мг) або GXEF7 (80 мг).

Термін придатності.

4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 30°С.

Упаковка.

Таблетки по 40 мг у блістерах № 14, 28 і таблетки по 80 мг у блістерах № 14, 28, вміщені у картонну коробку.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Заявник.

Байєр Хелскер АГ.

Місцезнаходження.

Д-51368 Леверкузен, Німеччина.

тельмизартан является пероральным специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II (тип АТ₁). Тельмизартан обладает высоким сродством, замещая ангиотензин II в местах его связывания с разновидностью АТ₁-рецепторов, из-за которых опосредуется действие ангиотензина II. Тельмизартан селективно связывается с АТ₁-рецептором на продолжительное время, не оказывает агонистического влияния на него.
Тельмизартан не обладает сродством к другим рецепторам, включая АТ₂-рецепторы и другие АТ-рецепторы. Функциональная роль этих рецепторов не установлена, как и эффект их возможной стимуляции ангиотензином II, уровень которого повышается тельмизартаном. Тельмизартан снижает уровень альдостерона в плазме крови, не блокирует ионные каналы и не ингибирует выделение ренина в плазме крови человека. Он не приводит к ингибированию АПФ (кининазы II), фермента, который также расщепляет брадикинин. Поэтому нет побочного действия, опосредованного брадикинином.
У человека тельмизартан в дозе 80 мг почти полностью останавливает вызванное ангиотензином II повышение АД. Ингибиторный эффект длится более суток и отмечается до 48 ч.
После первого применения гипотензивное действие препарата проявляется постепенно на протяжении 3 ч. Максимальное снижение АД обычно достигается через 4 нед после начала лечения тельмизартаном и сохраняется при длительной терапии.
Антигипертензивный эффект постоянно сохраняется на протяжении 24 ч после приема одной дозы, включая последние 4 ч перед следующим приемом, как было отмечено при амбулаторном измерении АД. Это было подтверждено в плацебо-контролируемых клинических исследованиях.
Отмечен дозозависимый эффект относительно систолического АД, тем не менее данные относительно диастолического АД противоречивы.
У пациентов с АГ тельмизартан снижает как систолическое, так и диастолическое АД, не влияя на частоту пульса.
В сравнительных клинических исследованиях с амлодипином, атенололом, эналаприлом, гидрохлоротиазидом, лозартаном и лизиноприлом была продемонстрирована равноценная антигипертензивная эффективность тельмизартана.
При внезапном перерыве в лечении тельмизартаном АД на протяжении нескольких дней постепенно возвращается к показателям, которые были до лечения, без развития обратной гипертензии.
Как было установлено в клинических исследованиях, лечение тельмизартаном ассоциируется со статистически значимым уменьшением массы левого желудочка и индекса массы левого желудочка у пациентов с АГ и гипертрофией левого желудочка.
Влияние тельмизартана на смертность и сердечно-сосудистую заболеваемость не до конца изучены.
По данным клинических исследований, случаи сухого кашля отмечали значительно реже при лечении тельмизартаном, чем при лечении ингибиторами АПФ.
Тельмизартан абсорбируется быстро, но количество абсорбируемого препарата неодинаково. Средняя абсолютная биодоступность тельмизартана — 50%.
При применении тельмизартана с пищей уменьшается AUC тельмизартана от 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 ч после приема концентрация в плазме крови становится такой же, как и при применении тельмизартана без еды.
Считается, что незначительное уменьшение AUC не снижает терапевтическую эффективность препарата.
Отмечали половые различия в концентрации препарата в плазме крови. Максимальная концентрация тельмизартана в плазме крови и АUС в 2–3 раза выше у женщин, чем у мужчин, тем не менее это не влияет на эффективность.
Тельмизартан в значительной мере связывается с белками плазмы крови (99,5%), главным образом с альбуминами и альфа-1-кислым гликопротеином. Средний объем распределения в состоянии равновесия — 500 л.
Тельмизартан метаболизируется путем конъюгации в глюкуронид, который не обладает фармакологической активностью.
Тельмизартан характеризуется биэкспоненциональной фармакокинетической кривой с терминальным периодом полувыведения 20 ч. Максимальная концентрация в плазме крови и в меньшей степени АUС повышаются непропорционально дозе. При приеме тельмизартана в рекомендуемых дозах клинически весомой кумуляции не выявлено.
После перорального (и в/в) введения тельмизартан почти полностью выводится с калом, главным образом в неизмененном виде.
Кумулятивная экскреция с мочой — ≤2% принятой дозы. Общий клиренс из плазмы крови высокий (900 мл/мин) по сравнению с потоком крови через печень (1500 мл/мин).
Больные пожилого возраста
Фармакокинетических особенностей нет.
Почечная недостаточность
У пациентов с почечной недостаточностью на диализе отмечали более низкие плазменные концентрации. Тельмизартан в значительной мере связывается с белками плазмы крови у больных с почечной недостаточностью, поэтому не может быть выведен при диализе. Период полувыведения у пациентов с почечной недостаточностью не изменяется.
Печеночная недостаточность
У этой группы больных абсолютная биодоступность увеличивается почти до 100%, период полувыведения не изменяется.

