Рамимед - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РАМІМЕД

(RAMIMED)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить раміприлу 2,5 мг, 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини: крохмаль преже латинізований (крохмаль 1500), натрію гідро карбонат, лактоза моногідрат, натрію кроскармелоза, натрію стеарил фумарат, барвники: таблетки    2,5 мг − барвник РВ 22960 жовтий (лактоза моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172)), таблетки 5 мг − барвник РВ 24877 рожевий (лактоза моногідрат, заліза оксид червоний          (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172)).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТС С 09 АА 05.   

Клінічні характеристики.

Показання.

− Зниження ризику розвитку інфаркту міокарда у пацієнтів з ішемічною хворобою серця;

− артеріальна гіпертензія;

− серцева недостатність;

− клінічно виражена серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою, не раніше, аніж через 2 доби після гострого інфаркту міокарда;

− виражена діабетична або недіабетична нефропатія, а також її початкові стадії.

Протипоказання. Гіпер чутливість до компонентів препарату, ангіо невротичний набряк в анамнезі, гіпотензії, стеноз ниркової артерії, тяжкі порушення функції нирок (КК менше    30 мл/хв.), пацієнти з нестабільною гемодинамікою, вагітність, годування груддю, гемодіалізу (особливо із застосуванням полі акрилонітрилових мембран), первинний гіперальдостеронізм, аферез із застосуванням декстрану.

Спосіб застосування та дози. Препарат застосовується перорально.

Таблетки слід ковтати, запиваючи великою кількістю рідини (приблизно 1 склянка).

Таблетки не можна розжовувати.

Їжа не впливає на всмоктування раміприлу, тому таблетки Рамімеду можна приймати незалежно від приймання їжі.

Профілактика інфаркту міокарда. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг раміприлу один раз на день. Залежно від переносимості дозу поступово збільшують.   Рекомендується збільшити дозу в 2 рази приблизно через тиждень лікування і ще через три тижні збільшити її до 10 мг.

Підтримуюча доза становить 10 мг раміприлу один раз на день. Пацієнтам, які раніше приймали менші дози раміприлу за іншими показаннями, дозу можна поступово збільшити до “ цільової” дози 10 мг один раз на день.

Гіпертензія.   Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг раміприлу один раз на день.

Дозу необхідно збільшувати поступово, з інтервалами від 2 до 3 тижнів, залежно від реакції пацієнта, до максимальної дози 10 мг один раз на день.

Звичайно підтримуюча доза для лікування гіпертензії становить 2,5 - 5 мг один раз на добу. Якщо є необхідність в дозах вище 10 мг, замість подальшого збільшення дози препарату Рамімед слід розглянути можливість його поєднання з іншими антигіпертензивними засобами, наприклад діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів.

Прийом діуретиків необхідно припинити за 2 - 3 дні до початку терапії раміприлом для того, щоб зменшити ймовірність симптоматичної гіпотензії. У разі необхідності прийом діуретиків можна розпочати знову після початку терапії раміприлом.

У хворих на гіпертензію, які також мають застійну серцеву недостатність з асоційованою нирковою недостатністю або без неї, може спостерігатися симптоматична гіпотензія під час лікування інгібіторами АПФ. Таким пацієнтам слід розпочати терапію з дози 1,25 мг під пильним медичним наглядом у лікарні.

Серцева недостатність. Рекомендована початкова доза – 1,25 мг один раз на добу (одна таблетка 1,25 мг). Залежно від терапевтичного ефекту, добову дозу можна збільшити, подвоюючи її кожні 1 - 2 тижні. Добову дозу 2,5 мг раміприлу або більше можна приймати як одноразово, так і розділити на два прийоми. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 мг.

Серцева недостатність після інфаркту міокарда. Початок терапії: лікування раміприлом можна розпочинати тільки у лікарні у період між третім і десятим днем після інфаркту. Рекомендована початкова доза раміприлу становить по 2,5 мг двічі на день (вранці і ввечері), а через 2 дні дозу збільшують до 5 мг двічі на день (вранці і ввечері). Звичайна підтримуюча доза раміприлу становить від 2,5 до 5 мг двічі на день.

Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (наприклад, виникає гіпотензія), то її необхідно зменшити до 1,25 мг двічі на день. Через 2 дні цю дозу можна знову збільшити до 2,5 мг двічі на день, а протягом наступних двох днів можна збільшити дозу до 5 мг двічі на день.

