Ретровир - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РЕТРОВІР™

(RETROVIR™)

Склад:

діюча речовина: зидовудин;

1 капсула містить зидовудину 100 мг;  

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат; оболонка капсули – титану діоксид (Е 171), желатин, індигокармін (Е 132), полісорбат 80, заліза оксид чорний (Е 172).

Лікарська форма. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії. Код АТС J05A F01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Комбіноване лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих разом з іншими антиретровірусними препаратами.

Для застосування у разі ВІЛ-позитивної реакції у вагітних і новонароджених.

Протипоказання.

Гіпер чутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.

Ретровір протипоказаний пацієнтам з аномально низькою кількістю нейтрофілів (менше 0,75 х 10⁹/л) або аномально низьким рівнем гемоглобіну (менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л).

Ретровір протипоказаний для лікування новонароджених із гіпербілірубінемією, які потребують додаткового відмінного від фототерапії лікування або із підвищенням більше ніж у п’ять разів від норми рівня трансаміназ.

Спосіб застосування та дози.

Терапію Ретровіром має проводити лікар, який має досвід   лікування ВІЛ-інфекції.

Застосування у лікуванні дорослих і підлітків, маса тіла яких становить не менше 30 кг: рекомендованою добовою дозою Ретровіру у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами є 500 – 600 мг у 2 прийоми.

З метою гарантування прийому повної дози препарату бажано капсулу проковтнути цілою, не відкриваючи. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу капсулу, її можна відкрити і вміст додати до невеликої кількості рідини або їжі, які необхідно вжити одразу після відкриття капсули.

Діти  

Діти, маса тіла яких становить від 21   до 30 кг: рекомендованою дозою Ретровіру є      200 мг (2 капсули) 2 рази на день у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Діти, маса тіла яких становить від 14   до 21 кг: рекомендованою дозою Ретровіру є     100 мг (1 капсула) вранці та 200 мг (2 капсули) ввечері.

Діти, маса тіла яких становить від 8   до 14 кг: рекомендованою дозою Ретровіру є 100 мг (1 капсула) 2 рази на день.

Дітям, маса тіла яких становить менше 8 кг та які не можуть проковтнути капсулу, слід застосовувати препарат у формі розчину для перорального застосування.

Попередження   трансмісії вірусу від матері до плода

Було встановлено, що ефективними є нижченаведені режими дозування Ретровіру.

• Дослідження ACTG076. Рекомендована доза препарату для вагітних  (вагітність понад 14 тижнів) – 500 мг/день перорально (100 мг 5 разів на день) до початку пологів. Під час пологів Ретровір вводиться внутрішньо венно у дозі 2 мг/кг маси тіла протягом години з наступною внутрішньо венною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перетину пуповини.

Новонародженим Ретровір призначається у дозі 2 мг/кг маси тіла перорально кожні    6 годин, починаючи з перших 12 годин після народження і до досягнення віку 6 тижнів. Немовлятам, яким неможливо давати препарат per os, призначається Ретровір внутрішньо венно у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом 30 хвилин кожні 6 годин.

• Дослідження таїландських центрів контролю захворюваності. Рекомендованою дозою Ретровіру для вагітних після 36 тижнів вагітності є 300 мг 2 рази на день до початку пологів, потім 300 мг препарату кожні 3 години від початку пологів до народження дитини.

Ниркова недостатність

Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю відповідною дозою буде 300-400 мг/добу. Наступна корекція дози може знадобитись на підставі гематологічних показників або клінічної відповіді на лікування.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають суттєвого впливу на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які знаходяться на гемодіалізі   або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин.

Печінкова недостатність

У хворих на цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але, з огляду на недостатність даних, чітких рекомендацій зробити не можна. При відсутності контролю   рівня зидовудину у плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями

Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1,0 х 10⁹/л, може бути необхідним зменшення дози або перерва у лікуванні Ретровіром.

Хворі літнього віку

Фармакокінетика зидовудину у хворих старше 65 років не вивчалась, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок і змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед і під час застосування Ретровіру.

Побічні реакції.

Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

На фоні лікування Ретровіром спостерігаються нижченаведені побічні ефекти.

Частота виникнення побічних ефектів класифікується за такою схемою: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1 000, <1/100), рідко (>1/10 000, <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000).

Кров і лімфатична система

Часто: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія. Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1 200-1 500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD₄+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може виникнути необхідність у зменшенні дози або відміні терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином були знижені кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В₁₂ у сироватці.

Нечасто: тромбоцит опенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.

Рідко: істинна еритроцитарна анемія.

