Рамигексал композитум - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РаміГЕКСАЛ^® композит ум

(RamiHEXAL^® compositum)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: білі довгасті плоскі таблетки з фаскою та рискою з обох боків та написом “R15” (для таблеток по 2,5/12,5 мг) та “R30” (для таблеток по 5/25 мг) на одному боці;

склад: 1 таблетка містить раміприлу 5 мг та 12,5 гідрохлоротіазиду або раміприлу 5 мг та гідрохлортіазиду 25 мг;

допоміжні речовини: натрію гідро карбонат, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль преже латинізований, натрію стеарил фумарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С 09В А 05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Раміприл, що входить до складу препарату, пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ, кініназа ІІ), спричиняючи розширення судин та зниження артеріального тиску.

В осіб, що страждають на артеріальну гіпертензію, раміприл знижує артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи, не збільшуючи серцевий ритм. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект починається через 1 - 2 год після застосування   препарату й досягає максимуму через 3 - 6 год та триває протягом 24 год. Максимальне зниження артеріального тиску звичайно реєструється після 3 - 4 тижнів постійного лікування.  

Гідрохлоротіазид спричиняє помірно виражений діуретичний ефект, підвищуючи виведення з організму води, іонів натрію, хлору та калію. Зменшує вміст іонів натрію в судинній стінці, знижуючи її чутливість до вазоконстриктор них впливів і посилюючи тим самим антигіпертензивний ефект раміприлу.

Комбінація раміприлу з гідрохлоротіазидом характеризується сильнішим гіпотензивним ефектом, ніж кожен з її компонентів окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується.

Фармакокінетика. Раміприл швидко абсорбується після перорального застосування. Прийом їжі істотно не впливає на абсорбцію раміприлу. Його активний метаболіт раміприлат приблизно у 6 разів активніший за раміприл. Максимальна концентрація раміприлату в плазмі досягається через 2 - 4 год після перорального застосування раміприлу. Зв’язування з білками плазми для раміприлату становить приблизно 56%.

Період напів виведення становить 13 - 17 год на фоні регулярного приймання; приблизно 40% виводиться з фекаліями і 60% - з сечею.

Біодоступність гідрохлоротіазиду після перорального застосування становить приблизно 70%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 1,5 - 3 год. Зв’язування з білками крові – 40 - 70%. Виведення з плазми крові – двофазне; період напів виведення у початковій фазі – 2 год, в кінцевій – приблизно 10 год. Загалом 50 - 75% прийнятої перорально дози екскретується з сечею в незміненому вигляді.

Спільне застосування раміприлу і гідрохлоротіазиду не впливає на біодоступність окремих компонентів.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.

Спосіб застосування та дози. Застосування препарату РаміГЕКСАЛ^® композит ум рекомендовано тільки після індивідуального титрування доз з окремими компонентами: раміприлу та гідрохлоротіазиду. Залежно від реакції пацієнта на препарат, добова доза може зростати протягом 2 – 3 тижнів.

Звичайна підтримуюча доза становить 2,5/12,5 мг вранці і може бути підвищена до максимальної – 5/25 мг.

Таблетки РаміГЕКСАЛ^® композит ум можуть прийматися незалежно від прийому їжі; їх слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Пацієнти літнього віку і пацієнти з недостатністю функції нирок.

У літніх пацієнтів й у пацієнтів із кліренсом креатині ну від 30 до 60 мл/хв доза РаміГЕКСАЛу^® композит ум повинна бути настільки низькою, наскільки це можливо. Як правило, дозу препарату знижують на 1/3 - ½.

Побічна дія.

З боку серцево-судинної системи: гіпотензія, зрідка – аритмія, відчуття серцебиття, напади стенокардії, тахікардія, тромболітичні ускладнення, загострення перебігу хвороби Рейно.

З боку кровотворення: зниження гемоглобіну, гематокриту, тромбоцит опенія; зрідка – агранулоцит оз, еозинофілі я, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат дегідрогенази.