Якщо пацієнт не переносить збільшення дози до 2,5 мг двічі на день, то лікування раміприлом необхідно припинити.

Виражена недіабетична або діабетична нефропатія, а також її початкові стадії. Рекомендована початкова доза – 1,25 мг один раз на добу (одна таблетка 1,25 мг). Залежно від терапевтичного ефекту, добову дозу можна збільшити, подвоюючи її кожні 2 - 3 тижні. Рекомендована максимальна добова доза становить 5 мг.

Хворі з нирковою недостатністю. При помірному зниженні функції нирок (кліренс креатині ну ≤ 30 мл/хв.) початкова доза становить 1,25 мг один раз на добу (одна таблетка 1,25 мг). Підтримуюча добова доза не повинна перевищувати 2,5 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 5 мг. При значному зниженні функції нирок (кліренс креатині ну ≤ 10 мл/хв.) застосовувати препарат не рекомендовано.

Хворі з порушенням функції печінки. На ранніх стадіях лікування препаратом «Рамімед» хворі з порушенням функції печінки потребують ретельного медичного спостереження. Рекомендована початкова доза в таких випадках − 1,25 мг один раз на добу, максимальна добова доза не повинна перевищувати 2,5 мг.

Літні пацієнти (від 65 років). На ранніх стадіях лікування Рамімедом потрібен контроль артеріального тиску. Рекомендована початкова доза в даному випадку становить 1,25 мг один раз на добу, звичайна підтримуюча доза − 2,5 мг один раз на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 5 мг.

У хворих, які отримують діуретичну терапію, слід розглянути можливість тимчасової відміни або хоча б зниження дози діуретиків не менше ніж за 2 - 3 доби (або більший термін, залежно від тривалості дії діуретиків) до початку застосування препарату Рамімед. Для хворих, які нещодавно отримували діуретики, звичайна початкова добова доза становить 1,25 мг (одна таблетка 1,25 мг).

Якщо у пацієнта не були в достатній мірі усунені порушення водно-електролітного балансу, а також при тяжкій гіпертензії та у випадках, коли значне зниження артеріального тиску може завдати шкоди (наприклад, при стенозі коронарних або мозкових артерій), слід надати перевагу нижчим початковим дозам, наприклад 1,25 мг на добу.

Побічні реакції. Найбільш частими небажаними ефектами є запаморочення (приблизно       4 %), нудота (приблизно 3 %) і головний біль (приблизно 2 %).

Порушення кровоносної та лімфатичної системи. Дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення: гемолітична анемія, агранулоцит оз, панцитопенія, пригнічення діяльності кісткового мозку.

Розлади імунної системи. В окремих випадках повідомлялося про комплекс симптомів, який складається з одного або більше з таких симптомів: пропасниця, серозит, васкуліт, міалгія, міозит, артралгія/ артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (ANA- тест), підвищення ШОЕ, еозинофілі я, лейкоцитоз, екзантема, анафілактичні реакції, світлочутливість або інші дерматологічні реакції різної тяжкості.

Психічні розлади. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): депресія, сплутаність свідомості, знервованість.

Розлади нервової системи. Рідко (> 1/10 000, < 1/1000): парестезія, тремор. Дуже рідко (< 1/10 000), включаючи окремі повідомлення: невропатія.

Порушення зору. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): візуальні розлади, кон’юнктивіт.

Розлади слуху. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): дзвін у вухах, порушення рівноваги та слуху.

Серцеві розлади і судинні порушення. Часто (> 1/100, < 1/10): непритомність, ортостатичні ефекти, включаючи гіпотензію. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): тахікардія, серцебиття, інфаркт міокарда, серцева аритмія, синдром Рейно, ішемічний геморагічний інсульт.

Дихальні респіраторні розлади та розлади у грудній порожнині та середостінні. Часто (> 1/100, < 1/10): кашель. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): бронхіт, бронхоспазм, задишка, загострення астми, риніт, синусит.

Шлунково-кишкові розлади. Часто (>1/100, <1/10): нудота, діарея, біль у животі. Рідко (> 1/10 000, < 1/1000): зміни смакових відчутів, сухість у ротовій порожнині, стоматит, блювання, запор, панкреатит, втрата апетиту.

Гепатобіліарні розлади. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): підвищення білірубіну сироватки та/або печінкових ферментів, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, печінкова недостатність.

