Прайторплюс - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПРАЙТОРПЛЮС®

(PRITOPLUS®)

Склад:

діючі речовини: телміcартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить телміcартану 40 мг або 80 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: повідон, меглюмін, натрію гідроксид, сорбіт, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, заліза оксид червоний (Е 172), натрію крохмальгліколят, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний.  

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину II.

Код АТС С 09 DА.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії.

Як комбінований препарат з фіксованою дозою, ПрайторПлюс® призначається пацієнтам, чий артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при призначенні телміcартану або гідрохлоротіазиду окремо.

Протипоказання.

• Гіпер чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

• Гіпер чутливість до інших похідних сульфонаміду (гідрохлоротіазид є похідною сульфонаміду).

• Вагітність, період годування груддю.

• Холестаз та обструктивні захворювання жовчних протоків.

• Печінкова недостатність тяжкого ступеня.

• Ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатині ну < 30 мл/хв).

• Гіпокаліємія, що не піддається корекції, гіперкальціємія.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

ПрайторПлюс® застосовують один раз на добу незалежно від вживання їжі. Перед переходом на приймання препарату ПрайторПлюс® слід визначити дозу телміcартану. Пропонується така схема переходу з моно терапії на комбінований препарат ПрайторПлюс®.

• ПрайторПлюс® 40/12,5 мг може бути призначений пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при прийманні таблеток Прайтор® 40 мг або гідрохлоротіазиду.

• ПрайторПлюс® 80/12,5 мг може бути призначений пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при прийманні таблеток Прайтор® 80 мг.

Ниркова недостатність.

Рекомендується періодично контролю вати функцію нирок.

Печінкова недостатність.

Хворим з печінковою недостатністю легкого та середнього ступенів тяжкості   застосування ПрайторПлюс® не повинно перевищувати дозу 40/12,5 мг один раз на добу. ПрайторПлюс® не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушеннями функції печінки.

Пацієнти літнього віку.

В корекції дози   потреби немає.

Побічні реакції.

Загальна частота випадків побічних ефектів, які виникали при лікуванні препаратом ПрайторПлюс® (комбінація телміcартану і гідрохлоротіазиду), була порівнювана із моно терапією телмісартаном у рандомізованих контрольованих дослідженнях за участю 1471 пацієнта, яким застосовували комбінацію телмісартану з гідрохлоротіазидом (835) або лише телмісартан (636). Поява побічних ефектів не залежала від дози, не пов’язана зі статтю пацієнта, його віком або расою.

Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося в клінічних випробуваннях комбінації телміcартану і гідрохлоротіазиду,   відповідно до органів та систем.

Частота побічних реакцій зазначена наступним чином:

дуже поширені (≥1/10), поширені (від ≥1/100 до <1/10); непоширені (від ≥1/1000 до <1/100); рідкі (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідкі (<1/10000); частота не відома (не можна оцінити за   наявними даними).  

В кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Інфекції та інвазії:
поширені:	бронхіт, фарингіт, синусит, інфекційні захворювання верхніх відділів дихальних шляхів, інфекційні захворювання сечостатевого тракту.
Порушення з боку імунної системи:
непоширені:	гіпер чутливість.
Ендокринні порушення:
непоширені:	ускладнення контролю над рівнем цукру в крові.
Порушення обміну речовин та харчування:
поширені:	гіперхолестеринемія, гіпокаліємія;
непоширені:	гіперурикемія.
Психічні порушення
поширені:	стривоженість.
Порушення з боку нервової системи:
поширені:	запаморочення.
Розлад з боку органа слуху та вестибулярного апарату:
поширені:	вертиго.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:
поширені:	абдомінальний біль, діарея, диспепсія, гастрит.
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини:
поширені:	екзема.
Порушення з боку опорно-рухового апарату:
поширені:	артралгія, остеоартроз, біль у спині, м’язові спазми або біль у кінцівках, міальгія.
Порушення з боку статевої системи та молочних залоз:
поширені:	еректильна дисфункція.
Загальні розлади:
поширені:	грипоподібні симптоми, біль.

Як і у випадку інших антагоністів ангіотензину II спостерігалися поодинокі випадки ангіо невротичного набряку, кропив'янки та інших подібних (алергічних) реакцій.

Лабораторні показники

Зміни лабораторних показників, що спостерігалися в клінічних дослідженнях комбінації телмісартану з гідрохлортіазидом, включені в розділ «Особливості застосування».

Додаткова інформація щодо індивідуальних компонентів

Небажані ефекти, про які попередньо повідомлялось з одним з індивідуальних компонентів, можуть бути потенційними небажаними ефектами при застосуванні ПрайторПлюс®, навіть, якщо не спостерігались у клінічних дослідженнях цього препарату.

Телмісартан.

Небажані ефекти, що спостерігались з подібною частотою у пацієнтів, які отримували плацебо і телмісартан.

Загальна частота   випадків   побічних   ефектів, які виникали при застосуванні препарату (41,4 %), була зазвичай порівнювана з плацебо (43,9 %) у плацебо-контрольованих дослідженнях. Зазначені нижче побічні ефекти підсумовані на підставі результатів всіх клінічних досліджень, що включали 5788 пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримували лікування телмісартаном.

У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Інфекційні захворювання та інвазії.
Поширені:	симптоми інфекційного захворювання (наприклад, сечового тракту, включаючи цистит), інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт і синусит.
Психічні розлади.
Непоширені:	стан стривоженості.
Порушення з боку органів зору.
Непоширені:	порушення зору.
Порушення з боку органів слуху та вестибулярного апарату.
Непоширені:	вертиго.
Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.
Поширені:	абдомінальний біль, діарея, диспепсія
Непоширені:	сухість у роті, метеоризм
Рідкі:	дискомфорт у шлунку
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Поширені:	екзема.
Непоширені:	підвищення пітливості.
Порушення з боку кістково-м’язової системи.
Поширені:	артралгія, біль у спині (наприклад, ішиас), м’язові судоми або біль у кінцівках, міальгія.
Непоширені:	тендоніт.
Загальні розлади.
Поширені:	біль у грудях, грипоподібні симптоми.

Окрім цих побічних ефектів, з моменту появи телмісартану на ринку повідомлялося про випадки еритеми, свербежу, син копального стану, безсоння, депресії, блювання, артеріальна гіпотензії (включаючи ортостатичну гіпотензію), брадикардії, тахікардії, порушення функції печінки, захворювання печінки, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність (див. також розділ «Особливі вказівки»), гіперкаліємії, диспное, анемії, еозинофілії, тромбоцит опенії, астенії та відсутності ефективності. Частота цих ефектів невідома.

Як і у випадку інших антагоністів ангіотензину ІІ, повідомлялося про поодинокі випадки  ангіо невротичного набряку, кропив’янки та інших  подібних (алергічних) явищ.

Лабораторні показники.

Нечасто відзначалось зниження рівня гемоглобіну та підвищення рівня сечової кислоти, які частіше спостерігалися при лікуванні телмісартаном у порівнянні із застосуванням плацебо. Підвищення рівня креатині ну та печінкових ферментів спостерігалось з однаковою або нижчою частотою як у пацієнтів, які лікувались телмісартаном, так і у пацієнтів, які приймали плацебо.

