Ремикейд - инструкция по применению

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

РЕМИКЕЙД

REMICADE

Загальна характеристика:

міжнародна назва: інфліксимаб;

основні фізико-хімічні властивості: порошок – тверде тіло білого кольору, без ознак розчинення, вільне від сторонніх включень;

склад: 1 флакон містить 100 мг інфліксимабу;

допоміжні речовини: натрію фосфату одноосновного моногідрат, натрію фосфату двоосновного дигідрат, сахароза, полісорбат-80.

Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування концентрату для приготування розчину для внутрішньо венного введення.

Фармакотерапевтична група. Імуносупресанти. Селективні імуносупресивні засоби. Код АТС L04А А 12.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Інфліксимаб являє собою гібридні мишино-людські (IgG1) моноклональні антитіла, що з високою афінністю зв'язують як розчинні, так і трансмембранні форми фактора некрозу пухлини a (TNFa), який відіграє важливу роль у розвитку ауто імунних і запальних захворювань. Інфліксимаб швидко утворює стабільні комплекси з людським TNFa, при цьому відбувається зниження біоактивності TNFa. Інфліксимаб діє специфічно відносно TNFa і не здатний нейтралізувати лімфотоксин a (TNFβ).

Фармакокінетика. Одноразові внутрішньо венні інфузії по 1, 3, 5, 10 або 20 мг/кг маси тіла дали пропорційне дозі збільшення максимальної сироваткової концентрації (С_max). Об’єм розподілу у стійкому стані (V_d) не залежав від введеної дози та показав, що інфліксимаб розподіляється переважно в межах судин. Залежності фармакокінетики від часу не виявлено. Шляхи елімінації для інфліксимабу не визначені. Значної різниці у фармакокінетиці серед пацієнтів у межах різних демографічних, вагових груп або серед пацієнтів з порушенням печінкової чи ниркової функції не спостерігалось. Після одноразового введення у дітей та дорослих, хворих на хворобу Крона, не було виявлено особливих відмінностей у фармакокінетиці препарату.

При введенні одноразової рекомендованої дози 3, 5 і 10 мг/кг середні фармакологічні параметри, виведені для інфліксимабу, включали С_max – 77, 118 та 277 мкг/мл, V_d – 3,0 літри та термінальний період на півжиття 8-9,5 дня. У більшості пацієнтів після введення цієї дози інфліксимаб у сироватці виявлявся щонайменше протягом 8 тижнів.

При 3-разовому введенні дози інфліксимабу відзначалася легка кумуляція препарату в сироватці після 2-ї дози, яка в подальшому не мала клінічного значення. У більшості пацієнтів із фістульною формою хвороби Крона інфліксимаб після введення доз визначався в сироватці протягом 12 тижнів (в інтервалі 4 – 28 тижнів).

Показання для застосування.

- Ревматоїдний артрит в активній формі за відсутності достатнього ефекту від терапії метотрексатом або ревматоїдний артрит в активній формі без попередньої терапії метотрексатом для:

1. зменшення ознак і симптомів захворювання,

2. попередження структурного ушкодження суглобів (ерозії та зменшення між суглобової щілини),

3. покращання функціонального стану.

Ремикейд відноситься до протиревматичної терапії, що контролює хворобу (DCART).

1. Анкілозуючий спондиліт в активній формі для:

2. зменшення ознак і симптомів захворювання,

3. покращання функціонального стану.

4. Псоріатичний артрит в активній формі для:

5. зменшення ознак і симптомів артриту (включаючи уповільнення структурних пошкоджень суглобів за даними рентгенологічного дослідження),

6. покращання функціонального стану,

7. зменшення симптомів псоріазу за індексом PASI (як індекс, який комплексно оцінює симптоми захворювання відносно площі поверхні тіла).

8. Псоріаз у дорослих пацієнтів з тяжким бляшковим псоріазом, яким необхідна системна терапія, та у пацієнтів із середньо тяжким перебігом захворювання, в яких фототерапія виявилася недостатньо ефективною, або за наявності протипоказань до її проведення, для:

9. зменшення ознак і симптомів захворювання,

10. покращання якості життя.

11. Хвороба Крона (середньої тяжкості та тяжка) у дітей та дорослих, що не піддається лікуванню традиційною терапією, для:

12. зменшення ознак і симптомів захворювання,

13. досягнення та підтримання клінічної ремісії,

14. загоювання слизових оболонок у дорослих,

15. покращання якості життя.

Ремикейд дає можливість зменшити або відмінити застосування кортикостероїдів.

2. Хвороба Крона з утворенням фістул у дорослих пацієнтів для:

3. зменшення кількості кишково-шкірних та ректовагінальних фістул, що дренуються (тобто сприяння закриттю фістул), та підтримання досягнутого ефекту закриття фістул,

4. зменшення ознак та симптомів захворювання,

5. покращання якості життя.

6. Виразковий коліт в активній формі при недостатній ефективності традиційної терапії для:

7. зменшення ознак і симптомів захворювання,

8. індукції та підтримання клінічної ремісії,

9. індукції загоєння слизової оболонки,

10. покращання якості життя,

11. зменшення або припинення застосування кортикостероїдів,

12. зменшення кількості госпіталізацій з приводу виразкового коліту.

Спосіб застосування та дози. Лікування повинно проводитися під контролем лікарів із досвідом діагностики та лікування захворювань, при яких застосовується Ремикейд.

Ремикейд вводиться внутрішньо венно й застосовується у дорослих пацієнтів (≥ 18 років) при всіх описаних вище показаннях та у дітей від 6 років при хворобі Крона.

Після введення Ремикейду пацієнт повинен залишатися під наглядом лікаря щонайменше 1 годину для своєчасного виявлення можливих побічних ефектів.

Разова доза Ремикейду для лікування ревматоїдного артриту становить 3 мг/кг маси тіла. Препарат вводять за схемою на 0-2-6-му тижні і потім з інтервалом 8 тижнів. Для оптимізації клінічної відповіді доза Ремикейду може поступово бути збільшена до 10 мг/кг маси тіла, або застосуватися доза 3 мг/кг маси тіла з інтервалом 4 тижні. Ремикейд слід застосовувати одночасно із застосуванням метотрексату.

Терапевтичний ефект, згідно існуючим даними, зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Якщо пацієнт має неадекватну клінічну відповідь або втратив її після цього періоду – дозу Ремикейду можна збільшити, як описано вище. Після досягнення адекватної клінічної відповіді лікування продовжують із застосуванням підібраної дози або частоти введення.

Слід переглянути необхідність продовження лікування у пацієнтів, у яких протягом перших 12 тижнів терапії (або після зміни дози) не спостерігається покращання стану.

Для лікування анкілозуючого спондиліту разова доза Ремикейду становить 5 мг/кг маси тіла. Препарат вводять за схемою на 0-2-6-му тижні і потім з інтервалом 6-8 тижнів.

Для лікування псоріатичного артриту разова доза Ремикейду становить 5 мг/кг маси тіла. Препарат вводять за схемою на 0-2-6-му тижні і потім з інтервалом 8 тижнів. Ремикейд можна застосовувати у комбінації з метотрексатом або як моно терапію у пацієнтів, які не переносять лікування метотрексатом або мають протипоказання до його застосування.

Для лікування псоріазу препарат вводять у дозі 5 мг/кг маси тіла за схемою на 0-2-6-му тижні і далі з інтервалом 8 тижнів.

Для тяжкої та середньої тяжкості хвороби Крона (у дорослих) рекомендовано одноразове введення в дозі 5 мг/кг маси тіла у режимі 0-2-6-й тиждень і далі підтримуюча терапія з інтервалом 8 тижнів. При недостатній клінічній відповіді на підтримуючу терапію доза може бути підвищена до 10 мг/кг маси тіла.

Альтернативною схемою є введення початкової дози 5 мг/кг маси тіла з подальшим введенням підтримуючих доз 5 мг/кг маси тіла при повторній появі ознак або симптомів захворювання. Однак дані щодо повторного застосування препарату в інтервалі більше 16 тижнів обмежені.

Для лікування хвороби Крона з утворенням фістул (у дорослих) препарат вводять у дозі 5 мг/кг маси тіла за схемою на 0–2-6-му тижні. Якщо після введення цих 3 доз не отримують позитивного клінічного ефекту, терапію Ремикейдом припиняють.

Тактика продовження лікування:

• додаткові інфузії 5 мг/кг маси тіла кожні 8 тижнів або

• повторне призначення Ремикейду, якщо ознаки або симптоми захворювання виникають знову – 5 мг/кг маси тіла кожні 8 тижнів.

При хворобі Крона досвід щодо повторного застосування Ремикейду, якщо ознаки або симптоми захворювання виникають знову, обмежений та недостатньо порівняльних даних щодо переваг/ризику альтернативної стратегії для продовження лікування.

Для тяжкої та середньої тяжкості хвороби Крона у дітей рекомендовано одноразове введення в дозі 5 мг/кг маси тіла у режимі 0-2-6-й тиждень і далі підтримуюча терапія з інтервалом 8 тижнів. При недостатній клінічній відповіді   може бути прийнято рішення щодо підвищення дози до 10 мг/кг маси тіла. Ремикейд слід застосовувати одночасно з імуномодуляторами, включаючи 6-меркаптопурин, азатіоприн або метотрексат.  

Для лікування виразкового коліту препарат вводять у дозі 5 мг/кг маси тіла за схемою на 0-2-6-му тижні і далі з інтервалом 8 тижнів. Для деяких пацієнтів доза може бути підвищена до 10 мг/кг маси тіла для підтримання клінічної відповіді та ремісії.

Повторне застосування Ремикейду при хворобі Крона та ревматоїдному артриті. У випадку рецидиву захворювання Ремикейд може бути повторно застосований у період до 16 тижнів після його останнього введення. Повторне застосування альтернативних інфліксимабу формул через 2 – 4 роки без застосування препарату після першого курсу супроводжувалося розвитком алергічних реакцій уповільненого типу у 10 з 41 пацієнта, хворого на хворобу Крона (за даними клінічних випробувань). Ризик розвитку цих реакцій в інтервалі від 16 тижнів до 2 років невідомий. Тому повторне проведення лікування після 16-тижневого періоду без застосування препарату не рекомендується.