Дуже рідко: а пластична анемія.

Метаболізм і розлади травлення

Часто: гіперлактатемія.

Рідко: лактоацидоз, анорексія (див. розділ «Особливості застосування»).

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

Психічні розлади

Рідко: неспокій, депресія.

Нервова система

Дуже часто: головний біль.

Часто: запаморочення.

Рідко: безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової активності, судоми.

Серцево-судинна система

Рідко: кардіоміопатія.

Дихальна система

Нечасто: задишка.

Рідко: кашель.

Шлунково-кишковий тракт

Дуже часто: нудота.

Часто: блювання, біль у животі, діарея.

Нечасто: метеоризм.

Рідко: пігментація слизової оболонки рота, зміна смакових відчуттів, диспепсія. Панкреатит.

Гепатобіліарна система

Часто: підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну.

Рідко: печінкові розлади, наприклад, тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

Шкіра

Нечасто: висип, свербіж.

Рідко: пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, пітливість.

Опорно-руховий апарат

Часто: міалгія.

Нечасто: міопатія.

Нирки та сечовидільна система

Рідко: часте сечовиділення.

Інші

Часто: погане самопочуття.

Нечасто: пропасниця, генералізований біль, астенія.

Рідко: гінекомастія, озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

За даними клінічних досліджень, частота виникнення нудоти та інших частих побічних ефектів суттєво зменшується після кількох тижнів терапії Ретровіром.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії

У плацебоконтрольованому дослідженні Ретровір у рекомендованих дозах добре переносився вагітними. Частота побічних ефектів була такою ж, як і в групі, що отримувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, які лікувались Ретровіром, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна.   Анемія проходила через 6 тижнів після завершення лікування Ретровіром. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, що лікувалась Ретровіром. Віддалені результати впливу препарату на плід та немовля невідомі.

Передозування.

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім тих, що перелічені у розділі «Побічна дія» (стомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За повідомленням про прийом пацієнтом невідомої кількості зидовудину, рівні зидовудину в крові більш ніж у 16 разів перевищували нормальні терапевтичні рівні, але при цьому не спостерігалося ніяких клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз незначно впливають на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування Ретровіру під час вагітності, застосовувати Ретровір до              14 місяців вагітності можна лише тоді, коли потенційна користь для матері буде вищою за можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження в утробі матері або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом   інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час перебування в утробі матері або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Трансмісія від матері до плода

У дослідженні ACTG076 застосування Ретровіру у вагітних   з терміном вагітності більше 14 тижнів і подальше лікування новонароджених   призвело до значного зменшення рівня трансмісії ВІЛ від матері до плода (23 % у плацебо-групі порівняно з 8 % у групі, яка лікувалась Ретровіром). Пероральна терапія Ретровіром розпочиналась між 14-м і 34-м тижнем вагітності і тривала до початку пологів. Під час пологів Ретровір застосовувався внутрішньо венно. Новонароджені отримували Ретровір по досягненні віку 6 тижнів. Немовлятам, які не могли перорально приймати Ретровір, призначали препарат внутрішньо венно.

За даними Таїландського дослідження CDC, застосування лише перорального Ретровіру з 36-го тижня вагітності до початку пологів   зменшувало рівень трансмісії ВІЛ від матері до плода з 19 % у плацебо-групі до 9 % у групі, що отримувала Ретровір. У цьому дослідженні ніхто з матерів не годував дитину груддю.

Віддалених даних про вплив Ретровіру на плід та немовля немає. Базуючись на даних досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних   відносно інфікованих і неінфікованих немовлят, які лікуються Ретровіром, невідома. Однак вагітні, які вирішують лікуватися Ретровіром, мають знати про це.

Лактація

Експерти охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам по можливості утримуватися від годування дітей груддю, щоб запобігти передачі ВІЛ. Після застосування одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин і вірус потрапляють у грудне молоко, жінкам, які приймають Ретровір, не рекомендується годувати дітей груддю.

Фертильність

Даних про вплив Ретровіру на жіночу фертильність немає. Встановлено, що Ретровір не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Діти.  

Схему дозування препарату для лікування дітей див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Особливості застосування.

Хворих необхідно застерегти щодо одночасного самостійного застосування препарату з іншими медикаментами.

Хворим необхідно повідомити, що лікування не здатне попередити трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті із зараженою кров’ю. Тому потрібно вживати відповідних заходів безпеки.

Ретровір не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми у них такий же, як і у пацієнтів, що не лікувалися Ретровіром. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-хвороби на фоні тривалого лікування Ретровіром ризик розвитку лімфоми не відомий.

