Рексетин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РЕКСЕТИН

(REXETIN)

Склад:

діюча речовина:  пароксетин;

1 таблетка містить 20 мг пароксетина (у вигляді 22,76 мг пароксетину гідрохлориду гемігідрату);

допоміжні речовини:

склад ядра таблетки: магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А), гіпромелоза, кальцію гідрофосфат дигідрат;    

склад оболонки:  полісорбат 80; макрогол 400; макрогол 6000; титану діоксид (Е 171); гіпромелоза.

Лікарська форма.  Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.  Код ATC N06A B05.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування:

– епізодів глибокої депресії;

– обсесивно-компульсивних розладів (ОКР);

– панічних розладів з і без агорафобії;

– соціального тривожного розладу/соціальної фобії;

– генералізованого тривожного розладу;

– посттравматичних стресових розладів.

Протипоказання.

Відома гіперчутливість до пароксетину або до будь-якої допоміжної речовини препарату. Протипоказане застосування пароксетину у комбінації з інгібіторами моноамінооксидази (MAO), включаючи лінезолід – антибіотик, що є оборотним неселективним інгібітором МАО та метилтіоніну хлорид (метиленовий синій).

У виняткових випадках, коли є можливості чітко визначити ознаки серотонінового синдрому і контролювати артеріальний тиск, можливе комбіноване застосування пароксетину з лінезолідом (антибіотик, який є неселективним інгібітором МАО оборотної дії) (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Лікування пароксетином може бути розпочато:

– через два тижні після припинення прийому інгібіторів МАО необоротного дії або

принаймні через 24 години після відміни інгібіторів МАО оборотної дії (наприклад, моклобемід, лінезолід).

Інтервал між початком відміни пароксетину та початком терапії інгібіторами моноамінооксидази повинен бути не менше одного тижня.

Пароксетин не слід застосовувати у комбінації з тіоридазином, оскільки, як і всі інші ліки, які інгібують печінкові ферменти CYP450 2D6, пароксетин може підвищити плазмовий рівень тіоридазину (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Призначення самого тіоридазину може призвести до подовження інтервалу QT з розвитком тяжких вентрикулярних аритмій, таких як тріпотіння-мерехтіння шлуночків і раптовий літальний налідок.

Пароксетин не слід призначати у комбінації з пімозидом (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Спосіб застосування та дози.

Рекомендується приймати пароксетин один раз на добу вранці разом з прийомом їжі. Таблетку слід ковтати цілою, не розжовуючи.

Епізод глибокої депресії.

Рекомендована доза становить 20 мг на добу. Зазвичай поліпшення стану пацієнтів починається після 1 тижня, але явне поліпшення спостерігається лише з другого тижня лікування.
Як і при застосуванні всіх інших антидепресантів, залежно від клінічного стану хворого режим дозування необхідно переглядати і якщо необхідно – коригувати на 3-4 тижні від початку терапії. У пацієнтів, у яких не досягнуто бажаний терапевтичний ефект при добовій дозі 20 мг, дозу можна поступово збільшити залежно від реакції хворого на терапію по 10 мг до максимальної добової дози 50 мг.

Період лікування пацієнтів з депресією  має бути тривалим, принаймні 6 місяців, щоб домогтися у них відсутності симптомів депресії.

Обсессивно-компульсивний розлад (ОКР).

Рекомендована доза становить 40 мг на добу. Слід розпочинати з дози 20 мг на добу і, поступово підвищуючи дозу по 10 мг, досягати рекомендованої дози. При недостатній клінічній реакції пацієнта через  кілька тижнів терапії з рекомендованою дозою у деяких пацієнтів може бути клінічно ефективним поступове підвищення дози до максимальної добової дози 60 мг. Період лікування пацієнтів з ОКР  має бути тривалим, щоб домогтися у них відсутності симптомів. Тривалість лікування може становити кілька місяців або навіть більше (див. розділ „Фармакодинаміка”).

Панічні розлади.

Рекомендована доза – 40 мг на добу. Лікування необхідно розпочинати з 10 мг на добу і залежно від клінічної реакції пацієнта поступово підвищувати дозу по 10 мг на добу до досягнення рекомендованої дози. Щоб звести до мінімуму потенційне погіршення симптомів паніки, яке розвивається зазвичай на самому початку лікування панічного розладу, рекомендується розпочинати з низької початкової дози. При недостатній клінічній реакції пацієнта через кілька тижнів терапії з рекомендованою дозою у деяких пацієнтів може бути клінічно ефективним поступове підвищення дози до максимальної добової дози 60 мг. Період лікування пацієнтів з панічним розладом повинен бути досить тривалим, щоб домогтися у них відсутності симптомів. Тривалість лікування може становити кілька місяців або навіть більше (див. розділ  „Фармакодинаміка”).

Соціальний тривожний розлад/соціальна фобія.

Рекомендована доза – 20 мг на добу. При незадовільній клінічній відповіді протягом кількох тижнів терапії з рекомендованою дозою у деяких пацієнтів клінічний ефект може спостерігатися при поступовому підвищенні дози по 10 мг на добу до максимальної добової дози 50 мг. При тривалому застосуванні препарату клінічний стан пацієнта має бути під регулярним контролем (див. розділ „Фармакодинаміка”).

Генералізований тривожний розлад.

Рекомендована доза становить 20 мг на добу. При незадовільній клінічній відповіді протягом кількох тижнів терапії з рекомендованою дозою у деяких пацієнтів клінічний ефект може спостерігатися при поступовому підвищенні дози по 10 мг на добу до максимальної добової дози 50 мг. При тривалому застосуванні препарату клінічний стан пацієнта має бути під регулярним контролем (див. розділ  „Фармакодинаміка”).

Посттравматичні стресові розлади.

Рекомендована добова доза – 20 мг. При незадовільній клінічній відповіді протягом кількох тижнів терапії з рекомендованою дозою у деяких пацієнтів клінічний ефект може спостерігатися при поступовому підвищенні дози по 10 мг на добу до максимальної добової дози 50 мг. При тривалому застосуванні препарату клінічний стан пацієнта має бути під регулярним контролем (див. розділ „Фармакодинаміка”).

Загальна інформація.

Синдром відміни при припиненні прийому пароксетину.

При проведенні терапії пароксетином необхідно уникати раптового припинення прийому препарату (див. розділ  „Особливості застосування” і розділ „Побічні реакцї”). У клінічних дослідженнях добову дозу препарату знижували поступово по 10 мг на тиждень. При розвитку ознак погіршення стану в результаті зниження дози або припинення лікування необхідно розглянути відновлення лікування з раніше рекомендованою дозою. У подальшому лікар може продовжувати знижувати дозу, але дуже повільно.

Особливі групи пацієнтів.

Хворі літнього віку.

У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищення плазмової концентрації пароксетину, але межі концентрації частково збігаються з концентрацією, яка спостерігається у молодших пацієнтів. Дозування слід розпочинати з початкової дози для дорослих. Збільшення дози може бути ефективним у деяких пацієнтів, але не слід перевищувати максимальну дозу 40 мг на добу.

Діти.

Пароксетин не показаний для лікування дітей та підлітків (див. розділ  Особливості застосування і розділ Побічна дія).

Пацієнти з нирковою/печінковою недостатністю.

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) або печінковою недостатністю спостерігається підвищення концентрації пароксетину у плазмі крові. Отже, дозування  має бути обмежене до мінімальної дози.

Побічні реакції.

У період терапії пароксетином або незабаром після його відміни повідомлялося про випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінки (див. розділ „Особливості застосування”).

Вираженість і частота деяких побічних реакцій може знижуватися у продовж терапії і загалом не вимагає припинення лікування. Перелік побічних реакцій наводиться по органах і системах і по частоті. Частота визначена як: дуже часто (≥ 1/10), часто           (≥ 1/100 до <1/10), нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000 ), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі випадки.

Порушення крові та лімфатичної системи: аномальні кровотечі, переважно шкірних покривів і слизових оболонок, в основному екхімози (нечасто); тромбоцитопенія (дуже рідко).

Порушення імунної системи: гіперчутливість (включаючи кропив'янку та ангіоневротичний набряк) (дуже рідко).

Ендокринні порушення: порушення секреції антидіуретичного гормону, гіперпролактинемія (дуже рідко).

Порушення обміну речовин: знижений апетит (часто); гіпонатріємія, (гіпонатріємія в основному повідомлялося у пацієнтів літнього віку) (рідко).

Психічні порушення: сонливість, інсомнія, ажитація (часто); сплутаність свідомості, галюцинації (нечасто); манія, тривожність, деперсоналізація, панічні напади, акатизія (рідко); схильність до суїциду, суїцидальна поведінка і самокалічення (не може бути оцінено при наявних даних), аномальні сни (включаючи кошмарні сновидіння).