Повторне застосування Ремикейду при виразковому коліті. На даний час невідомі дані, які підтверджують інші схеми застосування, крім введення препарату кожні 8 тижнів.

Повторне застосування при анкілозуючому спондиліті. На даний час невідомі дані, які підтверджують інші схеми застосування, крім введення препарату кожні 6-8 тижнів.

Повторне застосування при псоріазі та псоріатичному артриті. На даний час невідомі дані, які підтверджують інші схеми застосування, крім введення препарату кожні 8 тижнів.

Спосіб введення. Препарат вводять внутрішньо венно щонайменше 2 години, зі швидкістю не більше 2 мл/хв. Тривалість інфузії може бути збільшена для зниження ризику ін фузійних реакцій, особливо, якщо подібні реакції виникали раніше.

Пацієнтам із ревматоїдним артритом, які добре перенесли три перші інфузії Ремикейду тривалістю 2 години, наступні інфузій   можна проводити тривалістю не менше 1 години.

Для введення застосовується інфузійна система з вміщеним стерильним апірогенним фільтром, що має низьку білковозв’язуючу активність (розмір пор 1,2 мкм або менше).

Приготування ін фузійного розчину.

1. Розрахуйте дозу, необхідну кількість флаконів Ремикейду (кожен флакон містить 100 мг інфліксимабу) та об’єм розчиненого препарату.

2. Вміст кожного флакона розчинити в 10 мл води для ін’єкцій, використовуючи шприц з голкою 21-го калібру (0,8 мм) або меншого. Перед введенням розчинника з флакона знімають пластикову кришку і протирають пробку 70 % спиртом. Голку шприца вводять у флакон через центр гумової пробки, струмінь води спрямовують по стінці флакона. Не використовуйте флакон за відсутності у ньому вакууму. Обережно перемішайте розчин ротацією флакона до розчинення ліофілізованного порошку. Уникайте тривалого та енергійного збовтування. НЕ СТРУШУВАТИ. При розчиненні може утворитися піна. Розчин повинен постояти протягом 5 хвилин. Отриманий розчин повинен бути безбарвним або слабкого жовтого кольору та опалесцюючим. У ньому може бути присутня невелика кількість ніжних напівпрозорих часток, оскільки інфліксимаб є білком. Розчин, в якому присутні непрозорі частки, а також розчин зі зміненим кольором, використанню не підлягає.

3. Довести загальний об’єм приготованої дози розчину Ремикейду до 250 мл 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій. Для цього із скляного флакона чи ін фузійного мішечка, що містить 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, видаляють об’єм, що дорівнює об’єму приготованого розчину Ремикейду (на воді для ін’єкцій). Після цього повільно додають приготований раніше розчин Ремикейду у флакон чи   ін фузійний мішечок з 0,9 % розчином натрію хлориду та обережно перемішують.

4. У зв’язку з тим, що в препараті відсутній консервант, введення ін фузійного розчину треба розпочинати якнайшвидше і не пізніше, ніж через 3 години після його розчинення та розведення. Якщо розчинення та розведення проводились у суворих асептичних умовах, розчин може бути застосований протягом 24 годин при збереженні його при температурі 2-8°С. Не зберігайте для подальшого застосування невикористаний залишок препарату.

5. Не слід вводити Ремикейд разом з іншими лікарськими засобами через одну інфузійну систему.

6. Ін фузійний розчин перед початком введення повинен бути візуально перевірений. У випадку наявності непрозорих часток, сторонніх включень і зміненого кольору він не підлягає застосуванню.

7. Невикористана частина ін фузійного розчину подальшому використанню не підлягає.

Побічна дія. При клінічних дослідженнях інфліксимабу побічні ефекти виявлялись у 60 % пацієнтів, які отримували препарат, та у 40 % пацієнтів, які отримували плацебо.

У таблиці наведені ймовірні побічні ефекти як часті (частота >1:100, <1:10), не часті (>1:1 000, <1:100), так і такі, що зустрічалися рідко (>1:10 000, <1:1 000). Частота побічних реакцій встановлювалася при порівнянні даних при застосуванні плацебо. Більша частина з них перебігала в легкій та середньо-тяжкій формі. Найбільш частими побічними реакціями були реакції, пов’язані з інфузією. Найбільш частою причиною переривання лікування були реакції, пов’язані з інфузією: задишка, кропивниця, головний біль.

Небажані явища, виявлені при клінічних дослідженнях

*Дані, отримані в ранній фазі досліджень препарату у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю.

Пост маркетингове спостереження. Оскільки повідомлення про небажані явища надходять спонтанно і невідома вибірка пацієнтів, не завжди можливо встановити статистично достовірну частоту виникнення побічних реакцій або причинний зв'язок з прийомом препарату.

У пост маркетинговій практиці серед серйозних небажаних явищ переважали інфекції, в деяких випадках фатальні. Туберкульоз (у тому числі міліарний туберкульоз і туберкульоз поза легеневої локалізації), а також опортуністичні інфекції, наприклад, спричинені атиповими мікобактеріями, пневмоцистна пневмонія, гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз, криптококоз, аспергильоз, лістеріоз, кандидоз і сальмонельоз виникли рідко (<1:1 000) або дуже рідко (<1:10 000). Крім того, рідко (<1:1 000) або дуже рідко (<1:10 000) повідомлялось про розвиток демієлінізуючих уражень центральної нервової системи (таких як розсіяний склероз та ретробульбарний неврит), демієлінізуючих уражень центральної нервової системи (таких як розсіяний склероз та ретробульбарний неврит), демієлінізуючих уражень периферійної нервової системи (таких як синдром Гійєна-Баре, хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія, та багатовогнищева моторна нейропатія), нейропатій, відчуття затерплості чи поколювання, судом, поперечного мієліту, панцитопенії, гемолітичної анемії, ідіопатичної тромбоцит опенічної пурпури, тромботичної тромбоцитичної пурпури, синдрому Стивенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, мультиформної еритеми, агранулоцит озу, пошкодження гепатоцитів, ре активації гепатиту В, жовтухи, ауто імунного гепатиту, печінкової недостатності, панкреатиту, анафілактичного шоку, васкуліту, псоріазу (включаючи вперше виявлений та пустульозний псоріаз, головним чином долонно-підошовної локалізації), перикардіального випоту, гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми (здебільшого у підлітків та молодих людей з хворобою Крона та виразковим колітом), злоякісних утворень у дітей, та лейкемії.

Також повідомлялось про надзвичайно рідкісні випадки короткочасної втрати зору та міокардиальної ішемії/інфаркту міокарда, які траплялися на протязі або в межах 2 годин після інфузії інфліксимабу.

Крім того, рідко спостерігалися інтерстиціальні захворювання легень (включаючи легеневий фіброз/інтерстиціальний пневмоніт). Дуже рідко деякі з цих випадків характеризувалися швидко прогресуючим перебігом.

Інфузійні реакції. Ін фузійними реакціями у клінічних дослідженнях були названі будь-які небажані явища, які виникали під час інфузії або протягом 1-2 годин після інфузії. У клінічних дослідженнях близько 20 % пацієнтів, які отримували інфліксимаб, відчували інфузійні реакції порівняно з майже 10 % пацієнтів, які отримували плацебо. Приблизно 3 % пацієнтів припиняли лікування через інфузійні реакції, однак у всіх пацієнтів стан поліпшувався за допомогою медикаментозної терапії або без неї.

У пост маркетинговому дослідженні спостерігалися надзвичайно рідкісні випадки короткочасної втрати зору та міокардиальної ішемії/інфаркту міокарда, які траплялися протягом або у межах       2 годин після інфузії   Ремикейдом.

Інфузійні реакції після повторного застосування Ремикейду. Під час клінічних досліджень у пацієнтів з ревматоїдним артритом, хворобою Крона та псоріазом повторне застосування Ремикейду після періоду не лікування препаратом призводило до більш високої частоти виникнення ін фузійних реакцій порівняно з регулярним підтримуючим режимом лікування.

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з псоріазом середнього та тяжкого ступеня тяжкості для оцінки ефективності та безпеки тривалої підтримуючої терапії порівняно з повторним застосуванням циклу індукційної терапії Ремикейду, 4 % (8/219) пацієнтів у групі епізодичної терапії відчували серйозні інфузійні реакції порівняно з <1 % (1/222) у групі підтримуючої терапії. Пацієнти, які брали участь у цьому досліджені, не отримували жодного супутнього лікування імунодепресантами. У цьому дослідженні епізодична терапія визначалася як повторне застосування циклу індукційної терапії (максимум чотири інфузії на 0, 2, 6 та 14 тижнях) Ремикейду під час спалаху захворювання після періоду не лікування. У цьому дослідженні більшість серйозних ін фузійних реакцій виникали під час другої інфузії на 2-му тижні. Симптоми включали (але не обмежувалися) задишку, кропив’янку, набряк обличчя та гіпотензію. У всіх випадках лікування Ремикейдом припинялося та/або призначалася інша терапія до повного усунення ознак та симптомів.

Реакції підвищеної чутливості уповільненого типу. У клінічному дослідженні із 41 пацієнта при повторному лікуванні Ремикейдом через 2-4 роки після періоду не лікування препаратом             10 пацієнтів відчували небажані явища, які проявлялися через 3-12 днів після інфузії. У 6-ти із цих пацієнтів небажані явища вважалися серйозними. Ознаки та симптоми включали міалгію та/або артралгію з лихоманкою та/або висипом. У деяких пацієнтів також розвивалася свербіж, набряк обличчя, губ, кистей, дисфагія, кропив’янка, запалення глотки та/або головний біль. Клінічних даних недостатньо для визначення, чи виникають ці реакції через різноманітні препарати, які приймали дані пацієнти у цьому дослідженні. У всіх випадках ознаки та симптоми у пацієнтів суттєво покращувались або вирішувалися при відповідному лікуванні. Відсутні данні щодо частоти виникнення цих явищ після 1-2 років не лікування Ремикейдом. Ці явища рідко спостерігались у клінічних дослідженнях та при пост маркетинговому спостереженні з інтервалами повторного лікування до 1 року. У III фазі дослідження пацієнтів з псоріазом у 1 % з них розвивалися симптоми артралгії, міалгії, лихоманки та висипу на ранньому етапі курсу лікування після інфузій інфліксимабу.