З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, біль у животі, порушення травлення, діарея, запор; зрідка – анорексія, порушення смаку, сухість у роті, запалення слизових оболонок рота та язика; дуже рідко – непрохідність кишечнику, панкреатит (геморагічний), порушення функції печінки.

З боку нервової системи і органів чуття: запаморочення, втомлюваність, слабкість, головний біль, астенія, зрідка – розлади сну, апатія, нервовість, дисфорія, парестезія, депресія, дзвін у вухах; дуже рідко – минущі ішемічні порушення.

З боку респіраторної системи: кашель, бронхіт; зрідка – задишка, риніт, фарингіт, глосит, бронхоспазм, алергічна інтерстиціальна пневмонія; у поодиноких випадках – набряк легенів внаслідок підвищення чутливості до гідрохлортіазиду.

З боку нирок і сечостатевої системи: протеїнурія; рідко – погіршення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, нефротичний синдром, олігурія.

З боку шкірних покривів: висипання, рідко – фото сенсибілізація, кропив’янка, посилення потовиділення; дуже рідко – еритема, синдром Стівенса-Джонсона, васкуліт, псоріазоподібні шкірні реакції; вовчакоподібний синдром.

З боку органів зору: кон’юнктивіт, блефарит; дуже рідко – минуча короткозорість, розпливчастий зір.

Інші: у поодиноких випадках – спазми м’язів, артралгія/артрит, міалгія, анафілактоїдні реакції, підвищення рівня азоту сечовини і креатині ну, ангіо невротичний набряк, пропасниця, підвищення титру антинуклеарних антитіл, зміна активності ферментів, концентрації білірубіну, сечової кислоти, глюкози, гіпомагніємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія.

Протипоказання. Підвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ, тіазидів або інших похідних сульфонаміду або до кожної з допоміжних речовин. Ангіо невротичний набряк в анамнезі; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатині ну < 30 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) або анурія; тяжка печінкова недостатність та/або холестаз; стеноз ниркової артерії (двобічний або однобічний у пацієнтів з єдиною ниркою); діаліз або гемофільтрація з використанням негативно заряджених високопродуктивних мембран (наприклад AN 69); аферез ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ); десенсибілізацій на терапія; декомпенсована серцева недостатність (NYHA* IV); первинний гіперальдостеронізм; трансплантація нирки; стеноз аорти або мі трального клапана серця з порушенням гемодинаміки, або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; клінічно значущий електролітний дисбаланс (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія).   Вагітність і лактація. Дитячий вік.

Передозування.

Симптоми: затримка діурезу, тяжка гіпотензія, серцева аритмія, тахікардія, порушення свідомості, шок, електролітний дисбаланс, ниркова недостатність і паралітична кишкова непрохідність.

Лікування: загальні заходи (промивання шлунка, застосування адсорбентів, сульфату натрію), якщо це можливо, протягом перших 30 хв; внутрішньо венне введення ізотонічного розчину натрію хлориду, катехоламінів, ангіотензину ІІ, застосування штучного водія ритму (при стійкій брадикардії). Гемодіаліз неефективний.

При виникнені ангіо невротичного набряку – негайне підшкірне введення 0,3 - 0,5 мл епінефрину (адреналіну) або повільне внутрішньо венне введення адреналіну; в подальшому – внутрішньо венне введення глюкокортикоїдів. Також рекомендовано внутрішньо венне введення антигістамінних препаратів та антагоністів Н₂-рецепторів.

Особливості застосування. Необхідно дотримуватись обережності при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на мало сольовій або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих із серцевою недостатністю препарат може спричинити розвиток значно вираженої артеріальної гіпотензії, яка у деяких випадках супроводжується олігурією або азотомією і (рідко) гострою нирковою недостатністю.