Порушення нервової системи: запаморочення, тремор, головний біль (часто); екстрапірамідні порушення (нечасто); судоми (рідко); серотоніновий синдром (симптоми можуть включати ажитацію, сплутаність свідомості, гіпергідроз, галюцинації, гіперрефлексію, міоклонус, озноб, тахікардію, тремор) (дуже рідко); повідомлялися про екстрапірамідні порушення, в тому числі орофасціальна дискінезія у пацієнтів з тимчасовими порушеннями нижніх кінцівок або у тих, хто приймав нейролептики (не відомо (не може бути оцінений при наявних даних), синдром неспокійних ніг.

Порушення зору: розпливчастий зір (часто); мідріаз (нечасто); закритокутова глаукома (дуже рідко).

Порушення слуху і лабіринтні порушення: дзвін у вухах (не відомо (не може бути оцінений при наявних даних).

Порушення з боку серця: синусова тахікардія (нечасто); брадикардія (рідко).

Порушення з боку дихальної системи: позіхання (часто).

Порушення з боку травної системи: нудота (дуже часто); запор, діарея, сухість у роті (часто); шлунково-кишкові кровотечі (дуже рідко), блювання.

Порушення з боку гепатобіліарної системи: порушення печінки (такі як гепатити, іноді супроводжуються жовтяницею та/або печінковою недостатністю) (дуже рідко).

Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: гіпергідроз (часто); висип, свербіж (нечасто); реакція фотосенсибілізації, (дуже рідко).

Порушення з боку скелетних м'язів і сполучної тканини: артралгія, міалгія (рідко).

Порушення з боку нирок і сечовидільної системи: затримка сечі, нетримання сечі (нечасто).

Порушення з боку репродуктивної системи і молочних залоз: сексуальна дисфункція (дуже рідко); галакторея (рідко), пріапізм (дуже рідко).

Загальні порушення і порушення в місці введення/застосування препарату: астенія (часто); периферичний набряк (дуже рідко).

Лабораторні аналізи, обстеження: підвищення холестеролу в крові, підвищення маси тіла (часто); транзиторне підвищення або підвищення артеріальноготиску (зазвичай спостерігається у пацієнтів з наявною артеріальною гіпертензією або тривогою) (нечасто); підвищення рівня печінкових ферментів (рідко).

Синдром відміни при зупиненні терапії Рексетином.

Часто: запаморочення, порушення чутливості, порушення сну, тривожність, головний біль.

Нечасто: ажитація, нудота, тремор, порушення свідомості, підвищена пітливість, емоційна нестабільність, порушення зору, відчуття серцебиття, діарея, дратівливість.

Припинення прийому пароксетину (особливо раптове) призводить до розвитку синдрому відміни. Повідомляли про запаморочення, порушення чутливості (включаючи парестезії, почуття електрошоку, дзвін у вухах), порушення сну (включаючи глибокий сон), ажитацію або тривожність, нудоту, тремор, сплутаність свідомості, підвищену пітливість, головний біль, діарею, відчуття серцебиття, емоційну нестабільність і порушення зору.

Загалом ці явища є легкої та середньої тяжкості і проходять самостійно, проте у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими і/або тривалими. Тому рекомендується, щоб лікування пароксетином не тривало довше, ніж це потрібно, слід послідовно переходити до відміни терапії, поступово знижуючи дозу (див. розділ  „Спосіб застосування та дози” і розділ  „Особливості застосування”).

Передозування.  

Симптоми.

Наявна інформація про передозування пароксетину свідчить про його широкі межі безпеки.

При передозуванні пароксетином, крім тих симптомів, згаданих у розділі „Побічні реакції”, також повідомлялося про підвищення температури тіла, блювання, розширені зіниці, зміну артеріального тиску, головний біль, мимовільні м'язові скорочення, ажитацію, тривожність і тахікардію.

У цілому пацієнти одужували без серйозних наслідків, навіть коли прийнята разова доза досягала 2000 мг. Іноді повідомлялося про кому або зміни в ЕКГ і дуже рідко – про летальні випадки, але в основному у випадках, коли пароксетин приймали одночасно з іншими психотропними препаратами, з алкоголем або без.

Лікування.

Специфічний антидот не відомий.

Лікування полягає у проведенні спільних заходів у лікуванні передозування будь-якими антидепресантами. Необхідно промити шлунок або викликати блювання. Потім призначають 20-30 г активованого вугілля кожні 4-6 годин у період перших 24 годин.

Рекомендується підтримуюча терапія та постійний контроль функцій життєво важливих органів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Згідно з даними деяких епідеміологічних досліджень, призначення пароксетину під час першого триместру вагітності призводить до підвищення ризику вроджених аномалій, зокрема кардіоваскулярної системи (наприклад, дефекти передсердно-шлуночкової перетинки). Механізм розвитку вроджених аномалій при призначенні пароксетину невідомий. Наявні дані дозволяють припустити, що народження дітей з кардіоваскулярними дефектами в результаті внутрішньоутробного впливу пароксетину менш ніж 2/100 порівнянн з очікуваною частотою 1/100 таких дефектів у загальній групі пацієнтів.

У період вагітності пароксетин слід призначати лише при наявності абсолютних показань. При цьому лікар повинен зважити можливість альтернативної терапії у вагітних жінок або жінок, які планують завагітніти. У період вагітності слід уникати раптової відміни (див "Синдром відміни при припиненні застосування пароксетину” у розділі „Спосіб застосування та дози”).

Новонароджених слід ретельно оглянути, якщо жінки продовжували приймати пароксетин в останні терміни вагітності, зокрема в третьому триместрі.

У новонароджених, які піддавалися внутрішньоутробному впливу пароксетину в останній триместр вагітності, можуть розвинутися такі симптоми: респіраторний дистрес, ціаноз, апное, епілепсія, нестабільна температура, труднощі в годуванні, блювання, гіпоглікемія, артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, гіперрефлексія, тремор, тремтіння, дратівливість/чутливість, летаргія, регулярний плач, сонливість і утруднення засипання. Ці симптоми можуть бути пов'язані із серотонінергічним ефектом або синдромом відміни. У більшості випадків ускладнення починаються відразу або незабаром після народження (<24 годин).

Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність, але не виявлено прямого пошкоджуючого впливу відносно перебігу вагітності, ембіонального/фетального розвитку, пологів або постнатального розвитку.

Період годування груддю.

Невелика кількість пароксетину проникає в грудне молоко. Згідно з результатами опублікованих досліджень у сироватці крові грудних дітей пароксетин не виявлявся   (<2 нг/мл) або рівень його був низьким (<4 нг/мл). У цих дітей не спостерігався ефект пароксетину. Оскільки була відсутня дія пароксетину у грудних дітей, годування груддю під час прийому пароксетину можливе.

Діти.

Рексетин не показаний для лікування дітей через відсутність переконливих клінічних даних, які підтверджують ефективність препарату для лікування дітей, хворих на депресію. Безпека і ефективність препарату для дітей віком до 7 років не досліджувались.

Особливості застосування.

Суїцид/суїцидальні думки або погіршення клінічної картини.

Депресія пов'язана з підвищенням ризику суїцидальних думок, самоскалічення і суїциду (суїцидальні випадки). Цей ризик існує до настання вираженої ремісії. Хоча поліпшення стану пацієнтів не може спостерігатися протягом перших кількох тижнів або більш тривалого часу лікування, пацієнти повинні бути під суворим наглядом до поліпшення їх стану. Це звичайний клінічний досвід, коли ризик суїциду може підвищитися на початковому етапі одужання.

У виняткових випадках, коли є можливості чітко визначити ознаки серотонінового синдрому і контролювати артеріальний тиск, можливе комбіноване застосування пароксетину з лінезолідом (антибіотик, який є неселективним інгібітором МАО оборотної дії) (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Високий ризик суїцидальних випадків може також спостерігатися при інших психічних порушеннях, при яких показано призначення пароксетину. Крім того, ці порушення можуть супроводжуватися депресією. Тому під час лікування пацієнти з іншими психічними порушеннями повинні бути під таким же ретельним контролем, як і пацієнти, які отримують лікування при депресії.

З обережністю слід лікувати пацієнтів, які становлять групу високого ризику суїцидальних думок або суїцидальної поведінки, до яких відносяться пацієнти з випадками суїцидальних спроб в анамнезі або пацієнти, у яких до початку лікування був виражений ступінь суїцидальної схильності. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів у дорослих із психічними порушеннями показав підвищений ризик суїцидальної поведінки у пацієнтів віком до 25 років при застосуванні антидепресантів порівняно з пацієнтами у групі плацебо.

Терапія пацієнтів, зокрема тих, які мають високий ризик, має проводитися під ретельним наглядом, особливо на початку терапії і після зміни дози. Пацієнтів (і їх опікунів) слід попереджати про необхідність спостерігати за появою будь-яких клінічних погіршень, суїцидальної поведінки або думок, незвичних змін, щоб негайно звертатися за медичною порадою при появі таких ознак.

Лікування пароксетином слід розпочинати обережно після проходження двох тижнів завершення лікування необоротними інгібіторами МАО або 24 годин після відміни прийому оборотного інгібітору МАО. Дозу пароксетину необхідно підвищувати поступово до досягнення оптимальної терапевтичної реакції (див. розділ „Протипоказання” і розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Акатизія/психомоторне занепокоєння.