Окрім цього, з моменту появи препарату на ринку повідомлялося про випадки підвищення рівня креатинфосфокінази у крові.

Гідрохлортіазид:

Гідрохлортіазид може спричиняти або посилювати гіповолемію, що може призводити до порушення електролітичного балансу (див. розділ «Особливі вказівки»).

Побічні ефекти, частота яких невідома, про які повідомлялось при окремому застосуванні гідрохлортіазиду, включають:

Інфекції та інвазії:	сіаладеніт.
Порушення з боку кровоносної та лімфатичної систем:	анемія (включаючи а пластичну анемію), гемолітична анемія,   пригнічення активності кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцит оз, тромбоцит опенія.
Порушення з боку імунної системи:	анафілактичні реакції.
Порушення обміну речовин та харчування:	анорексія, втрата апетиту.
Психічні розлади	депресія, неспокій.
Порушення з боку нервової системи:	запаморочення,   парестезія, порушення сну.
Порушення з боку органів зору:	епізоди нечіткості зору, ксантопсія.
Порушення з боку органів слуху	вертимо.
Порушення з боку серця:	аритмія.
Васкулярні порушення:	ортостатична гіпотензія, некротизуючий васкуліт.
Респіраторні порушення:	респіраторний дистрес, пневмоніт або набряк легень.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:	запор, панкреатит, діарея, дискомфорт у шлунку.
Гепатобіліарні порушення:	жовтяниця (гепатоцелюлярна   або холестатична жовтяниця).
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини:	шкірний червоний вовчак, шкірний васкуліт, реакції фото сенсибілізації, висип, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз.
Порушення з боку кістково-м’язової системи.	астенія, м'язові спазми.
Порушення з боку нирок та сечовидільних шляхів:	інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.
Загальні порушення	пірексія.

Лабораторні показники.

Гіперглікемія, глікозурія, гіперурикемія, порушення електролітного балансу (включаючи гіпонатріємію і гіпокаліємію), підвищення рівнів холестерину та три гліцеридів.

Передозування.

Даних щодо передозування телміcартану у людей немає. Телміcартан не видаляється з організму шляхом гемодіалізу. Ступінь видалення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу не встановлений.

Симптоми.

При передозуванні телмісартану найбільш вірогідними проявами можуть бути артеріальна гіпотензія і тахікардія; також може виникнути брадикардія.

Передозування гідрохлортіазиду пов'язане зі зниженням концентрації електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням внаслідок надмірного діурезу. Най- поширенішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м'язового спазму та/або до загострення серцевої аритмії, пов'язаних з одночасним застосуванням глікозидів наперстянки або певних анти аритмічних препаратів.

Лікування.

Пацієнти   повинні перебувати під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Терапія залежить від часу приймання таблеток та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка. При терапії передозування може застосовуватись активоване вугілля. Необхідно часто контролю вати рівень електролітів та креатині ну в сироватці. При виникненні гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та подати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини та солі в організмі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Немає достатніх даних про застосування ПрайторПлюс® у вагітних жінок. Результати досліджень на тваринах вказують на репродуктивну токсичність.

Епідеміологічні докази щодо ризику тератогенності після дії інгібіторів АПФ упродовж першого триместру вагітності не були переконливими; проте не можна виключити невеликого підвищення ризику. В той же час не існує контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику з антагоністами ангіотензину ІІ рецепторів, для цього класу препаратів можуть існувати подібні ризики. Якщо продовження терапії антагоністами ангіотензину ІІ рецепторів не вважається вагомим, при плануванні вагітності слід завчасно замінити препарат на інший антигіпертензивний засіб, який має встновлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності слід якнайшвидше припинити лікування препаратом і у разі необхідності слід розпочати альтернативну терапію.

У другому та третьому триместрах  вагітності антагоністи ангіотензину ІІ рецепторів, як відомо, індукують фето токсичність (зниження функції нирок, маловоддя, затримка формування кісток черепа) і неонатальна токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

У разі застосування антагоністів ангіотензину ІІ рецепторів, починаючи з другого триместру вагітності, рекомедується проводити ультразвукову перевірку функції нирок і кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких приймали антагоністи ангіотензину ІІ рецепторів, необхідно ретельно контролю вати на наявність гіпотензії.

Тіазиди проходять через плацентарний бар’єр і виявляються у пуповинні й крові. Вони можуть спричиняти порушення електролітичної рівноваги у плода та, можливо, інші реакції, що спостерігаються у дорослих. Під час терапії тіазидами у матері повідомлялося про випадки неонатальної тромбоцит опенії, фетальної або неонатальної жовтяниці.  

Період годування груддю

Протипоказане застосування препарату ПрайторПлюс® у період годування груддю, оскільки невідомо, чи виділяється препарат у грудне молоко. Тіазиди виявляються в грудному молоці і можуть пригнічувати лактацію.

Діти.

Препарат ПрайторПлюс® не рекомендується для застосування у дітей віком до 18 років через відсутність даних щодо ефективності та безпеки.

Особливості застосування.

Порушення функції печінки.

ПрайторПлюс® не слід призначати пацієнтам з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних протоків або печінковою недостатністю тяжкого ступеня, оскільки телміcартан виводиться, головним чином, з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження печінкового кліренсу телміcартану. Крім того, ПрайторПлюс® слід застосовувати   з обережністю у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-елетролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування ПрайторПлюс®   пацієнтам з печінковою недостатністю відсутній.

Ниркова гіпертензія.

Має місце ризик виникнення серйозної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки при лікуванні препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки.

ПрайторПлюс® не слід застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатині ну < 30 мл/хв).

Досвіду застосування ПрайторПлюс® у пацієнтів після нещодавньої трансплантації нирки немає. Існує невеликий досвід застосування ПрайторПлюс® у хворих з нирковою недостатністю легкого та середнього ступенів, тому рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатині ну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникнути азотемія, пов'язана з ті азидними діуретиками.

Зменшення об’єму циркулюючої крові.

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози препарату, може виникнути у хворих зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові або гіпонатріємією, що виникли внаслідок інтенсивної терапії діуретиками або дієти з низьким вмістом солі, діареї та блювання. Перед застосуванням ПрайторПлюс® такі стани необхідно відкоригувати.

Інші стани, що супроводжуються стимуляцією  ренін-ангіотензин-альдостеронової  системи.

У хворих, тонус судин яких та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, хворі з тяжкою застійною серцевою недостатністю або патологією нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування препаратами, які також впливають на цю систему, може спричиняти гостру гіпотензію, гіперазотемію, олігурію або рідше - гостру ниркову недостатність.

Первинний альдостеронізм.

Звичайно пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що пригнічують ренін-ангіотензивну систему. Тому призначати ПрайторПлюс® таким хворим   не рекомендується.

Стеноз мі трального та аортального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при призначенні інших вазодилататорів, слід з обережністю призначати препарат хворим з мі тральним та аортальним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Терапія тіазидами може змінити толерантність до глюкози. У пацієнтів з діабетом   може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії ті азидними діуретиками може спостерігатися маніфестація латентного цукрового діабету. Підвищення рівня холестерину і три гліцеридів пов'язане з терапією ті азидними діуретиками; однак при застосуванні ПрайторПлюс®, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігається мінімальний ефект або його відсутність.  