Вагітні, які вирішують питання про лікування Ретровіром з метою попередження ВІЛ-трансмісії до дитини, мають знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції

У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на фоні лікування Ретровіром можна очікувати розвиток анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка зустрічається раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною по відношенню до нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1 200-1 500 мг/день) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.

Слід ретельно контролю вати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби рекомендується аналіз крові робити не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших              3-х місяців лікування і не менше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів з ранніми стадіями ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають нечасто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад, кожні 1-3 місяці.

При зниженні рівня гемоглобіну від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л ) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів від 0,75 х 10⁹/л до 1,0 х 10⁹/л може виникнути необхідність у зменшенні дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2-4 тижні) перерва у   лікуванні Ретровіром. Відновлення кісткового мозку відбувається зазвичай протягом 2 тижнів, після чого можна знову розпочати терапію Ретровіром у зменшених дозах.   У разі значної анемії зменшення дози Ретровіру не виключає необхідності гемотрансфузій.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом

Випадки розвитку лактоацидозу та тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, включаючи летальні випадки, спостерігалися при лікуванні ВІЛ-інфекції аналогами антиретровірусних нуклеозидів самостійно або в комбінації, включаючи зидовудин. Більшість цих випадків спостерігалась у жінок.

Клінічними ознаками розвитку лактоацидозу можуть бути генералізована слабкість, анорексія та раптове непередбачуване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (задишка та тахіпное).

Препарат з обережністю призначають кожному пацієнту, але особливо – хворим із факторами ризику розвитку захворювань печінки. При появі клінічних або лабораторних ознак розвитку лактоацидозу або гепатотоксичності лікування Ретровіром слід припинити (навіть при відсутності підвищення рівня трансаміназ).

Перерозподіл жирових відкладень

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцерві кальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

У той час, як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має полі етіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити в клініці.

Синдром імунного відновлення

У ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на а симптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити до тяжкого клінічного стану або загостреня симптомів. Завичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити   та за необхідності розпочати їх лікування.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С

Загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез‘ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар має замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

З даних фармакології активної речовини не випливає можливість будь-якого шкідливого впливу на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. Але, незважаючи на це, слід завжди мати на увазі загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до   неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але становлять класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон: інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквану немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван зменшує рівень метаболізму зидовидину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовидину збільшується на 33 % і пік концентрації глюкуроніду у плазмі зменшується на 19 %). При дозуванні  500 або    600 мг/день протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов‘язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин: таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись 2-годинного інтервалу між застосуванням цих засобів

Ламівудин: помірне збільшення С_max (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн: повідомлялось про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які отримували Ретровір, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролю вати рівень фенітоїну.

Пробенецид: за обмеженими даними, пробенецид збільшує середній період напів виведення та площу під кривою «концентрація/час» для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (можливо, і самого зидовудину) зменшується в присутності пробенециду.

Рифампіцин: за обмеженими даними, спільне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 % ± 34 %, проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин: зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилування ставудину при одночасному застосуванні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати із зидовудином.

Інші взаємодії: інші активні речовини, серед яких – ацетил саліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно мати на увазі можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, в комбінації з Ретровіром.

Сумісне застосування, переважно в гострих випадках, з потенційно нефро токсичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад, із системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії Ретровіру. Коли спільне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролю вати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності – зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Оскільки деякі хворі, які отримують Ретровір, можуть страждати від опортуністичних інфекцій, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на Ретровір.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Зидовудин є противірусним препаратом, активним відносно ретровірусів, включаючи вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Потрапляючи у клітину, препарат зазнає ряд послідовних перетворень, які каталізуються ферментами клітини. На останньому етапі утворюється зидовудин-трифосфат, який блокує синтез вірусної ДНК у результаті конкурентної взаємодії зі зворотною транскриптазою ВІЛ.

Дослідження in vitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або подвійна комбінація аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз ефективніша для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж 1 препарат або поєднання           2 препаратів.

Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р.) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад, при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 годин) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У випадку підвищеного ризику інфікування у схему необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4 тижнів. Незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж можлива.

Фармакокінетика.