Прийом пароксетину супроводжується розвитком акатизії, яка характеризується внутрішнім неспокоєм і психомоторною ажитацією, такою як нездатність сидіти або стояти спокійно, яка як правило пов'язана із суб'єктивним нездужанням. Розвиток такого стану найбільш імовірний ук перші кілька тижнів лікування. У пацієнтів, у яких розвинулися такі симптоми, підвищення дози може бути небезпечним.

Серотоніновий синдром/злоякісний нейролептичний синдром.

При проведенні терапії пароксетином, зокрема при його комбінації з серотонінергічними ліками та/або нейролептиками, рідко може розвиватися серотоніновий синдром або стан, схожий на злоякісний нейролептичний синдром. Оскільки ці синдроми можуть перейти в стан, який потенційно  загрожує життю (характеризуються таким симптомокомплексом, як гіпертермія, ригідність, міоклонус, вегетативна нестабільність зі швидкими змінами основних життєвих функцій, зміни психічного статусу, включаючи збентеження, дратівливість, критичне прогресування занепокоєння до делірія і коми); лікування пароксетином у таких випадках має бути припинено та розпочато проведення підтримуючої симптоматичної терапії.

Пароксетин не слід призначати в комбінації з попередниками серотоніну, такими як    L-триптофан, у зв'язку з ризиком серотонінергічного синдрому (див. розділ „Протипоказання” і розділ  „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).

Манія.

Як і інші антидепресанти, пароксетин слід застосовувати з обережністю  пацієнтам з манією в анамнезі. Пароксетин необхідно відмінити при розвитку перших ознак манії.

Ниркова/ печінкова недостатність.

Рекомендується з обережністю призначати пароксетин пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю (див. розділ „Спосіб застосування та дози”).

Цукровий діабет.

У пацієнтів з цукровим діабетом при лікуванні інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, необхідно коригувати дозу інсуліну і/або пероральних гіпоглікемічних препаратів.

Епілепсія.

Як і інші антидепресанти, пароксетин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з епілепсією.

Епілептичний напад.

Пароксетин у 0,1 % хворих викликає епілептичні напади. При розвитку епілептичних  нападів необхідно відмінити пароксетин.

Електросудомна терапія (ЕCT).

Обмежений клінічний досвід одночасного застосування ЕСТ і терапії пароксетином.

Глаукома.

Як і інші селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), пароксетин нечасто спричиняє мідріаз, і тому його з обережністю призначають пацієнтам із закритокутовою глаукомою або глаукомою в анамнезі.

Порушення з боку серця.

Пацієнти з порушеннями з боку серця мають бути під суворим наглядом.

Гіпонатріємія.

Нечасто повідомлялося про гіпонатріємію, переважно у людей літнього віку. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам із ризиком гіпонатріємії, наприклад при комбінованій терапії та цирозі. Зазвичай гіпонатріємія оборотна при відміні пароксетину.

Геморагії.

Повідомлялося про нетипові синці у вигляді екхімозів і пурпури при застосуванні інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. Є повідомлення і про інші геморагії, наприклад шлунково-кишкові кровотечі. Ризик кровотеч підвищений у пацієнтів літнього віку.

Рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні інгібіторів зворотного захоплення серотоніну з пероральними антикоагулянтами, препаратами, що впливають на агрегацію тромбоцитів або з іншими препаратами, що підвищують ризик розвитку кровотеч (наприклад, такі атипові антипсихотичні препарати, як клозапін, фенотіазини, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота, НПЗЗ, інгібітори COX-2). Також рекомендується дотримуватися обережності при призначенні пароксетину пацієнтам з порушеннями згортання крові або які мають схильність до кровотеч.

Взаємодія з тамоксифеном.

Пароксетин може призвести до зниження ефективності тамоксифену (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”). Рекомендується застосування інших антидепресантів, які меншою мірою впливають на активність ферменту CYP2D6.

Переломи кісток.

Епідеміологічні дослідження в основному проводилися у хворих у віці 50 років і старше, показують підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, які отримують СІЗЗС. Механізм, що призводить до цього ризику, невідомий.

Синдром відміни при перериванні терапії пароксетином.

Часто при припиненні лікування пароксетином спостерігаються випадки синдрому відміни, зокрема при раптовій відміні препарату (див. розділ „Побічна реакції”). У ході клінічних досліджень припинення прийому препарату призвело до розвитку побічних дій у 30 % пацієнтів порівняно з 20 % пацієнтів у групі плацебо. Розвиток синдрому відміни до пароксетину –  це не звикання або розвиток залежності до препарату.

Ризик синдрому відміни може залежати від багатьох факторів, включаючи тривалість терапії та дози препарату, частоту зниження дози.

Є повідомлення про запаморочення, порушення чутливості (включаючи парестезії, почуття електрошоку, дзвін у вухах), порушення сну (включаючи глибокий сон), ажитацію або тривогу, нудоту, тремор, неспокій, підвищену пітливість, головний біль, діарею, відчуття серцебиття, емоційну нестабільність, дратівливість , порушення зору. У цілому ці симптоми є легкими або помірними, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Зазвичай симптоми синдрому відміни розвиваються протягом перших кількох днів відміни терапії, але дуже рідко повідомлялося про симптоми у пацієнтів, які ненавмисно пропускали прийом чергової дози препарату. У цілому ці симптоми проходять самостійно, зазвичай протягом двох тижнів, хоча в індивідуальних випадках вони можуть бути більш тривалими (2-3 місяці). Тому при припиненні терапії рекомендується поступове зниження дози пароксетину протягом періоду від кількох тижнів до кількох місяців залежно від клінічного стану пацієнта (див розділ „Спосіб застосування та дози”).

Незважаючи на те, що пароксетин не посилює порушення ментальних і рухових здібностей, спричинених алкоголем, слід уникати одночасного застосування пароксетину та алкоголю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або  роботі з іншими механізмами.

Клінічний досвід показує, що лікування пароксетином не порушує когнітивні та психомоторні функції. Однак, як і у випадку всіх психоактивних препаратів, пацієнтам  слід дотримуватися обережності при керуванні транспортом та роботі з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Серотонінергічні препарати.

Як і при застосуванні СІЗЗС, одночасне призначення пароксетину із серотонінергічними препаратами (включаючи інгібітори МАО, L-триптофан, триптани, трамадол, лінезолід,  СІЗЗС, літій і препарати звіробою), а також препарату фентаніл може призвести до зниження ефектів, пов'язаних з 5-HT (серотоніновий синдром, див. розділ  „Протипоказання” і розділ „Особливості застосування”). Потрібно дотримуватися обережності і проведення ретельного клінічного моніторингу при комбінації пароксетину з перерахованими препаратами. Комбіноване застосування пароксетину та інгібіторів МАО протипоказано у зв'язку з ризиком серотонінового синдрому (див. розділ „Протипоказання”).

Пімозид.

У дослідженнях із застосуванням низької разової дози пімозиду (2 мг) у комбінації з пароксетином спостерігався високий рівень пімозиду в крові. Незважаючи на те, що механізм цієї взаємодії невідомий, комбіноване застосування пімозиду і пароксетину протипоказано у зв'язку з вузьким терапевтичним індексом пімозиду і його здатністю пролонгувати інтервал QT (див. розділ  „Протипоказання”).

Ферменти, які беруть участь у метаболізмі ліків.

На метаболізм і фармакокінетику пароксетину можуть впливати лікарські препарати, які є індукторами або інгібіторами ферментів, які беруть участь у метаболізмі пароксетину. При призначенні пароксетину з препаратами - інгібіторами ферментів, які метаболізують ліки, слід призначати пароксетин у низьких дозах.

Немає необхідності проводити корекцію початкової дози пароксетину, коли він призначається у комбінації з препаратами - індукторами ферментів (наприклад, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн) або з фосампренавіром/ритонавіром. Будь-яку корекцію дози пароксетину (як при початку призначення індуктора ферменту, так і після його відміни) слід проводити залежно від клінічного ефекту (переносимість і ефективність).

Фосампренавір/ритонавір.

У здорових добровольців призначення фосампренавіру/ритонавіру в дозі 700/1000 мг два рази на добу в комбінації з пароксетином у добовій дозі 20 мг протягом 10 днів призводило до вираженого зниження плазмового рівня пароксетину приблизно до      55 %. Плазмовий рівень фосампренавіру/ритонавіру в період комбінованого призначення їх з пароксетином був таким же, як і в інших дослідженнях, які показали відсутність значущого впливу пароксетину на метаболізм фосампренавіру/ритонавіру. Немає даних про ефект тривалого комбінованого застосування пароксетину з фосампренавіром/ритонавіром понад 10 днів.

Проциклідин.

Щоденне призначення пароксетину значно підвищує плазмовий рівень проциклідину. Дозу проциклідину необхідно зменшити при спостереженні антихолінергічних ефектів.