У деяких пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, може виникнути гіперурикемія або прояви подагри.

Електролітний дисбаланс.

Як і для всіх пацієнтів, які отримують терапію діуретиками, слід проводити періодичне визначення рівня електролітів у сироватці у відповідні проміжки часу.

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушення водно-електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, гіпотензія, олігурія,   тахікардія та такі порушення з боку шлунково-кишкового тракту, як нудота і блювання.

- Гіпокаліємія

Зважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії є найбільшим у пацієнтів з цирозом печінки, з вираженим діурезом; у тих, хто отримує неадекватну кількість електролітів перорально, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

- Гіперкаліємія

І навпаки, через антагонізм ангіотензин II рецепторів (АТ₁),   спричинений телміcартаном - компонентом ПрайторПлюс®, може виникнути гіперкаліємія. Хоча клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок приймання ПрайторПлюс® не спостерігалася, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність і   цукровий діабет.   Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з ПрайторПлюс®.

- Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз

Немає доказів того, що   ПрайторПлюс® буде зменшувати або запобігати гіпонатріємії,   спричиненій діуретиками. Дефіцит хлориду загалом є легким та зазвичай не потребує лікування.

- Гіперкальціємія

Тіазиди можуть зменшити виділення кальцію з сечею та спричинити періодичне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці за умови відсутності порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед дослідженням функції пара щитоподібних залоз.

- Гіпомагніємія

Тіазиди підвищують виділення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Сорбіт і лактози моногідрат.

Препарат містить сорбіт і лактози моногідрат. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості фруктози і/або рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіциту лактази Лаппа або мальабсорбції глюкози-галактази не повинні застосовувати ці препарати.

Етнічні відмінності.

Як і у випадку інших антагоністів, телмісартан очевидно є менш ефективним для зниження артеріального тиску у темношкірих пацієнтів, ніж у інших груп пацієнтів, можливо, через вищу пре валентність низьких ренінових станів у популяції темношкірих пацієнтів з гіпертензією.

Інші стани.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та ішемічною кардіопатією може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Загальні розлади.

Можуть спостерігатися реакції гіпер чутливості до гідрохлортіазиду, проте більша вірогідність виникнення таких реакцій існує у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі.

При застосуванні тіазидних діуретиків є повідомлення про загострення або збільшення активності системного червоного вовчака.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Не проводилося жодних досліджень щодо встановлення впливу на здатність керувати авто транспортом або працювати з іншими механізмами. Проте слід зауважити, що при застосуванні антигіпертензивної терапії інколи можуть спостерігатися   запаморочення або сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобам та інші види взаємодій.

Дослідження взаємодії проводились тільки на дорослих.

Літій

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та підвищення його токсичності. Також повідомлялось про ці дуже поодинокі випадки і при застосуванні з антагоністами ангіотензин ІІ рецепторів (включаючи ПрайторПлюс®). Не рекомендується супутнє застосування літію та ПрайторПлюс®. Якщо призначення такої комбінації має значення, при супутньому застосуванні необхідно проводити моніторинг рівня літію в плазмі.

Калійзнижуючий ефект гідрохлоротіазиду ослаблюється калій зберігаючим ефектом телміcартану. Однак очікується, що цей ефект гідрохлоротіазиду на рівень калію у плазмі   може підсилюватися іншими лікарськими засобами, дія яких асоціюється із втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, інші калійуретичні діуретики, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні).

При призначенні цих лікарських засобів разом із ПрайторПлюс® рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.

З іншого боку, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування з ними калій зберігаючих діуретиків, калієвих добавок, замінників солі, що містять калій, та інших препаратів,   що сприяють півищенню рівня калію (наприклад, гепарину натрію), може призвести до збільшення рівня калію в сироватці. При призначенні цих лікарських засобів з ПрайторПлюс® рекомендується контролю вати рівень калію у плазмі крові.

Рекомендується час від часу контролю вати рівень калію у сироватці при одночасному призначенні ПрайторПлюс® та препаратів,   які можуть впливати на рівень калію (наприклад, глікозиди наперстянки, анти аритмічні препарати) та препаратів, які можуть індукувати розвиток «піруетної» шлуночкової тахікардії («torsades de pointes»).

ПрайторПлюс® може посилити гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.

Сполуки, які досліджувалися у фармакокінетичних дослідженнях, включають дигоксин, варфарин, гідрохлоротіазид, глібенкламід, ібупрофен, парацетамол, симвастатин, амлодипін. Для дигоксину спостерігалось 20 % (у одному випадку – 39 %) підвищення його середньої концентрації у плазмі крові, внаслідок чого рекомендується проводити моніторинг рівня дигоксину в плазмі.

При сумісному застосуванні з ті азидними діуретиками можуть взаємодіяти нижченаведені препарати та речовини.

Алкоголь, барбітурати або наркотики

Можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Антидіабетичні препарати (пероральні та інсулін)

Може знадобитись коригування дози протидіабетичних препаратів.

Метформін

Існує ризик лактоацидозу на фоні   застосування гідрохлоротіазиду.

Холестирамінова та колестиполова смоли

Абсорбція гідрохлоротіазиду знижується у присутності аніонообмінних смол.

Глікозиди наперстянки

Гіпокаліємія та гіпомагнезіємія, спричинені тіазидовими діуретиками, можуть сприяти розвитку серцевих аритмій, індукованих глікозидами наперстянки.

Не стероїдні   протизапальні   препарати  (включаючи   ацетил саліцилову   кислоту   в дозі ³ 3 г на добу та інгібітори ЦОГ-2)

Супутнє застосування не стероїдних протизапальних препаратів може зменшити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків у деяких пацієнтів. У де гідратованих пацієнтів існує ймовірність розвитку гострої ниркової недостатності, зважаючи на це, на початку комбінованої терапії слід забезпечити належну гідратацію та моніторинг ниркової функції у пацієнтів, які приймають не стероїдні протизапальні засоби і ПрайторПлюс®.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін).

Дія пресорних амінів може бути знижена.

Недеполяризуючі міо релаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубо курарин).

Дія недеполяризуючих міо релаксантів скелетних м'язів може бути підсилена гідрохлоротіазидом.

Препарати для лікування подагри

Може виникнути необхідність у корекції дози медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти, через те що гідрохлоротіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Сумісне призначення тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіпер чутливості до алопуринолу.

Солі кальцію

Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці шляхом зменшення екскреції. За необхідності призначення добавок кальцію слід контролю вати рівень кальцію в сироватці та відповідно коригувати дозу.

Гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду може підсилюватись при одночасному прийманні з тіазидами. Антихолінергічні препарати (атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості евакуації вмісту шлунка.

Тіазиди можуть збільшити ризик розвитку побічних ефектів, спричинених амантадином. Тіазиди можуть зменшити виведення нирками цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) та потенціювати їх мієлосупресивний ефект.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

ПрайторПлюс® є комбінацією антагоніста рецепторів ангіотензину II, телміcартану і ті азидного діуретика, гідрохлоротіазиду. Комбінація цих компонентів має додатковий антигіпертензивний ефект Вони знижують артеріальний тиск   більшою мірою, ніж кожен з компонентів окремо.