Зидовудин добре абсорбується з шлунково-кишкового тракту, його біодоступність становить 60-70 %. Максимальна концентрація у плазмі крові при пероральному застосуванні Ретровіру в дозі 5 мг/кг кожні 4 години становить 7,1 мікроМ (1,9 мкг/мл). При внутрішньо венному введенні середній період напів виведення – 1,1 години, середній загальний кліренс – 27,1 мл/хв./кг, об‘єм розподілу – 1,61/кг. Кліренс зидовудину значно перевищує кліренс креатині ну, і це є свідченням того, що істотним механізмом виведення є тубулярна секреція. Зидовудин проникає крізь плаценту, виявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зв‘язування з білками плазми крові відносно низьке (34- 38 %).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули, непрозорі, білого кольору, зі знаком єдинорога, написом «Wellcome» на кришечці капсули та кодом       «Y9C 100» на корпусі капсули з обох сторін. Кришечка та корпус капсули скріплені прозорою темно-блакитною полоскою. Вміст капсули – білий або майже білий порошок.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30° С у сухому, захищеному від світла місці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 100 капсул у флаконах з темного скла або білого матового ПВХ високої щільності.   Кожен флакон уміщений у картонну упаковку.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.      «СмітКляйн Бічем Фармасьютікалс», Великобританія

          «SmithKline Beecham Pharmaceuticals», UK.

Місцезнаходження.

«СмітКляйн Бічем Фармасьютікалс», Кроулі, Вест Сассекс, RH10 9QJ, Великобританія

«SmithKline Beecham Pharmaceuticals», Crawley, West Sussex, RH10 9QJ, UK.

Состав и форма выпуска Раствор для приема внутрь 1 мл зидовудин 10 мг вспомогательные вещества: глюкозы сироп гидрогенизированный; глицерин; лимонная кислота безводная; натрия бензоат; сахарин натрия; клубничный ароматизатор; ароматизатор белый сахар; вода очищенная  

во флаконах стеклянных по 200 мл (с дозирующим адаптером); в коробке картонной 1 флакон.

Капсулы 1 капс. зидовудин 100 мг вспомогательные вещества: крахмал кукурузный; МКЦ; натрия крахмала гликолат; магния стеарат; титана диоксид; желатин; индигокармин; полисорбат 80; черные чернила Opacode  

в блистере 10 шт.; в пачке картонной 10 блистеров.

Раствор для инфузий концентрированный 1 мл зидовудин 10 мг вспомогательные вещества: хлористоводородная кислота; натрия гидроксид; вода для инъекций  

во флаконах темного стекла по 20 мл; в пачке картонной 5 флаконов.

Описание лекарственной формы

Раствор для приема внутрь: прозрачный, бледно-желтого цвета с ароматом клубники.

Капсулы: твердые, желатиновые непрозрачные, белого цвета с надписью Wellcome, сделанной черными чернилами, знаком единорога и кодом «Y9C100». Крышечка и корпус капсул скреплены прозрачной синей желатиновой лентой. Содержимое капсул — белый или почти белый порошок.

Раствор для инфузий: прозрачный, бесцветный или светло-желтый стерильный водный раствор, практически не содержит механических примесей.

Характеристика

Антиретровирусный препарат.

Фармакологическое действие

Фармакологическое действие - противовирусное.

Встраивается в цепь вирусной ДНК и блокирует ее образование, способствуя ее обрыву. Конкуренция препарата за обратную транскриптазу ВИЧ приблизительно в 100 раз сильнее, чем за альфа-полимеразу клеточной ДНК человека.

Фармакокинетика

При приеме внутрь хорошо всасывается из кишечника, биодоступность составляет 60 –70%. У взрослых средняя равновесная максимальная и минимальная концентрация после приема внутрь раствора Ретровир в дозе 5 мг/кг каждые 4 ч составляют 7,1 и 0,4 мкМ (или 1,9 и 0,1  мкг/мл) соответственно; после приема капсул Ретровир в дозе 200 мг каждые 4 ч  — 4,5 и 0,4 мкМ (или 1,2 и 0,1 мкг/мл) соответственно; после инфузии в течение часа по 2,5  мг/кг каждые 4 ч — 4,0 и 0,4 мкМ (или 1,1 и 0,1 мкг/мл).

Средний T1/2, средний общий клиренс и объем распределения составляют 1,1 ч, 27,1 мл/мин/кг и 1,6 л/кг соответственно. Почечный клиренс зидовудина намного превышает клиренс креатинина, что указывает на его преимущественное выведение с помощью канальцевой секреции. 5'-глюкуронид зидовудина является основным метаболитом, определяется и в плазме и в моче и составляет примерно 50–80% от дозы препарата, которая выводится через почки. При в/в введении препарата образуется метаболит 3' амино−3'-дезокситидимин.