Розлади шкіри та м’яких тканин. Часто (> 1/100, < 1/10): екзантема, свербіж, кропив’янка (іноді з пропасницею). Рідко (> 1/10000, < 1/1000): ангіо невротичний набряк з опуханням обличчя, кінцівок, язика, голосової щілини та/або гортані, випадання волосся, оніхолізис, мультиформна еритема, світлочутливість. Дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення: макулопапульозна екзантема, пемфігус, псоріаз і псоріазоподібний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема та енантема.

М’язово-кісткові розлади, порушення сполучної тканини та кісток. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): спазми м’язів, міалгія, артралгія.

Розлади нирок і сечовиділення. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): порушення ниркової функції, включаючи ниркову недостатність. Підвищення креатині ну сироватки. Може виникнути протеїнурія, особливо у пацієнтів з існуючою нирковою недостатністю або у тих, хто приймає відносно високі дози інгібіторів АПФ.

Порушення репродуктивної системи та молочних залоз. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): імпотенція. Дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення: гінекомастія.

Загальні розлади. Часто (> 1/100, < 1/10): запаморочення, головний біль, втомлюваність.

Рідко (> 1/10000, < 1/1000): біль у грудях, пітливість, розлади сну.

Лабораторні показники. Рідко (> 1/10000, < 1/1000): може знизитися концентрація натрію сироватки. Може виникнути підвищення сечовини сироватки та калію сироватки, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю. Повідомлялося про зниження гемоглобіну, кількості червоних клітин, білих клітин і тромбоцитів.

Інгібітори АПФ можуть спричинити погіршення існуючої протеїнурії, хоча звичайно вони сприяють її зменшенню.

Існує ризик розвитку нейтропенії залежно від дози та клінічного стану пацієнта.

Передозування. Симптоми: виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, шок, порушення балансу електролітів, гостра ниркова недостатність.

Лікування: у легких випадках – промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв. після прийому препарату.

При артеріальній гіпотензії – внутрішньо венне введення фізіологічного розчину, симпатоміметиків, ангіотензину ІІ.

При брадикардії – атропін, при неефективності – застосування пейсмекера.

Раміприл елімінується за допомогою гемодіалізу або гемофільтрації.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовувати під час вагітності. На час лікування годування груддю припинити.

Діти. Не рекомендується застосовувати для дітей.

Особливості застосування. Не слід призначати Рамімед хворим з стенозом аортального та мі трального клапана. Після прийому першої дози, а також при збільшенні дозування сечогінного засобу хворі повинні знаходитися протягом 8 годин під наглядом лікаря, для уникнення розвитку неконтрольованої гіпотензивної реакції.

У хворих із серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, що супроводжується олігурією або азотемією та зрідка – розвитком гострої ниркової недостатності.

Нижньою межею систолічного артеріального тиску для терапії у ранні терміни інфаркту міокарда вважається 100 мм рт. ст.

Хворі на злоякісну артеріальну гіпертензію або із супутньою тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.

Перед початком і під час терапії інгібіторами АПФ необхідний підрахунок загальної кількості лейкоцитів і визначення лейкоцитарної форми (до 1 разу на місяць у перші 3 - 6 місяців лікування у хворих з підвищеним ризиком нейтропенії – при порушенні функції нирок, колагенозах або у тих, хто отримує високі дози, а також при перших ознаках розвитку інфекції). При підтвердженні нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 2 000/мкл) терапію інгібіторами АПФ слід припинити.

До і під час лікування потрібен моніторинг артеріального тиску, функції нирок, вмісту К⁺ у плазмі, контроль вмісту гемоглобіну у периферичній крові, креатині ну, сечовини,   контроль концентрації електролітів і печінкових ферментів у крові.

Необхідно з обережністю призначати препарат пацієнтам, які перебувають на мало сольовій або безсольовій дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих зі зниженим об’ємом циркулюючої крові (внаслідок терапії діуретиками), при обмеженні вживання солі, при проведенні діалізу, при проносі і блюванні можливий розвиток симптоматичної гіпотензії.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації   артеріального тиску. У разі повторного виникнення вираженої гіпотензії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

У хворих, в анамнезі яких є вказівки щодо розвитку ангіо невротичного набряку, не пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ, існує підвищений ризик його розвитку під час прийому препарату «Рамімед».

Слід дотримуватись обережності при виконанні фізичних вправ або під час спеки через ризик дегідратації і артеріальної гіпотензії внаслідок зменшення об’єму рідини в організмі.