ПрайторПлюс® при застосуванні один раз на добу в межах терапевтичних доз призводить до ефективного та поступового зниження артеріального тиску.

Телмісартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ₁), ефективний при пероральному прийманні. З високою спорідненістю телмісартан заміщує ангіотензин ІІ у місцях його зв’язування з різновидом АТ₁-рецепторів, який відповідає за відомі ефекти ангіотензину ІІ.

Телмісартан селективно зв’язується з АТ₁-рецепторами на тривалий час, не виявляючи навіть часткового агоністичного впливу. Телмісартан не має спорідненості зо іншими рецепторами, включаючи АТ₂-рецептори та інші АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів не з’ясована, як і ефект їх можливої стимуляції ангіотензином ІІ, рівні якого підвищує телмісартан. Телмісартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові, не блокує іонні канали та не впливає на рівень реніну у плазмі людини. Він не призводить до інгібування ангіотензин-конвертую чого ферменту (кініназа ІІ), ферменту, який також розкладає брадикінін. Тому не очікується побічної дії, опосередкованої брадикініном.

У людини доза у 80 мг телмісартану майже повністю гальмує підвищення артеріального тиску, спричинене ангіотензином ІІ. Інгібітор ний ефект триває більше доби і спостерігається до 48 годин.

Після першого застосування гіпотензивна дія препарату проявляється поступово упродовж 3 годин. Максимальне зниження артеріального тиску зазвичай досягається через 4 тижні після початку лікування телмісартаном і зберігається при довготривалій терапії.

Антигіпертензивний ефект постійно зберігається протягом 24 годин після прийому однієї дози, включаючи останні 4 години перед наступним прийомом, як було показано при амбулаторним у вимірюванні артеріального тиску, що було також підтверджено у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях.

У пацієнтів із артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, не впливаючи на частоту пульсу. У порівняльних клінічних дослідженнях з амлодипіном, атенололом, еналоприлом, гідрохлоротіазидом, лозартаном та лізиноприлом було продемонстровано рівноцінну антигіпертензивну ефективність телмісартану.

При раптовій перерві у лікуванні телмісартаном артеріальний тиск протягом декількох днів поступово повертається до показників, які були до лікування, без розвитку зворотної гіпертензії.

За даними клінічних досліджень, випадки сухого кашлю спостерігалися значно рідше при лікуванні телмісартаном, ніж при лікуванні інгібіторами ангіотензин-конвертую чого ферменту.

Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків   досі до кінця не з× ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлориду в приблизно еквівалентних об'ємах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлоротіазиду зменшується об'єм плазми, підвищується активність реніну в плазмі, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів з сечею та зниженням рівня калію у сироватці. Можливо через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи сумісне призначення телміcартану запобігає процесу втрати калію,   пов'язаному з   діуретиками цієї групи.

При застосуванні гідрохлоротіазиду діуретичний ефект розпочинається через 2 години, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, в той час як дія триває приблизно 6 – 12 годин.

Епідеміологічні дослідження виявили, що довготривале лікування гідрохлоротіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.

Фармакокінетика. Одночасне зстосування гідрохлоротіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику один одного.

Всмоктування.

Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану досягається   через 0.5 – 1.5 год. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозі 40 мг і  160 мг становить 42 % і 58 % відповідно. Їжа незначною мірою знижує біодоступність телміcартану, зменшення площі під кривою концентрація у плазмі-час (AUC) для телміcартану варіює від приблизно 6 % (доза 40  мг) до приблизно 19 % (доза 160  мг). Через 3 години після застосування концентрація у плазмі однакова, незалежно від того, приймається телміcартан натщесерце або з їжею. Вважається, що незначне зменшення AUC не   знижує терапевтичну ефективність.

Фармакокінетика телміcартану при пероральному прийманні   є нелінійною, при збільшенні дози   від 20 до 160 мг збільшення концентрації   телмісартану в плазмі (С_мах і AUC) перевищує пропорційне. При повторному призначенні кумуляції телмісартану не відбувається.

Гідрохлортіазид. Після перорального застосування ПрайторПлюс® пік концентрації гідрохлортіазиду досягається   через 1–3 години. Через кумулятивну ренальну екскрецію гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60  %.

Розподіл.

Телміcартан. Ступінь зв× язування     з   білками плазми   телміcартану   дуже   високий   (> 99,5 %), головним чином - з альбумінами та альфа-1 кислими глікопротеїнами. Об'єм розподілу (V_dss) становить приблизно 500  л.

Гідрохлортіазид. Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми на 64 %, об'єм розподілу (V_dss) становить 0,8 + 0,3 л/кг.

Біо трансформація і виведення.

Телміcартан. Після перорального застосування ¹⁴С-міченого телміcартану більша частина дози (>97 %) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об'єм був виявлений у сечі. Телміcартан метаболізується шляхом кон'югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини.

Після застосування однієї дози ¹⁴С-міченого телміcартану глюкуронід демонструє приблизно 11 % виміряної радіо активності у плазмі. Ізоензими   Цитохрому Р 450 не беруть участь в метаболізмі телміcартану. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального приймання становить > 1500 мл/хв. Кінцевий період напів виведення   становить більше 20 годин.

Гідрохлортіазид. Не метаболізується у людини та виділяється майже повністю у незмінній формі з сечею. Приблизно 60 % пероральної дози елімінується у незмінному стані протягом 48 годин. Ренальний кліренс становить приблизно 250 – 300 мл/ хв. Кінцевий період напів виведення  10 – 15 годин.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у людей похилого віку і в осіб віком до 65 років.

Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок загалом   у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, суттєвих відмінностей у гіпотензивному ефекті немає, так само, як у кількості випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності в коригуванні дози немає. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлоротіазиду, але клінічного значення це не має.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Виходячи з невеликого досвіду застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок, від слабких до помірних (кліренс креатині ну від 30 – 60 мл/хв, в середньому майже 50 мл/хв), необхідності в коригуванні дози для цих пацієнтів немає. Телміcартан не виводиться шляхом гемодіалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлоротіазиду зменшується. В типових дослідженнях у пацієнтів з середнім кліренсом креатині ну 90 мл/хв період напів виведення гідрохлоротіазиду зростає. У пацієнтів з не функціонуючими нирками період напів виведення становить приблизно 34 години.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з недостатністю печінки виявили зростання абсолютної біодоступності майже до 100 %. Однак період   напів виведення у пацієнтів з печінковою недостатністю не змінюється.

Фармацевтичні   характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 40 мг/12,5 мг: овальні, біло-червоні, двоопуклі, двошарові таблетки, можливі червоні вкраплення на білому шарі, біла поверхня має відбиток «Н 4»;

таблетки по 80 мг/12,5 мг: овальні, біло-червоні, двоопуклі, двошарові таблетки, можливі червоні вкраплення на білому шарі, біла поверхня має відбиток «Н 8».

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Препарат зберігають в оригінальній упаковці, щоб захистити від вологості, при температурі не вище 30°С,   у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Таблетки по 40 мг/12,5 мг № 28 та по 80 мг/12,5 мг № 28.

Категорія відпуску. За рецептом.