У детей в возрасте старше 5–6 мес фармакокинетические показатели сходны с таковыми у взрослых. При приеме внутрь хорошо всасывается из кишечника, биодоступность составляет 60–74% (в среднем — 65%). После приема внутрь раствора Ретровира в дозе 120 мг/м2 поверхности тела и 180 мг/м2 уровень средней равновесной максимальной концентрации составляет 4,45 и 7,7 мкМ (или 1,19 и 2,06 мкг/мл). После в/в инфузии в дозе 80 мг/м2, 120 мг/м2 и 160 мг/м2 она соответственно составляет 1,46, 2,26 и 2,96 мкг/мл. Средний T1/2 и общий клиренс составляют 1,5 ч и 30,9 мл/мин/кг соответственно. Основным метаболитом является 5'- глюкуронид. После в/в введения 29% дозы препарата выделяется в неизмененном виде с мочой и 45% дозы — в виде глюкуронида. У новорожденных младше 14 дней наблюдается снижение биодоступности, снижением клиренса и удлинением T1/2.

Через 2–4 ч после перорального приема у взрослых ие глюкуронизации зидовудина с последующим повышением его среднее соотношение концентрации зидовудина в спинномозговой жидкости и в плазме составляет 0,5, а у детей через 0,5–4 ч  — 0,52–0,85. У беременных женщин не наблюдается признаков кумуляции зидовудина, а его фармакокинетика сходна с таковой у небеременных. Зидовудин проходит через плаценту и определяется в амниотической жидкости и в крови плода. Концентрация зидовудина в плазме у детей при рождении такая же как у матерей во время родов.Обнаруживается в сперме и грудном молоке (после однократного приема в дозе 200 мг средняя концентрация в молоке соответствует таковой в сыворотке). Связывание препарата с белками плазмы — 34–38%.

У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью Cmax зидовудина в плазме повышена на 50% по сравнению с его концентрацией у пациентов без нарушения функции почек. Системная экспозиция препарата (определяется как площадь под кривой соотношения концентрация-время) повышена на 100%; Т1/2 значительно нарушается. При почечной недостаточности наблюдается существенная кумуляция основного метаболита глюкуронида, но признаков токсического действия при этом не наблюдается. Гемо- и перитонеальный диализ не влияют на элиминацию зидовудина, в то же время выведение глюкуронида усиливается.

При печеночной недостаточности может наблюдаться кумуляция зидовудина вследствие снижения глюкуронизации (требует корректировки дозы).

Фармакодинамика

Активен в отношении ретровирусов, включая вирус иммунодефицита человека. Зидовудин фосфорилируется в пораженных и непораженных вирусом клетках до монофосфатных (МФ) производных при помощи клеточной тимидинкиназы. Дальнейшее фосфорилирование зидовудина-МФ до зидовудина ди- и трифосфата катализируется клеточной тимидинкиназой и неспецифическими киназами соответственно.

Клиническая фармакология

Развитие резистентности к аналогам тимидина (в т.ч. зидовудину) происходит в результате постепенного появления специфических мутаций в 6 кодонах (41, 67, 70, 210, 215 и 219) обратной транскриптазы ВИЧ. Вирусы приобретают фенотипическую резистентность к аналогам тимидина в результате комбинированных мутаций в кодонах 41 и 215 или накопления, по крайней мере, 4 из 6 мутаций. Мутации не вызывают перекрестную резистентность к другим нуклеозидам, что позволяет применять для лечения ВИЧ-инфекции другие ингибиторы обратной транскриптазы.

К развитию множественной лекарственной резистентности приводят 2 вида мутаций. В одном случае мутации происходят в 62, 75, 77, 116 и 151 кодонах обратной транскриптазы ВИЧ, во втором случае речь идет о Т69S мутации с вставкой в положение 6-й пары азотистых оснований, соответствующих этой позиции, что сопровождается появлением фенотипической резистентности к зидовудину, а также к другим нуклеозидным ингибиторам обратной транскриптазы. Оба вида этих мутаций значительно ограничивают терапевтические возможности при ВИЧ-инфекции. Снижение чувствительности к зидовудину наблюдалось при длительном лечении ВИЧ-инфекции Ретровиром. В настоящее время еще не изучена связь между чувствительностью к зидовудину in vitro и клиническим эффектом терапии. Применение зидовудина в комбинации с ламивудином задерживает появление резистентных к зидовудину штаммов вируса в том случае, если пациентам ранее не проводилась антиретровирусная терапия.

Зидовудин применяется в комбинированной антиретровирусной терапии вместе с другими нуклеозидными ингибиторами обратной транскриптазы и препаратами из других групп (ингибиторами протеаз, нуклеозидными ингибиторами обратной транскриптазы.)