Антитіла. У деяких пацієнтів можуть утворюватися антитіла до інфліксимабу, що підвищує частоту ін фузійних реакцій (приблизно у 2-3 рази). Одночасне застосування імунодепресантів знижує утворення антитіл та зменшує частоту ін фузійних реакцій.

У клінічних дослідженнях при одноразових та багаторазових дозах інфліксимабу в диапазоні 1-20 мг/кг, антитіла до інфліксимабу були виявлені приблизно у 14 % пацієнтів, які приймали імунодепресант, та приблизно у 24 % пацієнтів, які не приймали імунодепресанти. У пацієнтів з ревматоїдним артритом, які отримували рекомендовані повторні курси терапії інфліксимабу з метотрексатом, приблизно у 8 % пацієнтів виявлені антитіла до інфліксимабу. Серед пацієнтів з хворобою Крона, які отримували підтримуючу терапію, антитіла до інфліксимабу виявлені у        6-13 %. Частота утворення антитіл до інфліксимабу була в 2-3 рази вищою у пацієнтів, які отримували лікування епізодично. У зв’язку з обмеженими можливостями методики визначення негативний результат не виключав наявності антитіл до інфліксимабу. У деяких пацієнтів з високими титрами антитіл до інфліксимабу відзначалися ознаки зниженої ефективності лікування. У III фазі дослідження антитіла визначалися приблизно у 20 % пацієнтів з псоріазом після проведення індукційної терапії інфліксимабом та подальшої підтримуючої терапії з 8-тижневим інтервалом без супутньої терапії імунодепресантами.

Інфекції. У клінічних дослідженнях у 35 % пацієнтів, які приймали Ремикейд, виникали інфекції порівняно з 22 % пацієнтів, які отримували плацебо. Про серйозні інфекції, такі як пневмонія, повідомлялось у 5 % пацієнтів з обох груп, які приймали Ремикейд та отримували плацебо. У    III фазі дослідження після 24 тижнів спостереження 1 % пацієнтів з псоріазом, які отримували інфліксимаб, порівняно з 0 % пацієнтів, які отримували плацебо, хворіли серйозними інфекційними захворюваннями.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні захворювання. У клінічних дослідженнях Ремикейду у пацієнтів спостерігалися випадки проявлення або рецидиву злоякісних новоутворень. Частота розвитку лімфоми у пацієнтів, яким проводилося лікування Ремикейдом, була вищою, ніж очікувана частота розвитку цього захворювання у населення в цілому. Пацієнти   з хворобою Крона або ревматоїдним артритом, особливо пацієнти з високоактивною формою хвороби та/або тривалим застосуванням імунодепресивної терапії схильні до більш високого ризику (в декілька разів) розвитку лімфоми порівняно з населенням у цілому, навіть при відсутності TNF-блокуючої терапії. Частота інших форм злоякісних новоутворень (не лімфоми) не перевищувала, а в контрольній групі пацієнтів була нижчою за очікувану частоту у населення в цілому. В експериментальному клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів-курців або курців у минулому з середньою або тяжкою формою хронічного обструктивного захворювання легенів (ХОЗЛ), частота розвитку новоутворень була вищою у групі пацієнтів, які отримували Ремикейд, порівняно з контрольною групою пацієнтів. Потенційна роль TNF-блокуючої терапії у розвитку злоякісних новоутворень невідома.

Серцева недостатність. У II фазі клінічних досліджень у пацієнтів з серцево-судинною недостатністю середнього або важкого ступеня, спостерігалося підвищення смертності у зв’язку з погіршенням серцево-судинної недостатності на фоні терапії Ремикейдом, особливо при застосуванні підвищеної дози 10 мг/кг. У пост маркетинговій практиці також повідомлялося про випадки погіршення серцево-судинної недостатності на фоні прийому Ремикейда® при наявності або відсутності додаткових факторів. Крім того, були рідкісні повідомлення про вперше виявлену серцево-судинну недостатність, у тому числі у пацієнтів, які не мали раніше захворювань серцево-судинної системи. Деякі з цих пацієнтів були у віці до 50 років.

Антиядерні антитіла (ANA)/Антитіла до двоспіральної ДНК (dsDNA). За даними клінічних досліджень, приблизно у половини пацієнтів, які отримували інфліксимаб (порівняно з приблизно 1/5 пацієнтів, які отримували плацебо) та які не мали антиядерних антитіл (ANA) до лікування, спостерігалася поява антиядерних антитіл на фоні лікування. Антитіла до двоспіральної ДНК (анти-dsDNA) почали виявлятися приблизно у 17 % пацієнтів, які отримували Ремикейд (порівняно з 0 % у пацієнтів, які отримували плацебо). При заключному обстеженні у 57 % пацієнтів, які отримували інфліксимаб, були виявлені антитіла до двоспіральної ДНК.

Повідомлення про розвиток вовчакоподібного синдрому залишаються нечастими.

Зміни з боку гепатобіліарної системи. У пост маркетинговій практиці спостерігалися дуже рідкісні випадки розвитку жовтяниці та гепатиту, у деяких випадках з ознаками аутоімуного гепатиту у пацієнтів, які отримували Ремикейд. Причинно-послідовний зв'язок між розвитком цих випадків та лікуванням Ремикейдом не встановлений.

У клінічних дослідженнях у пацієнтів на фоні лікування Ремикейдом спостерігалося слабке або помірне підвищення рівнів АЛТ та АСТ без розвитку тяжкого ушкодження печінки. Підвищення АЛТ спостерігалося у ≥ 5 разів від верхньої межі норми. Підвищення рівня амінотрансфер аз (АЛТ частіше, ніж АСТ) спостерігалося частіше у групі пацієнтів, які отримували Ремикейд, ніж у контрольній групі.  Це відзначалося як у випадку застосування Ремикейду в якості моно терапії, так і при його застосуванні у комбінації з іншими імунодепресантами. У більшості випадків підвищення рівня амінотрансфер аз було короткочасним, однак у невеликої кількості пацієнтів це підвищення було більш тривалим. У цілому підвищення рівнів АЛТ та АСТ проходило   безсимптомно, при цьому зменшення або повернення до початкового рівня цих показників відбувався незалежно від того, тривало або припинялося лікування Ремикейдом, або змінювалася супутня терапія.

Діти.

Побічні реакції у дітей із ювенільним ревматоїдним артритом (ЮРА). Безпека та ефективність застосування Ремикейд   у дітей віком 4-17 років із ЮРА була оцінена у багато центровому, рандомізованому, плацебо-контрольованому, подвійному сліпому дослідженні тривалістю 14 тижнів, із наступним подовженням до 44 тижнів (подвійний сліпий контроль, активне лікування).

Інфузійні реакції. Реакцій, пов'язаних із інфузією, спостерігалося значно менше у групі дітей, які застосовували Ремикейд у дозі 6 мг/кг (17,5 %) порівняно з групою дітей, які лікувалися Ремикейдом у дозі 3 мг/кг (35 %), причому у 4 пацієнтів (з 60) з цієї групи розвинулись серйозні реакції на введення препарату та у 3 - можлива анафілактична реакція. У групі дітей, які застосовували Ремикейд у дозі 6 мг/кг, серйозні реакції на введення препарату спостерігалися у 2 пацієнтів (з 57), в одного з яких - можлива анафілактична реакція. У двох пацієнтів із 6, в яких спостерігалися серйозні інфузійні реакції, тривалість інфузії інфліксимабу становила менше 2 годин.

Антитіла. Антитіла до інфліксимабу вироблялись у 37,7 % пацієнтів з ЮРА, які застосовували Ремикейд у дозі 3 мг/кг, порівняно з 12,2 % пацієнтів, які застосовували 6 мг/кг. Титри антитіл були значно вищими при застосуванні дози 3 мг/кг, ніж 6 мг/кг.

Інфекції. Інфекції виникали у 68,3 % дітей з ЮРА, які отримували інфліксимаб в дозі 3 мг/кг у комбінації з метотрексатом протягом 52 тижнів, у 64,9 % дітей з ЮРА, які отримували інфліксимаб в дозі 6 мг/кг у комбінації з метотрексатом протягом 38 тижнів та у 46,7 % дітей з ЮРА, які отримували плацебо в комбінації з метотрексатом протягом 14 тижнів. Найбільш частими небажаними явищами були інфекції верхнього респіраторного тракту (у т. ч. фарингіт), із серйозних - пневмонія. Інші інфекції - вітряна віспа у 1 пацієнта та herpes zoster у 1 пацієнта.

Побічні реакції у дітей з хворобою Крона. Зазвичай побічні ефекти у дітей з хворобою Крона, які отримували інфліксимаб, були порівняні за частотою та характером побічних ефектів у дорослих пацієнтів з хворобою Крона. При клінічних випробуваннях небажані явища, які частіше виникали у дітей порівняно з дорослими пацієнтами з хворобою Крона, й які отримували такий самий режим лікування були анемія (10,7 %), наявність крові у калі (9,7 %), лейкопенія (8,7 %), гіперемія       (8,7 %), вірусна інфекція (7,8 %), нейтропенія (6,8 %), переломи кісток (6,8 %), бактеріальна інфекція (5,8 %) та алергічні реакції з боку дихальної системи (5,8 %).