Заявник. Байєр Шерінг Фарма АГ, Німеччина.

Місцезнаходження. 51368, Леверкузен, Німеччина.

ПрайторПлюс является комбинацией антагониста рецепторов ангиотензина II, тельмизартана и тиазидного диуретика, гидрохлоротиазида. Комбинация этих компонентов проявляет дополнительный антигипертензивный эффект, снижая АД в большей степени, чем каждый из компонентов отдельно.
ПрайторПлюс при применении 1 раз в сутки в терапевтических дозах приводит к эффективному и плавному снижению АД.
Тельмизартан является специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина ІІ (тип АТ₁), эффективным при пероральном применении. С высоким сродством тельмизартан замещает ангиотензин ІІ в местах его связывания с разновидностью рецепторов АТ₁, которые отвечают за известные эффекты ангиотензина ІІ.
Тельмизартан селективно связывается с рецепторами АТ₁ на длительный период, не имея даже частичного агонистического влияния. Тельмизартан не обладает сродством к другим рецепторам, включая АТ₂- и другие АТ-рецепторы. Функциональная роль этих рецепторов не установлена, как и эффект их возможной стимуляции ангиотензином ІІ, уровень которого повышается тельмизартаном. Тельмизартан снижает уровень альдостерона в плазме крови, не блокирует ионные каналы и не влияет на уровень ренина в плазме крови человека. Он не приводит к ингибированию АПФ (кининазы ІІ), фермента, который также участвует в метаболизме брадикинина. Поэтому нет побочного действия, опосредствованного брадикинином.
У человека доза в 80 мг тельмизартана почти полностью тормозит повышение АД, вызванное ангиотензином ІІ. Ингибиторный эффект длится более суток и отмечается до 48 ч.
После первого применения гипотензивное действие препарата проявляется постепенно на протяжении 3 ч. Максимальное снижение АД достигается через 4 нед после начала лечения тельмизартаном и сохраняется при длительной терапии.
Антигипертензивный эффект постоянно сохраняется на протяжении 24 ч после приема одной дозы, включая последние 4 ч перед следующим приемом, как было установлено при амбулаторном измерении АД. Это было также подтверждено в плацебо-контролируемых клинических исследованиях.
У пациентов с АГ тельмизартан снижает как систолическое, так и диастолическое АД, не влияя на частоту пульса. В сравнительных клинических исследованиях с амлодипином, атенололом, эналаприлом, гидрохлоротиазидом, лозартаном и лизиноприлом была продемонстрирована равноценная антигипертензивная эффективность тельмизартана.
При внезапном перерыве в лечении тельмизартаном АД на протяжении нескольких дней постепенно возвращается к показателям, которые были до лечения, без развития обратной АГ.
По данным клинических исследований, случаи сухого кашля отмечали значительно реже при лечении тельмизартаном, чем при лечении ингибиторами АПФ.
Гидрохлоротиазид является тиазидным диуретиком. Механизм антигипертензивного действия тиазидных диуретиков до сих пор не до конца исследован. Тиазидные диуретики влияют на механизмы реабсорбции электролитов в почечных канальцах, тем самым повышают экскрецию натрия и хлорида в эквивалентных объемах. Благодаря диуретическому влиянию гидрохлоротиазида уменьшается объем плазмы крови, повышается активность ренина в плазме крови, секреция альдостерона с соответствующим увеличением выведения калия и бикарбонатов с мочой и снижением уровня калия в сыворотке крови. Возможно, из-за блокады ренин-ангиотензин-альдостероновой системы одновременное назначение тельмизартана предотвращает процесс потери калия, связанного с диуретиками этой группы.
При применении гидрохлоротиазида диуретический эффект начинается через 2 ч, максимальный эффект достигается через 4 ч, в то время как действие длится 6–12 ч.
Эпидемиологические исследования выявили, что длительное лечение гидрохлоротиазидом снижает риск сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности.
Одновременное назначение гидрохлоротиазида и тельмизартана не влияет на фармакокинетику каждого из них.
Всасывание
Тельмизартан. После перорального применения максимальная концентрация тельмизартана в плазме крови достигается через 0,5–1,5 ч. Абсолютная биодоступность тельмизартана в дозе 40 и 160 мг — 42 и 58% соответственно. Прием пищи в незначительной мере снижает биодоступность тельмизартана, уменьшение AUC варьирует от 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 ч после приема концентрация в плазме крови одинаковая, независимо от того, принимали тельмизартан натощак или во время еды. Считают, что небольшое уменьшение AUC не снижает терапевтической эффективности.
Фармакокинетика тельмизартана при пероральном приеме нелинейная, при повышении дозы от 20 до 160 мг повышение максимальной концентрации тельмизартана в плазме крови и AUC превышает пропорциональное. При повторном назначении кумуляции тельмизартана не происходит.
Гидрохлоротиазид. После перорального приема препарата ПрайторПлюс максимальная концентрация гидрохлоротиазида достигается через 1,0–3,0 ч. Благодаря кумулятивной ренальной экскреции гидрохлоротиазида абсолютная биодоступность составляет 60%.
Распределение
Тельмизартан. Степень связывания с белками плазмы крови у тельмизартана очень высокая (99,5%), главным образом с альбуминами и альфа-1 кислыми гликопротеинами. Объем распределения — 500 л.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид связывается с белками плазмы крови на 64%, объем распределения — 0,8+0,3 л/кг.
Биотрансформация и выведение
Тельмизартан. После перорального применения ¹⁴С-меченного тельмизартана большая часть дозы (97%) выводится с калом путем билиарной экскреции. Только незначительный объем был выявлен в моче. Тельмизартан метаболизируется путем конъюгации до фармакологически неактивного ацилглюкуронида. Глюкуронид исходного соединения является единственным метаболитом, который был идентифицирован у человека.
После применения одной дозы ¹⁴С-меченного тельмизартана глюкуронид демонстрирует 11% измеренной радиоактивности в плазме крови. Изоэнзимы цитохрома Р450 не вовлекаются в метаболизм тельмизартана. Общий плазменный клиренс тельмизартана после перорального применения составляет 1500 мл/мин. Конечный период полувыведения — 20 ч.
Гидрохлоротиазид. Не метаболизируется у человека и выделяется почти полностью в неизмененном виде с мочой. 60% пероральной дозы элиминируется в неизмененном виде на протяжении 48 ч. Ренальный клиренс — 250–300 мл/мин. Конечный период полувыведения — 10–15 ч.
Особые категории пациентов
Пациенты пожилого возраста
Фармакокинетика тельмизартана не отличается у людей преклонного возраста и у тех, кто моложе 65 лет.
Пол
Концентрация тельмизартана в плазме крови у женщин в 2–3 раза выше, чем у мужчин. Однако, по данным клинических исследований, существенных отличий в гипотензивном эффекте нет, равно как и в количестве случаев ортостатической гипотензии. Необходимости в коррекции дозы нет. У женщин отмечают тенденцию к более высокой, чем у мужчин, концентрации гидрохлоротиазида, но клинического значения это не имеет.
Пациенты с нарушением функции почек
Исходя из небольшого опыта применения у пациентов с нарушением функции почек, от слабых до умеренных (клиренс креатинина от 30–60 мл/мин, в среднем почти 50 мл/мин), необходимости в коррекции дозы у этих пациентов нет. Тельмизартан не выводится с помощью гемодиализа. У пациентов с почечной недостаточностью скорость элиминации гидрохлоротиазида снижается. В типичных исследованиях у пациентов со средним клиренсом креатинина 90 мл/мин период полувыведения гидрохлоротиазида увеличивается. У пациентов с нефункционирующими почками период полувыведения — 34 ч.
Пациенты с нарушениями функции печени
Фармакокинетические исследования у пациентов с недостаточностью печени выявили повышение абсолютной биодоступности до 100%. Однако период полувыведения у пациентов с печеночной недостаточностью не изменяется.