Показания препарата Ретровир®

Лечение ВИЧ-инфекции в составе комбинированной антиретровирусной терапии у детей и взрослых; снижение частоты трансплацентарной передачи ВИЧ от матери к плоду.

Противопоказания

Гиперчувствительность к компонентам препарата, нейтропения (число нейтрофилов менее 0,75 · 109/л); снижение содержания гемоглобина (менее 75 г/л или 4,65 ммоль/л), детский возраст (до 3 мес).

С осторожностью: угнетение костномозгового кроветворения, дефицит витамина B12 и фолиевой кислоты, печеночная недостаточность.

Применение при беременности и кормлении грудью

Ранее 14 нед беременности применение возможно только, если ожидаемый эффект терапии превышает потенциальный риск для плода. На время лечения следует прекратить грудное вскармливание.

Побочные действия препарата Ретровир®

Со стороны системы кроветворения: >1/100-<1/10 — анемия, нейтропения, лейкопения;

>1/1000-<1/100 — тромбоцитопения, панцитопения (с гипоплазией костного мозга); <1/10000 — апластическая анемия.

Со стороны обмена веществ: >1/10000–1/1000 — молочнокислый ацидоз при отсутствии гипоксемии и анорексии.

Со стороны центральной и периферической нервной системы: >1/10 — головная боль; >1/100-<1/10 — головокружение; >1/10000-<1/1000 — бессонница, парестезии, сонливость, снижение скорости мышления, судороги, тревога, депрессия.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: >1/10000-<1/1000 — кардиомиопатия.

Со стороны респираторной системы: >1/1000-<1/100 — одышка; >1/10000-<1/1000 — кашель.

Со стороны органов ЖКТ: >1/10 — тошнота; >1/100-<1/10 — рвота, боли в верхних отделах живота, диарея; >1/1000-<1/100 — метеоризм; >1/10000-<1/1000 — пигментация слизистой оболочки полости рта, нарушение вкуса, диспепсия, панкреатит.

Со стороны гепатобилиарной системы: >1/100-<1/10 — повышение уровня билирубина и активности ферментов печени; >1/10000-<1/1000 — выраженная гепатомегалия со стеатозом.

Со стороны кожи и ее придатков: >1/1000-<1/100 — кожная сыпь (кроме крапивницы), кожный зуд; >1/10000-<1/1000 — пигментация ногтей и кожи, крапивница, повышенное потоотделение.

Со стороны опорно-двигательного аппарата: >1/100-<1/10 — миалгия; >1/100-<1/100 — миопатия.

Со стороны мочевыводящей системы: >1/10000-<1/1000 — учащенное мочеиспускание.

Со стороны эндокринной системы: >1/10000-<1/1000 — гинекомастия.

Прочие: >1/100-<1/10 — недомогание; >1/1000-<1/100 — лихорадка, болевой синдром различной локализации, астения; >1/10000-<1/1000 — озноб, боли в грудной клетке, гриппоподобный синдром.

При в/в введении в течение 2–12 нед наиболее часто возникают: анемия, лейкопения, нейтропения.

При проведении профилактики передачи ВИЧ-инфекции от матери к плоду у детей наблюдается снижение содержания гемоглобина. Анемия исчезает через 6 нед после завершения терапии.

Взаимодействие

Ламивудин умеренно повышает Cmax зидовудина (на 28%), но не изменяет AUC. Зидовудин не оказывает влияния на фармакокинетику ламивудина. Пробенецид снижает глюкуронизацию и повышает Т1/2 и AUC зидовудина. Почечная экскреция глюкуронида и зидовудина в присутствии пробенецида снижается.

Рибавирин является антагонистом зидовудина (следует избегать их комбинации).

Комбинация с рифампицином приводит к снижению AUC для зидовудина на 48±34% (клиническое значение этого изменения не известно).

Зидовудин подавляет внутриклеточное фосфорилирование ставудина; снижает концентрацию фенитоина в крови (при одновременном назначении необходим контроль уровня фенитоина в плазме).

Парацетамол, аспирин, кодеин, морфин, индометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофибрат, дапсон, изопринозин могут нарушать метаболизм зидовудина (конкурентно ингибируют глюкуронизацию или подавляют микросомальный метаболизм в печени). К таким комбинациям следует подходить с осторожностью.