Пацієнти з підвищеним ризиком виникнення значно вираженої артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, а також після підвищення дози препарату або сечогінного засобу повинні перебувати під суворим наглядом лікаря, особливо в перші 2 тижні лікування. Хворим з серцевою недостатністю або злоякісною артеріальною гіпертензією лікування препаратом розпочинають у стаціонарі.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Оскільки РаміГЕКСАЛ^® композит ум містить гідрохлоротіазид, лікування із застосуванням інших діуретичних засобів, якщо це можливо, повинно бути припинено за 2 - 3 дні до початку лікуванням препаратом. У подальшому, за необхідності застосування діуретичних засобів, можна поновити їх приймання під наглядом лікаря.

Необхідно попередити пацієнтів про необхідність негайно звернутися до лікаря у випадку проявів пропасниці, збільшення лімфатичних вузлів та/або розвитку ангіни (ці симптоми можуть бути пов’язані з розвитком агранулоцит озу).

На початку лікування та регулярно в процесі терапії препаратом контролюють кількість лейкоцитів, рівень гемоглобіну в периферичній крові, рівень калію, креатині ну та активність печінкових ферментів крові, особливо у хворих з порушеннями функції нирок, пацієнтів, які застосовують алопуринол або прокаїнамід, імунодепресанти, в тому числі цитостатичні засоби.

Якщо це можливо, перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію), лікування препаратом повинно бути припинено або ж зменшено його дозу. При проведенні екстрених операцій доза лікарських засобів, що застосовуються для премедикації й анестезії повинна бути зменшена.

Слід мати на увазі, що при застосуванні раміприлу у хворих з ауто імунними захворюваннями і синдромами збільшується ризик розвитку нейтропенії.

У разі проведення термінового гемодіалізу хворого попередньо переводять на інший антигіпертензивний засіб (але не інгібітор АПФ).

Пацієнти літнього віку можуть бути чутливішими до інгібіторів АПФ. Тому у таких хворих початкова доза препарату повинна бути нижчою. Рекомендується визначення функції нирок до початку лікування.

З обережністю призначають препарат хворим на подагру, а також цукровий діабет, особливо тим, які застосовують інсулін та пероральні протидіабетичні засоби.

Вплив на керування автотранспортними засобами або іншими складними механізмами.

На початку терапії, при зміні дозування, за умов вживання алкоголю, інших лікарських засобів, можливий розвиток артеріальної гіпотензії та інших симптомів, що може впливати на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасне застосування антигіпертензивних, сечогінних препаратів, опіоїдних аналгетиків, деяких анестезуючих засобів, трициклічних антидепресантів й антипсихотичних засобів може призводити до посилення антигіпертензивної дії препарату.

При одночасному застосуванні не стероїдних протизапальних засобів (наприклад ацетил саліцилової кислоти, індометацину), естрогенів, симпатоміметиків або солі можливо зниження антигіпертензивної дії препарату.

Одночасне застосування з препаратами калію, калій зберігаючи ми діуретиками (наприклад з амілоридом, спіронолактоном, триамтереном) може підвищувати вміст калію в крові.

Застосування раміприлу з препаратами літію не рекомендовано, оскільки їх одночасне застосування може призвести до підвищення ризику токсичності препаратів літію.

При поліурії, спричиненої препаратами літію, гідрохлоротіазид може стати причиною парадоксального антидіуретичного ефекту.

Одночасне застосування з протидіабетичними лікарськими засобами (пероральними гіпоглікемічними засобами, інсуліном) може призводити до підвищення цукрознижуючого ефекту з ризиком виникнення гіпоглікемії. Дане явище спостерігалося найчастіше протягом перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

При одночасному застосуванні з алопуринолом, цитостатичними препаратами, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом зростає ризик виникнення лейкопенії.

Препарат може потенціювати ефект алкоголю.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С. Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери (3 × 10) у картонній коробці.

Виробник. “Салютас Фарма ГмбХ”, підприємство компанії “Гексал АГ”, Німеччина.

Адреса. HEXAL AG, Industriestrasse 25, D-83607 Holzkirchen, Germany.