лечение эссенциальной гипертензии.
Как комбинированный препарат с фиксированной дозой ПрайторПлюс назначают пациентам, у которых АД недостаточно контролируется при назначении тельмизартана или гидрохлоротиазида отдельно.

Взрослые
ПрайторПлюс принимают 1 раз в сутки независимо от еды. Перед переходом на прием препарата ПрайторПлюс следует определить дозу тельмизартана. Может быть рассмотрена следующая схема перехода с монотерапии на комбинированный препарат ПрайторПлюс.
ПрайторПлюс 40/12,5 мг может быть назначен пациентам, у которых АД недостаточно контролируется при назначении таблеток Прайтор 40 мг или гидрохлоротиазида.
ПрайторПлюс 80/12,5 мг может быть назначен пациентам, у которых АД недостаточно контролируется при назначении таблеток Прайтор 80 мг или ПрайторПлюс 40/12,5 мг.
Максимальный антигипертензивный эффект при применении ПрайторПлюс наступает через 4–8 нед от начала лечения.
При лечении АГ тяжелой степени хорошо переносятся и являются эффективными дозы тельмизартана до 160 мг/сут как в виде монотерапии, так и в комбинации с гидрохлоротиазидом в дозе 12,5–25 мг/сут.
Почечная недостаточность
Из-за наличия компонента гидрохлоротиазида в составе препарата ПрайторПлюс не следует применять его у пациентов с нарушением функции почек тяжелой степени (клиренс креатинина ≤30 мл/мин). У этих больных отдают преимущество применению петлевых диуретиков, а не тиазидов. Опыт использования препарата у пациентов с почечной недостаточностью легкой или средней степени небольшой, тем не менее не свидетельствует о развитии отрицательных эффектов со стороны почек и не нуждается в коррекции дозы.
Рекомендуется периодически контролировать функцию почек.
Печеночная недостаточность
У больных с печеночной недостаточностью легкой и средней степени тяжести при применении ПрайторПлюс в дозе 40/12,5 мг 1 раз в сутки не требуется коррекции дозы. ПрайторПлюс не назначают пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени. Следует с осторожностью назначать тиазидные диуретики пациентам с нарушениями функции печени.
Пациенты преклонного возраста
Коррекции дозы не требуется.
Дети
Эффективность и безопасность применения препарата у детей (до 18 лет) не установлены.

гиперчувствительность к тельмизартану, гидрохлоротиазиду или к любому из компонентов препарата.
Гиперчувствительность к другим производным сульфонамида (гидрохлоротиазид является производным сульфонамида).
II и III триместр беременности, период кормления грудью.
Холестаз и обструктивные заболевания желчных протоков.
Печеночная недостаточность тяжелой степени.
Почечная недостаточность тяжелой степени (клиренс креатинина ≤30 мл/мин).
Стойкая гипокалиемия, не поддающаяся коррекции, гиперкальциемия.

общая частота случаев побочных эффектов, которые возникали при применении препарата ПрайторПлюс (комбинация тельмизартана и гидрохлоротиазида), была сравнима с монотерапией тельмизартаном в рандомизированных контролируемых исследованиях при участии 1471 пациента, получавших комбинацию тельмизартана с гидрохлоротиазидом (835) или только тельмизартан. Появление побочных эффектов не зависело от дозы, не связано с полом пациента, его возрастом или расой.
Ниже приведены побочные реакции, о которых сообщалось в клинических исследованиях комбинации тельмизартана и гидрохлоротиазида, в соответствии с органами и системами. Побочные реакции, которые не выявляли при проведении клинических испытаний, но ожидаются во время лечения ПрайторПлюс, базируясь на опыте применения тельмизартана или гидрохлоротиазида отдельно, также приведены ниже и обозначены таким образом:
¹ожидаемые вследствие опыта применения тельмизартана в качестве монотерапии;
²ожидаемые вследствие опыта применения гидрохлоротиазида в качестве монотерапии.
Инфекции и инвазии: бронхит, фарингит, синусит, инфекционные заболевания верхних отделов дыхательных путей, инфекционные заболевания мочеполового тракта, сиаладенит².
Нарушения со стороны кровеносной и лимфатической систем: эозинофилия¹, анемия (включая апластическую анемию², гемолитическую анемию²), угнетение деятельности костного мозга², лейкопения², нейтропения/агранулоцитоз², тромбоцитопения^{1, 2}.
Нарушение со стороны иммунной системы: аллергия, анафилактические реакции².
Эндокринные нарушения: ухудшение контроля уровня сахара в крови.
Нарушение обмена веществ и питание: гиперхолестеринемия, гиперурикемия, гипокалиемия, гиперкалиемия¹, возникновение или увеличение потери солей², электролитный дисбаланс², гипонатриемия², анорексия², снижение аппетита², гипергликемия².
Нарушения со стороны психики: ощущение тревоги, депрессия^{1, 2}, беспокойство².
Нарушение со стороны нервной системы: обморок, потеря сознания/слабость¹, бессонница¹, головокружение², парестезия², нарушение сна².
Нарушения со стороны органа зрения: нарушение зрения¹, транзиторные эпизоды нечеткости зрения², ксантопсия².
Расстройства со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: вертиго.
Нарушения со стороны сердца: брадикардия¹, тахикардия¹, аритмия².
Нарушения со стороны сосудистой системы: артериальная гипотензия¹, ортостатическая гипотензия², некротизирующий ангиит (васкулит)².
Нарушения со стороны дыхательной системы: диспноэ¹, респираторный дистресс (пневмония или отек легких)².
Нарушение со стороны ЖКТ: абдоминальная боль, диарея, диспепсия, гастрит, расстройства желудка¹, сухость во рту¹, метеоризм¹, рвота¹, запор², панкреатит².
Гепатобилиарные нарушения: нарушения функции печени¹, желтуха (гепатоцеллюлярная или холестатическая)².
Нарушение со стороны кожи и подкожной клетчатки: экзема, усиление потоотделения¹, эритема¹, зуд¹, кожные реакции, подобные красной волчанке², кожный васкулит², реакции светочувствительности², сыпь², реактивация кожной формы красной волчанки², токсический эпидермальный некролиз².
Нарушения со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия, артроз, боль в спине, боль в ногах, миалгия, судороги икроножных мышц¹, симптомы, подобные тендиниту¹, слабость^{1, 2}, мышечные спазмы².
Нарушения со стороны почек и мочевыводящих путей: интерстициальный нефрит², ренальная дисфункция², глюкозурия², нарушение функции почек, включая ОПН¹.
Нарушение со стороны половой системы: импотенция.
Общие расстройства: гриппоподобные симптомы, боль в груди¹, отсутствие эффективности¹, лихорадка².
Лабораторные параметры: снижение гемоглобина¹, повышение уровня мочевой кислоты¹, повышение уровня креатинина¹, повышение уровня ферментов печени¹, повышение уровня триглицеридов², повышение уровня КФК в крови¹.
Как и в случае других антагонистов ангиотензина II, отмечали отдельные случаи ангионевротического отека, крапивницы и других подобных реакций.