Під час клінічних випробувань повідомлялося про розвиток інфекцій у 56,3 % дітей та у 50, 3% дорослих пацієнтів з хворобою Крона. Інфекції частіше зустрічались у дітей, які отримували препарат з інтервалом 8 тижнів, ніж у дітей, які отримували препарат з інтервалом 12 тижнів (73.6% та 38%, відповідно). При цьому серйозні інфекції були відмічені у 3 пацієнтів із групи з 8-тижневим інтервалом лікування та у 4 пацієнтів із групи з 12-тижневим інтервалом лікування. Найбільш частішими інфекційними ускладненнями були інфекції верхніх дихальних шляхів та фарингіт, найбільш частішим серйозним інфекційним ускладненням був абсцес. Пневмонія розвивалась у 2 пацієнтів із групи з 8-тижневим інтервалом лікування та у 1 пацієнта із групи з 12-тижневим інтервалом лікування. Herpes zoster виявлен у 2 пацієнтів із групи з 8-тижневим інтервалом лікування.  

У 17,5 % рандомізованих при клінічному випробуванні пацієнтів були випадки однієї або більше ін фузійних реакцій, причому 17 % та 18 % серед пацієнтів на 8-му та 12-му тижнях підтримуючої терапії, відповідно. Серйозних ін фузійних реакцій відмічено не було, у 2 пацієнтів спостерігалися анафілактичні реакції, які не мали серйозного характеру.

Антитіла до інфліксимабу утворювалися у 3 % дітей.

У пост маркетинговому дослідженні у дітей частіше повідомлялося про розвиток серйозних інфекцій (іноді фатальних), включаючи опортуністичні інфекції та туберкульоз; інфузійні реакції та реакції гіпер чутливості. Також відзначені спонтанні побічні ефекти серйозного характеру, які включали випадки злоякісних новоутворень, транзиторних змін активності печінкових ферментів, вовчакоподібного синдрому та появу антитіл. Також зафіксовано розвиток рідкісного типу гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів з хворобою Крона та виразковим колітом, які отримували лікування Ремикейдом®, переважно у підлітків та молодих людей чоловічої статі. Протипоказання. Абсолютним протипоказанням є наявність в анамнезі реакцій підвищеної чутливості до інфліксимабу, до мишиного білка, а також до будь-яких неактивних компонентів препарату.

Ремикейд протипоказаний хворим з тяжкими інфекціями, такими як туберкульоз, сепсис, абсцеси та опортуністичні інфекції.

Препарат протипоказаний пацієнтам із серцевою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (NYHA III/IV).

Передозування. Одноразові дози до 20 мг/кг маси тіла не спричиняли прямих токсичних ефектів.

Лікування: у випадку передозування рекомендується спостереження за пацієнтом з метою виявлення симптомів побічних реакцій, при яких негайно повинна бути призначена відповідна симптоматична терапія.

Особливості застосування. Пацієнтам, які приймають Ремикейд, слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування та   звернути особливу увагу на карту попередження пацієнта, що знаходиться в кінці даного розділу.

Інфузійні реакції та гіпер чутливість. Ремикейд може спричинювати розвиток гострих реакцій, що пов’язані з інфузією, та алергічних реакцій уповільненого типу. Термін розвитку цих реакцій різний. Тому за всіма пацієнтами, які отримують Ремикейд, слід спостерігати протягом , щонайменше, 1 години після інфузії.

Для мінімізації частоти виникнення реакцій підвищеної чутливості, включаючи інфузійні реакції та реакції, які нагадують сироваткову хворобу, Ремикейд слід застосовувати в якості індукційної терапії на 0, 2, 6 тижні та в подальшому в якості регулярної підтримуючої терапіії.

Гострі реакції, пов'язані з інфузією, можуть розвиватися негайно або протягом кількох годин після введення. У випадку виникнення гострої ін фузійної реакції введення препарату слід негайно перервати. Деякі з цих явищ були описані як анафілаксія. Медикаменти (наприклад, антигістаміні препарати, кортикостероїди, адреналін та/або парацетамол), апарат для штучної вентиляції легень та інші необхідні матеріали для екстреного лікування цих реакцій повинні бути напоготові для негайного застосування. Для попередження деяких цих реакцій (слабких або транзиторних) хворому перед початком інфузії може бути введений один з антигістаміних препаратів, гідрокортизон та/або парацетамол.

У деяких хворих можуть утворюватись антитіла до інфліксимабу, що підвищує частоту ін фузійних реакцій, невелика частина яких – серйозні алергійні реакції. У пацієнтів з хворобою Крона відзначався зв'язок між утворенням антитіл до інфліксимабу та зменшенням тривалості клінічного ефекту від лікування. Одночасне застосування імуносупресорів знижує утворення антитіл та зменшує частоту ін фузійних реакцій. Ефект від одночасного застосування імуносупресорів був більш виражений у пацієнтів, які лікувались епізодично, ніж при підтримуючій терапії. Пацієнти, які не отримують імуносупресори під час терапії Ремикейдом, мають потенційно більший ризик утворення антитіл. Ці антитіла не завжди виявляються в сироватці крові. При розвитку тяжких реакцій повинна бути призначена симптоматична терапія, а застосування Ремикейду - припинено.

Реакції підвищеної чутливості уповільненого типу в одному з клінічних досліджень спостерігалися з високою частотою (25 %) при хворобі Крона при повторному лікуванні через 2-4 роки після останнього введення Ремикейду. Вони характеризувались розвитком міалгії та/або артралгії з пропасницею та/або висипом протягом 12 діб від початку повторної терапії. У деяких хворих також розвивалися свербіж, набряк обличчя, губ, кистей, дисфагія, кропивниця, запалення глотки та/або головний біль. Ці прояви іноді описували як такі, що подібні до сироваткової хвороби. Пацієнти повинні бути попереджені про те, що при розвитку зазначених симптомів вони повинні звернутися до лікаря. Пацієнти, яким призначається повторне лікування після тривалого періоду, повинні бути під постійним наглядом через можливість виникнення реакцій гіпер чутливості уповільненого типу.

Інфузійні реакції після повторного застосування Ремикейду. Під час клінічних досліджень у пацієнтів з псоріазом введення трьох повторних доз інфліксимабу після періоду не лікування   призвели до більш частого виникнення серйозних ін фузійних реакцій під час повторної терапії, ніж це спостерігалося у дослідженнях пацієнтів з ревматоїдним артритом, псоріазом та хворобою Крона, в яких після періоду відсутності фармакотерапії проводилася регулярна підтримуюча терапія без повторної індукційної терапії. У випадку, коли підтримуючу терапію інфліксимабом пацієнтам з псоріазом перервали, слід повторно розпочати застосування препарату у вигляді разової дози з послідовною підтримуючою терапією. У цілому необхідно ретельно аналізувати співвідношення ризику та користі повторного застосування Ремикейду після періоду відсутності лікування, особливо в якості повторної індукційної терапії на 0, 2 та 6 тижнях.

Інфекції. Фактор некрозу пухлини альфа (TNFa) є медіатором запалення та модулятором клітинного імунітету. Експериментальні дані свідчать про необхідність TNFa у боротьбі з внутрішньоклітинними інфекціями. Клінічний досвід виявив порушення імунної відповіді проти інфекції у деяких пацієнтів, які отримували інфліксимаб. Слід з обережністю застосовувати Ремикейд при лікуванні пацієнтів з хронічними або рекурентними інфекціями в анамнезі.

Під час лікування інфліксимабом відзначались випадки опортуністичних інфекцій, в тому числі туберкульозу,   інвазивних грибкових інфекцій   та інших інфекцій, таких як сепсис та пневмонія. Для пацієнтів, які мешкали або подорожували в регіонах, де інвазивні грибкові інфекції, такі як гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз є ендемічними, слід ретельно вивчити співвідношення ризику та користі початку терапії Ремикейдом.

До початку терапії Ремикейдом пацієнти повинні бути ретельно обстежені для виключення туберкульозу, у тому числі латентного. Обстеження повинно включати в себе детальний анамнез, у тому числі відомості про захворювання на туберкульоз у минулому, про можливі контакти з хворими на туберкульоз та про попередню та/або супутню імуносупресивну терапію. Обов’язковим є проведення всім пацієнтам до початку терапії шкірного туберкулінового тесту і рентгенографії грудної клітки. Слід враховувати, що у тяжких хворих і в імуноскомпрометованих пацієнтів може бути отримана псевдо негативна туберкулінова проба. Пацієнти з маніфест ними інфекціями та/або абсцесами повинні бути проліковані до початку терапії Ремикейдом. Лікування не повинно проводитись, якщо діагностується активний туберкульоз. У випадку латентного туберкульозу перед початком терапії Ремикейдом необхідно провести специфічне протитуберкульозне лікування. Специфічне протитуберкульозне лікування перед початком терапії Ремикейдом рекомендується проводити також при латентному або активному туберкульозі в анамнезі, якщо немає підтвердження про проведений повний та адекватний курс протитуберкульозного лікування. Хворі повинні спостерігатися лікарем під час та після терапії Ремикейдом для виключення інфекцій, в т. ч. міліарного туберкульозу.

Слід зважити необхідність застосування протитуберкульозної терапії перед початком терапії Ремикейдом у пацієнтів, які мають декілька факторів ризику щодо розвитку туберкульозної інфекції, але в яких отриманий негативний результат тесту на латентний туберкульоз. Рішення про

початок протитуберкульозної терапії у таких пацієнтів приймають після консультації з фтизіатром

та оцінки ризику розвитку латентного туберкульозу та безпеки протитуберкульозного лікування.

Пригнічення TNFa може маскувати симптоми інфекції, наприклад лихоманку. Лікування Ремикейдом слід перервати у випадку розвитку у пацієнта тяжкої інфекції або сепсису. Оскільки елімінація інфліксимабу може відбуватися протягом 6 місяців, хворий весь цей час повинен знаходитись під наглядом лікаря.

У пацієнтів з хворобою Крона з утворенням фістул при гострому нагноєнні фістул терапія Ремикейдом не повинна розпочинатися до виключення або ліквідації джерела інфекції, у тому числі абсцесу.

Безпека хірургічних втручань під час терапії Ремикейдом вивчена недостатньо. Пацієнти, які потребують хірургічного втручання, повинні бути обстежені для виключення інфекції та вжиття відповідних заходів.