Не рекомендується вживати алкогольні напої під час лікування препаратом.

Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування препарату.

Літні хворі. Застосування цього препарату потребує особливої уваги у літніх хворих, які приймають діуретики та/або хворіють на серцеву недостатність, а також мають порушення функції печінки або нирок. Дозу встановлює лікар індивідуально, залежно від реакції на препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Під час лікування слід утримуватися від керування авто транспортом і видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо після початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретики.

Взаємодія з іншими   лікарськими засобами та інші види взаємодій.   Не рекомендовано призначати препарат разом з:

− алопуринолом, імунодепресантами, кортикостероїдами, прокаїнамідом, цитостатиками (ризик порушення кровотворення);

− протидіабетичними препаратами (інсулін або похідні сульфосечовини) – надмірне зниження рівня цукру крові;

− антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретики) або інші речовини, що мають антигіпертензивний ефект (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти та анестетики) спостерігається посилення антигіпертензивного ефекту;

− солями калію та калій зберігаючи ми діуретиками, гепарином – може підвищитися рівень калію в сироватці крові;

− солями літію – підвищення рівню літію, токсичність;

− не стероїдними протизапальними препаратами – зниження ефективності Рамімеду;

− алкоголем – посилення дії раміприлу;

− солями натрію – зниження антигіпертензивного ефекту Рамімеду.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антигіпертензивний засіб, інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Рамімед після абсорбції із шлунково-кишкового тракту гідролізу є та пригнічує активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ, кініназа II), викликаючи розширення судин та зниження артеріального тиску. Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну у плазмі крові, знижує рівень ангіотензину II та альдостерону. Рамімед виявляє антигіпертензивний ефект як при високому, так і при низькому рівні реніну в плазмі. Раміприл інгібує метаболізм брадикініну. Антигіпертензивний ефект настає через 1 - 2 години після застосування препарату, максимальний ефект розвивається протягом 3 - 6 годин та триває не менше 24 годин. При щоденному прийомі Рамімеду антигіпертензивний ефект поступово збільшується протягом декількох (3 - 4) тижнів та зберігається при тривалому лікуванні. При вираженій недіабетичній або діабетичній нефропатії Рамімед уповільнює прогресу вання порушень функцій нирок та розвитку кінцевих стадій ниркової недостатності, при яких потрібна трансплантація нирки або діаліз. Рамімед суттєво не змінює нирковий кровообіг (а в деяких випадках навіть покращує його) та швидкість клуб очкової фільтрації.   У хворих з ризиком недіабетичної або діабетичної нефропатії раміприл знижує рівень альбумінурії.

Раптова відміна препарату не призводить до швидкого підвищення артеріального тиску.

Рамімед також володіє кардіопротективною дією за рахунок інгібування аніотензинперетворюючого ферменту в міокарді.

Фармакокінетика. Рамімед швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту (не менше 50 - 60 % уведеної дози) і максимальна його концентрація в плазмі крові досягається протягом однієї години. Рамімед майже повністю метаболізується (в основному – в печінці) з утворенням активних та неактивних продуктів. Його активний метаболіт – раміприлат. Серед відомих неактивних метаболітів – дикетопіперазин овий ефір та дикетопіперазин ова кислота. Максимальна концентрація його в плазмі крові досягається через 2 - 4 години. Зв’язування раміприлу та раміприлату з білками крові становить приблизно 73 % та 56 % відповідно. В умовах застосування звичайних доз (один раз на добу) рівноважна концентрація препарату в плазмі крові досягається на 4-й день застосування препарату. Після застосування 60 % дози виводиться із сечею (в основному у формі метаболітів), а приблизно 40 % − з калом. Приблизно 2 % введеної дози виділяється із сечею в незмінному стані. При порушеннях функції нирок виведення раміприлу та його метаболітів уповільнюється пропорційно зниженню кліренсу креатині ну.