Нарушение функции печени
ПрайторПлюс не следует назначать пациентам с холестазом, обструктивными заболеваниями желчных протоков или печеночной недостаточностью тяжелой степени, поскольку тельмизартан выводится главным образом с желчью. У этих больных можно ожидать снижение печеночного клиренса тельмизартана. Кроме того, ПрайторПлюс следует применять с осторожностью у пациентов с нарушениями функции или прогрессирующим заболеванием печени, поскольку незначительные изменения водно-электролитного баланса могут привести к печеночной коме. Клинический опыт применения ПрайторПлюс у пациентов с печеночной недостаточностью отсутствует.
Почечная гипертензия
Выявлен риск возникновения серьезной артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом почечной артерии единой функционирующей почки при лечении препаратами, которые влияют на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему.
Почечная недостаточность и трансплантация почки
ПрайторПлюс не следует применять у пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени (клиренс креатинина ≤30 мл/мин).
Опыта применения ПрайторПлюс у пациентов после недавней трансплантации почек и у пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени нет. Существует небольшой опыт применения ПрайторПлюс у пациентов с почечной недостаточностью легкой и средней степени тяжести, соответственно рекомендуется периодический мониторинг уровня калия, креатинина и мочевой кислоты в сыворотке крови. У пациентов с нарушенной функцией почек может возникнуть азотемия, связанная с тиазидными диуретиками.
Уменьшение ОЦК
Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после первой дозы препарата, может возникнуть у больных с уменьшенным ОЦК или гипонатриемией, которые возникли вследствие интенсивной диуретической терапии или диеты с ограничением соли, диареи и рвоты. Перед применением ПрайторПлюс такие состояния необходимо откорригировать.
Другие состояния, которые сопровождаются стимуляцией ренин-ангиотензин-альдостероновой системы.
У больных, тонус сосудов которых и функция почек в значительной степени зависят от активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (например, больные с тяжелой застойной сердечной недостаточностью или патологией почек, включая стеноз почечной артерии), лечение препаратами, которые также влияют на эту систему, может стать причиной острой гипотонии, гиперазотемии, олигурии или реже ОПН.
Первичный альдостеронизм
Обычно пациенты с первичным альдостеронизмом не реагируют на антигипертензивные препараты, которые угнетают ренин-ангиотензиновую систему. Поэтому назначать ПрайторПлюс больным в таком состоянии не рекомендуется.
Стеноз митрального и аортального клапана, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия
Как и при назначении других вазодилататоров, следует с осторожностью назначать препарат больным с митральным и аортальным стенозом или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Метаболические и эндокринные эффекты
Терапия тиазидными диуретиками может изменить толерантность к глюкозе. У пациентов с сахарным диабетом может возникнуть необходимость в коррекции дозы инсулина или пероральных гипогликемических препаратов. Во время терапии тиазидными диуретиками может манифестировать латентный сахарный диабет. Повышение уровня ХС и ТГ связано с тиазидной диуретической терапией; однако при применении ПрайторПлюс, который содержит 12,5 мг гидрохлоротиазида, отмечен минимальный эффект или его отсутствие.
У некоторых пациентов, которые получают терапию тиазидными диуретиками, может возникнуть гиперурикемия или проявления подагры.
Электролитный дисбаланс
Как и для всех пациентов, которые получают диуретическую терапию, следует проводить периодическое определение уровня электролитов в сыворотке крови в соответствующие промежутки времени.
Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут вызывать нарушение водно-электролитного баланса (гипокалиемию, гипонатриемию и гипохлоремический алкалоз). Признаками нарушения водно-электролитного баланса являются сухость во рту, жажда, слабость, вялость, сонливость, беспокойство, боль в мышцах или судороги, мышечная слабость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия и такие нарушения со стороны ЖКТ, как тошнота и рвота.
Учитывая то, что вследствие применения тиазидных диуретиков может развиться гипокалиемия, сопутствующая терапия тельмизартаном может уменьшить выраженность гипокалиемии, вызванной диуретиками. Риск гипокалиемии наиболее высок у пациентов с циррозом печени, со значительным диурезом; у тех, кто получает неадекватное количество электролитов перорально и у пациентов, которые получают сопутствующую терапию ГКС или АКТГ.
И, наоборот, из-за антагонизма рецепторов ангиотензина II (АТ₁), вызванного тельмизартаном — компонентом ПрайторПлюс, может возникнуть гиперкалиемия. Хотя клинически значимая гиперкалиемия вследствие приема ПрайторПлюс не отмечена, факторы риска развития гиперкалиемии включают почечную и/или сердечную недостаточность и сахарный диабет. Калийсберегающие диуретики, калиевые добавки или заменители соли, содержащие калий, следует с осторожностью назначать одновременно с ПрайторПлюс.
Нет доказательств, что ПрайторПлюс будет уменьшать или предотвращать гипонатриемию, вызванную диуретиками. Дефицит хлорида небольшой и обычно не нуждается в коррекции.
Тиазидные диуретики могут уменьшить выделение кальция с мочой и вызвать периодическое и незначительное повышение уровня кальция в сыворотке крови при условии отсутствия нарушений обмена кальция. Значительная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. Следует прекратить прием тиазидных диуретиков до исследования функции паращитовидных желез.
Тиазидные диуретики повышают выделение магния с мочой, что может привести к гипомагниемии.
Сорбитол
Рекомендуемые суточные дозы ПрайторПлюс — 40/12,5 мг и 80/12,5 мг, в которых содержится 169 мг и 338 мг сорбитола соответственно. Поэтому ПрайторПлюс не применяют у больных с наследственной непереносимостью фруктозы.
Другие состояния
Как и при применении других антигипертензивных средств, чрезмерное снижение АД у пациентов с ИБС и ишемической кардиопатией может привести к развитию инфаркта миокарда или инсульта.
Общие расстройства
Могут отмечать реакции гиперчувствительности к гидрохлоротиазиду, тем не менее высокая вероятность возникновения таких реакций у пациентов с аллергией или БА в анамнезе.
При применении тиазидных диуретиков есть сообщения об обострении или активации системной красной волчанки.
Период беременности и кормления грудью. Результаты доклинических исследований тельмизартана не свидетельствуют о тератогенном эффекте препарата, тем не менее указывают на его фетотоксичность. Учитывая это, с профилактической целью желательно не применять ПрайторПлюс в I триместр беременности. При планировании беременности следует заменить препарат на другое антигипертензивное средство.
Во II и III триместр беременности препараты, которые оказывают влияние на ренин-ангиотензиновую систему, могут вызывать нарушение развития и даже гибель плода, который развивается. ПрайторПлюс противопоказан во II и III триместр беременности. При установлении беременности следует как можно быстрее прекратить лечение препаратом. Тиазидные диуретики проходят через плацентарный барьер и выявляются в пуповинной крови. Они могут вызывать нарушение электролитного равновесия у плода и, возможно, другие реакции, которые отмечают у взрослых. Во время терапии тиазидными диуретиками у матери сообщалось о случаях неонатальной тромбоцитопении, фетальной или неонатальной желтухи.
Противопоказано применение препарата ПрайторПлюс в период кормления грудью, поскольку неизвестно, выделяется ли препарат с грудным молоком. Тиазидные диуретики оказываются в грудном молоке и могут угнетать лактацию.
Влияние на способность управлять транспортными средствами и работать с другими механизмами. Не проводилось никаких исследований относительно установления влияния на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами. Тем не менее следует заметить, что при применении антигипертензивной терапии иногда могут возникать состояния головокружения или дремоты.