Всі пацієнти повинні бути попереджені про необхідність консультації лікаря при появі ознак/симптомів, що нагадують туберкульоз (наприклад, постійний кашель, зменшення маси тіла, субфебрилітет) під час або після лікування Ремикейдом.

Одночасне застосування інгібітора TNFa та анакінри. Спостерігалися серйозні інфекції під час клінічних випробовувань при супутньому застосуванні анакінри (рекомбінантної неглікозильованої форми антагоніста рецептора інтерлейкіну-1) та етанерсепту (інгібітора TNFa), що не мало терапевтичних переваг у порівнянні з моно терапією етанерсептом. Виходячи з характеру побічних явищ, що спостерігалися під час комбінованого лікування етанерсептом і анакінрою, подібна токсичність може бути наслідком комбінації анакінри й іншого інгібітора TNFa. Тому комбінація Ремикейду та анакінри не рекомендується.

Вакцинація. Немає даних щодо безпеки та ефективності вакцинації живими вакцинами або вторинної передачі інфекції живими вакцинами пацієнтів, які отримують анти-TNF терапію. Тому рекомендовано утримуватись від одночасної вакцинації живими вакцинами.

Ауто імунні процеси. Відносний дефіцит TNFa, спричинений анти-TNF-терапією, може ініціювати розвиток ауто імунного процесу у генетично схильних хворих. Якщо у хворого виникають симптоми, що нагадують вовчаковий синдром, і разом з цим будуть виявлятись антитіла до двоспіральної ДНК, лікування треба припинити.

Неврологічні ефекти. При застосуванні інфліксимабу та інших інгібіторів TNFa відзначались поодинокі випадки ретробульбарного невриту, судом, появи або загострення клінічних симптомів та/або радіографічних ознак демієлінізуючих уражень центральної нервової системи, включаючи розсіяний склероз та демієлінізуючі ураження периферійної нервової системи, включаючи синдром Гийена-Баре. Рекомендується ретельна оцінка переваг/ризику лікування Ремикейдом пацієнтів попередньо існуючими або наявними демієлінізуючими розладами.

Лімфоми. В контрольованих клінічних дослідженнях TNF-блокуючих агентів, більшість випадків розвитку лімфоми спостерігалися серед пацієнтів, які отримували TNF блокатор, ніж серед пацієнтів контрольної групи. Під час клінічних випробувань із застосуванням Ремикейду у пацієнтів із ревматоїдним артритом, хворобою Крона, псоріатичним артритом, анкілозуючим спондилітом і виразковим колітом випадки розвитку лімфоми у пацієнтів, які отримували Ремикейд, спостерігалися частіше порівняно з загально популяційним рівнем, проте, частота виникнення була рідкою. Пацієнти з хворобою Крона або ревматоїдним артритом, особливо пацієнти з високою активністю хвороби та/або пацієнти, які постійно приймають імуносупресивну терапію, можуть знаходитися у групі підвищеного ризику (в декілька разів порівняно з загальною популяцією) з розвитку лімфоми, навіть за відсутності TNF-блокуючої терапії.

В контролюючих клінічних дослідженнях TNF-блокуючих агентів, більшість випадків розвитку інших форм злоякісних новоутворень (не лімфоми) спостерігалося серед пацієнтів, які отримували TNF блокатор, ніж серед пацієнтів контрольної групи. Випадки розвитку не лімфоми у пацієнтів, які отримували Ремикейд, спостерігались з такою самою частотою, як і у загально популяційного рівня, однак, випадки розвитку не лімфоми серед пацієнтів контрольної групи були рідшими, ніж очікувалося.

В клінічному дослідженні з оцінки застосування Ремикейду у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) середнього та тяжкого ступеня повідомлялось про більшу кількість випадків злоякісних новоутворень у групі пацієнтів, які отримували Ремикейд, порівняно з пацієнтами з контрольної групи. Всі пацієнти, за даними анамнезу, були «запеклими» курцями.

Потенційне значення TNF-блокуючої терапії у розвитку злоякісних новоутворень невідоме. Тому слід з обережністю приймати рішення щодо застосування TNF-блокуючої терапії у пацієнтів із анамнезом злоякісного новоутворення або при вирішенні продовжувати терапію у пацієнтів, в яких розвилося злоякісне новоутворення.

Злоякісні новоутворення у дітей: У пост маркетинговому спостереженні повідомлялося про випадки злоякісних новоутворень, деякі з яких були фатальними , у дітей, підлітків та молодих людей (до 22 років), які приймали блокатори ФНП (терапію було розпочато у пацієнтів до 18 років), включаючи Ремикейд для лікування ювенільного ревматоїдного артриту (ЮРА), хвороби Крона або інших станів. Приблизно половину випадків складали лімфоми. Інша половина випадків була пов’язана з різноманітними іншими злоякісними новоутвореннями та не відносилися до тих, які зазвичай спостерігалися у дітей та підлітків. Більшість пацієнтів приймали супутні імуносупресанти, такі як метотрексат, азатіоприн або 6-меркаптопурин. Роль блокаторів ФНП у розвитку злоякісних новоутворень у дітей та підлітків залишається нез’ясованою.

Гепатолієнальна Т-клітинна лімфома. У пост маркетинговій практиці рідко повідомлялося про розвиток гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів, які лікувалися TNF-блокуючи ми агентами, включаючи   Ремикейд.. Цей рідкісний тип Т-клітинної лімфоми характеризується дуже агресивним перебігом та зазвичай є фатальним. Всі випадки, пов’язані із застосуванням Ремикейда, виникали у пацієнтів з хворобою Крона або виразковим колітом, у більшості випадків у підлітків та молодих людей чоловічої статі.   Всі ці пацієнти отримували лікування азатіоприном або 6-меркаптопурином у комбінації з Ремикейдом або безпосередньо до лікування Ремикейдом. Випадки розвитку гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми відмічалися також у пацієнтів із хворобою Крона та виразковим колітом, які застосовували азатіоприн або 6-меркаптопурин та не застосовували Ремикейд. Перед початком або продовженням терапії Ремикейдом у пацієнтів з хронічною запальною хворобою кишечника та у пацієнтів, які отримують імунодепресанти, такі як азатиоприн або 6-меркаптопурин, необхідно ретельно оцінити продовження терапії імунодепресантами через потенційні ризики супутньої терапії. Жодного випадку розвитку гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми не було зафіксовано у пацієнтів, які лікувалися тільки Ремикейдом. Причинний зв’язок між розвитком гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми та терапією Ремикейдом залишається не з’ясованим.

Лейкемія: У пост маркетинговій практиці застосування   блокатора ФНП- при лікуванні ревматоїдного артриту або інших показань, повідомлялося про випадки гострої або хронічної лейкемії. Навіть за відсутності   лікування блокатором ФНП, пацієнти, які хворі на ревматоїдний артрит можуть входити до категорії підвищеного ризику щодо розвитку лейкемії у порівнянні (приблизно в 2 рази) з загальною категорією населення.

Серцева недостатність. Ремикейд з обережністю слід застосовувати для лікування пацієнтів із серцевою недостатністю легкого ступеня (NYHA I/II).

Зміни з боку гепатобіліарної системи. У пост маркетинговій практиці спостерігалися дуже рідкі випадки розвитку жовтяниці та не інфекційного гепатиту, іноді з ознаками ауто імунного гепатиту. Мали місце поодинокі випадки печінкової недостатності, що спричинило трансплантацію печінки або смерть. Причинний зв’язок між застосуванням Ремикейду та розвитком цих явищ не був встановлений. Пацієнтів із симптомами або ознаками печінкової дисфункції слід оглядати на предмет ураження печінки. Якщо рівень білірубіну та/або рівень АЛТ підвищиться в ≥ 5 разів від верхньої межі норми, застосування Ремикейду слід припинити і провести ретельний аналіз виявлених змін. Як і при застосуванні інших імуносупресивних засобів, при застосуванні Ремикейду у пацієнтів, які є хронічними носіями цього вірусу (наприклад HBsAg-позитивні), відбувалася ре активація гепатиту В. Тому слід належним чином оцінювати та спостерігати за хронічними носіями вірусу гепатиту В перед початком та протягом лікування Ремикейдом.

Застосування для лікування хворих літнього віку. Не було виявлено істотних відмінностей у фармакокінетиці препарату в осіб літнього віку (65-80 років) з ревматоїдним артритом. Спеціальні дослідження щодо лікування Ремикейдом осіб літнього віку з хворобою Крона не проводились. Також не проводились дослідження у пацієнтів із супутнім захворюванням печінки або нирок.

Застосування в педіатричній практиці. Ремикейд застосовується для зменшення ознак та симптомів захворювання, для індукції та підтримання клінічної ремісії у дітей з середньої тяжкості або тяжкою хворобою Крона в активній формі. Слід мати на увазі, що всі пацієнти дитячого віку у ІІІ фазі клінічних випробувань потребували постійної дози 6-меркаптопурину, або азатіоприну, або метотрексату. У дітей від 11 до 17 років з хворобою Крона було проведено фармакокінетичне дослідження. Значних відмінностей у фармакокінетиці при одноразовому введенні препарату у дітей та дорослих з хворобою Крона не виявлено.

Застосування Ремикейду у дітей до 6 років з хворобою Крона не досліджувалося.

Безпека та ефективність застосування Ремикейду у пацієнтів з ювенільним ревматоїдним артритом не встановлена.

Вагітність і лактація. Невідомо, чи може Ремикейд завдати шкоди плоду при застосуванні його вагітною, тому не рекомендується призначати Ремикейд вагітним без крайньої потреби. Слід уникати вагітності, використовуючи відповідні засоби контрацепції протягом лікування та не менше 6 місяців після останньої інфузії Ремикейду.

Невідомо, чи екскретується інфліксимаб з молоком людини. Тому рекомендовано припинити годування груддю під час та після лікування Ремикейдом. Годування груддю дозволяється не раніше, ніж через 6 місяців після закінчення лікування (беручи до уваги важливість терапії для матері).

Вплив на здатність керувати транспортом і складною технікою. Досліджень щодо впливу на здатність керувати транспортом і складною технікою не проводилось. Пацієнти повинні утримуватися від керування транспортом та іншими механізмами, якщо під час лікування Ремикейдом відчувають стомленість.

КАРТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПАЦІЄНТА

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У хворих на ревматоїдний артрит та хворобу Крона одночасне застосування метотрексату та інших імуномодуляторів знижує утворення антитіл до інфліксимабу. Інформація щодо можливого впливу або впливу інших імуносупресивних препаратів на фармакокінетику інфліксимабу відсутня. Не рекомендується комбіноване застосування Ремикейду та анакінри.

При проведенні інфузій змішувати розчин Ремикейду з іншими препаратами не дозволяється.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі 2-8°С. Не заморожувати. Термін придатності – 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну зберігання, зазначеного на упаковці.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка.  20 мл флакон, вміщений в картонну коробку.

Виробник. Завод: Сентокор Б. В., Нідерланди. Дистриб’ютор: Шерінг-Плау Сентрал Iст АГ, Швейцарія.

Адреса. Centocor B.V., Einsteinweg 101, 2333 CB Leiden, the Netherlands.

Фармакодинамика. Инфликсимаб представляет собой гибридные мышино-человеческие моноклональные антитела (IgG₁), которые с высокой афинностью связывают как растворимые, так и трансмембранные формы фактора некроза опухоли aльфа (ФНО-α), играющего важную роль в развитии аутоиммунных и воспалительных заболеваний. Инфликсимаб быстро образует стабильные комплексы с человеческим ФНО-α, при этом происходит снижение его биоактивности. Инфликсимаб действует специфично по отношению ФНО-α и не способен нейтрализовать лимфотоксин (ФНО-β).
Фармакокинетика. Однократные в/в инфузии инфликсимаба в дозах 1, 3, 5, 10 или 20 мг/кг вызывали пропорциональное дозе повышение его максимальной сывороточной концентрации. Объем распределения в равновесном состоянии не зависит от введенной дозы и свидетельствует о том, что инфликсимаб распределяется преимущественно в сосудистом русле. Зависимости фармакокинетики от времени не выявлено. Пути элиминации инфликсимаба не определены. Значительных различий фармакокинетики у пациентов различных демографических групп, весовых категорий или при незначительно выраженных нарушениях функции печени или почек не выявлено.
После однократного введения у детей и взрослых с болезнью Крона не было выявлено особых различий в фармакокинетике препарата.
При однократном введении инфликсимаба в дозе 3, 5 и 10 мг/кг значение максимальной концентрации в плазме крови составило 77, 118 и 277 мкг/мл, объема распределения — 3 л, терминального периода полувыведения — 8–9,5 дней. У большинства пациентов после введения в этой дозе инфликсимаб в сыворотке крови выявляется на протяжении 8 нед.
При 3-кратном введении дозы инфликсимаба отмечена незначительная кумуляция препарата в сыворотке крови после второй дозы, что в дальнейшем не имело клинического значения. У большинства пациентов с фистульной формой болезни Крона инфликсимаб после введения доз определялся в сыворотке крови на протяжении 12 нед (в интервале 4–28 нед).

ревматоидный артрит в активной форме при отсутствии достаточного эффекта от терапии метотрексатом или ревматоидный артрит в активной форме без предыдущей терапии метотрексатом для:
уменьшения выраженности признаков и симптомов заболевания;
предупреждения структурного повреждения суставов (эрозии и уменьшение межсуставной щели);
улучшения функционального состояния.
Ремикейд относится к противоревматической терапии, контролирующей болезнь.
Анкилозирующий спондилит в активной форме для:
уменьшения выраженности признаков и симптомов заболевания;
улучшения функционального состояния.
Псориатический артрит в активной форме для:
уменьшения выраженности признаков и симптомов артрита;
улучшения функционального состояния;
уменьшения выраженности симптомов при псориазе в соответствии с индексом PASI (индекс, комплексно оценивающий симптомы относительно площади поверхности тела).
Тяжелый бляшечный псориаз у взрослых, когда необходима системная терапия, а также у пациентов со среднетяжелым течением заболевания, когда фототерапия оказалась недостаточно эффективной, или при наличии противопоказаний к ее проведению, для:
уменьшения выраженности признаков и симптомов заболевания;
повышения качества жизни.
Болезнь Крона (средней тяжести и тяжелая) у детей и взрослых пациентов, не поддающаяся лечению традиционной терапией, для:
уменьшения выраженности признаков и симптомов заболевания;
достижения и поддержки клинической ремиссии;
заживления поражений слизистых оболочек у взрослых;
повышения качества жизни.
Прием Ремикейда позволяет уменьшить или отменить применение ГКС.
Болезнь Крона с образованием фистул у взрослых пациентов с целью:
уменьшения количества кишечно-кожных и ректовагинальных дренирующихся фистул, (то есть способствует закрытию фистул);
поддержания достигнутого эффекта закрытия фистул;
уменьшения выраженности признаков и симптомов заболевания;
повышения качества жизни.
Язвенный колит в активной форме при недостаточной эффективности традиционной терапии для:
уменьшения признаков и симптомов заболевания;
индукции и поддержания клинической ремиссии;
индукции заживления слизистой оболочки;
повышения качества жизни;
уменьшения или прекращения применения ГКС;
уменьшения количества госпитализаций по поводу язвенного колита.

лечение должно проводиться под контролем врачей с опытом диагностики и лечения заболеваний, при которых применяется Ремикейд.
Ремикейд применяют для в/в введения у взрослых пациентов (≥18 лет) и детей с 6 лет при болезне Крона.
После введения препарата пациент должен находиться под наблюдением врача не менее 1 ч для своевременного выявления вероятных побочных эффектов.
Разовая доза Ремикейда для лечения ревматоидного артрита составляет 3 мг/кг массы тела. Препарат вводят по схеме на 0–2–6-й неделе и далее каждые 8 нед. Для оптимизации клинического ответа доза Ремикейда может постепенно быть увеличена до 10 мг/кг массы тела, или применяться доза 3 мг/кг массы тела с интервалом 4 нед. Ремикейд следует применять одновременно с применением метотрексата.
Терапевтический эффект, согласно имеющихся данных, обычно достигается в течение 12 нед лечения. Если пациент имеет неадекватный клинический ответ или после этого периода утратил его — дозу Ремикейда можно увеличить, как описано выше. После достижения адекватного клинического ответа лечение продолжают с применением подобранной дозы или частоты введения.
Следует пересмотреть необходимость продолжения лечения у пациентов, у которых в течение первых 12 нед терапии (или после смены дозы) не наблюдается улучшения состояния.
Для лечения анкилозирующего спондилита
Ремикейд вводят в дозе 5 мг/кг массы тела. Препарат вводят по схеме на 0–2–6-й неделе и далее каждые 6–8 нед.
Для лечения псориатического артрита разовая доза Ремикейда составляет 5 мг/кг массы тела. Препарат вводят по схеме на 0–2–6-й неделе и в дальнейшем с интервалом 8 нед.
Для лечения псориаза препарат вводят в дозе 5 мг/кг массы тела по схеме на 0–2–6-й неделе и далее с интервалом 8 нед.
Для лечения тяжелой и средней тяжести болезни Крона (у взрослых) рекомендовано введение в дозе 5 мг/кг массы тела по схеме на 0–2–6-й неделе и далее поддерживающая терапия с интервалом 8 нед. При недостаточном клиническом ответе на поддерживающую терапию доза может быть повышена до 10 мг/кг массы тела.
Альтернативной схемой является введение начальной дозы 5 мг/кг массы тела с дальнейшим введением поддерживающих доз 5 мг/кг массы тела при повторном появлении признаков или симптомов заболевания. Однако данные относительно повторного применения препарата в интервале 16 нед ограничены.
Для лечения болезни Крона с образованием свищей (у взрослых) препарат вводят в дозе 5 мг/кг массы тела по схеме на 0–2–6-й неделе. Если после введения этих 3 доз не получают положительного клинического эффекта, терапию Ремикейдом прекращают.
Тактика продолжения лечения:
дополнительные инфузии 5 мг/кг массы тела каждые 8 нед или повторное назначение Ремикейда, если признаки или симптомы заболевания возникают снова — 5 мг/кг массы тела каждые 8 нед.
При болезни Крона опыт повторного применения Ремикейда при повторном возникновении признаков или симптомов заболевания ограничен; данных относительно сравнения преимуществ/риска альтернативной стратегии для продолжения лечения недостаточно.
При тяжелой и средней тяжести болезни Крона у детей рекомендовано введение в дозе 5 мг/кг массы тела в режиме 0–2–6-я неделя и далее поддерживающая терапия с интервалом 8 нед. При недостаточном клиническом ответе может быть принято решение об увеличении дозы до 10 мг/кг массы тела. Ремикейд следует применять одновременно с иммуномодуляторами, включая 6-меркаптопурин, азатиоприн или метотрексат.
Для лечения язвенного колита препарат вводят в дозе 5 мг/кг массы тела по схеме на 0–2–6-й неделе и далее с интервалом 8 нед. Некоторым пациентам доза может быть повышена до 10 мг/кг массы тела для поддержания клинического ответа и ремиссии.
Повторное применение Ремикейда при болезни Крона и ревматоидном артрите. В случае рецидива заболевания Ремикейд может быть снова назначен в течение 16 нед после введения последней дозы. Повторное применение альтернативных инфликсимабу формул через 2–4 года без применения препарата после первого курса сопровождалось развитием аллергических реакций замедленного типа у 10 из 41 пациента с болезнью Крона (по данным клинических испытаний). Риск развития этих реакций в интервале от 16 нед до 2 лет не известен. Поэтому проведение повторного лечения с интервалом 16 нед не рекомендуется.
Повторное применение Ремикейда при язвенном колите. В данное время нет данных, подтверждающих иные схемы применения, кроме введения препарата каждые 8 нед.
Повторное применение при анкилозирующем спондилите. В данное время нет данных, подтверждающих иные схемы применения, кроме введения препарата каждые 6–8 нед.
Повторное применение при псориазе и псориатическом артрите. В данное время нет данных, подтверждающих иные схемы применения, кроме введения препарата каждые 8 нед.
Способ введения
Препарат вводят в/в капельно в течение не менее 2 ч, со скоростью не более 2 мл/мин. Продолжительность инфузии может быть уменьшена для снижения риска инфузионных реакций, особенно, если подобные реакции возникали ранее.
Приготовление инфузионного р-ра
1. Следует рассчитать дозу, необходимое количество флаконов Ремикейда (каждый флакон содержит 100 мг инфликсимаба) и объем растворенного препарата.
2. Содержимое флакона растворяют в 10 мл воды для инъекций, используя шприц с иглой 21-го калибра (диаметр 0,8 мм) или меньше, направляя струю воды по стенке флакона. Осторожно перемешать р-р, вращая флакон до полного растворения лиофилизированного порошка (флакон не встряхивать и не взбалтывать). При растворении может образоваться пена, поэтому готовый р-р должен отстояться на протяжении 5 мин. Полученный р-р должен быть бесцветным или бледно-желтого цвета, опалесцирующим. В нем может присутствовать небольшое количество мелких полупрозрачных частичек. Р-р, в котором присутствуют темные частички, а также р-р с измененным цветом использованию не подлежат.
3. Довести общий объем приготовленной дозы р-ра Ремикейда до 250 мл путем добавления 0,9% р-ра натрия хлорида для инъекций. Для этого из стеклянного флакона или инфузионного мешочка, который содержит 250 мл 0,9% р-ра натрия хлорида, удаляют объем, равный объему приготовленного р-ра Ремикейда (на воде для инъекций). После этого медленно прибавляют приготовленный ранее р-р Ремикейда во флакон или инфузионный мешочек с необходимым объемом 0,9% р-ра натрия хлорида и осторожно перемешивают.
4. В связи с тем, что препарат не содержит консерванта, инфузионный р-р рекомендуется вводить незамедлительно (не позже 3 ч после приготовления). Если растворение и разведение проводились в строгих асептических условиях, р-р может быть использован на протяжении 24 ч при сохранении при температуре 2–8 °C. Не сохранять для дальнейшего применения неиспользованный остаток препарата.
5. Не следует вводить Ремикейд сочетанно с другими лекарственными средствами через одну инфузионную систему.
6. Инфузионный р-р перед введением должен быть визуально проверен.
7. В случае наличия непрозрачных частиц, посторонних включений и измененного цвета он не подлежит применению.
8. Неиспользованный инфузионный р-р дальнейшему использованию не подлежит.