Протиепілептичні препарати: карбамазепін, фенітоїн, натрію вальпроат. Комбіноване призначення з пароксетином не впливає на фармакокінетичний/фармакодинамічний профіль протиепілептичних препаратів.

Потенційна здатність пароксетину інгібувати активність CYP2D6.

Як і всі антидепресанти, в тому числі і СІЗЗС, пароксетин інгібує в печінці активність ферменту CYP2D6 цитохром P450. Інгібування CYP2D6 може призвести до підвищення плазмової концентрації одночасно призначених препаратів, які метаболізуються за участі ферменту CYP2D6. До цих препаратів належать трициклічні антидепресанти (кломіпрамін, нортриптилін, дезипрамін), нейтролептики, похідні фенотіазину (перфеназин, тіоридазин, див. розділ „Протипоказання”), рисперидон, атомоксетин, антиаритмічні препарати групи 1C (наприклад, пропафенон і флекаїнід) і метопролол. Не рекомендується застосовувати пароксетин у комбінації з метопрололом при діагностованій серцевій недостатності через вузький терапевтичний індекс метопрололу при цьому показанні.

Тамоксифен.

Тамоксифен  – це проліки, фармакологічно активний метаболіт якого утворюється при участі ферменту CYP2D6. Інгібування CYP2D6 пароксетином може призвести до зниження плазмового рівня активного метаболіту і, отже, – до зниження ефективності тамоксифену, особливо в осіб, що мають швидкий тип метаболізму.

При застосуванні тамоксифену рекомендується призначати антидепресанти з низьким рівнем впливу на активність ферменту CYP2D6.

Етанол.

Як і у випадку інших психотропних препаратів, у період лікування пароксетином пацієнтам рекомендується виключити вживання алкогольних напоїв.

Пероральні антикоагулянти.

Фармакодинамічна взаємодія може розвинутися між пароксетином та пероральними антикоагулянтами. Комбіноване застосування пароксетину та пероральних антикоагулянтів може призвести до підвищення активності антикоагулянтів і ризику геморагій. Тому пароксетин слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають пероральні антикоагулянти (див. розділ  „Особливості   застосування”).

НПЗЗ та ацетилсаліцилова кислота, інші антиагрегантні засоби.

Можуть спостерігатися фармакодинамічні взаємодії між пароксетином та              НПЗЗ/ацетилсаліциловою кислотою. Одночасне призначення пароксетину та НПЗЗ/ацетилсаліцилової кислоти може призвести до підвищення ризику геморагій (див. розділ „Особливості застосування”).

Рекомендується дотримуватися обережності пацієнтам, що приймають СІЗЗС, при одночасному призначенні пероральних антикоагулянтів, лікарських препаратів, що пригнічують агрегацію тромбоцитів або підвищують ризик кровотеч (наприклад, атипові антипсихотичні препарати, такі як клозапін, фенотіазини, більшість ТЦА, інгібітори COX-2), а також пацієнтам з порушенням згортання крові в анамнезі або схильністю до кровотеч.

Фармакологічні властивості.

Механізм дії

Пароксетин є потужним, селективним інгібітором зворотного захоплення  5-гідрокситриптаміну (5НТ, серотоніну) і його антидепресивна дія та ефективність в лікуванні ДКР, соціально-тривожних розладів/соціальних фобій, генералізованих тривожних розладів, посттравматичних стресових розладів, панічних розладів, пов'язаних з його специфічною властивістю інгібувати зворотне захоплення 5-HT в нейронах головного мозку. За хімічною структурою пароксетин не належить до трициклічних, тетрациклічних та інших антидересантів.

Пароксетин проявляє низький афінітет до мускорино-холінергічних рецепторів, і дослідження на тваринах показали слабкі антихолінергічні властивості.

Завдяки вибірковості дії, в дослідженнях in vitro було показано, що порівняно з трициклічними, пароксетин має слабкий афінітет до альфа₁-, альфа₂-адренорецепторів, допамінових (D2), 5-HT₁-, 5-HT₂ і гістамінових (H₁) рецепторів. Відсутність взаємодії з постсинаптичними рецепторами в дослідженнях in vitro було підтверджено в дослідженнях in vivo, в ході яких не спостерігалися такі властивості як пригнічення центральної нервової системи та артеріальна гіпотензія.

Фармакодинаміка.

Пароксетин не порушує психомоторні функції і не потенціює пригнічувальні ефекти етанолу.

Як і інші селективні інгібітори зворотного захоплення 5-HT, пароксетин спричиняє симптоми надмірної стимуляції 5-HT-рецепторів при введенні тваринам, які раніше отримували інгібітори МАО або триптофан. Вивчення поведінки тварин і ЕЕГ показали, що пароксетин є слабким активатором у дозах, які зазвичай перевищують ті, які потрібні для інгібування зворотного захоплення 5-HT. Активуючі властивості не є «амфетаміноподібними» за своїм походженням.

Дослідження на тваринах показали, що пароксетин добре переноситься серцево-судинною системою. Пароксетин спричиняє клінічно незначущі зміни артеріального тиску, частоти серцевого ритму і ЕКГ при призначенні здоровим добровольцям.

Дослідження показують, що порівняно з антидепресантами, які інгібують зворотне захоплення норадреналіну, пароксетин має дуже низьку здатність інгібувати антигіпертензивний ефект гуанетидину.

У лікуванні депресивних розладів пароксетин проявляє порівнянну ефективність зі стандартними антидепресантами.

Є також деякі докази, що пароксетин може бути терапевтично корисним пацієнтам з незадовільною клінічною реакцією на стандартну терапію. Прийом пароксетину в ранкові години не виявили ніякого негативного впливу на якість або тривалість сну. Крім того, у пацієнтів покращиться сон, який є клінічною реакцією на терапію пароксетином.

Клінічна реакція на дозу.

У дослідженнях з фіксованою дозою спостерігається пряма крива клінічної відповіді, яка дозволяє припустити, що немає ніяких переваг у терапевтичній ефективності при застосуванні доз вище рекомендованих. Однак є клінічні дані, які дозволяють припустити що підвищення дози може бути ефективним у деяких пацієнтів.

Ефективність при тривалому застосуванні.

Ефективність пароксетину при тривалому лікуванні депресії була вивчена в дослідженні з тривалістю 52 тижні, метою якого була профілактика рецидивів: рецидиви спостерігалися у 12 % пацієнтів, які отримували пароксетин (20-40 мг щодня), проти 28 % пацієнтів у групі плацебо.

Ефективність пароксетину при тривалому застосуванні в терапії обсесивно-компульсивних розладів була оцінена у трьох дослідженнях, тривалістю 24 тижні, в яких основною метою була профілактика рецидивів. В одному з цих трьох досліджень була досягнута значна різниця у співвідношенні рецидивів між пацієнтами, які отримували пароксетин (38 %), і пацієнтами групи плацебо (59 %).

Ефективність пароксетину при тривалому застосуванні в терапії панічних розладів була встановлена в 24-тижневому дослідженні, спрямованому на оцінку досягнення профілактики рецидивів: у 5 % пацієнтів, які отримували пароксетин (10-40 мг щодня), відзначалися рецидиви, порівняно з 30 % пацієнтів у групі плацебо. Ці результати підтверджені результатами 36-тижневого дослідження.

Ефективність пароксетину не була значною при тривалому застосуванні в терапії соціально-тривожних розладів, генералізованих тривожних розладів і посттравматичних стресових розладів.  

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Після перорального застосування пароксетин всмоктується добре і піддається первинному метаболізму. У зв'язку з первинним метаболізмом кількість пароксетину в системному кровотоці менше, порівняно з тією кількістю, що всмокталася  зі шлунково-кишкового тракту. Застосування більш високих разових доз або багаторазове застосування призводить до часткового насичення первинного метаболізму і зниження плазмового кліренсу. У результаті в плазмі крові непропорційно збільшується концентрація пароксетину, тому фармакокінетичні параметри не є постійними, мають нелінійну кінетику.

Однак нелінійна кінетика спостерігається в основному у невеликої кількості пацієнтів, в основному у тих, у яких досягаються низькі плазмові рівні при низьких дозах.

Рівноважна системна концентрація досягається за 7-14 днів після початку терапії лікарськими формами безпосереднього або контрольованого вивільнення. Встановлено, що фармакокінетика не змінюється протягом тривалої терапії.

Розподіл.

Пароксетин швидко розподіляється в тканини і лише 1 % пароксетину перебуває в плазмі крові. При терапевтичних концентраціях пароксетину в крові приблизно 95 % представлено у зв'язаному вигляді з білками. Не встановлена кореляція між плазмовою концентрацією пароксетину і клінічним ефектом (побічніі реакції та ефективність).

У дослідженнях на тваринах встановлено, що невелика кількість пароксетину проникає в грудне молоко і плід.

Метаболізм.

Основні метаболіти пароксетину є полярними і кон'югованими продуктами окислення і метилювання, які швидко виводяться. Оскільки, у них відсутня фармакологічна активність, навряд чи вони впливають на терапевтичний ефект пароксетину. Метаболізм пароксетину не знижує його селективну дію на нейрональне зворотне захоплення 5-HT.