У хворих з порушеною функцією печінки уповільнюється перетворення раміприлу в раміприлат, рівень раміприлу в плазмі може підвищитися в 3 рази, однак максимальна концентрація раміприлату в плазмі не змінюється. При серцевій недостатності відзначається підвищення концентрації раміприлату в крові в 1,5 - 1,8 разу. У літніх пацієнтів фармакокінетика препарату суттєво не змінюється.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2,5 мг – блідо-жовті капсулоподібні плоскі таблетки без оболонки зі скошеними краями, з рискою з одного боку та по обом бокам і надписом «R 2», розмірами приблизно 10,0 х 5,0 мм. На поверхні таблеток допускається мармуровість;

таблетки по 5,0 мг – блідо-рожеві капсулоподібні плоскі таблетки без оболонки зі скошеними краями, з рискою з одного боку та по обом бокам і надписом «R 3», розмірами приблизно 8,8 х 4,4 мм. На поверхні таблеток допускається мармуровість;

таблетки по 10 мг – білі або майже білі капсулоподібні плоскі таблетки без оболонки зі скошеними краями, з рискою з одного боку та по обом бокам і надписом «R 4», розмірами приблизно 11,0 х 5,5 мм. На поверхні таблеток допускається мармуровість;

Термін придатності.  2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.  

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; № 30 у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Заявник. “Медокемі ЛТД”.

Місцезнаходження. Вул. Константинуполес 1-10, Лімассол, 51409, Кіпр, ЄС.

Рамимед

Фармакодинамика. Антигипертензивное средство, ингибитор АПФ. Рамиприл угнетает активность АПФ (кининаза II), что приводит к расширению сосудов и снижению АД. Угнетение активности АПФ повышает активность ренина в плазме крови, снижает уровень ангиотензина II и альдостерона. Рамимед оказывает антигипертензивное действие как при высоком, так и при низком уровне ренина в плазме крови. Рамиприл ингибирует метаболизм брадикинина. Антигипертензивный эффект развивается через 1–2 ч после приема препарата, достигает максимума через 3–6 ч и длится в течение 24 ч. Максимальная стабилизация АД обычно достигается через 3–4 нед регулярного приема препарата, антигипертензивный эффект сохраняется при длительном лечении. Внезапное прекращение приема рамиприла не вызывает резкого повышения АД.
При выраженной недиабетической или диабетической нефропатии рамиприл замедляет прогрессирование нарушения функции почек и развитие терминальных стадий почечной недостаточности. Препарат не оказывает существенного влияния на почечный кровоток и скорость клубочковой фильтрации. У больных с риском развития недиабетической или диабетической нефропатии рамиприл снижает уровень альбуминурии.
Рамимед обладает кардиопротекторным эффектом за счет ингибирования АПФ в миокарде.
Фармакокинетика. Рамимед быстро абсорбируется в ЖКТ. Абсорбция составляет 50–60%. Максимальная концентрация в плазме крови достигается в течение 1 ч после перорального приема. Рамимед почти полностью метаболизируется (преимущественно в печени) с образованием активных и неактивных метаболитов. Его активный метаболит — рамиприлат, среди известных неактивных метаболитов — дикетопиперазиновый эфир и дикетопиперазиновая кислота. Максимальная концентрация рамиприлата в плазме крови достигается через 2–4 ч после приема, равновесная концентрация в плазме крови достигается через 4 дня от начала применения. С белками плазмы крови связывается 73% рамиприла и 56% рамиприлата. Элиминируется с мочой в виде метаболитов — 60%, в неизмененном виде — 2%, с калом — 40%. При нарушении функции почек выведение рамиприла и его метаболитов снижается пропорционально снижению клиренса креатинина.
У пациентов с нарушением функции печени преобразование рамиприла в рамиприлат может замедлятся, концентрация рамиприла в плазме крови может повыситься в 3 раза, однако максимальная концентрация рамиприлата в плазме крови не изменяется. При сердечной недостаточности концентрация рамиприлата в плазме крови повышается в 1,5–1,8 раза. У пациентов пожилого возраста фармакокинетика препарата существенно не изменяется.

профилактика развития инфаркта миокарда у пациентов с ИБС; АГ; хроническая сердечная недостаточность, в том числе после перенесенного инфаркта миокарда (не ранее 2 сут от развития инфаркта при условии стабильной гемодинамики); диабетическая или недиабетическая нефропатия (включая начальные стадии).