абсолютным противопоказанием является наличие в анамнезе реакций повышенной чувствительности к инфликсимабу, к мышиному белку, а также к любым неактивным компонентам препарата.
Больным с тяжелыми инфекциями, такими как туберкулез, сепсис, абсцесс и оппортунистические инфекции; пациентам со средней и тяжелой сердечной недостаточностью (NYHA III/IV).

в клинических исследованиях инфликсимаба побочные эффекты отмечены у 60% больных, получавших препарат, и у 40% больных, получавших плацебо. В таблице приведены вероятные побочные эффекты как частые (частота 1/100, но ≤1/10), так и нечастые (частота 1/1000, но ≤1/100) и редкие (1/10 000 и ≤1/1000) побочные эффекты. Частота побочных реакций устанавливалась при сравнении данных при применении плацебо. Большинство из них были легкими или средней тяжести и относились к респираторной системе, коже и ее придаткам. Наиболее частыми побочными эффектами, требующими прекращения терапии, были реакции, связанные с инфузией: одышка, крапивница, головная боль.
Побочные эффекты, выявленные в клинических исследованиях

*Данные, полученные в ранней фазе исследований препарата у пациентов с застойной сердечной недостаточностью.
Дети. Обычно побочные эффекты у детей с болезнью Крона, получающих инфликсимаб, были сопоставимы по частоте и характеру побочных эффектов со взрослыми пациентами. Побочными явлениями, чаще возникающими у детей по сравнению со взрослыми пациентами с болезнью Крона, получающими такой же режим терапии при клинических испытаниях были: анемия (10,7%), наличие крови в кале (9,7%), лейкопения (8,7%), гиперемия (8,7%), вирусная инфекция (7,8%), нейтропения (6,8%), переломы костей (6,8%), бактериальная инфекция (5,8%) и аллергические реакции со стороны дыхательной системы (5,8%).
У 17,5% рандомизированных при клиническом испытании пациентов были случаи одной или более инфузионной реакции, причем у 17 и 18% среди пациентов на 8-й и 12-й неделе поддерживающей терапии соответственно. Серьезных инфузионных реакций отмечено не было.
Антитела к инфликсимабу образовывались в 3% детей.
Во время клинических испытаний сообщалось о развитии инфекций у 56,3% детей и 50,4% взрослых пациентов с болезнью Крона. Наиболее частыми инфекциями, о которых сообщалось, были инфекции верхних дыхательных путей и фарингит, из серьезных — абсцесс.
У детей чаще сообщалось о развитии серьезных инфекций (иногда фатальных), включая оппортунистические инфекции и туберкулез; инфузионные реакции и реакции гиперчувствительности. Были сообщения о развитии у детей злокачественных новообразований, транзиторные изменении активности печеночных ферментов, волчаночноподобном синдроме и появление антител. Также зафиксировано развитие редкого типа гепатолиенальной Т-клеточной лимфомы у подростков и молодых пациентов с болезнью Крона, применяющих Ремикейд.
Побочные реакции у детей с ювенильным ревматоидным артритом (ЮРА). Безопасность и эффективность применения Ремикейда у детей в возрасте 4–17 лет с ЮРА была оценена в многоцентровом, рандомизированном, плацебо-контролированном, двойном слепом исследовании продолжительностью 14 нед, с последующим удлинением до 44 нед (двойной слепой контроль, активное лечение).
О развитии инфузионных реакций, аллергических реакций замедленного типа, образовании антител к инфликсимабу, развитии заболеваний микробной этиологии (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).