Елімінація.

Менше ніж 2 % пароксетиу виводиться з сечею в незміненому вигляді і близько 64 % - у вигляді метаболітів. Приблизно 36 % дози виводиться з фекаліями, ймовірно з жовчю, в якому кількість незміненого пароксетину менше 1 %. Таким чином, пароксетин виводиться повністю шляхом метаболізму. Виведення метаболітів відбувається у дві фази: спочатку виводяться метаболіти первинного метаболізму, а потім - продукти системного метаболізму пароксетину.

Період напіввиведення не постійний, але в цілому становить приблизно 1 добу.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку й пацієнти з нирковою/печінкової недостатністю.

У пацієнтів літнього віку і пацієнтів з нирковою і печінковою недостатністю спостерігається підвищення плазмових концетрацій пароксетину, але межі концентрації частково збігаються з концентрацією, яка спостерігається у здорових добровольців.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі, круглі, двоопуклі таблетки, діаметром близько 9 мм, вкриті плівковою оболонкою; з рискою з одного боку, і з гравіруванням – з іншого.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 ⁰С.

Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка.  10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою в блістері. По 3 блістера у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ „Гедеон Ріхтер”.

Місцезнаходження. Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/плен. оболочкой 20 мг, № 30

Пароксетин

20 мг

Прочие ингредиенты: магния стеарат, кальция гидрофосфат дигидрат, натрия крахмалгликолят, гипромеллоза, макрогол 400, макрогол 6000, полисорбат 80, титана диоксид (Е171).

№  UA/3911/01/02 от 07.06.2011 до 07.06.2016

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Механизм действия
Пароксетин — сильный селективный ингибитор обратного захвата 5-гидрокситриптамина (5-НТ, серотонина) и его антидепрессивное действие и эффективность в лечении ОКР, социально-тревожных расстройств/социальных фобий, генерализованных тревожных расстройств, посттравматических стрессовых расстройств, панических расстройств, связано с его специфическим свойством ингибировать обратный захват 5-НТ в нейронах головного мозга. По химической структуре пароксетин не относится к трициклическим, тетрациклическим и другим антидепрессантам.
Пароксетин проявляет низкий аффинитет к мускарино-холинергическим рецепторам, и исследования на животных показали слабые антихолинергические свойства. Благодаря избирательности действия, в исследованиях in vitro было установлено, что по сравнению с трициклическими пароксетин имеет слабый аффинитет к α₁-, α₂-адренорецепторам, допаминовым D₂-, 5-НТ₁-, 5-НТ₂- и гистаминовым H₁-рецепторам. Отсутствие взаимодействия с постсинаптическими рецепторами в исследованиях in vitro было подтверждено в исследованиях in vivo, в ходе которых не выявлены такие свойства, как угнетение ЦНС и артериальная гипотензия.
Фармакодинамика. Пароксетин не нарушает психомоторные функции и не потенцирует угнетающие эффекты этанола.
Как и другие селективные ингибиторы обратного захвата 5-НТ, пароксетин вызывает симптомы чрезмерной стимуляции 5-НТ-рецепторов при введении животным, прежде получавшим ингибиторы МАО или триптофан. Изучение поведения животных и ЭЭГ показало, что пароксетин является слабым активатором в дозах, обычно превышающих те, которые требуются для ингибирования обратного захвата 5-НТ. Активирующие свойства не являются амфетаминоподобными по своему происхождению. Исследования на животных показали, что пароксетин хорошо переносится со стороны сердечнососудистой системы. Пароксетин вызывает клинически незначимые изменения АД, ЧСС и ЭКГ при назначении здоровым добровольцам.
Исследования показывают, что по сравнению с антидепрессантами, ингибирующими обратный захват норадреналина, пароксетин имеет очень низкую способность ингибировать антигипертензивный эффект гуанетидина.
В лечении депрессивных расстройств пароксетин проявляет сопоставимую эффективность со стандартными антидепрессантами.
Имеются также некоторые доказательства, что пароксетин может быть терапевтически эффективен для пациентов с неудовлетворительной клинической реакцией на стандартную терапию. Прием пароксетина в утренние часы не оказывает никакого отрицательного влияния на качество или длительность сна. Кроме того, у пациентов улучшится сон, который является клинической реакцией на терапию пароксетином.
Клиническая реакция на дозу
В исследованиях с фиксированной дозой отмечена прямая кривая клинического ответа, которая позволяет предположить, что нет никаких преимуществ в терапевтической эффективности при применении доз выше рекомендованных. Однако имеются клинические данные, предполагающие, что повышение дозы может быть эффективным у некоторых пациентов.
Эффективность при длительном применении
Эффективность пароксетина при длительном лечении депрессии была изучена в исследовании длительностью 52 нед, целью которого была профилактика рецидивов: рецидивы отмечали у 12% пациентов, получавших пароксетин (20–40 мг ежедневно), против 28% пациентов в группе плацебо.
Эффективность пароксетина при длительном применении в терапии обсессивно-компульсивных расстройств была оценена в 3 исследованиях длительностью 24 нед, в которых основной целью была профилактика рецидивов. В одном из этих 3 исследований была достигнута значительная разница в соотношении рецидивов между пациентами, получавшими пароксетин (38%), и пациентами группы плацебо (59%).
Эффективность пароксетина при длительном применении в терапии панических расстройств была установлена в 24-недельном исследовании по оценке достижения профилактики рецидивов: у 5% пациентов, получавших пароксетин (10–40 мг ежедневно), отмечали рецидивы по сравнению с 30% пациентов в группе плацебо. Эти результаты подтверждены данными 36-недельного исследования. Эффективность пароксетина не была значительной при длительном применении в терапии социально-тревожных расстройств, генерализованных тревожных расстройств и посттравматических стрессовых расстройств.
Фармакокинетика
Всасывание
После перорального применения пароксетин всасывается хорошо и подвергается первичному метаболизму. В связи с первичным метаболизмом количество пароксетина в системном кровотоке меньше, чем всосавшееся в ЖКТ. Применение более высоких разовых доз или многократное применение приводит к частичному насыщению первичного метаболизма и снижению плазменного клиренса. В результате в плазме крови непропорционально повышается концентрация пароксетина, и поэтому фармакокинетические параметры не являются постоянными, имеют нелинейную кинетику.
Однако нелинейную кинетику отмечают в основном у небольшого количества пациентов, главным образом у тех, у которых достигаются низкие плазменные уровни при приеме препарата в низких дозах.
Равновесная системная концентрация достигается к 7–14-му дню после начала терапии лекарственными формами непосредственного или контролируемого высвобождения. Установлено, что фармакокинетика не изменяется при длительной терапии.
Распределение
Пароксетин быстро распределяется в ткани и только 1% пароксетина находится в плазме крови. При терапевтических концентрациях пароксетина в крови около 95% представлено в связанном виде с белками. Не установлена корреляция между плазменной концентрацией пароксетина и клиническим эффектом (побочные действия и эффективность).
В исследованиях на животных установлено, что небольшое количество пароксетина проникает в грудное молоко, попадает в организм плода.
Метаболизм
Основные метаболиты пароксетина являются полярными и конъюгированными продуктами окисления и метилирования, которые быстро выводятся. Поскольку у них отсутствует фармакологическая активность, вряд ли они влияют на терапевтический эффект пароксетина. Метаболизм пароксетина не снижает селективное его действие на нейрональный обратный захват 5-НТ.
Элиминация
Менее 2% пароксетина выводится с мочой в неизмененном виде, около 64% — в виде метаболитов. Около 36% дозы выводится с калом, предположительно с желчью, в которой количество неизмененного пароксетина <1%. Таким образом, пароксетин выводится полностью путем метаболизма. Выведение метаболитов происходит в две фазы: первоначально выводятся метаболиты первичного метаболизма, а впоследствии — продукты системного метаболизма пароксетина. Т_½ непостоянный, но в целом составляет около 1 сут.
Особые группы пациентов
Пациенты пожилого возраста и пациенты с почечной/печеночной недостаточностью
У пациентов пожилого возраста и пациентов с почечной и печеночной недостаточностью отмечают повышение плазменных концентраций пароксетина, но пределы концентрации частично совпадают с таковой у здоровых добровольцев.

ПОКАЗАНИЯ:

Лечение:
эпизодов глубокой депрессии;
обсессивно-компульсивных расстройств (ОКР);
панических расстройств с/без агорафобии;
социального тревожного расстройства/социальной фобии;
генерализованного тревожного расстройства;
посттравматических стрессовых расстройств.