лечение эссенциальной гипертензии.

Прайтор применяют внутрь независимо от приема пищи.
Рекомендуемая доза — 40 мг/сут. Для некоторых пациентов достаточной будет доза в 20 мг/сут. Если уровень АД не снижается до желаемых показателей, то можно повысить дозу до 80 мг/сут. Тельмизартан также можно назначать в комбинации с тиазидными диуретиками, такими как гидрохлоротиазид, которые обладают дополнительным эффектом относительно снижения АД при сочетанном назначении. При решении вопроса о повышении дозы следует иметь в виду, что максимальный гипотензивный эффект от препарата наступает через 4–8 нед от начала лечения.
При лечении АГ тяжелой степени хорошо переносятся и являются эффективными дозы тельмизартана до 160 мг/сут как в виде монотерапии, так и в комбинации с гидрохлоротиазидом в дозе 12,5–25 мг/сут.
Почечная недостаточность
У больных с почечной недостаточностью потребности в коррекции дозы нет, включая пациентов на гемодиализе.
Тельмизартан не выводится из крови путем гемофильтрации.
Печеночная недостаточность
У больных с печеночной недостаточностью легкой и средней степени тяжести доза не должна превышать 40 мг/сут.
Больные пожилого возраста
Коррекция дозы не нужна.

гиперчувствительность к действующему веществу или к любому из вспомогательных веществ препарата. II и III триместр беременности и период кормления грудью. Обструктивные заболевания желчных протоков.
Печеночная недостаточность тяжелой степени.

общая частота случаев побочных эффектов, которые возникали при применении препарата (41,4%), была обычно сравнима с плацебо (43,9%) в плацебо-контролируемых исследованиях. Появление побочных эффектов не зависило от дозы, не связано с полом пациента, его возрастом или расой.
Указанные ниже побочные эффекты подытожены на основании результатов всех клинических исследований, которые включали 5788 пациентов с АГ, получавших лечение тельмизартаном.
Инфекционные заболевания и инвазии: инфекционные заболевания мочевого тракта (включая цистит), инфекционные заболевания верхних дыхательных путей.
Психические расстройства: состояние тревоги.
Нарушения со стороны органа зрения: нарушение зрения.
Нарушения со стороны органа слуха и вестибулярного аппарата: вертиго.
Расстройства со стороны ЖКТ: абдоминальная боль, диарея, сухость во рту, диспепсия, метеоризм, расстройства желудка.
Нарушения со стороны кожи и подкожной клетчатки: экзема, повышение потливости.
Нарушения со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия, боль в спине, судороги или боль в ногах, миалгия, тендинитоподобные симптомы.
Общие расстройства: боль в груди, гриппоподобные симптомы.
Кроме этих побочных эффектов, с момента появления препарата на рынке сообщалось о случаях эритемы, зуда, потери сознания/обморока, бессонницы, депрессии, рвоты, артериальной гипотензии (включая ортостатическую гипотензию), брадикардии, тахикардии, нарушения функции печени/заболевания печени, нарушения функции почек, включая ОПН (см. также ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ), гиперкалиемии, диспноэ, анемии, эозинофилии, тромбоцитопении, слабости и отсутствия эффективности. Частота этих эффектов не известна.
Как и в случае других антагонистов ангиотензина II, сообщалось об отдельных случаях ангионевротического отека, крапивницы и других подобных явлений.
Лабораторные показатели
Нечасто отмечали снижение уровня гемоглобина и повышение уровня мочевой кислоты, которые чаще выявляли при лечении тельмизартаном по сравнению с применением плацебо. Повышение уровня креатинина и печеночных ферментов отмечали с одинаковой или более низкой частотой как у пациентов, лечившихся тельмизартаном, так и у пациентов, принимавших плацебо.
Кроме этого, с момента появления препарата на рынке сообщалось о случаях повышения уровня КФК в крови.