Комбинация Ретровира с нефротоксическими или миелотоксическими препаратами (особенно при неотложной помощи) — пентамидином, дапсоном, пириметамином, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флюцитозином, ганцикловиром, интерфероном, винкристином, винбластином, доксорубицином — повышает риск возникновения побочных реакций Ретровира (необходим контроль функции почек, показателей крови и снижение доз, если потребуется).

Лучевая терапия усиливает миелосупрессивное действие зидовудина.

Передозировка

Симптомы: усталость, головная боль, рвота, изменения показателей крови (очень редко).

Лечение: симптоматическая терапия. Гемо- и перитонеальный диализ неэффективны для удаления зидовудина из организма, но усиливают выведение его метаболита — глюкуронида.

Способ применения и дозы

Внутрь (капсулы, раствор для приема внутрь). Взрослым и детям старше 12 лет. Рекомендуемая доза 500–600 мг/сут в 2–3 приема в комбинации с другими антиретровирусными препаратами. Эффективность суточной дозы менее 1000 мг для лечения и профилактики ВИЧ-ассоциированных осложнений не установлена.

Детям от 3 мес до 12 лет. Суточная доза — 360–480 мг/м2в 3–4 приема в комбинации с другими антиретровирусными препаратами. Эффективность суточной дозы менее 720 мг/м2 (180 мг/м2 каждые 6 ч) для лечения и профилактики неврологических осложнений ВИЧ-инфекции не установлена. Максимальная доза не должна превышать 200 мг каждые 6 ч.

Профилактика передачи ВИЧ-инфекции от матери к плоду. Эффективны 2 схемы профилактики.

1. Беременным женщинам — по 500 мг/сут (100 мг 5 раз в сутки), начиная с 14 нед беременности до начала родов. Во время родов — в/в, пока на пуповину не будет наложен зажим.

Новорожденным — 2 мг/кг каждые 6 ч, начиная с первых 12 ч после рождения до 6 нед. При невозможности приема внутрь, назначают в/в.

2. Беременным женщинам — по 300 мг 2 раза в сутки с 36 нед до начала родов, а затем — каждые 3 ч до окончания родов.

При тяжелой почечной недостаточности рекомендуется доза 300–400 мг/сут. В зависимости от реакции со стороны периферической крови и клинического эффекта может быть проведена дальнейшая корректировка дозы. Для пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности находящихся на гемо- или перитонеальном диализе, — 100 мг каждые 6–8 ч.

В/в (раствор для инфузий), путем медленной инфузии в разведенном виде в течение 1 ч. Раствор вводят только до тех пор, пока больные не смогут принимать препарат внутрь.

Разведение

Раствор для в/в инфузии необходимо развести перед введением. Необходимую дозу (см. ниже) раствора добавляют в 5% раствор глюкозы для в/в введения и смешивают с ним, чтобы конечная концентрация зидовудина была равной 2 мг/мл или 4 мг/мл. Такие растворы остаются стабильными в течение 48 ч при температуре 5 °C и 25 °C.

Поскольку антимикробный консервант отсутствует в растворе Ретровира, разведение следует проводить в условиях полной асептики, непосредственно перед введением; неиспользованную часть раствора во флаконе следует уничтожить. При помутнении раствора его следует вылить.

Взрослым и детям старше 12 лет — 1–2 мг/кг каждые 4 ч. Эта доза при в/в введении Ретровира обеспечивает такую же экспозицию препарата, как и доза зидовудина 1,5 мг/кг или 3 мг/кг каждые 4 ч (600 или 1200 мг/сут у пациентов массой тела 70 кг) при приеме внутрь. Эффективность более низкой дозы в лечении или профилактике ВИЧ-ассоцированных неврологических осложнений и злокачественных опухолей неизвестна.

Детям от 3 мес до 12 лет. Сведения о применения Ретровира для в/в инфузии у детей недостаточны. Препарат назначали в различных дозах от 80 до 160 мг/м2 каждые 6 ч (320–640 мг/м2/сут). Дозы препарата между 240–320 мг/м2 в сутки в 3–4 приема сопоставимы с дозами от 360 мг/м2 до 480 мг/м2 в сутки в 3 4 приема при приеме внутрь, однако насколько они эффективны, в настоящее время не установлено.

Профилактика передачи ВИЧ-инфекции от матери к плоду. Беременным женщинам, начиная с 14 нед беременности до начала родов рекомендуется назначать Ретровир внутрь. Во время родов Ретровир назначается в/в в дозе 2 мг/кг в виде инфузии в течение 1 ч, а затем в виде непрерывной инфузии в дозе 1 мг/кг/ч до тех пор, пока на пуповину не будет наложен зажим.