ПРИМЕНЕНИЕ:

рекомендуют принимать пароксетин 1 раз в сутки утром во время еды не разжевывая.
Эпизод глубокой депрессии
Рекомендуемая суточная доза составляет 20 мг. Обычно улучшение состояния пациентов начинается после 1-й нед, но явное улучшение наблюдается только со 2-й нед лечения.
Как и при применении всех других антидепрессантов, в зависимости от клинического состояния больного режим дозирования необходимо пересматривать и если необходимо корректировать на 3–4-й нед от начала терапии. У пациентов, у которых не достигнут желаемый терапевтический эффект при суточной дозе 20 мг, дозу можно постепенно повысить в зависимости от реакции больного на терапию по 10 мг до максимальной суточной дозы 50 мг.
Период лечения пациентов с депрессией должен быть длительным, по крайней мере 6 мес, чтобы добиться отсутствия симптомов депрессии.
Обсессивно-компульсивные расстройства (ОКР)
Рекомендуемая доза составляет 40 мг/сут. Следует начинать с дозы 20 мг/сут и, постепенно повышая дозу по 10 мг, достигать рекомендуемой дозы. При недостаточной клинической реакции пациента через несколько недель терапии с рекомендуемой дозой у некоторых пациентов может быть клинически эффективным постепенное повышение дозы до максимальной суточной дозы 60 мг. Период лечения пациентов с ОКР должен быть длительным, чтобы добиться отсутствия симптомов. Длительность лечения может составлять несколько месяцев или даже больше (см.ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Панические расстройства
Рекомендуемая доза — 40 мг/сут. Лечение следует начинать с 10 мг/сут и в зависимости от клинической реакции пациента постепенно повышают дозу по 10 мг/сут до достижения рекомендуемой дозы. Чтобы свести к минимуму потенциальное ухудшение симптомов паники, которое развивается обычно в самом начале лечения панического расстройства, рекомендуется начинать с низкой начальной дозы. При недостаточной клинической реакции пациента через несколько недель терапии с рекомендуемой дозой у некоторых пациентов может быть клинически эффективным постепенное повышение дозы до максимальной суточной дозы 60 мг. Период лечения пациентов с паническим расстройством должен быть достаточно продолжительным, чтобы добиться отсутствия симптомов. Длительность лечения может составлять несколько месяцев или даже больше (см. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Социальное тревожное расстройство/социальная фобия
Рекомендуемая доза — 20 мг/сутки. При неудовлетворительном клиническом ответе в течение нескольких недель терапии с рекомендуемой дозой, у некоторых пациентов клинически эффект может наблюдаться при постепенном повышении дозы по 10 мг/сут до максимальной суточной дозы 50 мг. При длительном применении препарата клиническое состояние пациента должно быть под регулярным контролем (см. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Посттравматические стрессовые расстройства
Рекомендуемая суточная доза 20 мг. При неудовлетворительном клиническом ответе в течение нескольких недель терапии с рекомендуемой дозой у некоторых пациентов клинический эффект может наблюдаться при постепенном повышении дозы по 10 мг/сут до максимальной суточной дозы 50 мг. При длительном применении препарата клиническое состояние пациента должно быть под регулярным контролем (см. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Синдром отмены при прекращении приема пароксетина
При проведении терапии пароксетином необходимо избегать внезапного прекращения приема препарата (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). В клинических исследованиях суточную дозу препарата снижали постепенно по 10 мг в неделю. При развитии признаков ухудшения состояния в результате снижения дозы или прекращения лечения необходимо рассмотреть возобновление лечения с ранее рекомендованной дозой. Далее врач может продолжать снижать дозу, но очень медленно.
Особые группы пациентов
Пациенты пожилого возраста
У пациентов пожилого возраста наблюдается повышение плазменной концентрации пароксетина, но пределы концентрации частично совпадают с концентрацией, которая наблюдается у более молодых пациентов. Дозирование следует начинать с начальной дозы для взрослых. Повышение дозы может быть эффективным у некоторых пациентов, но не следует превышать максимальную дозу 40 мг/сут.
Дети
Пароксетин не показан для лечения детей и подростков (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Пациенты с почечной/печеночной недостаточностью
У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <30 мл/мин) или печеночной недостаточностью наблюдается повышение концентрации пароксетина в плазме крови. Следовательно, дозировка должна быть ограничена до минимальной дозы.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

известная гиперчувствительность к пароксетину или любому вспомогательному веществу препарата. Противопоказано применение пароксетина в комбинации с ингибиторами МАО, включая линезолид — антибиотик, являющийся обратимым неселективным ингибитором МАО, и метилтионина хлорид (метиленовый синий).
В исключительных случаях, когда есть возможность четко определить признаки серотонинового синдрома и контролировать АД, возможно комбинированное применение пароксетина с линезолидом (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Лечение пароксетином может быть начато:
через 2 нед после прекращения приема ингибиторов МАО необратимого действия, или по крайней мере через 24 ч после отмены ингибиторов МАО обратимого действия (например моклобемид, линезолид).
Интервал между началом отмены пароксетина и началом терапии ингибиторами МАО должен быть не менее одной недели.
Пароксетин не следует применять в комбинации с тиоридазином, поскольку, как и все другие лекарственные средства, которые ингибируют печеночные ферменты Р450 2D6, пароксетин может повысить плазменный уровень тиоридазина (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Назначение тиоридазина может привести к удлинению интервала Q–T с развитием тяжелых вентрикулярных аритмий, таких как трепетание-фибрилляция желудочков и внезапную смерть.
Пароксетин не следует назначать в комбинации с пимозидом (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

в период терапии пароксетином или вскоре после его отмены сообщалось о случаях суицидальных мыслей и суицидальном поведении (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Выраженность и частота некоторых побочных реакций может снижаться с продолжением терапии и в общем не требует прекращения лечения. Перечень побочных реакций приводится по органам и системам и по частоте. Частота определена как: очень часто (>1/10), часто (>1/100 до <1/10), нечасто (>1/1000 до <1/100), редко (>1/10 000 до <1/1000), очень редко (<1/10 000), включая отдельные случаи.
Нарушения со стороны системы крови и лимфатической системы: аномальные кровотечения, преимущественно кожных покровов и слизистых оболочек, в основном экхимозы (нечасто); тромбоцитопения (очень редко).
Нарушения со стороны иммунной системы: гиперчувствительность (включая крапивницу и ангионевротический отек) (очень редко).
Эндокринные нарушения: нарушения секреции антидиуретического гормона, гиперпролактинемия (очень редко).
Нарушения обмена веществ: сниженный аппетит (часто); гипонатриемия, (гипонатриемия в основном зафиксирована у пожилых пациентов) (редко).
Психические нарушения: сонливость, инсомния, ажитация (часто); спутанность сознания, галлюцинации (нечасто); мания, тревожность, деперсонализация, панические приступы, акатизия (редко); предрасположенность к суициду, суицидальное поведение и членовредительство (частота не может быть оценена по имеющимся данным), аномальные сны (включая кошмарные сновидения).
Нарушения со стороны нервной системы: головокружение, тремор, головная боль (часто); экстрапирамидные нарушения (нечасто); судороги (редко); серотониновый синдром (симптомы могут включать ажитацию, спутанность сознания, гипергидроз, галлюцинации, гиперрефлексию, миоклонус, озноб, тахикардию, тремор) (очень редко); экстрапирамидные нарушения, в том числе орофасциальная дискинезия у пациентов с временными нарушениями со стороны нижних конечностей или у тех, кто принимал нейролептики (частота не может быть оценена по имеющимся данным), синдром беспокойных ног.
Нарушения зрения: расплывчатое зрение (часто); мидриаз (нечасто); закрытоугольная глаукома (очень редко).
Нарушения слуха и лабиринтные нарушения: звон в ушах (неизвестно — частота не может быть оценена по имеющимся данным).
Нарушения со стороны сердца: синусовая тахикардия (нечасто); брадикардия (редко).
Нарушения со стороны дыхательной системы: зевота (часто).
Нарушения со стороны пищеварительной системы: тошнота (очень часто); запор, диарея, сухость во рту (часто); желудочно-кишечные кровотечения (очень редко), рвота.
Нарушения со стороны гепатобилиарной системы: нарушения со стороны печени (такие как гепатиты, иногда сопровождающиеся желтухой и/или печеночной недостаточностью) (очень редко).
Нарушения со стороны кожи и подкожных тканей: гипергидроз (часто); сыпь, зуд (нечасто); реакция фотосенсибилизации (очень редко).
Нарушения со стороны скелетных мышц и соединительной ткани: артралгия, миалгия (редко).
Нарушения со стороны почек и мочевыделительной системы: задержка мочи, недержание мочи (нечасто).
Нарушения со стороны репродуктивной системы и молочных желез: сексуальная дисфункция (очень редко); галакторея (редко), приапизм (очень редко).
Общие нарушения и нарушения в месте введения/применения препарата: астения (часто); периферический отек (очень редко).
Лабораторные анализы, обследование: повышение холестерина в крови, увеличение массы тела (часто); транзиторное повышение или снижение АД (обычно наблюдается у пациентов с имеющейся АГ или тревогой) (нечасто); повышение уровня печеночных ферментов (редко).
Синдром отмены при прекращении терапии пароксетином.
Часто: головокружение, нарушение чувствительности, нарушение сна, тревожность, головная боль.
Нечасто: ажитация, тошнота, тремор, нарушение сознания, повышенная потливость, эмоциональная нестабильность, нарушение зрения, ощущение сердцебиения, диарея, раздражительность.
Прекращение приема пароксетина (особенно внезапное) приводит к развитию синдрома отмены. Сообщалось о головокружении, нарушении чувствительности (включая парестезию, чувство электрошока, звон в ушах), нарушении сна (включая глубокий сон), ажитации или тревожности, тошноте, треморе, спутанности сознания, повышенной потливости, головной боли, диарее, ощущении сердцебиения, эмоциональной нестабильности и нарушениях зрения.
В общем эти явления являются легкой и средней тяжести и проходят самостоятельно, однако у некоторых пациентов они могут быть тяжелыми и/или длительными. Поэтому рекомендуется, чтобы лечение пароксетином не продолжалось дольше, чем это требуется, последовательно переходить к отмене терапии, постепенно снижая дозу (см. ПРИМЕНЕНИЕ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