РамиГЕКСАЛ® (RamiHEXAL)

RAMIPRILUM     C09A A05
Sandoz
Hexal AG

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 2,5 мг, № 30 Рамиприл    2,5 мг


табл. 5 мг, № 30 Рамиприл    5 мг


ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Рамиприл угнетает активность ангиотензинпревращающего фермента (АПФ, кининаза ІІ), вызывая расширение сосудов и снижение АД.
У лиц с АГ рамиприл снижает АД как в положении лежа, так и в положении стоя, не увеличивая сердечный ритм. У большинства пациентов антигипертензивный эффект начинается через 1–2 ч после применения препарата и достигает максимума через 3—6 ч и длится в течение 24 ч. Максимальный терапевтический эффект обычно достигается после постоянного применения через 3–4 нед. Внезапное прекращение лечения с применением рамиприла не вызывает быстрого и резкого повышения АД.
Угнетение активности АПФ повышает активность ренина в плазме крови, снижает уровень ангиотензина ІІ и альдостерона. При недиабетической или диабетической нефропатии рамиприл несколько замедляет прогрессирование нарушения функции почек, снижает уровень альбуминурии.
В общем, препарат существенным образом не меняет почечный кровоток и скорость клубочковой фильтрации.
Фармакокинетика. Рамиприл быстро абсорбируется после перорального применения. Прием пищи существенным образом не влияет на абсорбцию рамиприла. Рамиприл почти полностью метаболизируется (главным образом в печени) с образованием активных и неактивных продуктов. Его активный метаболит рамиприлат приблизительно в 6 раз активнее рамиприла. Cmax рамиприлата в плазме крови достигается через 2—4 ч после перорального применения дозы рамиприла.
Объем распределения составляет около 500 л. Связывание с белками плазмы крови для рамиприлата составляет около 56%.
T1/2 — 13–17 ч на фоне регулярного приема; около 40% препарата выводится с калом и 60% — с мочой.
При почечной недостаточности и у лиц пожилого возраста со сниженной функцией почек рамиприл может кумулироваться в организме. При поражении печени нарушается преобразование рамиприла в рамиприлат. У пациентов пожилого возраста фармакокинетика существенно не изменяется.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ; хроническая сердечная недостаточность; дисфункция левого желудочка, в том числе после перенесенного инфаркта миокарда (3—10-й день); диабетическая нефропатия.

ПРИМЕНЕНИЕ:

внутрь, независимо от приема пищи. Таблетки следует глотать целиком, запивая достаточным количеством жидкости. При необходимости таблетку можно делить пополам.
АГ
Рекомендованная начальная суточная доза рамиприла составляет 2,5 мг 1 раз в сутки. Эта доза обычно является и поддерживающей. В зависимости от реакции пациента на препарат суточная доза может быть повышена в течение 2–3 нед до 5 мг, а затем до максимальной разовой суточной дозы — 10 мг. Диуретики или блокаторы кальциевых каналов могут использоваться в комбинации с рамиприлом (доза последнего в этом случае не должна превышать 5 мг/сутки).
Хроническая сердечная недостаточность
Рекомендованная начальная доза — 1,25 мг рамиприла в сутки. В зависимости от реакции пациента доза может быть повышена в течение 1–2 нед. Если суточная доза равна или превышает 2,5 мг, то препарат можно принимать в 1 или 2 приема.
Дисфункция левого желудочка после перенесения инфаркта миокарда (3—10-й день).
Лечение пациента должно начинаться в стационаре не раньше чем через 3 дня после возникновения инфаркта миокарда. Гемодинамическое состояние пациента должно быть стабильным без признаков длящейся ишемии. Обычная начальная доза препарата составляет 2,5 мг 2 раза в сутки. Более низкая доза (1,25 мг 2 раза в сутки) может назначаться только если пациент плохо переносит препарат в дозе 2,5 мг 2 раза в сутки. В течение 2 сут дозу рамиприла повышают до поддерживающей — 5 мг 2 раза в сутки. Позже суточную дозу препарата можно принимать в 1 прием. Максимальная доза препарата составляет 10 мг/сут.
Коррекция дозы препарата у пациентов с почечной недостаточностью
У пациентов с клиренсом креатинина >50 мл/мин рамиприл назначают в обычной дозе. У пациентов с клиренсом креатинина <50 мл/мин, у больных сахарным диабетом, а также у пациентов в возрасте старше 65 лет начальная доза рамиприла составляет 1,25 мг 1 раз в сутки, а максимальная — 5 мг 1 раз в сутки.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к рамиприлу, любому другому ингибитору АПФ или к вспомогательным веществам препарата; ангионевротический отек в анамнезе; двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки, трансплантация почки; стеноз аорты или митрального клапана сердца, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия; первичный гиперальдостеронизм (ингибиторы АПФ при этом заболевании неэффективны, поэтому их применение нецелесообразно); печеночная недостаточность; гемодиализ с применением полиакрилонитрильных мембран; аферез ЛПНП; проведение десенсибилизации; период беременности и кормления грудью; детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны сердечно-сосудистой системы: АГ (в том числе постуральная), стенокардия, синкопе, сердечная недостаточность, вертиго, боль в грудной клетке, изредка — аритмия, сердцебиение.
Со стороны системы кроветворения: гемолитическая анемия, миелосупрессия, панцитопения, тромбоцитопения, эозинофилия, агранулоцитоз; васкулит. Частота гематологических нарушений возрастает при наличии почечной недостаточности, аутоиммунных заболеваний.
Со стороны органов ЖКТ: тошнота, рвота, диарея, изредка — сухость во рту или повышенное слюноотделение, анорексия, диспепсия, дисфагия, запор, боль в животе, гастроэнтерит, панкреатит, нарушение функции печени (гепатит, холестатическая желтуха, повышение уровня трансаминаз).
Со стороны дыхательной системы: непродуктивный кашель, инфекции верхних дыхательных путей, изредка — диспноэ, фарингит, синусит, ринит, трахеобронхит, ларингит, бронхоспазм.
Со стороны нервной системы и органов чувств: головокружение, головная боль, астения, изредка — цереброваскулярные нарушения, амнезия, сонливость, судороги, депрессия, расстройства сна, невралгия, нейропатия, парестезия, тремор, снижение слуха, нарушение зрения.
Со стороны мочеполовой системы: нарушение функции почек, изредка — протеинурия, олигурия, отеки.
Со стороны кожных покровов: крапивница, сыпь, мультиморфная эритема, фотосенсибилизация.
Другие: в единичных случаях — уменьшение массы тела, анафилактоидные реакции, повышение уровня азота мочевины и креатинина в сыворотке крови, ангионевротический отек, артралгия, артрит, миалгия, лихорадка, повышение титра антинуклеарных антител, гиперкалиемия, изменение активности ферментов, концентрации билирубина, мочевой кислоты, глюкозы.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