внутрь независимо от приема пищи.
Таблетки следует глотать целыми, запивая достаточным количеством жидкости (приблизительно 1 стакан). Не разжевывать.
Профилактика развития инфаркта миокарда. Рекомендуемая начальная доза составляет 2,5 мг рамиприла 1 раз в сутки. Дозу препарата постепенно повышают в зависимости от реакции пациента.
Рекомендуется повысить дозу до 5 мг в течение 2 нед, затем через 3 нед повысить до 10 мг/сут.
Поддерживающая доза — 10 мг рамиприла 1 раз в сутки. Пациентам, ранее принимавшим рамиприл в более низких дозах по другим показаниям, дозу можно постепенно повышать до целевого уровня — 10 мг 1 раз в сутки.
АГ. Рекомендуемая начальная суточная доза рамиприла составляет 2,5 мг 1 раз в сутки.
В зависимости от реакции пациента на препарат суточная доза может быть повышена в течение 2–3 нед до 5 мг, а потом до максимальной разовой суточной дозы — 10 мг. Обычная поддерживающая доза составляет 2,5–5 мг 1 раз в сутки. При необходимости приема Рамимеда в дозе 10 мг вместо дальнейшего повышения дозы препарата целесоообразно назначить комбинированную терапию (с диуретиками или блокаторами кальциевых каналов).
Прием диуретиков необходимо прекратить за 2–3 дня до начала лечения рамиприлом для снижения риска развития артериальной гипотензии. При необходимости прием диуретиков можно продолжить после начала лечения рамиприлом.
У больных с АГ и хронической сердечной недостаточностью с нарушением функции почек или без может развиваться симптоматическая артериальная гипотензия во время приема ингибиторов АПФ. У таких пациентов начальная доза препарата составляет 1,25 мг 1 раз в сутки. Лечение начинают в стационаре под медицинским контролем.
Хроническая сердечная недостаточность. Рекомендуемая начальная доза — 1,25 мг рамиприла в сутки. В зависимости от терапевтического эффекта суточную дозу можно повышать в 2 раза каждые 1–2 нед. Если суточная доза равна или превышает 2,5 мг, то препарат можно принимать в 1 или 2 приема.
Максимальная суточная доза не должна превышать 10 мг.
Состояние после инфаркта миокарда. Лечение рамиприлом можно начинать только в стационаре в период между 3–10-ми сутками после перенесенного инфаркта.
Рекомендуемая начальная доза рамиприла — 2,5 мг 2 раза в сутки (утром и вечером); через 2 дня дозу повышают до 5 мг 2 раза в сутки (утром и вечером). Обычная поддерживающая доза составляет 2,5–5 мг 2 раза в сутки.
Если пациент плохо переносит начальную дозу (развивается артериальная гипотензия), ее необходимо снизить до 1,25 мг 2 раза в сутки. Через 2 дня дозу можно снова повысить до 2,5 мг 2 раза в сутки, а на протяжении следующих 2 дней — до 5 мг 2 раза в сутки.
Если больной плохо переносит дозу препарата 2,5 мг 2 раза в сутки, лечение рамиприлом необходимо прекратить.
Нефропатия. Рекомендуемая начальная доза — 1,25 мг 1 раз в сутки. Эту дозу следует повышать каждые 2–3 нед в зависимости от переносимости препарата пациентом. Максимальная суточная доза составляет 5 мг 1 раз в сутки.
Почечная недостаточность. У пациентов с клиренсом креатинина ≤30 мл/мин начальная доза составляет 1,25 мг 1 раз в сутки. Поддерживающая доза не должна превышать 2,5 мг/сут. Максимальная суточная доза не должна превышать 5 мг. У больных с клиренсом креатинина ≤10 мл/мин применять препарат не рекомендуется.
Нарушение функции печени. Лечение начинают под медицинским контролем. Начальная доза рамиприла составляет 1,25 мг 1 раз в сутки, а максимальная суточная доза — 2,5 мг.
Пациенты пожилого возраста (старше 65 лет)
В начале лечения Рамимедом необходим контроль АД. Рекомендуемая начальная доза составляет 1,25 мг 1 раз в сутки, обычная поддерживающая доза – 2,5 мг 1 раз в сутки. Максимальная суточная доза не должна превышать 5 мг.
Если пациент принимает диуретик, его следует по возможности временно отменить или снизить дозу минимум за 2–3 дня (или раньше, в зависимости от длительности действия диуретика) до начала приема Рамимеда. Для пациентов, недавно принимавших диуретик, начальная суточная доза составляет 1,25 мг (1 таблетка 1,25 мг).
У пациентов с недостаточной компенсацией нарушений водно-электролитного баланса, а также при выраженной АГ и в случаях, когда значительное снижение АД может иметь негативный эффект (например при стенозе коронарных или церебральных артерий), необходимо применять препарат в низкой начальной дозе (например 1,25 мг/сут).