Почечная гипертензия
Риск возникновения серьезной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом почечной артерии единой функционирующей почки при лечении препаратами, которые влияют на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему.
Почечная недостаточность и трансплантация почки
При применении препарата Прайтор у больных с нарушениями функции почек рекомендуется периодически контролировать уровень калия и креатинина в сыворотке крови. Опыта применения препарата у больных после трансплантации почек нет.
Уменьшение ОЦК
Симптоматическая гипотензия, особенно после первой дозы препарата, может возникнуть у больных с уменьшенным ОЦК или гипонатриемией, которые возникли вследствие интенсивной диуретической терапии или диеты с ограничением соли, диареи и рвоты. Перед началом лечения препаратом Прайтор необходимо нормализовать уровень натрия и объем внутрисосудистой жидкости.
Другие состояния, которые сопровождаются стимуляцией ренин-ангиотензин-альдостероновой системы
У больных, тонус сосудов которых и функция почек в значительной мере зависят от активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (например больные с тяжелой застойной сердечной недостаточностью или патологией почек, включая стеноз почечной артерии), применение препаратов, которые также влияют на эту систему, может стать причиной острой артериальной гипотонии, гиперазотемии, олигурии или реже ОПН.
Первичный альдостеронизм
Обычно пациенты с первичным альдостеронизмом не реагируют на антигипертензивные препараты, которые угнетают ренин-ангиотензиновую систему. Поэтому назначать Прайтор больным с этим заболеванием не рекомендуется.
Стеноз митрального и аортального клапанов, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия
Как и при назначении других вазодилататоров, следует с осторожностью назначать препарат больным с митральным и аортальным стенозом или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Гиперкалиемия
Во время лечения другими препаратами, которые влияют на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, может возникать гиперкалиемия, особенно при нарушениях функции почек и/или сердечной недостаточности. Пациентам, которые относятся к группе риска, рекомендуется контролировать уровень калия в сыворотке крови.
Базируясь на опыте применения других препаратов, влияющих на ренин-ангиотензиновую систему, одновременное назначение калийсберегающих диуретиков, препаратов калия, заменителей соли, содержащих калий, или других препаратов, которые могут повышать уровень калия в сыворотке крови (например гепарин может привести к повышению уровня калия в сыворотке крови). Поэтому применять Прайтор в этих случаях следует с осторожностью.
Печеночная недостаточность
Тельмизартан в основном выводится с желчью. У пациентов с обструктивными заболеваниями желчевыводящей системы или печеночной недостаточностью снижается клиренс. Следует с осторожностью применять препарат Прайтор у этой группы больных.
Сорбит
1 таблетка Прайтор 40 мг содержит 169 мг сорбита, а Прайтор 80 мг — 338 мг сорбита, поэтому препарат не назначают больным с наследственной непереносимостью фруктозы.
Другие
Как было выявлено при назначении ингибиторов АПФ, тельмизартан и другие блокаторы рецепторов ангиотензина менее эффективны для снижения АД у лиц негроидной расы по сравнению с представителями других рас, возможно, потому, что уровень ренина у пациентов негроидной расы с АГ ниже, чем у представителей других рас.
Как и при применении других антигипертензивных средств, чрезмерное снижение АД у пациентов с ИБС и ишемической кардиопатией может привести к развитию инфаркта миокарда или инсульта.
Дети
Эффективность и безопасность применения препарата у детей (до 18 лет) не установлены.
Применение в период беременности или кормления грудью
Результаты доклинических исследований тельмизартана не свидетельствуют о тератогенном эффекте препарата, тем не менее указывают на его фетотоксичность. Учитывая это, применять Прайтор в I триместр беременности нежелательно. При планировании беременности следует раньше времени заменить препарат на другое антигипертензивное средство.
Во II и III триместр беременности препараты, которые оказывают непосредственное влияние на ренин-ангиотензиновую систему, могут вызвать нарушение развития и даже гибель плода. Прайтор противопоказан во II и III триместр беременности. При установлении беременности следует как можно быстрее прекратить лечение препаратом.
Противопоказано применение препарата Прайтор в период кормления грудью, поскольку не известно, выделяется ли препарат с грудным молоком.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами
Не проводилось никаких исследований относительно установления влияния на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами. Тем не менее следует заметить, что при применении антигипертензивной терапии иногда могут возникать состояния головокружения или дремоты.

Прайтор может повышать гипотензивный эффект других антигипертензивных препаратов. Других клинически важных форм взаимодействия не установлено.
При проведении фармакокинетических исследований изучалось взаимодействие с дигоксином, варфарином, гидрохлоротиазидом, глибенкламидом, ибупрофеном, парацетамолом, симвастатином, амлодипином. Для дигоксина выявлено 20% (в одном случае — 39%) повышение его средней концентрации в плазме крови, поэтому рекомендуется проводить мониторинг уровня дигоксина в плазме крови.
При одновременном применении лития с ингибиторами АПФ отмечены обратное повышение уровня лития в сыворотке крови и токсичность. Также сообщалось об отдельных случаях такого взаимодействия при применении в комбинации с антагонистами рецепторов ангиотензина II, включая Прайтор. Учитывая это, при сопутствующем назначении с препаратами лития рекомендуется проводить мониторинг уровня лития в сыворотке крови.
Лечение НПВП (включая ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥3 г/сут и ингибиторы ЦОГ-2) ассоциируется с вероятностью развития ОПН у дегидратированных пациентов. Для соединений, которые обладают подобным тельмизартану влиянием на ренин-ангиотензиновую систему, характерен синергический эффект. Поэтому в начале комбинированной терапии следует обеспечить надлежащую гидратацию и мониторинг почечной функции пациентов, принимающих НПВП и Прайтор.
Во время комбинированной терапии с применением НПВП сообщалось о снижении антигипертензивного эффекта препаратов, подобных Прайтору, вследствие ингибирования вазодилатирующих простагландинов.

информация о передозировке препарата Прайтор у людей ограничена. Если возникает симптоматическая артериальная гипотензия, необходимо провести курс поддерживающей терапии. Тельмизартан не выводится из организма при помощи гемодиализа.

при температуре не выше 30 °С.