Новорожденным Ретровир назначается внутрь, начиная с первых 12 ч после рождения до 6 нед. При невозможности приема внутрь, назначают в/в в дозе 1,5 мг/кг в виде инфузии в течение 30 мин каждые 6 ч.

При тяжелой почечной недостаточности рекомендуется доза 1 мг/кг 3–4 раза в сутки внутривенно. Эта доза эквивалентна суточной дозе зидовудина 300–400 мг при приеме внутрь, рекомендованной для этой категории пациентов. В зависимости от реакции со стороны периферической крови и клинического эффекта может потребоваться дальнейшая корректировка дозы. Для пациентов с конечной стадией почечной недостаточности, находящихся на гемодиализе или перитонеальном диализе, рекомендуется доза зидовудина 100 мг каждые 6–8 ч.

Меры предосторожности

При печеночной недостаточности при необходимости проводят корректировку дозы и/или увеличивают интервал между введениями.

При снижении уровня гемоглобина до 75–90 г/л (4,65–5,59 ммоль/л) или уменьшении количества лейкоцитов до 0,75–1 · 109/л изменяют дозировку препарата или отменяют его.

Особую осторожность следует соблюдать при лечении пожилых пациентов (следует учитывать возрастное снижение функции почек и изменения показателей периферической крови).

Особые указания

Раствор для инфузий нельзя вводить в/м.

Необходимо информировать пациента об опасности применения одновременно с Ретровиром препаратов безрецептурного отпуска и о том, что применение Ретровира не предотвращает заражение ВИЧ через сексуальный контакт или зараженную кровь. Необходимо предпринимать соответствующие меры безопасности.

Ретровир не излечивает от ВИЧ-инфекции, у пациентов сохраняется риск развития развернутой картины болезни с подавлением иммунитета и возникновением оппортунистических инфекций и злокачественных новообразований. При СПИДе Ретровир снижает риск развития оппортунистических инфекций, но не снижает риск развития лимфом.

Беременные женщины, у которых проводится профилактика передачи ВИЧ плоду должны быть проинформированы о риске заражения плода несмотря на проводимую терапию.

Анемия (обычно наблюдается через 6 нед от начала применения Ретровира, но иногда может развиться раньше), нейтропения (обычно развивается через 4 нед после начала лечения Ретровиром, но иногда возникает раньше), лейкопения могут встречаться у пациентов с развернутой клинической картиной ВИЧ-инфекции, получающих Ретровир, особенно в высоких дозах (1200–1500 мг/сут), и имеющих сниженное костномозговое кроветворение до начала лечения.

В период лечения Ретровиром у пациентов с развернутой клинической картиной ВИЧ-инфекции необходимо контролировать анализы крови не реже 1 раза в 2 нед в течение первых 3 мес терапии, а затем — ежемесячно. В ранней стадии СПИДа (когда костно-мозговое кроветворение еще в пределах нормы) побочные реакции со стороны крови развиваются редко, поэтому анализы крови выполняются реже, 1 раз в 1–3 мес (в зависимости от общего состояния пациента).

Если содержание гемоглобина уменьшается до 75–90 г/л (4,65–5,59 ммоль/л), количество нейтрофилов снижается до 0,75–1,0 · 109/л, суточная доза Ретровира должна быть уменьшена до восстановления показателей крови или Ретровир необходимо отменить на 2–4 нед. до восстановления показателей крови. Обычно картина крови нормализуется через 2 нед, после чего Ретровир в сниженной дозировке следует назначить повторно. У детей при выраженной анемии могут потребоваться гемотрансфузии (несмотря на снижение дозы Ретровира).

Молочнокислый ацидоз и выраженная гепатомегалия со стеатозом могут иметь фатальный исход, как при моно-, так и при многокомпонентной терапии Ретровиром. Риск развития этих осложнений возрастает у женщин. Во всех случаях появления клинических или лабораторных признаков молочнокислого ацидоза или токсического поражения печени ретровир следует отменить.

При решении вопроса о возможности управления автомобилем следует учитывать вероятность развития таких побочных реакций, как головокружение, сонливость, заторможенность, судороги.

Применение препарата для профилактики передачи ВИЧ от матери к плоду способствует снижению частоты передачи ВИЧ от матери к плоду. Отдаленные последствия этой профилактики неизвестны. Нельзя полностью исключить возможность канцерогенного влияния. Следует проинформировать об этом беременных женщин.

Производитель

СмитКляйн Бичем Фармасьютикалз, Великобритания.

Условия хранения препарата Ретровир®

Список Б.: При температуре не выше 30 °C.

Срок годности препарата Ретровир®

2 года.