повышенная чувствительность к рамиприлу или другим компонентам препарата, наличие ангионевротического отека в анамнезе, гемодинамически значимый стеноз почечной артерии, тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина ≤30 мл/мин), артериальная гипотензия или нестабильная гемодинамика, период беременности и кормления грудью, первичный гиперальдостеронизм, гемодиализ с применением полиакрилонитрильных мембран, аферез с применением сульфата декстрана.

наиболее частыми побочными эффектами являются головокружение (около 4%), тошнота (около 3%) и головная боль (около 2%).
Со стороны кроветворной и лимфатической системы: очень редко (≤1/10 000), включая единичные случаи — гемолитическая анемия, агранулоцитоз, панцитопения, угнетение функции костного мозга.
Со стороны иммунной системы: в единичные случаях — развитие симптомокомплекса, состоящего из одного или нескольких симптомов (лихорадка, серозит, васкулит, миалгия, миозит, артралгия/артрит, повышение титра антинуклеарных антител (ANA), повышение СОЭ, эозинофилия, лейкоцитоз, экзантема, анафилактические реакции или другие дерматологические реакции различной степени тяжести).
Психический статус: редко (1/10 000, ≤1/1000) — депрессия, спутанность сознания, нервозность.
Со стороны нервной системы: редко (1/10 000, ≤1/1000) — парестезия, тремор; очень редко (≤1/10 000), включая единичные случаи, — невропатия.
Со стороны органа зрения: редко (1/10 000, ≤1/1000) — нарушение зрения, конъюнктивит.
Со стороны органа слуха: редко (1/10 000, ≤1/1000) — звон в ушах, нарушение равновесия и слуха.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто (1/100, ≤1/10) — обморок, ортостатические реакции, включая артериальную гипотензию; редко (1/10 000, ≤1/1000) — тахикардия, пальпитация, инфаркт миокарда, аритмия, синдром Рейно, ишемический инсульт.
Со стороны дыхательной системы: часто (1/100, ≤1/10) — кашель; редко (1/10 000, ≤1/1000) — бронхит, бронхоспазм, одышка, обострение БА, ринит, синусит.
Со стороны ЖКТ: часто (1/100, ≤1/10) — тошнота, диарея, абдоминальная боль; редко (1/10 000, ≤1/1000) — изменение вкусовых ощущений, сухость во рту, стоматит, рвота, запор, панкреатит, анорексия.
Со стороны гепатобилиарной системы: редко (1/10 000, ≤1/1000) — повышение уровня билирубина и/или печеночных трансаминаз в сыворотке крови, гепатоцелюлярный или холестатический гепатит, печеночная недостаточность.
Со стороны кожи и мягких тканей: часто (1/100, ≤1/10) — экзантема, зуд, крапивница (иногда сопровождается лихорадкой); редко (1/10 000, ≤1/1000) — ангионевротический отек с отеком лица, конечностей, языка, голосовой щели и/или гортани, выпадение волос, онихолиз, мультиформная эритема, фотосенсибилизация; очень редко (≤1/10 000), включая единичные случаи, — макулопапулезная сыпь, пемфигус, псориаз и псориазоподобный дерматит, пемфигоидная или лихеноидная экзантема и энантема.
Со стороны костно-мышечной системы: редко (1/10 000, ≤1/1000) — мышечный спазм, миалгия, артралгия.
Со стороны мочевыделительной системы: редко (1/10 000, ≤1/1000) — нарушение функции почек, почечная недостаточность, повышение уровня креатинина в сыворотке крови; возможно развитие протеинурии, особенно у пациентов с почечной недостаточностью или у тех, кто принимает ингибиторы АПФ в относительно высоких дозах.
Со стороны половой системы и молочных желез: редко (1/10 000, ≤1/1000) — импотенция; очень редко (≤1/10 000), включая единичные случаи, — гинекомастия.
Общие нарушения: часто (1/100, ≤1/10) — головокружение, головная боль, утомляемость; редко (1/10 000, ≤1/1000) — боль в груди, потливость, нарушение сна.
Со стороны лабораторных показателей: редко (1/10 000, ≤1/1000) — снижение уровня натрия в сыворотке крови, повышение уровня мочевины и калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с почечной недостаточностью. Сообщалось о снижении уровня гемоглобина, эритроцитов, лейкоцитов и тромбоцитов.
Ингибиторы АПФ могут вызвать прогрессирование протеинурии, хотя обычно они способствуют ее снижению.
Существует риск развития нейтропении в зависимости от дозы препарата и общего состояния пациента.