суицид/суицидальные мысли или ухудшение клинической картины. Депрессия связана с повышением риска суицидальных мыслей, членовредительства и суицида (суицидальные случаи). Этот риск существует до наступления выраженной ремиссии. Хотя улучшение состояния пациентов не может наблюдаться в течение первых нескольких недель или более длительного времени лечения, пациенты должны быть под строгим наблюдением до улучшения их состояния. Это обычный клинический опыт, когда риск суицида может повыситься в начальном этапе выздоровления.
В исключительных случаях, когда есть возможности четко определить признаки серотонинового синдрома и контролировать АД, возможно комбинированное применение пароксетина с линезолидом (антибиотик, который является неселективным ингибитором МАО обратимого действия) (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Высокий риск суицидальных случаев могут также отмечать при других психических нарушениях, при которых показано назначение пароксетина. Кроме того, эти нарушения могут сопровождаться депрессией. Поэтому во время лечения пациенты с другими психическими нарушениями должны быть под таким же тщательным контролем, как и пациенты, получающие лечение при депрессии. С осторожностью следует лечить пациентов, составляющих группу высокого риска возникновения суицидальных мыслей или суицидального поведения, к которым относятся пациенты со случаями суицидальных попыток в анамнезе, или больные, у которых до начала лечения была выраженная степень суицидальных склонностей. Метаанализ плацебо-контролируемых клинических исследований антидепрессантов у взрослых с психическими нарушениями показал повышенный риск суицидального поведения у пациентов в возрасте до 25 лет при применении антидепрессантов, по сравнению с пациентами в группе плацебо.
Терапия пациентов, в частности с высоким риском, должна проводиться под тщательным наблюдением, особенно в начале лечения и после изменения дозы. Пациентов (и их опекунов) следует предупреждать о необходимости наблюдения за появлением любых клинических ухудшений, суицидального поведения или мыслей, необычных изменений, чтобы немедленно обращаться за медицинской консультацией при возникновении таких признаков.
Лечение пароксетином следует начинать осторожно по истечении 2 нед после завершения лечения необратимыми ингибиторами МАО или 24 ч после отмены приема обратимого ингибитора МАО. Дозу пароксетина необходимо повышать постепенно до достижения оптимальной терапевтической реакции (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Акатизия/психомоторное беспокойство
Прием пароксетина сопровождается развитием акатизии, которая характеризуется внутренним беспокойством и психомоторной ажитацией, такой как неспособностью сидеть или стоять спокойно, которая, как правило, связана с субъективным недомоганием. Развитие такого состояния наиболее вероятно в первые несколько недель лечения. У пациентов, у которых развились такие симтомы, повышение дозы может быть опасным.
Серотониновый синдром/злокачественный нейролептический синдром
При проведении терапии пароксетином, в частности при его комбинации с серотонинергическими лекарственными средствами и/или нейролептиками, редко могут развиваться серотониновый синдром или состояния, похожие на злокачественный нейролептический синдром. Так как эти синдромы могут перейти в потенциально опасные для жизни состояния (характеризуются таким симптомокомплексом, как гипертермия, ригидность, миоклонус, вегетативная нестабильность с быстрыми изменениями основных жизненно важных функций, изменение психического статуса, включая замешательство, раздражительность, критическое прогрессирование беспокойства до делирия и комы), лечение пароксетином в таких случаях должно быть прекращено и начато проведение поддерживающей симптоматической терапии.
Пароксетин не следует назначать в комбинации с предшественниками серотонина, такими как L-триптофан в связи с риском развития серотонинергического синдрома (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Мания.
Как и другие антидепрессанты, пароксетин следует применять с осторожностью у пациентов с манией в анамнезе. Пароксетин необходимо отменить при развитии первых признаков мании.
Почечная/печеночная недостаточность.
Рекомендуется с осторожностью назначать пароксетин пациентам с почечной или печеночной недостаточностью (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Сахарный диабет
У пациентов с сахарным диабетом при лечении ингибиторами обратного захвата серотонина, необходимо корректировать дозу инсулина и/или пероральных гипогликемизирующих препаратов.
Эпилепсия
Как и другие антидепрессанты, пароксетин следует применять с осторожностью у пациентов с эпилепсией.
Эпилептический припадок
Пароксетин у 0,1% больных вызывает эпилептические припадки. При развитии эпилептических припадков необходимо отменить пароксетин.
Электросудорожная терапия (ЭСТ)
Клинический опыт одновременного применения ЭСТ и терапии пароксетином ограничен.
Глаукома
Как и другие селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, пароксетин нечасто вызывает мидриаз и поэтому его с осторожностью назначают пациентам с закрытоугольной глаукомой или глаукомой в анамнезе.
Нарушения со стороны сердца
Пациенты с нарушениями со стороны сердца должны быть под строгим наблюдением.
Гипонатриемия
Нечасто сообщалось о гипонатриемии, преимущественно у пожилых людей. Следует соблюдать осторожность при применении препарата пациентам с риском гипонатриемии, например при комбинированной терапии и циррозе. Обычно гипонатриемия обратима при отмене пароксетина.
Геморрагии
Сообщалось о нетипичных кровоподтеках в виде экхимозов и пурпуры при применении ингибиторов обратного захвата серотонина. Имеются сообщения и о других гемморрагиях, например желудочно-кишечных кровотечениях. Риск кровотечений повышен у пациентов пожилого возраста.
Рекомендуется соблюдать осторожность при одновременном применении ингибиторов обратного захвата серотонина с пероральными антикоагулянтами, препаратами, влияющими на агрегацию тромбоцитов или с другими препаратами, повышающими риск развития кровотечений (например такие атипичные антипсихотические препараты, как клозапин, фенотиазины, большинство трициклических антидепрессантов, ацетилсалициловая кислота, НПВП, ингибиторы ЦОГ-2). Также рекомендуется соблюдать осторожность при назначении пароксетина пациентам с нарушениями свертывания крови или имеющим предрасположенность к кровотечениям.
Взаимодействие с тамоксифеном
Пароксетин может привести к снижению эффективности тамоксифена (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Рекомендуется применение других антидепрессантов, которые в меньшей мере влияют на активность фермента СYР 2D6.
Переломы костей
Эпидемиологические исследования, которые в основном проводили у больных в возрасте 50 лет и старше, показывают повышенный риск переломов костей у пациентов, получающих селективные ингибиторы обратного захвата серотонина. Механизм, приводящий к этому риску, неизвестен.
Синдром отмены при прерывании терапии пароксетином
Часто при прекращении лечения пароксетином отмечают случаи синдрома отмены, в частности при резкой отмене препарата (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). В ходе клинических исследований прекращение приема препарата приводило к развитию побочных эффектов у 30% пациентов по сравнению с 20% пациентов в группе плацебо. Развитие синдрома отмены к пароксетину — это не привыкание или развитие зависимости к препарату.
Риск синдрома отмены может зависеть от многих факторов, включая длительность терапии и дозы препарата, частоту снижения дозы.
Имеются сообщения о головокружении, нарушении чувствительности (включая парестезию, чувство электрошока, звона в ушах), нарушении сна (включая глубокий сон), ажитации или тревоге, тошноте, треморе, беспокойстве, повышенной потливости, головной боли, диарее, ощущении сердцебиения, эмоциональной нестабильности, раздражительности, нарушении зрения. В целом эти симптомы являются легкими или умеренными, однако, у некоторых пациентов они могут быть тяжелыми. Обычно симптомы синдрома отмены развиваются в течение первых нескольких дней отмены терапии, но очень редко сообщалось о таких симптомах у пациентов, которые непреднамеренно пропускали прием очередной дозы препарата. В целом эти симптомы проходят самостоятельно обычно в течение 2 нед, хотя в отдельных случаях они могут быть более длительными (2–3 мес). Поэтому при прекращении терапии рекомендуется постепенное снижение дозы пароксетина в течение периода от нескольких недель до нескольких месяцев в зависимости от клинического состояния пациента (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Несмотря на то что пароксетин не усиливает нарушения ментальных и двигательных способностей, вызванных алкоголем, следует избегать одновременного применения пароксетина и алкоголя.
Применение в период беременности и кормления грудью
Беременность
Согласно данным некоторых эпидемиологических исследований, назначение пароксетина в I триместр беременности приводит к повышению риска врожденных аномалий, в частности кардиоваскулярной системы (например дефекты предсердно-желудочковой перегородки). Механизм развития врожденных аномалий при назначении пароксетина неизвестен. Имеющиеся данные позволяют предположить, что рождение детей с кардиоваскулярными дефектами в результате внутриутробного воздействия пароксетина менее чем 2/100 по сравнению с ожидаемой частотой 1/100 таких дефектов в общей группе пациентов.