для пациентов с сердечной недостаточностью от легкой до умеренной формы после перенесенного инфаркта миокарда должны быть учтены следующие противопоказания: стойкая артериальная гипотензия (систолическое давление (90 мм рт. ст.); ортостатическая дисрегуляция, тяжелая сердечная недостаточность (NYHA IV), нестабильная стенокардия, желудочковая аритмия, угрожающая жизни пациента, легочное сердце.
Следует предупредить пациентов о необходимости немедленно обратиться к врачу в случае появлений лихорадки, увеличения лимфатических узлов и/или развития ангины (эти симптомы могут быть связаны с развитием агранулоцитоза).
В начале лечения и регулярно в процессе терапии контролируют количество лейкоцитов, уровень гемоглобина в периферической крови, уровень калия, креатинина и печеночных ферментов в крови, особенно у лиц с нарушениями функции почек, диффузными заболеваниями соединительной ткани, получающих иммунодепрессанты, цитостатические средства, аллопуринол или прокаинамид.
Необходимо быть осторожными при назначении препарата пациентам, которые находятся на малосолевой или бессолевой диете (повышенный риск развития артериальной гипотензии). У больных со сниженным объемом циркулирующей крови (в результате терапии диуретиками), при ограничении употребления соли, при проведении диализа, при диарее и рвоте возможно развитие симптоматической гипотензии. Перед началом применения рамиприла у таких больных корригируют ОЦК и содержание натрия.
Если рамиприл назначают пациентам, уже принимающим диуретические средства, во избежание развития значительно выраженной артериальной гипотензии за 2–3 дня отменяют эти средства. Затем, если АД недостаточно контролируется приемом только рамиприла, вновь добавляют диуретические средства. Если предварительная отмена диуретических средств невозможна, рамиприл назначают в минимальной начальной дозе (1,25 мг/сут).
У больных сердечной недостаточностью рамиприл также может вызвать развитие выраженной артериальной гипотензии, которая в ряде случаев сопровождается олигурией или азотемией и редко — ОПН.
Пациенты с повышенным риском развития артериальной гипотензии после приема первой дозы рамиприла, а также после повышения его дозы или мочегонного средства должны находиться под строгим наблюдением врача, особенно в первые 2 нед лечения. Больным с сердечной недостаточностью или злокачественной артериальной гипертензией лечение препаратом начинают в стационаре.
Транзиторная гипотензия не является противопоказанием для продолжения лечения после стабилизации АД. В случае повторного возникновения выраженной гипотензии следует снизить дозу или отменить препарат.
Перед хирургическим вмешательством (включая стоматологию) необходимо предупредить хирурга/анастезиолога о применении препарата.
Следует иметь в виду, что при применении рамиприла у больных с аутоиммунными заболеваниями и синдромами повышается риск развития нейтропении.
В случае проведения срочного гемодиализа больного предварительно переводят на другое антигипертензивное средство (но не ингибитор АПФ).
У пациентов пожилого возраста могут отмечать гиперчувствительность к действию препарата (ортостаз) даже при обычном дозировании. Для ингибиторов АПФ возможна перекрестная гиперчувствительность.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами.
В начале терапии, при изменении дозирования, при употреблении алкоголя, применении других лекарственных средств возможно развитие артериальной гипотензии и других симптомов, которые могут влиять на способность управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

при одновременном приеме антигипертензивных, мочегонных препаратов, опиоидных анальгетиков, средств для наркоза, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств возможно усиление антигипертензивного действия рамиприла.
При одновременном приеме НПВП (например ацетилсалициловой кислоты, индометацина), эстрогенов, симпатомиметиков или поваренной соли возможно снижение антигипертензивного эффекта.
При одновременном приеме препаратов калия, калийсберегающих диуретиков (например амилорида, спиронолактона, триамтерена) возможно значительное повышение содержания калия в крови.
Применение рамиприла с препаратами лития не рекомендовано, поскольку их одновременное применение может привести к повышению риска токсичности препаратов лития.
При одновременном лечении противодиабетическими средствами (пероральными гипогликемическими, инсулином) возможно усиление выраженности гипогликемизирующего эффекта. Данное явление отмечали чаще всего в течение первых недель комбинированного лечения у пациентов с почечной недостаточностью.
При одновременном применении с аллопуринолом, цитостатическими средствами, иммунодепрессантами, кортикостероидами, прокаинамидом повышается риск возникновения лейкопении. Рамиприл может потенцировать эффект алкоголя.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы: выраженная гипотензия, шок, нарушение перфузии жизненно важных органов, электролитный дисбаланс и почечная недостаточность.
Лечение: общие мероприятия (промывание желудка, применение адсорбентов, сульфата натрия), если это возможно, в течение первых 30 мин; в/в введение 0,9% р-ра натрия хлорида, катехоламинов, ангиотензина ІІ, применение искусственного водителя ритма (при стойкой брадикардии). Гемодиализ неэффективен.
При появлении ангионевротического отека — немедленное подкожное введение 0,3–0,5 мл эпинефрина или медленное в/в введение эпинефрина; далее — введение глюкокортикоидов в/в. Также рекомендовано в/в введение антигистаминных препаратов и антагонистов Н2-рецепторов.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 30 °С.