не следует назначать Рамимед пациентам со стенозом аортального и митрального клапана. После приема первой дозы препарата, а также при повышении дозы диуретика больные должны находиться под контролем врача в течение 8 ч с целью предупреждения развития неконтролируемой артериальной гипотензии.
У больных с сердечной недостаточностью прием препарата может привести к выраженной артериальной гипотензии, сопровождающейся олигурией или азотемией, и изредка — развитием ОПН.
При терапии в ранние сроки инфаркта миокарда уровень систолического АД должен быть не ниже 100 мм рт. ст.
Пациенты со злокачественной АГ или с сопутствующей тяжелой сердечной недостаточностью должны начинать лечение в условиях стационара.
До начала и во время терапии ингибиторами АПФ необходим контроль лейкоцитарной формулы и общего количества лейкоцитов (1 раз в месяц в течение 3–6 мес) у пациентов с повышенным риском развития нейтропении (при нарушении функции почек, коллагенозах или при приеме препарата в высоких дозах, а также при первых признаках развития инфекционного заболевания). При развитии нейтропении (количество нейтрофилов ≤2000/мкл) терапию ингибиторами АПФ необходимо прекратить.
До и во время лечения необходимо контролировать АД, функцию почек, уровень калия, электролитов, гемоглобина, креатинина, мочевины и печеночных трансаминаз в плазме крови.
С осторожностью назначают препарат пациентам, находящимся на малосолевой или безсолевой диете (повышенный риск развития артериальной гипотензии). У больных со сниженным ОЦК (при приеме диуретиков, ограниченном потреблении соли, при проведении диализа, при диареи и рвоте) возможно развитие симптоматической артериальной гипотензии.
Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения лечения ингибиторами АПФ после стабилизации АД. В случае повторного развития выраженной артериальной гипотензии необходимо снизить дозу или отменить препарат.
У больных с наличием в анамнезе ангионевротического отека, не связанного с приемом ингибиторов АПФ, существует повышенный риск его развития во время приема Рамимеда.
Следует соблюдать осторожность при физической нагрузке или в жаркое время года в связи с риском развития дегидратации и артериальной гипотензии вследствие снижения ОЦК.
Не рекомендуется употреблять алкогольные напитки во время лечения препаратом.
Перед проведением хирургического вмешательства (включая стоматологическое) необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о приеме препарата.
Пациенты пожилого возраста. С осторожностью назначают препарат пациентам, принимающим диуретики и/или при наличии сердечной недостаточности, нарушении функции печени или почек. Дозу врач подбирает индивидуально в зависимости от реакции на препарат.
Период беременности и кормления грудью. Не применять в период беременности. На время лечения препаратом кормление грудью необходимо прекратить.
Дети. Не рекомендуется применять у детей.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. На время лечения следует удерживаться от управления транспортными средствами и выполнения видов деятельности, требующих повышенного внимания и скорости психомоторных реакций, поскольку возможно головокружение, особенно после приема начальной дозы ингибитора АПФ у пациентов, принимающих диуретики.

не рекомендуется назначать препарат сочетанно с:
– аллопуринолом, иммунодепрессантами, ГКС, прокаинамидом, цитостатическими средствами (риск нарушения кроветворения);
– противодиабетическими средствами (инсулин или производные сульфонилмочевины) в связи со значительным гипогликемическим эффектом;
– антигипертензивными препаратами (например диуретиками) или препаратами, обладающими антигипертензивным эффектом (нитраты, трицикличные антидепрессанты и анестетики) в связи с усилением антигипертензивного действия Рамимеда;
– препаратами калия, калийсберегающими диуретиками, гепарином — возможно повышение концентрации калия в крови;
– препаратами лития — повышение концентрации лития в крови, токсический эффект;
– НПВП, препаратами натрия — снижение антигипертензивного эффекта;
– алкоголем — потенцирование действия рамиприла.

проявляется тяжелой артериальной гипотензией, брадикардией, шоком, электролитным дисбалансом и почечной недостаточностью.
Лечение: в легких случаях — промывание желудка, введение адсорбентов и натрия сульфата в течение 30 мин после приема препарата.
При артериальной гипотензии — в/в введение 0,9% р-ра натрия хлорида, катехоламинов; при брадикардии — введение атропина, применение искусственного водителя ритма (при упорной брадикардии).
Рамиприл элиминируется при гемодиализе или гемофильтрации.

при температуре не выше 25 °С.