В период беременности пароксетин следует назначать только при наличии абсолютных показаний. При этом врач должен взвесить возможность альтернативной терапии у беременных или женщин, планирующих беременность. В период беременности следует избегать внезапной отмены препарата (см. ПРИМЕНЕНИЕ). Новорожденных следует тщательно осмотреть, если женщины продолжали принимать пароксетин в последние сроки беременности, в частности в III триместр.
У новорожденных, подвергавшихся внутриутробному влиянию пароксетина в последний триместр беременности, могут развиться следующие симптомы: респираторный дистресс, цианоз, апноэ, эпилепсия, нестабильная температура тела, затруднения при кормлении, рвота, гипогликемия, АГ и гипотензия, гиперрефлексия, тремор, дрожание, раздражительность/чувствительность, летаргия, регулярный плач, сонливость и затруднение засыпания. Эти симптомы могут быть связаны с серотонинергическим эффектом или синдромом отмены. В большинстве случаев осложнения отмечают сразу или вскоре после рождения (<24 ч).
Исследования на животных показали репродуктивную токсичность, но не выявлено прямого повреждающего влияния относительно течения беременности, эмбионального/фетального развития, родов или постнатального развития.
Период кормления грудью
Незначительное количество пароксетина проникает в грудное молоко. Согласно результатам опубликованных исследований в сыворотке крови грудных детей пароксетин не выявляли (<2 нг/мл) или уровень его был низким (<4 нг/мл). У этих детей не отмечены эффекты пароксетина. Так как отсутствовало действие пароксетина у грудных детей, грудное вскармливание во время приема пароксетина возможно.
Дети
Рексетин не показан для лечения детей по причине отсутствия убедительных клинических данных, подтверждающие эффективность препарата для лечения детей с депрессией. Безопасность и эффективность препарата для детей в возрасте до 7 лет не исследовали.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами
Клинический опыт показывает, что лечение пароксетином не нарушает когнитивные и психомоторные функции. Однако, как и в случае всех психоактивных препаратов, пациенты должны соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и работе с механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Серотонинергические препараты
Как и при применении других селективных ингибиторов обратного захвата серотонина, одновременное назначение пароксетина с серотонинергическими препаратами (включая ингибиторы МАО, L-триптофан, триптаны, трамадол, линезолид, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, литий и препараты зверобоя), а также препарата фентанил может привести к снижению эффектов, связанных с 5-НТ (серотониновый синдром, см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Требуется соблюдение осторожности и проведение тщательного клинического мониторинга при комбинации пароксетина с перечисленными препаратами. Комбинированное применение пароксетина и ингибиторов МАО противопоказано в связи с риском развития серотонинового синдрома (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Пимозид
В исследованиях с применением низкой разовой дозы пимозида (2 мг) в комбинации с пароксетином отмечали высокий уровень пимозида в крови. Несмотря на то что механизм этого взаимодействия неизвестен, комбинированное применение пимозида и пароксетина противопоказано в связи с узким терапевтическим индексом пимозида и его способностью пролонгировать интервал Q–T (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Ферменты, участвующие в метаболизме лекарственных средств
На метаболизм и фармакокинетику пароксетина могут оказывать влияние лекарственные препараты, являющиеся индукторами или ингибиторами ферментов, участвующих в метаболизме пароксетина. При назначении пароксетина с препаратами — ингибиторами ферментов, метаболизирующими лекарственные средства, пароксетин следует назначать в самых низких дозах.
Нет необходимости проводить коррекцию начальной дозы пароксетина, когда его назначают в комбинации с препаратами — индукторами ферментов (например карбамазепин, рифампицин, фенобарбитал, фенитоин) или с фосампренавиром/ритонавиром. Любую коррекцию дозы пароксетина (как в начале назначения индуктора фермента, так и после его отмены) следует проводить в зависимости от клинического эффекта (переносимость и эффективность). Фосампренавир/ритонавир. У здоровых добровольцев назначение фосампренавира/ритонавира в дозе 700/1000 мг 2 раза в сутки в комбинации с пароксетином в суточной дозе 20 мг в течение 10 дней приводило к выраженному снижению плазменного уровня пароксетина примерно до 55%. Плазменный уровень фосампренавира/ритонавира в период комбинированного назначения их с пароксетином был таким же, как и в других исследованиях, которые показали отсутствие значимого влияния пароксетина на метаболизм фосампренавира/ритонавира. Нет данных об эффекте длительного комбинированного применения пароксетина с фосампренавиром/ритонавиром свыше 10 дней. Проциклидин. Ежедневное назначение пароксетина значительно повышает плазменный уровень проциклидина. Дозу проциклидина следут снизить при возникновении антихолинергических эффектов.
Противоэпилептические препараты: карбамазепин, фенитоин, натрия вальпроат. Комбинированное назначение с пароксетином не влияет на фармакокинетический/фармакодинамический профиль противоэпилептических препаратов.
Потенциальная способность пароксетина ингибировать активность CYP 2D6
Как и все антидепрессанты, в том числе и селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, пароксетин ингибирует в печени активность фермента CYP 2D6 цитохром Р450. Ингибирование CYP 2D6 может привести к повышению плазменной концентрации одновременно назначенных препаратов, которые метаболизируются при участии фермента CYP 2D6. К этим препаратам относятся трициклические антидепрессанты (кломипрамин, нортриптилин, дезипрамин), нейтролептики, производные фенотиазина (перфеназин, тиоридазин, см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ), рисперидон, атомоксетин, антиаритмические препараты группы 1С (например, пропафенон и флекаинид) и метопролол. Не рекомендуется применять пароксетин в комбинации с метопрололом при установлении сердечной недостаточности из-за узкого терапевтического индекса метопролола при этом показании.
Тамоксифен
Тамоксифен является пролекарством, фармакологически активный метаболит которого образуется при участии фермента CYP 2D6. Ингибирование CYP 2D6 пароксетином может привести к снижению плазменного уровня активного метаболита и, следовательно, к снижению эффективности тамоксифена, особенно у лиц с быстрым типом метаболизма.
При применении тамоксифена рекомендуется назначать антидепрессанты с низким уровнем влияния на активность фермента CYP 2D6.
Этанол (алкоголь)
Как и в случае других психотропных препаратов, в период лечения пароксетином пациентам рекомендуется исключить употребление алкогольсодержащих напитков.
Пероральные антикоагулянты
Фармакодинамическое взаимодействие может развиться между пароксетином и пероральными антикоагулянтами. Комбинированное применение пароксетина и пероральных антикоагулянтов может привести к повышению активности антикоагулянтов и риска геморрагии. Поэтому пароксетин следует применять с осторожностью у пациентов, которые принимают пероральные антикоагулянты (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
НПВП и ацетилсалициловая кислота, другие антиагрегантные средства. Могут отмечать фармакодинамические взаимодействия между пароксетином и НПВП/ацетилсалициловой кислотой. Одновременное назначение пароксетина и НПВП/ацетилсалициловой кислоты может привести к повышению риска геморрагии (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Рекомендуется соблюдать осторожность пациентам, принимающим селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, при одновременном назначении пероральных антикоагулянтов, лекарственных препаратов, угнетающих агрегацию тромбоцитов или повышающих риск кровотечений (например атипичные антипсихотические средства, такие как клозапин, фенотиазины, большинство трициклических антидепрессантов, ингибиторы ЦОГ-2), а также пациентам с нарушениями свертываемости крови в анамнезе или предрасположенностью к кровотечениям.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы
Имеющаяся информация о передозировке пароксетина свидетельствует о широком пределе его безопасности.
При передозировке пароксетином, кроме симптомов, упомянутых в разделе Побочные эффекты, также сообщалось о повышении температуры тела, рвоте, расширении зрачков, изменении АД, головной боли, непроизвольных мышечных сокращениях, ажитации, тревожности и тахикардии.
В целом пациенты выздоравливали без серьезных последствий, даже когда принятая разовая доза достигала 2000 мг. Иногда сообщалось о коме или изменениях на ЭЭГ и очень редко — о летальном исходе, но в основном в тех случаях, когда пароксетин принимали сочетанно с другими психотропными препаратами, с алкоголем или без. Лечение
Специфический антидот неизвестен.
Лечение заключается в проведении общих мероприятий при лечении передозировки любыми антидепрессантами. Необходимо промыть желудок или вызвать рвоту. Затем назначают 20–30 г активированного угля каждые 4–6 ч в период первых 24 ч. Рекомендуется поддерживающая терапия и постоянный контроль функций жизненно важных органов.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 30 °С.