Инфузионные реакции и гиперчувствительность. Инфликсимаб может вызвать развитие острых реакций, связанных с инфузией, и аллергических реакций замедленного типа. Срок развития этих реакций разный. Поэтому всех пациентов, получающих Ремикейд, необходимо наблюдать на протяжении не менее 1 ч после инфузии.
Острые инфузионные реакции могут развиваться немедленно или на протяжении нескольких часов после введения. В случае возникновения острой инфузионной реакции введение нужно немедленно прекратить. Некоторые из этих эффектов были описаны как анафилаксия. Следует иметь наготове оснащение и препараты для неотложной помощи при инфузионных реакциях (например парацетамол, антигистаминные препараты, ГКС, эпинефрин и/или парацетамол). Для предупреждения реакций (слабых или транзиторных) больному перед началом инфузии можно ввести какой-либо антигистаминный препарат, гидрокортизон и/или парацетамол.
У некоторых больных могут образовываться антитела к инфликсимабу, что повышает частоту инфузионных реакций, в некоторых случаях вызывает развитие тяжелых аллергических реакций. У больных с болезнью Крона отмечалась связь между образованием антител к инфликсимабу и уменьшением продолжительности клинического эффекта на лечение. Одновременное применение иммуномодуляторов уменьшает образование антител и снижает частоту инфузионных реакций. Эффект от одновременного применения иммуносупрессоров был более выражен у пациентов, лечившихся эпизодически, чем при поддерживающей терапии. Пациенты, не получающие иммуносупрессорные препараты во время терапии Ремикейдом, имеют потенциально высокий риск образования антител. Эти антитела не всегда определяются в сыворотке крови. При развитии тяжелых реакций должна быть назначена симптоматическая терапия, а применение Ремикейда прекращено.
Реакции гиперчувствительности замедленного типа с высокой частотой (25%) наблюдались при болезни Крона после повторного назначения через 2–4 года после последнего введения Ремикейда. Они характеризовались развитием миалгии и/или артралгии с лихорадкой и/или сыпью в течение 12 сут от начала повторной терапии. У некоторых больных также развивались зуд, отек лица, губ, дисфагия, сыпь типа крапивницы, фарингит, головная боль; в некоторых случаях эти проявления были подобны проявлениям сывороточной болезни. Пациентов следует предупредить о вероятности развития подобных реакций. При назначении повторного лечения после продолжительного периода пациент должен находиться под постоянным наблюдением в связи с возможностью возникновения реакций гиперчувствительности замедленного типа.
Инфекции. ФНО-α является медиатором воспаления и модулятором клеточного звена иммунитета. Экспериментальные данные свидетельствуют о необходимости участия ФНО-α в борьбе с внутриклеточными инфекциями. Клинический опыт выявил нарушение иммунного ответа на инфекции у некоторых пациентов, получающих инфликсимаб. Следует с осторожностью применять Ремикейд при лечении пациентов с хроническими или рекуррентными инфекциями в анамнезе, а также при одновременном применении иммуносупрессивных препаратов. Во время лечения инфликсимабом отмечались случаи оппортунистических инфекций, в том числе туберкулеза и других инфекций, включая сепсис и пневмонию.
До начала терапии Ремикейдом пациент должен быть детально обследован для исключения туберкулеза, в том числе латентного. Обследование должно включать в себя тщательный сбор анамнеза, в том числе сведения о заболевании туберкулезом в прошлом, о вероятных контактах с больными туберкулезом и о предыдущей или сопутствующей иммуносупрессорной терапии. Обязательно проведение всем пациентам до начала терапии кожного туберкулинового теста и рентгенографии органов грудной клетки. Необходимо учитывать, что у тяжелых больных и у пациентов с нарушением иммунной системы может быть получена псевдоотрицательная туберкулиновая проба. Пациентам с манифестными инфекциями и/или абсцессами необходимо провести адекватное лечение до начала терапии Ремикейдом. Лечение не должно проводиться, если диагностирован активный туберкулез. В случае латентного туберкулеза до начала терапии Ремикейдом необходимо провести специфическое противотуберкулезное лечение. Больные должны наблюдаться врачом во время и после терапии Ремикейдом для исключения инфекций, в том числе миллиарного туберкулеза. Угнетение ФНО-α может также маскировать симптомы инфекции, такой как лихорадка. Лечение Ремикейдом необходимо прервать в случае развития у больного тяжелой инфекции или сепсиса. Поскольку элиминация инфликсимаба может происходить на протяжении 6 мес, больной весь этот период должен находиться под наблюдением врача.
У пациентов с болезнью Крона при остром нагноении свищей терапию Ремикейдом не следует начинать до исключения или ликвидации источника инфекции, в том числе абсцесса.
Безопасность хирургических вмешательств во время терапии Ремикейдом изучена недостаточно. Пациенты, которые нуждаются в проведении хирургического вмешательства, должны быть обследованы для исключения инфекций. Все пациенты должны быть предупреждены о необходимости консультации врача при появлении признаков/симптомов, напоминающих туберкулез (например постоянный кашель, уменьшение массы тела, субфебрильная температура) во время или после лечения Ремикейдом.
Одновременное применение ингибитора ФНО-α и анакинры. Наблюдались серьезные инфекции во время клинических испытаний при сопутствующем применении анакинры (рекомбинантной негликозилированной формы антагониста рецептора интерлейкина-1) и этанерсепта (ингибитора ФНО-α), что не имело терапевтических преимуществ по сравнению с монотерапией этанерсептом. Исходя из характера побочных явлений, которые наблюдались во время комбинированного лечения этанерсептом и анакинрой, подобная токсичность может быть следствием комбинации анакинры и другого ингибитора ФНО-α. Поэтому комбинация Ремикейда и анакинры не рекомендуется.
Вакцинация. Нет данных относительно безопасности и эффективности вакцинации живыми вакцинами пациентов, которые получают анти-ФНО-терапию. Поэтому рекомендовано воздержаться от одновременной вакцинации живыми вакцинами.
Аутоиммунные процессы. Относительный дефицит ФНО-α, вызванный анти-ФНО-терапией, может инициировать развитие аутоиммунного процесса у генетически предрасположенных больных. Если у больного возникают симптомы, напоминающие волчаночный синдром, и вместе с этим определяются антитела к двуспиральной ДНК, лечение следует прекратить.
Неврологические эффекты. При применении инфликсимаба и других ингибиторов ФНО-α отмечались единичные случаи оптического неврита, судорог, появление или обострение клинических симптомов и/или радиографических признаков демиелинизирующих заболеваний, включая рассеянный склероз. Рекомендуется тщательная оценка преимущества/риска лечения Ремикейдом пациентов с имеющимися демиелинизирующими заболеваниями ЦНС.
Лимфомы. В контролируемых клинических исследованиях ФНО-блокирующих агентов большинство случаев развития лимфом наблюдалось среди пациентов, получающих ФНО-блокатор, чем среди пациентов контрольной группы. Во время клинических испытаний с применением Ремикейда у пациентов с ревматоидным артритом, болезнью Крона, псориатическим артритом, анкилозирующим спондилитом и язвенным колитом случаи развития лимфомы у пациентов, получающих Ремикейд, отмечали чаще, по сравнению с общепопуляционным уровнем (хотя общая частота их возникновения была редкой). Пациенты с болезнью Крона или ревматоидным артритом, особенно пациенты с высокой активностью болезни и/или пациенты, постоянно принимающие иммуносупрессорную терапию, могут находиться в группе повышенного риска (в несколько раз по сравнению с общей популяцией) по развитию лимфомы, даже при отсутствии ФНО-блокирующей терапии.
В клиническом исследовании по оценке применения Ремикейда у пациентов с ХОБЛ средней и тяжелой степени сообщалось о большем количестве случаев злокачественных новообразований в группе пациентов, получающих Ремикейд, по сравнению с пациентами контрольной группы. Все пациенты, по данным анамнеза, были заядлыми курильщиками.
Потенциальное значение ФНО-блокирующей терапии в развитии злокачественных новообразований не известно. Поэтому необходимо с осторожностью принимать решение относительно применения ФНО-блокирующей терапии у пациентов со злокачественным новообразованием в анамнезе или при решении продолжать терапию у пациентов, у которых развилось злокачественное новообразование.
Сердечная недостаточность. Ремикейд с осторожностью применяют для лечения пациентов с сердечной недостаточностью легкой степени (NYHA I/II).
Изменения со стороны гепатобилиарной системы. В постмаркетинговых исследованиях наблюдались очень редкие случаи развития желтухи и неинфекционного гепатита, иногда с признаками аутоимунного гепатита. Имели место единичные случаи развития печеночной недостаточности, результатом которой была трансплантация печени или смерть. Причинная связь между применением Ремикейда и развитием этих явлений не была установлена. Пациентов с симптомами или признаками печеночной дисфункции необходимо обследовать с целью выявления поражения печени. Если уровень билирубина и/или уровень АлАТ повысится более чем в 5 раз верхней границы нормы, применение Ремикейда необходимо прекратить и провести тщательный анализ выявленных изменений. Как и при применении других иммуносупрессорных средств, при лечении Ремикейдом у пациентов, являющихся хроническими носителями этого вируса (например HBsAg-положительные), происходила реактивация гепатита В. Поэтому следует наблюдать и контролировать хронических носителей вируса гепатита В до начала и на протяжении лечения Ремикейдом.
Анемия у пациентов с ревматоидным артритом. Существует вероятность того, что TNFα играет определенную роль в угнетении эритропоэза у больных хроническими воспалительными заболеваниями. Во время клинических испытаний 39,8% пациентов с ревматоидным артритом, у которых исходный уровень гемоглобина был ≤120 г/л, произошло его повышение на ≥10 г/л на 22-й неделе лечения инфликсимабом и метотрексатом, по сравнению с 19,3% пациентов, которые получали монотерапию метотрексатом. У 12,1% пациентов на фоне терапии инфликсимабом и метотрексатом уровень гемоглобина повысился на ≥20 г/л против 4,5% пациентов, применяющих метотрексат. Значительное улучшение наблюдалось и у пациентов с исходным содержанием гемоглобина ≤100 г/л. Анализ клинических данных показал, что терапия инфликсимабом положительно влияет на течение анемии у пациентов с ревматоидным артритом независимо от ее эффекта на ACR20 ответ (American College of Rheumatology criteria). Было показано, что среди пациентов-ACR20-респондеров терапия инфликсимабом и метотрексатом влияла значительно лучше на течение анемии, чем терапия только метотрексатом. Повышение уровня гемоглобина соотносилось с улучшением функционального состояния и качества жизни на 22-й неделе лечения.
Гепатолиенальная Т-клеточная лимфома. В постмаркетинговой практике редко сообщалось о развитии гепатолиенальной Т-клеточной лимфомы у подростков и молодых пациентов с болезнью Крона, применяющих Ремикейд. Этот редкий тип Т-клеточной лимфомы характеризуется очень агрессивное течение и обычно является фатальным. Вышеупомянутые случаи развились у пациентов, применяющих Ремикейд в комбинации с азатиоприном или 6-меркаптопурином. Случаи развития гепатолиенальной Т-клеточной лимфомы отмечались также у пациентов с болезнью Крона, которые применяли азатиоприн и не применяли Ремикейд. Ни одного случая развития гепатолиенальной Т-клеточной лимфомы не было зафиксировано у пациентов, которые получали только Ремикейд. Причинная связь между развитием гепатолиенальной Т-клеточной лимфомы и терапией Ремикейдом остается невыясненной.
Применение для лечения больных пожилого возраста. Не было выявлено существенных различий в фармакокинетике препарата у лиц пожилого возраста (65–80 лет), больных ревматоидным артритом. Специальные исследования относительно лечения Ремикейдом лиц с болезнью Крона, а также лиц с заболеваниями печени и почек не проводились.
Применение у детей. Ремикейд применяется для уменьшения признаков и симптомов заболевания, для индукции и поддержания клинической ремиссии у детей со средней тяжести или тяжелой болезнью Крона в активной форме. Следует иметь ввиду, что все пациенты детского возраста в ІІІ фазе клинических исследований требовали постоянной дозы 6-меркаптопурина, или азатиоприна, или метотрексата. У детей в возрасте 11–17 лет с болезнью Крона было проведено фармакокинетическое исследование. Значимых отличий в фармакокинетике при однократном введении препарата у детей и взрослых с болезнью Крона не обнаружено.
Применение Ремикейда у детей до 6 лет с болезнью Крона не исследовалось.
Безопасность и эффективность применения Ремикейда у пациентов с ювенильным ревматоидным артритом не установлена.
Применение в период беременности и кормления грудью. Неизвестно, оказывает ли Ремикейд отрицательное влияние на плод при его применении в период беременности, поэтому не рекомендуется назначать Ремикейд в этот период без крайней необходимости. Следует избегать беременности, используя соответствующие средства контрацепции на протяжении лечения и не менее 6 мес после последней инфузии Ремикейда.
Неизвестно, экскретируется ли инфликсимаб в грудное молоко. Поэтому рекомендовано прекратить кормление грудью во время и после лечения Ремикейдом. Кормление грудью разрешается не раньше чем через 6 мес после окончания лечения (принимая во внимание важность терапии для матери).
Исследований относительно влияния на способность управлять транспортными средствами и работать со сложной техникой не проводили. Пациенты должны воздержаться от управления транспортными средствами и работы с другими механизмами, если во время лечения Ремикейдом ощущают повышенную утомляемость.

у больных ревматоидным артритом и болезнью Крона одновременное применение метотрексата и других иммуномодуляторов снижает образование антител к инфликсимабу. Информация относительно возможного влияния других иммуносупрессорных препаратов на фармакокинетику инфликсимаба отсутствует. Не рекомендуется комбинированное применение Ремикейда и анакинры.
При проведении инфузии не следует смешивать р-р Ремикейда с другими препаратами.

однократное применение в дозе до 20 мг/кг не вызывает токсических эффектов.
Лечение: в случае передозировки рекомендуется наблюдение пациента с целью выявления симптомов побочных реакций, при которых немедленно должна быть назначена соответствующая симптоматическая терапия.

при температуре 2–8 °С; не замораживать.