при одновременном применении лития с ингибиторами АПФ зарегистрировано обратное повышение концентрации лития в плазме крови и повышение его токсичности. Также сообщалось об отдельных случаях и при применении лития с антагонистами рецепторов ангиотензина II. Более того, тиазидные диуретики снижают клиренс лития, таким образом ПрайторПлюс может повышать риск токсичности лития. Литий и ПрайторПлюс можно назначать одновременно только при тщательном наблюдении врача, и при их сопутствующем применении необходимо проводить мониторинг уровня лития в плазме крови.
Калийснижающий эффект гидрохлоротиазида снижается калийсберегающим эффектом тельмизартана. Однако можно ожидать, что этот эффект гидрохлоротиазида на уровень калия в плазме крови будет усиливаться другими лекарственными средствами, действие которых связано с потерей калия и гипокалиемией (например другие диуретики, выводящие калий, слабительные средства, ГКС, АКТГ, амфотерицин В, карбеноксолон, бензилпенициллин, салициловая кислота и производные).
При назначении этих лекарственных средств одновременно с ПрайторПлюс рекомендуется проводить мониторинг уровня калия в плазме крови.
С другой стороны, исходя из опыта применения других лекарственных средств, которые угнетают ренин-ангиотензиновую систему, одновременное применение с ними калийсберегающих диуретиков, калиевых добавок, заменителей соли, которые содержат калий, и других препаратов, способствующих повышению уровня калия (например гепарина натрия), может привести к повышению уровня калия в сыворотке крови. При назначении этих лекарственных средств с ПрайторПлюс следует контролировать уровень калия в плазме крови.
Рекомендуется время от времени контролировать уровень калия в сыворотке крови при одновременном назначении ПрайторПлюс и препаратов, которые могут влиять на уровень калия (например гликозиды наперстянки, антиаритмические препараты), и препаратов, которые могут индуцировать развитие пируэтной желудочковой тахикардии (torsades de pointes).
ПрайторПлюс может усилить гипотензивный эффект других антигипертензивных препаратов.
Соединения, которые изучали в фармакокинетических исследованиях, включают дигоксин, варфарин, гидрохлоротиазид, глибенкламид, ибупрофен, парацетамол, симвастатин, амлодипин. Для дигоксина отмечали 20% (в одном случае — 39%) повышение средней концентрации в плазме крови, поэтому рекомендуется проводить мониторинг уровня дигоксина в плазме крови.
При сопутствующем применении с тиазидными диуретиками могут взаимодействовать такие препараты и вещества.
Алкоголь, барбитураты или наркотики
Возможно потенцирование ортостатической гипотензии.
Антидиабетические препараты (пероральные и инсулин)
Может понадобиться коррекция дозы противодиабетических препаратов.
Метформин
Существует риск лактоацидоза на фоне применения гидрохлоротиазида.
Колестираминовая и колестиполовая смолы
Абсорбция гидрохлоротиазида снижается в присутствии анионообменных смол.
Гликозиды наперстянки
Гипокалиемия и гипомагнезиемия, вызванные тиазидными диуретиками, могут способствовать развитию сердечной аритмии, индуцированной гликозидами наперстянки.
НПВП (включая ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥3 г/сут и ингибиторы ЦОГ-2)
Сопутствующее применение НПВП может уменьшить выраженность диуретического, натрийуретического и антигипертензивного действия тиазидных диуретиков у некоторых пациентов. У дегидратированных пациентов существует вероятность развития ОПН, учитывая это, в начале комбинированной терапии следует обеспечить надлежащую гидратацию и мониторинг почечной функции у пациентов, принимающих НПВП и ПрайторПлюс.
Прессорные амины (например норэпинефрин)
Действие прессорных аминов может быть снижено.
Недеполяризирующие миорелаксанты (например тубокурарин)
Действие недеполяризирующих миорелаксантов скелетных мышц может быть усилено гидрохлоротиазидом.
Препараты для лечения подагры
Может возникнуть необходимость в коррекции дозы лекарственных средств, способствующих выведению мочевой кислоты, так как гидрохлоротиазид повышает уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Сопутствующее назначение тиазидных диуретиков может повысить частоту возникновения реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.
Соли кальция
Тиазидные диуретики могут повысить уровень кальция в сыворотке крови путем уменьшения экскреции. При необходимости назначения добавок кальция следует контролировать уровень кальция в сыворотке крови и соответственно корригировать дозу.
Гипергликемический эффект блокаторов β-рецепторов и диазоксида может усиливаться при одновременном приеме с тиазидными диуретиками. Антихолинергические препараты (атропин, бипериден) могут повысить биодоступность тиазидных диуретиков путем повышения моторики ЖКТ и скорости высвобождения желудка.
Тиазидные диуретики могут повысить риск развития побочных эффектов, вызванных амантадином. Тиазидные диуретики могут уменьшить выведение почками цитотоксических препаратов (например циклофосфамида, метотрексата) и потенцировать их миелосупрессивный эффект.

информация о лечении передозировки препарата ПрайторПлюс ограничена.
Пациенты должны находиться под тщательным наблюдением и получать симптоматическую и поддерживающую терапию. Лечение зависит от времени приема таблеток и тяжести симптомов. Рекомендуемые мероприятия включают вызывание рвоты и/или промывание желудка.
В терапии передозировки можно применять активированный уголь. Необходимо часто контролировать уровень электролитов и креатинина в сыворотке крови. При возникновении артериальной гипотензии пациента следует положить на спину и предоставить помощь, направленную на быстрое пополнение объема жидкости и соли.
При передозировке тельмизартана наиболее возможными проявлениями могут быть артериальная гипотензия и тахикардия; также может возникнуть брадикардия.
Передозировка гидрохлоротиазида связана со снижением концентрации электролитов (гипокалиемией, гипохлоремией) и обезвоживанием вследствие чрезмерного диуреза. Наиболее распространенными признаками и симптомами передозировки являются тошнота и сонливость. Гипокалиемия может привести к мышечному спазму и/или к обострению сердечной аритмии, которые связаны с одновременным применением гликозидов наперстянки или определенных антиаритмических препаратов.
Данных относительно передозировки тельмизартана у людей нет. Тельмизартан не выводится из организма при помощи гемодиализа. Степень удаления гидрохлоротиазида с помощью гемодиализа не установлена.

в сухом месте при комнатной температуре (15–25 °С).